Діяльність соціального педагога по формуванню у студентів мотивації професійного становлення (на прикладі Хмельницького національного університету)

Далі учасники діляться на пари. Їм потрібно визначитись із яким із двох героїв вони зустрінуться. Далі ділення на три, чотири і т.д. учасники, доки не залишиться один герой.

Рефлексія: чому цей герой залишився? Чи легко було поступатись та чому поступались учасники? Яке значення відіграє настрій під час переконання?

Вправа "Долоньки"

Мета: Розвиток можливостей до сприйняття співрозмовника, навіть без використання слів. Налагодження взаємодії між учасниками.

Хід роботи: Всі встають, заплющують очі. Ведучий змінює місця учасників так щоб усі стояли по парам. Завдання полягає у тому щоб руки у парах: знайшли один одного долонями, потім познайомилися, проявили симпатію, потанцювали, побилися, помирилися, попрощаються.

Вправа "Із чужого голосу"

Мета: Розвиток уміння чути, запам'ятовуванні, емпатії та віддзеркалення співрозмовника.

Хід роботи: Учасники діляться на пари. На протязі 5 хвилин учасники спілкуються. За цей час вони повинні розповісти про себе щось дуже інформативне, якомого ясніше себе охарактеризувати. Потім на основі вже відомої про один одного інформації всі учасники "показують" свого напарника ,по можливості копіюють голос, жести, міміку. Відбувається отримання зворотного зв'язку, необхідно провести рефлексію та поспілкуватись на тему як сприймають нас зі сторони.

Вправа "Подаруй камінчик"

Мета: Розвиток емпатійності, ввічливості, вміння висловити приязнь.

Хід роботи: Ведучий пропонує учасникам взяти із коробки по камінцю. Після підійти до одного із учасників і подарувати його камінець із словами "Я дарую тобі камінець, тому що ти най...". Ведучий також роздає камінці, у першу чергу тим учасникам, які не отримали камінців від інших учасників, підкреслюючи найдостойніші риси дитини.

Рефлексія. Ритуал прощання.

Заняття 9.

Мета: Розвиток спостережливості та комунікативних навичок.

Завдання: Сприяти розвитку вміння виділяти важливі деталі, вміння спілкуватись та заводити розмову.

Обладнання: Картки із назвами фруктів. Олівці, банка, коробка, пуста бутила із-під води, сережки, буси т.п.

Ритуал привітання: Всі учасники вітаються за руку один із одним ласкаво називаючи його по імені.

Вправа-активатор "Фруктова корзина"

Мета: Емоційний розігрів, активація учасників.

Хід роботи: Кожен учасник отримує назву фрукту. Усі сидять по кола, у центрі ведучий. Ведучий говорить "Я ходив на базар і купив фрукти:... " Ті, чий фрукт назвали повинні мінятись місцями. Завдання ведучого встигнути сісти на пусте місце. Хто не встиг - то веде.

Вправа "Добридень!"

Мета: Розвиток комунікативних здібностей - вміння спілкуватись, знайомитись, заводити розмову.

Хід роботи: Учасникам пропонується розбитись на пари. Ведучий дає завдання:

· привітайтесь як старі товариші, які дуже давно не бачилися;

· як люди, що знаходяться у сварці;

· як керівник а підлеглий;

· як дипломати двох країн;

· як батько із сином, що приїхав раніше із відрядження;

· студент із викладачем.

Вправа "Подарунок"

Мета: Розвиток уміння встановлювати контакт.

Хід роботи: Кожен із учасників отримує ім'я когось із групи. Завдання полягає у тому, щоб намалювати уявний подарунок, описати чому саме він і чому такий. А завдання тих хто отримав свій подарунок висловити здогадки хто це був.

Вправа "Аплодисменти"

Мета: Зняття напруги, підняття настрою, підхід до звершення заняття.

Хід роботи: Ведучий говорить: "Ми плідно попрацювали сьогодні і я думаю Ми заслуговуємо на аплодисменти." Всі встають по кругу і ведучий починає аплодувати, підходити до одного з учасників та передає їх йому, цей процес відбувається по кругу. У кінці ведучий пропонує поаплодувати всіх одночасно починаючи із тихих і переходячи до голосних аплодисментів.

Рефлексія. Ритуал прощання.

Заняття 10

Мета: Зняття емоційної та поведінкової скутості.

Завдання: Формування навичок щирості висловлювань, почуття "свободи" у поведінці.

Обладнання: Карточки із висловлюваннями.

Ритуал привітання: Всі учасники вітаються за руку один із одним ласкаво називаючи його по імені.

Вправа-активатор "Вітер дує на... "

Мета: Емоційний розігрів.

Хід роботи: Ведучий стоїть, всі сидять по колу. Стільців такаж кількість як і тих хто сидить. Ведучий говорить фразу: "Вітер дує на... " (тих у кого світле волосся, є сестра, тих хто у джинсах, хто любить морозиво і т.п.) і ті учасники, які ідентифікують себе за даною ознакою повинні мінятись місцями. Завдання ведучого зайняти вільне місце. Хто не встиг - стає на місце ведучого.

Вправа "Без маски"

Мета: Зняття емоційної та поведінкової скутості.

Хід роботи: Кожен учасник отримує карточку у яку не можна заглядати доти, доки до нього не дійде черга. Ведучий показує зразок: кожен учасник відкриває карточку. читає не завершене висловлювання та завершує його.

Якщо учасники відчувають що відповідь була не відверта, вони просять учасника взяти ще одну карточку.

Варіанти висловлювань:

· "Особливо, мені подобається коли люди навколо мене... "

· "Мені іноді по справжньому хочеться... "

· "Іноді, люди не розуміють мене тому що я... "

· "Вірю що я... "

· "Мені буває соромно, коли я... "

· "Особливо мене дратує те що я... "

Вправа "Вилізи із шкарлупи"

Мета: Тренування навичок переконання та поведінкової розкутості.

Хід роботи: Ведучий окреслює на підлозі коло діаметром 1 метр. Пропонує тули зайти добровольцю. Всіх іншим учасникам необхідно зробити все для того щоб його звідти витягнути, проте тільки словесно. Можливе використання хабарів, умовлянь, будь-який засобів.

Вправа "Квиток на Гаваї"

Мета: Відпрацювання навичок переконання, активізація учасників.

Хід роботи: Учасники діляться на команди по 3-4 людини.

Ведучий говорить "Вам, якимось чином достався квиток на Гаваї, олл-інклюзів і т.п. Вирішіть кому із Вас він потрібний найбільше.".

Вправа "Рефлексія"

Мета: Рефлексія, зворотній зв'язок.

Хід роботи: Ведучий пропонує учасникам закрити очі, розслабитись та уявити що заняття вже завершилось і Вони йдуть додому: що ще хотіли б сказати або запитати у групи, ведучого? Подумайте декілька хвилин.

Після закінчення часу всі по черзі спілкуються.

Рефлексія. Ритуал прощання.

Заняття 11.

Мета: Розвиток комунікативних навичок, вміння задавати питання.

Завдання: Створити умови тренування комунікативних навичок, розвитку вмінь задавати питання, вирішувати ситуації взаємодії.

Обладнання: Папір із іменами зірок, олівці,

Ритуал привітання: Всі учасники вітаються за руку один із одним ласкаво називаючи його по імені.

Вправа-активатор "Масаж"

Мета: Емоційна розрядка, налаштування на роботу.

Хід роботи: Всі встають у коло. Ведучий пропонує повернути на право та покласти руки на плечі учасника попереду, помасажувати плечі. Через 2-3 хвилини ведучий пропонує повернутись на 180 градусів та віддячити сусідів.

Вправа "Знаменитість"

Мета: Розвиток комунікативних навичок, уміння ставити питання.

Хід роботи: Учасники діляться парами. Кожному із них на спину клеїться папірець із ім'ям знаменитою людини. Завдання полягає у тому щоб задаючи питання типу: "Це жінка? Це політик? Чорноока?" відгадати ім'я загаданої людини.

Вправа "Кастинг"

Мета: Розвиток уміння встановити контакт, створення першого враження.

Хід роботи: Кожен із учасників отримує завдання що полягає у тому, щоб придумати рекламний ролик на 20-30 секунд про самого себе: описати свої переваги та здібності, прорекламувати якнайкраще.

Після закінчення група обговорює всі виступи та визначає найкраще.

Вправа "Зламаний телефон"

Мета: Показати як псується інформація при комунікації.

Хід роботи: Ведучий просить вийти 5-х учасників, пояснюючи правила: один залишається і слухає послання, потім виходить і передає одному із учасників, яки й у свою чергу також передає те що запам'ятав наступному. Учасники по черзі заходять та розповідають що запам'ятали.

Необхідно використовувати різнопланову інформацію: "Доцент кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Москалюк Оксана Іванівна просила передати, що збір учасників Всеукраїнської творчої студентської конференції "Через тернії до зірок" відбудеться у п'ятницю, 18 квітня на залізничному вокзалі міста Чернівці о 14-30."

Заняття "Ниточка"

Мета: Розвиток відчуття приналежності до колективу.

Хід роботи: Ведучий прив'язує товсту нитоку до вказівного пальця і передає далі по колу. Необхідно намагатись не сильно натягувати нитку. Після того як вона пройде круг, всі одночасно її піднімають, опускають, ходять разом, кладуть її на підлогу.

Рефлексія. Ритуал прощання.

Заняття 12.

Мета: Актуалізація знань отриманих на заняттях.

Завдання: Рефлексія. Закріплення знань, умінь та навичок отриманих на заняттях.

Обладнання: Папір, кулькові ручки.

Ритуал привітання: Всі учасники вітаються за руку один із одним ласкаво називаючи його по імені.

Вправа-активатор "Атоми"

Мета: Емоційний розігрів.

Хід роботи: Учасники заплющують очі та починають рухати по кімнаті, зачіпаючи один одного та намагаючись розв'язати конфлікт.

Вправа "Античас"

Мета: Навчання способам уникання конфліктних ситуацій.

Хід роботи: Учасникам пропонується згадати неприємну ситуацію. Розповісти про неї. Після необхідно детально обговорити її, відновлюючи хід подій від початку до кінця, і знайти відповідь на питання ? де знаходить вузол конфлікту? Як можна його уникнути? Далі ситуація розігрується за зміненим сценарієм.

Потрібно запитати у підлітків: як би вони заздалегідь обдумували свою поведінку, змінило би це щось у їх житті? Уникання конфліктів ? це не прояв слабкості, а вчинок зрілої розумної людини.

Вправа "Безлюдний острів"

Мета: Формування вміння оцінювати себе зі сторони.

Хід роботи: Учасникам пропонується стартова ситуація: на безлюдний острів закидається група людей із трьох осіб. Завдання: вижити. А вижити можливо лише за умови спільно проживання з людьми, що вміють щось робити. які володіють прекрасними людськими якостями. Кожен з із учасників обирає собі двох напарників і пояснює свій вибір. Одні й ті самі підлітки можуть бути обрані декілька разів поспіль.

По закінченню ведучий говорить що йому хотілось взяти із собою усіх дітей, адже всі вони володіють надзвичайними уміннями та якостями.

Вправа "Валіза"

Мета: Закріплення отриманих навичок, усвідомлення їх цінності.

Хід роботи: Ведучий оголошує, що блок занять підійшов до кінця. На заняттях підлітки отримали знання, навики, досвід. Їм пропонується скласти валізу того, що їм хотілось би забрати із собою та реалізувати в житті. Всі пропозиції записуються на папері, зачитуються та передаються ведучому.

Прощання

Мета: Актуалізація знань, отриманих на заняттях.

Хід роботи: Ведучий прощається із групою, висловлює свої побажання, щоб все, що вони отримали на знаттях, стало на пригоді у їх житті.

Ритуал прощання

Учасники по колу висловлюють що вони відчували від час заняття, що сподобалось. а що ні. Всі учасники беруться за руки, приємно посміхаються один одному та роблять компліменти.

Додаток И

Лекція з дисципліни Соціальна педагогіка

Тема лекції: "Ціннісний вимір соціалізації".

Тип лекції: ознайомчо-інформаційна.

План лекції:

1. Поняття про цінності, їх класифікація.

2. Засвоєння соціальних норм.

3. Соціальний статус та соціальна роль особистості.

4. Проблеми соціалізації в соціологічних теоріях (Самостійне опрацювання).

Мета лекції навчальна: формування знань про особливості засвоєння особистістю цінностей, соціальних норм, соціального статусу та соціальної ролі у процесі соціалізації; ознайомити з основними поглядами на визначення основних понять у соціально-педагогічній та соціологічній думці.

Завдання лекції:

1. Розкрити основні поняття: цінність, цінності, ціннісні орієнтації, соціальні норми, соціальний статус особистості, соціальна роль.

2. Узагальнити теоретичний матеріал соціально-педагогічної думки з проблематики лекції.

3. Показати актуальність та новизну наукової проблематики у вивченні процесу засвоєння ціннісних орієнтацій та соціальних норм особистістю у процесі соціалізації.

4. Дати рекомендації щодо самостійної роботи та підготовки до практичного заняття.

Основні поняття: цінність, цінності, ціннісні орієнтації, соціальні норми, соціальний статус особистості, соціальна роль.

Рекомендована література:

1. Мудрик А. В. Социальная педагогика / Под ред. В. А. Славтенина. - М.: Академия, 2000. - 200 с.

2. Мустаева Ф. А. Основы социальной педагогики. - М.: Академический проект, 2001. - С. 97

3. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. // Соціальна робота. - Книга 4. К.: ДЦССМ, 2002. - С. 496.

4. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник-довідник / За заг. ред. В. М. Пічі. - К.: Каравела, Львів: Новий Світ-2000, 2002. - С. 245.

5. Щербань П.М. Прикладна педагогіка. - К.: Вища школа, 2002. - С. 86.

Структура лекції:

№	Зміст	Час, хв.
1.	Організаційний елемент - привітання, перевірка присутніх, організація уваги, налаштування на роботу.	3
2.	Вступна частина. Повідомлення теми, мети та завдання лекції.	5
3.	Мотивація - розкриття значення матеріалу, що вивчається.	3
4.	Викладення основного матеріалу.	45
5.	Формування висновків.	5
6.	Завдання для самостійної роботи, методичні поради.	10
7.	Відповіді на запитання.	3-5
9.	Підведення підсумків заняття.	2

Організаційна частина. Привітання, перевірка присутніх.

Організація уваги, налаштування на роботу. Життєдіяльність тієї чи іншої людини, навіть груп людей, передбачає певну ціннісну орієнтацію. Йдеться про орієнтацію індивіда на ті соціальні цінності, які виступають для нього своєрідним регулятором поведінки і діяльності, визначаючи мету і стиль його життя.

Формування ціннісних орієнтацій особистості здійснюється в процесі її соціалізації, під впливом як соціального, так і індивідуального (матеріальних і духовних цінностей суспільства, індивідуальних потреб та інтересів).

Вступна частина. Таким чином тема сьогоднішньої лекції звучить так: "Ціннісний вимір соціалізації".

Запишемо план лекції:

1. Поняття про цінності, їх класифікація.

2. Засвоєння соціальних норм.

3. Соціальний статус та соціальна роль особистості.

4. Проблеми соціалізації в соціологічних теоріях (Самостійне опрацювання).

1. Поняття про цінності, їх класифікація.

Поняття «цінність» досить широко використовується у філософській та іншій спеціалізованій літературі для визначення людського, соціального та культурного значення певних явищ діяльності. Цінність (за П. Менцером) - це те, що почуття людей диктують визнати цінним над усім і до чого потрібно прагнути, споглядати та відносить із повагою, признанням, почестю.

По суті, цінність - не властивість якогось предмету, а суть, вимога повноцінного буття об'єкту.

Цінність - поняття, що фіксує позитивне або негативне значення якогось об'єкта чи явища; значимість явищ дійсності, їх відповідність основним потребам суспільства та індивіда окремої соціальної групи. Цінності - це особливе суспільне ставлення завдяки якому потреби й інтереси індивіда чи соціальної групи переносять на світ речей, духовних явищ які надають їм певних соціальних властивостей, безперечно не пов'язаних з утилітарним призначенням цих речей, предметів, явищ.

Цінності, з формальної точки зору, розділяють на позитивні і негативні, абсолютні і відносні, суб'єктивні та об'єктивні. За змістом розрізняють вічні цінності, логічні та естетичні.

Вітчизняний науковець О. Вишневський пропонує кодекс цінностей українського виховання (Роздатковий матеріал Рис. 1).

Отже, соціальні цінності є ключем до розуміння практично всіх видів соціальних відносин. Такі відносини виникають в результаті взаємодій, що повторюються, коли, з одного боку, є в наявності потреба в придбанні цінностей або контролі над ними, а з другого є ресурси бажаних цінностей. Цінності слугують поштовхом, необхідною умовою будь-якого роду взаємодій і визначають характер сталих соціальних відносин людей.

Будь-яка історична суспільна форма життєвого устрою, життєдіяльності людей має не просто відмінні цінності, а і їх систему, що складає ієрархію цінностей. Без засвоєння особистістю такої системи цінностей, без визначення власного відношення до них неможливий не тільки успішний процес соціалізації особистості, але і відповідне підтримання нормативного порядку у суспільстві загалом.

Говорячи про систему цінностей, мають на увазі не просто деяку сукупність ідеальних засобів людської діяльності, а специфічний культурний феномен, своєрідну «пірамідальну призму», у якій і засобами якої переломлюється уся система реальних життєвих відносин між суб'єктом і оточуючим світом.

Ціннісні орієнтації - певна сукупність ієрархічних зв'язків поміж собою цінностей, яка задає людині направлення її життєдіяльності.

Суб'єктивне відображення цінностей навколишньої дійсності необхідне для формування ціннісних орієнтацій особистості.

Ще з юного віку людина в основному залучається до різноманітних цінностей, пояснюючи для себе їх суть та зміст. Далі, в процесі навчання, різнобічного розвитку, накопичування життєвого досвіду особистістю виробляється здатність самостійно вибирати та систематизувати цінність, тобто ту, яка саме в даний момент являється найбільш значимою і одночасно задає відповідну ієрархію цінностей.

Таким чином, можемо сказати, що ціннісні орієнтації - це:

1) ідеологічні, політичні, моральні, естетичні оцінювання конкретним суб'єктом оточуючої дійсності і орієнтації у ній;

2) спосіб відповідної диференціації об'єктів індивідом по їх значущості.

Ціннісні орієнтації формуються в процесі засвоєння людиною відповідного соціального досвіду і проявляються в його цілях, інтересах, тобто в процесі соціалізації. Ціннісна картина світу найефективніше формується в період інтенсивної соціалізації (12 - 20 років), у формативні роки життя, за висловами американського соціолога Р. Інглехарда з Мічігнського університету. У цей життєвий період у індивіда посилюються інтереси до знань, формуються ціннісні установки, життєві орієнтири, здійснюється вибір професії тощо. Деякі із сформованих цінностей залишаються стабільними і в наступні періоди життя людини. А в цілому ціннісна картина світу особи в молоді роки є динамічною і характеризується здатністю здійснюватися під впливом життєвих обставин і власної активності індивіда.

Ціннісні орієнтації особистості є не тільки мотивацію індивідуальної поведінки, проте у сукупності створюють світогляд людини, систему філософських, естетичних, природо-наукових та інших поглядів на навколишній світ.

2. Засвоєння соціальних норм

Кожна людина свідомо чи несвідомо керується у своїй діяльності певними правилами, тобто зразками належної поведінки, її моделями. Ці правила різноманітні як за змістом (регулюють відносини людей у різних сферах громадського життя - побутові, сімейні, з приводу власності, здійснення політичної влади і т.д.), так і за способами виникнення (можуть установлюватися різними організаціями громадян, органами держави чи складатися історично, у процесі розвитку людства). Без існування правил, що регулюють поведінку людей, було б неможливим й існування самого суспільства.

Традиційно всі норми за предметом регулювання поділяються на дві великі групи:

1. соціальні норми, що регулюють відносини між людьми, їх об'єднаннями

2. технічні норми, що регулюють відносини між людиною і природою чи технікою

Соціальні норми - це вимоги суспільства, соціальних груп, які втілюються в еталони, моделі, стандарти належної поведінки. Це й правові норми, звичаї та традиції.

Найхарактернішою ознакою соціальних норм є нормативність: по-перше, вони є правилами поведінки, тобто вказують, як варто себе вести у тій чи іншій конкретній ситуації; по-друге, вони є правилами загального характеру, для них характерна багаторазовість застосування, тривалість дії, невизначеність адресата (адресуються всім, хто може опинитись у визначених соціальними нормами умовах).

Соціальні норми служать для регулювання суспільних відносин. Вони є засобом соціального управління, необхідною умовою життя і розвитку суспільства. Дія соціальних норм забезпечує суспільний порядок.

Для того щоб суспільство могло існувати, люди повинні продовжувати свій рід, добувати продукти харчування, дотримуватися елементарних заборон. Вироблення відповідних правил поведінки (не вбий, не вкради), таким чином, є свідомою вольовою діяльністю людей. Без регулювання відносин людство було б приречене на зникнення. Саме тому реалізація соціальних норм, тобто втілення їх у життя, забезпечується найперше свідомістю людей. У ситуації ж, коли сама людина не усвідомлює необхідності чинити правомірно, виконувати відповідні правила поведінки, її змушують це робити ті організації та соціальні групи, інтереси яких ці правила відображають. Якщо ж правила поведінки встановлені державою, вони при необхідності можуть бути забезпечені силою усього апарату управління та примусу.

Кожна людина постійно бере участь у багаточисельних, самих різноманітних сферах діяльності, суспільних, заснованих на згоді. Її суспільна поведінка може теоретично, у кожному її акті, свідомо співвідноситись зі сферою чужої поведінки.

Соціальні норми ( від латинського norma - правило, взірець, керівне начало) - сукупність зобов'язуючих принципів, правил, еталонів вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотам чи уповноваженими суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб'єктів на всіх рівня і у всіх сферах людської життєдіяльності. Соціальні норми уособлюються у приписах, дозволах і заборонах.

Вони виникаються, формуються або розробляються на основі існуючих систем цінностей, потреб, інтересів, ідеалів суспільства чи його соціальних підструктурних систем.

За способом встановлення і забезпечення прийнято розрізняти на:

§ моральні норми - правила, що складаються відповідно до уявлень людей про добро і зло, справедливість та несправедливість, честь і безчестя тощо, тобто відповідно до моральних уявлень;

§ корпоративні норми (норми організацій) - правила поведінки, що видають організації, або які склались в організаціях і поширюються на їх членів. Корпоративні норми регулюють відносини усередині даної організації, порядок її діяльності, взаємини осіб, що входять до її складу. Вони можуть бути виражені у статутах, положеннях, рішеннях таких організацій;

§ норми права - правила поведінки, встановлені й забезпечувані державою;

§ звичаї (традиції, обряди, ритуали, ділові звичаї) - правила, що складаються історично і внаслідок їх багаторазового застосування людьми. Звичаї колись були моральними або релігійними нормами, але з часом їх справжнє значення було забуте. Люди, дотримуючись звичаїв, уже не говорять, гарний чи поганий той чи інший варіант поведінки, а поводяться певним чином через звичку.

За змістом або сферами відносин, соціальні норми поділяють на:

§ політичні норми (правила, що регулюють відносини з приводу здійснення політичної влади, управління суспільством);

§ економічні норми (правила, що регулюють відносини з приводу виробництва й розподілу матеріальних благ);

§ культурні норми (правила, що регулюють поведінку людей у невиробничій сфері суспільства: тут насамперед мова йде про норми, що регулюють творчу, спортивну та іншу діяльність стосовно реалізації потреб індивіда);

§ естетичні норми (правила, пов'язані з уявленнями про красу людських вчинків);

§ релігійні норми (правила, що регулюють відносини віруючих один з одним, з релігійними організаціями, релігійні обряди);

§ техніко-соціальні норми (правила необхідного чи доцільного поводження людей із природними об'єктами, знаряддями праці, різними технічними пристроями, вибухівкою, отрутохімікатами).

В залежності від ступеня твердості впливу соціальні норми поділяють на:

§ норми-рамки, що регулюють діяльність;

§ норми-ідеали, що проектують у майбутнє;

§ норми дозволу, які відстоюють права;

§ норми-розпорядження, які вимагають дотримання чи виконання певної діяльності;

§ норми-заборони, що обмежують діяльність.

Саме соціальні норми забезпечують узгодженість дій, регулювання поведінки, соціальний контроль, захист певних інтересів, відображають загальні вимоги суспільства до поведінки особи, групи в їх стосунках, соціальним інституціям, суспільством.

Роберт Мертон створив типологію поведінки особистості, що в основі поділу містить згоду чи заперечення із цілями суспільства та засобами їх досягнення. Ці реакції поведінки: конформізм, інновація, ритуалізм, ретризм, бунт.

Тотальний конформізм передбачає згоду з цілями суспільства і законними, засобами їх досягнення; інновація, вона передбачає згоду з схвалюваними даною культурою цілями, але заперечує соціально схвалювані способи їх досягнення. «Інноватор» використовуватиме нові, але незаконні засоби досягнення бажаного. Ритуалізм - заперечення цілей даної культури, але використання соціально схвалюваних засобів (доведення їх до абсурду). Втеча від дійсності (ретризм) - людина одночасно відкидає і цілі, і соціально схвалювані засоби їх досягнення (наприклад, це бродяги, п'яниці, наркомани і ін.) Бунт - заперечення культурно схвалюваних цілей і засобів їх досягнення. Але замість старих цілей і засобів створюються нові: розвивається нова ідеологія (наприклад, революційна).

Головаха та Паніна виділяють три типи соціального характеру, що пов'язаний із засвоєнням соціальних норм:

· традиціоналіст - тип соціального характеру, що віддає перевагу традиційній вартісно-нормативній системі;

· авторитарист - тип соціального характеру, що прагне до встановлення нового твердого порядку;

· цинік - "безнормність" є нормою його поведінки.

3. Соціальний статус та соціальна роль особистості.

З'ясування місця і ролі особистості в соціумі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості - це її позиція в системі соціальних відносин, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти внутріособистісні конфлікти.

Соціальна роль - типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми поведінки в певному суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх характеризують:

· емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша - цілковитої розкутості);

· спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші виборюються нею);

· масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

· ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія);

· характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціальними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрі-, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою першочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є основними поняттями рольових теорій особистості.

4. Проблеми соціалізації в соціологічних теоріях (Самостійне опрацювання).

Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення - соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі.

У межах загального соціологічного підходу об'єднано ряд концептуальних підходів до розуміння особистості як специфічного утворення, що виводиться з тих чи інших соціальних факторів, які відокремлюються як головні:

Теорія дзеркального "Я" (Ч. Кулі, Дж. Мід) Особистість формується на основі взаємодії з навколишнім світом, що впливає на неї. Зрілість індивіда визначається ступенем добровільного підкорення його настановам й цілям системи.

Рольова теорія (Р. Лінтон, Я. Морено, Т. Парсонс). Її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись у процесі соціалізації в ті чи інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різнобічність особистості визначається багатством “соціального репертуару” - багатоманітністю соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.

Теорія особистості необіхеворізму (Е. Торндайк, Дж. Б. Уотсон, Б. Скінер). Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результат навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціально придатних відповідей на сукупність стимулів.

Теорія соціальної установки (І. Томас, Знанецький, Олторп, Сміт, Холланд, Рокич, Мертон). Згідно з цією теорією особистість є результат тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.

Концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством. Згідно з цією концепцією особистість є змінюваними з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. У цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (у цілому), так і групові потреби та орієнтації, що забезпечують варіабельність особистості.

Таким чином, це питання залишається на самостійне опрацювання. Скеровуючись рекомендованою літературою та інструкцією по підготовці до практичного зняття Ви знайдете усю необхідну інформацію.

Завершальний етап. Будь ласка, задавайте питання.

Матеріал до лекції

1. Поняття про цінності, їх класифікація.



Рис. 1. Абсолютні, вічні цінності та їх антиподи

Основні національні цінності

§ українська ідея

§ державна незалежність України

§ самопожертва в боротьбі за свободу нації

§ патріотизм, готовність до захисту Батьківщини

§ єдність поколінь на основі віри в національну ідею

§ почуття в національну гідність

§ історична пам'ять

§ громадська національно-патріотична активність

§ пошана до державних та національних символів, до Державного гімну України

§ любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій

§ пошана до Конституції України

§ підтримка владних чинників у обстоюванні незалежності України та розбудові атрибутів державності

§ орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток українського господарства

§ прагнення побудувати справедливий державний устрій

§ протидія антиукраїнській ідеології

§ готовність стати на бік народів, які борються за національну свободу

§ сприяння розвитку духовного життя українського народу

§ дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи

§ увага до зміцнення здоров'я громадян України

Основні громадянські цінності

§ прагнення до соціальної гармонії

§ обстоювання соціальної та міжетнічної справедливості

§ культура соціальних і політичних стосунків

§ пошана до закону

§ рівність громадян перед законом

§ самовідповідальність людини

§ права людини (на життя, власну гідність, безпеку, приватну власність, рівність можливостей тощо)

§ недоторканність особи

§ право на свободу думку, совісті, вибору конфесії, участі у політичному життя, проведені зборів, на саморозвиток

§ готовність до захисту індивідуальних прав і свобод інших людей

§ пошана до національно-культурних цінностей інших народів

§ повага до демократичних виборів і демократично обраної влади

§ толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать абсолютним і національним цінностям

Цінності сімейного життя

§ подружня вірність

§ піклування про дітей

§ піклування про батьків і старших членів родини

§ пошана до предків, догляд за їхніми могилами

§ взаємна любов до батьків

§ злагода та довіра між членами родини

§ гармонія стосунків поколінь у родині

§ демократизм відносин, повага до прав дитини і старших

§ відповідальність за інших членів сім'ї

§ допомога слабшим членам сім'ї

§ гармонія батьківського і материнського впливу у вихованні дітей

§ спільність духовних інтересів членів сім'ї

§ здоровий спосіб життя, заняття спортом

§ культ праці, дбайливе ставлення до її продуктів

§ дотримання народних звичаїв

§ гостинність

§ сімейна відкритість

§ гігієна сімейного життя

§ багатодітність

Цінності особистого життя

§ орієнтація на пріоритет духовних цінностей

§ внутрішня свобода

§ особиста гідність

§ воля (самоконтроль, самодисципліна тощо)

§ мудрість, рішучість, героїзм

§ лагідність, доброзичливість

§ правдивість

§ поміркованість в особистих і громадських справах

§ оптимізм, почуття гумору, життєрадісність, бадьорість

§ терплячість

§ гармонія душі та зовнішньої поведінки

§ зовнішньоетична вихованість (звички, манери, гігієна та акуратність у побуті відраза до лихослов'я тощо)

§ підприємливість, старанність, ініціативність

§ працьовитість, цілеспрямованість, витривалість, наполегливість

§ самостійність (у мислені, діяльності і т.п.)

§ творча активність

§ дотримання слова, точність

§ самокритичність, почуття відповідальності

§ ощадливість, дбайливе ставлення до свого і чужого часу

§ вміння мовчати і слухати інших

§ культ доброго імені, надійність у праці, партнерстві. збережені чужої таємниці

§ шляхетність і відповідальність у стосунках з особою іншої статі

§ протидія згубним звичкам (алкоголізму. наркоманії, палінню тощо)

§ щедрість, допомога хворим, слабшим, сиротам, захист знедолених

§ уважливість до власного здоров'я, заняття спортом

§ вдалий вибір сфери діяльності та повноцінна самореалізація

§ розвиток естетичних смаків і творчих здібностей

§ турбота про охорону довкілля

2. Засвоєння соціальних норм.

Таблиця Д. 1 Типи поведінки за Робертом Мертоном

Спосіб адаптації	Цілі суспільства	Соціально схвалені засоби досягнення цілей
Конформізм	+	+
Інновація	+	-
Ритуалізм	-	+
Ретризм	-	-
Бунт	-	-

Практичне заняття із дисципліни Соціальна педагогіка

Тема: "Ціннісний вимір соціалізації"

Тип заняття: комбіноване.

Мета практичного заняття: перевірити знання про особливості засвоєння особистістю цінностей, соціальних норм, соціального статусу та соціальної ролі у процесі соціалізації; ознайомити з основними поглядами на визначення основних понять у соціально-педагогічній та соціологічній думці.

Завдання заняття:

5. Перевірити стан засвоєння основних понять теми.

6. Узагальнити теоретичний матеріал.

7. Сформувати навички діагностики стану та особливостей сформованості ціннісних орієнтацій.

Обладнання: роздатковий матеріал.

Форми роботи: індивідуальні, колективні.

План

1. Поняття про цінності, їх класифікація. Ціннісні орієнтації особистості.

2. Соціальні норми, їх суть та види.

3. Соціальний статус та соціальна роль особистості.

4. Проблеми соціалізації в соціологічних теоріях.

Рекомендована література: [1-8].

Структура заняття:

№	Зміст	Час, хв.
1.	Організаційний елемент - привітання, перевірка присутніх, організація уваги, налаштування на роботу.	3
2.	Вступна частина. Повідомлення теми, мети та завдання лекції.	5
3.	Мотивація - розкриття значення матеріалу, що вивчається.	3
4.	Тестовий контроль із узагальненням лекційного матеріалу за темою, основних понять курсу, перевірки самостійної підготовки.	20-25
5.	Опитування з метою перевірки теоретичного матеріалу за теоретичним блоком: 1. Поняття про цінності, їх класифікація. Ціннісні орієнтації особистості. 2. Соціальні норми, їх суть та види. 3. Соціальний статус та соціальна роль особистості. 4. Проблеми соціалізації в соціологічних теоріях.	5 5 5 5
6.	Презентація індивідуальних досліджень ціннісних орієнтацій.	10-15
7.	Заключна частина - відповіді на запитання.	3-5
9.	Підведення підсумків заняття.	2

Інструкція до самопідготовки:

Вивчити лекційний матеріал та рекомендовану літературу.

1. Опрацювати питання для самостійного вивчення.

2. Підготовка до тестового контролю із узагальненням лекційного матеріалу. (Психологія / за ред. Ю. Л. Трофімова. - К.: Либідь, 2001. - С. 446-453.).

3. Опрацювати письмово: поняття соціальної активності особистості, основні критерії активності особистості. - (Городяненко В.Г. Соціологія. Навчальний посібник / Київ: Видавничий центр «Академія», 2002. - С. 199-204.).

4. Опрацювати письмово: головні соціологічні концепції особистості. - (Щербань П.М. Прикладна педагогіка. - К.: Вища школа, 2002. - С. 125.).

5. Виписати у словник основні поняття теми: цінність, цінності, цінності орієнтації, соціальні норми, соціальний статус, соціальна роль, соціальна активність особистості.

6. Ознайомитись із методиками вивчення ціннісних орієнтацій особистості, провести опитування (для прикладу взяти одну із методик 1-2 людини) та підготувати для презентації на занятті (опитувальник, особливості проведення, отримані результати).

Питання для обговорення:

1. У чому різниця понять: "цінність", "цінності", "ціннісні орієнтації"? Обґрунтуйте свою думкую.

2. Що таке "норма"?

3. Поняття соціальних норм.

4. Які цінності українського виховання?

5. Що є соціальна активність особистості та які її основні критерії?

6. Розкрийте основні погляди на процес соціалізації особистості в соціологічних теоріях.

7. Типи поведінки за Робертом Мертоном.

8. Соціальний статус та соціальна роль особистості - суть та відмінності.

Додаток І

Лекція з дисципліни Етика соціально-педагогічної діяльності

Тема лекції: "Мотивація професійного становлення".

Тип лекції: ознайомчо-інформаційна.

План лекції:

1. Професійне становлення: поняття та підходи до періодизації.

2. Поняття про мотивацію професійного становлення.

3. Критерії та рівні мотивації професійного становлення.

4. Формування мотивації до професійного становлення студентів

Мета лекції навчальна: формування знань про особливості поняття професійне становлення, професійна спрямованість та мотивація професійного становлення; ознайомити з основними поглядами на визначення основних понять у соціально-педагогічній та соціологічній думці.

Завдання лекції:

1. Розкрити основні поняття: становлення, професійне становлення, професія, професіонал, мотивація професійного становлення.

2. Узагальнити теоретичний матеріал соціально-педагогічної думки з проблематики лекції.

3. Показати актуальність та новизну наукової проблематики у вивченні процесу формування мотивації професійного становлення.

4. Дати рекомендації щодо самостійної роботи та підготовки до практичного заняття.

Основні поняття: становлення, професійне становлення, професія, професіонал, мотивація професійного становлення.

Структура лекції:

№	Зміст	Час, хв.
1.	Організаційний елемент - привітання, перевірка присутніх, організація уваги, налаштування на роботу.	3
2.	Вступна частина. Повідомлення теми, мети та завдання лекції.	5
3.	Мотивація - розкриття значення матеріалу, що вивчається.	3
4.	Викладення основного матеріалу.	45
5.	Формування висновків.	5
6.	Завдання для самостійної роботи, методичні поради.	10
7.	Відповіді на запитання.	3-5
9.	Підведення підсумків заняття.	2

Організаційна частина. Привітання, перевірка присутніх.

Організація уваги, налаштування на роботу.

Вступна частина. Таким чином тема сьогоднішньої лекції звучить так: " Мотивація професійного становлення ".

Запишемо план лекції:

1. Професійне становлення: поняття та підходи до періодизації.

2. Поняття про мотивацію професійного становлення.

3. Критерії та рівні мотивації професійного становлення.

4. Формування мотивації до професійного становлення студентів

1. Професійне становлення: поняття та підходи до періодизації.

Розглядаючи поняття мотивації до професійного становлення студентів логічним є розділення його на такі взаємодоповнюючі складові як "мотивація", "становлення" та "професійне становлення". Отже, розглянемо їх.

Мотивація - це сукупність причин психологічного характеру, тобто система мотивів, які зумовлюють поведінку і вчинки людини (Див. Рис. 1 Матеріал до лекції).

Професія (слово латинського походження, що офіційно визначає знання, фах) - це вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних теоретичних знань та практичних навичок набутих в результаті фахової підготовки, досвіду роботи. Професіонал - це особистість, що розвивається, яка володіє високою професійною кваліфікацією і компетентністю, різноманітністю навичок і вмінь, а також включає у себе високий рівень професійно важливих якостей чи особистісно-ділових якостей, мотиваційну сферу і ціннісні орієнтації, спрямовані на прогресивний розвиток.

У поєднанні мотивація та професія формують професійну мотивацію, яка являє собою дію конкретних чинників, які обумовлюють вибір професії і тривале виконання обов'язків, що пов'язані із даною професією.

Зазначимо, що поняття "становлення" належить до категоріального апарату філософії, психології, соціології, педагогіки та інших галузей знань. У філософських літературних джерелах це поняття розглядають як одну з форм розвитку, набуття якісної визначеності тощо.

Зокрема, становлення трактують як філософську категорію, яка виражає спонтанну мінливість речей і явищ, їхній неперервний перехід, перетворення з одного в інше. Класичним представником концепції становлення вважають Геракліта, який сутність цієї категорії виразив відомою формулою "все тече, все змінюється".

Становлення є філософською категорією, яку використовують для позначення процесу набуття предметом, що виникає, якісної визначеності. Воно являє собою єдність буття й небуття, виникнення і знищення. Категорія "становлення" виявляється як форма відображення одного з моментів об'єктивно-реального розвитку, коли нове явище вже почало існувати, але ще не набуло завершеної форми.

Е.Ф. Зеєр визначає професійне становлення як процес формування професійної спрямованості, компетентності, соціально значущих та професійно важливих якостей та їх інтеграція, готовність до професійного зростання ,пошук оптимальних прийомів якісного і творчого використання діяльності у відповідності до індивідуально-психологічних особливостей людини. Т.В. Кудрявцев розглядає "професійне становлення" як тривалий процес розвитку особистості з початку формування професійних намірів до повної реалізації себе у професійній діяльності. Центральне ланка цього процесу - професійне самовизначення. К.М. Левітан досліджує цей термін як рішення професійно значущих, все більш ускладнюються завдань - пізнавальних, морально-етичних і комунікативних, в процесі чого професіонал опановує необхідним комплексом пов'язаних з його професією ділових і моральних якостей.

За Є. І. Пассовим, професійне становлення особистості - це свідома діяльність людини, котра вибрала професію. У професійному становленні особистості все залежить від ставлення до професії, від рівня особистої відповідальності за неї, за себе як працівника.

С. Г. Вершловський розглядає становлення молодого спеціаліста як ланку в системі його неперервної освіти, органічно пов'язану з вузівським періодом і наступним організованим підвищенням його кваліфікації.

Згідно з Т. В. Кудрявцевим, професійне становлення є достатньо складним, тривалим, вельми мобільним, багатоплановим і часом суперечливим процесом, який в своєму розвитку проходить наступні стадії: формування професійних намірів, що виникає вже на етапі старшокласника, професійне навчання, професійна адаптація, та в більш пізньому періоді становлення, часткова чи повна реалізація особистості в професійній праці.

Перша стадія професійного становлення особистості пов'язана із зародженням і формуванням професійних намірів під впливом загального розвитку особистості і первинної орієнтації в різних сферах трудової діяльності, в світі праці і в світі професій.

Друга стадія - це період професійного навчання і виховання, тобто цілеспрямованої підготовки за обраною професійною діяльністю і оволодіння всією тонкістю професійної майстерності.

Третя стадія - активне входження в професійне середовище, що відображає перехід студента до нового типу діяльності - до професійної праці в різних його формах в умовах реального виробництва, виконання службових обов'язків і т.п.

Четверта стадія припускає повну або часткову реалізацію професійних прагнень і можливостей особистості в самостійній праці.

2. Поняття про мотивацію професійного становлення.

Отже, професійне становлення студентів - це інтегративне поняття, що відображає продуктивний, обумовлений професійною специфікою процес професійного розвитку особистості, який спонукає до професійної діяльності. Професійне становлення майбутніх працівників соціальної сфери під час навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі здійснюється безперервно, послідовно, характеризується не лише накопиченням знань, але і придбанням досвіду практичної діяльності, придбання професійної майстерності, формування відношення до професії. В цьому взаємозв'язку операційних і особистісних компонентів провідна роль, поза сумнівом, належить спрямованості свідомості: те, як усвідомлює особа свою спрямованість, своє місце і роль в майбутній діяльності.

Тому під мотивацією професійного становлення ми розуміємо чинники, що випливають на активність особистості студента і визначають її професійну спрямованість.

Мотивація до професійного становлення студентів - це система емоційно-ціннісних відношень, що визначають відповідну їх змісту ієрархічну систему домінуючих мотивів особистості студента та спонукають до самоствердження у професійній діяльності.

Процес формування мотивації професійного становлення полягає у формуванні системі професійних цінностей, які виступають фундаментом для професійної спрямованості, компетентності, соціально значущих та професійно важливих якостей та їх інтеграція, готовність до професійного зростання, пошуку оптимальних прийомів якісного і творчого використання діяльності у відповідності до індивідуально-психологічних особливостей особистості.

3. Критерії та рівні мотивації професійного становлення.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу визначити когнітивний (пізнавальний), емоційно-ціннісний та діяльнісний критерії мотивації професійного становлення студентів (див. Рис. 2 Матеріал до лекції).

Пізнавальний критерій виражається в таких показниках: успішне оволодіння знаннями основ наук, представлених спеціальними предметами; виявлення інтересу до навчальних предметів; здатність до творчого мислення; бажання займатися самоосвітою; усвідомлення особистих професійних і життєвих цілей; мотивація до навчання; мотивація на досягнення успіху та самореалізації.

Емоційно-ціннісний критерій виявляється в таких показниках: емоційно-ціннісне ставлення до себе як до професіонала; позитивне ставлення до професії; сформовані цінності професії; здатність керувати емоціями та долати стресові ситуації.

Діяльнісний критерій визначається в таких показниках: активність при оволодінні професією; дисциплінованість; організованість; вимогливість до себе; ініціативність і самостійність; рішучість і наполегливість; прагнення самоствердитись у професії.

Відповідно до критеріїв передбачено три рівні професійного становлення, а саме: високий, середній, низький.

4. Формування мотивації до професійного становлення студентів.

Під мотивацією професійного становлення ми розуміємо чинники, що викликають активність особистості студента і визначають її спрямованість. Мотивація до професійного становлення студентів - це система емоційно-ціннісних відношень, що визначають відповідну їх змісту ієрархічну систему домінуючих мотивів особистості студента та спонукають до самоствердження у професійній діяльності.

Формування мотивацією професійного становлення - це процес формування професійної спрямованості, компетентності, соціальнозначущих та професійно важливих якостей та їх інтеграція, готовність до професійного зростання, пошуку оптимальних прийомів якісного і творчого використання діяльності у відповідності до індивідуально-психологічних особливостей людини.

На основі обґрунтованих нами критеріїв мотивації професійного становлення студентів когнітивний структурний компонент формування мотивації до професійного становлення у студентів базувався на таких особистісних детермінантах як усвідомлення мети та результату навчально-професійної діяльності, значення практичних вмінь та навичок, фахових знань у професійному житті спеціаліста.

Діяльнісний компонент полягає у напрямі роботи із студентами по налагоджуванню уміння співпрацювати, комунікабельності, прагнення до самореалізації, рефлексії.

Робота за емоційно-ціннісним напрямом полягає у формуванні та розвитку у студентів таких важливих для професіонала соціальної сфери якостей як альтруїзм, емпатія, людяність, демократичність та формуванням емоційно-ціннісного ставлення до себе як до професіонала.

А саме передбачено такі заходи: надання консультативної допомоги для компенсації "прогалин" у соціалізації студентів у умовах навчального середовища або допомога у соціальній адаптації; проблемні бесіди, групові та індивідуальні зустрічі із використанням рольових та ділових ігор, з метою активізації емоційно-ціннісного ставлення до себе як до професіонала та розширення перспектив професійного саморозвитку, що мають вибудуватись в контексті тих цінностей, які складають життєвий світ особистості; інтелектуальних тренажерів, аналіз конкретних ситуацій; дебати; розробка індивідуальних програм соціально-педагогічного супроводу студента.

Завершальний етап. Будь ласка, задавайте питання.

Матеріал до лекції

Отже, спрощену модель процесу мотивації можна представити у вигляді такої схеми (Рис.1):