Правове регулювання спадкування в Україні

Згідно зі ст.1237 ЦК заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат), тобто адресоване спадкоємцю розпорядження, яким на останнього покладається обов'язок вчинити певну дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів).Там само. - С.343. За своїм характером заповідальний відказ є одностороннім довірчим правочином. Його довірчий характер підкреслює та обставина, що за змістом відказ може бути невизначеним і цілком залежати від добросовісності спадкоємця.Заіка Ю.О. Українське цивільне право. - К.: Правова єдність, 2008. - С. 139 - 140. Сенс заповідального відказу полягає в тому, щоб з усієї сукупності майнових прав і обов'язків, котрі становлять спадщину, виокремити для відказоодержувача якесь право чи кілька прав, але без передачі йому пропорційної частини обов'язків. Отже, отримуючи право на певне майно, відказоодержувач не несе в цій частині відповідальності за боргами спадкодавця.

Зі змісту ст.1237 ЦК випливає, що суб'єктами виконання заповідального відказу можуть бути спадкоємці як за заповітом, так і за законом, щодо яких складено заповіт. Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи: як спадкоємці за законом, так і сторонні особи.Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 343.

Згідно зі ст.1238 ЦК предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.Там само. - С. 343. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до передачі третій особі також кількох окремих прав або зобов'язати останнього передати частину своїх спадкових прав певним особам. Крім того, заповідач може зобов'язати спадкоємця не тільки до передачі майна, а й до придбання для відказоодержувача будь-яких предметів та надання їх останньому. Зміст заповіту може вичерпуватися заповідальним відказом.

Спадкоємець, на якого покладений заповідальний відказ, зобов'язаний виконувати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього у спадщину. Якщо при цьому спадщина була обтяжена боргами, то вони погашаються у першу чергу і вираховуються потім з вартості отриманого у спадок майна. Оскільки при виконанні заповіту охороняються інтереси спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, то повинна враховуватися і остання. Таким чином, заповідальний відказ фактично стосується тієї частини успадкованого майна, яка залишилася після вирахування обов'язкової частки та виплати боргів (якщо такі були).

Відказоодержувач стає кредитором спадкоємця, що прийняв спадщину. Право відказоодержувача на отримання майнових прав за заповідальним відказом виникає з часу відкриття спадщини. Однак право подати позов з вимогою примусового виконання зобов'язання, що виникає внаслідок заповідального відказу, відказоодержувач набуває лише після того, як спадкоємець прийме спадщину і відмовиться передавати заповідальний відказ. До цього моменту право відказоодержувача ще не може вважатися порушеним, і право на позов не виникає. Після відмови спадкоємця виконати заповідальний відказ відказоодержувач може подати позов до суду в межах загального 3-річного строку позовної давності.

Права відказоодержувача мають особистий характер, тому з його смертю, що сталася до відкриття спадщини, заповідальний відказ втрачає свою чинність. Можливості підпризначення відказоодержувача законом не передбачено.

Особливим видом заповідального відказу є надання права довічного користування майном, яке за своєю сутністю є особистим сервітутом. Таке розпорядження може бути адресоване лише тому спадкоємцю, до якого за спадщиною переходить жилий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно. Відказоодержувачем може виступати будь-яка інша особа. У випадку переходу у майбутньому права власності на майно, що є предметом заповідального відказу, до інших осіб право користування ним зберігається. Це положення розвинуте у ст.1246 ЦК, яка спеціально підкреслює можливість встановлення у заповіті сервітуту щодо земельної ділянки та інших природних ресурсів.Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.345. Зокрема, право користування земельною ділянкою може полягати у наданні можливості здійснити прохід, проїзд через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію лінії електропередачі тощо. Таке право користування може бути встановлено як на певний строк, так і безстроково. Якщо заповітом не передбачено інше, то особа, що користується сервітутом, повинна вносити власнику відповідну плату за це. Сервітут не позбавляє власника майна, обтяженого сервітутом, права володіння, користування та розпорядження цим майном. У випадку переходу права власності на таке майно до інших осіб сервітут залишається чинним і для нового власника.

Оскільки право користування майном, одержаним внаслідок заповідального відказу, є особистим, невідчужуваним правом, то члени сім'ї відказоодержувача не отримують такого права одночасно з ним, якщо інше не передбачено заповітом (тобто якщо вони не призначені самостійними відказоодержувачами).

Згідно з ч.2 ст.1238 ЦК відказоодержувач отримує лише право користування майном, зазначеним у заповідальному відказі, а тому не може розпоряджатися ним -- продавати, заповідати або іншим чином передавати ще якійсь особі.

Крім заповідального відказу, що припускає надання майнової вигоди на користь певної особи, заповідач також має право зобов'язати спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру (ст.1240 ЦК). Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 343.Зокрема, він може зобов'язати спадкоємця певним чином розпорядитися особистими паперами спадкодавця, вказати місце і форми здійснення ритуалу поховання, що відповідає релігійним поглядам заповідача, тощо.

Заповідач може також покласти на спадкоємця вчинення якихось дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. Наприклад, заповідаючи спадкоємцю будинок, заповідач зобов'язує останнього надати одну або кілька кімнат для розміщення зібраної ним колекції, яка має цінність для широкого загалу, тощо. Таке розпорядження в юридичній літературі має назву «заповідальне покладення», хоча законодавчо такий термін не визначається. Предметом заповідального покладення можуть бути дії як майнового, так і немайнового характеру, але закон не визначає поняття суспільно корисної мети, проте аналіз словосполучення «суспільно корисна мета» дозволяє дійти висновку про дві її складові, а саме: 1) дії спадкоємця щодо виконання покладення повинні бути корисними, тобто мати певний позитивний ефект, що породжує певні правові наслідки; 2) ці дії повинні бути вчинені в суспільному інтересі, зокрема - в інтересі необмеженого кола осіб.Кухарєв О. Поняття та юридична природа заповідального покладення. // Вісник Академії правових наук України. - 2010. - № 1. - С. 144. ЦК не визначає кола суб'єктів, які мають право вимагати від спадкоємця вчинення даних дій. Однак, очевидно, така вимога може бути заявлена особами, заінтересованими у реалізації розпорядження, що має суспільно корисну мету, чий інтерес порушений невиконанням цього розпорядження.

Якщо спадкоємець, на якого покладене вчинення дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, помре або відмовиться від спадку, цей обов'язок переходить до тих спадкоємців, які отримують відповідну частку спадщини.

Розпоряджаючись за допомогою заповіту своїми майновими правами та обов'язками на випадок смерті заповідач не може позбавити права на спадкування тих спадкоємців, для яких законом встановлена обов'язкова частка у спадщині. Такими спадкоємцями є неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця (ст. 1241 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 344. Неповнолітніми є особи, що не досягли 18 років. Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років, та чоловіки -- 60 років; інваліди І, II, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Спадкоємці інших черг, навіть за відсутності спадкоємців першої черги, а також внуки та правнуки спадкодавця права на обов'язкову частку не мають.Цивільний кодекс України: Науково - практичний коментар. - К.: Істина, 2004. - С.834.

Право вимагати обов'язкову частку у вказаних осіб виникає у тому разі, якщо стосовно якоїсь з них порушено її право на спадкування: особа не зазначена у заповіті взагалі, заповідана їй частка менша від обов'язкової.

Спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку, незалежно від змісту заповіту, отримують половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом, які спадкували б, коли б такий порядок не був змінений заповітом. При цьому враховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, заповідальний відказ, встановлений на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, тощо.

Якщо спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов'язковій або більша, то правила ст.1241 ЦК не застосовуються.Цивільний кодекс України: Науково - практичний коментар. - К.: Істина, 2004. - С.834.

Право на отримання обов'язкової частки не залежить від згоди інших спадкоємців. Однак, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку, то вони мають право звернутися з позовом до суду. Встановлений законом розмір обов'язкової частки може бути зменшений лише в судовому порядку за позовом заінтересованої особи з врахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інших обставин, що мають істотне значення (наприклад, може бути врахований майновий стан спадкоємця, що має право на обов'язкову частку).

Якщо заповідачем для спадкоємця, що має право на обов'язкову частку в спадщині, в заповіті встановлені обмеження та обтяження, зокрема виплата боргу, заповідальний відказ тощо, то вони є дійсними лише у тій частині, яка перевищує його обов'язкову частку.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, котра має існувати на час відкриття спадщини (ст.1242 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 344. Умова спадкування, встановлена у заповіті, може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця за заповітом. Зокрема, право на спадщину може бути зумовлено наявністю інших спадкоємців, або народженням спадкоємцем дитини, одержанням освіти тощо.

Не допускається визначення у заповіті умови, яка суперечить закону або моральним засадам суспільства. Порушення цієї вимоги спричиняє нікчемність заповіту.

Непоінформованість спадкоємця про умову отримання спадщини не може бути підставою для визнання умови недійсною. Так само не є підставою для визнання умови недійсною посилання спадкоємця на те, що умову він не може виконати, оскільки настання її від нього не залежить.

Водночас, надаючи можливість скласти заповіт з умовою, законодавець не розширює свободу заповіту, а навпаки, спотворює останню волю померлого, обмежує його заповідальну свободу. Так, спадкодавець у заповіті умовою набуття спадщини може передбачити здобуття сином вищої освіти. Син вступає на навчання до вищого навчального закладу, а в цей час батько помирає. Оскільки на момент відкриття спадщини спадкоємець не набув вищої освіти, то умова не виконана. Тому доречніше було б уточнити, що обставина, яка зазначена як умова заповіту, може існувати як на час відкриття спадщини, так і може настати протягом певного часу після відкриття спадщини.Заіка Ю. О. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законодавства. // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 3. - С.31 - 32.

Оскільки заповіт вважається особистим розпорядженням, кілька осіб скласти єдиного заповіту не можуть. Виняток становить заповіт подружжя щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності (ст.1243 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 344.На заповіт подружжя поширюються усі правила щодо форми заповіту та порядку його посвідчення, передбачені ЦК.

Предметом спільного заповіту подружжя є майно, що знаходиться у їх спільній сумісній власності, тобто майно, набуте подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Припускається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо стосовно такого майна складено спільний заповіт подружжя, то у разі смерті одного з них його частка у праві спільної сумісної власності не належить до загальної спадщини, а переходить до другого з подружжя. При цьому той з подружжя, хто пережив іншого, обмежений у праві розпорядження майном, яке є предметом заповіту, і відчужувати його будь-яким чином не може. Для виконання цієї вимоги нотаріус після смерті одного з подружжя накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті. Таким чином, інше подружжя позбавлене можливості розпоряджатись цим майном, а при укладенні нового шлюбу і народженні дітей сам факт існування заповіту, який не можна скасувати та який визначив долю майна, стане причиною сімейних непорозумінь та конфліктів.Заіка Ю. О. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законодавства. // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 3. - С.32.

Після смерті того з подружжя, хто пережив, майно, яке є предметом заповіту подружжя, переходить до осіб, зазначених у заповіті. Отже, право спадкування цього майна спадкоємці набувають лише після смерті обох з подружжя.

Кожен з подружжя має право у будь-який час відмовитися від спільного заповіту, дотримуючись при цьому усіх правил щодо оформлення відмови від заповітів. Проте, оскільки заповіт складений подружжям разом, то право на відмову може бути реалізоване лише коли живими є і дружина, і чоловік. Отже, після смерті одного з подружжя другий з них не має права скасувати чи змінити цей заповіт. Ця норма порушує один з принципів спадкового права - принцип відкликання заповіту. Після смерті одного з подружжя може змінитись коло спадкоємців за законом. Особа, на користь якої складено заповіт, може поводитись негідно (але у межах закону, що не дозволить усунути її від спадщини за заповітом). Однак у цьому випадку заповідач позбавлений права змінити чи скасувати заповіт. Там само. - С.32.

Крім того, складання спільного заповіту обмежує права обов'язкових спадкоємців, яких на момент укладення заповіту може ще і не бути або про їх існування один із подружжя може і не знати (наприклад, діти від іншого шлюбу).Там само.- С.32.

Законодавчо не визначено залишається доля спадкового майна. якщо одне з подружжя визнано недієздатним, а інше розриває з ним шлюб. На думку Ю. О. Заіки та деяких інших правознавців, в цьому випадку заповіт подружжя повинен втрачати чинність, також він повинен втрачати чинність і при визнані шлюбу недійсним.Заіка Ю. О. Заповіт подружжя. // Право України. - 2004. - № 4. - С. 92.

Складаючи заповіт, заповідач має право не тільки призначити спадкоємців, а й вказати особу або осіб, до яких перейде спадкове майно у випадку, якщо спадкоємець помре раніше відкриття спадщини, або не прийме спадщину своєчасно, або відмовиться від неї, або буде усунений від спадкування, або якщо не настане умова, вказана у заповіті, складеному з умовою. Таке розпорядження носить назву під призначення спадкоємця або субінституція. Для закликання до спадщини під призначеного спадкоємця необхідна наявність двох умов: 1) підпризначений спадкоємець повинен пережити момент відкриття спадщини; 2) підпризначений спадкоємець повинен пережити момент, коли від спадкування «відпаде» основний спадкоємець.Заіка Ю.О. Українське цивільне право. - К.: Правова єдність, 2008. - С.138. При цьому призначити додаткового спадкоємця заповідач може лише щодо спадкового майна, стосовно якого він складає заповіт і яке з якихось причин не було прийняте основним спадкоємцем. Отже, заповідачем не можуть бути підпризначені спадкоємці до спадкоємців, що прийняли спадщину.

Якщо спадкоємець за заповітом не відмовився від спадщини, але помер до того, як прийняв спадщину, спадкоємці померлого мають право прийняти спадщину. Право на спадкування здійснюється ними на загальних підставах у межах строку, що залишився для прийняття спадщини (ст.1276 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.353. Отже, підпризначений у заповіті спадкоємець закликається до спадкування за умови неприйняття спадщини спадкоємцями померлого спадкоємця заповідача або за умови відсутності останніх.

Підпризначеним спадкоємцем може бути як фізична, так і юридична особа, а також інші учасники цивільних відносин.

Важливе значення має форма заповіту. Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складення. Вимога закону про зазначення місця та часу складення заповіту має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складення заповіту, або коли існують два або більше заповітів і необхідно встановити, котрий із них має чинність, скасовуючи як більш пізні за часом інші заповіти.

Посвідченню підлягають лише особисто складені заповідачем заповіти. Тому не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.

Заповідач підписує заповіт у присутності особи, що посвідчує заповіт. Якщо заповіт надається вже підписаним, то заповідач має підтвердити, що він підписаний ним власноручно. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади або хвороби не може підписати заповіт власноручно, то на його прохання й у його присутності та присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення заповіту, його може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем. Але у кожному разі спадкоємець, на користь якого складається заповіт, не має права підписувати заповіт замість заповідача.

Виконуючи посвідчення заповіту, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству, а також дає рекомендації щодо такого складення заповіту, при якому розпорядження заповідача не викликало б непорозумінь або суперечок після відкриття спадщини.

Нотаріус посвідчує заповіти, написані заповідачем власноручно, надруковані на друкарській машинці, виготовлені за допомогою комп'ютера тощо. Нотаріус також може надати допомогу заповідачу в складенні тексту заповіту, записуючи його власноручно або за допомогою технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути незрозумілих виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати в первісному вигляді.

Після складення тексту заповіту, коли останній складається нотаріусом, нотаріус вголос прочитує його заповідачеві (ст.1247 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.345.

Особливий порядок встановлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати заповіт. В цьому випадку обов'язковою є присутність не менш як двох свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.Цивільний кодекс України: Науково - практичний коментар. - К.: Істина, 2004. - С.837.

Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей та близькими родичами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст.1253 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.347.

Водночас, навіть якщо нотаріальна форма заповіту була порушена, то суд може легалізувати його. Так, згідно з п.2 ст.219 ЦК суд може визнати односторонній правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкодила обставина, яка не залежала від її волі. Надзвичайними обставинами можна вважати, наприклад, морські аварії, техногенні катастрофи тощо. Доказами справжньої волі особи можуть бути її листи, записи, покази свідків, аудіо - і відеоматеріали того часу, коли відбулась подія, пов'язана з неможливістю посвідчити заповіт.Заіка Ю. О. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законодавства. // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 3. - С.31. Таким чином, може бути легалізований навіть усний заповіт.

Істотні особливості має посвідчення нотаріусом секретних заповітів, котрі посвідчуються останнім без ознайомлення з їх змістом.

Можливість складення такого заповіту передбачена ст. 1249 ЦК. Згідно з цією нормою особа може скласти секретний заповіт і подати його в заклеєному конверті, підписаному нею, нотаріусу. У свою чергу, нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача вмішує його в інший конверт та опечатує.Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.345.

Слід звернути увагу на те, що ст.1249 ЦК встановлює тільки порядок подачі секретного заповіту. Отже, можна зробити висновок, що такий заповіт підпорядковується загальним вимогам до змісту та форми заповіту.

До смерті заповідача ніхто не має права ознайомитися зі змістом заповіту. Після смерті заповідача або оголошення його померлим, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус зобов'язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї спадкодавця та родичів останнього відповідним листом, якщо їхнє місце проживання йому відоме. Якщо ж місце проживання вказаних осіб невідоме, нотаріус робить відповідне повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

У день оголошення заповіту нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Після цього про оголошення заповіту складається протокол, у якому записується весь зміст заповіту. Під ним підписуються нотаріус та свідки (ст. 1250 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.346. Копія протоколу може бути надана спадкоємцям.

Але, незважаючи на додаткові гарантії таємниці заповіту, секретний заповіт має ряд суттєвих недоліків. По-перше, під час посвідчення заповіту нотаріус перевіряє відповідність його змісту чинному законодавству, допомагає заповідачеві сформулювати свої думки, уникнути помилок при його складанні. Незважаючи на таку кваліфіковану допомогу, випадки, коли заповіт визнається недійсним за рішенням суду, є непоодинокими. А при секретному заповіті нотаріус посвідчує, по суті, лише ту обставину, що особа в певний час передає запечатаний конверт.Заіка Ю. О. Проблеми, що виникають при застосуванні спадкового законодавства. // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 3. - С.33. Це не дає змогу нотаріусу перевірити належність змісту заповіту та допомогти заповідачу виправити помилки, що може призвести до визнання заповіту недійсним і невиконання волі заповідача.

Право посвідчувати заповіти має не лише нотаріус, а й інші посадові, службові особи, перелік яких міститься у ст.ст. 1251, 1252 ЦК.

Зокрема у населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особами органу місцевого самоврядування (ст.1251 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.346. Виняток становить посвідчення секретного заповіту, посвідчення якого належить виключно до компетенції нотаріуса.

Заповіт, посвідчений посадовою, службовою особами, прирівнюється до нотаріально посвідченого, на нього поширюються усі вимоги закону щодо форми, змісту та порядку складення заповіту.

Вчинення таких дій покладено на посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, які діють відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад. Заповіти посвідчують ті посадові, службові особи, на яких вчинення такої дії покладено рішенням виконавчого комітету відповідної ради.

Як і нотаріуси, посадові, службові особи, які посвідчують заповіти, зобов'язані додержуватися таємниці вчинення нотаріальних дій.

Крім того, у деяких випадках заповіт може бути посвідчений посадовою, службовою особою стаціонарного закладу охорони здоров'я, капітаном судна, начальником експедиції тощо (ст.1252 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.346 - 347.

Встановлення того, яка саме посадова, службова особа може посвідчити заповіт, залежить від того, де і за яких умов відбувається посвідчення заповіту.

Зокрема, заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця, а у пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) відповідної частини, з'єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі.

Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Вказаний у ст.1252 ЦК перелік осіб та випадків, у яких вони можуть посвідчувати заповіти, є вичерпним.

В усіх вказаних випадках заповіти посвідчуються службовою, посадовою особою при свідках. Отже, на такому заповіті крім підпису заповідача має бути підпис свідків. До тексту заповіту вносяться відомості про їх особу.

До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст.1247 ЦК щодо форми і змісту заповіту, а, відтак, заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у ст.1252 ЦК, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Заповіт складається у двох примірниках, один з яких передається нотаріусу за місцем проживання заповідача або до державного нотаріального архіву.

Капітани морських суден зобов'язані передати один примірник посвідченого ними заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступної передачі його до державного нотаріального архіву чи нотаріусу за постійним місцем проживання заповідача. Якщо останній не має постійного місця проживання в Україні або воно невідоме, то заповіт передається до державного нотаріального архіву м. Києва.

Нотаріус або завідуючий нотаріальним архівом, куди надійшов примірник заповіту, перевіряє законність останнього й у разі встановлення невідповідності його закону повідомляє про виявлені недоліки заповідача і посадову, службову особу, яка посвідчила заповіт. За бажанням заповідача такий заповіт переоформляється на загальних підставах нотаріусом або тими ж посадовими особами, що його посвідчили.

Стаття 1253 ЦК присвячена питанням посвідчення заповіту при свідках. При цьому вказана норма розрізняє два випадки залучення свідків: обов'язкове залучення (в силу припису закону); залучення факультативне (на бажання заповідача). Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою у таких випадках: якщо заповідач внаслідок фізичної вади позбавлений можливості самостійно прочитати заповіт; якщо посвідчення заповіту провадиться посадовою, службовою особою, зазначеною у ст.1252 ЦК.Цивільний кодекс України: Науково - практичний коментар. - К.: Істина, 2004. - С.840.

Свідком може бути особа тільки з повною цивільною дієздатністю. Нотаріус, службова, посадова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, котрі самі не здатні прочитати або підписати заповіт, свідками бути не можуть.

Свідки зачитують заповіт уголос, підписують його. При цьому до тексту заповіту вносяться відомості про особу свідків відповідно до документів, що посвідчують їхню особу. Нотаріус або службова особа, яка посвідчує заповіт, повинна попередити свідків про необхідність додержання таємниці заповіту (ст.1255 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.347.

Оскільки у зазначених випадках присутність свідків є обов'язковою, то відсутність їх при складенні заповіту спричиняє його недійсність, а невідповідність свідків переліченим вимогам може бути підставою для визнання заповіту недійсним (ст.1257 ЦК).Там само. - С.348.

На бажання заповідача, незалежно від місця і порядку його вчинення, будь-який заповіт може бути посвідчений при свідках.

Заповідач має право особисто, своїми діями у будь-який час внести до заповіту зміни або скасувати заповіт, не зазначаючи при цьому причин його зміни чи скасування (ст.1254 ЦК).Там само. - С.347. Бажаючи скасувати заповіт, заповідач може зробити це за допомогою прямої вказівки про скасування заповіту, а може скласти новий заповіт. Зміна заповіту можлива шляхом складення нового заповіту, в якому заповідачем будуть скасовані чи змінені окремі розпорядження попереднього заповіту. В будь-якому випадку більш пізній заповіт скасовує попередній повністю або у частині, в якій він йому суперечить. Якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім розподілив його другу частину, то обидва такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними.

Для зміни чи скасування заповіту не має значення поінформованість або згода інших осіб, у тому числі тих, які були призначені спадкоємцями у скасованому чи зміненому заповіті.

Скасування заповіту шляхом складення нового є остаточним, тобто заповіт, скасований більш пізнім заповітом, не поновлюється, якщо пізніше складений заповіт також був з часом скасований шляхом подання заяви про це. Аналогічне правило діє і тоді, коли більш пізній заповіт згодом буде визнаний недійсним. Виняток з цього правила становлять випадки, коли більш пізній заповіт був складений особою, яка у момент його складення не розуміла значення своїх дій та (або) нездатна була ними керувати, або був складений під впливом насильства. Такий заповіт визнається недійсним, а чинність попереднього заповіту поновлюється.

Порядок посвідчення першого заповіту не має юридичного значення для зміни чи скасування заповіту, нотаріальний заповіт може бути скасований морським та навпаки.

Нотаріус при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у нього, а також відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. Нотаріус, який при посвідченні заповіту довідався про раніше посвідчений заповіт, повідомляє про вчинену дію той орган, де зберігається раніше посвідчений заповіт.

З метою захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб всі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ у порядку, що передбачений Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

Нотаріус, а також інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також особа, що підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст.1255 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.347.

Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоємцям лише після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів досудового слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні.

Стаття 1255 ЦК не містить вказівки на відповідальність особи, що, порушивши заборону, розголошує відомості. Але у разі розголошення таємниці заповіту заповідач може звернутися до суду з позовом до особи, яка розголосила відомості, що становлять таємницю заповіту, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст.22, 23 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 10.

Тлумачення заповіту може відбуватися одним з трьох способів: 1) самим заповідачем за його життя (ч.1 ст.213)Там само. - С.70.; 2) спадкоємцями заповідача після відкриття спадщини (ч.2 ст.1256);Там само. - С.348. 3) судом -- У разі спору між спадкоємцями після відкриття спадщини (ст.213, ч.2 ст.1256 ЦК).Там само. - С.70, 348.

Таке тлумачення може мати місце тоді, коли фактично йдеться про уточнення змісту заповіту. Якщо ж заповіт викликає питання у спадкоємців, має суперечливий характер, а спадкодавець помер і немає можливості уточнити його дійсну волю, тлумачення заповіту може бути здійснене судом на вимогу заінтересованих осіб. При цьому до уваги беруться однакове для всього змісту заповіту значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів не дають змоги з'ясувати зміст окремих частин заповіту, то їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, наміром заповідача (ст.213 ЦК).Там само. - С.70. Так, 1 грудня 2010 р. до Вінницького районного суду Вінницької області звернулись Особа_3, Особа_2 з позовом про тлумачення змісту заповіту та про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області. Після смерті Особа_4 відкрилась спадщина. 30.09.2008 року Особа_4 залишив заповіт, яким на випадок своєї смерті залишив наступне заповітне розпорядження: кімнату Адреса_3 заповідав дочці Особа_5, кімнату Адреса_3 заповідав сину Особа_3, кімнату 1-1, 1-2 та господарські будівлі по Адреса_4 заповідав внучці Особа_2, кімнату Адреса_5 заповідав дочці Особа_6 та внучці Особа_2. Даний заповіт був посвідчений секретарем Стрижавської селищної ради 30.09.2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1000 (а.с. 9). Заяву про прийняття спадщини подали Особа_3 та Особа_2. Заяву про відмову від прийняття спадщини на користь Особа_2 подали Особа_6 та Особа_5. Позивачі не мають можливості оформити свої спадкові права в Вінницькій районній державній нотаріальній конторі, оскільки в заповіті не були зазначені конкретні частки спадкового будинковолодіння, які зазначив у своєму заповіті Особа_4. Суд вирішив тлумачити заповіт від 30.09.2008 року, посвідчений секретарем виконкому Стрижавської селищної ради Вінницького району 30.09.2008 року та зареєстрований в реєстрі за № 1000, складений від імені Особа_4, наступним чином: «Я, Особа_4, який родився Інформація_3 в Адреса_7 мешкаю в Адреса_8, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своєї дії, діючи добровільно та попередньо ознайомлений з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, на випадок своєї смерті роблю таке заповітне розпорядження: 9/50 часток будинковолодіння, розташованого за адресою: смт. Адреса_10 яка задається з кімнати 1-3 заповідаю дочці Особа_5, 21/100 частку будинковолодіння, яка складається з кімнати 1-5, 1-6 в житловому будинку під літерою «А», заповідаю сину Особа_3, 1\2 частину будинковолодіння, яка складається з кімнат 1 -1, 1 -2 в житловому будинку під літерою «А» та господарських будівель, а саме: з веранди під літерою «а», ґанку з козирком, сараю під літерою «Б», сараю під літерою «В», убиральні під літерою «Г» заповідаю внучці Особа_2, 11/100 часток будинковолодіння, які складаються з кімнати 1-4 в житловому будинку під літерою «А» заповідаю дочці Особа_6 та внучці Особа_2. Ворота № 1, хвіртку № 2, огорожу № 3, № 4, № 5, криницю № 6 залишити в спільному користуванні Особа_5, Особа_6, Особа_3, Особа_2».[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13043561 (Див. додаток Е).

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, є нікчемним (ст.1257 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.348.

При цьому заповіт, який є одностороннім правочином, підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складення, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст.215 ЦК)Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.71..

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст.229--231 ЦК)Там само. - С.76.. Наприклад, 6 жовтня 2009 р. до Замостянського районного суду м. Вінниці звернулись з позовом Особа_1 до Особа_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування. Позовні вимоги мотивовані тим, що Інформація_1 померла двоюрідна бабуся позивачки Особа_3. Після смерті відкрилась спадщина на квартиру Адреса_1. У померлої дітей не було, її чоловік помер Інформація_2. У зв'язку з цим позивачка жила з нею однією родиною. Підтримували родинні стосунки, піклувались один про одного, підтримували матеріально. Позивачка є єдиною онукою у всій родині., тому саме на неї ще в 1992 році бабуся склала заповіт на всю квартиру. Заповіт було зареєстровано у Першій вінницькій державній нотаріальній конторі.

У встановлений шестимісячний строк позивачка звернулася з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Однак, коли сплинуло 6 місяців і вона звернулася в контору з проханням видати їй свідоцтво про спадщину, їй було відмовлено з тих підстав, що 06.03.2004 року від імені Особа_3 було складено інший заповіт на ім'я Особа_2

Особа_2 був соціальним працівником, який два рази на тиждень відвідував Особа_3 після звернення позивачки в Центр соціального обслуговування пенсіонерів. Останні 5 років бабуся не виходила через хворобу на вулицю. Спілкування з зовнішнім світом у неї було обмежене, телефону не було. Звернення позивачки до центру обслуговування пенсіонерів було викликане зайнятістю та неможливістю щодня нею опікуватися.

Всю хатню роботу у бабусі виконувала позивачка та її тітка Особа_4, оскільки Особа_2 був похилого віку, Інформація_3, а отже виконувати роботи по господарству був не в змозі.

Зі слів померлої позивачці відомо, що Особа_2 вмовляв її не заповідати своє майно родичам. А коли дізнався, що заповіт вже існує, то пересварив її з усіма родичами. За 5 місяці до смерті Особа_3 забрала ключі від квартири від позивачки та про її смерть остання дізналася від сусідів.

Від сусідів померлої Особа_3 позивачці відомо, що за день до смерті вона нічого не їла, увесь день спала, ні з ким не спілкувалась, оскільки була вже при смерті.

Тому коли позивачка дізналася про заповіт, вона зрозуміла, що він фіктивний, у зв'язку з цим звернулася до прокуратури. В ході розслідування була проведена посмертна психолого - психіатрична експертиза, за висновками якої на час підписання заповіту від 06.03.2004 року Особа_3 перебувала у хворобливому стані - розладі психічної діяльності у вигляді сопорозного порушення свідомості, внаслідок чого була позбавлена можливості усвідомлювати свої дії та їх значення. На основі матеріалів справи позов був задоволений в повному обсязі.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5350931(Див. додаток Є).

Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не спричиняє недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм заповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку, то заповіт у цій частині є недійсним. Однак в решті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним в цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Заповідач має право призначити виконавця заповіту -- особу, яка стежитиме за додержанням розпоряджень, що містяться у заповіті, і виступатиме своєрідним гарантом здійснення волі спадкодавця. Метою призначення виконання заповіту є захист інтересів спадкоємця за заповітом, який може не дізнатися своєчасно про відкриття спадщини (наприклад, перебуваючи у відрядженні, прожинаючи в іншій країні тощо). Натомість виконавець заповіту до появи спадкоємця виконує дії щодо охорони спадщини, управляє нею, вживає інших заходів для охорони інтересів спадкоємця.

Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа.

Якщо заповідач призначив спадкоємцями кількох осіб, виконання заповідального розпорядження може бути покладене на будь-яку з цих осіб на вибір спадкодавця.

Виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Це може мати місце у випадку, коли заповіт складено на користь лише однієї особи. Тоді виконавцем призначається інша особа, яка може бути спадкоємцем за законом, а може бути взагалі сторонньою особою, що не є спадкоємцем цього спадкодавця.

ЦК передбачає дна випадки призначення виконавця заповіту не самим заповідачем, а іншими особами: по-перше, за ініціативою спадкоємців (ст.1287 ЦК)Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.355.; по-друге, за ініціативою нотаріуса (ст.1288 ЦК)Там само. - С.356..

У свою чергу спадкоємці можуть визначити виконавця заповіту у двох випадках:1) вони мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача через тяжку хворобу, втрату дієздатності. При цьому в суді вони мають довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем; 2) вони мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, якщо заповідач не призначив виконання заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилися від виконання заповіту або була усунена від його виконання.

Виконавець заповіту призначається за взаємною згодою спадкоємців. Але якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконання заповіту, він на вимогу одного з них може бути призначений судом.

З ініціативи нотаріуса виконавець заповіту може бути призначений якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців (ст.1288 ЦК).Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С. 356. При цьому нотаріус припинає виконавця заповіту за місцем відкриття спадщини.

Особа призначається виконавцем заповіту з її згоди. Остання витребовується нотаріусом і може бути оформлена як самостійна заява, що додається до заповіту або ж зазначається на самому заповіті чи в окремому документі (ця норма обов'язкова при секретному заповіті).

Згода бути виконавцем заповіту від особи, яку призначає виконавцем заповідач, може бути отримана у момент призначення, тобто за життя спадкодавця.

Повноваження виконавця заповіту в ст. 1290 ЦК визначаються як сукупність обов'язків цієї особи. При цьому на виконавця заповіту покладаються обов'язки двох видів: 1) спрямовані на забезпечення інтересів спадкоємців; 2) спрямовані на забезпечення інтересів інших осіб.

Зокрема, виконуючи обов'язки першого виду, виконавець заповіту відповідно до обсягу наданих йому повноважень (покладених на нього обов'язків) повинен: 1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна. Такі дії можуть полягати у встановленні місцезнаходження всього майна, вжитті заходів для охорони спадщини, а саме: в описуванні та передачі майна на зберігання певним особам або спадкоємцям до появи всіх спадкоємців з метою запобігання можливого псування, загибелі чи розкрадання майна. При цьому виконавець заповіту вживає заходів щодо охорони всієї спадщини, а не лише того майна, яке зазначене у заповіті. 2) вжити заходів до повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини. З цією метою він розшукує спадкоємців, виявляє кредиторів та боржників спадкодавця. Своєчасне повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини має важливе значення для реалізації їх прав, оскільки законом встановлений 6-місячний строк для прийнятій спадщини, про пушення якого без поважних причин спричиняє втрату права на отримання спадщини; 3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань (наприклад витребувати майно, яке входить до складу спадщини, але знаходиться в інших осіб); 4) управляти спадщиною, якщо до її складу входить майно, яке потребує управління, або майно, для якого встановлено особливий порядок його зберігання. Це можуть бути: грошові суми та цінні папери; монетарні метали; цінні рукописи, що мають історичне або наукове значення; зброя, харчові продукти тощо. Повноваження виконавця заповіту з управління спадщиною полягають у передачі майна на зберігання відповідним органам, утриманні, догляді, а також вчиненні інших дій для підтримання майна в належному стані до появи всіх спадкоємців; 5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті, відповідно до змісту останнього, спеціальних заповідальних розпоряджень тощо.

Виконуючи обов'язки, спрямовані на забезпечення інтересів інших осіб, виконавець заповіту повинен: 1) забезпечити одержання частки в спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку в спадщині; 2) забезпечити виконання спадкоємцями інших дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (щодо заповідального відказу, передачі сервітуту, вчинення певних дій немайнового характеру тощо).

Слід зазначити, що перелік обов'язків виконавця заповіту є вичерпним, крім випадків, коли заповідач зазначає у заповіті додаткові обов'язки, які покладаються ним на виконавця з часу відкриття спадщини.

Нотаріус за місцем відкриття спадщини видає виконавцю заповіту відповідний документ, який підтверджує його повноваження. Після виконання покладених не нього функцій виконавець заповіту повергає нотаріусу документ, що посвідчував його повноваження.

Ст. 1291 ЦК зазначає право виконавця заповіту вимагати плату за виконання своїх повноважень. Заповідач може одразу зазначити в заповіті, що певна сума або частина майна переходить до виконавця заповіту як плата за виконання ним своїх повноважень. Останній може отримати цю винагороду в натурі або у грошах зі складу спадщини. Якщо виконавець відмовився або був усунений від виконання заповіту, то право на винагороду він втрачає.

Якщо розмір винагороди не був визначений заповідачем, спадкоємці та виконавець заповіту можуть самі домовитися щодо розміру плати за виконання останнім своїх повноважень. Цю винагороду виконавець також може отримати зі складу спадщини (в натурі або у грошах). Якщо між виконавцем заповіту та спадкоємцями не досягнуто згоди щодо розміру винагороди, то вона визначається судом.Цивільний кодекс України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2010. - С.356.

Якщо у процесі виконання заповіту виконавець зазнав додаткових витрат, пов'язаних з охороною спадкового майна, управлінням ним тощо, то, незалежно від отриманої винагороди за виконання своїх повноважень, він може вимагати відшкодування даних витрат та збитків. При цьому винагорода має виплачуватися незалежно від плати за виконання заповіту.

Надаючи певний обсяг прав і обов'язків виконавцю заповіту, ЦК водночас захищає інтереси спадкоємців від необачних дій виконавця. Зокрема, ст.1292 надає право спадкоємцям контролювати дії виконавця заповіту, які повинні зводитись до неухильного виконання розпоряджень спадкодавця.Там само. - С.356 - 357. Якщо виконавець заповіту хоче вчинити дії, які виходять за межі розпорядження спадкодавця, але вилаються виконавцю доцільними, він має узгодити ці дії зі спадкоємцями.

Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, то з метою належної реалізації прав таких спадкоємців контроль за виконанням заповіту здійснюють їх батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також органи опіки та піклування.

У випадку невиконання або неналежного виконання покладених на нього обов'язків виконавець заповіту несе відповідальність перед спадкоємцями. Для контролю за тим, чи сумлінно виконує свої повноваження виконавець заповіту, на нього покладається обов'язок звітувати про дії, які було ним вчинено з метою виконання заповіту. Звіт може подаватися на вимогу спадкоємців, батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників малолітніх, недієздатних та обмежено дієздатних осіб, а також органів опіки та піклування у будь-який час здійснення виконавцем його повноважень (обов'язків). Крім того, підсумковий звіт подається виконавцем заповіту пішій виконання всіх покладених на нього повноважень (обов'язків).

Якщо спадкоємці, їхні законні представники, а також органи опіки та піклування вважають, що дії виконавця заповіту не відповідають вимогам ЦК, інших законів (наприклад, здійснюються всупереч волі заповідача, завдають шкоди майну спадкоємців) і таким чином порушують інтереси спадкоємців, вони мають право оскаржити їх до суду.