Методика використання ігрових прийомів у навчанні фонетики учнів початкової школи

Психолого-лінгвістичні основи формування фонологічної компетенції на початковому ступені навчання. Психологічні і вікові характеристики учнів початкової школи. Аналіз підручників з іноземної мови. Використання ігрових прийомів у навчанні фонетики.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.02.2014
Размер файла 666,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1

5

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Сьогодні в Україні відбуваються динамічні перетворення у політичному, соціально-економічному і культурному житті. Зростає потреба суспільства в людях, що володіють іноземною мовою як засобом спілкування. Зростає реальна можливість для учнів спілкуватися зі своїми зарубіжними ровесниками через Інтернет, у міжнародних літніх таборах тощо. Реалії сьогодення ставлять перед ними проблему оволодіння мовою як засобом спілкування та взаємодії. Усе це суттєво вплинуло на підхід до іноземної мови як навчального предмета. Необхідність навчити школярів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур різних країн світу спонукає науковців-методистів і вчителів-практиків переосмислювати цілі іншомовного навчання та акцентувати увагу на пошуках дієвих засобів їх досягнення.

Початкова школа є першою сходинкою в реалізації стратегічної мети навчального предмета «Іноземна мова». На початковому етапі закладаються основи комунікативної компетенції, що дають змогу здійснювати іншомовне спілкування і взаємодію дітей на елементарному рівні, в тому числі і з носіями мови. При цьому повинні бути максимально враховані реальні потреби та інтереси учнів у спілкуванні й пізнавальній діяльності.

Практичною метою навчання іноземних мов у початковій школі є розвиток здатності молодшого школяра до спілкування іноземною мовою.

Реалізація цієї мети пов'язана із формуванням в учнів таких комунікативних умінь:

розуміти і породжувати іншомовне висловлювання відповідно до конкретної ситуації спілкування, мовної задачі і комунікативного наміру;

здійснювати свою мовленнєву і немовленнєву поведінку, беручи до уваги правила спілкування і національно-культурні особливості країни мови, що вивчається;

користуватися раціональними прийомами оволодіння іноземною мовою і самостійно удосконалюватися в цьому.

Здатність до спілкування іноземною мовою передбачає також формування в учнів якостей, що роблять процес оволодіння мовою як засобом міжкультурної комунікації ефективним, а саме:

інтересу і позитивного ставлення до мови, що вивчається, до культури народу, що розмовляє цією мовою;

загальнолюдської свідомості;

розуміння себе як особистості, яка належить до певної мовної і культурної спільноти;

самостійності у певних видах навчальної діяльності;

розуміння важливості вивчення іноземної мови.

Важливим є також розвиток в учнів загальномовних, інтелектуальних, пізнавальних здібностей, емоцій і почуттів, стимулювання психічних процесів, які є базисними в оволодінні іншомовним спілкуванням, виховання культури спілкування в різних видах колективної взаємодії, а також підтримання готовності до такого спілкування.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Умови розвитку пізнавальної активності за допомогою ігрових технологій у навчанні та вихованні розглядалися в працях таких вчених як Л. Данилової, І. Куліша, І. Мамчур, П. Щербаня, І. Щукіної. Значний внесок у вирішення цієї проблеми зробили видатні педагоги Ш. Амонашвілі, І. Іванов, Є. Ільїн, А. Макаренко, В. Сухомлинський, В. Шаталов та інші.

Творчий підхід до навчально-виховної діяльності вони вбачали у дослідженні і проектуванні оптимальних шляхів її реалізації, створення власного стилю праці на основі досягнень науки і передового педагогічного досвіду. Разом з тим, численні публікації в психолого-педагогічній пресі свідчать про зростання інтересу щодо використання ігрових технологій як засобу розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи.

У педагогічній практиці використовуються ігрові прийоми і методи навчання. Але в більшості випадків вони включаються у навчальний процес фрагментарно, часто не маючи чіткої цілеспрямованості. Цілісні педагогічні ігрові технології є рідкістю, вони потребують систематичного аналізу та узагальнення.

Актуальність даної проблеми та її недостатня розробленість зумовили вибір теми курсового дослідження: “Використання ігрових прийомів для формування англомовної фонетичної компетентності учнів початкової школи”.

Об'єктом дослідження є процес навчання фонетики молодших школярів.

Предмет дослідження: методика використання ігрових прийомів для формування англомовної фонетичної компетентності учнів початкової школи.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування методики використан-ня ігрових прийомів для формування англомовної фонетичної компетент-ності учнів початкової школи.

Завдання курсового дослідження:

аналіз різноманітної наукової літератури з досліджуваної проблеми;

проаналізувати вікові особливості учнів молодшого шкільного віку;

обґрунтувати психологічні умови успішної фонетичної іншомовної підготовки учнів молодшого шкільного віку;

проаналізувати поняття фонетичного мінімуму;

визначити вимоги до вимови учнів;

обґрунтувати методику використання ігрових прийомів для форму-вання англомовної фонетичної компетентності учнів початкової школи;

підвести підсумки курсового дослідження.

Методологічну й теоретичну основу дослідження становлять положення Закону України «Про освіту», Державної національної програми «Освіта (Україна ХХІ століття)», загальні положення теорії наукового пізнання, концепція особистісно-діяльнісного підходу до розвитку особис-тості, положення психологічної та педагогічної наук про закономірності психічного розвитку дитини (Л. Виготський, Г. Костюк); про взаємозв'язок навчання і розвитку (Л. Занков, О. Скрипченко), теорія поетапного формуван-ня розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна); технології розвивального та особистісно-зорієнтованого навчання (В. Давидов, Д. Ельконін, І. Якіманская та ін.), концепція інформатизації освіти та психолого-педагогічні основи використання інформаційних технологій в навчальному процесі (В. Беспалько, Л. Білоусова, Б. Гершунський, М. Жалдак, Ю. Машбиць, А. Прокопенко, С. Пей-перт, С. Раков, та ін.).

У дослідженні застосовувалися такі методи: аналіз і синтез психолого-педагогічної, літературознавчої та методичної літератури; ретроспективний та прогностичний аналіз літературних джерел; теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду у контексті проблеми дослідження.

Розділ І. Психолого-лінгвістичні основи формування фонологічної компетенції на початковому ступені навчання

лінгвістичний фонетика психологічний навчання

1.1 Лінгвістичні основи формування фонологічної компетенції

Мовленнєва діяльність розглядається як один з багатьох видів людської діяльності і визначається як активний, цілеспрямований та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою.

Теорія мовленнєвої діяльності розроблена вченими І. Зимньою, О. Леонтьєвим, Т. Рядовою та іншими послідовниками видатного психолога й педагога Л. Виготського. Мовленнєва діяльність може входити до іншої, значно ширшої діяльності (трудової, пізнавальної тощо). Проте вона може бути й самостійною діяльністю, бо в людини є специфічна потреба, притаманна лише їй, у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації. Цю потребу називають комунікативно-пізнавальною.

Як же співвідносяться між собою поняття: мова, мовлення та мовлен-нєва діяльність? Мова - це нормалізована система звуків, морфем, слів та правил їх сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному та логічному рівнях, тобто система знаків, яка є основним засобом спілкування членів певного людського колективу, засобом переробки й передачі інформації від покоління до покоління. Мовлення -- це застосування мови у процесі спілкування. Мова як система -- суспільне явище, вона постійна, стала, має нормативний характер і зобов'язує кожного хто нею користується, підпорядковуватися її законам [9,113-114].

Мовлення індивідуальне, динамічне, ситуативно зумовлене. Воно є найуніверсальнішим засобом комунікації. Мова і мовлення є внутрішніми засобами та способами реалізації мовленнєвої діяльності суб'єкта: мова + мовлення = мовленнєва діяльність.

Розрізняють чотири основних види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, письмо, читання.

Усі види мовленнєвої діяльності, насамперед, базуються на звуках. Роль звукових компонентів дуже важлива і в писемному мовленні. Як правило, ми проговорюємо подумки, що пишемо і читаємо. Оволодіння усним мовленням та читанням уголос взагалі неможливе без стійких слухо-вимовних та ритміко-інтонаційних навичок. Навчання фонетичного матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями іноземної мови, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень [14,37].

Існує кілька критеріїв відбору фонетичного мінімуму. За ступенем складності фонетичного явища об'єктом спеціального засвоєння у навчанні вимови є ті, що являють для учнів певні труднощі; за критерієм відповідності потребам спілкування до мінімуму передусім входять ті звуки та інтонеми, що виконують у мовленні розрізнювальну функцію; за критерієм нормативності з фонетичного мінімуму для середніх навчальних закладів вилучаються всілякі відхилення від норми, а об'єктом навчання є повний стиль зразкової літературної мови (як зразок наводять вимову дикторів, коментаторів радіо і телебачення).

Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатній для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість -- ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови -- 130-150 слів за хвилину). У середній школі дуже складно досягти безпомилковості та автоматичності вимови учнів. Тому вимоги до вимови учнів визначають, спираючись на принцип апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, а також припускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей [14,38].

Апроксимована вимова -- це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає помилки, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

Основна робота з формування слухо-вимовних навичок в початковій школі відбувається на початковому ступені навчання, а потім іде поцес удосконалення фонологічної компетенції учнів.

На початку роботи з фонетичним матеріалом учням доцільно пояснити значення фонетичних позначок та символів, що використовуються в даному комплексі. Необхідно також підкреслити особливості англійського наголосу та ритму вимови, паузи, інтонаційних моделей у порівнянні з такими ж фонетичними явищами в рідній мові, стежити за тим, щоб учні усвідомлювали ті дії, які вони виконують з фонетичним матеріалом, тобто щоб ця робота не переходила в механічне повторення за диктором або вчителем [15,21].

Формування основ комунікативної компетенції у молодших школярів, що становить мету і зміст навчання іноземної мови в початковій школі, звичайно розпочинається з усних форм спілкування. Оволодіння ними вимагає серйозної уваги до засвоєння учнями вимовних характеристик говоріння і до розвитку у них здатності до слухового сприймання іншомовного мовлення. Методична важливість цієї роботи зумовлена низкою чинників, а саме:

роллю виразного оформлення мовлення для свідомого використання мовленнєвої прагматики (М.І. Жинкін, Г.В. Колшанський, О. Коннор, П. Роуч, Дж. Келлі);

значенням слухо-вимовних навичок для формування в учнів автоматизмів аудіювання, техніки читання вголос, а також для вироб-лення стійких лексичних і граматичних навичок говоріння-(Ю.І. Пассов, Г.В. Рогова, Н.К. Скляренко);

важливістю формування якісних слухо-вимовннх навичок в учнів початкової школи як основи для подальшого навчання, коли має відбуватись коригування та вдосконалення вимови учнів (В.В. Бужинський, С.В. Павлова);

інтересом молодших школярів до роботи над вимовою, їх відчуття фонологічних нюансів мовлення (Е. Андерсен, І.О. Зимня, Г.В. Рогова, Т.Є. Сахарова);

значним потенціалом процесу навчання вимови в початкових класах за умови достатнього рівня фонетичної культури і загальної методичної підготовки вчителя для стимуляції позитивної мотивації учіння, підвищення освітнього рівня учня, розвитку його особистості і формування якісних навичок іншомовної вимови (М.З. Біболєтова, І.О. Захарченко, О.А. Ленська, З.М. Никитенко, О.Й. Негневицька).

Зважаючи на ці чинники, формування іншомовної фонетичної компетенції у молодших школярів має становити одне із провідних завдань раннього навчання іноземної мови. Проте його вирішення ускладнюється низкою причин. Так, в оригінальних нормативних джерелах, які служать взірцем при відборі мовного матеріалу, не визначено стандарти навчання англійської вимови дітей молодшого шкільного віку, хоча стосовно лексичного і граматичного матеріалу розроблено відповідні мовні мінімуми. У більшості НМК для початкової школи (вітчизняних і зарубіжних) не закладена раціональна система навчання англійської вимови. Не всі чинні підручники (НК і НМК) в Україні забезпечені якісним звуковим супроводом. Фонетична культура вчителів іноземної мови (і це, так би мовити, загально-планетарна проблема) не досягає належного рівня. Отже, услід за Дж. Келлі, ми змушені визнати: "Teachers of pronunciation need:

* a good grounding in theoretical knowledge;

* practical classroom skills;

* access to good ideas for classroom activities [15,22].

Усвідомлюючи актуальність і складність питання формування у молодших школярів англомовної фонетичної компетенції, розглянемо деякі шляхи його вирішення.

Розпочнемо з уточнення базового поняття і, поділяючи позицію експертів Ради Європи з мовної освіти, зазначимо, що під "фонетичною (фонологічною) компетенцією" правомірно розуміти фонетичні знання та навички перцепції і продукції:

звукових одиниць (фонем);

фонетичних ознак розпізнання фонем;

фонетичного складу слів;

фонетики речення, тобто просодії речення (наголосу і ритму фрази, інтонації);

фонетичної редукції [15,23].

Специфіка фонетичної системи будь-якої іноземної мови вимагає подолання мовних труднощів вимови при оволодінні нею. Опишемо ті з них, які є найбільш типовими для українських учнів, що розпочинають вивчати англійську мову.

На рівні звукової системи це передусім альвеолярно-апікальна артикуля-ція звуків [t] [d] [n] [1] [s] [z]. Тому ретельне опрацювання альвеолярних звуків є важливим початком для засвоєння учнями передньо-верхнього положення язика при вимові приголосних. Воно має допомогти дітям відійти від природного для українців нижнього положення язика при вимовлянні цих звуків і відповідно забезпечити позитивний вплив на якість голосних звуків. Спостереження переконують: учень ніколи не вимовить слово [did] як українське [дід], якщо вимова звука [d] є дійсно альвеолярною.

Незвичною для наших учнів є також відсутність пом'якшення англійсь-ких приголосних: глухих і дзвінких. Складним для дітей є вимовляння звуків на стиках слів. Наприклад: in the room, after the lunch. Ще більшу складність становить озвучення комбінацій літер t, h, s, а також t, h,e,s у кінці слів. Наприклад: months, clothes [17,119-120].

Учням важко розрізнювати зі слуху незвичні для них англійські голосні і дотримуватися необхідної якості їх звучання. Типовим є недотримування довготи відповідних голосних звуків. Особливої уваги потребує опрацювання учнями різниці у вимовлянні звуків:

Важливо зазначити, що для українських учнів складним є засвоєння правил словесного наголосу в багатоскладових словах. Так, діти звичайно вимовляють числівники від 13 до 19 з одним наголосом замість двох рівноправних, як-от: 'thirt'teen, 'fifteen etc.

Типовими помилками фразового наголосу є наголошення учнями службових слів, модальних і допоміжних дієслів у стверджувальній формі, особових та присвійних займенників, що призводить до збільшення кількості ритмічних груп в англійському висловлюванні. Наслідком цього є грубе порушення ритмічної організації мовлення, яка втрачає специфічну для англійської вимови чітку ритмічну структуру мовлення з більш-менш рівними інтервалами між наголошеними словами в реченні.

Певні труднощі в учнів викликає засвоєння спадного тону англійської інтонації, що зумовлено відсутністю в українській і російській мовах високого початку та різкого падіння у спадному тоні, які є характерними для англійського мовлення [5,67].

Звичайно, внаслідок практичної спрямованості навчання іноземної мови і ліміту часу зміст навчання вимови у початковій школі має обмежений характер. Скорочено обсяг фонетичних явищ, які підлягають засвоєнню. Увага зосереджується на тих із них, які є найбільш поширеними у практиці мовлення.

Аналіз методичних систем раннього шкільного навчання англійської мови, розроблених провідними вченими методистами З.М. Никитенко, О.И. Негневицькою, М.З. Біболєтовою, Н.В. Добриніною, О.А. Ленською, Г.В. Роговою, І.М. Верещагіною дозволяє окреслити наступний зміст навчання вимови в початковій школі.

При вивченні англійської мови молодші школярі повинні:

засвоїти необхідні й доступні знання про вимову окремих звуків і звукосполучень;

засвоїти необхідний мінімум знань про наголос (словесний, фразо-вий) та поділ речень на смислові групи (синтагми);

знати основні правила читання.

Молодші школярі вчаться:

адекватно вимовляти й розрізнювати зі слуху усі звкуки англійської мови;

зберігати довготу і короткість голосних;

зберігати дзвінкість кінцевих дзвінких приголосних;

уникати пом'якшення приголосних перед голосними;

дотримуватися злитої вимови службових слів з повнозначними;

дотримуватися словесного і фразового наголосу а також поділу речення на синтагми;

володіти інтонацією стверджувальних, питальних (загальних, альтернативних, спеціальних) спонукальних речень, а також речень з однорідними членами;

користуватися транскрипцію [17,46].

Мінімізація змісту навчання вимови позначається і на характері вимог до якості вимови учнів. У загальноосвітній школі учні повинні оволодіти вимовою апроксимовано, тобто наближено до еталону слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок освічених носіїв іноземної мови до такого рівня, який дозволяє успішно здійснювати іншомовне спілкування.

Фонетична навичка як об'єкт говоріння складається із двох операцій: операцій артикулювання та операцій інтонування (С.Л. Бобир). Навички вимови можна вважати сформованими, якщо вони характеризуються такими якостями як фонематичність, автоматизованість, сталість і гнучкість .

У навчанні іншомовної вимови слід враховувати, що учні вже володіють звуковими засобами рідної мови і в багатьох випадках -- другої мови. З одного боку, це допомагає опанувати вимову іноземної мови, з іншого -- спричиняє певні труднощі через інтерференцію рідної мови. Так, типовою помилкою для україномовних учнів є недотримання довготи голосних у німецькій та англійській мовах, бо в рідній мові довгота не має смисло-розрізнювального характеру. Джерелом помилок в інтонації є, наприклад, відсутність в українській мові високого початку та різкого падіння у спадному тоні, що характерно для англійського мовлення [21,89].

В загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти, провідні завдання формування англомовної фонетичної компетенції молодших школярів полягають у наступному:

слід забезпечити необхідну орієнтацію дітей у фонемному складі, а також у явищах просодії комунікативного мінімуму початкового ступеня, визначених чинною програмою з іноземної мови;

створити передумови вмотивованого і комунікативно спрямованого оволодіння учнями операціями артикуляції та операціями інтонуван-ня у межах навчального матеріалу початкової школи;

моделювати навчальні ситуації фонетично правильного оперування учнями одиницями мови та мовлення на всіх рівнях організації іншомовного спілкування: на рівні фрази, понадфразової єдності та розгорнутого тексту (рівень дискурсу).

Для реалізації цих завдань процес формування англомовної фонетичної компетенції у дітей молодшого шкільного віку має базуватися на таких перевірених практикою викладання іноземних мов у початковій школі принципах:

принцип зіставного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов;

принцип свідомо-імітативного навчання вимови;

принцип наочності у навчанні вимови;

принцип комунікативної організації навчання вимови.

Необхідність дотримування принципу зіставного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов зумовлена тим, що іншомовні слухо-вимовні навички формуються додатково до вже сформованих фонетичних навичок рідної мови. Тому рідномовні навички спричиняють негативний вплив на вимову іншомовних звуків, а також на інтонаційні та ритмічні характерис-тики іншомовного мовлення, що й призводить до типових фонетичних помилок українських учнів, проаналізованих вище.

Запобіганню появи цих помилок сприяє передусім усвідомлення дітьми факту відмінності фонетичних систем рідної мови та іноземної мови, що вивчається. Для набуття дітьми цього усвідомлення учені-методисти, дидакти і філологи рекомендують наступне:

заохочувати молодших учнів до спостережень за вимовними діями вчителя, за видимою позицією органів його артикуляції. Стимулю-вати і спеціально розвивати (шляхом постановки конкретних і посильних завдань) слухову увагу як першооснову подальшого формування у дітей англомовного фонематичного слуху і розвитку фонематичного сприймання як вищого ступеня фонематичного слуху;

використовувати, починаючи з перших уроків англійської мови, так звані «вправи з акцентом», тобто вправи, націлені на постановку англійського акценту на матеріалі рідної мови, наприклад; -[г]иба, [г]ак, [г]азом;

пред'являти паралельно англійські фрази, мікротексти англійською та рідною мовами для наочної демонстрації специфіки артикуляційної і ритміко-інтонаційної організації англійського мовлення;

виразно декламувати англійські вірші (nursery rhymes) з наступним перекладом рідною мовою для усвідомлення учнями особливостей англійської артикуляції і ритму;

запроваджувати посильний для мовного досвіду дітей аналіз прослуханого, передусім фонематичний аналіз слів [6,89].

Водночас не слід ігнорувати й факти подібності вимови. Тому за можливістю бажано наводити слова рідної мови зі звуками, схожими на англійські звуки.

Рецептивні вправи, спрямовані на впізнавання, диференціацію, ідентифікацію одиниць вимови на рівні фонем, їх сполучень, на рівні слів, словосполучень та фраз. Репродуктивні вправи націлені на репродукцію одиниць вимови (чому можуть передувати вправи на беззвучну артикуляцію як своєрідна гімнастика язика, губ), а також вправи на репродукцію інтонаційних моделей: їх імітацію, підстановку, трансформацію, самостійне вживання в мовленні [4,18-20].

Практика, однак, доводить: якщо учні тривалий час засвоюють акустичні ознаки іншомовного мовлення ізольовано, як окремі операції, орієнтуючись лише на їх форму, то це не забезпечує їх переносу в реальне мовлення. Ви-рішального значення для навчання учнів керування акустичними характеристиками мовлення набуває не формальне, а комунікативне завдання, яке акцентує увагу дітей на комунікативному значенні певних ознак вимови, котрі є об'єктом засвоєння (В.В. Бужинський, О.Й. Негневицька, З.М. Никитенко, О.В. Павлова, С. Ллойд).

За цих умов, услід за названими вище методистами, в якості оперативної одиниці навчання іншомовної вимови доцільно використовувати мовленнєву вимовну дію, реалізація якої спонукає до формування в учнів навичок артикулювання та інтонування не ізольовано (як самоціль), а паралельно на основі прагматичних характеристик мовлення і з урахуванням відповідних завдань спілкування, які в початковій школі, зважаючи на специфіку молодшого шкільного віку, мають переважно ігровий характер.

досягнення комунікативної прийнятності дій учнів, їх адекватності обстави-нам ситуації «Знайомство», наближеним до реальних, мотивує методичну доцільність формування у дітей первинного уявлення про інтонацію розповідного речення і логічний наголос [7,20-24] .

Модель подібного навчального завдання зазвичай включає наступні дії вчителя та учнів.

виклик інтересу до завдання застосуванням прийому «уявна подорож» (Наприклад: «На машині часу ми вирушаймо до Лондона, столиці Великої Британії, де нас очікує зустріч із британськими однолітками.»);

ознайомлення з комунікативною перспективою (метою) завдання. (Наприклад: «Ми познайомимося з британськими учнями ти розповімо їм звідки ми прилетіли»);

ознайомлення учнів із зразком мовленнєвої і немовленнєвої поведін-ки в ситуації, що їх очікує. (Застосування елементів театралізації: демонстрація вчителем відповідних дій спілкування за допомогою пальчикових ляльок і зміни голосу тощо);

організація поелементного вправляння у засвоєнні запланованого фонетичного матеріалу в опорі на стислі пояснення вчителя і зразки виконання вправи рецептивних та репродуктивних вправ;

організація ситуативної взаємодії учнів на базі засвоєного фонетич-ного матеріалу.

підбивання підсумків, заохочення дітей. Ознайомлення з перспек-тивою наступної діяльності [3,35].

Свідоме оволодіння учнями іншомовними слуховимовними навичками запобігає їх швидкому руйнуванню. З цією метою учням можна ставити проблемні завдання: сформулювати правило, знайти відмінності у вимові англійських та схожих рідномовних звуків, дібрати правило, знайти відмінності у вимові англійських та схожих рідномовних звуків, дібрати приклади слів із заданим звуком зі свого словникового запасу, диферен-ціювати контрастні звуки в англійських словах тощо. Перед початком роботи з комплексом вправ доцільно виконати беззвучні артикуляційні вправи для органів мовлення - губ - та язика. Такі вправи виконуються з використанням дзеркальця. Далі учням пропонується послухати зразкову вимову звука, що опрацьовується. При необхідності доцільно пояснити особливості його артикуляції. Після цього учні виконують рецептивно-репродуктивні вправи комплексу. Останні вправи в кожному блоці передбачають вивчення напам'ять римівок або віршів, в яких зустрічаються опрацьовані в попередніх вправах звуки, з правильним відтворення наголосу, ритму, інтонації. Для ефективної роботи з римівками можна рекомендувати такі прийоми: сісти перед дзеркалом і беззвучно, одними губами, повільно й чітко проговорювати римівку; коли рисівка буде вимовлятися легко і правильно, необхідно прискорити приговорювання пошепки; після досягнення правильної вимови знову прискорити темп і проговорювати вголос. Такі ж прийоми використовуються для вивчення напам'ять скоромовок, віршів, прислів'їв [6,89].

Таким чином у плані навчання вимові вчитель повинен скоригувати фонетичні навички, що вже є в учнів, відповідно до фонетичної системи нової мови, які відсутні в рідній або другій мові учнів. Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подолання, які визначатимуть характер пояснень учителя та вправи, що будуть застосову-ватись у навчальному процесі.

У зв'язку з тим, що репродукція звукового потоку обов'язково супровод-жується контролем з боку слухового аналізатора, у пам'яті того, хто говорить, мають бути наявні відповідні акустичні образи. Це вимагає одночасного створення слухових (акустичних) та мовленнєвомоторних образів слів.

Володіння фонетичними навичками повинно бути доведене до автоматизму й не спричиняти жодних труднощів у процесі спілкування. Вимоги щодо вимови учнів формуються на практичній основі. Тут учитель має збалансувати два фактори: з одного боку він намагається домогтися від учнів ідеальної, або зразкової, вимови, з іншого -- він змушений врахувати реальні навчальні можливості в умовах масової школи (мала кількість годин, наповнення груп тощо) [3,67].

У вивченні нових звуків і їх відтворенні учнями рекомендується певна раціональна послідовність:

вчитель вводить звук спочатку у вислові, потім ілюструє його в слові й лише після цього вимовляє його ізольовано;

у разі потреби вчитель дає відповідні пояснення;

учень спочатку пошепки за вчителем вимовляє окремі звуки, потім за вчителем вголос -- окремі звуки, після цього -- звуки у словах і нарешті -- у фразах. Вирішальним фактором у формуванні вимовних навичок є фонетичні вправи.

Виконувати їх учні можуть синхронно на основі звукозапису, у паузах за диктором. Хорове повторення нових звуків загалом передує індивідуаль-ному, у хоровому виконанні вправ слабші учні почуваються впевненіше. Корекція, "доопрацювання артикуляції" окремих звуків завершується в індивідуальному порядку [2,79].

За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мов усі звуки іноземної мови умовно розподіляють на три групи.

У школі закладаються основи інтонаційного й ритмічного оформлення мовлення. Програмою англійської мови передбачено оволодіння учнями двома основними типами інтонації --спадними і висхідними тонами. Під час вивчення і в процесі опрацювання цих тонів вчитель пояснює різницю між ними і випадки застосування, пропонує тренувальні вправи на їх закріплення (імітаційні, підстановчі, відповіді на запитання тощо).

Всі вони повинні бути комунікативно спрямовані, оскільки інтонація є необхідним позамовним елементом спілкування. У такий саме спосіб учні засвоюють і ритміку речення. В обох випадках корисним виявляється використання на уроці англомовного фольклору: віршів, пісень, скоромовок та римівок.

Навички вимови формуються не одразу, а лише в результаті тривалого тренування. Набуті, але недостатньо закріплені, вони виявляють тенденцію до "сповзання" в бік уподібнення вимови до рідної. Допущені у вимові помилки слід виправити; бо інакше вони можуть перерости в негативні навички. '" На уроці на певному етапі слід поставити в центр уваги вимову звуків. Це здебільшого початок уроку (3-5 хв.), коли вчитель проводить так звану фонетичну зарядку. Тут вводять окремі звуки або коригують їх вимову, в разі потреби вдаються до відповідних пояснень. На всіх інших етапах уроку робота над вимовою зумовлюється лише характером матеріалу. Звуки подаються у квадратних дужках. Якщо учень знає, як читається кожна позначка транскрипції, то вимовляти слова нескладно. Як вимовляти ці позначки, учні можуть дізнатися під час гри.

На початковому етапі, коли закладаються основи фонетичних навичок, навчання вимови є предметом посиленої уваги. Це пояснюється двома причинами. По-перше, учні припускаються багатьох помилок, що виникають внаслідок інтерференції звукової системи рідної мови. По-друге, лише на початковому етапі учні виявляють інтерес до роботи над вимовою. У старших класах коригувати вимову важко. Навчаючи дітей англійської мови, з перших уроків необхідно звертати увагу на вимову англійських звуків. Важливо робити так звані фонетичні зарядки. Найефективніше навчання вимови проходить завдяки грі.

Отже метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні). Під слухо-вимовними навичками розуміють «навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення, і, відповідно, розуміння мовлення інших людей».

Як випливає з цього визначення, фонетичні навички передбачають як автоматизовану рецепцію звуків (так зван. «фонематичний слух») та інтонем (за аналогією з фонематичним - «інтонаційний слух»), так і їх (ре)продукцію - артикуляцію та інтонування.

Інтонація являє собою комплекс просодичних засобів, складну єдність таких компонентів як мелодія, фразовий і логічний наголос, ритм, тембр, і темп, паузація. Умови навчання іноземної мови в загальноосвітніх навчальних закладах обмежують завдання навчання інтонації оволодінням її основними компонентами, а саме: мелодією, фразовим та логічним наголо-сом (останній має вирішальне значення для спілкування), паузацією при нормальному темпі мовлення [4,412].

Метою навчання інтонації є формування: 1) рецептивних ритміко-інтонаційних навичок, або "інтонаційного слуху" в аудіюванні та 2) продуктивних ритміко-інтонаційних навичок (в говорінні та при читанні вголос). Важливо зазначити, що процес навчання інтонації повинен передба-чати нероздільне формування обох груп навичок. Значного поліпшення продукції інтонаційних моделей можна досягти лише за умови цілеспрямованого тренування в їх рецепції. На відміну від слухо-вимовних (артикуляційних) навичок, які є мовномоторними, інтонаційні навички - це мовленнєві навички: мовлення ситуативне за своєю природою, тому й наша інтонація завжди залежить від мовленнєвої ситуації, тобто з ким ми розмовляємо, де ми знаходимося, який комунікативний намір ми хочемо здійснити за допомогою інтонації. Перш за все це стосується таких компонентів інтонації як логічний наголос і мелодія. Обидва компоненти можуть змінити зміст висловлювання. Як бачимо, процес формування англомовної фонетичної компетенції учнів початкової школи є доволі трудомістким. Його організація має бути системною, цілеспрямованою, функціонально орієнтованою. Вона повинна враховувати вікові особливості і можливості дітей і становити невід'ємний компонент загального процесу формування якісних навичок і вмінь спілкування англійською мовою.

1.2 Психологічні та вікові характеристики учнів початкової школи

Психічний та особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку - навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Молодший шкільний вік, як відомо, охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 років. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах.

Нижня межа цього вікового періоду (6-7 років) пов'язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповід-ності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків.

Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє «симптом утрати безпосередності», який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент з'ясування, що дасть дитині конкретна діяльність [25,119].

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов'язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну. Дитина починає усвідомлювати, що вона викопує суспільно важливу діяльність -- вчиться -- і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її. Якщо гра дошкільника була необов'язковою і батьки могли будь-коли її припинити, з різних причин вважаючи, що дитині вже досить гратися, то навчання є обов'язковою діяльністю, до якої дорослі ставляться з особливою повагою.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї [25,120].

У молодшому шкільному віці відбувається зміна провідної психічної саморегуляції від мимовільної до свідомо-вольової.

Зміна соціальної ролі дитини, поява нових обов'язків позначається на стосунках з однолітками і вчителями. Характерною ознакою взаємин молодших школярів с те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересів (сидять за однією партою, живуть в одному будинку, в одному мікрорайоні тощо). [6,43]

Стосунки школяра з учителем складаються тільки в процесі навчальної діяльності, є жорстко регламентованими організацією шкільного життя, а відповідно -- більш діловими і стриманішими. У зв'язку з цим дуже важливими для педагога є знання особливостей дошкільника, щоб уже в перші дні навчання допомогти йому повноцінно включитися в нове життя.

Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність. Навчальна діяльність у початкових класах підпорядкована певним закономірностям. Одна з них полягає в тому, що весь процес викладання відбувається у формі розгорнутого представлення дітям головних компонентів навчальної діяльності, в яку вони активно включаються.

Систематичне включення дитини у навчальні ситуації починається вже з 1 класу, але вміння самостійно ставити перед собою навчальні завдання формується значно пізніше. Виявляється воно у намаганні школяра, який отримав серію конкретно-практичних завдань, знайти загальний спосіб їх розв'язання, а не розв'язувати кожне з них окремо. Як правило, він знаходить цей спосіб, аналізуючи одне-два завдання, прагнучи з'ясувати їх загальні зв'язки та умови. В умінні перетворювати конкретно-практичні завдання в навчально-теоретичні, що забезпечує розв'язування типових завдань, пошук ефективних способів розв'язування нетипових задач, виявляється найвищий рівень розвитку навчальної діяльності школярів. Свідченням його у навчальній діяльності молодших школярів с усвідомлені пізнавальні інтереси, прагнення не просто отримати конкретний, частковий результат, а знайти загальний спосіб отримання всіх однотипних результатів, зрозуміти суттєві зв'язки і відношення предмета, що вивчається. Це прагнення є основою бажання і здатності вчитися.

Діти молодшого шкільного віку спершу надають перевагу навчанню як суспільно-корисній діяльності взагалі, потім їх приваблюють окремі види навчальної роботи (читання, письмо, малювання), пізніше вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Педагогові важливо зберегти та зміцнити інтерес дітей до навчання. Він повинен знати, які мотиви є найзначущішими для молодшого школяра, організовувати з урахуванням цього навчання.

У молодших школярів урок повинен складатися з кількох об'єднаних спільною метою частин, їх діяльність має бути різноманітною. Значне місце в ній відводиться діям із предметами. Важливо, щоб заняття містили в собі елементи гри. З допомогою дидактичної гри дитина засвоює програму значно легше та успішніше, особливо якщо вона недостатньо готова до навчання.

Важливе завдання педагога полягає у забезпеченні розвитку творчої особистості в процесі навчання. Цього можна досягти, стимулюючи школярів до експериментування, якому властиві перетворення уявлень, образів, понять, реальних предметів; розкриття нових властивостей об'єктів; пород-ження новими знаннями, отриманими під час експерименту, нових запитань, складніших перетворень.

Керівництво процесом навчання полягає у спонуканні зовнішньої і внутрішньої активності учня, в результаті чого він засвоює знання, виробляє вміння і навички, розвивається як особистість.

На розвиток особистості молодшого школяра впливають й інші види діяльності. Його інтерес, наприклад, до різних видів художньої діяльності (мовлення, малювання, заняття музикою, ліплення, виготовлення аплікацій) зумовлений не тільки доступністю і привабливістю цих занять, а й віковими особливостями дітей.

Усі види художньої діяльності сприяють розвитку уяви, інтелекту, засвоєнню рухів, виробленню відповідних навичок, формуванню здібностей та особистісних якостей. В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди.

Внутрішній план дій молодшого школяра. Виконуючи завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації.

Уміння організовувати навчальну діяльність. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності -- навчання. Планування, контроль, самооцінювання набувають іншого змісту, бо дія в системі наукових понять передбачає чітке виокремлення взаємопов'язаних етапів [16,21].

Рефлексія молодшого школяра. У дітей молодшого шкільного віку виникає усвідомлення власних дій, психічних станів. Особливість їх навчальної діяльності полягає її тому, що школярі повинні обґрунтовувати правильність своїх висловлювань і дій. Багато прийомів такого обґрунту-вання показує вчитель. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати з діями інших людей. Якщо дошкільник здебільшого орієнтується на індивідуальний досвід, то молодший школяр починає орієнтуватися на загальнокультурні зразки, якими він оволодіває у взаємодії з дорослими та ровесниками.

Особистість молодшого школяра характеризується специфічними особливостями спонукальної сфери. У цьому віці потреби особистості розвиваються на основі тих, що сформувалися в дошкільному дитинстві. Передусім зберігається потреба у грі. Тому в перші дні перебування дитини у школі важливими засобами пробудження інтересу до навчання, полегшення складної навчальної діяльності є створення ігрових ситуації, використання дидактичних ігор на уроці.

Молодший шкільний вік особливо сприятливий для розвитку мотивації досягнення успіхів у навчальній, трудовій, ігровій діяльності дітей. Згодом цей мотив стає досить стійким, домінує над мотивом уникнення невдач, прискорює розвиток різноманітних здібностей дитини.

На мотивацію досягнення успіху впливають такі особистісні утворення, як самооцінка та рівень домагань. За даними психологічних досліджень, для індивідів, які мають сильну мотивацію досягнення успіхів і низьку мотивацію уникнення невдач, характерна адекватна самооцінка і достатньо високий рівень домагань. Тому для розвитку в молодших школярів мотиву досягнення успіхів необхідно дбати також про формування адекватної самооцінки та належного рівня домагань.

Зміцнює мотив досягнення успіхів усвідомлення дитиною своїх здібностей і можливостей, а на основі цього -- віри в свої сили. Вона починає усвідомлювати, що недостатньо розвинені певні здібності можна компенсувати збільшенням зусиль, особистими стараннями [6,135].

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення).

Учні сприймають різноманітні соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предметів, вони ще не можуть зосередитися і детально розглянути інші їх особливості, побачити в них суттєве. Знаючи це, педагог повинен розвивати в учнів сприймання, розкриваючи прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей предметів. Завдяки таким старанням розвиваються довільність, усвідомленість, вибірковість (за змістом, а не за зовнішньою привабливістю) сприймання.

У молодших школярів уже формується довільна увага. Цьому сприяє чітка організація їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати.

Протягом перших років навчання у школі увага дітей ще не стійка. В 1- 2 класах її стійкість вища при виконанні зовнішніх дій і нижча при виконанні розумових. Тому в їх навчальній діяльності мають чергуватися розумові фрагменти з фрагментами уроків зі складання схем, малювання, креслення.

Молодшим школярам ще важко розподіляти увагу. Особливо це помітно під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати. Якщо вчитель добирає навчальні завдання, які передбачають одночасне виконання дітьми кількох дій, уже наприкінці 2 класу можна спостерігати позитивні зрушення в розподілі їх уваги.

Молодший шкільний вік є сенситивним періодом для розвитку пам'яті, коли особливо динамічно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування. Інтенсивно розвивається довільна пам'ять, хоча мимовільна теж активно використовується.

Опановуючи мнемічні (грец. mnemonikon -- мистецтво запам'ято-вування) дії, школярі спочатку оволодівають мислительними операціями, які потрібні для запам'ятовування і відтворення матеріалу, а потім вчаться використовувати їх у різних ситуаціях. Цей процес здебільшого починається у старшому дошкільному віці і завершується у молодших класах. Розвитку пам'яті у перші роки навчання сприяє розв'язання спеціальних мнемічних завдань у процесі різних видів діяльності.

Учні початкових класів засвоюють різні стратегії (прийоми), які допомагають запам'ятати матеріал. Найважливішими прийомами керування пам'яттю є повторення, організовування матеріалу, семантичне оброблення інформації, створення мислених образів, пошук інформації в пам'яті.

Молодші школярі краще запам'ятовують незвичний матеріал, створюю-чи на його основі мислений образ. Учням 3-4 класів легше створювати такі образи, ніж першокласникам, їхні образи яскравіші, чіткіші, тому краще запам'ятовуються [8,12].

У молодшому шкільному віці значно зростають здатність заучувати і відтворювати інформацію, продуктивність і міцність запам'ятовування навчального матеріалу. Розвитку пам'яті сприяє вивчення віршів, виконання завдань на спостереження, розповіді тощо.

У початкових класах збагачуються й урізноманітнюються витвори уяви дитини, збільшується швидкість утворення образів фантазії.

Протягом молодшого шкільного віку в дітей формуються такі мислительні операції, як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагаль-нення, що допомагає їм здійснювати самоконтроль у процесі пізнання. У них розвиваються самостійність, гнучкість, критичність, мислення.

Розвиток умінь читання і письма у молодших школярів є складним процесом, який залежить від соціокультурного контексту. Діти набувають основ грамотності, взаємодіючи з батьками, братами, сестрами, вчителями, однолітками, а також у процесі роботи з комп'ютером, перегляду телепере-дач. Загалом, соціальні взаємодії дітей створюють більше передумов для набуття грамотності, ніж спеціальне оволодіння елементами усного та писемного мовлення.

Опанування письма і читання у початкових класах відкриває додаткові можливості для подальшого розвитку лексичного, граматичного і стилістич-ного аспектів мовлення дитини. У молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається внутрішнє мовлення, яке є важливим механізмом розумової діяльності. Виявляється воно під час розв'язування різноманітних завдань, запам'ятовування тощо [9,112].

Отже, період молодшого шкільного віку завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності - навчання, молодші школярі ще багато часу й енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, відбувається психологічний та розумовий розвиток, завдяки чому учні виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи, при цьому головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції.

Дані психологічні та вікові характеристики учнів молодшого шкільного віку слід враховувати під час організації та проведення уроків з навчання фонетики та формування фонологічної компетенції учнів початкової школи.

1.3 Аналіз підручників з іноземної мови для початкової школи

Як відомо, одним із найбільш уживаних для початкової школи в Україні є НМК автора О.Д. Карп'юк.

Отже, зробимо спробу проаналізувати його з позиції учителя-практика. Почнемо з того, що загалом ми поділяємо погляд О.Д. Карп'юк на ІМ як на інструмент у діалозі культур а також усвідомлюємо важливість принципу комунікативної спрямованості, який реалізується у цих підручниках. Адже, за О.Д. Карп'юк, урок ІМ - це модель процесу спілкування іноземною мовою. Реалізуючи комунікативний підхід до навчання, пояснюючи свої позиції, авторка слушно зауважує, що ми ж не будемо питати: “Це вікно?”, вказуючи на вікно. Між тим дуже часто на уроці ІМ весь клас змушений слухати, як хтось із учнів переказує зміст прочитаного тексту. Приклади такого “спілкування” свідчать про те, що не всі вчителі усвідомлюють і впровад-жують у шкільну практику основні положення комунікативного підходу.

Ось чому однією з основних характеристик підручників для початкової школи О.Д. Карп'юк є їхня комунікативна спрямованість. До переваг підручника можна віднести запропоновані ігрові форми тренування, зокрема дотепне і веселе введення назв літер, уявні подорожі до Чарівного острова, подання мовленнєвих зразків з опорою на кумедні малюнки, застосування дитячих віршів і пісень.

У текстах використані англійські імена та назви свят, серед героїв НМК - Санта Клаус і Мері Поппінс. Це дозволяє формувати соціокультурну компетенцію і вводити учнів у світ культури Англії.

На увагу, безперечно, заслуговує авторське розуміння сутності принци-пу активізації мисленнєво-мовленнєвої діяльності учнів, що виражається

а) у постановці комунікативних завдань;

б) у формах організації уроку;

в) у мовленнєвій і немовленнєвій поведінці вчителя.

Заслугою автора є намагання надати своїм концептуальним положенням певну наукову обґрунтованість посиланням на праці таких відомих учених як Б.В. Беляев, А.М. Леонтьєв, Ю.І. Пассов, Д.Б. Ельконін та інших.

Між тим виникає запитання: чому, незважаючи на зазначені вище позитивні характеристики, запровадження у практиці масового викладання не дає очікуваного високого результату? Більше того, вчителі-практики, які навчають за цим підручником, стикаються із серйозними методичними труднощами і фіксують поступове зниження інтересу молодших школярів до вивчення англійської мови. Першоосновою цих труднощів, на наш погляд, є нечіткість авторської концепції, яка ж до того викладена складною, незрозумілою для пересічного вчителя мовою. Глибоко розуміючи механізми навчання іноземної мови, маючи досвід роботи з молодшими школярами та спираючись на вимоги до навчання ІМ на сучасному етапі, О.Д. Карп'юк пропонує концепцію розвитку сенситивності (sensibility) молодших школярів до ІМ та підготовки їх контактів із зарубіжними ровесниками, а основним принципом цієї концепції є ознайомлення з ІМ через ситуативне спілкування, яке включає діяльнісно-комунікативні зустрічі й контакти з ровесниками, під час яких стає актуальним знання соціокультурних реалій країни, мова якої вивчається.

Отже, як бачимо, вихідною передумовою успішності реалізації цих положень, на погляд О.Д. Карп'юк, є підвищена сензитивність дітей молод-шого шкільного віку до оволодіння іноземною мовою, з чим не можна повністю погодитися. Адже згідно сучасних психологічних досліджень найбільш сензитивний період мовного розвитку дитини - це період від півтора до п'яти років. Це період, коли у дитини розширюється коло життєвих і побутових понять, формується здатність до усвідомлення мовних “правил”, і поступово на цій основі набувається здібність до розгорнутого ситуативного висловлювання.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.