Перевалочний пункт у відносинах мультимодального перевезення вантажу: цивільно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перевалочний пункт у відносинах мультимодального перевезення вантажу: цивільно-правовий аспект

Постанова проблеми. Розвиток відносин власності в Україні, новий виток якого позначився прийняттям у 2003 році Цивільного кодексу, не оминув і сферу перевезень. В умовах активної розбудови транспортної інфраструктури, укріплення України як транзитної держави, вимагає переосмислення і підхід до правового регулювання суспільних відносин, що виникають з приводу перевезень вантажів. Розмежування окремих стадій і операцій, що відбувається в транспортному процесі вимагає чіткого визначення ролі кожного суб'єкта і правового режиму об'єктів інфраструктури, що залучені у цей процес. Одним з малодосліджених питань сучасного цивільного права є роль перевалочного пункту у відносинах з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні (мультимодальне перевезення), зокрема чи є він суб'єктом або об'єктом відповідних правовідносин.

Стан дослідженості. Проблема функціонування перевалочних пунктів є майже не- розглянутою в сучасній юридичні літературі, хоча дослідження окремих стадій перевезення вантажів в прямому змішаному сполученні здійснювалось такими вченими як С.М. Боняр, В.В. Вітрянський, О.В. Горбенко, М.В. Кондратюк, Я.Р. Корнійко, В.В. Кутирєв, К.Д. Мотюк, С.І. Музикіна, О.В. Неліпович, Г.В. Озерська, А.М. Пасічник, С.А. Попель, К.С. Романенко, Л.Л. Ярошенко та ін.

Метою статті є визначення на підставі аналізу норм чинного законодавства і наукових положень місця перевалочного пункту у відносинах з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні.

Положення вітчизняного законодавства передбачають можливість перебування перевалочних пунктів у приватній власності, про що свідчить зокрема пункт 9 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, відповідно до якого вантажні операції виконуються як на станційних складах і майданчиках, що перебувають у віданні залізниць (місця загального користування), так і на приколійних складах, майданчиках та в інших пунктах, які належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або надані їм залізницею на підставі договору (місця загального користування).

При цьому пункт 64 зазначеного Статуту встановлюється, що до залізничних під'їзних колій належать колії, що з'єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності.

Під'їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування [1, п. 9, 64].

Наведені нормативні положення фактично визначають можливість перебування перевалочних пунктів і під'їзних залізничних колій у приватній власності суб'єктів цивільного і господарського права.

Закон України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» в статті 1 відносить до майна залізничного транспорту загального користування, зокрема об'єкти інфраструктури, що належать Державній адміністрації залізничного транспорту України, підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування, зокрема будівлі, споруди, об'єкти незавершеного будівництва, транспортні засоби, обладнання та інше майно і фактично визнає право державної власності на нього, оскільки під відповідними підприємствами в цій статті розуміються залізниці та державні підприємства [2, ст. 1]. Залізницею відповідно до Закону України «Про залізничний транспорт» є відокремлений підрозділ публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (АТ «Укрзалізниця»), утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у вітчизняному регіоні залізничної мережі [3, ст. 1].

У зв'язку з наведеним, відносини власності є невід'ємним компонентом відносин з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, оскільки впливають, перш за все, на суб'єктний склад таких відносин, а також визначають специфіку правових зв'язків між учасниками транспортного процесу. При цьому, звертаючись до питання, яке порушив М.В. Домашенко, з приводу того, предметом правової чи економічної науки є поняття «власність» [4, с. 33], ми повинні визнати, що, підпадаючи під правове регулювання положень ЦК України, воно, безперечно, може розглядатись нами з позицій правової науки.

З наведеного слідує, що перевезення вантажу залізничними коліями, що відносяться до об'єктів загального користування і перебувають у державній власності здійснюється за обов'язковим погодженням з відповідними органами та установами, навіть, коли таке перевезення здійснюється рухомим складом або вагонами, що перебувають у власності перевізника, якому, тим не менше, не належить право власності на відповідні колії. Те саме стосується і діяльності перевалочних пунктів. Перевалка вантажів здійснюється на підставі вузлового договору, що укладається з власником перевалочного пункту, яким може бути суб'єкт, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері транспорту, або юридична особа приватної форми власності чи фізична особа-підприємець.

Положення чинних нормативно-правових актів, що регулюють відносини з перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, не містять визначення перевалочного пункту, але регулюють порядок здійснення відповідної операції, а тому дозволяють визначити його функціональне призначення й засади діяльності, як вихідні ідеї здійснення відповідної операції в межах транспортування вантажу в прямому змішаному сполученні.

1. Рівноправність. Правилами перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79-99 Статуту), затвердженими наказом Міністерстватранспорту України від 28 травня 2002 року № 334, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08 липня 2002 року за № 566/6854, визначається, що усі підприємства й організації транспорту (залізничні, річкові порти, судноплавні компанії), які задіяні в перевезенні, є рівноправними учасниками транспортного процесу і не розглядаються як «клієнт» яко- го-небудь виду транспорту (якщо вантаж не йде на їхню адресу для господарських потреб) (пункт 1.1) [5, п. 1.1]. З цього слідує і те, що транспортна інфраструктура, зокрема й об'єкти та обладнання, які забезпечують навантаження, розвантаження й перевалку вантажів, хоча і належать конкретному учаснику правовідносин, але розглядаються як засіб забезпечення транспортного процесу.

2. Плановість. Статутом залізниць України та Правилами перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79-99 Статуту) передбачається, що умови роботи перевалочних пунктів визначаються договорами, що укладаються залізницею або відповідним підприємством залізниці з портом [1]. Вантажі в прямому змішаному сполученні приймаються до перевезення згідно з погодженим між залізницею і портом та затвердженим у встановленому порядку місячним планом, який складається на підставі замовлень відправників.

Перевезення вантажів із портів у прямому змішаному сполученні планується за заявками портів через управління залізниць перевалки [5]. Таким чином, при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні залізним і морським (річним) транспортом перевалка вантажу між відповідними видами транспорту здійснюється в межах місячних планів, погоджених обома перевізниками.

3. Особливий порядок інформаційного обміну. Інформаційна взаємодія між учасниками правовідносин з перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні відбувається в особливій формі. Перевезення вантажів окремими видами транспорту залежить від ряду зовнішніх факторів, зокрема від погод- них умов. На морському транспорті існують такі поняття як відкриття і закриття навігації, що визначають можливість використання відповідних транспортних засобів для доставки вантажів. У зв'язку з цим порти та річкові транспортні підприємства, яким належать перевалочні пункти, повідомляють телеграфом відповідним залізницям, річковим пароплавствам та судноплавним компаніям про терміни початку приймання вантажів з відкриттям навігації у відповідних пунктах і терміни закінчення приймання вантажів перед закриттям навігації не пізніше 20 діб до настання цих термінів [5, п. 1.6].

Крім того, нормативно-правовими актами, що забезпечують перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні визначаються терміни повідомлення учасників транспортного процесу про початок і завершення роботи перевалочних пунктів, часу здійснення розвантажувальних і навантажувальних операцій тощо.

4. Завантаженість. Важливе значення перевалочних пунктів в процесі перевезення

вантажу й товарообігу в цілому обумовлюється існуванням суворих норм щодо обсягів перевалки вантажів, недотримання яких може бути підставою для настання відповідальності відповідних суб'єктів. Як відомо, в окремих випадках біля 70% часу перевезення вантажу може припадати на його перебування в транспортних вузлах [6, с. 60], і пов'язуватись з перевалкою й очікуванням накопичення необхідного обсягу вантажу для перевезення конкретним видом транспорту. Це впливає і на динаміку товарообігу і розвиток економіки в цілому. Тому регулятор запроваджує суворі норми обсягів перевалки, які повинні стимулювати власників перевалочний пунктів до активної діяльності в межах транспортного процесу. Зокрема, Правилами перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79-99 Статуту) встановлюється, що подача вагонів для навантаження або розвантаження провадиться в межах середньодобової або згущеної на добу норми за місячним планом перевалки, який складається на підставі погоджених між залізницею і портом місячних планів перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні.

При цьому залізниці і порти за наявності вантажів для перевалки мають право згущати подачу вагонів або пред'являти вантажі в межах подвоєної середньодобової норми без згоди іншої сторони.

Згущення понад зазначену норму повинно погоджуватись начальниками станцій і порту (пункт 3.9) [5, п. 3.9].

При цьому, за невиконання плану перевалки вантажів залізниці і порти несуть відповідальність згідно зі статтею 106 Статуту залізниць України (пункт 4.2) [1, п. 4.2].

5. Безперебійність. Перевалочні пункти незалежно від форми власності повинні забезпечувати безперебійність транспортного процесу. Відповідно до пункту 82 Статуту залізниць України у пунктах перевалки транспортні підприємства зобов'язані забезпечувати безперебійну і рівномірну подачу вагонів, суден, інших транспортних засобів під навантаження [1, п. 82]. Також пункт 110 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року № 401, передбачається, що у пунктах перевалки транспортні підприємства і організації зобов'язані забезпечувати безперебійну і рівномірну подачу автомобілів, вагонів, суден під навантаження перевалочних вантажів, широко розвивати перевалку вантажів з одного виду транспорту на інший за прямим варіантом (без вивантаження на склад) [7, п. 110].

Зупинення певних операцій порту, зокрема і перевалки вантажу, розглядається як виключний і короткочасний засіб нормалізації його роботи у випадку наявності загроз нормальному його функціонуванню. Положеннями діючого Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів РСР від 15 жовтня 1955 року № 1801, передбачається, що начальник пароплавства може призупинити завантаження вантажів з призначенням у відповідний порт (пристань) на строк не більше двох діб у випадку, якщо при занадто великому скупченні суден й вантажів в тому чи іншому напрямку або у зв'язку з несвоєчасним розвантаженням суден й вивезенням вантажів іншим видом транспорту чи вантажоодержувачем, створюється загроза порушенню нормальної роботи даного порту (пристані) перевалки чи порту (пристані) призначення (пункт 63) [8, п. 63].

6. Відносна автономність. Перевалочний пункт в силу свого функціонального призначення, а також ролі в транспортному процесі виступає в якості окремої виробничої одиниці, діяльність якої складає окрему чітко виражену стадію такого процесу. Зокрема, вантажі приймаються станціями перевалки і здаються портам відповідно до діючих на залізниці Правил приймання вантажів до перевезення і Правил видачі вантажів, затверджених наказом Мінтрансу від 21 жовтня 2000 року № 644 (пункт 3.1) [5, п. 3.1]. Тому навіть в умовах, коли власником перевалочного пункту є власник, наприклад, порту, то в такому разі перевалочний пункт повинен виступати в якості окремого підрозділу такого порту. Цього вимагають Правила приймання вантажів до перевезення і Правила видачі вантажів. Саме нормативними положеннями цих актів регулюється процес приймання товару для перевезення перевалочним пунктом і подальша його передача порту безпосередньо для забезпечення перевезення.

7. Дбайливість і добросовісність. Діяльність перевалочного пункту повинна бути економічно раціональною, але передбачати дбайливе й добросовісне ставлення власника й персоналу перевалочного пункту до вантажу, що подано для перевалки. Приклад такого ставлення осіб до операцій перевалочного пункту відображено в пункті 2.4. Правил перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79-99 Статуту), відповідно до якого, зокрема у разі прибуття до пункту перевалки вантажу в змерзлому стані працівники порту за участю працівників станції складають акт, у якому вказуються вжиті заходи до розвантаження. Витрати, пов'язані з вивантаженням змерзлого вантажу, визначаються у накладній і сплачуються одержувачем [5, п. 2.4]. Це свідчить про те, що перевалочний пункт повинен використати всі можливі засоби для перевалки вантажу, що в силу певних обставин не може бути перевантажений на інший засіб з використанням традиційних способів.

8. Публічність. Діяльність новостворено- го перевалочного пункту здійснюється на рівних засадах з вже існуючими перевалочними пунктами. Чинні нормативні положення стимулюють учасників майнових правовідносин до розвитку транспортної інфраструктури, зокрема і шляхом забезпечення діяльності транспортних пунктів. Правилами перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79-99 Статуту) передбачається, що для прямого змішаного сполучення відкриті всі залізничні станції, що здійснюють операції з перевезень вантажів, річкові порти і пристані (далі - порти), зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, і які відповідно до своїх статутних положень та технічних і технологічних можливостей здійснюють операції з перевезення та перевалки вантажів.

Пункти перевалки вантажів визначаються за узгодженням між усіма учасниками транспортного процесу при плануванні перевезень (пункт 1.2) [5, п. 1.2].

Проявом публічності діяльності перевалочних пунктів є і те, що такий пункт здійснює вантажні операції, зокрема і на підставі вузлових договорів, що укладаються ним з кожним, хто звернеться за відповідною послугою. Такі договори мають публічний характер в силу статті 633 ЦК України, оскільки діяльність з перевалки вантажів є комерційною діяльністю, що здійснюється систематично і за плату.

9. Поліфункціональність. Характеристика операцій, що здійснюються на території перевалочного пункту, проведена М.І. Арпа- бековим та Т.Б. Сулейменовим, які зазначають, що такі пункти включають, зокрема вантажні двори, обладнані вантажними й ваговими пристроями, складами, бункерами, ємностями, вантажними майданчиками, під'їзними шляхами, диспетчерськими й вантажними конторами [9, с. 3-4]. Функціональне значення перевалочних пунктів не обмежується виключно перевалкою вантажів, але пов'язується з процесами, суміжними з нею. Правилами перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79-99 Статуту) встановлюється, що для накопичення вантажів до відкриття навігації і забезпечення вантажами перших рейсів суден річкові пароплавства, порти організовують у пунктах відправлення і перевалочних пунктах дострокове приймання і зберігання вантажів (пункт 1.7) [5, п. 1.7]. Також пункт 1.8 цих Правил, зокрема передбачається, що стосовно вантажів, прийнятих залізницею після закінчення терміну приймання і доставлених у пункт перевалки після закриття навігації, відправники повинні розпорядитися в 5-денний термін з часу отримання повідомлення станції перевалки (переадресувати або здати порту за його згодою на зберігання до відкриття наступної навігації) [5, п. 1.8].

Однак, якщо вантаж, що зазимував, було прийнято до перевезення водним транспортом або доставлено залізницею у пункт перевалки до закінчення терміну приймання, то він зберігається портом безоплатно до відкриття навігації (пункт 1.10 наведених Правил) [5, п. 1.10].

Також необхідно приймати до уваги, що з процесом перевалки пов'язується необхідність зважування вантажу. Ця операція відіграє важливе значення для розподілу ризиків втрати вантажу між різними перевізниками. Тому невід'ємною частиною перевалочного пункту є наявність засобів зважування вантажу.

Тому на питання чи є перевалочний пункт річчю (об'єктом транспортної інфраструктури) або суб'єктом відносин у сфері перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні необхідно дати таку відповідь. В світлі структури наведених відносин він розглядається саме як об'єкт транспортноїінфраструктури, технологічний комплекс, основною функцією якого є забезпечення перевалки вантажу між різними видами транспорту. Учасником відповідних відносин може бути власник комплексу, яким, у свою чергу, може бути як оператор, що забезпечує перевезення, так і безпосередньо первинний чи наступні перевізники або ж взагалі третя особа. Але в будь-якому разі власник комплексу стає учасником правовідносин з перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні в широкому їх розумінні, тобто як відносин, що не обмежуються правовими зв'язками, які виникають на підставі договору перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, а включають в себе також і правові зв'язки відправника, перевізника та власника вантажу і одержувача (якщо він не є власником вантажу) між собою та з іншими учасниками майнового обороту щодо досягнення мети відповідного цивільно-правового договору у вигляді доставки вантажу в пункт призначення, визначений відповідним договором.

Наведене вище дозволяє заключити, що перевалочним пунктом є технологічний комплекс, який включає рухомі та нерухомі речі й інше майно, зокрема вантажні й вагові пристрої, склади, бункери, ємності, вантажні майданчики, під'їдні шляхи, диспетчерські й вантажні контори тощо і забезпечує перевалку вантажів між різними видами транспорту або транспортними засобами в межах одного виду.

Література

перевалочний пункт транспортний перевезення

1. Про затвердження Статуту залізниць України : постанова Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 14. - Ст. 548 (зі змінами).

2. Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування : Закон України від 23 лютого 2012 року № 4442-М[ // Відом. Верхов. Ради України. - 2012. - № 49. - Ст. 553 (зі змінами).

3. Про залізничний транспорт : Закон України від 01 жовтня 1996 року № 273/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 40. - Ст. 183.

4. Домашенко М. Про теоретичні погляди на власність / М. Домашенко // Право України. - 2010. - № 12. - С. 32-39.

5. Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному сполученні (статті 79-99 Статуту) : наказ Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08 липня 2002 року за № 566/6854 // офіц. вісн. України. - 2002. - № 28. - Ст. 1345.

6. Музикіна С.І. Щодо питання необхідності створення логістичних центрів в Україні / С.І. Музикіна // Вісн. Дніпропетровськ. нац. ун-ту залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. - 2008. - Вип. 22. - С. 59-62.

Размещено на Allbest.ru