Житлово-комунальне господарство Львівської області

Обсяги використаного споживачами газу визначають [91]:

1. У будинках, де не встановлені квартирні лічильники газу, за показниками лічильників газу (будинкових або групи будинків) із подальшим розподілом обсягів спожитого газу між споживачами пропорційно кількості мешканців у квартирі або в іншому ізольованому житловому приміщенні;

2. У будинках, де частково встановлені квартирні лічильники газу, споживачі, що мають їх, вираховують обсяги спожитого газу за показаннями, а споживачі, що не мають квартирних лічильників газу, - за показаннями лічильників газу (будинкових або групи будинків), з яких виключають сумарні показання квартирних лічильників газу, встановлених у цьому будинку або групі будинків, із подальшим розподілом цієї різниці газорозподільною організацією між споживачами, які не мають квартирних лічильників газу, пропорційно кількості мешканців у квартирі або в іншому ізольованому житловому приміщенні.

З 1 травня 2014 року діють нові роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, затверджені постановою НКРЕ від 03.04.2014 №420 (табл. 4.3) [132].

Таблиця 4.2

Тарифи на природний газ, що відпускається населенню до 1.05.2014

Диференціація тарифів	Тарифи, копійок за 1 м3
за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 м3 на рік: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	72,54 79,80
за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 6000 м3 на рік: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	109,80 120,78
за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 12000 м3 на рік: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	224,82 247,32
за умови, що обсяг споживання природного газу перевищує 12000 м3 на рік: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	268,56 295,41

Таблиця 4.3

Тарифи на природний газ, що відпускається населенню з 1.05.2014

Диференціація тарифів	Тарифи, копійок за 1 м3
У разі використання природного газу для приготування їжі та/або підігріву води у багатоквартирних будинках: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	118,2 129,9
за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 2500 м3 на рік: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	108,9 119,7
за умови, що обсяг споживання природного газу не перевищує 6000 м3 на рік: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	178,8 196,5
за умови, що обсяг споживання природного газу перевищує 6000 м3 на рік: за наявності газових лічильників за відсутності газових лічильників	364,5 401,1

Загалом нові тарифи значно вищі від попередніх (табл. 4.2, 4.3). Розмір тарифів на природний газ при обсягах споживання до 2500 м3 зріс на 50%, при обсягах споживання до 6000 м3 - на 62,8%. Також за новими тарифами не виділяється окремого тарифу для обсягів споживання понад 12000 м3. Це означає, що тарифи при обсягах споживання 6000-12000 м3 зросли на 62,2%, а при обсягах споживання понад 12000 м3 - на 35,8%. Таким чином найбільше зростання тарифів спостерігалося для споживачів, що мають обсяги споживання природного газу 2500-12000 м3.

Тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" для території, яку обслуговує ПАТ "Львівгаз" становить 41,10 грн/1000 м3 без ПДВ [136].

Тарифи на природний газ для населення не відповідають його фактичній собівартості, незважаючи на їх зростання з 1 травня 2014 року. Тому планується протягом 2014-2017 рр. щороку підвищувати тарифи для досягнення рівня, який відшкодовуватиме 100% собівартості [144].

Отже, тарифи на природний встановлює Національна комісія регулювання електроенергетики. Вони є однаковими на всій території України і залежать лише від обсягу споживання природного газу та наявності газових лічильників. З 1.05.2014 р. відбулося значне зростання тарифів на природний газ, проте вони все ще не повністю відшкодовують його собівартість. Тому планується подальше підвищення тарифів.

4.10 Субсидії населенню за житлово-комунальні послуги

Високі тарифи на житлово-комунальні послуги спричиняє значне навантаження на бюджети багатьох сімей [131]. Тому актуальною є програма надання населенню безготівкової допомоги у формі субсидій.

Державна житлова субсидія - це соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, яка спрямована на забезпечення адресної підтримки найменш захищених сімей і громадян в умовах поступового підвищення плати за житлово-комунальні послуги [131].

Субсидії надаються, якщо вартість житлово-комунальних послуг перевищує 10% або 15% від сумарного доходу сім'ї (обов'язкова частка сплати) і призначається у розмірі, який компенсує цю різницю.

Субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання. Норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 кв. метра на наймача і кожного прописаного у житловому приміщенні та додатково 10,5 кв. метра на всіх тут прописаних, а для громадян, які проживають в однокімнатній квартирі - на загальну площу незалежно від розміру квартири. Субсидія призначається уповноваженому власнику (співвласнику) житла, на якого відкрито особові рахунки за місцем реєстрації. Субсидія надається за умови, що всі працездатні члени сім'ї працюють, навчаються, або зареєстровані у службі зайнятості як такі, що шукають роботу [131].

Для надання населенню субсидій у структурі виконавчої влади створюються відповідні підрозділи. Так, у Львові організацію, координацію та контроль за наданням населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу здійснює Департамент гуманітарної політики Львівської міської ради [131].

У Львівській області у 2013 році субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг були призначені 66360 сім'ям. Загальна сума призначених субсидій складала 13317,5 тис. гривень, тобто в середньому по 200,7 грн на сім'ю [55].

Найбільша кількість сімей, яким у 2013 році були призначені субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, була у Львові (22554), Дрогобицькому (7425), Миколаївському (6086), Сокальському (5020) та Яворівському (4715) районах. Найменше їх було у Турківському (62), Городоцькому (386), Мостиському (493), Сколівському (581), Жовківському (719) та Кам'янка-Бузькому (726) районах [55].

Отже, найбільша кількість субсидій була призначена у районах з найбільшою кількістю населення. Найнижчі показники були у районах зі слабо розвиненою комунальною інфраструктурою.

Найбільша сума призначених субсидій була у Львові (3756,0 тис. грн), Миколаївському (1716,9 тис. грн), Яворівському (1334,7 тис. грн), Дрогобицькому (1159,6 тис. грн), Сокальському (905,1 тис. грн), Жидачівському (215,8 тис. грн) та Стрийському (528,2 тис. грн) районах. Найменшою вона була у Турківському (0,4 тис. грн), Сколівському (68,1 тис. грн), Городоцькому (85,8 тис. грн) та Мостиському (85,8 тис. грн) районах [55].

Отже, розмір призначених субсидій залежав від кількості сімей, яким вони були призначені й найбільшим був у адміністративних одиницях з найбільшою кількістю населення.

Найбільший середній розмір призначених субсидій був у Пустомитівському (354,4 грн), Жовківському (300,2 грн), Яворівському (283,1 грн), Миколаївському (282,1 грн) та Жидачівському (280,8 грн) районах, а найменший - у Турківському (6,9 грн), Сколівському (117,3 грн) районах, Львові (153,0 грн), Дрогобицькому (156,2 грн), Мостиському (174,0 грн) та Сокальському (180,3 грн) районах [55].

Отже, середній розмір призначених субсидій був найбільшим у приміській зоні Львова. Це пов'язано з добре розвиненими комунальними послугами і, відповідно, високою їх вартістю, що призводить до більшого обсягу субсидій на одну сім'ю. Найнижчі значення спостерігаються у: а) периферійних районах зі слабо розвиненими комунальними послугами і, як наслідок, низьким обсягом субсидій; б) Львові та районах з великими містами через велику кількість в них сімей, яким призначені субсидії.

Очевидно, що загальна сума субсидій залежить від кількості населення. Тому для міжрегіональних порівнянь доцільно використати показник обсягу субсидій на 1 особу. Це дозволить визначити адміністративні одиниці, населення яких більше залежить від субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

В середньому у Львівській області цей показник становить 5,2 грн/особу. Найвищим він був у Яворівському (10,8 грн/особу), Жидачівському (10,0 грн/особу), Буському (8,5 грн/особу), Перемишлянскьому (7,7 грн/особу), Золочівському (5,3 грн/особу) та Бродівському (5,0 грн/особу) районах. Найменші значення були характерні для Турківського (0,01 грн/особу), Городоцького (1,2 грн/особу), Дрогобицького (1,3 грн/особу), Сколівського (1,4 грн/особу), Мостиського (1,5 грн/особу), Стрийського (1,6 грн/особу), Жовківського (2,0 грн/особу) та Самбірського (2,0 грн/особу) районів.

Отже, найбільше значення субсидії мають у адміністративних одиницях з порівняно невеликою кількістю населення та високою забезпеченістю комунальними послугами. Натомість у периферійних районах, де комунальні послуги розвинені слабо субсидії є менш важливі.

У 2013 році на Львівську область припадало 3,8% сімей, яким призначено субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, та 4,9% загальної суми цих субсидій в Україні [54].

За кількістю сімей, що отримували такі субсидії Львівська область (66360) займала 9 місце в Україні. Її випереджали Донецька (242982), Харківська (157074), Дніпропетровська (133111), Сумська (97458), Луганська (97221), Черкаська (75791), Вінницька (69789) та Запорізька (68417) області [54].

За розміром субсидій Львівська область (13317,5 тис. грн) посідала 6 місце в Україні, поступаючись Донецькій (37885,5 тис. грн), Харківській (28481,4 тис. грн), Дніпропетровській (21398,7 тис. грн), Луганській (16463,2 тис. грн) та Сумській (14885,6 тис. грн) областям [54].

Середній розмір призначених субсидій у Львівській області (200,7 грн) був значно вищим, ніж в середньому по Україні (157,0 грн). За цим показником Львівська область займала 4 місце, поступаючись лише Івано-Франківській (244,3 грн), Рівненській (218,6 грн) та Тернопільській (200,9 грн) областям [54].

Загалом на одну особу у Львівській області припадало менше субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (5,2 грн/особу), ніж в середньому по Україні (6,0 грн/особу). За цим показником Львівська область займала 17 місце. Вона випереджала Севастополь (1,0 грн/особу), Чернівецьку (1,6 грн/особу), Миколаївську (1,7 грн/особу), Одеську (2,1 грн/особу), Закарпатську (2,1 грн/особу) області, Автономну Республіку Крим (2,8 грн/особу), Херсонську область (3,4 грн/особу), Київ (3,8 грн/особу), Волинську (4,5 грн/особу) та Житомирську (4,7 грн/особу) області.

На основі цих показників можна зробити висновок про те, що загалом Львівська області серед адміністративно-територіальних одиниць України займає високі місця за обсягом субсидій. При цьому треба зазначити, що середній розмір субсидії значно вищий, ніж в середньому по Україні. Разом з тим високі місця області зумовлені не високою залежністю від субсидій, а великою кількістю населення, оскільки в розрахунку на 1 особу розмір субсидій порівняно незначний.

Субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у Львівській області у 2013 році були призначені 4344 сім'ям. Загальна їх сума становила 3704,4 тис. грн, тобто 852,8 грн на сім'ю [55].

Найбільша кількість сімей, яким у 2013 році були призначені субсидії на відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, була у Жовківському (627), Сколівському (501), Старосамбірському (461), Перемишлянському (421) та Сокальському (348) районах. Найменше їх було у Миколаївському (13), Городоцькому (23), Стрийському (44), Дрогобицькому (50), Кам'янка-Бузькому (60), Турківському (61) та Самбірському (76) районах. У Львові та Пустомитівському районі таких субсидій призначено не було взагалі [55].

Отже, субсидії на придбання палива найбільшій кількості сімей були призначені у районах з недостатнім рівнем охоплення опаленням та газопостачанням. Натомість таких субсидій взагалі не було у адміністративних одиницях, які добре охоплені комунальними послугами.

Загальна сума субсидій найбільшою була у Жовківському (555,4 тис. грн), Старосамбірському (475,7 тис. грн), Сколівському (351,2 тис. грн), Сокальському (308,9 тис. грн), Перемишлянському (282,1 тис. грн), Бродівському (267,3 тис. грн) та Яворівському (250,6 тис. грн) районах, а найменшою - у Миколаївському (14,0 тис. грн), Городоцькому (21,1 тис. грн), Стрийському (27,5 тис. грн), Дрогобицькому (42,9 тис. грн) та Турківському (45,0 тис. грн) районах [55].

Отже, розмір призначених субсидій залежав від кількості сімей, яким вони були призначені й найбільшим був у адміністративних одиницях з недостатньо розвиненою інфраструктурою.

Середній розмір призначених субсидій найбільшим був у Самбірському (1152,9 грн), Миколаївському (1073,8 грн), Старосамбірському (1032,0 грн), Кам'янка-Бузькому (969,3 грн), Буському (955,1 грн), Бродівському (924,8 грн), Городоцькому (917,0 грн) та Яворівському (904,7 грн) районах. Найменшим він був у Стрийському (624,0 грн), Перемишлянському (670,0 грн), Сколівському (700,9 грн), Турківському (738,4 грн) та Золочівському (763,5 грн) районах [55].

Отже, найбільші субсидії були у районах, на які припадав великий обсяг субсидій при порівняно незначній кількості сімей, яким вони були призначені. Найменші показники спостерігались у периферійних районах, де субсидії були призначені великій кількості сімей.

В середньому у Львівській області у 2013 році на 1 особу припадало 1,5 гривень субсидій на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Найвищим цей показник був у Сколівському (7,4 грн/особу), Перемишлянському (7,1 грн/особу), Старосамбірському (6,1 грн/особу), Жовківському (5,1 грн/особу), Бродівському (4,4 грн/особу) та Буському (4,4 грн/особу) районах. Найменші значення були характерні для Миколаївського (0,2 грн/особу), Дрогобицького (0,2 грн/особу), Стрийського (0,2 грн/особу), Городоцького (0,3 грн/особу), Самбірського (0,8 грн/особу), Турківського (0,9 грн/особу), Кам'янка-Бузького (1,0 грн/особу) районів (рис. 4.8).

Таким чином найбільше значення на придбання палива мають у периферійних районах з недостатнім рівнем розвитку комунальної інфраструктури.

На Львівську область у 2013 році припадало 1,5% сімей, яким в Україні призначено субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, та 1,7% загальної суми цих субсидій [54].

За кількістю сімей, яким призначено такі субсидії Львівська область (4344) займала в Україні 24 місце, випереджаючи лише Київ (7), Севастополь (243) та Полтавську область (3933) [54].

За обсягом субсидій для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива Львівська область (3704,4 тис. грн) займала 22 місце в Україні. Нижчі показники мали лише Київ (7,0 тис. грн), Севастополь (203,0 тис. грн), Полтавська (2542,9 тис. грн), Київська (2926,9 тис. грн) та Дніпропетровська (3577,7 тис. грн) області [54].

Середній розмір субсидій у Львівській області (852,8 грн) був вищий, ніж в середньому по Україні (762,1 грн). За цим показником Львівська область займала 7 місце. Вищі показники були у Києві (1007,3 грн), Херсонській області (962,9 грн), Автономній Республіці Крим (941,6 грн), Одеській (939,0 грн), Закарпатській (885,5 грн) та Чернівецькій (857,0 грн) областях [54].

Загалом на одну особу у Львівській області припадало значно менше субсидій для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (1,5 грн/особу), ніж в середньому по Україні (4,7 грн/особу). За цим показником Львівська область займала 24 місце. Вона випереджала лише Київ, де таки (0,2 коп/особу), Севастополь (0,5 грн/особу) та Дніпропетровську область (1,1 грн/особу) (рис. 4.9).

Таким чином у Львівській області, порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями України субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива мають невеликий обсяг та надаються невеликій кількості споживачів, а отже не мають великого значення.

Отже, субсидії - це соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям. Субсидії на оплату житлово-комунальних послуг у Львівській області найбільше значення мають у районах з порівняно невеликою кількістю населення та високою забезпеченістю комунальними послугами. Натомість у периферійних районах, де комунальні послуги розвинені слабо такі субсидії є менш важливі.

Субсидії для відшкодування витрат на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у Львівській області найбільше значення мають у периферійних районах з недостатнім рівнем розвитку комунальної інфраструктури. Разом серед областей України Львівська область не має високих місць за обсягом субсидій на 1 особу, що свідчить про її порівняно низьку залежність від субсидій.

5. ПРОБЛЕМИ, ПЛАНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5.1 Проблеми ЖКГ у містах

житловий комунальний львівська область

Перед житлово-комунальним господарством Львівської області постає ряд проблем. Вони ставлять під загрозу можливість його подальшого функціонування, а тому потребують негайного вирішення [147].

Житлово-комунальне господарство є найбiльш технiчно вiдсталою галуззю економiки з багатьма проблемами, які останнiм часом значно загострилися. Їх комплексний характер вимагає усвiдомлення суспiльством особливої значимості забезпечення ефективного функцiонування ЖКГ, необхідності прискорення реформування його дiяльностi [109].

Головними причинами виникнення проблем в житлово-комунальному господарстві є недостатнє фінансування, застарілість матеріально-технічної бази, неповне забезпечення населення області комунальними послугами, невідповідність встановлених тарифів собівартості комунальних послуг.

Житлово-комунальне господарство Львівської області як і всього ЖКГ України є залишком соціалістичної системи СРСР. Незважаючи на численні спроби його реформування воно все ще не досягло якісно нового рівня. Велика частина матеріально-технічної бази житлово-комунального господарства залишилась ще з радянських часів і не може забезпечити зростаючих потреб населення, а тому потребує переоснащення. Крім того житлово-комунальне господарство продовжує діяти за старими радянськими підходами, які фактично не працюють в сучасних реаліях [143]. Це призводить до невідповідності собівартості комунальних послуг встановленим тарифам, наростанню боргів комунальних підприємств тощо.

В житлово-комунальному господарстві Львівської області проявляються проблеми, що характерні для всього ЖКГ України. Вчені Харківського регіонального інституту державного управління О.А. Мельниченко та А.С. Шевченко класифікували проблеми ЖКГ за підгалузями, в яких вони виникають та намітили шляхи їх вирішення [33]. Вони виділяють такі групи проблем:

1. Проблеми житлового господарства:

1) Високий ступінь зносу житлового фонду. Шляхами вирішення даної проблеми є проведення капітального ремонту під'їздів та інших місць загального користування; виведення з експлуатації аварійних будинків.

2) Відсутність накопичених коштів на капітальний ремонт. Для вирішення цієї проблеми необхідно переглянути фінансові відносини між підприємствами ЖКГ і мешканцями

3) Занедбаність прибудинкових територій. Для подолання цієї потреби необхідне будівництво дитячих майданчиків та організація місць відпочинку.

4) Аварійність ліфтів. Необхідні капітальний ремонт та заміна ліфтів.

2. Проблеми теплопостачання:

1) Висока ціна гігакалорій. Шляхами подолання є перехід на альтернативні види палива; оптимізація рівня завантаження теплогенеруючих потужностей.

2) Значні втрати тепла. Для подолання цієї проблеми необхідні модернізація обладнання, будівництво локальних котелень, утеплення фасадів будівель.

3. Проблеми водопровідно-каналізаційного господарства:

1) Низька якість води. Необхідне встановлення сучасних систем очистки води

2) Значні втрати води. Потрібно перейти від аварійно-точкового ремонту до повної заміни труб і комунікацій.

3) Забруднення водоймищ викидами із каналізаційних мереж. Потрібне будівництво сучасних систем повного та біологічного очищення стічних вод.

4. Проблеми благоустрою та санітарної очистки:

1) Несвоєчасний вивіз побутових відходів, прибирання листя, снігу та сміття з вулиць. Потрібний чіткий контроль за виконанням відповідних обов'язків.

2) Несанкціоновані звалища.

3) Вичерпання ресурсу діючих звалищ та полігонів утилізації відходів. Необхідно організувати підприємства з переробки твердих побутових відходів.

5. Проблеми дорожнього господарства:

1) Неналежний стан доріг. Необхідно здійснити перехід від "ямкового" до капітального ремонту доріг з використанням сучасних технологій.

2) Занедбаний стан підземних переходів. Потрібне проведення ремонту

3) Дефіцит техніки для прибирання вулиць. Необхідна закупівля нової спецтехніки.

6. Проблеми зеленого господарства:

1) Пошкодження автомобілів і споруд зламаними деревами. Необхідно здійснювати вирубку сухостою та спилювання гілок, які заважають чи несуть загрозу

2) Брак "зелених зон". Необхідне впорядкування існуючих й створення нових парків, скверів, захисних зон, лісопарків; підвищення рівня декоративно-художнього оформлення вулиць, парків; впровадження комплексної механізації висадки дерев і чагарників на вулицях.

7. Проблеми міського громадського пасажирського транспорту:

1) Диспропорція між графіком руху міського транспорту та пасажиропотоками. Необхідна оптимізація маршрутів

2) Зношеність рухомого складу та транспортної інфраструктури. Необхідно впровадити механізацію та автоматизацію при обслуговуванні та ремонті рухомого складу, трамвайних колій; оновити рухомий склад (придбати нові автобуси, тролейбуси, трамваї).

3) Значна кількість ДТП та низька культура обслуговування. Потрібно підвищити відповідальність перевізників [33].

Департамент житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації визначає такі головні причини неефективного та збиткового функціонування підприємств ЖКГ: фізичне та моральне старіння основних фондів, погіршення технічного рівня виробництва та зниження якості послуг, взаємна невідповідність чинних тарифів і реальних витрат на надання послуг на підприємствах житлово-комунального господарства, постійне підвищення вартості енергоносіїв при незмінних тарифах на послуги, зростання заборгованості споживачів щодо оплати наданих послуг, значне зменшення обсягів державного інвестування [126, 147].

У програмі реформування і розвитку житлово-комунального господарства Львівської області на 2011-2014 роки визначено такі головні проблемні питання ЖКГ [66]:

- недосконалість відносин власності у багатоквартирному житлі;

- безвідповідальне ставлення власників та користувачів до свого житла, що призводить до його швидкого фізичного та морального старіння;

- нераціональне використання виробниками та споживачами комунальних послуг;

- відсутність стратегії реформування житлово-комунального господарства в населених пунктах області;

- недосконалість структури управління галуззю та нормативно-правової бази для забезпечення її надійного і ефективного функціонування;

- низький фінансовий та управлінський менеджмент на комунальних підприємствах та у житловому фонді;

- відсутність поширення процесу розмежування функцій замовника та виконавця послуг;

- недостатні темпи створення ефективного власника житла - об'єднань співвласників багатоквартирних будинків;

- недосконалість системи державного регулювання на ринку природних монополій;

- нерозвиненість сучасних форм ефективного управління підприємствами житлово-комунального господарства (управління, концесія, приватизація тощо);

- відсутність конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг, що характеризується низькою кількістю залучених на конкурсних засадах приватних підприємств;

- недостатня ініціатива органів місцевого самоврядування щодо залучення приватних підприємств та громадян до діяльності у сфері житлово-комунального господарства;

- незбалансованість тарифної політики, що призводить до погіршення фінансового стану підприємств;

- надання житлово-комунальних послуг неналежної якості та не в повному обсязі, що призводить до зменшення населенням оплати послуг;

- дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для відновлення, належної експлуатації та обслуговування житлового фонду, систем тепло-, водопостачання та водовідведення;

- високий рівень зношеності основних фондів та збільшення видатків на ліквідацію аварійних ситуацій;

- понаднормативні мережеві та будинкові втрати води та теплоносія, відсутність у достатній кількості технологічних та будинкових приладів обліку;

- низька інвестиційна привабливість підприємств, у зв'язку з незадовільним фінансовим та технічним станом галузі житлово-комунального господарства.

Ми зробили спробу класифікувати проблеми житлово-комунального господарства за їх характером, що одночасно визначає заходи, необхідні для їх подолання. За таким підходом проблеми житлово-комунального господарства можна поділити на п'ять груп (Рис. 5.1):

1. Економічні - збитковість підприємств; невідповідність встановлених тарифів фактичній собівартості послуг; заборгованість споживачів за комунальні послуги; заборгованість комунальних підприємств із виплат заробітної плати; недостатнє та неправильно розподілене фінансування; зменшення обсягів державного інвестування; наявність підприємств-монополістів; високий рівень оподаткування комунальних підприємств; підвищення вартості енергоносіїв при незмінних тарифах на послуги.

2. Управлінські - створення ОСББ; відсутність механізмів контролю за якістю комунальних послуг; незбалансована політика у сфері житлово-комунального господарства, неузгодженість дій органів державної влади та місцевого самоврядування; використання застарілих підходів, що не діють в сучасних реаліях.

3. Технічні - застарілість матеріально-технічної бази, погіршення технічного рівня виробництва, нестача житла, неповне охоплення житлового фонду водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, газопостачанням, ліфтами; незадовільний стан дорожнього покриття.

4. Екологічні - забруднення води, повітря, ґрунту внаслідок перевищення встановлених норм шкідливих речовин, що викидаються (скидаються) та застарілості очисних споруд; перевантаження сміттєзвалищ, відсутність переробки сміття.

5. Локальні (специфічні) - проблеми конкретних населених пунктів (наприклад проблема загазованості в Бориславі, стихійних сміттєзвалищ в окремих населених пунктах).

Проблеми житлово-комунального господарства мають економічне підґрунтя. Нормальне функціонування житлово-комунального господарства вимагає постійного фінансування. Натомість недостатнє фінансування сектору ЖКГ з боку держави (як із загальнодержавного, так і з місцевих бюджетів) створює перешкоди для його роботи. Крім того потребу в додаткових коштах створює високий рівень оподаткування підприємств. Ще однією проблемою, що впливає на фінансування підприємств є заборгованість населення за послуги житлово-комунальної сфери за попередні періоди, що пов'язане з високим навантаженням послуг ЖКГ на сімейний бюджет, постійним зростанням тарифів.

Гостро постає проблема незбалансованої політики у сфері ЖКГ. Зокрема це проявляється у секторі водопостачання. Так, Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) та Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері комунальних послуг регулярно підвищують вартість електроенергії для комунальних підприємств. При цьому це збільшення вартості не закладається в тарифах на воду для населення. Тому підприємства водопостачання потерпають від нестачі коштів, а отже не можуть забезпечити роботу систем водопостачання на належному рівні.

Ще однією проблемою є неузгодженість дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Так, наприклад, органи місцевого самоврядування зазвичай сприяють переходу населення на системи автономного опалення та гарячого водопостачання, що дозволяє зменшити навантаження на котельні централізованого теплопостачання, які зазвичай мають застаріле обладнання. В той же час Кабінет міністрів України пропонує ввести комплекс обмежувальних заходів щодо переходу квартир на автономне опалення і гаряче водопостачання [103].

Недостатнє та часто неправильно розподілене фінансування житлово-комунального господарства пов'язано також з тим, що кошти від сплати податків надходять не до місцевих, а до загальнодержавного бюджету, а отже складно ефективно регулювати їх розподіл.

Інша проблема полягає в тому, що комунальні підприємства в міських населених пунктах дуже часто є монополістами, а отже ринку комунальних послуг не існує. В результаті відсутні механізми вибору комунальних послуг та забезпечення їх надання на належному рівні, хоча це передбачено чинним законодавством України. Крім того виникає необхідність постійних перевірок об'єктивності встановлених тарифів.

Важливою проблемою є також те, що оскільки витрати на послуги, які надають підприємства ЖКГ є більшими від діючих тарифів, то це призводить до того, що підприємства є збитковими. Внаслідок цього відсутні кошти на модернізацію основних фондів, а також зростає навантаження на державний бюджет [147].

Тарифи на комунальні послуги в Львівській області не покривають фактичної собівартості. Серед міст обласного підпорядкування та районних центрів Львівської області тариф з утримання будинків та прибудинкових територій повністю відшкодовує собівартість цих послуг лише у Львові, Новому Роздолі, Жидачеві, Золочеві та Сколе. У всіх інших населених пунктах цих категорій рівень відшкодування є нижчим від 100%, зокрема найгіршою є ситуація в Пустомитах (54%) та Бродах (64,9%) [6].

Повне відшкодування фактичної собівартості послуг водопостачанням затвердженим тарифом відбувається лише в Пустомитах (100,5%), натомість катастрофічною є ситуація в Новому Роздолі (15,6%), Сколе (55,4%) та Жидачеві (55,8%) [6]. Послуги водовідведення повною мірою відшкодовуються лише в Бориславі, Городку та Мостиськах [6].

Затверджені тарифи на послуги теплопостачання не відшкодовують фактичної собівартості цих послуг в жодному міському населеному пункті Львівської області. Найгірша ситуація в Перемишлянах (42,6%), Золочеві (54,6%) та Миколаєві (58,2%) [6].

Можна зробити висновок про те, що тарифи на комунальні послуги загалом у Львівській області не покривають фактичної собівартості, а отже підприємства, що надають ці послуги є збитковими і потребують фінансування з боку держави.

Постійна нестача фінансів у житлово-комунальній сфері поглиблюється також за рахунок несвоєчасної та неповної оплати населенням комунальних послуг. Станом на 1 січня 2014 року заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг у Львівській області складало 482,3 млн грн [127]. Проте спостерігається позитивна тенденція до зниження рівня заборгованості. Так, за 2013 рік загальна заборгованість населення за комунальні послуги зменшилась на 35,5 млн грн [127].

За першу половину 2013 року підприємства житлово-комунального господарства Львівської області отримали збитки у сумі 89,9 млн грн (4,3% від збитків по всій Україні) [43].

Внаслідок недостатнього фінансування та постійної нестачі коштів в житлово-комунальному господарстві виникає проблема оплати праці працівників ЖКГ. Незважаючи на те, що оплата праці в ЖКГ загалом залишається на середньому рівні, проте є проблема пов'язана із заборгованістю із виплат заробітної плати працівникам ЖКГ. У Львівській області в 2013 році середньомісячна заробітна плата працівника у сфері "надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту" становила 2473 грн (середня заробітна плата в області - 2489 грн) [99]. Але при цьому спостерігається велика диференціація заробітної плати в середині сектору. Станом на січень 2013 року середня номінальна заробітна плата у секторі "постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря" складала 3616 грн і була значно вищою, ніж у сфері "водопостачання, каналізації та поводження з відходами" (2043 грн) [99]. Проблема заборгованості із виплати заробітної плати працівникам ЖКГ є дуже важливою, оскільки впливає на якість трудових ресурсів у житлово-комунальному господарстві та становить загрозу його нормальній роботі. Станом на 1.05.2013 заборгованість із виплати заробітної плати на підприємствах житлово-комунального господарства Львівської області складала 2403,7 тис. грн [43].

Заборгованість є великою проблемою, що становить загрозу для нормального функціонування ЖКГ в майбутньому. Брак коштів вже сьогодні в окремих випадках паралізує нормальну роботу ЖКГ. Так, яскравим прикладом є відключення водопостачання у Бориславі, яке періодично відбувається протягом останніх кількох років через заборгованість КП "Бориславводоканал" перед Львівобленерго [102]. Така ж ситуація періодично виникає і в інших населених пунктах області. При цьому підприємства-боржники є збитковими і не можуть погасити свої борги.

У Львівській області актуальною залишається проблема нестачі житла. Ця проблема найбільше проявляється у міських населених пунктах. У міських поселеннях Львівської області у 2012 році налічувалось близько 527 тисяч квартир, тобто в середньому в одній квартирі проживало 3 особи. При цьому на одну особу в середньому припадало 19,7 м2. Тоді як в середньому по Україні в міських поселеннях цей показник становить 21,6 м2. За показником забезпеченості населення житлом Львівська область перебуває лише на 21 місці в Україні [19]. Тому можна говорити про недостатній рівень забезпечення населення Львівської області житлом.

У 2012 році на квартирному обліку в міських поселеннях Львівської області перебували 64950 сімей та одинаків (3 місце в Україні після Києва та Донецької області), з них 48142 (74,1%) - у місті Львів. Тобто найбільша нестача житла спостерігається у Львові. Протягом 2012 року житло отримали тільки 116 сімей (16 місце в Україні) [19].

Разом з тим в останні роки спостерігається позитивна динаміка по введенню в експлуатацію житла. В 2012 році у Львівській області було введено в експлуатацію 4960 квартир загальною площею 731,4 тис. м2 (з них 455,0 тис. м2 у міських поселеннях) і за цим показником вона посідала 5 місце в Україні. Проте за показником введення в експлуатацію житла на 1000 осіб - лише 11 місце (2,0 квартир) [19]. Таким чином можна говорити про те, що у Львівській області ситуація із забезпечення житлом покращується, але необхідний ще тривалий час для того, щоб вона сягнула середньоукраїнських значень.

Недостатня комфортність, низька енергоефективність житлових будинків перших масових серій, їх значна фізична і моральна зношеність потребують вирішення проблеми капітального ремонту (реконструкції) житла із застосуванням сучасних енергозберігаючих технологій, матеріалів та обладнання. Загалом в області рівень зносу житлового фонду складає 54,5% [66].

Позитивним є також те, що протягом останніх років зростали капітальні інвестиції в житлове будівництво. У 2012 році було інвестовано 2315,8 млн грн і за цим показником Львівська область посідала 5 місце в Україні. Більшість інвестицій (92,3%) прийшлась на нове будівництво, проте були також інвестиції спрямовані на поліпшення, вдосконалення, реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт раніше існуючого житла. Найбільша частка інвестицій у житлове будівництво припала на Львів (36,7%), Пустомитівський (17,3%) та Яворівський (5,6%) райони. Проте слід відзначити, що державний бюджет був джерелом тільки 1,5% всіх інвестицій в житлове будівництво [19].

В житлово-комунальному господарстві міст існує також проблема пов'язана з недостатнім рівнем обладнання ліфтами. Так, у Львівській області із 3445 будинків з 5-ти і більше поверхами тільки 1334 (38,7%) обладнані ліфтами [19]. Ремонту потребують 311 ліфтів, а ще 260 - модернізації. Крім того є потреба в ремонті систем диспетчерського контролю за інженерним обладнанням житлових будинків [43].

Ліфтове обладнання зношується, а його оновлення практично не проводиться. Тому спостерігається систематичне зупинення ліфтів з технічних причин, при цьому потреба в коштах на ремонт щорічно зростає [66].

Житлово-комунальне господарство розвивається дуже швидкими темпами. Рівень забезпечення населення комунальними послугами постійно зростає. Однак, значна частина житлового фонду все ще не обладнана комунальними послугами. Це особливо стосується сільських населених пунктів, проте проявляється і у міських поселеннях. Зокрема, у Львівській області в 2012 році водопроводом було обладнано 87,7% міського житлового фонду, каналізацією - 87,7%, централізованим опаленням - 75,3%, гарячим водопостачанням - 74,9%, газом - 91,4% [40]. Отже, і в міських населених пунктах є актуальною проблема недостатнього забезпечення комунальними послугами.

Однією з найважливіших проблем житлово-комунального господарства є застарілість матеріально-технічної бази. Це спостерігається як у житловому, так і в комунальному господарстві. Так, станом на кінець 2012 року у Львівській області до категорії аварійного житлового фонду належало 485 будинків загальною площею 37816 м2, в яких проживало 1348 осіб. До категорії зношеного житлового фонду належало 1058 будинків із загальною площею 81891 м2, в яких проживало 3362 особи. Найбільшу площу аварійний житловий фонд займає у Львові (6107 м2), Бродівському (5098 м2) та Жидачівському (3867 м2) районах, а зношений - у Дрогобицькому (10612 м2, в т.ч. Борислав - 8812 м2, Трускавець - 1800 м2), Жовківському (9221 м2) районах, Львові (8987 м2) та Стрийському районі (8929 м2, в т.ч. Стрий - 8347 м2) [19].

Водопровідні системи Львівської області потребують капітальних ремонтів. У Львівській області в 2012 році до категорії ветхих та аварійних належать 45% водоводів, 42% вуличних водопровідних мереж та 49% внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж [40]. При цьому спостерігається негативна тенденція зростання їх частки. Так, з 2000 до 2012 року протяжність ветхих та аварійних водоводів зросла з 292 км до 763 км (з 16% до 45%), вуличних водопровідних мереж з 447 км до 1100 км (з 21% до 42%), внутрішньоквартальних та внутрішньодворових мереж з 92 км до 423 км (з 16% до 49%) [40]. Отже, частка ветхих та аварійних водопровідних систем за дванадцять років зросла у 2,75 рази. Це свідчить про те, що у Львівській області не відбувається переобладнання та оновлення водопровідних систем, що становить загрозу для всіх водопровідних мереж області.

Технічна невідповідність водопровідних систем встановленим нормам призводить до витоків води, що в свою чергу позначається на її собівартості через зниження рентабельності, а отже призводить до зростання збитків. У 2012 році витік та невраховані втрати води складали 74504 тис. м3, що складало 48,2% всієї води поданої у мережу [43].

Крім того вода за якістю не завжди відповідає стандартам щодо питної води. Так, у 2012 році 28,6% відпущеної споживачам води не відповідало цим стандартам [43].

В межах області частка ветхих та аварійних водопровідних систем відрізняється за окремими територіальними одиницями. Найгіршою є ситуація у Львові (до ветхих та аварійних належить 68% водопровідних мереж), Золочівському (65%), Городоцькому (60%), Миколаївському (52%) та Перемишлянському (51%) районах [40].

Якість води на артезіанських водозаборах загалом відповідає стандарту "Вода питна". Проте є окремі випадки (водозабори "Будзень" та "Бібрка" для водопостачання міста Львів), де спостерігаються прояви підвищеного вмісту заліза та сірководню [66].

Практично всі очисні споруди каналізаційних стоків області збудовані до 1990 року і вимагають реконструкції, а в окремих населених пунктах - будівництва нових [65]. Реконструкції та технічного переоснащення вимагають також каналізаційні насосні станції, яких в області 60 [147]. Вирішення проблем водопровідно-каналізаційного господарства можливе в результаті реконструкції мереж водопостачання, насосних станцій, очисних споруд тощо [147].

Критичною з точки зору водозабезпечення ситуація також залишається у таких населених пунктах: Борислав, Турка, Трускавець, Мостиська, Рудки, селище міського типу Славське [147].

Каналізаційні мережі відсутні у 13% міст і селищ Львівської області, які оснащені централізованим водопостачанням [66]. Це призводить до забруднення поверхневих та ґрунтових вод і негативно впливає на екологічну ситуацію в області.

Однією з найбільш гострих проблем теплопостачальних підприємств є старіння основного обладнання і виробничих фондів, що негативно впливає на якість послуг, збільшує витрати палива і загалом призводить до підвищення собівартості теплової енергії [66]. До категорії ветхих та аварійних у Львівській області належить 29% теплових та парових мереж. Це призводить до значних втрат теплової енергії. Так в 2012 році втрати теплової енергії склали 541,9 тис. Гкал, що становило 16,6% всієї відпущеної теплової енергії [43].

Найвища частка ветхих та аварійних теплових та парових мереж у Самбірському районі (55%), Львові (52%), та Буському (50%) районах [40]. У 2012 році втрати теплової енергії складали 541,9 тис. Гкал (14,1% від усієї виробленої в області енергії). Найбільші втрати теплової енергії спостерігались у Львові (403,9 тис. Гкал, 89,6% всіх втрат) [40].

Крім того заміни потребує багато котлів (енергоустановок) в котельнях. Понад 23% всіх котлів в котельнях області експлуатуються вже понад 20 років [43].

Разом з тим в області відбувається модернізація систем теплопостачання з метою скорочення споживання природного газу. Найбільше це проявляється у Дрогобичі, де вже було модернізовано 9 котелень [140].

У Львівській області послуги централізованого теплопостачання надаються на території 14-ти районів. Централізованим теплопостачанням забезпечено місто Львів та 20 міст обласного та районного значення. В Буському, Городоцькому, Кам'янка-Бузькому, Мостиському, Пустомитівському та Турківському районах теплопостачальні підприємства ліквідовані [64].

Загальна чисельність населення, яка отримує послуги централізованого теплопостачання, становить 696 тис. осіб, що становить 61,8 % від загальної кількості міських мешканців. Впродовж останніх років відбувається відключення багатоквартирних житлових будинків від систем централізованого опалення та перехід їх на індивідуальне [64].

Послуги з централізованого теплопостачання надаються з відхиленнями від нормативних вимог, у ряді міст області взагалі відсутнє централізоване постачання гарячої води, а в деяких - гаряча вода подається лише в зимовий період [66]. Негативний вплив на роботу теплопостачальних організацій має безсистемне відключення споживачів від систем централізованого теплопостачання [66].

Житлово-комунальне господарство Львівщини є найбільшим споживачем природного газу та електроенергії в області, а разом з тим і найбільшим джерелом втрат теплової енергії [74].

Важливою є проблема заміни морально застарілого та енергоємного обладнання на нове. Енергоємне обладнання встановлювалось в 60-80-і роки минулого століття, коли електроенергія була дешевою. Зараз ситуація змінилась. Тому актуальним є питання енергозбереження.

Загалом в сфері енергоефективності у Львівській області виділяється ряд проблем: надмірне споживання енергоресурсів через низьку енергоефективність технологій і обладнання та недосконалість схем енергопостачання; неефективність структури споживання паливно-енергетичних ресурсів, зокрема через завищену частку споживання природного газу і недостатній обсяг використання енергії з альтернативних видів палива та відновлювальних джерел; низький рівень управління енергоефективністю і споживанням енергоресурсів та популяризації енергозбереження [89].

Велика частина житлово-комунального господарства Львівської області зосереджена у Львові. Тому очевидно, що основна частина проблем пов'язаних із застарілістю матеріально-технічної бази пов'язана зі Львовом. Так, у Львові знаходиться 23% усіх ветхих та аварійних водопровідних та 24% теплових та парових систем області. Тому оновлення матеріально-технічної бази житлово-комунального господарства Львівської області необхідно розпочинати зі Львова.

Нові проблеми в житлово-комунальному господарстві Львівської області й України загалом почали виникати після того як в 1995 році розпочався процес створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). У 2001 р. було прийнято Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", який заклав підвалини передачі спільного майна будинку в управління власників житла [4]. В останні роки цей процес значно пришвидшився і проблеми пов'язані з ним почали поставати гостріше.

Обов'язковість створення товариств, аналогічних українським ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків), запроваджена у Норвегії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії, Польщі, Угорщині, Чехії, Казахстані [31].

Багато мешканців не задоволено кількістю і якістю комунальних послуг, які надають комунальні підприємства. При цьому квартирна плата з року в рік росте, а стан житлових будинків постійно погіршується. Необхідних фінансових ресурсів на їх ремонт немає ні у державному, ні у місцевих бюджетах. Тому активно пропагується створення ОСББ, яке зможе ефективно управляти житлом, приймати рішення щодо ремонту і модернізації, розпоряджатися прибудинковою територією, замовляти комунальні послуги тощо [127].

Спеціалісти в сфері реформування управління житловою нерухомістю (Бригілевич В., Когут Г., Швець В., Шишко В., Щодра О.) наводять такі переваги ОСББ [4]:

- мешканці стають повноправними власниками об'єктів загального користування в будинку (спільного майна); мають можливість створити власну управлінську структуру для вирішення проблеми утримання будинку; покращити фізичний стан будинку та умови проживання в ньому власними силами або із залученням комунальних чи приватних структур на договірних засадах; контролювати якість ремонтних робіт у будинку; скоротити витрати на комунальні послуги; матеріально впливати на порушників загальних домовленостей.

- органи місцевої влади зменшують обсяг витрат із місцевого бюджету та утримання будинків; звільняються від проблем, пов'язаних із розрахунком та збором квартирної плати; передають значну частину прав щодо прийняття рішень у частині утримання та використання житлового фонду мешканцями будинків.

Незважаючи на те, що ОСББ вважається прогресивною формою організації зв'язків між власниками квартир в багатоквартирних будинках та комунальними підприємствами в українських реаліях в процесі їх створення виникає ряд перешкод. Це першу чергу пов'язано з тим, що власники квартир не поспішають переходити до цієї форми управління. Цьому є ряд причин:

1. Умови функціонування ОСББ недостатньо висвітлено в законодавчих актах, зокрема відсутні чіткі механізми взаємодії ОСББ з комунальними підприємствами. В зв'язку з цим виникає невизначеність. Тому власники квартир не хочуть експериментувати, а чекають, щоб побачити як нечисленні ОСББ будуть функціонувати на практиці.

2. Недостатня поінформованість населення щодо тих переваг, які власники отримають від переходу на ОСББ. Це певною мірою зумовлене неправильною діяльністю влади, яка позиціонує ОСББ як панацею, що здатна подолати всі проблеми житлово-комунального господарства. Насправді ОСББ створюються з метою вирішення проблем пов'язаних з послугами з утримання будинків і прибудинкових територій. Тому власники, які розцінюють ОСББ як вирішення всіх проблем розчаровуються в них, незважаючи на переваги в сфері утримання будинків та прибудинкових територій.

3. Перехід до ОСББ зазвичай викликає негативну реакцію власників квартир старшого покоління, які не готові до змін звичного ще з радянських часів стану речей у сфері обслуговування будинків.

4. Тарифи, що встановлюють ОСББ повинні бути не нижчими за встановлений рівень, що дозволяють утримувати будинок у належному стані, щоб ринкова вартість будинку не падала [31]. Тому виграти на економії квартплати мешканцям зазвичай не вдається, а отже після переходу до ОСББ витрати на комунальні послуги зростають.

5. У будинках, які передаються з під управління ЖЕКів до ОСББ повинен бути здійснений капітальний ремонт за кошт держави. Однак насправді цього не відбувається і витрати лягають на мешканців, що не може бути для них привабливим.

6. В Україні поки що немає цілісного спеціального законодавства, що містило б норми щодо таких аспектів управління будинком: визначення послуги з управління багатоквартирним будинком як цілісним житловим комплексом та окремими його складовими як виду зобов'язання; визначення плати за послугу з управління і поширення на неї дії житлових субсидій та пільг; правила діяльності управителя [4].

Необов'язковість створення ОСББ, обіцянка держави здійснити перший капітальний ремонт відіграли фатальну негативну роль у реформуванні ЖКГ, оскільки не знайдено жодного джерела фінансування таких капремонтів [4].

Приватизація квартир без зміни системи управління житловим фондом залишила власників житла без реальних засобів та інструментів управління своїм житлом, без механізмів контролю за якістю управління, адже й надалі, через 10 років після прийняття закону про ОСББ, більшість житлового фонду країни управляється ЖЕКами та іншими комунальними установами [4].

Житлово-експлуатаційні організації замовляють послуги постачальникові, збирають гроші за ці послуги й самі їх розподіляють [31]. Вважається, що при переході до ОСББ, коли ці функції виконуватиме управління будинку якість послуг зросте. Це твердження є правильним, однак стосується лише послуг з утримання будинку та прибудинкових територій.

При цьому слід пам'ятати, що ОСББ все одно змушене буде замовляти послуги водопостачання, водовідведення, теплопостачання у тих самих підприємств-монополістів (водоканали, ТЕЦ тощо). Тому незважаючи на те, що формально право контролю за якістю послуг перейде до ОСББ, реально впливати на якість цих послуг вони не зможуть. Тому реального покращення комунальних послуг до модернізації самих комунальних підприємств очікувати не слід.

З іншого боку у будинках, де створено ОСББ, не сплачується квартплата на користь ЖЕКу. Розмір квартплати встановлює саме ОСББ і зібрані кошти використовуються на потреби конкретного будинку. Тому, незважаючи на те, що розмір цих витрат може зрости, існує механізм контролю за якістю послуг з утримання будинків та прибудинкових територій. Отже, ОСББ не є інструментом, що вирішить всі житлово-комунальні проблеми, проте вони є дієвим засобом щодо вирішення питань з утримання будинків та прибудинкових територій.