Житлово-комунальне господарство Львівської області

При цьому спостерігається динаміка скорочення обсягів піднятої води: так за період 1990-2012 рр. обсяги скоротились з 293,8 млн м3 до 139,8 млн м3, тобто більш ніж вдвічі [40]. Це пов'язано в першу чергу зі зменшенням використання води у промислових цілях.

Найбільше води насосними станціями першого підйому у 2012 році було піднято у Львові (103,5 млн м3, 74% всієї піднятої води), Дрогобицькому (12,9 млн м3) та Сокальському (6,7 млн м3) районах, а найменше - у Городоцькому (37 тис. м3), Сколівському (189 тис. м3), Старосамбірському (222 тис. м3), Буському (239 тис. м3) та Мостиському (247 тис. м3) районах [40].

Отже, найбільше води було піднято у адміністративних одиницях з найбільшою кількістю населення та високим рівнем урбанізації, що пов'язано з їх потребами у великому обсязі води.

Загалом у Львівській області в 2012 році в мережу було подано 154715 тис. м3 води, в тому числі 138270 тис. м3 (89,4%) своїми насосами та 16442 тис. м3 одержано зі сторони. [40].

Найбільший обсяг поданої в мережу води був у Львові (104253 тис. м3), Дрогобицькому (16295 тис. м3), Стрийському (7415 тис. м3), Сокальському (6712 тис. м3), Яворівському (3429 тис. м3) та Жовківському (3378 тис. м3) районах. Найменше води в мережу було подано у Сколівському (192 тис. м3), Старосамбірському (222 тис. м3), Мостиському (227 тис. м3), Буському (234 тис. м3), Перемишлянському (318 тис. м3), Радехівському (413 тис. м3) та Жидачівському (731 тис. м3) районах [40].

У Львівській області у 2012 році на очисних спорудах було очищено 5562 тис. м3 води, що складає 3,6% всієї води поданої в мережу. Найбільший об'єм води був очищений у Дрогобицькому (2451 тис. м3) та Кам'янка-Бузькому (1196 тис. м3) районах, а частка - у Мостиському (100%), Кам'янка-Бузькому (96,2%), Дрогобицькому (91,5%) та Жидачівському (87,0%) районах [40].

У 2012 році у Львівській області налічувалось 536,8 тис. споживачів води. З 2000 року їх кількість збільшилась на 98,0 тис. Найбільше споживачів налічувалось у Львові (266,6 тис.), Дрогобицькому (58,3 тис.), Сокальському (42,2 тис.), Стрийському (26,7 тис.) та Яворівському (23,1 тис.) районах. Найменше їх у Мостиському (2,0 тис.), Сколівському (2,1 тис.), Старосамбірському (2,9 тис.), Буському (3,0 тис.) та Перемишлянському (3,7 тис.) районах [40].

У Львівській області в 2012 році усім споживачам було відпущено 80211 тис. м3 води. З неї 52272 тис. м3 (65,2%) було відпущено населенню, 14923 тис. м3 (18,6%) - підприємствам та організаціям на комунально-побутові потреби, 13016 тис. м3 (16,2%) - іншим споживачам [40].

У міських поселеннях води споживачам було відпущено значно більше (65,0 млн м3), ніж у сільській місцевості (15,2 млн м3) [93]. При цьому частка відпущеної населенню води у сільських поселеннях була більшою (96,6%), ніж у міських (52,7%), що свідчить про менш диверсифіковану структуру споживання.

Обсяг відпущеної води у Львівській області постійно зменшується. За 1990-2012 рр. цей показник скоротився у 3,5 рази (з 286001 тис. м3 до 80211 тис. м3), що пов'язано зі зменшенням затрат води на промислові цілі

У 2012 році найбільше води було відпущено споживачам у Львові (44586 тис. м3), Дрогобицькому (10415 тис. м3), Сокальському (4896 тис. м3), Стрийському (3791 тис. м3), Яворівському (2815 тис. м3), Жовківському (2460 тис. м3) та Пустомитівському (2270 тис. м3) районах. Натомість найменші показники були характерні для Мостиського (155 тис. м3), Сколівського (161 тис. м3), Старосамбірського (186 тис. м3), Буського (205 тис. м3), Перемишлянського (228 тис. м3) та Радехівського (371 тис. м3) районів [40].

В середньому у Львівській області у 2012 році на 1 споживача припадало 149,4 м3 води. Найвищим цей показник був у Жовківському (195,4 м3), Дрогобицькому (178,5 м3), Пустомитівському (178,2 м3) районах та Львові (167,3 м3), а найнижчим - у Перемишлянському (61,3 м3), Старосамбірському (64,7 м3), Радехівському (65,6 м3), Буському (68,3 м3), Жидачівському (69,9 м3) та Самбірському (70,4 м3) районах.

Витік та невраховані втрати води у Львівській області постійно зростають (додаток Б). З 1990 до 2012 р. вони зросли на 54537 тис. м3 і становили 74504 тис. м3 [40]. При цьому також зростає частка втраченої води. У 2012 році на витік та невраховані втрати води припадало 48,2% всієї поданої в систему води (з 1990 року вона зросла на 41,7%).

Найбільший обсяг витоку та неврахованих втрат води у 2012 році був у Львові (59667 тис. м3), Дрогобицькому (5880 тис. м3), Стрийському (1835 тис. м3), Сокальському (1816 тис. м3), Жовківському (918 тис. м3), Городоцькому (696 тис. м3), Пустомитівському (674 тис. м3), Миколаївському (636 тис. м3) та Яворівському (614 тис. м3) районах. Найнижчі показники спостерігались у Буському (29 тис. м3), Сколівському (31 тис. м3), Старосамбірському (36 тис. м3), Радехівському (42 тис. м3), Мостиському (72 тис. м3) та Перемишлянському (90 тис. м3) районах (додаток Б) [40].

У всій поданій в систему воді частка витоку та неврахованих втрат у 2012 році була найвищою у Львові (57,2%), Городоцькому (42,6%), Дрогобицькому (36,1%), Миколаївському (33,5%), Кам'янка-Бузькому (32,9%), Стрийському (32,6%) та Мостиському (31,7%) районах. Найменшою вона була у Бродівському (8,7%), Радехівському (10,2%), Буському (12,4%), Сколівському (16,1%), Старосамбірському (16,2%), Яворівському (17,9%) та Жидачівському (18,9%) районах (додаток Б).

У 2012 році у Львівській області було відведено (скинуто) 197,6 млн м3 стічних вод, з них 197,6 млн м3 (100%) води пропущено через очисні споруди [40]. Майже весь об'єм відведених вод припадав на міські поселення (196,3 млн м3, 99,3%) [93].

Найбільше стічних вод було відведено (скинуто) у Львові (160,4 млн м3, 81,2% всієї відведеної води), Дрогобицькому (20,2 млн м3), Сокальському (4,6 млн м3) та Стрийському (3,4 млн м3) районах. Найнижчими показники були у Старосамбірському (84 тис. м3), Буському (103 тис. м3), Сколівському (117 тис. м3), Перемишлянському (141 тис. м3) та Мостиському (152 тис. м3) районах [40].

Обсяги пропущених та очищених стічних вод вказують на каналізаційні мережі, які найінтенсивніше використовуються. У Львівській області лідерами за даним показником є Львів і Дрогобицький район, що пов'язано з великою кількістю населення з однієї сторони та високими комунально-побутовими і виробничими потребами даних територій.

Отже, обсяги відпуску води протягом 1990-2012 років зазнали значних змін. На сучасному етапі максимальні абсолютні показники відпуску води характерні для великих міст. Відносні показники відпуску води характерні для районів, що мають розвинену систему водопостачання як у міських поселеннях, так і в сільській місцевості.

4.7 Відпуск теплової енергії населенню

Теплопостачальні підприємства для задоволення потреб споживачів здійснюють виробництво та відпуск теплової енергії. У 2012 році у Львівській області було вироблено 3841,8 тис. Гкал теплової енергії. Більша її частина (3695,1 тис. Гкал, 96,2%) припадала на міські поселення [40].

Обсяг виробленої теплової енергії з 2000 року зменшився на 841,9 тис. Гкал і продовжує зменшуватись [40]. Характерно, що зниження цього показника відбувається як у міських поселеннях, так і в сільській місцевості, проте в селах цей процес йде значно повільніше.

З усієї виробленої у 2012 році теплової енергії 2042,0 тис. Гкал (53,1%) було вироблено котельними потужністю понад 100 Гкал/год, 683,0 тис. Гкал (17,8%) - котельними потужністю 3-20 Гкал/год, 571,2 тис. Гкал (14,9%) - котельними потужністю до 3 Гкал/год та 545,6 тис. Гкал (14,2%) - котельними потужністю 20-100 Гкал/год [43].

Найбільше теплової енергії було вироблено у Львові (2206,7 тис. Гкал), Дрогобицькому (457,9 тис. Гкал), Сокальському (237,1 тис. Гкал), Жидачівському (207,6 тис. Гкал), Миколаївському (144,2 тис. Гкал), Стрийському (132,6 тис. Гкал) та Яворівському (117,2 тис. Гкал) районах. Найнижчі показники були у Перемишлянському (6,7 тис. Гкал), Турківському (7,3 тис. Гкал), Мостиському (8,1 тис. Гкал), Радехівському (8,9 тис. Гкал) та Сколівському (9,6 тис. Гкал) районах (додаток В) [40].

На власні потреби теплопостачальних підприємств було витрачено 182,3 тис. Гкал (4,7%) усієї виробленої теплової енергії [43]. Витрати енергетичних ресурсів теплопостачальними підприємствами у Львівській області становили 619,8 тис. тонн умовного палива, що не перевищувало встановлених норм (628 тис. тонн) [43].

Усього в 2012 році теплопостачальними підприємствами Львівської області було відпущено 3259,4 тис. Гкал теплової енергії. У міських поселеннях (3108,3 тис. Гкал, 95,4%) цей показник був значно вищий, ніж у сільській місцевості (151,1 тис. Гкал, 4,6%). При цьому спостерігається зниження обсягу відпущеної теплової енергії (за 2000-2012 рр. він зменшився на 1554,2 тис. Гкал) (рис. 4.7) [40].

Основна частина теплової енергії у 2012 році була відпущена населенню (1851,2 тис. Гкал, 57,0%), на комунально-побутові (1062,9 тис. Гкал, 32,7%) та виробничі (335,9 тис. Гкал, 10,3%) потреби [43].

Найбільше теплової енергії було відпущено у Львові (1848,9 тис. Гкал), Дрогобицькому (388,3 тис. Гкал), Сокальському (202,3 тис. Гкал), Жидачівському (175,2 тис. Гкал), Стрийському (124,1 тис. Гкал), Миколаївському (111,0 тис. Гкал) та Яворівському (104,0 тис. Гкал) районах. Найнижчі показники були у Перемишлянському (5,9 тис. Гкал), Турківському (7,3 тис. Гкал), Радехівському (8,4 тис. Гкал), Сколівському (8,7 тис. Гкал) та Мостиському (9,1 тис. Гкал) районах [40].

Ключовим елементом в системі теплопостачання Львівської області є місто Львів. У Львові у 2012 році було реалізовано 1848,9 тис. Гкал теплової енергії, в тому числі 1105,8 (59,8%) тис. Гкал - ЛМКП "Львівтеплоенерго" та 313,6 тис. Гкал (17,0%) - ЛКП "Залізничнетеплоенерго". Обсяг реалізованої теплової енергії становив 71,7% від встановленої потужності. При цьому у ЛКП "Залізничнетеплоенерго" цей показник був вищий (83,9%), ніж у ЛМКП "Львівтеплоенерго" (63,4%) [78]. Це означає, що теплопостачальні підприємства Львова мають матеріальний ресурс для збільшення обсягів відпуску теплової енергії в разі такої необхідності.

Втрати тепла у 2012 році складали 541,9 тис. Гкал, що становило 14,1% усієї виробленої або 16,6% усієї відпущеної у Львівській області теплової енергії [43]. Втрати теплової енергії майже повністю формуються за рахунок міських поселень (540,6 тис. Гкал, 99,8%) [40].

При цьому постійно зростає як обсяг так і частка втрат теплової енергії. Так за 2000-2012 рр. втрати тепла зросли на 103,9 тис. Гкал, а їх частка у відношенні до відпущеної теплової енергії - на 7,5% [40].

Найбільші втрати тепла у 2012 році спостерігались у Львові (403,9 тис. Гкал), Сокальському (30,4 тис. Гкал), Дрогобицькому (28,9 тис. Гкал), Миколаївському (28,7 тис. Гкал), Стрийському (14,5 тис. Гкал) та Яворівському (11,1 тис. Гкал) районах [40]. Найвища частка втраченої у всій виробленій тепловій енергії була у Миколаївському районі (19,9%), Львові (18,3%), Золочівському (17,1%), Сокальському (12,8%) та Стрийському (10,9%) районах (додаток В).

Отже, обсяги відпуску теплової енергії у Львівській області поступово скорочуються. Натомість втрати теплової енергії постійно зростають, що призводить до підвищення її собівартості. Тому в області відбувається перехід від централізованого до індивідуального теплопостачання. Найбільші обсяги відпущеної теплової енергії пов'язані з найбільшими містами Львівської області, а отже є найвищими в районах з містами обласного підпорядкування.

4.8 Відпуск природного та зрідженого газу

Послуги газопостачання охоплюють відпуск природного та зрідженого газу. У Львівській області в останні роки спостерігається тенденція до зростання в структурі відпущеного газу частки природного і зменшення частки зрідженого.

У 2012 році у Львівській області було відпущено 1912,6 млн м3 природного газу, в тому числі 1101,8 млн м3 (57,6%) було відпущено населенню, 579,1 млн м3 (30,3%) - на комунально-побутові потреби та 231,7 млн м3 (22,1%) - іншим споживачам. Загалом обсяг відпущеного природного газу з 2000 року зменшився на 352,8 млн м3 [40].

У міських поселеннях у 2012 році було відпущено 1344,2 млн м3 (70,3%) природного газу і цей показник був значно вищий, ніж у сільській місцевості (568,4 млн м3, 29,7%) [40].

Найбільші обсяги відпущеного природного газу були у Львові (663,9 млн м3), Дрогобицькому (177,9 млн м3), Пустомитівському (122,1 млн м3), Яворівському (115,3 млн м3), Стрийському (110,7 млн м3) та Сокальському (106,7 млн м3) районах [40].

У 2012 році найменше природного газу було відпущено у Турківському (4,1 млн м3), Сколівському (10,4 млн м3), Перемишлянському (23,3 млн м3), Старосамбірському (26,8 млн м3), Мостиському (33,2 млн м3), Буському (37,2 млн м3), Радехівському (38,9 млн м3), Бродівському (39,6 млн м3), Кам'янка-Бузькому (40,9 млн м3), Жовківському (42,0 млн м3) та Золочівському (50,0 млн м3) районах [40].

Населенню у Львівській області в 2012 році було відпущено 1101,8 млн м3 природного газу. Найвищі показники були характерні для Львова (244,8 млн м3), Дрогобицького (112,0 млн м3), Пустомитівського (101,6 млн м3), Стрийського (72,1 млн м3), Сокальського (62,9 млн м3), Самбірського (60,7 млн м3), Яворівського (52,6 млн м3) та Городоцького (50,0 млн м3) районів. Найменше природного газу було відпущено населенню у Турківському (3,3 млн м3), Сколівському (7,2 млн м3), Перемишлянському (19,9 млн м3), Радехівському (23,2 млн м3), Старосамбірському (23,2 млн м3), Буському (25,4 млн м3), Бродівському (27,0 млн м3) та Мостиському (28,2 млн м3) районах [40].

У 2012 році на комунально-побутові потреби у Львівській області було відпущено 579,1 млн м3 природного газу. Найвищим цей показник був у Львові (347,5 млн м3), Яворівському (55,6 млн м3), Дрогобицькому (50,8 млн м3), Сокальському (34,5 млн м3) та Стрийському (25,1 млн м3) районах, а найнижчим - у Турківському (0,5 млн м3), Старосамбірському (1,6 млн м3), Перемишлянському (1,9 млн м3), Мостиському (2,0 млн м3), Буському (2,1 млн м3), Сколівському (2,5 млн м3), Кам'янка-Бузькому (2,7 млн м3), Радехівському (3,5 млн м3), Городоцькому (3,8 млн м3) та Жидачівському (5,0 млн м3) районах [40].

Отже, найбільші обсяги відпущеного природного газу характерні для районів з великим обсягом міського житлового фонду та сільського фонду в приміській зоні великих міст, тобто в районах з добре розвиненою комунальною інфраструктурою. Натомість найменші показники спостерігаються у периферійних районах з невеликою кількістю населення та низьким рівнем розвитку матеріальної бази газопостачання.

У Львівській області у 2012 році було відпущено 1612 тонн зрідженого газу, в тому числі 971 т (60,2%) - населенню. З 2000 року обсяг відпуску зрідженого газу зменшився на 611 тонн [40]. Це пов'язано із розвитком у області системи газопостачання та зростанням ролі природного газу як альтернативи зрідженому.

Основна частина зрідженого газу (1332 тонни, 82,6%) була відпущена у сільській місцевості. У міських поселеннях цей показник був значно нижчим (280 тонн, 17,4%) [40].

Найбільше зрідженого газу у 2012 році було відпущено у Жовківському (364 тонни), Сколівському (207 т), Дрогобицькому (177 т), Сокальському (151 т), Радехівському (97 т) районах та Львові (96 т). Натомість зріджений газ взагалі не відпускався у Золочівському, Миколаївському, Самбірському та Стрийському районах [40].

Населенню у Львівській області у 2012 році було відпущено 971 тонну зрідженого газу. Найвищим цей показник був у Жовківському (280 тонн), Сокальському (122 т), Сколівському (113 т), Радехівському (72 т), Буському (68 т), Турківському (58 т) та Перемишлянському (56 т) районах. Зріджений газ не відпускали населенню у Львові, Городоцькому, Золочівському, Миколаївському, Пустомитівському, Самбірському, Стрийському та Яворівському районах [40].

Таким чином найбільші обсяги зрідженого газу відпущено у районах, які недостатньо постачаються природним газом. Натомість у районах, що мають добре розвинену комунальну інфраструктуру й добре забезпечені природним газом зріджений газ населенню не відпускається взагалі.

Отже, найвищі показники відпуску природного газу спостерігаються у районах з високою часткою міського населення, а відпуск зрідженого газу населенню найвищі значення має в сільській місцевості. При цьому значення природного газу у Львівській області постійно зростає, а зрідженого - знижується.

4.9 Оплата населенням житлово-комунальних послуг

4.9.1 Загальна характеристика тарифів на житлово-комунальні послуги

Житлово-комунальні послуги в Україні надаються на платній основі. Житлово-комунальне господарство фінансується коштами, що вносять споживачі послуг, та компенсує бюджет у частині наданих субсидій і пільг окремим громадянам [4]. Оплата населенням послуг ЖКГ дозволяє, принаймні частково, відшкодувати їх собівартість.

Оплата за житлово-комунальні послуги здійснюється за певними тарифами. Залежно від порядку затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги їх поділяють на такі групи [91]:

1. Житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади [91]. До цієї групи належать електропостачання та газопостачання.

2. Житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території [91]. Це послуги з водопостачання, водовідведення, опалення та гарячого водопостачання.

3. Житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які визначаються винятково за договором (домовленістю сторін) [91]. Сюди належать послуги з утримання будинку та прибудинкової території, санітарної очистки, які надаються приватним власникам житла (ОСББ).

Отже, тарифи з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, водопостачання та водовідведення, теплопостачання встановлюються на місцевому рівні й тому є диференційованими за населеними пунктами. Тарифи на електропостачання й газопостачання встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України й є однаковими для всіх регіонів України.

Контроль за формуванням, встановленням та застосуванням тарифів на житлово-комунальні послуги здійснюють Державна інспекція з контролю за цінами, Антимонопольний комітет України (у випадку коли такі послуги надаються виробникам), які є суб'єктами природних монополій), Національна комісія з регулювання електроенергетики та органи прокуратури в межах їх повноважень, визначених законодавством [4].

Плату за житлово-комунальні послуги нараховують щомісячно відповідно до умов договору. Розмір її визначають на основі затверджених цін (тарифів) і показань засобів обліку або відповідно до затверджених норм [91].

Деякі категорії споживачів мають пільги на житлово-комунальні послуги. Розмір пільг визначається у відсотках до діючих тарифів. До пільгових категорій належать інваліди війни, Герої Радянського Союзу, Герої України - 100%; учасники бойових дій - 75%; учасники війни - 50%; потерпілі від аварії на Чорнобильській АЕС - 50%; діти війни - 25%; інваліди війни УПА, учасники бойових дій УПА - 100%; інваліди по зору 1 групи (2 групи) - 50% (40%) [131].

У 2013 році у Львівській області було населенням за житлово-комунальні послуги було сплачено 1775 млн гривень [127].

Важливою проблемою є заборгованість населення за житлово-комунальні послуги. Проте у Львівській області спостерігаються тенденції до зниження цього показника. Так, у 2013 році рівень оплати населення послуг ЖКГ склав 102,0% від нарахованої суми, в результаті чого загальна сума заборгованості зменшилась на 35,5 млн гривень (на 6,9%) [127].

Проте сума заборгованості все ще залишається високою. Станом на 1.01.2014 р. вона становила 482,3 млн грн (3,8% суми заборгованості в Україні). За цим показником Львівська область займала 9 місце в Україні. Її випереджали Донецька (1949,0 млн грн), Дніпропетровська (1921,8 млн грн), Харківська (1181,5 млн грн), Луганська (1067,9 млн грн) області, місто Київ (905,1 млн грн), Запорізька (740,9 млн грн), Київська (566,5 млн грн) та Одеська (546,9 млн грн) області [127].

Загалом встановлені тарифи на житлово-комунальні послуги у Львівській області не повністю відшкодовують їх фактичну собівартість. Також, зважаючи на те, що можливість та готовність населення платити за послуги обмежені, то перехід до тарифів, що повністю покривають собівартість послуг може призвести до зростання заборгованості населення за послуги ЖКГ й частки житлових субсидій [4].

Отже, проблема невідповідності встановлених тарифів фактичній собівартості комунальних послуг залишається дуже актуальною, а система встановлення тарифів потребує вдосконалення.

4.9.2 Тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій

Плату за утримання будинків, споруд, прибудинкових територій встановлюють залежно від їх капітальності, рівня облаштування і благоустрою [91].

Тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюють виходячи з витрат на 1 м2 загальної площі квартири на [131]:

а) прибирання сходових кліток;

б) прибирання прибудинкової території;

в) освітлення місць загального користування і підвалів;

г) дератизацію;

ґ) обслуговування димовентиляційних каналів;

д) технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання і зливної каналізації та з ліквідації аварій у внутрішньоквартирних мережах;

е) обслуговування поточного ремонту конструктивних елементів, підготовки житлового фонду до сезонної експлуатації.

За розрахункову одиницю розрахунку собівартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій приймається квадратний метр загальної площі житлових будинків [4].

Тарифи на послуги з утримання будинків та прибдинкових територій встановлює місцева влада. Тому вони відрізняються в різних населених пунктах. Для порівняння використаємо показники тарифів у районних центрах та містах обласного підпорядкування Львівської області.

Середньозважений тариф на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій у Львівській області станом на 1.01.2013 р. найбільшим був у Новояворівську (1,65 грн/м2), Новому Роздолі (1,61 грн/м2), Сокалі (1,37 грн/м2), Червонограді (1,30 грн/м2), Буську (1,27 грн/м2), Львові (1,25 грн/м2), Трускавці (1,22 грн/м2), Стебнику (1,04 грн/м2) та Жовкві (1,00 грн/м2)

Тобто він є найвищим у порівняно невеликих містах з добре розвиненою комунальною інфраструктурою, що дозволяє встановлювати високі тарифи. У містах з великим обсягом житлового фонду показник є дещо меншим і пов'язаний з високими тарифами на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у районах з новою забудовою.

Найнижчий середньозважений тариф на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій був у Старому Самборі (0,28 грн/м2), Городку (0,28 грн/м2), Турці (0,32 грн/м2), Яворові (0,56 грн/м2), Перемишлянах (0,61 грн/м2), Сколе (0,73 грн/м2) та Самборі (0,75 грн/м2) (рис. 4.8) [6].

Отже, загалом найнижчі тарифи на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій спостерігаються у містах, які слабо охоплені комунальними послугами.

Середньозважені затверджені тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій відшкодовують фактичну середню собівартість послуг лише у Жидачеві (127%), Львові (108,5%), Новому Роздолі (107,3%), Золочеві (104,7%) та Сколе (100%). Натомість найменший рівень відшкодування тарифами фактичної собівартості був у Пустомитах (54%), Бродах (64,9%), Перемишлянах (72,6%), Стебнику (75,4%) та Городку (77,8%) [6].

Таким чином встановлені тарифи відшкодовують собівартість послуг лише в 5 містах Львівської області. У всіх інших містах встановлені тарифи потребують перегляду з метою досягнення економічної ефективності. Найгірша ситуація у приміській зоні Львова (Пустомити, Городок) та містах з погано розвиненими комунальними послугами.

Зі збільшенням кількості об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) у Львівській області у сфері утримання будинків та прибудинкових територій все більша частина населення отримує послуги без участі житлово-експлуатаційних об'єднань. Оплата таких послуг здійснюється по факту їх надання. Наприклад, в сфері санітарної очистки та поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) одиницею обліку виступає об'єм (м3) зібраних ТПВ.

У Львівській області станом на 1.01.2013 р. середньозважений затверджений тариф на поводження (збирання, перевезення, переробку, утилізацію, захоронення) з твердими побутовими відходами (ТПВ) для населення становив 52,54 грн/м3 (в тому числі 7,05 грн/м3 - тариф на захоронення ТПВ). Він був значно вищий, ніж в середньому по Україні (33,20 грн/м3) [43].

Для бюджетних організацій середньозважений тариф на поводження з ТПВ складав 58,85 грн/м3 (в середньому в Україні - 39,28 грн/м3), а для інших споживачів - 78,82 грн/м3 (в Україні - 44,32 грн/м3) [43].

Тарифи у Львівській області відрізняються від тарифів в інших регіонах України. Тому доцільно порівняти тарифи на комунальні послуги у Львові з іншими обласними центрами [127].

У Львові діє диференційований тариф на квартирну плату, який залежить від загальної площі будинку, площі сходових кліток, прибудинкової території тощо. До кожного будинку застосовується індивідуальний підхід. У різних районах міста мешканці платять різну квартплату: у старих будинках плата менша, ніж у новобудовах. Ціна за 1 м2 коливається від 0,2 грн до 1,7 грн [131]. Середньозважений тариф становить 1,25 грн/м2 [6].

Серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення Львів за рівнем тарифів на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій посідає 12 місце. У Львові ці тарифи (1,25 грн/м2) є нижчими зокрема від Києва (2,41 грн/м2), Житомира (1,85 грн/м2), Черкас (1,79 грн/м2), Одеси (1,77 грн/м2), Донецька (1,63 грн/м2), Сімферополя (1,56 грн/м2) та інших, але в той же час вони є вищими від Полтави (0,58 грн/м2), Івано-Франківська (0,63 грн/м2), Херсона (0,80 грн/м2), Ужгорода (0,96 грн/м2), Чернівців (0,97 грн/м2) та інших

За рівнем відшкодування затвердженими тарифами на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій фактичної собівартості Львів (108,5%) серед обласних центрів займає четверте місце. Він поступається лише Сумам (136,7%), Дніпропетровську (114,3%) та Хмельницькому (113,2%) [127].

Таким чином тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у Львові є середніми, порівняно з іншими обласними центрами. При цьому за рівнем відшкодування фактичної собівартості він займає провідні позиції в Україні. А отже, у Львові тарифи на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій перебувають на належному рівні. Цьому сприяє диференціація розміру квартирної плати.

В сфері послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій останнім часом відбуваються зміни, пов'язані зі зростанням кількості ОСББ. Тому характер оплати цих послуг також змінюється і в цій сфері встановлюються ринкові відносини.

Отже, загалом у Львівській області тарифи на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не відшкодовують фактичної собівартості цих послуг. Проте в середині області спостерігаються значні відмінності. В окремих містах, зокрема Львові, тарифи встановлені на економічно обґрунтованому рівні.

4.9.3 Тарифи на послуги водопостачання

Тарифи на послуги водопостачання встановлюють органи місцевої виконавчої влади, виходячи з рекомендацій Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та враховуючи фактичну собівартість цих послуг.

Оплата за послуги водопостачання та водовідведення здійснюється згідно із затвердженими тарифами до 20 числа поточного місяця на підставі даних індивідуальної розрахункової книжки [91].

У Львівській області спостерігається значна диференціація тарифів на водопостачання у різних населених пунктах, що пов'язано зі значними відмінностями у його собівартості.

Серед районних центрів та міст обласного підпорядкування найвищі середньозважені тарифи для населення на послуги водопостачання встановлені у Мостиськах (8,01 грн/м3), Бориславі (7,90 грн/м3), Старому Самборі (7,77 грн/м3), Перемишлянах (6,80 грн/м3), Миколаєві (6,70 грн/м3), Яворові (6,41 грн/м3), Городку (6,19 грн/м3) та Кам'янці-Бузькій (6,01 грн/м3). Найнижчі вони у Новому Роздолі (2,57 грн/м3), Бродах (2,68 грн/м3), Пустомитах (2,69 грн/м3), Радехові (2,80 грн/м3), Новояворівську (3,23 грн/м3), Червонограді (3,30 грн/м3), Жидачеві (3,45 грн/м3), Сокалі (3,58 грн/м3) та Львові (3,98 грн/м3) (рис. 4.8) [6].

Отже, найвищі тарифи на водопостачання спостерігаються у містах із недостатньо розвиненою та застарілою матеріальною базою, де подача води пов'язана з великими витратами. Натомість найнижчі тарифи характерні для міст, які добре забезпечені централізованим водопостачанням.

Затверджені середньозважені тарифи на послуги водопостачання для населення відшкодовують фактичну собівартість лише у Пустомитівському районі. Натомість найменший рівень відшкодування спостерігається у Новому Роздолі (15,6%), Сколе (55,4%), Жидачеві (55,8%), Бродах (60,4%), Радехові (60,4%), Трускавці (60,5%), Бориславі (61,3%), Старому Самборі (61,4%) та Моршині (63,0%) [6].

Отже, тарифи на послуги водопостачання загалом не відшкодовують фактичної собівартості майже у всіх містах Львівської області. Найгіршою ситуація є в районах з найвищою собівартістю водопостачання, незважаючи на порівняно високі тарифи.

Тарифи на послуги водопостачання для комерційних споживачів є вищими, ніж для населення. Найвищі значення вони мають у Бориславі (15,60 грн/м3), Сколе (13,85 грн/м3), Миколаєві (12,29 грн/м3), Жидачеві (12,26 грн/м3) та Старому Самборі (11,68 грн/м3), а найнижчі - у Пустомитах (3,46 грн/м3), Новому Роздолі (4,32 грн/м3), Новояворівську (4,79 грн/м3), Червонограді (4,92 грн/м3), Львові (5,04 грн/м3) та Сокалі (5,38 грн/м3) [6].

Таким чином тарифи для комерційних споживачів у всіх містах є значно вищими, ніж для населення. Найвищі показники спостерігаються у районах з високою собівартістю цих послуг, а також там, де знаходяться великі промислові споживачі води (наприклад, Жидачів). Натомість найнижчими тарифи є у містах з розвиненими системами водопостачання та найбільших містах.

Середньозважені тарифи на послуги водопостачання для комерційних споживачів у більшості міст Львівської області є вищими від фактичної собівартості. Найбільших значень рівень відшкодування встановленими тарифами собівартості послуг досягає у Жидачеві (198,2%), Радехові (190,0%), Бродах (187,6%), Миколаєві (143,6%), Яворові (143,0%), Жовкві (138,7%) та Дрогобичі (136,5%). Проте в окремих містах навіть для комерційних споживачів тарифи на послуги водопостачання не повністю відшкодовують фактичну собівартість. Зокрема це характерно для таких міст: Новий Розділ (26,2%), Старий Самбір (92,3%), Буськ (96,6%) та Львів (98,1%) [6].

Отже, тарифи на водопостачання для комерційних споживачів загалом відшкодовують фактичну собівартість та навіть приносять прибуток, особливо у містах, де зосереджені великі промислові споживачі води. Однак, тарифи в ряді міст не покривають фактичної собівартості й потребують перегляду. Особливо критичною ситуація є у Новому Роздолі.

За розміром тарифів на послуги водопостачання для населення Львів (3,98 грн/м3) займає 6 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Вищі тарифи лише у Луганську (5,58 грн/м3), Чернівцях (4,88 грн/м3), Запоріжжі (4,75 грн/м3), Кіровограді (4,42 грн/м3) та Ужгороді (4,20 грн/м3) (рис. 4.9) [127].

Львів також посідає 5 місце серед обласних центрів за рівнем відшкодування встановленими тарифами для населення фактичної собівартості (77,5%). Вищі показники лише у Запоріжжі (94,0%), Чернівцях (83,2%), Тернополі (83,0%) та Дніпропетровську (79,6%) [127].

Отже, тарифи на водопостачання у Львові порівняно високі. При цьому вони відшкодовують велику частку фактичної собівартості. Тому загалом економічна ситуація із тарифами для населення на водопостачання у Львові доволі сприятлива.

За розміром тарифів на послуги водопостачання для комерційних споживачів Львів (5,04 грн/м3) займає 15 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Нижчі тарифи у Тернополі (3,01 грн/м3), Житомирі (3,04 грн/м3), Києві (3,50 грн/м3), Луцьку (3,58 грн/м3), Хмельницькому (3,72 грн/м3), Івано-Франківську (3,74 грн/м3), Кіровограді (4,42 грн/м3), Черкасах (4,43 грн/м3), Дніпропетровську (4,82 грн/м3), Миколаєві (4,89 грн/м3) та Сумах (4,91 грн/м3) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на водопостачання для комерційних споживачів фактичної собівартості Львів (98,1%) займає 22 місце серед обласних центрів. Він випереджає лише Житомир (67,0%), Кіровоград (70,6%), Івано-Франківськ (84,9%) та Ужгород (95,6%) [127].

Таким чином у Львові порівняно низькі тарифи на водопостачання для комерційних споживачів, які навіть не відшкодовують фактичної собівартості послуг. Тому їх необхідно переглянути.

Отже, тарифи на послуги водопостачання у Львівській області дуже відрізняються. Для населення вони найвищі у містах з високою собівартістю водопостачання та застарілою матеріальною базою, а найнижчі - у містах з розвиненою комунальною інфраструктурою. Тарифи на водопостачання для населення не відшкодовують фактичної собівартості у більшості міст. Для комерційних споживачів тарифи на водопостачання є вищими і загалом відшкодовують фактичну собівартість і, навіть, є джерелом прибутків. Особливо це характерно для Жидачева, де є великі споживачі води (целюлозно-паперова промисловість).

У Львові, порівняно з іншими обласними центрами порівняно високі тарифи на водопостачання для населення, які забезпечують один з найвищих (проте не повний) рівень відшкодування собівартості. При цьому тарифи на водопостачання для комерційних споживачів є нижчими, ніж у більшості обласних центрів і навіть не відшкодовують собівартості.

Таким чином тарифи на водопостачання у Львівській області дуже диференційовані й залежать від собівартості послуг. Проте загалом вони цієї собівартості не відшкодовують.

4.9.4 Тарифи на послуги водовідведення

Тарифи на послуги водовідведення, як і водопостачання, встановлюють органи місцевої виконавчої влади. Тому вони відрізняються у різних населених пунктах.

Найвищі середньозважені тарифи для населення на послуги водовідведення серед районних центрів та міст обласного підпорядкування встановлені у Мостиськах (10,30 грн/м3), Пустомитах (9,59 грн/м3), Городку (8,82 грн/м3), Сокалі (5,99 грн/м3), Перемишлянах (5,87 грн/м3), Новояворівську (5,74 грн/м3), Жовкві (5,54 грн/м3), Сколе (5,45 грн/м3) та Старому Самборі (5,21 грн/м3). Найнижчі вони у Бориславі (1,22 грн/м3), Дрогобичі (1,42 грн/м3), Моршині (1,50 грн/м3), Львові (1,74 грн/м3), Новому Роздолі (2,14 грн/м3) та Радехові (2,20 грн/м3) (рис. 4.8) [6].

Отже, найвищі тарифи на водовідведення для населення загалом характерні для міст з найвищою їх собівартістю та низьким рівнем охоплення комунальними послугами. Найменшими є тарифи у містах, де послуги водовідведення є відносно дешевими та у найбільших містах.

Рівень відшкодування затвердженими тарифами для населення встановленої собівартості послуг водовідведення найбільший у Бориславі (267,5%), Городку (115,4%), Стрию (103,1%) та Мостиськах (100,5%), а найменший - у Новому Роздолі (12,9%), Сколе (31,3%), Жидачеві (42,6%), Радехові (56,8%), Буську (59,1%), Жовкві (59,3%) та Старому Самборі (59,3%) [6].

Загалом тарифи на водовідведення для населення не відшкодовують фактичну собівартість послуг. Винятками є лише міста з дуже низькою собівартістю або з дуже високими тарифами. Найгіршою ситуація із рівнем відшкодування собівартості є у містах із недостатньо розвиненою комунальною інфраструктурою.

Для комерційних споживачів тарифи на послуги водовідведення є вищими, ніж для населення. Найбільші вони у Жидачеві (16,07 грн/м3), Сколе (15,96 грн/м3), Жовкві (14,38 грн/м3), Пустомитах (12,72 грн/м3), Мостиськах (12,59 грн/м3) та Городку (12,27 грн/м3), а найменші - у Дрогобичі (1,81 грн/м3), Львові (1,96 грн/м3), Бориславі (2,16 грн/м3), Моршині (3,16 грн/м3), Новому Роздолі (3,59 грн/м3), Червонограді (3,61 грн/м3), Трускавці (3,70 грн/м3), Стрию (4,46 грн/м3) та Самборі (4,93 грн/м3) [6].

Тарифи на водовідведення для комерційних споживачів значно перевищують тарифи для населення. Вони є найбільшими у містах, де при високій собівартості послуг водовідведення комерційні споживачі мають великий обсяг стоків. Натомість у найбільших містах, де каналізаційні системи добре розвинені, тарифи є нижчими.

Найвищий рівень відшкодування фактичної собівартості послуг водовідведення для комерційних споживачів затвердженими тарифами спостерігається у Бориславі (284,4%), Городку (119,5%), Мостиськах (112,0%), Стрию (110,9%), Сокалі (107,3%), Моршині (105,0%) та Перемишлянах (104,1%). Найнижчі значення він має у Новому Роздолі (13,1%), Сколе (56,9%), Старому Самборі (64,0%), Жовкві (75,6%) та Золочеві (78,5%) [6].

Таким чином тарифи на водовідведення для комерційних споживачів лише у частині населених пунктів відшкодовують фактичну собівартість. Натомість у низці міст, особливо у Новому Роздолі, рівень відшкодування собівартості дуже низький.

За розміром тарифів на послуги водовідведення для населення Львів (1,74 грн/м3) займає 21 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Нижчі тарифи лише у Сімферополі (0,79 грн/м3), Харкові (1,12 грн/м3), Вінниці (1,21 грн/м3), Києві (1,45 грн/м3), Черкасах (1,63 грн/м3) та Одесі (1,73 грн/м3) (рис. 4.9) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на водовідведення для населення фактичної собівартості Львів (81,5%) займає 3 місце серед обласних центрів, поступаючись лише Запоріжжю (100%) та Тернополю (89,1%) [127].

За розміром тарифів на послуги водовідведення для комерційних споживачів Львів (1,96 грн/м3) займає 25 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Нижчі тарифи лише у Сімферополі (1,67 грн/м3) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на водовідведення для комерційних споживачів фактичної собівартості Львів (91,8%) займає 21 місце серед обласних центрів. Він випереджає лише Кіровоград (64,6%), Черкаси (74,2%), Житомир (79,2%), Дніпропетровськ (87,5%) та Івано-Франківськ (90,2%) [127].

Таким чином у Львові при порівняно низьких тарифах на послуги водовідведення для населення спостерігається доволі високий рівень відшкодування собівартості. Це пов'язано з розвиненою каналізаційною мережею міста, що забезпечує низьку собівартість. Натомість тарифи для комерційних споживачів у Львові одні з найнижчих серед обласних центрів і не відшкодовують фактичної собівартості.

Отже, тарифи на послуги водовідведення у Львівській області дуже відрізняються. Найбільшими вони є у населених пунктах з високою собівартістю послуг, а найменшими у великих містах з розвиненими каналізаційними мережами. Тарифи для комерційних споживачів загалом є вищими, ніж для населення. Проте фактичну собівартість вони відшкодовують не у всіх містах.

Порівняно з обласними центрами Львів має невисокі тарифи на водовідведення для населення і комерційних споживачів. За показниками рівня відшкодування собівартості послуг водовідведення тарифами для населення Львів займає одне з перших місць, а за аналогічним показником для комерційних споживачів - одне з останніх. Отже, у Львові диференціація тарифів для населення і комерційних споживачів є значно менша, ніж в інших обласних центрах.

4.9.5 Тарифи на послуги теплопостачання

Тарифи на послуги водопостачання встановлює місцева влада. Вони відрізняються у різних поселеннях не тільки розмір, а й характером. Загалом розрізняють одноставковий (сезонний) та двоставковий тариф.

У всіх містах Львівської області, в яких надаються послуги централізованого теплопостачання, за винятком Львова, діє одноставковий тариф, тобто мешканці платять за спожиту теплову енергію переважно у опалювальний сезон.

У Львові оплата за послуги теплопостачання здійснюється за двоставковим тарифом. Частину коштів за тепло мешканці платять і влітку. Це дозволяє протягом літа проводити ремонтні роботи та заміну теплових мереж на більшій кількості об'єктів. Крім того, у постійну величину, яку мешканці сплачують протягом літа, входить і оплата праці працівників підприємства, податки, електроенергія на технічні потреби [131].

Впровадження у Львові двоставкового тарифу на теплову енергії пов'язано із зростанням тарифів, яке зумовлено підвищенням цін на газ. Двоставковий тариф, який вже давно застосовується у багатьох українських та європейських містах, покликаний полегшити фінансовий тягар, який ліг на плечі мешканців після підняття тарифів [131].

Принцип двоставкового тарифу полягає в тому, що сума, яку мешканці мали б платити за тепло у опалювальний сезон, розбивається на увесь рік, аби полегшити навантаження на сімейні бюджети взимку. Саме тому під час опалювального сезону споживачі платять за спожите тепло, а протягом року сплачують умовно-постійну частину тарифу, сталу суму.

Умовно-постійні витрати, які пов'язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії та теплових мереж, а також теплопостачального обладнання. Джерелом покриття умовно-постійних витрат при двоставковому тарифі є плата за 1 м2 опалювальної площі квартири [131]. У Львові ця частина тарифу становить 1,30 грн/м2 по ЛКП "Львівтеплоенерго" та 1,53 грн/м2 - по ЛКП "Залізничнетеплоенерго" [6].

Умовно-змінні витрати - це плата за фактичний обсяг спожитої теплової енергії [131]. У Львові ця частина тарифу складає 179,71 грн/Гкал по ЛКП "Львівтеплоенерго" та 163,63 грн/Гкал - по ЛКП "Залізничнетеплоенерго" [6].

У містах Львівській області, що мають централізоване теплопостачання, тарифи дуже відрізняються. Середньозважені тарифи на теплову енергію для населення найвищі у Старому Самборі (535,18 грн/Гкал), Сколе (502,4 грн/Гкал), Трускавці (379,74 грн/Гкал), Жидачеві (353,83 грн/Гкал), Бориславі (340,48 грн/Гкал), Миколаєві (338,14 грн/Гкал) та Новояворівську (334,77 грн/Гкал). Найменші вони у Перемишлянах (264,19 грн/Гкал), Моршині (264,24 грн/Гкал), Новому Роздолі (293,04 грн/Гкал), Бродах (294,13 грн/Гкал) та Львові (295,63 грн/Гкал) (рис. 4.8) [6].

Отже, найвищі тарифи на теплову енергію характерні для міст із застарілими системами теплопостачання, що зумовлює високу собівартість теплової енергії. Найменші вони у містах, що мають порівняно добре розвинені теплові мережі.

Тарифи на теплову енергію для населення повністю не відшкодовують фактичної собівартості в жодному населеному пункті Львівської області. Найвищим рівень відшкодування є у Старому Самборі (96,4%), Новояворівську (91,7%), Стебнику (91,2%), Самборі (80,1%), Львові (78,5%) та Жидачеві (77,8%). Натомість найменші значення він має у Перемишлянах (42,6%), Золочеві (54,6%), Миколаєві (58,2%), Трускавці (63,9%) та Моршині (64,4%) [6].

Таким чином рівень відшкодування фактичної собівартості теплової енергії затвердженими тарифами найвищий у містах з високими тарифами при низькій собівартості, а найнижчий - у містах з невеликою кількістю споживачів, що зумовлює високу собівартість, та низькими тарифи.

Для комерційних споживачів середньозважені тарифи на теплову енергії найвищі у Радехові (1284,39 грн/Гкал), Моршині (1225,20 грн/Гкал), Золочеві (1176,96 грн/Гкал), Стрию (1076,85 грн/Гкал), Жидачеві (1057,9 грн/Гкал), Самборі (1049,77 грн/Гкал), Сколе (1029,21 грн/Гкал), Бориславі (1010,33 грн/Гкал), Червонограді (1007,18 грн/Гкал) та Дрогобичі (1004,12 грн/Гкал). Найнижчі вони у Новому Роздолі (772,00 грн/Гкал), Новояворівську (777,08 грн/Гкал), Бродах (953,62 грн/Гкал), Стебнику (959,26 грн/Гкал) та Львові (973,00 грн/Гкал) [6].

Отже, тарифи на теплову енергію для комерційних споживачів є значно вищими, ніж для населення. Вони є найвищими у містах з високою собівартістю теплової енергії.

Найвищий рівень відшкодування затвердженими тарифами на теплову енергію для комерційних споживачів фактичної собівартості спостерігається у Новому Роздолі (128,7%), Старому Самборі (115,9%), Радехові (110,0%), Моршині (109,7%), Стебнику (109,6%), Самборі (108,6%) та Львові (107,0%). Найнижчий він у Червонограді (66,4%), Бродах (71,3%), Миколаєві (73,1%), Трускавці (75,6%), Бориславі (84,3%), Новояворівську (91,2%) та Сколе (99,9%) [6].

Затверджені тарифи на теплову енергію для комерційних споживачів відшкодовують її фактичну собівартість у більшості населених пунктів. Найвищі значення характерні для міст, що мають розвинені системи теплопостачання. Разом з тим у ряді міст фактична собівартість теплової енергії є вищою від встановлених тарифів.

За розміром тарифів на послуги теплопостачання для населення Львів (295,63 грн/Гкал) займає 8 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Вищі тарифи у Севастополі (742,00 грн/Гкал), Одесі (365,58 грн/Гкал), Херсоні (314,36 грн/Гкал), Сімферополі (309,84 грн/Гкал), Луганську (307,45 грн/Гкал), Харкові (304,03 грн/Гкал) та Кіровограді (303,94 грн/Гкал) (рис. 4.9) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на теплопостачання для населення фактичної собівартості Львів (81,4%) займає 6 місце серед обласних центрів, поступаючись лише Чернігові (100%), Полтаві (93,9%), Харкові (89,5%), Запоріжжі (85,1%) та Миколаєві (81,6%) [127].

За розміром тарифів на послуги теплопостачання для комерційних споживачів Львів (973,00 грн/Гкал) займає 6 місце серед обласних центрів та міст загальнодержавного значення. Вищі тарифи лише у Кіровограді (1128,20 грн/Гкал), Одесі (1015,56 грн/Гкал), Дніпропетровську (1008,34 грн/Гкал), Києві (991,58 грн/Гкал) та Чернігові (985,75 грн/Гкал) [127].

За рівнем відшкодування встановленими тарифами на теплопостачання для комерційних споживачів фактичної собівартості Львів (107,4%) займає 8 місце серед обласних центрів. Він поступається Чернігову (553,8 %), Чернівцям (117,1%), Києву (115,7%), Полтаві (115,5%), Дніпропетровську (110,9%), Запоріжжю (108,5%) та Харкову (107,9%) [127].

Таким чином порівняно з іншими обласними центрами Львів має доволі високі тарифи на теплову енергію для населення, які при цьому відшкодовують значну частину її собівартості. Порівняно високими є також тарифи на теплову енергію для комерційних споживачів, які є більшими від собівартості послуг теплопостачання.

Отже, у Львівській області тарифи на теплову енергію дуже відрізняються. У більшості населених пунктів переважає одноставковий тариф, а у Львові - двоставковий. Найбільшими тарифи є у містах із застарілою матеріальною базою, що зумовлює високу собівартістю послуг, а найменшими у великих містах з розвиненими тепловими мережами. Тарифи для комерційних споживачів загалом є вищими, ніж для населення і відшкодовує фактичну собівартість у більшості міст.

Порівняно з обласними центрами Львів має високі тарифи на теплопостачання для населення і комерційних споживачів. Це забезпечує високий рівня відшкодування собівартості послуг теплопостачання, особливо комерційними споживачами. Таким чином тарифи на послуги теплопостачання у Львівській області, зокрема у Львові, є більш збалансованими, ніж на інші комунальні послуги.

4.9.6 Тарифи на послуги електропостачання

Тарифи на електроенергію встановлює Національна комісія регулювання електроенергетики України [132]. Тариф для населення є однаковим для всіх регіонів України (табл. 4.1) [128].

Таблиця 4.1

Тарифи на електроенергію, що відпускається населенню

Категорії споживачів	Тариф, копійок за 1 кВт*год
Електроенергія, що відпускається:
1. Населенню:
За обсяг, спожитий до 150 кВт*год електроенергії на місяць	28,02
За обсяг, спожитий понад 150 кВт*год електроенергії на місяць	36,48
2. Населенню, яке проживає в сільській місцевості:
За обсяг, спожитий до 150 кВт*год електроенергії на місяць	25,92
За обсяг, спожитий понад 150 кВт*год електроенергії на місяць	33,72
3. Населенню, яке проживає в житлових будинках, обладнаних у встановленому порядку кухонними електроплитами та/або електроопалювальними установками (у тому числі в сільській місцевості):
За обсяг, спожитий до 250 кВт•год електроенергії на місяць	21,58
За обсяг, спожитий понад 250 кВт•год електроенергії на місяць	28,02
4. Населенню, яке проживає в багатоквартирних будинках, не газифікованих природним газом і в яких відсутні або не функціонують системи централізованого теплопостачання, незалежно від обсягів споживання електроенергії	21,54

Електрична енергія, яка витрачається в багатоквартирних будинках та гуртожитках на технічні цілі (роботу ліфтів, насосів та замково-переговорних пристроїв, що належать власникам квартир багатоквартирного будинку на праві спільної власності) та освітлення дворів, східців і номерних знаків, відпускається за тарифом 36,48 копійок за 1 кВт*год (у сільській місцевості - 33,72 коп./кВт*год) [128].

Електрична енергія, яка витрачається в дачних та дачно-будівельних кооперативах, садових товариствах, гаражно-будівельних кооперативах на технічні цілі (роботу насосів) та освітлення території, відпускається за тарифом 36,48 коп. за 1 кВт*год [128].

Оплата за електроенергію здійснюється відповідно до укладеного договору, в якому визначається порядок і форма оплати. Розрахунковий період для проведення оплати за використання електроенергії - календарний місяць [128].

В Україні існує також можливість розраховуватись за спожиту енергію по тарифах, диференційованих за періодами часу [128]. Існують двозонні та тризонні тарифи.

Межі тарифних зон для розрахунків за спожиту електроенергію встановлені НЕК "Укренерго" згідно з постановою НКРЕ №1241 від 20.12.2001р. із змінами та доповненнями, внесеними постановою НКРЕ №1262 від 04.11.2009р [128].

Двозонні тарифи, диференційовані за періодами часу:

1) 0,7 тарифу в години нічного мінімального навантаження енергосистеми (з 23 до 7 години);

2) повний тариф в інші години доби.

Тризонні тарифи, диференційовані за періодами часу:

1) 1,5 тарифу в години максимального навантаження енергосистеми (з 8 до 11 і з 20 до 22 год.);

2) повний тариф у напівпіковий період (з 7 до 8, з 11 до 20, з 22 до 23);

3) 0,4 тарифу в години нічного мінімального навантаження енергосистеми (з 23 до 7 год) [128].

Для комерційних споживачів тариф на електроенергію залежить від класу напруги і становить: 1 клас напруги (понад 27,5 кВ) - 85 коп/кВт*год; 2 клас напруги (до 27,5 кВ) - 108,2 коп/кВт*год [132].

Таким чином, тарифи на електроенергію у Львівській області, як і загалом в Україні, залежать від типу поселень (міські чи сільські) та обсягу спожитої електроенергії. При цьому територіальна диференціація тарифів - відсутня.

4.9.7 Тарифи на послуги газопостачання

Тарифи на природний газ для населення встановлює Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) України. Вони є однаковими для всіх регіонів України [132].