Формування ціннісного ставлення студентів до фізичної культури

Негативні наслідки гіподинамії.

4) Саморегуляція психічних станів і працездатності як складова життєдіяльності осіб, що займаються розумовою працею.

5) Механізми і прийоми саморегуляції.

Оскільки формуючий експеримент проводився у природних умовах (на заняттях з фізичного виховання), де лекції як нормативний компонент навчального процесу не передбачався, відповідні питання розглядались на початку кожного заняття (від 5 до 20 хвилин залежно від проблеми, яка розглядається).

2. Практична складова блоку.

Студентам пропонувались такі напрями роботи над собою і відповідні вправи:

1) вправи на оволодіння технікою саморегуляції:

розслаблення і напруження м'язів;

посилення вербального компоненту саморегуляції (оволодіння формулами самонавіювання);

контроль тонусу мімічних м'язів;

оволодіння технікою релаксації;

підвищення ступеню усвідомлення м'язової активності (її якісних особливостей);

підвищення рівня "почуття тіла", рефлексування сигналів, що йдуть від різних груп м'язів;

відчуття "радощів руху", усвідомлення і переживання позитивних емоцій від рухової активності;

2) психо гімнастика на оптимізацію психічних станів:

ознайомлення з різними програмами і техніками саморегуляції психічних станів;

відпрацювання певної програми студентами (її повне виконання під контролем викладача);

3)техніка дихання як засіб саморегуляції:

ознайомлення з різними прийомами, що оптимізують дихання;

ознайомлення з дихальними гімнастиками (гімнастика Стрельнікової);

4)вправи на подолання наслідків гіподинамії:

засвоєння репертуару мікрорухів як засобу підвищення м'язової активності у ситуаціях змушеної нерухомості

відпрацювання прийомів перерозподілу навантажень з втомлених м'язів на інші м'язові групи.

Вправи на фізичне зміцнення й оздоровлення складають нормативний зміст програми, тому на них ми докладно не зупиняємося.

Вищенаведені процедури освоюються і виконуються студентами протягом 1 семестру (на 1 курсі). Поступово по мірі оволодіння первинними прийомами вводяться нові, інтегровані завдання, що містять елементи самоаналізу, творчості, педагогічні дії. Наведемо деякі з них:

Розширення прийомів саморегуляції. Студентам пропонується придумати свої вправи і програми аутотренінгу на підвищення здатності до саморегуляції.

Виконання педагогічних дій. Студентові пропонується організувати виконання запропонованої ними вправи в групі: провести інструктаж, здійснити педагогічне керування індивідуальними і груповими діями, провести обговорення, підвести підсумки. Після цього здійснюється обговорення по двох аспектах: а) ефективність запропонованої вправи; б) педагогічна доцільність і коректність керування її виконанням.

Самоаналіз ступеня освоєння процедур саморегуляції. Студентам пропонується проаналізувати, наскільки вони опанували прийомами релаксації, керування м'язовим тонусом і емоційно-психічним станом. При цьому вони повинні привести конкретні ситуації життєдіяльності, де ними застосувалися ці прийоми, оцінити ступінь успішності й ефективності рішення відповідної проблеми та реалізації відповідної програми.

- Розробка перспективної індивідуальної програми підвищення здатності до саморегуляції. Кожен студент на підставі проведеного самоаналізу складає план роботи на наступний семестр над підвищенням своєї здатності до саморегуляції.

Блок 2. Фізичні вправи як засіб самодіагностики і особистісного розвитку.

Варто звернути увагу, що більшість вправ, які традиційно задаються студентам для виконання, є результативно орієнтованими, тобто припускають насамперед досягнення якогось визначеного результату. Як відомо, цей результат істотно залежить від рівня фізичної підготовленості тих, кого навчають, тоді як в осіб з ослабленим здоров'ям і невисокими фізичними можливостями часто створюють істотний дискомфорт. Тому в програмі проведеної нами роботи особлива увага приділялася такому інструментуванню фізичних вправ, при якій не результат, сама процедура виконання того або іншого завдання стає головною навчальною подією, виступаючи засобом самопізнання й особистісного розвитку. Тобто відбувається зміщення мети з досягнення результату як основного змісту навчання на процесуальний аспект, формування мотиваційних, процедурних і рефлексивних складових, зорієнтованих на самопізнання.

Основною метою, яка ставитися при роботі в даному напрямі, є визначення індивідуальних особливостей і корекція Я-образа і самооцінки в процесі виконання фізичних вправ.

Як відомо, Я-образ і самооцінка є найважливішими складовими особистісного рівня інтеграції, визначаючи багато в чому стратегії і тактики поведінки індивіда, насамперед у системі соціальних відносин. Ці два психічних утворення безпосередньо зв'язані як одне з одним, так і з поведінковими особливостями. Перевага в Я-образі негативних якостей істотно впливає на самооцінку, формує непевність у своїх діях, блокує природність самопроявів особистості. Як було показано на етапі констатуючого експерименту, заняття по фізичному вихованню активізують у багатьох студентів саме негативні якості в структурі Я-образа. Це викликано специфікою даного предмета, де студенти працюють не за логікою освоєння і відпрацьовування відповідних якостей, а за логікою демонстрації вже наявного рівня фізичного розвитку. Внаслідок цього ті студенти, що не можуть у силу різних життєвих обставин демонструвати необхідні нормативні результати, часто знаходяться в надзвичайно гострому конфлікті: вони відчувають свою особистісну неспроможність, травмуються некоректними порівняннями і зіставленнями з більш успішними студентами, відчувають осуд і глузування з боку групи.

Разом з цим заняття з фізичного виховання надають студентам унікальні можливості особистісного самопізнання не через різного роду опосередковані показники (як у психологічних бланкових тестах), а через реальні поведінкові прояви, через безпосередні переживання, особливості вирішення стресових ситуацій, подолання внутрішніх суперечностей. Це може бути досягнуто лише шляхом введення даної складової у програму роботи під час навчальних занять.

Серія вправ, наданих у відповідному блоці, покликана сприяти підвищенню рівня домагань, переживанню ситуацій успішності, корекції самооцінки, розвиткові волі, зміні цілепокладання студентів.

Основним завданням викладача є зміна навчальних цілей, що має супроводжуватися виконанням певних правил організації занять і міжособистісної взаємодії:

З критеріїв оцінювання дій студентів має бути цілком виключене міжособистісне порівняння. І викладач, і студентська група повинні чітко додержуватися вимоги: основним досягненням кожного студента є підвищення рівня власних досягнень, як в об'єктивному (реальні результати), такі в суб'єктивному плані (подолання себе, власних страхів і побоювань).

Основна увага кожного студента повинна бути звернута на сам процес виконання дій з наступною рефлексією власних переживань з цього приводу.

Викладач фіксує будь-які досягнення студента, створюючи йому ситуації успіху.

Контекстним змістом роботи повинно стати збагнення кожним студентом своїх індивідуальних особливостей і хоча б маленький, але крок вперед у порівнянні з наявними можливостями.

При доборі завдань використаний ряд вправ, запропонованих В.А. Семиченко в модульному курсі психології [87; 85] що доповнені новими інтерпретаційними прийомами. Крім того, розроблений ряд авторських методик.

Змістове наповнення блоку:

1) Теоретична частина.

Ця складова роботи містить перш за все розгляд тих проблем особистісного розвитку, які виникають у студентів на цьому етапі їх життя: потреба у самопізнанні, формування рівня домагань і самооцінки, становлення позитивного образу Я, в цілому несуперечливої і стійкої Я-концепції. Підкреслюється різноманітність засобів, за допомогою яких може бути проведено діагностування особистісних якостей. Особливо підкреслюється, що вивчення людини у лабораторних умовах не надає повної і адекватної інформації. Розкривається велика значущість процедур самоспостереження, постійного самовивчення для особистісного зростання людини.

Оскільки робота з цим блоком проводиться на 1 курсі, II семестр, до того часу студенти вже ознайомлені з курсом загальної психології, оволоділи навичками роботи з психологічними тестами і прийомами інтерпретації психологічної інформації. Але найчастіше цей досвід самодіагностування при вивченні відповідного курсу набувався за стандартними методиками, а результати тестування не супроводжувалися аффективними переживаннями. У студентів завжди була можливість пояснити ті Індивідуальні недоліки, що виявлялися, недосконалістю того чи іншого тесту. У реальній же дійсності такі процедури завжди афективно насичені. Особливо це помітно на заняттях з фізкультури у студентів з низькими показниками фізичного розвитку. Постійно відчуваючи невдачі, такі студенти врешті-решт виробляють захисні механізми від травмуючих ситуацій: ухиляються від виконання фізичних вправ, формалізують своє ставлення до зовнішніх оцінок і власних результатів, знижують рівень домагань і самооцінку у цій сфері навчальної діяльності, приймають власну фізичну недосконалість як щось фатальне, незмінне.

Тому основне завдання викладача - сформувати у студентів "пізнавальне" ставлення до власних дій, потребу навіть у ситуаціях неуспіху знаходити можливість реалізовувати процедури самопізнання та самоаналізу, проектувати подальші дії з самовиховання.

2. Практична частина.

Безумовно, реалізувати повну програму особистісного самопізнання на заняттях з фізичного виховання неможливо, Ми вважаємо, що відповідні процедури повинні органічно включатися у організацію навчальної діяльності, не заперечуючи суті і специфіки самого предмету. Тому відібрано такі вправи, які містять елементи фізичних дій, і в той же час дозволяють вивчити:

особливості волі (подолання себе, підвищення своїх можливостей шляхом реалізації вольових зусиль);

формування позитивного ставлення до невдач як засобу отримання зворотного зв'язку про власні якості з метою подальшого саморозвитку;

введення "почуття тіла" в Образ-Я;

підвищення рівня домагань шляхом посилення механізмів проміжного і кінцевого цілепокладання.

Блок 3. Фізичні вправи як засіб діагностики і корекції готовності майбутніх учителів до спільної діяльності.

Педагогічна діяльність є полісуб'єктною й інтерактивною, оскільки в ній завжди беруть участь два і більш індивіди: вчитель і учень, учитель - і клас, вчитель і батьки, учитель - і інші педагоги. Це означає, що майбутніх педагогів необхідно готувати до організації спільної діяльності, причому в різних формах і на різних рівнях і формах рольової включеності. Традиційна система навчання таких можливостей практично не надає: навіть при організації колективних форм роботи в основному переслідуються чисто педагогічні цілі (робота з навчальною інформацією). Студентам не дається додаткових завдань - виявити кращі індивідуальні стратегії в ситуаціях соціальної взаємодії, їх позитивний або негативний вплив на партнера, виявити та усвідомити доцільність власних засобів взаємодії та їх адекватності ситуаціям. Правда, усе частіше в зміст навчального процесу вводяться такі навчальні курси, як "Педагогічна конфліктологія", "Тренінг педагогічного спілкування", однак, по-перше, це ще не стало системою, а, по-друге, дані курси також не можуть охопити всіх актуальних аспектів проблеми, насамперед поведінки в реальних ситуаціях життєдіяльності.

Потенційні можливості занять з фізичної культури починають привертати увагу дослідників (психологів і педагогів), оскільки створюють досить широкі можливості для діагностики і корекції важливих індивідуальних якостей. Так, Л.А. Григорович і Е.Б. Качаліною запропонована "Парціальна програма з фізичної культури для учнів 10-11 класів загальноосвітніх шкіл", що являє собою інтегрований курс із питань фізичного і психічного здоров'я. Фізичні вправи розглядаються авторами як засіб пізнання старшокласниками власної психологічної реальності. Аналіз даної програми показав, що вона охоплює тільки частину актуальних завдань самопізнання, насамперед орієнтуючись на ситуації міжособистісної взаємодії. Це знаходить безпосереднє відображення вже в самих назвах тем:

Тема 1. Синхронність спільних дій з партнерами.

Тема 2. Конкуренція. Конфлікт.

Тема 3. Розподіл спільних дій.

Тема 4. Довіра [38].

Ми вважаємо за доцільне включити відповідні задачі в роботу з майбутніми вчителями, для яких підвищення готовності роботи з партнером є професійно необхідним.

Включені в програму формуючого експерименту вправи частково взяті з відповідного посібника в модифікованому вигляді. Частина вправ взята з модулів "Психологія спілкування" і "Психологія соціальних відносин" В.А. Семиченко [88; 91]. Крім того, частина вправ розроблена нами особисто.

1. Теоретична частина

При обговоренні основних теоретичних питань цього блоку основна увага приділяється розкриттю перед студентами необхідності навчитись вступати в соціальні стосунки не лише шляхом відтворення певних нормативних положень, а шляхом постійного рефлексування за тим, що відбувається, і вибору найбільш доцільного засобу взаємодії. Унікальність занять з фізичного виховання в цьому плані в тому, що студенти включені в реальні міжособистісні контакти, до того ж афективно насичені. Оскільки робота у даному напряму проводиться у 1 семестрі II курсу, паралельно з вивченням соціальної психології, при розгляді питань про соціальну взаємодію викладач має можливість спиратись на відповідні знання і не надавати великого обсягу теоретичного матеріалу. Разом з цим він звертає особливу увагу студентів на те, що будь-яка подія на занятті супроводжується множинними соціальними ефектами. Слід особливо підкреслити, що навіть у тих випадках, коли фізичні вправи виконуються студентами індивідуально, реагування групи на успіх чи невдачу окремих своїх членів містить глибокий соціальний вплив. Тому основне наскрізне завдання наступних занять - навчитись проявляти соціальну толерантність, позитивне ставлення до кожного, відмовитися від негативного оцінювання, іронізування, глузування.

Не менш важливим завданням є формування у студентів почуття соціальної спільності ("спільної долі"), яке виникає внаслідок включеності індивіда у групові процеси, формування почуття довіри до соціальної групи, відчуття від неї безпосередньої (дієвої) і опосередкованої (психологічної) допомоги. Це вимагає необхідності розглянути на теоретичному рівні основні соціальні ефекти і відносини людини з соціальними спільнотами різного рівня інтегрованості, вплив групових стосунків на індивідуальний розвиток людини.

2) Практична частина.

Містить такі напрями роботи:

Вправи на виникнення почуття соціальної спільності.

Вправи на підвищення чутливості до партнера по взаємодії (виділення з загального фону субсенсорних відчуттів тих, які визначаються наявністю партнерів по спілкуванню).

Вправи на синхронізацію дій з партнером (вміння прийняти іншу людину як повноправного учасника взаємодії).

Тренування сензитивності у спілкуванні.

Вправи на відпрацювання спільних дій шляхом коректного подолання опору або протидії з боку партнера.

Відпрацювання здатності до розподілу зусиль.

7)Вправи на закріплення взаємодії (формування почуття взаємної довіри, впевненості в допомозі І підтримці групи, готовності здійснити таку допомогу і прийняти ЇЇ).

8) Вправи на групову інтеграцію (створення ситуацій, що сприяють

виникненню почуття "Ми").

Блок 4. Фізичні вправи як засіб підвищення ефективності професійної діяльності.

Дуже важливо розкрити перед студентами професійну необхідність і значимість фізичних вправ не тільки в прямій ("будеш займатися фізкультурою - будеш менше хворіти"), але й у більш складно-опосередкованих формах. На жаль, саме цей аспект у даний час найбільш слабко проробляється на заняттях по фізичному вихованню. У нашому дослідженні було проведене виділення і структурування тих функцій, що може виконувати предмет фізичного виховання в професійному становленні майбутнього вчителя. Безумовно, методично проробити всі аспекти, зв'язані з професійно спрямованим викладанням предмета "Фізичне виховання" у вищій школі в одному дослідженні неможливо, нашим завданням було розкриття перед студентами професійного значення як предмета в цілому, так і окремих його завдань. До числа останніх нами віднесені як найбільш актуальні два: розкриття перед студентами функцій фізичних вправ у формуванні елементів педагогічної майстерності й у профілактиці професійних захворювань.

Слід зазначити, що перша функція хоча б частково розглядалася в курсі педагогічної майстерності (зокрема, на занятті по культурі зовнішнього вигляду вчителя). Друга ж функція фактично залишилася за межами навчального процесу. Навіть такі, здавалося б, близькі дисципліни, як валеологія, гігієна розумової праці і т.п., не торкалися професійного аспекту, подаючи фізичні вправи як елемент загальної культури людини. Ми вважаємо, що професіоналізація змісту навчальних занять по фізичному вихованню має найбільше важливе значення для формування ціннісного відношення студентів до відповідного предмета.

1. Теоретична частина

При розгляді основних теоретичних положень студентам пропонуються такі теми для обговорення (наведемо їх більш детально, ніж попередні теми, оскільки вони є найменш розробленими у дидактичному аспекті):1) Фізичні вправи як засіб формування елементів педагогічної майстерності.

Студентам нагадуються основні положення з курсу педагогічної майстерності: необхідність формувати у майбутніх учителів педагогічну спрямованість не лише як внутрішню особистісну якість, а і як наповнення нормативними професійними ознаками усіх сфер їх життя і само-проявів. Окремо слід привернути увагу студентів до питання про педагогічну доцільність зовнішнього вигляду. Нагадується, що осанка і хода відіграють значну роль у створенні загального враження про людину. Зігнутий вперед хребет, опущені плечі і голова, мляві рухи відразу ж видають людину боязку, невпевнену в собі. Розхитаність, надлишкова розмашистість рухів, вихляння стегнами й у суглобах сприяє оцінці людини як неакуратної, недисциплінованої.

Варто особливо підкреслити, що крім чисто зовнішнього враження є і ще більш важливі аргументи щодо необхідності звертання пильної уваги на дефекти постави і вживання заходів для їхнього виправлення. Порушення постави приводить, як правило, до недостатньої рухливості грудної клітки і діафрагми, зниження ресорної функції хребта, зменшення амплітуди коливання внутрІшньо-грудного і внутрішньочерепного тиску, що негативно позначається на діяльності центральної нервової, серцево-судинної і дихальної систем, на роботі органів травлення; воно супроводжується також зниженням функціональних можливостей організму, його опірності впливові несприятливих факторів зовнішнього середовища, погіршенням здоров'я, зменшенням працездатності.

Пропонуються загальні рекомендації для роботи над поставою:

Для формування правильної постави необхідно навчитися керувати ступенем напруги м'язів, відчувати частини тіла в різних положеннях (стоячи, сидячи, при ходьбі) і закріпити ці навички, потрібна систематичне тренування відчуття правильної постави в сполученні з вправами, що сприяють зміцненню м'язового корсета.

Для усунення сутулості необхідно регулярно виконувати вправи,

що підвищують рухливість верхньої частини хребта, зосередивши увагу на його випрямленні, зміцненні м'язів плечового пояса і розвитку їхньої статичної сили.

- При прогині спини рекомендуються нахили вперед І згинання тіла в тазостегнових суглобах для зміцнення м'язів черевного преса, крижово-поперекового відділу, розтягування м'язів задньої поверхні тулуба.

2) Фізичні вправи як засіб профілактики професійних захворювань.

Педагогічна діяльність, як практично кожен вид діяльності, викликає в людини ряд специфічних (професійних) захворювань. Відомо, що при постійній роботі тих самих м'язів не тільки рано розвивається і накопичується стомлення, але і виникає ряд серйозних деформацій.

Особливістю педагогічної діяльності є багатоаспектність негативних впливів на людину. Назвемо тільки основні з них:

- Високий рівень нервово-емоційних навантажень. За ступенем психоемоційної напруги діяльність вчителя відносять до другої категорії складності (нагадаємо, що до першої категорії відносяться льотчики, що літають на надшвидкісних літаках, оператори великих енергосистем, диспетчери наземної служби аеропортів). Це викликає ряд психосоматичних захворювань нервової, серцево-судинної, травної систем.

Високий рівень статичних навантажень, перевага малорухомого способу життя, що викликає деформацію кістково-м'язового апарату, ще більш обтяжує протікання психосоматичних захворювань. У вчителів спостерігається більш висока частота виникнень остеохондрозів шийного і крижово-поперекового відділів хребта, варикозного розширення вен, набряків ніг, застійних явищ в порожнині малого таза, млявості (порушення перистальтики) кишечнику, зниження кровопостачання головного мозку.

Високий рівень навантажень на зоровий аналізатор, внаслідок чого рано починається порушення зору.

Порушення кровопостачання відділів головного мозку, внаслідок чого виникають і неухильно прогресують головні болі, погіршується пам'ять та увага, загальний психічний стан.

На жаль, у сьогоднішній системі професійної підготовки студентам фактично невідомі ці аспекти педагогічної діяльності. У результаті молоді фахівці зовсім не готові протиставити впливові негативних факторів елементарні міри профілактики. Ми вважаємо, що цю прогалину необхідно обов'язково заповнити, і найбільш готовим до виконання даної функції є навчальний предмет "Фізичне виховання". Тому нами були включені в зміст роботи теоретичні знання і практичні засоби профілактики професійних захворювань, що не тільки освоюються студентами як важливий компонент майбутньої діяльності, але і рекомендуються до використання в навчальному процесі. Слід зазначити, що деякі з цих вправ традиційно використовуються викладачами фізичного виховання в процесі занять, однак, позбавлені професійного змісту, вони сприймаються студентами як другорядні, необов'язкові для освоєння, не переносяться в поточну життєдіяльність.

3) Самомасаж та можливості його використання.

Масаж є ефективним засобом вирішення багатьох завдань профілактики і корекції психічних станів і професійних деформацій. На жаль, ця важлива і доступна техніка оздоровлення не є масово поширеною, хоча за її допомогою можна позбавитись багатьох проблем. Тому студентам надаються основні знання і розкривається комплекс прийомів самомасажу.

Основні правила при виконанні самомасажу:

Різні прийоми самомасажу діють на організм по-різному: поглажування, розтирання заспокоюють, постукування, поплескування - збуджують.

Для досягнення того або іншого результату велике значення має манера (ступінь енергійності) виконання прийомів і тривалість самомасажу.

Усі рухи самомасажу виконуються за ходом лімфатичних шляхів, у напрямку найближчих лімфатичних вузлів. Руки масажують від кисті до ліктьового суглоба, від ліктьового суглоба - до пахової западини, де знаходяться лімфатичні вузли, ноги - від стопи до коліна і до пахових вузлів; спину - від хребта до пахових западин; попереково-крижовий відділ - від хребта до пахових лімфатичних вузлів; передню і бічну поверхні шиї - від волосяного покриву вниз, до підключичних залоз, задню поверхню шиї - до пахових западин. Лімфатичні вузли масажувати не можна.

Варто вибрати таку позу, що дозволяла б максимально розслабити м'язи ділянки, що масажується. Звичайно при повторних сеансах самомасажу виробляється здатність автоматично розслаблювати будь-яку частину тіла.

Існує ряд протипоказань до самомасажу (гострі пропасні стани і запальні процеси, захворювання й ушкодження шкіри і судин ділянки, що масажується, будь-якого виду, наявність родимок або пухлин, надмірне збудження або напруга після великого фізичного навантаження).

Самомасаж можна робити не раніше, ніж через 1-1,5 годин після їжі.

Самомасаж краще виконувати в оголеному виді або в білизні з натуральної тканини.

Прийоми самомасажу:

- Погладжування. Найпоширеніший прийом, виконується долонею. Долоню щільно прижимають до ділянки, що масажується, злегка обхопивши її. Погладжування можна робити однією рукою або поперемінно двома(одна іде за іншою, як би повторюючи її рухи). Погладжування діє безпосередньо на шкіру, звільняючи ЇЇ від вилущених клітин верхнього шару і поліпшуючи функції потових і сальних залоз, підвищує локальну темпера туру шкіри, прискорюючи струм крові і лімфи в судинах, впливає на закінчення периферичних нервів і через них на центральну нервову систему.

Погладжуваннями звичайно починають і закінчують самомасаж, здійснюючи рухи легко, ритмічно, повільно.

- Вижимання. Виконується ребром долоні, встановленої поперек ділянки, що масажується, або протилежною частиною кисті з боку великого пальця. Цей прийом робиться більш енергійно і впливає на більш глибокі шари шкіри. Вижимання підсилює рух крові і лімфи, сприяє ліквідації застійних явищ і набряків, дає болезаспокійливий ефект, підвищує тонус шкіри і м'язів, поліпшує їхній функціональний стан.

Розминання. Це основний прийом впливу на глибокі шари м'язовоїсистеми. Розрізняють ординарне і щипцевидне розминання. Ординарне(найбільш легкий прийом самомасажу) виконується в такий спосіб: випрямленими пальцями руки щільно охоплюють м'яз поперек, потім зводять їх (великий рухається в напрямку до інших чотирьох), піднімають м'яз і роблять обертальні рухи вбік чотирьох пальців, поступово просуваючи вперед. Рухи повинні бути плавними, без ривків. Даний прийом, виконуваний однією рукою, застосовується для масажу стегон, плечей, передпліччя, сідниць.

ЩипцІвидне розминання роблять однією або двома руками. Чотирипальці руки, що масажує, зводять навколо великого пальця щіпкою. Пальцями потрібно надавити на ділянку шкіри, одночасно обертаючи кистю правої руки вправо, лівої - вліво і просуваючи вперед. Самомасаж варто виконувати від початку сухожилля, м'яза. Щипцевидні розминання застосовують для масажу гомілок, передпліч, шиї. Цей прийом поліпшує еластичність сухожилля, розтягує укорочені фасції, поліпшує крово- і лімфообертання в ділянці, що масажується.

Потрушування, Цей прийом рекомендується виконувати відразу після розминання. Масаж роблять мізинцем і великим пальцем, які, захоплюючи м'яз, поперемінно ритмічно давлять на нього (великий палець рухається у бік мізинця, потім навпаки). Прийом сприяє кращому відтокові лімфи, рівномірно розподіляє міжтканеву рідину, впливає на поверхневі і глибоко розташовані тканини. Застосовується для масажу розслаблених великих м'язів гомілки, стегна, плеча, сідниці.

Розтирання. Цей прийом здійснюють більш енергійно, ніж всі інші. Суглоби і сухожилля, мало зрошувані кров'ю, масажують у всіх напрямках. Застосовують такі види розтирання: прямолінійне і колоподібне - подушечками всіх пальців або буграми великих пальців; прямолінійне - щипцеподібними рухами або основою долоні; гребнеподібне - пальцями, стиснутими в кулаки; спіралевидне - основою долоні (колоподібні рухи). ЦІ прийоми виконують, як правило, однією рукою. Можна також надавлювати іншою рукою на ту, що масажує.

Розтирання підсилює кровообіг, зігріває тканини, прискорює розсмоктування затвердінь, підвищує пластичність зв'язкового апарата, поліпшує рухливість суглобів.

- Ударні прийоми. Включають постукування, поплескування і рубання. Постукування виконують складеною в кулак кистю (з боку мізинця) однією або по черзі двома руками. При поплескуванні кисть повертається вниз, пальці злегка притискають до ділянки, що масажується, так, щоб між шкірою і долонею утворилася повітряна подушка. Рубання роблять випрямленими, широко розведеними і розслабленими пальцями. Удар наносять мізинцем, інші пальці в цей час стуляються. Ці прийоми підсилюють приплив крові до ділянки, що масажується, подразнюють м'язові волокна, підсилюючи їхню скорочувальну силу. М'язи, що масажуються, повинні бути максимально розслаблені. Ударні прийоми виробляються ритмічно, з частотою три удари в секунду.

3) Самовправлення та можливості його використання з метою запобігання професійних захворювань.

Комплекс прийомів самовправляння використовується для поліпшення стану плечового пояса, при виникненні в ньому хворобливих відчуттів (внаслідок зменшення рухливості суглобів або розвитку остеохондроза). Дозволяє усунути функціональне блокування або спазматичне скорочування м'язів за допомогою ритмічних прийомів пасивного переміщення частин тіла.

Для виконання самовправляння необхідно виконати такі вимоги:

цілком розслабити м'язи тіла (загальна релаксація);

розслабити м'язи хворобливої ділянки за допомогою самомасажу(прийоми: погладжування, тиск, розтирання, розтягування);

виконувати прийоми ручного впливу (самовправляння) у фазу видиху, оскільки при цьому м'язи розслаблюються найбільше ефективно;

повторювати прийом 5-10 разів, направляючи рух (взаємоковзання суглобних поверхонь, розтягання укорочених м'язів і зв'язувань) по подовжній осі;

для самовправляння прийняти вихідне положення, що сприяє фіксації нерухомої частини тіла і створенню контакту рук з його рухливою частиною, яка підлягає пасивному розтягуванню;

після виконання самовправляння утримувати позу за рахунок статичної напруги або гравітаційного обтяження протягом 20 секунд на видиху;

приймаючи вихідне положення, максимально розслабитися.

Курс самовправляння складається з 10-25 щоденних вправ (1-3 рази в день).

2. Практична частина.

Основні напрями роботи співпадають з виділеними вже темами, що виносяться на теоретичне обговорення:

1) Фізичні вправи як засіб формування елементів педагогічної майстерності.

Пропонується ряд окремих вправ, що сприяють корекції постави, і комплекс, що поєднує відповідні вправи в цілісну взаємодоповнюючу систему.

2) Вправи для підготовки до роботи і зняття загального стомлення. На жаль, серед молоді сьогодні малопопулярними є ідеї фізичної культури, у тому числі ранкової (вступної) гімнастики, що істотно знижує підготовленість молодих людей до тривалих професійних навантажень.

Підібрано ряд вправ (див. Додаток А), що, з одного боку, є ефективними для прискорення процесу впрацювання, тобто для більш швидкого й інтенсивного входження у виробничу діяльність. Вони підвищують активність фізіологічних процесів до оптимального рівня. З іншого боку, ці вправи сприяють швидкому зняттю втоми, яка вже наступила, оскільки перерозподіляють навантаження з перенавантажених дрібних груп м'язів, задіяних у виконанні професійних дій, на інші, більш великі.

Раніш була добра традиція виділяти частину робочого часу на виробництві для виробничої гімнастики. Сьогодні цей досвід фактично забутий. Тому важливо переконати студентів у доцільності таких розминок, їхньому відпрацьовуванню вже в процесі навчання у вузі.

3) Вправи для зняття втоми м'язів рук.

Учителеві приходиться багато писати (ведення навчальної документації, плани і конспекти уроків, звіти-характеристики на учнів). Тому студентам важливо засвоїти ряд вправ, що дозволяють швидко відновити працездатність м'язів рук.

4) Комплекси вправ для зняття стомлення органів зору. Педагогічна діяльність безпосередньо зв'язана з роботою з текстами, особливо в тих учителів, в обов'язок яких входить перевірка зошитів. Тому підтримка зорового апарата у функціональному стані - важливий засіб попередження порушень зору.

5) Вправи для підвищення мозкового кровообігу і розумової активності.

Праця вчителя відноситься до найбільш напружених видів розумової праці, що супроводжується значними стресами і частою перевтомою. Тому одним з видів професійних захворювань є порушення мозкового кровотоку.

Пропоновані вправи проводяться в основному сидячи. Вони не вимагають тривалого часу й особливого фізичного простору. Ряд з них може виконуватися навіть у тому випадку, якщо поруч знаходяться інші люди (наприклад, на перерві в учительській).

Вправи для зміцнення шийного відділу.

Вправи для зміцнення попереково-грудного відділу.

Вправи для зміцнення хребта.

Вправи на розтяжку хребта.

Як відомо, людина, що втомилася, особливо якщо вона тривалий час знаходився в статичній позі, потягується, прагнучи випрямитися, витягнутися сильніше. При потягуванні (а також при виконанні вправ на розтягнення) чергуються періоди напруги і розслаблення м'язів, що дозволяє людині за короткий час цілком відновити працездатність м'язів. У результаті дії розтяжок на м'язову діяльність підвищується рухова активність, поліпшується рухливість суглобів, кровообіг, живлення шкіри, м'язів.

Вправи на поліпшення роботи кишечника.

Одним із захворювань, що супроводжує педагогічну діяльність, є порушення роботи шлунково-кишкового тракту. Це викликано як порушеннями психосоматики внаслідок нервово-психічних напруг, так і конкретними обставинами: постійним порушенням режиму харчування, застійними явищами в області нижнього таза внаслідок сидячого способу життя, результатом чого є порушення перистальтики кишечника (хронічні запори).

При виникненні відповідних порушень корисними виявляються вправи (для їхнього виконання необхідний килимок, тому що більшість з них виконуються в положенні лежачи).

Оволодіння прийомами самомасажу.

Оволодіння прийомами самовправлення.

Отже, метою формуючого експерименту було розробити такий зміст і визначити організаційно-методичні особливості викладання предмету "Фізичне виховання", що сприяли би усвідомленню студентами множинного впливу занять фізичною культурою на особистісний та професійний розвиток. Тому вже з першого року навчання студентів викладачем ставилося завдання: розкрити весь спектр можливостей фізичного виховання, який містить: особистісну складову (самооцінка, формування позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості особистості), професійну складову (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичну складову (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючу складову (підвищення тонусу організму, працездатності), релаксуючу складову (засвоєння прийомів релаксації, подолання м'язових бар'єрів), соціальну складову (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь роботи в командах), тощо. Кожне заняття наповнювалось відповідними вправами.

У процесі реалізації експериментальної роботи студентам задавалась система рефлексивних процедур, які містили завдання при виконанні кожної вправи проаналізувати: чи важко було виконувати цю працю спочатку та наприкінці; що заважало цьому на початку та наприкінці; хто з учасників надавав допомогу та чиї дії ускладнювали виконання вправи; які внутрішні зрушення відбувались з самим виконавцем; яке значення мала вправа для покращення фізичного стану, для подолання внутрішніх бар'єрів та особистісного розвитку, для міжособистісних стосунків студентів, для професійного становлення; пропозиції щодо зміни або самої вправи, або умов ЇЇ виконання; пропозиції щодо тих вправ, які можна було б використати для подальшого розвитку. Відповідний аналіз студенти робили після кожного заняття в спеціальних щоденниках саморозвитку з обов'язковим звітуванням на наступному занятті.

Тобто, в процесі роботи на навчальних заняттях студентам давалось завдання не тільки відтворювати та засвоювати відповідні форми роботи, а й використовувати можливості фізичного виховання для власного розвитку. Очікувалося, що таким шляхом можна суттєво підвищити результативність відповідного навчального предмета, а, отже, його вклад в професійне становлення майбутніх учителів, вирішити важливі проблеми поєднання фізичного, психічного, особистісного розвитку кожного студента, створення міцного фундаменту для збереження та покращення його наявного та майбутнього здоров'я.

3.3 Підвищення ціннісного ставлення майбутніх педагогів до фізичної культури під впливом формуючого експерименту

Оцінка результатів формуючого експерименту може бути більш-менш достовірною лише за умов вихідної рівності груп, що залучені до експерименту. З такою метою перед початком формуючого експерименту було проведене відповідне анкетування (Додаток А, анкета 1). Порівнювався ряд показників, що відображають особливості вибору педагогічної професії.

У таблиці 3.9 наводяться дані, що характеризують мотиви вибору студентами відповідної професії (сама оцінка проводилася за 5-бальною шкалою: 5 - вплинув суттєво,..., 1 - зовсім не вплинув).



Таблиця 3.9

Значущість мотивів вибору професії вчителя студентами контрольної і експериментальної груп (за середньозваженою оцінкою)

Мотиви	ЕГ	КГ
Подобається робота з дітьми	3,1	3,5
Впевненість у своїх здібностях до цієї спеціальності	3,5	4,3
Хотілося бути такою, як улюблена вчителька (вихователька)	3,6	4,0
За рекомендацією осіб, що працюють за цією спеціальністю	3,7	3,5
Сімейна традиція	2,3	2,3
Порада друзів, знайомих	1,8	1,9
Більша можливостей до вступу саме в цей навчальний заклад (невеликий конкурс та ін.)	3,5	4,0
Хотілося мати будь-яку спеціальність, а цей варіант не гірший за інші	2,4	2,8
Бажання покращити стартові умови для подальшого вступу до більш престижного вузу	3,2	3,3
Навчання саме за цією спеціальністю, в цьому навчальному закладі надає можливість навчитись багато чому, що надалі буде корисним у житті	4,1	4,0
Приваблює зміст та структура професійної діяльності	2,9	3,6
Так склались обставини, що іншого вибору не було	3,1	2,7

Як видно з наведених у таблиці даних у контрольній груш більш представлені мотиви уподобання улюбленій вчительці, впевненість у своїх здібностях до цієї спеціальності, привабливість змісту та структури професійної діяльності. Тобто у студентів експериментальної групи мотиви власне професійного вибору представлені менше. В той же час показники прийняття рішення щодо вибору професії майже збігаються: 36,1% студентів експериментальної та 36,3% - контрольної прийняли рішення за 2 роки та більше, 14,5% та 5,4% - приблизно за рік, 47,3 % і 56,3% - менш ніж за рік до вступу. Рішення про вибір спеціальності за 2 роки і більше зробили 36,5% експериментальної та 27,3% контрольної групи, приблизно за рік -30,7 % та 47,3%, менше ніж за рік до вступу - 32,7% та 25,4%. Тобто, студенти контрольної групи дещо пізніше зробили свій професійний вибір, ніж експериментальної.

Розглянемо тепер, як оцінюють студенти можливість здійснення свого вибору (мрії).

Таблиця 3.10

Оцінка чинників, від яких залежить здійснення мрії та вибору

Чинники	ЕГ	КГ
Власні зусилля у поточній діяльності	31,8	32,0
Власні зусилля у майбутньому	29,1	28,0
Допомога інших людей	21,3	14,0
Відсутність перешкод від інших людей	8,5	12,1
Обставини	3,2	15,9

Отже, студенти експериментальної групи більш оптимістичні, вони зорієнтовані на допомогу інших людей, у студентів контрольної групи більше представлений певний фаталізм, очікування перешкод від людей і обставин. Але ця різниця не є великою (у межах 10-12%).

Вибір навчального закладу диктувався такими обставинами.

Таблиця 3.11

Причини вибору навчального закладу

Причини	ЕГ	КГ
Знаходиться близько від дому	23,7	14,1
Чув багато хорошого	14,3	11,2
Багато чому корисному навчають	17,6	21,2
Цікаво, повноцінне життя	10,5	13,5
Бажання добре підготуватись до самостійного життя	24,5	29,5
Перспектива вдалого працевлаштування	8,8	10,5

Отже, у студентів контрольної групи дещо кращі показники, що пов'язані з професійними аспектами, експериментальної групи - з розташуванням вищого навчального закладу.

Дещо критичніше оцінюють свої знання про майбутню спеціальність на момент вступу студенти контрольної групи: порівняно з 32,6% у експериментальній групі, тут 25,4% відповіли, що знали її добре; відповідно 30.8 і 47,3% вказали, що знали приблизно, і 36,6 та 27,3% - лише зараз зрозуміли, що майже не знали.

Більш переконані студенти КГ і у своєму професійному виборі: 27.9% (порівняно з 22 % у експериментальній групі) вважають, що усіма силами будуть прагнути перейти в обрану сферу. Але дещо нижче їх впевненість у тому, що це єдиний вид діяльності, яким би вони хотіли займатись.

Таким чином, можна вважати, що контрольна і експериментальна групи є майже ідентичними при певному переважанні чинників професійного вибору у контрольній групі. Це дає підстави вважати отримані результати експерименту достовірними, такими, що обумовлені формуючим впливом реалізованої програми роботи.

Перейдемо тепер безпосередньо до характеристики отриманих результатів.

Як відомо, однією з основних проблем, що вирішуються у процесі психолого-педагогічних досліджень, є проблема вимірювання результатів експериментальної роботи. Адже порівнювати групи, що вивчались за різними програмами, за знаннями є некоректним. Але зміни, що відбуваються на рівні ставлень, можуть бути взяті за основу оцінки ефективності формуючого експерименту.

Під час роботи вивчалась система ціннісних орієнтацій студентів та місце в її ієрархічній структурі аспектів, пов'язаних з фізичною культурою.

Нагадаємо, що з метою аналізу ставлень студентів до фізичної культури було проведено тестування на основі модифікованої методики М. Рокича, в який до складу термінальних цінностей було додано позиції "Фізичні можливості (відчуття радощів від досконалості свого тіла, фізичної активності, руху та "Психічне здоров'я", а до складу інструментальних цінностей - "Витривалість, здатність довгий час працювати на високому рівні продуктивності" та "Фізичні дані (сила)".

За результатами опитування 165 студентів Глухівського державного університету було доведено, що система ставлень студентів до таких важливих складових, як фізичне і психічне здоров'я, є вкрай незадовільною. Так, фактор фізичного здоров'я отримав 13-14 рангове місце, а фактор психічного здоров'я в загальній системі цінностей зайняв останнє, двадцяте місце. Аналогічний розподіл отримано і щодо інструментальних цінностей, де параметр "Витривалість" також вийшов на 16, а параметр "Фізичні дані" - на 20 рангове місце.

Розподіл відповідей свідчив також про наявність полярних думок стосовно кожного параметру у значної кількості осіб, які притримуються прямо протилежних точок зору та стратегій і тактик життєдіяльності.

За результатами формуючого експерименту виявилась помітна зміна ціннісних орієнтацій студентів. По-перше, параметр "Фізичне здоров'я" після експерименту вийшов на перше місце. По-друге, значно зменшився розподіл показників, тобто підвищилась ціннісно-орієнтаційна єдність студентів. Так, в групах, що не залучались до формуючого експерименту, параметр, який зайняв перше місце в термінальних цінностях ("Цікава робота"), мав середнє значення 8,3, тоді як після експерименту значення домінуючого фактору "Фізичне здоров'я" склало 4,2. Таким чином, певною мірою було подолано полярність ціннісних орієнтацій студентів.

Помітно підвищилась загальна оцінка професійної і особистісної значущості вузівського предмету "Фізичне виховання". В щоденниках саморозвитку студенти писали про ті можливості особистісного та професійного саморозвитку, які відкривають фізичні вправи: виховання волі, відпрацювання професійно значущих якостей, підвищення самоповаги тощо. Підвищилась і активність студентів у виконанні фізичних вправ у вільний час: вони висували перед собою завдання доопрацювати ті вправи, які давались на заняттях, з метою діагностування індивідуальних особливостей, подальшого підвищення власних можливостей.

За опосередкований показник результативності проведеної роботи з точки зору конкретних зрушень, що відбулися, було прийнято зміну рівня професійної культури зовнішнього вигляду у студентів, який вимірювався за допомогою сукупності експертних оцінок і самооцінок.

Питання зовнішнього вигляду вчителя, його адекватності тим освітнім моральним цінностям, які той транслює у навчальну аудиторію, є вкрай актуальними. Традиція виділення зовнішнього вигляду педагога як значущого аспекту навчально-виховної роботи закладалась багатьма поколіннями як практиків, так і теоретиків педагогіки. Акуратність у одязі, підтягнутість, зовнішня естетичність були обов'язковою умовою професійної відповідності.

Про значущість цих якостей як важливого компоненту педагогічної техніки переконливо писали А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський, маючи на увазі чіткість, завершеність, гармонійність рухів педагога, фізичну досконалість педагога. Фізична дія як важливий елемент психологічного стану актора, як засіб активізації творчого натхнення склали основу театральної педагогіки К.С. Станіславського, яка сьогодні широко використовується у професійній підготовці педагогів [див. 157]

З метою з'ясування, чи вплинула запропонована система роботи на зовнішній вигляд студентів, було здійснено експертне оцінювання і самооцінювання учасників дослідження за певною методикою.

Ми вважали, що базовими рисами, які значною мірою визначають естетичність, професійну доцільність зовнішнього вигляду педагога, є такі: хода, постава (поза) і жести. Кожний з цих ознак може бути виражений на трьох рівнях:

Хода: Низький рівень (1) - розхитаність або скутість, незграбність. М'яза тулуба і кінцівок занадто напружена ("м'язова броня"), від чого хода виглядає неприродною. Студент не здатний керувати ходою в ситуаціях підвищеної нервової напруженості, внаслідок чого ці ознаки ще більш підсилюються.

Середній рівень (2) - у ході є визначені недоліки, хоча в цілому вони і не так упадають в око, як у попередньому випадку. У ситуаціях підвищеної напруги ознаки підсилюються, однак у припустимих межах.

Високий рівень (3) - і в спокійному стані, і при підвищеній емоційній напруженості хода студента естетично організована, пластична, виражає впевненість у собі.

Поза: Низький рівень (1) - вигадлива або вимучена, надлишкова напруга, явно неадекватна характерові ситуації. Виражає (часто неусвідомлено для самого студента) виклик партнерові по спілкуванню або, навпаки, залежність від нього. Не проходить, а навпаки посилюється при включенні в діяльність (наприклад, під час мікровикладання).

Середній рівень (2) - поза не зовсім впевнена, естетично незавершена, передає хвилювання, внутрішнє напруження. Надлишкова напруга м'язів, що при включенні в діяльність згодом проходить.

Високий рівень (3) - поза елегантна, невимушена, відображає внутрішню впевненість у собі.

Жести: Низький рівень (1) - тулуб і кінцівки немов живуть окремим життям. Жестикуляція надлишкова, відволікає увагу партнера по спілкуванню від повідомлення, дратує. Або, навпаки, повна скутість, вимученість, неприродність жестикуляції.

Середній рівень (2) - жести в цілому досить помірні, але не зовсім органічні, не завжди адекватні ситуації, змісту спілкування, до деякої міри відволікають увагу співрозмовника.

Високий рівень (3) - жести пластичні, адекватні повідомленню, органічно вписуються в ситуацію взаємодії.

На початку роботи студентам І і III курсів було запропоновано оцінити один одного (тобто експертами виступали Інші члени академічної групи) І самих себе за даною схемою. Результати експертних оцінок з обліком тендерного аспекту представлений у табл. 3.12.



Таблиця 3.12

Розподіл студентів за рівнями сформованості показників зовнішнього вигляду (у %)

Курс	Стать	Кількість учасників	Хода	Поза	Жести
			1	2	3	1	2	3	1	2	3
1	чол.	68	64,6	28,5	8,9	61,8	33,8	7,4	61,6	35,2	3,0
	жін.	95	32,5	45,2	18,8	32,5	42,1	25,3	30,5	45,2	23,2
3	чол.	76	40,8	36,9	22,3	36,9	48,8	14,3	38,3	51,4	10,3
	жін.	103	29,1	44,6	26,3	16,5	43,5	33,0	20,4	50,5	29,1

Як свідчать отримані дані, у більшості студентів переважають низькі і середні рівні прояву аналізованих показників. При цьому юнакам властиві більш низькі значення, ніж дівчатам, особливо на першому курсі. Деякою мірою це може бути зв'язане з тендерними відмінностями в темпах онтогенетичного розвитку. Відомо, що у дівчаток у підлітковому віці фізичний розвиток йде більш інтенсивно, тоді як багато хлопчиків починають фізично інтенсивно розвиватися тільки наприкінці підліткового віку, і цей розвиток не завжди завершується до моменту вступу в інститут. До третього курсу і юнаки, і дівчата в основному вирівнюються у своєму фізичному розвитку, що й знайшло відображення у вирівнянні розподілу експертних оцінок. У той же час значна кількість студентів при традиційному навчанні залишаються на низькому і середньому рівнях сформованості показників зовнішнього вигляду.

Порівняємо тепер отримані по відповідних масивах дані експертної оцінки і самооцінки. Для більш чіткого представлення отриманих результатів скористаємося середніми значеннями рівнів по кожному показнику.

Таблиця 3.13

Співвідношення експертних оцінок і самооцінок учасників дослідження

Курс	Стать	Середні оцінки експертів	Середні значення самооцінки
		Хода	Поза	Жести	Хода	Поза	Жести
1	чол.	1,4	1,5	1,4	2,5	2,4	2,6
	жін.	1,8	1,6	2,0	2,1	2,2	2,2
3	чол.	1,8	1,8	1,7	2,3	2,4	2,4
	жін.	1,9	1,8	1,8	2,2	2,3	2,2

У цілому середні значення фізичного компонента зовнішнього вигляду (іміджу) складають: - на 1 курсі: у юнаків оцінка експертів 1,4, самооцінка - 2,4, у дівчат

- 1,8 І 2,2 відповідно;

- на 3 курсі: у юнаків оцінка експертів - 1,8, самооцінка - 2,4, у дівчат -1,8 і 2,2 відповідно.

З наведених даних чітко видно, що середні оцінки експертів і середні значення самооцінок помітно відрізняються. Більшість студентів вважають, що їхній зовнішній вигляд (за аналізованими показниками) наближається до оптимального рівня. Це відбиває труднощі самооцінювання, коли при відсутності навичок об'єктивної рефлексії студенти більш схильні завищувати рівень сформованості тих або інших якостей, ніж визнати їхню недостатність. У даному ж випадку мова йде про такі показники, які недоступні прямому самоспостереженню.

Розглянемо тепер кінцеві результати, отримані після формуючого експерименту. Нагадаємо, що під час експериментальної роботи з студентами кожна навчальна вправа включала рефлексивний аналіз, у т.ч. у професійному ракурсі. Відповідно до оцінки експертів, рівень сформованості фізичного компонента зовнішнього вигляду студентів-юнаків складає 2,3, по самооцінці - 2,4; дівчат - відповідно 2,5 і 2,3.

Таким чином, помітним є не тільки істотний приріст аналізованих показників, що свідчить про реальні зміни в культурі зовнішнього вигляду студентів, але й оптимізація самооцінок. Студенти перестали боятися зізнатися самим собі і навколишнім у власних недоліках, а це надійний гарант подальшої роботи над собою.

Показовими є зміни в оцінюванні студентами навчального курсу "Фізичне виховання" (табл.3.14). Для цього залучався той контингент студентів, який "на вході" мав низькі результати і з якими на протязі року проводилась відповідна робота.

Таблиця 3.14

Оцінки студентів навчального курсу "Фізичне виховання" до і після експерименту

Оцінки	Показники
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
До експерименту	3,1	4,3	3,7	4,1	4,1	4,4	4,5	3,1	2,4	1,8	4,4	2,3
Після експерименту	4,4	4,6	4,2	4,3	4,6	4,1	4,2	3,7	4,2	3,7	4,3	3,8

Таким чином, наслідком проведеної експериментальної роботи є помітні зміни, що відбулися у системі оцінок студентами курсу "Фізичне виховання" за більшістю критеріїв. Підвищилась оцінка професійної спрямованості предмету, його професійної необхідності (1 показник); вище оцінено якість викладання (2 показник); вище стало визнання студентами наявності у них власного інтересу до змісту даного предмету (3 показник). Оцінка науковості матеріалу, що викладається (4 показник), також зросла, хоча і не так помітно; збільшилась особистісна привабливість викладача (5 показник). Водночас знизився показник оцінки, яку студенту поставив викладач (6 показник), та яку він поставив би собі сам (7 показник), але за умов недиференційованого педагогічного оцінювання за заліковою формою. Це може бути доказом більш вимогливого ставлення студентів до себе, усвідомлення більш широкого діапазону та якості дій, що від них вимагаються. Зрозуміло, що збільшення завдань, які виконують студенти, призвело до певного зростання і показника важкості предмету для студента (8 показник), але це зростання супроводжувалося збільшенням самооцінки студентами ступеню активності щодо подолання труднощів, які виникають при вивченні предмету (9 показник). Вищою стала оцінка студентами обсягу навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання (10 показник), але збереглась висока оцінка можливостей виконання завдань, що виносяться на самостійне виконання (11 показник). І останнє, знизилась (а отже, стала більш критичною) самооцінка студентами ступеню власної підготовленості до занять з предмету (12 показник).