РЕФЕРАТ

У даній роботі представлена система управління в органах безпеки, як один з найважливіших факторів підвищення ефективності різних видів службової діяльності, досягнення успіхів тими або іншими організаційними ланками, у тому числі: їхніми підрозділами, штатними співробітниками підрозділів, апаратами позаштатних співробітників.

У першому розділі викладені основні елементи управління в органах безпеки: цілі; методи; засоби та види управління. При описі технології управління, особлива увага приділялася формуванню нових управлінських рішень, застосуванню ухвалених рішень і оцінці реалізованих управлінських рішень.

Другий розділ присвячений виявленням проблем управління й рекомендаціям з удосконалення функцій управління. В організаційній структурі органів безпеки особливу роль займають функції управління. Розглядаючи їхні види, можна затверджувати, що це найважливіші елементи в сфері управління.

У третьому розділі розглянуті рекомендації й методика оцінки ефективності організаційного управління, а також розроблене програмне забезпечення на основі представленої методики.

У розділі безпека життєдіяльності представлені матеріали по поліпшенню умов праці виконавців для ефективної службової діяльності. Аналіз шкідливих і небезпечних факторів. Розробка заходів щодо усунення впливу факторів. Техногенна безпека. Аналіз надзвичайних ситуацій.

У висновку підведений підсумок роботи. Особлива увага приділена рекомендаціям з удосконалення функцій управління в органах безпеки.

РЕФЕРАТ

В данной работе представлена система управление в органах безопасности, как один из важнейших факторов повышения эффективности различных видов служебной деятельности, достижения успехов теми или иными организационными звеньями, в том числе: их подразделениями, штатными сотрудниками подразделений, аппаратами внештатных сотрудников.

В первой главе изложены основные элементы управления в органах безопасности: цели; методы; средства и виды управления. При описании технологии управления, особое внимание уделялось формированию новых управленческих решений, применению принятых решений и оценке реализованных управленческих решений.

Вторая глава посвящена выявлениям проблем управления и рекомендациям по усовершенствованию функций управления. В организационной структуре органов безопасности особую роль занимают функции управления. Рассматривая их виды, можно утверждать, что это важнейшие элементы в сфере управления.

В третьем разделе рассмотрены рекомендации и методика оценки эффективности организационного управления, а также разработано программное обеспечение на основе представленной методики.

В разделе безопасность жизнедеятельности представлены материалы по улучшению условий труда исполнителей для эффективной служебной деятельности. Анализ вредных и опасных факторов. Разработка мероприятий по устранению влияния факторов. Техногенная безопасность. Анализ чрезвычайных ситуаций.

В заключении подведен итог работы. Особое внимание уделено рекомендациям по усовершенствованию функций управления в органах безопасности.

THE ABSTRACT

In the given work the system management in security service, as one of the major factors of increase of efficiency of various kinds of service activity, achievements of successes by those or other organizational parts is submitted, including: their divisions, regular employees of divisions, devices of non-staff employees.

In the first chapter basic elements of management in security service are stated: the purposes; methods; means and kinds of management. At the description of technology of management, the special attention was given formation of new administrative decisions, application of the accepted decisions and an estimation of the realized administrative decisions.

The second chapter is devoted to revealing of problems of management and recommendations for improvement of functions of management. In organizational structure of security service the special role is borrowed with functions of management. Considering their kinds, it is possible to assert, that it is the major elements in sphere of management.

In the third section recommendations and a technique of an estimation of efficiency of organizational management are considered, and also the software is developed on the basis of the submitted technique.

In section safety of ability to live materials on improvement of working conditions of executors for effective service activity are submitted. The harmful and dangerous factors are analyzed. Actions for elimination of influence of factors are developed. The extreme situations are analyzed.

In the conclusion the result of work is brought. The special attention is given recommendations for improvement of functions of management in security service.

ЗМІСТ

ВВЕДЕННЯ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА

1.1 Цілі управління

1.2 Види управління

1.3 Методи управління

1.4 Засоби управління

1.5 Системи управління в органах безпеки

1.6 Функції управління в органах безпеки

1.7 Технологія управління в органах безпеки

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИКО-РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА

2.1 Проблеми управління

2.2 Рекомендації з удосконалення функцій управління в органах безпеки

2.2.1 Здійснення функцій адміністративно-організаційного управління

2.2.2 Здійснення функцій кадрово-ресурсного управління в органах

безпеки

2.2.3 Здійснення функцій організаційно-процесного управління в органах безпеки

РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО УПРАВЛІННЯ

3.1 Організаційна структура охоронного агентства

3.2 Показники ефективності організаційного управління

3.3 Безпека життєдіяльності

3.3.1 Аналіз шкідливих і небезпечних виробничих чинників

3.3.2 Розрахунок вентиляції в приміщенні

3.3.3 Техногенна безпека

3.3.4 Прогнозування соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру заподіяних пожежею

3.4. Розробка інформаційної системи оцінки ефективності організаційного управління

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

АНОТАЦІЯ

ВВЕДЕННЯ

На сьогоднішній день дослідження сфери управління є дуже актуальною темою. Більшість фахівців приділяють велику увагу розробкам рекомендацій з усунення проблем, що виникають через неефективне управління в різних сферах діяльності. Можна досліджувати будь-які сфери: виробничу, економічну, правоохоронну. У кожній з них своя специфіка управління, свої переваги, недоліки, у них своєрідне рішення проблем.

Особлива увага в даній роботі приділяється управлінню в правоохоронних органах. Воно є специфічним, спрямованим на ефективне досягнення поставлених цілей, закріплене нормативними актами про організації управління в правоохоронних органах. Досліджуючи управління в службі безпеки - правоохоронному органі спеціального призначення, слід зазначити досконалість організаційної структури й сфери управління.

У даній роботі представлена система управління в охоронному агентстві, як один з найважливіших факторів підвищення ефективності різних видів службової діяльності, досягнення успіхів тими або іншими організаційними ланками, у тому числі: їхніми підрозділами, штатними співробітниками підрозділів, апаратами позаштатних співробітників.

Розглянуто системи управління і їхні види: формальні й неформальні. Такі системи використаються тільки в правоохоронних органах і закріплені нормативними актами.

При описі технології управління, особлива увага приділялася формуванню нових управлінських рішень, застосуванню ухвалених рішень і оцінці реалізованих управлінських рішень.

В організаційній структурі охоронного агентства особливу роль займають функції управління. Розглядаючи їхні види, можна затверджувати, що це найважливіші елементи в сфері управління.

1. Здійснення функцій адміністративно-організаційного управління:

- Створення формальних систем управління;

- Підтримка формальних систем управління;

- Розвиток формальних систем управління;

2. Здійснення функцій кадрово-ресурсного управління:

- Підбор виконавців службової діяльності;

- Підготовка виконавців службової діяльності;

- Активізація виконавців службової діяльності;

- Забезпечення виконавців службової діяльності ресурсами;

- Оцінка виконавців службової діяльності;

3. Здійснення функцій процесно-організаційного управління:

- Планування майбутнім виконавцям службової діяльності;

- Контролювання виконуваної виконавцями службової діяльності;

- Підведення підсумків завершеної виконавцями службової діяльності;

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА

1.1 Цілі управління

Цілі управління в органах безпеки -- це ідеально представлені необхідні результати майбутньої управлінської діяльності, що є очікуваними й бажаними для керівників тих або інших організаційних ланок; уявні (ідеальні) моделі тих майбутніх результатів, які пізніше матеріалізуються.

Цілі є найважливішими організуючими факторами, що багато в чому наперед визначають зміст, методи, засоби, процеси, управлінської діяльності.

Як правило, цілям пред'являються певні якісні вимоги. По-перше, вони повинні бути досить обґрунтованими, тобто відповідати тенденціям розвитку службової обстановки, стану потреб і можливостей тих або інших організаційних ланок (виконавців); по-друге, відповідати актуальним політичним і юридичним вимогам; по-третє, бути професійно грамотно, повно, чітко і ясно сформульованими.

В органах безпеки можна виділити три найбільш важливі різновиди цілей управління:

1) кінцеві

- захищати (обгороджувати) різних юридичних осіб від потенційних і реальних погроз протиправного характеру;

- знижувати (придушувати) активність різних юридичних осіб, джерел реальних погроз протиправного характеру;

Кінцеві цілі управління практично відповідають цілям базової діяльності тих або інших організаційних ланок. У загальному виді вони виражаються в тім, щоб у рамках компетенції, установленої законами й іншими нормативними актами, успішно забезпечувати безпечне функціонування й розвиток різних юридичних осіб в умовах існування й прояву потенційних і реальних погроз протиправного характеру. Саме заради досягнення цих цілей в органах безпеки створюються, функціонують і розвиваються різні організаційні ланки.

2) основні

Основні цілі управління в органах безпеки - це властиво управлінські цілі діяльності керівників тих або інших організаційних ланок. У загальному виді вони служать тому, щоб створювати, підтримувати й розвивати різні внутрішні умови для успішної службової діяльності виконавців (організаційних ланок).

Фактично вони відповідають призначенню управлінської діяльності в органах безпеки. Причому в якості найважливіших можна виділити наступні складові основних цілей управління, які (відповідно до компетенції) передбачаються необхідністю ефективно:

- створювати через необхідність формальні системи управління в організаційних ланках;

- підтримувати функціонуючі формальні системи управління в організаційних ланках;

- розвивати при необхідності формальні системи управління в організаційних ланках;

- підбирати найбільш придатних виконавців службової діяльності;

- професійно навчати й виховувати виконавців службової діяльності;

- стимулювати виконавців в ефективній службовій діяльності;

- забезпечувати виконавців службової діяльності необхідними ресурсами;

- оцінювати виконавців у ході службової діяльності;

- планувати заздалегідь процеси службової діяльності виконавців;

- контролювати в ході реалізації процеси службової діяльності виконавців;

- оцінювати по завершенні процеси службової діяльності виконавців.

3) безпосередні

Безпосередні цілі управління практично відповідають цілям процесів управлінської праці керівників різних організаційних ланок в органах безпеки. У загальному виді вони виражаються в ефективній реалізації технологічних етапів процесів управління в інтересах успішної службової діяльності виконавців (організаційних ланок). При цьому в якості найважливіших можна виділити наступні складові безпосередніх цілей управління, які передбачаються необхідністю ефективно:

- формувати нові управлінські рішення;

- застосовувати прийняті управлінські рішення;

- оцінювати реалізовані управлінські рішення [1].

1.2 Види управління

В органах безпеки дотепер трохи відособлено розглядалося адміністративне право, робота з кадрами й позаштатними співробітниками, управління контррозвідувальною (оперативно-службовою) діяльністю.

Розуміння сутності й призначення управління дозволяє залежно від характеру об'єктів управління (організаційних ланок, окремих виконавців, службових процесів) виділити декілька його типів.

1. Адміністративно-організаційне управління

а) створення формальних систем управління в організаційних ланках;

б) підтримка формальних систем управління в організаційних ланках;

в) розвиток формальних систем управління в організаційних ланках.

Для виділення саме цих різновидів використався критерій їх відносин до практичного функціонування різних організаційних ланок.

Створення систем управління (проектування) полягає в проектуванні організаційних умов для наступного успішного функціонування організаційних ланок.

Підтримка систем управління (регулювання) складається в збереженні організаційних умов, що сприяють успішному функціонуванню організаційних ланок, і усуненні умов, що перешкоджають цьому

2. Кадрово-ресурсне управління

a) підбор (відбір) виконавців службової діяльності;

б) підготовка виконавців службової діяльності;

в) активізація виконавців службової діяльності;

г) забезпечення виконавців службової діяльності ресурсами;

д) оцінка виконавців службової діяльності.

Для виділення даних різновидів використався критерій їхньої відповідності порядку взаємодії керівників з основним ресурсом організаційних ланок - виконавцями.

Підбор виконавців службової діяльності (комплектування) означає тимчасове й повне комплектування організаційних ланок виконавцями, здатними досягати успіхів у службовій діяльності.

Підготовка виконавців службової діяльності являє собою якісне і своєчасне навчання й виховання виконавців, придатних для досягнення успіхів у службовій діяльності.

Активізація виконавців службової діяльності (стимулювання) полягає у формуванні у виконавців стійкої зацікавленості в досягненні успіхів у службовій діяльності.

Забезпечення виконавців службової діяльності ресурсами складається в повному і своєчасному забезпеченні виконавців інформаційними, матеріально-технічними, фінансовими й іншими ресурсами, необхідними й достатніми для досягнення успіхів у службовій діяльності.

Оцінка виконавців службової діяльності означає надання виконавцям своєчасної допомоги в інтересах досягнення успіхів у службовій діяльності.

Правильно підібраними, підготовленими, активізованими й забезпеченими необхідними ресурсами, оцінені виконавці у вирішальному ступені визначають можливості досягнення організаційними ланками успіхів у службовій діяльності.

3. Процесно-організаційне управління

а) планування майбутнім виконавцям службової діяльності;

б) контролювання виконуваної виконавцями службової діяльності;

в) підведення підсумків завершеної виконавцями службової діяльності.

Для виділення саме даних різновидів застосовувався критерій їхнього безпосереднього співвідношення із процесами самої службової діяльності виконавців.

Планування службової діяльності (підготовка планів) полягає в тому,

щоб у період підготовки впорядкувати процеси практичного виконання виконавцями майбутньої службової діяльності.

Контролювання службової діяльності (проведення контролю) полягає в тім, щоб підтримувати впорядкованість процесів практично реалізованої виконавцями службової діяльності.

Підведення підсумків службової діяльності полягає в тому, щоб вчасно оцінити й раціонально використати в майбутньому практичний досвід, що накопичують виконавці для досягнення успіхів у процесі службової діяльності.

У цей час керівники, діючи в рамках оптимальних систем управління, орієнтуються насамперед на взаємодію з виконавцями, які професійно добре підготовлені, зацікавлені в якісному виконанні своїх посадових обов'язків, забезпечені необхідними ресурсами й творчо ставляться до доручених справ [2].

1.3 Методи управління

Методи управління в органах безпеки найчастіше розуміються як шляхи досягнення цілей управління, як способи здійснення керівниками управлінської діяльності. Особлива їхня роль у тім і складається, щоб надати можливість керівникам створювати, підтримувати й розвивати внутрішні умови для успішної діяльності виконавців.

Методи представляють якісний аспект управління. Вони мають не тільки конкретне теоретичне, але й велике практичне значення, багато в чому визначаючи ефективність діяльності керівників різних організаційних ланок в органах безпеки.

Система найбільш загальних методів соціального управління складається із двох різновидів: методи прямого управляючого впливу й методи непрямого управляючого впливу.

Досить широке поширення одержала класифікація, відповідно до якої в системі методів соціального управління виділяються наступні основні різновиди методів:

1) адміністративні;

2) економічні;

3) соціально-психологічні.

У класифікації методів виділяються три основні різновиди:

1) методи владної мотивації

- методи регламентів

Сутність методів регламентів полягає в тому, що для організаційних ланок установлюються обов'язкові для виконання правила й норми, що визначають їхній статус, зміст і порядок (форму) їхньої службової діяльності, як правило, у стандартних (типових) ситуаціях. Розробляються й показники можливої витрати матеріально-технічних, фінансових і інших ресурсів або показники необхідного стану тих або інших елементів організаційних ланок.

- методи розпоряджень

Сутність методів розпоряджень виражається в тім, що керівники приймають і використають необхідні управлінські рішення при виникненні (можливому виникненні) у службовій діяльності організаційних ланок нестандартних (нетипових) ситуацій, які не відповідають наявним регламентам або ними не передбачені. Методи розпоряджень дозволяють керівникам вносити зміни (доповнювати) у тимчасові й просторові, кількісні і якісні співвідношення тих або інших умов в організаційних ланках, а також у порядок їхнього вдосконалювання й розвитку, для забезпечення їхньої стійкості й стабільності в нових ситуаціях.

2) методи психологічної мотивації

Методи психологічної мотивації є універсальними методами надання впливу на свідомість і волю, поводження тих або інших виконавців. Залежно від змісту можна виділити два основні різновиди методів:

Переконання, тобто застосування комплексу різних прийомів спонукального забезпечення належного службового поводження виконавців, розглядається як головний метод діяльності керівників. Практично воно втілено в різноманітних формах виховної й роз'яснювальної діяльності, заохочення зразкового поводження, показу кращих прикладів дій. Воно реалізується шляхом послужливо-профілактичних дій, інформування, закликів, пропаганди, вселяння й т.д. Переконання сприяє закріпленню у виконавців необхідних норм службової діяльності, спонукує їх співвідносити свої дії з інтересами органів безпеки (їхніх організаційних ланок) у цілому.

Примус, тобто застосування комплексу різних прийомів примусового забезпечення належного службового поводження виконавців, оцінюється як допоміжний метод діяльності керівників. Воно застосовується у випадках не належного поводження виконавців, їхнього відхилення від вимог, виражених у відповідних управлінських рішеннях. Практично воно реалізується шляхом використання різних примусових мір моральної або юридичної відповідальності. При здійсненні примуса в основному не враховуються думки й бажання виконавців. Воно базується на системі вимог, пропонованих до виконавців, які виконують у рамках наданих їм прав певні службові обов'язки.

3) методи соціальної мотивації

Суть методів соціальної мотивації полягає в тім, що керівники впливають не безпосередньо на особистості виконавців, а на умови їхньої діяльності, на зовнішні стосовно особистостей обставини, що породжують у виконавців певну зацікавленість. Службову діяльність виконавців завжди стимулює сукупність якісно різних соціальних факторів, їхня певна система. Основний компонент стимулювання - предметно-речовинне середовище, практика відносин, умови діяльності виконавців [3].

Залежно від змісту серед методів соціальної мотивації можна виділити наступні основні різновиди методів:

- матеріальних

Як матеріальні стимули в різних організаційних ланках керівники використають посадові грошові оклади, грошові надбавки за певну кількість успішно вислуженого років, за різні звання, ступені й т.п.

- духовних стимулів

У якості духовних - військові нагороди, спеціальні (військові й почесні) звання й знаки розходження, подяки, почесні грамоти й т.д.

1.4 Засоби управління

Як основні засоби управління в органах безпеки, як правило, використають різноманітну інформацію. Під службовою інформацією розуміються повідомлення -- сукупність відомостей (даних), які використаються або в принципі можуть бути використані керівниками у своїй діяльності.

При цьому цільове призначення є єдиним критерієм, що дозволяє виділити службову інформацію із всієї маси соціальної інформації.

У цей час у зв'язку з рядом специфічних особливостей управління керівники воліють мати справу з інформацією, зафіксованої в писемній формі, у вигляді видимої мови на паперових і інших носіях. Саме така інформація є придатною, надійною й зручною для використання в практичній діяльності.

Дуже важливим є й та обставина, що для практичної діяльності керівники можуть використати не будь-яку інформацію, а лише ту, котра має певне юридичне значення, тобто може викликати ті або інші юридичні наслідки. Останнє можливо тільки в тому випадку, якщо інформація оформлена відповідно до діючого правового порядку.

Залежно від змісту вся службова інформація може бути підрозділена на два класи:

1) властиво управлінська (організаційна, командна, керівна);

2) обліково-довідкова (відомості стану, довідкова) - це відомості констатуючого й оціночного характеру про стан справ, цілі, засоби, методи, процеси і результати тих або інших дій і т.д.

Основними змістовними компонентами, властиво управлінської інформації, є різні управлінські рішення. Виходячи із сутності й призначення управління в органах безпеки, можна визначати управлінські рішення як обрані керівниками одні з можливих варіантів (кращі з їхнього погляду на момент вибору) майбутнього створення, підтримки й розвитку внутрішніх умов, що дозволяють виконавцям досягати найкращих результатів у даній конкретній обстановці.

Зміст управлінських рішень такий, щоб можна було однозначно відповісти на наступні ключові питання: чому (в ім'я чого), як (яким образом), хто (які, за допомогою чого), коли, де, у яких (при яких) умовах будуть діяти керівники?

Практично використовуються різноманітні по змісту управлінські рішення, наприклад, регламентаційні, розпорядницькі, кадрові, ресурсні, планові, контрольні, оцінні. У них можуть обґрунтовуватися всі або окремі компоненти діяльності керівників тих або інших організаційних ланок.

По ступені унікальності такі рішення можуть бути: рутинними (нетворчими) і унікальними (творчими); по ступені невизначеності (повноти інформації) - в умовах визначеності, в умовах ризику (імовірнісної визначеності) і в умовах невизначеності; по чисельності можливих варіантів - бінарні («так» або «ні»), стандартні (нечисленний набір), різноманітні (велике, але кінцеве число) [4].

Слід зазначити, що рішення «несуть» у собі основний «управлінський заряд». Саме вони багато в чому визначають успіхи в службовій діяльності виконавців.

1.5 Системи управління в органах безпеки

Для систем управління в органах безпеки характерні наступні риси:

- Це цільові системи. Вони завжди формуються, функціонують і розвиваються заради досягнення певних цілей, які задаються їм ззовні або виробляються усередині них; у кожному разі вони є інструментом або окремими особами, або групи осіб, або держави в цілому;

- Це ієрархічні системи. Вони завжди мають пірамідальну побудову з єдиним управлінським центром на вищому рівні; а за структурними принципами повторюють будову цілей, для досягнення яких властиво й існують; у кожному разі основними є керуюча (суб'єкт управління) і керована (об'єкт управління) підсистеми;

- Це «людські» системи. Вони завжди являють собою спільності людей, тобто сукупності людей, які не просто взаємодіють, а взаємозалежать - дії одних з них обумовлені й викликають дії інших заради досягнення загальних для всіх цілей.

Виходячи із цього, органи безпеки, їх підрозділи й первинні ланки - це цільової, ієрархічні спільності людей. Внаслідок певної організаційної оформленості такі спільності мають надзвичайно важливу системну якість - здатність більш-менш успішно реалізовувати ті цілі, заради досягнення яких вони створюються, функціонують і розвиваються.

Системи управління в органах безпеки визначені як сукупність взаємозалежних і функціонуючих компонентів (організаційних ланок), упорядкованих таким чином, що в результаті в них (сукупностях) виникають нові загальні якості, відсутні в утворюючих їх окремих компонентів, зв'язків і процесів.

Склади систем управління в органах безпеки -- це сукупності компонентів (підсистем), що утворять у цілому ці системи. Як компоненти виступають різноманітні об'єднання співробітників: органи безпеки, їх підрозділи й первинні ланки. Кінцевими (неподільними) елементами є окремі співробітники.

Залежно від виконуваних функцій, необхідних для досягнення певних їм цілей, серед підсистем виділяються два основні різновиди: 1) суб'єкти управління - керівники, що формують, застосовують і оцінюють управлінські рішення в ході реалізації управлінських функцій, і 2) об'єкти управління - організаційні ланки, виконавці, що реалізують у процесі службової діяльності базові (предметні) функції.[5]

Між цими підсистемами не існує абсолютних границь: будучи суб'єктами управління стосовно тих або інших об'єктів, вони самі є об'єктами управління стосовно інших суб'єктів. Так, начальники окремих органів безпеки є одночасно керівниками стосовно всіх співробітників цих органів і виконавцями стосовно керівництва центра. Начальники відділів - керівники стосовно співробітників даних відділів і виконавці стосовно начальників органів безпеки. Начальники відділень - керівники стосовно співробітників цих відділень і виконавці стосовно начальників відділів. Оперативні співробітники є керівниками стосовно позаштатних співробітників і виконавцями стосовно начальників відділень.

Всі складені компоненти систем управління (від органів безпеки, відділів і відділень до конкретних оперативних співробітників і апаратів позаштатних співробітників) звичайно позначаються терміном «організаційні ланки» («ланки»). При цьому органи безпеки нерідко називаються основними організаційними ланками, відділи й відділення - підрозділами, оперативними співробітниками, й апарати позаштатних співробітників - первинними ланками.

Структури систем управління в органах безпеки -- це будова тих або інших систем, взаємне розташування їхніх складених компонентів (підсистем) і зв'язки між ними.

Нерідко в управлінській літературі структура розуміється як сукупність елементів і зв'язків між ними.

Структури мають ієрархічний, ступеневий характер. Ступені (рівні) - це сукупності організаційних ланок, розташованих на певних ієрархічних позиціях структур систем управління. Так, перший рівень - керівники окремих органів безпеки, другий - керівники відділів, третій - керівники відділень, четвертий - оперативні співробітники, п'ятий - позаштатні співробітники.

Всі організаційні ланки взаємозалежні. Зв'язку між ними мають інформаційний характер і підрозділяються на два типи:

1) вертикальні зв'язки (між організаційними ланками, розташованими на різних ієрархічних рівнях)- зв'язки субординації;

2) горизонтальні зв'язки (між організаційними ланками, розташованими на тих самих ієрархічних рівнях)- зв'язки координації.

Вертикальні ж зв'язки підрозділяються на лінійні (підпорядкування по всіх функціях) і функціональні (підпорядкування по окремих функціях).



Мал.1.1. Лінійно-функціональна організаційна структура

У системах управління цілі й функції, склади й структури можуть виникати, існувати й розвиватися або нормативним способом, або мимовільно. У першому випадку мова йде про формальні системи управління, у другому -- про неформальні.

Формальні системи управління характеризуються наявністю цілей, порядку діяльності по їхньому досягненню, складів і структур, установлених відповідними положеннями, інструкціями, методичними рекомендаціями й т.д.

Неформальні виникають на основі реальних взаємних відносин людей, єдності й суперечливості їхніх поглядів, схильностей, інтересів і т.д.

Необхідність створення й використання в органах безпеки формальних систем управління обумовлена об'єктивними обставинами.

Різні організаційні ланки, як різновид соціальних систем, відносяться до числа надскладних систем. Виділяється чотири основних види складності цих організаційних ланок.

Перший ступінь складності (абсолютна - об'єктивна, закладена в природі самих організаційних ланок) характеризується множинністю елементів-виконавців.

Другий ступінь складності (відносна - суб'єктивна, обумовлена здатностями їх керівників) виникає через розмаїтість елементів-виконавців. Така розмаїтість стосується не тільки цілей і функцій, прав і обов'язків, відповідальності виконавців, але і їх природних (психологічних і фізіологічних) якостей.

Третій ступінь складності організаційних ланок визначається різноманіттям зв'язків між елементами-виконавцями, тим більше якщо ці ланки мають ієрархічну будову. Причому максимум складності виникає через протиріччя між окремими виконавцями, групами виконавців на різних рівнях.

Четвертий ступінь складності викликається відомою автономією окремих виконавців, груп виконавців на різних ієрархічних рівнях.

Керівники при цьому мають справу зі своєю головною проблемою - невизначеністю, суб'єктивністю основного «матеріалу» організаційних ланок, тобто наявністю у виконавців власних потреб, інтересів, установок, мотивів, більшої або меншої волі вибору дій [3].

У результаті складність різних організаційних ланок часто перевищує можливості їхніх керівників управляти ланками, включеними в них виконавцями, що відбуваються в них процесами. У такій обстановці виникають різні проблеми.

Ці проблеми керівники можуть дозволити або шляхом звуження діапазону управління, або шляхом спрощення пристрою ланок.

Звужуючи діапазон управління, керівники тих або інших організаційних ланок прагнуть обмежити кількість виконавців, безпосередньо їм підлеглих у різній формі, наближаючи його до нижньої границі діапазону.

Діапазон управління обмежується кількістю відносин між керівниками й виконавцями, а також між самими виконавцями. При цьому виділяється три роди відносин:

1) безпосередньо індивідуальні (керівники -- виконавці)

2) безпосередньо групові (керівники -- виконавці в присутності інших виконавців)

3) пересічні (виконавці -- виконавці)

Із численних факторів, що визначають потенційний діапазон управління, основними є наступні:

а) ступінь труднощів завдань виконавців;

б) ступінь важливості завдань виконавців;

в) ступінь різнорідності завдань виконавців;

г) наявність (відсутність) стійких зв'язків між керівниками й виконавцями;

д) територіальне розміщення виконавців;

е) ступінь самостійності керівників;

ж) наявність (відсутність) у керівників помічників;

з) рівень культури виконавців і керівників;

и) кваліфікація виконавців і керівників, і т.д.

В органах безпеки в інтересах спрощення різних організаційних ланок частіше інших застосовується метод формалізації, що розуміє як синонім методу стандартизації поводження.

Формалізація виступає у вигляді свідомо створюваних зразків функціонального поводження (статуси, зв'язки, процедури й т.д.), а також як елемент організованості. Всі вони фіксуються в єдиній системі найрізноманітніших норм (правових, організаційних, технологічних і т.п.). При цьому різні організаційні ланки будуються як безособові системи.

Основними елементами формальних систем управління є:

1) системи посад, створювані в процесі спеціалізації, кожна з яких наділяється конкретними обов'язками, правами й відповідальністю так, що всі вони не повторюються, як правило, навіть у двох з них;

2) системи комунікацій, що утворять канали організаційних зв'язків, які забезпечують проходження службової інформації, необхідної для успішної взаємодії й функціонування;

3) системи процедур, що забезпечують упорядковане найбільш успішне виконання найбільш важливих видів діяльності.

Будова формальних систем управління в органах безпеки характеризується взаємним розташуванням тих або інших організаційних ланок у їхньому складі й наявністю сукупності безособових зв'язків між ними. Такі зв'язки цілеспрямовано вводяться за допомогою відповідних норм. Структури є тією формальною основою, що повинна забезпечувати (створювати, підтримувати й розвивати умови) оптимальну взаємодію підсистем для досягнення цілей системи у цілому.

Відповідно до характеру взаємного розташування певних типів організаційних ланок і типів зв'язку між ними можуть створюватися три основні системи управління: лінійна, функціональна й лінійно-функціональна будови.

Для систем управління з лінійними структурами характерно те, що кожний виконавець підлеглий і підзвітний тільки одному керівникові й, отже, тільки через нього пов'язаний з вищестоящими керівниками. Лінійні керівники-єдиноначальники відповідають за весь обсяг діяльності довірених їм організаційних ланок. Це приводить до централізації повноважень відносно прийняття загальних стратегічних і тактичних рішень. При цьому інформація передається в управлінській ієрархії тільки по двох взаємозалежних напрямках: зверху вниз і знизу нагору. Системи управління лінійної будови - ефективні, тому що в них простежуються чіткі й прості взаємозв'язки. Їхнє застосування доцільно тоді, коли коло певних цілей невелике, а самі цілі досить прості. Основні недоліки таких систем: слабка координація організаційних ланок, підлеглих не одному керівникові; керівники повинні бути досить компетентними у всіх питаннях діяльності підлеглих ланок; велике перевантаження керівників вищого рівня. У чистому виді системи управління лінійної будови звичайно функціонують у різних підрозділах органів безпеки - відділах, відділеннях, а також у первинних ланках - групах, бригадах і т.д.

Для систем управління функціональної будови характерно те, що кожний виконавець підкоряється й підзвітний декільком керівникам, які спеціалізуються на виконанні окремих функцій, і через них пов'язаний з вищестоящими керівниками. При цьому інформація повинна передаватися по декількох перехресних напрямках. Функціональні керівники повинні відповідати тільки за реалізацію певних їм функцій, наприклад, одні - за кадрове забезпечення, інші - за інформаційне забезпечення, треті - за матеріально-технічне забезпечення й т.д. Це приводить до децентралізації повноважень відносно прийняття загальних стратегічних і тактичних рішень. Рішення функціональних керівників стають більш ефективними (кваліфікованими), але більше частковими. До того ж виникають нові труднощі: нижчестоящі ланки не знають, чиї розпорядження виконувати насамперед, як погоджувати їх один з одним. Порушується єдність розпорядливості. Це значно ускладнює управління й знижує його ефективність.

В органах безпеки застосовуються системи управління лінійно-функціональної будови, які засновані на сполученні лінійних і функціональних зв'язків: лінійні керівники ухвалюють рішення щодо всіх проблем діяльності довірених їм організаційних ланок, функціональні -- консультують і забезпечують їх діяльність всіма видами ресурсів. Зв'язок «керівник - виконавець» формується ієрархічним способом так, щоб кожний виконавець підкорявся й був підзвітний тільки одному керівникові. Функціональні керівники всі свої рішення можуть реалізовувати тільки через керівників вищого рівня.

Серед систем управління змішаної будови варто виділити два різновиди:

Лінійно-штабні. Особливістю систем управління лінійно-штабної будови є те, що при тих або інших керівниках виникають організаційні ланки (консультанти, помічники й т.д.), що допомагають їм в обробці інформації, аналізі ситуацій, виявленні різного роду проблем, розробці й оцінці варіантів їхнього дозволу, проведенні контролю, оцінюванні отриманих результатів і т.д. При керівниках органів безпеки створюються - колегіальні штабні ланки (колегії, ради) з керівників ключових підрозділів і фахівців, які не звільняються від своїх основних посадових обов'язків. Всі ці ланки безпосередньо підлеглі даним керівникам і звичайно не наділяються правами прийняття рішень [6].

Дивізіонні. Такі системи характеризуються тим, що відносно самостійні організаційні ланки виділяються, наприклад, по територіальній ознаці обласні органи безпеки, районні, міські відділи-відділення.

При цьому усередині кожної територіальної ланки поряд з лінійними формуються власні функціональні ланки, що перебувають у взаємодії з аналогічними центральними підрозділами.

Системи управління тієї або іншої будови успішно функціонують у відносно стабільних умовах, добре пристосовані для повсякденного дозволу типових проблем. Однак вони не пристосовані для дозволу важливих, термінових і нестандартних проблем, коли потрібні зусилля багатьох фахівців різного профілю. У цьому випадку виникає необхідність доповнити традиційні лінійно-функціональні системи управління, системами управління проблемно-цільової будови.

Звичайно розрізняється кілька різновидів систем управління проблемно-цільової будови:

- координаційного

У таких системах керівники тільки забезпечують взаємодію між виконавцями, що вирішують ті або інші проблеми. Вони не наділяються правами прийняття рішень і несуть часткову відповідальність за рішення проблем. Такі системи управління в органах безпеки характерні для різного роду головних і кураторських підрозділів.

- проектного

У таких системах керівники відповідають за якість і строки дозволу тих або інших проблем. Вони наділяються всіма правами розпорядливості. У їхнє повне підпорядкування переходять виконавці, зайняті вирішенням цих проблем. Усередині таких систем управління можуть формуватися лінійно-функціональні структури. Аналогічні системи в органах безпеки характерні для оперативно-слідчих груп і т.д.

- змішаного типів

У таких системах керівники мають всі функціональні права, однак не мають прав безпосередньої розпорядливості виконавцями, зайнятими вирішенням тих або інших проблем. Вони можуть приймати рішення щодо істоти, якості й строків вирішення цих проблем, але організація їхнього виконання покладається на безпосередніх лінійних керівників кожного з виконавців. Такі системи управління в органах безпеки характерні для деяких груп розроблювачів і груп аналітиків.

Функціонування формальних систем управління в органах безпеки являє собою реалізацію різними організаційними ланками тих функцій, заради виконання яких вони створені, на основі різного роду норм [6].

Залежно від характеру функціонування всі формальні системи управління підрозділяються на три види:

1) тверді (механістичні);

2) м'які (органічні);

3) змішані.

Для твердих (механістичних) систем управління характерним є строго певна регламентація практично всіх видів їхньої діяльності. Вони мають наступні властивості:

а) високим ступенем спеціалізації;

б) чіткими ієрархічними структурами;

в) залежністю числа керівників і рівнів ієрархії від числа виконавців;

г) залежністю числа виконавців від кількості й масштабності поставлених цілей;

д) підбором кадрів по формальних ознаках з наступним просуванням залежно від стажу служби й досягнутих раніше результатів;

е) побудовою внутрішньої системи відносин як взаємозв'язків між посадами;

ж) регламентуванням всіх видів службової діяльності посадових осіб за допомогою різноманітних інструкцій.

М'які (органічні) системи управління характеризуються наступними ознаками:

1. слабкої ієрархічністю;

2. значною самостійністю окремих ланок;

3. перевагою неформальних відносин;

4. створенням умов для максимального «вивільнення» творчого потенціалу виконавців.

В органах безпеки в чистому виді тверді й м'які системи управління створюються й використовуються досить рідко. У них функціонують системи управління змішаного типу, які мають переважні властивості твердих або м'яких різновидів. Системи управління, близькі по своїм властивостям до твердих, більшою мірою характерні для функціональних підрозділів, які спеціалізуються в сфері забезпечення виконавців різного роду ресурсами (фінансовими або матеріально-технічними). Системи управління, близькі по своїм властивостях до м'яких, у більшості випадків характерні для функціональних (штабних) і проблемно-цільових підрозділів, які спеціалізуються в сфері консультування, розробок, аналітико-прогностичної діяльності.

З різних причинах в органах безпеки поряд з формальними утворюються й функціонують системи незапрограмовані, спонтанно виникаючі -- неформальні системи управління. Вони підрозділяються на два різновиди:

- позаформальні

Вони характеризуються наявністю зв'язків (відносин), що спонтанно розвиваються співробітниками тих або інших організаційних ланок. Ці зв'язки дозволяють досягати мети даних ланок способами, відмінними від формально запропонованих. Основними ознаками позаформальних систем управління є: спонтанність (незапланованість) виникнення; існування й функціонування поряд (паралельно) з формальними системами; службове («ділове») зміст як у випадку збігу, так і у випадку розбіжності напрямків їхньої діяльності із цілями формальних систем.

- соціально-психологічні

Вони характеризуються наявністю спонтанних міжособистісних відносин, що виникають як результат більш або менш тривалого спілкування, заснованого на взаємодії співробітників як особистостей. Такі системи не мають безпосередньо службового змісту. Причинами їхнього виникнення виступають потреби, взаємні інтереси.

Позаформальні й соціально-психологічні системи управління взаємодоповнюють один одного. У ряді випадків вони співіснують і їхні елементи можуть сполучатися. Розходження між ними часто умовне, нерідко вони зливаються. У реальних умовах практично неможливо провести між ними абсолютно чітку грань.

Слід зазначити, що не можна перебільшувати «достоїнства» неформальних систем управління. Адже те, що служить справі в одній з організаційних ланок, може викликати дезорганізацію в іншому, і навпаки. Крім того, у деяких випадках в органах безпеки такі системи недоцільні й навіть шкідливі з погляду основних функцій організаційних ланок [7].

1.6 Функції управління в органах безпеки

В органах безпеки можна виділити функції трьох типів управління: адміністративно-організаційного, кадрово-ресурсного й процесно-організаційного.

У централізованих органах безпеки порядок реалізації першої групи функцій жорстко регламентований. Правом їхнього здійснення в повному обсязі наділене лише вище керівництво центрального апарата, що може делегувати свої повноваження керівникам місцевих органів безпеки.

Всі керівники зобов'язані мати достатній обсяг знань і вміти виконувати ці функції управління, а також бути готовими до їхньої реалізації у випадку одержання необхідних повноважень. Останнє найбільш ймовірне щодо тимчасово функціонуючих організаційних ланок.

Порядок реалізації другої групи функцій також досить жорстко регламентований. Найбільш твердий порядок установлений відносно функцій підбора виконавців і забезпечення їхніми ресурсами, менш твердий - щодо професійної підготовки виконавців службової діяльності.

Всі керівники повинні мати знання й уміти виконувати ці функції управління, а також бути готовими до їхньої реалізації у випадку одержання необхідних повноважень. Це стосується керівників не тільки функціональних кадрових підрозділів, секретаріатів, інформаційно-аналітичних, обліково-архівних, господарських, фінансових і ін., для яких функції забезпечення виконавців ресурсами є основними видами діяльності, але й спеціалізованих і основних підрозділів, які також повинні приділяти багато уваги «кадровому забезпеченню», якщо вони мають намір домагатися успіхів у службовій діяльності організаційних ланок.

Що стосується третьої групи функцій кадрових, то вони практично виконуються всіма керівниками, які зобов'язані мати достатній обсяг знань і вміти якісно здійснювати ці функції.

Функції адміністративно-організаційного управління в органах безпеки являють собою дії керівників, що дозволяють мати в наявності «організаційно упорядкований простір» для успішного функціонування різних організаційних ланок.

Основними їхніми різновидами є:

1) створення (проектування);

2) підтримка (регулювання);

3) розвиток (відновлення) формальних систем управління в організаційних ланка [8].

Створення формальних систем управління (проектування) -- це управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб сформувати «організаційно - упорядкований простір», який є необхідним для досягнення успіхів у майбутнім функціонуванні тих або інших організаційних ланок.

Зміст цього «організаційно - упорядкованого простору» становлять різного роду формальні умови: цілі діяльності, обов'язки й права, відповідальність і зв'язки тих або інших виконавців, порядок (процедура) здійснення ними різних видів діяльності й т.д., що дозволяють організаційним ланкам здобувати певну організаційну стійкість і стабільність, відносну якісну незалежність від середовища, що постійно змінюється. Такі умови володіють однією характерною властивістю - безособовістю. Їхня наявність формує в різних ланках «організаційний порядок», що реалізується незалежно від індивідуальних особливостей конкретних виконавців

Об'єкт загального проектування -- формальні системи управління в постійно діючих основних організаціях -- федеральних, регіональних і інших органах безпеки, їхніх підрозділах -- відділах і відділеннях, а також у первинних організаційних ланках -- апаратах позаштатних співробітників. Так, можна проектувати формальну систему управління в територіальному органі безпеки, у конкретному відділі органа безпеки, в апарат позаштатних співробітників того або іншого штатного співробітника.

Об'єкт спеціального проектування -- формальні системи управління в постійно існуючих різних організаційних ланках, які заздалегідь створюються для діяльності у випадках виникнення певних ситуацій -- різного роду надзвичайних обставин. Наприклад, можна проектувати формальну систему управління в оперативно-слідчій групі.

Об'єкт приватного проектування -- формальні системи управління в тимчасово існуючих різних організаційних ланках, які діють при виникненні складних ситуацій, наприклад у групі аналітиків або в групі розроблювачів.

Результатами проектування є основні елементи формальних систем управління, що сприяють майбутньому успішному функціонуванню різних організаційних ланок:

а) системи посад, які наділяються конкретними неповторюваними Обов'язками, правами й відповідальністю;

б) системи комунікацій, що утворять численні канали службових зв'язків для одержання й передачі різноманітної інформації, необхідної для успішної діяльності;

в) системи правил, належні, забезпечувати раціональний порядок виконання найбільш важливих видів діяльності.

Якість таких елементів багато в чому визначає можливості досягнення організаційними ланками стабільних успіхів у ході майбутнього функціонування.

Підтримка формальних систем управління (регулювання) -- управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб зберігати такий «організаційно - упорядкований простір», що досить для успішного й стійкого повсякденного функціонування різних організаційних ланок.

Залежно від об'єкта можна виділити різновиди регулювання: загальна, спеціальна й часткова.

Об'єкт загального регулювання -- постійно діючі формальні системи управління у федеральних, регіональних і інших органах безпеки, їхніх відділах і відділеннях, а також в апаратах позаштатних співробітників.

Об'єкт спеціального регулювання -- постійно існуючі формальні системи управління в оперативно-слідчих підрозділах і інших аналогічних організаційних ланках, які створюються заздалегідь для діяльності у випадках виникнення різного роду надзвичайних обставин.

Об'єкт приватного регулювання -- тимчасово існуючі формальні системи управління в групах аналітиків, групах розроблювачів і в інших подібних організаційних ланках, які діють при виникненні складних ситуацій [5].

Результатами регулювання формальних систем управління є поліпшені організаційні умови, що сприяють успішному й стійкому повсякденному функціонуванню організаційних ланок:

а) поліпшені системи посад, що забезпечують раціональне досягнення цілей діяльності організаційних ланок;

б) поліпшені системи комунікацій, що забезпечують раціональну взаємодію й функціонування всіх організаційних ланок;

в) поліпшені системи правил, що забезпечують раціональний порядок виконання найбільш важливих видів діяльності.

Якість таких результатів багато в чому визначає можливості досягнення організаційними ланками стійких успіхів у ході реального функціонування.

Розвиток формальних систем управління (відновлення)-- управлінська функція, цілі якої полягають у тому, щоб обновляти «організаційно - упорядкований простір» настільки, щоб гарантувати майбутнє успішне функціонування тих або інших організаційних ланок.

Залежно від об'єкта виділяються такі різновиди відновлення: загальна, спеціальна й часткова.

Об'єкт загального відновлення -- постійно діючі формальні системи управління у федеральних, регіональних і інших органах безпеки, їхніх відділах і відділеннях, а також в апаратах позаштатних співробітників.

Об'єкт спеціального відновлення-- постійно існуючі формальні системи управління в оперативно-слідчих підрозділах і інших аналогічних організаційних ланках, які заздалегідь створюються для діяльності у випадку виникнення надзвичайних обставин.