Формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури

Слід відмітити, що останнім часом відмічені раніше концептуальні суперечності значною мірою подолані. Сьогодні значна увага фахівців з фізичного виховання більш широко розглядають відповідні функції і завдання. Підкреслюється, що фізична культура є органічним видом загально гуманітарної освіти, яка в свою чергу виступає важливим інтегративним компонентом, що придає професійним знанням і умінням „людську значущість'* (М.Я. Віленський, В.В. Черняєв). „Фізична культура, виступаючи органічною частиною загальнолюдської культури, разом з тим є самостійною галуззю людської діяльності, суттєвою особливістю якої є спрямованість на побудову різнобічної, творчої особистості, здатної досягти гармонії духовного и фізичного, розвивається у єдності з культурою і соціумом [ 24, 10].

Як відкреслюють ці автори, сучасні уявлення про фізичну культуру особистості вже не обмежуються поняттям здоров'я, розвитку фізичних якостей, функціональними можливостями організму і руховими навичками. Найважливішими складовими формування і розвитку фізичної культури у персоніфікованій формі стають світогляд, система цінностей, потребо-мотиваційна сфера особистості, широта, глибина знань, здатність реалізовувати у професійній і особистій діяльності цінності фізичної культури.

Методологічну значущість для нашого дослідження має думка М.Я. Віленського, що фізична культура стає часткою гуманітарної культури майбутнього фахівця лише тоді, коли у процесі фізкультурно-спортивної діяльності отримується цінний досвід пізнавальної, практично-перетворювальної, орієнтаційно-оціночної комунікативної діяльності. Адже не можна визнати нормальним таке становище, що тільки 26,6% студентів визнають вплив фізичної культури на їх особистісне і професійне самовизначення, тоді як 53,4% його заперечують, а 22% не можуть визначити своєї позиції. Тобто у ціннісній свідомості студентів домінує „рухова" складова фізичної культури і відсутня орієнтація на її гуманітарні цінності . Вихід автори бачать у переході від знанієвої (технологічної) парадигми до особистісної (гуманітарної) [24, 11-12].

Разом з тим вказані автори, на наш погляд, дещо обмежують практичне впровадження висловлених концептуальних ідей, пропонуючи будувати роботу перш за все на рівні стимулювання рухової активності. Фактично вони пропонують надавати студентам особистий досвід самоорганізації фізичної активності як джерело формування потенціалу фізичної культури особистості і вважають його основним показником результативності фізичного виховання. Адже в основі різноманітних видів активності лежить діяльність, пов'язана з удосконаленням рухової функції, розвитком здатності керувати довільними рухами, продуктивно використовувати свій фізичний потенціал. Тому фізична культура виступає школою виховання активності, яка має прояв в інших видах діяльності - пізнавальної, професійної і перш за все як сфера рухової активності людини.

Ми вважаємо, що виховні можливості фізичної культури є значно більшими, ніж суто рухова активність.

Слід вказати, що останнім часом проблема підвищення ефективності фізичного виховання студентів привертає значну увагу. Питання фізичного виховання студентської молоді розглядаються Ж.К. Холодовим і В.С. Кузнецовим, концептуальні положення яких знайшли відображення у відповідному посібнику [104]. Концепція національної системи фізичного виховання дітей, учнівської і студентської молоді України запропонована колективом науковців: Р.Т. Раєвський, В.Г. Ареф'єв, М.Д. Зубалій, В.І. Кутасова, В.В. Столітенко [84].

Особливим напрямом є пошук змісту і форм роботи з студентами, які мають проблеми зі здоров'ям. За даними В.В. Чоговадзе і М.М. Рижак, кількість студентів з послабленим здоров'ям, яке не дозволяє їм займатись фізичною культурою за державними програмами, складає в залежності вид виду навчального закладу від 15 до 30% [наводиться за: 104]. Хоча ці дані стосуються Росії, в Україні ситуація не краща. Запропоновано відповідні концепції: Дубогай О.Д., Завадський В.І., Короп Ю.О. [45], Р.В. Чудна [107] та ін.

Збільшується кількість розробок, присвячених врахуванню специфіки навчальних закладів і контингенту студентів: наприклад, фізичного виховання студентів творчих спеціальностей [101], питанням професійно-прикладної підготовки студентів [81]. Питанням визначення основ фізичного виховання з професійною спрямованістю у навчальних закладах профтехосвіти присвячено докторську дисертацію В.А. Кабачкова [49].

Разом з цим питання підвищення ефективності фізичного виховання студентів не можна вважати остаточно вирішеними.

Розглянемо, яким чином організовано викладання предмету "Фізичне виховання" у вищих педагогічних навчальних закладах сьогодні. Нагадаємо, що на її викладання надається 408 годин на весь період навчання з проведенням щосеместрових заліків.

Проаналізуємо основні концептуальні положення, які закладаються у зміст базової програми, адже саме вони визначають пріоритети і цінності діяльності викладача і організації навчання студентів.

Перш за все, слід відмітити, що у концептуальній частині програми також розводяться поняття фізичної культури і фізичного виховання: "Фізична культура - невід'ємна важлива частина загальної і фахової культури особистості сучасного фахівця, що забезпечує фундамент його фізичного, духовного добробуту й успіхи у виробничій діяльності. Вона є якісною, динамічною характеристикою рівня розвитку і реалізації можливостей людини, що забезпечує біологічний потенціал її життєдіяльності, необхідний для гармонійного розвитку, прояву соціальної активності, творчої праці. Все це обумовлює соціальне замовлення на оволодіння особистою фізичною культурою на всіх етапах формування фахівця" [100, 1].

У програмі підкреслюється, що особливе значення має оволодіння фізичною культурою у вищих закладах освіти, де закладаються основи професійної підготовки.

Разом з тим вже на рівні аналізу загальних концептуальних ідей виникають певні питання. По-перше, з наведеної цитати видно, що в основу визначення актуальності проблеми формування майбутнього фахівця покладено перш за все біологічний потенціал, на терені якого будуть будуватись і реалізовуватись інші соціально, особистісно і професійно значущі якості. По-друге, теза про наявність соціального замовлення "на оволодіння особистою фізичною культурою на всіх етапах формування фахівця" суперечить реаліям сьогодення, коли навчання фізичної культури як складової фахової підготовки завершується на четвертому курсі вищого навчального закладу. У подальшому (система професійної педагогічної діяльності, система атестації, система підвищення фахової кваліфікації через заклади післядипломної освіти, отримання другої освіти) фізична культура фактично вилучається з числа актуальних професійних і особистісних цінностей. Фактично ігнорується необхідність педагогічного управління фізичним розвитком особистості майбутнього фахівця і за різних форм навчання: вечірнього, заочного, дистанційного.

Звернемось знов до базової навчальної програми, де вказується, що свої функції з розвитку і формування особистості, фізична культура найбільш повно реалізує через систему фізичного виховання: У свою чергу, фізичне виховання - це педагогічний процес, спрямований на фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму, навчання основних життєво важливих рухових навичок і вмінь і зв'язаних з ними знань для успішної наступної професійної діяльності [100].

Як видно з наведеного визначення, фактично виховання тут підмінюється навчанням. Адже з напрямів впливу на особистість студента зовсім зникла аксіологічна складова, формування відповідних потреб, мотивів, ставлень як завдань, які вирішуються викладачем у навчальному процесі. Більше того, наступне положення взагалі вступає в супереч як з специфікою роботи зі студентами (більш високий рівень свідомості і життєвий досвід, потреба в суб'єктній самодетермінації, необхідність засвоїти механізми саморегуляції та ін.), так і з сутністю виховання як такого: "Це робить необхідним введення фізичного виховання до числа обов'язкових дисциплін вищих закладів освіти, освоєння якої проводиться за спеціальною програмою тільки в межах суворо організованого навчального процесу і тільки під керівництвом викладачів-професіоналів" [100, 1]. Така вимога фактично і надалі вилучає фізичну культуру з професійної підготовки фахівців за дистанційною організацією навчання (включаючи вечірню і заочну форми), залишаючи його як нормативну (базову) дисципліну лише для студентів денної форми навчання, і до того ж лише у державних навчальних закладах професійної освіти.

Разом з тим, незважаючи на певні суперечності у визначенні вихідних позицій, завдання фізичного виховання, що визначаються вказаною базовою навчальною програмою, є більш широкими.

Згідно з цією програмою, метою дисципліни "Фізичне виховання" у вищому закладі освіти є послідовне формування фізичної культури особистості фахівця певного рівня освіти. При цьому показниками оволодіння необхідного рівня знань і вмінь з фізичної культури випускника вищого навчального закладу є:

знання і дотримання здорового способу життя;

знання основ організації і методики найбільш ефективних видів іформ раціональної рухової діяльності й уміння застосовувати їх на практиці у своїй фізичній активності;

знання основ методики оздоровлення і фізичного удосконалення традиційними і нетрадиційними засобами і методами фізичної культури;

знання основ професійно-прикладної фізичної підготовки й уміння застосовувати їх на практиці;

знання основ фізичного виховання різних верств населення;

стійка навичка до щоденних занять фізичними вправами у різноманітних раціональних формах;

систематичне фізичне тренування з оздоровчою або спортивною спрямованістю;

виконання відомчих нормативів професійно-прикладної психофізичної підготовленості;

поінформованість про всі головні цінності фізичної культури і спорту.

Як чітко видно з наведеного фрагменту програми, основним результатом занять з фізичного виховання вважаються певні знання: з 9 позицій 6 містять саме знання або поінформованість. Серед інших трьох - це навички щодо занять фізичною культурою та виконання відомчих нормативів. Ціннісне ставлення до фізичної культури і спорту самих студентів як основа систематичності включення у ці види діяльності не увійшли в остаточний перелік. В той же час у сукупності завдань про це згадується. У програмі стверджується, що: "Для досягнення мети фізичного виховання студентів передбачається комплексне вирішення таких завдань:

- формування розуміння ролі фізичної культури в розвитку особистості і підготуванню її до професійної діяльності, мотиваційно-ціннісного ставлення до фізичної культури, установлення на здоровий спосіб життя, фізичне вдосконалення і самовиховання, потреби в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом;

формування системи знань з фізичної культури та здорового способу життя, необхідних у процесі життєдіяльності, навчання, роботі, сімейному фізичному вихованні;

зміцнення здоров'я, сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму, профілактика захворювань, забезпечення високого рівня фізичного стану, працездатності протягом всього періоду навчання;

оволодіння системою практичних умінь І навичок занять головними видами і формами раціональної фізкультурної діяльності, забезпечення,зберігання і зміцнення здоров'я, розвиток й удосконалення психофізичних можливостей, якостей і властивостей особистості;

набуття фонду рухових умінь і навичок, забезпечення загальної і професійно-прикладної фізичної підготовленості, що визначають психофізичну готовність випускників вищого навчального закладу до життєдіяльності й обраної професії;

придбання досвіду творчого використання фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності для досягнення особистих і професійних цілей, і т. інш."[100,2-3].

Таким чином, аналіз запропонованої Інститутом змісту і методів навчання базової навчальної програми "Фізичне виховання" для вищих закладів освіти України III і IV рівнів акредитації показує, що в основу навчального процесу з відповідного предмету закладено багатофункціональні основи, які в основному розкриваються у змісті завдань. Що ж стосується результатів вивчення цього предмету, представлення відповідних показників у моделі випускника, то ціннісний компонент (ціннісне ставлення до фізичної культури і спорту як важливої складової загальної життєдіяльності людини, її професійної діяльності) тут представлений лише у формі "поінформованості про всі головні цінності фізичної культури і спорту".

Ми вважаємо, що такий підхід, коли головний механізм формування відносин людини з такою важливою складовою загальної культури, як фізична культура - ціннісне ставлення - вилучається із мети і залишається лише засобом, не є ефективним. Адже несформованість саме аксіологічної складової буде надалі не лише гальмувати фізичний розвиток фахівця, а й блокувати звернення до засобів фізичної культури з метою профілактики і корекції небажаних психічних станів і професійних деформацій.

Неявна представленість ціннісної складової у змісті програми призводить до того, що у навчальному процесі формуванню ціннісного ставлення студентів як в цілому до фізичної культури, так і до відповідного предмету приділяється явно недостатньо уваги.

Як відомо, на предмет "Фізичне виховання" сьогодні у вищих навчальних закладах приходиться значна кількість навчальних годин: заняття відбуваються двічі на тиждень на протязі чотирьох років. Жодна інша навчальна дисципліна не має таких можливостей. Разом з тим вклад, який вносить цей предмет у професійну підготовку, поки що не можна вважати вагомим.

Як стверджує Г.І. Круковський, "на практиці у роботі кафедр фізичного виховання основний акцент робиться, як правило, на вирішення завдань загальної фізичної і спортивної підготовки" [58, 95]. Таку спрямованість можна вважати традиційною для вищої освіти. Наслідком цього є формування у студентів відповідного ставлення до цього навчального предмету.

Наведемо результати дослідження, яке проводилося у 1987-1989 рр. і охоплювало 1167 студентів університетів [19,3]. Нагадаємо, що у відповідні роки у державі ще існувала розгалужена система фізичного виховання, яка базувалась на різноманітних формах роботи (безкоштовні спортивні секції, гуртки, спортивні школи, комплекси оздоровчих програм І т. ін.).

За даними обстеження тільки близько половини студентів було визнано здоровими, приблизно кожен третій студент мав функціональні відхилення у стані здоров'я, а у кожного шостого-сьомого виявлені хронічні захворювання.

70% опитаних студентів відмічали втому наприкінці робочої доби, 37% скаржилися на загальну втому, 34,6% - на зниження уваги, у 15,6% спостерігався постійний головний біль, 24% повідомляли про появу помилок у роботі.

За даними дослідників, спорту і фізичній культурі у системі суб'єктивних ставлень студентів приділялося незначне місце, а саме: вказали, що займаються фізичною культурою і спортом з метою оздоровлення, лише 57,6% студентів, з лікувальними цілями - 18,2% студентів, лікувальною гімнастикою - 7,4%, прогулянками з лікувальними цілями - 3,7%, роблять масаж - 7,5%, самомасаж - 8,3% опитаних.

Навіть без спеціальних досліджень можна стверджувати, що порівняно до цих досліджень сьогоднішні показники будуть ще гірші. Але в цілому можна зробити висновок, що навіть за сприятливих об'єктивних умов студенти не завжди приймають фізичну культуру як значущу складову своєї життєдіяльності, перекриваючи дефіцит вільного часу значною мірою за рахунок відмови від фізичної активності.

Значною мірою цей факт обумовлюється тим, що явно недостатньо уваги приділяється професійно-прикладній фізичній підготовці, яка є важливим напрямом системи фізичного виховання у вищому навчальному закладі.

Г.І. Круковський розглядає і аргументує значення професійно-прикладної фізичної підготовки (ППФП) майбутніх фахівців, виділяє фактори, що визначають її зміст, окреслює цілі, завдання, пропонує методичні підстави її здійснення. За його думкою, професійно - прикладна фізична підготовка забезпечує фізичну і психологічну готовність до виконання конкретної професійної діяльності. Відомо, що професійно важливі якості людини у процесі трудової діяльності певною мірою вдосконалюються самі собою. Але ефективність цього процесу значною мірою можна підвищити, якщо необхідні якості розвивати цілеспрямовано, використовуючи для цього засоби і методи фізичної підготовки у період перебування у вищому навчальному закладі. Крім того, слід сформувати у студентів розуміння необхідності і навички виконання обумовлених особливостями їх професії фізичних вправ перед початком, у процесі і після трудового дня, що забезпечує плавне входження людини у робочий ритм і підтримку необхідної працездатності від час роботи, а після її закінчення зняття фізичної втоми і емоційної напруги.

Зміст і методика проведення ППФП повинні визначатись на основі результатів інженерно-технологічного аналізу професійної діяльності: робочих рухів (хроноциклографія), робочих операцій у часі (хронометрія), схеми розташування робочого місця, співвідношення фізичної і інтелектуальної праці і т.інш. На основі даних інженерно-психологічного і медико-біологічного аналізу конкретної професійної діяльності викладач фізичного виховання складає програму здійснення ППФП, підбирає комплекси фізичних вправ, що підвищують ефективність виробничого процесу шляхом спеціально спрямованих фізичних тренувань, котрі вдосконалюють найбільш цінні для даної професії якості.

Крім того, ППФП покликана вирішувати завдання:

розвивати, удосконалювати і зберігати фізичні якості і здібності,рухові уміння і навички, необхідні для успішного оволодіння професією і підвищення професійної кваліфікації, незважаючи на високі психічні навантаження (стреси), гіподинамію і гіпокінезію;

визначати найбільш сприятливі режими праці і відпочинку на протязі робочого дня;

активно сприяти профілактиці професійних захворювань, зниженню негативного впливу на організм несприятливих факторів виробничого середовища І праці [58, 95-96].

У цьому плані, вважає Г.І. Круковський, важливим є не лише ознайомлення студентів з відповідними теоретичними знаннями, а й виховання в процесі практичної роботи з ними усвідомленої стійкої потреби у самостійних заняттях фізичними вправами, навички саморегуляції і самоконтролю, відповідального ставлення до свого здоров'я І здоров'я навколишніх, навички здорового способу життя. Методика проведення професійно-прикладної фізичної підготовки "повинна враховувати стать, вік, фізичний розвиток, ступінь підготовленості, вольові і психічні якості, тип вищої нервової системи, стан здоров'я" [58, 96].

Повністю погоджуючись з думками цього автора, з тим напрямом, який здійснюється кафедрою виховання Харківського державного технічного університету радіоелектроніки (на базі якого саме і здійснюється відповідна підготовка майбутніх фахівців), слід внести певні уточнення. Ця робота стосується інженерних спеціальностей (операторів машин), в діяльності яких моторний компонент має свою специфіку. Аналогічні пошуки ведуться давно [64; 83]. Разом з тим методична система врахування специфіки педагогічної діяльності під час занять з фізичного виховання ще не є завершеною.

У цілому, наші погляди збігаються з даними М.С. Корольчука, який пише: "Незважаючи на те, що останнім часом система освіти в Україні почала зазнавати серйозних змін, у системі фізкультурної освіти поки що не знайшли відображення істотні зміни глобального характеру, які відбулися у сфері фізичної культури і спорту. Система освіти неадекватно враховує ту велику роль, яку фізичне виховання мусить відігравати у справі зміцнення здоров'я населення, у профілактиці найбільш поширених захворювань, підвищенні працездатності, організації повсякденного дозвілля, у продовженні тривалості життя та творчої активності. Для деяких студентів фізична культура не є життєво необхідною потребою. Студенти ставлять фізичну культуру серед життєвих цінностей на одне з останніх місць, вони не бачать сенсу в зміцненні здоров'я засобами фізичної культури: не вважають необхідними для себе заняття з фізичного виховання" [82].

Розглядаючи фізичну культуру як базову стосовно інших форм культури, автор вважає дуже важливим питання про те, яке місце займає здоров'я, фізична підготовленість та фізична досконалість у системі ціннісних орієнтацій людини, різних соціальних груп, які ідеали і цінності обирають люди, намагаючись цілеспрямовано вплинути на свій фізичний стан. "Це питання - одне з найгостріших і найактуальніших на сучасному етапі національного відродження України, бо відсутність пріоритету здоров'я, як найвищої людської цінності, стало нормою нашого суспільства" [12].

Внаслідок цього, незважаючи на проголошені у базовій програмі цілі і завдання, безпосередня робота зі студентами і досі має загально-фізичну спрямованість. Внаслідок цього студентам важко усвідомити полі-функціональний вплив відповідних занять на їх особистісний і професійний розвиток. Безпосередні спостереження та отримані науковцями (у тому числі і нашим дослідженням) дані свідчать, що значна кількість студентів (майже половина) має до цього предмету негативну мотивацію. Тому сьогодні актуальним завданням викладачів предмету "Фізичне виховання" у вищих навчальних закладах є формування у студентів ціннісного ставлення до фізичної культури і спорту, що охоплює весь спектр потенційних можливостей цих видів діяльності.

Це вимагає врахування у навчальному процесі таких напрямів впливу відповідного предмету на людину: особистісного (формування адекватної самооцінки, позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості студента), професійного (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичного (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючого (підвищення тонусу організму, працездатності), релаксуючого (засвоєння прийомів релаксації, подолання м'язових бар'єрів), соціального (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь роботи в командах), тощо. А для цього треба, по-перше, мати уявлення про ті чинники, які на сьогодні визначають ставлення студентів до навчального предмету "Фізичне виховання", по-друге, орієнтуватись у системі тих детермінант, що обумовлюють ставлення студентів до фізичної культури і спорту в їх особистісному, соціальному і професійному ракурсі, по-третє, визначити відповідний зміст і методичні прийоми викладання предмету "Фізичне виховання" на аксіологічнІй основі. Ці завдання і будуть реалізовані у наступних розділах.

Висновки до першого розділу

Розвиток освіти закономірно поставив питання про аксіологічні основи навчання і виховання майбутніх фахівців, і особливо у професійній підготовці майбутніх педагогів. Потенціал основних освітніх парадигм (академічної, технологічної, особистісної і рефлексивної) дозволяє вирішити це питання за умов коректного об'єднання їх позитивних надбань з врахуванням реальних можливостей навчального процесу та окремих осіб (викладачів і студентів).

Один з найбільш представлених як у змісті загальної освіти, так і у структурі професійної підготовки навчальних предметів - "Фізичне виховання" (у школі - "Фізична культура") на сьогодні не використовує повністю закладених в цього потенційних можливостей щодо особистісного і професійного розвитку майбутніх фахівців. Незважаючи на декларування відповідних позицій у базових освітніх документах, реальна ефективність цих занять залишається, за думкою багатьох дослідників, явно недостатньою.

Важливим шляхом підвищення результативності навчального курсу "Фізичне виховання" є формування у студентів ціннісного ставлення до фізичної культури і спорту. А це може бути можливим лише за умов врахування у навчальному процесі і відповідного методичного забезпечення основних напрямів впливу цього предмету на людину: особистісного (формування адекватної самооцінки, позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості студента), професійного (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичного (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючого (підвищення тонусу організму, працездатності), релаксуючого (засвоєння прийомів релаксації, подолання м'язових бар'єрів), соціального (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь роботи в командах), тощо.

Вирішення цього завдання в свою чергу вимагає дослідження тих чинників, які визначають ставлення майбутніх педагогів до навчального предмету "Фізичне виховання", виявлення системи детермінант, що обумовлюють ставлення студентів до фізичної культури і спорту в їх особистісному, соціальному І професійному ракурсах.

фізичний виховання студент полімотиваційний



РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань роботи та досягнення мети використовувались такі методи дослідження:

­ теоретичні - методи концептуально-порівняльного аналізу при аналізі наукових першоджерел, співставленні наукових поглядів різних авторів на і аксіологічні основи навчання, ціннісні складові, особливості ставлень молоді до фізичної культури як особистісної і професійної цінності;

­ емпіричні - спостереження, опитування, бесіди, анкетування, психологічне тестування, сукупність яких дозволила визначити різнобічні особливості ставлень студентів до фізичної культури і навчального предмету"Фізичне виховання" як особистісної та професійної цінності (у тому числі ретроспективному та поточному ракурсах);

­ організаційні - констатуючий та формуючий експерименти які дозволили визначити ефективність традиційної (предметно зорієнтованої) та запропонованої (на аксіологічних засадах) методики навчання предмету"Фізичне виховання" у вищому педагогічному навчальному закладі;

­ якісно-кількісні - статистична обробка, непараметричні процедури аналізу, які дозволили визначити змістові особливості та тенденції розвитку явищ, котрі досліджувались.

2.2 Організація дослідження

Дослідження проводилось у логічній послідовності в декілька етапів, що дозволило повністю вирішити задачі роботи .

На першому етапі (квітень-вересень 2006 року ) визначались проблема, об'єкт та предмет дослідження, мета, завдання, проводився теоретичний пошук. Конкретизувалась методична база дослідження (методики, контингент досліджуваних, зміст, організація та процедури констатуючого експерименту).

На другому етапі (вересень-жовтень 2006 року) було проведено констатуючий експеримент, опрацьовано і проаналізовано отримані результати.

На третьому етапі (жовтень-квітень 2007 року) розроблено та реалізовано програму формуючого експерименту, яка складалась з методики викладання навчального предмету "Фізичне виховання" на полі-мотиваційній основі, на основі професійно зорієнтованих вправ, з залученням студентів до конструювання навчальних занять.

На четвертому етапі (квітень-травень 2007 року) узагальнено та проаналізовано результати формуючого експерименту у порівнянні з контрольними групами. Зроблено теоретичні висновки, технічно оформлено текст роботи.

Експериментальною базою дослідження виступив Глухівський державний педагогічний університет. В цілому до експерименту було залучено 164 студентів (кількість осіб, що досліджувались за різними методиками, варіювалась). Експеримент було проведено на базі 3 факультетів Глухівського державного педагогічного університету Повний порівняльний аналіз змін вихідних та кінцевих параметрів внаслідок експериментального впливу було проведено на двох навчальних групах (45 осіб).



РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ДО ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ЗА ТРАДИЦІЙНОЮ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ НАВЧАННЯ

У розділі наводяться і аналізуються експериментальні дані, що дозволяють з різних позицій охарактеризувати ставлення студентів до фізкультури і спорту, а також до відповідного навчального предмета у системі їх професійної підготовки.

Виходячи з теоретичної моделі, ставлення студентів до фізичної культури можна розглядати як певну суб'єктивну систему, що складається з трьох компонентів:

1) ставлення до фізичної культури як життєвого феномену;

2) ставлення до відповідного предмета ("Фізичне виховання") у структурі професійної підготовки;

3) ставлення до безпосередніх занять з даного предмета.

У спеціальному дослідженні, що включає анкетування студентів, бесіди, спостереження за діяльністю була показана наявність між цими трьома підсистемами як взаємовідповідності, так і певних розбіжностей. Навіть визнання студентами значущості фізичної культури в житті людини не завжди підкріплюється позитивним ставленням до відповідного предмету; значна частина студентів (приблизно третина від загального масиву опитаних) відчувають на заняттях значний дискомфорт.

Показовим можна вважати і такий факт. Усі студенти на запитання "Чи впливають заняття з фізичної культури на якість професійної підготовки, і якщо так, то як?" відповіли ствердно, однак підтвердити це реальними аргументами не змогли. Фактично жоден учасник опитування не дав розгорнутої відповіді.

Отримані дані дозволяють стверджувати, що ставлення студентів до фізичної культури визначається насамперед віковими особливостями, коли потреба у фізичній активності є найбільш високою. Мотивація занять спортом, відвідування відповідних навчальних занять диктується насамперед почуттям задоволення, одержуваного від фізичних навантажень ("м'язової радості"). Більш складні функції, що потенційно може виконувати фізична культура в житті людини, у підготовці майбутнього професіонала, виявляються для них неактуальними. Не сприяє цьому і традиційна програма підготовки, що презентує відповідні завдання в схованому від студента вигляді. Цей аспект докладно був розглянутий у першому розділі, при аналізі діючої програми з фізичного виховання ("Базова навчальна програма для вищих навчальних закладів освіти України III і IV рівнів акредитації").

Виходячи з цього, у формуючому експерименті було поставлено і реалізовано завдання розробити такий зміст і методику викладання навчального предмету "Фізичне виховання", який би базувався на полісистемній мотивації студентів і кінцевою метою мав формування ціннісного ставлення студентів до відповідної сфери життєдіяльності.

Логіку побудови експериментального курсу та отримані результати подаємо у підрозділах 3.2 та 3.3.

3.1 Експериментальне дослідження ставлень студентів до фізичної культури і спорту

У сучасному суспільстві одним з найактуальніших завдань є вирішення питань збереження фізичного здоров'я нації, яке помітно погіршилось за останні роки. Тут діє безліч факторів: наслідки Чорнобильської катастрофи, несприятливий стан екологічного середовища в більшості регіонів України, значне зниження матеріального добробуту населення, тощо.

Водночас помітним є зниження позитивного ставлення населення, і в першу чергу молоді, до цінностей фізичної культури і спорту. Все більш популярними стають, замість рухової активності, комп'ютерні ігри, йде інтелектуалізація навчання, знижуються реальні можливості школярів і студентів прилучатись до спорту через широкодоступні раніше спортивні секції, гуртки, туризм.

Вважаючи явно несприятливою тенденцією зниження ціннісного ставлення до фізичної культури в суспільстві в цілому, не можна не помічати і безумовно позитивні зміни. За останні роки значна увага приділялась такому аспекту, як валеологічне виховання дітей та молоді (хоча відповідний предмет, що викладався у школах та вищих навчальних закладах, викликає багато критичних зауважень). В цілому ж слід відмітити суттєве зменшення реальних можливостей населення стосовно занять спортом та фізичною культурою: закриваються або стають платними спортивні секції, з життя суспільства вилучаються популярні раніше масові фізичні заходи, значно меншими стають можливості для активного відпочинку. Зменшується кількість спортивних змагань і відповідно кількість уболівальників за багатьма видами спорту. Все це не може не вплинути на ставлення дорослих, молоді, дітей до фізичної культури, яка все більш стає "непопулярною". А це створює небезпеку все більшого відлучення молодого покоління від фізичної активності І, як наслідок, погіршення стану здоров'я.

Особливо актуальним є питання збереження та розвитку ціннісного ставлення до фізичної культури у студентів педагогічних навчальних закладів. Адже від того, як ставиться майбутній вчитель до власного здоров'я, його збереження та поліпшення в процесі навчання, суттєво залежить в наступному його професійна працездатність. Позитивне ставлення вчителя до фізичної культури, незважаючи від того, який предмет він викладає, є взірцем для учнів, багатократно тиражується та відтворюється в дитячих ставленнях. Участь вчителя разом з учнями у спортивних змаганнях, туристичних походах є вагомим фактором налагодження позитивних міжособистісних стосунків, дійовим засобом виховання.

Тому сьогодні актуальним є вивчення особливостей ставлень, що складаються у молоді до фізичного виховання і спорту. В проведеному дослідженні це питання розглядалось в декількох ракурсах, що дозволило забезпечити комплексний підхід до висвітлення ряду актуальних аспектів.

а) Комплексне дослідження ставлень студентської молоді до фізичної культури і спорту

До дослідження було залучено студентів Глухівського державного педагогічного університету, що навчаються на різних факультетахта за різними спеціалізаціями: філологічному - українська мова - 55 осіб, педагогічному - початкове навчання - 62 осіб, фізико-математичний факультет - 48 Усього в констатуючому експерименті взяло участь 165 студентів.

Програму дослідження складало: а) вивчення ставлень студентів до предмету і занять з фізичного виховання у вищому навчальному закладі (поточна оцінка) та у школі (ретроспективна оцінка); б) місце фізичної культури і спорту в системі життєвих цінностей студентів; в) визначення мотивів занять фізичною культурою та спортом. Використовувались такі методи дослідження: спостереження, опитування, бесіди, анкетування, тестування.

Наведемо деякі отримані результати, які, на наш погляд, дозволяють певною мірою зрозуміти джерела навчальної та фізичної активності студентів.

Перш за все, нас цікавив характер того життєвого досвіду, що отримують студенти в процесі занять відповідним предметом у школі та вищому навчальному закладі. З цією метою було проведено відповідне анкетування, яке містило ряд таких запитань.

Щодо питання "Як ви у школі ставилися до занять з фізичної культури?" було передбачено такі варіанти відповідей: а) вважали їх за вкрай необхідні; б) вважали їх за такі, що мають певну користь; в) були байдужі; г) вважали за зайві в навчальній програмі; г) вважали їх за такі, що тільки наносять шкоду учням (травмують їх).

Серед студентів відповіді розділились таким чином: відповідний предмет є вкрай необхідним - 17,8%; таким, що має певну користь - 20,0%, байдужим - 13,3%, зайвим - 24,4%, таким, що травмує учнів - 24,4%. Отже, майже половина студентів (48,8%) негативно ставилися до занять з фізичної культури, а з врахуванням тих, кому ці уроки були байдужими, їх кількість стає переважаючою (62,1%). Тобто, багато студентів починають навчання у педвузі з негативною установкою щодо відповідного предмету.

Студентам також було запропоновано оцінити, чи легко їм було виконувати вправи, що надавались вчителем фізичної культури. Пропонувались такі варіанти відповідей: а) так, легко; б) не зовсім легко, але без особливих труднощів; в) дивлячись, які вправи: інколи легко, інколи важко; г) в основному з ускладненнями і не зовсім вдало; д) дуже важко.

Серед учасників опитування вважають, що вправи виконувати було легко, 9,9% респондентів, не зовсім легко, але без зайвих труднощів 40,0%, труднощі викликались певними вправами - 24,4%, в основному з ускладненнями - 4,4%, дуже важко 24,4%. Отже, можна стверджувати, що основна причина негативного ставлення більш ніж половини студентів під час навчання у школі до занять з фізичної культури виникала скоріше на соціальному і психологічному, ніж фізичному рівні.

Було також запропоновано студентам порівняти власний рівень виконання завдань з тим, що був притаманний іншим учням. Можливі варіанти визначення: а) було набагато легше, ніж більшості інших, виконувати вимоги вчителя фізкультури; б) так, як усім, не більше і не менше; в) набагато складніше, ніж більшості інших.

40,0% студентів вважають, що їм було легше, ніж іншим, виконувати завдання вчителя, 22,2% - так, як усім, і 35,5% - що їм було важче, ніж більшості інших учнів. Отже більше третини студентів вважали, що знаходилися у більш несприятливих умовах, ніж інші.

Значний вплив на ставлення учнів до занять з фізичної культури має їх стан здоров'я. Як показують наші дослідження (за результатами спостережень, опитувань учнів, активізації спогадів студентів), особливо напружені стосунки виникають між вчителями фізкультури і дітьми, що хворіють. Наявність таких дітей на уроці часто дратує вчителя, він намагається підкреслити своє негативне ставлення до них (іронізує, надає принизливі доручення та ін.).

Студентам було запропоновано відповісти на запитання: "Як би ви визначили ваш загальний стан здоров'я в школі, враховуючи такі критерії:

а) відмінний, бо хворів дуже рідко;

б) не зовсім відмінний, але не такий вже поганий, адже хворів не дуже часто;

в) середній, хворів не більше і не менше, ніж інші;

г) низький, часто хворів;

д) зовсім поганий, хворів постійно". Виявилось, що лише 13,4% студентів вказали, що в школі хворіли дуже рідко, 26,7% - хворіли не дуже часто, 11,1% - хворіли не більше, ніж інші, 4,4% - хворіли часто і 44,4% - дуже часто. Отже, майже половина студентів складається з так званої "групи ризику", тобто осіб, у яких за об'єктивними обставинами порушено ставлення до фізичної культури і спорту.

На питання "Чи були ви звільнені від занять з фізичного виховання" 15,6% опитуваних вказують, що були звільнені майже постійно, 44,4% -певний час, і 40,0% майже ніколи не звільнялись.

Показовими є відповіді на питання "Який настрій був у вас переважно на уроках з фізичної культури?"

Аналіз відповідей на це питання вівся у двох ракурсах: переважає позитивний настрій (завзятий, бадьорий, веселий, радісний), та переважає негативний настрій (байдужий, пригнічений, сумний, стурбований). І хоча серед студентів, що брали участь в дослідженні, більшість (55,6%) вказали на домінування позитивного настрою, не можна ігнорувати той факт, що у 44,4% спостерігається переважання негативного настрою.

Цікаві дані було отримано на запитання: "Як ставився до вас вчитель фізкультури?" 84,4% респондентів відповіли, що ставлення вчителя було позитивним (ставився добре, виділяв серед інших, ставив за приклад, заохочував, своєчасно відмічав успіхи, надавав допомогу, підтримував при невдачах). Одночасно 15,6% учасників дослідження (кожен шостий студент) вказали на те, що ставлення вчителя було більш негативним (ставився байдуже, майже не помічав, глузував за невдачі, сварив при усіх, наводив як приклад невдахи).

На пропозицію оцінити, як студенти себе відчували найчастіше на уроках фізичного виховання, респонденти вказали, що позитивно (вдалим, успішним, визнаним, спритним ) відчувають себе лише 51,5% опитуваних, тоді як негативне самосприйняття (ніяким, незграбним, невдалим, невезучим) притаманно 48,5% студентів.

Ряд питань стосувався оцінки ситуації навчання у вузі. Студентам було запропоновано оцінити, чи змінилося їх ставлення до фізичної культури, виходячи в її організації у педагогічному навчальному закладі. Покращення свого ставлення відмітили 28,9% учасників дослідження, тоді як у 68,9% воно залишилось таким же, і лише у 2,2% погіршилось.

Було також запропоновано визначити, чи потрібний предмет з фізичної культури у вищому навчальному закладі? Виявилося, що 68,9% студентів вважають предмет з фізичної культури необхідним у навчальному процесі вищого закладу освіти, але третина учасників (30,1%) заперечують його необхідність.

Пропонувалось також надати пропозиції щодо того, які форми роботи на заняттях з фізичної культури студенти вважають за найкращі для них особисто. Відповіді розподілились таким чином: індивідуальні вправи (53,4%), групові ігри в спортивному залі (71,1%), групові ігри на свіжому повітрі (66,2%), спортивні секції (32,1%), туристичні походи (88,8%), участь у спортивних змаганнях (12,8%), спостерігання за спортивними змаганнями (спортивне "уболівання") (75,6%). Таким чином, значна кількість відповідей припадає на пасивну спостерігальну участь.

До анкети входило також питання про те, яка поведінка найбільш притаманна студентам на заняттях з фізичної культури:

а) активно і з захопленням включаються у виконання вправ, що задаються вчителем;

б) виконують без особливого захоплення, але цілком спокійно, адже цього не можна уникнути;

в) більше подобається триматись осторонь і спостерігати, як виконують вправи інші;

г) виконують, але при цьому дуже побоюються щось зробити не так, щоб з них не сміялись інші;

г) відмовляються з усіх сил, а якщо примушують, то так хвилюється, що у них найчастіше нічого не виходить.

Відповіді на це питання є невтішними. Активно включаються в навчальні вправи лише 13,3% опитуваних, ще 17,8%, виконують їх як те, що неминуче. Намагаються триматись осторонь - 22,2%, побоюються посмішок, глузувань - 23,2%, діють невдало внаслідок хвилювання - 33,3%.

Таким чином, отримані в результаті анкетування дані свідчать про складні стосунки студентів з відповідним предметом, корені якого закладалися ще в шкільний час. Для значної кількості опитуваних заняття з фізичного виховання мають негативне емоційне навантаження. Показово, що напруження, що створюється на заняттях з фізичного виховання, не має прямого зв'язку з особистістю викладача, який за результатами опитування був травмуючим фактором лише у шостої частини студентів. Отже, можна припустити, що для певної частини студентів самий зміст завдань, які виконувалися, сприяв створенню травмуючих ситуацій, тоді як для інших більш травмуючою була оцінка з боку Інших учасників. Тобто переживання студентів щодо власної незграбності можна зрозуміти лише в контексті соціальних стосунків. Адже невдале виконання вправ відбувається на очах інших студентів, викликає посмішки або глузування.

б) Ставлення студентів до предмету і занять з фізичного виховання

Розглянемо тепер, як складаються відносини студентів з предметом

"Фізичне виховання", який викладається у вищому навчальному закладі.

Досвід показує, що студенти вищих педагогічних навчальних закладів досить формально ставляться до предмету і занять з фізичної культури. В цьому винен певною мірою традиційний досвід викладання відповідного предмету ще у школі, який найчастіше організується за принципом "нормовідповідності", тобто виконання певних нормативів фізичних вправ.

Нагадаємо, що у базовій навчальній програмі з фізичного виховання вищих закладів освіти закладено полімотиваційну основу навчання цього предмету, як було вже підкреслено раніше. Визначено, що показниками оволодіння необхідного рівня знань і вмінь з фізичної культури випускника вищого навчального закладу є: знання і дотримання основ здорового способу життя; знання основ організації і методики найбільш ефективних форм раціональної рухової діяльності й уміння застосовувати їх на практиці у своїй фізичній активності; знання основ методики оздоровлення і фізичного удосконалювання традиційними і нетрадиційними засобами І методами фізичної культури; знання основ професійно-прикладної підготовки й уміння застосовувати їх на практиці; знання основ фізичного виховання різних верств населення; стійка навичка до щоденних занять фізичними вправами у різноманітних раціональних формах; систематичне фізичне тренування з оздоровчою або спортивною спрямованістю; виконання відомчих нормативів професійно-прикладної психофізичної підготовленості; поінформованість про всі головні цінності фізичної культури і спорту [198].

Розглянемо тепер, як же реалізуються ці цілі і завдання безпосередньо у процесі навчання. Передбачено різноманітні форми роботи: лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота студентів за завданнями викладача, контрольні заходи. Надається чіткий розподіл завдань за етапами навчання за складовими теоретичної, методичної та фізичної підготовки, показники контролю.

Але, на наш погляд, упорядкуванню системи фізичного виховання студентів не вистачає наукових відомостей про суб'єктивний фактор, а саме виявлення ставлень студентів до цього навчального предмету та відповідних занять. Адже, як відомо, будь-які цілі та завдання, найкращі програми залишаться суто формальними, не нададуть необхідного впливу, якщо не є особистісно прийнятими, включеними в мотиваційну сферу тих, хто навчається.

З метою вивчення ставлень студентів педагогічного інституту до навчального предмету "Фізичне виховання" було проведено відповідне дослідження, яке складалося з декількох етапів. Перш за все, студентам, що брали участь у дослідженні, було запропоновано оцінити навчальні предмети за кількома критеріями. Оцінювання проводилось за 5-бальною шкалою, де бал 5 вказував на високий рівень прояву відповідної якості, а бал 1 - на її фактичну відсутність або прояв протилежної якості. Студентам повідомлялось, що використовувати треба весь діапазон оцінок.

Критерії оцінювання (за В.А. Семиченко та М.І. Сичовою):

1) професійна необхідність предмету;

2) якість викладання: чіткість, логічність, послідовність, доступність;

3) наявність у студента власного інтересу до змісту даного предмету;

4) науковість матеріалу, що викладається;

5) особистісна привабливість викладача;

6) оцінка, яку студент отримав за предмет;

7) оцінка, яку студент поставив би собі сам;

8) ступінь важкості предмета для студента;

9) ступінь активності студента в подоланні труднощів, що виникають при вивченні предмету;

10) оцінка студентом обсягу навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання;

11) оцінка можливостей виконання завдань, що виносяться на самостійне виконання;

12) самооцінка ступеню власної підготовленості до занять з предмету [28; 178].

Оцінювання проводилось студентами педагогічного університету (16 осіб). Пропонувалось оцінити за наведеними критеріями спочатку предмет, який викладався у школі (ретроспективна оцінка), та той, що зараз викладається у вищому навчальному закладі.

У табл. 3.1. наводяться узагальнені дані щодо оцінки студентами навчального предмету "Фізичне виховання" у вузі.

Таблиця 3.1

Оцінки студентів навчального курсу "Фізичне виховання"

Показники	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Оцінки з фізвиховання	3,1	4,3	3,7	4,1	4,1	4,4	4,5	3,1	2,4	1,8	4,4	2,3

Розглянемо отримані результати з двох точок зору: ставлення самих студентів та оцінка тих факторів, що обумовлені діяльністю або особистістю викладача. Як видно з таблиці, оцінка професійної необхідності навчального предмету "Фізичне виховання" є середньою (3,1 бали). Недостатньо високим є і інтерес студента до змісту цього предмету (3,7 балів). В той же час якість викладання предмету студенти оцінюють досить високо: оцінка послідовності і логічності його викладання складає 4,3, науковість матеріалу, його оновлення 4.1. В цілому достатньо високою можна вважати і оцінку особистості викладача - 4,1. Оцінка, яку студент отримав за предмет, та оцінка, яку він поставив би собі сам, майже збігаються (4,4 та 4,5 балів). Середньою є оцінка ступеню важкості предмета для студента - 3,1 балів. В той же час ступінь активності студента в подоланні труднощів, що виникають при вивченні предмету, ще нижча (2,4). Певною мірою це може бути обумовлено майже повною відсутністю завдань, що виносяться на самостійне опрацювання (1,8), виконання ж тих, що задаються, за думкою студентів, цілком можливе (4,4). Але ступінь підготовленості до занять з предмету, як витікає з відповідей, дуже низька - 2,3 балів.

Таким чином, отримані результати свідчать про те, що навчальний предмет "Фізичне виховання" має недостатньо високий мотиваційний потенціал. Значна кількість чинників активності студентів стосовно цього предмету фактично не спрацьовує.

В контексті проведеного дослідження цікавим також є співставлення ретроспективних оцінок студентами навчального предмету "Фізична культура" у школі та їх відношення до аналогічного предмету "Фізичне виховання" у вищому навчальному закладі. Для цього через рік було проведено ще одне опитування з заданої проблеми (брало участь 144 особи). Відповідні дані (1 - оцінка шкільного і 2 - оцінка вузівського предметів з фізичної культури) наведені в табл. 3.2.

Як видно з наведених у таблиці даних, професійна необхідність шкільного і вузівського предметів визнається учасниками опитування майже на одному рівні, при незначному переважанні організації занять з фізичного виховання у вузі.

Таблиця 3.2

Порівняння ретроспективних оцінок студентами навчального предмету "Фізична культура" у школі та їх ставлення до аналогічного предмету "Фізичне виховання" у ВНЗ

Критерії оцінювання	Об'єкт оцінювання	Розподіл студентів за оцінками
		5	4	3	2	1
		К-сть	%	К-сть	%	К-сть	%	К-сть	%	К-сть	%
1	ВНЗ	99	66,4	18	12,1	6	4,1	3	2,0	23	15,4
	школа	87	58,4	13	8,7	16	10,7	10	6,7	23	15,4
2	ВНЗ	68	45,6	19	12,7	19	12,8	4	2,7	45	30,2
	школа	95	63,7	24	16,0	17	11,4	1	0,1	12	12,8
3	ВНЗ	69	46,3	15	10,1	13	8,7	6	4,1	46	30,8
	школа	64	42,9	18	12,2	13	8,7	11	7,4	43	28,8
4	ВНЗ	26	14,3	15	10,1	29	19,3	14	9,3	65	43,6
	школа	60	40,3	29	19,3	15	10,1	13	8,7	32	21,6
5	ВНЗ	94	63,0	13	8,7	6	4,1	15	10,1	21	14,1
	школа	97	65,1	24	16,1	17	11,4	3	2,0	8	5,4
6	ВНЗ	123	82,6	19	12,7	2	1,3	1	0,7	4	2,7
	школа	94	63,1	31	20,9	1	0,7	3	1,3	21	10,1
7	ВНЗ	83	56,4	42	28,3	12	8,0	3	2,0	8	5,4
	школа	72	48,3	51	34,3	12	8,0	2	1,3	12	8,0
8	ВНЗ	94	63,1	22	14,7	17	11,4	3	2,0	13	8,8
	школа	80	53,8	24	16,0	19	12,7	6	4,1	20	13,4
9	ВНЗ	67	45,0	30	20,0	16	10,8	9	6,0	27	18,2
	школа	81	54,4	28	18,7	17	11,4	2	1,3	21	14,1
10	ВНЗ	45	30,3	21	14,1	19	12,7	3	2,0	61	40,9
	школа	57	38,3	28	18,8	17	11,4	10	6,7	44	29,5
11	ВНЗ	89	66,6	27	18,2	18	12,1	3	2,0	11	7,4
	школа	69	46,3	36	24,3	22	28,0	10	6,7	16	10,7
12	ВНЗ	84	56,5	28	18,8	14	9,3	3	2,0	20	13,4
	школа	88	57,7	29	19,3	9	6,0	10	6,7	22	14,7

Що стосується оцінок за критерієм "якість викладання: чіткість, логічність, послідовність, доступність", то слід відмітити, що у зоні високих оцінок пріоритет якості надається вищому навчальному закладу. Разом з цим помітно меншою є кількість студентів, які надають шкільному предмету мінімально низьку оцінку.

За параметром наявності у студентів власного інтересу до предмету можна стверджувати, що при переході від школи до навчального закладу у структурі орієнтацій студентів щодо даного предмету змін не відбулося. Якщо оцінка інтересу до вузівського курсу дещо вища за максимальним балом, в той же час доля студентів, що взагалі не мають інтересу до даного предмету, також більша.