Житлово-комунальне господарство Львівської області

Недоліком структури капітальних інвестицій у житлове будівництво Львівської області є відсутність серед джерел інвестицій коштів іноземних інвесторів, які могли б значно стимулювати розширення житлового фонду. Тому залучення іноземних інвестицій є вадливим напрямком діяльності у сфері будівництва житла.

Капітальні інвестиції в житлове будівництво між адміністративними одиницями розподілені нерівномірно. Найбільший їх обсяг у 2012 році був у Львові (849,6 млн грн, 36,7% всіх інвестицій в житлове будівництво), Пустомитівському (399,7 млн грн, 17,3%), Дрогобицькому (150,2 млн грн, 6,5%) та Яворівському (130,6 млн грн, 5,6%) районах. Натомість найменше капітальних інвестицій було направлене у житлове будівництво Перемишлянського (5,2 млн грн, 0,2%), Старосамбірського (7,8 млн грн, 0,3%), Турківського (8,6 млн грн, 0,4%) та Радехівського (13,4 млн грн, 0,6%) районів [19].

Частка інвестицій в житлове будівництво у загальному обсязі капітальних інвестицій найвища у Мостиському (68,0%), Сколівському (64,9%), Самбірському (63,4%), Старосамбірському (53,1%) та Яворівському (52,1%) районах, а найнижча - у Перемишлянському (4,7%), Жидачівському (7,1%), Кам'янка-Бузькому (11,7%) районах та Львові (13,0%) [19].

Отже, капітальні інвестиції у житлове будівництво Львівської області повільно зростають. Головним їх джерелом є кошти населення на індивідуальне будівництво. Одна з проблем інвестування житлового будівництва полягає у відсутності залучення коштів іноземних інвесторів. Основна частина інвестицій спрямована на нове будівництво. Найбільші інвестиції направлені у Львів, його приміську зону та інші великі міста області.

Львівська область має позитивні тенденції до розширення житлового фонду шляхом введення в експлуатацію нового житла. У 2012 році у Львівській області було виконано будівельних робіт на суму 2515,8 млн грн, в результаті чого було введено 731,4 тис. м2 загальної площі житла [93].

Обсяги прийняття в експлуатацію житла залежать від економічних чинників. Тому вони постійно коливаються. З 2000 до 2008 року відбувалось стрімке зростання площі введеного в експлуатацію житла (з 378 до 780 тис. м2). Однак, у зв'язку з економічною кризою, в 2009 році відбулося різке скорочення введеного в експлуатацію житла (до 392 тис. м2). Після цього обсяги введеного в експлуатацію житла знову почали зростати.

У 2012 році в експлуатацію було прийнято 4960 квартир загальною площею 731,4 тис. м2. Це в середньому становило 2,0 квартир та 290 м2 загальної площі в розрахунку на 1000 осіб наявного населення [19].

З усієї загальної площі прийнятого в експлуатацію житла у Львівській області в 2012 році 539,1 тис. м2 (73,7%) становило індивідуальне житлове будівництво [19].

У 2012 році у Львівській області в експлуатацію було прийнято 2470 житлових будівель, з них 1196 (48,4%) - у міських поселеннях та 1274 (51,6%) - у сільській місцевості. При цьому 2382 будівлі (96,4%) належало до індивідуальних. В сільській місцевості частка індивідуальних будівель становила 99,6% і була вищою, ніж у міських поселеннях (93,1%) [19].

Прийняття в експлуатацію житла у міських поселеннях відбувається швидше, ніж в сільських. Так, в 2012 році 3444 квартири (69,4%) були прийняті в експлуатацію у міських поселеннях та 1516 квартир (30,6%) - у сільській місцевості [19].

Також у міських поселеннях в експлуатацію в 2012 році було прийнято більшу загальну площу житла (455 тис. м2), хоча її частка була дещо меншою (62,2%), ніж кількості квартир [19].

Показник прийняття в експлуатацію житла на 1000 осіб в період 1990-2012 рр. зазнавав значних змін (рис. 2.9). З 1990 до 2001 року відбувалось його зниження через стрімке скорочення введення в експлуатацію житла у міських поселеннях. З 2001 року прийняття в експлуатацію загальної площі житлового фонду на 1000 осіб поступово зростало, хоча незначне зменшення спостерігалось у 2005-2006 рр. У зв'язку з кризою у 2009 році відбулося різке зниження даного показника, проте у 2010-2012 рр. він знову почав поступово зростати.

Загалом показник прийняття в експлуатацію загальної площі житлового фонду в розрахунку на 1000 осіб у міських поселеннях (298,9 м2) є вищим, ніж у сільській місцевості (276,4 м2) [19].

Отже, обсяги прийнятого в експлуатацію житла у Львівській області постійно коливаються, що пов'язано з економічною ситуацією. Основну частину прийнятого в експлуатацію житла становлять індивідуальні житлові будівлі. Загалом темпи введення в експлуатацію житла у міських поселеннях є вищими, ніж у сільській місцевості.

У структурі прийнятих в експлуатацію в 2012 році будівель одноквартирні будинки (548311 одиниць, 75,0%) переважали над багатоквартирними (179520, 24,5%). Також в експлуатацію було прийнято 3611 (0,5%) гуртожитків [19].

Серед прийнятих в експлуатацію житлових будинків переважали одно- й двоповерхові (2388; 96,7%). Значно менше було 3-5 поверхових (53), 6-8 поверхових (16) та 9-12 поверхових (13) [19].

Серед 4960 квартир, які прийняті в експлуатацію в 2012 році було 852 (17,2%) однокімнатних, 1170 (23,6%) двокімнатних, 1038 (20,9%) трикімнатних, 744 (15,0%) чотирикімнатних, 602 (12,1%) п'ятикімнатних, 347 (7,0%) шестикімнатних, 108 (2,2%) семикімнатних та 99 (2,0%) восьмикімнатних і більших [19].

Прийняті в експлуатацію у 2012 році індивідуальні будинки майже всі були одноквартирними (у 2382 новобудовах налічувалось 2385 квартир). Натомість не індивідуальні житлові будинки були багатоквартирними (у 88 будинках знаходиться 2575 квартир) [19].

Середній розмір прийнятих в експлуатацію квартир становив 134,6 м2 загальної площі. При цьому середній розмір прямо залежав від кількості кімнат і коливався від 46,9 м2 (однокімнатні) до 399,6 м2 (з 8 і більше кімнатами) [19]. В середньому в залежності від кількості кімнат в квартирах на одну кімнату припадало від 36 до 44 м2 загальної площі.

Введення в експлуатацію житла у Львівській області відбувається нерівномірно. Найбільші обсяги у 2012 році були у Львові (242,5 тис. м2), Пустомитівському (115,4 тис. м2) та Дрогобицькому (87,0 тис. м2) районах, а найменші - у Перемишлянському (2,4 тис. м2), Турківському (2,9 тис. м2) та Бродівському (3,3 тис. м2) районах [19].

Найвищі індекси прийняття в експлуатацію житла у 2012 році по відношенню до 2000 р. були у Сколівському (320,4%), Городоцькому (319,7%), Кам'янка-Бузькому (282,8%), Пустомитівському (271,3%), Золочівському (266,9%) районах та Львові (252,8%). Найнижчі індекси були у Жидачівському (33,9%), Старосамбірському (57,7%) та Перемишлянському (80,4%) районах [19].

Найбільша кількість будівель у 2012 році була прийнята в експлуатацію у Пустомитівському (436), Дрогобицькому (350) районах та Львові (326), а найменша - у Перемишлянському (12), Турківському (12), Бродівському (19) та Старосамбірському (21) районах [19].

У 2012 році найбільше квартир було прийнято в експлуатацію у Львові (2297; 46,3%), Пустомитівському (694) та Дрогобицькому (441) районах, а найменше - в Перемишлянському (12), Турківському (12) та Бродівському (19) районах [19].

В одноквартирних будинках найбільше квартир у 2012 році було прийнято в експлуатацію у Пустомитівському (431), Дрогобицькому (348) районах та Львові (290), а найменше - у Перемишлянському (12), Турківському (12) та Бродівському (19) районах [19].

Загальна площа прийнятого в експлуатацію житла в одноквартирних будинках найбільшою була у Пустомитівському районі (99,9 тис. м2), Львові (94,4 тис. м2), Дрогобицькому районі (81,2 тис. м2). Найменшим даний показник був у Перемишлянському (2,4 тис. м2), Турківському (2,9 тис. м2) та Бродівському (3,3 тис. м2) районах [19].

Нові багатоквартирні будинки у Львівській області в 2012 році були прийняті в експлуатацію у 7 адміністративних одиницях: Львові (38 будинків із 2007 квартирами), Пустомитівському (5), Дрогобицькому (2), Городоцькому, Жовківському, Золочівському, Сколівську (по 1) районах [19].

Загальна площа введеного в експлуатацію у 2012 році багатоквартирного житлового фонду становила 179,5 тис. м2. Найбільше вона була зосереджена у Львові (144,5 тис. м2, 80,5%), Пустомитівському (15,5 тис. м2, 8,6%) та Дрогобицькому (5,0 тис. м2, 2,8%) районах [19].

У міських поселеннях у 2012 році було введено в експлуатацію 455065 м2 загальної площі. Найбільшим цей показник був у Львові (242,5 тис. м2, 53,3% всього введеного в міських поселеннях житла), Дрогобицькому (57,2 тис. м2, 12,6%) та Сокальському (26,0 тис. м2, 5,7%), а найменшим - у Перемишлянському (0,9 тис. м2), Турківському (1,7 тис. м2) та Бродівському (2,3 тис. м2) районах [19].

У сільській місцевості в експлуатацію було прийнято 276377 м2 загальної площі. Найвищими були показники у Пустомитівському (106,2 тис. м2, 38,4% введеного в селах житла), Дрогобицькому (29,8 тис. м2) та Яворівському (25,2 тис. м2) районах, а найнижчими - у Бродівському (0,9 тис. м2), Радехівському (1,0 тис. м2) та Турківському (1,2 тис. м2) [19].

Для об'єктивних порівнянь обсягів розширення житлового фонду між різними адміністративними одиницями доцільно використовувати показник введеного в експлуатацію житла в розрахунку на 1000 осіб (рис. 2.7). За цим показником, найвищі темпи введеного в експлуатацію в 2012 році житла були характерними для Пустомитівського (1017,5 м2/1000 осіб), Городоцького (375,0 м2/1000 осіб), Дрогобицького (363,4 м2/1000 осіб) районів та Львова (323,0 м2/1000 осіб). Найменше житла було введено у Старосамбірському (53,1 м2/1000 осіб), Бродівському (54,0 м2/1000 осіб) та Турківському (57,2 м2/1000 осіб) районах [19]. Це свідчить про те, що найбільш інтенсивні процеси розширення житлового фонду характерні в першу чергу для міських поселень та приміських територій.

Отже, основна частина прийнятих в експлуатацію будинків у Львівській області є одноквартирними, одно- або двоповерховими. Найбільші обсяги житла вводяться у найнаселеніших районах та приміській зоні Львова.

Станом на 1.01.2013 р. у Львівській області налічувалось 163 незавершених житлових будівель із загальною площею 863916 м2. При цьому у 85 з них будівництво здійснюється, а в 78 тимчасово призупинене або законсервоване [19].

Основна частка загальної площі незавершених будівель припадає на багатоквартирні будинки (799 тис. м2, 92,5%), і значно менше на одноквартирні будинки (35 тис. м2, 4,1%) та гуртожитки (30 тис. м2, 3,4%) [19].

Найбільша кількість незавершених житлових будівель знаходиться у Львові (62), Дрогобицькому (22), Стрийському (12) та Пустомитівському (10) районах [19]. При цьому найбільше будівель, будівництво яких тимчасово призупинене або законсервоване знаходиться у Львові (17), Дрогобицькому (9) та Стрийському (9) районах [19].

Найбільша загальна площа незавершених житлових будівель зосереджена у Львові (512,2 тис. м2), Пустомитівському (68,5 тис. м2), Дрогобицькому (66,6 тис. м2) та Яворівському (51,7 тис. м2) районах [19].

Таким чином основна частина незавершених житлових будівель представлена багатоквартирними будинками. При цьому близько половини незавершеного житлового будівництва тимчасово призупинене або законсервоване. Основна частина незавершених будівель зосереджена в районах де відбуваються процеси розширення житлового фонду.

Отже, житлове будівництво дуже залежить від капіталовкладень. Обсяг інвестицій, і як наслідок прийняття в експлуатацію, житлових приміщень з 2000 року загалом зріс. В 2009 році відбулося різке зменшення цього показника, однак після цього він знову почав зростати. Головним джерелом інвестування є кошти населення. Тому в структурі введеного житла переважають індивідуальні будівлі, які переважно є одноквартирними та одно- або двоповерховими. Загалом введення в експлуатацію житла у міських поселеннях відбувається швидше, ніж в сільській місцевості. У Львівській області найінтенсивніше процеси введення в експлуатацію загальної площі житла відбуваються у Львові, Дрогобицькому та Сокальському районі (розширюється міський житловий фонд), а також у Пустомитівському та частково Яворівському районах (розширюється житловий фонд у приміській зоні Львова).

2.3 Матеріальна база

2.3.1 Водопостачання

Для надання комунальних послуг необхідна відповідна матеріально-технічна база. Її розширення, підтримка в належному стані, оновлення належить до головних завдань комунального господарства, оскільки визначає можливість функціонування житлово-комунального господарства.

Водопостачання конкретної території потребує наявності певних матеріально-технічних умов. Матеріальною базою водопостачання слугують водопровідні споруди: водопроводи, окремі водопровідні мережі, свердловини, установки питного водопостачання, насосні станції, очисні споруди тощо.

У Львівській області у 2012 році водопровід був у 271 населеному пункті, в тому числі 42 містах, 26 селищах міського типу та 203 селах [19]. Централізоване водопостачання було у всіх районних центрах, за винятком міста Турка.

В області спостерігається позитивна динаміка збільшення кількості населених пунктів, що мають водопровід. Таке збільшення відбувається за рахунок сільських поселень. Так з 2000 до 2012 р. кількість сіл, що мають водопровід зросла на 47 [19]. При цьому 24 з них отримали водопровід у 2011-2012 рр., що є свідченням прискорення процесу розширення матеріальної бази водопостачання в останні роки.

Загалом водопостачанням забезпечено 63,0% загальної площі житлового фонду. При цьому у міських поселеннях цей показник був значно вищий (87,7%), ніж у сільській місцевості (33,7%) [19].

Крім того у Львівській області спостерігається тенденція до розширення частки загальної площі житлового фонду, охопленої водопроводом. Так, у 2000-2012 рр. у міських поселеннях даний показник зріс на 5,4%, а в сільській місцевості - на 23,2% [93]. Тобто відбувається доволі стрімке розширення бази водопостачання, особливо у сільській місцевості, що створює передумови для надання послуг водопостачання.

Важливим фактом, що стимулює розвиток матеріальної бази систем водопостачанням є охоплення водопроводом житла, що вводиться в експлуатацію. Так, водопроводом було охоплено 640651 м2 (96%) загальної площі житла, що була введена в експлуатацію у 2012 році. Характерно, що цей показник є високим і у міських (99,2%), і у сільських (91,3%) поселеннях [19].

Загалом у 2012 році у Львівській області було 219 водопроводів [40]. Кількість водопроводів з 1990 р. зросла на 102. При цьому зростання продовжується.

У міських поселеннях у 2012 році було 109 водопроводів, а в сільській місцевості - 110. При цьому з 2000 року їх кількість у міських поселеннях зросла на 3, в той час як у сільській місцевості - на 34 [93]. Отже, розширення матеріальної бази водопостачання останнім часом у Львівській області відбувається в першу чергу за рахунок сільських поселень.

Окремих водопровідних мереж у Львівській області у 2012 році налічувалося 228 [40]. Їх кількість за 1990-2012 рр. збільшилася на 160. Найшвидше збільшення відбувалося у 1995-2000 рр., проте триває й зараз.

У сільській місцевості кількість окремих водопровідних мереж у 2012 році була більша (146), ніж в міських поселеннях (82) [93].

Для забезпечення населених пунктів питною водою у 2012 році експлуатувалося 753 свердловини і їх кількість збільшується [40]. За 1995-2012 рр. в систему питного водопостачання було включено 123 нові свердловини.

У 1990-2012 рр. відбувалося зниження кількості вуличних установок питного водопостачання (будок, колонок кранів) з 2482 до 1056 [40]. Таке зниження пов'язано із зниженням в них якості води та розширенням централізованого водопостачання будинків [100].

Насосні станції першого підйому у Львівській області у 2012 році мали встановлену потужність 968,2 тис. м3/добу [40]. Даний показник зростав у 1990-2000 рр. (з 910,1 до 997,7 тис. м3/добу), після чого почав зменшуватись (до 901,8 тис. м3/добу у 2010 році) [40]. Останні кілька років знову спостерігається стійка тенденція до збільшення встановленої потужності насосних станцій першого підйому.

Водопровідні мережі у Львівській області здатні пропускати до 937,3 тис. м3 води за добу [40]. Даний показник з 2009 року зростає, проте все ще не перевищив показник 1995 р. (960,5 тис. м3/добу) [40].

Основна частина встановленої потужності водопровідних мереж припадає на міські поселення (871,7 тис. м3/добу, 93,0%). В сільській місцевості цей показник був значно меншим (65,6 тис. м3/добу, тобто лише 7,0%) [93].

Негативною тенденцією в сфері водопостачання є зниження встановленої потужності очисних споруд. Так, даний показник зростав у 1990-2000 рр. (з 140,8 до 232,3 тис. м3/добу), після чого почав стрімко падати і в 2012 році становив 94,0 тис. м3/добу [40].

Загалом можна зробити висновок про те, що встановлена виробнича потужність очисних споруд є значно меншою, ніж потужність насосних станцій та водопроводу. Тому очисні споруди визначають максимальну спроможність доставити очищену воду споживачам. Модернізацію водопровідних систем необхідно розпочинати саме з них.

У Львівській області у 2012 році водоводи мали одиночну протяжність 1677,3 км, вуличні водопровідні мережі - 2643,9 км, внутрішньоквартальні та внутрішньодворові мережі - 871,8 км [40].

У міських поселеннях одиночна протяжність водоводів була вищою (1457,0 км, 86,9%), ніж в сільській місцевості (220,3 км, 13,1%). Аналогічна ситуація була і з одиночною протяжністю вуличної водопровідної мережі (2170,6 км тобто 82,1% припадало на міські поселення і 473,3 км, тобто 17,9% - на сільську місцевість) [93].

Одиночна протяжність водоводів у Львівській області у 1990-2000 рр. стрімко зростала. У 2000-2010 рр. відбулося скорочення протяжності водоводів. Зараз відбувається збільшення цього показника, проте доволі повільно. Натомість з 1990 р. постійно зростає протяжність вуличних та внутрішньоквартальних і внутрішньодворових мереж.

З 1990 року відбувається збільшення протяжності ветхих та аварійних водопровідних мереж. Так, за 2000-2012 рр. частка ветхих та аварійних водоводів зросла з 292,4 км до 762,8 км, вуличних водопровідних мереж - з 447,1 км до 1100,4 км, внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж - з 92,1 км до 423,0 км. Загалом у 2012 році до категорії ветхих та аварійних належало 45,5% водоводів, 41,6% вуличних та 48,5 внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж (додаток Б). Загалом до ветхих та аварійних належить 2286,2 км (44%) усіх водопровідних мереж області [40].

Сільські водопровідні мережі у Львівській області переважно експлуатуються вже понад 50 років. Тому значна їх частина потребує заміни. Це особливо стосується деяких сіл Городоцького (Мшана, Суховоля), Дрогобицького (Рихтичі, Волоща, Літиня, Раневичі), Жовківського (Зашків, Зарудці), Кам'янка-Бузького (Неслухів, Батятичі), Пустомитівського (Ямпіль), Радехівського (Стоянів, Павлів, Бишів, Вузлове, Тетевчиці) та Стрийського (Дуліби, Угерсько, Ланівка) районів [65].

Отже, у Львівській області відбувається повільне зростання одиночної протяжності водопровідних мереж. При цьому швидко зростає частка ветхих та аварійних мереж, що є свідченням погіршення ситуації із матеріально-технічною базою водопостачання.

Для роботи в нормальних умовах водопостачання потребує великої кількості електроенергії. Так, в 2012 році суб'єктами водопостачання було спожито 127784,8 тис. кВт*год електроенергії [43].

Матеріальна база водопостачання відрізняється у адміністративних районах Львівської області. Найбільша кількість водопроводів знаходиться у Бродівському (47), Радехівському (20), Пустомитівському (16) та Стрийському (16) районах. Найменше їх - у Городоцькому (2), Перемишлянському (2), Мостиському (3) та Жидачівському (4) районах [40]. У Турківському районі централізоване водопостачання відсутнє взагалі.

Окремих водопровідних мереж найбільше у Жовківському (39), Пустомитівському (35) та Яворівському (31) районах [40]. Велика кількість окремих водопровідних мереж пов'язана з тим, що водопостачання на даних територіях досить сильно розгалужене, а отже водопостачанням охоплена більша площа. Окремі водопровідні мережі відсутні у Турківському, Сколівському, Перемишлянському, Мостиському та Камянка-Бузькому районах [40].

Серед 753 свердловин, які є джерелами води у Львівській області найбільше належать до систем водопостачання Львова (224), Бродівського (63), Дрогобицького (61) та Яворівського (60) районів [40].

Найбільше установок питного водопостачання зосереджено у Жовківському (450), Золочівському (114) та Миколаївському (90) районах [40].

Отже, наявність та кількість водопровідних споруд відрізняється у адміністративних районах Львівської області. Найбільше їх у Бродівському, Пустомитівському та Яворівському районах.

Наявність великої кількості водопровідних споруд свідчить про розгалужену систему водопостачання в районі, що дозволяє охопити більші території. Разом з тим в окремих містах обласного підпорядкування мала кількість водопровідних споруд пояснюється невеликою площею, яку дані водопровідні споруди здатні обслуговувати без додаткових затрат на кількісне розширення матеріальної бази водопостачання. Одночасно можна стверджувати, що окремі адміністративні одиниці (Турківський район) потребують створення та розширення водопровідних мереж.

Встановлена виробнича потужність водопровідних споруд відрізняється у адміністративних одиницях. Насосні станції першого підйому найбільшу встановлену потужність мають у Львові (472,6 тис. м3/добу), Дрогобицькому (113,2 тис. м3/добу) та Бродівському (73,8 тис. м3/добу) районах, а найменшим - у Городоцькому (0,8 тис. м3/добу) та Мостиському (2,3 тис. м3/добу) районах [40].

Встановлена виробнича потужність водопроводу була дещо нижчою, ніж насосних станцій першого підйому, проте територіальна структура була аналогічною. Найбільшу встановлену виробничу потужність водопроводи мали у Львові (471,0 тис. м3), Дрогобицькому (111,1 тис. м3/добу) та Бродівському (73,8 тис. м3) районах, а найменшу - у Городоцькому (0,8 тис. м3/добу) та Мостиському (1,9 тис. м3/добу) районах [40].

Очисні споруди найбільшу встановлену потужність мають у Дрогобицькому (35,8 тис. м3/добу), Миколаївському (14,4 тис. м3/добу) та Яворівському (13,5 тис. м3/добу) районах [40]. У Бродівському, Городоцькому, Жовківському, Золочівському, Перемишлянському та Сокальському районах, незважаючи на наявність систем водопостачання, очисні споруди відсутні.

Отже, встановлена виробнича потужність насосних станцій першого підйому та водопроводів є значно вищою від потужності очисних споруд у всіх адміністративних одиницях. В багатьох районах очисні споруди відсутні. Тому в області гостро постає питання постачання якісної питної води.

Водопровідні мережі мають неоднакову протяжність у різних адміністративних одиницях Львівської області. Одиночна протяжність водоводів найбільша у Львові (674,7 км), Дрогобицькому (187,1 км) та Сокальському (171,6 км) районах, а найменша - у Городоцькому (7,7 км), Самбірському (16,6 км), Перемишлянському (16,9 км) та Мостиському (17,0 км) районах [40].

Вуличні водопровідні мережі найбільшу одиночну протяжність мають у Львові (809,1 км), Дрогобицькому (245,7 км), Стрийському (209,7 км) та Бродівському (183,5 км) районах, а найменшу - у Сколівському (9,8 км), Мостиському (18,3 км), Старосамбірському (24,3 км) та Перемишлянському (29,2 км) районах [40].

Найбільша одиночна протяжність внутрішньоквартальних та внутрішньодворових водопровідних мереж - у Львові (251,2 км), Дрогобицькому (159,1 км), Яворівському (82,6 км) та Сокальському (72,7 км) районах, а найменша - у Сколівському (0,3 км), Мостиському (4,0 км) та Буському (7,1 км) районах [40].

Загалом всі водопровідні мережі найбільшу одиночну протяжність мають у Львові (1735 км), Дрогобицькому (591,9 км), Сокальському (417,8 км) та Стрийському (328,8 км) районах, а найменшу - у Сколівському (29,4 км), Мостиському (39,3 км), Перемишлянському (57,0 км) та Кам'янка-Бузькому (60,4 км) районах [40].

Найбільшу протяжність ветхі та аварійні водоводи мають у Львові (480,3 км), Сокальському (41,5 км), Золочівському (38,1 км) та Яворівському (33,0 км) районах [40]. Найбільшу частку ветхі та аварійні водоводи займають у Золочівському районі (83,9%), Львові (71,2%) та Перемишлянському районах (62,7%).

Ветхі та аварійні вуличні водопровідні мережі найбільшу протяжність мають Львові (473,8 км), Дрогобицькому (86,0 км) та Стрийському (74,7 км) районах [40]. Їх частка найбільша у Городоцькому районі (68,4%), Львові (58,6%), Золочівському (57,2%) та Миколаївському (54,8%) районах.

Ветхі та аварійні внутрішньоквартальні та внутрішньодворові мережі найбільшу протяжність мають у Львові (220,0 км), Дрогобицькому (47,4 км) та Миколаївському (31,8 км) районах [40]. Найбільша їх частка - у Львові (87,6%), Миколаївському (77,4%) та Мостиському (75,0%) районах.

Загалом ветхі та аварійні водопровідні мережі найбільшу протяжність мають у Львові (1174,1 км), Дрогобицькому (149,2 км), Золочівському (123,1 км) та Миколаївському (121,7 км) районах [40]. Найбільша їх частка - у Львові (67,7%), Золочівському (64,9%), Городоцькому (59,9%) та Миколаївському (52,1%) районах.

Таким чином водопровідні мережі найбільш розвинені у Львові, Дрогобицькому та Сокальському районах, тобто переважно у великих містах. Вони ж мають найбільшу одиночну протяжність категорії ветхих та аварійних мереж. Найбільшу частку ветхі та аварійні водопровідні мережі мають у Львові та районах з невеликою протяжністю водопровідних мереж, які тривалий час не оновлювалися.

Загалом матеріальна база водопостачання Львівської області є неоднорідною. З одного боку міські території й, особливо, міста обласного підпорядкування володіють відповідною матеріальною базою, необхідною для задоволення потреб споживачів у воді. З іншого боку в області наявні райони, водопровідні споруди в яких відсутні, або наявні в незначних кількостях і не можуть задовольняти потреби більшості споживачів. Тому Львівська область має розвинену систему водопостачання, але окремі території потребують створення та розширення матеріальної бази.

Матеріально-технічна база водопостачання у Львівській області постійно розвивається. Проте у всіх адміністративних одиницях вона потребує оновлення. А у Турківському районі необхідно створити технічні передумови для налагодження централізованого водопостачання.

2.3.2 Водовідведення

Система водовідведення дуже тісно пов'язана з системою водопостачання. Тому при оцінці матеріальної бази водовідведення необхідно враховувати цю залежність. Оскільки послуги водовідведення є похідними, то їх матеріальне забезпечення зазвичай дещо поступається водопостачанню.

Каналізаційна мережа тісно пов'язана з водопровідною. Розвиток водопровідної мережі зазвичай супроводжує створення системи каналізацій. Матеріальною базою каналізаційного господарства служать каналізації, окремі каналізаційні мережі, колектори, очисні споруди тощо.

У Львівській області у 2012 році каналізацію мали 103 населених пункти, в тому числі 41 місто, 18 селищ міського типу та 44 сільських населених пункти [19].

Таким чином водовідведення відсутнє у 168 населених пунктах, які мають централізоване водопостачання [19]. Це становить екологічну загрозу, оскільки неочищені стоки часто потрапляють у навколишнє середовище та можуть забруднювати підземні води.

Темпи охоплення населених пунктів централізованим водовідведенням доволі низькі. Так, з 2000 до 2012 р. кількість населених пунктів, що мають каналізацію зросла всього на 11. Тому ситуація із централізованим водовідведенням є складнішою від централізованого водопостачання.

У 2012 році у Львівській області налічувалось 125 каналізацій та 110 окремих каналізаційних мереж [40]. Переважна їх більшість (83 каналізації та 80 окремих каналізаційних мереж) була зосереджена у міських поселеннях [93].

Кількість каналізаційних споруд за 1990-2012 рр. значно зросла: було створено 49 каналізацій та 80 окремих каналізаційних мереж [40].

У Львівській області у 2012 році всі каналізаційні мережі мали одиночну протяжність 1719,2 км, в тому числі 749,1 км - головні колектори та 970,1 - вуличні каналізаційні мережі [40]. Основна частина каналізаційних мереж (1547,3 км, 90%) припадала на міські поселення. Зокрема у міських поселеннях головні колектори мали протяжність 637,0 км (85%), а вуличні каналізаційні мережі - 910,3 км (93,8%) [93].

Загальна протяжність каналізацій за 1990-2012 рр. зросла на 498,1 км. Одиночна протяжність головних колекторів за цей період зросла на 234,1 км, вуличної каналізаційної мережі - на 264,0 км [40].

Установлена пропускна спроможність каналізації становить 974,3 тис. м3/добу, а очисних споруд - 882,5 тис. м3/добу [40]. Отже, потужність очисних споруд є меншою від потужності каналізацій. При цьому спостерігаються значні відмінності між міськими поселеннями і сільською місцевістю. Установлена пропускна спроможність каналізацій у міських поселеннях становила 917,9 тис. м3/добу (94,2% всієї пропускної спроможності), а в сільській місцевості - 56,4 тис. м3/добу. Очисні споруди у міських поселеннях мали пропускну спроможність 842,2 тис. м3/добу (95,0%), а в сільській місцевості - 40,3 тис. м3/добу [93].

Загалом у сільській місцевості ситуація із очищенням стоків є гіршою, ніж у міських поселеннях. Так, відношення встановленої пропускної спроможності очисних споруд до пропускної спроможності каналізації у сільській місцевості становить 71,5%, а в міських поселеннях - 91,8%.

Каналізацією охоплено 55,7% загальної площі житлового фонду Львівської області. У міських поселеннях цей показник становить 87,7%, а в сільській місцевості - 32,2% [19]. Отже, каналізацією не охоплено 1,5% загальної площі сільського житлового фонду (0,7% всього житлового фонду області), яка охоплена водопостачанням.

Загалом простежується збільшення частки загальної площі охопленої водовідведенням. Так, у 2000-2012 рр. даний показник у зріс на 5,6% у міських поселеннях та на 24,7% - у сільській місцевості [93]. Отже, незважаючи на незначне зростання кількості населених пунктів, що мають каналізацію, водовідведенням охоплюється все більша загальна площа житлового фонду. Це відбувається за рахунок розширення вже існуючих каналізаційних мереж у населених пунктах.

Каналізацією охоплено також 640,1 тис. м2 (96,0%) загальної площі житлового фонду, яка була введена в експлуатацію у 2012 році (99,2% у міських та 91,3% - у сільських поселеннях) [19]. Площі охоплена каналізацією та водопостачанням у введеному в експлуатацію в 2012 році житлі повністю співпадають.

Практично всі очисні споруди каналізації збудовані до 1990 року в даний час вимагають реконструкції, а в окремих населених пунктах - будівництва нових [65].

Найбільша кількість населених пунктів, що мають каналізацію, зосереджена в Пустомитівському (13) та Миколаївському (11) районах, що пов'язано із високим рівнем охоплення водовідведенням сільських населених пунктів в них [40].

Найбільше каналізацій знаходиться у Миколаївському (16), Пустомитівському (12), Буському (12), Яворівському (11) та Жовківському (10) районах. Окремих каналізаційних мереж найбільше у Львові (13), Стрийському (13), Жовківському (11) та Пустомитівському (10) районах [40].

Найбільшу одиночну протяжність мають каналізації Львова (441,0 км), Сокальського (212,2 км) та Дрогобицького (188,6 км) районів. Головні колектори мають найбільшу протяжність у Сокальському районі (142,9 км), Львові (79,7 км), Дрогобицькому (78,3 км) та Пустомитівському (58,3 км) районах, а вуличних каналізаційних мереж - у Львові (361,3 км), Дрогобицькому (110,3 км), Стрийському (73,7 км), Сокальському (69,3 км) та Миколаївському (68,3 км) районах [40].

Одиночна протяжність головних колекторів та вуличних каналізаційних мереж вказує на охоплення території каналізаціями. Велика протяжність вуличної каналізаційної мережі характерна для міст, що мають розгалужену систему каналізацій, а отже забезпечені відповідним матеріальним фондом.

Отже, найрозвиненіші каналізаційні мережі знаходяться у великих містах та приміській зоні, що добре охоплена комунальними послугами, зокрема водопостачанням та водовідведенням.

Найбільшу пропускну спроможність каналізації мають у Львові (499,4 тис. м3/добу), Дрогобицькому (154,3 тис. м3/добу), Сокальському (66,3 тис. м3/добу) та Жидачівському (49,2 тис. м3/добу) районах [40].

Установлена потужність очисних споруд найбільша у Львові (494,8 тис. м3/добу), Дрогобицькому (100,2 тис. м3/добу), Сокальському (85,0 тис. м3/добу), Миколаївському (33,2 тис. м3/добу) та Стрийському (32,2 тис. м3/добу) районах [40].

У багатьох адміністративних одиницях пропускна спроможність очисних споруд є меншою від пропускної спроможності каналізацій. Найкритичнішою така ситуація є у Жидачівському (очисні споруди здатні очистити 28,5% води, яку теоретично може пропустити каналізація), Радехівському (56,4%) та Дрогобицькому (64,9%) районах.

Таким чином найбільшу встановлену пропускну спроможність каналізаційні мережі та очисні споруди мають у Львові та районах з великою кількістю міського населення. Найбільша різниця між пропускною здатністю мережі та системи очищення спостерігається у районах із потужною каналізацією та незадовільним станом очисних споруд.

Пропускна спроможність очисних споруд та каналізацій дозволяє визначити максимальний об'єм води, що може пропустити каналізаційна мережа. Висока пропускна спроможність очисних споруд та каналізації свідчить про належний рівень матеріальної бази, який здатний задовольнити потреби населених пунктів в каналізації.

Отже, матеріальна база каналізаційного господарства представлена мережею каналізаційних та очисних споруд, на основі пропускних спроможностей яких можна робити висновок про рівень матеріального забезпечення каналізацій на певній території. Каналізаційна мережа Львівської області має відповідну матеріальну базу але її розподіл по території є нерівномірним.

Матеріально-технічна база водовідведення тісно пов'язана з водопостачанням, але загалом розвинена дещо слабше. Каналізаційні мережі розвинені головним чином у міських поселеннях. Найкращі передумови для надання послуг водовідведення виникають у Львові та найбільших містах області.

На основі всього переліченого можна зробити висновок про велике значення матеріально-технічної бази для надання послуг водопостачання та водовідведення. Це означає, що в адміністративних одиницях із потужною матеріально-технічною базою виникають найсприятливіші передумови для функціонування водопровідного та каналізаційного господарства.

2.3.3 Теплопостачання

Теплопостачання є важливою сферою житлово-комунального господарства, яка забезпечує населення тепловою енергією, що реалізується у наданні послуг опалення та гарячого водопостачання.

До матеріально-технічної бази теплопостачання належать котельні, центральні теплові пункти (ЦТП), індивідуальні теплові пункти (ІТП), теплові та парові мережі.

Теплопостачання здійснюється централізовано від районних теплоенергетичних об'єктів (котелень, ЦТП), від локальних котелень (вбудовані, підвальні котельні) та від індивідуальних джерел теплової енергії. Для виробництва тепла переважно використовується природний газ [78].

Останнім часом спостерігається тенденція до переходу від централізованого до індивідуального опалення. Особливо цей процес поширений у невеликих містах, які не мають розвиненої матеріальної бази теплопостачання або вона дуже застаріла, що призводить до високої собівартості теплової енергії.

Опаленням у Львівській області в 2012 році було охоплено 55,7% загальної площі житлового фонду. У міських поселеннях цей показник був значно вищим (75,3%), ніж в сільській місцевості (32,5%) [19].

Частка охопленої опаленням площі постійно зростає. В період 2000-2012 рр. вона у міських поселеннях збільшилась на 10,3%, а в сільській місцевості - на 18,6% [93].

У житлі, що було введено в експлуатацію у 2012 році переважна більшість загальної площі була охоплена опаленням від індивідуальних установок (93,8%), тоді як централізованим - лише 5,1%, а пічним - 1,1%. У міських поселеннях опалення від індивідуальних установок становило 91,2%, а в сільській місцевості - 97,8% [19].

Також в 2012 році 51,9% загальної площі житлового фонду Львівської області було охоплено гарячим водопостачанням (74,9% у міських поселеннях та 24,7% у сільській місцевості) [19].

За 2000-2012 рр. частка охопленої гарячим водопостачанням загальної площі житлового фонду у міських поселеннях зросла на 6,1%, а в сільській місцевості - на 20,2%) [93].

Загалом у Львівській області у 2012 році налічувалося 1457 котелень. З них 1276 мали потужність до 3 Гкал/год, 139 - від 3 до 20 Гкал/год, 32 - від 20 до 100 Гкал/год, 10 - понад 100 Гкал/год. Переважна більшість котелень працювали на газоподібному паливі (1124), а частина також на твердому паливі (299). На рідкому паливі працювало лише 3 котельні [43].

Таким чином Львівська область в основному орієнтується на використання газоподібного палива. Котельні на твердому паливі (в основному вугіллі) переважають у сільській місцевості і є відображенням орієнтації котелень на тверде паливо в минулому. У Львівській області є лише поодинокі котельні на рідкому паливі, які не мають особливого значення в теплопостачанні області.

У міських поселеннях котелень було більше (836; 57,4%), ніж у сільській місцевості (621; 42,6%) [40].

Кількість котелень у 1990-2012 рр. змінювалась. З 1990 до 2000 р. їх кількість зменшилась на 236, а у 2000-2012 рр. - збільшилась на 113. При цьому спостерігається зменшення кількості котелень, що працюють на твердому (з 417 у 1990 р. до 299 у 2012 р.) та рідкому (з 57 до 3) паливі й збільшення кількості котелень, що працюють на газоподібному паливі (з 1107 до 1124) [40].

Характерно, що кількість котелень у міських поселеннях в 1990-2012 рр. постійно зменшувалась (загалом з 1306 до 836), а в сільській місцевості - постійно зростала (з 276 до 621) [40]. Це свідчить про розвиток централізованого теплопостачання у сільських населених пунктах та про перехід міських поселень до індивідуального опалення.

І у міських, і у сільських поселеннях поселеннях у 1990-2012 рр. спостерігалось зменшення кількості котелень, що працюють на рідкому паливі (з 44 до 2 у міських поселеннях та з 13 до 1 у сільській місцевості). У міських поселеннях також зменшувалась кількість котелень, що працюють на твердому (з 267 до 89) та газоподібному (з 995 до 734) паливі. В той же час у сільській місцевості їх кількість зростала. Так, за 1990-2012 рр. у селах Львівської області кількість котелень, що працюють на твердому паливі збільшилась з 150 до 210, а на таких, що працюють на газоподібному паливі - з 112 до 390 [40].

Отже, в структурі котелень за типом палива з 1990 року відбулися зміни: практично зникли котельні на рідкому паливі, різко скоротилась чисельність котелень на твердому паливі, натомість зросла частка котелень на газоподібному паливі. Такі зміни пов'язані з переорієнтацією підприємств теплопостачання на використання газоподібних енергоносіїв (природного газу).

Сумарна потужність котелень у Львівській області у 2012 році становила 6992,6 Гкал/год. Міські поселення мають значно вищу сумарну потужність котелень (6430,8 Гкал/год, 92%), ніж сільська місцевість (561,8 Гкал/год, 8%) [40]. Найбільшу потужність мають котельні потужністю понад 100 Гкал/год - 3835,6 Гкал/год (54,9%). Сумарна потужність котелень потужністю до 3 Гкал/год становила 1135,5 Гкал/год (16,2%), потужністю 3-20 Гкал/год - 1036,9 Гкал/год (14,8%), 20-100 Гкал/год - 984,6 Гкал/год (14,1%) [43]. Отже, більше половини теплогенеруючих потужностей Львівської області зосереджено в 10 найбільших котельнях. Разом з тим в адміністративних одиницях діють численні невеликі котельні, які забезпечують місцеві потреби.

Сумарна потужність котелень зростала у 1990-2005 рр. За цей період даний показник зріс з 7690,7 Гкал/годину до 9547,5 Гкал/год. З 2005 року сумарна потужність котелень почала зменшуватись. За 2005-2012 рр. показник знизився на 2554,9 Гкал/год. Зараз даний показник продовжує знижуватись, причому це відбувається як в міських поселеннях, так і в сільській місцевості [40].

Загалом у Львівській області налічувалось 3458 котлів (енергоустановок), з них 985 (28,5%) мають термін експлуатації понад 20 років [43]. Кількість встановлених котлів у міських поселеннях (2210) більша, ніж у сільській місцевості (1248) [40]. При цьому 22,6% котлів мають коефіцієнт корисної дії нижчий від 80% [64]. Висока частка котлів з тривалим терміном експлуатації свідчить про необхідність оновлення та модернізації матеріально-технічної бази котелень Львівської області.

Кількість встановлених котлів (енергоустановок) за 1990-2012 роки зменшилась на 358. При цьому стрімке зменшення їх кількості відбувалося у міських поселеннях (з 3233 до 2210), в той час як у сільській місцевості, навпаки, кількість котлів зростала (з 583 до 1248) [40].

Теплові та парові мережі Львівської області у 2012 році у двотрубному обчисленні мали протяжність 1456,4 км. З них 418 км (28,7%) належало до категорії ветхих та аварійних [43]. Більша частина теплових та парових мереж була зосереджена у міських поселеннях (1345,8 км, 92,4%) [40].

Загальна протяжність теплових та парових мереж у стрімко зростала у 1990-1995 рр. (з 1187,3 км до 2022,2 км, тобто на 834,9 км), після чого почала зменшуватись і у 2012 р. становила 1456,4 км (тобто зменшилась на 565,8 км) [40].

Отже, Львівська область загалом має доволі розвинену матеріально-технічну базу. При цьому спостерігаються значні відмінності в оснащенні міст та сільської місцевості: близько 90% всієї матеріальної бази теплопостачання зосереджено у міських поселень. В результаті тривалої експлуатації системи теплопостачання виникає необхідність оновлення матеріальних фондів.

З 20-ти районів Львівської області послуги централізованого теплопостачання надаються на території 14-ти районів. В Буському, Городоцькому, Кам'янка-Бузькому, Мостиському, Пустомитівському та Турківському районах теплопостачальні підприємства ліквідовані [64].

Загалом у Львівській області налічується 22 теплопостачальних підприємства: 2 у Львові (ЛМКП “Львівтеплоенерго”, МКП “Залізничнетеплоенерго”), 4 у Дрогобицькому (КП “Бориславтеплоенерго”, КП “Дрогобичтеплоенерго”, ДКП “Стебниктеплокомуненерго”, КП "Трускавецьтепло"), по 2 у Стрийському (КП “Моршинтеплоенерго”, КП “Стрийтеплоенерго”), Миколаївському (ЗАТ “Енергія-Новий Розділ”, МДКП “Миколаївтеплокомуненерго”), Сокальському (КП “Червоноград-теплокомуненерго”, КП “Сокальтеплокомуненерго”), по 1 - у Самбірському (ПТМ “Самбіртеплокомуненерго”), Бродівському (ДКП “Бродитеплоенерго”), Жидачівському (МКП “Жидачівтеплокомуненерго”), Жовківському (КП “Жовкватеплоенерго”), Золочівському (МКП “Золочівтеплоенерго”), Перемишлянському (ДКП “Перемишляни-теплокомуненерго”), Радехівському (МКП “Радехівтеплоенерго”), Сколівському (КП “Сколетеплоенерго”), Старосамбірському (КП “Ст.Самбіртеплокомуненерго”) та Яворівському (ТзОВ НВП “Енергія-Новояворівськ”) районах [64].

Теплопостачальні підприємства в різних адміністративних одиницях Львівської області мають різну матеріально-технічні умови. Загалом найбільша матеріальна база теплопостачання зосереджена у Львові.

Найбільшими виробниками теплової енергії у Львові є спеціалізовані комунальні теплопостачальні підприємства ЛМКП “Львівтеплоенерго” і ЛКП “Залізничнетеплоенерго”, які виробляють понад 90 % всієї теплової енергії у місті [78].

Загалом у Львові до сфери управління цих двох підприємств належить 141 котельня та 153 центральні теплопостачальні пункти (ЦТП). Протяжність теплових мереж міста становить 563 км, встановлена потужність теплопостачальних підприємств - 1979,2 Гкал/год [78].

ЛМКП "Львівтеплоенерго" охоплює 122 котельні, 120 центральних теплопостачальних пункти та 431 км теплових мереж. За рік підприємство споживає 236 млн м3 газу та 73,6 млн кВт*год електроенергії. Щорічно ЛМКП "Львівтеплоенерго" реалізує 1,1 тис. Гкал/год теплової енергії, що становить 63,4% встановленої потужності [78].

ЛКП "Залізничнетеплоенерго" експлуатує 19 котелень, 33 центральні теплопостачальні пункти, 132,2 км теплових мереж. Річне споживання природного газу становить 60,8 млн м3, електроенергії - 11,7 млн кВт*год. Підприємство використовує 83,9% встановленої потужності та відпускає понад 300 Гкал/год теплової енергії [78].

Територіальна диференціація матеріальної бази теплопостачання має певні закономірності й загалом є більшою в адміністративних одиницях з великою кількістю міського населення.

Найбільша кількість котелень зосереджена у Львові (359), Дрогобицькому (150), Старосамбірському (97) та Стрийському (83) районах, а найменша - у Перемишлянському (5), Радехівському (9), Сколівському (9) та Кам'янка-Бузькому (10) районах (додаток В) [40].

У всіх адміністративних одиницях найбільше котелень потужністю до 3 Гкал/год. Найбільше їх у Львові (281), Дрогобицькому (118), Старосамбірському (96) та Яворівському (72) районах. Котельні потужністю 3-20 Гкал/год є у всіх районах за винятком Кам'янка-Бузького. Найбільше їх у Львові (54), Дрогобицькому (24) та Стрийському (13) районах. Котельні потужністю 20-100 Гкал/год є у Львові (20), Дрогобицькому (7), Сокальському (2), Стрийському (2) та Жидачівському (1) районах. З 10 найпотужніших котелень (понад 100 Гкал/год) Львівської області 4 знаходяться у Львові і по 1 - у Кам'янка-Бузькому, Дрогобицькому, Жидачівському, Миколаївському, Сокальському та Яворівському районах [40].

Таким чином найкраще забезпечений котельними різної потужності Львів, що пов'язано з великою кількістю населення та значними потребами в тепловій енергії. Найгіршою є ситуація в Радехівському районі, де знаходиться лише 9 котелень, причому всі мають потужність меншу за 20 Гкал/год. Схожою є ситуація в Перемишлянському та Сколівському районах. Натомість, мала кількість котелень у Кам'янка-Бузькому районі компенсується наявністю серед них котелень потужністю 1626 Гкал/год (найпотужніша котельня Львівської області, що працює на базі Добротвірської ТЕС), яка забезпечує потреби в теплопостачанні району. Таким чином розміщення котелень у Львівській області неоднорідне.

Отже, найбільше котелень зосереджено у Львові та найбільш урбанізованих районах, що пояснюється розвитком в них систем теплопостачання. Найпотужніші котельні концентруються у найбільших містах (Львів, Дрогобич, Червоноград, Самбір, Стрий, Миколаїв) та промислових центрах (Добротвір, Жидачів).

Котельні, що працюють на газоподібному паливі є у всіх адміністративних одиницях Львівської області. Найбільше їх у Львові (347), Дрогобицькому (123) та Стрийському (78) районах. Котельні, що працюють на твердому паливі є у всіх районах за винятком Перемишлянського. Найбільше таких котелень у Старосамбірському районі (69), де цей тип котелень переважає, а також у Сокальському (30) та Яворівському (30) районах, де однак переважає газоподібний тип палива. На рідкому паливі у Львівській області працює лише 3 котельні: по одній у Львові, Дрогобицькому та Буському районах (додаток В) [40].

Отже, у адміністративних одиницях Львівській області переважають котельні, що працюють на газоподібному паливі. У районах, що мають запаси вугілля залишаються також котельні, що працюють на твердому паливі. Котельні, що працюють на рідкому паливі у Львівській області майже повністю ліквідовані. Таким чином матеріальна база визначає залежність теплопостачання від наявності природного газу, що становить енергетичну загрозу.

Сумарна потужність котелень найбільша у Львові (2515,3 Гкал/год), Кам'янка-Бузькому (1635,8 Гкал/год), Дрогобицькому (680,0 Гкал/год) та Сокальському (446,4 Гкал/год) районах, а найменша - у Перемишлянському (13,2 Гкал/год), Радехівському (16,3 Гкал/год) та Турківському (17,8 Гкал/год) районах (додаток В) [40].

У різних адміністративних районах значення котелень різної потужності неоднакове. В сумарній потужності котельні потужністю до 3 Гкал/год найбільшу частку мають у Мостиському (91,2%), Старосамбірському (86,6%), Турківському (77,5%), Городоцькому (75,4%) районах, потужністю 3-20 Гкал/год - у Самбірському (56,8%), Золочівському (54,0%), Жовківському (51,7%) та Сколівському (51,6%) районах; потужністю 20-100 Гкал/год - у Стрийському (33,3%) та Дрогобицькому (28,3%) районах; потужністю понад 100 Гкал/год - у Кам'янка-Бузькому (99,4%), Миколаївському (86,3%), Жидачівському (62,5%), Яворівському (59,7%) районах та Львові (51,4%) (додаток В) [40].

На основі цього можна зробити висновок про те, що котельні з невисокою потужністю найбільше значення мають у районах з невисоким рівнем урбанізації. Натомість котельні з високою потужністю найбільшу частку в сумарній потужності мають у адміністративних одиницях з великою кількістю міського населення або у районах, де теплова енергія використовувалась у виробництві. Наприклад розвиток матеріальної бази теплопостачання у Жидачівському районі пов'язаний з розвитком целюлозно-паперової промисловості (у технологічному процесі виробництва паперу використовується велика кількість підігрітої води).

Інтенсивність експлуатації матеріально-технічної бази теплопостачання відрізняється у різних адміністративних одиницях. Найвищий коефіцієнт використання встановленої потужності був у Львові (71,7%), Золочівському (43,0%) та Стрийському (41,5%) районах, а найнижчий - у Миколаївському (14,5%), Старосамбірському (19,2%) та Яворівському (25,2%) районах [64].

Важливою проблемою теплопостачання є зношеність матеріальної бази внаслідок тривалої експлуатації. Загалом знос основних фондів теплопостачальних підприємств у 2012 році становив 50,5%. Найвищі показники характерні для Миколаївського (56,9%), Дрогобицького (56,6%) та Бродівського (55,8%) районів, а найнижчі - для Жовківського (30,4%), Сколівського (31,9%) та Золочівського (35,8%) районів [64].

У котельнях Львівської області експлуатуються 3458 котлів. Найбільша кількість котлів у Львові (923), Дрогобицькому (416), Сокальському (197) та Яворівському (191) районах. Найбільше котлів, що експлуатуються понад 20 років у Львові (321), Дрогобицькому (138) та Старосамбірському (100) районах [40]. Зношені котли найбільшу частку мають у Кам'янка-Бузькому (81,3%), Перемишлянському (66,7%), Сколівському (65,4%) та Самбірському (63,6%) районах.

Теплові та парові мережі найбільшу протяжність мають у Львові (661,9 км), Сокальському (148,1 км), Дрогобицькому (129,9 км) та Миколаївському (90,4 км) районах. Найбільша протяжність ветхих та аварійних теплових та парових мереж характерна для Львова (343,5 км), Яворівського (13,5 км) та Миколаївського (12,4 км) районів. Найбільшу частку ветхі та аварійні мережі мають у Львові (51,9%), Буському (49,5%), Радехівському (28,6%) та Жовківському (25,3%) районах [40].

Таким чином, теплові та парові мережі найбільш розгалужені у Львові та інших міських населених пунктах, що свідчить про забезпеченість даних територій послугами теплопостачання. Разом з тим висока частка ветхих та аварійних теплових та парових мереж свідчить про необхідність оновлення матеріального фонду.