Главная База знаний "Allbest" Программирование, компьютеры и кибернетика Розробка апаратно-програмного забезпечення системи управління транспортними платформами в Simatic Step-7

Розробка апаратно-програмного забезпечення системи управління транспортними платформами в Simatic Step-7

Розробка програмного забезпечення для управління транспортними платформами на базі програмованого логічного контролера S7-300 в Simatic STEP-7. Аналіз програмного забезпечення, розрахунок показників його надійності. Опис алгоритму функціонування системи.

Рубрика Программирование, компьютеры и кибернетика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.05.2012
Размер файла 2,1 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів
  • Вступ
  • 1. Аналіз програмного забезпечення для побудови автоматизованої системи управління на базі S7 - 300
  • 1.1 Характеристика утиліта SIMATIC-менеджер
  • 1.2 Методи обробки програми
  • 1.3 Організаційні блоки SIMATIC S7
  • 1.3.1 Призначені для користувача блоки
  • 1.3.2 Системні блоки
  • 1.4 Загальна характеристика змінних STEP 7
  • 1.4.1 Адресація змінних
  • 1.4.2 Абсолютна адресація змінних
  • 1.4.3 Символьна адресація змінних
  • 1.5 Огляд типів даних
  • 1.5.1 Прості типи даних
  • 1.5.2 Складні типи даних
  • 1.6 Загальні принципи програмування з допомогою LAD
  • 2. Розробка проекту системи управління транспортними платформами на базі алгоритму маневрових пристроїв
  • 2.1 Опис алгоритму функціонування системи
  • 2.2 Етапи створення проекту S7
  • 2.2.1 Конфігурація станцій
  • 2.2.2 Конфігурація мережі
  • 2.2.3 Створення програми S7
  • 2.3 Тестування програми
  • 2.4 Відладка створеної програми
  • 2.5 Створення діаграми входів і виходів для двигуна
  • 2.6 Створення FB електродвигуна
  • 3. Опис компонентів програми Step 7
  • 3.1 Конфігурація і параметризація модулів
  • 3.2 Характеристика компонентів мови LAD
  • 3.2.1 Послідовні і паралельні схеми
  • 3.2.2 Лічильники
  • 4. Розрахунок показників надійності програмного забезпечення
  • 4.1 Вплив надійності програмного забезпечення на надійність системи загалом
  • 4.2 Оцінка надійності програмного комплексу за результатами відладки
  • 5. Охорона праці
  • 5.1 Значення охорони праці в забезпеченні безпечних і здорових умов праці
  • 5.2 Аналіз потенційної небезпеки та шкідливих факторів виробничого середовища
  • 5.3 Забезпечення нормальних умов праці
  • 5.4 Забезпечення безпеки експлуатації ЕОМ
  • 5.5 Пожежна безпека
  • 5.6 Розрахунок віброізоляції
  • 6. Економічна частина
  • 6.1 Економічне обґрунтування розробки та впровадження програми
  • 6.2 Визначення технічного рівня та комплексного показника якості
  • 6.3Розрахунок і побудова сіткового графу
  • 6.3.1 Сітковий граф і його характеристики
  • 6.3.2 Побудова сіткового графа
  • 6.3.3 Розрахунок параметрів сіткового графа
  • 6.4 Розрахунок витрат на розробку та вартість програми
  • 6.4.1 Розрахунок капітальних вкладень
  • 6.4.2 Розрахунок і співвідношення експлуатаційних витрат за варіантами, що порівнюються
  • 6.4.3 Розрахунок зведених економічних показників
  • Висновки
  • Перелік посилань на джерела
  • Додатки
  • Бібліографічна довідка

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

ВДТ - відео термінал

ГВК - гірниче виробництво кераміки

ЕОС - електронно-обчислювальна система

ЕОМ - електронно-обчислювальна машина

ОЦ - обчислювальний центр

ПЗ - програмне забезпечення

ПЛК - програмований логічний контролер

BCD - Binary Coded Decimal (двійково-десяткові числа)

CPU - Central Processing Unit (центральний процесорний пристрій)

DB - Data Block (блок даних)

FB - Function Block (функціональний блок)

FBD - Function Block Diagram (діаграма функціональних блоків)

FC - Function (функція)

FM - Function Modules (функціональний модуль)

LAD - Ladder Logic (контактний план)

MPI - Multipoint Interface (мультиточковий інтерфейс)

NС - Normal Close Contact (нормально закритий контакт)

NO - Normal Open Contact (нормально відкритий контакт)

OB - Organization Block (організаційний блок)

SCL - Structured Control Language (структурована мова управління)

SDB - System Data Block (системні блоки даних)

SFC - System Function (системна функція)

SFB - System Function Blocks (системний функціональний блок)

STL - Statement List (список операторів)

VAT - Variable Table (таблиця змінних)

Вступ

Незважаючи на досить складну економічну ситуацію в Україні, в промисловості продовжується процес технічної модернізації технологічного обладнання і впровадження сучасних систем керування виробництвом. Це викликане насамперед тим, що без цього неможливо підвищити якість продукції і знизити витрати на її виробництво.

Сучасний стан розвитку систем автоматизації характеризується широким впровадженням мікропроцесорних засобів автоматизації: інтелектуальних датчиків, пристроїв керування, функціональних блоків, засобів відображення інформації, операторних панелей і ін.

Особливе місце в цьому переліку займають промислові мікропроцесорні контролери. Розпочавши свою історію на початку 70-х років ХХ століття, вони за короткий термін часу завоювали широку популярність серед спеціалістів в галузі автоматизації. Це пояснюється високою надійністю, відносною простотою програмування та експлуатації, розширенням функціональних можливостей систем керування. Вони стали основою впровадження нового покоління систем автоматизації - комп'ютерно-інтегрованих систем керування.

Нині в Україні пропонується велика кількість різноманітних промислових контролерів як вітчизняного, так і закордонного виробництва. Великою популярністю на вітчизняних підприємствах користуються контролери фірми Siemens - SIMATIC S7-300.

SIMATIC S7-300 - це модульний програмований контролер, призначений для побудови систем автоматизації низького і середнього ступеня складності.

Модульна конструкція, робота з природним охолоджуванням, можливість застосування структур локального і розподіленого вводу-виводу, широкі комунікаційні можливості, безліч функцій, підтримуваних на рівні операційної системи, зручність експлуатації і обслуговування забезпечують можливість отримання рентабельних рішень для побудови систем автоматичного управління в різних областях промислового виробництва.

Ефективному застосуванню контролерів сприяє можливість використовування декількох типів центральних процесорів різної продуктивності, наявність широкої гамми модулів вводу-виводу дискретних і аналогових сигналів, функціональних модулів і комунікаційних процесорів.

Метою даного дипломного проекту є розробка програмного забезпечення для управління транспортними платформами на базі програмованого логічного контролера S7 - 300 в Simatic STEP - 7

При автоматизації даного процесу відбувається загальне покращення системи, зникає необхідність постійного втручання людини в роботу системи. Зростає надійність та швидкість технологічного процесу.

1. Аналіз програмного забезпечення для побудови автоматизованої системи управління на базі S7 - 300

1.1 Характеристика утиліта SIMATIC-менеджер

Система автоматизації SIMATIC об'єднує всі підсистеми, які використовуються для розв'язанні задач автоматизації - від польового рівня до управління процесом - в рамках однорідної системної архітектури. Всім потребам автоматизації процесу і виробництва відповідає серії програмованих контролерів S7-300 - контролер з можливістю модульного розширення, який призначений для застосування як в системах з мінімальними вимогами, так у високопродуктивних системах.

STEP 7, є програмним забезпеченням розробки програм для системи SIMATIC. Програмний продукт STEP 7 для структурного (блокового) програмування використовує такі мови програмування: до них відносяться STL (statement list - список операторів або список мнемонік), LAD (ladder logic або ladder diagram - контактний план; уявлення, схоже з діаграмами релейної логіки; багатоступінчата схема), FBD (function block diagram - діаграма функціональних блоків або функціональний план) і пакет SCL (structured control language - структурована мова управління) [2].

Утиліта SIMATIC-менеджер є головним інструментом в STEP 7. При її першому запуску з'являється вікно “Майстра проектів” (рисунок 1.2).

Програмування починається з відкриття або створення проекту (project). При відкриті проекту, з'явиться розділене вікно - в лівій частині якого розташована структура відкритого проекту (ієрархія об'єктів), а справа відображається виділений об'єкт. Клацання на квадратику із знаком „плюс" в лівому вікні приведе до відображення додаткових рівнів структури; вибір об'єкту в лівій половині вікна відобразить його вміст в правій половині вікна.

Рисунок 1.1 - Приклад вікна SIMATIC-менеджера

Об'єкти STEP 7 з'єднані за допомогою деревоподібної структури. На рисунку 1.2 показана найважливіша частина деревоподібної структури (або „головна гілка”). Виділені об'єкти є контейнерами для інших об'єктів. Це ті об'єкти, які знаходяться на жорсткому диску пристрою програмування. Якщо програмуючий пристрій підключений до CPU, то можна перемкнутися в режим інтерактивного перегляду вибравши опції меню View - >Online.

алгоритм транспортна платформа програмний

Рисунок 1.2 - Ієрархія об'єктів проекту STEP 7

1.2 Методи обробки програми

В цілому програмне забезпечення для CPU складається з операційної системи і призначеної для користувача програми.

Операційна система - це сукупність всіх інструкцій і описів, які здійснюють управління всіма системними ресурсами і процесами, що використовують ці ресурси. Вона включає такі функції, як резервування даних у разі збою електроживлення, активація пріоритетних класів і так далі. Операційна система є компонентом CPU, до якого в користувача немає доступу в режимі запису. Проте, її можна перезавантажувати з карти пам'яті у випадку, наприклад, оновлення програми.

Призначена для користувача програма може складатися з програмних розділів, які обробляються CPU залежно від певних подій. Такою подією може бути запуск системи автоматизації, переривання або виявлення програмної помилки (рисунок 1.3). Програми, призначені для обробки подій, розділяються на пріоритетні класи, які визначають порядок обробки програми, коли відбувається декілька подій.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Методи обробки програми

Програмою з низьким пріоритетом є головна програма, яка циклічно обробляється CPU. Події можуть перервати головну програму в будь-якому місці, після чого CPU виконує пов'язану з перериванням обслуговуючу програму або програму обробки помилки і поверне управління головній програмі [2].

Кожній події відповідає спеціальний організаційний блок (organization block - OB). Організаційні блоки в програмі користувача реалізують механізм пріоритетних класів. При виникненні події CPU активізує призначений організаційний блок. Організаційний блок - це частина призначеної для користувача програми.

Перед початком обробки головної програми CPU виконує програму запуску. Цією програмою може бути включення живлення, поворот перемикача режимів на передній панелі CPU або за допомогою програмуючого пристрою. Обробка програми в системах S7-300 починається завжди з початку головної програми.

Головна програма розташовується в організаційному блоці ОВ 1, який завжди обробляється центральним процесором. Початок призначеної для користувача програми ідентичний першому сегменту в ОВ 1. По завершенню виконання ОВ 1 CPU передає управління операційній системі, і після виклику різних функцій операційної системи, таких як оновлення стану процесу, центральний процесор знов викликає ОВ 1.

Подіями, які можуть втручатися в роботу програми, є переривання і помилки. Джерелом переривань може бути процес, або вони можуть виходити від CPU. Що стосується помилок, то розрізняють синхронні і асинхронні помилки. Асинхронною є помилка, яка не залежить від виконання програми, наприклад, відмова електроживлення в пристрої розширення або заміна модуля. Синхронні помилки виникають при виконанні програми. До них відносяться, наприклад, звернення до неіснуючої адреси або помилка перетворення типу даних. Типи і номери реєстрованих подій і відповідних організаційних блоків визначаються CPU; не кожний CPU здатний обробити всі можливі події STEP 7.

1.3 Організаційні блоки SIMATIC S7

В таблиці 1.1 приведені доступні організаційні блоки SIMATIC S7 з їхніми пріоритетами. В деяких пріоритетних класах можна змінювати заданий при параметризації CPU пріоритет. В таблиці показані можливі низький і щонайвищий пріоритетні класи; для кожного CPU визначені свої верхній і нижній пріоритети.

Організаційний блок ОВ 90 (фонова обробка) може виконуватися замість ОВ 1 і, як ОВ 1, може бути перерваний будь-якими перериваннями і помилками.

Процедура запуску може бути розташована в організаційному блоці ОВ 100 і в ОВ 101; вона має пріоритет 27. Асинхронні помилки, що виникають в підпрограмі запуску, мають пріоритетний клас 28. Діагностичні переривання розглядаються як асинхронні помилки.

Які з доступних пріоритетних класів будуть використовуватися - визначається при параметризації CPU. Незадіяним пріоритетним класам повинен бути привласнений нульовий пріоритет. Для всіх використовуваних пріоритетних класів програмуються відповідні організаційні блоки; інакше CPU викличе ОВ 85 („Program Processing Error" - „Помилка виконання програми”) або перейде в стан STOP [2].

Для кожного вибраного пріоритетного класу повинен бути виділений достатній об'єм пам'яті для тимчасових локальних даних (L-стек).

З метою підвищення легкості для читання і розуміння програми її можна розбити на довільне число розділів. Мови програмування STEP 7 підтримують цю концепцію і надають необхідні функції. Кожна частина програми повинна бути незалежною і володіти технологічним або функціональним базисом. Ці розділи програми називаються „блоками”. Блок - це частина програми, який визначається власною функціональністю, структурою або вирішуваною задачею.

Таблиця 1.1 - Організаційні блоки SIMATIC S7

Організаційний блок

Викликається

Пріоритет

За умовчанням

Можливі зміни

ОВ 1 вільного циклу

Циклічно операційною системою

1

Нема

TOD - переривання ОВ 10. ОВ 17

За певного часу доби або через рівні проміжки часу (наприклад, щомісячно)

2

2…24

Переривання з затримкою часу ОВ 20. ОВ 23

Після закінчення запрограмованого часу, управляється з призначеної для користувача програми

3.6

2.24

Циклічні переривання ОВ 30. ОВ 38

Регулярно через запрограмовані інтервали часу

7.15

2.24

Переривання процесу ОВ 40. ОВ 47

По сигналу переривання від I/O-модуля (модуль входу/виходу)

16.23

2.24

Мультипроцесорне переривання ОВ 60

Призначеною для користувача програмою при виникненні події в мультипроцесорному режимі

25

Нема

Помилки резервування

ОВ 70

В випадку втрати резервування

через І/О - помилку

25

2.26

ОВ 72

В випадку помилки резервування CPU

28

2.28

ОВ 73

В випадку помилки резервування комунікацій

25

2.26

Асинхронні помилки

У разі помилок, не пов'язаних з виконанням програми (наприклад, помилка часу - time error, збій стійки)

ОВ 80

26

26

ОВ 81. ОВ 84,86,87

26

2.26

ОВ 85

26

24.26

Фонова обробка

ОВ 90

Мінімальний час тривалості циклу ще не досягнутий

29

Нема

Підпрограма запуску ОВ 100, ОВ 101, ОВ 102

При запуску програмованого контролера

27

Нема

Синхронні помилки ОВ 121, ОВ 122

В випадку помилки пов'язаної з виконанням програми

Пріоритет ОВ, який викликав помилку

Мова програмування STL надає для різних задач різні типи блоків:

Призначені для користувача блоки (user blocks) - блоки, які містять призначену для користувача програму і призначені для користувача дані.

Системні блоки (system blocks) - ці блоки містять системну програму і системні дані.

Стандартні блоки (standard blocks) - готові до безпосереднього використовування (створені наперед) блоки, такі як драйвери для функціональних модулів (FM) і комунікаційних процесорів (СР).

1.3.1 Призначені для користувача блоки

У разі великих і складних програм рекомендується і частково є необхідністю „структуризація" (розбиття) програми з виділенням блоків. Залежно від додатку можна вибрати для використовування різні типи блоків:

Організаційні блоки - ці блоки служать в якості інтерфейсу між операційною системою і програмою користувача. Операційна система CPU викликає організаційні блоки при виникненні певних подій, наприклад, у разі апаратного переривання або переривання за часом доби. Головна програма знаходиться в організаційному блоці ОВ 1. Інші організаційні блоки мають постійні номери, призначені залежно від подій, для обробки яких вони викликаються.

Функціональні блоки - ці блоки є частинами програми, виклики яких можуть бути запрограмовані за допомогою параметрів блоку. В них є область пам'яті для змінних, яка розташована в блоці даних.

Функції - використовуються для програмування функцій автоматизації, що часто повторюються. Для них можуть бути призначені параметри. Окрім нього у функцій можуть бути інші параметри виходів. Функції не зберігають інформацію і не мають призначеного блоку даних.

Блоки даних - ці блоки містять дані програми. При програмуванні блоків даних, необхідно визначати форму зберігання даних (в якому блоці, в якому порядку і який при цьому використовується тип даних). Блоки даних використовують двома способами:

1) в якості глобальних блоків даних (global data blocks)

2) в якості блоків даних екземплярів (instance data blocks).

Глобальний блок даних в призначеній для користувача програмі є, так би мовити, „вільним” блоком даних і не призначається кодовому блоку. Проте, блок даних екземпляра призначений функціональному блоку і зберігає частину локальних даних цього блоку.

1.3.2 Системні блоки

Системні блоки є компонентами операційної системи. Вони можуть містити програми (системні функції, SFC) або дані (системні блоки даних, SDB). Системні блоки надають доступ до важливих системних функцій, таким як управління внутрішніми таймерами CPU або різні комунікаційні функції.

SFC і SFB можна викликати, але їх не можна ні змінити, ні самостійно запрограмувати. Самі блоки не займають місця в призначеній для користувача пам'яті (user memory); тільки виклики блоків і блоки даних екземплярів SFB розташовуються в призначеній для користувача пам'яті.

Блоки SDB містять інформацію про такі речі, як конфігурація системи автоматизації або параметри модулів. Система STEP 7 сама генерує ці блоки і управляє ними. Проте, є можливість визначати їхній вміст, наприклад, при конфігурації станцій. Як правило, блоки SDB розташовуються в завантажувальній пам'яті (load memory). З призначеної для користувача програми доступ до них отримати не можна.

1.4 Загальна характеристика змінних STEP 7

Змінна - це величина певного формату (рисунок 1.4). Прості змінні складаються з адреси (наприклад, вхід 5.2, де 5 - номер байта, 2 - номер біта в ньому). Також можна здійснити доступ до адреси або змінної символічно, привласнивши адресі ім'я (символ) в таблиці символів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.4 - Структура змінної

Змінні, які оголошуються усередині блоку, називаються локальними змінними. До них відносяться параметри блоку, статичні і тимчасові локальні дані і навіть адреси даних в глобальних блоках даних. Коли ці змінні є змінними простого типу даних, вони також можуть бути доступні як операнди. Якщо змінні складного типу даних містять компоненти простого типу, то ці компоненти можуть оброблятися, неначебто вони були окремими змінними. Константи використовуються для привласнення змінним фіксованих значень. Константа має особливий префікс залежно від типу даних.

1.4.1 Адресація змінних

При адресації змінних можна вибрати один із двох способів: абсолютна адресація (absolute addressing) і символічна адресація (symbolic addressing). Абсолютна адресація використовує чисельні адреси, починаючи з нульового, для кожної адресної області. Символічна адресація застосовує буквено-цифрові імена, які визначаються в таблиці символів для глобальних адрес або в розділі описів для локальних адрес. Розширенням абсолютної адресації є непряма адресація, при якій адреси елементів пам'яті невідомі до початку виконання програми і обчислюються під час її виконання.

1.4.2 Абсолютна адресація змінних

Кожний вхід і вихід має абсолютну адресу, призначену конфігурацією апаратури. Ця адреса указується безпосередньо, тобто абсолютно. Абсолютна адреса може бути замінена символьним ім'ям (рисунок 1.5)

Рисунок 1.5 - Абсолютна адресація змінних

Доступ до змінним простих типів даних може бути здійснений за абсолютними адресами.

Абсолютна адреса входу або виходу обчислюється на основі стартової адреси модуля, який необхідно встановити в конфігураційній таблиці, і типу сигнального з'єднання в модулі. Розрізняють бінарні (дискретні) і аналогові сигнали.

Бінарний сигнал - містить один біт інформації. Прикладами дискретних сигналів є вхідні сигнали від кінцевих вимикачів, перемикачів миттєвого контакту і т.п., які поступають на цифрові вхідні модулі, і сигнали виходів, які управляють лампами, контакторами і т.п. через цифрові модулі виходів.

1.4.3 Символьна адресація змінних

При символічній адресації замість абсолютних адрес використовуються імена (звані символами, symbol). Задати ім'я користувач може сам. Таке ім'я повинне починатися з літери і може містити до 24 знаків. В STL не дозволено використати ключові слова в якості символів. Для використовування ключових слів в якості символів в SCL необхідно використовувати символ грат „#” перед таким ім'ям.

Ім'я (або символ) повинно бути призначено абсолютній адресі. Розрізняють глобальні символи і локальні символи, дійсні тільки в блоці.

Імена глобальним символам можна призначити в таблиці символів наступним об'єктам:

блокам даних і кодовим блокам;

входам, виходам, периферійним входам, периферійним виходам;

маркерам, таймерам і лічильникам;

призначеним для користувача типам даних;

таблицям змінних.

Глобальний символ може також містити пропуски, спеціальні і національні літери, такі як умляут. Імена локальних даних визначаються в розділі описів відповідного блоку. Ці імена можуть містити тільки букви, цифри і знак підкреслення.

1.5 Огляд типів даних

Типи даних доступні на основі принципу глобальності і можуть бути використані в кожному блоці. LAD і FBD використовують одні і ті ж типи даних: прості типи даних (Elementary data types), складні типи даних (Complex data types), призначені для користувача типи даних (User data types), параметричні типи даних (для параметрів) (Parameter data types).

В таблиці 1.2 приведені властивості цих класів типів.

Таблиця 1.2 - Класифікація типів даних

Прості типи даних

Складні типи даних

Призначені для користувача типи даних

Типи даних параметрів

BOOL, BYTE, CHAR, WORD, INT, DATE, DWORD, DINT, REAL, S5TIME, TOD

DT, STRING, ARRAY, STRUCT

UDT

Глобальні блоки даних. Екземпляри

TIMER, COUNTER, BLOCK_DB, BLOCK_SDB, BLOCK_FC, BLOCK_FB, POINTER, ANY

Типи даних, розмір яких не перевищує одного подвійного слова (32 біта)

Типи даних, які можуть містити більш одного подвійного слова (DT, STRING) або складаються з декількох компонентів

Структури або області даних, яким може бути привласнено ім'я

Параметри блоків

Можуть бути співвіднесені з операндами, що адресуються за абсолютними або символічними адресами

Можуть бути призначені тільки змінним, звернення до яких відбувається за допомогою символічної адресації

Можуть бути призначені тільки параметрам блоків (тільки символічна адресація)

Допустимі у всіх адресних областях

Допустимі в блоках даних (як глобальні дані і дані екземплярів), як тимчасові локальні дані і в якості параметрів блоків

Допустимі в поєднанні з параметрами блоків

1.5.1 Прості типи даних

Прості типи даних можуть резервувати біт, байт, слово або подвійне слово. Для багатьох типів даних існує два представлення констант, які можна застосовувати в рівному ступені (наприклад, TIME# або Т#). Таблиця містить мінімальне значення для типу даних у верхньому рядку і максимальне значення в нижньому рядку.

Опис деяких простих типів даних приведений в таблиці 1.3 Тут ім'я (Name) - це ідентифікатор локальної змінної (може містити до 24 знаків, включаючи тільки букви, цифри і знак підкреслення). В стовпці Тип (Type) вводиться відповідний тип даних. За винятком тимчасових локальних даних і блокових параметрів функцій змінним можна призначити початкове значення (initial value). Для цієї мети використовується синтаксис, відповідний типу даних. Коментарі (Comments) необов'язкові.

Змінна типу BOOL представляє значення біта, наприклад, І 1.0 (таблиця 1.4). Змінні типів BYTE, WORD і DWORD - це бітові рядки (сукупності бітів), що містять 8, 16 і 32 біта відповідно. Окремі біти не визначаються.

Таблиця 1.3 - Приклади описів і початкових значень простих типів даних

Ім'я

(Name)

Тип

(Type)

Початкове значення

(Initial Value)

Коментарі (Comments)

Automatic

BOOL

FALSE

Початкове значення - сигнальний стан "0"

Manual_off

BOOL

TRUE

Початкове значення - сигнальний стан "1"

Measured_value

DINT

L#0

Початкове значення змінної типу DINT

Memory

WORD

W#16#FFFF

Початкове значення змінної типу WORD

Waiting_time

S5TIME

S5T#20s

Початкове значення змінної типу S5TIME

Особливими формами цих типів даних є двійково-десяткові числа (BCD-числа) і значення лічильника (count), використовувані сумісно з функціями лічильника, а також тип даних CHAR, який представляє ASCII-символ (літера).

Двійково-десяткові числа (Binary coded decimal - BCD) не мають спеціального ідентифікатора. BCD-числа зустрічаються в кодованій обробці значень таймерів і лічильників і в поєднанні з функціями перетворення. Тип даних S5TIME# застосовується для визначення значення часу для запуску таймера, тип даних 16# або C# - для визначення значення лічильника. Значенням лічильника C# є BCD-число з інтервалу 000 … 999, унаслідок чого біт знака завжди рівний 0.

Змінна типу CHAR (character, літера) займає один байт. Тип даних CHAR представляє одну літеру в ASCII-форматі, наприклад, 'A'.

Змінна типу INT (integer) зберігається як ціле число (16-бітне число з фіксованою комою або десятковою крапкою). Тип даних INT не має спеціального ідентифікатора.

Цілочисельна змінна займає одне машинне слово. Сигнальні стани бітів з 0-го по 14-ий представляють цифрові розряди числа. Сигнальний стан „0” означає, що число позитивне, сигнальний стан „1” позначає негативне число. Негативне число представляється в додатковому коді. Допустима область значень чисел: від +32 767 (7FFFhex) до - 32 768 (8000hex).

Під змінну типу DINT відводиться подвійне слово. Сигнальні стани бітів з 0-го по 30-ий представляють цифрові позиції числа. Знак зберігається в 31-м біті.

Біт 31, встановлений в „0”, позначає позитивне число; якщо його значення „1”, то дане число негативне. Негативні числа зберігаються в додатковому коді (доповнення до двох). Область значень чисел: від +2 147 483 647 (7FFF FFFFhex) до - 2 147 483 648 (8000 0000hex).

Таблиця 1.4 - Огляд простих типів даних

Тип даних

Розряд-ність

Опис

Приклад запису константи

BOOL

(1 біт)

Біт (одноразрядне значення)

FALSE

TRUE

BYTE

(8 бітів)

8-разрядное шістнадцятезначне число

B#16#00, 16#00

B#16#FF, 16#FF

CHAR

(8 бітів)

Одна литера (ASCII)

Друковані літери

WORD

(16 бітів)

16-розрядне число

W#16#0000, 16#0000

W#16#FFFF, 16#FFFF

16-разрядное двійне число

2#0000_0000_0000_0000

2#1111_1111_1111_1111

Значення лічильника, 3 розряди BCD

C#000

C#999

Два 8-розрядні числа без знака

В (0,0)

В (255,255)

DWORD

(32 біта)

32-розрядне число

DW#16#0000_0000, 16#0000_0000

DW#16#FFFF_FFFF, 16#FFFF_FFFF

32-разрядное подвійне число

2#0000_0000…0000_0000

2#1111_1111…1111_1111

Чотири 8-розрядних числа без знака

В (0,0,0,0)

В (255,255,255,255)

INT

(16 бітів)

Число з фіксованою комою

-32 768

+32 767

DINT

(32 біта)

Число з фіксованою комою

L#-2 147 483 648

L#+2 147 483 647

REAL

(32 біта)

Число з плаваючою комою

+1.234567Е+02

в експоненціальному вигляді

123.4567 в десятковому представлені

S5TIME

(16 бітів)

Значення часу в форматі SIMATIC

S5T#0ms

S5TIME#2h46m30s

TIME

(32 біта)

Значення часу в форматі IEC

T#-24d20h31m23s647ms

TIME#24d20h31m23s647ms

T#-24.855134d

TIME#24.855134d

DATE

(16 бітів)

Дата

D#1990-01-01

DATE#2168-12-31

TIME_OF_DAY

(32 біта)

Час доби

TOD#00: 00: 00

TIME_OF_DAY#23: 59: 59.999

Змінні типу REAL розділяються на числа, які можуть бути представленні з повною точністю („нормалізовані" числа з плаваючою крапкою) і обмеженою точністю („ненормалізовані" числа з плаваючою крапкою).

CPU серії S7-300 не роблять розрахунків з ненормалізованими числами з плаваючою крапкою. Бітовий стан ненормалізованого числа інтерпретується як нуль. Якщо результат потрапляє в цей діапазон, то він представляється як нуль, і встановлюються біти статусу OV і OS (переповнювання - overflow).

Змінна типу S5TIME використовується в базових мовах STL, LAD і FBD для установки таймерів системи SIMATIC. Вона займає одне 16-бітне слово з 1 до 3 розрядів.

Час встановлюється в годинах (hours), хвилинах (minutes), секундах (seconds) і мілісекундах (milliseconds). STEP 7 робить перетворення у внутрішнє представлення, яке є BCD-числом в діапазоні 000 … 999. Тривалість складається з тимчасового інтервалу і значення часу.

Змінна типу DATE зберігається в машинному слові як число з фіксованою крапкою без знака. Вміст змінної відповідає кількості днів, починаючи з 01.01.1990. Її представлення показує рік, місяць і день, розділений дефісом.

Змінна типу TIME резервує одне подвійне слово. Її представлення містить інформацію про дні (d), годинник (h), хвилини (m), секунди (s) і мілісекунди (ms), окремі елементи цих даних можуть бути опущені. Вміст змінної інтерпретується в мілісекундах (ms) і зберігається як 32-бітне число з фіксованою крапкою із знаком.

Змінна типу даних TIME OF DAY резервує для себе одне подвійне слово. Вона містить кількість мілісекунд з початку доби (з часу 00: 00) у вигляді числа з фіксованою крапкою без знака. Її представлення містить інформацію про годинник, хвилини і секунди, розділені двокрапкою. Мілісекунди, які слідують за секундами, відокремлені від них десятковою крапкою. Мілісекунди можуть бути відсутні.

1.5.2 Складні типи даних

STEP 7 визначає наступні чотири складні типи даних:

DATE AND TIME (DT, Дата і час) - Дата і час у форматі BCD-числа;

STRING (Рядок) - рядок літер завдовжки до 254 знаків;

ARRAY (Масив) - масив сукупністю змінних одного типу;

STRUCT (Структура) - структура сукупністю змінних різних типів.

Типи даних зумовлюються користувачем при їхньому використовуванні: задається довжина в типі STRING (рядок літер), поєднання і розмір в типах ARRAY і STRUCT (структура).

Змінні складних типів можуть бути оголошені тільки в глобальних блоках даних, в блоках даних екземплярів, як тимчасові локальні дані або як параметри блоку.

1.6 Загальні принципи програмування з допомогою LAD

Програма складається з окремих елементів LAD, сполучених послідовно або паралельно один по відношенню до іншого. Контактна схема подібна електричному ланцюгу. Програмування контактного плану або ланки починається на лівій несучій або лівій живлячій шині. Необхідно вибрати місце в ланці, куди слід вставити елемент, потім вибирається необхідний програмний елемент:

за допомогою натиснення відповідної функціональної клавіші

за допомогою натиснення відповідної кнопки на функціональній лінійці

з каталогу програмних елементів

Каталог програмних елементів підтримує програмування на LAD і FBD, надаючи наявні графічні елементи, а також блоки, вже розташовані в автономному контейнері Blocks (Блоки), запрограмовані мультиекземпляри і доступні бібліотеки (рисунок 1.6).

Завершується ланка котушкою або прямокутним блоковим елементом. Більшості програмних елементів повинні бути призначені елементи пам'яті. Найпростіший спосіб зробити це - спочатку побудувати всі програмні елементи, потім призначити їм мітки.

Рисунок 1.6 - Каталог програмних елементів для LAD і FBD

Бінарні адреси, такі як входи, скануються з використанням контактів (рисунок 1.7). Скановані сигнальні стани комбінуються відповідно до компоновки контактів в послідовній або паралельній топології. Струм тече через нормально розімкнений контакт, якщо сканована бінарна адреса має сигнальний стан „1” (контакт активований); струм тече через нормально розімкнений контакт, якщо сканована бінарна адреса має сигнальний стан „0” (контакт не активований). Крім того, можна сканувати біти стану або інвертувати результат логічної операції.

Котушки використовуються для управління бінарними адресами, такими як виходи. Проста котушка встановлює бінарну адресу, коли в котушці тече струм, і скидає його при відключенні струму. Є котушки з додатковими мітками, наприклад, котушки установки і скидання, які виконують спеціальні функції. Котушки також застосовуються для управління таймерами і лічильниками, виклику блоків без параметрів, виконання переходів в програмі і так далі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.7 - Приклади програмних елементів LAD

Прямокутні блокові елементи представляють елементи LAD з складними функціями. STEP 7 надає „стандартні блокові елементи” двох різних типів:

без механізму EN/ENO, наприклад, функції роботи з пам'яттю, функції таймера і лічильника, блокові елементи з функцією порівняння;

з EN/ENO, наприклад, MOVE, арифметичні і математичні функції, перетворення типів даних.

Крім того, LAD надає „порожній блоковий елемент" (Empty box), в який при програмуванні можна ввести необхідну функцію.

В даному розділі дипломного проекту проведено аналіз програмного забезпечення для розробки програмного забезпечення управління транспортними платформами на базі ПЛК S7-300 - Step7. Дане ПЗ відрізняється від звичних мов програмування (C++, Delphi, Java на ін.) тим, що в якості операторів програмування використовується контактні плани (логічні елементи) що значно спрощує розробку програми

2. Розробка проекту системи управління транспортними платформами на базі алгоритму маневрових пристроїв

2.1 Опис алгоритму функціонування системи

Маневрові пристрої призначенні для розфасування цегли після її випічки в печі. Схема зображена на рисунку 2.1 Технологічний процес відбувається наступним чином. Цегла після випічки на вагонетках потрапляє на одну з колій. Оператор який стоїть біля пульта управління розподіляє ці вагонетки між чотирма коліями таким чином, щоб всі колії були рівномірно завантажені. Після цього іде розвантаження цегли з вагонеток на транспортери і її фасування, а порожні вагонетки повертаються на бокові колії для наступного завантаження цеглою і подальшою її випічкою.

Переміщення вагонеток здійснюється з допомогою двигунів змінного струму. Принцип дії двигунів змінного струму заснований на взаємодії обертового магнітного поля, яке створюється обмотками статора (нерухома частина двигуна), з магнітним потоком, яке створюється ротором (рухома частина двигуна). Електродвигуни, у яких частота оберту ротора дорівнює частоті оберту магнітного поля статора, називаються синхронними. Електродвигуни, у яких частота оберту ротора менше частоти оберту магнітного поля статора, називають асинхронними. Синхронні двигуни з потужністю до кількох сотень ватт застосовуються в автоматиці в тих випадках, коли необхідно підтримувати постійну частоту оберту. Їх ротори виконують з постійних магнітів, циліндрів з магнітотвердого сплаву з широкою петлею гістерезису, або профільованого циліндра з магнітного матеріалу з короткозамкненою обмоткою для полегшення пуску двигуна. Тому, до досягнення ротором синхронної швидкості синхронні двигуни працюють як асинхронні. Електродвигуни змінного струму більш надійні і довговічні, ніж двигуни постійного струму, мають широкий діапазон регулювання частоти оберту валу, мале тертя і не створюють іскрові завади. В той же час вони поступаються двигунам постійного струму по значенню пускового моменту, к. к. д., мають більші габарити і працюють на підвищених частотах напруг живлення.

Рисунок 2.1 - Схема технологічного процесу

Асинхронні двигуни змінного струму в порівнянні з синхронними мають кращі динамічні властивості, мають більший діапазон регулювання частоти оберту і найчастіше застосовуються в швидкодіючих регульованих електроприводах.

В залежності від кількості фаз асинхронні двигуни діляться на однофазні, трьохфазні і двохфазні. Однофазні двигуни мають малу потужність і застосовуються як нерегульований привід вентиляторів. Трьохфазні двигуни мають велику потужність (до тисяч ватт), але мають складну схему керування (вимагають застосування трьохфазних генераторів) і тому також використовуються виключно в нерегульованому електроприводі. В двофазних двигунах частота оберту і обертовий момент відносно легко регулюються і тому вони в основному і використовуються в автоматичних системах автоматизованого управління.

Для переміщення вагонеток використовуються асинхронні двигуни змінного струму з технічними характеристиками, які представлені в таблиці 2.1

Таблиця 2.1 - Технологічні параметри двигуна змінного струму

Тип двигуна

Кількість обертів

ККД

cos

Потужність

Напруга

Сила струму

Асинхронний

675об/хв

75

0,73

1,5 кВт

380 В

4,1А

Керування двигунами здійснюється з допомогою пульта керування, на якому знаходяться кнопки “Пуск" і “Зупинка” (S1 і S2).

Функціональна схема автоматизації зображена на рисунку 2.2.

Алгоритм функціонування виглядає наступним чином.

Присутність вагонетки з цеглою визначається з допомогою фотодатчика Ф1 (Ф2). Після появи вагонетки сигнал поступає на контролер S7-300 і відповідно до встановленого завдання, він виробляє сигнал запуску на виконавчий механізм М1 (двигун) (М3). Двигун працює до тих пір поки не надійде сигнал про його зупинку від кільцевика. Після зупинки двигуна М1 (М3) подається сигнал для включення двигуна М2 (М4). Таким чином відбувається переміщення вагонетки на кінець колії. Після двох включень двигуна М1 (М3) контролер виробляє сигнал для включення двигуна М5. Двигун М5 переміщає тягач, з допомогою якого переміщається вагонетка, до колії, на який зафіксовано вагонетку з цеглою і зупиняється з допомогою кільцевиків. Тоді знову включається двигун М2 (М4) і вагонетка потрапляю на поперечну колію (колія 3). Отримавши сигнал про зупинку двигуна на колії 3 (рисунок 2.1) контролер виробляє сигнал для запуску двигуна М1 (М3). Після цього визначається, яка з подальших 4-ох колій вільна і в залежності від отриманого сигналу включається двигун М5 або М6. Вагонетка доставляється на одну з вільних колій (колії 4, 5, 6,7) і включається відповідний двигун (М7, М8, М9, М10) для доставки тягача на колію 3. Після поступлення на колію 3 тягача, двигун (М7, М8, М9, М10) зупиняється з допомогою кільцевика і видається сигнал контролеру для включення двигуна на зворотній стороні колії (М12, М13, М14, М15).

Рисунок 2.2 - Функціональна схема управління

Двигуни зупиняються з допомогою кільцевика на середині колії де відбувається розвантаження цегли. Після розвантаження цегли видається сигнал для включення двигуна в кінці колії (М12, М13, М14, М15). Порожня вагонетка доставляється в кінець колії і дальше відбувається її переміщення на колію 9 для подальшого завантаження цеглою і випічки в печі.

2.2 Етапи створення проекту S7

2.2.1 Конфігурація станцій

Для створення конфігурації програмованого контролера використовується інструмент Hardware Configuration. Конфігурація виконується автономно без підключення до CPU. Також можна використати цей інструмент для адресації і параметризації модулів. Конфігурація апаратного забезпечення починається з вибору станції, потім слід звернутися до меню Edit - > Open Object або двічі клацнути мишею на об'єкті Hardware у відкритому контейнері SIMATIC 300 Station (рисунок 2.3).

Коли конфігурація закінчена, з допомогою команди Station - >Е Consistency Check перевіряється чи введена інформація не містить помилок.

Команда Station - >Save записує на жорсткий диск конфігураційні таблиці зі всіма даними значень параметрів у проекті [3].

Команда Station - >Save and Compile не тільки зберігає, але і компілює конфігураційні таблиці і записує скомпільовані дані в об'єкт System data в автономний контейнер Blocks.

Hardware Configuration генерує контрольну суму (checksum) коректно скомпільованої станції і зберігає її в системних даних. Ідентичні системні конфігурації мають таку ж контрольну суму.

Рисунок 2.3 - Вікно станції в Hardware Configuration

Конфігурація починається з того, що вибирається направляюча рейка з каталогу модулів, наприклад, під „SIMATIC 300, утримуючи її, перетягується мишею у верхню частину вікна станції і поміщається де-небудь в цьому вікні (drag&drop). Відображається порожня конфігураційна таблиця для центральної стійки. Потім з каталогу модулів виберіть модулі, що вимагаються, і описаним вище способом поміщається їх у відповідні слоти. Символ „No Parking" інформує про неможливість помістити вибраний модуль в намічений слот. У разі однорядної конфігурації станції S7-300 слот 3 залишається порожнім; він зарезервований для інтерфейсного модуля стійки розширення. При компоновці модулів інструмент Hardware Configuration автоматично призначає модулям стартову (початкову) адресу. Цю адресу можете побачити в нижній частини вікна станції у властивостях об'єктів відповідних модулів.

2.2.2 Конфігурація мережі

Мережна система станцій S7 є комунікаційною базою SIMATIC-системи. Об'єкти, що вимагаються - це підмережі і модулі з комунікаційними можливостями в станціях. З допомогою SIMATIC-менеджер можна створити в рамках ієрархії проекту нові підмережі і станції. Потім за допомогою інструменту Hardware Configuration можуть бути додані модулі з комунікаційними можливостями (пристрої CPU). Після цього визначаються комунікаційні відносини між цими модулями - з'єднання - за допомогою інструменту Network Configuration (Конфігурація мережі) в таблиці з'єднань.

Network Configuration дозволяє графічно уявити конфігурацію мережі і їхні вузли. Також за допомогою Network Configuration можна створити всі необхідні підмережі і станції; потім призначити станції підмережам і параметризувати вузлові властивості модулів з комунікаційними можливостями [3].

На рисунку 2.4 представлено приклад вікна Network Configuration. У верхній частині цього вікна показані всі раніше створені в проекті підмережі і станції (вузли) з конфігурованими з'єднаннями. Якщо у верхній секції вікна вибраний модуль з „комунікаційними можливостями”, наприклад, CPU S7-400, то в нижній частині вікна відобразиться таблиця з'єднань.

Рисунок 2.4 - Приклад Network Configuration

Робота в Network Configuration починається з вибору підмережі. За допомогою миші необхідно вибрати з каталогу підмережу, і, утримуючи, перетягнути її у вікно мережі. Підмережа у вікні представляється у вигляді горизонтальної лінії. Неприпустимі позиції відображаються заборонним покажчиком миші [3].

Ідентичні дії виконуються по відношенню до станцій, що вимагаються, спершу без підключення до мережі. Станції ще „порожні”. Подвійне клацання на станції відкриє інструментарій Network Configuration, що дозволяє робити конфігурацію станції модулів з мережним з'єднанням.

2.2.3 Створення програми S7

Призначена для користувача програма створюється в папці S7 Program. Дана папка може бути в ієрархії проекту центрального процесора (CPU) або створена незалежно від CPU. В папці S7 Program містить об'єкт Symbols (Символи), Source Files (Початкові файли) і Blocks (Блоки) (рисунок 2.5).

Рисунок 2.5 - Об'єкти для програмування

При створенні програми вводиться покроково блок-за-блоком (block-by-block). Синтаксис інформації, що вводиться, негайно перевіряється. Блок компілюється одночасно із записом і збереженням його в контейнері Blocks (Блоки). За допомогою покрокового програмування можна також редагувати блоки в CPU в онлайновом режимі, навіть під час виконання операцій.

При створенні програми основна робота відбувається з адресами; це входи, виходи, таймери, блоки. Їм можна привласнювати як абсолютні так і символьні адреси. Символьна адресація використовується замість абсолютної адреси імена. Застосування символьної адресації дозволяє зробити програму більш читаючою [4].

В символічній адресації розрізняють локальні (local) і глобальні (global) символи. Локальний символ доступний тільки в блоці, в якому він був визначений. Глобальний символ доступний у всій програмі і має однакове значення у всіх блоках. Глобальні символи визначаються в таблиці символів (об'єкт Symbols (Символи) в контейнері S7 Program (S7-программа)).

Глобальний символ починається з букви, і його довжина може складати до 24 знаків.

В таблиці символів можна привласнювати імена наступним адресам і об'єктам:

входам, виходам, периферійним входам і периферійним виходам;

маркерам, таймерам і лічильникам;

кодовим блокам OB, FB, FC, SFC, SFB і блокам даних DB;

таблиці змінних (variable table) VAT.

Адреси даних і блоки даних включені в число локальних адрес; асоційовані символи визначаються в розділі описів блоку даних у разі глобальних блоків даних і розділі описів функціонального блоку у разі блоків даних екземплярів.

При створенні програми S7 SIMATIC-менеджер створює також порожню таблицю символів Symbols (Символи). В ній визначаються глобальні символи і призначаються їм абсолютні адреси (рисунок 2.6). В програмі S7 може бути тільки одна таблиця символів.

Рисунок 2.6 - Приклад таблиці символів

2.3 Тестування програми

Після установки з'єднання з CPU і завантаження призначеної для користувача програми, її можна тестувати, як всю цілком, так і частково, наприклад, окремі блоки.

Якщо CPU через виникнення помилки під час тестування переходить в стан STOP, перший захід, який вживається, для визначення причини переходу в STOP - висновок діагностичного буфера. CPU поміщає в діагностичний буфер всі повідомлення, у тому числі причину переходу в STOP і помилки, що привели до цього. Щоб вивести діагностичний буфер, необхідно перемкнутися в режим онлайн, відзначеної S7-програми і вибрати вкладку Diagnostic Buffer за допомогою команди меню PLC - > Module Information. Остання подія (воно має номер1) викликала перехід в стан STOP, наприклад „STOP because programming error OB not loaded” (STOP, тому що не завантажений ОВ програмних помилок). Помилка що привела до STOP, описується в попередньому повідомленні, наприклад „FC not loaded” („Не завантажений FC”) [4].

2.4 Відладка створеної програми

Важливим компонентом для відладки програми користувача є спостереження і модифікація змінних за допомогою таблиць змінних VAT. Тут можуть бути відображені сигнальні стани або значення змінних простих типів даних.

Для спостереження змінних необхідно створити таблицю змінних VAT, що містить змінні і асоційовані формати даних. Можна згенерувати до 255 таблиць змінних (від VAT 1 до VAT 255) і привласнити їм імена в таблиці символів. Максимальний розмір таблиці змінних складає 1024 рядків завдовжки до 255 знаків (рисунок 2.7).

Таблицю змінних VAT можна згенерувати автономне, вибравши Blocks призначеної для користувача програми і команду меню Insert - > S7 Block - >Е Variable Table, або в онлайновому режимі шляхом вибору S7 Program і команди меню PLC - >Monitor/Modify Variables.

Рисунок 2.7 - Приклад таблиця змінних

2.5 Створення діаграми входів і виходів для двигуна

В промислового процесу управління транспортними платформами використовується один тип двигуна. Кожний двигун управляється своїм власним „блоком двигуна”, який однаковим для всіх пристроїв. Цей блок вимагає чотирьох входів: запуску, зупинки, несправності і скидання обслуговуючого дисплея. Логічний блок вимагає також чотирьох виходів: два для індикації робочого стану двигуна, один для індикації несправностей і один для індикації того, що двигун підлягає обслуговуванню.

Діаграма входів і виходів двигуна зображена на рисунку 2.8.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.8 - Діаграма входів/виходів для двигуна

Кожний процес вимагає інтерфейсу з оператором, який забезпечує втручання людини в процес. Щоб дати можливість оператору запускати, зупиняти і контролювати процес, потрібна також станція оператора. Станція оператора обладнана наступним:

перемикачі управління стадіями процесу. За допомогою перемикача вимикати електродвигуни, що підлягають технічному обслуговуванню.

лампи пристрою відображення для індикації стану процесу.

вимикач аварійної зупинки.

Ієрархія викликів блоків, які викликаються в програмі зображенні на рисунку 2.9

Рисунок 2.9 - Ієрархія викликів блоків програми

Блок OB1 утворює інтерфейс з операційною системою CPU і містить основну програму. В OB1 викликаються блоки FB1 і передаються спеціальні параметри, що вимагаються для управління процесом.

Всі двигуни можуть управлятися одним функціональним блоком FB1, тому що вимоги (включення, виключення і т.д.) ідентичні.

Екземпляри DB 1 містить фактичні параметри і статичні дані для управління електродвигунами.

Символи використовуються в типовій програмі, і вони повинні бути визначені в таблиці символів за допомогою STEP 7.

2.6 Створення FB електродвигуна

FB електродвигуна містить наступні логічні функції:

є вхід запуску і вхід зупинки.

ряд блокувань дозволяє роботу пристроїв. Стан блокувань зберігається в тимчасових локальних даних (L-стек) OB1 (”Motor enable", ”Valve enable") і логічно об'єднується з входами запуску і зупинки, коли FB для електродвигуна обробляється.

сигнал зворотного зв'язку від пристроїв повинен з'являтися протягом заданого часу. Інакше передбачається, що відбулася помилка або відмова. Тоді ця функція зупиняє електродвигун.

повинен задаватися момент часу і тривалість у відповідь сигналу або період помилки.

якщо натискується кнопка запуску і електродвигун розблокований, то пристрій самостійно включається і працює до тих пір, поки не натиснута кнопка зупинки.

При використанні мультиекземплярних FB електродвигуна повинні бути визначенні загальні імена параметрів для входів і виходів. FB електродвигуна в типовому процесі вимагає наступного:

він повинен одержувати від станції оператора сигнали на зупинку і запуск електродвигуна.

він вимагає сигналів відповіді від електродвигуна, що означають, що електродвигун працює.

Ці вимоги можна визначити в якості входів і виходів FB. Таблиця 2.1 показує параметри FB електродвигуна в нашому типовому процесі. Код програми на мові LAB для FB1 представлений в додатку А.

Таблиця 2.1 - Параметри для FB електродвигуна

Адреса

Опис

Ім'я

Тип

Початкове значення

Коментарі

0.0

In

Start

BOOL

FALSE

Включення двигуна

0.1

In

Stop

BOOL

FALSE

Зупинка двигуна

0.2

In

Maint

BOOL

FALSE

Обслуговування двигуна

0.3

In

Fault

BOOL

FALSE

Несправність

2.0

Out

Start_Dv

BOOL

FALSE

Стан включення двигуна

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены