МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра хімії

Розвиток творчої активності школярів у процесі розв'язування розрахункових задач з хімії

Актуальність дослідження. Освіта, що є могутнім фактором культури, повинна сприяти максимальній реалізації закладених у людині можливостей. Тому, розвиток конкретного учня є основною метою навчального процесу.

Розуміння особистості, як суб'єкта розвитку, обумовлює необхідність організації активної інтелектуальної діяльності у навчанні. Треба зазначити, що це можливо через постійне створення проблемних ситуацій, що переходять в усвідомлення учнями хімічних задач. Одним з головних показників засвоєння учнями знань з хімії є вміння успішно користуватися знаннями при розв'язуванні розрахункових задач. В умовах задач завжди передбачено використання знань в конкретних, а не рідко в зовсім нових для учнів зв'язках.

Формування і розвиток творчих здібностей учнів у процесі розв'язування задач є проблемою, що займає чинне місце у психологічних і дидактичних дослідженнях і відноситься до числа найбільш актуальних питань сучасної науки і практики.

Ось чому у працях Г.С. Альтшуллера, Л.С. Виготського, Дж. Гілфорда, П.Я. Гальперіна, К. Дункера, В.С. Івашкіна, Т.В. Кудрявцева, Ю.М Кулюткіна, Н. Майера, Я.О. Пономарьова, Н.Ф. Тализіної, О.К. Тихомирова та інших дослідників розкривається зміст деяких методів вивчення і одночасного розвитку творчого мислення в процесі розв'язування задач. Визначенням місця і ролі творчих задач у процесі навчання хімії та методів їх розв'язування займалися Н.М. Буринська, І.П. Середа, О.Г. Ярошенко, В.І. Новицька, В.В. Сорокін, І.В. Світанько, С.С. Чуранов, Ю.В. Холін, Л.О. Слета, Г.М. Розанцев, П.П. Попель, В.І. Староста та інші вчені-методисти.

Високо оцінюючи наукове і практичне значення виконаних досліджень з проблем розвитку творчих здібностей учнів у процесі розв'язування хімічних задач, ми змушені зазначити, що на сьогоднішній день ряд її аспектів не знайшов належного розв'язання. Зокрема, це питання впливу використання творчих задач з хімії в роботі з учнями загальноосвітньої школи на розвиток інтелекту.

У дидактичній літературі і методичних посібниках неповно розкриваються можливості використання ускладнених задач у навчальному процесі, задачі представлені в недостатній кількості.

Вищевикладені обставини обумовили вибір теми нашої дипломної роботи: “Розвиток творчої активності школярів у процесі розв'язування розрахункових задач з хімії”.

Об'єктом дослідження є навчальний процес з хімії в загальноосвітній школі.

Предметом дослідження вибрано хімічні задачі, як методом розвитку творчих здібностей учнів загальноосвітньої школи.

У відповідності до предмета дослідження визначена його мета: виявлення можливостей систематичного використання розрахункових задач для розвитку творчих здібностей учнів, побудова системи таких задач, а також теоретична розробка, обґрунтування педагогічної доцільності та експериментальна перевірка ефективності розробленої методичної системи, спрямованої на розвиток творчої активності школярів на уроках хімії в загальноосвітній школі.

В основу нашого дослідження покладено таку гіпотезу: використання запропонованої системи розрахункових задач з хімії активізує розвиток творчих здібностей учнів загальноосвітньої школи ІІ - ІІІ ступенів, сприяє підвищенню якості знань і оволодіння способами їх добування школярами.

Поставлена мета і сформульована гіпотеза дослідження визначають його конкретні завдання та логічну послідовність:

1. Розглянути психолого-педагогічні аспекти проблеми розвитку здібностей.

2. Провести аналіз сучасного погляду на навчальну задачу з хімії, розглянути її структуру, характерні особливості і специфіку.

3. Виявити можливості вдосконалення навчального процесу з хімії і підвищення якості його результатів за рахунок включення у процес навчання творчих задач. Розглянути їх як засіб стимулювання розвитку інтелекту учнів.

4. Розробити систему хімічних задач для розвитку творчих здібностей учнів загальноосвітньої школи.

5. У ході експериментального навчання, перевірити доступність і оцінити ефективність розробленої методичної системи, виявити її вплив на міцність, глибину й усвідомленість знань школярів, розвиток їх творчих здібностей.

Характер дипломного дослідження і його завдання зумовлюють використання таких методів дослідження:

– теоретичний аналіз проблеми на основі вивчення філософсько-методологічної, психолого-педагогічної літератури, пов'язаної з тематикою дипломної роботи;

– сукупність традиційних для дидактики методів (спостереження навчального процесу, анкетування, тестування, опитування, бесіда, вивчення шкільної документації, аналіз існуючого педагогічного досвіду), спрямованих на виявлення стану проблеми у шкільній практиці;

– проведення дослідно-експериментальної роботи в школі, що мала на меті апробацію запропонованої методичної системи і корекцію окремих її елементів;

– якісний і кількісний аналіз експериментально одержаних даних.

У ході дослідження названі методи використовувалися у взаємозв'язку і доповнювалися один одним. Саме дослідження проводилося у три етапи:

І етап. Вивчена психолого-педагогічна та науково-методична література з досліджуваної проблеми, аналіз програм і підручників.

ІІ етап. Розроблена система розрахункових задач з хімії 10 клас для розвитку творчих здібностей учнів. Також проводився пробний педагогічний експеримент, у ході якого відбувалася попередня перевірка, оцінювання і корекція розробленої методичної системи.

ІІІ етап. Був присвячений організації і проведенню остаточної експериментальної перевірки запропонованої методичної системи, обробці даних, отриманих у ході педагогічного експерименту, аналізу й узагальненню результатів дослідження, оформленню роботи.

Теоретичне значення проведеного дослідження заключається:

– у теоретичному обґрунтуванні можливостей розвитку творчих здібностей учнів засобами розв'язання системи творчих задач;

– в обґрунтування загальної системи хімічних задач, що сприяють розвитку творчих здібностей учнів загальноосвітньої школи;

– у розробці методичного підходу до організації навчання з метою оволодіння учнями знаннями і розвиток їх творчих здібностей.

Практичне значення дослідження визначається:

– побудованою загально-методичною системою хімічних задач для розвитку творчих здібностей, найбільш можливою, на нашу думку, її конкретизацією;

– розробкою методичних рекомендацій щодо розв'язання творчих задач, найбільш ефективного використання розробленої системи у навчальному процесі з хімії в загальноосвітній школі.

Розділ І. Творча активність школярів, як педагогічна проблема

У науці і педагогічній практиці часто використовують поняття “творчість”, “творчі здібності”, “творча активність”, “творче мислення”, “творчий розвиток”, але не дивлячись на те що в ці поняття вкладається різне значення, їх суть не завжди обговорюється. Спробуємо розкрити зміст вище зазначених понять, звернувши особливу увагу на характеристику основних компонентів досвіду, творчої активності, який формується в учнів при навчанні хімії.

У психології вважається класичним визначення “творчості” дане, ще в 50-х роках ХХ сторіччя С.Л. Рубінштейном: “Творчість - діяльність людини, споглядаюча нові матеріальні і духовні цінності, які мають суспільне значення, при цьому для учбової творчості визнається можливість суб'єктивної новизни створених учнями матеріальних і духовних цінностей і значимість для одного учня чи групи. Це визначення не відповідає суті самого процесу створення нового і невідомого. Тому довгий час існували дві протилежні точки зору. У відповідності з першою уміння творити розглядалося як дар природи чи Всевишнього, виник навіть термін “творча обдарованість”. У відповідності з другою точкою зору допускалась творчість за інструкцією.

У навчанні хімії довгий час переважав так званий результативний підхід до творчості: творчість часто пов'язували з конструюванням приладів і моделей, а також з одержанням нових для учнів речовин. У зв'язку з цим поширився термін “творчі здібності”. Ця характеристика здібностей учнів вказувала на можливість одержання ними якогось нового результату, тобто пов'язана з творчою результативністю.

Поняття “творчий розвиток учнів” ввійшло внаслідок введення в учбовий процес розвиваючого навчання. Тільки тоді з'явилась необхідність уточнення психологічних функцій особистості, які розвиваються при навчанні. У педагогічній практиці стали використовувати термін “розумовий чи інтелектуальний розвиток учнів”, який означав розвиток уваги, пам'яті, логічного мислення. Стали використовувати словосполучення “творчий розвиток”, яке розуміли як розвиток творчої результативності або творчого мислення.

На основі результатів психологічних досліджень у суть творчого процесу було введено поняття “досвід творчої діяльності”. Воно висвітлює змістовну, процесуальні, особистісну і комунікативну специфіку творчості.

Досвід творчої діяльності учнів, який формується при вивченні хімії, можна розглядати як складову частину досвіду учбової наукової творчості, який в свою чергу входить в загально-соціальний досвід творчої діяльності.

Основні компоненти досвіду учбової хімічної творчості можна поділити на характерні для всіх видів учбової творчості (можливість творчо мислити і здатність до співпраці) і специфічні, які пов'язані зі змістом предмету “хімія” (мотивація творчості, досвід використання різноманітних знань, розв'язанні учнями учбових творчих задач (проблеми), досвід технічної творчості (якщо він необхідний) (схема.1).

Розглянемо основні компоненти досвіду хімічної творчості учнів. Бажання учнів розв'язувати творчі задачі залежить від сформованості мотивів. А без великого бажання неможливо запропонувати оригінальний розв'язок.

Мотивація творчості може бути обумовлена інтересом до хімії, осмислення необхідності її вивчення для підготовки до майбутньої професії; на неї має вплив думок однокласників, батьків, учителів. Важливий мотив самоствердження. В учнів, які вивчали хімію поглиблено, цей мотив досить поширений. Вони також часто розв'язують творчі задачі, щоб перевірити правильність вибору шкільного предмету для поглибленого вивчення. Мотивація творчості суттєво збільшує задоволення від розв'язання творчих задач.

Схема 1 Основні компоненти досвіду творчої діяльності, яка формується при навчанні хімії

Найважливіша складова досвіду творчої активності - здатність творчо мислити. Творче мислення характеризується, по-перше, здібністю до перебудови стереотипів, які в значній мірі залежать від глибини знань учня. Але парадокс заключається в тому, що чим краще учень знає предмет, тим більше у нього формується стереотипів, про зміст яких він навіть не здогадується. Як вважали американські психологи Д. Креч, Р. Крачфілд, Н. Лівсон, “знання можуть обмежувати нас, привчати до використання традиційних стереотипів... Чим менше знань людина отримала у минулому, тим легше їй знайти оригінальну ідею розв'язку”. Тому дуже важливо учнів навчити осмислювати і переосмислювати розуміння предмету.

У якості другої специфічної риси творчого мислення можна виділити здібність до пошуку розв'язку в умовах невизначеності. Формування такої здібності особливо актуальне для учнів, які досягли успіхів у навчанні, оскільки не затрудняючись при навчанні і розв'язуючи, як правило, типові задачі, що відносяться до конкретної теми уроку, вони звикають до того, що в умові відразу можна знайти спосіб розв'язання. Зіткнувшись з ситуацією, коли не зрозуміло ні шлях розв'язку, ні потрібна глибина розв'язку, ні область знань, які необхідно використати, вони не рідко бояться, почувають себе не впевнено і не можуть здійснити пошук розв'язку задачі.

Характерною рисою творчого мислення можна назвати також здібність до переборювання творчих складностей. Більшість учнів з розвиненою пам'яттю і логічним мисленням звикли розв'язувати складні (але типові) задачі, не затрачаючи великих зусиль. Деякі вчителі вбачають у цьому вплив їх обдарованості. Пошук оригінального розв'язку завжди потребує більших зусиль від учня. якщо задача розв'язана легко, то неможливо визнати її творчою, оскільки учень мав необхідні дані для розв'язання цієї задачі. Творчий розв'язок з'являється після серії невдалих спроб в умовах глибокого внутрішньо особистісного конфлікту, коли учень або відмовляється від розв'язання (тоді йому потрібна допомога вчителя) або у його голові раптово з'являється продуктивна ідея.

На ефективність творчого мислення впливають цілий ряд факторів. Один з них - інтелект (гарна пам'ять, стабільна увага, логічне мислення). На основі експериментальних досліджень можна стверджувати, що у дітей до 11 - 12 років інтелект і творче мислення розвиваються взаємопов'язано.

У підлітків старше 12 років інтелектуальний розвиток закінчується, розвиток творчого мислення відбувається незалежно від інтелекту. Відомо, що людина з високим творчим потенціалом необов'язково повинна мати високий інтелект. Наприклад, багато видатних вчених погано навчалися в школі, вузі. Також відомо, що люди з низьким рівнем інтелекту не можуть мати високий творчий потенціал, бо їм краще використовувати відомий шлях розв'язку, навіть тоді, коли необхідно розробити новий спосіб розв'язку задачі.

Здатність до співпраці - важлива для творчості якість особистості. Вміння чітко сформулювати свою думку, аргументовано критикувати як свої, так і чужі ідеї впливає на вибір розв'язку. При формуванні суті своєї ідеї учень краще її розуміє. Крім цього, кожний бачить свій зміст в умові задачі, у своїх ідеях і ідеях партнера. Розгляд цих змістів і їх оцінка складе більш повне бачення проблеми і шляхи її розв'язку.

Практика показує, що далеко не всі учні можуть творчо співпрацювати. Не рідко в учнів, які мають високий рівень інтелекту, завищений рівень самооцінки. Вони втрачають здібність слухати інших, особливо тих, хто не має великих успіхів у навчанні. Практично відсутня здібність до співпраці також у багатьох відстаючих учнів, які не можуть висловлювати свої думки, боячись показатися некомпетентними. Таким чином, здібність учнів до творчої співпраці, у більшості випадків, обумовлена формуванням здорових міжособистісних відносин у класі.

Наступним складовим досвіду творчої активності являється - досвід використання для розв'язання проблеми різноманітних розділів хімії. Без гнучких і усвідомлених знань творчість неможлива. У той же час творчість можна розглядати як засіб збільшення гнучкості і осмислення знань учнів. Отримати, так зване, замкнуте логічне коло. Вихід з нього - поступове зближення учнів до творчості, тобто вибір задач, які відповідають їхньому рівню знань. Творчі задачі можна також розглядати як засіб підвищення здібностей учнів до рефлексії, без якої неможливо досягнути високої якості знань.

Як компонент досвіду учбової наукової творчості являються всі розв'язані учнем учбові творчі задачі. Відповідно, чим їх більше, тим багатший досвід учбової наукової творчості.

По мірі накопичення кількості розв'язаних творчих задач учень оволодіває загальними прийомами пошуку оригінального розв'язку, які називають евристичними: бачення нової функції об'єкту, осмислення його структури, пошук альтернативних шляхів розв'язку, комбінування раніше відомих способів розв'язку, розширення області пошуку розв'язку, аналіз і порівняння різноманітних способів розв'язку.

Досвід технічної творчості часто визначає успіх розв'язання експериментальних задач з хімії, які потребують проектування технічних устроїв, а також вміння працювати з матеріалом. Зміст технічної творчості по кожному шкільному предмету має свою специфіку. Так, специфіка досвіду технічної творчості по хімії виявляється в проектуванні і виявленні конструкційних особливостей приладів для здійснення хімічної реакції в умовах шкільної лабораторії.

Таким чином, мотивація творчості з хімії, досвід використання різноманітних хімічних знань для розв'язання творчих задач, досвід технічної творчості з хімії визначають індивідуальний соціальний досвід як досвід учбової хімічної творчості.

Важлива характеристика творчості - продуктивність. Під творчою продуктивністю розуміють можливість запропонувати різноманітні способи розв'язання творчих задач і знайти оригінальний розв'язок.

1.2 Шляхи формування творчої активності школярів

Однією з проблем освіти, зокрема, шкільної, є творчий розвиток особистості, підвищення її творчого потенціалу.

Більшість вчених розглядають здібності з позицій діяльності (Б. Теклов, С. Рубінштейн, О. Ковальов, В. Мисинцев, В. Моллено, М. Бургін, С. Гончаренко): вони вважають, що здібності - це синтез властивостей та якостей особистості, які забезпечують успішність виконання того чи іншого виду діяльності.

Здібності поділяються на загальні, притаманні кожній людині, та спеціальні, які характерні не всім і передбачають певний вплив якісних сторін психологічних процесів особистості. Вони лежать в основі спеціальних здібностей і є однією з умов їх розвитку.

Творчі здібності відносяться до загальних, оскільки виявляються у будь-якій сфері життєдіяльності людини на тому чи іншому рівні. Вони мають складну структуру. За даними психолого-педагогічної науки, можна виділити такі основні складові компоненти творчих здібностей: мотиваційні, інтелектуально-логічні, інтелектуально-евристичні, комунікативні, здібності до самоорганізації.

Вони виявляються: мотиваційні - у допитливості, творчому інтересі, почутті захопленості, емоційному сплеску, прагненні до творчих досягнень, до отримання високої оцінки; інтелектуально-логічні - в здатності аналізувати, порівнювати, виділяти головне, доводити свою думку, пояснювати; інтелектуально-евристичні - у здатності до висунення ідеї розв'язання проблеми, до фантазії, самостійного перенесення знань та умінь у нову ситуацію, до оціночних суджень; здібності до самоорганізації - у здатності планувати і раціонально використовувати час, до самоконтролю, до вольових зусиль, старанності; комунікативні - у здатності до співробітництва, уникнення конфліктів та успішного розв'язання їх.

Усі компоненти творчих здібностей тісно взаємопов'язані між собою і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль.

Постановивши питання про розвиток творчих здібностей, ми неминуче переводимо дослідження в площину форм і методів навчання. Творчості не можна навчити, регламентуючи способи дії.

Визначення методів формування в учнів творчої діяльності включає вивчення більш широкого кола питань і, перш за все, уточнення самого поняття “метод навчання”. Ми розглядаємо його, виходячи з підходів, розроблених у вітчизняній педагогічній науці А.М. Алексюком, В.І. Бондарем, В.О. Онищуком.

Метод навчання - це багато якісне, різнобічне явище, яке має внутрішню структуру та зовнішню форму виявлення; розв'язує певну дидактичну мету, являє собою форму обміну науковою інформацією між вчителем і учнями, визначає вид і рівень пізнавальної діяльності; це спосіб стимулювання та мотивації учіння, сукупність взаємопов'язаних прийомів і операцій у діяльності вчителя і учнів, спрямованої на досягнення поставлених цілей і завдань.

Як показали теоретичні та експериментальні дослідження, розвиток творчості вимагає комплексних заходів, удосконалення навчання на базі таких принципів:

– звільнення особи від тотальної всеохоплюючої регламентації мислення, оцінювання фактів і явищ, висловлювання здогадок, поведінки в процесі навчання;

– здійснення навчанні на високому рівні складності, адже, за дослідженнями психологів, лише таке навчання спонукає до творчості;

– систематичне створення ситуацій вибору для учнів, можливості здійснювати свій вибір;

– зростання питомої ваги діалогічної форми навчання, як особливої взаємодій повноцінних розумінь (М. Бахтін), що зумовлює поєднання зовнішнього і внутрішнього діалогів.

Реалізація цих принципів передбачає формування особливої особистісно-розвиваючої моделі навчального процесу, передусім - удосконалювання змісту освіти, зокрема, застосування творчих завдань.

Навчання набуває творчого характеру, якщо воно організовується з урахуванням рис творчої діяльності і самостійного переносу знань і вмінь у нову ситуацію; виявлення нової проблеми у знайомих умовах, нової функції знайомого об'єкту; вміння бачити альтернативу рішенню; вміння комбінувати відомі способи розв'язування задач по-новому; створювати оригінальні способи поряд з відомими іншими.

Набуття школярами досвіду творчої діяльності забезпечується, коли вони залучаються у посильний творчий процес, якщо поступово ускладнюються, цьому сприяє застосування методів навчання, склад яких визначається прийомами та операціями, які виконують вчитель і учні, рівнем пізнавальної діяльності, рівнем самостійності школяра - від усвідомлення прийомів, які демонструє вчитель до самостійного використання. Методи навчання, які на нашу думу є одними з найвпливовіших у процесі навчання хімії наведені в таблиці 1.

Виділення такого методу, як пояснення, дає можливість розпочати роботу над формуванням в учнів творчих умінь на ранніх стадіях навчання, подолати невідповідність ступеня складності програмованого матеріалу навчальними можливостями дітей, який часто виявляється завищеним під час застосування відомих методів навчання.

Конструктивна бесіда поєднує можливості етапів відтворення знань, часткового пошуку, розв'язання проблем і цим визначає плавний перехід школярів до самостійної творчої діяльності.

Таблиця 1 Методи навчання

Основним є метод творчих знань і вправ, які виступають активною формою і засобом засвоєння досвіду творчої діяльності в умовах активної роботи мислення, напруги пам'яті, активізації вже накопичених знань і вмінь.

1.3 Розвиток творчої активності школярів у процесі вивчення хімії

Утвердження демократичного стилю відносин між учителями й учнями, взаємодовіра і взаємоповага між ними - ось провідні стрижневі ідеї нової організації навчально-виховного процесу. Визнання учня рівним собі партнером, коли вчитель вбачає в кожній дитині передусім особистість працює з ним на рівних засадах - це не стільки нова педагогіка і навіть не метод, скільки особистісне ставлення вчителя до учнів, що створює сприятливі умови для розкриття й розвитку обдарувань і здібностей школярів. Застосування найбільш продуктивних нетрадиційних і водночас гуманних форм і методів роботи, найбільша увага до розвитку особистості, надання всебічної допомоги й підтримки в корисних і цінних починаннях, підтримка в неї прагнення до розумової праці - важливе завдання вчителя сучасної національної школи.

Успішне виконання цих завдань передбачає (за В.Вернадським):

* проведення детального аналізу явища, що його вивчають;

* глибоке вивчення суті явища: виділення його найхарактерніших ознак, властивостей, особливостей в результаті описування й аналізу;

* простеження історії ідей явища, що його вивчають, збирання якомога більше інформації, відомостей про нього різних, головно наукових джерел;

* встановлення загальних закономірностей і перенесення на пізнання інших споріднених або близьких явищ і процесів;

* виявлення нових, нерозв'язаних проблем під час проведеної роботи.

У процесі оволодіння теоретичним матеріалом учням потрібно самостійно розпізнати й описати явище, що його вивчають, розпізнати, описати і з'ясувати його зв'язки і відносні (довести закономірний характер цих зв'язків і відносин); на основі цього розпізнати і сформувати правила перетворення даного явища; встановити нові протиріччя, нерозв'язані проблеми, виявлені у процесі оволодіння навчальним матеріалом.

Успішне розв'язання цих завдань залежить від того, якою мірою учні володіють методами наукового пізнання: загальними специфічними, чуттєвими й раціональними, експериментальними й логічними. У зміст освіти, очевидно, повинні входити відповідні обов'язкові елементи методів пізнання, з якими вчитель ознайомлює учнів. Такими елементами зокрема є: специфічний понятійний апарат; способи розпізнавання специфічних ознак, зв'язків і відносин; навички орієнтації в багатогранності цих ознак, зв'язків і відносин; специфічні способи і системи доведень; специфічні способи формулювання правил, висновків і узагальнень. У процесі вивчення будь-якого навчального предмета учень зможе самостійно описати те чи інше явище через визначення його сутності тільки тоді, коли він володітиме відповідними поняттями.

Розв'язуючи задачі на розвиток мислення, треба пам'ятати: якою б мірою самостійності не здійснювалася пізнавальна діяльність учня, який би характер вона не мала (репродуктивний чи прогностичний), вона завжди була й буде похідною, залежною від діяльності вчителя. Щоб успішно управляти пізнавальною діяльністю, динамікою складових її елементів (зміст, способи, процедура, мотиви тощо), вчителеві потрібно чітко уявляти головні завдання прогнозу: що прогнозувати і як прогнозувати? Як вказує проф. Б.Коротяєв, загальне завдання прогнозу зводиться до передбачення тих умов, засобів, форм змісту діяльності, які є оптимальними для розвитку й удосконалення особистості учня загалом, зокрема світогляду й ідейних переконань, творчого мислення, пізнавальних інтересів, духовних потреб і здібностей, високих гуманних якостей.

Часткові завдання - це, по-перше, прогнозування пізнавальної діяльності за змістом навчального матеріалу або передбачення всього того, що створює сприятливі умови для економного, глибокого и міцного засвоєння тієї чи іншої системи наукових знань; по-друге, прогнозування пізнавальної діяльності за її способами проведення, або передбачення руху учнів від елементарних рівнів і форм діяльності до складніших і вищих. У процесі розв'язання першого часткового завдання істотним є відбір і створення таких логічних конструкцій знань які могли б бути знаряддям або способом пізнавальної діяльності і забезпечили б перехід від репродуктивної діяльності прогностичної, від емпіричного рівня до теоретичного, від абстрактного до конкретного. Під час розв'язання другого часткового завдання істотним є створення й відбір таких способів діяльності, які учні можуть використати для засвоєння теоретичного матеріалу на творчому рівні.

Загальний педагогічний прогноз розвитку пізнавальної діяльності учнів повинен точно розраховувати її перехід від репродуктивного рівня до репродуктивно-творчого, а від репродуктивно-творчого до творчого. Такий перехід виявиться цілком можливим за умови, коли учні матимуть відповідні обсяг знань, умінь і навичок, зокрема репродуктивні і творчі, а також умітимуть самостійно одержувати їх.

Підготовленість учнів повинна виражатися в уміннях розпізнавати, глибоко розуміти й осмислювати інформацію; систематизувати, відбирати найістотніше, головне і запам'ятовувати його; відтворювати й застосовувати одержані знання і практиці; переносити ці знання, провідні ідеї на пізнання інших явищ і процесів. Важливо при цьому відзначити, що процес навчання в цих умовах будують так, щоб перцептивні (зорові, слухові, тактильні та ін.) і словесно-логічні (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування) операції спонукали учнів до активної пізнавальної діяльності, щоб процесі цієї діяльності народжені в учнів нові ідеї, думки, судження проривалися з підсвідомості і ставали результатами їхньої самостійної пошукової роботи. Для цього на уроці створюють невимушену, але діяльнісну обстановку, атмосферу творчої взаємодії вчителя й учнів. Наприклад, подаючи теоретичний матеріал, учитель виконує не тільки функції викладача, а дослідника, що “відкриває” істину, збуджує в учнів бажання дійти сміливого рішення, зайняти власну позицію, створює таку атмосферу, коли пізнані наукові закономірності спрацьовують.

Розвитку творчості сприяє реалізація принципу радості напруження. Учитель не передає учням знання в “готовому вигляді”, не пропонує стандартних розв'язків, не підкреслює окремих авторитетних поглядів, а створює атмосферу бачення конфліктних ситуацій, логічних суперечностей, заохочує оригінальні судження. Учитель будує навчальний процес так, щоб учні активно заглиблювалися в пошук, втручалися в розгляд проблеми, усвідомлено приймали багатоваріантні розв'язки і на основі порівняння й зіставлення обирали оптимальні. Усе цінне, що закладено в альтернативних пропозиціях окремих учнів, знаходить застосування в доопрацюванні основного варіанта, прийнятого за основу. В кінцевому підсумку з'являється варіант розв'язання, що є продуктом колективної творчості. У процесі такого навчання вчитель озброює учнів механізмом процесу мислення, навчає послідовно виконувати операції мислення, разом з ними намічає основні етапи, стадії пізнавального пошуку, активізує діяльність думки й почуттів. Учитель допомагає учням не підказками всього ходу розв'язку, а вказує лише орієнтири, спрямовує хід думки так, щоб основну частину пошукового процесу вони виконали самі. В цьому разі вчитель навчає способів розуміння суті поставленого завдання і, спираючись на це, розгортає на уроці такі діалоги, під час яких формується уже колективне творче мислення. Звичайно, атмосферу колективного творчого пошуку на уроці може створити вчитель, який вільно володіє психолого-педагогічним механізмом пізнання, наділений дидактичним чуттям, глибиною й багатством почуттів і переживань. Колективна творчість стимулюється за рефлексивного управлінського впливу, у процесі якого на уроці періодично змінюються ритм і темп роботи, зміст заняття, стиль взаємовідносин, критерії оцінки.

Межа між репродуктивною й творчою діяльністю вчителя і учнів на уроці завжди умовна й досить рухлива. Елементи тієї й іншої знаходять своє відображення певною мірою в різних зонах, етапах навчального процесу і в різних видах пізнавальної діяльності. Кількість елементів творчості в кожній ланці навчального процесу також умовна: їх може бути мало або багато. Все залежить від виду навчально-пізнавальної діяльності, її мети і завдань.

Розв'язування задач, виконання вправ, лабораторно-практичних робіт - у цих видах діяльності досить чітко виявляється межа між репродукуванням і творчістю. Перебіг процесу пізнання тут відбувається відповідно до закономірностей оптимального поєднання репродукування і прогнозування.

Отже, при виділенні комплексів знань, умінь і навичок важливо керуватися такими психолого-педагогічними умовами, які сприяють формуванню творчого мислення учнів:

* учні мають засвоювати не окремі розрізнені знання, а їх систему, яка відображає, наскільки це можливо, структуру сучасних наукових знань;

* засвоєні учнями системи повинні перебувати в постійному русі, у співвідношенні з іншими системами, перебудовуватися відповідно до завдань пізнання й конкретних умов застосування знань. При цьому здійснюється не простий перехід від однієї системи до другої, а відбувається широке узагальнення утворених систем знань, створення нових систем, а також широке перенесення одержаних знань у різні життєві ситуації;

* учні повинні засвоїти не тільки знання, а й способи оперування ними, методи, що допомагають здобувати їх.

Кожний вчитель повинен у своїй свідомості чітко уявляти, які комплекси знань, умінь і навичок він зможе і повинен сформувати у навчальному процесі. Відтак на основі міжпредметних зв'язків розробляти загальні комплекси з чітким диференціюванням: основні особистісні якості учня повинні формувати всі вчителі, а конкретні вміння й навички виробляють учителі трьох-чотирьох дисциплін на матеріалі, який для цього найсприйнятливіший. Так здійснюється інтеграція знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Ідея формування міжпредметних комплексів знань, умінь і навичок, на наш погляд, заслуговує уваги. Тому важливо, щоб процес озброєння ними не переривався з переходом від однієї дисципліни до іншої. Наукові, ідейні концепції попередньої дисципліни повинні розвиватися під час вивчення наступних дисциплін. На жаль, ще й тепер у деяких школах спостерігається традиція, коли між окремими, навіть спорідненими навчальними предметами зводять досить високі “бар'єри”. Виникає потреба у створенні наскрізних, збірних, інтегрованих програм навчання, в яких проблему міжпредметних зв'язків і наступності слід визначити точно і методично продумано. При цьому слід наголосити, що така система вивчення навчальних дисциплін у школі сприятиме підвищенню якості не тільки прикладних знань, умінь і навичок, а й і світоглядних методологічних позицій випускників загальноосвітньої школи.

Розділ 2. Задачі з хімії як засіб формування творчої активності школярів

Шкільні олімпіади є однією з наймасовіших та найефективніших форм пошуку навчання та виховання учнівської молоді. Роль предметних олімпіад у розвитку творчих здібностей учнів важко переоцінити. Саме на олімпіадах кожний учасник має можливість виявити знання, висловити свою думку, захистити власну ідею, показати навички та вміння дослідницької роботи, адже це і є творчість.

Учнівські олімпіади з базових дисциплін складаються з кількох етапів, але не мають точно визначених початку і кінця. Написання учнями робіт, що власне, прийнято вважати олімпіадою певного етапу - це лише вершина айсберга, основою якого є наполеглива, кропітка праця учнів та їх учителів протягом навчального року. дуже важливим є те, що олімпіади, як і будь-які змагання, захоплюють, змушують долати труднощі в здобутті нових знань та вмінь.

Для дітей, охоплених олімпіадним рухом, наукові змагання стали невід'ємною частиною їхнього повноцінного життя. Вони стимулюють розвиток юної особистості в науковому, інтелектуальному плані, загартовують волю, адже психологічне навантаження під час змагань досить велике. Можна сказати, що олімпіада - це школа життя, де потрібно вміти визнавати стратегію і вибудовувати тактику досягнення перемоги, уміти гідно програвати та робити правильні висновки з поразок.