Стратегічне планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

а) імпортується товар, відомий за кордоном, але не відомий у своїй країні, або налагоджується його виробництво на основі здобутої ліцензії;

б) експортується товар, освоєний у своїй країні, але не відомий на іноземному ринку, чи налагоджується виробництво даного товару за кордоном. Ефект досягається за рахунок монопольного становища даного підприємства в своїй країні чи за кордоном.

3. Диверсифікація виробництва. Дана стратегія передбачає початок виробництва за кордоном принципово нової продукції, раніше не властивої для підприємства. В результаті диверсифікації створюються кращі умови для господарського маневру, розширюються можливості впливу на економіку підприємства несприятливої світової господарської коньюктури, в тому числі погіршення «умов торгівлі». Цим самим скорочується ризик, характерний для вузькоспеціалізованих фірм.

Для розробки і вибору стратегічних рішень підприємства в галузі ЗЕД важливе значення має аналіз і планування свого господарського портфеля. Останній являє собою набір видів продукції. яку випускає чи планує випускати підприємство в майбутньому. В залежності від видів продукції портфель підприємства ділиться на частини, які називаються стратегічними господарськими підрозділами (СГП).

В міжнародній практиці виділяють 4 види СГП:

Ш «Знак питання»;

Ш «Зірка»;

Ш «Дійні корови»;

Ш «Собаки».

Якщо продукт знаходиться в сегменті «Знак питання», то для нього характерні високі темпи росту збуту і відносно низька частка ринку. Для сегменту товарів «Зірка» характерні високі темпи росту збуту і велика частка ринку. Ці товари вважаються лідерами. «Дійні корови» характеризуються невисокими темпами росту збуту і високою часткою ринку. Для «Собак» характерні низькі темпи росту збуту і невелика частка ринку.

Всі види СГП взаємопов'язані між собою і в цьому взаємозв'язку впливають один на одного і на розвиток підприємства в цілому. Тому, плануючи свій господарський портфель, підприємство повинно постійно тримати в полі зору становище кожного свого СГП на ринку і забезпечувати оптимальне співвідношення між ними в портфелі. Довготривале відхилення від оптимальної збалансованості в портфелі може привести до кризисного стану підприємства.

Важливими показниками планування ЗЕД на підприємстві являються: валютна виручка з розподілом на товари і товарні групи; експортна виручка; рентабельність експортних та імпортних операцій; асортимент експортної та імпортної продукції; доля експорту у вартості продукції.

1.3 Стратегічне планування в міжнародних фірмах

В умовах дiяльностi в мiжнародному скономiчномічному середовищi ТНК перебуває пiд дiєю конкурентних сил не лише нацiонального ринку, а й конкурентних сил, що дiють у глобальному економічному середовищі.

Як показав у своїх дослiдженнях М. Портер, стан конкурений в галузi визначається дiєю певних сил. Їх можна об'єднати в чотири групи. Першу групу таких сил утворює конкуренцiя мiж продавцями. Вона виявляється як конкуренцiя мiж компанiями в одному й тому ж сегменті ринку. Друга група представлена конкуренцiєю з боку виробникiв товарiв-субститутiв. Вона втiлюється у конкуренцiю з компанiями, що виробляють товари зi схожими характеристиками або товари, якi можуть споживатися замiсть товарів компанії. Третя група - сила постачальникiв. Пiд нею розумiють здатнiсть постачальника значною мірою впливати на вартість pecypcів для компанiї. Чстверта група - сила покупців: становище споживачiв на ринку, якс дає їм змогу iстотно впливати на ціну товару компанії.

Конкуренцiя мiж продавцями в умовах iнтернацiоналiзацiї виробничої та збутової дiяльностi означає для ТНК, як правило, конкуренцiю з боку мiжнародних компанiй, якi дiють на рiзних нацiональних ринках. Це вихiдний пункт у визначеннi стратегії компанії на цих ринках. 3 огляду на характеристики конкуренції мiж пролавцями ТНК робить вибiр мiж стратегiєю самостiйної діяльності та стратегією використання різних форм співпраці з мiсцевими виробниками, аж до їx придбання. При прийняттi piшення про вибiр стратегiї ТНК має оцiнити оптимальний розмiр виробництва, витрати на перемiщення продукцiї, спiввiдношення мiжнародних i нацiональних конкурентів, їх унiкальнi можливостi.

Конкуренцiя з боку виробникiв товарiв-субститутiв потребує створення умов для утримання покупців від переходу до використання продуктiв-субститутiв. ТНК постають перед необхiднiстю оцінити швидкість зміни параметрів продукту та створити умови реалiзацiї продукцiї, за яких вiдмова вiд продуктiв компаніїі перехід до споживання товарiв-субститутiв для покупцiв були б пов'язанi з додатковими витратами. Цi конкурентні сили дiють, мабуть, найiнтенсивнiше, адже ТНК пропонують на нацiональних ринках технічно складні та якісні продукти, ставлячи за мету утвердження на нових ринках.

Потенцiйно можливе проникнення нових конкурентів на ринок залежить переважно вiд наявностi бар'єрiв для входження на ці ринки i можливої реакції iснуючих на них конкурентів. В умовах ТНК входження на нові ринки - частина їх стратегії, що пiдкрiплена фiнансовими та iншими ресурсами, її реалiзацiя потребує вiд компанiї виконання вcix регулятивних процедур, необхiдних для доступу на нацiональний ринок. Сила цієї конкуренції залежить значною мiрою вiд рiвня прибутковостi вiдповiдної галузi. У галузях з високим piвнем рентабельностi компанiя вiдчує найбiльший спротив з боку вже дiючих на цьому ринку компанiй, особливо з боку ТНК. Тому це створює для ТНК стимули для пошуку рiзних форм спiвпрацi з компанiями, присутнiми на нацiональних ринках (альянси, придбання нацiональних компанiй, якi мають лiцензiї на певнi види дiяльностi, та iн.).

Сила постачальникiв визначається унiкальнiстю товарів, якi вони постачають на ринок, i рівнем конкуренції серед них. На нацiональних ринках країн, що розвиваються, та країн з трансформацiйною економiкою сила цієї конкуренції, за винятком певних галузей, незначна, адже вартість pecypciв тут, як правило, нюжча, нiж у розвинутих країнах, а конкуренцiя мiж постачальниками за стабiльнi ринки збуту продукцiї iнтенсивна.

Сила покупцiв визначається їх здатнiстю істотно впливати на встановлення цiни. Як правило, оптовi покупцi мають велику переговорну силу, оскiльки можуть забезпечувати для ТНК економiю витрат на збут продукцiї. Сила покупцiв менша, якщо їх витрати для переходу до нових постачальникiв пов'язанi з додатковими невиправданими втратами. При розробцi своєї стратегії ТНК має визначити канали збуту своєї продукцiї, виходячи з того, якою мiрою вона хоче захистити себе вiд конкуренції з боку покупцiв.

3 агальний пiдхiд до розробки стратегії компанії з урахуванням конкурентних сил, якi дiють на ТНК, полягає у необхiдностi захисту компанії від вище згаданих конкурентних сил, спрямуванні їх у вигiдному для компанiї напрямi та створенні переваг для компанiї у довгостроковому перiодi.

В основі мiжнародної дiяльностi фiрми знаходиться вiдповiдна сукупнiсть стратегiчних рiшень. Зовнiшньоекономiчна дiяльність матиме найбiльший успiх, коли вихід підприємств на міжнародні ринки буде не тiльки добре продуманий, всебiчно обгрунтований, але й вiдповiдатиме довгостроковим цiлям.

У вiдповiдностi до теорії мiжнародної конкуренції М. Портера фiрма отримує конкурентну перевагу, якщо у країні базування:

· можливе швидке накопичення спещашзованих ресурсш та навичок;

· існує бiльш доступна та точна iнформацiя про перспективнi та поточнi потреби потенцiйних клiєнтiв;

· підприємства-постачальники конкурентоспроможні на зовнішньому ринку;

· національна підприємницька система сприяє створенню та утриманню конкурентних переваг в данiй сферi дiяльностi.

3азначенi фактори формування конкурентних переваг взаємодiють одне з одним, створюючи системний ефект. Це вiдображається в моделi «нацiонального ромбу» (рис. 3). «Нацiональний ромб», сформований у країнi базування, повинен служити надiйною опорою для досягнення успiху в умовах глобальної конкуренції.

131

Рис. 1.3. Модель «національного ромбу» М. Портера

Наявнiсть природних pecypciв, бiльш дешевої та квалiфiкованої робочої сили знижує виробничi витрати в той чи iншiй Kpaїні та дозволяє фiрмi конкурувати за рахунок низьких витрат. До основних стадiй процесу розробки мiжнародних стратегiй можна віднести:

· визначення місії;

· формування цiлей;

· оцiнка умов i факторiв зовнiшнього середовища;

· внутрiшньоорганiзацiйний аналiз;

· розробка альтернативних стратегiй;

· вибiр стратегії;

· реалiзацiя стратегії;

· контроль.

Icнують такі варiанти стратегiчної поведiнки фiрми на міжнародному ринку:

Ш Передача прав власностi на використання власних технологiй фiрми, на виробництво або збут її продукцiї iноземним фiрмам. Продаж лiцензiй доцiльний у тому випадку, коли фiрма, володiючи серйозними технiчними розробками, не може самостiйно дiяти в iнших країнах за недостатнiстю pecypciв або вiдсутнiстю закордонних органiзацiйних структур.

Ш Посилення нацiонального виробництва i вивезення продукції на закордоннi ринки, застосовуючи власнi та iншi збутовi канали. В якостi ефективної початкової стратегії з метою подальшого збiльшення продажiв, на міжнародному ринку виступає розвиток місцевого виробництва та експорт продукцiї в iншi країни, це знижує ризик та потребу у фiнансових ресурсах, дозволяючи мiнiмiзувати прямi iнвестицiї в iноземнi держави, такi стратегiї дуже поширенi, наприклад, серед пiвденнокорейських компанiй товар виробляється на території країни, а збутова дiяльнiсть здiйснюється за кордоном.

Ш Додержання багатонацiональної стратегії, в межах якої розробляється окрема стратегiя для кожної країни, що вiдповiдає смакам споживачiв i конкурентним умовам держав, дії фiрми в однiй країні не залежать вiд дiяльностi фiрми в iншiй. Багатонацiональна стратегiя потребує також внесення змiн до органiзацiйної структури ТНК. Суть таких змiн полягає У вимозi формування фiлiй у кожнiй країні, де оперує компанiя. Фiлiї в рiзних країнах бiльш-менш автономно управляють виробничою та збутовою полiтикою компанiї з урахуванням умов конкретного ринку.

Ш Додержання глобальної стратсгії низьких витрат, при якiй фiрма opiєнтована на низьковитратне виробництво на вcix стратегiчно важливих ринках світу. Мета - досягнення низького piвня витрат у порiвняннi з конкурентами в масштабах cвітового ринку.

Ш Додержання глобальної стратегії диференцiацiї, за якої продукцiя компанiї характеризується певними рисами, що вiдрiзняють її вiд продукцiї конкурентів у рiзних країнах; проводиться жорстка координацiя дiяльностi у вcix країнах.

Ш Додержання глобальної стратегії фокусування, яка полягає у визначеннi однiєї i тієї ж ринкової нiшi як фокусу дiяльності компанiї в рiзних країнах. Реалiзацiя цієї стратегії пов'язана з пiдтриманням низьких витрат чи диференцiації на цільовому сегменті (нiшi) ринку.

Процес стратегiчного планування в мiжнароднiй фiрмі можна представити у виглядi 4 блокiв, якi мiстять в собi 15 кроків.

Блок 1. Визначення основних прiоритетiв:

· загальний аналiз зовнiшнього середовища та власного потенціалу;

· вибiр місії;

· формування мети.

Слiд вiдзначити, що вибiр місії, та мети повинен спиратися на аналіз зовнішнього середовище фiрми та на власний потенціал. Якщо нами буде проводитися експорт певної продукції то ми повиннi взяти до уваги iснуючi в цiй країні стандарти, традицiї споживання та платоспроможний попит, Важливий вплив на міжнародну діяльність підприємства має державне регулювання (яке здiйснюється через iнвестицiйне законодавство, правила оподаткування, антимонопольне регулювання тощо) та політична стабiльнiсть. Тому до даних, якi необхiднi при прийняті стратегiчних рiшень можна вiднести: характеристику галузi, iнформацiю про конкурентів, оцiнку зовнiшнiх факторiв дiяльностi, прогнози про розвиток зовнішнього середовища, аналіз сильних та слабких аспектiв дiяльностi пiдприємства.

У Kінг та Д. Клiланд додають до цього списку ще й припущення та думки керiвництва фiрми. В будь-якому разi стратегiчнi прiоритети керiвництва фiрми повиннi бути оприлюдненi ними ще на початку роботи з вибору місії та мети.

Блок 2. Визначення мети:

· аналiз власних можливостей;

· визначення міжнародних завдань;

· визначення завдань в країні базування;

· оцінка взаємної пiдтримки завдань.

Аналiз цих факторiв повинен враховувати фiнансовi, трудовi, виробничi ресурси та вплив зовнiшнього середовища.

Блок 3. Розробка cтpaтeгії:

· наліз умов за кордоном;

· аналiз умов в країні базування;

· вибiр стратегiчних альтернатив за кордоном;

· вибiр стратегiчних альтернатив у країні базування;

· розробка стратегії.

Якщо керiвництво фiрми з метою вже визначилось, то вiдбувається перехiд до наступного блоку. Biн починається з аналiзу умов у кожнiй з кpaїн. Цi умови можна сформулювати таким чином: фактори, що визначають внутрiшні можливостi; фiнансовi фактори; маркетинговi фактори та iншi. Зазначимо, що дане дослiдження дещо дублює попереднi через повторне дослiдження окремих факторiв. На цьому етапi необхiдно також оцiнити перспективи адаптацiї застосовуваних технологiй. Можливий i iнший Bapіaнт - спрощення технологічних процесів завдяки низьким екологiчним вимогам. Окремо слiд оцiнити корумпованiсть мicцевих урядовцiв. Вплив корупцiї на прийняття рiшень залежить від правової культури суспiльства, свободи засобiв масової iнформації.

Порiвняння умов, що склалися в окремих країнах є підгрунтям для вибору стратегiчних альтернатив дiяльностi фiрми за кордоном. Вибiр проводитися з огляду на такі аспекти:

§ розмiщення виробничих потужностей;

§ напрямокзбутової полiтики;

§ асортимент;

§ перемiщення факторiв виробництва;

§ придбання iнших компанiй.

Таким чином, мiжнародна стратегiя фiрми це - якнайповнiше об'єднання альтернатив, визначених вiдповiдною мiжнародною метою, за всіма перелiченими аспектами. Вiдзначимо, що при виборi стратегiчних альтернатив не слiд обмежуватися визначенням найкращої з них по кожнiй позицiї, а ранжуватиїх в порядку зниження переваг.

Блок 4. Реалiзацiя стратегії:

· розробка програм, планiв;

· виконання;

· контроль та оцінка ефективностi.

Здiйснення процесу стратегiчного планування потребує наявності квалiфiкованих i компетентних фахiвцiв, якi займатимуться його реалiзацєю, тобто потрiбно:

ь створити відповідну управлінську структуру;

ь розробити правила її функцiонування;

ь пiдiбрати та мотивувати персонал;

ь органiзувати iнформацiйне забезпечення.

Мiжнародний менеджер повинен формулювати стратегiю фiрми, виходячи з галузевих особливостей та умов конкуренції, її ринкової позицiї та можливостей, перспектив створення цiнностей в мiжнародному масштабi.

1.4 Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність та її регулювання

Законом України «Про економічну самостійність України» від 3 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні», є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

a) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

b) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

c) принцип юридичної рівності і недискримінації;

d) принцип верховенства закону;

e) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

f) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

· фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

· юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

· структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

· спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

· інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України.

Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України «Про підприємництво», а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрація цих представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її види, не заборонені прямо і у виключній формі законами України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

§ експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

§ надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки. Серед цих послуг - виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та ін.;

§ наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

§ навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

§ міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

§ кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ як за межами України, так і на її території;

§ спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних підприємств;

§ підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

§ організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України;

§ товарообмінні (бартерні) операції;

§ орендні, у тому числі лізингові, операції;

§ операції з придбання, продажу та обміну валют на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

§ інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умов для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України. Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. №15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України «Про єдиний митний тариф України» від 11 січня 1993 p. №4-93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до зазначеної статті в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

o генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

o разова (індивідуальна) ліцензія - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

o відкрита (індивідуальна) ліцензія - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна (індивідуальна).

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій.
Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

· глобальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару (товарів) без зазначення конкретних країн (груп країн), в які товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

· групові квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням групи країн, у які товар експортується або з яких він імпортується;

· індивідуальні квоти (контингенти) - квоти, що встановлюються для товару із зазначенням конкретної країни, у яку товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні квоти.

Для кожного виду товару встановлюється лише один вид квоти.
Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися й інші форми державного регулювання зовнішньоеквномічної діяльності: використання спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Правовий режим іноземних інвестицій.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначені Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. Цей Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвиток міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. Він визначає інвестиції як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Відповідно до зазначеного Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, і на основі іноземного інвестування іноземними громадянами, юридичними особами, державами та спільного інвестування українськими й іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Особливості режиму іноземних інвестицій на території України визначаються Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., дія якого поширюється виключно на іноземних інвесторів і підприємства з іноземними інвестиціями.

Відповідно до цього Закону іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

Ш іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

Ш валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

Ш будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

Ш акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

Ш грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

Ш будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

Ш прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями; інших цінностей відповідно до законодавства України.

Ш Іноземні інвестиції на території України можуть здійснюватись у різних формах.

Серед цих форм, зокрема, такі:

§ часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

§ створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

§ придбання незабороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

§ придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

§ придбання інших майнових прав;

§ в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Загалом щодо іноземних інвестицій та форм їх здійснення на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Винятки передбачаються чинним законодавством та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Бажаючи залучити в Україну іноземні інвестиції, держава встановила певні державні гарантії захисту іноземних інвестицій, у тому числі:

· гарантії від зміни законодавства;

· гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їхніх службових осіб;

· компенсацію і відшкодування збитків іноземним інвесторам, завданих їм внаслідок дій або бездіяльності державних органів України чи їхніх службових осіб;

· гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності;

· гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація іноземних інвестицій проводиться відповідно до розділу III Закону України «Про режим іноземного інвестування» та Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. №928. Таку реєстрацію проводять Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації після фактичного здійснення інвестицій. Для цього іноземні інвестори подають документи, зазначені у п. З вказаного Положення.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій. Протягом трьох робочих днів починаючи з цієї дати розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі коли здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам зазначеного раніше Положення. Відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції не допускається. Відмова у державній реєстрації має бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах встановлюється законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони.

Правовий режим вільних економічних зон

Спеціальні (вільні) економічні зони (ВЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій.

Вільна економічна зона - це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для ВЕЗ характерним є те, що на П території запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб.

Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. Цей Закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та ін.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має Постанова Кабінету Міністрів України «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» від 14 березня 1994 р. №167і, якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-пра-вових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

· зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

· комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

· науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

· туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються у регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

· банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

· зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження ВЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Статус і території ВЕЗ, а також строк, на який вона створюється, визначає Верховна Рада України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. ВЕЗ створюються Верховною Радою України з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій. Порядок їх створення, перелік та зміст необхідних для створення документів визначаються статтями 5-7 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Управління ВЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної (вільної) економічної зони визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на її території. Проте незалежно від типу ВЕЗ їх органами управління є місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень (їхні функції та повноваження щодо управління ВЕЗ визначені ст. 10 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»); орган господарського розвитку і управління ВЕЗ, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності (функції цього органу, визначені ст. 11 зазначеного Закону, можуть бути покладені на одного із суб'єктів економічної діяльності ВЕЗ).

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності ВЕЗ поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції.

Оскільки ВЕЗ є тимчасовим утворенням, вона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо цей термін не буде продовжено Верховною Радою України. За поданням Президента України або Кабінету Міністрів України ВЕЗ може бути ліквідована достроково. У будь-якому разі ВЕЗ вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію. Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності ДП ВАТ «Київхліб» «Київський хлібокомбінат №10»

2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємства та його загальна характеристика

У серпні 1970 року рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів у промзоні «Оболонь» Київському тресту хлібопекарської промисловості було виділено ділянку на 3,1 гектара під будівництво нового хлібозаводу.

Поки Мінхарчопром колишнього Союзу вишукував кошти на проектування та спорудження, а «Укрдіпрохарчопром» розробляв проект, минули роки.

Лише в березні 1989 року остаточно погоджено і затверджено проект хлібозаводу потужністю 200 тонн хліба та хлібобулочних виробів на добу. Тоді ж Київським виробничим об'єднанням хлібопекарської промисловості укладено договір на підрядні роботи з фірмою «Київінвест». Першу чергу хлібозаводу добовою потужністю 140 тонн хлібобулочних виробів здано в експлуатацію наприкінці 1994 року, а через рік державна приймальна комісія підписала акт про введення в дію хлібозаводу загальною потужністю 200 тонн хліба та хлібобулорчних виробів.

Наказом по Київському об'єднанню хлібопекарської промисловості від 28 квітня 1995 року хлібозаводу присвоєно назву «Київський хлібокомбінат №10». Керівником будови й першим директором хлібокомбінату був М.Б. Волинський, а з липня 1995 року підприємство очолив В.В. Череда.

Хлібокомбінат споруджено за індивідуальним проектом. Спочатку підприємство було орієнтоване на виготовлення хлібобулочних виробів. Поступово було введено в експлуатацію обладнання для булочних і кондитерського виробництва: в 1997 р. почала діяти дільниця з виробництва здобних дрібноштучних виробів, в 1999 р. запрацювала ще одна дільниця, на якій було освоєне виробництво дріжджових листкових виробів, кексів та здобного печива.

На підприємстві встановлено сім комплексно-механізованих ліній з потужними печами ППЦ (виробництва Чехія) та «Гостол» (Югославія). Сьому лінію було організовано в жовтні 2002 року для виробництва хліба пшеничного.

В цеху №1 на який поширюється дія системи менеджменту якості, асортимент продукції налічує понад 70 найменувань хлібобулочних та борошняних кондитерських виробів. З них понад 25 найменувань - це власні розробки хлібокомбінату.

На хлібокомбінаті в експедиції готової продукції змонтовано підвісний конвеєр для транспортування контейнерів, наповнених хлібом, з автоматизованим керуванням роботою експедиції. На складі безтарного зберігання борошна та на виробничих силосах впроваджено цифрове електронно-тензометричне зважування. На комбінаті автоматизовано облік тари з виведенням даних на електронно-обчислювальні машини, змонтовано автоматичні системи обрушення склепінь борошна в силосах на складі безтарного зберігання та подачі його на виробництво, автоматизовано укладання тістових напівфабрикатів у шафи для відстоювання, застосовано мікропроцесорну автоматику для контролю за горінням газу в печах ППЦ. На сьогоднішній день підприємство є найбільш автоматизованим в Україні.

У 1995 році працівники хлібокомбінату виготовили 3732 тонни хлібобулочних виробів, а торік - 10512 тонн.

За веденням технологічного процесу, якістю, сировини і готової продукції забезпечено цілодобовий контроль з боку технологічної служби.

Система управління якістю сертифікована в системі сертифікації «ПРИРОСТ» (сертифікат QSP - 0038/03) та в Системі сертифікації Укр СЕПРО (сертифікат NUA 2.034.833 від 25.09.2003 р.).

Продукцію хлібокомбінату знають і споживають не тількив столиці та Київській області, але й далеко за її межами - Черкаській, Житомирській, Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській, Запорізькій, Харківській, Дніпропетровській областях.

За високу якість продукція хлібокомбінату не раз отримувала нагороди на різних виставках: дипломи загальнонаціонального конкурсу «Вища проба» (2002 р.), Міжнародних спеціалізованих виставок «ПродЕкспоУкріїна» та «Хліб».

Підприємство має самостійний баланс, печатку зі своїм повним найменуванням, штампи, знак для товарів і послуг, іншу символіку, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків.

Загальною метою діяльності підприємства є отримання прибутку.

Основними видами діяльності підприємства є:

§ отримання прибутку (доходи) через різнобічну підприємницьку діяльність пов'язану в першу чергу з виробництвом та реалізацією хлібобулочних, макаронних та кондитерських та інших харчових виробів;

§ надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

§ оновлення та постійна підтримка на належному рівні виробничих фондів у відповідності з нормативною документацією;

§ впровадження нової техніки та технологій, які відповідають світовому науково-технічному рівню;

§ проведення будівельних, монтажних, ремонтних та спеціальних робіт;

§ торгівельно-посередницькі операції та послуги, реалізація власної продукції та інших товарів через мережу фірмових магазинів, інших торгівельних закладів;

§ оновлення і поліпшення асортименту, підвищення якості власної продукції та послуг, що надаються підприємством;

§ утворення системів магазинів, кафе, ресторанів та інших установ аналогічного призначення;

§ організація та участь у виставках, аукціонах, торгівельних ярмарках;

§ операції з цінними паперами, нерухомістю та земельними ділянками;

§ надання побутових послуг;

§ здійснення експортно-імпортних операцій;

§ надання комунально-побутових послуг;

§ надання житлово-комунальних послуг;

§ діяльність пов'язана з охороною державної таємниці;

§ надання медичних послуг, які не потребують додаткового ліцензування;

§ медична практика.

Підприємство має право проводити всі операції та здійснювати усі види діяльності, не забороненим чинним законодавством, які необхідні для виконання покладених на нього завдань у відповідності з цим статутом та статутом товариства.

Підприємство має право за погодженням з правлінням одержувати кредити від своїх зарубіжних партнерів, при цьому валюта зараховується на баланс підприємства і використовується ним самостійно. По одержаних кредитах товариство та держава відповідальності не несе.

Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, інших господарських засобів та цінностей вартість яких відображена в балансі підприємства.

Приріст майна підприємства здійснюється внаслідок його господарської діяльності за рахунок одержаних доходів, в інших випадках - на підставах, не заборонених чинним законодавством.

Джерелами формування майна є:

Ш доходи від власної виробничо-господарської діяльності;

Ш кредити банків та інших кредиторів;

Ш надходження від цінних паперів та дивідентів;

Ш безоплатні та благодійні внески;

Ш придбання державного та /або/ недержавного майна;

Ш інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Статутний фонд підприємства формується за рахунок внесків засновника у грошовій та негрошовій формах і становить 2156640 (два мільйона сто п'ятдесят шість тисяч шістсот сорок) гривень.

Управління підприємством здійснюється виконавчим органом підприємства - адміністрацією, штат якої затверджується головою правління (генеральним директором) товариства. Адміністрацію підприємства очолює директор.

Вищим органом трудового колективу є загальні збори трудового колективу, які:

1. затведжують проект колективного договору;

2. визначають та затверджують перелік та порядок працівникам підприємства соціальних пільг.

Підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, готує та подає статистичну звітність у порядку встановленому чинним законодавством. Звітність підприємства має відповідати загальним вимогам товариства, які можуть бути встановлені інструкціями товариства.

Фінансово-господарська діяльність підприємства підлягає ревізії яка здійснюється:

a) аудиторськими та іншими організаціями, які відповідно до чинного законодавства мають право контролювати діяльність структурного підрозділу товариства;

b) ревізійною комісією товариства;

c) контрольно-ревізійнним відділомтовариства під час проведення комплексних ревізій і тематичних перевірок згідно із затвердженням планом та відповідним графіком або показом по товариству у порядку, встановленому товариством.

Підприємство на протязі одного місяця по закінченні фінансового року подає детальний звіт про свою діяльність правлінню товариства, а посадові особи, які відносяться до сфери управління товариством, звітують посадовій особі, які відносяться до сфери управління товариством, звітують перед балансовою комісією товариства за встановленим графіком, якщо інше не передбачено внутрішніми нормативними документами товариства.

2.2 Характеристика техніко-економічних показників ДП ВАТ «Київхліб» «Київський хлібокомбінат №10»

Для аналізу основних показників діяльності підприємства використовують звіт про основні техніко-економічні показники. Отже, оцінки та аналізу діяльності ДП ВАТ «Київхліб» «Київський хлібокомбінат №10» можна викоритати такі аналітичні таблиці (див. 2.1 та 2.2).

Таблиця 2.1. Основні показники роботи Хлібокомбінату №10 (цех 1)

№	Показники	Од. вим.	2005 р.	2006 р.	Відхилення
					абсол.	віднос.
1	Товарна продукція в діючих цінах	тис. грн	91646,4	103395,5	+11749,1	112,8
2	Товарна продукція в порівняльних цінах	тис. грн	923774,0	112711,0	+20337,0	122,0
3	Хлібобулочні вироби	тн	61145,7	59766,2	-1379,5	97,7
	В т. ч.
	· булочні і здобні 0,5 кг і менше	тн	28581,6	30443,5	+1861,9	106,5
	· булочні і здобні 0,3 кг і менше	тн	1496,9	1362,1	-134,8	91,0
	· дієтичні віироби	тн	685,0	808,4	+123,4	118,0
	В т. ч. діабетичні	тн	475,2	548,9	+73,7	115,5
	· хлібобулочні в Упа-ковці	тн	8973,7	9491,9	+518,2	105,8
4	Кондитерські вироби	тн	82,0	45,7	-36,3	55,7
	В т. ч.
	· печиво	тн	20,9	3,1	-28,0	14,8
	· кекс	тн	61,1	42,6	-18,5	69,7
	· діабетичні кондитерс. вироби	тн	331,0	-	-331	-
5	Средньооблікова чисельність всього персоналу в т. ч. промисловвиробничого	осіб осіб	756 747	753 743	-3 -4	99,6 99,5
6	Середньомісячна заробітна плата всього в т. ч. промислововиробнич.	грн.-коп грн.-коп	1292-95 1294-59	1720-22 1725-49	427-27 +430,9	133,0 133,3
7	Собівартість товарної продук	тис.-грн	85252,2	96005,0	+10752,8	112,6
8	Прибуток від випуску товарної продукції	тис.-грн	6394,2	7390,5	+996,3	115,8
9	Рентабельність	%	7,5	7,7	+0,2	102,7
10	Затрати на 1 грн. товарної продукції	коп	93,0	92,9	-0,1	99,9

Як видно з наведеної таблиці випуск товарної продукції по цеху №1 в діючих цінах збільшився на 11749,1 тис.грн. або на 112,8%. Це обумовлено:

1). зменшення виробництва продукції всього на 2251,4 тис.грн, в тому числі:

· хлібобулочних виробів на 1379,5 тн або 2055,6 тис.грн.

· кондитерських виробів на 36,3 тн або 227,4 тис.грн.

· збільшення виробництва сухарів панірувальних на 15,8 тн або 31,6 тис.грн.

2). збільшення оптових цін на продукцію всього на 14000,5 тис.грн., в тому числі за рахунок: