Основою створення наукових знань з економіки якості стали роботи відомих філософів, корифеїв, економістів, інших фахівців. Так, перші в історії людства дослідження економічних явища і процесів відбулись в Греції давньогрецькими філософами. Саме Аристотель встановив в товарі наявність двох таких сторін, як споживча і мінова вартість, виявив економічну сутність обміну, запропонував трактування ціни як грошового вираження вартості.

В 80-х рр. ХVІІІ ст. англійський учений, основоположник теоретичної економіки, Адам Сміт твором "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) змінив уявлення сучасників, а саме показав сенс поділу праці як умови підвищення її продуктивності. Він є засновником теорії трудової вартості. Його дослідження є базисом для фахівців в області якості для створення нових концепції, удосконалення систем виробництва.

В кінці ХІХ ст. значний вклад в формування теоретичної економіки внесли:

Тейлор Фрідерік Уінслоу американський інженер, творець першої прогресивної системи управління виробництвом сформував ідею поділу праці на окремі компоненти з метою поліпшення організації виробничих процесів. Тейлор запропонував замінити лінійну систему управління функціональною, а також, щоб заробітна плата працівників залежала від їх внеску у виробництво.

Джевонс Уїльям Стенлі англійський вчений-економіст, один з авторів теорії граничної корисності, істотно розширив межі застосування математичних методів в економіці. А саме він є один із засновників гілки економічних аналізу, званого маргінальним.

Вальрас Леон швейцарський економіст, що був названий сучасниками "найвеличнішим з усіх економістів", виклав загальне визначення рівноваги в новій маржиналістичній теорії цінності, розглянувши міжринковий зв'язок.

Хочеться також відмітити вагомий вклад, на початку ХХ ст., в теорію економіки таких науковців-фахівців, як:

Вільфредо Парето, італо-швейцарський економіст і соціолог, широко відомий як фахівець в галузі управління якістю ("діаграма Парето", або інакше "принцип 20/80"), напрацювання його використовуються і сьогодні для вирішення виробничих проблем і т. п;

Гаст Олексій Капітонович видатний російський теоретик і практик наукової організації праці та управління виробництвом радянського періоду, засновник центрального інституту праці (ЦІП) його колеги по ЦІП зробили певний крок в порівнянні з Тейлором і Генрі Фордом, застосувавши принципово новий підхід до оцінки робочого не тільки в якості об'єкта вивчення, але і творення суб'єкта, що згодом було поглиблено і лягло в основу принципу Загального менеджменту якості "Залучення персоналу";

Уолтер Ендрю Шухарт у 1924 році запропонував використовувати контрольні карти для оперативного управління виробничими процесами, впровадив в практику УЯ статистичні методи;

Харрінгтон (Гаррінгтон) Емерсон, американський інженер, що займався питаннями організації праці. Поряд з У. Тейлором і Г. Фордом вважається основоположником першого етапу управління якістю - відбраковування. Вперше поставив питання про ефективність виробництва в широкому масштабі, приділяючи підвищену увагу проблемам якості. Особливу популярність Х. Емерсон отримав завдяки своїй праці "Дванадцять принципів продуктивності" (1931 р.), де вивів умови успішного функціонування, універсальність яких полягала в можливості їх застосування для будь-яких організацій і процесів.

Праці приведених вище та інших фахівців і науковців знайшли свій розвиток в принципі загального управління якістю - прийняття рішень на основі фактів.

Неоціненний внесок в науку і практику управління якістю також вніс Арманд Фейгенбаум. Перш за все, він є автором концепції комплексного УЯ, яку опублікував у 1951 р. в своїй першій книзі "Контроль якості: принципи, практика і адміністрування", де ввів термін Total Quality Control.А. Фейгенбаум одним з перших з позицій системного підходу звернув увагу на взаємозв'язок якості та ефективності виробництва. У свої вже немолоді роки у двох із братом А. Фейгенбаум. написав книгу: "Сила управлінських інновацій: 24 ключа до сталого і прискореного розвитку бізнесу і його прибутковості". В ній Фейгенбаум зумів об'єднати технічні науки і знання з області управління, щоб створити науку про управління якістю. У своїх роботах в області УЯ, що є основою теорії економіки якості, А. Фейгенбаум відобразив такі концепції та розробки, як:

"Загальний контроль якості" - ефективна система інтеграції забезпечення, підтримки і поліпшення якості, що дозволяє значно підвищити економічну ефективність виробництва;

"Приховане" виробництва - ідея порівняння діяльності щодо виправлення виробничих помилок у рамках будь-якого підприємства;

"Відповідальність за якість" - забезпечення якості за рахунок діяльності кожного співробітника, тому відповідальності кожного і активне управління з боку вищого керівництва;

"Витрати на забезпечення якості" - він розділив витрати на три категорії, крім того, склав перелік статей витрат, що входять в кожну категорію.

Крім цього, видатний консультант XX в. Едвардс Демінг, один з авторів "японського економічного дива", кинув інтелектуальний і моральний виклик стереотипам традиційного управління, продовжуючи традиції раціонального, наукового підходу, закладеного до нього Фредеріком Тейлором. Революційна теорія Демінга пропонує філософію, методи та управлінські технології, необхідні для побудови стійкого, ефективного бізнесу, що забезпечує баланс інтересів усіх зацікавлених сторін: споживачів, співробітників, власників, постачальників, суспільства в цілому.

Філософія управління доктора Демінга заснована на всеосяжної концепції якості та розумінні природи мінливості (тісно пов'язаної зі статистичним управлінням процесами). Економічна мудрість Вільяма Демінга відобразилася у "14 пунктах успішного управління". Ці 14 принципів управління з'явилися в результаті застосування системи глибинних знань для оптимізації існуючого стилю управління. Так, у своїй книзі "Вихід з кризи: Нова парадигма управління людьми, системами і процесами" він пише: "Прибуток у бізнесі приходить від постійних покупців, споживачів, які хваляться вашим продуктом або послугою і які приводять до вас своїх друзів".

Демінг також стверджував, що конкуренція не вирішить виробничі проблеми, тому що вона деструктивна. І було б набагато краще, якби всі працювали як єдина система в ім'я перемоги кожного. Для цього потрібні співпраця і новий стиль управління. Демінг створив нову, ще більш загальну версію організаційної "моделі світу" - систему глибинних знань. Її складають наукові концепції та принципи, які умовно згруповані в чотири основні області: розуміння системних властивостей підприємства, вчення про оптимальні методи управління в умовах мінливості (варіабельності) процесів, об'єктів і середовища; елементи теорії пізнання; основи знань індивідуальної і групової психології. Демінг був переконаний, що кожен керівник, перш ніж бути допущеним до прийняття відповідальних управлінських рішень, повинен отримати певний мінімальний обсяг знань, що відносяться до зазначених чотирьох областей і зв'язків між ними.

Крім цього, хочеться звернути увагу на те, що перша теорема Демінга говорить: "Всім наплювати на прибуток!", а друга теорема - "Найбільше шкоди приносить той, хто працює з усіх сил". Саме він формулював принципи і підходи для підвищення економічної ефективності на основі використання залишених без уваги резервів.

Необхідно відзначити те, що час підтвердив один з основних пунктів вчення Демінга, - це стосуються ролі процесу самоорганізації, внутрішньої мотивації людей, обов'язкових для довгострокового виживання організацій.

Згодом японський гуру в області якості, Тагуті Генъіті вніс свій вклад в розвиток економіка якості розробивши власну систему, що поєднує інженерні та статистичні методи, яка найбільш відома як функція втрат якості за Тагуті. В її основу лягла теорія втрат суспільства від неналежної якості. Тагуті називає свою концепцію "інжиніринг якості". Методи Тагуті відносяться до статистики і операцій планування експерименту та контролю якості. Він закликав аналізувати спільно економічний фактор (вартість) та якість. Обидва ці чинники Тагуті пов'язував загальною характеристикою під назвою "функція втрат". Також він акцентував увагу на етапах, що передують розробки продукції тому, що надавав великого значення економічним факторам зниження витрат або робастності (стійкості від англ. Robust - міцний, стійкий).

В 70-х рр. ХХ ст. Канторович Леонід Віталійович, видатний радянський економіст - математик спільно з американцем голландського походження Тояллінгом Купманс за розробили теорію оптимального використання ресурсів. Саме Канторович вперше в світі здійснив постановку задачі лінійного математичного програмування.

Необхідно також відмітити, що в подальшому питаннями оптимального використання наявних на підприємстві ресурсів, ефективних систем організації виробництва займалися багато відомі фахівці в області якості.

Так один з гуру в області якості Масаакі Імаі у своїх роботах по концепції "Гемба Кайдзен" розглядає найбільш важливі аспекти діяльності підприємства, що пов'язані зі створенням доданої вартості й відносинами зі споживачами.

А також у публікаціях відомих гуру в області якості економіка і якість нерозривно пов'язані між собою в таких, як: "Збірник з контролю якості" Джозефа Джуран (1951 р.), де він провів свою знамениту аналогію між якістю і "золотою жилою"; "Менеджер з якості та ціна якості" (1957 р.) Дж. Мас сера; "Як використовувати витрати на якість" (1960 р.) Гарольда Фрімана.

Разом з тим, Філіпп Кросбі в книзі "Якість безкоштовна" (1979 р.) розглядав проблеми пов'язані з визначенням вартості якості відповідно процесів, об'єктів, окрім цього, як управляти якістю, щоб вона стала джерелом прибутку. В роботі "Принципи лідерства" в розділі 7 "Лідер та якість" приводить свій колосальний досвід, компетентність і доводить те, що якість - окупає себе та є самим надійним джерелом стабільного прибутку із всіх, що має підприємство.

А Джон Рейган та Джек Кампанелла (1999 р.) у своїй праці переведеній на російську мову як, "Економіка якості. Основні принципи та їх застосування" запропонували практичні рекомендації по розробці, реалізації та використання систем управління витратами щодо забезпечення якості.

В цей період часу фахівцями були запропоновані види класифікації витрат на якість, а також розроблені більшість методів їх обліку та аналізу якості, які в наш час постійно удосконалюються та доповнюються сучасними дослідниками та фахівцями.

Розглянемо етапи розвитку економіка якості (рис.1).

Підсумовуючи варто зазначити, що економіці якості притаманні всі ознаки системи знань, тобто науки. Перш за все, в неї є мета - забезпечити процес управління, що орієнтований на постійне підвищення якості та забезпечення залучення в ці дії всього персоналу, своєчасною, повною і достовірною інформацією. Ця мета і визначає, які елементи повинні увійти в систему і взаємозв'язок між ними, для того, щоб економіка якості запускала всеохоплюючий механізм безперервного вдосконалення всіх аспектів діяльності підприємства всіма її працівниками. Тому мова йде про інтегрування в рамках економіки якості всього, що здатне забезпечити ефективне управління, зокрема, методів та методологій, зав'язаних на кінцевий результат, в рамках інноваційного мислення. Це дозволить отримати нові ефекти, не властиві кожному з них окремо. Іншими словами, у встановлені економіки якості спостерігається синергетичний ефект (самоорганізації), що є важливою властивістю будь-якої системи знань.

Економіка якості є інформаційним фундаментом, опорою лідерського стилю управління підприємством, її неприродно представляти поза системою управління якістю і управління взагалі. На нашу думку подальший розвиток системи управління якістю буде безпосередньо пов'язаний з економікою якості, з їх структуруванням і злиттям в єдину, якісно нову, управлінську концепцію.

Отже, можна зробити висновок, що "економіка якості" - це напрям наукових знань, що має свою історію, дозволяє застосовувати наукові теорії економістів стосовно практики, удосконалювати виробництво та "вести господарство" таким чином, щоб отримувати продукцію, відмінну від інших, якісну і конкурентоспроможну, що важливо в умовах ринку. Безпосередньою метою економіки якості як науки є опис, пояснення і пророкування закономірностей впливу якості на процеси і явища суспільного життя.

2. Задача на визначення економічної ефективності підвищення якості

Вихідні дані для розрахунків