Шляхи вдосконалення фінансового та управлінського обліку, аудиту і аналізу ефективності витрат СТОВ "Старокотельнянське" Андрушівського району Житомирської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми: Виробництво є одним із основних процесів господарської діяльності підприємства. Процес виробництва являє собою, з одного боку, процес виробничого споживання засобів, предметів праці та самої праці, а з іншого - одержання нової продукції (робіт чи послуг).

Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках.

Стан виробництва характеризується ефективністю, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю робітника у виробничому процесі. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно порівнювати з майбутніми витратами, що значною мірою залежить від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

В економічній літературі теоретичним і практичним проблемам витрат та калькулювання собівартості продукції приділяється велика увага в роботах М.Т. Білухи, Ф.Ф. Бутинця, О.С. Бородкіна, С.Ф. Голова, З.В. Гуцайлюка, В.І. Єфіменка, В.П. Завгороднього, Ю.Ю. Мороз, В.В. Сопка, В.І. Оспіщева, Н.М. Ткаченко, В.І. Петрової, М.С. Пушкаря, Л.К. Сука, Ю.С Цаль-Цалка, М.Г. Чумаченка, Л.М. Янчевої та ін.

Витрати, які мають вагоме місце в процесі формування виробничої собівартості продукції та встановленні ціни, відіграють центральне місце у дослідженнях напрямів підвищення прибутковості та рентабельності виробництва. Відсутність єдиного підходу до вибору методу обліку витрат не в повній мірі відповідає сучасним вимогам системи управління.

Актуальність, теоретичне і практичне значення дослідження вказаних проблем, а також необхідність пошуку шляхів удосконалення обліку, аналізу і аудиту витрат визначили вибір теми та напрям випускної роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою випускної роботи є дослідження і розробка теоретичних положень щодо методики обліку, аналізу і аудиту витрат, а також пошук шляхів удосконалення обліку і системи витрат в цілому.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення наступних завдань:

§ з'ясувати економічну суть витрат;

§ дослідити порядок правового регулювання обліку, аналізу і аудиту витрат;

§ проаналізувати стан обліку витрат у СТОВ «Старокотельнянське» Андрушівського району Житомирської області;

§ провести організаційно-економічну характеристику досліджуваного підприємства;

§ вивчити порядок організації первинного, синтетичного і аналітичного обліку витрат;

§ визначити шляхи удосконалення обліку витрат на СТОВ «Старокотельнянське»;

§ охарактеризувати систему управління охороною праці на підприємстві та питання соціально-екологічних аспектів теми дослідження.

Об'єктом дослідження є господарська діяльність СТОВ «Старокотельнянське» Андрушівського району Житомирської області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та організаційно-практичних аспектів організації та методики обліку, аналізу і аудиту витрат досліджуваного підприємства.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є системний підхід до вивчення явищ і процесів господарської діяльності, теорія наукового пізнання та економічна теорія. На етапі збирання, систематизації, обробки інформації для проведення дослідження використовувались методи індукції та дедукції, аналізу та синтезу, діалектичний метод. При розробці наукових рекомендацій використовувались логічний метод, метод арифметичних розрахунків, класифікації, порівняння та узагальнення.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, Укази Президента, Постанови Кабінету міністрів України, діючі положення (стандарти) бухгалтерського обліку, використано теоретичні роботи вітчизняних та зарубіжних вчених. Під час дослідження також було використано періодичну літературу, статистичну інформацію, дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності досліджуваних підприємств.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці рекомендацій щодо удосконалення діючої методики обліку, аналізу і аудиту витрат. Впровадження запропонованих рекомендацій у практичну діяльність суб'єктів господарювання забезпечить підвищення аналітичності облікової інформації та сприятиме ефективному використанню коштів. Результати дослідження і пропозиції, що викладені у випускній роботі, впровадженні в СТОВ «Старокотельнянське» Андрушівського району Житомирської області.

Структура і обсяг випускної роботи. Випускна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг випускної роботи становить 161 сторінок друкованого тексту. Робота містить 7 рисунків, 13 таблиць. Список використаних джерел налічує 61 найменування.

1. Теоретико-методологічні засади формування витрат в системі інформаційних ресурсів бухгалтерського обліку

1.1 Економічна сутність витрат

Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене в його прибутковості. Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції (робіт, послуг), а також цін на продукцію, (роботи, послуги).

Основний фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток, який є основою і джерелом засобів для його подальшого розвитку. Підвищити прибуток можна, збільшуючи обсяги виробництва або ціни на продукцію (роботу, послугу), що випускається. Однак це не завжди можливо і доцільно. Тому в системі розвитку підприємства в умовах значних економічних обмежень підвищення фінансового результату безпосередньо зв'язано зі зниженням витрат [34, с. 35].

Практично на кожному підприємстві існують резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домагатися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентоздатності.

Термін «витрати» може застосовуватися в різних значеннях. Залежно від контексту під витратами розуміють видатки, затрати, витрати, виплати.

Отже, видатки є грошовим виміром ресурсів підприємства, що використовуються з будь-якою метою. Затрати періоду дорівнюють вартості всіх ресурсів, придбаних підприємством в цьому періоді. Витрати періоду зумовлені вибуттям ресурсів і зменшують нерозподілений прибуток підприємства цього періоду. Виплати ж пов'язані з оплатою ресурсів підприємства, - коштами.

Для виробництва конкурентоспроможної продукції підприємство вкладає кошти у фактори виробництва. При придбанні підприємством устаткування, інструменту, матеріалів і т. п. кошти на покупки становлять витрати або платежі підприємства. Виплата грошей з каси або банківського рахунку в цьому випадку має назву платежу [38, с. 75].

Коли говорять про використання факторів виробництва, йдеться про витрати виробництва.

Витрати підприємства - це грошовий вираз використовування факторів виробництва для виробництва та реалізації продукції.

Витрати - це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво та реалізацію продукції за певний період. Як видно з визначення, витрати характеризуються: 1) грошовою оцінкою ресурсів, забезпечуючи принцип вимірювання різних видів ресурсів; 2) цільовою установкою (пов'язаною з виробництвом і збутом продукції в цілому або з якоюсь із стадій цього процесу); 3) певним періодом, тобто віднесенням на продукцію за даний період часу. Відзначимо ще одну властивість витрат: якщо витрати не залучені у виробництво і не списані (не повністю списані) на певну продукцію, то вони перетворюються на запаси сировини, матеріалів, запаси в незавершеному виробництві, запаси готової продукції тощо. Витрати мають властивість бути запасомісткими і належать до активу підприємства.

Усі витрати підприємства можна розглядати в аспекті економічних витрат (зумовлені витрати - зовнішні і внутрішні) і бухгалтерські витрати (зовнішні грошові витрати фірми).

У ринковій економіці розрізняють явні (бухгалтерські), альтернативні і безповоротні витрати. Грошові витрати на оплату праці, придбання сировини і матеріалів, амортизацію основних фондів та інші витрати, необхідні для здійснення виробництва і реалізації продукції, є явними витратами підприємства. Оскільки вони розраховуються на основі фінансових звітів, їх називають ще бухгалтерськими. Сукупність усіх явних витрат утворює собівартість продукції, а різниця між ціною реалізації і собівартістю - прибуток [38, с. 52].

Витрати на використовування якогось фактора виробництва, визначені з погляду якнайкращого їх альтернативного використовування, називаються альтернативними витратами.

Поняття альтернативних витрат застосовується тільки тоді, коли є альтернативні варіанти. Ці витрати не завжди явно виражені, але їх доцільно враховувати при ухваленні економічних рішень.

Інша справа з безповоротними витратами, тобто раніше утвореними і невідшкодованими. Вони ніяк не можуть вплинути на економічне рішення керівництва підприємства.

Витрати підприємства можуть виникати внаслідок упровадження звичайної, тобто операційної, фінансової й інвестиційної діяльності підприємства та надзвичайних подій. Варто звернути увагу на визначення перелічених вище різновидів діяльності підприємства. Отже, операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не належать до фінансової чи інвестиційної діяльності. Основною визнається діяльність, пов'язана з виробництвом і реалізацією продукції; вона класифікується за галузями та видами економічної діяльності [50, с. 67].

Проте фінансова діяльність - це діяльність, що призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства (емісія акцій, облігацій, виплата дивідендів, отримання позик та їх погашення). Необхідно також визначити інвестиційну діяльність, зумовлену придбанням і реалізацією необоротних активів, короткострокових фінансових інвестицій та продажем основних засобів і нематеріальних активів, придбанням чи продажем довгострокових фінансових інвестицій, наданням позик фізичним чи юридичним особам. Надзвичайні події можна визначити як такі, що виникають внаслідок форс-мажору, тобто стихійного лиха, експропріації активів підприємства тощо.

Відповідно до перелічених вище видів діяльності підприємства утворюються такі витрати: операційні, фінансові, звичайні (інвестиційні) та надзвичайні (непередбачувані).

Під операційними розуміють витрати підприємства, що виникають у зв'язку з операційною діяльністю підприємства, тобто його основною діяльністю, пов'язаною з виробництвом та реалізацією продукції, яка забезпечує основну частку його доходу. Операційні витрати ще називають поточними. Частина з них є циклічними і повторюваними (наприклад, витрати на сировину, матеріали), інша частина має місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу).

Фінансові витрати утворюються від провадження фінансової діяльності підприємства; вони можуть виникати не завжди, тому що підприємство може і не здійснювати фінансової діяльності. Інвестиційні витрати виникають внаслідок здійснення інвестиційної діяльності підприємства та також можуть не виникати на підприємстві, оскільки не завжди воно проводить інвестиційну діяльність. Що ж стосується нс-передбачуваних витрат, то вони мають місце взагалі зрідка, тому що виникають внаслідок надзвичайної діяльності підприємства [50, с. 54].

Класифікація витрат і їх склад подані в табл. 1.1.

При формуванні витрат звичайної діяльності повинно бути забезпечено їх групування за елементами, єдиними й обов'язковими для організацій всіх галузей:

o матеріальні витрати;

o витрати на оплату праці;

o відрахування на соціальні заходи;

o амортизація;

o інші витрати (поштово-телеграфні, телефонні, відрядження тощо).

Витрати також можна розподілити на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю. До складу прямих матеріальних витрат зараховується вартість сировини й основних матеріалів, що складають основу виробленої продукції, покупні напівфабрикати, комплектуючі вироби, допоміжні матеріали, які відносяться до конкретного об'єкту витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата й інші виплати працівникам, зайнятим безпосередньо на виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг, що можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат. Інші прямі витрати складаються зі всіх інших виробничих витрат, що відносяться до конкретного об'єкта витрат, наприклад, відрахування на соціальні заходи, амортизація і т.д.

Прямі витрати розподіляються на постійні та змінні. Сума постійних витрат у певних межах не залежить від кількості виготовленої продукції. До складу цих витрат належать витрати на утримання й експлуатацію будівель і споруд, управління.

Сума змінних витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції. У складі таких витрат виокремлюють:

- пропорційні витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, комплектуючи тощо);

- непропорційні, що також можна розподілити на прогресуючі і дегресуючі (тобто ті, які змінюються швидше за обсяги виробництва, та ті, які змінюються повільніше за обсяги виробництва).

Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись до того чи іншого виду продукції (заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу тощо).

Таблиця 1.1. Класифікація витрат підприємства та їх склад

Вид витрат	Склад витрат
1. Операційні	Витрати, пов'язанні з наданням організації активів у тимчасове користування за певну плату. Витрати, пов'язанні з наданням прав за певну плату, виникаючих з патентів на винахід, промислові зразки й інших видів інтелектуальної власності. Витрати, пов'язанні з участю в статутному капіталі інших організацій. Витрати, пов'язанні з продажем, вибуттям і іншим списанням основних засобів та інших активів, відмінних від грошових засобів, товарів, продукції. Проценти, які виплачуються організацією за користування грошовими засобами (кредитами, позиками). Витрати, пов'язанні з оплатою послуг, які здійснюють кредитні організації. Інші операційні витрати
2. Фінансові	Штрафи, пеня, неустойка за порушення умов договору, відшкодовування збитків, спричинених організацією. Збитки минулих років, які визнані в звітному році. Сума дебіторської заборгованості, за якою вийшов термін позовної давності, інших боргів, нереальних для повернення. Курсова різниця. Сума оцінки активів (за винятком поза оборотних активів). Інші позареалізаційні витрати
3. Звичайні	Витрати на закупівлю сировини, матеріалів, товарів та їхніх матеріально-технічних запасів (МТЗ). Витрати з переробки МТЗ для цілей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг та їх продажу (перепродажу) товарів (витрати з утримання й експлуатації основних засобів та інших поза оборотних активів, а також з підтримки їх у робочому вигляді, комерційні витрати, управлінські витрати тощо). Витрати з оплати праці. Відрахування до страхового фонду. Амортизаційні відрахування
4. Надзвичайні	Витрати, пов'язанні з надзвичайними обставинними (стихійні лиха, пожежі, аварії тощо)

Непрямі витрати включають:

- адміністративно-господарські витрати, які передбачають оплату праці адміністративно-господарського персоналу, відчислення на соціальні потреби (на державне соціальне та медичне страхування, пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості населення і та ін.), утримання на канцелярські потреби, відрядження тощо;

- витрати на обслуговування робітників, включаючи витрати на підготовку та перепідготовку кадрів, на забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних та побутових послуг, витрати на охорону праці і техніку безпеки тощо;

- витрати на організацію виробництва продукції на майданчиках, включаючи витрати, що пов'язані зі знесенням та ремонтом малоцінних і швидкозношуваних інструментів та інвентарю, які використовуються у виробництві підрядних робіт і робіт, що не мають відношення до основних доходів; утримання пожежної та сторожової охорони; витрати по проектування промислових робіт та ін.

- інші непрямі витрати, які включають платежі з обов'язкового страхування майна господарчої організації; платежі за кредитами банків у межах ставки, встановленої законом; витрати, що пов'язані з рекламою та ін.;

- витрати, що не враховані в нормах накладних витрат, але віднесені на їх рахунок. Сюди можуть бути включені допомоги у зв'язку зі втратою працездатності внаслідок промислових травм, що виплачується робітникам на основі судових рішень; податки, збори, платежі та інші обов'язкові відрахування (податок на користувачів автомобільних доріг, плата за землю та ін.) [6, с. 47].

Відмінності між постійними та змінними витратами є базою для розмежування двох часових інтервалів діяльності підприємства: короткострокового і довготривалого. Впродовж короткострокового періоду керівництво підприємства не має можливості змінити свою виробничу потужність. Воно збільшує або зменшує об'єм залучених матеріальних і трудових ресурсів і тим самим змінює об'єми випуску продукції. В цьому періоді об'єм виробництва продукції залежить виключно від змінювання змінних витрат. Кількість постійних витрат залишається незмінною.

У довготривалому періоді об'єм випуску здійснюється з використанням усієї виробничої потужності підприємства, включаючи додатково створені потужності. В цьому випадку всі фактори виробництва розглядаються як змінювані [4, с. 23].

Велике значення для визначення об'єму виробництва, здатного забезпечити прибуток підприємству, мас розрахунок граничних витрат.

Додаткові витрати, пов'язані зі збільшенням випуску продукції на одну одиницю, називаються граничними. Оскільки постійні витрати не змінюються зі зміною об'єму випуску продукції, рівень і динаміка граничних витрат визначаються лише змінними витратами.

Розглянуті поняття і види витрат виробництва знаходять застосування в підприємницькій діяльності та при розробці бізнес-планів, економічному обґрунтовуванні проектів і проведенні фінансового аналізу.

Облік витрат на виробництво виконується на основі первинної облікової документації, яка складається з обов'язковим копіюванням, що забезпечує облік за об'єктами виробництва та видами робіт.

У господарській же практиці та законодавчих актах нашої країни для визначення величини витрат виробництва часто використовують термін «собівартість». Собівартість відповідає розглянутому поняттю «явні (бухгалтерські) витрати виробництва».

В бухгалтерському обліку під витратами розуміють - зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені [2, с. 75].

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Якщо витрати неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені [4, с. 27].

Класифікація витрат на виробництво за різними ознаками:

1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) - витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати:

- основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції;

- допоміжного (підсобного) виробництва - призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо).

2. За видами продукції, робіт, послуг - витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо.

3. За єдністю складу - одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів).

4. За видами витрат - за економічними елементами, за статтями калькуляції.

5. За способами перенесення вартості на продукцію - прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом).

6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат - змінні і постійні:

- змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням (витрати на сировину, матеріали, технологічне паливо і енергію, на оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи тощо);

- постійні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється (це витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва).

7. За календарними періодами:

- поточні - в яких періодичність менше місяця;

- довгострокові - пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), який не планується завершити раніш ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати);

- одноразові - здійснюються один раз з періодичністю більше місяця і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

8. За доцільністю витрачання:

- продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва;

- непродуктивні - необов'язкові, що виникають у результаті недоліків в організації виробництва, порушення технології тощо.

9. За визначенням відношення до собівартості:

- витрати на продукцію - прямі і загальновиробничі витрати, з них складається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

- витрати періоду - витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені; це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Групування витрат за економічними елементами

Нагадуємо, що всі витрати групуються за п'ятьма елементами:

1. Матеріальні витрати.

2. Витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи.

4. Амортизація.

5. Інші операційні витрати.

При визначенні собівартості продукції до кожного з елементів витрат включаються описані нижче витрати[54].

1. Матеріальні витрати - витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, придбані у сторонніх організацій паливо і енергію, тару, будівельні матеріали, запасні частини, МШП, використані в операційній діяльності підприємства.

Не включаються до матеріальних витрат:

- куповані матеріали, паливо, енергія, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві;

- зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили повністю чи частково споживчі властивості і через це використовуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються.

Оцінка матеріалів при їх придбанні та витрачанні здійснюється згідно з П(С) БО 9 «Запаси»

2. Витрати на оплату праці - нарахована основна, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати

3.Відрахування на соціальні заходи - нарахування на фонд оплати праці до спеціальних фондів

4. До елемента «амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів з використанням методів, визначених П(С) БО 7 та 8.

5. Інші операційні витрати включають:

- витрати на відрядження

- оплату послуг банків;

- податки, збори та інші обов'язкові платежі;

- витрати на рекламу, на організацію прийомів, презентацій і свят;

- витрати на зв'язок;

- витрати на оплату послуг транспортних, страхових та посередницьких організацій;

- оплату участі в семінарах, витрати на професійну підготовку та перепідготовку працівників;

- витрати на проведення аудиту;

- сплачену орендну плату (за оперативну оренду);

- оплату мита та митних зборів при експорті;

- витрати на охорону праці, на перевезення працівників тощо.

Групування витрат за статтями калькулювання [П(С) БО 16]:

1. Прямі витрати.

2. Загальновиробничі витрати.

Ці витрати разом становлять виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

3. Інші витрати, що не включаються до собівартості продукції:

3.1. Адміністративні витрати.

3.2. Витрати на збут.

3.3. Інші операційні витрати.

Нагадуємо, що крім операційних витрат, виділяють витрати:

- фінансові;

- інші;

- витрати на сплату податку на прибуток;

- надзвичайні витрати.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Склад загальновиробничих витрат:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування, витрати на оплату службових відряджень цього апарату управління тощо);

- амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва;

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв тощо) [50, с. 29].

Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні.

Змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Склад адміністративних витрат:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання необоротних активів загальногосподарського використання, винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

1) платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

2) попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

3) погашення одержаних позик;

4) інші зменшення активів або збільшення зобов'язань;

5) витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Динаміка бухгалтерських витрат на сільськогосподарських підприємствах по Україні за 2011 2012 рр. представлена у вигляді таблиці (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2. Структура витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах України, млн..

Види витрат	2011	2012
	усього	у томі числі	усього	у тому числі
		у рослинництві	у тваринництві		у рослинництві	у тваринництві
Виплати на оплату праці	9,1	8,8	9,7	9,4	9,5	9,2
Відрахування на соціальні заходи	3,1	2,9	3,6	3,4	3,5	3,4
Матеріальні витрати які увійшли до собівартості продукції:	71,2	68,2	78,8	68,6	64,7	79,1
у тому числі:
насіння і посадковий матеріал	11,7	17,1		13,4	19,4
корми	23,5		73,7	21,8		69,7
інша продукція с/г. господарства	1,9	0,9	4,2	3,9	1,9	8,2
міндобрива	17,1	25,1		16,5	24,0
нафтопродукти	15,0	20,4	3,7	13,9	18,7	3,5
електроенергія	2,2	1,5	3,7	2,0	1,3	3,6
паливо	1,9	1,5	2,6	1,9	1,6	2,7
запчастини, рем. і буд. матеріали	7,0	8,6	3,4	7,0	8,6	3,5
оплата послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями	19,7	24,9	8,7	19,6	24,5	8,8

З огляду даних таблиці 1.2. можна зробити такі висновки, що у 2012 році збільшився відсоток витрат по оплаті праці на 0,7 в галузі рослинництва, у тваринництві навпаки зменшився на 0,5%. Також відбулись незначні зміни у витратах на соціальні заходи. Дещо зменшилась відсоткова ставка матеріальних витрат, що увійшли до собівартості продукції (насіння, посадковий матеріал, нафтопродукти, паливо, запчастини). Так матеріальні витрати у 2011 році становили 71,2%, то у 2012 68,6%. Також, порівняно з 2011 роком, збільшились витрати на орендну плату з 11, млн. до 13, 3 млн.

1.2 Оцінка стану економічного механізму формування витрат

витрати облік аудит

Функціонування будь-якого господарюючого суб'єкту значно залежить від нормативної бази, що регулює правові та економічні відносини підприємства з державою, з іншими підприємствами та організаціями, з трудовим колективом тощо. Тому одним із важливих питань є огляд нормативно-правової бази з обліку, аналізу і аудиту фінансових результатів господарської діяльності підприємства.

Правова інформація міститься у законодавчих актах вищої юридичної сили, до яких належать закони України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємництва у галузі фінансових, господарських та трудових відносин.

Нормативна інформація надходить з постанов Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказів Міністерства фінансів України, Державного Комітету статистики України, інших міністерств та відомств. Нормативна інформація не може вступати в протиріччя з правовою інформацією. Важливим джерелом нормативної інформації щодо фінансових результатів є затверджені наказом Міністерства фінансів України План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція про його застосування. Серед основних документів даної групи, що містять інформацію про доходи, витрати і прибуток, треба назвати національні і міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, директиви ради Європейського Економічного Союзу, рекомендації науково-практичних конференцій тощо.

Нормативна інформація щодо фінансових результатів діяльності підприємства за напрямками використання має на меті, перш за все, забезпечення таких функцій управління, як аналіз, контрольні прогнозування доходів, витрат та прибутку. Правова, нормативна та довідкова інформація використовується для оцінки, контролю і прогнозування відповідності фінансових результатів чинному законодавству, директивним документам, стандартам бухгалтерського обліку.

Основні нормативні документи:

Конституція України (основний закон). Прийнятий ВР України від 28.06.96 №30. Загальні положення, що регулюють діяльність і функціювання підприємства, його правові засади [23,].

Господарський кодекс України. ВРУ №436-IV від 13.01.2003 р.

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання.

Податковий кодекс України ВРУ від 02.12.2010 №2755-VI з поточною редакцією від 13.11.2013. Податковий кодекс України зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, відповідальність за порушення податкового законодавства. Також визначає склад витрат (Ст. 138), види витрат (138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 ПКУ) собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати (138.2, 138.11, 140.2 - 140.5, ст. 142, 143), загальновиробничі витрати (П.п. 138.10.1), адміністративні витрати (П.п. 138.10.2), витрати на збут (П.п. 138.10.3) [59].

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ВРУ №996-XIV від 16.07.1997 р. Внесено зміни 02.12.2012 р. Визначає правові засоби регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні [16, с. 1].

Порядок представлення фінансової звітності, затверджений постановою КМУ №419 від 28.02.2000 року. Визначає порядок, загальні вимоги і строки представлення фінансової звітності юридичними особами, незалежно від організаційно-правової форми і форми власності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» МФУ №8 від 31.03.1997 р. Внесено зміни 07.02.2013. Визначає мету, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до признання і розкриття її елементів. Це положення (стандарт) допомагає визначити сутність вимог до фінансової звітності підприємства

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №15 «Дохід» МФУ №290 від 29.11.1999 р. Редакція від 09.08.2013 Визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства і її розкриття у фінансовій звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» МФУ №318 від 31.12.1999 р. Редакція від 09.08.2013. Визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства і її розкриття у фінансової звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №17 «Податок на прибуток» МФУ №353 від 28.12.2000 р. Редакція від 09.08.2013. Визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання по податку на прибуток.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. МФУ від 24.05.1995 р. №88. Редакція від 12.07.2013. Встановлює порядок відображення та зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №11 «Зобов'язання» наказ МФУ від 31.01.2000 р. №20. Редакція від 09.08.2013. Це положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності.

Національні нормативи аудиту Постанова АПУ від 18.02.1998 р. Ці нормативи регулюють порядок здійснення аудиту в Україні.

Міжнародні стандарти аудиту (МСА). Носять рекомендаційний характер для аудиторів усіх країн світу. В них розроблено професійні вимоги до аудиту на міжнародному та соціальному рівні.

Інструкція «Про застосування плану рахунків бух. Обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій». МФУ №291 від 30.11.1999 р. Редакція від 09.08.2013. Встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків та бюджетних установ), незалежно від форм власності, організаційно-правових норм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій [21, с. 1.].

Крім нормативної бази та законодавчих документів з питань теми дослідження в процесі написання дипломної роботи була опрацьована теоретична література.

При визначенні економічної сутності витрат, порядку їх обліку та контролю, автори розглянутих літературних джерел по різному трактують ці питання.

Л.І. Радченя наголошує, що варто з'ясовувати економічну сутність витрат виробництва не тільки в загальноекономічному, але й в обліковому аспекті, також з'ясувати склад витрат виробництва. В.В. Сопко стверджує, що витрати слід розглядати у двох аспектах: перший - це процес засобів виробництва і робочої сили, а другий - процес створення нового продукту. За його словами ці процеси мають діалектичний зв'язок. Безверхий К.В. зазначає, що для конкурентоспроможності українських виробників на європейському ринку, потрібно приділяти увагу для оптимізації витрат для чого, насамперед, з'ясувати економічну сутність витрат, а особливо непрямих витрат на рівні підприємства [50, с. 34].

Завгородній В.П. комплексно розглянув питання організації і методології бухгалтерського обліку щодо форм обліку на підприємствах з різними формами власності та порядку складання бухгалтерської, податкової та статистичної звітності. Ткаченко Н.М. та Бутинець Ф.Ф. основну увагу в них приділяють вивченню економічного змісту витратних рахунків і методологічного ведення обліку витрат з урахуванням вимог національних стандартів [4, с. 42].

Лишиленко О.В. досить детально вивчив та проаналізував облік та методи формування і розподілу витрат у всіх сферах діяльності підприємства, наводяться різнобічні приклади кореспонденції рахунків для відображення господарських операцій, що використовуються для відображення витрат у різних видах діяльності підприємства, а також відображено документообіг при формуванні витрат підприємства.

Катерина Юрченко характеризує методи обліку витрат виробництва: позаказний, попередільний, метод обліку фактичних витрат та нормативний метод. Однак найбільшу увагу вона приділяє нормативному методу обліку витрат на виробництво продукції, обґрунтовуючи це тим, що даний метод може застосовуватись на різних підприємствах, як виробничих, так і не виробничих. Автор статті зауважує, що впровадження даного методу є найбільш раціональним для виробництв масового характеру, які використовують стандартизацію всіх виробничих процесів і рецептурне нормування витрат. В статті зазначено, що нормативний метод обліку витрат допоможе менеджерам отримати інформацію про відхилення фактичних витрат від норми, використовуючи яку, менеджер зможе вживати необхідні заходи для встановлення причин цих відхилень і попереджати їх виникнення в майбутньому.

Поплюйко А.М. розглядає напрямки удосконалення методики калькуляції собівартості і розподілу непрямих витрат з використанням системи АВС для цілей управління витратами. Радченя Л.І. розкриває важливість калькування в господарській діяльності підприємства, сутність калькування як складової частини обліку витрат виробництва, вказує відмінності між калькуванням та калькуляцією [50, с. 35].

Досить широко в періодичній літературі висвітлено і питання управлінського обліку Нападовською Л., Кузнецовою С., Кучиною Л., Шандовою Н. та іншими. Дані вчені визначають управлінський облік як передумову для правильного і обґрунтованого обліку та раціоналізації витрат на підприємстві.

Питання організації та методики аудиту і контролю виробничих витрат дослідженні Бутинцем Ф.Ф. Він пропонує виконувати його в двох напрямках: спочатку провести фактичний контроль (інвентаризацію незавершеного виробництва, а вже потім документальний контроль. При документальному контролі перевіряється: дотримання умов визнання витрат, достовірність формування прямих матеріальних витрат, витрат на оплату праці, інших прямих витрат, а також загальновиробничих витрат, а також витрат діяльності підприємства.

В.М. Мурашко контроль витрат пропонує проводити в таких двох напрямках: перевірка обґрунтованості витрат та ревізія обліку витрат. Автор приділяє значну увагу методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Б.Ф. Усач методику проведення контролю витрат вбачає в контролі витрат за елементами і калькуляційними статтями, та в ревізії собівартості продукції. Кобилянська Г.Ю. наголошує на розвитку та організації внутрішнього аудиту підприємства, обґрунтовує передумови створення та аналізу основних етапів організації служби внутрішнього аудиту на підприємстві.

Питання контролю і аналізу також широко висвітлюється в періодичній літературі.

Зокрема, В. Моссаковський досліджує взаємозв'язок між методом планування та обліку витрат та пов'язаного з ним контролю витрат. Автор досліджує чотири методи обліку: стандарт-кост, директ-костінг, нормативний метод, чекова форма контролю витрат. Характеризуючи всі переваги та недоліки даних методів, він зазначає і багато прогалин в законодавстві України і визнає, що при належних засадах система контролю витрат виробництва в ринкових умовах потребує належної побудови інформаційного забезпечення та налагодження матеріального стимулювання за результатами діяльності підрозділів.

Анатолій Білоусов говорить про нерозвиненість в даній сфері законодавства, недооцінення на підприємствах внутрішнього аудиту.

Отже, ми бачимо, що серед вчених-економістів немає єдиної думки щодо методики проведення контролю витрат на підприємстві.

Є.В. Мниха виділив методологічні й організаційні засади аналітичних досліджень у сфері виробничої, фінансової, інвестиційної та інших видів діяльності підприємства. Л. Почапська наводить порядок проведення порівняльного аналізу в динаміці за декілька років, показує приклади виконання кошторису витрат на виробництво за даними одного з видавництв м. Києва, аналізує витрати на 1 грн. Товарної продукції і т.д.

Д.Є. Свідерський говорить про проведення аудиту показників звітності витрат підприємства, як вагому складову контролю показників звітності. М.І. Скрипник стверджує, наскільки ефективним є інформаційне забезпечення основних бізнес-процесів, а також зазначає, що облікова політика підприємства є важливим фактором забезпечення його ефективної діяльності. Крім того доводить необхідність виділення центрів витрат і їх вплив на організацію обліку витрат на підприємстві. Рагуліна І.І. та Новіков І.Т. намагаються звернути увагу на особливості методики проведення аудиту дотримання облікової політики на підприємстві.

Взагалі необхідно сказати, що проблемам обліку, контролю, аналізу та автоматизації обліку витрат підприємства вчені-науковці та практики приділяють надзвичайно велику увагу.

В той же час широко наведена класифікація витрат та основи обліку (характеристика витратних рахунків, кореспонденція). Щодо контролю витрат на підприємстві, то ми бачимо, що серед вчених-економістів немає єдиної думки відносно методики його проведення. Основні показники аналізу та питання автоматизації обліку витрат висвітлено в економічній літературі доволі ґрунтовно.

1.3 Формування витрат в системі управління підприємством

Управління витратами на сьогоднішній день - це процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями та носіями та постійного контролю рівня витрачання ресурсів і стимулювання економії. Встановлено, що від рівня операційних витрат істотно залежать ефективність функціонування підприємства та його конкурентоспроможність. Тому управління витратами є важливою функцією економічного механізму кожного підприємства.

Інформація про витрати формується за допомогою бухгалтерського обліку. Бухгалтерському апарату затрати на виробництво найкраще контролювати у процесі виробничого споживання ресурсів, тобто там, де відбувається виробничий процес або його обслуговування. У зв'язку з цим з'явилися такі об'єкти формування і обліку затрат, як місця виникнення затрат, центри затрат і центри відповідальності.

Управління витратами на підприємстві передбачає диференціацію за місцями і центрами відповідальності. Місце витрат - це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех) [26, с. 54].

Інформація про витрати акумулюється і аналізується не по підприємству в цілому, а за центрами відповідальності.

Центри відповідальності - сегмент усередині підприємства, на чолі якого стоїть відповідальна особа, яка приймає рішення.

Центр витрат - підрозділ, керівник якого відповідає тільки за витрати. Прикладом може служити цех ремонту енергетичного устаткування. Можна вважати, що центр витрат - найдрібніший підрозділ, а решта центрів відповідальності складається з центрів витрат. Відповідно до класифікації витрат центри витрат можна розбити на центри регульованих витрат і на центри частково регульованих (виробничих) витрат.

Прикладом центру регульованих витрат може бути цех основного виробництва. Прикладом центру частково регульованих витрат може бути конструкторське бюро, адміністрація підприємства.

Центри виручки - це підрозділи, керівники яких відповідають тільки за виручку, але не за витрати (відповідають за витрати, але в дуже обмеженому обсязі), наприклад, відділ збуту відповідає не за всю собівартість реалізованої продукції, а лише за витрати на її реалізацію.

Центри прибутку - це підрозділи, керівники яких відповідають як за витрати, так і за прибуток. Наприклад, підприємства у складі крупних об'єднань. Центр прибутку може у свою чергу складатися з декількох центрів витрат. Наприклад, підприємство входить до складу об'єднання, у свою чергу складається з цехів і підрозділів.

Розподіл підприємства по центрах прибутку звичайно застосовується при дивізіональній організаційній структурі (один дивізіональний центр прибутку), але можливі і виключення. Іноді як центри прибутку виділяються функціональні підрозділи підприємства і його допоміжні служби: відділ маркетингу, підрозділи допоміжного виробництва.

В цьому випадку витратами відділу маркетингу вважатимуться нормативна заводська собівартість продукції плюс витрати самого відділу маркетингу, виручкою - виручка від реалізації, а прибутком - різниця між ними. Якщо підприємство виділяє як центри відповідальності функціональні підрозділи, або допоміжні підрозділи або допоміжне виробництво, то виникає питання про механізм формування внутрішніх цін.

Центри інвестицій - підрозділи, керівники яких відповідають за капіталовкладення, доходи і витрати, наприклад, новий об'єкт, що будується, підрозділ у складі об'єднання.

Як на підприємствах промисловості, так і на підприємствах торгівлі перші два етапи здійснення операційної діяльності були пов'язані виключно з формуванням витрат, тоді як третій етап - переважно з формуванням доходів і частково з формуванням витрат. Це зумовлює і формування конкретних типів центрів відповідальності підприємства в процесі здійснення операційної діяльності. Розрізняють такі типи центрів відповідальності:

· на базі структурних підрозділів, такі що здійснюють перші два етапи операційної діяльності, де мають формуватися центри витрат;

· на базі структурних підрозділів, що здійснюють заключний етап операційної діяльності, мають формуватися в основному центри доходу;

· на базі структурних підрозділів, що здійснюють всі три етапи операційної діяльності, мають формуватися центри прибутку.

На практиці застосовуються такі принципи виділення центрів відповідальності на підприємстві:

· за функціональною ознакою: враховуючі матеріальні, виробничі, управлінські, збутові;

· за територіальною ознакою: відділ, цех, дільниця.

За центрами відповідальності складаються кошториси (формуються планові витрати), визначаються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції.

Обслуговуючі центри відповідальності надають послуги іншим центрам усередині підприємства (електропідстанція, робоча їдальня і т.д.) - це допоміжні центри.

Матеріальні центри відповідальності слугують для заготовляння і зберігання матеріалів (наприклад, матеріально-технічного постачання - склади), це можуть бути як основні, так і допоміжні центри [9, 78].

Виробничі центри відповідальності - підрозділ основного і допоміжного виробництв. Витрати підрозділів основного виробництва звичайно можна віднести на конкретну продукцію. Витрати допоміжних виробничих центрів включаються в собівартість продукції опосередковано (через основні центри відповідальності).

Управлінські центри відповідальності - заводоуправління, бухгалтерія, юридичний відділ і т.д. Витрати цих центрів безпосередньо не були пов'язані з конкретними видами продукції. На практиці звичайно їх розподіляють по видах продукції пропорційно вибраній базі (зарплата, прямі витрати).

Збутові центри відповідальності займаються реалізацією продукції (відділ маркетингу, відділ збуту) - це основні центри відповідальності, їхню роботу, як правило, можна співвіднести з конкретними видами продукції. Вибір способу розподілу підприємства на центри відповідальності визначається специфікою конкретної ситуації, при цьому необхідно враховувати такі вимоги:

· в кожному центрі витрат має бути показник для вимірювання обсягу діяльності і бази для розподілу витрат;

· в кожному центрі має бути відповідальний;

· ступінь реалізації має бути достатнім для аналізу, але не надмірного, щоб ведення обліку не було занадто трудомістким;

· бажано, щоб для будь-якого виду витрат підприємства існував такий центр, для якого дані витрати були б прямими;

· на центри витрат бажано відносити тільки прямі витрати (безпосередньо пов'язані з його діяльністю), а розподіл загальногосподарських витрат не враховувати;

· оскільки розподіл підприємства на центри відповідальності сильно впливає на мотивацію керівників відповідних центрів, необхідно враховувати соціально-психологічні чинники.

На практиці вважають, що центр відповідальності співпадає з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональними і територіальними ознаками.

В першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження і підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які відокремлені територіально.

В центрах відповідальності враховуються планові витрати, обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це робить можливим ефективно контролювати використання ресурсів. При цьому важливе значення має розділення витрат щодо кожного центру відповідальності на прямі і непрямі, змінні і постійні. Перше розділення має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькуляція).