Розвиток і кодифікація земельного законодавства України сучасного періоду
Сутність основних етапів та проблем кодифікації земельного законодавства на сучасному етапі. Розробка ефективних рекомендацій щодо формування і кодифікації нового земельного законодавства України. Розвиток кодифікованих актів земельного законодавства.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.11.2012 |
| Размер файла | 241,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У окремому розділі розглядаються питання регулювання обігу земельних ділянок; купівлі-продажу, викупу, дарування, успадкування, оренди. Визначені особливості обігу сільськогосподарських земель. Встановлено можливість обміну земельних ділянок, у тому числі тих, які орендуються. Суттєво поглиблені і конкретизовані умови набуття права оренди земельних ділянок. Встановлено порядок страхування об'єктів оренди земель. Визначені умови оренди земель для городництва, службових наділів. Встановлено концептуальні засади функціонування інституту іпотеки.
Розділі VI нового Кодексу присвячений регулюванню питань охорони земель. Проект також визначає завдання державного контролю за використанням і охороною земель, державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель (Розділ VII). Зважаючи на те, що питанням плати за землю присвячений окремий кодифікований акт - Закон України «Про плату за землю», [20, с 238.] в ст. 226 ЗК лише зазначається, що використання землі в Україні є платним. Встановлено, що відшкодування заподіяних збитків власникам земель і землекористувачам здійснюється будь-якими суб'єктами, у тому числі державою. Визначено, що втрати сільськогосподарських і лісових угідь компенсуються поряд з відшкодуванням збитків. Встановлено перелік суб'єктів землекористування, які звільняються від відшкодування втрат.
У главі 25 виписані норми щодо вирішення земельних спорів та відповідальності за порушення земельного законодавства. Окремим розділом врегульовані питання щодо дії міжнародних договорів у галузі земельних відносин.
За 18 років реформування земельних відносин в Україні відбулися принципові, докорінні зміни форм власності на землю, максимально розв'язана проблема забезпечення громадян земельними ділянками, введена платність за землекористування, створені передумови для формування ринку земель.
За цей період у сфері земельних відносин прийнято близько 80 законодавчих та інших нормативно-правових актів, якими визначено основні напрями земельної політики держави щодо проблем власності, формування цивілізованого ринку земель, розвитку іпотечного кредитування, удосконалення системи земельних відносин.
З 2006 року ми почали жити в іншій країні - у нас з'явився клас землевласників, якому передано у власність 21,4 млн. гектарів, що становить 51,2% сільськогосподарських земель. Оформлено 5,8 млн. державних актів на право власності на землю, що сягає 90,6% від кількості громадян, які подали заяви на заміну сертифікатів на право на земельну частку (пай).
У результаті реформування створено 23,8 тис. нових агроформувань ринкового типу, серед яких переважають товариства з обмеженою відповідальністю (29,3%) та фермерські господарства (28,3%).
Держава повернула селянинові колись відібране, і таким чином, відновила справедливість. Тепер головне - раціонально і по-господарськи розпорядитися землею. Ефективне і раціональне використання земельних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів вимагатиме укрупнення новостворених агроформувань. Ця тенденція до чого простежується вже сьогодні.
Площа переданих в оренду земельних часток (паїв) становить 17,3 млн га. Укладено близько 4,5 млн договорів оренди земельної частки (паю). В основному, як і очікувалося, сільськогосподарські угіддя знаходяться в оренді господарств - правонаступників недержавних сільськогосподарських підприємств. Переважну більшість договорів оренди (понад 60%) укладено строком на 4-5 років без урахування періоду ротації сівозмін, що значно знижує раціональне й ефективне використання земельних ресурсів . Середній розмір орендної плати становить 132,5 грн за гектар.
Включення землі в економічний обіг - вимога сьогодення.
За період проведення земельної реформи на первинному ринку було продано понад 28 тисяч земельних ділянок несільськогосподарського призначення, загальною площею 12,8 тис. гектарів на суму 8 млрд 705 млн гривень. Зазначені кошти спрямовуються на наповнення в основному місцевих бюджетів.
Неоціненний внесок у наповнення бюджетів усіх рівнів дасть запровадження земельних аукціонів, що за нашими розрахунками може щорічно додавати до базового рівня понад 20 млрд гривень. Нині в економічний обіг включені лише землі несільськогосподарського призначення.
Нові економічні відносини передбачають формування ефективного господаря - власника землі. Саме він повинен стати головним у розвитку товарно-грошових відносин та форм господарювання в створеному сприятливому економічному середовищі, забезпеченому відповідною ціновою політикою, стимулюючим оподаткуванням, наданням фінансово-кредитних ресурсів, функціонуванням ринку земель і створення ринкової інфраструктури у цілому.
Особливу роль у реформуванні земельних відносин відіграє державний земельний кадастр, який є інформаційною базою для ефективного управління земельними ресурсами, ведення системи реєстрації, землеустрою, підтримки податкової та інноваційної політики держави, становлення та розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю.
Суть Концепції кадастрово-реєстраційної системи з інтегрованою базою даних полягає у створенні реєстраційної системи на основі єдиної бази даних державного земельного кадастру, в якій міститься інформація як про земельні ділянки та іншу нерухомість, так і сам реєстр прав, а також індексні карти та кадастрові плани.
Такий підхід дає змогу реалізувати вимогу Президента України щодо запровадження технологічної моделі „єдиного вікна» по обслуговуванню користувачів системи і запобігти дублюванню робіт та інформації, сприятиме економії коштів і часу на створення системи.
Ключова організаційно-правова проблема, яка потребує невідкладного розв'язання, - це створення системи управління землями державної власності. Комунальна власність на землю має бути відокремлена від державної й набути самостійної форми власності. У державній власності повинні перебувати землі, що становлять територіальну базу суверенітету країни, забезпечують її економічний і соціальний розвиток, сталість навколишнього середовища, національну безпеку і оборону, тобто ті землі, які взагалі не можуть бути у власності інших суб'єктів.
Аналізуючи численні порушення земельного законодавства, що мають місце у використанні земель державної власності, напрошується висновок про недосконалість управління ними. В державі законодавчо не визначено конкретного відповідального органу за стан і ефективне використання цих земель. Створення повноцінного і прозорого ринку земель вимагає принципової зміни управління землями державної власності з покладанням відповідальності на один державний орган управління.
Одним з основних механізмів державного управління в галузі використання й охорони земельних ресурсів є землеустрій. Він охоплює широкий діапазон землевпорядних робіт від делімітації і демаркації державного кордону, розробки загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, встановлення меж адміністративно-територіальних утворень до розробки конкретних проектів територіального устрою населених пунктів, підприємств, організацій і консолідації дрібних земельних ділянок землевласників та землекористувачів з метою створення інвестиційно-привабливого і конкурентоспроможного землекористування.
Але за період земельної реформи землеустрій майже повністю втратив державний характер. А тому, опираючись на Закон України „Про землеустрій», потрібно значно посилити ефективність державної регуляторної політики в галузі землеустрою.
Практично застаріли техніко-економічні обґрунтування території, районне планування, схеми землеустрою як основи наукових підходів до реалізації державної земельної політики в загальній складовій економіки. Переважна більшість територій природно-заповідного фонду, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення не забезпечена документацією із землеустрою. Не визначені наукові підходи до їх змісту та порядку використання, обґрунтування в розміщенні на територіях, кількості земель на перспективу.
Внаслідок недосконалих наукових підходів на сучасному етапі землеустрій фактично звівся до розробки проектів землеустрою з відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Відсутність схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень стала головною причиною хаотичного перерозподілу земельних ресурсів, недотримання узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів, порушення екологічної збалансованості і стабільності агроландшафтів, поглиблення ерозійних процесів.
Незадовільний стан земельних ресурсів щодо їх екологічних і економічних показників свідчить про невідкладну необхідність оптимізації землекористування. Потребує проведення відповідного районування земельний фонд країни, оскільки кожному комплексу природних і господарських об'єктів притаманні свої показники оптимізації. Відсутня класифікація земель за придатністю на принципах екологічної можливості при економічній доцільності.
Організація території сучасних сільськогосподарських підприємств потребує безумовного розв'язання проблем деградованих та інших малопродуктивних земель, які, перебуваючи в приватній власності, не можуть бути віднесеними до орнопридатних і потребують заходів щодо доцільності їх використання.
Державний контроль за використанням та охороною земельних ресурсів - одна зі складових земельної реформи. Його здійснює Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель та її територіальні органи. Аналіз виявлених порушень земельного законодавства свідчить, що понад 60% з них становлять правопорушення, пов'язані із самовільним зайняттям земельних ділянок. Внаслідок держава втрачає значні кошти від несплати земельного податку та орендної плати. Використання земель не за цільовим призначенням становить 12% від загальної кількості виявлених порушень. [35, с 350.]
На виконання плану заходів, затверджених Указом Президента України від 21 листопада 2005 року № 1643, Держкомзем визначено головним розробником 18 та співвиконавцем 29 законів, а також розробником 20 та співвиконавцем 5 нормативно-правових актів Кабінету Міністрів. Одночасно Комітет визначено головним виконавцем понад 20 та співвиконавцем 10 заходів.
Щодо часових вимірів розробки законодавчих актів, то від розробки нормативно-правового акта до його прийняття необхідно подолати непростий шлях - від творчого процесу, який потребує значних затрат часу на його розробку, до погодження із заінтересованими центральними органами виконавчої влади визначеними регламентними нормами, обговорення з громадськістю тощо. Цей період, як показує практика, сягає від півроку до півтора, а іноді і значно більше. Так, законопроекти „Про ринок земель», „Про державний земельний кадастр» не прийняті з часу введення в дію Земельного кодексу України.
Водночас, законодавство України, а це вимога часу, потребує наближення (адаптації) до законодавства європейських країн. При цьому норми законодавства ЄС переважно навіть не перекладені на українську мову і це також обумовлює зволікання з їх прийняттям.
Зрозуміло, що зусиллями центрального апарату Комітету розробити у короткі терміни таку кількість проектів нормативних актів неможливо. Це потребує залучення на тендерній основі науковців, до чого ми вас і закликаємо.
На даний час опрацьовуються зауваження і пропозиції до 10 законодавчих та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, висловлені заінтересованими органами на стадії їх погодження. Зокрема, для громадського обговорення на веб-сайті Комітету винесено низку законопроектів, зокрема, „Про речові права на чужі земельні ділянки», „Про відчуження земельних ділянок права приватної власності для суспільних потреб» та інші. Запрошуємо науковців взяти участь в їх обговоренні.
Необхідно визнати, що робота над законодавчою базою земельних відносин в її застосуванні на практиці та у форматі внесення чисельних змін до різного рівня нормативно-правових актів вимагає напрацювання нової редакції Земельного кодексу України з внесенням у нього тих норм, які розпорошені в інших нормативних актах (кодексах, законах, постановах, положеннях, стандартах). Тобто кодифікації земельного законодавства в єдиному, хоч і зі значною кількістю статей, документі, який буде актом прямої дії у всіх сферах земельних відносин. Робота в цьому напрямі Комітетом вже розпочата.
Усі ці вищезазначені питання, над якими працює Комітет, потребують наукового вивчення та розробки виважених підходів.
Нині найактуальнішими питаннями залишаються :
1. роль науки у формуванні сільськогосподарської земельної власності;
2. прийняття системи нормативних актів щодо регульованого державного обороту земель, гармонійно поєднавши фіскальні заходи із стимулюючими;
3. відміна популістських політичних, неконституційних та незаконних норм Земельного кодексу України щодо мораторію на оборот земель сільськогосподарського призначення;
4. запровадження механізмів упередження укладання недобросовісних угод на земельні ділянки сільськогосподарського призначення на первинному та вторинному ринках;
5. запровадження прогресивного оподаткування земельних ділянок та нерухомого майна на основі об'єктивного єдиного державного реєстру;
6. відміна будь-яких преференцій щодо плати за землю;
7. запровадження економічних стимулів набуття і реалізації права на землю у випадках здійснення інвестиційних проектів;
8. докорінна зміна існуючих процедур оформлення правовстановлюючих документів на землю та відповідного погодження спеціально на те уповноважених органів;
9. здійснення невідкладних заходів з розмежування земель державної і комунальної власності без застосування надзвичайно затратних та довготривалих технологій.
10. Наука повинна визначитися остаточно з цих та інших проблем.
11. Уже на даний час від науки ми хотіли б отримати відповіді щодо:
12. правового та фінансово-економічного стимулювання оптимізації аграрної структури, запобігання надмірної парцеляції земель сільськогосподарського призначення;
13. запровадження державного моніторингу земель і землекористування як ефективного науково обґрунтованого аналізу їх стану та опрацювання відповідної державної політики;
14. ліквідації безвідповідальності, неузгодженості та протиріч між повноваженнями органів виконавчої влади щодо управління землями державної власності та розпорядження ними;
15. затвердження Державної програми розвитку ринкового земельного ладу в країні на 2006-2016 роки і розробки, відповідно до визначеної державної політики у земельній сфері, нової редакції Земельного кодексу України.
Ці проблеми з ініціативи Держкомзему чи не вперше за 18 років, упродовж яких у країні впроваджується земельна реформа, обговорено на круглому столі „Землеустрій - основа державної земельної політики України». За участю провідних науковців та працівників землевпорядної служби. За підсумками роботи круглого столу прийнято відповідні рекомендації. Роботу якого висвітлено в повному обсязі у першому номері журналу „Землевпорядний вісник».
Переконаний, що спільними зусиллями нам вдасться підняти земельні відносини на новий якісний рівень. Цього чекає від нас суспільство, адже стабільність земельних відносин - це стабільність економіки, стабільність у державі.
Висновки
Виходячи з викладених у дипломному проектуванні теоретичних положень та на основі аналізу досвіду кодифікації земельного законодавства в Україні, я дійшов наступних висновків:
Аналіз та узагальнення здобутків вітчизняної наукової думки щодо дослідження і розробки такої важливої форми систематизації законодавства, якою є кодифікація, дає можливість вирішити нагальні проблеми вдосконалення та підвищення ефективності чинного законодавства. Внаслідок кодифікації удосконалюється як форма, так і зміст правової матерії, що завдяки істотним перетворенням набуває ознак єдності і погодженості (як внутрішньої, так і зовнішньої). В процесі кодифікації відбувається якісна переробка діючих юридичних норм, усуваються непогодженості, дублювання, суперечності і прогалини в правовому регулюванні, скасовуються неефективні та застарілі норми. Нормативний матеріал приводиться законодавцем у струнку, внутрішньо узгоджену правову систему. На зміну великому масиву нормативних документів, що діяли раніше, приходить новий, єдиний зведений акт, виданням якого досягається чіткість і ефективність правового регулювання. Тому кодифіковані акти забезпечують довершеність і стабільність стану та розвитку тієї чи іншої галузі законодавства. Найбільш важливими ознаками кодифікаційної діяльності є: 1) зміна змісту правового регулювання; 2) упорядкування діючого законодавства. На відміну від інших форм упорядкування нормативно-правових актів - інкорпорації і консолідації - кодифікаційна діяльність здійснюється на основі оновлення і систематизації правових приписів. Затвердження кодифікованого акта в тій чи іншій сфері державного регулювання фактично означає завершення процесу становлення нової галузі законодавства. Тому кодифіковані акти мають особливе значення для формування галузевої структури законодавства.
У сучасному земельному законодавстві України склалася така ситуація, коли його норми містяться у великому масиві кодифікованих актів, що входять в інші галузі вітчизняного законодавства. Це істотно ускладнює розуміння і застосування земельного законодавства на практиці.
Процес розвитку вітчизняного земельного законодавства поділяється на два етапи: докодифікаційний і кодифікаційний. Докодифікаційний етап брав свій початок з часів становлення та розвитку звичаєвого і писаного права на території України і тривав до моменту прийняття Українською Центральною Радою 18 січня 1918 року Тимчасового земельного закону. Характерними рисами цього етапу є: а) відсутність кодифікованих актів земельного законодавства; б) здійснення регулювання земельних відносин в основному нормами цивільного права. Кодифікаційний етап був започаткований прийняттям Тимчасового земельного закону і триває по сьогоднішній день. Він характеризується наявністю в земельному законодавстві України внутрішньогалузевих і загальногалузевих кодифікованих актів.
Беззупинні зміни характеру земельних відносин, що мали місце в період з 1917 року до 1928 року, обумовили активність ведення кодифікаційних робіт, метою яких було впорядкування і систематизація норм права, що регулювали земельні відносини. Це слід вважати однією з причин формування самостійної галузі земельного права. З прийняттям перших кодифікованих актів закладалися основні принципи формування вітчизняного земельного законодавства, була систематизована значна частина величезного масиву нормативних актів.
Першим кодифікованим актом земельного законодавства України став Тимчасовий земельний закон, прийнятий Українською Центральною Радою 18 січня 1918 року. Цим нормативним актом вперше було кодифіковано інститут користування землею. Першим кодифікованим актом земельного законодавства радянської України був Декрет «Про соціалізацію землі», прийнятий 19 лютого 1918 року. Декрет був комплексним нормативним актом, який впорядкував і систематизував відносини щодо користування землею. Прийняття цих кодифікованих актів стало одним із важливих факторів, які зумовили формування самостійної галузі земельного права.
До нормативних актів, які справили величезний вплив на становлення і подальший розвиток кодифікації вітчизняного земельного законодавства, прийнятих у період з 1917 до 1928 рр., слід віднести Декрети радянської влади «Про землю» і «Про соціалізацію землі», Основний закон про трудове землекористування. Не менш важливою віхою стало прийняття УЦР у 1918 році Тимчасового закону про землю, що, незважаючи на короткий період своєї дії, нарівні з першими декретами радянської влади, став позитивним досвідом у справі кодифікації земельного законодавства України.
Загальногалузева кодифікація земельного законодавства відбулася з прийняттям Земельного кодексу УСРР 1922 року. Однак окремі інститути земельного законодавства (такі як трудове користування землею, трудова оренда землі) були кодифіковані з прийняттям Декрету «Про соціалізацію землі» та Основного закону про трудове землекористування.
Земельний кодекс УСРР 1922 року був фундаментальним нормативним актом. З його прийняттям була створена система супідрядності нормативних актів і, як наслідок, земельне законодавство стало більш ефективно виконувати покладені на нього регулятивні функції, були врегульовані всі земельні відносини, що існували на той час. Основне місце в Кодексі займали положення, які досить повно і докладно врегульовували такі найважливіші інститути, як трудове землекористування, трудова оренда, застосування найманої праці.
З прийняттям Загальних засад землекористування і землевпорядження 1928 року де-юре була закріплена виключна державна власність на землю. Єдиною юридичною підставою використання землі було право землекористування. Подальший розвиток союзного і республіканського законодавства пішов по лінії удосконалювання сформованих у результаті націоналізації землі основних земельно-правових інститутів: права виключної державної власності, права землекористування і його різновидів, правового режиму різних категорій земель, землевпорядження тощо. Загальні засади стали першим загальносоюзним кодифікованим актом земельного законодавства.
Наступний, після Загальних засад 1928 року, фундаментальний кодифікований акт приймається тільки в 1968 році у формі Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік. Основи більш чітко закріпили розподіл земель на категорії, який був введений Загальними засадами, підтвердили заборону оренди землі, введену в 1930 р., врегулювали питання ведення земельного кадастру. Також були закріплені тимчасове і вторинне землекористування, положення охорони земель, що стосуються нового земельноправового порядку відповідальності, а також принцип безоплатності користування землею. На базі й у розвиток Основ у 1970 році був прийнятий новий Земельний кодекс УРСР, що практично цілком відтворив їхні положення.
У 1990 році був прийнятий новий кодифікований акт, що у порівнянні з попереднім земельним законодавством заклав діаметрально протилежні принципи і напрямки розвитку земельних відносин. Цей акт був прийнятий у формі Основ і став провісником початку здійснення сучасної земельної реформи. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю проголосили землю народним надбанням, відмовившись від терміна «державна власність на землю». Був введений новий юридичний титул - «володіння», а також відновлене право користування землею на умовах оренди. Це стало причиною більш докладної регламентації гарантій захисту прав і законних інтересів землеволодільців і землекористувачів.
Найсуттєвішим нововведенням Основ слід вважати встановлення платності землекористування. Спеціальний розділ в Основах був відведений регулюванню відносин з охорони земель. Закон виділив нових суб'єктів земельних правовідносин - громадян, що ведуть селянське господарство. Був закріплений зв'язок правового положення нерухомості і земельної ділянки, на якій вона розташована, а також інші нововведення. Закладене в Основах розмаїття земельних відносин, їхня принципова відмінність від попереднього земельного законодавства створили передумови для повернення землі в сферу майнового обороту і, як наслідок, дали поштовх розвитку низки норм земельного законодавства, покликаних регулювати майновий обіг земель.
Відсутність нового загальногалузевого кодифікованого акта, який повинен регулювати земельні відносини, є причиною відсутності в Україні стрункої збалансованої системи супідрядності земельно-правових норм, зводить нанівець розробку і прийняття багатьох законодавчих актів, є підґрунтям цілої низки суперечностей, які містяться у вже прийнятих нормативних документах. В кінцевому підсумку таке становище веде до неузгодженості в управлінні земельними ресурсами, різкого зниження економічної ефективності їх використання, а також негативно позначається на охороні земель.
Вітчизняний досвід створення кодифікованих актів земельного законодавства вказує на те, що такі акти повинні містити повну, логічно і юридично виважену систему земельно-процесуальних норм, що мають забезпечити реалізацію земельних норм матеріального права. Саме системи, бо тільки в єдиному узгодженому між собою вигляді земельно-процесуальні норми є тим важелем, який дає можливість якісно реалізовувати норми матеріального права. Прикладом такого нормативного акта був ЗК УСРР 1922 року. Чинний Земельний кодекс України, проект Земельного кодексу України від 24 травня 2000 року та існуючі альтернативні проекти не містять такої системи.
Внутрішньогалузева кодифікація земельного законодавства, тобто кодифікація законодавства за його інститутами, є одним з пріоритетних варіантів кодифікації земельного законодавства України на сучасному етапі його розвитку. В умовах відсутності нового загальногалузевого кодифікованого акта можливим і доцільним є прийняття «пакету законів» - окремих нормативних актів, які б кодифікували земельне законодавство за його інститутами.
Однією з об'єктивних умов кодифікації земельного законодавства є наявність системного підходу до формування законодавства. Необхідність системного підходу до формування земельного законодавства логічно «випливає» із критерію наукової обґрунтованості кодифікації і полягає: а) у створенні стрункої як зовні, так і внутрішньо погодженої системи нормативних актів, що кореспондують один одному і ґрунтуються на єдиному (базовому) нормативному акті - кодексі; б) у встановленні пріоритетності законопроектів, визначенні критеріїв, відповідно до яких прийняття того чи іншого нормативного акта буде вважатися пріоритетним у відповідній ситуації; в) у створенні стрункої збалансованої системи супідрядності земельно-правових норм.
Однією з причин гальмування земельної реформи є відсутність в Україні концепції розвитку і кодифікації земельного законодавства. Тому існує необхідність створення і прийняття концептуального нормативного акта у формі Основ законодавства чи Закону про основні напрямки і принципи використання і охорони земель. Головними завданнями такого акта будуть: а) визначення державно-правових, економічних, соціальних та організаційних засад забезпечення належної охорони і використання земель в Україні; б) встановлення єдиних принципів та засад реалізації суб'єктами земельних відносин своїх законних прав та обов'язків.
Сучасне земельне законодавство України не є кодифікованим і характеризується наступними рисами: а) значний масив норм діючого Земельного кодексу України та інших законодавчих та підзаконних актів, що повинні регулювати земельні відносини, фактично втратив силу. Формально дію цих норм не скасовано, але вони суперечать чинній Конституції України а також не відповідають вимогам, які висуваються до них сучасною земельною реформою; б) чинна нормативна база складається загалом з підзаконних актів - постанов Кабінету Міністрів України, указів Президента України, відомчих наказів та інструкцій і характеризується відсутністю певної ієрархії нормативних актів, системи супідрядності норм і системи їхньої взаємодії. Це призводить до таких ситуацій, коли важливі кардинальні питання вирішуються на рівні відомчих інструкцій; в) у співвідношенні актів, які видавалися пізніше, з актами, які видавалися раніше, не спостерігається достатньої наступності, у зв'язку з чим іде процес утворення багаторівневого із значними нашаруваннями масиву актів земельного законодавства, часто неузгоджених та таких, що суперечать один одному.
Подобные документы
Загальні засади і періодизація процесу кодифікації земельного законодавства України. Наслідки прийняття 18 січня 1918 р. Тимчасового земельного закону. Необхідність розробки системи земельно-процесуальних норм для реалізації принципів матеріального права.
дипломная работа [148,9 K], добавлен 30.11.2012Поняття і характерні риси кодифікації, її види та особливості. Форми та ознаки кодифікаційних актів. Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, проблеми упорядкування національного законодавства. Основні напрями кодифікації міжнародного права.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 21.11.2013Характерні риси кодифікаційного процесу 1922-1929 років, його основні шляхи та етапи. Причини і передумови першої кодифікації законодавства УСРР. Кодифікація цивільного права та в галузях сімейного, земельного, кримінального і адміністративного права.
курсовая работа [44,2 K], добавлен 27.10.2010Дисциплінарна, адміністративна та цивільна відповідальність за порушення земельного законодавства. Кримінально-правова відповідальність за забруднення або псування земель відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров’я людей або довкілля.
реферат [26,8 K], добавлен 03.05.2009Сутність систематизації банківського законодавства України, її головні завдання та причини. Основні етапи та послідовні фази процесу здійснення підготовчих етапів систематизації банківського законодавства: інкорпорація, консолідація та кодифікація.
реферат [24,1 K], добавлен 27.04.2011Поняття та визначення юридичної відповідальності у природноресурсовому праві. Застосування юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо водних об’єктів та їх ресурсів, земельного, гірничого, лісового законодавства та лісової рослинності.
дипломная работа [164,0 K], добавлен 18.02.2011Досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire. Державна політика країни щодо адаптації законодавства. Етапи, елементи та основні цієї сфери. Інтеграція до Євросоюзу. Порівняльно-правові дослідження в основних сферах адаптації.
реферат [22,1 K], добавлен 24.02.2009Співвідношення системи права і системи законодавства. Поняття галузі і інституту законодавства. Структура системи законодавства. Систематизація нормативно-правових актів. Види галузей законодавства. Розбіжність галузей права і галузей законодавства.
реферат [15,1 K], добавлен 01.04.2009Контроль за використанням та охороною земель як забезпечення додержання органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. Права та обв’язки громадський наглядачів.
реферат [26,7 K], добавлен 05.03.2014Дослідження системи законодавства. Визначення взаємозв’язків системи права і системи законодавства. Дослідження систематизації нормативно-правових актів. Розгляд системи законодавства та систематизації нормативного матеріалу на прикладі України.
курсовая работа [53,1 K], добавлен 21.12.2010
