Історія вчень про державу і право

Критика Готської програми (1875) Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. - К„ 1964. - Т. 19. - С 19-21, 27-28.

[СОЦІАЛІЗМ]

... В суспільстві, основаному на началах колективізму, на спільному володінні засобами виробництва, виробники не обмінюють своїх продуктів; так само мало праця, затрачена на виробництво продуктів, проявляється тут як вартість цих продуктів, як якась притаманна їм речова властивість, тому що тепер, на протилежність капіталістичному суспільству, індивідуальна праця вже не кружним шляхом, а безпосередньо існує як складова частина сукупної праці. Вислів «трудовий доход», неприйнятний і тепер через свою двозначність, втрачає таким чином всякий смисл.

Ми маємо тут справу не з таким комуністичним суспільством, яке розвинулось на своїй власній основі, а, навпаки, з таким, яке тільки що виходить якраз з капіталістичного суспільства і яке через це в усіх відношеннях, в економічному, моральному й розумовому, зберігає ще родимі плями старого суспільства, з надр якого воно вийшло. Відповідно до цього кожний окремий виробник одержує назад від суспільства після всіх відрахувань рівно стільки, скільки сам дає йому. Те, що він дав суспільству, становить йвго індивідуальний трудовий пай. Наприклад, суспільний робочий день являє собою суму індивідуальних робочих годин; індивідуальний робочий час кожного окремого виробника -- це доставлена ним частина суспільного робочого дня, його частка в ньому. Він дістає від суспільства квитанцію в тому, що він доставив таку-то кількість праці (після відрахування його праці на користь суспільних фондів), і по цій квитанції він одержує з суспільних запасів таку кількість предметів споживання, на яку затрачено стільки ж праці. Ту ж саму кількість праці, яку він дав суспільству в одній формі, він одержує назад в іншій формі. ...

Тому рівне право тут за принципом усе ще є правом буржуазним, хоч принцип і практика тут уже не суперечать одно одному, тоді як при товарообміні обмін еквівалентами існує лише в середньому, а не в кожному окремому винадку.

Незважаючи на цей прогрес, це рівне право в одному відношенні все ще обмежене буржуазними рамками. Право виробників є пропорціональне праці, яку вони доставляють; рівність полягає в тому, що вимірювання робиться рівною мірою -- працею.

Але одна людина фізично або розумово переважає іншу, отже, доставляє за той самий час більшу кількість праці або ж здатна працювати довше; а праця, для того щоб вона могла служити мірою, повинна бути визначена за тривалістю або за інтенсивністю, інакше вона перестала б бути мірою. Up рівне право є нерівне право для нерівної праці. Воно не визнає ніяких класових відмінностей, тому що кожний є тільки робітником, як і всі інші; але воно мовчазно визнає нерівну індивідуальну обдарованість, отже, і нерівну працездатність природними привілеями. Тому воно своїм змістом є право нерівності, як усяке право. За своєю природою право може полягати лише в застосуванні рівної міри; але нерівні індивіди (а вони не були б різними індивідами, якби не були нерівними) можуть бути вимірювані однією і тією самою мірою лише остільки, оскільки їх розглядають під одним кутом зору, беруть тільки з однієї певної сторони, як у даному, наприклад, випадку, де їх розглядають тільки як робітників і нічого більше в них не бачать, абстрагуються від усього іншого. Далі: один робітник одружений, другий ні, у одного більше дітей, у другого менше, і так далі. При рівній праці, отже, при рівній участі в суспільному споживному фонді один одержить насправді більше, ніж другий, буде багатшим від другого і тому подібне. Щоб уникнути всього цього, право, замість того щоб бути рівним, повинно б бути нерівним.

Але ці хиби неминучі в першій фазі комуністичного суспільства, в тому його вигляді, як воно виходить після довгих мук родів з капіталістичного суспільства. Право ніколи не може бути вище, ніж економічний лад і зумовлений ним культурний розвиток суспільства.

На вищій фазі комуністичного суспільства, після того як зникне поневолююче людину підкорення її поділові праці; коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засобом для життя, а стане сама першою потребою життя; коли разом з всебічним розвитком індивідів виростуть і продуктивні сили і всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком, тільки тоді можна буде цілком подолати вузький горизонт буржуазного права, і суспільство зможе написати на своєму прапорі: Кожний по здібностях, кожному по потребах!...

IV

Переходжу тепер до демократичного розділу: А. «Вільна основа держави»....

Вільна держава -- що це таке?

Зробити державу «вільною» -- це аж ніяк не є метою робітників, що позбулися обмеженого вірнопідданчого способу думок. У Німецькій імперії «держава» майже так само «вільна», як у Росії. Свобода полягає в тому, щоб перетворити державу з органу, який стоїть над суспільством, в орган, цьому суспільству цілком підпорядкований; та й за наших часів більша чи менша свобода державних форм визначається тим, в якій мірі вони обмежують «свободу держави».

«Сучасне суспільство» є капіталістичне суспільство, що існує в усіх цивілізованих країнах, більш або менш вільне від домішки середньовіччя, більш або менш видозмінене особливостями історичного розвитку кожної країни, більш або менш розвинуте. Навпаки, «сучасна держава» змінюється з кожним державним кордоном. У пруссько-німецькій імперії вона зовсім інша, ніж у Швейцарії, в Антії зовсім інша, ніж у Сполучених Штатах. Отже, «сучасна держава» є фікція.

Однак, незважаючи на строкату різноманітність їх форм, різні держави різних цивілізованих країн мають між собою те спільне, що вони стоять на грунті сучасного буржуазного суспільства, більш або менш розвинутого капіталістично. Тому в них є деякі спільні істотні ознаки. В цьому розумінні можна говорити про «сучасну державність» на протилежність тому майбутньому, коли відімре теперішній її корінь, буржуазне суспільство.

Постає питання: якого перетворення зазнає державність у комуністичному суспільстві? Інакше кажучи: які суспільні функції залишаться тоді, аналогічні теперішнім державним функціям? На це питання можна відповісти тільки науково; і скільки б тисяч разів не сполучати слово «народ» з словом «держава», це анітрохи не посуне його розв'язання.

Між капіталістичним і комуністичним суспільством лежить період революційного перетворення першого вдруге. Цьому періодові відповідає і політичний перехідний період, і держава цього періоду не може бути нічим іншим, крім як революційною диктатурою пролетаріату. ...

Фрідріх Енгельс

Походження сім'ї, приватної власності і держави (1884) Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. - К., 1964. -Т. 21. - С 27, 157-167.

ДОІСТОРИЧНІ СТУПЕНІ КУЛЬТУРИ

Морган Морган Л. Г. (1818-1881) -- американський історик і етнограф, дослідник первісного ладу, утверджував ідею прогресу і єдності історичного шляху людства. був перший, хто із знанням справи спробував внести в передісторію людства певну систему, і доти, поки значне розширення матеріалу не змусить внести зміни, запропонована ним періодизація безперечно лишиться в силі.

З трьох головних епох -- дикунства, варварства, цивілізації -- його, само собою зрозуміло, цікавлять тільки дві перші і перехід до третьої.

Поряд з цим відбувається розвиток сім'ї, але він не дає таких характерних ознак для розмежування періодів. ...

IX ВАРВАРСТВО І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Ми підійшли тепер до порога цивілізації. Вона починається новим кроком вперед у поділі праці. На нижчому ступені (дикості -- Уклад.) виробляли тільки безпосередньо для власного споживання; акти обміну, що провадилися зрідка, були поодинокі і охоплювали тільки випадкові лишки. На середньому ступені варварства у пастуших народів ми уже бачимо в худобі таке майно, яке за певної величини стада регулярно дає деякий надлишок проти власної потреби; одночасно ми бачимо також поділ праці між пастушими народами і відсталими племенами, які не мають стад, отже, два різні, що стоять один поряд одного, ступені виробництва і, значить, умови для регулярного обміну. На вищому ступені варварства відбувається дальший поділ праці між землеробством і ремеслом, отже, виробництво дедалі зростаючої частини продуктів праці безпосередньо для обміну, тим самим перетворення обміну між окремими виробниками в життєву необхідність для суспільства. Цивілізація зміцнює і посилює всі ці виниклі до неї види поділу праці, особливо через загострення протилежності між містом і селом (причому економічно панувати може місто над селом, як це було за стародавніх часів, або ж село над містом, як це було в середні віки), і додає до цього третій, властивий тільки їй, поділ праці вирішальної ваги -- створює клас, який займається уже не виробництвом, а тільки обміном продуктів, а саме купців. Досі причини утворення класів зв'язані були ще виключно з виробництвом ... Тут уперше появляється клас, який, не беручи ніякої участі у виробництві, захоплює загалом і в цілому керівництво виробництвом і економічно підпорядковує собі виробників, стає неминучим посередником між кожними двома виробниками і експлуатує їх обох.

Так разом з розширенням торгівлі, разом з грішми і лихварством, земельною власністю і іпотекою швидко відбувалася концентрація і централізація багатств у руках нечисленного класу, а поряд з цим зростало зубожіння мас і збільшувалась маса бідняків. ...

... Первісна природно виросла демократія перетворилася в ненависну аристократію.-- Нарешті, родовий лад виріс із суспільства, що не знало ніяких внутрішніх протилежностей, і був пристосований тільки до нього. Він не мав ніяких інших засобів примусу, крім фомадської думки. Тут же виникло суспільство, яке в силу всіх своїх економічних умов життя повинно було розколотися на вільних і рабів, на експлуататорів-багачів і експлуатованих бідняків,--суспільство, яке не тільки не могло знову примирити ці протилежності, а повинно було все більше загострювати їх. Таке суспільство могло існувати тільки в безупинній відкритій боротьбі між цими класами або ж під пануванням третьої сили, яка, нібито стоячи над класами, що ведуть між собою боротьбу, придушувала їх відкриті сутички і допускала класову боротьбу щонайбільше тільки в економічній галузі, в так званій законній формі. Родовий лад віджив свій вік. Він був зруйнований поділом праці та його наслідком -- розколом суспільства на класи. Він був замінений державою. ...

Отже, держава аж ніяк не являє собою сили, ззовні нав'язаної суспільству. Держава не є також «дійсність моральної ідеї», «образ і дійсність розуму», як твердить Гегель. Держава є продукт суспільства на певному ступені розвитку; держава є визнання, що це суспільство заплуталося в нерозв'язну суперечність з самим собою, розкололося на непримиримі протилежності, позбутись яких воно не в силі. А щоб ці протилежності, класи з суперечливими економічними інтересами, не пожерли один одного і суспільства в даремній боротьбі, для цього стала необхідною сила, яка стоїть, видимо, над суспільством, сила, яка б стримувала зіткнення, держала його в межах «порядку». І ця сила, яка виникла з суспільства, але ставить себе над ним і все більше й більше відчужує себе від нього, є держава.

В порівнянні з старою родовою організацією держава відзначається, по-перше, розділенням підданих держави за територіальними поділами.

Територія лишилась, але люди стали рухливими. Через те за вихідний пункт було взято територіальний поділ, і громадянам надали можливість здійснювати свої громадські права і обов'язки там, де вони оселялися, безвідносно до роду і племені. Така організація фомадян за місцем проживання є загальноприйнятою в усіх державах. Тому вона нам здається природною; але ми бачили, яка потрібна була уперта й тривала боротьба, поки вона могла утвердитися в Афінах і Римі на місце старої організації за родами.

Друга відмітна риса -- встановлення публічної влади, яка вже не збігається безпосередньо з населенням, що організує само себе як збройна сила. Ця особлива публічна влада необхідна тому, що самодіюча збройна організація населення зробилась неможливою відколи суспільство розкололось на класи. Народне військо афінсь-кої демократії було аристократичною публічною владою, спрямованою проти рабів, і тримало їх у покорі; але для того, щоб тримати в покорі також і громадян, стала необхідною ... жандармерія. Ця публічна влада існує в кожній державі. Вона складається не тільки з озброєних людей, але й з речових придатків, тюрем і примусових установ всякого роду, які були невідомі родовому устроєві суспільства. Вона може бути зовсім незначною, майже непомітною в суспільствах з ще нерозвинутими класовими протилежностями і в далеких областях, як це спостерігається іноді подекуди в Сполучених Штатах Америки. Публічна влада посилюється в міру того, як загострюються класові суперечності в державі, і в міру того, як держави, що мають стосунки між собою, стають більшими і густіше населеними. Погляньте хоч би на теперішню Європу, в якій класова боротьба і конкуренція завоювань роздули публічну владу до такої висоти, що вона загрожує поглинути все суспільство і навіть державу.

Для утримання цієї публічної влади потрібні внески фомадян -- податки. Вони були зовсім невідомі родовому суспільству. Але ми тепер їх знаємо досить добре. З розвитком цивілізації навіть і податків не досить; держава видає векселі на майбутнє, робить борги, державні борги. І про це старенька Європа може повідати чимало.

Наділені публічною владою і правом стягання податків, чиновники стають, як органи суспільства, над суспільством. Вільної, добровільної поваги, з якою ставились до органів родового суспільства, їм уже не досить, навіть коли б вони могли завоювати її; носії влади, яка відчужує себе від суспільства, вони повинні здобувати повагу до себе за допомогою виняткових законів, в силу яких вони здобувають особливу святість і недоторканність. Найнікчемніший поліцейський службовець цивілізованої держави має більше «авторитету», ніж усі органи родового суспільства, разом узяті; але най-могутніший монарх і найвидатніший державний діяч або полководець епохи цивілізації міг би позаздрити тій не з-під палки здобутій і безперечній повазі, з якою ставляться до найскромнішого родового старійшини. Останній стоїть посеред суспільства, тоді як перші змушені намагатись удавати з себе щось поза ним і над ним.

Тому що держава виникла з потреби тримати в узді протилежність класів; тому що вона в той же час виникла в самих сутичках цих класів, то вона, за загальним правилом, є державою най-могутнішого, економічно пануючого класу, який за допомогою держави стає також політично пануючим класом і здобуває таким чином нові засоби для придушення і експлуатації пригнобленого класу. Так, антична держава була, насамперед, державою рабовласників для придушення рабів, феодальна держава -- органом дворянства для придушення кріпаків і залежних селян, а сучасна представницька держава є знаряддя експлуатації найманої праці капіталом .

Крім того, в більшості відомих в історії держав права громадянам надаються відповідно до їх майнового стану, і цим прямо заявляється, що держава -- це організація імущого класу для захисту його від неімущого. Так було уже в Афінах і Римі з їх поділом на категорії за майном. Так було і в середньовічній феодальній державі, де ступінь політичного впливу визначався розмірами землеволодіння. Це знаходить вияв і у виборчому цензі сучасних представницьких держав. Однак це політичне визнання відмінностей у майновому стані зовсім не є істотним. Навпаки, воно характеризує нижчий ступінь державного розвитку. Вища форма держави, демократична республіка, що стає за наших сучасних суспільних умов все більше і більше неминучою необхідністю і являє собою форму держави, в якій тільки й може бути доведена до кінця остання рішуча боротьба між пролетаріатом і буржуазією,-- ця демократична республіка офіціально нічого не знає про відмінності за багатством. При ній багатство користується своєю владою посередньо, але зате тим певніше: з одного боку, у формі прямого підкупу чиновників -- класичним зразком є Америка,-- з другого боку, у формі союзу між урядом і біржею. ...

Нарешті, імущий клас панує безпосередньо за допомогою загального виборчого права. Доти, поки пригноблений клас -- отже, в даному разі пролетаріат -- ще не дозрів для визволення самого себе, він у більшості своїй визнаватиме існуючий суспільний порядок за єдино можливий і політично йтиме у хвості класу капіталістів, становитиме його крайнє ліве крило. Але, в міру того, як він дозріває для свого самовизволення, він конституюється у власну партію, обирає своїх власних представників, а не представників капіталістів. Загальне виборче право -- показник зрілості робітничого класу. Дати більше воно не може і ніколи не дасть у теперішній державі; але й цього досить. У той день, коли термометр загального виборчого права показуватиме точку кипіння у робітників, вони, як і капіталісти, знатимуть, що робити.

Отже, держава існує не одвічно. Були суспільства, які обходились без неї, які уявлення не мали про державу і державну владу. На певному ступені економічного розвитку, ступені, який необхідно зв'язаний був з розколом суспільства на класи, держава стала внаслідок цього розколу необхідністю. Ми наближаємось тепер швидкими кроками до такого ступеня розвитку виробництва, на якому існування цих класів не тільки перестало бути необхідністю, але стає прямою перешкодою виробництву. Класи зникнуть так само неминуче, як неминуче вони в минулому виникли. Із зникненням класів неминуче зникне держава. Суспільство, яке по-новому організує виробництво на основі вільної і рівної асоціації виробників, відправить усю державну машину туди, де їй буде тоді справжнє місце: в музей старовини, поруч з прядкою і з бронзовою сокирою....

Карл Маркс (1877) Маркс К. і Енгельс Ф. Твори. - К., 1964. - Т. 19. - С 109-113.

... З багатьох важливих відкриттів, якими Маркс вписав своє ім'я в історію науки, ми можемо спинитися тут тільки на двох. Першим з них є зроблений ним переворот в усьому розумінні всесвітньої історії. В основі всіх попередніх поглядів на історію лежало уявлення, що причину всіх історичних змін слід шукати кінець кінцем у мінливих ідеях лкудей і що з усіх історичних змін найважливішими, визначаючими всю історію, є політичні. Але звідки з'являються у людей ідеї і які рушійні причини політичних змін -- над цим не задумувались.

А Маркс довів, що вся попередня історія людства є історія боротьби класів, що в усій різноманітній і складній політичній боротьбі мова йшла завжди саме про суспільне і політичне панування тих чи інших класів суспільства, про збереження панування з боку старих класів, про досягнення панування з боку нових класів, що підносяться. Але внаслідок чого виникають і існують ці класи? Внаслідок наявних щоразу матеріальних, чисто фізично відчуваних умов, при яких суспільство в кожну дану епоху виробляє і обмінює «необхідні засоби існування.

Для соціалістичного світогляду це нове розуміння історії було надзвичайно важливе. Воно довело, що вся історія і понині йде шляхом антагонізму і боротьби класів, що завжди існували пануючі і підлеглі, експлуатуючі і експлуатовані класи і що величезна більшість людства завжди була приречена на сувору працю і нужденне існування.

Друге важливе відкриття Маркса полягає в остаточному виясненні відношення між капіталом і працею, інакше кажучи, в розкритті того, яким чином всередині сучасного суспільства, при існуючому капіталістичному способі виробництва відбувається експлуатація робітника капіталістом.

Було доведено, що збагачення сучасних капіталістів не в меншій мірі, ніж це було у рабовласників або феодалів, які експлуатували кріпосну працю, відбувається за допомогою привласнення чужої неоплаченої праці і що всі ці форми експлуатації відрізняються одна від одної лише тим способом, яким ця неоплачена праця привласнюється. Але тим самим у імущих класів був вибитий з-під ніг останній грунт для лицемірних фраз, ніби в сучасному суспільному ладі панують право і справедливість, рівність прав і обов'язків і загальна гармонія інтересів, і сучасне буржуазне суспільство було викрите не в меншій мірі, ніж попередні, викрите як грандіозний заклад для експлуатації величезної більшості народу незначною меншістю, яка весь час скорочується.

На цих двох важливих підвалинах ґрунтується сучасний науковий соціалізм.

ІДЕОЛОГИ АНАРХІЗМУ. XIX ст.

П'єр-Жозеф Прудон

Что такое собственность? (1841) Прудон П. Ж. Что такое собственность? 1-й мемуар. Исследование принципа права и правительства. 2-й мемуар. Письмо к Бланки о собственности / Пер. с фр. - Лейпциг-СПб., 1907- 253 с.

Глава І

МЕТОД, КОТОРОМУ МЫ СЛЕДУЕМ. -- ИДЕЯ РЕВОЛЮЦИИ

Если бы мне поставлен был вопрос: Что такое рабство! и я ответил на него одним словом: Убийство, мысль моя была бы для всех ясной. Мне не надо было бы прибегать к длинным рассуждениям и доказывать, что отнимать у человека его мысль, его волю, его личность значит распоряжаться над его жизнью и смертью: обращать человека в рабство значит убивать его. Почему же мне не ответить и на другой вопрос: Что такое собственность! точно также: Собственность -- воровство, и не быть уверенным при этом, что я останусь непонятым? Ведь второй тезис есть только видоизмененный первый. Я берусь за исследование самого принципа наших учреждений: собственности и правительства. ...

Одни авторы заявляют нам, что собственность есть гражданское право, возникшее на почве первоначального захвата (занятия) вещи и освященное законом, другие находят, что собственность -- естественное право, родившееся на почве труда. При всей видимой противоположности этих доктрин, обе они находят сочувствие и одобрение. Я утверждаю, что ни труд, ни захват, ни закон не могут создать собственности, она налицо без причины. Неужели это такое прегрешение с моей стороны? Какой шум поднимут мои слова!

-- Собственность -- воровство] Ведь это набат 93-го года! Ураган революции!

Читатель, успокойтесь: я вовсе не апостол раздора, не слуга мятежа. Я лишь предвосхищаю на несколько времени ход истории, излагаю истину, которая осуществится неминуемо, мы напрасно пытаемся воспрепятствовать этому; я пишу предисловие к нашей будущей конституции. Мое определение: Собственность -- воровство кажется вам кощунственным, но оно может сыграть роль громоотвода, если только злободневная сутолока позволит нам вникнуть в него; но сколько интересов, сколько предрассудков восстают против него! ...

Итак, о чем рассуждают наши юристы и публицисты? О справедливости, равенстве, свободе, естественном и положительном праве и т.д. Но что такое справедливость? Каков ее принцип, характер, формула? ...

Справедливость -- это центральное светило, управляющее обществами, вокруг которого вращается политический мир, принцип и масштаб всех наших поступков. Все дела совершаются людьми во имя права и справедливости. Справедливость не есть продукт закона; напротив, закон всегда лишь провозглашает и применяет справедливость во всех взаимных отношениях людей на почве их интересов. Итак, если мы плохо определили понятие права и справедливости, если наше определение неполно, а тем паче ложно, ясно, что все наше практическое законодательство никуда не годно, наши учреждения плохи, наша политика ложна; а отсюда непорядок и социальные бедствия. ...

Справедлива ли власть человека над человеком? Все отвечают: Нет, власть человека может быть лишь властью закона, который, в свою очередь, должен воплощать справедливость и истину. Частная воля не играет никакой роли в управлении страной; задача управления заключается, с одной стороны, в открытии истины, справедливости и в кодификации их в законодательстве, с другой стороны -- в организации контроля над исполнением этого законодательства. Я не буду разбирать теперь, соответствует ли наша конституция этим условиям: не случается ли, например, что личная воля министров вмешиваться в декларацию и интерпретацию закона: предпочитают ли наши депутаты побеждать в своих прениях доводами рассудка или численностью; для меня достаточно, что общепринятое представление о хорошем правительстве согласно с моим определением. ...Справедливо ли политическое и гражданское неравенство? Одни отвечают -- да, другие -- нет. Первым я напомню, что, когда народ уничтожил все привилегии и касты, это им понравилось, вероятно потому, что было в их интересах; почему же они против того, чтобы имущественные привилегии были отменены так же,, как привилегии ранга и крови? Потому, что -- говорят они -- политическое неравенство неразрывно связано с собственностью, а без собственности невозможно никакое общество.

Итак, вопрос, поставленный нами, сводится к вопросу о собственности. Что касается вторых, то я ограничусь следующим замечанием по их адресу: Если вы желаете политического равенства, уничтожьте собственность; иначе на что же вы жалуетесь?

Глава II

СОБСТВЕННОСТЬ, РАССМАТРИВАЕМАЯ КАК ЕСТЕСТВЕННОЕ ПРАВО. О ПЕРВОНАЧАЛЬНОМ ЗАХВАТЕ И ГРАЖДАНСКОМ ПРАВЕ КАК ИСТОЧНИКАХ СОБСТВЕННОСТИ

Определения

...В собственности различают: 1) чистую, простую собственность, господское, сеньоральное право над вещью или, как это называется, голую собственность; 2) владение вещью. ...

Это двойная роль собственности как власти и владения имеет крайне важное значение; необходимо хорошо освоиться с этим определением собственности, чтобы понять последующее изложение.

1. О собственности, как естественном праве.

Декларация прав поместила собственность между естественными и неотъемлемыми правами человека, которых она насчитывает четыре: свобода, равенство, собственность, безопасность. Какому методу следовали законодатели 93 года в этом перечне? Никакому... они все делали ощупью или нахрапом. ...

Однако, если сравнить между собой все эти три или четыре права, мы видим, что собственность совсем не походит на остальные: что для большей части граждан она существует только в возможности как спящая, мертвая сила; у других же, фактически пользующихся ею, она допускает известные изменения и модификации, несовместимые с понятием естественного права; что в фактической жизни правительство, суды и законы с нею не считаются; наконец, что весь свет инстинктивно и в один голос считает ее призраком. ...

Это не все. Государство представляет собой также совокупность граждан, объединенных под сенью общего законодательства: этот социальный акт гарантирует каждому его собственность, одному -- его поле, другому -- его виноградник, третьему -- его аренду, рантье же, который тоже мог бы приобрести недвижимость, но предпочел придти на помощь казначейству, -- его ренту. Государство не может требовать, чтоб кто-нибудь без должного вознаграждения пожертвовал акром своего поля, уголком своего виноградника; еще менее в его власти понизить арендную плату.

Подведем итоги. Свобода есть абсолютное право,... непроницаемость в жизни материи. Равенство есть абсолютное право, потому что в глазах каждого человека его свобода и жизнь также драгоценны, как свобода и жизнь другого. Эти три права абсолютны, т.е. не могут быть ни увеличены, ни уменьшены, потому что всякий член общества получает столько же, сколько дает сам, свободу за свободу, равенство за равенство, безопасность за безопасность, тело за тело, душу за душу, на жизнь и смерть.

Собственность же и по своему этимологическому смыслу и по юридическим определениям ее есть право, выходящее за пределы общества; ведь ясно, что если блага каждого были бы общественными благами, все находились бы в одинаковом положении; определение собственности, как права индивидуума, самым абсолютным способом располагать общественной собственностью, было бы противоречием. Итак, мы соединились в общество в интересах нашей свободы, равенства и безопасности, но не ради собственности; если собственность -- естественное право, оно во всяком случае не социальное, а именно антисоциальное право. Собственность и общество -- две безусловно несовместимые вещи; невозможно ассоциировать двух собственников, как невозможно соединить два магнита их одноименными полюсами. Общество должно или погибнуть, или уничтожить собственность.

Приводимые различными авторами источники права собственности сводятся к следующим двум: захвату и труду. Я рассмотрю их по порядку, во всех их видах и деталях и напоминаю читателю, что, о каком бы из них ни шла речь, мое изложение неопровержимо докажет, что только при условии равенства собственность была бы справедливой и возможной.

2. О захвате, как источнике собственности.

Право захвата или первого владельца вытекает из действительного, физического, активного владения вещью. Захватывая участок, я считаюсь его собственником, пока не доказано противное. Ясно, что вначале такое право могло быть законным только при условии его распространения на всех; это общее мнение юристов.

.. .Человек не является даже собственником своих способностей? Человек имеет известные силы, добродетели, качества; природа вверила их ему для того, чтобы он мог жить, познавать, любить; но он не имеет над ними абсолютной власти .. .Если б он был суверенным господином своих способностей, он не позволил бы себе терпеть голод и холод; он ел бы без конца и ходил бы по огню; подымал бы горы, проходил бы сто миль в одну минуту, лечил бы себя без лекарств, одной своей силой воли и сделал бы себя бессмертным. Ему стоило бы сказать: хочу сделать это, и работа его была бы тут как тут, прекрасная, идеальная; ему стоило бы только сказать: я хочу знать, и он знал бы; люблю -- и он насладился бы любовью. Итак, что же? Человек вовсе не хозяин над самим собой и будет хозяином над тем, что не его! Пусть он пользуется продуктами природы, он не может жить иначе; но пусть откажется от своих претензий собственника и вспомнит, что этот титул дан ему только по метафоре. ...

3. О гражданском праве, как основе и санкции собственности. ...Право владения. Люди жили в коммунизме положительном или отрицательном --- это безразлично; тогда не было собственности, потому что не было даже частного владения. По мере роста числа владельцев приходилось делать усилия для увеличения средств существования; таким образом люди пришли к соглашению (был ли это формальный или молчаливый договор -- не имеет здесь значения), что трудящийся является единственным собственником продукта своего труда; это значит, договор констатировал лишь тот факт, что отныне никто не в состоянии жить не работая. Отсюда необходимо вытекало, что для равенства в условиях существования необходимо осуществить равенство труда; а для последнего необходимо было дать равные средства труда. Кто не трудясь, силой ли, хитростью, овладевал средствами существования другого, тот нарушал равенство, становился вне закона. Кто накоплял средства производства, под предлогом усиленной деятельности, тот тоже уничтожал равенство. Равенство служило тогда выражением права; кто покушался на равенство, тот совершал несправедливость.

Таким образом вместе с трудом рождалось частное владение, право над вещью, но над какой вещью? Очевидно, над продуктом, а не над почвой. Так как это всегда понимали арабы, так понимали его некогда и германцы по свидетельству ЦеЗаря и Тацита. ... Я могу быть владельцем поля, которое я распахал, возделываю, на котором я построил свой дом, которое кормит мою семью и мой скот, -- могу владеть им, 1) в качестве первого занявшего его, 2) как обрабатывающий его и 3) в силу общественного договора, определившего его мне при дележе. Но ни один из этих пунктов не дает мне права собственности, ведь если я ссылаюсь на право захвата, общество может ответить мне: Мой захват старше твоего.

...Закон освятил эгоизм; он подписался под чудовищными притязаниями, дал свое согласие на нечестивые желания, как будто в его власти было заполнить бездонную пропасть и насытить ад. Слепой закон, закон темного человека, закон, который не есть закон; закон раздора, лжи и крови. Это он, всегда обновляемый, всегда восстанавливаемый, помолодевший, реставрированный, окрепший как палладиум, смутил сознание народов, затемнил ум мыслителей и вызвал все катастрофы в жизни наций. Его осудило христианство, хотя невежественные слуги церкви боготворят его: у них нет ни желания изучать природу и человека, ни умения читать в книге природы и человека.

Наконец, чем руководилось законодательство, создавая собственность, какому принципу оно следовало? Просто невероятно: это было равенство.

Земледелие было основанием поземельного владения и случайной причиной собственности. Чтобы обеспечить земледельцу плод его трудов, надо было обеспечить ему средства производства. Чтобы защитить слабого от посягательств сильного, чтобы положить конец грабежу и обману, чувствовалась потребность установить между отдельными владельцами постоянные демаркационные линии, неприступные преграды. С каждым годом население увеличивалось, вместе с тем росла также алчность земледельца; устанавливая границы, люди надеялись положить предел честолюбию, оно должно было разбиться о межевые камни. Таким образом почва была присвоена в собственность, именно благодаря потребности в равенстве, которое было необходимо для общественной безопасности и для мирного пользования своим добром. ...

Ссылка на человечество, признающее право собственности, несостоятельна, так как это право необходимо предполагает равенство и, следовательно, находится в противоречии со своим собственным принципом; ссылка на религии, санкционировавшие это право, также несостоятельна, так как они всегда были на услужении у владык мира сего, и боги всегда говорили то, что желали политики; социальные выгоды, приписываемые собственности, не могут служить к ее оправданию, так как они всегда вытекали из равенства владения. ...

Глава III

ТРУД, КАК ПРИЧИНА СОБСТВЕННОСТИ

Новейшие юристы, по примеру политико-экономов, почти все покинули теорию первоначального захвата и перешли на сторону теории, считающей источником собственности труд. Но, во-первых, это значит вертеться в заколдованном кругу, создавать себе иллюзии. ... А так как... право захвата равно для всех, труд тоже должен подчиниться закону равенства. ...

1. Земля не может быть частной собственностью, ...Присвоение плотнейшей из стихий не могло состояться без

присвоения трех других, потому что по французскому и римскому праву собственность над поверхностью земли заключает в себе также собственность над всем тем, что над ней и под ней. ...

Человек не может жить, если запретить ему проходить по большим дорогам, останавливаться на полях, укрываться в пещерах, зажигать огонь, собирать дикие ягоды, рвать травы и варить их в черепке обожженной глины. Таким образом земля, точно так же как вода, воздух и свет, является предметом первой необходимости; каждый имеет право свободно пользоваться ею с единственным условием не вредить другим. ...

2. Всеобщее согласие не оправдывает собственности.

.. .Может ли взаимное соглашение узаконить собственность? Я отрицаю это. Подобный договор, был ли он составлен под редакцией Гроция, Монтескье и Ж.-Ж. Руссо, подписался ли под ним весь род человеческий, юридически недействителен, а факт заключения его незаконен. Человек не может отказаться от труда, так же как не может отказаться от своей свободы; признать же право собственности на землю значит отказаться от труда, потому что это равносильно отказу от орудия его; это значит отказаться от естественного права, лишить себя своего человеческого достоинства. ...

.. .Действительно, если в общественном договоре собственность построена на равенстве, то договор этот оказывается нарушенным с того момента, когда равенство перестало существовать; собственность становится узурпацией. Итак мы ничего не выигрываем с помощью этого гипотетического соглашения между людьми.

3. Давность не создает собственности.

Право собственности было началом всего зла на земле, первым кольцом в длинной цепи преступлений и несчастий, которую человечество влачит с первых дней своего существования. Иллюзия давности -- это печальный самообман, дурман, который должен был усыпить нашу совесть, остановить человека на его пути к истине увековечить его заблуждения. ...

Давность не может служить аргументом в пользу собственности еще по одной причине (это уж самые тонкости юриспруденции): права земельного владения есть часть другого, более обширного права, которое даже в самые печальные времена человечества не исчезало окончательно; пролетариям достаточно доказать, что они всегда фактически пользовались хоть частью этого права, чтобы быть восстановленными во всем этом праве. ...

В какие тонкости мы бы не вдавались, давность делается противоречием собственности; или вернее, давность и собственность -- это две формы, которые служат одна другой коррективом и не малой ошибкой старой и новой юриспруденции было желание соединить их воедино. ...

4. О труде.

Труд сам по себе не дает никакого права на присвоение предметов природы. .. .Я утверждаю, что владелец вознагражден за свой труд и прилежание двойной жатвой, но не приобретает никаких прав на землю. Пусть трудившийся сохранит за собой плоды своего трудолюбия, я согласен с этим; но я не понимаю, почему собственность на плоды земли должна влечь за собой собственность за землю. Разве рыбак, который наловчился ловить больше рыбы, чем его товарищи на том же берегу, приобретает поэтому право собственности на то место, где он ловит рыбу? ...

Таким образом, с одним пунктом мы покончили: если даже признать собственность на продукт, она не влечет за собой права собственности на самое орудие производства; мне кажется это не требует дальнейших доказательств. Есть сходство между тем, как солдат владеет своим оружием, каменщик -- вверенными ему инструментами, рыбак -- своей рекой, охотник -- своими лесами и полями; все они, если хотите, будут собственниками своих продуктов; но никто из них не есть собственник его орудий производства.

5. Труд ведет к равенству собственности.

Допустим однако, что труд создает собственность над самой материей; почему же в таком случае этот принцип не имеет общей силы? Почему благодеяние этого мнимого закона не распространяется на всю массу трудящихся и ограничивается небольшим числом избранных? ... Почему арендатор не становится собственником обрабатываемого им участка, тогда как собственник его приобрел его тоже только трудом? ...

Мой тезис -- следующий: Работник сохраняет, даже получивши свою заработную плату, естественное право собственности на произведенный им предмет. ...

Труд ведет нас к равенству; каждый шаг наш приближает нас к равенству; и если сила, прилежание и умение рабочих одинаковы, ясно, что имущества тоже должны быть одинаковы. Действительно, если рабочий -- как вы говорите и как мы согласились с вами -- есть собственник создаваемой им собственности, то отсюда следует, что:

1) рабочий приобретает в ущерб тунеядцу-собственнику;

2) так как всякое производство необходимо носит коллективный характер, рабочий имеет право на часть продукта и прибыли, смотря по доле труда в производстве;

3) так как всякий накопленный капитал есть собственность общества, он не может быть ничьей частной собственностью.

Эти выводы неопровержимы; их одних было бы достаточно, чтобы произвести полный переворот в нашей политической экономии и изменить наши учреждения и законы. ...

Часть вторая

ПРОИСХОЖДЕНИЕ СОБСТВЕННОСТИ

1. Источник наших заблуждений.

Для того, чтобы найти истинный общественный строй, необходимо ответить прежде на следующие вопросы:

Как возникла собственность, если она не является естественным состоянием человека? Как объяснить, что социальный инстинкт, столь безошибочный у животных, изменил здесь человеку? Почему человек, рожденный для общества, до сих пор не живет в товариществе? ...

Человек рожден для общества, он стремится во всех своих отношениях к равенству и справедливости; но он любит также свободу и славу; трудность удовлетворить заодно все эти различные потребности и была первой причиной деспотизма воли и вытекающей из него собственности. С другой стороны, человек постоянно нуждается в обмене своих продуктов; он не в состоянии точно вычислить стоимость различных продуктов и довольствуется приблизительным определением, согласно со своим пристрастием и капризом; и пускается в неправильную торговлю, результатом которой всегда являются богатства одних и бедность других. Таким образом, самые крупные беды человека проистекают от неразумной общительности (общественности), от той самой справедливости, которой человечество так гордится и которую оно применяет с таким поразительным невежеством. ...

2. Обличительные черты коммунизма и собственности.

1) Не смею скрыть, что никто еще не представлял себе общественный строй вне собственности и коммунизма; этому трижды проклятому заблуждению собственность обязана всем, что она есть. Недостатки коммунизма так очевидны, что критикам его не нужно было много искусства, чтоб отравить ею людей. Безапелляционность его несправедливых приговоров, его насилование личных симпатий и антипатий, железное ярмо, налагаемое им на волю человека, нравственная пытка, которой он подвергает совесть человека, дряблость, на которую он осуждает общественную жизнь и, наконец, его блаженное и тупое однообразие, сковывающее свободную, активную и рассуждающую личность -- все это возмутило здравый смысл человека и бесповоротно осудило коммунизм.

Авторитеты и примеры, на которые ссылаются в пользу коммунизма, говорят в сущности против него: коммунистическая республика Платона построена на рабстве, республика Ликурга прибегает к труду илотов, которые должны были все производить для своих хозяев и таким образом давали им возможность предаваться исключительно войне и гимнастическим упражнениям. Ж.-Ж. Руссо, смешивавший коммунизм и равенство, тоже сказал где-то, что без рабства не представляет себе возможности равенства. Коммунистические общины первых христиан не продержались долее одного столетия и скоро выродились в монашеские скиты... Бабуви-стов, которыми руководил скорее экзальтированный страх перед собственностью, нежели определенная доктрина, погубила утрировка их принципов; сенсимонисты, желавшие совместить коммунизм и неравенство, прошли как маскарадный чад. Величайшая опасность, которой может подвергнуться современное общество, -- это потерпеть еще раз кораблекрушение на этом подводном камне. ...

Коммунизм это -- гнет и рабство. Человек согласен подчиниться закону долга, служить родине, помогать друзьям, но он хочет работать по собственному выбору, сколько и когда ему угодно; он желает распорядиться своим временем, повиноваться одной необходимости, по-своему выбирать себе друзей, занятия и время отдыха; помогать не по приказу, а по собственному желанию; жертвовать собой из эгоизма, а не из рабского принуждения. Коммунизм безусловно препятствует свободному развитию наших способностей, наших благороднейших влечений, сокровенных чувств; если вы найдете средство примирить его с требованиями индивидуального разума и воли, то будьте уверены: перед вами уже не будет более коммунизма, от него останется только имя -- а так как мы искренне стремимся к истине, нам следует избегать всякого слововерчения.

Итак, коммунизм нарушает автономию совести и равенство: первую -- тем, что связывает ум и сердце, парализует нашу свободу в области мысли и фактов, второе -- тем, что равно вознаграждает труд и лень, талант и глупость, чуть ли не порок и добродетель. Впрочем, если собственность невозможна потому, что все вперегонки стараются приобрести ее, то коммунизм скоро станет невозможным благодаря лености.

2) В свою очередь собственность нарушает равенство своей исключительностью и привилегией, а свободу -- деспотизмом. Первое я достаточно развил в трех предыдущих главах; здесь ограничусь тем, что окончательно докажу тождественность собственности и воровства. ...

Воровство совершается на бесконечно различные лады, законодатель очень искусно различает и классифицирует их, смотря по степени их жестокости или заслуженности и в одном случае воздает воровству дань уважения, в другом -- карает его.

Воруют: 1) нападая на большой дороге; 2) без соучастников или большой бандой; 3) с помощью взлома; 4) утайки; 5) злостного банкротства; 6) подлога частных или официальных документов; 7) подделки монеты. ...

Крадут: 8) как шулер; 9) как шантажист; 10) злоупотребляя доверием другого; 11) с помощью игры и лотереи. ...

Крадут: 12) с помощью ростовщических процентов. .. .Крадут: 13) с помощью ренты, арендной и наемной платы. Крадут: 14) с помощью торговли, если прибыль торговца превышает законное вознаграждение его обязанностей. Крадут: 15) получая прибыль на своем продукте, получая синекуру или крупное жалование. ... Итак подведем резюме: после эпохи отрицательного коммунизма, которую древние поэты называют золотым веком, справедливость является нам в виде права сильного, ее первый дебют. ...

Из права сильного произошла эксплуатация человека человеком, иначе -- рабство, ростовщичество или дань, налагаемая победителем на побежденного врага, и вся столь многочисленная свора податей, налогов, регалий, барщин, оброков, ренты, чинша и т. д. и т.д., одним словом -- собственность.

За правом сильного последовало право хитрого, как второй вид справедливости... В сущности это та же сила, только не физическая, а, духовная сила. .. .Хитрость или вернее -- вероломство, была почти вся политика древнего Рима.

Из права хитрого произошла прибыль промышленника, торговца и банкира..., наконец, все виды общественного неравенства. ...

Второй результат собственности -- деспотизм. Так как деспотизм неизбежно соединяется в уме с понятием законной власти, я должен... коснуться также вопроса о законной власти, о ее принципе. ...

Итак, власть человека над человеком находится -- в каждом данном обществе -- в обратном отношении к уровню умственного развития, достигнутого обществом; мы можем вычислить ее вероятную продолжительность, если взвесим, насколько распространено в обществе стремление к истинному правительству, т.е. правительству, построенному на истине. И точно так же, как право сильного и хитрого теряет почву по мере расширения понятия справедливости и в конце концов должно перейти в равенство, так гегемония воли сменяется гегемонией разума и в результате растворится в научном социализме. ...

Все вопросы законодательства и политики -- область науки, а не дело вкуса; законодательная власть принадлежит только разуму; систематически доказанной истине. Признавать за той или другой властью право санкций и право veto -- это верх тирании. Справедливость и законность так же не зависимы от нашего сочувствия, как и математические истины. Надо только знать их и они сами собой становятся обязательны; надо только подумать и поработать, и они откроются нам..Какую же роль играет народ, если он не является сувереном и источником законодательной власти? Народ есть страж закона, народ есть исполнительная власть. Всякий гражданин может заявить: это верно, это справедливо; но его убеждение обязывает только его одного; провозглашаемая им истина только тогда становится законна, когда получает (всеобщее) признание. Но это значит признать закон? Это значит проверить математическую или метафизическую операцию, повторить опыт, сделать наблюдение, констатировать факт. Только нация имеет право сказать: Мы приказываем и повелеваем. ...

Собственность, вор, герой, суверен -- ведь все эти слова синонимы -- объявляют свою волю законом и не терпят ни противоречий, ни контроля, другими словами, требуют для себя законодательной и исполнительной власти...

Собственность необходимо ведет к деспотизму, к господству произвола и ненасытных вожделений; это в такой степени присуще ей, что достаточно посмотреть кругом нас, вспомнить физиономию собственности и мы сейчас убедимся в этом. Собственность есть право употреблять и злоупотреблять. Но раз задача управления заключается в экономии, раз его единственная цель -- производство и потребление, распределение труда и продуктов, то может ли оно ужиться с собственностью? Если продукты составляют частную собственность, как же их собственникам не быть царями и царями деспотическими, царями в пропорции их богатства? И если каждый собственник -- августейший властелин в своей собственности, неприкосновенный царек в своих владениях, то как же такому правительству собственников не быть хаосом и вавилонским столпотворением?

3. Определение третьей формы общественного устройства. Заключение.

Итак, если брать в основу собственность, невозможно ни управление, ни общественное хозяйство, ни администрация.

Свобода по самому существу своему носит организующий характер: чтоб обеспечить равенство между людьми; равновесие между нациями необходимо, чтобы земледелие и промышленность, центры просвещения и торговли, складочные пункты распределялись согласно географическим и климатическим условиям каждой страны, согласно с качеством продуктов, с природными талантами и характером жителей и т.д.; распределение это должно быть справедливо и разумно, так чтобы нигде не было ни излишка, ни недостатка в населении, потреблении и продукте. Здесь начинается наука о публичном и частном праве, истинная политическая экономия. Теперь дело за юристами: освобожденные отложного принципа собственности, они должны формулировать их законы и умиротворять мир. ...Точка опоры дана им.

Я исполнил поставленную себе задачу: собственность разбита, она более не поднимется. ...В самом деле, какие софизмы, какие закоренелые предрассудки могут устоять против следующих простых положений?

1) Частное владение есть условие общественной жизни; собственность есть общественное самоубийство -- это доказывают пять тысяч лет истории собственности. Владение согласно с правом, собственность противна праву. Уничтожьте собственность и сохраните владение; благодаря одному этому изменению в принципе вы измените все законы, правительство, народное хозяйство, учреждения -- вы изгоните зло со света. ...

4) Так как всякий человеческий труд необходимо вытекает из коллективной силы, всякая собственность тоже должна быть коллективной и нераздельной; точнее -- труд уничтожает собственность.

5) Так как каждая рабочая способность и дарование точно так же, как каждое орудие труда представляет собой накопленный капитал, коллективную собственность, то всякое неравенство в положении и имуществе, вводимое под предлогом неравенства талантов, несправедливость и воровство. ...

9) Единственно возможной, справедливой и истинной формой общественного устройства является свободная ассоциация, свобода, ограничивающаяся соблюдением равенства в средствах производства и эквивалентности в обмене.

10) Политика есть наука о свободе; управление человека человеком, как бы оно не называлось, есть гнет; самое совершенное общество представляет из себя союз порядка и анархии.