Історія України

Перші державні утворення на території України. Виникнення українського козацтва. Українські землі в складі Литви та Польщі. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток України.

Рубрика История и исторические личности
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 19.01.2012
Размер файла 278,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У цих умовах урядом Радянської Росії було обрано модель війни з використанням маріонеткового уряду. Наприкінці листопада 1918 р. у Курську утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П'ятаковим. Наступним кроком стала публікація 24 грудня 1918 р. в газеті “Известия” - органі ВЦВК - циркуляра Наркомату закордонних справ РСФРР про те, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РНК РСФРР більше не визнає Україну як самостійну державу. Радянські війська дедалі більше заглиблювалися в українську територію, ведучи наступ на Полтаву, Катеринослав і Донбас. Крім того в січні 1919 р. два отамани Григор'єв і Зелений оголосили про перехід на радянські позиції (50 тис.). Катеринославська губернія була центром діяльності формувань Махна, який не визнавав уряду Директорії. Характерними ознаками цього періоду були параліч влади; безлад; єврейські погроми; зростання отаманщини. Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз'єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) тощо) вивести державу з політичної ізоляції. Проте ці кроки були безуспішними. Безперспективним виявився курс на союз з Антантою, яка робила ставку на підтримку Добровольчої армії. Не виправдав сподівань і акт возз'єднання, як УНР, так і ЗУНР не мали реальних сил, щоб посилити інтеграцію та державність, між республіками існували розбіжності в політичних позиціях та орієнтації на міжнародній арені.

Сили директорії катастрофічно танули наприкінці січня 1919 р., залишилось 21 тис. бійців. Армія страждала від нестачі матеріального постачання та озброєння, незадовільного санітарного стану. Після того, як радянські війська 12 січня захопили Чернігів, 19 січня - Полтаву, а 27 січня - Катеринослав, поразка Директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні радянська влада була встановлена майже на всій території України.

Таким чином, приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери. Проте суперечлива внутрішня політика; протистояння політичних лідерів; слаба армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй утвердити незалежну УНР.

12.2 Проголошення Зунр. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами

Перша світова війна та жовтневі події в Росії стали чинниками, які кардинально змінили співвідношення міжнародних сил. Багатовікові імперії захиталися під потужним тиском революційних вітрів. Австрійський цісар Карл 16 жовтня 1918 р. видає маніфест, суть якого полягала в пропозиції народам, що входили до складу Австро-Угорської імперії, створити власні сейми, які б представляли новостворені держави. Українські парламентарі, депутати галицького й буковинського сеймів 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду. Яка поставила питання проголошення Української держави. Така позиція вступила в протиріччя з намірами поляків, які вже 28 жовтня в Кракові створили польську ліквідаційну комісію, завдання якої передача влади польській адміністрації (1 листопада 1918 р.) Українські офіцери, які ще у вересні 1918 р. утворили Центральний військовий комітет, вирішили взяти владу. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником УСС Д. Вітовським оволоділи Львовом. Українська Національна Рада згодом поширила свій вплив на значну територію. 11 листопада було утворено Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а через два дні було затверджено конституційні основи Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 21 листопада збройні формування поляків захопили Львів. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. ЗУНР енергійно шукала підтримки на міжнародній арені і відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині. Але світове співтовариство визнавати ЗУНР не поспішали. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись зміцнити свої позиції, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Ця подія мала символічний характер і до справжнього об'єднання справа не дійшла. Водночас зближення дало практичні наслідки під час реорганізації Української Галицької Армії (УГА) значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УНР, насамперед генерал М. Омелянович-Павленко, який став командувачем УГА. Реорганізована УГА, у середині січня 1919 р., методично витісняла поляків з Галичини. Збройні формування ЗУНР розпочали в середині лютого 1919 р. Вовчухівську операцію. Успішний початок операції був перерваний втручанням представників Антанти. Західні держави направили 22 лютого 1919 р. до Галичини місію яка намагалася переконати керівництво ЗУНР у необхідності припинення протистояння та перенесення питання про належність Галичини на розгляд Паризької мирної конференції. Час, який було втрачено на переговори, поляки використали для зміцнення своєї армії. Польські збройні формування відтіснили УГА від Львова та поновили залізничне сполучення з Перемишлем. Стратегічна ініціатива знову вислизнула з рук української сторони. Нова спроба замирення закінчилася невдачею. У травні 1919 р. польський уряд направив на український фронт 80-тисячну армію генерала Й. Геллера. Вже на початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину. Вся повнота влади перейшла до диктатора ЗУНР Є. Петрушевича. 7-28 червня 1919 р. УГА провело Чортківську офензиву, що мала на меті стабілізувати ситуацію. Ця операція розгорталася успішно, але хронічна нестача зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску стали основними причинами поразок, які розпочалися після 27 червня 1919 р. 16-18 липня формування УГА перейшли річку Збруч і Східна Галичина опинилася під польською окупацією.

Таким чином, зумовлені Першою світовою війною революційні процеси, призвели до падіння Австро-Угорської імперії. Однією з новостворених держав стала Західноукраїнська Народна Республіка. З моменту її виникнення вона зіткнулася з претензіями на західноукраїнські землі сусідніх держав, особливо Польщі; збройною агресією на територію ЗУНР; міжнародним невизнанням тощо.

12.3 Боротьба за владу в Україні в 1919-1920 рр. Проголошення УРСР. Запровадження політики „воєнного комунізму”. Боротьба проти Денікінщини

1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком стала відмова більшовиків від попередньої назви Держави - Українська Народна Республіка. З 6 січня 1919 р. держава, що стверджувалася радянськими силами, одержала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Тимчасовий робітничо-селянський уряд України з переїздом до Харкова зазнав значних змін. По-перше, на чолі уряду, за рекомендацією В. Леніна, став X. Раковський. По-друге, український уряд, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами. Юридичне оформлення радянської державності відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання. Модель соціальне-економічної політики РНК України “воєнний комунізм”. Його складові: націоналізація підприємств; заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів; мілітаризація, встановлення державного контролю за виробництвом, загальна трудова повинність; продовольча розкладка. Продрозкладка була одним з елементів встановлення продовольчої диктатури, що включала монополію на утримання твердих цін, створенні комітетів бідноти, формуванні продзагонів для примусової хлібозаготівлі. Така політика не подобалася українському селу. Навесні 1919 р. піднялася хвиля селянського руху. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими селяни почали повстання. У квітні відбулося 98 виступів, а в червні-липні -- вже 328. Піком антибільшовицьких повстань став виступ збройних формувань М. Григор'єва. Григор'євцям швидко вдалося захопити Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Проте Григор'єва не підтримали інші лідери повстанців - Н. Махно, Зелений; Радянські війська придушили виступ М. Григор'єва. Внутрішній фронт поглинав все більше сил та ресурсів УСРР, роблячи крах більшовицького режиму неминучим.

Таким чином, 1919 р. на теренах України мала місце чергова спроба утвердження більшовицького режиму. Проявами цього процесу стали організація радянської державної структури; прийняття першої Конституції УСРР. Економічним підґрунтям реалізації більшовиками своїх планів була політика “воєнного комунізму”, наслідками якої став розрив економічних зв'язків між містом і селом, зростання соціального напруження. Відповіддю українського народу на продрозкладку став повстанський рух, який розхитував пануючий режим зсередини, суттєво ослаблюючи його.

12.4 Україна в 1919-1920 рр. Вставлення радянського режиму

Межа 1919-1920 рр. характеризується безладом і анархією на території України. Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні, що стало помітним на тлі посилення Добровольчої армії А. Денікіна. Вже 4 травня денікінці оволоділи Луганськом, згодом їм підкорилися Маріуполь, Харків, Катеринослав. А. Денікін 3 липня 1919 р. підписує “Московську директиву” - наказ про наступ на Москву, складовою якого було оволодіння Україною. Наприкінці липня денікінці встановили свій контроль над Кримом та майже над усім Лівобережжям. Послаблення радянської влади давали шанс українським військам під керівництвом С. Петлюри на проведення контрнаступу на Правобережжі. Об'єднана українська армія налічувала майже 80 тис. осіб. 11 серпня 1919 р. було утворено Штаб Головного отамана. Протиріччя виявилися одразу: якщо лідер ЗУНР Є. Петрушевич для боротьби з Польщею та радянською Росією ладен був укласти угоду з Денікіним, то С. Петлюра саме в Денікіні бачив основного ворога, для перемоги над яким не виключав союзу з радянською стороною. Спільний похід військ УНР і ЗУНР, що розпочався наприкінці липня 1919 р., спочатку розгортався досить успішно - протягом серпня вони захопили Вінницю, Житомир, Бердичів та ін. ЗО серпня частини УГА вступили до столиці і розпочали підготовку до параду, який мав відбутися наступного дня. Проте вже вдосвіта 31 серпня кіннота Добровольчої армії через міст, на якому українське військо не виставило охорони, вдерлася до міста, встановили контроль над значною територією Києва. Українські частини невдовзі залишили Київ. І потрапили у своєрідний “трикутник смерті”: між радянськими військами, білогвардійською армією та збройними формуваннями Польщі. Восени 1919 р. поширилася епідемія тифу, яка поглинула майже 3/4 особового складу українського війська. За цих обставин командуючий УГА М. Тарнавський, розпочав переговори з денікінцями. Укладена 6 листопада 1919 р. угода переводила збройні формування УГА під командування білих. Отже, збройні формування ЗУНР та УНР через виявилися переможеними під час жорсткої боротьби в другій половині 1919 р. за контроль над Україною. Переможцем вийшла білогвардійська Добровольча армія. Вона поділила землі на три області -- Харківську, Київську та Новоросійську. На чолі з губернаторами. Характерними рисами окупаційного режиму були: 1) встановлення терористичної диктатури; 2) застосування репресій; 3) обстоювання гасла “единой й неделимой России”; 4) відновлення поміщицької влади; 5) відродження свободи торгівлі; 6) ліквідація 8-годинного робочого дня; 7) обіцяння аграрної реформи; 8) обмеження вжитку української мови; 9) посилення шовінізму, національної ворожнечі. Така політика викликала обурення та протест народних мас. Стихійна хвиля народного невдоволення посилила партизанський рух (100 тис.). Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була махновська. 5 серпня 1919 р. Н. Махно видав наказ про утворення Революційної повстанської армії України (махновців). 20 вересня 1919 р. на ст. Жмеринка між махновцями та петлюрівцями була укладена угода про боротьбу з Денікіним. Одержавши від Петлюри зброю та боєприпаси, Махно взяв під контроль територію від Перекопа до Бердянська і від Каховки до Синельникового. Денікін направив проти них армійський та кінний корпус. Н. Махно змушений був залишити Північну Таврію та відійти до Катеринослава. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики. Їх жовтневий наступ призвів до втрати А. Денікіним стратегічної ініціативи, а вже в березні 1920 р. більшовики володіли майже всіма великими містами України. Втретє прийшовши в Україну, радянська влада намагалася врахувати свої помилки. Ленін розробив проект резолюції “Про радянську владу в Україні”. Суть цього документа полягає у формальному визнанні самостійності України; запровадженні повільніших темпів націоналізації; зменшенні обсягів продрозкладки; залученню до керівництва українців. Але на практиці мало місце утвердження централізму через систему ревкомів та комітетів незаможних селян. Почалося відновлення політики “воєнного комунізму” та хвилею червоного терору.

Таким чином, у середині 1919 р. більшовицький режим в Україні, поступився місцем терористичній диктатурі денікінців. Проте реакційна та консервативна модель управління та соціально-економічні перетворення не задовольнили народних мас. Свою роль в ослабленні денікінського режиму відіграла об'єднана армія УНР та ЗУНР. Скориставшись слабкістю свого ворога, більшовики втретє встановили свій контроль на Україні. Незважаючи на те, що значна частина проголошених положень була невиконана, пропагандистської компанії було достатньо, щоб забезпечити радянському режиму стабільну соціальну базу та підтримку.

12.5 Радянсько-польська війна та Україна

21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Левицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали політичну та торговельно-економічну конвенції. Підписана угода стосувалися таких питань: 1) Польща визнавала незалежність УНР; 2) українському населенню в Польщі, як і польському в Україні гарантувалися національно-культурні права; 3) УНР погоджувалася на анексію Польщею західноукраїнських земель. 24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої в об'єднанні сил для боротьби з більшовиками. Вже 25 квітня 1920 р. об'єднані польсько-українські військові почали бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага в силах принесли успіх. 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Після форсування Дніпра польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород -- Бориспіль. Червона армія перегрупувала сили і вже 14 травня розпочала контрнаступ. 26 травня було не тільки визволено Київ, Вінницю та Коростень, а й розпочато наступ на Львів. Поступово польсько-радянська війна для більшовиків перетворювалася на наступальну. Але проблеми в радянських військ наростали. Відрив від тилів, швидкі темпи просування та значні втрати знесилили Червону армію. Створивши шестикратну перевагу польські війська перейшли в наступ. У жовтні 1920 р. між Польщею та радянською Росією було укладено перемир'я, яке примусило 35-тисячне військо УНР вести боротьбу самостійно. 18 березня 1921 р. між протидіючими сторонами було укладено Ризький мирний договір, суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держави Підляшшя, Холмщини, Західної Волині та Західного Полісся.

Після того, як у листопаді 1920 р. радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні фактично завершилася.

Таким чином, укладена Польщею та УНР Варшавська угода не дала змоги реалізувати плани С. Петлюри. Відповіддю на швидкий наступ польсько-українського війська став Потужний контрнаступ більшовицьких сил. Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних вил та болючий територіальний розкол українських земель.

Питання для самоперевірки

Які причини зумовили поразку Директорії УНР?

В чому полягає значення проголошення ЗУНР?

Від позиції якої соціальної групи українського суспільства залежала доля Української незалежності?

Методичні рекомендації

Додаткову інформацію з питань, що були розглянуті в лекції можна знайти у таких виданнях: Бойко О.Д. Історія України. Посібник. - Київ: “Академвидав”, 2004; Борисенко В. Курс української історії. - К., 1997; Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. - К., 1995; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея. - К., 1997; Українська державність у ХХ столітті. - К.,1996.

Тема 13. Лекція 14. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921 - 1939 рр.) (2 год.).

Метою лекції є показати студентам трагічність періоду між двома світовими війнами для української землі, поділеної між чотирма країнами.

Для досягнення означеної мети необхідно розглянути такі основні питання:

УСРР на початку 20-х років. Міжнародне і внутрішнє становище. НЕП. Створення СРСР.

Соціально-економічні перетворення. Індустріалізація. Колективізація. Голод 1932-1933 рр. Процес формування тоталітарного режиму в СРСР.

Національно-культурне будівництво. Політика коренізації.

Західноукраїнські землі у 20 - 30-ті роки. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.

13.1 УСРР на початку 20-х років. Міжнародне і внутрішнє становище. НЕП. Створення СРСР

Радянські республіки на початку 20-х років формально були самостійними. Фактично ж вони утворювали одну державу без назви завдяки панівній у кожній із них єдиній Комуністичній партії. Воєнні дії, що точилися майже безперервно протягом семи років завдали величезної шкоди народному господарству України. Чисельність промислових робітників скоротилася наполовину. Продовольство в селян держава вилучала методом продрозкладки, тобто примусово. Від початку 1921 р. селянські повстання охопили майже всю Україну. Селяни виступали проти продовольчої та посівної розкладки, за вільну торгівлю.

З метою подолання кризи більшовики вдалися до політичних методів. Вимушеною реакцією став відхід від спроб замінити ринковий механізм директивним управлінням. Була впроваджена так звана “нова економічна політика” (НЕП), яка охоплювала період з 1921 до 1928 рр.

НЕП передбачав систему заходів, спрямованих на використання “в інтересах будівництва соціалізму” товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання. Найважливішими з них були: зміна продрозкладки на продподаток; денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних; допуск приватного капіталу, заохочення іноземних концесій; відмова від натуралізації господарських відносин та запровадження вільної торгівлі (на території України діяло біля 75 тис. приватних торгових закладів); нормалізація фінансової системи (відновлено у повному обсязі грошовий обіг, банки, кредитні установи, проведено грошову реформу 1922 - 1924 рр., яка зупинила інфляцію); децентралізація керівництва промисловістю.

Поруч з впровадженням непу у 1921-1923 рр. тривав голод. Викликано це було посухою, скороченням виробництва продовольства внаслідок господарської руїни та непомірні реквізиції часів військового комунізму.

НЕП поширювався не тільки на одноосібні селянські господарства, але й на радгоспи. Селянство повністю освоїло конфісковану в поміщиків землю й перевищило дореволюційний рівень виробництва сільськогосподарської продукції.

26 вересня 1922 р. Ленін надіслав листа до Політбюро ЦК РКП (б), в якому висунув і обґрунтував нову форму державного союзу Радянських республік. Пропонувалося, щоб Російська і Закавказька федерації, Україна і Білорусія утворили новий союз федерацій.

10 грудня 1922 р. УІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив Декларацію про утворення Союзу РСР.

30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Остаточні тексти цих документів, з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити наступний з'їзд Рад.

Договір про утворення СРСР був пройнятий централізмом. В ст. 13 Договору записано: "Декрети і постанови РНК СРСР обов'язкові для всіх союзних республік і беруться до виконання безпосередньо на всій території Союзу". У компетенції республіки залишається тільки те, що знаходиться поза межами радянської автономії: внутрішні справи, юстиція, освіта, землеробство, охорона здоров'я, соціальне забезпечення.

26 січня 1924 р. відкрився ІІ з'їзд Рад СРСР. Він остаточно затвердив першу Конституцію СРСР. Конституційне оформлення Союзу завершилося.

ІХ Всеукраїнський з'їзд Рад у травні 1925 р. затвердив новий текст Конституції УРСР. У ній законодавчо затверджувалось входження УРСР до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади і управління.

україна козацтво литва державний

13.2 Соціально-економічні перетворення. Індустріалізація. Колективізація. Голод 1932-1933 рр. Процес формування тоталітарного режиму в СРСР

На ХІV з'їзді ВКП(б) у грудні 1925 р. тривала дискусія "про можливість побудови соціалізму в одній країні". Сталін говорив про індустріалізацію як генеральну лінію. Було сформульоване головне завдання індустріалізації: перетворення СРСР з країни, яка ввозить машини і обладнання в країну, яка їх буде виробляти, щоб СРСР став економічно самостійною державою.

Необхідно було розв'язати питання про кошти для індустріалізації.

У грудні 1927 р. відбувся ХV з'їзд ВКП (б). Було затверджено директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства, розрахованого на 1928/29 - 1932/33 господарські роки. У них висувалися три взаємозв'язані завдання: прискорений розвиток воєнної промисловості, розгортання часткової колективізації сільського господарства і підвищення добробуту народу.

Взимку 1927-1928 рр. спалахнула хлібозаготівельна криза. Скориставшись цим, Сталін розпочав "стрибок в індустріалізацію" за рахунок вилучення коштів з сільського господарства. Нова економічна політика замінювалася на політику воєнно-комуністичного штурму з продрозкладкою, забороною торгівлі, картковою системою, інфляційним випуском паперових грошей, розоренням заможних селян.

У січні 1932 р. утворено наркомат важкої промисловості. Підприємства легкої і лісової промисловості увійшли до відповідних нових наркоматів. На всіх рівнях запанували адміністративно-директивні методи управління.

Проте індустріалізація мала певні успіхи: на Україні розташовувалось 12 підприємств - 7 новобудов та 5 докорінно реконструйованих старих підприємств. До новобудов належали 3 металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінбуд, Краммашбуд, ХТЗ. Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівничий завод і 4 металургійні заводи. Розвивалась електроенергетика. У харчовій промисловості виникли нові галузі - маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська.

Складовим елементом "стрибка в індустріалізацію" стала суцільна колективізація сільського господарства, механізм якої було запущено на листопадовому (1929 р.) Пленумі ЦК ВКП(б). Створена комісія під керівництвом наркома землеробства СРСР Я.А Яковлева визначила терміни суцільної колективізації в основних зерновиробних районах. В Україні планувалося закінчити колективізацію восени 1931 або навесні 1932 р.

Усуспільнювалися не тільки засоби виробництва, але й продуктивна худоба та птиця. У відповідь на насильство селяни відповіли масовим невдоволенням, відкритим протестом аж до антирадянських збройних виступів. Знищення худоби набрало масового характеру.

21 лютого 1930 р. у Москві відбулася нарада партійних керівників Російської федерації і України, яка виробила заходи щодо виправлення становища. 2 березня газета "Правда" надрукувала статтю Сталіна "запаморочення від успіхів", у якій засуджувалися "перегини", відповідальність за які Сталін цілком переклав на місцевих працівників.

Проводилася політика "ліквідація куркуля як класу".

У 1932 р. ситуація в сільському господарстві була катастрофічною. Певною мірою це призвело до голодомору 1932-1933 рр. Голод був наслідком спроби здійснити соціалістичні перетворення воєнно-комуністичними методами.

Примусова колективізація і продрозкладка, вислання за межі України найкращих трудівників, штучний голодомор призвели до глибокої деградації сільськогосподарського виробництва.

Після вбивства С. Кірова 1 грудня 1934 р. розпочалася масова кампанія репресій Жертвами її стали партійні та державні діячі, члени ЦК, а також залишки інтелігенції - Коцюбинський, Затонський. В СРСР встановлювався тоталітарний режим.

Сталін орієнтувався на високі темпи розвитку господарства, для цього йому була потрібна мобільна адміністративна система, яка тримала б апарат під постійним тиском не тільки зверху, але й знизу. Викривленою формою такого "контролю" стали в 30-ті рр. постійні заклики до мас виявляти "дворушників", "троцькістів" у середовищі керівників. Парадокс полягав у тому, що Сталін неодноразово закликав до більшої демократизації внутріпартійного життя. Реально під таким гаслом йому було легше замінити керівників на місцях новими, більш слухняними.

Тоталітарний режим, сформований у СРСР у 20-30-ті рр характеризувався тотальним відчуженням народу від власності й політичної влади, всеосяжним контролем компартійної верхівки над усіма сферами життя суспільства. Домінуючою рисою його була монополія на владу Комуністичної партії. Зрощування партійного і державного апаратів, монополізація політичної влади призвела до утвердження режиму беззаконня і політичного терору. Номенклатурний принцип (призначення та переміщення керівних кадрів з волі вождя) - головний антидемократичний стрижень командно-адміністративної системи управління, який забезпечував особисту залежність кадрів від вищих керівних органів, їх повну не підзвітність народу.

Радянському тоталітарному режиму було властиве широке використання єдиної ідеології, намагання пояснити кожен аспект соціального життя. Соціальні цілі, зразки поведінки, ворогів він характеризував спрощення, іноді в перекрученій формі. Тоталітарна ідеологія стала об'єктом фанатичної віри, неприступним для критики. Ідеологічна монополія тісно була пов'язана з монополією на інформацією. Ще одною рисою радянського тоталітаризму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства.

13.3 Національно-культурне будівництво. Політика коренізації

Після ХІІ з'їзду РКП(б) (квітень 1923) почали розгортати політику коренізації. На з'їзді було засуджено великоросійський шовінізм і колонізаторство. В Україні реформа почалася проголошенням ЦК КП(б)У в червні 1923 р. політики українізації. Вона зводилася до дерусифікації політичного і громадського життя (українська мова - мова публічних виступів, державного і партійного діловодства, зовнішніх проявів влади - написів, вивісок, печаток), до обов'язкового вживання української мови в установах, особливо при контактах із сільським населенням, до переведення судочинства на українську, до зміцнення позицій української школи, культури, науки.

Ставлення Сталіна до політики українізації було негативним. В кінці 20-х рр. розпочалася цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції, викриття т.зв. "національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації військової", "Блоку українських націоналістичних партій" та ін.

Особливий склад Верховного суду УРСР 19 квітня 1930 р. виніс вирок у справі Спілки визволення України (СВУ), трактованої як контрреволюційна організація. Цей вирок був остаточний і оскарженню не підлягав: 45 діячів української культури (академіки Сергій Єфремов, Михайло Слабченко, професори: Й. Гермайзе, В. Ганцов та ін, письменники: Л. Старицька, Івченко та ін., науковці ВУАН, викладачі вузів, вчителі тощо) було репресовано. Процес українізації припинився раптово на початку 1933 р. після прибуття на Україну особистого представника Сталіна, озброєного диктаторськими повноваженнями П. Постишева, секретаря ЦК ВКП(б). Упродовж 1933 р. з Росії на Україну переведено багатьох відповідальних працівників неукраїнської національності. Спільними зусиллями вони потопили українізацію в крові.

13.4 Західноукраїнські землі у 20 - 30-ті роки. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини

14 березня 1923 р. Рада послів Антанти прийняла постанову про довічне включення Галичини і Західної Волині до складу Польщі.

З листопада 1918 р. на народному вічі в Чернівцях мешканці Буковини проголосили себе частиною України. Але 11 листопада 1918 р. Чернівці зайняли румунські війська. Два десятиліття там проводилася політика румунізації.

12 січня 1919 р. Чехословаччина ввела війська в Ужгород. Решту Закарпатських земель окупувала Угорщина комуністичного уряду Бела Куна. За згодою Антанти 5 серпня 1919 р. чехословацьке військо повністю підкорило Закарпаття. Рада послів згодом офіційно віддала землі Буковини та Закарпаття відповідно Румунії та Чехословаччини.

Польська влада намагалась різними способами послабити український національно-визвольний рух. До Східної Галичини було приєднано 6 повітів Західної Галичини. Це було зроблено для послаблення позицій українського електорату на виборах. Провокувались міжконфесійні конфлікти. Польський уряд почав проводити політику інкорпорації, яка передбачала створення мононаціональної держави шляхом примусової асиміляції національних меншин. З цією метою, незважаючи на аграрне перенаселення Східної Галичини сюди спрямовувалися польські колоністи - "осадники" (200 тис.), яким надавалися кращі землі, фінансова допомога. Це також загострювало міжнаціональні відносини й земельну проблему.

З приходом до влади Ю. Пілсудського була висунута доктрина польського "прометеїзму", яка означала, що історична місія Польщі - допомогти звільненню східноукраїнських земель від влади Москви та об'єднати їх з Польщею на федеративних засадах. Тому передбачалося замінити курс на етнічну асиміляцію курсом на державну асиміляцію, тобто зробити українців свідомими патріотами Польщі.

У 1930 р. відносини між українським селянством і польськими осадниками різко загострилися. Було зареєстровано 2200 підпалів майна польських колоністів та інших дій проти них. У відповідь уряд вдався до політики "пацифікації" (заспокоєння), яка охопила 500 сіл. У 1934 р. в Березі Картузькій на Поліссі було влаштовано концтабір, в якому утримували 2 тис. політв'язнів, переважно українців. Того ж року Польща відмовилась від свого зобов'язання перед Лігою Націй забезпечувати права національних меншин.

Суспільно-політичний рух на Західній Україні мав 3 течії: 1) легальні партії; 2) націоналістична (підпільна); 3) комуністична.

Легальні партії. Найвпливовішою легальною партією було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО, з 1925 р.). Її програма передбачала автономію українських земель у складі Польщі і нормалізацію українсько-польських відносин. По суті це була ліберальна партія. Другою впливовою серед легальних партій була Українська соціалістично-радикальна партія (з 1926 р.). Серед вимог - обмеження приватної власності, незалежність України. Ще одна легальна партія - Українська соціал-демократична партія, заснована у 1900 р. відновила свою діяльність з 1929 р. У 1930 р. була створена Українська національна католицька партія.

У 1925 р. українці мали 12 політичних партій і досягли певного представництва у сеймі.

Націоналістична течія. Окрім Української Військової Організації (УВО) у середині 20-х рр. утворилися інші націоналістичні групи, здебільшого створені студентською молоддю. Представники цих груп і УВО зібралися 29 січня 1929 р. на з'їзд у Відні і вирішили утворити єдину підпільну революційну організацію - ОУН. Головою Проводу ОУН став Євген Коновалець. Ідеологія ОУН базувалась на "інтегральному націоналізмі", розробленому Д. Донцовим. Згідно з нею українська нація є абсолютною цінністю, незалежність України - найвищою метою. У практичній діяльності ОУН застосовувала тактику "перманентної революції", що передбачала постійні збройні акції проти польської влади. Вони особливо посилились, коли крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях став Степан Бандера.

Найвідоміша акція ОУН - вбивство у 1934 р. польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького, на якого ОУН поклала відповідальність за пацифікацію. Процес над учасниками теракту відбувся з 18 листопада 1935 р. до 13 січня 1936 р. у Варшаві, завершившись трьома вироками до страти, які потім були замінені на довічне ув'язнення (у т.ч. С. Бандера). Варшавський процес дав можливість польській громадськості дізнатися про боротьбу українців.

Комуністична течія. Нелегально діяла у Польщі також комуністична партія Західної України (КПЗУ). Її робота була прикрита легальними газетами, журналами, організаціями. Ліві партії контролювалися Комінтерном, а останній - ВКП(б). Таким чином, КПЗУ виконувала і схвалювала всі вказівки Сталіна та радянського уряду. Вона заперечувала голодомор 1932-1933 рр., схвалювала насильницьку сталінську колективізацію та масові репресії 30-х рр. в СРСР. Рядові члени вірили в ідеали світової революції. КПЗУ виникла в 1919 р. і, звинувачена Комінтерном у буржуазному націоналізмі, була розпущена у 1938 р. У 1926 р. було створено Українське селянське робітниче соціалістичне об'єднання (Сільроб), яке діяло під керівництвом КПЗУ.

Відновила свою діяльність "Просвіта". По містах і селах відкривалися її читальні. У 1938 р. товариству "Просвіта" підпорядковувалися 84 філії (повітові осередки), читальні, театральні гуртки, хори, духові оркестри тощо.

НТШ в 1920 р. закликало молодь відвідувати спеціальні академічні курси. Уряд їх закрив. Тоді українська професура відкрила ряд підпільних факультетів університету, політехніки, медінституту.

Економічна сфера: з кожним роком рентабельнішою ставала українська кооперація. Вона охопила всі села і міста краю. Запрацювали банки, страхові та акціонерні товариства.

Суттєвим чинником суспільно-політичного життя у Західній Україні була греко-католицька церква (4,4 млн. віруючих). Значний вплив мала діяльність її митрополита Андрія Шептицького, який протестував проти політики пацифікації. Православна церква налічувала 2 млн. віруючих. У 1924 р. під тиском польського уряду вона розірвала зв'язки з Московським патріархатом і проголосила автокефалію.

Варто відзначити, що у Польщі виходило 83 українські газети, 21 з них - політична. Незважаючи на сувору цензуру, українська політична думка могла бути оприлюднена.

Питання для самоперевірки

Якими причинами було обумовлене впровадження політики НЕПу?

У якому документі законодавчо затверджувалось входження УРСР до складу СРСР?

Які фактори сприяли встановленню тоталітарного режиму в СРСР?

У чому полягала політика коренізації? Які наслідки вона мала для України?

Назвіть основні течії суспільно-політичного руху на Західній Україні.

Методичні вказівки до лекції

Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Бойко О.Д. Історія України. - К.: "Академія", 2002. - 655 с.; Новітня історія України. - К.: "Вища школа", 2002. - 720 с.; Політична історія України / за ред. В.І. Танцюри. - К.: "Академія", 2001. - 488 с.

Тема 14. Лекція 15. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) (2 год.).

Друга світова війна була найтрагічнішим періодом в історії людства. Повною мірою це стосується й України. Війна залишила глибокий слід в історичній долі України, понівечивши долі мільйонів людей, завдавши величезних матеріальних збитків. Метою лекції є вивчення основних подій Другої світової війни на території України, їх характеристика та з'ясування значення цього періоду в історії України. Для досягнення означеної мети необхідно розглянути такі питання:

1) Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова-Ріббентропа. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР. Радянізація західноукраїнських територій.

2) Напад фашистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої на території України у 1941-1942 рр. Причини поразок Червоної армії на початку війни.

Окупаційний режим в Україні (1941-1944 рр.). Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації.

Рух опору проти німецько-фашистського режиму на території України. Радянський партизанський рух. Збройна боротьба формувань ОУН-УПА.

Завершення Другої світової війни. Внесок народу України в перемогу над фашизмом.

14.1 Українське питання в міжнародній політиці напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова-Ріббентропа. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР. Радянізація західноукраїнських територій

Наприкінці 30-х років Версальсько-Вашингтонська система, не витримуючи натиску Німеччини, почала розвалюватися. За цих умов українське питання стало важливим чинником у міжнародній політиці. Напередодні війни виявилися три групи країн, які були зацікавлені у вирішенні українського питання:

СРСР, Польща, Румунія, Чехо-Словаччина намагалися утримати вже підвладні їм землі й за можливості приєднати нові.

Англія, Франція і США - намагалися у цей спосіб задовольнити свої геополітичні інтереси;

Німеччина, яка боролася за світовий простір і претендувала на українські землі, та Угорщина, що була незадоволена умовами Тріанонського миру 1920 р. і активно домагалася повернення Закарпаття.

Самі ж українці не могли вирішити власні проблеми.

Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. Вже в березні-травні 1933 р. рейхсляйтер Розенберг здійснив напівофіційні візити до Лондона і Локарно, де обґрунтував план поділу СРСР шляхом відриву від неї України.

Намагаючись відвести від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, уряди Англії та Франції пішли на Мюнхенську змову (29-30 вересня 1938 р.), що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Окрім Німеччини, зацікавленість у Закарпатській України виявили Польща та Угорщина.

6 березня 1939 р. німецькі війська окупували Богемію і Моравію. Гітлер дав дозвіл на окупацію Угорщиною Карпатської України. Цими діями Німеччина поширювала свій вплив на Схід. Радянський Союз за цих умов пішов на зближення з гітлерівською Німеччиною.

23 серпня 1939 р. Молотов і Ріббентроп підписали пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною терміном на 10 років, в якому заявлялося, що обидві сторони хочуть зміцнити справу миру: зобовязувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної; не підтримувати жодної третьої сторони, яка розвязувала б війну проти однієї з них; не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти лише шляхом дружнього обміну думками. Водночас було підписано і таємний пакт до нього, який складався з трьох основних статей: ст.1. вносила до російської зони впливу Фінляндію, Естонію, Латвію; ст.2. визначала межу зон впливу в Польщі по лінії річок Нарев - Вісла - Сян”; ст.3. відзначала “інтереси СРСР щодо Бессарабії”. Ці документи приводили до поділу світу на сферу впливу двох тоталітарних держав - СРСР та Німеччини.

Результатом Мюнхенської згоди і пакту “Молотова - Ріббентропа” стало розвязання Другої світової війни нападом фашистських військ на Польщу 1 вересня 1939 р. У воєнному плані Польща чинила опір недовго. Німецький наступ був нищівний, проведений з великою перевагою в силі та з використанням новітньої тактики, де провідна роль відводилася танкам і авіації. 17 вересня у Польщу зі Сходу увійшли радянські війська.

28 вересня 1939 р. радянсько-німецький воєнно-політичний союз був підтверджений Договором про дружбу і кордон, який формально підтверджував включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу Радянського Союзу. У Західній Україні було інспіровано “відновлення” радянської влади - 22 жовтня організовано вибори і робота Народних Зборів у Львові, які звернулись із проханням про входження до СРСР (в декларації Народних Зборів йшлося про воззєднання з Радянської Україною).

У червні 1940 р. уряд СРСР звернувся з ультимативними вимогами до Румунії про негайне повернення Бессарабії. Німеччина не підтримала Румунію, і радянські війська без бою вступили в Північну Буковину і Бессарабію. Таким чином, вперше українці обєдналися в межах однієї держави.

Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут в стислі строки були націоналізовані та передані в державну власність заводи, фабрики, банки, транспорт, ліквідована поміщицька та церковна власність на землю, вжито енергійних заходів щодо ліквідації безробіття, підвищення зайнятості населення, розвитку шкіл, вузів, закладів охорони здоровя, що, безперечно, поліпшувало життєвий рівень населення. Водночас почалося механічне перенесення на цю територію “казармового” соціалізму. Йшов процес руйнування створених західними українцями соціально-політичної та культурної інфраструктури: депортовані на схід відомі українські політичні лідери, ліквідовані численні кооперативи, припинили діяльність товариства “Просвіти” тощо. Із політичних організацій залишилася більш-менш дієздатна підпільна мережа ОУН.

Навесні 1940 р. розпочалися масштабні репресії, головними жертвами яких стали колишні державні урядовці, офіцери, поміщики та політичні лідери. Протягом 1939-41 рр. з західних земель на схід було депортовано близько 550 тис. осіб.

14.2 Напад фашистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої на території України у 1941-1942 рр. Причини поразок Червоної армії на початку війни

22 червня 1941 р. Німеччина раптово напала на СРСР. Український напрямок для Гітлера був одним з головних, і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР. Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і переорієнтує наступ на Ленінград та Київ. Така зміна була зумовлена декількома чинниками: економічними - захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни; воєнними - окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу “нейтралізувати” Крим, який Гітлер називав “радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунських нафторозробках”; морально-політичними - взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, вселити впевненість у фашистські війська і зневіру в перемогу Червоної армії.

На території України групі німецьких армій “Південь”, якою командував генерал-фельдмаршал фон Рундштедт, протистояли війська Київського особливого і Одеського воєнних округів. У середині липня 1941 р. на житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках точилися вирішальні бої. Більше двох місяців (липень-вересень) тривала облога Києва. Велике стратегічне значення мала оборона Одеси, яка тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні бої на Кримському півострові.

Катастрофічною поразкою завершився і початий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку.

Причини поразок на початковому етапі війни були наступні: некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, репресії в армії, багато тактичних прорахунків та ін. Незважаючи на те що Червона армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та офіцерів; окупації України; звуження військово-промислового потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії; переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

14.3 Окупаційний режим в Україні (1941-1944 рр.). Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації

З усіх східних територій, захоплених третім рейхом, найважливішою була Україна з її багатими корисними копалинами, родючими землями, робочою силою.

Концентровано політика “освоєння” східного простору була викладена у плані “Ост”, який був розрахований на 30 років та побудований на “теорії” расової винятковості німецької нації: народи, що населяли СРСР передбачалося піддати масовому знищенню й відселенню на інші території.

Окупувавши Україну, гітлерівці встановили на її території режим кривавого терору. Згідно зі своїми цілями вони поділили Україну на окремі адміністративні одиниці. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області були включені до складу Румунії. Їй також була віддана “Трансністрія” - землі між Бугом і Дністром. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Станіславської та Тернопільської областей було створено дистрикт “Галичина”, що увійшов до складу польського генерал-губернаторства. Того ж місяця на окупованій території УРСР був створений рейхскомісаріат “Україна”, на чолі якого став Еріх Кох. Чернігівська, Сумська, Харківська і Ворошиловоградська області УРСР та територія Криму перебували під владою воєнних властей.

За українцями не визнавали права на будь-яке державне існування, а територію України розглядали як “німецький простір”. Українська нація була оголошена “неповноцінною”. Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів та їхніх посіпак. Населенню міст заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, поштою, аптеками тощо. Діяла комендантська година, за порушення якої мирних людей розстрілювали на місці. Населення позбавлялося елементарних юридичних прав, власної історії та культури.

Уцілілі промислові підприємства на території України окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів. Німці зберегли колгоспи і радгоспи, в яких примушували працювати селян під суворим контролем з ранку до пізнього вечора.

Тяжке політичне і економічне гноблення посилювалося духовним. Окупанти закривали навчальні заклади й наукові установи, клуби.

Німці планували щорічно знищувати 10 млн. не арійців. Спеціальні частини СС знищили 900 тис. євреїв в Україні. Тільки за пять днів вересня 1941 р. в Києві у Бабиному яру розстріляли понад 50 тис. мирного населення - євреїв, українців, росіян. Крім Києва найбільшими “фабриками знищення” були табори смерті у Дніпропетровську, Львові, Умані та інших містах України. Таких таборів нараховувалося на території України понад 250. Також фашисти організовували масове винищення військовополонених, нищили сотні населених пунктів.

За останніми даними, замордували та стратили на українській землі 5264 тис. осіб.

14.4 Рух опору проти німецько-фашистського режиму на території України. Радянський партизанський рух. Збройна боротьба формувань ОУН-УПА

У німецькому тилу розгорнувся рух опору, форми якого були різноманітними: збройна боротьба у партизанських загонах, підпільна боротьба, саботаж і диверсії на підприємствах та на транспорті тощо.

30 травня 1942 р. при Верховному командуванні було створено Центральний штаб партизанського руху, головнокомандувачем призначено маршала К.Ворошилова, а пізніше - Український штаб на чолі з генералом Т.Строкачем. Протягом 1943 - 1944 рр. партизанські зєднання Ковпака, Сабурова, Федорова, Бегми розгорнули т.зв. рейкову війну, безпосередньо підтримували фронтові операції. Через партизанські загони за роки війни пройшло більше 220 тис. чоловік.

Однак слід відзначити, що партизанський рух в Україні зазнавав величезних втрат через некомпетентні установки вищого керівництва СРСР, особливо в перші місяці війни, коли на окуповану територію перекидали цілком непідготовлені, слабо озброєні партизанські загони та диверсійні групи, навіть без засобів звязку; часто вони керувалися непродуманими наказами.

Складовою руху опору стала діяльність Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА).

З початком війни у проводі ОУН виникли гострі суперечності, які загострилися ще більше після вбивства Коновальця у 1938 р. Прибічники Коновальця хотіли обрати на голову проводу його заступника - Андрія Мельника. Молоді члени ОУН хотіли бачити на цьому місці радикально налаштованого Степана Бандеру. В результаті цих суперечок виникли дві організації ОУН-м (мельниківці) та ОУН-б (бандерівці). Після нападу німців на СРСР, українські націоналісти припустилися помилки, вважаючи, що німці допоможуть їм сформувати незалежну українську державу. Німці ж бажали використати національний рух у власних інтересах - для підриву могутності СРСР. В результаті співпраці між німцями та ОУН було створено військове формування - легіон українських націоналістів, яке складалося із двох підрозділів під кодовими назвами “Роланд” та “Нахтігаль”. Бандерівці плекали надію, що це угруповання стане серцевиною майбутньої української армії. 30 червня 1941 р. ОУН-б при підтримці “Нахтігалю” без попередньої згоди з німецькою адміністрацією проголосили встановлення української держави у Львові. Премєр-міністром було обрано Ярослава Стецько. Цей акт було підтримано греко-католицькою церквою. Через кілька днів німці заарештували С. Бандеру та його прибічників.

Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині. У 1941 р. Тарас Бульба-Боровець став на чолі нерегулярної частини “Поліська Січ”, яка згодом увійшла до складу УПА, що була сформована із націоналістичних сил мельниківців та бандерівців у 1942 р. Головнокомандуючим став Роман Шухевич - член проводу ОУН-б. За час існування УПА й підпілля в ОУН перейшло понад 400 тис. чол.

На відміну від радянського партизанського руху, який знаходився на повному утриманні центру (Москви), УПА мала черпати сили лише з власних резервів українського народу.


Подобные документы

  • Суспільно-політичні рухи в першій половині XIX століття. Кирило-Мефодіївське братство. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Розвиток українського національного та революційного руху. Українські землі в роки Першої світової війни.

    презентация [5,6 M], добавлен 06.01.2014

  • Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.

    книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011

  • Розвиток української культури в Добу Польського і Литовського періоду. Етапи зближення Литви і Польщі. Українські землі під владою Речі Посполитої. Зміни державного політичного устрою на українських землях. Польська експансія на українській землі.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 26.08.2013

  • Суміжні Україні держави. Реформа феодального землеволодіння. Інтеграція Польщі та Великого князівства Литовського в єдину державу. Головніпричини виникнення козацтва. Порівняльна характеристика становища українських земель у складі Польщі та Литви.

    реферат [32,8 K], добавлен 21.12.2008

  • Діяльність Гедиміна на території України. Похід великого литовського князя Гедиміна в українські землі та його наслідки. Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Аналіз процесу і сутності входження до складу Литовської держави.

    реферат [49,7 K], добавлен 15.11.2022

  • Гетьманування І. Мазепи. Північна війна і Україна. Політичний і соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської держави. Ліквідація автономного устрою України. Гайдамацький рух. Коліївщина. Виникнення українського козацтва.

    дипломная работа [31,4 K], добавлен 27.02.2009

  • Приєднання українських земель до Литви. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Формування українського козацтва і Запорозька Січ. Берестейська унія і її вплив на українське суспільство.

    курсовая работа [72,9 K], добавлен 29.04.2009

  • Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Устрій українських земель. Політика Литви в українських землях. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави. Кревська унія. Ліквідація удільного устрою. Люблінська унія та її наслідки.

    реферат [25,0 K], добавлен 26.02.2009

  • Українські землі у складі Великого Князівства Литовського; під владою Речі Посполитої; у складі Угорщини, Османської імперії, Московської держави, Кримського ханства. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Соціально-економічні процеси.

    презентация [334,2 K], добавлен 06.01.2014

  • Київська Русь, її піднесення. Українські землі у складі іноземних держав. Козацьке повстання під проводом Б. Хмельницького. Розвиток України в 1917-1939 рр., роки Великої Вітчизняної війни та в повоєнний період. Відродження країни в умовах незалежності.

    презентация [4,8 M], добавлен 17.03.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.