Організаційно-методичні основи занять фізичними вправами із учнями у спеціальних медичних групах

Андрій Костюк вважає, що значну увагу необхідно приділяти мотивації дітей до занять фізичною культурою на всіх рівнях, а цілі й завдання фзичного виховання ослаблених дітей мають враховуватися як потреби соціуму. Адже проблема охорони здоров'я підростаючого покоління як основоположна складова проблеми збереження генофонду нації завжди є приорітетною і потребує постійної уваги суспільства [27].

Інна Штреккер, учитель фізкультури Дружківської гімназії “Інтелект” (Донецька область) виділяє власну низку особливостей навчання дітей у медичних групах. Вона вважає, що уроки спеціальної медичної групи слід проводити окремо від іншої частини учнів тричі на тиждень, тривалість заняття повинна становити 40-45 хвилин, кількість учасників групи не повинна перевищувати 15 осіб.

На її думку, учні спеціальної медичної групи мають уміти вираховувати ЧСС і частоту дихання, обов'язково вести щоденник обліку фізичного розвитку і рухової підготовленості.

Штреккер І. переконана, що фізичне виховання ослаблених учнів не має обмежуватися уроками фізичної культури. Його слід підкріплювати дотриманням правильного режиму дня з обов'язковими фізкультурно-оздоровчими заходами (ранкова гігієнічна гімнастика вдома, фізкультурні хвилини і паузи під час проведення уроків та приготування домашніх завдань, ігри та фізичні вправи на великих перервах, фізкультурні заняття в групах продовженого дня). Також учитель вважає, що цих учнів обов'язково слід залучати до посильної позакласної роботи з фізичної культури: участі в масових фізкультурних виступах, святах, прогулянках, екскурсіях, спортивних вечорах тощо.

Штреккер виступає проти того, щоб дітей спеціальної медичної групи звільняли від занять і вони йшли додому. Вона говорить, що якщо цього дня має бути фізичний розвиток, то учень має виконувати якісь невеликі фізичні навантаження: бігати, стрибати (якщо йому дозволяє здоров'я). На її думку, потрібно, щоб за дотриманням цього більше слідкували директор та завуч школи. Адже під час уроку дитина повина отримувати знання про навантаження, які вона може виконувати, а також знати про стан свого здоров'я [60].

Хоч різні вчителі мають різні методики, використовують відмінні форми, методи та засоби навчання та виховання дітейспеціальної медичної групи, усі вони ставлять перед собою єдину мету - відновлення та зміцнення здоров'я дитини, виховання у них навичок здорового способу життя.



РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ З УЧНЯМИ, ЯКІ ЗА СТАНОМ ЗДОРОВ'Я ВІДНЕСЕНІ ДО СПЕЦІАЛЬНОЇ МЕДИЧНОЇ ГРУПИ

2.1 Особливості методики занять з учнями спеціальної медичної групи з урахуванням характеру захворювання

У відповідності до характеру захворювання учнів в спеціальних медичних групах, виділяють особливості методики проведення занять[16].

При захворюванні серцево-судинної системи. Правильне, повноцінне дихання при виконанні фізичних вправ сприяє зниженню ЧСС та покращенню функцій серцево-судинної системи. Поступове покращення реакції пульсу на фізичне навантаження дає підставу до поступового збільшення навантаження.

Фізичні вправи дітям, які мають захворювання серцево-судинної системи, слід виконувати під контролем зміни ЧСС та кров'яного тиску. В підготовчій частині уроку під час виконання вправ не повинно перевищувати 120-130 ударів за хвилину. Кров'яний тиск повинен змінюватись наступним чином: систолічний збільшується, а діастолічний - знижується, або залишається на попередньому рівні. Кров'яний тиск слід вимірювати безпосередньо зразу після навантаження на першій хвилині відновлювального періоду.

Загальнорозвиваючі вправи в підготовчій частині уроку проводяться в темпі глибокого ритмічного дихання. Лише по мірі адаптації серцево-судинної системи слід поступово збільшувати темп рухів та виконувати більш складні по координації вправи.

В підготовчій частині учням, які мають захворювання серцево-судинної системи, не слід давати силові вправи, які супроводжуються затримкою дихання. В основній частині уроку вправи також слід застосовувати з великою обережністю. Напруження повинно бути помірним, короткочасним, не супроводжуватись венозним застоєм крові, (почервоніння шкіри та обличчя), проявами головного болю, запамороченням або порушенням координації рухів, а також появою болю в ділянці серця [11].

Для учнів з гіпертонічною хворобою силова напруга, а також вправи з положенням тіла вниз головою (стійки на голові і руках, перекиди, різкі нахили тулуба) повиннібути повністю виключені. Для них можна проводити такі комплекси вправ.

Сидячи на стільці.

1. Сидячи на краю стільця руки на стегнах: згинаючи праву ногу, розігнути ліву та навпаки, не відриваючи ніг від підлоги (почергово ковзання ногами по підлозі).

2. Кругові оберти правою рукою вперед, потім назад, теж саме лівою рукою. 10-15 обертів кожною рукою.

3. Руки вперед в сторони - вдих; опустити видих (6-8 разів).

4. Руки на сидіння -видих, на видиху -випрямити ногу вгору, торкаючись спинки стільця. Позачергово кожною ногою по 6-8 повторень.

5. Розслаблено підняти руки вгору - вдих; опускаючи руки, відвести їх назад і нахилитись вперед, не опускаючи голови - видих (6-8 разів).

6. Руки в сторони - видих, підтягнути коліна до грудей за допомогою рук -видих, почергово (6-8 разів).

7. Руки на пояс. Відвести праву руку вправо-назад з поворотом голови -вдих, руки на пояс -видих. Почергово 6-8 раз.

8. Встати піднімаючись на носках, руки вперед -вдих; сісти -видих (4-6разів).

Стоячи.

1. Ходьба звичайна, ходьба схресним кроком з махами руками в протилежну сторону. Тривалість 20-30 с.

2. Тримаючись рукою за спинку стільця махи ногою і рукою вперед назад, теж саме другою ногою по 10-12 р.

3. Тримаючись руками за спинку стільця, кругові оберти в поперековому відділі6-8 обертів в кожен бік.

4. В. п. - стійки ноги нарізно, махи руками назад-вліво і назад-вправо(10-12р).

5. Ходьба, махи руками вперед-назад, на 3 кроки - вдих, на 4-5 кроків - видих (1-2 хв).

6. Ходьба, перекатом з п'ятки на носок (20-30 с).

7. В. п. -стійка ноги нарізно. Руки через сторони вгору - вдих; нахил вперед, опускаючи руки -видих.

8. Руки в сторони. Підняти праву ногу вбік тримати 3-4с - вдих, опускати - видих, теж саме лівою ногою(6-8р).

9. В. п. -стійка ноги нарізно, широкі кругові оберти руками вперед та назад (8-10 р).

10. Ходьба звичайна, ходьба з високим підніманням стегна, ходьба з поворотом на 360 градусів (30-40 с).

Для учнів з гіпертонічною хворобою слід широко застосовувати циклічні фізичні вправи в повільному та середньому темпі (ходьба, біг та ін.), в яких є чергування помірних скорочень з повним розслабленням великих м'язових груп. Також фізичні вправи легко поєднуються з диханням, сприяють посиленню периферійного кровообігу, що веде до нормальної роботи серця і навіть полегшує його роботу, якщо вони поєднуються з повноцінним диханням.

Швидкісні фізичні вправи, які швидко викликають велику ЧСС, слід включати поступово після того, як буде відмічено покращення кровообігу.

Швидкість, тривалість виконання швидкісних навантажень для учнів, які мають захворювання серцево-судинної системи, повинні бути суворо індивідуальними [15].

При захворюваннях органів дихання. Для учнів які мають в легенях локальні зміни (хронічна пневмонія, хронічний бронхіт та ін.)при наявності плевральних спайок, які обмежують рух діафрагми грудної клітки слід добиватися збільшення рухливості грудної клітки. Особливу увагу слід звертати на наповнених тривалий видих, із скороченням допоміжних м'язів (м'язів тулуба, шиї грудних та інші). Повний напружений вдих робити не рекомендується.

Для осіб, хворих на бронхіальну астму та астматичний бронхіт, в міжприступний період заняття слід проводити кожного дня.У роботі з дітьми, що хворіють бронхіальною астмою можна використовувати такий комплекс вправ.

1. Сидячи на стільці, руки на колінах. Руки за голову, прогнутись - вдих; повернутись у в. п. - видих (4-6р).

2. Сидячи на стільці, руки на поясі. Вдих - підтягнути руками коліно до грудей - видих (3-6 р).

3. Сидячи на стільці, ноги нарізно, руки внизу, нахил вліво, рукою торкнутись підлоги, другу до плеча - видих. Повернутись у в. п. -вдих. Те ж саме з нахилом в другий бік (4-6р).

4. Сидячи на стільці. Руки в сторони - вдих руки навхрест на грудях, встаючи нахил вперед - видих (4-8р).

5. Сидячи на стільці, руки на колінах. Відводячи голову назад, прогнутись - вдих; повернутись у в. п. -видих, відтворивши звук “ж-ж-ж” (4-6р).

6. Ходьба звичайна - 1-2хв. Ходьба з підніманням рук в сторони на вдиху та опусканням на видиху -1-2хв. Ходьба з уповільненням темпу та подовженням видиху -30-60с.

7. Стоячи, ноги нарізно, руки вниз. Прогнутись, з'єднавши руки за спиною - вдих; нахилити голову вперед, прямі руки з'єднати внизу перед собою подовжений видих, відтворюючи звук “у-у-у”(3-5р).

8. Стоячи ноги нарізно, руки на поясі. Відвести ліву ногу назад на носок, злегка повернути тулуб вправо, праву руку в сторону (подивитись на неї) - вдих; повернутись у в. п. - видих; теж саме в другий бік(3-4р).

9. Ноги нарізно руки вниз. Нахил вправо, праву руку на пояс, ліву вгору вдих, повернутись у в. п. - видих; теж саме в другий бік(3-4р).

10. Стоячи, ноги нарізно, руки опущені, руки вгору - вдих; нахил вперед -видих(5-10р).

11. Стоячи, ноги нарізно, руки опущені, руки внизу. Руки до плечей, прогнутись - вдих; покласти руки на нижні краї грудної клітини, (збоку і трохи спереду) зробити вдих, натискаючи руками на ребра (4-5 р).

12. Стоячи, руки в сторони. Зробити вдих присісти на носках і нахилити тулуб так, щоб стегна стиснули грудну клітку (руки-спереду на колінах), зробити подовжений видих (5-8 р).

13. Сидячи на стільці, руки до плечей, лікті з'єднані і притиснуті до тулуба, голова нахилена вперед.

Фізичні вправи в підготовчій частині заняття для учнів спеціальної медичної групи проводяться в повільному темпі, завжди суворо узгоджені з ритмом дихання, особливий аспект робиться на повний видих. Під час підготовчої частини, учень повинен добре розігрітися, в нього повинно з'явитися помірне потовиділення. Після цього дихання покращується, протікає вільно і фізичні навантаження виконуються значно легше. В основну частину заняття слід включити різноманітні ігри, швидкісні напруги, навантаження, підвищений емоційний стан, чергуючи їх з дихальними вправами.Під час занять фізичними вправами підвищується функція симпатичної нервової системи, що сприяє розширенню бронхів.

При всіх захворюваннях органів дихання під час виконання фізичних вправ слід дихати тільки через ніс.

Оздоровчий ефект фізичних вправ для хворих із захворюваннями органів дихання підвищується за умови суворого дотримання гігієнічних умов місць занять та постійному проведенні елементів загартовування [17].

При захворюваннях органів травлення.Поряд із загально-розвиваючими вправами для учнів, які мають захворювання органів травлення, широко та постійно слід включати спеціальні вправи для м'язів живота, які викликають місцеве посилення кровообігу, ведуть до зміцнення м'язів черевного пресу, підвищують чуттєвість змінених органів та викликають великі коливання внутрішньочеревного тиску.

Спеціальні вправи не повинні викликати в учнів болі в органах порожнини живота. Амплітуда, темп рухів та кількість повторень цих вправ суворо індивідуальні і залежать від фізичної підготовленості та реакції на навантаження. При появі болю виконання цих вправ припиняється і в подальшому застосовується з обережністю. Спеціальні вправи необхідно поєднувати з правильним диханням, а при виникненні задихання чергувати їх з дихальними вправами.

Фізичне навантаження в підготовчій частині слід проводити під контролем ЧСС. Величина навантаження визначається функцією серцево-судинної системи.

Заняття повинні викликати позитивні емоції (радість, задоволення та ін.). В заняття необхідно включити рухливі ігри та елементи спортивних ігор, а з часом по мірі зростання тренованості дозовані за часом спортивні ігри, плавання та інше.

Не можна застосовувати великі силові напруги, піднімання тягарів, вправи та види спорту, які викликають струс тіла [11].

Заняття фізичною культурою в СМГ зазвичай призначаються після проведення курсу лікування в лікарні або санаторії в період одужання. При цьому потрібно враховувати наступне:

· в підготовчій частині вправи для м'язів черевного пресу потрібно застосовувати з великою обережністю, а при наявності болю вони виключаються;

· не слід давати вправи з нахилами тулуба назад та підніманням рук догори. Заняття фізичними вправами слід поєднувати із суворим гігієнічним режимом праці та відпочинку;

· рекомендується: ранкова гігієнічна гімнастика, піші прогулянки, заміські екскурсії.

· забороняється піднімання вантажу, стрибки та інші різкі вправи, які викликають струс тіла.

При функціональних захворюваннях нервової системи та обміну речовин.При проведенні занять з учнями, хворими на гіпертиреоз слід враховувати, швидкісні фізичні навантаження, але у них недостатня витривалість. Враховуючи велику збудливість цих хворих, швидкісні фізичні навантаження слід проводити з обережністю, під контролем реакції серцево-судинної системи.

В підготовчій частині не рекомендуються виконувати стрибки, біг на короткі дистанції, човниковий біг, вправи з різкою зміною швидкості та напрямку.

Фізичні вправи слід проводити в повільному та середньому темпі широко використовуючи гімнастику, рівномірний біг в повільному та середньому темпі, рухливі ігри, елементи баскетболу, плавання.

При порушеннях жирового обміну та ожирінні величина фізичних навантажень визначається фізичною підготовленістю студентів з урахуванням більш швидкої втоми і, як правило, зниженої функції органів кровообігу та дихання. Рекомендуються різноманітні фізичні вправи за участю великих м'язових груп, які виконуються в середньому темпі добре поєднані з дихальними вправами. В заняття слід включати гімнастичні вправи з тягарями та опором. Широко застосовуються вправи з набивнимим'ячами, гантелями різноманітними м'ячами, ходьба та біг в повільному темпі. Обережно слід застосовувати вправи на гімнастичних приладах та стрибки.

В результаті фізичних занять повинно відбуватись покращення фізичного розвитку - збільшення рухомості грудної клітки, зменшення обхвату живота та підвищення показників фізичної підготовленості. Необхідно суворо дотримуватись режиму харчування. Іноді корисно фізичні навантаження поєднувати з додатковою вітамінізацією.

При неврозах, неврастенії, психастенії, фізичне навантаження повинно слугувати засобом відпочинку та зміцнення нервової системи.В занятті повинні переважати, нескладні за координацією, різноманітні гімнастичні вправи, ігри які викликають позитивні емоції, забезпечують різноманітний вплив на організм.Сприятливий вплив фізичного навантаження посилюється, якщо заняття забезпечується музичним супроводом, проводиться в хороших санітарно-гігієнічних умовах, на свіжому повітрі без сторонніх, які спостерігають за заняттям.

Регулярні заняття дають покращення загальної працездатності, за умови суворого дотриманням режиму та розпорядку дня [15].

При захворюваннях опорно-рухового апарату.В методиці проведення занять з дітьми спеціальної медичної групи, що мають захворювання опорно-рухового апарату, в доборі комплексів фізичних вправ потрібно забезпечити суто індивідуальний підхід, виходячи з рухових можливостей. Окрім загально-розвиваючих вправ, слід широко використовувати локальні вправи, спрямовані на зміцнення м'язів, які забезпечують компенсаторну функцію та покращення рухів.

При хронічних захворюваннях суглобів обмеженням їх рухомості при залишкових явищах поліомієліту та інших захворюваннях ЦНС, які викликають порушення рухів, вельми корисно та ефективно застосовувати комплексні заняття [60].

При остеохондрозі перш за все потрібно в підготовчій частині уроку зробити розминку. Краще всього, якщо це буде ходьба. Якщо немає больового синдрому, можна перейти на біг у легкому темпі. Під час виконання вправ важливо правильно дихати. В більшості вправ рекомендується робити видих на зусиллі. Потрібно не затримувати дихання і не скорочувати видих. В повсякденних заняттях обов'язково застосовувати самомасаж. В основному це потирання, погладжування, вминання. Можна використовувати такий комплекс вправ:

1. Лежачи на спині, руки в сторони. Напружити м'язи шиї, зігнути голову, одночасно зігнути пальці стоп на себе 5-7 раз, підтримувати напруження 3-5 секунд.

2. Лежачи на спині, зігнути ноги в колінах, взятися руками за гомілковостопний суглоб. Прогнути спину 3-5 секунд 5 раз.

3. Ноги на підлозі, на перекладині, розслабитись, відчути, як тягнеться грудний відділ хребта.

4. Стоячи. Завести руки за спину, зложити в замок, напружити руки.

5. Стоячи на плечах і потилиці, небагато зігнути ноги, напружити спину, утриматись 5-10 секунд 5 раз.

6. Лежачи на спині, ноги зігнути в колінах, руки на підлозі, кисті рук - до стоп, підняти праву ногу, підтримати напруження 3-5 секунд 5 раз.

7. Сидячи на п'ятках взявшись кистями рук за гомілковостопний суглоб, зігнутись повільно вперед, доторкнутись лобом підлоги, прогнутися в грудному відділі, підтримати напруження 3 -5 секунд.

8. Лежати на животі, руки вперед. Прогнутись, підняти від підлоги ноги і руки одночасно.

9. Лежачи на животі, руки в перед, потягнутись, ніби розтягуючи грудний відділ. Підтримувати напруженість 5-8 секунд 5 раз.

10. Сидячи на п'ятках, взятися руками за гомілковостопний суглоб, прогнутися 3-5секунд 5 раз.

11. Взятися руками за гімнастичну стінку, упертися лівою ногою в перекладину, прогнутися в грудному відділі.

12. Стоячи. Нагнутися вліво, одна рука піднята, друга напружена.

13. Сидячи на стільці руки за голову, прогнутися.

14. Лежачи на животі взяти руками за гомілковостопний суглоб, прогнутися в грудному відділі, підтримати напруженість.

15. Лежачи на животі взятися за гомілковостопний суглоб. Підняти одне плече, повернутися в вихідне положення, тоді інше плече: 5-8 раз. Кожним плечем.

16. Стоячи, взятися руками за гімнастичну палку, викручуючи руки, занести палку за спину, можливо більш вузьким хватом.

17. Сидячи на п'ятках, зігнути ліву руку, доторкнутися нею хребта, правою допомогти лівій руці. Потім навпаки.

18. Стоячи одна нога на опорі, боковий нахил до ноги, яка знаходиться на опорі, покачуючись по 5 раз до кожної ноги.

19. Стоячи біля стіни прогнутися в спині. Підтримуючи напруження 5-7 секунд 5-7 раз.

При захворюваннях нирок.В гострому та підгострому протіканні хвороби при порушені функцій нирок фізичні навантаження протипоказані.При хронічному нефриті використовуються помірні фізичні навантаження, які проводяться методом лікувальної фізичної культури (ЛФК), спрямовані на зміцнення організму. Заняття краще проводити на свіжому повітрі при температурі не нижче 10 градусів Цельсію. Забороняється заняття по плаванню, фізичні вправи, які супроводжуються струсами тіла (стрибки через перешкоди, зіскоки з приладів та інше), та навантаження, які викликають різке підвищення внутрішньочеревного тиску (піднімання тягарів, напруження, різкі махові рухи нижніми кінцівками) [11].

У разі хвороби учні можуть поновлювати відвідування занять через певний проміжок часу. Наведемо дані найпоширеніших хвороб і терміни відновлення занять після одужання[60].

Таблиця 2.2.

Приблизні строки відновлення групових занять фізичними вправами після деяких гострих захворювань

Захворювання	Від початку відвідування навчального закладу	Примітка
Ангіна	2-4 тижні	В подальшому уникати переохолоджень (лижі, плавання)
Бронхіт. ГРВІ	1-3 тижні	Взимку здійснювати диханя лише через ніс
Отит гострий	3-4 тижні	Уникати переохолоджень. Заборонено плавання
Пневмонія	1-2 місяці	Уникати переохолодження
Плеврит	1-2 місяці	Виключати вправи на витривалість, а також пов'язані з напруженням
Грип	2-4 тижні	Контроль серцево-судинної системи
Гострі інфекційні захворювання	1-2 місяці	При задовільних результатах функціональної проби серця (20 присідань)
Гострий нефрит	2-3 місяці	Категорично заборонені вправи на витривалість і плавання. Постійний контроль за складом сечі
Гепатит вірусний	8-12 місяців	Виключаються вправи на витривалість
Апендицит (після операції)	1-2 місяці	Уникати напруження
Перелом кісток	1-3 місяці	Уникати навантаження на ушкоджену кінцівку
Струс мозку	2 місяці та більше до 1 року	Виключити вправи, пов'язані з різким струсом тіла
Розрив м'язів	Не менш як через 6 місяців	Попередньо необхідна лікувальна фізична культура

2.2 Методи та засоби фізичного виховання дітей в спеціальних медичних групах

Визначивши мету і завдання будь-якої діяльності, її суб'єкти підбирають адекватні засоби та методи їх вирішення.

Знання засобів та методів фізичного виховання дозволить вчителю обирати найефективніші з них і розробляти нові відповідно до конкретно поставлених педагогічних завдань[10].

Для національної системи фізичного виховання характерний цілий комплекс засобів. При цьому основним засобом вирішення завдань фізичного виховання і досягнення його мети є рухова активність людини (фізичні вправи, народні ігри і забави, військові, побутові та професійні дії (якщо вони виконуються за відповідною програмою).



Таблиця 3.2.

Засоби фізичного виховання

Натуральні сили природи	Правильний режим харчування, праці та відпочинку	Гігієнічна гімнастика	Гігієна догляду за тілом	Гімнастика, спортивні ігри, туризм, праця

Концепція національного виховання під основою фізичного виховання дітей передбачає повноцінний фізичний розвиток особистості, сформованість її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонії тіла та духу, людини і природи.

“Кожен народ виробив свої національні види вправ і рухливих ігор. Вони можуть попонити сучасні методи фізичного виховання”. Ще за часів Київської Русі були напрацьовані прекрасні методи вишколу, загартовування дітей, формування воїнського лицарства і мужності. Тут сила і витривалість, тіло гартування проходили в постійних іграх, забавах, танцях, змагальних вправах тощо [51].

Досвід та результати наукових досліджень дозоляють рекомендувати застосуваня у спецмедгрупах таких найрізноманітніших засобів фізичної культури як вправи для загального розвитку, а також спеціальні та дихальні,ходьба, біг, плавання, рухливі і гри та елементи спортивних ігор [57].

Основними засобами фізичного виховання дітей, що мають відхилення у стані здоров'я є фізичні вправи, що використовуються з лікувальною метою та природні чинники. Вправи підбираються, виходячи з медичних показань та протипоказань.

Фізичні вправи історично склалися у вигляді гімнастики, ігор, спорту і туризму. Коли вирішуються завдання фізичного виховання, говориться про фізичні вправи як про засіб. За за допомогою однієї вправи, виконаного один раз, педагогічних цілей досягти неможливо. Необхідно повторюватийого для того, щоб удосконалити або розвинути рухові якості. Тому фізичні вправи розглядаються не тільки як засіб, але і як метод навчання і виховання.

Найважливіша ознака фізичних вправ - повторність їх застосування.За допомогою фізичних вправ, з одного боку, здійснюється біологічний вплив на організм людини, змінюється його фізичний стан, з іншого - передається суспільно-історичний досвід одного з видів діяльності, тобто здійснюється соціальний вплив.

Характерною рисою фізичних вправ є те, що вони пов'язані з активною руховою діяльністю людей. Фізичні вправи являють собою цілеспрямовані та свідомі дії, вони пов'язані з цілим рядом психічних процесів, з розумовою роботою, переживаннями, розвивають інтереси і почуття, волю і характер і є, таким чином, одним із засобів духовного розвитку людини. Фізичні вправи можна розглядати як дії, в яких виявляється єдність фізичної і психічної діяльності людини. Вони впливають не тільки на організм, але й на особистість [4].

Класифікація фізичних вправ як засобів фізичного виховання в спеціальних медичних групах, запропонована І.Вржеснєвським і О.Денисенко, ґрунтується на оздоровчому та розвивальному (стимулюючому) ефекті.

1. загальнооздоровчівправи, спрямовані на досягнення загального неспецифічного оздоровчого ефекту, вони використовуються при будь-яких захворюваннях. Сюди відносять: динамічні, циклічні, для формування правильної постави, дихальні, релаксаційні;

2. специфічно-оздоровчі (лікувальні) - впливають на ланку патологічних процесів в організмі;

3. загальнорозвивальні (стимулюючі) - чинять оздоровчий вплив на усі функції організму, стимулюють фізичний розвиток, створюють базу для розвитку окремих рухових здібностей (сили, координації, рівноваги тощо).

4. спеціально-розвивальні - сприяють розвитку окремих рухових якостей: сили, швидкості, витривалості, гнучкості тощо, викликаючи специфічні зміни у функціональних системах організму, що лімітують рівень їх прояву [19].

Всі вправи поділяються на загальнорозвиваючі та загальнозміцнюючі - спрямовані на оздоровлення та зміцнення всього організму та спеціальні, які мають вибіркову дію. Часто одні і ті ж самі вправи для однієї людини можуть бути загальнозміцнюючими, а для іншої - спеціальними. Наприклад, вправи для тулуба, за умови спеціальної методики їх використання, застосовуються, як спеціальні при порушеннях постави. Лікувальний ефект фізичного виховання в спеціальних медичних групах перш за все визначається використанням спеціальних вправ.

Фізичні вправи, що використовуються у фізичному вихованні з дітьми СМГ, діляться на:

- гімнастичні;

- ігрові;

- туристичні (прикладні) [7].

До гімнастичних вправ належать: вправи на рівновагу, координацію, ідеомоторні вправи та корегуючі. Вправи на рівновагу активізують не лише вестибулярні, але й тонічні і статичні рефлекси. Вони застосовуються для подолання дискоординації між руховими та вегетативними функціями (головокружіння, нудота, потовиділення, зниження ЧСС).

Вправи на координацію сприяють відновленню та удосконаленню загальної координації людини, чи координації окремих сегментів тіла. Особливе їх значення для хворих, що знаходились на тривалому постільному режимі та при розладах ЦНС і периферійної нервової системи[8].

Ідеомоторні вправи сприяють підвищенню електрозбудливості м'язів, активізують процеси дихання і кровообігу. Вони використовуються як засіб для підвищення загального тонусу організму.

Корегуючі вправи використовуються:

а) для укріплення слабких та розтягнутих м'язів ;

б) для розслаблення контрагованих м'язів, тобто для відновлення нормальної м'язової ізотонії.

Ці вправи використовуються при захворюванні та порушенні опорно-рухового апарату. Крім розглянутих видів гімнастичних вправ, окремими авторами розглядаються ще такі групи вправ:

- на розтягування;

- на розслаблення;

- в полегшених умовах;

- рефлекторні;

- лікування положенням тощо [34].

На розтягування (застосовується при недостатній рухомості суглобів, пониженій еластичності тканин та шкіри); розслаблення (передбачають довільне зниження тонусу різних груп м'язів); в полегшених умовах (з усуненням сили тертя, тяжіння - наприклад: згинання в ліктьовому суглобі з опорою на стіл, тощо); рефлекторні (передбачають дію на певні групи м'язів через напруження інших м'язових груп - наприклад, укріплення м'язів плечового поясу рефлекторно впливає на м'язи тазу та стегон); лікування положенням (застосування фіксуючих пов'язок, лонгеток, валиків тощо) для усунення патологічних позицій в суглобах, або для створення найкращої позиції для відновлення функцій м'язів.

Туристичні, або прикладні вправи - це ходьба, біг, лазіння, ходьба на лижах, вправи у воді. В.А.Епіфанов до прикладних вправ відносить також трудові вправи (в рамках методу трудотерапії).

5. Хоча всі вправи тією, чи іншою мірою пов'язані з диханням, прийнято виділяти групу дихальних вправ у самостійну. Дихальні вправи - один з найважливіших засобів загальної реабілітації. Існують різноманітні методики дихальних вправ, які застосовуються в залежності від стану хворого. Однак, спільне правило для них - це активізація видиху, що дозволяє цілеспрямовано втручатися в дихальний цикл. Всі дихальні вправи діляться на динамічні, що поєднуються з рухами руками, плечового поясу, тулуба та статичні (умовно), які відбуваються лише при участі діафрагми та міжреберних м'язів [33].

У залежності від виду захворювання існують особливості використання фізичних вправ у роботі з дітьми, які мають різні захворювання.

Основним змістом занять у спеціальній медичній групі дітей із відхиленням у діяльності серцево-судинної системи будуть гімнастичні вправи, а також ефективними будуть вправи на витривалість (ходьба, біг, плавання,лижі). Обов'язковими є дихальні вправи. Показники ЧСС у початковий період занять мають становити 100-110 уд/хв.,згодом, по мірі покращення адаптації апарату кровообігу до навантажень, ЧСС може становити до 130-140 уд/хв..

Школярам із гіпертонією протипоказані різкі нахили голови, різка зміна положень тіла, вправи з натужуванням, затримкою дихання, виси до низу головою, перекиди. Для зниження підвищеного тонусу артеріальних судин використовуються вправи на розслаблення та дихальні врави.

Характерними у спеціальні медичній групі дітей із захворюваннями органів дихання будуть вправи на витривалість (біг, ходьба, плавання) із дозуванням інтенсивності за ЧСС 100-110 уд/хв., також необхідно включати елементи спортивних ігор, дихальні вправи, які мають бути спрямовані на навчання дітей змінювати ритм, глибину та частоту дихальних рухів.

Основним змістом занять у СМГ із захворюваннями суглобів та периферійної нервової системи будуть вправи на гнучкість, спрямовані на збільшення рухливості в суглобах та зміцнення м'язів та зв'язок[16].

У роботі з дітьми із порушенням постави основними будуть вправи на гнучкість, спрямовані на збільшення рухливості у кульшових суглобах та зміцнення м'язів та зв'язок, вправи на розвантаження та вигинання хребта, вправи для м'язів черевного пресу, дихальні вправи, вправи на зміцнення м'язів хребта, вправи на закріплення навички правильної постави, вправи з лежання випуклою частиною хребта на твердій опорі.

Основним змістом занять з дітьми із сколіотичною хворобою хребта будуть вправи спрямовані на розвантаження хребта із вихідних положень лежачи та стоячи в партері, вправи на витягнення хребта(потягування, виси на гімнастичній стінці, підвішування на похилій площині), вправи спрямовані на мобілізацію та гіперкорекцію хребта, на розвиток сили м'язів тулуба, дихальні вправи, які спрямовані на розвиток навичок правильного дихання.

Слід зазначити, що викладачу необхідно уважно стежити за об'єктивними ознаками втоми, і в залежності від ступеня втомленості змінювати параметри фізичного навантаження для усієї групи або для окремих учнів.

Експериментальною базою дослідження впливу фізичних вправ на організм дітей, які за станом здоров'я належать до спеціальної медичної групи стала, в період з 2011-2012 по 2012-2013 навчальний рік, Западинська ЗОШ І-ІІІ ступенів Красилівського району Хмельницької області.

Було виявлено, що серед учнів початкових класів до спеціальної медичної групи віднесено 19% школярів, з яких більша половина страждають одночасно двома-трьома хворобами. У першому класі у 2011-2012 н.р. навчалась 1 дитина з ослабленим здоров'ям, у другому - 2, в третьому - 4 та 5 учнів в четвертому класі.

Клас 4 3 2 1
К-ть дітей	1 2 3 4 5

Рис. 4.2. Діаграма вікових змін зростання захворюваності серед учнівпочаткових класів

Аналізуючи діаграму, можна простежити, що з віком відбувається зростання захворюваності. Можна припустити, що це пов'язане із збільшенням обсягу навчального навантаження, а також із зниженням обсягу рухової активності, часу перебування дітей на свіжому повітрі.

Спостерігаючи за дітьми СМГ, ми дійшли до висновку, що вони вирізняються низькими показниками опірності організму, частішими захворюваннями, тривалішим протіканням хвороби. Фізичний розвиток в учнів спеціальної групи, як показали спостереження й дослідження, виявився гіршим, ніж у їх ровесників з основної медичної групи. Поряд з фізичною у деяких з них спостерігалась ще й психологічна непідготовленість до занять з фізичного виховання. Це виражалося в недовірі, страху перед заняттям, небажанні займатися фізкультурою.

Так, як рухова активність відіграє важливу роль в житті людини, було вирішено регулярно застосовувати фізичні вправи у роботі з дітьми, які за станом здоров'я належать до СМГ. Дослідження виявило деякі ефекти регулярного застосування фізичних вправ. Серед них:

- економізація функцій;

- нормалізація тонусу;

- компенсація функцій;

- нормалізація функцій;

- поліпшення трофіки.

Економізація функцій полягає в тому, що регулярні заняття фізичними вправами змушують серце пристосовуватися до умов роботи, викликають розширення камер серця і збільшують силу окремих скорочень завдяки збільшення товщини стінок міокарду, що веде до більш економної роботи серця у спокої і під час фізичного навантаження. Зростає сила серцевого викиду, частота скорочень за хвилину зменшується , що робить відпочинок серця більш тривалим. Під впливом регулярного застосування фізичних вправ у роботі з дітьми СМГ зростала глибина дихання, частота дихальних актів зменшувалась.

Тонус значною мірою визначає здатність до регенерації, тобто інтенсивність відшкодування організмом відмерлих під час хвороби тканин. Тонізуючий вплив мають не лише фізичні вправи, а ще пояснення та команди. Було простежено, що правильно організовані заняття з фізичної культури викликають у дітей позитивні емоції, а це, як відомо, створює позитивний фон для діяльності серцево-судинної, дихальної та інших систем.

Регулярні заняття фізичними вправами пристосовують окремі системи і організм дитини до зростаючих фізичних навантажень, що призводить до адаптації організму. Вправи покращують забезпечення кров'ю головного мозку, благополучно впливають на психіку. У дітей покращився емоційний стан, зникло відчуття неспокою, з'явилась бадьорість. Діти почали краще засвоювати навчальний матеріал.

Фізичні вправи покращують кровообіг і пластичні процеси, що сприяє загоєнню ран, утворення нових тканинних структур, поліпшенню трофіки.

Систематичні заняття фізичними вправами пристосовують окремі системи і весь організм дитини до зростаючих фізичних навантажень, що призводить до розвитку функціональної адаптації. Насамперед слід відмітити позитивний вплив фізичних вправ на центральну і периферійну нервову системи. Тонізуючий вплив чинять не лише вправи, що використовують, але і вживані при цьому пояснення та команди.

Заняття фізичними вправами у СМГ є не тільки одним із головних чинників відновлення, зміцнення і підтримання здоров'я, поліпшення та збереження загальної і розумової працездатності, а й могутнім засобом активізації адаптаційно-захисних сил організму, що забезпечують вищий рівень якості життя людини[33].

Допоміжним засобом фізичного виховання є оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода, земля) та гігієнічні фактори (режим дня і харчування, дотримання правил особистої та громадської гігієни тощо).

Використання природних сил у процесі фізичного виховання дітей, які мають відхилення у стані здоров'я, здійснюється за двома напрямками:

а) організація занять фізичними вправами безпосередньо в умовах природного середовища (на свіжому повітрі, на місцевості, в природних водоймах, босоніж) завдяки чому вплив його факторів тісно поєднується з впливом фізичних вправ, так чи інакше змінює його ефект (наприклад, посилює його у випадку інтенсивної сонячної радіації і підвищеної температури повітря);

б) організація спеціальних процедур загартовуючого і оздоровчо-відновного характеру (сонячно-повігряних ван, водних процедур).

Однією з головних вимог до використання природних сил є системне і комплексне застосування їх у поєднанні з фізичними вправами Для того, щоб визначити раціональну дозу впливу природних факторів на організм дитини, необхідно враховувати особливості учнів (вік, стать, фізичну підготовленість та ін.) і характер педагогічних завдань. Це дасть можливість, по-перше, реалізувати перенос ефекту загартування у трудову і навчальну діяльність; по-друге, застосувати більш високі навантаження і, як результат, підвищувати працездатність: по-третє, підвищити опірність організму до дії перевантажень, вібрації та ін.; по-четверте, на більш високому рівні проявити вольові якості [30].

Реалізація оздоровчих завдань системи фізичного виховання можлива за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, ефективність самих фізичних вправ буде найвищою лише за умови дотримання необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами, гігієнічні фактори набувають великого значення для повноцінного вирішення завдань фізичного виховання. Як би добре не був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного ефекту при порушенні, наприклад, режиму харчування та сну або якщо заняття будуть проводитися в антисанітарних умовах. У шкільній програмі з фізичного виховання міститься теоретичний матеріал з питань гігієни, який повинні засвоїти учні, щоб дотримуватись певних норм і правил поведінки у процесі самостійних занять фізичними вправами протягом усього життя.

Гігієнічні фактори являють собою широкий спектр різноманітних засобів, які умовно можна поділити на дві групи:

1) засоби, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої та громадської гігієни, гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто все те, що забезпечує передумови для повноцінних занять фізичними вправами;

2) засоби, що безпосередньо входять у процес фізичного виховання: оптимізащя режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, спеціальне харчування на дистанції, створення зовнішніх умов (чистота повітря, достатнє освітлення) [ 55].

Під поняттям “метод”(за О. А. Дубасенюк) розуміють способи взаємної дільності вчителя та учнів, спрямовані на вирішення навчально-виховних завдань[30].

У процесі фізичного виховання використовують три групи методів: практичні методи (методи вправляння), методи використання слова та методи демонстрації [58].

Під час використання методів вправи у роботі з дітьми спеціальної медичної групи вчитель повинен оцінювати:

- їхню доцільність із позиції величини навантаження;

- відповідність обраних методів до етапу навчання, фізичного і психічного стану учнів;

- доцільність обраного варіанту навчання (загалом чи частинами);

- ефективність підібраних підвідних і підготовчих вправ;

- ефективність використання ігрового і змагального методів тощо.

Використовуючи метод слова, вчитель повинен враховувати:

- точність і логіку викладу, його образність, пізнавальну і виховну цінність розповіді;

- чіткість визначення призначення того, що вивчається;

- характер і форму запропонованих учням завдань,їхню доцільність і доступність формулювань;

- уміння вести бесіду, спрямовувати обговорення, підсумовувати;

- спонукання учнів до творчої активності через вказівки, їхню своєчасність;

- дотримання прийнятої термінології, ззабезпечення правильних команд і їхнє викононання, варіацію сили голосу, використання само підрахунок, само приклад, самопроговорювання;

- доступність пояснення техніки;

- об'єктивність усних оцінок, їхню своєчасність і форму виголошення [59].

Особливе значення у фізичному вихованні мають практичні методи.Учень може оволодіти знаннями і довільними руховими діями, досягти вдосконалення функцій організму і рухових здібностей лише за умови повторення за певною системою предмету навчання та інших дій як засобів розвитку фізичних якостей і функцій організму [2].

Під час використання вчителем методів демонстрації оцінюється:

- своєчасність прямої демонстрації, ї доцільність і достатність повторень;

- підготовка учнів до демонстрації, місця спостережень та їх зміни;

- використання слухового, зорового і м'язового сприйняття для створення повної уяви про вправу;

- вплив різних способів демонстрації на успіхи у навчанні.

Оскільки високо оцінюється поєдання методу слова та демонстрації, то у процесі проведення занять рекомендується їх використовувати разом [59].

Широко використовуваним є метод суворо регламентованої вправи, що застосовується на усіх етапах фізичного виховання учнів спеціальної медичної групи. Він потребує точного дозування навантаження і суворо встановленого чергування його з відпочинком, чіткого порядку повторення вправ, їх зв'язку між собою.

Ігровий і змагальний методи в роботі зі спеціальною медичною групою слід використовувати з великим обмеженням, оскільки фактор суперництва у процесі змагання викликає особливий емоцій фон і може призвести до небажаних функціональних проявів серцево-судинної та інших систем [39].

До підбору методів висувається низка вимог, а саме:

1) підібрані методи повинні забезпечити найвищий оздоровчий і виховний ефект фізичного виховання;

2) обраний метод повинен відповідати завданням, які належить вирішити;

3) використаний метод має забезпечити найкоротший шлях до засвоєння запланованих знань, умінь і навичок та удосконалення фізичних якостей;

4) застосований метод повинен відповідати індивідуальним особливостям учнів, рівню їх розвитку, підготовленості і вікові;

5) при підборі методів треба враховувати специфіку навчального матеріалу, його складність;

6) вибір методу залежить від етапу навчання;

7) обрані для використання методи повинні відповідати індивідуальним властивостям і можливостям вчителя;

8) методи, які використовує вчитель, повинні забезпечити розвиток особистості учня;

9) вибір методу обумовлений умовами проведення занять, матеріальним забезпеченням;

На думку Дж.Локка, методи повинні бути орієнтовані на природні інтереси і позитивні емоції дітей, вони повинні зробити процес навчання привабливим [22].

2.3 Значення спортивних та рухливих ігор у фізичному вихованні учнів спеціальної медичної групи

“У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості”, - говорив великий український педагог Василь Сухомлинський [50].

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю молодшого школяра, засобом його всебічного розвитку, важливим методом навчання та виховання. Її ще називають “супутником дитинства”.

Питання використання ігор у процесі навчання, в тому числі й на уроках фізичної культури, учнів початкових класів має бути доцільним у сучасному житті, адже, гра збагачує дітей враженнями, створює атмосферу доброзичливості, є одним із головних засобів і умов розвитку інтелекту школяра, розвиває такі якості, як кмітливість, ініціативність, упевненість у собі, прагнення до перемоги.

Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, вчителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. “Як дитина бігає і грається, так її здоров'я усміхається”, - стверджує прислів'я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається [6].

Наукове осмислення сутності гри та її значення для розвитку дітей започатковано у психологіїу працях відомих учених ХХ ст. Л. Виготського, Д. Ельконіна, О. Запорожця, В. Зіньківського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейната ін. Розроблено теоретичні засади історичного походження гри, її соціальної сутності та психологічного механізму.

Дослідженням теорії ігор займались також такі педагоги як Я. А. Коменський, А. С. Макаренко та ін.

Природа дала дитині вроджене прагнення руху, забезпечивши найціннішим почуттям - почуттям “м'язової радості”, що вона відчуває, рухаючись. Рухова активність - одна з основних, генетично обумовлених біологічних потреб організму людини, яка дарує людині саме життя. Будучи чинником збереження сталості внутрішнього середовища, рухова функція забезпечує швидку адаптацію організму до постійно змінюваних умов його існування. Разомз тим, працюючи м'язами, дитина не лише витрачає, а й накопичує енергію, яка йому можливість будувати тіло, мозок, інтелект. У період інтенсивного зростання і розвитку дитини провідною для організму є кістково-м'язова система[3].

Cпецифічний “руховий голод” дитини вже протягом низки століть виступає одним із головних негативних характеристик початкової школи. Тому, особливо гра є необхідною у початкових класах, коли дітям важко увесь час вислуховувати одноманітні розповіді учителя, невпинно відповідати на запитання педагога. У молодшому шкільному віці продовжуються розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення, мовлення). Тому гра для початківців є дуже близькою, адже, нещодавно вони змінили свій вид діяльності із гри на навчання. Гра заохочує дітей до роботи, активізує їхню увагу[21].

Мета, способи, місце проведення ігор дуже різноманітні, вони різняться між собою за змістом та методикою проведення. Існує велика кількість класифікацій ігор: творчі, дидактичні, рухливі, дидактичні, спортивні, сюжетні та багато інших.

На уроках фізичної культури найчастіше використовуються спортивні, рухливі та оздоровчі ігри. Рухливими називають ігри, зміст яких складають різні види бігу, стрибків, метань та інших рухів. Рухливі ігри як засіб фізичного вдосконалення мають виховне, освітнє та оздоровче значення і взаємозв'язок з іншими засобами фізичного виховання. Визначальною особливістю рухливих ігор є наявність у них фабули та сюжету, що самостійно створюються тими, хто грає. Відповідно до сюжету відбувається перевтілення учасників гри. Їх дії не регламентуються, оскільки правил гри не існує[7].

Спортивні ігри - самостійні види спорту, пов'язані з ігровим протиборством команд або окремих спортсменів, і проводяться за певними правилами та мають стлу кількість учасників. Спортивні ігри, в яких змагаються дві (або більше) команди називаються командними спортивними іграми. Сюди можемо віднести такі ігри як:

- баскетбол;

- волейбол;

- гандбол;

- футбол;

- теніс;

- хокей;

- гольф та інші.

Спеціальні оздоровчі ігри поруч із зміцненням різних груп м'язів, тренуванням вестибулярного апарату, профілактикою порушень зору, постави знімають стомлення, викликане інтенсивними інтелектуальними навантаженнями, створюють у гравців стан фізіопсихологічного комфорту, що дуже важливо для дітей із порушенням інтелекту.

Тривалість оздоровчих ігор залежить від їхнього змісту і може варіюватися від 1 до 2 хвилин. Загальна тривалість ігор у середньому складає 4-6 хвилин. Проводити ігри можна як з музичним супроводом, так і без нього[1].

У роботі з дітьми можна використовувати ось такі оздоровчі ігри та багато інших:

1. “Гуси”

Діти шикуються в одну шеренгу, присідають навпочіпки і по команді ведучого біжать “гусячим кроком”. Виграють самі жваві. Можна бігти, якщо не дозволяє простір, на місці. Гра зміцнює литкові м'язи, тренують серцево-судинну систему.

2. “Велетні”

Дітям пропонується дійти до фінішу гігантськими кроками, при цьому ні в якому разі не переходити на біг. Перемагає найшвидший.

3. `Великий м'яч”

Діти встають в коло, взявшись за руки. Ведучий намагається вибити великий м'яч з центру кола ногами. Діти повинні не пропускати м'яч, відбиваючи його тільки ногами. Той хто пропустить м'яч стає ведучим [8].

Між рухливими та спортивними іграми є багато спільного: і ті, й інші розвинулись шляхом народної творчості, являють собою ігрову діяльність, яка характеризується різними рухами, діями, взаємовідносинами учасників гри. І в рухливих, і в спортивних іграх є певні правила і суддівство. Рухливі та спортивні ігри взаємопов'язані, причому рухливі - більш елементарні і є первинним ступенем ігрової діяльності, тоді як спортивні найвищий її ступінь, який веде до майстерності.

Рухливі та спортивні ігри відрізняються насамперед за своїми завданнями -перші використовують більшою мірою для загальної фізичної підготовки, а другі, не вилучаючи того самого завдання, мають на меті поглиблення підготовки, яка веде до високих спортивних досягнень [7].

У сучасній школі проблема оптимального чергування розумових і фізичних навантаження покищо далекі від рішення. М.М.Безруких, С.П. Єфімова стверджують: учні початкової школи для необхідного нормального фізичного розвитку сьогодні недоотримують 50 % обсягу рухових навантажень. Зниження рухової активності погіршує стан дитячого організму, що незмінно призводить до нервово - психічної і загальної соматичної слабкості, високої втомлюваності та зниження працездатності, схильності до хронічних захворювань. У цій ситуації вчителю допоможе дитяча гра, розкриваючи цим ще одну свою важливу функцію - лікувально-оздоровчу. Використання всім добре знайомих рухливих, спортивних чи спеціальних оздоровчих ігор має стати невід'ємною складовою програми корекційно-розвивальної роботи з молодшими школярами, що за станом здоров'я належать до спеціальної медичної групи, сприяти їх фізичному розвитку, зміцнення здоров'я, відновленню після хвороби, адаптації до фізичних навантажень, вдосконаленню нервово - психічної регуляції [24].

Рухливі ігри за спрощеними правилами широко використовують у спеціальних медичних групах, вони представлені різноманітними видами ходьби, бігу, стрибків, лазіння тощо. На відмінну від рухливих, спортивні ігри вимагають кращої технічної підготовки учнів, тобто володіння прийомами здебільшого технічно складними. Характерним для усіх ігор є прагнення їх учасників до особистої або командної першості. Кожна гра регламентується правилами та суддівством, що визначає ролі та поведінку гравців.

Перед тим як вибрати гру, вчителю спеціальної медичної групи слід поставити конкретні педагогічне та оздоровче завдання, розв'язанню яких сприятиме дана гра, врахувати склад учасників, їхні вікові особливості, розвиток, фізичну підготовленість та захворювання, на які хворіють учні.

Педагогічна ефективність гри залежить від організаторських здібностей вчителя, його вміння дохідливо й цікаво пояснити гру, вміло керувати її процесом, бути об'єктивним та уважним в оцінці ігрових дій дітей.

Готуючись до поясненя гри, учитель повинен добре занти її правила і передбачати можливі відхилення від них. Перед поясненням змісту гри треба розмістити дітей так, щоб кожен з них добре чув і бачив учителя. Пояснюючи правила, учитель повідомляє назву гри, розповідає про роль кожного гравця, його місце, мету гри та її хід.

Для кращого засвоєння правил гри учнями, в тому числі й учнями СМГ, рекомендується супроводжувати розповідь показом окремих, складніших рухів. Якщо гра проводиться вперше, то потрібне детальне пояснення правил, якщо ж при повторені гри - потрібно лише нагадати зміст гри за допомогою запитань[36].

Оздоровче значення ігор:

- сприяють гармонійному росту організму школяра;

- формують правильну поставу;

- загартовують організм;

- підвищують працездатність;

- зміцнюють здоров'я [55].

При включенні ігрових технологій у контекст оздоровчої роботи у спеціальній медичній групі, можна сформулювати ряд загальних принципів, якими необхідно керуватися дорослим:

- сувора індивідуалізація рухової активності дітей;

- систематичність і поступовість підвищення рухового навантаження дітей, узгодження її змісту із вмістом фізичної підготовки у початковій школі;