Менеджмент освіти

Сам управлінський процес характеризується відповідними функціями (від лат. Functio - виконання), під якими розуміють відношення двох (або групи) об'єктів, де зміни одного супроводжуються змінам іншого [52].

Як відомо, загальновизнаними функціями менеджменту є планування, організація, мотивація, контроль - вони ж використовуються і в педагогічному менеджменті з підсиленням акценту на соціально-психологічний бік їх здійснення, у зв'язку з чим набувають подальшого розвитку процеси педагогічного аналізу [4].

Змінюється функція планування. Все частіше вищі навчальні заклади замість традиційних планів використовують управління проектами, яке передбачає створення й реалізацію певних проектів у різних напрямах навчальної діяльності. Це підсилює критеріальність, цілеспрямованість та системність функціонування й розвитку закладу.

Функція організації модернізується у напрямі поєднання зусиль і самоспрямування діяльності керуючої і керованої підсистем, що сприяє взаємоадаптації суб'єктів діяльності шляхом розвитку самоорганізації і саморегулювання. Зазначені якості є важливими для формування конкурентоздатності як студентів і випускників, так і викладачів вищого навчального закладу.

Функція мотивації забезпечує підвищення усвідомленості навчальної діяльності і сприяє підвищенню якості професійної підготовки студентів та професійного зростання викладачів.

Функція контролю стає більш гнучкою, що передбачає залучення виконавців до самоаналізу і саморегуляції та стимулює їх рефлексивний розвиток. У зв'язку з цим на заході в системі управлінської діяльності керівників спочатку з'явилося поняття „контролінгу”, а потім „моніторингу” [19, с.100].

3. Кредитно-модульна система організації навчального процесу у ВНЗ

Навчально-виховний процес забезпечує можливість: здобуття особою знань, умінь і навичок у гуманітарній, соціальній, науково-природничій і технічній сферах; інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості.

Оскільки Європейське співтовариство поставило за мету сприяти міжуніверситетській кооперації як засобу покращення якості освіти на благо студентів і вищих навчальних закладів, а програму обміну студентами визначено як вагомий елемент такої між-університетської співпраці та для збільшення можливостей зростання їх навчальної і професійної кар'єри та працевлаштування через визнання дипломів, виникла необхідність розроблення механізму взаємного визнання академічних успіхів студентів та їх кваліфікацій. Тому в експериментальному проекті, організованому в рамках програми „ІРАЗМЕС”, було розроблено Європейську систему перезарахування кредитів (ECTS) як засіб покращення визнання освіти для навчання за кордоном.

ECTS базується на трьох ключових елементах: на інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), на взаємній угоді (між закладами-партнерами і студентом) і використанні кредитів ECTS (визначають навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/ навчального контракту та переліку оцінок дисциплін. Перш за все ECTS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освіти студента.

За своєю суттю ECTS не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це - питання якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання двосторонніх чи багатосторонніх угод про співпрацю. ECTS забезпечує прозорість І сприяє визнанню освіти.

Повне визнання навчання означає, що його період за кордоном (включаючи екзамени чи інші форми оцінювання) замінює порівнюваний період навчання у місцевому університеті (включаючи Екзамени чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.

Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі та переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.

ECTS забезпечує прозорість такими засобами:

1. Кредитами ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, аби окреслити обсяг навчального навантаження студентів, і необхідні для завершення курсу (див. частину „Кредити ECTS”);

2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації та структуру навчання і розділів курсу (див. частину „Інформаційний пакет”);

3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим і може легко передаватися від одного закладу до іншого (див. частину „Перелік оцінок дисциплін”);

4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватися за успішне її закінчення, є обов'язковим як для місцевого і закордонного закладів (home and host institutions), так і для студентів (див. частину „Форми заяв для студентів /навчальний контракт”).

Щоби сприяти визнанню завершеного чи пройденого за кордоном навчання, необхідні спілкування і гнучкість навчальних закладів. У цьому головну роль повинні відіграти координатори ECTS, оскільки їхнє основне завдання - займатися навчальними і адміністративними аспектами ECTS (див. частину „Координатори ECTS”).

Повний діапазон розділів курсу факультету/закладу, який використовує ECTS, має бути доступним для студентів, які навчаються за програмою обміну, включаючи розділи курсів, що читаються на рівні аспірантури (докторантури). Студентам слід давати можливість вивчати звичайні розділи курсу і ті, що спеціально для них розроблялися, і не варто позбавляти можливості виконувати вимоги, необхідні для одержання ступеня чи диплома закордонного закладу.

ECTS, окрім цього, дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ECTS студент не обов'язково повернеться назад до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він/ вона може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладі, - можливо, щоб здобути ступінь чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати, прийнятне це чи ні і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Навчальні здобутки студентів, оцінка яких допоможе закладам приймати ці рішення, подаються у переліку оцінок дисциплін.

Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), Призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне Навантаження студента, що вимагається для завершення вивчення курсу. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу відносно загальної кількості роботи, необхідної для Завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичні роботи, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота - в бібліотеці чи вдома - та екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити ECTS - це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента, що лише визначає, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу у закладі чи на факультеті, який призначає кредити.

У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік і, зазвичай, 30 кредитів на семестр і 20 кредитів на триместр.

Кредити ECTS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном. Приклади:

1. Студент, чий вибір блоків курсу співвідноситься з навчальною програмою, що становить 120 кредитів ECTS на навчальний рік, був би змушений працювати удвічі більше, ніж звичайний студент закордонного навчального закладу.

2. Студент, чия програма навчання становить 30 кредитів ECTS за весь навчальний рік, взяв би на себе набагато менше роботи, ніж місцевий студент із середнім рейтингом, і навчався б, по суті, без відриву від виробництва.

Особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад'юнкти) та докторанти.

Студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Курсант - особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Екстерн - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу, має відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Асистент-стажист - особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в асистентурі-стажуванні вищих навчальних закладів мистецького профілю з метою удосконалення творчої майстерності.

Інтерн - особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста медичного або фармацевтичного спрямування, навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських посад.

Клінічний ординатор - особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських посад, навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста.

Здобувач - особа, яка прикріплена до аспірантури або докторантури вищого навчального закладу або наукової установи і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук без навчання в аспірантурі, або особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук без перебування в докторантурі.

Аспірант (ад'юнкт) - особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспірантурі (ад'юнктурі) вищого навчального закладу або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторант - особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на: вибір форми навчання; безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту; трудову діяльність у позанавчальний час; додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу; участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій; участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення; надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання; участь у об'єднаннях громадян; обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом; участь у формуванні індивідуального навчального плану; моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства; безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу; канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.

Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані: додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

Навчальний час студента визначається кількістю облікових одиниць часу, відведених для здійснення програми підготовки на даному освітньому або кваліфікаційному рівні.

Обліковими одиницями навчального часу студента є академічна година, навчальні день, тиждень, семестр, курс, рік.

Академічна година - це мінімальна облікова одиниця навчального часу. Тривалість академічної години становить, як правило, 45 хвилин. Дві академічні години утворюють пару академічних годин (надалі "пара").

Навчальний день - складова частина навчального часу студента тривалістю не більше 9 академічних годин.

Навчальний тиждень - складова частина навчального часу студента тривалістю не більше 54 академічних годин (18 кредитів).

Навчальний семестр - складова частина навчального часу студента, що закінчується підсумковим семестровим контролем. Тривалість семестру визначається навчальним планом.

Облік навчального часу може здійснюватись у кредитах (credit).

Кредит - це три академічні години навчальних занять та самостійної роботи у навчальному тижні протягом навчального семестру. Час, відведений для проведення підсумкового контролю, не входить у кредит.

Навчальний курс - завершений період навчання студента протягом навчального року. Тривалість перебування студента на навчальному курсі включає час навчальних семестрів, підсумкового контролю та канікул. Сумарна тривалість канікул протягом навчального курсу, крім останнього, становить не менше 8 тижнів.

Початок і закінчення навчання студента на конкретному курсі оформляються відповідними (перевідними) наказами.

Навчальний рік триває 12 місяців, розпочинається, як правило, 1 вересня і для студентів складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів.

Навчальні дні та їх тривалість визначаються річним графіком навчального процесу. Вказаний графік складається на навчальний рік з урахуванням перенесень робочих та вихідних днів, погоджується і затверджується в порядку і в терміни, встановлені вищим навчальним закладом.

Навчальні заняття у вищому навчальному закладі тривають дві академічні години з перервами між ними і проводяться за розкладом.

Розклад має забезпечити виконання навчального плану в повному обсязі щодо навчальних занять.

Допускається у порядку, встановленому вищим навчальним закладом, вільне відвідування студентами лекційних занять (для студентів третього та наступних курсів). Відвідування інших видів навчальних занять (крім консультацій) є обов'язковим для студентів.

Забороняється відволікати студентів від участі в навчальних заняттях та контрольних заходах, встановлених розкладом, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

4. Робочий час науково-педагогічного працівника

Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є: педагогічні і науково-педагогічні працівники; особи, які навчаються у вищих навчальних закладах; працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти та інші).

Педагогічні працівники - особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Науково-педагогічні працівники - особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації регулюється Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації є: викладач; старший викладач; голова предметної (циклової) комісії; завідуючий відділенням; заступник директора; директор.

Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент; викладач; старший викладач; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; доцент; професор; завідуючий кафедрою; декан; проректор; ректор.

На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників.

Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п'ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії, педагогічні звання.

Позитивне рішення атестаційної комісії може бути підставою для підвищення за посадою, а негативне - підставою для звільнення педагогічного працівника з посади у порядку, встановленому законодавством.

Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

Робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України.

Час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов'язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час.

Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік.

Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.

Види навчальних занять, що входять до навчального навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним закладом в індивідуальному плані працівника.

Робочий час викладача визначається обсягом його навчальних, методичних, наукових і організаційних обов'язків у поточному навчальному році, відображених в індивідуальному робочому плані. Тривалість робочого часу викладача з повним обсягом обов'язків становить не більше 1548 годин на навчальний рік при середньо тижневій тривалості 36 годин.

Обсяг навчальних занять, доручених для проведення конкретному викладачеві виражений в облікових (академічних) годинах, визначає навчальне навантаження викладача.

Види навчальних занять, що входять в обов'язковий обсяг навчального навантаження викладача відповідно до його посади, встановлюються кафедрою (предметною або цикловою комісією).

У вищих навчальних закладах 3 і 4 рівня акредитації мінімальний та максимальний обов'язковий обсяг навчального навантаження викладача в межах його робочого часу встановлює вищий навчальний заклад з урахуванням виконання ним інших обов'язків (методичних, наукових, організаційних) і у порядку, передбаченому його статутом та колективним договором.

У вищих навчальних закладах 1 і 2 рівня акредитації обсяг навчального навантаження викладача визначається згідно з чинним законодавством.

У випадках виробничої необхідності у вищих навчальних закладах 3 і 4 рівня акредитації викладач може бути залучений до проведення навчальних занять понад обов'язковий обсяг навчального навантаження, визначений індивідуальним робочим планом, в межах свого робочого часу. Додаткова кількість облікових годин встановлюється вищим навчальним закладом і не може перевищувати 0.25 мінімального обов'язкового обсягу навчального навантаження.

Зміни в обов'язковому навчальному навантаженні викладача вносяться в його індивідуальний робочий план.

Графік робочого часу викладача визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом або графіком контрольних заходів та іншими видами робіт, передбаченими індивідуальним робочим планом викладача. Час виконання робіт, не передбачених розкладом або графіком контрольних заходів, визначається у порядку, встановленому вищим навчальним закладом, з урахуванням особливостей спеціальності та форм навчання.

Викладач зобов'язаний дотримуватися встановленого йому графіка робочого часу.

Забороняється відволікати викладачів від проведення навчальних занять та контрольних заходів, передбачених розкладом.

Залучення педагогічних та науково-педагогічних працівників до роботи, не обумовленої трудовим договором, може здійснюватися лише за його згодою або у випадках, передбачених законом.

Відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до закону мають право на: захист професійної честі та гідності; вільний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів; проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у громадському самоврядуванні; участь у об'єднаннях громадян; забезпечення житлом; отримання пільгових кредитів для індивідуального і кооперативного житлового будівництва; одержання службового житла; одержання державних стипендій.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами та статутом вищого навчального закладу.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані: постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників); забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності; додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прививати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України (254к/96-вр ); додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники підвищують кваліфікацію та проходять стажування у відповідних наукових і освітньо-наукових установах як в Україні, так і за її межами.

Вищий навчальний заклад забезпечує підвищення кваліфікації та стажування педагогічних та науково-педагогічних працівників не рідше ніж один раз на п'ять років із збереженням середньої заробітної плати.

Самостійні заняття

§ Усвідомити та описати зміст та функції педагогічного менеджменту.

§ Визначити основні ознаки маркетингової концепції управління навчальним закладом.

§ Описати зміст та особливості кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ.

§ Визначити зміст понять «навчальний час студента», «академічна година», «навчальний тиждень», «кредит».

§ Охарактеризувати робочий час науково-педагогічного працівника.

Лекція 6

Тема 6. Науко-методичне забезпечення навчального процесу у ВНЗ

1. Державні стандарти освіти

Науково-методичне забезпечення вищої освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, науково-методичними установами та вищими навчальними закладами.

Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підготовку навчальної і наукової літератури та забезпечення нею вищих навчальних закладів. Підготовка та забезпечення вищих навчальних закладів навчально-методичною документацією повинна відповідати змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти.

Науково-методичне забезпечення навчального процесу включає:

- державні стандарти освіти;

- навчальні плани;

- навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін;

- програми навчальної, виробничої й інших видів практик;

- підручники і навчальні посібники;

- інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять;

- індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальних дисциплін;

- контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять;

- контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу;

- методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових робіт і дипломних проектів (робіт).

Інші характеристики навчального процесу визначає викладач, кафедра (предметна або циклова комісія), вищий навчальний заклад.

Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Державний стандарт вищої освіти містить складові: перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; вимоги до освітніх рівнів вищої освіти; вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти містять складові: освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів; освітньо-професійні програми підготовки; засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові: перелік спеціалізацій за спеціальностями; варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів; варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки; варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти; навчальні плани; програми навчальних дисциплін.

Порядок розроблення стандартів вищої освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний стандарт вищої освіти:

Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об'єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності.

Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови.

Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, вимоги до освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, погодженим із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки. Галузеві стандарти вищої освіти:

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

Освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики.

Освітньо-професійна програма підготовки визначає нормативний термін та нормативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

Освітньо-професійні програми підготовки затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки встановлюється відповідно до визначеного рівня професійної діяльності.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста для осіб, які мають повну загальну середню освіту та освітньо-кваліфікаційний рівень кваліфікованого робітника за спорідненою професією, зменшується на один рік.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра для осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки бакалавра спеціальністю, може зменшуватися до двох років.

Нормативний термін навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра для осіб, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за відповідною спеціальністю, не може перевищувати одного року.

Нормативний термін навчання фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста та магістра медичного та ветеринарно-медичного спрямувань визначається відповідним центральним органом виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей.

Засоби діагностики якості вищої освіти використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

2. Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів

Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

Варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

Зміст варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготовки, засобів діагностики якості вищої освіти, навчальних планів, програм навчальних дисциплін визначається вищим навчальним закладом у межах структури та форми, встановлених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

3. Науково-методичний комплекс дисципліни.

Навчально-методичний комплекс (НМК) - це певна, чітко визначена сукупність навчально-методичних документів, що являють собою модель освітнього процесу, яка згодом буде реалізована на практиці.

Мета призначення НМК дисципліни полягає в тому, щоб забезпечити цілісний навчальний процес з певної дисципліни в єдності цілей навчання, змісту, дидактичного процесу й організаційних форм навчання. Лише при дотриманні цієї умови НМК буде являти собою комплекс у повному розумінні цього слова - сукупність різних засобів навчання, що складають одне ціле.

Традиційний НМК (модель його представлено в таб.1) складається з двох частин: 1) матеріали щодо планування вивчення дисципліни; 2) матеріали методичного забезпечення вивчення навчальної дисципліни.

Таблиця 1

Модель традиційного навчально-методичного комплексу дисциплін

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ДИСЦИПЛІНИ
Матеріали щодо планування вивчення дисципліни	Матеріали методичного забезпечення вивчення навчальної дисципліни
Робоча програма	Методичні матеріали
Теми і плани лекцій	Підручники, тексти лекцій
Теми і плани практичних занять	Інструктивно-методичні матеріали до практичних занять
Теми і плани семінарських занять	Інструктивно-методичні матеріали до семінарських занять
Теми лабораторних робіт та завдання	Інструктивно-методичні матеріали до лабораторних занять
Завдання для самостійної роботи	Інструктивно-методичні матеріали до самостійної роботи
Засоби контролю знань (питання поточного контролю, тести)	Інструктивно-методичні матеріали до роботи з тестами, питаннями
Питання до іспиту (заліку)	Інструктивно-методичні матеріали з підготовки до іспитів
Тематика курсових та кваліфікаційних робіт	Інструктивно-методичні матеріали щодо виконання та захисту курсових та кваліфікаційних робіт

Перша частина представлена робочою програмою навчальної дисципліни, яка включає: пояснювальну записку, тематичний план, теми і плани лекцій, практичних, семінарських і лабораторних занять, завдання для самостійної роботи, питання для поточного контролю, тести, питання до іспиту (заліку), тематику курсових робіт (якщо їх написання передбачається при вивченні дисципліни), тематику кваліфікаційних (випускних) робіт.

До другої частини відносяться методичні матеріали: підручники, опорні конспекти лекцій, інструктивно-методичні матеріали (алгоритми, плани, інструкції) до практичних, семінарських і лабораторних занять, до проведення ділових ігор і розв'язання ситуаційних задач, до самостійної роботи, до роботи з тестами, підготовки до іспитів, а також з виконання і захисту курсових та кваліфікаційних (випускних) робіт.

Перехід вищих навчальних закладів на кредитно-модульну систему організації навчального процесу веде до зростання ролі самостійної роботи студентів на тлі зменшення обсягів загальної аудиторної роботи. Тому навчальний процес вимагає модернізації, адекватної вимогам сьогоднішнього дня.

Модульне навчання, з якої б дисципліни воно не здійснювалося, передбачає створення та використання навчально-методичних посібників комплексного типу (НМК дисципліни за КМСОНП). Модель навчально-методичного комплексу, що відповідає кредитно - модульній технології представлена в таб.2.

Таблиця 2

Модель навчально-методичного комплексу дисципліни за КМСОНП

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС ДИСЦИПЛІНИ ЗА КМСОНП
Робоча програма навчальної дисципліни	Методичне забезпечення змістових модулів
ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1	ЗМ1
Особливості робочої програми навчальної дисципліни	Методичні рекомендації до вивчення модуля (дисципліни)
Теми плани лекцій	Опорні конспекти лекцій змістових модулів
Теми і плани практичних занять	Практикум з використання теоретичних знань з прикладами виконання завдань
Теми і плани семінарських завдань	Інструктивно-методичні матеріали до проведення семінарських (практичних) занять
Теми лабораторних робіт та завдання	Лабораторний практикум, методичні матеріали до нього
Завдання для самостійної роботи	Додаткові навчальні та довідникові матеріали до самостійної роботи
Тести, питання для проведення змістового контролю знань	Інструктивно-методичні матеріали до роботи з тестами, питаннями контролю
Питання модуль-контролю	Інструктивно-методичні матеріали з підготовки іспитів з даної дисципліни
Тематика курсових робіт	Інструктивно-методичні вказівки щодо виконання і захисту курсових робіт

Згідно з модульним підходом до побудови навчально-методичного комплексу дисципліни подаються:

- матеріали щодо планування навчального процесу (робоча програма навчальної дисципліни, опис якої включає такі складові: пояснювальна записка - мета, завдання дисципліни, компетенції, яких має набути студент у результаті вивчення навчальної дисципліни; змістово-діяльнісна структура навчальної дисципліни (якщо вивчення теми, відповідно тематичного планування дисципліни, передбачає лекційне, семінарське заняття та самостійну роботу, то це й повинно бути відображено у змістово-діяльнісній структурі. Відповідно до кожного виду заняття прогнозуються результати навчання: розуміти, знати, уміти (див. зразок); зміст лекційного курсу - теми і плани лекцій, рекомендована література; зміст практичних та семінарських занять - теми і плани, рекомендована література; лабораторні роботи - теми і завдання; самостійна робота - зміст завдань та запитань, рекомендована література; тематика ІНДЗ, засоби діагностики навчальних досягнень студентів: питання, тести для модульного контролю знань, завдання різного ступеня складності для поточного контролю змістових модулів) тощо;

- матеріали з організації і проведення навчального процесу (підручники, опорні конспекти лекцій і інструктивно-методичні матеріали до практичних і семінарських занять, лабораторних робіт з прикладами виконання завдань, методичні рекомендації до звітів, інтерактивні мультимедійні матеріали для розв'язання ситуаційних задач і методичні рекомендації з їх використання, інструктивно-методичні матеріали до самостійної роботи, додаткові навчальні та довідникові матеріали, літературу до вивчення дисципліни, критерії оцінювання навчальних досягнень студентів у процесі всіх видів навчальної діяльності та ін.).

КМСОНП вимагає впровадження у практику роботи вищих навчальних закладів комп'ютерних засобів, які гарантують якісні зміни діяльності викладача і студентів. У зв'язку з цим постає необхідність створення нового покоління інформаційно-методичного забезпечення навчального процесу на основі комп'ютерних мультимедійних технологій.

Основним структурним компонентом інформаційно-методичного забезпечення є створення електронного навчально-методичного комплексу дисципліни.

Форми проведення занять при використанні електронного навчально-методичного комплексу (зокрема, інформаційно-методичного блоку) зазнають певних змін, а саме:

· істотної модернізації зазнають лекційні заняття - викладач у процесі лекції широко може використовувати мультимедійні презентації, які являють собою тематично й логічно зв'язану послідовність інформаційних доз матеріалу модуля, тезисно відображають його ключові моменти, включають основні формули та схеми, а також статичні та динамічні зображення об'єктів, які вивчаються. Їх демонстрація здійснюється за допомогою мультимедійного проектора;

· студенти до початку лекції можуть отримати опорні конспекти, які являють собою комплект слайдів презентацій, роздрукованих таким чином, щоб сторінка містила кілька слайдів та поле для заміток. Такі конспекти дозволяють студентові зосередитися на демонстрації презентацій, не витрачаючи часу на копіювання зображень. Під час проведення практичних та лабораторних робіт студенти мають можливість працювати з матеріалом, який вивчається в інтерактивному режимі, тобто впливати на роботу інформаційного засобу.

Такий підхід до планування та організації й проведення навчального процесу дозволяє не лише ефективно реалізувати навчальні плани та оптимізувати управління навчальним процесом, а й забезпечувати якісну підготовку фахівця.

Самостійні заняття

§ Визначити мету та порядок розробки державних стандартів освіти України.

§ Зміст та порядок розробки стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів.

§ Описати структуру, зміст та вимоги до науково-методичного комплексу дисципліни.

Лекція 7

Тема 7. Проблеми визначення критеріїв оцінювання управлінської діяльності закладів та установ освіти. Підвищення ефективності контрольно-аналітичної діяльності закладів та установ освіти

1. Управлінські функції керівника в соціальних системах

Існує декілька підходів до визначення управлінських функцій керівника в соціальних системах, що мають загальний характер і можуть бути віднесені до системи управління вищим навчальним закладом.

За Ю. Конаржевським управлінський цикл має наступні функції: аналіз наявної ситуації та цілепокладання; планування навчального процесу; організація здійснення; контроль якості навчального процесу; регулювання за наслідками контролю [26].

Науковці Н. Островерхова та Л. Даниленко виділяють такі основні управлінські функції: прийняття управлінського рішення; організація; регулювання; облік і контроль [46].

Дослідниця Н. Кузьміна визначає - гностичну (інформація про стан системи); проектувальну (модернізація старих завдань, формулювання нових, розробка планів та програм); конструктивну (моделювання та планування занять); організаторську (виконання діяльності - процесу навчання); комунікативну (процедури, що забезпечують необхідну взаємодію між учасниками навчального процесу) - функції управління педагогічними системами [29].

Виокремлює управлінські функції В. Якунін, зокрема: формулювання мети; створення інформаційної основи навчання; прогнозування розвитку навчального процесу; процес вирішення педагогічних та навчальних завдань; організація навчання; спілкування і комунікація в навчальному процесі; контроль та педагогічна оцінка як форма керівництва навчальною діяльністю; корекція за наслідками контролю[66].

Поділяє функції управління керівника на класичні, діяльні та модернізовані Л. Даниленко [14]. До класичних автор відносить: прийняття управлінського рішення, організацію та планування, координування та регулювання, облік і контроль; до діяльних - діагностичну, фінансово-економічну, викладацьку, науково-методичну, науково-дослідну, господарську, аналітичну; до модернізованих (інноваційні) - прогнозування, консультування, менеджмент, представництво, політико-дипломатичну. Зокрема, автор вказує, що сутність управлінської діяльності полягає в сукупності класичних, діяльних та модернізованих функцій управління.

Аналізуючи різноманітні визначення та класифікації функцій управління керівника, науковець В. Маслов виділяє три групи класифікацій функцій управління [35]. Зокрема, перша (цільова), як найбільш розповсюджена, розглядається з позицій структури циклу управління і включає всі етапи управлінського циклу: планування, організацію, контроль, аналіз, регулювання. Друга група (організаційно-професійна) виділена на основі аналізу окремих напрямів змістової складової діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу і включає такі функції: керівництво навчально-виховною роботою, підвищення кваліфікації працівників школи, забезпечення зв'язку з оточуючим середовищем й організаційно-господарську та фінансову. Третя група (соціально-психологічна та правова) значне місце відводить аналізу соціально-психологічного аспекту управління. Усі три групи, на думку автора, становлять основу управлінської діяльності керівника.

Отже, практично всі дослідники до основних функцій управління відносять функцію контролю, яка забезпечує зворотний зв'язок у системі „суб'єкт-об'єктних” відносин управління. У період демократизації суспільства та системи освіти ця функція управління модернізується. Аналізуючи сучасні наукові джерела, присвячені проблемам управління у соціально-педагогічних системах, ми дійшли до висновку, що механізмом своєчасного зворотного зв'язку є моніторинг, як модернізований контроль у мінливих умовах оточуючого середовища.

Протягом останніх років спостерігається тенденція зміни пріоритетів у сучасному управлінні вищим навчальним закладом. Якщо до недавніх часів управління було спрямовано на підтримку функціонування вищого навчального закладу, то зараз відбувається переорієнтація на створення умов для його розвитку. Розвиток відбувається через низку змін. Тому нині загальновизнаним є необхідність свідомого управління змінами за допомогою науково обґрунтованого механізму передбачення, регулювання, пристосування до мінливих зовнішніх умов діяльності вищих навчальних закладів. Одним із механізмів управління ВНЗ є відстеження результативності навчального процесу в системі педагогічного менеджменту. Розглянемо поняття „розвиток”, „розвиток та навчальний процес”, „результативність навчального процесу”, „критеріальна основа результативності навчального процесу”.

Довідники тлумачать поняття „розвиток” як дію, стан, процес, що супроводжується змінами, внаслідок яких виникають кількісні перетворення об'єкта, його складу чи структури 8; 52. Науковці пояснюють „розвиток” як процес змін системи у просторі і часі. Зміни можуть бути конструктивними та деструктивними. Конструктивні зміни ведуть до прогресу. Деструктивні до регресу. У природному розвитку завжди переважає прогрес, бо регрес веде до руйнування системи 16.

Тобто, коли йдеться про „розвиток”, то визначення цього поняття тлумачиться по-різному. Це пов'язано, насамперед із тим, що він існує у двох формах: еволюційній - природний розвиток із поступовими кількісними змінами, які приводять до нової якості; та революційній - втручання, що характеризується якісними змінами в структурі об'єкта. У мінливих умовах сьогодення, коли не вистачає часу очікувати накопичення кількісних змін, найчастіше застосовується революційна форма розвитку. Потрібно додати: за умови свідомого управління змінами, бо революція, у перекладі з французької, переворот, раптова зміна стану, порядку, відносин. Свідоме управління змінами є процесом. Фіксація та аналіз динаміки змін може забезпечити свідоме прогнозування розвитку та забезпечення результативності процесу.

Розглядаючи поняття „процес навчання”, ми будемо спиратися на наукові теорії Т. Шамової, П. Третьякова та Н. Капустіна які стверджують, що під „процесом” слід розуміти зміну стану об'єкта 59, с.162. Тому, з нашої точки зору, процес та розвиток близькі за значенням, бо характеризуються змінами.

Науковці, пояснюючи поняття „процес навчання” дають майже однакові ознаки. Так, дослідниця О. Савченко розглядає процес навчання як цілеспрямовану взаємодію між учителем та учнем з метою розвитку, освіти та виховання останнього [50, с.85]. наукові твердження Г. Щукіної тлумачать навчальний процес як складну єдність діяльності вчителя та діяльності учнів, яку спрямовано на досягнення загальної мети: оволодіння учнями знаннями, уміннями, навичками, їх розвиток та виховання [65]. Діяльність вчителя називають викладанням, а діяльність учнів - учінням.

За визначенням І. Лернера, процес навчання - це акт взаємодії вчителя та учня з метою засвоєння останнім деякого відрізку змісту соціального досвіду [31, с.8].

Дослідник О.Вишневський під навчанням розуміє процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь, навичок при допомозі вчителя як організатора цього процесу [54, с.6].

Науковець Р. Немов об'єднує та взаємодоповнює три дефініції: „навчання”, „учіння” й „навчальна діяльність”. Під навчанням він розуміє професійну діяльність учителя, яку спрямовано на передачу учням знань, умінь, навичок. Під учінням - власні дії учня, які спрямовано на розвиток у нього здібностей, знань, умінь та навичок; під навчальною діяльністю - процес набуття людиною нових знань, умінь та навичок або зміну старих [39, с.593-601]. Автор вказує на те, що всі три дефініції відносяться до змісту навчального процесу, і вводить нове поняття „научіння”, вказуючи на те, що воно є результатом учіння. Результативність навчального процесу дослідник розглядає як визначення ступеня оволодіння людиною елементами системи накопиченого людством досвіду.

Цікавим є підхід, розроблений відомим українським вченим В. Бондарем. Він виділяє такі видові поняття: „навчання”, „процес навчання”, „навчальний процес”. Під навчанням науковець розуміє „природну властивість індивідуума привласнювати життєвий досвід у процесі саморуху” через активну взаємодію з оточенням [5, с.63]. Цілеорієнтовану взаємодію учителя та учня, що опосередкована змістом навчання, В. Бондар визначає як процес навчання [5, с.64]. Навчальний процес вчений характеризує як „спеціально організоване й доцільно кероване навчання у певному навчальному закладі за чітко визначеним обсягом змісту освіти, погодженою діяльністю учасників навчального процесу, яка здійснюється в установленому порядку та режимі за різними формами проведення: денна, заочна, вечірня, дистанційна, екстернатна” [там само]. Таке визначення навчального процесу в контексті нашого дослідження є найбільш прийнятним.

Спираючись на праці вищезгаданих вчених, можна зазначити, що навчальний процес - це спеціально організована, забезпечена відповідними умовами, цілеорієнтована, погоджена взаємодія викладачів та студентів, яка спрямована на розв'язання завдань відтворення соціального досвіду людства у вигляді змісту освіти, становлення та розвитку тих, хто навчається.

Структурно навчальний процес включає такі компоненти: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оцінно-результативний. Цільовий компонент передбачає встановлення результату засвоєння навчального предмета. Якщо зіставити заздалегідь спланований, запрограмований результат (мету) з реально отриманим результатом, можна визначити ефективність процесу навчання. У разі значних відхилень можна виділити невикористані резерви в змісті, методах, технології навчання для наступного коригування (за В. Бондарем [5]).