Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Освіта і наука - найважливіші сфери людської діяльності. Вони є складними ієрархічними системами, стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства, особливо для країн, що реформуються, - а саме такою є Україна[10;27].

В Україні науковий менеджмент ще не отримав достатнього розвитку. Причини цього - у недосконалості правового поля, у недостатньому рівні цивілізованих методів управління персоналом, у нашій багаторічній тоталітарній історії, нарешті, у нашій ментальності. Особливою галуззю менеджменту є менеджмент в освіті, який має свою специфіку та притаманні тільки йому закономірності. Ця специфіка полягає в особливостях предмету, продукту, знарядь та результатів праці менеджера освіти[28;57].

Предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність суб'єкта управління. Продуктом праці інформація про навчально-виховний процес. Знаряддям праці є слово, мова. Результатом праці менеджера є рівень грамотності, вихованості та розвитку об'єкта менеджменту - учнів.

Менеджмент в освіті - це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління освітнім процесом, спрямований на підвищення його ефективності.

Питання, пов'язані з менеджментом в освіті, висвітлювали вітчизняні та зарубіжні вчені. Найбільш ґрунтовно проблеми менеджменту в освіті розглянуто в працях вітчизняних вчених: Бориса Наумова А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Саме цю ідею відстоював О.А.Захаренко. В.Г. Креміня та ін., та російських вчених: М.В. Евдокимова В.А. Сластьонина, І. Ф. Исаєва, А.І. Міщенко, Є.Н. Шиянова.

Кадетська освіта та виховання на сьогоднішній день є найбільш досконалою системою цільової підготовки дітей та молоді до державної служби як військового, так і цивільного спрямувань, яка потребує науково обґрунтованого управління, супроводу та захисту з боку держави, об'єднань випускників суворовських училищ, військових ліцеїв, ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою, кадетських корпусів (класів) від спроб її комерціалізації та політизації[57].

Актуальність обраної теми дипломної роботи полягає в тому, що на сьогоднішній день в закладах кадетської освіти існує своєрідна управлінська та кадрова структура і, нажаль, не завжди ця структура відповідає вимогам, які покладені в основу кадетського освітньо-виховного процесу. Рішення теоретичних і практичних завдань управління освітнім закладом набуває все більшої ваги у зв'язку з гуманізацією і демократизацією, зростанням ролі і значущості захисту прав і свобод людини, розвитком ринкових відносин, формування нових соціальних структур і форм управління.

Обрана нами тема «Менеджмент освіти на прикладі діяльності Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Молодої гвардії» актуальна, тому ще і тому, що розглядає основи та сучасні механізми ефективного управління педагогічним колективом і має велику практичну значущість, яка полягає в можливості поліпшення умов педагогічної праці вчителів, підвищення ефективності управлінського процесу освітнього закладу шляхом вдосконалення професіоналізму керівників шкіл та їх заступників.

Мета дипломної роботи - дослідити менеджмент в системі освіти на прикладі Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та запропонувати шляхи його вдосконалення.

Об'єктом дослідження є менеджмент освіти в сучасних інтеграційних процесах управління (на прикладі діяльності Луганського обласного ліцею).

Предметом дослідження виступає процес управління педагогічним колективом (на прикладі діяльності Луганського обласного ліцею).

Завданнями дослідження є:

- проаналізувати сутність освітньої системи України та принципи управління освітніми закладами України;

- розглянути нормативно-правову базу менеджменту системи освіти України.

На базі Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою:

- проаналізувати організаційно-управлінську структуру в ліцеї;

- розглянути організацію навчально-виховного процесу в ліцеї;

- дати оцінку кадрового потенціалу закладу;

- запропонувати шляхи вдосконалення кадрового потенціалу ліцею;

- проаналізувати організацію охорони праці в ліцеї.

Методи дослідження: Серед наукових методів, що використані в дослідженні роботи слід виділити методи:

- дискретного аналізу;

- методи системного аналізу;

- методи моделювання;

- методи узагальнення;

- економіко-математичні методи;

- інші методи.

Інформаційна основа дослідження:

- роботи вітчизняних та зарубіжних вчених з управління та;

- нормативно-законодавчі акти України в системі освітньої діяльності;

- навчально-виховна, управлінська та статистична звітність Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Структура та обсяг дипломної роботи: дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку літератури, загальний обсяг 113 сторінок.

Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти менеджменту освіти

1.1 Сутність освітньої системи України

Освітня система України представлена численними навчальними закладами, які ось уже багато років готують провідних фахівців з різних напрямків. Українські навчальні заклади відомі не тільки в межах країни, а й за кордоном. Багато з них є не тільки освітніми, а й науково-дослідними та культурними центрами. На сьогоднішній день розвиток освіти є пріоритетом для нашої країни. В навчальний процес активно впроваджуються методи, розробки та проекти всесвітньо відомих учених[46].

Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту. Крім того, встановлені такі освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Зміни в соціально-економічному розвитку країни висунули нові вимоги і підхід до змісту освіти, а саме:

- вироблення державних стандартів і відповідних систем знань, умінь і навичок, творчої діяльності та інших якостей особистості на різних рівнях розвитку;

- вибір структур навчально-виховного матеріалу на основі диференціації, інтеграції, гуманітаризації;

- забезпечення альтернативних можливостей для одержання освіти відповідно до індивідуальних особливостей;

- вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах;

- оптимальне поєднання гуманітарних і природничо-математичних дисциплін, теорії та практики[2].

Згідно Закону «Про освіту»: основними принципами освіти в Україні є:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою і виробництвом;

- взаємозв'язок з освітою інших країн;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- єдність і наступність системи освіти;

- безперервність і різноманітність освіти;

- поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті[1].

В даний час зміст освіти обумовлено необхідністю формування гуманітарного мислення, оволодіння рідною та іноземними мовами, знання літератури, моральної, естетичної культури, вивчення природничо-математичних дисциплін, вдосконалення трудової підготовки, ознайомлення з професіями, ринковою економікою.

Крім того, зміст освіти передбачає наявність:

- системи загальнонаукових, політехнічних і деяких професійних знань;

- системи умінь і навичок пізнавальної, трудової, ігрової, громадської діяльності, необхідної для збереження досягнень науки і техніки;

- досвіду творчої діяльності; досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності, до самого себе; якостей особистості (моральних, духовних).

У Законі України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. відзначається що система освіти в Україні є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Вона складається з установ освіти, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і регіональних (місцевих) органів, а також самоврядування в галузі освіти[1].

Головною метою освіти є всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства, розвиток її розумових і фізичних здібностей, таланту, виховання високих моральних якостей, формування активного громадянина, здатного до свідомого суспільного вибору, і збагачення на цій основі інтелектуального та культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.

На сьогоднішній день, Україна вступила в новий етап - етап конструктивних реформ, поглибленої практичної роботи. Відчутним є вплив залишкових явищ старої системи соціальної організації та господарювання, що безумовно відбивається й на стані освіти. Україна володіє розвинутою і розгалуженою системою освіти. Сьогодні - це 23 тисячі дошкільних закладів, у яких виховується 1,9 млн. дітей, 22,5 тис шкіл, де навчається близько 7 млн. учнів. Система ПТУ налічує 1147 закладів з півмільйонним контингентом. Вища освіта - це 974 державні навчальні заклади, у яких навчається 1,5 млн. студентів, а також 129 закладів інших форм власності. В освіті працюють майже мільйон педагогічних працівників[11;71].

Освіта в Україні будується на основі гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги. На рис1.1. зображено основні принципи побудови освіти[47]:

Рис. 1.1 Принципи побудови освіти

Загальна структура освітньої системи України складається з дошкільного, загального та професійного рівнів освіти. Система освіти в Україні складається з навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, відповідно до ст. 28 Закону про освіту. В табл 1.1. наведена структура закладів освіти за видами установ.

Таблиця1.1

Структура закладів освіти за видами установ

№ з/п	Види установ	Структура закладів
1	Дошкільні	Ясла, ясла-садки, дитячі садки, ясла-садки компенсуючого типу, будинки дитини, дитячі будинки інтернатного типу, ясла-садки сімейного типу, ясла-садки комбінованого типу, центри розвитку дитини.
2	Середні навчальні	Середні загальноосвітні школи; школи (школи-інтернати) спеціалізовані, загальноосвітні, спеціальні, санаторні; гімназії; ліцеї; колегіуми; вечірні (змінні) школи; школи соціальної реабілітації.
3	Позашкільні навчальні	Палаци, будинки, станції дитячої, юнацької творчості; гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів; міжшкільні навчально-виробничі комбінати, клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; дитячі юнацькі спортивні школи та інші подібні заклади, установи.
4	Професійно-технічні навчальні	Професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійно-технічної освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи навчальних закладів, які надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.
5	Вищі навчальні	Технікум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Існує чотири рівні акредитації (статусу) вищих навчальних закладів: I рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади; II рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади; III і IV рівні (залежно від результатів акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.
6	Післядипломної освіти	Академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих навчальних закладів (філії, факультети, відділення та інші); професійно-технічні навчальні заклади, науково-методичні центри професійно- технічної освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Важливу роль в освіті України грає Національна академія наук. Національна академія наук України згідно з чинним законодавством є вищою державною науковою організацією України, що заснована на державній власності та користується правами самоврядності, яка полягає у самостійному визначенні тематики досліджень, своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв'язків. Академія об`єднує дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів, усіх науковців її установ, організовує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних та соціогуманітарних наук.

Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них наукові установи. В структурі НАН України діють національні заклади - Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Львівська національна наукова бібліотеку імені В. Стефаника, Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія», Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка, Національний дендрологічний парк «Софіївка», Національний науково-природничий музей. До структури НАН України входять також організації дослідно-виробничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, обчислювальні центри). Всього на цей час в НАН України діють 176 наукових установ та 49 організацій і підприємств дослідно-виробничої бази[48].

Рішення про створення навчальних закладів, заснованих на загальнодержавній або комунальній власності, приймається КМУ, МОН (Міністерством освіти і науки України), іншими відомствами і міністерствами, урядом Криму, місцевими органами виконавчої влади. Порядок узгодження і прийняття дозволу на створення навчального закладу залежить від виду навчального закладу (ВНЗ, школа, ПТУ і т.п.) і його форми власності (загальнодержавна або комунальна).

Рішення про створення навчальних закладів, заснованих на інших формах власності, приймаються засновником (засновниками) при наявності дозволу відповідної Ради народних депутатів.

Навчальні заклади діють на підставі власних статутів, які залежно від форми власності та виду навчального закладу підлягають затвердженню:

- МОН, якщо навчальний заклад заснований на загальнодержавній власності і перебуває в його системі;

- Міністерствами, відомствами України, яким підпорядковані навчальні заклади, засновані на загальнодержавній власності, за погодженням з МОН;

- МОН щодо вищих навчальних закладів, заснованих на інших формах власності;

- Місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування стосовно державних навчальних закладів, які є комунальною власністю, і навчальних закладів (крім вищих навчальних закладів), заснованих на інших формах власності[23;116].

В останні декілька років, в Україні у сфері освіти та науки, приймається ряд законів, метою яких є зближення української освітньої системи з Європейською.

Спільною працею науковців, теоретиків і практиків визначено методологічне підґрунтя освіти: прийнято колегією Міністерства освіти України і доведено на місця Концепції гуманітарної освіти та виховання, позашкільної освіти, навчання і виховання дітей з психофізичними вадами.

В Україні забезпечуються права на освіту громадян інших національностей: працює 176 шкіл з румунською, угорською, польською та іншими мовами. Належна організація навчально-виховного процесу є визначальною умовою реалізації права громадян на освіту. В основі цього процесу лежить зміст освіти, що нині активно реформується: розроблено проекти державних стандартів, створюються альтернативні підручники, розпочато підготовку комп'ютерних підручників. Налагоджено видання 11 нових фахових журналів, збережено всі форми підтримки обдарованих дітей. Оперативно здійснюється організаційно-методичне забезпечення вивчення в навчальних закладах усіх типів Конституції України.

На думку Бориса Наумова, попри, матеріальні і організаційні труднощі система освіти України утримує високі якісні характеристики[20;46]. Отож цілком зрозумілою є увага міністерства до формування системи контролю за якістю освіти. Важлива роль тут належить Державній акредитаційній комісії, з початком роботи якої в Україні створена система державно-громадської експертизи якості освітніх послуг.

Водночас ведеться серйозна робота щодо залучення позабюджетних коштів. Розширюється міжнародне співробітництво в галузі освіти і науки. Підтвердженням цього є укладення угод з 40 країнами, 610 зарубіжними партнерами. Завдяки цьому залучаються додаткові кошти[34;13].

Соціальний розвиток має формувати громадянина країни, що бажає і вміє формувати демократичну, правову державу. Для цього необхідно організувати різну соціальну діяльність[24;40]. Саме цим шляхом йшли класики української школи А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Саме цю ідею відстоював О.А. Захаренко.

Станіслав Ніколаєнко навпаки, вважає ставлення нині влади до української освіти несправедливим. На 2012 рік уряд планує витрати на освіту в розмірі 91 мільярда гривень, на рівні 6,1% від ВВП, тоді коли закон вимагає 10%. При цьому доля бізнесу у фінансуванні університетів не перевищує 1%, тоді як в Європі цей показник у десятки разів є вищим. Зате плата за навчання батьками студентів сягає нині майже 40% бюджетів вузів[60].

У «Національній доктрині розвитку освіти України» позначено, що освіта є стратегічною основою розвитку особистості і суспільства, нації і держави[35]. У книзі Міністра освіти і науки України В.Г. Креміня «Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи)», що сконцентрувала виступи автора на сесіях Академії педагогічних наук, наукових конференціях, перед науковцями, вчителями, бесіди з журналістами так підкреслена ця думка: «Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та державі, запорука майбутнього України[31;52].

Отже, Україна досягла світового рівня охоплення населення освітою. Проте рівень якості освіти, відсталість матеріально-технічної бази, інформатизації освітнього процесу, низький престиж праці педагога привели до серйозної кризи в освіті. Важливе завдання перед освітою України поставлено тезою навчання впродовж усього життя людини. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність створення короткотермінових навчальних програм перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Цю важливу функцію може виконувати система післядипломної освіти.

1.2 Загальні принципи управління освітніми системами України

Виховання і навчання як предмет педагогічного процесу завжди мають цілеспрямований характер і керування ними відповідно теж, тому що поза конкретної цільової установки управління неможливо. Тому першим і найважливішим принципом управління в системі освіти є принцип конкретного цілепокладання як основи планування, організації та контролю, тобто основа змісту всієї діяльності менеджера, фахівця в галузі управління системи будь-якого рівня.

Державна політика в галузі освіти полягає в тому, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Від імені держави політика в галузі освіти в Україні визначається Верховною Радою України (відповідно до Конституції України) і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування[30:67].

Науково обґрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання основних принципів управління.

Принцип державотворення розкривається в тому, що функціонування усіх закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

Принцип науковості передбачає врахування під чаї організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, знання методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук.

Принцип демократизації полягає в тому, що, вирішуючи проблеми діяльності закладу освіти, керівник має зважати на думку членів педагогічного та учнівського колективів, батьків, громадськості, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників закладу освіти.

Принцип гуманізації потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція - учителі, учні, батьки; учителі - учні, батьки; учителі - учителі; учні - учні; учнівські лідери - рядові вихованці; батьки - діти. Загалом, принцип передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами.

Принцип цілеспрямованості потребує чіткого перспективного і щоденного планування всіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його можливостей.

Принцип компетентності ставить вимогу, згідно з якою всі працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, загальну ерудицію, сумлінно виконувати службові обов'язки.

Принцип оптимізації полягає у створенні в закладі освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.

Принцип ініціативи й активності передбачає наявність цих якостей у керівника закладу освіти та створення умов для здійснення творчих пошуків усіма педагогами.

Принцип об'єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов'язків означає систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об'єктивну оцінку її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю означає, що керівник закладу освіти несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності свого закладу зобов'язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України. Подальше вдосконалення системи освіти України покликане забезпечити високу якість навчання і виховання, належну теоретичну і практичну підготовку підростаючого покоління до життя, суспільно корисної пращ, сприяти всебічному розвитку особистості[15;36].

Принципи управління освітніми закладами декілька відрізняються в залежності від типу закладів.

Безпосереднє-управління дитячим дошкільним закладом (дитячими яслами, дитячими садками), школами, позашкільними закладами освіти здійснює директор (завідувач), який призначається вищим органом управління освіти чи органом місцевого самоврядування. Так, директор середньої загальноосвітньої школи призначається на посаду та звільняється з посади відповідно до ст. 20 Закону України «Про освіту» відділом освіти відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації. Відповідна освіта, стаж роботи та наявність організаторських здібностей - основні умови призначення керівника будь-якого освітнього закладу на посаду. Керівник несе персональну відповідальність перед державою за організацію та якість навчально-виховної роботи з учнями та вихованцями, зміцнення їх здоров"я та фізичний розвиток, а також за фінансово-господарський стан закладу. В своїй діяльності він спирається як на трудовий колектив, так і на громадські організації, метою яких є надання різноманітної допомоги освітньо-виховним закладам. Повноваження директора (завідувача) регламентуються положеннями та статутами про освітньо-виховні заклади[1].

Для забезпечення колегіального розгляду основних питань виховної та методичної роботи в закладі освіти діє педагогічна рада, яка складається з вчителів та представників громадськості. При школах та дошкільних дитячих закладах можуть утворюватися батьківські комітети з числа батьків учнів та вихованців. Вони покликані надавати допомогу освітньо-виховному закладу, а також сім'ям у вихованні дітей.

Управління професійно-технічним закладом освіти, який забезпечує первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників, відповідно до Закону України від 10 лютого 1998 р. «Про професійно-технічну освіту» здійснює директор, якого призначає спеціально уповноважений центральний орган ви­конавчої влади у сфері професійно-технічної освіти, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади державної форми власності. Керівник професійно-технічного навчального закладу іншої форми власності призначається засновником.

Директор державного професійно-технічного навчального закладу, діючи в межах положення або статуту про професійно-навчальний заклад, організує навчально-виробничий, навчально-виховний процес. Органи управління професійно-технічною освітою можуть делегувати директору державного професійно-технічного навчального закладу інші повноваження.

Порядок управління професійно-технічним навчальним закладом іншої форми власності визначає засновник.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійно-технічного навчального закладу є загальні збори (конференція) колективу навчального закладу, які вирішують в межах своїх повноважень питання навчально-виробничої, навчально-виховної, навчально-методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчального закладу, дають висновки та рекомендації щодо кандидатур на посаду директора професійно-технічного навчального закладу. Рішення загальних зборів (конференції) колективу навчального закладу мають дорадчий характер[36;12].

Управління вищим навчальним закладом (технікумом, училищем) - перший рівень акредитації; коледжем - другий рівень; інститутом, консерваторією, академією, університетом - третій і четвертий рівні) здійснює його керівник (президент, ректор, директор тощо). Відповідно до Положення про державний вищий заклад освіти та статуту вищого закладу освіти керівник виконує такі виключні функції: самостійно в межах чинного законодавства вирішує питання діяльності закладу; в межах своїх повноважень видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання всіма підрозділами закладу (факультетами, кафедрами, філіями, відділеннями, навчально-консультативними, науково-дослідними підрозділами, конструкторсько-технологічними бюро та ін.); представляє вищий навчальний заклад освіти в державних та інших органах, відповідає за результати діяльності закладу перед органом управління, у підпорядкуванні якого він перебуває; є розпорядником майна і коштів закладу; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників закладу; визначає функціональні обов'язки працівників закладу та ін.

Дорадчим органом управління вищого навчального закладу є вчена рада, на яку покладені обов'язки по координації та контролю за науковою, навчальною, методичною та виховною роботою в закладі. Вона діє на підставі Положення про державний вищий заклад освіти, статуту відповідного вищого закладу та Положення про вчену раду вищого закладу освіти.

Вищим колегіальним органом самоврядування закладу освіти є загальні збори або виборний орган (конференція трудового колективу). Його повноваження та механізм створення визначаються статутом вищого навчального закладу.

Крім вищого колегіального органу самоврядування в закладі, на підставі статуту можуть створюватись інші органи самоврядування (в тому числі на рівні окремих структурних підрозділів). Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть створюватися власні органи самоврядування для вирішення питань, що не на­лежать за статутом до компетенції керівництва та статутних органів самоврядування[39:7].

Управління освітнім закладом є одним з видів соціального управління. Цілком закономірно, що крім принципів, властивих тільки управління школою, в ньому широко застосовуються принципи, загальні для державного управління та процесу будь-якої праці, принципи соціального управління.

Будь-яка праця (продуктивний, педагогічний, управлінський тощо), незалежно від його сфери, форми та змісту, підпорядковується певним закономірностям, базується на ряді загальних положень. Такими основними принципами трудової діяльності є: науковість, планомірність, оптимальність, матеріальне і моральне стимулювання, перспективність, системність, комплексність і т.п.[27;112].

Прикладом принципів соціального управління можуть служити принципи, розроблені А. Файолем. Провідними серед них є:

- принцип оптимального співвідношення централізації і децентралізації в управлінні;

- принцип єдності єдиноначальності і колегіальності в управлінні;

- принцип раціонального поєднання прав, обов'язків і відповідальності в управлінні.

В управлінні можна використовувати будь-яку систему принципів. Адже, як вважає А. Файоль, «…біда не в нестачі принципів. Треба вміти оперувати принципами. Це важке мистецтво, що вимагає вдумливості, досвіду рішучості і почуття міри» [40;152].

Між принципами та методами управління педагогічним колективом існує тісний взаємозв'язок. Методи, за визначенням Пидкасистого П.І., це шлях, способи реалізації принципів управління, досягнення намічених цілей. До найбільш відомих методів управління колективом ставляться методи прийняття управлінських рішень (метод «мозкового штурму», дискусія, «ділова гра», регламентний метод тощо) і методи їх виконання (методи колективної та індивідуальної мотивації, адміністративні методи та ін) [43;199].

Таким чином, процес управління педагогічним колективом вимагає від керівників високого рівня професіоналізму. Ефективним керівником вважається той, який на етапі реалізації тієї чи іншої управлінської функції демонструє лише позитивні особистісні якості, використовуючи для цього ефективні принципи і методи взаємодії з колективом.

Ефективність протікання управлінського процесу, настрій людей в організації, відносини між співробітниками залежать від багатьох чинників: безпосередніх умов роботи, професіоналізму кадрових працівників, рівня управлінського складу та ін І одну з перших ролей у ряду цих чинників грає особистість керівника.

1.3 Нормативно-правове забезпечення менеджменту системи освіти України

Основним нормативним актом, який регулює освітню діяльність в державі, є Закон України «Про освіту», яким забезпечуються доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; регулюються питання надання державних стипендій та пільг учням і студентам; соціального захисту вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів закладів, де вони навчаються, сприяння здобуттю освіти в домашніх умовах тощо.

Громадяни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, а громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону держава гарантує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Закон про освіту встановлює загальні принципи освітніх послуг в Україну. Однак кожна сфера освіти додатково регулюється спеціальними законами та нормативними документами[18;20].

Основні закони, якими регулюється управлінська діяльність в освіті представлено на рис. 1.2.



Рис.1.2 Закони, якими регулюється управлінська діяльність в освіті

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років. Управління освітою в Україні здійснюється системою державних органів і органів місцевого самоврядування. Органи управління освітою в Україні зображені на рис.1.3.

Рис.1.3. Органи управління освітою в Україні

Структуру органів управління освітою можна побачити на рис. 1.4.



Рис.1.4 Структура органів управління освітою

Центральним галузевим органом державного управління в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (далі - Міносвіти і науки України). Міносвіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування і планування розвитку освіти, розробки організаційного та правового механізму її функціонування аналізує стан освіти, прогнозує її розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства, держави; розробляє нормативно-правову основу функціонування системи освіти, здійснює експертизу проектів загальнодержавних, відомчих, інших рішень і програм у частині, що стосується освіти і науки, готує проекти законодавчих актів та урядових рішень; прогнозує та впорядковує структуру мережі державних навчально-виховних закладів; розробляє пропозиції щодо переліку спеціальностей, кваліфікацій, вчених звань та наукових ступенів; забезпечує виконання вузами, що перебувають в його управлінні, державного замовлення та договорів на підготовку спеціалістів, науково-педагогічних кадрів; розробляє положення про навчально-виховні заклади освіти.

У сфері навчально-виховного процесу Міносвіти і науки України визначає вимоги до змісту, рівня й обсягу соціальне необхідного державного мінімуму освіти (встановлює державні стандарти знань з кожного предмета), забезпечує безперервність освіти, інтеграцію навчання з наукою і виробництвом, розробляє і затверджує відповідні типові навчальні плани, програми для навчально-виховних закладів; розробляє умови прийому до державних навчально-виховних закладів; забезпечує видання відповідної літератури з питань освіти та ін. Міносвіти і науки України вирішує низку питань освітнього характеру разом з Академією педагогічних наук України, яка займається координацією та розвитком наукових досліджень з педагогіки, впровадженням їх у практику[44;42].

У сфері управління, роботи з керівними та науково-педагогічними кадрами Міносвіти і науки України вносить пропозиції про створення, реорганізацію, ліквідацію в установленому порядку закладів, організацій, підприємств освіти загальнодержавного значення; сприяє розвиткові нових навчально-виховних закладів; проводить в установленому порядку атестацію та акредитацію освітніх закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії та сертифікати, надає автономію вищим навчальним закладам; здійснює державне інспектування навчально-виховних закладів; призначає керівників навчально-виховних закладів та установ, закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки, що перебувають у функціональному управлінні Міносвіти і науки України, дає згоду на призначення і звільнення керівників вищих навчальних закладів загальнодержавного значення інших міністерств і відомств; розробляє положення про органи громадського самоврядування у сфері освіти; організує підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів системи освіти; здійснює загальне керівництво науковою діяльністю та ін.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Міносвіти і науки України, обговорення найважливіших напрямів діяльності і розвитку освіти у Міносвіти і науки України створюється відповідна колегія.

Для вирішення практичних питань забезпечення потреб системи освіти при Міносвіти і науки України функціонують акредитаційні органи, інспекція, науково-методична рада, Атестаційна колегія, інші наукові та методичні підрозділи, організації та установи, повноваження яких встановлює Міносвіти і науки України.

Акти Міносвіти і науки України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, міністерства освіти АРК, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

Інші міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти (Міністерство культури і мистецтв, Міністерство охорони здоров'я, Мін'юст, МВС, Служба безпеки, прокуратура та ін.) здійснюють разом з Міносвіти і науки України державне управління підпорядкованими їм закладами освіти шляхом їх фінансування, утворення матеріальної бази, призначення на посаду керівників цих закладів, організації підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів, забезпеченням організаційного та методичного керівництва, здійснюють контрольні функції по додержанню вимог щодо якості освіти та ін. Акти цих органів, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.

Вища атестаційна комісія України (далі - ВАК України) відповідно до Положення про Вищу атестаційну комісію України організує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника.

Міністерство освіти АРК здійснює повноваження керівництва освітою на підвідомчій території, крім повноважень, віднесених до компетенції Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти, а з другого - обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління освіти обласної держадміністрації аналізує стан освіти в області, організовує розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До функцій управління освіти входить і впровадження затверджених Міністерством освіти нових технологій у системі освіти, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організація державного інспектування безпосередньо підпорядкованих установ та закладів освіти, підвідомчих закладів післядипломної освіти. Управляння освіти укладає і припиняє дію контрактів з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання керівниками вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, професійно-технічних закладів умов контракту, формує замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні програми, посібники, бланки суворої звітності та інше.

Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого - районній (міській) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами: загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами, а також районним (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернатних закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти, визначає потребу і забезпечує заклади освіти педагогічними кадрами, проводить атестацію педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше[49].

На перший погляд, нормативно-правове забезпечення менеджменту системи освіти України виглядає як налагоджена система, але за роки незалежності система управління українською освітою набула інших рис.

Насамперед досягла свого апогею абсолютизація влади бюрократії в системі освіти. Яскравим підтвердженням цього є останні звільнення та призначення ректорів низки українських університетів, ухвалення місцевими органами влади рішень про ліквідацію загальноосвітніх шкіл за мовною ознакою та без погодження зі споживачами їхніх освітніх послуг, ситуація з виданням підручників тощо.

На думку Ігоря Лікарчука, колапс освітньої системи в Україні, має три джерела і три основні складові. Це - архаїчна система управління освітньою галуззю, відсутність ефективного фінансового менеджменту в освіті, катастрофічне відставання освітнього життя від суспільних потреб[33;4].

У той час, коли у всіх розвинених країнах світу однією з головних складових реформування системи освіти є децентралізація управління освітніми закладами, перехід до самоврядних форм управління ними, у нас відбуваються протилежні процеси. Усі проблеми управління закладом вирішуються у трикутнику «керівник (ректор, директор) - орган управління (МОН, обласні, районні, міські управління освіти) - власник (держава, яка ці функції делегувала тому ж таки МОН, обласні та районні ради, адміністрації або якась фізична чи юридична особа). Роль і значення органів громадського управління закладами освіти виявилися декларативними і нікчемними. Піклувальні ради загальноосвітніх шкіл, навіть там, де їх створено, нічого не вирішують. У більшості вищих шкіл вчені й педагогічні ради, як правило, голосують за те рішення, яке запропонував керівник, бо всі учасники цих поважних зібрань так чи інакше залежать від нього[45;76].

Таким чином, на даному етапі розвитку освіти, створення системи управління якістю освіти та впровадження методів і принципів управління якістю в українських освітніх закладах можливо при чіткій та послідовній організації робіт у цьому напрямку на базі однозначно певної нормативно правової та методичної бази. Необхідний єдиний підхід, який би утворював українські нормативні акти, положення, що враховують національні особливості, і міжнародні підходи та вимоги щодо організації та поліпшення якості менеджменту в освіті.

Висновки до першого розділу

Як структура динамічна, освіта розвивається, досягаючи результатів як позитивних, так і негативних. На основі аналізу поглядів науковців на сучасну систему менеджменту в системі освіти в Україні, можна зробити висновок, що ситуація на сьогоднішній день залишається складною.

Проблеми управління в сфері надання освітніх і науково-дослідних послуг в останні роки придбали загальновизнану актуальність. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті визначає основні стратегічні завдання розвитку процесу управління освітою: «перехід від державного до державно-громадського управління, чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами управління, забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ, утвердження у сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства й держави».

Одним зі шляхів реалізації цих завдань є наукове обґрунтування нової системи управління освітою, розробка інноваційних моделей, механізмів управління освітою на всіх рівнях: державному, регіональному, муніципальному.

Ураховуючи сучасні освітні тенденції в Україні й загальну геосоціальну ситуацію, стан опрацьовування проблем управління підсистемами освіти та освітніми навчальними закладами в теорії та на практиці, ми вважаємо актуальним і доцільним є дослідження використання менеджменту в існуючому освітньому просторі країни та регіону.

Розділ ІІ. Специфіка управління закладами освіти І-ІІІ рівня акредитації (на прикладі Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Молодої гвардії)

2.1 Організаційно-управлінська структура навчального закладу

Аналіз історичного досвіду та сучасної практики створення кадетських корпусів, вивчення соціально-освітньої ситуації, освітніх запитів і потреб держави і населення, дозволяє визначити призначення створення кадетського корпусу. Інноваційний задум перетворити Луганський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою на Кадетський корпус з метою відродження української державності, формування активної громадянської позиції кадет.

На сьогоднішній день ліцей належить до середньої загальноосвітньої школи III ступеню з поглибленим вивченням допризовної підготовки. Ліцей здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», а також Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Ліцей був створений у 1993 р. Міністерством оборони України на базі Луганського вищого військового авіаційного училища штурманів імені Пролетаріату Донбасу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 490, 1992 р. і № 75, 1993 р., згідно з наказом Міністра оборони України № 133, 1992 р.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.1996 р. № 643 ліцей був переданий в обласну комунальну власність. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.08.2003 р. № 520-р Луганському обласному ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою було присвоєно почесне звання - імені героїв Молодої гвардії.

За станом на 01.05.2011 р. у ліцеї навчається 238 ліцеїстів. Головне завдання ліцею - підготовка вихованців для подальшого навчання у вищих навчальних закладах Міністерства оборони України та інших силових структурах. Створення навчального закладу ІІІ ступеню для забезпечення потреб вищих військових навчальних закладів та вищих навчальних закладів інших силових структур у підготовлених абітурієнтах.

Державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені героїв Молодої гвардії має стати загальноосвітнім навчальним закладом III ступеня з військово-професійною спрямованістю навчання та допрофесійної підготовки, що передбачає проведення поглибленої допризовної та посиленої фізичної підготовки і виховання у юнаків готовності до військової служби. Корпус може мати у своєму складі загальноосвітні класи нижчих ступенів загальної середньої освіти.

В табл.2.1.представлено Посади, які заміщуються офіцерами Збройних Сил України, відряджені до органів державної влади та місцевого самоврядування.

Таблиця 2.1

Посади, які заміщуються офіцерами Збройних Сил України, відряджені до органів державної влади та місцевого самоврядування

№ з/п	Посада	І етап	ІІ етап	ІІІ етап
		1.09.11.	1.09.12.	1.09.13.
1.	Начальник корпусу	1	1	1
2.	Заступник начальника корпусу	1	1	1
3.	Заступник начальника корпусу з виховної роботи -начальник віділення виховної роботи	1	1	1
4.	Заступник начальника корпусу з МТЗ -начальник відділу	1	1	1
5.	Начальник відділення кадрів та стройового	1	1	1
6.	Начальник продовольчої та речової служб	1	1	1
7.	Командир роти -ст. офіцер-вихователь	8	14	14
8.	Командир взводу - офіцер-вихователь	22	36	50
9.	Начальник фізпідготовки та спорту	1	1	1
10.	Військовий диригент	1	1	1
11.	Заступник начальника з навчальної частини	1	1	1
12.	Старшина роти (ст.. прапорщик - в/с за контрактом)	8	14	14
Усього: - офіцерів	39	59	73
- прапорщиків(в/службовців за контрактом)	8	14	14
Всього військовослужбівців	47	73	87

Дані представлені у кількох етапах. І етап - кількість на 1.09.2011 р., ІІ етап - на 1.09.2012 р., ІІІ етап - 1.09.2013 р. Другий та третій етапи - після перетворення ліцею на Кадетський корпус.

Як видно з даних таблиці 2.1. посади, які заміщуються офіцерами Збройних Сил України у перспективі до збільшення. Це аргументовано тим, що у наступних учбових роках планується збільшення щорічного набір у кадет, після перетворення ліцею у кадетський корпус, що відповідно призведе до необхідності розширювати кількість військовослужбовців у ліцеї.

Згідно з наведеною структурою кадетського корпусу, можна зробити висновок, що в ліцеї організація управління знаходиться на відповідному рівні стосовно ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою. Безпосередньо керівництво ієрархічно розташовано за центрами відповідальності.

Взагалі, організаційно - управлінська структура ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою, має свої особливості. З одного боку це структура навчального закладу, а з другого військового об'єкту.

Велику роль у навчально-виховному процесі грає інформаційне забезпечення керівників освіти. Програма перетворення ліцею на Кадетський корпус передбачає в собі освітній моніторинг, тобто систему збору інформації, здатної незалежно, а тому об'єктивно, давати оцінку тому чи іншому параметру, що характеризуватиме діяльність корпусу[38;297].

Безперечно, що рівень складності цієї системи тим більше, чим більше вимог до неї пред'являє керівник. Крім того, складність системи лицею з посиленою військово-фізичною підготовкою пов'язана з великою кількістю її елементів, відкритістю, з соціальним, нечітким важко формалізованих характером їх взаємодії[12;98].

У змістовному плані освітній моніторинг повинен відображати такі сторони функціонування ліцею:

- Стан персоналу установ освіти, тарифікацію викладацького складу, забезпеченість допоміжним персоналом.

- Контингент учнів, його демографічні та медичні характеристики, рух: надходження в школу, переклад, закінчення.

- Навчально-виховний процес: освітні програми, проведення занять, успішність, науково-методична робота, додаткові освітні послуги.

- Фонди, забезпечення функцій установи: забезпеченість підручниками, додатковою літературою та посібниками, засобами навчання, харчуванням і пр.

Розуміючи, що жодне, навіть саме розумне і своєчасне рішення не може бути виконано, якщо в ліцеї немає достатньої кількості потрібного рівня підготовки педагогів, треба в створеному Кадетському корпусі слід приділяти головне значення роботі з кадрами, роботі з формування індивідуального стилю педагога.

Велику роль в удосконаленні навчально-виховного процесу відіграє методична робота. Методична робота ведеться через педагогічну раду, і саме вона дозволяє звернутися до розгляду освітніх методик навчання і виховання учнів на основі аналізу існуючого стану справ та впровадження в практику роботи передового педагогічного досвіду. Робота всіх інших методичних органів і самоосвіта вчителів тематично пов'язані з проблемами, які розв'язуються педагогічною радою[42;50].