Удосконалення організації художньо-естетичної роботи в ЦДЮТ № 5 м. Харкова

Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку нашої держави стратегічними завданнями реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності, а також виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад.

Аналіз становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми та учнівською молоддю України свідчить про наявність прогресивних досягнень і позитивний вплив на творчий розвиток особистості. У процесі свого історичного розвитку позашкільна освіта і виховання набули певного досвіду, престижу і сформувались як невід'ємна частина цілісної системи освіти України. Поряд з цим десятиріччями існувала проблема пошуку шляхів удосконалення системи позашкільної освіти, підвищення ефективності практичної діяльності позашкільних закладів. Крім того, в нових умовах ринкових відносин, соціальних та економічних реформ, демократизації суспільства та гуманітаризації освіти підвищився попит підлітків та їхніх батьків на додаткові освітні послуги, які можуть бути задоволені в результаті використання соціально-педагогічних можливостей позашкільної освіти та виховання.

Сутність позашкільної освіти та виховання як складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність, варіативність, доступність тощо. Позашкільна освіта та виховання - процес безперервний, що не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії в іншу, від створення умов, сприятливих для творчої діяльності дітей та підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яка і формує потребу особистості у подальшому творчому сприйнятті світу.

Останнім часом підвищилася увага до проблем теорії й практики художньо-естетичного виховання як засобу формування всебічно розвинутої, духовно багатої особистості, що висвітлено в наукових дослідженнях Л.С. Виготського, М.С. Кагана, Г.Г. Коломійця, О.П. Крупник, А.А. Мелик-Пашаєва, Г.А. Петрової, В.Г. Ражникова, В.А. Разумного, В.Н. Шацької, Б.П. Юсова та інших. Формувати особистість і її художньо-естетичну культуру, як відзначають багато науковців, педагогів, письменників, діячів культури (Д.Б. Кабалевський, А.С. Макаренко, Б.М. Неменський, В.О. Сухомлинський, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський), особливо важливо в найбільш сприятливому для цього дошкільному віці.

Проте й насьогодні залишаються недослідженими особливості забезпечення художньо-естетичного виховання дітей в умовах позашкільної освіти, шляхи удосконалення системи організації роботи в цьому напрямі. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив визначити проблему дослідження, спрямовану на усунення суперечностей: між підвищенням вимог суспільства до реалізації переходу до нової системи позашкільної освіти, орієнтованої на розвиток особистості, і нерозробленістю шляхів удосконалення існуючої системи; між високими потенційними можливостями позашкільних закладів щодо формування естетичної культури особистості і їх невикористанням в організації художньо-естетичного виховання дітей дошкільного віку.

Отже, актуальність проблеми удосконалення роботи з художньо-естетичного виховання в умовах позашкільних закладів, необхідність вирішення суперечностей зумовили вибір теми дослідження: „Удосконалення організації художньо-естетичної роботи в ЦДЮТ №5 м. Харкова”.

Мета дослідження полягає в розробці та практичному впровадженні в організацію художньо-естетичної роботи у ЦДЮТ №5 м.Харкова авторської програми діяльності студії раннього естетичного розвитку дітей дошкільного віку «Равлик».

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Визначити сутність, особливості та засоби художньо-естетичного виховання дітей дошкільного віку.

2. Проаналізувати особливості організації художньо-естетичної роботи ЦДЮТ №5 м. Харкова.

3. Розробити та експериментально перевірити програму діяльності студії раннього естетичного розвитку дошкільників «Равлик» як один із шляхів удосконалення організації художньо-естетичної роботи ЦДЮТ №5 м. Харкова.

4. Розробити методичні рекомендації щодо удосконалення організації художньо-естетичної роботи ЦДЮТ №5 м. Харкова.

Об'єктом дослідження є організація художньо-естетичної роботи в позашкільному навчально-виховному закладі.

Предмет дослідження - удосконалення організації художньо-естетичної роботи ЦДЮТ №5 м.Харкова.

Гіпотеза дослідження ґрунтувалася на припущенні: ефективність художньо-естетичної роботи позашкільного навчально-виховного закладу підвищиться завдяки організації діяльності студії раннього естетичного розвитку дошкільників за розробленою програмою.

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи педагогічного дослідження: теоретичний аналіз та синтез змісту філософських, психологічних, педагогічних літературних джерел, наукових фактів з проблеми художньо-естетичного виховання дітей дошкільного віку; вивчення і аналіз педагогічного досвіду роботи, навчальних програм, планів роботи викладачів гуртків художньо-естетичного відділу з метою визначення стану проблеми й пошуку шляхів удосконалення роботи з художньо-естетичного виховання дошкільників; методи збору емпіричних даних: анкетування, спостереження, якісний та кількісний аналіз, інтерпретація отриманих даних.

Наукова новизна й теоретична значущість дослідження полягає в тому, що визначено особливості художньо-естетичного виховання дітей дошкільного віку, проаналізовано особливості організації художньо-естетичного виховання в умовах позашкільного навчально-виховного закладу; визначено один з шляхів удосконалення організації художньо-естетичної роботи у позашкільному закладі - забезпечення діяльності студії раннього розвитку дошкільників «Равлик».

Практична значимість роботи полягає в розробці та впровадженні авторської програми діяльності студії раннього естетичного розвитку дошкільників «Равлик» до структури організації діяльності ЦДЮТ №5 м. Харкова; розробці рекомендацій щодо удосконалення організації художньо-естетичної роботи ЦДЮТ №5 м. Харкова.

Обсяг і структура магістерської роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПитАння ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ особистості

Дорослі й діти постійно зіштовхуються з художніми й естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкуванні з мистецтвом і природою, у побуті, у міжособистісному спілкуванні - скрізь прекрасне і потворне, трагічне й комічне відіграють істотну роль. Краса надає насолоду й задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними зустрічі з людьми. Потворне відштовхує. Трагічне вчить співчуттю. Комічне допомагає боротися з недоліками.

У процесі дослідження варто звернути увагу, що часто серед педагогів існує думка про розмежування естетичного й художнього виховання. Так, наприклад, В.Н. Шацька ставить перед естетичним вихованням мету: "Естетичне виховання служить формуванню... здатності активного естетичного ставлення учнів до творів мистецтва, а також стимулює посильну участь у створенні прекрасного в мистецтві, праці, у творчості за законами краси" [74, с. 14]. З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні надає мистецтву. Мистецтво - це частина естетичної культури, як художнє виховання - частина естетичного, частина важлива, вагома, але охоплює тільки одну сферу людської діяльності. "Художнє виховання є процес цілеспрямованого впливу засобами мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні почуття й смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися їм і здатність по можливості творити в мистецтві" [74, с.35]. Естетичне ж виховання набагато ширше, воно містить як художню творчість, так і естетику побуту, поведінки, праці, відносин. Естетичне виховання формує людину всіма естетично значущими предметами і явищами, у тому числі й мистецтвом, як його самим потужнім засобом. Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності.

У наш час проблема художньо-естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури одне з найважливіших завдань системи освіти. Зазначена проблема розроблена досить повно в працях вітчизняних і закордонних педагогів і психологів. Серед них Д.Н. Джола, Д.О. Леонтьєв, Б.Т. Лихачов, А.С. Макаренко, А.А. Мелик-Пашаєв Б.М. Неменський, В.О. Сухомлинський, Е.М. Торошилова В.Н. Шацька й інші. У використаній літературі є безліч різних підходів до визначень понять, вибору шляхів і засобів естетичного виховання. Розглянемо деякі з них. У книзі «Дитина у світі творчості» за редакцією Н. Варкки можна знайти таке формулювання: «Педагогіка визначає художньо-естетичне виховання дітей дошкільного віку як цілеспрямований процес формування творчо активної особистості дитини здатного сприймати й оцінювати прекрасне в житті й мистецтві» [7, с. 53].

І.Д. Запорожець визначає художньо-естетичне виховання як «організацію життя й діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних і художніх почуттів дитини, формуванню почуттів і знань про прекрасне у житті й мистецтві, естетичних оцінок і естетичного ставлення до всього, що нас оточує» [28, с. 43]. В обох визначеннях йдеться про те, що художньо-естетичне виховання повинне формувати художній смак, виробляти й удосконалювати в дитині здатність естетичного усвідомлення прекрасного в мистецтві й у житті, правильно розуміти й оцінювати його.

Отже, художньо-естетичне виховання має діяльнісну й творчу спрямованість, що не має обмежуватися тільки спостереженням, воно повинне також формувати здатність створювати прекрасне в мистецтві й житті.

Стикаючись із естетичними явищами життя й мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично й художньо розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток найчастіше обумовлений прагненням до розваги, а без втручання ззовні у дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності, ідеали. Б.Т Лихачов, як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що «тільки цілеспрямований педагогічний естетико-виховний вплив, залучення дітей у різноманітну художню творчу діяльність здатні розвинути їхню сенсорну сферу, забезпечити глибоке збагнення естетичних явищ, підняти до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності й прекрасного в людській особистості» [46, c.51-60].

Існує різні визначення поняття «художньо-естетичне виховання», але, розглянувши лише деякі з них, можна виділити основні положення, що говорять про його сутність. По-перше, це процес цілеспрямованого виховання почуття прекрасного. По-друге, це формування здатності сприймати й бачити красу в мистецтві й житті, оцінювати її. По-третє, завдання художньо-естетичного виховання полягають у формуванні художнього смаку. І, нарешті, по-четверте, - розвиток здатності до самостійної творчості й створення прекрасного, розвиток уміння творчо створювати продукти ручної творчості. Своєрідне розуміння сутності художньо-естетичного виховання обумовлює й різні підходи до його цілей. Тому проблема цілей і завдань художньо-естетичного виховання вимагає особливої уваги.

В «активізації здатності творчо працювати, досягати високого ступеня досконалості своїх результатів праці, як духовного, так і фізичного» бачить мету художньо-естетичного виховання Л.А. Григорович [17, с.39]. Б.М. Неменський дотримується тієї ж точки зору. «Успіх діяльності особистості в тій або іншій області визначається широтою й глибиною розвитку здатностей. От чому всебічний розвиток всіх дарувань і здатностей особистості є кінцева мета й одне з основних завдань естетичного виховання» [52, с. 67].

Головне - виховати, розвинути такі якості, такі здатності, які дозволять особистості не тільки досягти успіху в будь-який діяльності, але й бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними й красою навколишньої дійсності. Крім формування художньо-естетичних відносин дітей до дійсності й мистецтва, художньо-естетичне виховання паралельно вносить вклад і в їх всебічний розвиток. Воно сприяє формуванню моральності людини, розширює його пізнання про світ, суспільство й природу. Різноманітні творчі заняття дітей сприяють розвитку їхнього мислення й уяви, волі, наполегливості, організованості, дисциплінованості.

Т.Н. Фокіна мету естетичного виховання визначила таки чином: «художньо-естетичне виховання - виховання цілісної гармонійно розвинутої особистості, для якої характерно сформованість естетичної свідомості, наявність системи естетичних потреб і інтересів, здатностей до творчості, правильне розуміння прекрасного в дійсності й мистецтві» [72, с. 36]. Ця мета також відображена й в особливості художньо-естетичного виховання як частини всього педагогічного процесу.

Будь-яка мета не може розглядатися без завдань. Більшість педагогів (Г.С. Лабковська, Д.Б. Лихачов, Е.М. Торошилова й інші) виділяють три провідні завдання, які мають інші варіанти формулювань у працях інших вчених, але при цьому не втрачають головної суті. Отже, по-перше, це створення певного запасу елементарних естетичних знань і вражень, без яких не можуть виникнути схильність, тяга, інтерес до естетично значимих предметів і явищ. Суть цього завдання складається в нагромадженні різноманітного запасу звукових, колірних і пластичних вражень. Педагог повинен вміло підібрати за зазначеними параметрами такі предмети і явища, які будуть відповідати нашим поданням про красу. Таким чином, буде формуватися чуттєво-емоційний досвід. Необхідні також конкретні знання про природу, саме себе, про світ художніх цінностей. «Різнобічність і багатство знань - основа формування широких інтересів, потреб і здатностей, які проявляються в тім, що їх власник у всіх способах життєдіяльності поводиться як естетична особистість, що творить», - відзначає О.К. Ожерел`єва [54, c.60].

Друге завдання художньо-естетичного виховання складається з «формування на основі отриманих знань і розвитку здатностей художнього й естетичного сприйняття таких соціально-психологічних якостей людини, які забезпечують їй можливість емоційно переживати й оцінювати естетично значимі предмети і явища, насолоджуватися ними» [47, с.62]. Це завдання говорить про те, що трапляється, що діти цікавляться, наприклад живописом, лише на загальноосвітньому рівні, вони квапливо дивляться картину, намагаються запам'ятати назву, художника, потім звертаються до нового полотна. Ніщо не викликає в них здивування, не змушує зупинитися й насолодитися досконалістю добутку. Б.Т. Лихачов відзначає, що « ...таке випадне знайомство із шедеврами мистецтва виключає один з головних елементів художньо-естетичних відносини - милування» [47, с.32]. З естетичним милуванням тісно зв'язана загальна здатність до глибокого переживання. «Виникнення гами піднесених почуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування із прекрасним; почуття відрази при зустрічі з потворним; почуття гумору, сарказму в момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, жалі, що ведуть до емоційного й духовного очищення, що виникає в результаті переживання трагічного, - все це ознаки справжньої художньо-естетичної вихованості», - відзначає той же автор [47, с. 42].

Глибоке переживання естетичного почуття нерозривно зі здатністю естетичного судження, тобто з художньо-естетичною оцінкою явищ мистецтва й життя. Е.О. Гусєв художньо-естетичну оцінку визначає, як оцінку, «засновану на певних естетичних принципах, на глибокому розумінні сутності естетичного, що припускає аналіз, можливість доказу, аргументації» [19, с.43]. Порівняємо це визначення з визначенням Д.Б. Лихачова: «Естетичне судження - доказова, обґрунтована оцінка явищ громадського життя, мистецтва, природи» [47, с.35].

Таким чином, одна із цілей - сформувати такі якості дитини, які дозволили б йому дати самостійну, з урахуванням вікових можливостей, критичну оцінку будь-якому добутку, висловити судження із приводу його та власного психічного стану.

Третє завдання художньо-естетичного виховання пов'язане з формуванням у кожного вихованця художньо-естетичної творчої здатності. Головне полягає в тому, щоб виховати, розвинути такі якості, потреби й здатності особистості, які перетворюють індивіда в активного творця, творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, але й перетворювати його «за законами краси». Сутність цього завдання полягає в тім, що дитина має не лише знати прекрасне, уміти ним милуватися й оцінювати, а вона ще повинна і сама брати активну участь у створенні прекрасного в мистецтві, житті, самостійно створювати продукти ручної творчості.

Розглянуті нами завдання частково відбивають суть художньо-естетичного виховання, що можна розглянути з позиції психологічних підходів. Їх суть полягає в тому, що в процесі художньо-естетичного виховання у дитини формується естетична свідомість. Естетичну свідомість педагоги й психологи поділяють на категорії, які відбивають психологічну суть естетичного виховання й дозволяють зробити висновок про ступінь естетичної культури людини.

Більшість дослідників виділяють такі естетичні категорії: естетичне сприйняття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетична оцінка. Д.Б. Лихачов виділяє також естетичне почуття, естетичну потребу та естетичне судження [47, с.42]. Про такі категорії як естетична оцінка, судження, переживання ми згадували раніше. Поряд з ними найважливішим елементом естетичної свідомості є естетичне сприйняття.

Сприйняття - початковий етап спілкування з мистецтвом і красою дійсності. Від його повноти, яскравості, глибини залежать всі наступні естетичні переживання, формування художньо-естетичних ідеалів і смаків. Д.Б. Лихачов естетичне сприйняття характеризує, як: «здатність людини визначати у явищах дійсності й мистецтва процеси, властивості, якості, що збуджують естетичні почуття" [47, с.45]. Тільки таким чином можливе повноцінне засвоєння естетичного явища, його змісту, форми. Це вимагає розвитку в дитині здатності тонкого розрізнення форми, кольору, оцінки композиції, музичного слуху, розрізнення тональності, відтінків звуку й інших особливостей емоційно-почуттєвої сфери. Розвиток культури сприйняття є початок художньо-естетичного ставлення до світу.

Естетичні явища дійсності й мистецтва, глибоко сприйняті людьми, здатні породжувати багатий емоційний відгук. Емоційний відгук, на думку Д.Б. Лихачова, є основою художньо-естетичного почуття. Воно являє собою «соціально-обумовлене суб'єктивне емоційне переживання, породжене оцінюючим ставленням людини до естетичного явища або предмета» [47, с.53]. Залежно від змісту, яскравості естетичні явища здатні збуджувати в людині почуття духовної насолоди або відрази, піднесені переживання або жах, страх, або сміх. Д.Б. Лихачов відзначає, що, випробовуючи такі емоції неодноразово, у людині формується естетична потреба, що являє собою «стійкий нестаток у спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, що викликають глибокі переживання» [47, с.48].

Ще одна категорія художньо-естетичного виховання - естетичний смак. Ю.Б. Борев визначає його, як «відносно стійка властивість особистості, у якої закріплені норми, переваги, що служать особистим критерієм для естетичної оцінки предметів або явищ» [8, с.92]. Д.Б. Неменський визначає естетичний смак, як «несприйнятливість до художніх сурогатів» і «спрагу спілкування зі справжнім мистецтвом». Але нам більше імпонує визначення, дане Є.О. Гусєвим: «Естетичний смак - це здатність безпосередньо, без особливого аналізу почувати, відрізняти справді прекрасне, справжні естетичні переваги явищ природи, громадського життя й мистецтва» [19, с.37].

Естетичний смак формується у людини протягом багатьох років, у період становлення особистості. У дошкільному ж віці про нього говорити не доводиться. Однак це ні в якій мері не означає, що естетичні смаки не слід виховувати в дошкільному віці. Навпроти, естетична інформація в дитячому віці є основою майбутнього смаку людини. Дитина має можливість систематично знайомитися з явищами мистецтва. Вихователеві не доставляє труднощів акцентувати увагу дитини на естетичних якостях явищ життя й мистецтва. Таким чином, поступово у дитини розвивається комплекс подань, що характеризують його особисті переваги, симпатії.

Вся система художньо-естетичного виховання націлена на загальний розвиток дитини як в естетичному і художньому плані, так і в духовному, моральному й інтелектуальному. Це досягається шляхом рішення таких завдань: оволодіння дитиною знаннями художньо-естетичної культури, розвиток здатності до художньо-естетичної творчості й розвиток естетичних якостей, виражених естетичним сприйняттям, почуттям, оцінкою, смаком і іншими психологічними категоріями естетичного виховання.

Отже, художньо-естетичне виховання має такі компоненти:

ХУДОЖНЬО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ

ЕМОЦІЙНО-ОЦІНюючИЙ КОМПОНЕНТ

ТВОРЧО-ДіЯЛЬНіСНиЙ КОМПОНЕНТ

Тобто, робити висновок щодо ступеня художньо-естетичного виховання людини можливо лише на підставі глибокого аналізу критеріїв кожного з трьох перелічених компонентів: художньо-пізнавального, емоційно-оцінюючого та творчо-діяльнісного. Слід додати, що розвиток кожного наступного компоненту відбувається лише за умов розвитку попереднього.

1.2 Особливості художньо-естетичного виховання в дошкільному віці

Формування особистості дитини, виховання в неї правильного ставлення до навколишнього середовища - складний процес, в основі якого лежить правильний, гармонічний розвиток почуттів. Почуття - це особлива форма ставлення людини до явищ дійсності, обумовлена відповідністю або невідповідністю до потреб людини. «Ніщо: ні слова, ні думки, ні навіть вчинки наші не виражають так ясно й вірно нас самих й наше ставлення до світу, як наші почуття: у них чутний характер не окремої думки, не окремого рішення, а всього змісту душі нашої і її ладу», - писав К.Д. Ушинський [71, с.117].

Формування естетичних почуттів починається з раннього дитинства. Дошкільний вік - це період первісного фактичного складання особистості. Діти дошкільного й шкільного віку з більшим бажанням будують замки й фортеці зі снігу, мокрого піску або кубиків, забивають цвяхи, з не меншим старанням малюють олівцями, фарбами або крейдою. Батьки повинні завжди підтримувати, а не гальмувати ці природні потреби дітей.

Дошкільний вік - найважливіший етап розвитку й виховання особистості. Це період прилучення дитини до пізнання навколишнього світу, період його початкової соціалізації. Саме в цьому віці активізується самостійність мислення, розвивається пізнавальний інтерес дітей і допитливість. Це період, коли творча діяльність може стати й найчастіше є стійким захопленням не тільки особливо обдарованих, але й майже всіх дітей, тобто, захоплюючи дитину в казковий мир мистецтва, ми непомітно для нього розвиваємо в нього уяву та здібності.

У вітчизняній психології розгляд уяви як самостійного психічного процесу було запропоновано Л.С. Виготським [14]. Таке розуміння уяви має принципове значення для рішення питання про розвиток цього психічного процесу з віком, дозволяючи критично поставитися до позицій деяких авторів (Д. Дьюї, В. Штерн), що розглядали уяву дитини як більш багате й оригінальне в порівнянні із творчістю дорослого. Л.С. Виготський показав, що уява одержує найбільший розвиток у дошкільному віці, починаючи складатися в ігровій діяльності й одержуючи свій подальший розвиток і втілення у всіляких видах діяльності (образотворчої, конструктивної, музичної тощо).

Психологи виділяють три основні напрями психічного розвитку дітей дошкільного віку:

1. Формування особистості: дитина починає усвідомлювати своє «я», свою активність, діяльність, починає об'єктивно себе оцінювати; ускладнюється емоційне життя дитини, збагачується зміст емоцій, формуються вищі почуття.

2. Розширення сфери діяльності дитини: дитина освоює мети й мотиви різних видів своєї діяльності; формуються певні навички, уміння, здатності й особистісні якості (наполегливість, організованість, товариськість, ініціативність, працьовитість та ін.).

3. Інтенсивний пізнавальний розвиток: відбувається засвоєння сенсорної культури мови; відбувається сприйняття кольору, форми, величини, простору, часу; розвиваються види й властивості пам'яті, уваги, уяви; відбувається становлення наочних форм мислення й розвиток знаково-символічних функцій свідомості [53, с.39].

Щоб доросла людина стала духовно збагаченою, треба звернути особливу увагу на естетичне виховання дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Б.Т. Лихачов пише: «Період дошкільного й молодшого шкільного дитинства чи є не самим вирішальним з погляду естетичного виховання й формування художньо-естетичного ставлення до життя». Автор підкреслює, що саме в цьому віці здійснюється найбільш інтенсивне формування відносин до світу, які поступово перетворюються у властивості особистості [47, с.42]. Сутнісні художньо-естетичні якості особистості проявляються в ранньому періоді дитинства й зберігаються в більш-менш незмінному виді на все життя. Але саме в дошкільному й молодшому шкільному віці художньо-естетичного виховання є однією з головних основ всієї подальшої виховної роботи.

На етапі від 2,5 до 3-4,5 років відбуваються такі зміни:

оволодіння сенсорними еталонами, які допоможуть дітям освоїти кольори, форми, розміри (однак це не тільки дізнавання, але й розвиток почуття кольору, форми, оскільки створені умови вибору, порівняння, переваги);

збагачення змісту творчої діяльності;

оволодіння «мовою» творчості;

У цей період відбувається якісна зміна у творчій діяльності дитини. Вона самовизначається, проявляє власне «Я» при створенні продуктів творчості. Віна малює, ліпить для себе, вкладаючи в це власний досвід і своє бачення предмета, явища. Звичайно вважається, що це період зображення дітьми окремих предметів, форм. У цей час для дітей головне - виразити своє світовідчування, через колір, форму, композицію. У дітей проявляється перевага до того або іншого кольору, інтерес до деталізації, виділенню характерних ознак предмета, з'являється улюблена тематика в хлопчиків і дівчинок.

У віці від 4,5 до 7 років у дітей розвиваються образотворчі здатності, уява, художнє мислення при створенні сюжетних і декоративних композицій; диференціюються переваги на тлі різнобічних інтересів - до живопису або графіки, пластики або дизайну.

Протягом усього дошкільного періоду відбуваються зміни сприйняття, від простих спроб розглянути й обмацати, не відповідаючи на запитання, який предмет, до прагнення більш планомірно й послідовно обстежити й описати предмет, виділяючи найбільш помітні особливості.

Засвоєння дітьми системи сенсорних еталонів істотно перебудовує їх сприйняття, піднімаючи його на більш високий рівень. У процесі пізнавальної діяльності діти опановують систематизованими знаннями про почуттєві якості предметів, особливу роль при цьому грає формування в них узагальнених способів обстеження предметів. Від способів обстеження залежить структура сформованих образів.

Сенсорна культура має велике значення для художньо-естетичного виховання. Уміння розрізняти кольори, відтінки, форми, сполучення форм і квітів відкриває можливість краще розуміти твори мистецтва, одержувати потім від цього задоволення. Дитина вчиться створювати образ, опановує здатністю надавати предметам властивості, форму, будову, колір, положення в просторі, свої враження, засвоює знання про матеріали, використовуваних для передачі зображення, створення художнього образу. Оволодіння зображувально-виразними навичками прилучає дітей до елементарної творчої діяльності, проходячи складний шлях від найпростіших дій до процесів образного відтворення форм.

Наступна особливість художньо-естетичного виховання в дошкільному віці пов'язана зі змінами, що відбуваються в сфері пізнавальних процесів школяра. Формування художніх і естетичних ідеалів у дітей, як частини їхнього світогляду, - складний і тривалий процес. Це відзначають всі педагоги й психологи, згадані вище. У ході виховання життєві відносини, ідеали перетерплюють зміни. В окремих умовах під впливом товаришів, дорослих, творів мистецтва, життєвих потрясінь ідеали можуть перетерплювати корінні зміни. «Педагогічна суть процесу формування художніх і естетичних ідеалів у дітей з обліком їх вікових особливостей полягає в тому, щоб із самого початку, з раннього дитинства, формувати стійкі змістовні ідеальні подання про прекрасне, про суспільство, про людину, про відносини між людьми, роблячи це в різноманітній, що змінюється на кожному етапі новій і захоплюючій формі», - відзначає у своїй роботі О.М. Торшилова [67, с.26].

До кінця перед дошкільного віку дитина може переживати елементарні естетичні почуття й стани. Дитина радується гарному банту на голові, любується іграшкою, виробом і т.д. У цих переживаннях спочатку чітко виступає пряма наслідувальність дорослому, у вигляді співчуття. Дитина повторює за мамою: «Як красиво!» Тому, спілкуючись із маленькою дитиною, дорослі мають підкреслювати естетичну сторону предметів, явищ і їх якостей словами: «який гарний виріб», «як чудово одягнена лялька» і так далі.

Поведінка дорослих, їх ставлення до навколишнього світу, до дитини стає для маляти програмою його поведінки, тому дуже важливо, щоб діти бачили навколо себе якнайбільше доброго й гарного.

Підростаючи, дитина попадає в новий колектив - дитячий садок, що бере на себе функцію організованої підготовки дітей до дорослого життя. Питання художньо-естетичного виховання в дитячому садку починаються з ретельно продуманого оформлення приміщення. Усе, що оточує дітей: стільці, столи, посібники - повинно виховувати своєю чистотою й акуратністю.

Ще однією з головних умов є насиченість будинку творами мистецтва: картинами, художньою літературою, музичними добутками. Дитина з раннього дитинства має бути оточена справжніми творами мистецтва.

Велике значення у художньо-естетичному вихованні дітей дошкільного віку має декоративно-прикладне мистецтво. Вихователь повинен знайомити дітей з виробами народних майстрів, тим самим прищеплюючи дитині любов до Батьківщини, до народної творчості, повагу до праці.

Художньо-естетичне виховання має викликати бажання активної діяльність дошкільника. Важливо не тільки почувати, але й створювати щось гарне. Навчання, що цілеспрямовано здійснюється у дошкільному закладі, спрямовано також і на розвиток художніх та естетичних почуттів, тому велике значення мають такі систематичні заняття, як музичні, ознайомлення з художньою літературою, малювання, ліплення й аплікація, особливо якщо вихователь вчить дітей підбирати форми, кольору, становити гарні орнаменти, візерунки, установлювати пропорції й т.д.

Формування перших художньо-естетичних оцінок, виховання художнього смаку багато в чому залежить від гри. Загальновідомий вплив художніх іграшок на художньо-естетичне виховання дітей. Прикладом служать народні іграшки: мотрійки, вироби, зроблені вручну.

Приклад вихователя, його емоційна чуйність на гарне особливо необхідні дітям для становлення їх власного художньо-естетичного смаку.

Художні й естетичні почуття, так само як і моральні, не успадковуються, а передбачають спеціальне навчання й виховання.

Організація послідовної системи завдань, навчає дітей естетичному баченню й грамотному зображенню навколишнього, можна навчити дітей не тільки сприймати картину, але й бачити в ній предмет мистецтва.

Почуття, у тому числі й художньо-естетичні - специфічна форма відбиття навколишнього світу. Тому вони не можуть виникати й розвиватися там, де в повсякденному оточенні немає тих сполучень предметів, форм, фарб, звуків, які можуть бути сприйняті як зразки прекрасного. Однак тільки наявність цих об'єктів ще недостатньо для виникнення у дітей естетичних почуттів і художнього смаку, дитина має навчитися сприймати різноманітні форми, гармонію звуків, фарб і випробовувати при цьому естетичні почуття.

Для того, щоб творчість, твори мистецтва впливали на художньо-естетичний розвиток особистості, а особистість відчувала потребу в насолоді прекрасним, необхідно створити основу, фундамент для розвитку творчих здібностей. На наш погляд, найбільш пріоритетними засобами формування художньо-естетичного виховання є:

ознайомлення дітей з творчістю як сутністю естетичного ставлення до оточуючого світу;

доступні віку види художньо-творчої діяльності, максимально забезпечують свободу авторського ставлення до знання оточуючої дійсності;

активна педагогічна діяльність.

Реалізація художньо-естетичного виховання може здійснюватися під час вивчення музики, іноземної й рідної мов, у ході прилучення дитини до національної культури.

Так, наприклад, зміст виховання дітей дошкільного віку містить художньо-естетичне виховання, що здійснюється в українській культурі через:

знайомство з добутками народної творчості;

знайомство з народним українським костюмом, відвідування музею народної творчості;

робота із глиною, виготовлення оригамі, малюнків;

Великими потенційними можливостями у формуванні художньо-естетичного виховання є процес навчання музиці, іноземній мові й інтегруючих з ним дисциплін, таких як, наприклад, навчання ручній творчості.

Завданнями занять з ручної творчості є:

1. Усвідомлення художньо-естетичного смаку.

2. Розвиток образного мислення.

3. Розвиток умінь визначати колір, гаму, установлювати пропорції.

4. Розвиток ручних умінь працювати з фарбами, папером, ножицями, пластиліном, клеєм.

5. Розвиток умінь творчо створювати продукти ручної творчості.

Вивчення й аналіз теоретичної літератури, досвіду навчання дітей ручній творчості дозволили зробити висновок про те, що основними сферами діяльності художньо-естетичного виховання є:

знайомство із традиційними видами народної творчості;

знайомство з народними костюмами;

виставки дитячих робіт;

національні свята;

уроки ручної творчості (робота із глиною, виготовлення виробів із природного матеріалу, паперу (оригамі), тканини (ляльки, іграшки), виготовлення колажів);

На заняттях з ручної творчості діти знайомляться з технікою аплікації, з паперовою пластикою як способом декоративного перетворення природних форм, заснованих на естетичних і пластичних властивостях матеріалів (рельєфні декоративні композиції, способи складання (оригамі), вирізування), проводяться колективні творчі роботи.

Психолог Н.Варкки, характеризуючи художню творчість дітей, писав, що одна з важливих особливостей і більших труднощів педагогічної роботи з художнього виховання пов'язана з тим, що творча діяльність дитини не може мотивуватися як діяльність навчальна, необхідно, щоб якась частина художньої діяльності дитини була спрямована на створення продукту діяльності, що на когось повинен зробити вплив, з яким зв'язане свідомість його можливостей соціальної цінності. Без цього розвиток творчості дитини неминуче підміниться розвитком деякого формального вміння [7].

Джерела творчих сил людини сходять до дитинства, до тієї пори, коли творчі прояви багато в чому довільні й життєво необхідні. Концепція дошкільного виховання розглядає уяву й творчість як передумови формування базису особистісної культури.

Багато вчених давали свої визначення творчості, але всі вони зводилися до того, що творчість є діяльність людини, що створює щось нове, оригінальне. «Творчість - це свідома, цілеспрямована, активна діяльність людини, орієнтована на пізнання дійсності, що створює нові, оригінальні, ніколи раніше не існуючі предмети, добутки для удосконалювання матеріального й духовного життя суспільства» [37, с. 11].

І.Д. Запорожець стверджував, що «дитяча художня творчість існує» [28, с.53], і звертав увагу на те, що необхідно навчитися керувати особливостями його прояву, розробляти методи, що спонукають і розвивають дитячу творчість. Він призначав велику роль заняттям художньої діяльності, а також всій виховній роботі з дітьми щодо розвитку в них сприйняття краси у навколишньому житті й у творах мистецтва, що відіграє величезну роль у загальному й творчому розвитку дитини. Не можна забувати й про те, що мистецтво дає багатий емоційний досвід. Це досвід особливого роду: мистецтво не тільки викликає переживання, але й пізнає його, а через пізнання та почуття воно веде до оволодіння емоційною чуйністю.

Інтерес до творчої діяльності дітей обумовлюється його важливістю для розвитку особистості дитини, і з роками потреба в ній все більше збільшується. Формування психічних процесів і основних видів діяльності взаємозалежно. Сприйняття, уява, пам'ять, увага дитини, розвиваючись в іграх і на заняттях, проявляються по-різному, залежно від організації його діяльності, що залежить від прийомів і засобів виховання й навчання, що відповідають віку дитини.

Цілісне ставлення дитини до навколишнього світу формується різними видами художньо-творчої діяльності й нерозривно пов'язане із самовизначенням дитини у світі культури. Своєрідність естетичного сприйняття природи, предметного світу, творів мистецтва збудує активне, діюче ставлення дитини до навколишнього середовища. У різних видах творчої діяльності (образотворчої, театралізованої, музично-пластичної, ігрової) дитина створює особистісну, просторову реальність, відкриваючи свій світ й себе в ньому. У цьому процесі формується можливість і бажання цілеспрямованого, гармонійного перетворення навколишнього простору за законами краси.

Оскільки дошкільна освіта є складовою загальної системи безперервної освіти, то дошкільне навчання має логічно й послідовно підводити дошкільника до шкільної освіти, чим і обумовлений пріоритет розвиваючого навчання. Головне завдання дошкільної освіти ми бачимо в цілісному розвитку дитини, у створенні умов для реалізації індивідуальних особливостей, потреб, мотивів, інтересів дітей з метою безпроблемної інтеграції в подальшому освітньому середовище. Для цього необхідно створювати комфортну атмосферу й знімати, за можливостями, фактори, що сприяють створенню стресу [37, с.35].

Таким чином, виховання дітей засобами різних видів мистецтва, формування у них художньо-естетичного ставлення до навколишнього середовища, потреба виявити себе у творчій діяльності можуть бути ефективні за умови, якщо буде забезпечено позитивний емоційний фон для дитини, якщо буде розроблений зміст і методи, що забезпечують охорону його здоров'я (усунення перевантажень, перевтоми, гіподинамії).

Основною метою дошкільної освіти є цілісний розвиток особистості й ми виділяємо такі компоненти мети: розвиваючий, виховний, освітній та практичний.

Розвиваючий компонент мети передбачає розвиток психічних процесів - естетичної свідомості, пам'яті, творчої уяви; розвиток інтелектуальних і пізнавальних здібностей дитини; емоційних, творчих, художньо-естетичних якостей дитини.

Виховний компонент мети полягає у формуванні у дитини художнього смаку, естетичного усвідомлення творів мистецтва, у вихованні інтересу й потреби до ручної художньої творчості.

Освітній компонент мети виражається у знайомстві із творами мистецтва, у навчанні різним видам творчості .

Практичний компонент мети полягає в оволодінні дитиною ручними вміннями працювати з фарбами, папером, ножицями, пластиліном, клеєм; у творчих уміннях створювати продукти ручної творчості.

Ґрунтуючись на загально дидактичних принципах дошкільної педагогіки й керуючись індивідуально-гуманним підходом до навчання [57, c.101-110], визначимо освітні принципи для дошкільників:

пізнання і засвоєння дитиною прекрасного;

прояв дитиною власної індивідуальності, неповторності, творчості;

своєчасний і всебічний розвиток задатків та здібностей;

Ці принципи відповідають ідеї індивідуально-гуманного підходу до розвитку дитини в педагогічному процесі. Вони визначають спрямованість і рух педагогічного процесу, образ діяльності педагога гуманного типу.

При взаємозв'язку навчання й творчості дитина має можливість самостійно освоювати різні художні матеріали, експериментувати, знаходити способи передачі образа в малюнку, ліпленні, аплікації. Це не заважає дитині засвоїти ті способи й прийоми, які йому були невідомі (вихователь підводить дітей до можливостей використовувати варіативні прийоми). При такому підході процес навчання втрачає функцію прямого проходження, нав'язування способів. Дитина має право вибору, пошуку свого варіанту. Вона проявляє своє особистісне ставлення до того, що пропонує вихователь. Створення умов, за яких дитина емоційно реагує на кольори, форми, вибираючи їх за власним бажанням, є необхідним у творчому процесі.

Крім того, мистецтво допомагає формувати емоційно-ціннісне ставлення до світу. Потреба у творчій діяльності пов'язана, насамперед, з бажанням дитини виразити себе, затвердити свою особистісну позицію.

Продукти ручної творчості, зображення в малюнку, ліпленні, аплікації пов'язані із процесами співпереживання, співчуття, емоційного відношення до образу. Важливо, що дитина будує композицію, розташовуючи всі деталі, предмети, вносячи власне розуміння сюжету, місця дії. Тому не можна говорити, що вона просто відображає у творчості навколишній світ. Вона його трансформує, будує, використовує різні способи, сполучаючи їх між собою.

Можна сказати, що процес дитячої творчості здобуває характер творчої діяльності. Дуже важливо надати дітям можливість виявити свої здатності, реалізувати творчі задумки. Наявність гарних якісних художніх матеріалів (папір, фарба, глина, набори кольорових олівців, кисті) забезпечить розвиток творчої діяльності дошкільників.

Одне з умов прояву творчості в художньо-естетичній діяльності - це організація цікавого змістовного життя дитини:

організація повсякденних спостережень за явищами навколишнього світу;

спілкування з мистецтвом, матеріальне забезпечення;

облік індивідуальних особливостей дитини;

дбайливе ставлення до процесу й результату дитячої діяльності;

організація атмосфери творчості й мотивація завдання.

Формування мотивів творчої діяльності від прийняття, утримання, виконання теми, поставленої педагогом, до самостійної постановки, утримання й виконання теми є однією з важливих завдань навчання.

Наступним завданням є формування сприйняття, тому що творча діяльність можлива на рівні сенсорного сприйняття: уміння розглядати предмети, дивуватися, виділяти частини, порівнювати із сенсорними еталонами форму, колір, розмір, визначати ознаки явища й предмета. Для створення художньо-виразного образу необхідно емоційне сприйняття, розвиток у дитини вміння зауважувати виразність форм, кольору, пропорцій і виражати при цьому своє ставлення й почуття.

З огляду на такий фактор як охорона здоров'я дитини потрібно відзначити, що в період раннього віку від 0 до 2,5 років необхідно переважну увагу звернути на створення умов для емоційного стану дитини, коли вона вперше знайомиться з матеріалами (фарбами, олівцями, папером, глиною), їхніми властивостями, учиться діяти з ними. Радість пізнання, експериментування, відкриття при створенні простих композицій, дізнавання й вибір матеріалу - все це проходить без твердого нав'язування дорослими.

Отже, основою художньо-естетичного виховання дитини засобами творчої діяльності є:

особистісна позиція дитини, бажання самовираження;

розвиток здібностей до творчої діяльності (їх структура містить емоційний відгук, сенсорика, творча фантазія, почуття кольору, форми, композиції, ручна вправність);

створення художнього образу - особистісне ставлення дитини, емоційний відгук, самоствердження, вибір та пріоритет засобів виразності;

взаємозв`язок різних способів та самостійний їх вибір дитиною;

зміна структури педагогічного процесу і методів педагогічного керівництва.

Ця зміна припускає роль педагога як помічника, співучасника творчості. Спільна діяльність дорослого й дитини має характер співтворчості, що на кожному віковому етапі несе свою функцію (більш активна роль співтворчості на ранніх етапах і поступова зміна його змісту на більш старших вікових етапах, коли педагог бере роль порадника, партнера). На всіх вікових етапах особистісна позиція дитини залишається головною, провідною, і педагог має приймати це до уваги.

Виявлення результатів художньо-естетичного виховання вимагають тривалого часу. Не завжди можна перевірити й установити, наскільки розвинені у дітей естетичне усвідомлення прекрасного і художній смак. Тому вивчення рівня сформованості цих якостей варто проводити систематично, тому що з віком міняється рівень їх художньо-естетичного розвитку.

Необхідно відзначити принципи організації занять: наочність, свідомість і активність, доступність і міра, облік вікових і індивідуальних особливостей дітей, систематичність і послідовність, варіативний підхід [57, с.58-61].

Основними завданнями виховання дітей дошкільного віку є:

охорона життя та збагачення фізичного та психічного здоров`я;

забезпечення емоційного комфорту кожній дитині;

забезпечення фізичного, соціального, морального, художньо-естетичного та пізнавального розвитку дітей у відповідності до закону України «Про Освіту».

Незважаючи на це, в педагогічній практиці і дотепер є недооцінка ролі художньо-творчих видів діяльності як одного з напрямків естетичної системи у створенні гармонійного, естетичного ставлення дитини до зовнішнього оточення. Перетворення моделі виховання, реалізація особистісно орієнтованого підходу в організації педагогічного процесу естетичного виховання вимагає перегляду цілей, завдань, функцій творчих видів діяльності, що в практиці здійснюється досить повільно й не завжди ефективно.

Дослідження показують, що багато дітей, що володіють основами образотворчої діяльності, не мають досить усвідомлені образні подання про явища дійсності. «Обстеження дітей 6-8 років показало, що тільки 24% респондентів проявляють здатність почувати емоційний характер явищ дійсності й виділяти «виразне» у навколишньому світі (милуватися миром); 88% дітей не оцінюють адекватно свої творчі можливості. У цієї ж групи відсутня соціальна мотивація реалізувати себе, недостатньо розвинена творча ініціатива. Вони не вміють зайняти гідне місце в колективі, розкрити іншим цінність задуму й виконання своєї роботи, не впевнені, соромливі, внутрішньо «затиснуті» [65, с.54].

Проаналізувавши можливості естетичного виховання й зіставивши їх з реальною організацією педагогічного процесу в дошкільних та позашкільних установах, стали очевидними такі недоліки в організації та керівництві естетичним вихованням:

відсутність принципу комплексності у використанні всіх можливих засобів художньо-естетичного виховання;

відсутність варіативних методик діагностики рівня художньо-естетичного розвитку дошкільників;

недостатній облік психолого-педагогічних умов в організації й керівництві виховною роботою з естетичного та художнього сприйняття дошкільниками навколишнього світу й творів мистецтва;

низький якісний рівень підготовки вихователів за даним напрямком роботи.

Із цього приводу варто відмітити, що заняття ручною творчістю припускають не лише оволодіння дитиною технічною стороною творчості, але й усвідомлення дитиною власної діяльності. А кожний вид діяльності формує свій тип відносин до дійсності: так пізнавальна - детермінує гностичне відношення до світу; перетворювальна - породжує творче ставлення до предметного середовища і людей; ціннісно-орієнтаційна - спрямовує свідомість дитини до поваги гуманістичних основ життя в структурі емоційно-ціннісних відносин. Творча ж діяльність, що поєднує всі перераховані види діяльності, формує естетичне ставлення дитини до навколишнього світу. Естетичний мотив піднімається над гностичною, етичною й органічною мотивацією поведінки як споконвічний стимул засвоєння подібних відносин і, одночасно, як результат, реалізований у продуктах художньої творчості.