Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту

Проповідник проводить аналогію між різними побутовими приладами, які підключені до однієї електромережі, але виробляють різні дії, та людьми. Всі християни однаково «підключені» до сили Христа, але результат християнського життя у кожного свій: When we make breakfast - we have a toaster and a waffle iron plugged into the wall socket. They draw power from the same source and yet they do different things. So it is with Jesus. He is the power in the Christian life, the One who is able to live in us and manifest Himself through us - whatever the demand of life may be - but the result always retains something of our individuality. The glory of the call of Christianity is that we are all empowered by the same mighty One, but that we lose nothing of the distinct flavor of our particular personality [90]. - Коли ми робимо сніданок - у нас є тостер і вафельниці, підключені до розетки. Вони отримують живлення від одного джерела, і все ж вони роблять різні речі. Так само і з Ісусом. Він є влада в християнському житті, той, хто здатен жити в нас і проявляти Себе через нас - якими б не були життєві потреби - але результат завжди має щось від нашої індивідуальності. Слава зову християнства полягає в тому, що ми всі уповноважені єдиним Всемогутнім, але ми нічого не втрачаємо з нашої особистості.

У наступному прикладі проповідник просить віруючих порівняти своє християнське життя і його плоди з життям своїх предків, сподіваючись, що це порівняння спонукатиме прихожан до активнішого християнського життя: During the next few Sundays we «re going to look together at our basic beliefs as a guide to measure ourselves by. We «re going to be looking at the Confession of Faith of the Armenian Evangelical Church - looking at our forefather's beliefs and practice and the teaching of the Bible - and in comparison - thinking through who we are and where we are… Years ago our members came to the Armenian Evangelical Church because it was the place to be for community life, Armenian culture, and spiritual growth. When people lived closer, and in many cases within walking distance, they came together 4 or 5 times a week. Church was like the «field of dreams,» «If you open the doors they will come.» [90]. - Протягом наступних кількох неділь ми розглянемо наші основні переконання як орієнтир для оцінювання себе. Ми розглянемо сповідання віри Вірменською Євангельською церквою - дивлячись на вірування наших предків і викладання Біблії - і в порівнянні - подумати, хто ми і де ми знаходимося… Кілька років тому наші члени прийшли до Вірменської Євангельської церкви, тому що це було місце суспільного життя, вірменської культури, і духовного зростання. Коли люди жили ближче, часто на відстані пішої ходи, вони збиралися 4 або 5 разів на тиждень.

Конвенціонально-аргументативна комунікативна стратегія у релігійному дискурсі передусім пов'язана з тактикою апеляції до авторитету. Найчастіше протестантський проповідник посилається на авторитет Біблії і різних богослужбових текстів. За допомогою цієї стратегії формується позитивне ставлення до поглядів, які поділяє автор цитати і, відповідно, проповідник.

When the Scriptures tell us that the heart of man is deep they speak of that depth which escapes geometry, which is a third dimension of eternity and immensity - that dimension which is God's own dimension [89] - Коли Писання говорить нам про те, що серце людини глибоке, то кажуть, що глибина сягає геометрії, яка представляє собою третій вимір вічності і безмірності - це вимір, який є власне виміром Божим.

Athanasius - one of the early defenders and explainers of our faith - Athanasius once said, «Our Lord took a body like ours and lived as a man in order that those who had refused to recognize Him in His superintendence and captaincy of the whole universe might come to recognize from the works He did here below in the body, that what dwelt in this body was the Word of God.» [90]. - Афанасій - один із перших захисників і тлумачів нашої віри - Афанасій одного разу сказав: «Наш Господь прийняв тілесну форму, як ми, і жив як людина для того, щоб ті, хто відмовився визнати Його у Його величі і верховенстві над усім Всесвітом, змогли зрозуміти з вчинків, які він зробив тут, унизу, що в цьому тілі було Слово Боже».

У релігійному дискурсі застосовується риторичний прийом апеляції до зразка. Головним зразком, безсумнівно, є Ісус: Nineteen centuries have come and gone, and today Jesus is the central figure for much of the human race. All the armies that ever marched, and all the navies that ever sailed, and all the parliaments that ever sat, and all the kings that ever reigned, put together, have not affected the life of man upon this earth as powerfully as this one solitary life [90]. - Пройшло дев'ятнадцять століть, і сьогодні Ісус є центральною фігурою для більшої частини людства. Всі армії, які коли-небудь марширували, і всі флоти, які коли-небудь плавали, і всі парламенти, які засідали, і всі царі, які коли-небудь царювали, разом узяті, ніяк не позначилися на житті людства на цій землі так само потужно, як це окреме життя.

Як приклад для наслідування можуть наводитися історії з життя церкви і ранніх християн. Наступний уривок переконує прихожан сучасних церков, що в минулі століття спостерігався більш інтенсивний ріст церков, і імпліцитно закликає віруючих наслідувати приклад своїх попередників: On July 1, 1846 there was one Armenian Evangelical Church with 40 members and 1,000 adherents to the evangelical movement. By 1914, there were 137 churches with a combined membership of close to 14,000, and almost 51,000 adherents. If this type of growth took place today, people would come from around the world to find out why. Armenian Evangelicals would be on Christian television programs and giving seminars around the world [90]. - 1 липня 1846 р. існувала одна Вірменська Євангельська церква у складі 40 членів і 1000 послідовників євангельського руху. До 1914 року існувало вже 137 церков, куди входили близько 14000 осіб, і майже 51000 послідовників. Якщо б такий приріст відбувався сьогодні, люди приїжджали б з усього світу за мудрістю. Вірмени-євангелісти виступали б на християнських телевізійних програмах і проводили семінари по всьому світові.

Слід зазначити, що О. Іссерс крім комунікативних стратегій і тактик виділяє комунікативний хід. Його можна назвати «мінімальною стратегічної одиницею, яка пов'язує репліку мовця і репліку слухача за принципом іллокутивного примусу. Комунікативний хід визначається щодо передбачуваної реакції партнера і з урахуванням попередніх мовних дій» [30, с. 17].

Кожному виду комунікативної тактики та її різновидам притаманні певні найбільш типові комунікативні ходи. Один з активно вживаних ходів емоційно-впливової комунікативної стратегії називається апеляцією до почуттів. Проповідник використовує слова і вирази, що викликають у адресата живий емоційний відгук: The wicked, when in distress, cry out to God for help. They have so strong a dislike to God they cannot make up their minds to come to Him in prayer [90]. - Нечестивих, коли потрапляють у тяжке становище, волають до Бога за допомогою. Вони настільки сильні у нелюбові до Бога, що не можуть скласти свою думку в молитві до Нього.

У межах даної стратегії активно використовується оцінна лексика, як позитивна (one of the most amazing statements - одне з найдивовижніших тверджень, reasonably successful - доволі успішний, true prayer - істинна молитва, faithful in prayer - віруючий у молитві), так і негативна (wicked men - нечестиві, offensive offer - образлива пропозиція, sinning people - грішники, unworthy men - недостойні).

Маніпуляція свідомістю передбачає використання модальності в межах стратегії модифікації іллокутівной сили висловлювання. Мовні засоби модальності пов'язані з тактиками категоричності / некатегоричності номінації (відомої також як хеджинг) [24, с. 11]. Модальні фрази надають автору проповіді значну іллокутівную силу: I think - Я думаю, I believe - я вірую, as it seems - як здається, no doubt - без сумніву, we know from experience - ми знаємо з досвіду. 1) No doubt this is true in heaven itself [90] - Без сумніву, це істинно на небесах. 2) The first thing I believe we must remember here is that the freedom of the created being is not identical with the freedom of God [89] - По-перше, як я вважаю, ми повинні пам'ятати, що свобода створеного буття не збігається зі свободою Бога.

У кінці проповіді є характерним використання кличної стратегії. Як відзначає А. Салахова, використання мовної стратегії заклику визначено метою проповідницького виступу, що полягає в заклику слухачів до віри і покаяння [57]. Мовленнєва стратегія заклику відображає суть проповіді як жанру інституційного дискурсу. Ця стратегія зазвичай реалізується в останній частині проповіді й актуалізується за допомогою мовних засобів прямого і непрямого спонукання: Whatever your circumstance, as best as you are able, say to Him, «God, I am trusting your promise. I give you control of this circumstance.» Trust Him and know that He is already working good [90]. - Незалежно від обставин, скажіть Йому в усю силу: «Господи, я уповаю на твою обіцянку. Я даю тобі контроль над цією обставиною». Довіртеся Йому і знайте, що він вже працює на благо.

Таким чином, варто зазначити, що текстам протестантських проповідей характерні певні комунікативні стратегії, у тому числі стратегії самоідентифікації (самопрезентації), заклику, інформаційно-інтерпретаційна або пояснювальна, емоційно-впливова, конвенціонально-аргументативна, а також стратегія модифікації іллокутівной сили висловлювання, які перекладач обов'язково має зберігати, відтворюючі такі тексти при перекладі.

2.3 Застосування перекладацької адаптації при відтворенні англомовних проповідей українською мовою

Проаналізуємо особлисовості застування перекладацької адаптації на прикладі відтворення проповіді про блудного сина («Prodigal Son»).

У православній традиції, на відміну від протестантськї, текст проповіді починається сакральним посланням в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Саме тому перекладач вирішив додати його до україномовного тексту з метою полегшення сприйняття вітчизняним читачем, який загалом мало знайомий з особливостями атлантичної церковної риторики і тому може не розпізнати проповідь як таку.

Далі ми спостергігаємо значну зміну форми тексту задля збереження його прагматичної спрямованості: 1) How simple and how restrained are the words in which the Gospel describes his cruel rejection of his father, and prepares his departure into the far, the strange country!

Яка чудова і яка страшна ця притча, яку ми так добре знаємо, так добре пам'ятаємо, коли батько жорстоко відринає свого сина, який відбуває у далеку чужу країну [90].

Основною функцією вступної частини проповіді є її апелятивність до слухача, привернення уваги, знаходження відклику в душах вірян. Тому автор оригіналу починає окличне звертання фразою How simple and how restrained (букв. яка проста та яка поміркована). У православ'ї зазвичай прийнято використовувати у такому контексті розповідні речення, тому перекладач вирішив за доцільне посилити емоційність семантичного складу речення, застосувавши антитезу, якої немає в англомовному варіанті - Яка чудова і яка страшна. Наступним елементом адаптації можна вважати смисловий розвиток при перекладі поняття the word, перекладі безпосереднім словниковим еквівалентом якого є слова [94]. Проте цей варіант перекладу не варто розглядати як адекватний, оскільки розбіжності у сприйнятті релігійних лінгвоконцептів зумовлюють необхідність наголошення в україномовній версії на жанровій, суто біблійній, природі історії про блудного сина, саме тому було використано лексему притча.

Відзначимо, що православна традиція характеризується меншою частотністю вживання у проповідях згадувань про окремі частини Святого Писання ніж атлантична, тому поняття the Gospel (Євангеліє), було замінено в перекладі описовою конструкцією, що відноситься до теми сакрального тексту: яку ми так добре знаємо, так добре пам'ятаємо. Вочевидь перекладач намагався таким чином дотримуватися вимог ортодоксальної конфесії й одночасно посилити емотивне навантаження речення, що також можна вважати певною компенсацією окличності оригіналу.

2) «Father - give me my part of thy inheritance!» Do these words not mean: «Father - I can't wait until your death! You are still strong, and I am young; it is now that I want to reap the fruits of thy life, of thy labours; later they will be stale. Let us come to an agreement: for me you are dead; give me what belongs to me or what would belong to me after your actual death, and I will go, and I will live the life I have chosen».

Молодший син приходить до батька: він повний сил, сповнений бажань, він сповнений жаги жити, і не вміщається ця спрага, це бажання, ця хіть до життя в межі звичайного домашнього життя. І не може він чекати більше, і батькові своєму він говорить: Батько, ти зажився; поки ти помреш, у мені зів'яне життя; за час, поки ти будеш жити і жити, а не вмирати, - я зав'яну. Помри, помри для мене, будь як мертвий! Ти мені не потрібний, але те, що я від тебе можу отримати, я можу отримати зараз. Те, чим ти потім нагромадиш, мені не потрібно, а те, що ти досі накопичив працею, любов'ю, подвигом душі, все це ти мені поділи, дай мені мою частку; а потім, живий ти чи не живий - мені все одно; переді мною життя… [90]

У цьому фрагменті тексту автор проповіді наводить пряму мову із Біблії, де син приходить до батька та вимагає своєї частки спадщини; йому байдуже живий батько чи ні, він насолоджується молодістю та прагне нових відчуттів, що веде до гріховності. Перекладач відтворює цей текст шляхом залучення цитати з відповідного місця в українському перекладі Святого Писання, виконаного І. Огієнком, оскільки головною комунікативною метою такого висловлювання є створення прямої асоціації у слухача проповіді, саме тому необхідно використовувати канонічні формулювання. Варто зазначити, що перекладач також вирішив розширити інформаційність тексту, додавши короткий опис зав'язки притчі та аналіз поведінки сина, таким чином намагаючись пояснити вітчизняним реципієнтам сутність гріха. Такий прийом можна вважати вдалим по відношенню до тих споживачів, які не знайомі або мало знайомі з цією біблійною історією та її тлумаченням.

3) This is what really the young man meant; but isn't it very much the way we treat God and His gifts. Now, we turn away, carrying with us the gifts of God; and we live in a country which is also alien.

Так говоримо і ми по відношенню до Всевишнього; не так грубо, не так прямо, але так само жорстоко. Все від Господа беремо і несемося у країну далече, розтратити, прожити. [90]

Інтерпретаційна частина проповіді починається зі звернення до слухачів, оратор мотивує зазирнути углиб себе та порівняти вчинок блудного сина з нашою власною поведінкою. Синтаксично в оригіналі це оформлено безсполучниковим складним реченням, що складається зі згадування про молодика та заклику осмислити відношення до Господа. Перекладач дещо змінює змістовну будову відповідно до православної манери викладання: перша частина висловлення є констатацією існуючого стану речей, друга - його емоційна характеристика не так грубо, не так прямо, але так само жорстоко, що відсутня, але мається на увазі в англомовному варіанті.

Вираз the gifts of God в перекладі трансформується в Все від Господа беремо; при розкритті значення поняття a country which is also alien, перекладач застосовує архаїзм, що є характерною рисою ортодоксальних проповідей, але відносно рідко зустрічається в атлантичній традиції - країна далече.

Відмітимо також той факт, що в даному уривку перекладач удається до відтворення англомовного сакрального оніму God, який майже немає постійних перифраз, кількома варіантами перекладу українською мовою - Господь, Всевишній. Це також є однією зі специфічних відмінностей між аналізованими конфесійними культурами.

4) What kind of hunger comes to us? We are rich, we are safe, we have everything which God gave us, and continues to give - only we don't realise that God continues to give while we squander. But what is the hunger that can come to us? The awareness which Christ describes in the first Beatitude: Blessed are the poor in spirit, their's is the Kingdom of God…

Що ж за голод виникає? Ми багаті, ми в безпеці, у нас є все, що Бог дав нам, і продовжує давати - тільки ми не розуміємо, що Господь продовжує давати, у той час як ми займаємося марнотратством. Так що ж це за голод? Усвідомлення, яке Христос описує в першій заповіді Блаженства: Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне… [90]

Даний уривок варто відзначити тим, що в ньому містяться канонічні поняття християнства. Переклад таких елементів не може бути дослівним, оскільки це порушить вимогу адекватності. В мові перекладу існують сталі, історично сформовані еквіваленти, які й варто застосовувати: the first Beatitude - перша заповідь Блаженства; Blessed are the poor in spirit, their's is the Kingdom of God - Блаженні вбогі духом, бо таких є Царство Небесне. Важливість точного відтворення цього фрагменту полягає в тому, що це, по суті, посилання на слова самого Ісуса Христа, його вказівки людям, тобто це ті принципи, які є спільними для усіх християнських конфесій. Подальшої адаптації ця частина тексту не потребує, оскільки з цими поняттями має бути будь-який, більш-менш обізнаний з сакральними джерелами, слухач.

5) Who are the poor of spirit? The poor of spirit are those who have understood, and understand day in, day out, all their life through that they have no existence except that God loved us into existence; we have no life except God's life poured into us, His breath, the breath of life.

Хто такі вбогі духом? Убогі духом ті, хто зрозумів, і розуміє день у день, все своє життя, що вони не мають іншого існування окрім того, яке Господь дарував нам у Своїй милості, у нас немає життя, крім життя Бога, яке Він вливає в нас, Його подиху. [90]

Пояснювальна комунікативна стратегія проповіді також реалізується у фрагменті, де оратор пояснює поняття та сутність убогих духом, це безпосереднє продовження попередньої думки. Необхідно також звернути увагу на переклад підрядного означального речення that God loved us into existence. В атлантичній традиції найбільш пов'язаним з сакральністю лінгвоконцептом є love (любов), у той час як в православній культурі Бог характеризується такою ключовою рисою як милостивість. Саме тому, ця структура зазнає відповідної адаптації - яке Господь дарував нам у Своїй милості, що дозволяє надати тексту перекладу необхідного лінгвокультурного забарвлення.

6) And then we are so rich, because God has revealed Himself to us: He has revealed Who He is; we can love Him, know Him, worship Him, serve Him, emulate Him indeed because He has become man and has shown us what a man can be. And He has given us all that our intelligence, a heart, a will, a body, the world around us, the people around us, the relationships that are ours - all these are God's, because we cannot make them, we can force no one to love us, and yet, we have friends and people who love us.

І тому ми настільки багаті, бо Всевишній явив Себе нам: Він відкрив, Хто Він є, ми можемо любити Його, пізнати Його, поклонятися Йому, служити Йому, наслідувати його, тому що Він дійсно став людиною і показав нам, якою може бути людина. І Він дарував нам розум, серце, волю, тіло, світ та людей, що нас оточують, відносини - все це від Бога, бо ми не можемо зробити їх, ми не можемо нікого змусити любити нас, і все ж, у нас є друзі і люди, які люблять нас [90].

Аргументаційна частина сакрального тексту вимагає від перекладача найбільш точного та близького до оригіналу відтворення, оскільки саме тут проповідник виголошує доводи, які мають допомогти споживачеві усвідомити глибину проблеми, що розглядається, та окреслити шляхи її вирішення. Ключовими ознаками даного фрагменту є God has revealed Himself to us - Всевишній явив Себе нам; He has become man and has shown us what a man can be - Він дійсно став людиною і показав нам, якою може бути людина; He has given us all - Він дарував нам; all these are God's - все це від Бога. Можемо стверджувати, що перекладачеві вдалося зберегти всі необхідні риси максимально наближено до англомовного варіанту, при цьому не порушуючи вимог православної традиції. Серед стилістичних особливостей виділимо багаторазовий повтор займенника He та його відмінків, що було відтворено належними формами української лексеми Він. Головною функцією такого засобу є акцентування уваги на верховенстві та центричності Бога у створеному ним всесвіті.

7) We cannot be sure of our mind: in one moment a stroke can extinguish the greatest mind; there are moments when we want to respond to a need, to a suffering - and our heart is of stone; only God can give it life! We waver between good and evil - only God can give it life; and so forth.

Ми не можемо бути впевнені в нашій свідомості: в один момент смерть може погасити найвидатніший розум; бувають моменти, коли ми хочемо відгукнутися на потребу, на страждання, - серце наше кам'яніє, і тільки Бог може дати йому життя! Ми коливаємося між добром і злом - тільки Бог може укріпити нашу волю [90].

Цей уривок з точку зору перекладу цікавий тим, що в ньому закладена ілокутивна стратегія комунікації. Автор послання протиставляє людські й небесні можливості, а саме підкреслює безпорадність та залежність людини від Бога: We cannot be sure of our mind; only God can give it life; only God can give it life. Завдання перекладача у цьому випадку порівняно просте - без застосування зайвих тут вилучень та додавань передати закладену інтенцію, принцип який є базовим для усього християнства, з чим виконавець перекладу, на нашу думку, вдало впорався: Ми не можемо бути впевнені в нашій свідомості; тільки Бог може дати йому життя; тільки Бог може укріпити нашу волю.

8) If we only realise this, then we understand that we are totally destitute: we are nothing, we have nothing, and yet, so rich we are; because destitute, we are endowed with all the gifts of God; having betrayed Him time and again, turned away from Him time and again, we still are loved of Him: indeed - «blessed are the hungry: they shall be filled»! If we only realise our hunger for the real things, then it will come our way. But not simply because we are hungry; and this is the Kingdom of God, a Kingdom of love: God loves us. And He has granted the gift of love to each of us.

Якби ми тільки це осягнули, то зрозуміли б, що позбавлені всього: ми ніщо, у нас немає нічого, і все ж, ми багаті, тому що знедолені, ми наділені всіма дарами Всевишнього; зрадивши Його знову і знову, відвернувшись від Нього знову і знову, ми все ще любимі Ним: так і є - «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться». Якби ми тільки усвідомили наш голод до житечних речей, то спрямували б на вірний шлях. Але не просто тому, що ми голодні; і це Царство Боже, царство любові: Господь любить нас. І Він дарував дар любові кожному з нас [90].

До елементів адаптації у цій частині проповіді відносимо використання архаїзмів в українському перекладі, що відсутні в оригінальному тексті: the gifts - дари; real - житечні, а також, у черговий раз, парадигми сакральних онімів: Бог, Господь, Всевишній. Культурологічні розбіжності між атлантичною та православною традиціями зумовлюють відтворення виразів Kingdom of God, a Kingdom of love як Царство Боже та царство любові (а не як королівство) відповідно, що є зразком смислового розвитку. Відмітимо наявність ще однієї заповіді блаженства, дарованої людям Христом blessed are the hungry: they shall be filled, що, як і в попередньому випадку, перекладається історично сформованим еквівалентом - Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться

Ключовою складовою авторської інтенції є парадокс we are nothing, we have nothing, and yet, so rich we are, який обов'язково має бути відтворено з мінімальним застосуванням перекладацьких лексико-граматичних трансформацій, оскільки саме в цій фразі криється тлумачення зазначеної нижче заповіді - ми ніщо у нас немає нічого, і все ж, ми багаті

9) He felt hungry for his father's home, and yet he knew that he had no right anymore to call himself a son to him. The father sees him coming from afar off; he does not wait in dignity for him to fall at his feet and confess his sins. He rushes towards him, he embraces him! And the young man makes his confession: I am no longer worthy to be called thy son - but at that moment the father stops him: you may not be worthy of being my son, and yet, you are my son, and you can not become a hireling in you father's house.

І от повертається молодший син в лахмітті - все втратив: радість втратив, право бути сином втратив. І в дверях його зустрічає батько, з любов'ю, не вимагаючи зізнання в гріхопадінні і гріху. І молодий таки зізнається: Я більше не гідний називатися твоїм сином, - але в цей момент батько зупиняє його: може й ти не гідний бути моїм сином, і все ж, ти мій син, і ти не можеш стати найманцем в будинку свого батька [90].

Розглянутий вище фрагмент проповіді та її перекладу містить розв'язку історії про блудного сина й мораль. Перекладач відчутно трансформує початкову частину тексту, адаптуючи його до відомого в православній традиції змісту притчі, вилучаючи поняття голоду, що стосувалося заповіді блаженства з попереднього уривку. Причиною таких змін є бажання додати емоційності та перлокутивності українському варіанту сакрального тексту. Тим не менш, збережено основну ідею висловлення: that he had no right anymore to call himself a son to him - право бути сином втратив. При переклад наступного речення The father sees him coming from afar off, образна картина розширюється і батько не просто зустрічає сина, й в дверях, та ще й з любов'ю, про що не було мови в англомовній версії, але, вочевидь, що малося на увазі. Відмітимо доречність такого типу відтворення в даному випадку, оскільки це наближає текст перекладу до традицій православної культури, що схильна до значної деталізації та емоційності опису подій, про які розповідається в проповіді.

10) Let us reflect on this. It's one more step towards the day when in repentance we will come to make our confession, receive forgiveness. And if we were honest in our repentance, determined in our turning Godwards, we will be at home and ready to enter into Holy week together with Christ the Son, together with the Father Who gives His Son, together with the Mother of God Who accepts the death upon the cross of Her Son, that we may be saved. Amen.

Давайте замислимось. Це ще один крок до того дня, коли в покаянні ми прийдемо, щоб сповідатися, отримати прощення. І якщо б ми були чесні в нашому покаянні, рухалися б до Господа, ми були б удома і готові вступити в Страсну Седмицю разом зі Спасителем, разом з Отцем, який дав нам Сина Свого, разом з Божою Матір'ю, яка приймає смерть на хресті Її Сина, що ми може бути врятований. Амінь [90].

Проповідь завершується закликом до слухачів задуматися над своїм життям та гріхами, які необхідно подолати (у даному випадку пиха). Спонукальне речення Let us reflect on this перекладач відтворює відповідною конструкцією українською мовою Давайте замислимось. Варто відмітити в цьому фрагменті наявність низки понять, що є маркувальними одиницями сакрального тексту, і які обов'язково необхідно зберегти задля підкреслення належності даного утворення саме до релігійного дискурсу: repentance - покаяння; confession - сповідь; forgiveness - прощення. Примітним фактом аналізованого уривка є також використання неологізму, що є практично неможливим явищем в православній традиції, де мовлення відрізняється певною архаїчністю (так, історичним еквівалентом поняття Holy week є Страсна Седмиця) та впорядкованістю: Godwards. Лексему було перекладено шляхом експлікації її значення, що є найдоречнішим шляхом перекладу цього типу слів: до Господа. Тексти проповіді обома мовами закінчують ритуальним заключним словом: Amen - Амінь.

Таким чином, проведений аналіз засвідчує необхідність застосування перекладацької адаптації при відтворенні текстів протестантських проповідей для україномовних читачів, які не знайомі або мало знайомі з традиціями атлантичних конфесій. Причинами такої адаптації є розбіжність використання спектру сакральних онімів, особливості відношення до біблійних антропонімів та церковних реалій, рівень застосування архаїзмів та інших типів лексики, кількість посилань на священні тексти та інтертекстуальність, ступень оцінності та ідеологічні компоненти у православ'ї та протестантизмі. Можемо стверджувати, що у випадку, коли мова йдеться про проблеми перекладу не так з мовного, як культурного середовища, особливі труднощі лінгвокультурологічного характеру очікують на перекладача саме при роботі з прагматичними текстами таких апелятивних дискурсів, як релігійний.

Висновки

Протягом дослідження було розглянуто релігійний дискурс як релігійний текст у реальному спілкуванні, статусно-рольову комунікацію, мета якої залучати людей до віри, закликати до покаяння, стверджувати у вірі та доброчесності, проводити богослужіння, давати пояснення релігійним і конфесійним догматам. У релігійному дискурсі виявляється взаємодія мови, культури та ідеології. Його унікальною специфікою є те, що суперагентом дискурсу є Бог, до якого звернені молитви, псалми, сповіді.

З'ясовано, що проповідь є невід'ємною частиною християнського релігійного дискурсу, а в більшості протестантських конфесій - його центральним моментом. Сучасна англомовна християнська проповідь - це специфічний вид мовної комунікації, що володіє низкою диференціальних та інтегральних ознак. Це публічна промова, що промовляється, як правило, в церкві священнослужителем (адресантом) перед парафіянами (адресатом) за певного приводу з метою надання релігійно мотивованого впливу на адресата. Проповідь як окремий мовний жанр представляє собою клас вербальних текстів, що виділяються на основі спільності структури, меж варіативності, використання в однотипних комунікативних ситуаціях. Публіцистичність проповіді тяжіє до епічного осягнення світу, особливо, до суворого (античного) епічного стилю, який характеризується об'єктивністю, предметним зображенням світу, традиційністю, монументальністю, героїзмом, виваженістю та спокоєм. Першоджерелом християнської проповіді та сучасної морально-етичної публіцистики є Святе Письмо. Це інтертекстуальна основа, важлива для творення образу світу та плекання морального типу мислення. Проповідники прагнуть до впорядкованості і побудови закономірностей не лише всередині самого тексту, а й намагаються створити метатекст, в якому відображають просторово-часові уявлення сучасної їм епохи та індивідуальну авторську манеру. Серед характерних рис протестантських проповідей варто виділити діалогічність, ілюстративність, навіювання, звернення із риторичними запитаннями до пастви, традуктивні умовиводи, поєднання публічності звучання з інтимністю (камерністю) змісту.

Виявлено, що в основі адаптації як способу досягнення відповідного комунікативного ефекту, тобто збереження в тексті перекладу прагматичного значення, властивого тексту оригіналу, лежить уявлення про те, що деякі предметні ситуації, виведені в оригінальному мовному творі, можуть бути хибно витлумачені одержувачем тексту перекладу. Відповідно, текст не зможе викликати потрібного комунікативного ефекту, оскільки містить незвичні, чужі, а може бути, і ворожі культурі отримувача перекладу поняття про предмети і явища. Вирішення проблем міжкультурної комунікації конфесійної спрямованості набуває особливої ??цінності в сучасний період загострення конфліктів на релігійному ґрунті. Для досягнення позитивного результату в сфері міжконфесійної комунікації перекладачеві необхідно володіти відповідними фоновими знаннями, пов'язаними з історичними передумовами поділу християнства, особливостями культури кожної конфесії тощо. Завдання збереження конфесійної коректності є однією з найважливіших перекладацьких завдань. При виборі мовних засобів для процесу міжмовної міжконфесійної комунікації перекладачеві слід звертати особливу увагу на конфесійну приналежність адресата, неприпустима підміна термінів однієї християнської конфесії термінами інший.

Варто зазначити, що переклад релігійних текстів пов'язаний зі сформованою традицією відтворення сакральних творів, для якої характерні використання богословської термінології, усталених зворотів і штампів, архаїзація текстів, інтерпретація символів, алюзій, уведення у багатьох випадках буквалізму, обумовлених боязню спотворити священний текст тощо. Ці чинники призводять до відмінностей у текстах оригіналу та перекладу і відносної еквівалентності тексту мовою перекладу. З усього сказаного випливає, що, незважаючи на прагнення перекладача відтворити якомога повніше змістовну, емоційно-експресивну й естетичну цінність оригіналу й домогтися рівновеликого з оригіналом впливу на читача, йому, перекладачеві, можна розраховувати лише на відносну еквівалентність перекладу тексту релігійного характеру

Доведено, що у текстах англомовних протестантських проповідей знаходять відображення сучасні часові, географічні, культурні та технічні реалії, особливості та тенденції розвитку сучасної англійської мови, а також специфіка індивідуальної культури, у тому числі мовної культури, авторів текстів та представників цільової та передбачуваної слухацької аудиторії. Для успішної реалізації стратегії релігійно-мотивованого впливу на реципієнтів одним з основних завдань пастора є створення психологічного ефекту захоплення, завороження віруючих релігійним вченням. У текстах англомовних протестантських проповідей це досягається використанням експресивних, емоційно насичених прийомів посилення образності, ритмічності та підвищення тональності. В результаті здійсненого аналізу виявлено, що до найуживаніших і найефективніших прийомів реалізації впливу належать метафора та лексичний повтор.

Під час дослідження було визначено, що текстам протестантських проповідей характерні певні комунікативні стратегії, у тому числі стратегії самоідентифікації (самопрезентації), заклику, інформаційно-інтерпретаційна або пояснювальна, емоційно-впливова, конвенціонально-аргументативна, а також стратегія модифікації іллокутівной сили висловлювання, які перекладач обов'язково має зберігати, відтворюючі такі тексти при перекладі.

Проведений аналіз перекладів засвідчує необхідність застосування перекладацької адаптації при відтворенні текстів протестантських проповідей для україномовних читачів, які не знайомі або мало знайомі з традиціями атлантичних конфесій. Причинами такої адаптації є розбіжність використання спектру сакральних онімів, особливості відношення до біблійних антропонімів та церковних реалій, рівень застосування архаїзмів та інших типів лексики, кількість посилань на священні тексти та інтертекстуальність, ступень оцінності та ідеологічні компоненти у православ'ї та протестантизмі. Можемо стверджувати, що у випадку, коли мова йдеться про проблеми перекладу не так з мовного, як культурного середовища, особливі труднощі лінгвокультурологічного характеру очікують на перекладача саме при роботі з прагматичними текстами таких апелятивних дискурсів, як релігійний.

Список використаних джерел

1. Агеева Г.А. Религиозная проповедь как специфический вид языковой коммуникации: (На материале современной немецкоязычной проповеди): автореф. дисс…. канд. филол. наук: 10.02.20 / Г.А. Агеева. - Иркутск, 1998. - 32 с.

2. Адмони В.Г. Система форм речевого высказывания / В.Г. Адмони. - СПб.: РАН Ин-т лингв. исслед., 1994. - 153 с.

3. Алексеев К.И. Психологические исследования дискурса / К.И. Алексеев. - М.: Изд-во Института психологии, 2011. - 368 с

4. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания / Ю.Д. Апресян // Вопросы языкознания. - №1. - М., 1995. - С. 45-53.

5. Арутюнова Н.Д. Дискурс / Н.Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - С. 136-137.

6. Байбурин А.К. Об этнографическом изучении этикета / А.К. Байбурин // Этикет у народов Передней Азии. - вып. 4. - М.: Изд. МГУ, 1988. - с. 63-71.

7. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику / А.Н. Баранов. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 360 с.

8. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф.С. Бацевич. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 344 с.

9. Блох М.Я. Диктема в уровневой структуре языка / Блох М.Я. // Вопросы языкознания. - №4. - М., 2000. - С. 56-67.

10. Богачевська І. В. Релігійний дискурс і релігійний ритуал / І. В. Богачевська // Мультиверсум. Філософський альманах. - №54. - К.: Центр духовної культури, 2006. - С. 213-220.

11. Болинджер Д.М. Истина - проблема лингвистическая / Д.М. Болинджер // Язык и моделирование социального взаимодействия. - М.: Прогресс, 1987. - С. 23-43.

12. Борисова И.Н. Дискурсивные стратегии в разговорном диалоге / И.Н. Борисова // Русская разговорная речь как явление городской культуры / под ред. Т.В. Матвеевой. - Екатеринбург: АРГО, 1996. - С. 21-48.

13. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка / М.П. Брандес. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 1990. - 320 с.

14. Виноградов В.С. Введение в переводоведение (общие и лексические вопросы) / В.С. Виноградов. - М.: Издательство института общего среднего образования РАО, 2001, - 224 с.

15. Волков А.А. Основы русской риторики / А.А. Волков. - М.: Издательство храма св. муч. Татианы, 2001. - 480 с.

16. Гарбовский Н.К. Теория перевода / Н.К. Гарбовский. - М.: Изд-во Московского университета, 2007. - 544 c.

17. Галкина Т.Ю. Проблемы терминологии при переводе конфессиональных текстов иконографической литературы: дис. канд. филол. наук: 10.02.20 / Галкина Татьяна Юрьевна. - М., 2007. - 240 с.

18. Голубовська І. О. Етнічні особливості української національно-мовної картини світу / І. О. Голубовська // Studia Lingvistica: зб. наук. праць до 80-річного ювілею професора Ф.О. Нікітіної. - Вип. 4. - К.: Вид-во КНУ ім. Т. Шевченка, 2010. - С. 400-413.