Аналіз діяльності компанії міжнародного бізнесу

Дата валютування за форвардним контрактом є датою (чи самою останньою датою), коли контракт повинен бути виконаний і повинна відбутися фактична доставка й обмін валют. Вона повинна розглядатися як дата спот плюс період, що покривається цим форвардним контрактом.

Валютний ризик для експортера чи імпортера з'являється тоді, коли підписаний контракт на продаж чи купівлю товару або послуг, а не під час оформлення рахунка-фактури для платежу. Тому форвардне покриття повинне бути обране імпортером/експортером під час укладення торгового контракту.

Основне призначення форвардних валютних контрактів - забезпечення надійного страхування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними контрактами. Наприклад, ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн», експортуючи свою продукцію, розрахунки веде в доларах США, а устаткування й обладнання закуповує за євро. Якщо відомий чіткий графік постачання товарів, надходжень і платежів, то підприємство може застрахувати свій валютний ризик від змін курсу американського долара до євро, підписавши угоду про купівлю євро, за американські долари в майбутньому, з огляду на дату купівлі устаткування або обладнання. За таких умов менеджери підприємства мають чітку інформацію, що стосується майбутніх витрат і можуть формувати відповідну стратегію фінансового менеджменту. Використання форвардних контрактів дає можливість визначити вартість і ефективність експортних чи імпортних операцій, нейтралізуючи можливі коливання курсів.

Останнім часом форвардні угоди широко використовуються і для неторгових операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів емітентів і т.д.

Фінансовий зміст форвардного контракту полягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу, виходячи з інтересів покупця (продавця), з метою одержання прибутку чи запобігання збиткам.

Специфікою форвардного ринку є те, що форвардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками, вираженими у вигляді десятитисячної частини валютного курсу, що відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиці здійснюються котирування не курсів, а відповідних різниць.

Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення контракту і складається з поточного курсу (срот-курсу) і форвардної маржі, що може виступати у вигляді премії чи знижки (дисконту). Якщо форвардний курс валюти вище поточного, то для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижче поточного, він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту).

Головними причинами котирування премій і знижок, а не форвардних курсів, є наступні:

- форвардні спреди можуть тривалий час залишатися незмінними, тоді як курси «спот» постійно змінюються, а тому в розрахунки форвардних курсів необхідно вносити значно більше змін;

- форвардні контракти укладаються на різні терміни, а тому значно простіше користатися спредами, ніж постійно визначати форвардні курси;

- нетто-позиції банку щодо строкових валютних операцій ведуться різними торговцями, на відміну від нетто-позиції банку на умовах «спот»;

- форвардні пункти є наслідком різниці у відсоткових ставках, але оскільки відсоткові ставки визначаються не так швидко, як спот-курси, доцільніше проводити котирування саме форвардних пунктів.

На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують, відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилково визначить премію чи знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється тим, що курс покупця завжди нижче курсу продавця. Тому, коли показники форвардної маржі (спред) наведені в порядку зростання (наприклад, 150 - 200 або (-100) - (-20) ), то мова йде про форвардну премію. У випадку, якщо спред наводиться в порядку зниження (наприклад, 220 - 100 або (-50) - (-180) ), то дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).

Окрім того, варто мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються від курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі - різниці між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської операції «форвард», що одночасно є і формою страхування валютних ризиків. Що триваліший термін форвардного контракту, тим вище буде рівень валютного ризику, а тому більшим буде і розмір форвардної маржі.

У професійній термінології для визначення форвардного курсу використовують курс «аутрайт» (outright). Це означає, що покупець хоче у майбутньому придбати певну суму валюти (або продавець - продати) без проведення додаткових операцій або укладення додаткових угод. Цей термін використовується з метою запобігання плутанини в розумінні умов форвардної операції, коли мова йде про одну просту форвардну операцію на відміну від більш складної комбінації, пов'язаної з одночасним здійсненням строкової і поточної операцій (операції «своп»).

Важливе значення для укладання і здійснення форвардних контрактів має чітке визначення тривалості угод у робочих днях. Якщо вважати датою укладення угоди 5 квітня, то датою розрахунків для одномісячної угоди буде: 06.04.+30 днів+2 робочі дні (тобто 30 днів+ термін виконання угоди «спот»).[2]

Форвардний валютний контракт являє собою найбільш важливий метод одержання покриття проти ризиків, якщо фірма не бажає спекулювати на обміні іноземної валюти. Форвардні контракти дають експортеру або імпортеру чітке уявлення про його майбутні потоки готівки, і, звичайно, вони усувають можливість спекулятивного прибутку так само, як вони усувають невизначеність і можливість втрат від спекуляції.

Але усе ще існують деякі ризики, пов'язані з форвардним контрактом.

Для банку. Клієнт може не виконати свою частину контракту або буде не в змозі виконати його через відсутність грошей. У цій ситуації банк:

- не може продати валюту, що клієнт був зобов'язаний купити за контрактом;

- не може купити валюту, що клієнт був зобов'язаний продати за контрактом.

В обох випадках, оскільки банки звичайно «не займають відкриту позицію» по форвардних валютних контрактах (тобто не беруться продати більше валюти за форвардним курсом, ніж купити її, чи купити більше, ніж умовилися продати), то їм доведеться продати (купити) валюту, що клієнт не купив (не продав), де-небудь на ринку по обмінним курсам, дійсним на цей час. Це може призвести банк до збитків.

Для клієнта. Оскільки форвардний контракт є обов'язковим, і, якщо клієнт знайде, що не може виконати свої зобов'язання (або через те, що платежі, що повинні надійти від закордонного покупця, не вдається одержати, або платежі, що покладаються закордонному постачальнику, більше не вимагаються), він попросить банк закрити цей контракт. Це може викликати збитки (хоча є шанс дістати прибуток, у залежності від курсів «спот» на дату закриття контракту).

Багато банків резервують частину ліміту кредиту клієнту через ризик виникнення необхідності закриття контракту. Вони вибирають цифру 20% (чи, що менш консервативно, 10%), у залежності від того, як вони оцінюють частину вартості форвардного контракту, на яку може бути дебетований рахунок клієнта у випадку закриття.[5]

Тут також відіграє роль якою є дана валюта: твердою чи слабкою.

Тверда валюта являє собою валюту, для якої очікується, що її вартість залишиться стабільною чи зросте стосовно інших валют.

Слабка валюта являє собою валюту, для якої очікується зменшення вартості стосовно інших валют. Звичайно, будь-які прогнози можуть виявитися не точними.

3.2 Сучасні технології використання нових форм форвардних контрактів в управлінні валютними ризиками

Як ми змогли переконатися, використання форвардних угод для хеджування валютних ризиків має багато переваг. Однак існують і недоліки такої схеми страхування. Головний з них полягає в тому, що угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржовому, як ф'ючерсні контракти, і тому відповідальність за виконання таких угод цілком лягає на учасників конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможе виконати ці умови у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків.

Що відбудеться, якщо клієнт не зможе виконати форвардний контракт?

Наприклад, імпортер може зіткнутися з тим, що:

- постачальник не в змозі доставити товари відповідно до вимог, тому імпортер відмовляється прийняти товари і не погоджується оплачувати їх;

- постачальник відправив менше товарів, ніж очікувалося, можливо через скорочення постачань, тому імпортер платить за них менше;

- постачальник спізнився з постачанням, тому імпортер повинен оплачувати товари пізніше.

У кожній з цих ситуацій імпортер не хоче купувати іноземну валюту в банку, з яким за умовами форвардного валютного контракту він узгодив цю купівлю.

Експортер може потрапити в аналогічні ситуації: або взагалі не одержати платежу, або одержати більшу чи меншу суму, ніж очікувалося спочатку, або одержати очікувану суму, але з деякою затримкою. У цих ситуаціях експортер не в змозі продати своєму банку частину чи всю іноземну валюту, зазначену в умовах форвардного контракту.

Банківська позиція полягає в тім, що якщо клієнт не може виконати форвардний валютний контракт, банк повинен змусити клієнта зробити це.

Якщо клієнт уклав контракт із банком на купівлю валюти, але потім не зміг доставити цю валюту в банк, то банк може:

- продати валюту клієнту за курсом «спот» (коли наступить термін виконання контракту);

- купити валюту назад за умовами форвардного валютного контракту.

Якщо клієнт уклав контракт із банком на продаж йому валюти, то банк може:

- продати клієнту зазначену суму валюти за курсом «форвард»;

- негайно купити непотрібну валюту назад за курсом «спот».

Таким чином, банк дає можливість клієнту виконати його частину форвардного валютного контракту, продавши або купивши недостатню валюту за курсом «спот». Ці угоди відомі як закриття форвардного валютного контракту.

Якщо клієнт уклав контракт на купівлю валюти у свого банку по форвардному валютному контракту, але валюта йому не знадобилася, банк повинен закрити контракт, продавши валюту за курсом «форвард» і негайно купити її знову за банківським поточним курсом купівлі «спот».

На практиці банк звичайно виконує на поточному рахунку клієнта один запис, що вказує на різницю між двома угодами. Цей запис може бути дебетовий чи кредитовий, оскільки різниця між курсом «форвард» і курсом «спот» може принести клієнту або збиток, або прибуток у момент закриття.

Таким чином, закриття - це завершення форвардного валютного контракту, якщо інший учасник контракту (клієнт) або не може, або не бажає виконати свої зобов'язання за цим контрактом.

Закриття може бути повним або частковим. Повне закриття відбувається, коли клієнт виявляє, що:

-він не може одержати іноземну валюту, котру він за контрактом повинен продати банку;

- йому більше не потрібна іноземна валюта, котру він за контрактом повинен купити в банку.

Часткове закриття банк робить, коли клієнт виявляє, що:

-він не може одержати повну суму іноземної валюти, котру він за контрактом повинен продати банку;

- йому більше не потрібна вся іноземна валюта, котру він повинен за контрактом купити у банка.

З метою запобігання подібних ситуацій або їх уникнення використовують додаткові методи страхування, що останнім часом набувають дедалі більшого поширення. Це, зокрема:

- продовження терміну форвардного контракту;

- використання форвардних опціонів з відкритим терміном виконання;

- використання форвардних опціонів з перехресними датами;

- забезпечення валютного покриття;

- використання форвардних контрактів з опціоном анулювання (FOX);

Продовження форвардних контрактів. Може виникнути наступна ситуація: форвардний валютний контракт підходить до свого завершення, а клієнт ще не одержав очікувану валюту від закордонного покупця або ще не повинен оплатити закордонному продавцю. Клієнт ще хоче купити або продати узгоджену суму валюти за форвардним контрактом, але він бажає продовжити («ролл-овер») термін доставки валюти за цим контрактом.

У такій ситуації клієнт може:

попросити банк закрити старий контракт за відповідним курсом «спот» і відкрити новий контракт на додатковий період з курсом, обчисленим звичайним шляхом;

попросити банк продовжити контракт, змінивши банківський курс продажу або купівлі в цьому контракті.

Банк звичайно робить запис у національній валюті на поточному рахунку клієнта на цю дату, величина, зазначена у запису, дорівнює різниці між курсом «форвард» з первісного форвардного контракту і курсом «спот» закриття, тобто рахунок клієнта буде кредитуватися за наявністю прибутку або дебетуватися за наявністю збитку (так само, як і при закритті).

Іншими словами ми можемо визначити курс для продовження форвардного валютного контракту в такий спосіб.

Важливо пам'ятати, що при продовженні форвардного контракту банк дає клієнту більш сприятливий курс обміну, ніж при закритті, що випливає з діагонального правила.

Підсумовуючи, можна сказати, що коли продовжується форвардний валютний контракт:

Первісний валютний контракт закривається, приноситься чистий збиток або прибуток клієнту в залежності від того, як поточний курс «спот» співвідноситься з первісним курсом «форвард». Це закриття відбувається навіть у випадку продовження форвардного контракту.

При продовженні контракту обмінний курс більш сприятливий для клієнта, ніж при укладенні нового. Якщо банк вважає, що продовження має сенс, він «повинен створити для клієнта більш сприятливі умови, ніж при закритті форвардного контракту і відкритті нового. Якщо банк продовжує форвардний контракт, дилер зовнішнього валютного ринку не повинен вважати, що курс завжди буде для нього найкращим, навіть якщо банк все ще має проблему з закриттям первісного форвардного контракту на валютному ринку… Можна помітити, що якщо клієнту, що продовжує, надається ставка, що базується на курсі «спот» закриття, він має перевагу перед новим клієнтом, що відкриває форвардний контракт уперше.» («Banking World» - лютий 1984 р.)

Форвардні опціони з відкритим терміном виконання. Звичайно форвардні контракти мають одну визначену дату виконання в майбутньому. Однак такі контракти з установленою датою не завжди можуть бути ідеальними для клієнтів, що не впевнені в термінах постачання іноземної валюти і необхідності забезпечення цього постачання. У такому випадку можливе придбання форвардного опціону, термін виконання якого являє собою проміжок часу, і клієнт має право вибрати будь-яку дату на цьому тимчасовому відрізку.

Клієнт платить певну суму за цей ступінь гнучкості контракту, оскільки форвардний курс буде найменш вигідним для контракту з фіксованою датою за даний період.

Опціонні контракти звичайно використовуються для покриття цілих місяців, що включають дату ймовірного платежу, коли клієнт не впевнений у точній даті купівлі або продажу валюти.

Призначення опціонного контракту полягає в тому, щоб уникнути необхідності обновляти форвардний валютний контракт чи продовжувати його на кілька днів, оскільки це може бути досить дорогим з погляду витрат за день. Тому, використовуючи опціонні контракти, клієнт може покрити свій валютний ризик, навіть якщо він не знає точно цю дату.

При укладанні клієнтом форвардного опціонного контракту з його банком необхідно установити курс купівлі або продажу, що банк буде котирувати. Банк буде котирувати курс, найбільш сприятливий для нього самого в будь-яку дату протягом опціонного періоду.

Форвардні опціони з перехресними датами. Форвардні опціони звичайно дозволяють їхньому власнику розтягти термін валютних операцій замість того, щоб весь обсяг закупівель і продажів здійснювався в один день. Особливо це зручно компанії, що очікує поток платежів або грошових надходжень, а не здійснюючій час від часу окремі платежі або приймаючій окремі грошові надходження.

Даний процес містить у собі покриття частини валютного потоку короткостроковими опціонами, а залишку - опціонами з більш тривалим терміном. Наприклад, кожні 3 місяці очікуються надходження валюти, але тільки про 2/3 очікуваних щомісячних надходжень можна з визначеністю сказати, що вони будуть покриті в даному місяці. Дві третини загальних надходжень будуть забезпечені одномісячними опціонами, а частина, що залишилася - форвардним опціоном на повних 3 місяці. Якщо валюта надходить протягом місяця, то спочатку виповнюється форвардний контракт на продаж, укладений на цей місяць, і лише після цього відбувається продаж частини, що залишилася, на умовах 3-місячного опціону.

Переваги контрактів, що перекриваються, у наступному:

- компанія може здійснити покриття своїх валютних ризиків форвардним контрактом;

- опціони, що перекриваються (з перехресними датами) дешевші, ніж велика кількість невеликих угод «спот», оскільки банк буде пропонувати кращий курс купівлі і продажу для більш великих контрактів, ніж для невеликих;

- системи бухгалтерського обліку і системи планування компанії будуть спрощені, оскільки обмінні курси будуть більш одноманітні, ніж якби було виконано безліч угод «спот».

Валютні контокоренти. За наявністю значних і інтенсивних валютних потоків підприємство може скористатися менш дорогим засобом додання деякої гнучкості форвардним валютним контрактам - валютним контокорентом. Він підходить компаніям, що зіштовхуються постійно у своїй діяльності з потоками іноземної валюти. Це банківські рахунки в іноземних валютах, якими оперує компанія. Якщо власник форвардного контракту на купівлю валюти виявляє, що потреба у валюті з'явиться пізніше, ніж передбачалося, то валюта, куплена за форвардним контрактом, міститься на контокорент до моменту її вимоги. І, навпаки, якщо з'являється потреба у валюті до терміну виконання форвардного контракту, то компанія використовує овердрафт із метою здійснення виплат в іноземній валюті, і, отже, погашає овердрафт купленою валютою при виконанні форвардного контракту.[3]

Непрямі форвардні контракти. Якщо валюта, якою компанія бажає забезпечити покриття, є частиною валютного блоку чи має досить стабільне співвідношення з ведучою валютою, але для якої форвардні курси не розраховуються, то тут відкривається можливість для непрямого покриття.

Забезпечення валютного покриття. Банк, що погоджується укласти форвардну угоду на продаж або купівлю валюти клієнтом, буде прагнути до зниження ризику. Наприклад, якщо клієнт бере контракт на купівлю доларів США за фунти стерлінгів з постачанням у майбутньому, банк ризикує тим, що ціна долара перевищить погоджену форвардну ціну до моменту витікання контракту. Здійснюючи продаж доларів за ціною нижче купівельної, банк ризикує. Тому банк захоче застрахуватися.

Один зі способів зниження ризику - це купівля банком доларів за курсом спот і їхнє інвестування до настання терміну виконання форвардного контракту. Існують і інші способи на вибір банку. Він може сам укласти форвардний контракт на купівлю валюти в іншого банку, а може використовувати фінансові ф'ючерси.

Форвардні контракти з опціоном анулювання (FOX). Новою формою форвардного валютного контракту, тісно пов'язаною з різновидом опціонної угоди, є форвардний контракт з опціоном анулювання (FOX - Forward with option exit). Відповідно до економічного змісту це форвардний контракт, що надає право одній зі сторін угоди відмовитися від виконання зобов'язань, якщо цей контракт за якимись причинами стає невигідним. За відмовлення від виконання зобов'язань один контрагент сплачує іншому контрагентські комісійні, розмір яких відповідає опціонній премії. При цьому за контрактом FOX форвардний валютний курс буде менш сприятливим, ніж за звичайним форвардним контрактом.

Для форвардних контрактів є стандартні терміни виконання контрактів. Такими стандартними термінами є 1, 2, 3, 6 і 12 місяців. Форвардна угода з нестандартним терміном - це угода, термін якої падає на період між двома стандартними термінами, наприклад 9 місяців.

Валютний курс для форвардного контракту з нестандартним терміном екстраполюється. Курсова різниця двох прилеглих стандартних термінів поділяється на число днів між ними. Результат збільшується на число днів між нестандартним терміном і більш тривалим стандартним терміном. Отримане число віднімається або складається з форвардним курсом більш тривалого терміну, і в такий спосіб виходить форвардний курс угоди з нестандартним терміном.

Припустимо, що 3-місячний форвардний курс фунта стерлінгів до долара США складає 1 ф.ст. = 1,40 дол., а 6-місячний дорівнює 1 ф.ст. = 1,37 дол. 4-місячний форвардний курс обчислюється в такий спосіб:

3-місячний курс - 6-місячний курс = 1,40 дол. - 1,37 дол. = 0,03 дол.

0,03 дол. * 60/90 = 0,02 дол.

(приймаючи до уваги, що 90 днів - це термін між двома стандартними термінами, а 60 днів відокремлюють нестандартний 4-місячний термін від 6-місячного). 2 центи додаються до 6-місячного курсу, і виходить 4-місячний курс. 1,37 дол. = 0,02 дол. = 1,39 дол.

3.3 Удосконалення управління ЗЕД використовуючи сучасні методи податкового планування

Фінансові ризики це насамперед невизначеність, яка пов'язана з можливістю компанії перетворити доход від виробничої діяльності (доход перед сплатою % і податків) в певний рівень доходу на акцію, і в результаті-в певний рівень дивідендів на акцію.

Фінансові ризики це небезпека того, що в чистий дохід буде перетворена занадто мала величина брутто-прибутку.

Податкові платежі становлять значну частку в фінансових потоках господарюючих суб'єктів. Найчастіше від професійного рішення, пов'язаного з урахуванням податкових ризиків, залежать можливості росту і розвитку бізнесу, а іноді і його доля.

Метою економічної діяльності будь-якої бізнес-одиниці є максимізація прибутку. Тому і компанії, і підприємці часто прагнуть зменшити податкове навантаження на бізнес. Ефективне податкове планування та законні способи оптимізації податкових витрат дозволяють ефективно знизити податкове навантаження підприємства, тому управління оподаткуванням (податковий менеджмент) як вид діяльності все частіше входить в практику господарського життя.

В економічній літературі під податковим плануванням розуміється можливість «використання платниками податків усіх допустимих чинним законодавством засобів, способів і прийомів з метою максимального скорочення своїх податкових зобов'язань».

Досліджуючи проблему легального скорочення розмірів податкових платежів, деякі менеджери бачать її вирішення через мінімізацію податків і податкове маневрування. Мінімізація податків є специфічною формою планування діяльності та розміщення коштів платника податків з метою максимального скорочення виникаючих при цьому податків. Податкове планування організації грунтується на трьох підходах до мінімізації податкових платежів:

- Використання пільг при сплаті податків;

- Розробка облікової політики;

- Контроль за термінами сплати податків.

Проаналізувавши існуючі підходи, можна прийти до висновку, що податкове планування - це ті чи інші цілеспрямовані дії платника податків, саме комплекс заходів, які дозволяють платнику податків в певній мірі, зменшити його обов'язкові виплати до бюджету, вироблені ним у вигляді податків, зборів, мита та інших платежів. Багато джерел вказують саме на те, що податкове планування - це законний спосіб обходу податків з використанням наданих законом пільг і прийомів скорочення податкових зобов'язань. Сутність його виражається у визнанні за кожним платником податків права застосовувати всі допустимі законами засоби, прийоми і способи (в тому числі і прогалини в законодавстві) для максимального скорочення своїх податкових зобов'язань.

У юридичній науці під податковим плануванням розуміється організація діяльності платника податків з метою мінімізувати його податкові зобов'язання на стабільний період без порушення букви і духу закону. Податкове планування це вибір оптимального поєднання побудови правових форм відносин в рамках чинного законодавства, тобто здійснення податкової оптимізації. В основі податкового планування лежить найбільш повне і правильне застосування всіх дозволених нормативно - правовими актами пільг, знання і вміле використання прогалин, які існують в податковому законодавстві, облік позиції податкової адміністрації, а також фінансової та інвестиційної політики держави з метою мінімізації податкових внесків.

Таким чином, як українські, так і європейські дослідники під податковим плануванням підприємства розуміють діяльність, спрямовану на зменшення податкових платежів на підприємстві.

Вважаємо, що податкове планування покликане організувати систему оподаткування таким чином, щоб досягти максимального фінансового результату при мінімальних витратах.

Податкове планування на рівні підприємства - це вибір між різними варіантами здійснення фінансово-господарської діяльності і розміщення активів з метою досягнення максимально низького рівня податкових зобов'язань, які при цьому виникають.

Як елемент фінансового планування, податкове планування виступає одним із чинників реалізації його цільової функції - забезпечення фінансовими ресурсами відтворювальних процесів відповідно з плановими значеннями і кон'юнктурою ринку.

У свою чергу, міжнародне податкове планування (далі - МПП) як складова частина корпоративного податкового планування - це процес систематичного використання оптимальних законних податкових способів і методів для встановлення бажаного майбутнього фінансово-господарського стану організації при проведенні різних міжнародних операцій в умовах обмеженості ресурсів. Результатом даного податкового планування є сукупна податкова економія і максимізація сукупної чистого прибутку господарюючого суб'єкта, що виникають у всіх юрисдикціях діяльності та реєстрації відповідно до принципу резидентства.

Завданням міжнародного податкового планування є: облік усіх податків, сплачених у всіх юрисдикціях активності, специфіки різних елементів податків (ставок, податкової бази, наданих пільг і т.д.), вишукування найбільш раціональних способів оптимізації таких податків (в тому числі і на репатріацію доходів ), ефективне використання різних способів врегулювання міжнародного подвійного оподаткування, максимізація глобального доходу господарюючого суб'єкта за рахунок зниження його сукупного податкового тягаря. Особливістю корпоративного МПП є використання варіантів створення різних транснаціональних корпорацій для перерозподілу прибутку між відповідними структурними одиницями групи, що знаходяться в країнах з різним рівнем податків.

Можливі шляхи досягнення цілей податкового планування реалізуються не тільки за рахунок повного знання і використання позитивних і негативних сторін законодавства, а й за рахунок послідовного і грамотного застосування всіх складових мінімізації та оптимізації оподаткування. До цих елементів відносяться в числі інших і пільгові режими оподаткування. Маються на увазі способи зниження податків за рахунок створення компаній за кордоном. При цьому відповідні побудови повинні логічно і природно вписуватися в загальну схему бізнесу, служити обгрунтуванням законного зниження податкового тягаря. В іншому випадку контролюючі органи завжди знайдуть аргументи, щоб оскаржити непереконливу схему цілком або причинити неприємності платнику податків постійними перевірками.

Конкретний механізм податкового менеджменту полягає також у створенні закордонних компаній, переведення капіталів і доходів за оптимальними податковими маршрутами, використанні трансферних цін у внутріфірмових поставках і зв'язках.

Класична схема податкового планування полягає в перенесенні всіх або частини ділових операцій в компанію, що користується податковими привілеями чи знаходиться в зоні пільгового оподаткування. Спочатку подібні підходи були винятковою прерогативою міжнародних схем. Майже в кожній країні існує вид діяльності або організаційно-правова форма, податковий режим яких завдяки особливості національного податкового законодавства більш кращий. Тим самим створюється основа для залучення під таку юрисдикцію з низьким рівнем оподаткування іноземних юридичних осіб.

Використання закордонної компанії в країні з пільговим оподаткуванням це діяльність, яка ведеться за межами даної юрисдикції, що має закордонні по відношенню до неї джерела доходу і тому підлягає у ній пільговому оподаткуванню.

Під «зоною з пільговим оподаткуванням» розуміється юрисдикція, в якій законодавчо визначені статус закордонної компанії та норми, відповідно до яких здійснюються фінансово-економічні операції. При цьому різновидами створюваних в таких зонах організаційно-правових форм юридичних осіб є: товариство (партнерство), товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство та ін

В даний час на податковій карті світу налічується більше 300 одиниць пільгових юрисдикцій і зон, що представляють інтерес з точки зору податкового планування міжнародних фінансових операцій. Зони з пільговим оподаткуванням зосереджені в основному в декількох точках земної кулі:

-Карибський басейн (о-ва Багамські, Віргінські, Кайманові, Барбадос і Гренада);

-Середземномор'я (Андорра, Гібралтар, Монако, Кіпр);

-Європа (Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн, о-ва Гернсі, Джерсі та Мен, Сан-Марино, Ірландія);

-Арабські країни (Ліван, ОАЕ, Бахрейн); Африка (Сейшельські острови, Ліберія);

-Азіатсько-тихоокеанський регіон (Китай, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Філіппіни).

Зробимо висновок, що пільгові юрисдикції є однією з багатьох різновидів вільних зон і відносяться до групи сервісних. Їх головна відмінність полягає в тому, що зареєстровані в них підприємства не мають права здійснювати будь-яку виробничу діяльність. Компанія яка користується податковими пільгами в широкому юридичному та економічному тлумаченні розуміється - як така що користується пільгами при дотриманні певних умов. У британських економічних довідниках пільгові юрисдикції визначаються як території з низькими і навіть нульовими ставками податків на доходи і майно, де місцеве трастове законодавство дозволяє вигідно зберігати активи і вести господарську, особливо фінансову, діяльність зі значними податковими пільгами.

Слід зазначити, що поняття зарубіжної компанії в країні з пільговим оподаткуванням не є офіційною в діловому світі, а використовується для визначення тих компаній, які відповідають таким умовам:

- Належать нерезидентам країни реєстрації;

- Не мають реальних офісів в країні реєстрації і управляються за кордону;

- Не мають права отримувати доходи з місцевих джерел і з цієї причини не є конкурентами для місцевих компаній;

- Не підлягають в країні реєстрації ніякому оподаткуванню;

- Здають тільки мінімальну юридичну звітність, фінансової звітності немає; - Щорічно сплачують деяку мито за продовження реєстрації.

Надані компаніям-нерезидентам пільги різноманітні, хоча не всі вони діють в тих чи інших пільгових юрисдикціях. Видами пільг, що надаються закордонним компаніям, є: пільговий режим оподаткування, надання валютної автономії; митні пільги при імпорті товарів; спрощені процедури реєстрації і звітності; гарантія банківської і комерційної таємниць і ін.

У пільгових юрисдикціях можуть функціонувати компанії з різними податковими статусами. Національна компанія - податковий резидент держави реєстрації, на неї поширюються договори про уникнення подвійного оподаткування. Компанія міжнародного бізнесу звільняється від сплати місцевих податків, проте їй не можна вести бізнес з резидентами країни, володіти нерухомістю, надавати юридичну адресу іншим компаніям. Зарубіжна компанія з пільговим оподаткуванням - спеціальний тип національної компанії, передбаченої законодавством Кіпру; Компанія зі спеціальним статусом має право вибрати ставку оподаткування за умови дотримання певних правил. Звільнена компанія звільняється від сплати податків, хоча формально є платником податків. Нерезидентська компанія не підлягає оподаткуванню згідно з національним законодавством.

Приблизно чверть країн світу застосовують міжнародне податкове планування чи його елементи для іноземних резидентів. Перелічимо найбільш типові схеми, які можна побудувати на основі використання зон з пільговим оподаткуванням:

Компанія зі спеціальним статусом - посередник у торгівлі. При зовнішньоторговельних операціях між продавцем і покупцем створюється компанія для того, щоб локалізувати максимум прибутку на найменш оподатковуваний суб'єкті.

Наведемо приклад: Одним з найбільш широко поширених способів використання компаній зі спеціальним статусом є імпортно-експортні операції. У таких операціях дуже часто використовується реінвойсинг - заниження або завищення вартості товару (або «transfer pricing" - трансферне ціноутворення), що дозволяє перемістити основний дохід, а, отже, прибуток з юрисдикції з високим оподаткуванням в юрисдикцію з пільговим режимом оподаткування. З метою досягнення мінімізації оподатковуваного прибутку в ланцюжок операцій між двома або більше фірмами вводиться компанія-посередник;

Компанія зі спеціальним статусом - підрядник. В цьому випадку компанію використовують з метою збільшення витрат, що включаються в собівартість, і зменшення оподатковуваної бази;

Компанія зі спеціальним статусом - власник дорогого майна. Дана схема застосовується в тому випадку, якщо власник намагається зберегти в таємниці факт володіння будь-яким дорогим майном;

Компанія зі спеціальним статусом - власник і ліцензіар товарного знака. При веденні бізнесу в нестабільній країні товарний знак можна зареєструвати на цю компанію або продати їй вже зареєстрований. Це дозволяє навіть при ліквідації бізнес-одиниці залишати товарний знак, а потім на підставі ліцензійних договорів надавати право користування ним кому б то не було;

Компанія зі спеціальним статусом - власник авторських прав. Якщо логіка бізнесу полягає в придбанні у авторів права на їх твори з наступним отриманням доходу від видачі ліцензій, то дана схема - зручний спосіб законного зменшення податків та експорту капіталу;

Компанія зі спеціальним статусом - утримувач банківського рахунку. У цьому випадку власник одержує під контроль дану компанію, а вже компанія відкриває рахунок в банку, що дозволяє через якийсь час отримати на руки корпоративну кредитну картку;

Компанія зі спеціальним статусом - заставодержатель. Ця схема реалізується в рамках тонкого податкового планування в тому випадку, якщо власник майна побоюється за його збереження;

Компанія зі спеціальним статусом - інвестор. При бажанні інвестувати вивезений капітал назад в свою країну така компанія може стати зручним перевалочним пунктом капіталу на його шляху в новий інвестиційний проект, так як капітал можна акумулювати на такій компанії дуже оперативно і без податків;

Компанія зі спеціальним статусом так само як і прості компанії, задіяні в податкових схемах, можуть бути або звичайними компаніями, тобто неспеціалізованими організаціями з широким спектром статутних видів діяльності, або призначатися для специфічних операцій, часто потребують державної ліцензії. Так, в міжнародному податковому плануванні широко використовуються страхові компанія зі спеціальним статусом, спеціальні інвестиційні фонди, спеціальні фінансові компанії і навіть банки. Крім компаній, в податкових схемах можуть використовуватися і більш екзотичні освіти, такі як товариства, трасти і т.д.

Як правило, компанія зі спеціальним статусом реєструються в організаційно-правовій формі, законодавчо передбаченій на території даної держави для таких компаній, тобто вони створюються у формі тих же юридичних осіб, що і звичайні місцеві компанії.

Для реєстрації зазвичай вибираються типи компаній, які дешевше зареєструвати. Зазвичай такими компаніями є товариства з обмеженою відповідальністю (Ltd, LLC, PLC, Inc, CorpS. A., GmbH), або товариства з обмеженою відповідальністю (LLP). У пільгових юрисдикціях специфічної організаційно-правовою формою компанії є «компанія міжнародного бізнесу» (International Business Company, IBC).

Характерні риси компанії міжнародного бізнесу наведені в таблиці 3.1 Таким чином, компанія міжнародного бізнесу - це особлива організаційно-правова форма юридичної особи, створена в певних юрисдикціях. Вона призначена для ведення міжнародної комерційної діяльності нерезидентами. Цю форму характеризує особлива гнучкість положень корпоративного законодавства, відсутність оподаткування, звітності, а також валютного контролю, якщо такий є в юрисдикції.

Таблица 3.1 Характерні риси компанії міжнародного бізнесу

№	Критерії	Характеристика
1	Безподатковий режим	Відсутній податок на дохід
2	Відсутність прямого державного контролю	Не здається фінансова звітність
3	Конфіденційність володіння	Відсутній публічний реєстр акціонерів
4	Конфіденційність управління	Відсутній публічний реєстр директорів
5	Гнучкість у формуванні статуту	Дозволяється будька діяльність окрім ліцензованих видів
6	Прстота адміністрування	Необхідна лише мплата щорічної премії
7	Швидка реєстрація компанії	Зазвичай не більше доби

Для можливості користуватися пільгами з оподаткування, компанії зі спеціальним статусом необхідно отримати і в подальшому підтримувати особливий податковий статус - нерезидентна (або «звільнена», в залежності від прийнятого терміну). При цьому компанія повинна виконати ряд вимог, хоча з точки зору корпоративного права юрисдикції вона залишається точно такою ж компанією, що і оподаткована.

При контролі виконання цих вимог виділяють два підходи у визначенні «нерезидентності»:

Перший підхід - компанія зареєстрована в пільговій юрисдикції, буде вважатися «нерезидентною», якщо компанією володіють та управляють нерезиденти країни реєстрації, і компанія не має зареєстрованого офісу, не веде діяльності і не переносить доходу на території країни реєстрації. При цьому компанія отримує статус «нерезидентна» і не платить ні прибуткового, ні інших корпоративних податків. Прикладами таких юрисдикцій є всі пільгові юрисдикції (Антильські і Багамські о-ва, Кіпр, Мальта).

Другий підхід - коли компанія може мати зареєстрований офіс в зоні з пільговим оподаткуванням і керуватися місцевими директорами, але належати повинна нерезидентам країни реєстрації. У ряді країн такі компанії можуть отримати статус так званих звільнених від податків резидентних компаній за умови сплати відповідних щорічних мит. Наприклад, громадяни-нерезиденти можуть володіти «резидентною» компанією (тобто бути її акціонерами), зареєстрованої в одній з зон з пільговими умовами оподаткування. Якщо при цьому вони самі керують компанією і не ведуть діяльності всередині країни реєстрації, то їх компанію повністю звільняють від сплати всіх видів податків країни реєстрації або вона платить незначні податки на чистий прибуток. Типовими прикладами є мальтійські або кіпрські компанії. Якщо ж компанією керують професійні директора - місцеві жителі країни реєстрації, то статус звільненої від податків резидентної компанії можна отримати (що дуже широко застосовується в даний час) при сплаті відповідних щорічних зборів уряду країни реєстрації. При цьому розмір мит непорівнянний з розміром податків, які довелося б платити звичайній резидентній компанії.

Безумовно, при веденні бізнесу з використанням оптимізації оподаткування необхідно постійно відстежувати і негайно реагувати на будь-які зміни у чинному законодавстві, які прагнуть обмежити можливість гнучко управляти коштами. Також необхідно дотримуватися строго умови статусу «нерезидентна». Оскільки з втратою даного статусу, компанія переходить в розряд звичайних платників податків, і буде змушена в обов'язковому порядку сплачувати податки в країні реєстрації за підсумками своєї діяльності.

Потрібно не забувати, що для фінансових операцій використовуються не тільки широке коло типів підприємств - закордонні партнерства, компанії, обмежені за гарантією, акціонерні компанії з повною відповідальністю учасників, - але й активно освоюються нові організаційно-правові форми. Багато трастові принципи і норми, на яких засновані деякі специфічні види фінансових послуг, адаптовані для потреб сучасного бізнесу. Трасти (довірча власність) часто застосовуються в міжнародному бізнесі, бо в ряді випадків вони вважаються кращими в порівнянні зі звичайними компаніями. Таким чином, якщо підприємство веде зовнішньоекономічну діяльність, то використання компанії зі спеціальним статусом стає необхідним, а от якої і в якій конкретно країні - залежить від напрямку діяльності. Дуже багато закордонних компаній із спеціальним статусом зовсім не підходять для одних видів зовнішньоекономічних операцій і вельми вигідні для інших.

Пільгова юрисдикція це очевидний інструмент податкового планування, який діє і його можна використовувати. Однак звернемо увагу на те, що в останні роки міжнародний бізнес зазнає вельми значні зміни. Тому при побудові податкової схеми за участю зони з пільговим оподаткуванням необхідно проявляти особливу обачність, враховувати заходи з боку промислово розвинених держав, а також світові тенденції в міжнародному бізнесі бізнесі

Компанія зі спеціальним статусом це є юридична особа, зареєстрована в юрисдикції з пільговим оподаткуванням, за відсутності валютного контролю. Це компанія, яка не веде господарської діяльності в країні, де вона зареєстрована, а власники цих компаній нерезидентів цих країн. Основою виникнення таких компаній є законодавства країн, частково або повністю звільняють від оподаткування компанію, не ведуть бізнес у країні реєстрації. Важливо зауважити, що пільгове оподаткування існує тільки в частині здійснення діяльності поза країною реєстрації. Для повноцінної роботи компанії зі спеціальним статусом в іншій країні потрібна міждержавна угода про уникнення подвійного оподаткування даної країни з країною реєстрації. В іншому випадку, компанія зі спеціальним статусом піддається оподаткуванню країни, де вона веде свою діяльність.

Таким чином, основна схема виведення діяльності фірм та підприємств із під пресу оподаткування полягає в тому, що звичайні компанії і підприємства формально (не міняючи структури свого бізнесу і взаємовідносин з партнерами) - виключно документально - оформляють свою діяльність через компанію зі спеціальним статусом.

Компанія зі спеціальним статусом приймає на себе основні податкові платежі звичайних компаній і виводить дохід цих компаній під жорсткого оподаткування, що істотно знижує податкові витрати, що виплачуються звичайними компаніями: з 65% -75% до 10% -20% - в залежності від виду діяльності та обсягу податків.

Розглянемо відмінності в оподаткування, в країні реєстрації і країні розміщення компанії наданий в таблиці 3.2:

Таблиця 3.2 Оподаткування доходу

п/п	Статті розрахунку	А. Оподаткування в країні розташування	В. Оподаткування в країні з пільговими умовами оподаткування
1	Валовий дохід	100	100
2	Податок на прибуток (% від 1)	21	10
3	Доход за відрахування податків	79	90
4	Дохід в країні-отримувачі що підлягає оподаткування	100	0
5	Ставка оподаткування на закордонні доходи (% від 4)	15	0
6	Сукупний податок	36	10
7	Чистий дохід	64	90

У цьому прикладі всі дані умовні і наведені з розрахунку, що податок на прибуток в країні - джерелі доходів становить 21%, в країні-одержувачі-10%. У таблиці є істотні спрощення реальної картини: передбачається, зокрема, що весь дохід компанії розподіляється на дивіденди, а додатковий податок відсутній.

В результаті проведених розрахунків ми можемо зробити висновок про те, що застосування сучасних методів податкового планування дозволяе досягти головного завдання будь-якого підприємства, а саме максимізацію прибутку.

Размещено на Allbest.ru