Житлово-комунальне господарство Львівської області

Кількість населення у Львівській області постійно змінюється. Зі здобуттям Україною незалежності приріст населення у Львівській області, як і в державі загалом, почав зменшуватись. Проте до 1993 року кількість населення все ще зростала, що пов'язано з інертністю демографічних процесів. З 1994 до 2002 р. кількість населення стрімко скорочувалась (на 15-25 тис. осіб щорічно) [99]. З 2003 зменшення кількості населення почало уповільнюватись, проте населення зменшується й досі.

У Львівській області станом на 1 січня 2013 року проживало 2540,7 тис. осіб [99]. Найбільше населення проживало у Львові (751,1 тис. осіб), Дрогобичі (98,1 тис. осіб), Червонограді (82,4 тис. осіб) та Стрию (60,1 тис. осіб), а серед районів - у Яворівському (57,8 тис. осіб) та Жовківському (38,3 тис. осіб) [99]. Тобто найбільше населення проживає у містах обласного підпорядкування.

Якщо міста обласного підпорядкування включити до складу адміністративних районів, то найбільша кількість населення спостерігається у Львові (751,1 тис. осіб), Дрогобицькому (239,2 тис. осіб), Сокальському (175,9 тис. осіб) та Стрийському (128,2 тис. осіб) районах (рис. 2.1) [99]. Отже, найбільша кількість населення характерна для районів з великими містами та порівняно розвинутою економікою.

Найменше населення проживає у Перемишлянському (39,8 тис. осіб), Буському (46,3 тис. осіб), Сколівському (47,5 тис. осіб), Радехівському (48,5 тис. осіб) та Турківському (50,2 тис. осіб) районах (рис. 2.1) [99], тобто в карпатських районах та районах з низьким рівнем розвитку господарства.

Населення розміщене по території області нерівномірно. Середня щільність населення у Львівській області становить 116,4 особи/км2. Найщільніше заселені Львів (4439,2 особи/км2), Дрогобицький (184,4 особи/км2 з врахуванням міст обласного підпорядкування), Миколаївський (131,9 особи/км2), Пустомитівський (120,1 особи/км2) та Сокальський (110,6 особи/км2) райони (рис. 2.1) [99]. На основі цього можна стверджувати, що найвища щільність населення спостерігається у Львові та його приміській зоні, а також у районах з великими містами.

Найменша щільність населення характерна для Сколівського (32,3 особи/км2), Турківського (42,1 особи/км2), Радехівського (42,4 особи/км2) та Пермишлянського (43,4 особи/км2) районів (рис. 2.1) [99]. Отже, найслабше заселені райони, де проживає невелика кількість населення.

Щільність населення району не дає чіткого уявлення про характер розподілу населення по території, оскільки міське населення концентрується на невеликій площі. Тому доцільно розглядати показник щільності сільського населення.

Найвищу щільність сільського населення мають Пустомитівський (104 особи/км2), Стрийський (74 особи/км2), Миколаївський (68 осіб/км2), Самбірський (62 особи/км2), Городоцький (62 особи/км2) і Дрогобицький (57 осіб/км2) райони. Найменш щільно сільське населення розміщене у Сколівському (24 особи/км2), Бродівському (29 осіб/км2), Радехівському (31 особа/км2), Перемишлянському (32 особи/км2) та Турківському (35 осіб/км2) районах [99].

Рис. 2.1 Населення Львівській області у 2013 році

Отже, через нерівномірність розміщення населення у Львівській області виникають різні потреби в житлово-комунальних послугах. Найбільші потреби в послугах ЖКГ виникають у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Стрийському та Пустомитівському районах.

2.1.2 Урборуральна структура населення

Житлово-комунальне господарство по-різному розвивається в міських поселеннях та сільській місцевості. Тому вивчення урборуральної структури населення є необхідним при аналізі структури ЖКГ.

У Львівській області налічується 44 міста (в тому числі 9 обласного підпорядкування), 34 селища міського типу та 1850 сільських поселень (632 сільські ради) [99].

З врахуванням населених пунктів, які підпорядковані міським радам міст обласного підпорядкування найбільше міст налічується у Сокальському (6 - Червоноград, Сокаль, Соснівка, Великі Мости, Белз, Угнів) та Дрогобицькому (4 - Дрогобич, Борислав, Трускавець, Стебник) районах. У Жовківському, Самбірському та Старосамбірському районах є по три міста, а підпорядкуванні Львівської міської ради та в Городоцькому, Жидачівському, Золочівському, Миколаївському, Мостиському, Перемишлянському, Стрийському та Яворівському - по два. У всіх інших районах (Бродівський, Буський, Кам'янка-Бузький, Пустомитівський, Радехівський, Сколівський і Турківський) по одному місту, яке і є районним центром.

Селищ міського типу найбільше у Яворівському районі - 4. У Дрогобицькому, Жидачівському та Кам'янка-Бузькому районах - по три селища міського типу, у підпорядкуванні Львівської міської ради та в Буському, Жовківському, Сколівському, Сокальському і Старосамбірському - по два, а у Бродівському, Городоцькому, Золочівському, Миколаївському, Пустомитівському, Радехівському, Самбірському, Стрийському та Турківському - по одному. Селищ міського типу немає взагалі у Мостиському та Перемишлянському районах.

В середньому на 1 сільську раду припадає 2,9 сільські поселення. Найвищим цей показник є у Бродівському (4,4), Яворівському (4,3), Жидачівському (4,0) та Жовківському (4,0) районах, а найнижчим - у Дрогобицькому (1,6), Сколівському (1,7) та Стрийському (1,8).

Найбільше сільських населених пунктів у Жовківському (160), Яворівському (132) та Жидачівському (113) районах, а найменше - у Сколівському (53), Миколаївському (57) та Турківському (65).

В міських поселеннях Львівської області проживає 1546,1 тис. осіб міського населення та 994,5 тис. осіб - сільського. Рівень урбанізації становить 60,9% [99].

Рівень урбанізації у Львівській області постійно змінюється. Тенденції зміни рівня урбанізації загалом збігаються із загальноукраїнськими (рис. 2.1). З 1989 до 1995 року рівень урбанізації зростав за рахунок міграцій населення з сільських поселень у міста. В період 1995-2002 рр. відбувається зниження рівня урбанізації, що пов'язано з великим природним скороченням кількості міського населення при порівняно незначному скороченні сільського. З 2002 року рівень урбанізації Львівської області повільно зростає, що пов'язано зі скороченням кількості сільського населення через від'ємні природний та механічний прирости населення.

Найбільше міського населення проживає у Львові (759,1 тис. осіб, 49,1% всього міського населення області), Дрогобицькому (171,1 тис. осіб), Сокальському (116,9 тис. осіб), Стрийському (68,5 тис. осіб) та Яворівському (57,8 тис. осіб) районах [99].

Найменше кількість міського населення у Турківському (8,6 тис. осіб), Перемишлянському (10,7 тис. осіб), Радехівському (13,0 тис. осіб), Сколівському (13,1 тис. осіб) районах [99].

Тобто міське населення концентрується у районах із містами обласного підпорядкування. Натомість у гірських районах та районах зі слабо розвиненим господарством міського населення дуже мало.

Найвищий рівень урбанізації спостерігається у Львові (100%), Дрогобицькому (71,5%), Сокальському (66,5%), Стрийському (53,8%) та Миколаївському (50,4%) районах, а найнижчий - у Пустомитівському (13,1%), Турківському (17,1%), Старосомбірському (23,0%) та Радехівському (26,8%) районах [99].

Отже, найвищий рівень урбанізації в економічно розвинених районах, де знаходяться міста обласного підпорядкування. Низький рівень урбанізації спостерігається у приміській зоні Львова, гірських та периферійних районах області.

Медіана рівня урбанізації становить у Львівській області становить 40,2%. Тобто рівень урбанізації перевищує 40% лише в половині адміністративних одиниць області.

Оскільки медіана рівня урбанізації (40,2%) є значно нижчою за рівень урбанізації (60,8%), то можна стверджувати про те, що міське населення у Львівській області розміщене дуже нерівномірно і переважно концентрується у великих містах, особливо у Львові.

Сільського населення найбільше проживає у Пустомитівському (98,7 тис. осіб), Жовківському (71,2 тис. осіб), Дрогобицькому (68,1 тис. осіб), Яворівському (66,3 тис. осіб) та Старосамбірському (60,2 тис. осіб) районах, а найменше - у Перемишлянському (29,1 тис. осіб), Буському (30,1 тис. осіб), Бродівському (34,2 тис. осіб), Кам'янка-Бузькому (34,3 тис. осіб), Сколівському (34,4 тис. осіб) та Радехівському (35,5 тис. осіб) районах.

Отже, найбільша кількість сільського населення концентрується у приміській зоні Львова та найбільших за чисельністю населення районах. Найменше сільського населення проживає у районах із порівняно незначною кількістю населення та середнім рівнем урбанізації.

Таким чином урборуральна структура населення у Львівській області відображає перевагу міського населення, що визначає необхідність розвитку житлово-комунального господарства у містах, насамперед Львові та містах обласного підпорядкування. При цьому важливо враховувати переважання сільського населення у приміській зоні Львова, периферійних та гірських районах. ЖКГ на цих територіях повинно в першу чергу орієнтуватись на потреби сільського населення.

2.1.3 Вікова структура населення

Статево-вікова структура населення є важливим чинником, який визначає потреби населення в житлово-комунальних послугах. Також вона визначає необхідність розширення житлової площі.

Демографічна ситуація у Львівській області змінювалась. В 1989-1990 рр. спостерігалось зростання загального приросту населення, що пояснюється зниженням рівня еміграції.

З 1990 до 1995 р. відбувалося різке скорочення загального приросту населення. Це пояснюється зниженням природного приросту та сальда міграції. У 1995-1998 рр. природний приріст і сальдо міграції були від'ємними проте залишались на одному рівні. Їх подальше зниження відбулося лише в 1998-2001 роках. У 2001 році був зафіксований найнижчий загальний приріст населення - -10,4‰ (в тому числі -3,7‰ - природний та -6,7‰ - механічний). У 2001-2002 рр. відбулося зростання загального приросту за рахунок механічного руху населення. У 2002-2012 рр. механічний приріст продовжує зростати. Одночасно відбувається також зростання природного приросту. Тому загальний приріст населення зростає й можна прогнозувати, що в недалекому майбутньому досягне додатних значень.

Зростання загального приросту у майбутньому і, як наслідок, зростання кількості населення Львівської області підтверджує також регресійний аналіз даного показника (додаток А.1).

Аналізуючи динаміку загального приросту населення у Львівській області доцільно створити регресійну модель загального приросту за менший період часу з 2001 до 2012 р. Така модель є лінійною і її описує функція у(t)=-2,9546+0,4664*(t-2007) (додаток А.1). Дана модель відображає динаміку загального приросту за останні 11 років й дозволяє прогнозувати його зміну в майбутньому. Так, прогнозовані значення становлять: 2013 рік - -0,16‰, 2014 - 0,31‰, 2015 - 0,78‰. На основі даного прогнозу можна зробити висновок про те, що загальний приріст населення Львівської області з 2014 року досягне додатних значень й продовжить зростати в майбутньому.

Для аналізу динаміки природного приросту населення Львівської області у 1989-2012 рр. застосуємо квадратичну регресійну екстраполяції. В результаті модель зміни природного приросту населення буде описуватись функцією у(t)=- (додаток А.1). На основі даної моделі можна зробити висновок про те, що з 2001 року відбувається зростання природного приросту населення. Прогнозовані значення природного приросту становлять: 2013 рік - 0,76‰, 2014 - 1,69‰, 2015 - 2,70‰. Отже, природний приріст населення Львівської області досягне у найближчому майбутньому додатніх значень і продовжить зростати. Проте треба зазначити, що темпи зростання природного приросту, очевидно, будуть меншими від прогнозованих значень, що пов'язано з інертністю демографічних процесів.

Загальний коефіцієнт народжуваності у Львівській області в 2012 році складав 11,9‰, а смертності - 12,5‰. Сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все її життя) становив 1,6 [99].

На житлово-комунальні потреби населення також впливають такі показники як шлюбність та розлучуваність. У Львівській області показник шлюбності становить 6,3‰, а розлучуваності - 0,7‰ [99].

Показники народжуваності, шлюбності, розлучуваності, середньої кількості дітей в сім'ї дозволяють визначити найбільш затребувану кількість кімнат у квартирах.

У 2012 році у Львівській області спостерігався від'ємний приріст населення. Він складав -0,1‰. При цьому природний приріст становив -0,6‰, а механічний - 0,5‰. Таким чином від'ємний приріст населення формується за рахунок природного приросту.

У міських поселеннях загальний приріст населення складав 0,8‰ (в тому числі 0,4‰ природний та 0,4‰ механічний), а в сільській місцевості - -1,5‰ (-2,1‰ природний та 0,5 механічний) [99].

Серед адміністративних одиниць Львівської області загальний приріст населення був додатнім лише у Пустомитівському (6,9‰), Яворівському (3,7‰), Сколівському (2,5‰), Жовківському (2,1‰) районах та Львові (1,2‰). Натомість найнижчим загальний приріст був у Жидачівському (-9,8‰), Перемишлянському (-5,7‰) та Самбірському (-2,9‰) районах (рис. 2.3) [99].

Природний приріст населення у 2012 році був додатнім у Яворівському (3,8‰), Турківському (3,1‰), Жовківському (2,6‰), Пустомитівському (0,9‰) та Сколівському (0,7‰) районах. Найнижчі значення природного приросту спостерігались у Жидачівському (-9,8‰), Перемишлянському (-5,7‰) та Буському (-3,8 ‰) районах (рис. 2.3) [99].

Найвищі показники механічного приросту населення характерні для Пустомитівського (6,0‰), Старосамбірського (2,1‰), Сколівського (1,8‰), Буського (1,2‰) районів та Львова (1,2‰). Найнижчим механічний приріст був у Турківському (-4,4‰), Жидачівському (-2,6‰) та Самбірському (-1,7‰) районах (рис. 2.3) [99].

Рис. 2.3 Демографічна ситуація у Львівській області в 2012 році

У міських поселеннях найбільший приріст населення спостерігається у Яворівському (8,6‰), Сколівському (6,4‰), Пустомитівському (5,6‰) та Мостиському (3,6‰) районах, а найменший - у Жидачівському (-3,9‰), Турківському (-2,4‰) та Сокальському (-1,7‰) районах [99].

У сільській місцевості загальний приріст був додатнім у Пустомитівському (7,1‰), Жовківському (3,4‰) та Сколівському (1,0‰) районах. Найнижчим серед сільських поселень загальний приріст був у Жидачівському (-14,1‰) та Перемишлянському (-8,6‰) районах [99].

Просторові відмінності у демографічних показниках слід враховувати при прогнозуванні розвитку житлово-комунального господарства. Наприклад, демографічна ситуація у Львові, Пустомитівському, Яворівському, Жовківському, Сколівському та Турківському районах вимагає розвитку житлово-комунальних послуг і, зокрема, розширення житлового фонду. Тому у найближчому майбутньому роль ЖКГ у цих адміністративно-територіальних одиницях повинна зростати.

При прогнозуванні потреб населення у житлово-комунальних послугах (в першу чергу - потреби в житлі) слід враховувати статево-вікову структуру населення.

Вікова структура населення Львівської області відображає звужений тип сучасного відтворення (рис. 2.3). Спостерігається нижча частка молодших вікових груп, порівняно зі старшими. В області дуже велика частка осіб старших за 70 років (10,5%), особливо жінок (13,5%).

Найбільшу частку мають вікові групи 25-29 років (8,6%), 50-54 роки (7,8%), 30-34 роки (7,7%), 20-24 роки (7,6%). Тобто, найбільша кількість населення входить у п'ятирічні вікові групи з діапазону 20-39 років, менша - у вікові групи 40-64 роки. У вікових групах до 20 років чисельність населення є ще нижчою [99].

У Львівській області спостерігається динаміка зменшення частки осіб віком до 14 років. За рахунок такого зменшення зростають частки осіб у віці 15-64 роки та старших за 65 років (рис. 2.4). При цьому демографічне навантаження на працездатне населення знижується.

Вікова структура населення у Львівській області неоднорідна. Найбільша частка населення у вікових групах до 15 років у Турківському, Сколівському та Яворівському районах, 20-40 років - у Стрийському, Яворівському районах та Львові, 45-60 років - у Сокальському, Стрийському, Дрогобицькому та Миколаївському районах, 60 років і старші - у Жидачівському, Перемишлянському, Дрогобицькому, Пустомитівському районах та Львові

Середній вік населення Львівської області становить 39,2 років. При цьому середній вік чоловіків є нижчим (36,8 років), ніж жінок (41,5 років), що пов'язано з меншою тривалістю життя. Медіанний вік є дещо нижчим, ніж середній - 38,0 років (35,2 - чоловіки та 40,9 - жінки) [99].

У молодших вікових групах переважають чоловіки, а в старших - жінки. Рівновага статей наступає у віці 37 років. Найбільша перевага чоловічого населення спостерігається у віковій групі 25-29 років (51,9%), жіночого - у групі 70 років і старші (68%).

У 2013 році у Львівській області проживало 1193,5 тис. чоловіків (47,3% населення) та 1328,8 тис. жінок (52,7%). При цьому перевага жіночого населення у міських поселеннях (53%) була більшою ніж в сільських (52,2%) [99]. Це в першу чергу пов'язано з перевагою жіночого населення у старших вікових групах.

Жіноче населення переважає над чоловічим у всіх адміністративних одиницях Львівської області. Найбільша відносна перевага жіночого населення спостерігається у Буському (53,4%), Городоцькому (53,4%) та Перемишлянському (53,4%) районах, а найменша - у Турківському (50,3%) та Яворівському (50,8%) (рис. 2.3) [99].

У міських поселеннях найбільша перевага жіночого населення спостерігається у Перемишлянському (53,9%), Радехівському (53,8%) та Дрогобицькому (53,6%) районах, а найменша - у Жовківському (50,2%), Турківському (51,3%) та Яворівському (51,8%) (рис. 2.3) [99].

У сільській місцевості цей показник найбільший у Буському (53,3%) та Городоцькому (53,3%) районах, а найменший - у Яворівському (50,0%) та Турківському (50,1%) районах (рис. 2.3) [99].

Отже, найбільша відносна перевага жіночого населення спостерігається у міських поселеннях області, а найменша - у районах із низьким рівнем урбанізації або додатнім природним приростом.

У 2013 році у Львівській області було 819,8 тис. домогосподарств. Їх середній розмір становив 3 особи. При цьому переважали домогосподарства із 4 і більше осіб (36,9%), дещо менше складалося з двох осіб (23,9%), трьох осіб (20,8%) та однієї особи (18,4%). Діти до 18 років були у 45,5% домогосподарств. При цьому у 67,6% домогосподарств з дітьми була одна дитина, 29,2% - двоє дітей, 3,2% - 3 і більше дітей [99]. Кількість та розмір домогосподарств є важливим чинником, який визначає потребу населення в конкретному типі житла.

Отже, демографічні передумови мають велике значення при оцінці потреб населення в житлово-комунальних послугах. Урборуральна структура населення дозволяє визначити необхідний набір комунальних послуг, а статево-віковий склад та демографічні тенденції - прогнозувати зміну потреб в комунальних послугах. У Львівській області демографічні передумови визначають найбільшу необхідність розвитку ЖКГ у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Стрийському та Пустомитівському районах.

2.2 Житлові передумови

2.2.1 Забезпеченість населення житловою площею

Житлові передумови є важливим елементом розвитку житлово-комунального господарства. Житлове господарство створює передумови для розвитку комунальних послуг.

Забезпечення населення житлом є одним з найважливіших показників добробуту населення. Розширення житлового фонду з метою задоволення потреб населення є головним завданням житлового господарства.

У Львівській області в 2012 році житловий фонд охоплював загальну площу 55847,1 тис. м2, в тому числі 30564,2 тис. м2 (54,7%) - в міських поселеннях та 25282,9 тис. м2 (45,3%) - в сільській місцевості [19].

Житлова площа житлового фонду складала 34959,2 тис. м2 (19137,2 тис. м2 в міських поселеннях та 15822 тис. м2 - в сільській місцевості) [19].

У Львівській області налічується 887339 квартир (одноквартирних будинків). В середньому на одне помешкання припадає 2,3 кімнати, але цей показник дуже відрізняється у міських (2,2 кімнати) і сільських (3,4 кімнати) поселеннях [19].

У середньому на одне помешкання припадає 61,7 м2 загальної площі. У міських поселеннях цей показник становить 56,1 м2, а у сільській місцевості - 69,9 м2 загальної площі [19].

Таким чином у сільських поселеннях менший обсяг житлового фонду, але помешкання в середньому мають більшу загальну та житлову площу.

Обсяг загальної площі житлового фонду у Львівській області в період 1990-2012 рр. зріс на 11,7 млн м2 (на 26,6%) [93]. При цьому середньорічний темп приросту у сільській місцевості (1,12%) був вищим, ніж у міських поселеннях (1,04%).

Загалом забезпеченість населення житлом у Львівській області постійно зростає. Так, у 2000-2012 рр. показник забезпеченість загальною площею житлового фонду у міських поселеннях зріс з 17,1 до 19,7 м2/особу, а в сільській місцевості - з 21,1 до 25,2 м2/особу [19].

Отже, спостерігається позитивна динаміка розширення житлового фонду Львівської області, що створює передумови для покращення стану забезпечення населення житлом.

Загальна площа житлового фонду у Львівській області складала 55847,1 тис. м2. Найбільшу загальну площу житлового фонду мали Львів (14940 тис. м2, 26,8% всього житлового фонду області), Дрогобицький (5337,3 тис. м2), Сокальський (3549,2 тис. м2), Пустомитівський (3368,4 тис. м2) та Стрийський (2751,9 тис. м2) райони. Найнижчим цей показник є у Перемишлянському (998,1 тис. м2), Сколівському (1055,3 тис. м2), Турківському (1137,3 тис. м2), Буському (1144,9 тис. м2) та Радехівському (1170,1 тис. м2) районах (рис. 2.6) [19].

Загальна площа житлового фонду у 2000-2012 рр. зростала у всіх адміністративних одиницях області. Найбільший абсолютний приріст загальної площі був у Пустомитівському (967,2 тис. м2), Дрогобицькому (810,8 тис. м2) районах, Львові (663,2 тис. м2), Яворівському (393,1 тис. м2) та Жовківському (302,1 тис. м2) районах. Найменше розширення житлового фонду було характерне для Старосамбірського (59,8 тис. м2), Буського (64,8 тис. м2), Турківського (68,2 тис. м2), Перемишлянського (73,6 тис. м2) та Бродівського (75,8 тис. м2) районів [19].

Рис. 2.6 Житловий фонд Львівської області у 2012 році

Найвищі середньорічні темпи приросту загальної площі за 2000-2012 рр. спостерігались у Пустомитівському (2,9%), Сколівському (1,7%), Самбірському (1,5%), Кам'янка-Бузькому (1,5%) та Яворівському (1,5%) районах, а найнижчі - у Старосамбірському (0,3%), Стрийському (0,4%) районах та Львові (0,4%).

Найбільша частка міського житлового фонду у Львові (100%), Дрогобицькому (66,5%), Сокальському (62,4%) та Стрийському (47,0%) районах, а сільського - у Пустомитівському (92,5%), Турківському (82,4%), Радехівському (78,6%), Старосамбірському (77,1%) та Перемишлянському (76,7%) районах.

Міський житловий фонд найбільшу загальну площу має у Львові (14940 тис. м2, 48,9% площі всього міського житла), Дрогобицькому (3548,1 тис. м2), Сокальському (2214,7 тис. м2), Стрийському (1214,7 тис. м2) та Самбірському (1113,5 тис. м2) районах. Найменша загальна площа міського житлового фонду у Турківському (199,7 тис. м2), Перемишлянському (232,9 тис. м2), Радехівському (250,7 тис. м2), Пустомитівському (254 тис. м2) та Сколівському (279,7 тис. м2) районах [19].

У 2000-2012 рр. найбільше загальна площа міського житлового фонду збільшилась у Львові (663,2 тис. м2), Дрогобицькому (578,3 тис. м2), Городоцькому (200,4 тис. м2) та Самбірському (198,4 тис. м2) районах, а найменше - у Буському (31,3 тис. м2), Пустомитівському (32,6 тис. м2), Золочівському (33,6 тис. м2) та Перемишлянському (35,3 тис. м2) районах [19]. Найшвидше міський житловий фонд зростає у Городоцькому (3,4% на рік), Кам'янка-Бузькому (2,6%), Мостиському (2,6%), Сколівському (2,4%) та Турківському (2,3%) районах, а найповільніше - у Львові (0,4%) та Сокальському районі (0,5%).

Найбільша загальна площа сільського житлового фонду зосереджена у Пустомитівському (3114,4 тис. м2), Дрогобицькому (1789,2 тис. м2), Жовківському (1610,5 тис. м2) та Яворівському (1533,8 тис. м2) районах. Найменший сільський житловий фонд у Перемишлянському (765,2 тис. м2), Сколівському (775,5 тис. м2), Бродівському (869,1 тис. м2) та Буському (830,7 тис. м2) районах [19].

Найбільше сільський житловий фонд за 2000-2012 рр. збільшився у Пустомитівському (934,6 тис. м2), Яворівському (277,1 тис. м2), Стрийському (244,8 тис. м2), Дрогобицькому (232,3 тис. м2) та Самбірському (229,3 тис. м2) районах. Найменше сільський житловий фонд зріс у Бродівському (14,5 тис. м2), Старосамбірському (19,5 тис. м2), Мостиському (20,6 тис. м2) та Турківському (20,9 тис. м2) районах [19].

Найвищі середньорічні темпи приросту загальної площі сільського житлового фонду спостерігались у Пустомитівському (3,0%), Яворівському (1,7%) та Стрийському (1,5%) районах, а найнижчі - у Старосамбірському (0,1%), Бродівському (0,2%), Мостиському (0,2%) та Турківському (0,2%) районах.

Отже, найбільша частка житлового фонду концентрується у Львові, Дрогобицькому, Сокальському, Самбірському та Стрийському районах (переважно за рахунок міського житлового фонду), а також у Пустомитівському та Жовківському районах (за рахунок сільського житлового фонду). Тобто загальна площа житлового фонду найбільша у районах з найвищою концентрацією міського населення, а найменшу площу житлового фонду мають периферійні райони області, що пов'язано з низькою щільністю населення.

Найбільше розширення житлового фонду в 2000-2012 рр. відбулося в Пустомитівському, Дрогобицькому районах, Львові, Яворівському та Жовківському районах. Тобто найактивніше цей процес відбувається у Львові та його приміській зоні, а також у найбільших за чисельністю населення районах, де виникають найбільші потреби в розширенні житлового фонду. Зокрема в приміських зонах великих міст, зокрема Львова, розширення житлового фонду пов'язано з процесами субурбанізації.

Найвищі темпи приросту загальної площі житлового фонду у 2000-2012 рр. спостерігались у поселеннях Пустомитівського, Сколівського, Городоцького, Кам'янка-Бузького, Жовківського районів, тобто в районах де при порівняно невеликих обсягах житлового фонду виникають умови для його розширення.

Забезпеченість населення Львівської області житлом зростає. В середньому у Львівській області у 2012 році забезпеченість житлом становила 21,9 м2/особу, що на 2,9 м2 більше ніж у 2000 році. У міських поселеннях цей показник становив 19,7 м2/особу (у 2000 р. - 17,9 м2/особу), а в сільській місцевості - 25,2 м2/особу (у 2000 р. - 20,7 м2/особу) [19].

Населення Львівської області забезпечене житлом неоднаково. Найвищі показники забезпеченості житлом характерні для Пустомитівського (29,4 м2 загальної площі на особу), Городоцького (26,2 м2/особу) та Самбірського (25,0 м2/особу) районів, а найнижчі - для Львова (19,4 м2/особу), Яворівського (19,5 м2/особу) та Сокальського (20,2 м2/особу) районів (рис. 2.6) [19].

Забезпеченість населення житлом найшвидше зростає у Пустомитівському (за 2000-2012 рр. на 8,0 м2/особу), Перемишлянському (5,8 м2/особу) та Кам'янка-Бузькому (5,5 м2/особу) районах, а найповільніше - у Львові (0,5 м2/особу), Дрогобицькому (0,7 м2/особу) та Сокальському (0,8 м2/особу) районах.

Міським житловим фондом найкраще забезпечене населення у Городоцькому (24,7 м2 загальної площі на особу), Самбірському (24,2 м2/особу) та Мостиському (23,4 м2/особу) районах, а найгірше - у Яворівському (15,4 м2/особу), Жовківському (16,8 м2/особу), Пустомитівському (17,0 м2/особу) та Золочівському (17,5 м2/особу) районах [19].

Найшвидше забезпеченість загальною площею міського житлового фонду у 2000-2012 роках зростала у Городоцькому (8,6 м2/особу), Кам'янка-Бузькому (6,6 м2/особу) та Мостиському (6,4 м2/особу) районах, а найповільніше - у Львові (0,5 м2/особу), Золочівському (0,7 м2/особу) та Яворівському (0,9 м2/особу) районах.

У сільській місцевості житлом найкраще забезпечені Пустомитівський (31,3 м2 загальної площі на особу), Буський (27,3 м2/особу), Жидачівський (27,1 м2/особу) та Городоцький (27,0 м2/особу) райони, а найгірше - Старосамбірський (21,8 м2/особу), Сколівський (22,2 м2/особу) та Турківський (22,3 м2/особу) райони [19].

Серед сільських поселень найшвидше забезпеченість загальною площею житлового фонду у 2000-2012 рр. зростала у Пустомитівському (8,8 м2/особу), Перемишлянському (6,5 м2/особу), Жидачівському (5,4 м2/особу), Самбірському (5,4 м2/особу) та Миколаївському (5,2 м2/особу) районах, а найповільніше - у Старосамбірському (1,5 м2/особу), Турківському (2,5 м2/особу), Бродівському (3,0 м2/особу) та Мостиському (3,0 м2/особу) районах.

Отже, в сільській місцевості населення житлом забезпечене краще, ніж в міських поселеннях. Найкраще житлом забезпечені в приміській зоні Львова та інших великих міст, а також в районах з порівняно невеликою кількістю населення та складною демографічною ситуацією. Забезпеченість населення житлом найшвидше зростає в районах, де активно відбувається розширення житлового фонду та в районах, де відбувається швидке зменшення чисельності населення.

Найбільша загальна площа сільського житлового фонду знаходиться в районах з великою кількістю населення, а також пов'язана з процесами субурбанізації та розвитку сільських територій поблизу великих міст. Так, величезна загальна площа сільського житлового фонду Пустомитівського району пов'язана з тим, що міське населення концентрується у Львові, а території даного району розвиваються в процесі субурбанізації. Схожою є ситуація в Дрогобицькому районі, де сільські території розвиваються навколо Дрогобича, Борислава, Трускавця.

Загалом забезпеченість населення житловим фондом найкраща у переважно сільських районах за рахунок великої загальної площі житлового фонду в сільській місцевості, а найгірша - в районах з містами обласного підпорядкування та великою часткою міського житлового фонду.

Проте, забезпеченість населення Львівської області житлом залишається порівняно низькою. Тому виникає необхідність розширення житлової площі в області, особливо у міських поселеннях.

Таким чином забезпеченість населення загальною площею житлового фонду у Львівській області постійно зростає. Найшвидше цей процес відбувається у великих містах та приміських зонах. У сільській місцевості забезпеченість населення житлом є вищою, ніж у міських поселеннях. У Львівській області найкраще житлом забезпечені в приміській зоні Львова (Пустомитівський, Городоцький, Кам'янка-Бузький райони) та в слабозаселених (Сколівський, Перемишлянський, Жидачівський) районах. Натомість у Львові та районах з великою кількістю міського населення (Дрогобицький, Сокальський, Самбірський, Стрийський), незважаючи на розширення житлового фонду, забезпеченість населення загальною площею житлового фонду все ще залишається порівняно низькою.

Таким чином просторова диференціація в сфері житлового господарства у Львівській області пов'язана з такими факторами:

1) чисельність населення, що визначає абсолютні потреби в житловому фонді;

3) рівень урбанізації та співвідношення чисельності міських та сільських поселень, що визначає переважний характер забудови, рівень забезпеченості населення житлом та інші показники житлового господарства;

3) розташування стосовно обласного центра та інших великих міст: прилеглі до Львова території мають значно вищі показники забезпеченості сільським житловим фондом, що пов'язано з інтенсивними процесами субурбанізації.

Отже, забезпеченість населення житловою площею є однією з головних передумов розвитку житлово-комунального господарства, оскільки створює можливість розвитку всіх інших видів комунальних послуг.

2.2.2 Забезпеченість населення квартирами

При характеристиці житлових умов важливим елементом є структура житлового фонду, зокрема забезпеченість населення квартирами та їх розподіл за кількістю кімнат.

У Львівській області в 2013 році налічувалось 819,8 тис. домогосподарств. З них 53,1% володіли окремою квартирою, 43,8% - індивідуальним будинком, 1,9% - частиною індивідуального будинку, 1,1% - проживали у гуртожитках та 0,1% - в комунальних квартирах [99].

У 2012 році у Львівській області налічувалось 465644 житлових будинків. Найбільше житлових будинків було у Дрогобицькому (40450), Пустомитівському (32689), Самбірському (28620), Жовківському (27807) районах, тобто у районах з великою кількістю сільського населення, а також у Львові (25909). Найменше житлових будинків було у Радехівському (13795), Сколівському (14309), Турківському (15824) та Буському (15845) районах, тобто у найменш населених районах [19].

Серед всіх житлових будинків Львівської області у 2012 році тільки 3445 мали 5 і більше поверхів. Найбільше багатоповерхових будинків було у Львові (1972, 57%), Дрогобицькому (372), Сокальському (308) та Стрийському (201) районах, тобто в найбільших містах області, а найменше - у Турківському (2), Перемишлянському (4), Буському (7) та Старосамбірському (7) районах, тобто на територіях з малою кількістю міського населення [19].

Загалом у Львівській області у 2012 році налічувалось 887339 квартир. З них 526851 (59,4%) - у міських поселеннях та 360488 (40,6%) - у сільській місцевості [19].

Кількість квартир (одноквартирних будинків) у Львівській області впродовж 2000-2012 рр. зросла на 32360 (3,8%). При цьому у міських поселеннях (4,8%) зростання було більшим, ніж у сільській місцевості (2,3%).

У 2012 році найбільша кількість квартир була у Львові (266,9 тис. од., 30% від всіх квартир області), Дрогобицькому (82,9 тис. од.), Сокальському (60,1 тис. од.), Стрийському (42,6 тис. од.), Пустомитівському (39,3 тис. од.) та Самбірському (38,6 тис. од.) районах, а найменша - у Сколівському (16,0 тис. од.), Радехівському (16,5 тис. од) та Турківському (16,7 тис. од.) районах [19].

За 2000-2012 рр. найбільше кількість квартир зросла у Львові (на 5642), Дрогобицькому (5106), Пустомитівському (4321), Яворівському (2423) та Самбірському (2278) районах, а найменше - у Старосамбірському (58), Мостиському (133), Жидачівському (200) та Перемишлянському (251) районах.

Найвищі середньорічні темпи приросту квартир у 2000-2012 рр. спостерігались у Пустомитівському (0,97%), Кам'янка-Бузькому (0,65%), Яворівському (0,55%), Дрогобицькому (0,53%) та Самбірському (0,51%) районах, а найнижчі - у Старосамбірському (0,02%), Мостиському (0,05%), Жидачівському (0,06%) та Перемишлянському (0,12%).

У міських поселеннях у Львівській області у 2012 році налічувалось 526,9 тис. квартир (одноквартирних будинків). Найбільше їх було у Львові (266,9 тис., 50,7% всіх квартир міського житлового фонду), Дрогобицькому (58,2 тис.), Сокальському (40,9 тис.) та Стрийському (23,6 тис.) районах, а найменше - у Турківському (3,1 тис.), Радехівському (3,7 тис.), Перемишлянському (3,9 тис.), Пустомитівському (4,2 тис.) та Сколівському (4,3 тис.) районах [19].

Найбільше кількість квартир у міському житловому фонді за 2000-2012 рр. зросла у Львові (на 5642), Дрогобицькому (4252), Городоцькому (2129), Самбірському (1646), Сокальському (1590) та Кам'янка-Бузькому (1532) районах, а найменше - у Старосамбірському (126), Перемишлянському (254), Золочівському (275) та Буському (297) районах.

Серед міського житлового фонду найвищі середньорічні темпи приросту квартир у 2000-2012 рр. були характерні для Городоцького (2,48%), Кам'янка-Бузького (1,66%), Мостиського (1,07%) та Турківського (1,03%) районів, а найнижчі - для Старосамбірського району (0,17%) та Львова (0,18%).

Найбільше квартир у сільській місцевості в 2012 році налічувалось у Пустомитівському (35,1 тис.), Дрогобицькому (24,7 тис.), Жовківському (23,3 тис.), Самбірському (21,9 тис.), Яворівському (21,7 тис.) та Старосамбірському (19,5 тис.) районах, а найменше - у Сколівському (11,7 тис.), Буському (12,8 тис.), Радехівському (12,8 тис.) та Бродівському (13,4 тис.) районах.

У 2000-2012 рр. у сільській місцевості найбільше кількість квартир зросла у Пустомитівському (на 3918), Яворівському (1098), Жовківському (942) та Дрогобицькому (854) районах. В той же час в деяких районах кількість квартир зменшилась: Городоцький (-654), Мостиський (-472), Жидачівський (-183), Бродівський (-107).

Найвищий середньорічний приріст кількості квартир у сільському житловому фонді у 2000-2012 рр. спостерігався у Пустомитівському (0,99%), Яворівському (0,43%) та Жовківському (0,34%) районах, а найнижчий - у Городоцькому (-0,31%) та Мостиському (-0,25) районах.

Отже, найбільша кількість квартир зосереджена у Львові і його приміській зоні та найбільш населених районах, а найменша - на периферії області, де чисельність населення є нижчою. Кількість квартир у області постійно зростає. Найбільше розширення житлового фонду відбувається у Львові, містах обласного підпорядкування та їхніх приміських зонах. Ці ж території мають найвищі середньорічні темпи приросту кількості квартир. Разом з тим, у деяких сільських поселеннях відбувається скорочення кількості квартир.

Показник кількості квартир не відображає забезпеченості населення житлом оскільки не враховує чисельності населення. Тому доцільно використати показник середньої кількості мешканців, що припадає на одну квартиру: чим він нижчий, тим краща забезпеченість житлом.

У Львівській області в 2012 році на одну квартиру (одноквартирний будинок) в середньому припадало 2,86 особи. При цьому в сільській місцевості (2,76 особи) даний показник був нижчим, ніж в міських поселеннях (2,93 особи).

Оскільки кількість квартир у 2000-2012 рр. зростала, а чисельність населення зменшувалось то забезпеченість населення житлом зростала. Так, показник середньої кількості мешканців, що припадають на 1 квартиру знизився з 3,07 до 2,86 особи (на 0,21).

Найменше мешканців на одну квартиру у 2012 році припадало у Перемишлянському (2,19), Жидачівському (2,50), Кам'янка-Бузькому (2,61), Буському (2,62) та Золочівському (2,62) районах, а найбільше - у Жовківському (3,29), Яворівському (3,26), Миколаївському (3,16), Старосамбірському (3,03), Стрийському (3,01) та Турківському (3,00) районах.

У міських поселеннях в середньому на одну квартиру найменше мешканців припадало у Кам'янка-Бузькому (2,71), Турківському (2,77) та Самбірському (2,77) районах, а найбільше - у Жовківському (3,84), Яворівському (3,54), Пустомитівському (3,51) та Радехівському (3,49) районах.

Серед сільських поселень найменше мешканців в середньому на 1 квартиру припадало у Перемишлянському (2,03), Жидачівському (2,24), Золочівському (2,34) та Буському (2,35) районах, а найбільше - у Стрийському (3,14), Старосамбірському (3,08) та Сокальському (3,07) районах.

Отже, найкраще квартирами забезпечені у районах із переважання сільського населення, невеликою кількістю населення та складною демографічною ситуацією. Натомість найскладнішою ситуація із забезпечення житлом є в районах з великою кількістю міського населення.

Для характеристики житлових умов важливе значення має розподіл квартир за кількістю кімнат, який визначає здатність задовольняти різні потреби населення. У Львівській області найбільше двокімнатних (335956 одиниць, 38%) та трикімнатних (267820 од., 30,3%), менше однокімнатних (183905, 20,8%), а найменше - квартир з чотирма і більше кімнатами (97161, 11%) (рис. 2.7) [19].



Рис. 2.7 Квартири і житлове будівництво у Львівській області в 2012 році

Розподіл квартир за кількістю кімнат відображає переважаючі потреби населення в житлі. Більша частина населення Львівської області живе в двокімнатних або трикімнатних квартирах. Домінація дво- і трикімнатних квартир у житловому фонді області зумовлена потребами основної частини населення області, що тісно пов'язано з демографічною поведінкою населення (переважання малодітних сімей). Однокімнатні квартири покликані забезпечити потреби в житлі одинаків або молодих сімейних пар. Квартири з чотирма і більше кімнат орієнтовані на великі сім'ї та заможні верстви населення.

Двокімнатні квартири переважають у більшості адміністративних одиниць Львівської області. Лише в Городоцькому, Пустомитівському та Старосамбірському районах більше є трикімнатних квартир.

Найбільша загальна площа житлового фонду припадає на трикімнатні (19952,7 тис. м2, 35,8%) та двокімнатні (17947,0 тис. м2, 32,2%) квартири. Незважаючи на те, що чотирикімнатних і більших квартир вдвічі менше ніж однокімнатних, на них припадає значно більше загальної площі (11120,2 тис. м2 або 19,9%, тоді як на однокімнатні лише 6708 тис. м2 або 12,1%) [93].

Розподіл квартир за кількістю кімнат дещо відрізняється у міських та сільських поселеннях. У них приблизно однакова частка двокімнатних (38,8% у міських та 36,6% у сільських) та трикімнатних (28,4% і 32,9%) квартир. Проте частка однокімнатних квартир у міських поселеннях (25,1%) є вищою, ніж в сільській місцевості (14,5%), а частка чотирикімнатних і більших, навпаки, у селах (15,8%) значно вища, ніж в містах (7,3%) [93]. Отже, для сільської місцевості характерна більша кількість кімнат у квартирах, ніж для міських поселень.

Найбільшу частку двокімнатні квартири мають у Перемишлянському (56,6%), Золочівському (47,2%), Жидачівському (44,7%), Бродівському (42,6%) районах та Львові (40,2%); трикімнатні - у Старосамбірському (42,2%), Кам'янка-Бузькому (37,2%), Городоцькому (35,9%) та Пустомитівському (35,6%) районах; однокімнатні - у Львові (26,7%), Сколівському (26,2%), Турківському (24,9%) та Стрийському (22,2%) районах; з чотирма і більше кімнатами - у Пустомитівському (23,9%) та Городоцькому (19,1%) районах (рис. 2.7) [19].

Отже, найпоширенішими у Львівській області є двокімнатні та трикімнатні квартири. Однокімнатних квартир найбільше у великих містах та районах з невеликою кількістю міського населення. Чотирикімнатні і більші квартири найбільш представлені у сільській місцевості у приміській зоні Львова.

У Львівській області в 2012 році налічувався 451 гуртожиток, загальна площа житлового фонду яких становила 1095,5 тис. м2 [19]. Спостерігається тенденція до зменшення кількості та площі житла в гуртожитках. Так, за 2000-2012 рр. площа гуртожитків скоротилась на 349 тис. м2 (24,2%) [19].

Найбільше гуртожитків налічувалось у Львові (183), Дрогобицькому (42), Сокальському (27) та Стрийському (24) районах, а найменше - у Радехівському (1), Перемишлянському (3), Жидачівському (4), Буському (5) та Мостиському (5) районах [19].

Найбільшу площу гуртожитки мають у Львові (657,1 тис. м2), Дрогобицькому (82,9 тис. м2), Сокальському (60,3 тис. м2) та Стрийському (42,1 тис. м2) районах, а найменшу - у Радехівському (3,1 тис. м2), Перемишлянському (4,6 тис. м2), Жидачівському (5,2 тис. м2), Сколівському (6,1 тис. м2) та Мостиському (6,2 тис. м2) районах [19].

У 2000-2012 рр. найбільше загальна площа гуртожитків скоротилась у Львові (на 229,7 тис. м2), Сокальському (33,6 тис. м2) та Дрогобицькому (30,2 тис. м2) районах. В окремих адміністративних районах спостерігалось незначне зростання площі гуртожитків, зокрема у Турківському (5,7 тис. м2), Мостиському (1,6 тис. м2), Кам'янка-Бузькому (1,3 тис. м2) та Сколівському (0,8 тис. м2) районах [19].

Отже, загалом кількість гуртожитків у Львівській області поступово знижується. Найбільшу загальну площу гуртожитки займають у Львові та адміністративних районах із великою кількістю міського населення.

При оцінці забезпеченості житлом слід також враховувати, що частина житлового фонду належить до категорій аварійного та зношеного, а отже потребує заміни.

У 2012 році у Львівській області аварійний житловий фонд мав загальну площу 37816 м2. Обсяг аварійного житлового фонду постійно змінюється (рис. 2.5). При цьому в залежності від переважаючої тенденції в конкретний період він то збільшується, то зменшується. Так, в 2007-2010 рр. загальна площа житлового фонду зменшилась з 39,7 тис. м2 до 34,9 тис. м2, а в 2010-2011 рр. зросла на 3,7 тис. м2, після чого знову почала зменшуватись. Загалом в період 2007-2012 рр. загальна площа аварійного житлового фонду скоротилась на 1,9 тис. м2 (рис. 2.5) [19].

Частка аварійного житлового фонду в 2007-2012 рр. також коливалася. За 2007-2010 рр. вона зменшилась з 0,076% до 0,064% всього житлового фонду, проте в 2010-2011 зросла до 0,070% і знову почала спадати. В 2012 році до аварійного житлового фонду належало 0,068% всієї загальної площі житла.

До категорії зношеного житлового фонду у Львівській області в 2012 році належало 81891 м2 загальної площі. З 2007 року цей показник постійно знижується. При цьому це зниження відбувається доволі стрімко: за 2007-2012 рр. загальна площа зношеного житлового фонду зменшилась з 108,0 тис. м2 до 81,9 тис. м2 (на 24,2%) (рис. 2.5) [19].

Також постійно зменшується частка зношеного житлового фонду: За період з 2007 до 2012 рр. вона скоротилась з 0,206% до 0,147% всієї загальної площі житлового фонду.

Найбільшу загальну площу аварійний житловий фонд має у Львові (6107 м2), Бродівському (5098 м2) та Жидачівському (3867 м2) районах. Натомість взагалі відсутній аварійний житловий фонд у Дрогобицькому районі (разом з містами обласного підпорядкування). Також незначну площу він має у Старосамбірському (46м2), Золочівському (107 м2) та Пустомитівському (392 м2) районах (рис. 2.5) [19].

Найбільшу частку аварійний житловий фонд має у Бродівському (0,37%), Жидачівському (0,23%), Буському (0,17%) та Кам'янка-Бузькому (0,17%) районах, а найменшу - у Старосамбірському (0,003%), Золочівському (0,007%) та Пустомитівському (0,012%) районах (рис. 2.5).

Зношений житловий фонд займає найбільшу загальну площу у Дрогобицькому (10612 м2), Жовківському (9221 м2) районах, Львові (8987 м2), Стрийському (8929 м2) та Сокальському (7144 м2) районах. Найменша площа зношеного житлового фонду - у Старосамбірському (718 м2), Кам'янка-Бузькому (1070 м2) та Пустомитівському (1220 м2) (рис. 2.5) [19].

Зношений житловий фонд найбільшу частку має у Сколівському (0,59%), Жовківському (0,41%) та Стрийському (0,32%) районах, а найменшу - у Пустомитівському (0,04%), Старосамбірському (0,04%), Самбірському (0,05%) районах та Львові (0,06%) (рис. 2.5).

Отже, аварійний та зношений житловий фонд у Львівській області в сумі займають близько 0,21% всієї загальної площі житлового фонду. При цьому їх обсяги поступово скорочуються. Найбільший аварійний фонд знаходиться у Львові, та районах, де давно не відбувалося його оновлення, а зношений - у найбільш заселених районах.

Благоустрій населених пунктів також характеризує оснащеність ліфтами. Загалом ліфтами обладнано 1334 будинки Львівської області, що становить 38,7% всіх будинків з 5 і більше поверхами. Найбільше ліфтів знаходяться у Львові (1004; 75,3% всіх ліфтів області), Дрогобицькому (128) та Сокальському (78) районах [19].

Ліфтами оснащено 50,9% будинків з 5 і більше поверхами у Львові, 36,4% - у Яворівському районі, 34,4% - у Дрогобицькому, 30,0% - Кам'янка-Бузькому та 25,3% - у Сокальському. Також ліфти є будинках Миколаївського, Стрийського, Жовківського та Пустомитівського районів [19].

Серед житла, яке було введено в експлуатацію у 2012 році у міських поселеннях Львівської області ліфтами було оснащено 30% загальної площі житлового фонду, тобто більшість багатоповерхових будинків [19].

Важливим показником, що характеризує забезпеченість населення житловим фондом є кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку. Цей показник у Львівській області за 1990-2012 роки знизився з 156,4 тис. до 65,9 тис., тобто майже у 2,5 рази [19].

У 2012 році на квартирному обліку перебувало 65907 сімей та одинаків, з них 64950 (98,5%) - у міських поселеннях, в тому числі 48142 (73,0%) - у Львові [19]. При цьому спостерігається поступове покращення житлових умов. Так у за 2007-2011 рр. житло отримали 1354 сім'ї та одинаки [93]. Проте в останні роки цей показник постійно знижується.

Отже, у Львівській області більша частина квартир зосереджена у міських поселеннях, зокрема у Львові, Дрогобицькому та Сокальському районах. Також в цих районах, а також приміській зоні Львова кількість квартир зростає найшвидшими темпами.

У структурі квартир у Львівській області переважають двокімнатні, велика частка також трикімнатних. Частка чотирикімнатних і більших квартир порівняно невелика, проте на них припадає значна загальна площа. Квартири з великою кількістю кімнат частіше зосереджені у сільській місцевості, де переважає індивідуальна забудова.

Обсяги аварійного та зношеного фонду у Львівській області порівняно невисокі та поступово зменшуються. Найгіршою ситуація із аварійним житловим фондом є у Львові у районах з невисокою кількістю населення та складними економічними умовами, а зі зношеним - на найбільш населених територіях.

Основна частина сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку у Львівській області зосереджена у Львові. Позитивною є динаміка поступового зменшення цього показника.

Таким чином показники житлового господарства відображають рівень забезпеченості населення окремих територій житлом, що в свою чергу визначає характер потреб населення даної території в житлово-комунальних послугах.

Забезпеченість населення Львівської області квартирами є однією з умов, що визначає функціонування житлово-комунального господарства. Також важливе значення має розширення житлового фонду, яке забезпечує розвиток ЖКГ в майбутньому.

2.2.3 Житлове будівництво

Потреби населення в житлі постійно зростають. Для їх задоволення важливе значення має житлове будівництво, яке створює передумови для розширення житлового фонду. Воно також є фактором, який визначає динамічність розвитку всього житлово-комунального господарства.

Житлове будівництво потребує значних капіталовкладень. Тому саме капітальні інвестиції визначають можливість його функціонування.

Обсяг капітальних інвестицій у житлове будівництво у 2000-2008 рр. поступово зростав. У 2009 році у зв'язку з економічною кризою відбулося різке скорочення інвестицій, проте зараз вони знову зростають. Загалом з 2000 до 2012 рр. обсяг інвестицій зріс на 122,7%. Проте при цьому слід також враховувати зростання за цей період рівня цін на будівельно-монтажні роботи [93].

У 2012 році у житлове будівництво Львівської області було інвестовано 2315,8 млн гривень, що складало 20,7% всіх капітальних інвестицій в області. При цьому 1524,6 млн грн (65,8%) становили кошти населення на індивідуальне житлове будівництво [19].

В структурі капітальних інвестицій переважали інвестиції на нове будівництво (2138,7 млн грн, 92,3%). Також частина інвестицій була направлена на поліпшення, вдосконалення, реконструкцію та модернізацію існуючого житла (157,6 млн. грн, 6,8%), капітальний ремонт (15,6 млн грн, 0,7%) та придбання (3,9 млн грн, 0,2%) житла [19].

Головними джерелами фінансування капітальних інвестицій у нові житлові будівлі були кошти населення на індивідуальне житлове будівництво (1403,8 млн грн, 65,6%), кошти інвестиційних фондів (181,3 млн грн, 8,5%), власні кошти підприємств та організацій (117,8 млн грн, 5,5%), кошти населення на будівництво власних квартир (111,3 млн грн, 5,2%), кошти державного бюджету (30,8 млн грн, 1,5%), банківські кредити та інші позики (22,1 млн грн, 1,0%) та інших джерел фінансування (271,6 млн грн, 12,7%) [19].