Житлово-комунальне господарство Львівської області

У закритих системах гаряча вода, віддавши тепло споживачам (системам опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і споживаючим тепло приймачам), із мережі не розбирається, а повертається назад до джерела теплопостачання [109].

У відкритих системах теплопостачання гаряча вода частково або повністю розбирається з теплової мережі для потреб гарячого водопостачання і виробничо - технологічних процесів. У цьому разі до джерела теплопостачання повертається не вся вода, а тільки та її частина, яку не використали споживачі. Звичайно в котел повертається охолоджений теплоносій тільки від систем опалення і вентиляції [109].

Головними поняттями теплопостачання є: теплопостачальна станція, теплоцентраль, теплова мережа, тепловий вузол, тепловий пункт, теплова мережа.

Станція теплопостачання - комплекс устновок (парових, водогрійних і пароводогрійних котлів та теплообмінників), які є джерелом теплопостачання [110].

Теплоцентраль - енергопідприємство, до складу якого входять котельні з паровими і водогрійними котлами, теплообмінниками, які є джерелом теплопостачання [110].

Теплова мережа - сукупність устаткування (помпи, трубопроводи, арматура, засоби вимірювальної техніки), за допомогою якого подається від джерела тепла нагрітий теплоносій (пар або гаряча вода) до споживачів тепла і повертається після часткового використання тепла (охолодження) у вигляді конденсату пари та відпрацьованої гарячої води до джерела тепла [110].

Тепловий вузол - комплекс пристроїв, призначених для приєднання систем теплоспоживання до теплової мережі з метою керування ними та забезпечення відповідного режиму теплоспоживання [110].

Тепловий пункт (ТП) - спеціально обладнане приміщення, із якого здійснюється керування місцевими системами теплоспоживання (опаленням, гарячим водопостачанням, вентиляцією, технологічним навантаженням). У ньому відбувається трансформація параметрів теплоносія за видами споживання тепла, облік тепла тощо [110].

Розрізняють такі види теплових пунктів [110]:

1. Індивідуальний тепловий пункт (ІТП). Використовується для обслуговування одного споживача (будівлі або її частини). Як правило, розташовується в підвальному або технічному приміщенні будівлі, однак, в силу особливостей обслуговуваної будівлі, може бути розміщений в окремій споруді.

2. Центральний тепловий пункт (ЦТП) - тепловий пункт, до якого приєднані системи теплоспоживання двох і більше будівель (споруд). Використовується для обслуговування групи споживачів (будівель, промислових об'єктів). Частіше розташовується в окремій споруді, але може бути розміщений у підвальному або технічному приміщенні однієї з будівель.

3. Блочний тепловий пункт (БТП). Виготовляється в заводських умовах і поставляється для монтажу у вигляді готових блоків. Може складатися з одного або кількох блоків. Обладнання блоків монтується дуже компактно, як правило, на одній рамі. Зазвичай використовується при необхідності економії місця. За характером і кількістю підключених споживачів БТП може відноситись як до ІТП, так і до ЦТП.

Теплові мережі (теплопроводи) - зовнішні трубопроводи, по яких тепло від джерел теплопостачання подається споживачам. До складу теплових мереж входять теплопроводи, конденсатори, відключаюче, регулююче і оберігаюче обладнання, яке встановлюється у спеціальних камерах, насосні станції, теплові пункти [109].

За призначенням теплові мережі поділяються на такі категорії [109]:

- магістральні, що йдуть від джерела тепла до території мікрорайонів населених місць або промислових підприємств;

- розподільні - прокладені від магістральних теплових мереж по території мікрорайонів або промислових підприємств до вузлів відгалуження теплових мереж до окремих будівель;

- відгалуження, що йдуть від розподільних теплових мереж (в окремих випадках - від магістральних) до фундаментів будівель.

В газопровідному господарстві головними поняттями є вуличні, внутрішньоквартальні та внутрішньодворові газові мережі, газифікація квартир.

Вуличними газовими мережами вважаються газопроводи, які прокладені по вулицях, площах, і т.д. міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів від газорозподільних станцій на магістральному газопроводі при вході в місто, селище міського типу, сільський населений пункт [40].

До внутрішньоквартальних і внутрішньодворових мереж відносяться газопроводи, прокладені від вуличної розподільчої мережі в місці розгалуження, до відключаючих пристроїв, встановлених у сходових клітках (в цокольному поверсі) [40].

Газифікованою квартирою вважається житлове приміщення для постійного проживання, відокремлене від інших приміщень капітальними стінами, яке має самостійний вихід на сходову клітку, в загальний вестибюль (коридор) або безпосередньо назовні (на вулицю, у двір і т.п.), в якому встановлена підлогова газова плита, що постачається газом [40].

Електрична підстанція - електроустановка, призначена для перетворення та розподілу електричної енергії. В залежності від призначення можуть бути трансформаторнимим або перетворювальними.

Об'єднана енергетична система України - сукупність електростанцій, електричних і теплових мереж, інших об'єктів електроенергетики, що об'єднані спільним режимом виробництва, передачі та розподілу електричної й теплової енергії за їх централізованого управління.

В сфері санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами важливе значення мають поняття полігонів ТПВ.

Відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються в процесі людської діяльності і не мають подальшого використання на місці утворення або виявлення і від яких їхній власник має намір чи повинен позбутися шляхом утилізації або видалення [109].

Полігон твердих побутових відходів (ТПВ) - інженерна споруда, яка призначена для захоронення побутових відходів і повинна запобігати негативному впливу на навколишнє природне середовище і відповідати санітарно-епідеміологічним і екологічним нормам [49].

Головними поняттями, що використовуються у сфері взаємодії населення з житлово-комунальним господарством виступають комунально-побутові потреби, тарифи на житлово-комунальні послуги, субсидії.

Комунально-побутові потреби включають відпуск газу, води, теплоенергії таким підприємствам, установам та організаціям: дитячим дошкільним, середнім і вищим закладам освіти, лікувальним, спортивним, видовищним установам, будинкам для людей похилого віку та інвалідів, ресторанам, буфетам, столовим, кафе, готелям, будинкам і гуртожиткам для приїжджих, робочим і студентським гуртожиткам, військовим частинам і т.п., підприємствам служби побуту, які виконують невиробничі види побутових послуг населенню, а також на комунальні і культурно-побутові потреби всіх інших підприємств, установ і організацій [40].

До тарифів на житлово-комунальні послуги належать: тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; на послуги водопостачання і водовідведення; теплопостачання; газопостачання; електропостачання.

Базовий тариф на послуги водопостачання та водовідведення - розмір плати, що забезпечує відшкодування витрат операційної діяльності, фінансової діяльності, витрат (або їх частки) на здійснення капітальних вкладень, витрат з податку на прибуток, у розрахунку на одиницю послуги, і визначається підприємством на основі показників виробничої програми базового року, погодженої Уповноваженим органом щодо регулювання (встановлення) цін (тарифів) відповідно до компетенції [50].

Баланс водоспоживання та водовідведення - співвідношення між фактично використаними обсягами води з усіх джерел водопостачання та обсягами стічних вод, що відводяться за визначений термін [93].

Тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання - вартість вироблення, транспортування та постачання одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат з урахуванням планованого прибутку [48].

Структура тарифів - складові економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних із провадженням у планованому періоді певного виду ліцензованої діяльності, які групуються за статтями, визначеними уповноваженими органами відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, що затверджені Мінфіном, та складові планованого прибутку, на основі яких розраховуються та встановлюються тарифи.

Одноставковий тариф на теплову енергію - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам, визначена як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування, постачання з урахуванням планованого прибутку і не розподілена на умовно-змінну та умовно-постійну частини тарифу [48].

Двоставковий тариф на теплову енергію - грошовий вираз двох окремих частин тарифу (умовно-змінної та умовно-постійної). Умовно-змінна частина двоставкового тарифу - вартість одиниці (1 Гкал) теплової енергії відповідної якості, що реалізується споживачам як грошовий вираз змінної частини планованих економічно обґрунтованих прямих витрат на її виробництво, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку. [48].

Умовно-постійна частина двоставкового тарифу - абонентська плата за одиницю (1 Гкал/год) теплового навантаження об'єктів теплоспоживання як грошовий вираз решти планованих економічно обґрунтованих витрат, що включаються до повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії з урахуванням планованого прибутку.

Двоставковий тариф відрізняється від одноставкового тарифу тим, що в основу тарифу покладена розбивка витрат теплопостачального підприємства на умовно-змінні та умовно-постійні витрати. Перша частина двоставкового тарифу - це плата за фактичний об`єм спожитої теплової енергії. Друга частина двоставкового тарифу - це умовно-постійні витрати, які пов`язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії та теплових мереж, а також теплопостачального обладнання. Джерелом покриття умовно-постійних витрат при двоставковому тарифі є плата за 1 м2 опалювальної площі квартири [95].

Тарифи на надання послуг з централізованого опалення - вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку.

Тарифи на надання послуг з централізованого постачання гарячої води - вартість надання одиниці послуги з централізованого постачання гарячої води визначеної кількості та відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планованих витрат з урахуванням планованого прибутку [48].

Субсидія - це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам [110].

Право на призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг мають сім'ї, у яких розмір плати за житлово-комунальні послуг у межах норм споживання з урахуванням пільг перевищує обсяг визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотка платежу (10 чи 15% середньомісячного сукупного доходу).

Субсидія призначається уповноваженому власнику (співвласнику) житла, наймачу державного та громадського фонду, членові житлово-будівельного (житлового) кооперативу, власнику (співвласнику) житлового приміщення, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації.

1.4 Головні показники роботи житлово-комунального господарства

Для характеристики роботи житлово-комунального господарства застосовують ряд показників, що характеризують матеріальну базу та забезпеченість населення окремими послугами.

До головних показників житлового господарства належать: загальна площа житлового фонду (всього, міського, сільського), забезпеченість населення житлом, кількість квартир, кількість житлових будинків, рівень обладнання житлового фонду, площа аварійного житлового фонду, площа зношеного житлового фонду.

Загальна площа житла визначається як сума загальної площі нових житлових будівель та приросту загальної площі, отриманої у результаті розширення, реконструкції існуючого житлового фонду та інших будівель [19].

Загальна площа квартир у житлових будівлях складається із житлової площі і площі підсобних приміщень. До житлової площі включається площа житлових кімнат усередині квартири. До підсобних приміщень зараховуються приміщення всередині квартири: кухні, коридори, санвузли, ванні і гардеробні кімнати та інші [19].

У гуртожитках до підсобних приміщень крім вищевказаних відносяться приміщення культурно-побутового призначення і медичного обслуговування [109].

Не включається до загальної площі квартир в житлових будівлях: площа призначена для нежилих приміщень (крамниць, аптек, перукарень, ательє та ін.), а також площа вестибюлів, тамбурів, холів, сходових площадок, загальних коридорів [19].

Забезпеченість населення житлом визначається як частка від ділення загальної площі житлових приміщень за мінусом площі лоджій, балконів і терас на чисельність постійного населення на 1 січня наступного за звітним року [19].

Обладнання житлового фонду - загальна площа у житлових будинках, нежилих будівлях та гуртожитках уважається обладнаною водопроводом, каналізацією, центральним опаленням, ваннами (душовими), газом (включаючи балонний), гарячим водопостачанням, підлоговими електроплитами, у тому числі в будинках з окремо розташованою кухнею (зокрема в приватних будинках), у тому разі, якщо у будинках установлені перераховані види благоустрою навіть у випадках, коли той чи інший вид благоустрою тимчасово не діє [19].

Площа аварійного житлового фонду - площа житлового фонду у стані, при якому її подальша експлуатація повинна бути негайно припинена заради безпечного проживання людей [19].

Площа зношеного житлового фонду - площа будівель, встановлена оцінка технічного стану якої відповідає її фізичному зносу (більше 60% для дерев'яних будівель та 70% для кам'яних будівель) [19].

Головними показниками, що характеризують водопостачання є кількість водопроводів, окремих водопровідних мереж, свердловин, установок питного водопостачання; одиночна протяжність водоводів, вуличної водопровідної мережі, внутрішньоквартальної та внутрішньодворової мережі; встановлена виробнича потужність насосних станцій першого підйому, очисних споруд, водопроводу; відпуск води споживачам.

Одиночна протяжність водоводів визначається по довжині труб, прокладених в одну лінію. Якщо водовід складається із двох та більше трубопроводів, враховується протяжність кожного трубопроводу [40].

Потужність насосних станцій першого підйому визначається як сума продуктивності всіх установлених насосів на кінець року, незалежно від того, знаходяться вони в роботі, простої з різних причин (у ремонті, по режиму роботи) [40].

Кількість води поданої в мережу за рік визначається за даними водомірів, установлених на водоводах в місцях їх з'єднання з вуличною розподільчою мережею водопроводу [40].

Показник "подано води в мережу" враховує всю воду, яку фактично було подано в мережу, незалежно від джерела її надходження - піднята вона насосами першого підйому, самопливом чи одержана зі сторони (від підприємства чи іншого водопроводу).

Кількість води відпущеної усім споживачам включає воду відпущену населенню, на комунально-побутові і виробничі потреби, а також іншим водопроводам, окремим водопровідним мережам.

Водовідведення характеризується такими показниками: кількість каналізацій, окремих каналізаційних мереж, одиночна протяжність головних колекторів та вуличної каналізаційної мережі; встановлена пропускна спроможність очисних споруд та каналізацій; обсяги пропущеної та відведеної стічної води. Дані показники визначають аналогічно до показників водопостачання.

Потужність (пропускну спроможність) підприємств водопровідно-каналізаційного господарства розраховують виходячи з необхідності забезпечення максимально можливого попиту. Вона характеризується обсягом води (пропущених стічних вод), віднесеним до одиниці часу. Технологічний процес на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства складається з декількох ланок, тому пропускна спроможність підприємства в цілому визначається за принципом "вузької ланки" [27].

До головних показників теплопостачання належать: кількість котелень різної потужності, сумарна потужність котелень, кількість встановлених котлів, протяжність теплових та парових мереж, обсяги виробленої та відпущеної теплової енергії, втрати теплової енергії.

Сумарна теплова потужність котелень на кінець звітного року визначається за сумою номінальних паспортних потужностей усіх встановлених в них котлів у Гкал/год [40].

Кількість встановлених котлів (енергоустановок) на кінець року включає у себе котли всіх видів, утилізаційні установки, енергоустановки встановлені в котельнях, на електростанціях, в окремих приміщеннях (в умовних котельнях), а також взятих в оренду, незалежно від того, знаходяться вони у роботі, резерві, ремонті, очікуванні ремонту або простоюють з інших причин.

Протяжність теплових та парових мереж розраховується по довжині траси, каналу з вкладеними в ній двома трубопроводами (прямого і зворотного) без включення дворових мереж [40].

Вироблена теплова енергія включає всю теплову енергію, а також тепло використане на власні виробничі потреби котельні, електростанції і т.п.

Кількість виробленого тепла визначається по кількості та теплоутриманню відпущеної пари та гарячої води.

Втрати теплової енергії визначаються як різниця між кількістю тепла, поданого в мережу (включаючи кількість виробленого тепла і придбаного зі сторони з відрахуванням тепла, витраченого на власні виробничі потреби котелень) і кількістю тепла, спожитого всіма споживачами (абонентами).

Газопостачання характеризують такі показники: кількість газифікованих квартир природним і зрідженим газом (всіх, міських, сільських), протяжність газових мереж, обсяги відпущеного природного та зрідженого газу, втрати газу в мережі.

Протяжність вуличної газової мережі враховується в одиночному обчисленні, тобто в одну лінію. Якщо по вулиці прокладені труби в дві і більше ліній, то для протяжність газової мережі визначають як суму протяжностей всіх ліній.

Відпуск природного газу всім споживачам включає також газ, відпущений на енергетичні, виробничо-технологічні потреби всіх підприємств, організацій і установ [40].

Втрати газу в мережі визначаються як різниця між кількістю газу, яка подана в мережу і кількістю газу, яка відпущена всім споживачам [40].

До 2005 року включно вважалися забезпеченими газом (природним та зрідженим) міста, в яких газифіковано не менше 100 квартир; селища міського типу - не менше 50 квартир, сільські населені пункти - не менше 10 квартир. З 2006 року до газифікованих природним газом включаються населені пункти, в яких хоча б один із споживачів використовує природний газ з газопроводу на комунально-побутові потреби; природним та зрідженим газом - населені пункти, у яких хоча б один із споживачів використовує природний газ з газопроводу та хоча б один із споживачів використовує зріджений газ з газобалонної установки, яка знаходиться на обслуговуванні газового господарства; зрідженим газом - населені пункти, у яких хоча б один із споживачів використовує зріджений газ [93].

1.5 Правові основи роботи житлово-комунального господарства

Житлове право в Україні регулює специфічний вид суспільних відносин, які виникають у сфері задоволення людиною та громадянином природної потреби в житлі.

Роботу житлово-комунального господарства регулює система нормативно-правових актів. Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс; Закони України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.

Право громадян України на житло закріплено ст. 47 Конституції України. Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання.

Суб'єктивне право на житло - можливість людини й громадянина мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі.

В Україні й сьогодні чинним залишається Житловий кодекс Української РСР, який був прийнятий ще 30 червня 1983 року [20]. З того часу до кодексу були внесені численні зміни й зараз діє редакція №5290-VI від 18.09.2012 року.

Новий Проект Житлового кодексу України від 17.03.2009 року не був прийнятий у зв'язку із своєю недоопрацьованістю та суперечністю Конституції України [5].

Незважаючи на те, що до Житловий кодекс Української РСР були внесені численні поправки, незмінною залишається назва й преамбула, текст якої починається фразою: "В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції" [20]. На нашу думку, зважаючи на те, що Україна вже 23 роки як отримала незалежність, доцільно було б перейменувати "Житловий кодекс Української РСР" в "Житловий кодекс України" й внести відповідні правки в текст відповідно до сучасних реалій.

Житловий кодекс (ЖК) Української РСР прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей): "Загальні положення", "Управління житловим фондом", "Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями", "Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт", "Відповідальність за порушення житлового законодавства", "Вирішення житлових спорів", "Заключні положення" [35].

Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі статтею 4 Житлового кодексу розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний.

Серед всіх Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини виділимо такі: "Про житлово-комунальні послуги", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про теплопостачання", "Про електроенергетику".

Напрями розвитку житлово-комунального господарства України визначені у Постанові Кабінету міністрів України від 27 лютого 1995 року №150 "Про Концепцію розвитку житлово-комунального господарства в Україні" [53]:

- реформування економічних відносин у галузі з метою прискорення інтеграції в ринкову економіку, проведення радикальних

- змін в існуючому порядку фінансування, кредитування, оподаткування та ціноутворення;

- поступовий перехід (у міру реформування системи оплати праці) до самоокупності в користуванні житлом і комунальними послугами та до адресних субсидій окремим категоріям громадян для компенсації їх витрат на комунальні послуги;

- формування багатоукладної економіки житлово-комунального господарства на основі створення підприємств різних форм власності, впровадження в практику недержавних джерел інвестування розвитку галузі;

- забезпечення збалансованого розвитку тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення у ході реалізації програм житлово-цивільного та промислового будівництва.

- докорінне реформування житлової політики з метою послідовного нарощування обсягів будівництва житла всіх форм власності шляхом економічного та фінансового стимулювання, підвищення рівня його комфортності, всебічного сприяння громадянам у розв'язанні їх житлових проблем;

- забезпечення житлом за рахунок державного житлового фонду громадян, що потребують соціального захисту;

- забезпечення умов для прискорення роздержавлення житлового фонду з метою створення ринку житла, що сприятиме поліпшенню громадянами своїх житлових умов;

- розроблення та реалізація державної цільової програми забезпечення населення якісною питною водою;

- технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень, зокрема в енерго- та ресурсозбереженні, впровадження екологічно чистих технологій;

- удосконалення правового регулювання питань функціонування і розвитку житлово-комунального господарства.

Взаємовідносини між виробниками та споживачами житлово-комунальних послуг регулює Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 року [47].

Крім того окремі сфери житлово-комунального господарства регулюються спеціальними нормативно-правовими актами. Так, Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" від 17.05.2005 визначає норми технічного обслуговування жилих будинків та утримання приміщень [51].

Централізоване водопостачання та водовідведення регулюють такі нормативно-правові акти: Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10.01.2002 р. [61]; Наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України" від 27.06.2008 р [50].

Відносини у галузі теплопостачання регулюються Законом України "Про теплопостачання" від 2.06.2005 року [62], а в галузі електропостачання - Законом України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 р. [46].

Важливим нормативно-правовим актом в сфері регулювання ціноутворення на житлово-комунальні послуги є Постанова Кабінету міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" [48]. Дана постанова затверджує:

- порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води;

- порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення;

- порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

- порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію;

- порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення.

Актуальним питанням житлово-комунального господарства є створення та функціонування об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Для ефективного функціонування ОСББ в Україні, є повна законодавча та методична база, а саме: Закони України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"; "Про приватизацію державного житлового фонду"; "Про Загальнодержавну програму реформування житлово- комунального господарства на 2004-2010 роки"; Постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Наказ Державного комітету України з питань житлового господарства "Про затвердження Типового статуту ОСББ та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя" тощо [131].

Таким чином житлово-комунальне господарство України регулюють Конституція України, Житловим кодексом, Закони України "Про житлово-комунальні послуги", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про теплопостачання", "Про електроенергетику", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Постанова Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", Наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій" та інші нормативно-правові акти, що забезпечують правову базу для розвитку житлово-комунального господарства загалом України і, зокрема, Львівської області.

1.6 Суспільно-географічні методи дослідження

При будь-якому науковому дослідженні застосовують певні методи. Метод наукового дослідження - це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізнавальної мети [97].

У суспільній географії застосовуються багато різноманітних методів, підходів і прийомів, які тісно пов'язані між собою логічно, структурно чи у процесі дослідження, тобто вони утворюють систему. Всі наукові методи можна розділити на три великі групи: філософські, загальнонаукові, та конкретнонаукові [97].

Серед філософських принципів найбільше значення для суспільно-географіного дослідження мають принципи історизму, взаємозумовленості, взаємозв'язку та причинності. Принцип історизму необхідно враховувати при характеристиці сучасного стану об'єкта, оскільки цей стан є результатом історичного розвитку. Принципи взаємозумовленості, взаємозв'язку та причинності дозволяють визначати взаємозв'язки об'єктів в межах системи та різних систем і на основі цього встановлювати причинно-наслідкові ланцюги, а отже визначати причини функціонування системи.

З групи загальнонаукових методів в даній роботі застосовуються методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції.

Аналіз дозволяє розкласти складні системи на системи нижчих рівнів. Він застосовується як при галузевому (вивчення всього житлово-комунального господарства через його складові: водопостачання, водовідведення, теплопостачання, газопостачання, електропостачання тощо), так і при територіальному (вивчення ЖКГ області через ЖКГ адміністративних районів) підходах.

Синтез - поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин [2]. Він дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Індукція - метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Дедукція - метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень [25].

Важливе значення в процесі суспільно-географічного дослідження належить порівняльно-географічному методу, аналізу аналогових ареалів, генералізації, моделювання, формалізації, системний підхід.

Порівняльно-географічний метод дозволяє порівнювати різні геопросторові об'єкти між собою, знаходити їх спільні й відмінні риси. Цей метод конкретизується у методі ААА (аналіз аналогових ареалів), при якому застосовуються ще географічний аналіз та географічний синтез [97].

Метод генералізації є конкретним проявом методу логічного абстрагування. Він передбачає усунення під час дослідження несуттєвих другорядних властивостей та відносин і виділення головного, визначального [97].

Метод моделювання полягає у дослідженні об'єктів, явищ і процесів не безпосередньо, а з допомогою їхніх замінників - моделей. У процесі моделювання експеримент у натурі замінюється експериментом на моделі [97].

Метод формалізації - це вивчення об'єктів шляхом відображення їхнього змісту, структури, форми чи функціонування у знаковому вигляді за допомогою знакових систем [97].

Системний підхід (системний аналіз і системний синтез) - це вивчення географічних об'єктів, які трактуються як складні і (або) великі системи [97].

Система - це взаємопов'язана множина елементів, яка утворює певну цілісність [97].

Системний аналіз використовується для того, щоб розкласти складні системи на системи нижчих рівнів, а системний синтез - для того, щоб встановити зв'язки між окремими елементами, виділення на цій підставі підсистем та об'єднання їх у складнішу системи.

Для будь-якого географічного дослідження важливе значення має картографічний метод, який дозволяє узагальнити географічну інформацію, представити її в наочному вигляді й на її основі здійснювати подальший аналіз.

Картографічний метод - це складання картографічних моделей (окремих карт, їхніх серій, атласів) і одержання нового знання шляхом їх аналізу і перетворення. Карта - це носій геопросторової інформації, її зберігач і передавач [97].

Серед спеціальних методів суспільної географії особливу увагу слід звернути на галузевий метод та метод районування.

Галузевий метод - це засіб вивчення компонентної (в тому числі компонентно-функціональної) структури господарства регіону чи національного комплексу [97].

Метод районування полягає у аналізі набору характеристик територіальних утворень, на основі якого здійснюється виділення певних просторових сукупностей елементів зі схожими ознаками (районів).

1.7 Статистичні методи дослідження

Суспільно-географічні дослідження зазвичай опираються на статистичну інформацію. Для опрацювання цієї інформації застосовують статистичні методи, які полегшують її географічну інтерпретацію.

Вихідна статистична інформація найчастіше подається у зведеному вигляді у формі статистичних таблиць.

Статистична таблиця - це форма раціонального наочного представлення числових даних, результатів зведення і обробки статистичних матеріалів [29].

Статистична таблиця має підмет і присудок. Підмет таблиці - це об'єкти дослідження, а присудок - це система показників, які характеризують об'єкти [29].

Залежно від структури підмета статистичні таблиці поділяються на прості, групові та комбінаційні. Підмет простої таблиці являє собою перелік одиниць явища чи процесу і в присудку відсутнє групування статистичних даних. У групових статистичних таблицях підмет групується за однією ознакою, а у комбінаційних за двома і більше ознаками [29].

Для визначення територіальних одиниць зі спільними ознаками на основі досліджуваних показників застосовують метод групування.

Групування - це розподіл сукупності спостережень на групи за будь-якою істотною ознакою. Це метод розчленування складного масового явища на істотно різні групи з метою глибокої їх характеристики. Ознака покладена в основу групування називається групувальною.

Групування може здійснюватись за кількісною (структурне) і якісною (типологічне) ознаками. В результаті структурного групування отримується варіаційний ряд (ряд розподілу), а в результаті типологічного - атрибутивний ряд [29]. Групування буває первинне і вторинне. Первинне здійснюється на основі результатів дослідження, а вторинне - на основі первинного [39].

В процесі дослідження використовуються абсолютні та відносні величини. Абсолютні величини - кількісні показники, які виражають рівень, обсяг, чисельність досліджуваних явищ. Вони мають певні одиниці виміру: натуральні, умовно-натуральні, трудові, вартісні [29].

Відносні величини - це узагальнюючі кількісні показники, які виражають співвідношення порівнюваних абсолютних або інших відносних величин [29].

Найчастіше зустрічаються такі 4 форми відносних величин [29]:

1) просте відношення (коефіцієнт, частка) - показує у скільки разів одна досліджувана величина більша від іншої;

2) відсоток або процент (%) - частка досліджуваного явища у ширшому явищі, що дорівнює простому відношенню помноженому на 100;

3) проміле (‰) - просте відношення помножене на 1000;

4) продециміле (о/ооо) - просте відношення помножене на 10000.

Розрізняють такі види відносних величин [39]:

1) відносні величини динаміки - характеризують зміни суспільно-географічних явищ і процесів у часі;

2) відносні величини структури - характеризують склад того чи іншого суспільно-географічного явища, тобто показують, яку питому вагу займають окремі частини в усьому явищі.;

3) відносні величини координації - характеризують співвідношення між складовими частинами цілого;

4) відносні показники порівняння - це результат зіставлення одних і тих же характеристик двох різних сукупностей, груп чи одиниць;

5) відносні величини інтенсивності - відображують ступінь поширення одного явища порівняно з іншими взаємопов'язаними явищами;

6) відносні величини диференціації - результат порівняння двох структурних рядів, один з яких характеризує співвідношення частин сукупності за чисельністю одиниць, а другий - за величиною будь-якої ознаки.

Для узагальнення показників, що характеризують типовий рівень варіюючої ознаки в якісно однорідній сукупності використовують середні величини.

Середні величини - це узагальнені показники, які характеризують досліджувану ознаку в якісно однорідній сукупності або окремій її частині. Найчастіше застосовуються степеневі (середнє арифметичне, середнє геометричне, середнє квадратичне, середнє гармонійне) та структурні (середина розмаху, мода, медіана) середні величини.

Степеневі середні величини бувають незважені (прості) і зважені. У зважених величинах крім значень усереднюваної ознаки (хі) та їх кількості (m) використовують ще й частоту повторень (вагу) індивідуальної ознаки у варіаційному ряду [29].

Середнє арифметичне - це найпоширеніший вид середніх величин. Незважене середнє арифметичне обчислюється діленням загального обсягу значень ознаки на обсяг сукупності: . Воно застосовується для усереднення абсолютних показників.

Зважене середнє арифметичне застосовують для усереднення відносних показників або для усереднення згрупованих абсолютних показників, де обсяги груп виконують роль ваг. Формула зваженого середнього арифметичного має вигляд:

Середнє гармонійне - це обернене до середнього арифметичного із обернених значень ознак. Її обчислюють, коли необхідно усереднення обернених індивідуальних значень ознак шляхом їх сумування:

Середнє квадратичне використовується для визначення показників варіації (коливання) ознаки - дисперсії та середнього квадратичного відхилення:

Середнє геометричне застосовують у тих випадках, коли обсяг сукупності формується не сумою, а добутком індивідуальних значень ознак:

Середніми величинами в статистичних рядах розподілу є мода і медіана, які відносяться до класу структурних (позиційних) середніх. Їх величини залежать лише від характеру частот, тобто від структури розподілу. На відміну від інших середніх, які залежать від усіх значень ознаки, мода і медіана не залежить від крайніх значень. Це особливо важливо для незакритих крайніх інтервалів варіаційних рядів розподілу [29].

Мода (Мo) - це значення варіанти, що найчастіше повторюється в ряду розподілу. Спосіб обчислення моди залежить від виду статистичного ряду. Для атрибутивних і дискретних рядів розподілу моду визначають візуально за значенням варіанти з найбільшою частотою (часткою) [29].

В інтервальному ряді спочатку визначається модальний інтервал (інтервал з найбільшою частотою) і значення моди в середні інтервалу розраховується за формулою:

,

де ak-1 - нижня межа модального інтервалу, ak - верхня межа модального інтервалу, fk-1, fk, fk+1 - частота відповідно передмодального, модального та післямодального інтервалів [29].

Медіаною (Ме) називають варіанту, що ділить ранжирований (впорядкований за мірою зростання або зменшення) ряд на дві рівні за обсягом частини. Медіана для дискретного ряду з непарним числом варіант (m) [29]:

Me=xk,

Медіана для дискретного ряду з парним числом варіант:

,

Для інтервального ряду спочатку визначають медіанний інтервал. Для цього обчислюють усі часткові суми частот:

S0=0, S1=f1, S2=f1+f2, …, .

Медіанним інтервалом є інтервал, в якому половина загальної суми частот міститься між частковими сумами частот:

.

На медіанному інтервалі знаходять саме значення медіани:

Статистична інформація, зазвичай, відображає зміну певних показників за деякий проміжок часу, тобто представлена у вигляді рядів динаміки.

Рядом динаміки називається ряд розміщених у хронологічній послідовності числових даних (статистичних показників), які характеризують величину суспільно-географічного явища на даний момент або за певний період часу [29].

Ряди динаміки складаються з двох елементів: рівнів ряду уі (і=1, 2,..., n) та часу tі. Рівнями ряду називають числові дані того чи іншого показника ряду динаміки; вони можуть бути виражені в абсолютних, відносних та середніх величинах і задаватися в табличній формі або графічно. Час ряду відповідає конкретним моментам або періодам, до яких відносяться рівні [29].

За ознакою часу ряду динаміки можуть бути двох видів: моментні та інтервальні. Моментними називають такі ряди динаміки, рівні яких фіксують стан явища на даний момент часу (дату). Інтервальним називають такий ряд, рівні якого характеризують явище за певний період часу [29].

Щоб мати узагальнюючі характеристики ряду динаміки явища розраховують також середні значення. Для інтервальних рядів за формулою середнього арифметичного:

,

Для моментних рядів середнє значення обчислюється за формулою середнього хронологічного:

Для характеристики рядів динаміки також застосовують такі показники: середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації, середній абсолютний приріст, середній темп зростання, середній темп приросту.

Середнє квадратичне відхилення рядів динаміки:

Коефіцієнт варіації:

Абсолютний приріст:

Середній абсолютний приріст:

Темп зростання:

Середній темп зростання:

Середній темп приросту:

Для оцінки динаміки певного показника широко застосовується індексний метод.

Індекс - це відносна величина порівняння, яка характеризує зміну соціально-економічних явищ і процесів у часі, просторі або порівняно з планом (нормою, стандартом). Формою вираження індексів є коефіцієнти або проценти [29].

Індекси бувають індивідуальні й загальні. Індивідуальні індекси характеризують мінливість простого показника, а загальні - для певної сукупності [29].

Індивідуальні індекси застосовується для одного елемента сукупності або для елементів однорідної сукупності. Ланцюговий індивідуальний індекс обчислюється як відношення показника в досліджуваний період до відношення показника в попередній період.

Серед загальних агрегатних індексів найчастіше використовуються агрегатний індекс вартості продукції, агрегатний індекс кількості продукції, агрегатний індекс ціни продукції.

Агрегатний індекс вартості продукції:

Агрегатний індекс кількості продукції:

Агрегатний індекс ціни продукції:

,

де p0, p1 - ціна одиниці продукції в базовий та досліджуваний періоди; q0, q1 - обсяг продукції в базовий та досліджуваний періоди.

В процесі суспільно-географічного дослідження велике значення мають регресійний та кореляційний аналіз, оскільки вони дозволяють створювати моделі залежності між різними показниками та математично обґрунтовувати причинно-наслідкові зв'язки.

Регресійній аналіз слугує для встановлення форми зв'язку, або виду рівняння регресії, та визначення параметрів рівняння регресії [29]. Він дозволяє встановити характер зміни одного показника за зміною іншого та створити регресійну модель цієї зміни.

Рівняння регресії - це функціональний зв'язок, який наближено, але максимально точно описує реальну статистичну залежність між ознаками. Найчастіше застосовуються лінійне та квадратичне рівняння.

Лінійне рівняння регресії має вигляд: у=а0+а1х. Його побудова полягає у визначенні коефіцієнтів а0, а1. Інформаційною базою служить масив спостережень за значеннями факторної (xi, i=1, 2, …, m) та результуючої (уi, i=1, 2, …, m).

Провідним методом визначення коефіцієнтів рівняння є метод найменших квадратів. Він полягає в тому, що коефіцієнти а0, а1 вибираються з умови мінімуму суми квадратів відхилень регресійних значень результуючої змінної від її фактичних значень. Застосувавши метод найменших квадратів отримуємо формули для коефіцієнтів а0, а1:

,

,

Квадратичне регресійне рівняння має вигляд: y=a0+a1x+a2x2. Для визначення коефіцієнтів існуєть такі формули.

, ,

,

Кореляційний аналіз служить для оцінки впливу факторної ознаки на результуючу та встановлення адекватності теоретичної залежності між ознаками фактичним даним [29].

Тісноту зв'язку між ознаками оцінюють за допомогою таких характеристик: коефіцієнт детермінації; коефіцієнт кореляції (кореляційне відношення) та ін.

Коефіцієнт детермінації показує, якою мірою варіація результативної ознаки у визначається варіацією факторної ознаки х [29]. Він використовується як при лінійному, так і при нелінійному зв'язку між ознаками і у випадку парної регресії розраховується за формулою:

,

де yi - і-те спостереження за результуючою змінною, - регресійне значення результуючої змінної обчислене за формулою вибраної регресійної моделі.

Коефіцієнт кореляції (кореляційне відношення) показує, наскільки значним є вплив ознаки х на y [29]. Коефіцієнт кореляції розраховується за формулою:

.

1.8 Математичні методи дослідження

Математичні методи мають дуже велике значення для суспільно-географічних досліджень. Особливо широко в суспільній географії такі методи: просторова та взаємна регресія географічних полів, багатовимірний аналіз, методи прогнозування.

В загальному розумінні географічне поле - це просторово поширене суспільно-географічне явище. В математичному розумінні географічне поле - це такий розподіл на земній поверхні певної кількісної ознаки, при якому кожна її точка (частина) визначається конкретною величиною (скаляром) [96].

Таким чином географічне поле можна розглядати як математичну функцію f(x;y), областю визначень якої є ареал поширення певного явища (x та y - координати точок), а областю значень - діапазон точок, які характеризують поле [9].

Просторова регресія дає змогу вивчити загальні особливості та просторові тенденції розміщення суспільно-географічних явища. Її застосовують тоді, коли досліджуване явище можна розглядати як географічне поле, що є спостережуваним на визначеній території [9].

Для аналізу географічного поля можна скористатися різними формами рівняння просторової регресії. Найчастіше використовуються лінійні рівняння, які мають форму: . Провідним методом визначення коефіцієнтів рівняння є метод найменших квадратів. Після його застосування отримуємо формули:

, , ,

,

Для моделювання залежності одного географічного поля від іншого здійснюється побудова регресійної моделі зв'язку між цими полями [9]. На практиці найчастіше застосовується лінійна регресійна модель, яка має вигляд:

,

де u(x; y) - факторне географічне поле, w(x; y) - результуюче географічне поле.

Побудова такого рівняння полягає у визначенні коефіцієнтів а0, а1. Інформаційною базою служить масив спостережень за полями u та w. Після застосування методу найменших квадратів отримуємо формули:

,

,

Встановлення взаємної регресії географічних полів дозволяє визначати взаємозалежність геопросторово-розподілених явищ та виявити для всіх досліджуваних геопросторових елементів трендову (глобальну) та залишкову (локальну) складові, що визначають формування даного явища.

Суспільно-географічні об'єкти дослідження доцільно розглядати у сукупності взаємопов'язаних ознак. Для цього використовують багатовимірний аналіз.

Багатовимірний таксономічний аналіз - метод вивчення територіальних суспільних комплексів шляхом виділення в них таксонів. Таксон - це сукупність елементів об'єкта, яка характеризується близькими значеннями за сукупністю ознак [96].

Багатовимірна таксономізація дає змогу встановити ієрархічну класифікаційну структуру і вийти на науково-обґрунтовану типізацію територіальних елементів [9].

Особлива цінність багатовимірного таксономічного аналізу полягає у можливості враховувати будь-яку кількість ознак, тобто об'єктивно здійснювати багатовимірний аналіз та інтегральне картографічне районування [9].

Багатовимірний таксономічний аналіз охоплює такі етапи [96]:

1. Стандартизація ознак. Полягає у обчисленні на основі матриці вхідних даних матриці стандартизованих даних . Для цього найчастіше використовують метод нормалізації, який передбачає обчислення елементів за формулою:

,

,

2. Метризація елементів полягає у визначенні матриці таксономічних відстаней між усіма територіальними елементами у багатовимірному просторі ознак. Метризація здійснюється за допомогою методу Евклідової метрики, що випливає з формули Піфагора для n-вимірного простору:

(i=1, 2, …, m; k=1, 2, …, m)

3. Редукція матриці таксономіних відстаней та побудова графа "дерево поєднань". Редукція матриці таксономічних відстаней здійснюється за алгоритмом. Спочатку в матриці знаходимо найменше додатне (відмінне від 0) число (djk). З матриці викреслюють j-ий та k-ий рядки й j-ий та k-ий стовпці. А замість них дописують новий рядок і новий стовпець з номером (M+1), який є півсумою викреслених. В результаті отримуємо матрицю розміром (M-1)х(M-1).

На графі на горизонтальній осі розміщуємо M вершин. Вертикальна вісь відображає відстань. На відстані, що відповідає мінімальному додатному значенню djk ставимо вершину M+1 і сполучаємо її ребрами з вершинами з порядковими номерами викреслених рядків та стовпців (j та k).

В одержаній матриці знову знаходимо найменше число (djk). Знову викреслюємо по два рядки і стовпці й дописуємо новий (М+2), що є півсумою викреслених. Отримуємо матрицю розміром (M-2)х(M-2).

На графі на мінімальній відстані djk з нової матриці ставимо вершину M+2 і сполучаємо її ребрами з вершинами j та k (порядкові номери викреслених рядків та стовпців).

Процедуру повторюємо до тих пір, поки отримаємо матрицю 2х2 і зв'язний граф дерево.

4. Географічна інтерпретація. Для цього вибираємо деяку відстань і на цій відстані розрізуємо граф. Утворені частини графа показують таксони. В результаті картографічного зображення таксонів отримує типологію територіальних одиниць за сукупністю досліджуваних ознак.

Отже, багатовимірна таксономізація методом "дерева поєднань" є інструментом типологізації певної сукупності об'єктів (елементів) на основі певної системи показників (атрибутів).

В суспільно-географічних дослідженнях невід'ємним елементом є оцінка розвитку досліджуваних об'єктів, явищ, процесів у майбутньому, тобто прогнозування їхнього стану.

Особливо цінними є прогнози здійснені з допомогою математичних методів, оскільки вони дозволяють математично обґрунтувати прогноз та отримати числові прогнозні значення досліджуваного показника.

Найчастіше застосовують такі математичні методи прогнозування: регресійна часова лінійна екстраполяцій і регресійна часова квадратична екстраполяція.

Регресійна часова лінійна екстраполяція полягає у створенні регресіної лінійної моделі, що описується функцією . Коефіцієнт а розраховується за формулою [9]:

, ,

Регресійна часова квадратична екстраполяція описується регресійною формулою . У загальному випадку формули для обчислення коефіцієнтів a, b, c є досить складними. Однак, якщо моменти часу t1, t2, …, tn слідують один за одним через однакові проміжки, то для обчислення коефіцієнтів є прості формули:

, ,

, ,

На основі отриманого рівняння регресії розраховуються регресійні значення досліджуваного показника для довільного моменту часу у майбутньому, тобто створюється прогноз.

2. ПЕРЕДУМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Демографічні передумови

2.1.1 Розселення населення

Аналізуючи житлово-комунальне господарство території необхідно враховувати демографічну ситуацію, оскільки демографічні тенденції дають змогу прогнозувати зміну потреб населення в житлово-комунальних послугах.

Демографічна ситуація визначає обсяг та характер потреб населення в житлово-комунальних послугах, а ці потреби, в свою чергу, вказують напрямок розвитку житлово-комунального господарства. Демографічні особливості дозволяють прогнозувати, які будуть потреби населення в послугах ЖКГ при збереженні існуючих тенденцій.