Історія України
Перші державні утворення на території України. Виникнення українського козацтва. Українські землі в складі Литви та Польщі. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток України.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | курс лекций |
Язык | украинский |
Дата добавления | 19.01.2012 |
Размер файла | 278,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
14.5 Завершення Другої світової війни. Внесок народу України в перемогу над фашизмом
Сталінградська битва (17 липня 1942 р. - 2 лютого 1943 р.) стала не лише початком корінного перелому в Другій світовій війні, а й початком визволення території України.
Успішний наступ Червоної армії на широкому фронті подовжувався аж до лютого 1943 р. за цей час було визволено значну частину Донбасу і Харківщини. Завдяки операції “Зірка” радянські війська оволоділи Харковом, однак 16 березня його знову було захоплено.
Влітку 1943 р. Німеччина вирішила взяти реванш за Сталінград наступом на Курськ. Битва на Курській дузі, що почалася 5 липня 1943 р., тривала майже 2 місяці. Ініціатива була вирвана з рук фашистів.
Протягом літа - осені 1943 р., долаючи впертий опір ворога, радянські війська здійснили Білгород-Харківську операцію, визволили Харків, Донбас, Мелітополь, Керч, а 7 листопада - Київ (з невиправдано великими людськими втратами).
24 грудня 1943 р. почався загальний наступ радянської армії на правобережній Україні, в якому взяли участь найбільші фронти - Білоруський, 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські. Бойові дії походили на 1400-кілометровій смузі - від Полісся до Чорного моря. У ході наступальних операцій протягом зими 1943 та всього 1944 рр. було повністю визволено територію України. Радянські війська розпочали свій визвольний похід на захід, який закінчився перемогою у травні 1945 р.
Українці наближували день перемоги не тільки відданою боротьбою на полях війни, а й у тилу. Героїчною працею в тилу вони зміцнювала обороноздатність країни, створили нові галузі виробництва - авіаційну, танкову, тракторну, електротехнічну, хімічну, шкіроновзуттєву, швейну промисловість тощо. Народ України дав Збройним силам СРСР 6 млн. бійців. 2072 українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Питання для самоперевірки
Дайте визначення поняття “мюнхенська змова”.
Охарактеризуйте пакт Молотова-Ріббентропа та таємний протокол до нього.
Визначіть причини поразок Червоної армії на початку війни.
Дайте характеристику окупаційного режиму в Україні.
Дайте оцінку боротьби формувань ОУН-УПА.
Яка подія стала початком визволення території України від німецьких загарбників?
Методичні вказівки до лекції
Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Львів, 1993; Роєнко В. Друга світова війна. 1939 - 1945. - К., 1994; Трубайчук А.Ф. Друга світова війна. Коротка історія. - К., 1995.
Тема 15. Лекція 16. Суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток України від другої половини 40-х - до початку 80-х років ХХ століття (2 год.)
Мета лекції - розглянути особливості суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку українських земель протягом другої половини 40-х - початку 80-х рр. ХХ ст. Для цього необхідно зясувати наступні питання:
Україна в повоєнне десятиріччя (1945 - 1955 рр.). Повоєнні адміністративно-територіальні зміни. Зовнішньополітична діяльність УРСР. Особливості відбудови народного господарства. Радянізація західних областей республіки. Рух опору. Операція “Вісла”. Культурно-ідеологічні процеси в Україні.
Соціально-економічний розвиток України (1956 - 1985 рр.). Проблеми розвитку народного господарства. Економічні реформи 60-х рр. та причини їх згортання. Посилення застійних явищ в соціально-економічному житті республіки.
Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська “відлига”. Наростання кризи в суспільно-політичному житті. Дисидентський рух.
15.1 Україна в повоєнне десятиріччя (1945-1955 рр.). Повоєнні адміністративно-територіальні зміни. Зовнішньополітична діяльність УРСР. Особливості відбудови народного господарства. Радянізація західних областей республіки. Рух опору. Операція “Вісла”. Культурно-ідеологічні процеси в Україні.
У надзвичайно важких і несприятливих умовах відбувався процес повернення республіки до мирного життя.
В результаті Ялтинської конференції (лютий 1945 р.) Польща змушена була поступитися своїми претензіями на Галичину та Волинь. Урегулювання територіального питання з Польщею передбачало і обмін населенням. Чехословаччина і Румунія відмовилися від Закарпаття та Буковини. У січні 1946 р. в складі УРСР було створено Закарпатську область. Окрім неї, до західних областей входили: Волинська, Львівська, Ровенська, Тернопільська, Дрогобицька (у 1959 р. обєднана із Львівською), Станіславська (у 1962 р. перейменована на Івано-Франківську), Чернівецька, Ізмаїльська (існувала у 1940 - 1954 рр., увійшла до складу Одеської області). На кінець 1945 р. територія України збільшилася до 580 тис. кв. км.
Зростає міжнародний авторитет України. В березні 1944 р. було відновлено право зовнішнього представництва УРСР - утворено народний комісаріат закордонних справ України на чолі з Мануїльським. В числі 51 країни світу Україна була одним із засновників і перших членів ООН. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1945 р. УРСР було обрано членом Економічної й соціальної ради. У 1948-1949 рр. Україна була постійним членом головного органу ООН - Ради Безпеки. Однак Україна була введена до ООН певною мірою штучно, за тактичних міркувань Й.Сталіна - для помякшення негативного резонансу, що викликала серед міжнародної громадськості війна на Західній Україні. Делегація УРСР брала участь у роботі Паризької мирної конференції 1946 р. та Дунайської конференції 1948 р., де Україна приєдналася до Конвенції про режим судноплавства на Дунаї.
З другого боку, на рубежі 40-50-х років проводилася галаслива і жорстока за своїми наслідками кампанія боротьби з “космополітами”, “низькопоклонниками”, “переродженцями” в історії, філософії, літературі й мистецтві.
Щодо соціально-економічного розвитку республіки, то завдання відбудови господарства були визначені у четвертому пятирічному плані (1946 - 1950 рр.).
Основними принципами, на яких проводилася відбудова народного господарства України, були: єдиний загальносоюзний план, що базувався на ідеї зміцнення воєнної могутності Радянського Союзу; пріоритетний розвиток галузей важкої промисловості; відношення до України як до сировинної бази.
Четверта пятирічка дала неоднозначні результати. Зусилля, спрямовані на відбудову важкої промисловості (куди пішло 85 % капіталовкладень), принесли нечувані успіхи. До 1950 р. промислове виробництво в Україні на 15 % перевищувало рівень 1940 р. на Західній Україні, де до війни важкої промисловості майже не було, до 1950 р. промислове виробництво зросло на 230 %. У 50-х роках Україна стала однією з провідних індустріальних країн Європи.
Проте ці вражаючі результати не привели до зростання рівня життя населення. Легка промисловість ледве досягла 80 % довоєнного рівня. Масштабна інфляція, різниця цін на товари промисловості та сільського господарства, високі ціни і мала зарплата, наявність в обігу великої обезціненої грошової маси та фальшивих купюр призвели до необхідності грошової реформи, яка відбулася у 1947 р. Внаслідок цієї реформи було девальвовано карбованець і знищено особисті заощадження громадян.
В 1946-1947 рр. Україну охопив черговий голод. Причини голоду: обєктивні - посуха 1946 р., викликані війною скорочення посівних площ, ослаблення матеріально-технічної бази сільського господарства, нестача робочої сили; субєктивні - недооцінка сільськогосподарського сектора економіки, командно-адміністративні методи господарства, надмірно високі плани хлібозаготівель, великий обсяг експорту хліба.
Україна фактично стає сільськогосподарською лабораторією Радянського Союзу. У 1947 р. М.Хрущов розпочинає у республіці гучний проект, спрямований на “розвязання” аграрних проблем, який передбачав обєднання колгоспів у гігантські “агроміста”, ліквідацію присадибних ділянок, суворий контроль за сільським населенням. Врешті-решт після протестів народу від цього проекту відмовилися.
В західний областях УРСР протягом 1944 - 1950 рр. відбувалася прискорена радянізація. Швидкими темпами велася індустріалізація, запроваджувалися нові галузі виробництва - машинобудівна, видобуток вугілля тощо. Колективізація розгорнулася наприкінці 1948 р. і завершилася у 1950-1951 рр. Головним методом проведення політики колективізації було насильство.
Жертвою насильства стала і греко-католицька церква. 8 березня 1946 р. Львівський собор проголосив про скасування Берестейської унії 1596 р., що значило скасування уніатської церкви в Україні.
Це викликало обурення і опір місцевого населення. Рух опору тоталітарній системі очолювала ОУН-УПА. З другої половини 1945 р. за рішенням Центрального проводу ОУН великі підрозділи повстанців були реформовані в малі, добре згуртовані і озброєні загони, що дислокувалися в лісах. Виникла мережа підпільних “боївок” у сільській місцевості. Загони УПА контролювали територію площею до 150 тис. кв.км. Вони намагалися утвердити нелегальні національно-державні структури. За офіційними даними, українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, в яких загинуло не менше як 30 тис. представників комуністичного режиму, військовослужбовців, місцевих жителів. Головні завдання вояки УПА вбачали у боротьбі проти сталінського режиму, за створення незалежної української держави. У свою чергу, сталінське керівництво протидіяло ОУН-УПА, перетворивши боротьбу проти неї на справжній театр воєнних дій. У 1945-1946 рр. боротьба органів МВС-МДБ, армії, винищувальних загонів з ОУН-УПА досягла апогею. Здійснювалися прочісування величезних територій, арешти й депортації корінного населення, масові розстріли, провокації. За офіційними даними, на західноукраїнських землях у 1944-1953 рр. було заарештовано майже 104 тис. “бандитів” - учасників ОУН, а також “бандпосібників”, під якими розумілися всі, хто підозрювався у звязках з ОУН-УПА. За цей час було виселено на Схід понад 65 тис. родин.
Між 1944-1947 рр. ОУН-УПА користувалася сильною підтримкою і мала більше 2 тис. бійців на території Польщі. У 1947 р. один із загонів УПА вбив заступника міністра оборони Польщі генерала К.Сверчевського. У квітні 1947 р. польський уряд за погодженням з урядом СРСР провів операцію під кодовою назвою “Вісла”. 30 тис. польських солдатів оточили бази УПА і в запеклих боях знищили або захопили багато з них. Майже всіх лемків (близько 150 тис. чоловік) було депортовано у Західні районі Польщі. Фактично відбулася полонізація Холмщини, Підляшшя та Посяння - етнічних українських земель.
Боротьба на західноукраїнських землях по суті набула характеру громадянської війни і призвела до великих жертв серед українського народу. До 1952 р. ОУН-УПА, як масова організація, перестала існувати. Надії керівництва ОУН-УПА на радянсько-американський конфлікт, який, як вони сподівались, міг би дозволити відродити державність України, не виправдалися.
Щодо культурно-ідеологічноих процесів, то в країні почалася чергова кампанія морально-політичного тиску на суспільство, т.зв. “ждановщина”, яка проходила в декілька етапів:
І - проходив під гаслом боротьби проти “націоналізму”. Звинувачуються як письменники (М.Рилський, Ю.Яновський, О.Довженко та ін.), так і науковці (співробітники Інституту історії України АН УРСР - С.Білоусов, М.Супруненко, Л.Славін, Ф.Ястребов та ін.).
ІІ - боротьба проти “низькопоклонства” перед Заходом, а згодом - і “космополітизму” (О.Борщагівський, А.Гозенпуда та ін.).
Прикладом диктату в науці стала сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (серпень 1948 р.), яка піддала нищівній критиці генетику. В україні жертвами “лисенківщини” стали М. Гришко, С. Гершензон, І. Поляков та ін.
З 1946 по 1951 р. було прийнято 12 партпостанов з ідеологічних питань.
15.2 Соціально-економічний розвиток України (1956-1985 рр.). Проблеми розвитку народного господарства. Економічні реформи 60-х рр. та причини їх згортання. Посилення застійних явищ в соціально-економічному житті республіки
На ці часи припадає спроба змінити методи керівництва економікою. У 50-х рр. існувало 30 всесоюзних і 21 союзно-республіканське міністерство, що породжувало надмірну централізацію управління. З 1953 р. поступово скорочується кількість всесоюзних міністерств і частина економічної влади передається республіканському керівництву. Якщо у 1950 р. в Україні 65 % всього виробництва було підпорядковано центру, то у 1956 р. ця частка зменшилася до 24 %. Решту контролювали республіканські міністерства. У 1957 р. М. Хрущов замість старої т.зв. міністерсько-вертикальної системи ввів нову - територіально-горизонтальну, яка засновувалася на радах народного господарства. Новоутворені органи управління господарством в окремих економічно-адміністративних районах перебрали на себе функції, які раніше належали союзним міністерствам. Ця реформа стала однією з найрадикальніших організаційних змін у радянській економіці. При цьому виходили з того, що в попередній період у керівництві промисловістю і будівництвом переважали відомчі інтереси, а це порушувало нормальні територіальні звязки між підприємствами різних галузей промисловості, розташованих в одному економічному районі, часто не давало змоги оперативно вирішувати господарські питання, раціонально використовувати ресурси.
IV сесія Верховної Ради УРСР у червні 1957 р. прийняла Закон про створення у республіці 11 економічно-адміністративних районів на чолі з раднаргоспами, які провели певну роботу по мобілізації виробничих резервів, поглибленню спеціалізації й кооперації підприємств в межах економічних районів, активізації використання місцевих ресурсів.
Таким чином під кінець 1957 р. раднаргосп контролював 97 % заводів в країні. Це надало можливість українським економістам почати проводити власну економічну політику.
У вересні 1965 р. була проголошена економічна реформа, суть якої полягала в розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних звязків між підприємствами; встановленні економічно обгрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими “капіталістичними” показниками, як рентабельність і прибуток.
Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори.
Економічна реформа 60-х рр. не була доведена до кінця. Міністерства і відомства досить швидко звели нанівець госпрозрахунок, ліквідували самостійність підприємств. У 1970-1985 рр. негативні тенденції в економіці республіки наростали, тривало нарощування виробництва засобів виробництва, продовжувався безпрецедентний процес надіндустріалізації суспільства. Розширення виробництва досягалося передусім завдяки більшим затратам праці, залученню додаткових ресурсів. Тобто економіка розвивалася екстенсивним шляхом.
За 1966-85 рр. зменшились середньорічні темпи приросту основних показників економічного розвитку республіки. Така ж тенденція спостерігалася і в соціальній сфері, яка протягом тривалого часу вважалась другорядною і фінансувалася за так званим залишковим принципом.
Вкрай ускладнила ситуацію і порушила екологічну рівновагу Чорнобильська катастрофа, яка сталася 26 квітня 1986 р. Влада намагалася засекретити цю трагедію: не було введено надзвичайного стану, не попереджено жителів про небезпеку радіоактивного опромінення. Аварією на ЧАЕС виведено з обороту 5 млн. га землі.
Таким чином, у 70-80-х роках економіка України перебувала в кризовому стані, причиною якого був прояв глибокої кризи державного соціалізму, що базувався на радянському тоталітаризмі, на всевладді партійно-державних структур. Ця криза показала що старі методи і принципи господарювання неспроможні забезпечити прогрес суспільства; що без пошуку нових форм економічної діяльності, без конкурентності і вільної ініціативи неможливо досягти позитивних зрушень; що тактика жорстокого диктату центру і відвертого ігнорування інтересів республіки скомпрометована самим життям. Вихід з кризи був один - радикальне реформування суспільства і досягнення реальної суверенності України.
15.3 Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська “відлига”. Наростання кризи в суспільно-політичному житті. Дисидентський рух
Після смерті Сталіна до влади в партії і державі стала група найближчих його соратників. Так зване колективне керівництво очолив М.Хрущов. Саме з його діяльністю повязані перші спроби демократизації суспільства, що дістали назву хрущовської “відлиги”.
На початку 1956 р. відбувся ХХ зїзд КПРС, на закритому засіданні якого М.Хрущов виступив з критикою культу особи Сталіна. Однак ця критика не торкалася системних засад і фундаментальних причин режиму особистої влади. Зїзд не обговорював доповідь, лише прийняв колективну постанову, проте ця критика справила значний вплив на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні. Після зїзду почався глибокий і болісний переворот в суспільній свідомості, перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого. В липні 1956 р. було опубліковано відому постанову ЦК КПРС “про подолання культу особи і його наслідків”. Засудження беззаконь, скоєних у сталінську епоху, і початок нового політичного курсу було схвально зустрінуто в Україні. Вже 3 липня постанову зачитали на деяких підприємствах Києва - “Ленінська кузня” та “Червоний екскаватор”. Перший мітинг на підтримку політики десталінізації відбувся у Київському педагогічному інституті.
Після початку десталінізації почали відбуватися відчутні зміни у житті країни: було послаблено ідеологічний тиск, що стало початком відлиги у культурному житті, потроху послаблювалася політика самоізоляції, більш складеною стала політика русифікації, почалася підготовка до проведення глибоких змін в економіці.
З початку 60-х рр. в Україні зявляється нове покоління молодих літераторів і митців - т.зв. шестидесятників, до яких належали Діна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Алла Горська, Вячеслав Чорновіл, Іван Світличний та ін. Рух шестидесятників хоча і складав опозицію системі, але опозицію в рамках системи, відповідно до тих правил гри, які диктувалися “зверху”.
У жовтні 1964 р. М. Хрущов був зміщений з посади першого секретаря ЦК КПРС. Існує кілька версій щодо ініціаторів тихого перевороту - Л. Брежнєв, М. Суслов, С. Шелепін. Політична лінія реформ, які розпочав М. Хрущов, прийшла у повну невідповідність з існуючою системою, що не допускала серйозних змін. Партійних функціонерів не могли влаштовувати плани М. Хрущова про ротацію (переміщення) й омолодження керівних кадрів у державі, що й спричинило його усунення від влади - відправили на пенсію.
У липні 1963 р. першим секретарем ЦК КП України став Петро Шелест, який намагався як міг, відстоювати інтереси України в межах СРСР, особливо після зміни керівництва у Москві. Саме у сер. 60-х рр. посилилися автономістські тенденції українців, котрі відображали ті зміни, що сталися у статусі республіки в післявоєнні десятиліття. П. Шелест досить відверто захищав мовні і культурні інтереси українців. У 1965 р. міністр освіти України Ю. Діденков працював над реформою освіти, в якій передбачалося поширення української мови у ВНЗ, заохочення викладачів і студентів, які добре володіють мовою. Шелест підтримав це. Врешті-решт, Шелеста усунули від посади.
Його наступником став В. Щербицький, який посилив політику русифікації і підтримував політику підпорядкування української економіки центру. Прихід В. Щербицького поклав початок масовим “чисткам” у державному і партійному апараті.
З середини 60-х рр. в СРСР почала діяти нова ідеологічна установка: “побудова комунізму приведе до злиття націй”, “формується нова історична спільність - радянський народ”. Національно свідома інтелігенція чинила опір русифікації ненасильницькими методами.
З кінця 70-х рр. репресії проти представників української культури загострюються. У відповідь починається радикалізація політичних поглядів провідних діячів руху опору. У “самвидаві” поширюються “Позиції українських політичних вязнів” за підписом О. Тихого і В. Романюка, де подавався короткий аналіз історичного поступу України і обґрунтовувалася необхідність незалежності.
Влітку 1979 р. 18 політвязнів написали відозву, в якій зверталися до ООН з пропозицією зареєструвати Україну як російську колонію.
На початку 80-х рр. відбулися чергові судові процеси, які прирекли на нові терміни увязнення українських патріотів.
У 60-70-х рр. у Радянському Союзі виникає нове політичне явище, коли невелика кількість людей дозволяла собі критику існуючої системи, цих незгодною з політикою уряду, котрі вимагали широких громадянських, релігійних і національних прав, стали називати дисидентами.
Український дисидентський рух був породжений внутрішніми причинами, в першу чергу національною політикою керівництва, соціальними умовами життя, розвитком економіки тобто всією системою. Особливостями українського дисидентства були: високий інтелектуальний рівень та немасовість руху.
Українське дисидентство поділялося на декілька напрямів: релігійний, правозахисний та національний.
Релігійне дисидентство боролося за відновлення греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських, зокрема баптистських, та інших конфесій, проти обмеження релігійної літератури, закриття культових споруд, заборони вивчення релігії у школі тощо. Основними діячами цього напряму були Іван Гель, Василь Романюк, Олекса Тихий, Георгій Вінс. В 1982 р. Йосип Тереля організував Комітет захисту Української католицької церкви з метою допомогти її легалізації.
Правозахисне дисидентство виступало проти фарисейства, обману, розходження між деклараціями та соціалістичною практикою, порушення підписаних СРСР міжнародних угод, а також власних законів.
9 листопада 1975 р. була створена Українська Гельсинська група, яку очолив письменник Микола Руденко, серед її членів були Петро Григоренко, Левко Лукяненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, Василь Стус та ін. Члени групи ставили перед собою наступні завдання: сприяти ознайомленню української громадськості з Декларацією Прав людини; активно допомагати виконанню статей про вільні контакти між народами, про вільний обмін інформацією та ідеями; добиватися, щоб Україна, як суверенна європейська держава і член ООН, була представлена окремою делегацією на всіх міжнародних нарадах; домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси.
УГГ постійно переслідувалась. У 1977 р. був заарештований та засуджений на 12 років М. Руденко. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин. змушені емігрувати за кордон П. Григоренко, Н. Світлична та Н. Строката.
Національне дисидентство продовжувало боротьбу за національну державність в Україні. Його можна поділити на декілька самостійних течій: інтегральний націоналізм, націонал-комунізм і демократичний націоналізм.
Питання для самоперевірки
Розкрийте особливості відбудови народного господарства.
Розкрийте сутність економічних реформ 60-х років та визначіть причини їх згортання.
Поясніть поняття “хрущовська “відлига”.
Що таке “дисидентство”, охарактеризуйте напрямки українського дисидентства.
Порівняйте політичні портрети П.Шелеста та В. Щербицького.
Методичні вказівки до лекції:
Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Новітня історія України (1900 - 2000). - К., 2002; Сторінки історії України ХХ ст. - К., 1992; Українська суспільно-політична думка ХХ століття. - Мюнхен, 1989. - Т.2; В. Баран, В. Даниленко. Україна в умовах системної кризи (1946 - 1980 р.). - К., 1999.
Тема 16. Лекція 17. Україна і процес перебудови в СРСР (квітень 1985 - серпень 1991 р.) (2 год.).
Мета лекції - розглянути становище України в період перебудови в СРСР та визначити вплив політичних перетворень на її розвиток. Для здійснення означеної мети необхідно розкрити наступні питання:
Головні чинники, що зумовили процес перебудови; проведення економічних та політичних реформ.
Піднесення національно-визвольного руху; формування багатопартійності в Україні.
Суверенізація УРСР; народження незалежної України.
16.1 Головні чинники, що зумовили процес перебудови. Проведення економічних та політичних реформ
У першій половині 80-х р.р. адміністративно-командна система управління народним господарством, тоталітарний режим в СРСР привів країну до глибокої соціально-економічної та суспільно-політичної кризи. Це засвідчила зростаюча науково-технічна відсталість порівняно з передовими західними країнами, уповільнення темпів економічного розвитку, низька якість більшості вітчизняних промислових товарів, неспроможність колгоспно-радгоспної системи забезпечити країну сільськогосподарською продукцією, вражаюча безгосподарність, нездатність режиму створити гідний рівень життя, нещадне переслідування владою інакомислення та опозиції, всевладдя партноменклатури, поширення корупції та інші негаразди.
Партійно-радянське керівництво знало про кризові явища, але ретельно приховувало цю інформацію від громадськості. У верхніх ешелонах влади не було єдності щодо шляхів розвитку країни. Одна група керівників вважала, що потрібно посилити адміністративно-командні методи, навести дисципліну; інша твердила, що ніяких істотних змін не потрібно і можна проіснувати в “застої” ще багато років; третя схилялася до необхідності проведення реформ. У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.
Розпочинаючи реформування країні, М. Горбачов та його однодумці не мали на меті докорінну зміну соціально-економічних відносин. Йшлося про вдосконалення, зміцнення існуючої системи, поліпшення управління господарським механізмом.
Проведення економічних реформ.
Квітень 1985 р. - програма прискорення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала:
до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створенному за 70 років родянської влади;
вирішити традиційні соціальні проблеми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.
У результаті: програма виявилася утопічною і свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхідно було здійснити глибоку перебудову всього господарського механізму.
Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.
Червень 1987 р. - реформа М. Рижкова - Л. Абалкіна.
Сутність реформи виражена в трьох “С” - самостійність, самоокупність, самофінансування.
Були прийняті: “Закон про державне підприємство (об'єднання)”, “Закон про кооперацію” та інші, які передбачали:
переведення підприємства на госпрозрахунок;
утворення кооперативного сектора;
тісний зв'язок заробітної плати з результатами господарської діяльності;
сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.
У результаті: реформа була непослідовною, половинчатою, проводилася невпевнено і зазнала провалу. У 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний дохід України скоротився на 1,5%.
Непродумана фінансова політика призвела до сплеску інфляції в країні.
Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.
Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною.
Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства.
Реформа політичної системи.
ХІХ партійна конференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на гласність.
Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, політика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація ст.6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підривалися основи тоталітарного режиму.
Перебудовчі процеси спряли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.
Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., яка призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей, появі на території України мертвої 30-кілометрової зони. Аварія на ЧАЕС була справжнім потрясінням для республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, проти Компартії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замовчувала страшні масштаби і наслідки катастрофи.
16.2 Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні
Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних процесів. Суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.
З 1985 по 1988 рр. суспільно-політичний рух проявлявся , в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.
Із забуття почали повертатися твори М. Грушевського, М. Костомарова, В. Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити “білі плями історії” (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада…). Відбувалася реабілітація жертв сталінських репресій.
Неформальні організації, що почали виникати в Україні (Товариство Лева, Український культурологічний клуб та інші), вимагали оновлення соціалізму, гарантування прав людини, суверенітетуУкраїни на основі нового союзного договору.
У 1988 р. населення України переходить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.
У продовж 1988-1989 рр. масово виникають неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсинська Спілка (сформувалася на базі відомої Української Гельсинської Групи), Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка, екологічна організація “Зелений світ”, антисталінське товариство “Меморіал”, студентське об'єднання “Громада” та інші.
У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України та інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація “Народний рух України за перебудову “ (Рух) на чолі з І. Драчем. Рух швидко еволюціонував від поміркованої організації, яка прагнула співпрацювати з владою з метою встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну організацію. Із назви Руху було вилучено слова “за перебудову”, а головною метою оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності, усунення комуністичної партії від влади. Рух відіграв надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Україні: сприяв активізації національно-визвольного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно свідомих сил.
Важливими чинниками суспільно-політичного життя стали страйки, демонстрації, мітинги, збори, політичні дискусії.
Розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та легалізацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ).
Значними завоюваннями національно-демократичних сил стало прийняття у жовтні 1989 р. закону “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Української СРСР” (йшлося, зокрема, про демократизацію виборчої системи, про зміни щодо розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами, про зміни у статусі Верховної Ради), а також закону “Про мови в УРСР”, який проголосив державний статус української мови.
Комуністична партія виявилася неспроможною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації. Все це призвело до послаблення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Критично мислячі комуністи у березні 1990р. з метою демократизації партії утворили Демократичну платформу в КПУ. Їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтуватися на Москву.
У 1990 р., після ліквідації статті 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови “Про порядок реєстрації громадських об'єднань “ починається формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська республіканська партія - УРП (на базі Української Гельсинської Спілки). Всього ж у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них - Демократична партія України, Партія зелених України, партія Демократичного Відродження України (виникла на базі Демократичної платформи КПУ), Ліберально-Демократична партія та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і незалежність України.
Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та все ж таки, їх поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідомості, створювали передумови для завоювання суверенітету і незалежності України.
16.3 Суверенізація УРСР. Народження незалежної України
Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітарних режимів, розпуск Організації Варшавського договору, послаблення міжнародного впливу СРСР.
Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад.
Демократичний блок, очолюваний Рухом, (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи) домігся значного успіху. Він здобув ? мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місцевих рад у західних областях України. Монополія КПУ на владу похитнулася.
Демократичні сили у Верховній Раді створили парламентську опозицію -Народну Раду (125 чол.) на чолі з І. Юхновським. Народній Раді протистояла прокомуністична більшість (300 депутатів), яку очолив О. Мороз.
Та саме при такому розкладі політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід'ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.
Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.
Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили “врятування єдиної держави”.
Із усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. Вже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.
Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим у ньому.
У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийяла історичний документ - “Акт проголошення незалежності України”. Таким чином припинилося існування УРСР і з'явилася незалежна держава - Україна. 30 серпня Постановою Президії Верховної Ради КПУ була заборонена.
1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. 90,3% громадян, які взяли участь у референдумі, підтвердили Акт проголошення незалежності України. Вибори президента проходили на альтернативній основі (претенденти - М. Гриньов, Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, Л Табурянський, І. Юхновський, Л. Кравчук). Президентом України став кандидат держапарату, колишній ідеолог КПУ М. Кравчук, за якого віддали свої голоси 61,6% виборців, що прийшли на виборчі дільниці.
Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного значення. Визначальну роль у створенні незалежної української держави відіграв народ України.
Питання для самоперевірки
1. Чим була зумовлена спроба реформувати суспільство в СРСР шляхом перебудови?
2. Визначте основні напрямки політичних реформ М.Горбачова.
3. За яких умов та яких форм набувала політизація суспільства наприкінці 80-х - на початку 90-х рр.?
4. Які обставини викликали прийняття Декларації про державний суверенітет України?
5. Обґрунтуйте історичне значення Акта проголошення незалежності України.
Методичні вказівки до лекції
Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Алексєєв Ю.М., Вертегел А.Г., Даниленко В.М. Історія України. - К., 1994; Акт проголошення незалежності України. - К., 1991; Декларація про державний суверенітет України. - К., 1990; Політична історія України: Посібник / За ред. В.І.Танцюри. - К., 2001; Україна ХХ ст. Проблеми національного відродження. - К., 1993.
Тема 17. Лекція 18. Розвиток незалежної України (від 1991 р. - до сучасності) (2 год.).
1991 р. став епохальним в історії українського народу, який нарешті здобув свою державність. В незалежній Україні розпочався складний процес розвитку політичної системи, опанування народом нової політичної культури, налагодження і розвиток різноманітних відносин країни на міжнародній арені. Тому метою лекції є розгляд цих процесів, що відбувалися в Україні в 90-х рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Виходячи з означеної мети, необхідно розкрити наступні питання:
Утвердження національної державності; стартові умови розгортання державотворчого процесу; становлення владних структур.
Формування політичної системи; конституційний процес; сучасне політичне життя в Україні.
Проблеми реформування економіки.
Формування концепції зовнішньополітичного курсу; альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України; західний напрям зовнішньої політики; Україна та держави СНД.
Розвиток культурної сфери; шляхи духовного відродження народу.
17.1 Утвердження національної державності. Стартові умови розгортання державотворчого процесу. Становлення владних структур
24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу - Акт проголошення незалежності України. Проголошення незалежності України радикально змінило умови її історичного розвитку і поставило перед українським суспільством нові завдання: 1) будівництво правової демократичної України; 2) трансформація адміністративно-командної економіки в багатоукладну ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; 3) національне відродження і консолідація суспільства; 4) встановлення рівноправних відносин з країнами світу, утвердження на міжнародній арені.
Першочерговим завданням незалежної України стало державне будівництво. Необхідно відразу підкреслити, що державотворчі процеси надзвичайно ускладнювалися тривалою відсутністю нової Конституції. Саме вона мала визначити принципи формування і здійснення державної влади, засади суспільного і державного устрою країни, форми правління, створити юридичну базу для розробки і прийняття нових законів та інших державних нормативних актів. Діючою ж залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої в умовах розбудови самостійної держави було внесено понад 200 поправок. Закони, які приймалися, нерідко суперечили чинній Конституції, що підривало принципи законності.
Зупинимося далі на вузлових подіях державотворення в Україні.
Законом від 17 вересня 1991р. назва “Українська Радянська Соціалістична Республіка” була замінена на назву держави - “Україна”.
Законом від 8 жовтня 1991 р. “Про громадянство України” визначено правовий статус її населення. Громадянство України надавалося всім, хто проживав на її території, не був громадянином іншої держави.
У листопаді 1991р. прийнято закон “Про Державний кордон України”, яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину.
Відразу ж після проголошення незалежності почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин. У прийнятій Верховною Радою 1 листопада 1991 р. “Декларації прав національностей України” підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні і культурні права.
Закон “Про національні меншини в Україні” зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію.
Будівництво власних Збройних сил на основі закону “Про збройні сили України” від 6 грудня 1991р. і прийнятої 19 жовтня 1993 р. воєнної доктрини України. Воєнна доктрина базується на без'ядерному і позаблоковому статусі України.
Створення правоохоронного органу - Служби безпеки України (СБУ), компетенція якого полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності та інше.
У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн.
Створено такі інститути, як Національний банк України, посольства та консульства, експортно-імпортні організації, Українська фондова біржа.
Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової. Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними. Особливо гострого характеру набули відносини між Президентом і Верховною Радою. Верховна Рада 12-го скликання (1990-1994) всіляко намагалася обмежити вплив Президента Л. Кравчука на внутрішні справи в країні.
У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради ІІ скликання (1994-1998 рр.) було обрано лідера Соціалістичної партії України О. Мороза. Майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило.
У червні-липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма.
Однак, стосунки між гілками влади в результаті оновлення вищих органів влади суттєво не поліпшилися. Відсутність ефективної системи влади призводила до падіння авторитету влади, до втрати нею контролю над суспільними процесами.
17.2 Формування політичної системи. Конституційний процес. Сучасне політичне життя в Україні
До серпня 1991р. політичні партії та організації в Україні умовно поділялися на дві групи: комуністичну й антикомуністичну. Після перемоги сил демократії, проголошення незалежності України і розпаду СРСР блок антикомуністичних сил розпався, оскільки спільна мета, що їх об'єднувала, була досягнута, на передній план виступили вузькопартійні інтереси та завдання.
Наприкінці 2000 р. в Україні було зареєстровано більше 100 політичних партій та організацій. Їх кількість непостійна: активно відбуваються інтеграційні й дезінтеграційні процеси. виникнення та розпаду партій і політичних груп. Розмаїття партій та організацій зумовлене незавершеністю процесу структуризації українського суспільства, гострою боротьбою всередині партій за лідерство, що часто призводить до розколів, виникнення регіональних партій тощо.
Політична ситуація в Україні у перші роки незалежності залишалася напруженою. Нова влада проголосила програмні орієнтири своєї політики, однак ейфорія щодо оперативного і кардинального вирішення суспільно-економічних проблем швидко минула. Передусім не було вироблено чіткої концепції державотворення, що сконцентрувало б зусилля широких народних мас. За грудень 1991 - квітень 1994р. Верховна Рада України прийняла кількасот законів, але за відсутності концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися нежиттєздатними.
Верховна Рада претендувала на всю повноту влади в країні, але із запровадженням посади Президента розпочався непростий, а почасти - болісний процес розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову.
З метою оптимізації структури влади у червні 1991р. Верховна Рада ухвалила концепцію нової Конституції. Однак конституційний процес затягнувся на п'ять років.
Прийняття Конституції завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України й стало закономірним та логічним завершенням тривалого і складного конституційного процесу, який відбувався у два етапи. Перший етап: 1990-1993 рр. Головним на цьому етапі було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням громадян, логічного та юридично завершеного проекту Конституції. Другий етап: 1994-1996 рр. Основним на цьому етапі було вироблення логічно і юридично завершеного документа, що узгоджував би позиції різних політичних сил.
28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України. В Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, за державним устроєм - унітарною, тобто єдиною державою. З прийняттям Конституції завершилося остаточне формування законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні. Главою держави є Президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини та громадянина. У цілому Конституція визначає всі основні засади та напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, орієнтири реформування нашого суспільства. Вона є першоосновою подальшої розбудови України як демократичної, соціальної і правової держави.
З часу прийняття нової Конституції політичне життя в Україні розвивалося швидкими темпами: 1) у березні 1998 р. парламентські вибори; 2) у жовтні-листопаді 1999 р. вибори Президента України; 3) протистояння у парламенті у 2000 р. між лівою меншістю та правоцентристською більшістю; 4) протистояння між опозицією та владою у березні 2001 р.; уряд В. Ющенка; 5) створення у Верховній Раді ІІІ скликання парламентської більшості; 6) вибори до Верховної Ради 2002 р.; 7) у грудні 2001 р. створено коаліційний уряд на чолі з В. Януковичем.
17.3 Проблеми реформування економіки
Утвердження реальної політичної незалежності неможливе без утворення стабільної високоефективної національної економіки.
На економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР, розпад загальносоюзного економічного комплексу. В момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні. Те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів: з 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції - на 41%, національний доход - на 54%. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Верховна Рада 12-го скликання за час своєї діяльності змінила чотири уряди, розглянула сім програм виходу із кризи. Але жодна з них реально не була втілена в життя. Основні причини цього полягали в нерішучості й половинчатості програм, у затягуванні формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради та іншому.
За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники світових війн. Ця ситуація потребувала рішучих заходів, які б органічно поєднували невідкладні антикризові дії з реалізацією нової соціально-економічної стратегії. Вони були викладені у Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради “Шляхом радикальних економічних реформ” у 1994 р.
17.4 Формування концепції зовнішньополітичного курсу. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України. Західний напрям зовнішньої політики. Україна та держави СНД
Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах.
5 грудня 1991 р. Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі.
Основні пріоритетні напрямки зовнішньої політики України.
Західний напрямок. Розвиток всебічних відносин з європейськими країнами. У 1992 р. президент України підписав Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), що сприяло інтеграції України у європейські структури. На саміті НБСЄ у листопаді 1999 р. Л.Кучма підписав Хартію Європейської безпеки на ХХІ ст.
9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи. У 1996 р. Україна приєдналася до об'єднання держав Центр Європейських ініціатив. Підписано угоди, в яких закріплено відсутність будь-яких територіальних претензій, з усіма європейськими сусідами України.
Стрижнем стратегії економічного та соціального розвиту на найближчі десять років має стати створення реальних передумов вступу України до Європейського союзу. У 1998 р. набрала чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським союзом. У 2000 р. Указами Президента України затверджено Стратегічну програму інтеграції України в ЄС. Важливе значення для стану відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. спільної стратегії ЄС та України. Принциповим кроком у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали п'ятий самміт Україна - ЄС (Ялта, вересень 2000 р.).
Україна і СНД. Уряд Б.Єльцина сподівався зберегти за Москвою становище керівного центру на всій території колишнього СРСР за допомогою механізму Співдружності незалежних держав. Статус СНД не конкретизувався, щоб у зручний час перетворити цей консультативний орган на конфедеративну або навіть федеративну державу. Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру. У 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу у рамках СНД. У той же час, вона не підписала Статут СНД, угоди про створення об'єднаних збройних сил, про сили спільного призначення та інші документи, які передбачали надання інститутам СНД державних функцій. Керівництво України робить наголос на економічній складовій у діяльності СНД, прагне до розширення співробітництва між країнами СНД на двосторонній основі.
Особливе значення для України має розвиток відносин з Росією, які тривалий час залишалися складними і суперечливими. 31 травня 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б.Єльцин підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією. Загалом на початок 2003 р. укладено 280 обопільних угод щодо розвитку й удосконалення співробітництва країн у всіх сферах.
17.5 Розвиток культурної сфери. Шляхи духовного відродження народу
У Радянському Союзі на момент його розпаду накопичилося багато негараздів в освіті, науці, літературно-художній творчості. На стані культури негативно позначилися залишковий принцип її фінансування, відсутність демократії, заідеологізованість, партійно-державний диктат. У глухому куті перебували національні культури.
Подобные документы
Суспільно-політичні рухи в першій половині XIX століття. Кирило-Мефодіївське братство. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Розвиток українського національного та революційного руху. Українські землі в роки Першої світової війни.
презентация [5,6 M], добавлен 06.01.2014Характеристика первісного суспільства і перші державні утворення на території України. Сутність українських земель у складі Литви і Польщі. Особливості розвитку Української національно-демократичнлої революції. Національно-державне відродження України.
книга [992,2 K], добавлен 13.12.2011Розвиток української культури в Добу Польського і Литовського періоду. Етапи зближення Литви і Польщі. Українські землі під владою Речі Посполитої. Зміни державного політичного устрою на українських землях. Польська експансія на українській землі.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 26.08.2013Суміжні Україні держави. Реформа феодального землеволодіння. Інтеграція Польщі та Великого князівства Литовського в єдину державу. Головніпричини виникнення козацтва. Порівняльна характеристика становища українських земель у складі Польщі та Литви.
реферат [32,8 K], добавлен 21.12.2008Діяльність Гедиміна на території України. Похід великого литовського князя Гедиміна в українські землі та його наслідки. Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Аналіз процесу і сутності входження до складу Литовської держави.
реферат [49,7 K], добавлен 15.11.2022Гетьманування І. Мазепи. Північна війна і Україна. Політичний і соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської держави. Ліквідація автономного устрою України. Гайдамацький рух. Коліївщина. Виникнення українського козацтва.
дипломная работа [31,4 K], добавлен 27.02.2009Приєднання українських земель до Литви. Політичне і соціально-економічне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського. Формування українського козацтва і Запорозька Січ. Берестейська унія і її вплив на українське суспільство.
курсовая работа [72,9 K], добавлен 29.04.2009Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Устрій українських земель. Політика Литви в українських землях. Від Литовсько-Руської до Польсько-Литовської держави. Кревська унія. Ліквідація удільного устрою. Люблінська унія та її наслідки.
реферат [25,0 K], добавлен 26.02.2009Українські землі у складі Великого Князівства Литовського; під владою Речі Посполитої; у складі Угорщини, Османської імперії, Московської держави, Кримського ханства. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Соціально-економічні процеси.
презентация [334,2 K], добавлен 06.01.2014Київська Русь, її піднесення. Українські землі у складі іноземних держав. Козацьке повстання під проводом Б. Хмельницького. Розвиток України в 1917-1939 рр., роки Великої Вітчизняної війни та в повоєнний період. Відродження країни в умовах незалежності.
презентация [4,8 M], добавлен 17.03.2013