Раціональне використання водних ресурсів регіону

· сертифікація екологічно чистої продукції;

· реконструкція й підтримання на належному технічному рівні меліоративної мережі;

· при необхідності створення з підприємств водогосподарського комплексу об'єднань різноманітних суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у галузі водного господарства (наприклад, кластерів, земельних меліоративних спілок) тощо;

· тісна взаємодія з працівниками обласного управління меліорації і водного господарства та басейнових водогосподарських об'єднань;

· впровадження заходів по підвищенню рівня екологічної свідомості населення;

· гармонізація законодавства України з законодавством ЄС, зокрема з Водною директивою Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу тощо. [Економіка природокористування і охорони довкілля: Щорічник наук, праць / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / Данилишин Б.М. (відп. ред.) - К., 2005 - 376 с.]

В загальному вигляді алгоритм впровадження СЕМ на підприємствах водогосподарсько-меліоративного комплексу повинен включати наступні етапи:

Аналіз макроекономічного середовища та зовнішніх умов діяльності підприємства сфери водного господарства.

Аналіз внутрішнього середовища водогосподарського підприємства.

Обґрунтування доцільності впровадження СЕМ на підприємстві та прийняття керівництвом рішення про впровадження.

Створення робочої групи по розробці СЕМ.

Розробка альтернативних варіантів стратегії впровадження СЕМ на підприємстві, що функціонує у сфері водного господарства, та вибір найкращого з них.

Детальна розробка системних та практичних елементів СЕМ на водогосподарському підприємстві [Економіка природокористування і охорони довкілля: Щорічник наук, праць / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / Данилишин Б.М. (відп. ред.) - К., 2005 - 376 с.]

Реорганізація управлінської структури водогосподарського підприємства та при необхідності виділення окремого відділу реалізації СЕМ.

Планування і забезпечення необхідних обсягів матеріальних, фінансових, трудових та інформаційних ресурсів тощо.

Впровадження СЕМ на підприємстві ВГК: навчання керівництва, спеціалістів підприємства та інших працівників; виконання положень та впровадження запланованих процедур.

Функціонування СЕМ: виконання процедур і їх коректування; проведення внутрішнього аудиту функціонування СЕМ.

Аналіз СЕМ: виявлення позитивних і негативних ефектів від впровадження на підприємстві СЕМ; корегування елементів СЕМ.

Сертифікація СЕМ на підприємстві, що здійснює свою діяльність у сфері водного господарства [Л.Ф. Кожушко, Е.Г. Мороз. Організаційно-методичні аспекти системи екологічного менеджменту на підприємствах водогосподарського комплексу України / Екологічний менеджмент у загальній системі управління: Тези Шостої щорічної Всеукраїнської наукової конференції- Суми: Вид-во СумДу, 2006 - 189 с.].

В якості зацікавлених організацій у розробці та впровадженні стандартів СЕМ на підприємствах водогосподарсько-меліоративного комплексу у найближчій перспективі можуть виступати:

Суб'єкт господарювання, що здійснює свою діяльність безпосередньо у сфері водного господарства;

Державний комітет України по водному господарству та його обласні управління та Управління експлуатації меліоративних систем;

Міністерство екології та природних ресурсів, його регіональні управління; [Хвесик М.А., Голян В.А., Хвесик Ю.М. Інституціональне середовище сталого водокористування в умовах ринкових відносни: національні та регіональні виміри-К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005 - 180 с.]

Управління земельних ресурсів та його обласні управління;

Державні органи, уповноважені в області стандартизації та сертифікації;

Партнери господарюючого суб'єкта, в т.ч. закордонні мультинаціональні корпорації;

Консалтингові компанії та консультанти з питань екологічного менеджменту;

Міжнародні фонди науково-технічної допомоги;

Громадські організації природоохоронного спрямування;

З розвитком екологічного менеджменту в водогосподарському комплексі виникнуть можливості послідовного вирішення різноманітних екологічних проблем. З екологічним менеджментом у водному господарстві безпосередньо може бути пов'язана активізація інвестиційних можливостей в пріоритетних напрямках галузі з врахуванням думок та побажань населення, громадськості, інвесторів, акціонерів, місцевої виконавчої влади тощо. Водогосподарські підприємства, які виявляться екологічно переконливішими, з більшою екологічною культурою, які будуть проводити ефективну діяльність у галузі екологічного менеджменту, продукція та послуги яких виявляться екологічно чистішими та справлятимуть менший негативний вплив на навколишнє середовище та здоров'я людини, безперечно дістануть очевидні економічні переваги і додаткові перспективи для свого розвитку в умовах ринкової економіки та співпраці України в COT.[ Хвесик М.А., Голян В.А., Хвесик Ю.М. Інституціональне середовище сталого водокористування в умовах ринкових відносни: національні та регіональні виміри-К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005 - 186 с.]

Висвітлення переваг від впровадження СЕМ на підприємствах, одним з основних елементів діяльності яких є водний фактор, й витрат, пов'язаних з розробкою та реалізацією цієї комплексної системи управління, необхідно проводити на етапі обґрунтування доцільності впровадження СЕМ. Для охарактеризування кожної переваги й статті витрат скористаємося експертними оцінками, шкала яких знаходиться в межах від 0 до 5.

Разом з тим, на сьогодні істотними перешкодами при впровадженні й реалізації підходів СЕМ у сфері водного господарства є: обмеженість інформації про СЕМ у галузі водного господарства; недостатнє розуміння управлінськими структурами доцільності створення СЕМ, її мети, основних положень, структури, процедур й елементів тощо та, взагалі, байдужість і некомпетентність більшості керівників до проблем екології (дуже важко керівникові підприємства в умовах "виживання" зрозуміти роль і значення комплексного підходу до охорони навколишнього природного середовища і усвідомити, що екологічний фактор являється важливою складовою бізнесу);

значний розмір витрат на впровадження СЕМ на водогосподарських підприємствах та довгостроковий характер їх окупності; відсутність компетентних працівників у сфері екоменеджменту та відсутність у регіонах інформаційно-консультаційних агентств, що безпосередньо займалися б їх навчанням;

незначний досвід роботи вітчизняних підприємств у сфері екоменеджменту; нерозвиненість механізму сертифікації СЕМ тощо.

З метою визначення показника ефективності розробки та впровадження СЕМ наведемо нижче перелік можливих витрат по впровадженню СЕМ на підприємствах сфери водного господарства. Варто зазначити необхідність якомога більшої диференціації очікуваних переваг та витрат від впровадження та функціонування СЕМ, що дасть можливість якомога об'єктивніше визначити показник ефективності.

В більшості держав-членів ЄС малі та середні підприємства можуть отримати допомогу від держави в розмірі 75% від загальних витрат на проведення сертифікації. Для України це поки що проблематично у зв'язку з обмеженими фінансовими можливостям. В перспективі в Україні можна було б проводити сертифікацію продукції, а особливо тієї, що користується попитом на міжнародних ринках, перший раз безкоштовно з метою показати підприємствам переваги від впровадження сертифікації продукції, а потім і від впровадження СЕМ. Показник ефективності впровадження СЕМ на підприємствах водогосподарського комплексу можна визначити двома способами: а) Есем = Очікувані переваги від впровадження СЕМ - Очікувані витрати по впровадженню СЕМ

Якщо Есем >0, то впровадження СЕМ є доцільним та обґрунтованим, а якщо Есем<=0. то впроваджувати СЕМ у водній сфері діяльності не варто.

Відповідно до другого методу оцінки показника (Есем = Очікувані переваги від впровадження СЕМ / Очікувані витрати по впровадженню), якщо ЕСем>1, то впроваджувати систему екоменеджменту вигідно, у противному випадку (якщо ЕСЕМ <=1) - ні.

Запровадження СЕМ може принести підприємству будь якого профілю, і не лише тим, що діють у сфері водного господарства, широкий спектр переваг, які достатньо легко дозволяють окупити витрати на впровадження даної системи. Банки та інвестори вже почали віддавати належне перевагам, що виникають за наявності високих показників природоохоронної діяльності підприємства. Всі великі транснаціональні компанії на міжнародних фондових біржах вже сьогодні підлягають перевіркам, метою яких є вивчення природоохоронних показників їх діяльності. Незабаром такі перевірки стануть реальністю і для малих, і середніх компаній в країнах СНГ, включаючи Україну та Росію. Тому впровадження СЕМ можна розглядати і як інвестицію в довгострокову життєздатність підприємства[Хвесик М.А., Голян В.А., Хвесик Ю.М. Інституціональне середовище сталого водокористування в умовах ринкових відносни: національні та регіональні виміри-К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005 - 220 с.]. Таким чином, можна підкреслити основні стратегічні та тактичні напрямки забезпечення раціонального водокористування.

Основними завданнями державної політики забезпечення раціонального використання та збереження водних ресурсів виступають:

· зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

· створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів;

· забезпечення якісного водопостачання питною водою населення, що безпосередньо визначає якість життя та рівень здоров'я нації;

· дотримання принципів і стандартів світового співтовариства у сфері водокористування, забруднення водних об'єктів, використання вод у різних сферах економіки;

· розробку адекватного сучасним умовам нормативно-законодавчого поля залучення водних ресурсів до господарського обороту тощо.

Управління водним господарством України, на наш погляд, повинно базуватися на:

· Цілісному розумінні та єдності процесів використання, охорони і відтворення водних ресурсів.

· Екосистемному підході до створення промислових та адміністративних структур використання водних ресурсів певної території, вибудовуванні ефективних процедур моделювання (прогнозування), планування, координації та контролю у сфері водокористування.

· Структуризації та політичній формалізації повноважень органів влади та місцевих громад у сфері управління водним господарством, розмежуванні сфер контролю та адресної відповідальності водокористувачів.

· Розробці раціональної рентної політики на державному рівні та формування ефективної системи стягування плати за водокористування, відповідно до обсягів, способу використання та впливу на водні об'єкти.

· Розробці методики альтернативного порівняння способів задоволення потреб водоспоживачів за рахунок вод різних водних об'єктів та явного чи неявного імпорту водних ресурсів.

· Удосконаленні нормативно-законодавчого поля у сфері водокористування, з огляду на Директиви Європейського Співтовариства і Національних стандартів тощо.

Зважаючи на все вищевказане нами зроблена спроба у рамках трирівневої концептуальної моделі (таб.3.1) викласти основний зміст механізму удосконалення ресурсозбереження водних ресурсів в Рівненській області.

Таблиця 3.1 Основний зміст тришарової концептуальної моделі організації ресурсозбереження у галузі водокористування і водоспоживання

Рівні	Цілі, пріоритети	Форми реалізації цілій
Місцевий рівень	Фінансово-кредитна установа	Забезпечення максимальної перспективи розвитку та соціально-економічної ефективності функціонування водозберігаючих систем, підвищення активності та ініціативності органів місцевого самоврядування, сприяння створенню розгалуженої кредитної інфраструктури	1. Створення первісного (місцевого) рівня кредитної інфраструктури; 2. Консультування і інформування населення щодо існуючих проблем з ресурсозбереження водних ресурсів; 3. Розробка спільних місцевих програм кредитування місцевих водоканалів, заходи з підвищення кредитоспроможності водоканалів; 4. Вирішення питання кадрового забезпечення водозабезпечуючих організацій через залучення мешканців до підготовки та перепідготовки в навчальних закладах.
	Місцеві організації по водо забезпеченню
	Органи місцевого самоврядування
Регіональний рівень (обласний)	Створення еколого-економічних умов для збереження водних об'єктів територій регіону, вдосконалення системи управління водозабезпеченням на обласному та районному рівнях	1. Моніторинг фінансового стану водозабезпечуючих організацій та проведення соцопитувань з питань адміністративних бар'єрів і ефективності реалізації програм підтримки цих організацій; 2. Опрацювання регіональної програми з організаційно-фінансової підтримки створення спеціалізованих інститутів ресурсозбереження водних ресурсів; 3. Впровадження комплексної системи відповідного інформаційно-консультаційного забезпечення по ресурсозбереженню водних ресурсів.
Центральний рівень	Планування, організація, управління ресурсозбереження, збільшення рівня прямої та непрямої державної підтримки щодо розвитку ресурсозбереження водних ресурсів	1.Створення необхідного нормативно-правового поля; 2. Визначення центральної фінансової установи для координації державної підтримки кредитного забезпечення водозабезпечуючих організацій; 3. Вдосконалення програми компенсації відсоткових ставок кредитним установам та оцінки кредитних ризиків, впровадження пільг при мікрокредитуванні водозабезпечуючих організацій; 4. Підтримка національних наукових досліджень щодо організації ефективних ресурсозберігаючих взаємовідносин у сфері раціонального використання водних ресурсів;

3.2 Характеристика механізмів раціонального водокористування в Рівненській області

В умовах реформування економіки України процес децентралізації сектору водопостачання з одночасним поступовим зменшенням прямого бюджетного фінансування підприємств галузі, незначні обсяги міських бюджетів, неможливість підвищення комунальних платежів на тлі погіршення загального рівня життя населення призвели до утворення цілого комплексу нових проблем, з якими стикаються підприємства ВКГ сьогодні. Характерним в цьому розумінні є стан водопровідно-каналізаційного господарства Рівненського регіону.

За результатами проведеного нами аналізу сучасного організаційно-економічного стану ресурсозбереження водних ресурсів водозберігаючими організаціями Рівненської області, по результатах вивчення відповідного досвіду організації забезпечення ресурсозбереження водних ресурсів в зарубіжних країнах, можливо зазначити, що існуюча система ресурсозберігання не задовольняє їх потреби. Причини такого стану розглянути нами у розділі 2.

Сьогодні в Україні водокористувачі здійснюють використання водних ресурсів двома режимами / способами, які юридично оформлені у праві загального водокористування і праві спеціального водокористування. Якщо загальне водокористування передбачає безкоштовність споживання вод, відсутність спеціальних дозволів і вільний доступ усіх мешканців певної території, то спеціальне водокористування - являє собою технологічно організований водозабір і використання водних об'єктів (промислове споживання, скиди стічних вод, скиди забруднюючих речовин тощо), який потребує спеціального нормативно законодавчого регулювання. Описані режими водокористування визначають два основні підходи, що реалізуються в Україні:

· «вода як елемент природного середовища людини»;

· «вода як економічний ресурс». [Яцик А.В. Экологические основы рационального водопользования. ? К.: Генеза, 1997. ? 640 с.]

Вважаємо, що з огляду на необхідність розробки ефективного економічного механізму водокористування слід доповнити вказані режими - «вода як елемент майбутнього», «вода як культурна цінність» тощо. Вибір того чи іншого підходу та його деталізація повинна базуватися на цілях розвитку суспільства, досягнутому рівні культурного розвитку, використовуваних технологій водокористування та інших факторів. До проблем вибору того чи іншого режиму ми повернемося у другому параграфі цього розділу, де вони будуть представлені у вигляді функціональних рівнянь і залежностей.

Практика оцінки водних ресурсів в Україні сьогодні відсутня, що зумовлює неможливість чіткого визначення необхідного інформаційного забезпечення таких робіт, але ми спробували створити перелік необхідних документів:

Нормативно-законодавчі акти, що регламентують водокористування тим чи інших водним об'єктом на державному та місцевому рівнях.

Інформація щодо інженерно-геологічних, гідрологічних, екологічних умов експлуатації водного об'єкту (експертизи, аналітичні висновки, довідки лабораторій тощо).

Інформація щодо місцезнаходження водного об'єкту відносно санітарно-захисних зон, а також площа його водозабору (перелік природних елементів, що розташовані в межах водозабору тощо).

Постанови місцевих органів влади щодо водокористування, процедур оформлення орендних відносин і сплати коштів за користування водним об'єктом.[Эндерс. А., Квернер И. Экономика природных ресурсов, 2-е изд. - СПб.: Питер, 2004. - 256 с.]

Кошториси витрат на поліпшення водних ресурсів, інвестиційні проекти, які були реалізовані в минулому, реалізуються сьогодні чи плануються в найближчому майбутньому.

Документи щодо умов використання водних об'єктів (договори оренди, дозволи водокористування, встановлені ліміти скидів та забруднень вод тощо).

Традиційно водні ресурси розглядаються з товарних позицій при наявності таких умов:

· унікальність хімічного чи біологічного складу;

· можливість транспортування до споживача;

· облік обсягів водозабору та водоспоживання з водних об'єктів;

· можливість корисного ефекту від водоспоживання.

Виявлена динаміка і структура використання водних ресурсів України та рівненської області зокрема за основними секторами економіки, на наш погляд, пояснюється наступними макроекономічними факторами:

· зростанням частки імпортованої промислової продукції, що поступово витісняє товари національного виробництва. Таким чином спостерігається імпортування не тільки певних споживчих вартостей з інших економік, але й перенесенням витрат водних ресурсів інших держав на економіку України, відбувається так званий “імпорт віртуальної (економічної) води”.[ Экономика природных ресурсов: Учебник для вузов/ А.А. Голуб, Е.Б. Струкова. -М: Аспект-Пресс, 1998.-319 c.]

· відсутністю стратегічного управління у водному секторі, що викликає деформацію структури забору вод, а також неефективність економічного механізму використання. Застаріла регуляторна і тарифна політика України у цій сфері зумовлює перевитрати води, низький рівень очищення стоків тощо. Сьогодні, спостерігається ситуація, коли забір води з водних об'єктів зменшується, а екологічний стан останніх погіршується швидкими темпами.

· погіршенням технічно-експлуатаційних характеристик водогосподарського комплексу України, а також швидкими темпами його науково-технічного старіння. Сьогодні, національне водне господарство майже не відрізняється від традиційно „радянського” водогосподарського комплексу, але фундаментальні інституційні трансформації соціально-економічної системи об'єктивно потребують адекватної зміни економічного механізму використання водних ресурсів.[ Шимова О.С. Основы экологии и экономика природопользования: Учебник/ О.С.Шимова, Н.К.Соколовский. -Мн: БГЭУ, 2001.-368 c.]

Основні виробничі фонди водоканалів, особливо мережі водопроводу і каналізації, зношені більш ніж на 60%, темпи їх приросту складають не більше 3-4%, причому тенденції посилюються мірою зниження обсягів реалізації послуг, встановлення неадекватних тарифів і недостатнього рівня платежів. Технічний стан очисних споруд значною мірою впливає на якість води.

Не менш важливим з точки зору якості водопостачання є період подачі води протягом доби. Сьогодні 70% населених пунктів регіону отримують воду за графіком. Технічно рішення цієї проблеми полягає у проведенні гідравлічного розрахунку і оптимізації на цій основі схеми водопостачання, а за необхідності - додаткового розвитку мереж і споруд.

З іншого боку, не менш актуальною з цієї точки зору є оптимізація водоспоживання, де спостерігається цілий комплекс невирішених проблем. В першу чергу, це пов'язано з низьким охопленням приладами обліку використання води населенням, яке споживає більше 75% води. Система розрахунків, за якої населення сплачує вартість послуг відповідно до затверджених норм водоспоживання, не відбиває реального попиту, що не дозволяє об'єктивно оцінити його рівень та ускладнює оптимізацію схеми водопостачання. В цьому зв'язку дуже важливим заходом є повне оснащення населення домовими приладами обліку води на першому етапі та одночасне або поступове оснащення квартирними приладами.

Розв'язання проблемних питань якості водопостачання можливе тільки за умов сприйняття всієї системи водопостачання як цілісної структури з визначенням єдиної регіональної політики в цій сфері. Однак питання управління діяльністю підприємств галузі дуже неоднозначні. Системи міського водопостачання і водовідведення належать до відповідних міських, районних чи сільських рад, які приймають рішення щодо механізму розрахунків із споживачами, затверджують нормативи витрат та неврахованих втрат води, норми споживання для населення, визначають політику в сфері обліку, приймають рішення про передачу відомчих мереж і споруд на баланс водоканалів та інші поточні рішення щодо власності.

В той же час, тарифи на послуги водоспоживання встановлюються Рівненською облдержадміністрацією, а частина регулюючих впливів на діяльність підприємств водопостачання здійснюється і безпосередньо державними органами, в основному, у вигляді законодавчо встановлених норм (наприклад, оплата ПДВ по виставлених рахунках). Оскільки кожне з таких рішень, прямо чи опосередковано, впливає на економічний стан підприємств галузі, роз'єднаність та відсутність єдиних принципів управління підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства не сприяє виходу ВКГ з кризи.

Ситуація погіршується тим, що в кожному конкретному населеному пункті склався конкретний індивідуальний стан щодо водопостачання і водовідведення. Так, при обґрунтуванні різниці собівартості на водопроводах регіону було виявлено, що найбільший її рівень спостерігається на підприємствах з підземними джерелами води і малою потужністю. Мірою зростання потужності собівартість дещо знижується.

Дослідження показують, що на підприємствах з обсягами подачі до 1 млн. м води на рік, які є найбільш збитковими, середнє значення собівартості (0,547 грн.) перевищує середнє значення фактичного доходу в розрахунку на 1 м (0,243 грн.) на 0,304 грн. На підприємствах з обсягами подачі від 1 млн. м до 5 млн. м3 це перевищення складає 0,163 грн. на 1 м3. Рентабельність підприємств з більш високою потужністю коливається від -0,045 до +0,068 в розрахунку на 1 м³ води [Хіврич Ю.Є. Дослідження чинників формування собівартості послуг підприємств водопостачання Рівненського регіону// Менеджер, 2003, № 4(26), С. 59.].

Це, зокрема, означає, що в малих і середніх містах ситуація значно складніша і щодо бюджетного фінансування з боку місцевої влади, і щодо внутрішніх джерел фінансування. Таким чином, коло замикається, оскільки фінансовий стан, поряд з іншими факторами, позначається на технічному стані основних виробничих фондів. Так, якщо на підприємствах Рівненська частка мереж і водоводів, що підлягають заміні, складає 9,53%, то на 9 водоканалах середніх міст регіону - вже 16,94%, на водоканалах малих міст, що входять до КП «Рівнеоблводоканал», - 24,54%, а на непрофільних підприємствах - 29,67% [Хиврич Ю.Е. Состояние и проблеми развития системи водоснабжения и водоотведения Ровенской области // Державне регулювання економіки та соціального розвитку територій та підприємств: Зб.наук.праць Рівненської державної академії управління, т. III, вип.. 14, серія "Державне управління". - Рівне: ДАУ, 2002, С. 161.].

Необхідно зазначити також, що у великих містах, таких як Рівне, існує набагато більше умов для стабільного життя населення, в той час, як в малих містах і сільській місцевості соціальні питання більш загострені. Як правило, саме в таких населених пунктах спостерігається найгірша якість водопостачання, а в ряді випадків має місце повна відсутність послуг водопостачання і водовідведення.

Викладене дозволяє зробити висновок, що існуюча система управління, коли на різних рівнях влади відносно виробничо-господарської діяльності підприємств ВКГ приймаються різного роду рішення, не ув'язані між собою через відсутність єдиної стратегії розвитку, вже не задовольняє економічним умовам ефективного господарювання. На сучасному етапі виникла гостра необхідність у створенні єдиного керуючого органу, основна роль якого має полягати в урегулюванні та усуненні істотних протиріч при наданні послуг водокористування, розробці прийнятних і зрозумілих правил гри на ринку, інформуванні громадськості про проведену в цьому напрямку роботу. [Хиврич Ю.Е. Состояние и проблеми развития системи водоснабжения и водоотведения Ровенской области // Державне регулювання економіки та соціального розвитку територій та підприємств: Зб.наук.праць Рівненської державної академії управління, т. III, вип.. 14, серія "Державне управління". - Рівне: ДАУ, 2002, С. 180.].

Необхідність створення такого органу обумовлюється і відсутністю розмежування відповідальності за прийняті рішення. Так, оскільки основним споживачем послуг галузі є населення, ухвалення рішень відносно тарифів пов'язується з соціально-політичним фактором, незважаючи на фінансові проблеми водопровідно-каналізаційного господарства. Відповідальність же за експлуатацію цих систем повною мірою покладається на підприємства, що виконують ухвалені рішення. В цьому зв'язку виникає потреба правового урегулювання взаємодії і відносин власників основних фондів і підприємств, що їх експлуатують. Одним з можливих шляхів такого урегулювання може стати укладання договорів між сторонами з чітким розмежуванням повноважень і відповідальності.

Виходячи з викладеного, за основні напрямки діяльності єдиного органу управління водопровідно-каналізаційним господарством регіону мають бути обрані:

· визначення організаційної структури ВКГ регіону;

· оптимізація водокористування;

· визначення оптимальних процедур розрахунків із споживачами;

· розробка принципів ефективного тарифного регулювання;

· рішення соціальних проблем, пов'язаних з діяльністю підприємств ВКГ;

· підтримування екологічної рівноваги в регіоні, поліпшення санітарно-гігієнічного та епідеміологічного стану в населених пунктах;

· створення умов для ефективної господарської діяльності підприємств підгалузі;

· залучення інвестиційних ресурсів.

Слід звернути увагу на високий ступінь взаємозалежності та взаємообумовленості означених проблемних питань, коли реалізація будь-яких заходів щодо вирішення одного з них тягне за собою зміни вихідних параметрів всіх інших. Виключення можливості ухвалення неадекватних і неузгоджених рішень, ефективна робота єдиного органу управління ВКГ регіону можливі в межах розробки і реалізації комплексної програми реформування і розвитку ВКГ регіону. Ключовим моментом в цьому процесі є формування програми технічного розвитку підгалузі.

Виходячи з розглянутих проблемних питань, мета програми розвитку ВКГ Рівненської області може бути сформульована як підвищення якості, надійності та безпеки системи питного водопостачання та водовідведення. Специфіка системи водопостачання регіону потребує формування трьох блоків програми:

· програма розвитку системи водопостачання ДВП «Укрпромводчормет»;

· програма розвитку системи водопостачання Рівненської області (без ДВП «Укрпромводчормет»);

· програма розвитку каналізаційного господарства Рівненської області.

Програмами має бути забезпечене вирішення першочергових завдань, що постають перед ВКГ регіону.

1. Підвищення надійності системи водопостачання шляхом реконструкції, заміни та ремонту об'єктів водопостачання, придбання обладнання, завершення будівництва і введення в експлуатацію незавершених об'єктів.

Поліпшення якості води шляхом реконструкції хлораторних, впровадження електролізних гіперхлоритних установок обеззаражування води, ультрафіолетової обробки води та ін.

Використання місцевих джерел водопостачання.

Економія водних ресурсів шляхом установки приладів обліку води, регуляторів тиску, оснащення підприємств витратомірами.

Зменшення невиробничих витрат води шляхом реконструкції, ремонту, заміни і санації водопровідних мереж, а також побудови нових мереж і водоводів.

Енергозбереження за рахунок реконструкції насосних станцій та водопровідних вузлів, заміни насосного і електрообладнання.

Науково-проектне забезпечення, включаючи виконання гідравлічних розрахунків, створення енергозберігаючих технологій, проведення комплексу досліджень стану і перспектив розвитку підприємств ВКГ і розробку науково обґрунтованих рекомендацій.

Слід зазначити, що серед наведених першочергових завдань найбільш швидкий економічний ефект здатні забезпечити заходи щодо енергозбереження та економії водних ресурсів. Виходячи з цього, в якості джерел їх фінансування доцільно розглядати кредитні ресурси і тарифну складову.

Під час заміни мереж, споруд і обладнання виникає амортизація і поточні експлуатаційні витрати по щойно введеним об'єктам, однак, з іншого боку, має місце виведення з експлуатації застарілих основних фондів і, відповідно, зменшення суми їх амортизації і поточних експлуатаційних витрат.

Інші заходи, спрямовані на підвищення якості і надійності, характеризуються малими темпами окупності, що потребує їх попередньої оцінки за такими критеріями, як:

· величина необхідних капітальних вкладень; термін окупності; ступінь впливу на тарифи; ступінь важливості і першочерговості;

· здатність до поліпшення економічних показників роботи системи в цілому.

Зазначені критерії мають бути враховані під час розробки фінансової

стратегії розвитку підгалузі, яка є логічним завершенням програми технічного розвитку. Сформулюємо основні вимоги, що мають висуватися до неї.

1) Відправна точка - припинення негативних тенденцій у водопровідно-каналізаційному господарстві. Ключовим моментом при цьому мають виступати оптимізація водоспоживання і подолання збитковості підприємств ВКГ шляхом впровадження ефективних принципів тарифного регулювання.

2) раціональне та екологічно безпечне використання водних ресурсів, підвищення технологічного рівня водокористування, впровадження маловодних і безводних технологій (повторне використання стічних вод, удосконалення замкнутих (безстічних) систем виробничого водопостачання, залучення у господарський обіг морських і шахтних вод тощо), зокрема:

· впровадження новітніх, водозберігаючих, енергозберігаючих, комплексних технологій очищення забруднених вод, в першу чергу у комунальному господарстві;

· впровадження в промисловості технологій, які передбачають використання морських, мінералізованих підземних і шахтних вод;

· забезпечення обліку використання вод;

· розроблення і впровадження більш раціональних нормативів водокористування;

· інвентаризація заборів води об'єктами господарської діяльності та фізичними особами;

· створення системи проведення екологічних експертиз та екологічного аудиту з метою оцінки впливу виробничих технологій та екологічних ситуацій на водні ресурси;

3) упорядкування структури природних територій та земель, які інтенсивно використовуються, оптимізація водних балансів річкових басейнів, забезпечення стабільності та поліпшення екологічної ситуації, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів водозбірних територій, зокрема:

· розроблення окремих режимів водокористування у межах водозбірних басейнів, визначених цією програмою;

· розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо впровадження окремих режимів водокористування для природних та антропогенних угідь;

· створення геоінформаційної системи оцінки, прогнозування і моніторингу водних балансів у водозбірних басейнах, з банком еколого-водогосподарської інформації;

· відновлення і збереження водовідтворювальної здатності ландшафтів шляхом досягнення оптимального співвідношення угідь різних типів у водозбірних басейнах річок;

· створення та упорядкування водоохоронних зон і прибережних смуг;

· розширення мережі природно-заповідного фонду, його упорядкування та утримання;

· створення захисних лісонасаджень, проведення заліснення територій у водозбірних басейнах річок, відродження джерел, їх паспортизація, відтворення та збереження водно-болотних угідь;

· виконання заходів по збільшенню видового різноманіття тваринного світу та рослинності у водних об'єктах, попередження евтрофікації водойм;

4) відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму водних об'єктів та запобігання шкідливій дії води, зокрема:

· виконання заходів по берегоукріпленню, будівництву протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних дамб тощо;

· розчищення русел річок, підтримання необхідного санітарного стану річок;

· формування екологічно стійких агроландшафтів, консервація деградованих сільськогосподарських угідь;

· розроблення і впровадження ефективної і суворої системи контролю за дотриманням правил користування водними об'єктами, режиму водоохоронних зон та прибережних смуг, дотриманням правил їх використання;

· виконання заходів по відведенню поверхневих вод у зонах підтоплення, проведення меліоративних робіт;

5) забезпечення надійного функціонування гідромеліоративного комплексу, зокрема:

· оптимізація функціонування, реконструкція і модернізація наявних меліоративних систем;

· обов'язкове виконання екологічної експертизи проектів створення нових меліоративних та зрошувальних систем;

· впровадження технологій водовідведення із використанням вітроенергетичних установок;

6) удосконалення управління водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів передбачає, зокрема:

· вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази для впровадження політики Обласної Ради у сфері використання водних ресурсів;

· покращення екологічного стану водних об'єктів на основі басейнового принципу у підході до управління водокористуванням і охороною вод;

· розроблення і затвердження на законодавчому рівні положень про басейновий принцип управління водокористуванням і охороною вод, відтворенням водних ресурсів та екологічним оздоровленням водних об'єктів;

· впровадження взаємоузгоджених нормативно-методичних баз систем обліку, моніторингу та контролю за водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів. Прогноз розвитку продуктивних сил України базується виключно на основі природної водозабезпеченості і територіального розподілу річкового стоку, а також кількісних і якісних показників природних вод та можливості обґрунтованого (з екологоекономічних позицій) його перерозподілу.

Проблема побудови оптимального економічного механізму використання водних ресурсів є надзвичайно важливою з позицій екологічної безпеки людства. Залежно від домінування економічних чи екологічних критеріїв виділяють три основі типи механізмів водокористування:

· використання об'єктів природного походження підпорядковується економічній доцільності та господарській результативності;

· використання природних ресурсів у обсягах, які дозволяють планувати стабільний розвиток і відтворення економічної системи;

· розвиток економічної системи суспільства не повинен загрожувати екологічній системи регіону чи усієї планети;

· Механізм господарського використання водних ресурсів, їх перерозподілу та інвестування у раціональне водокористування слід побудувати виходячи з наступних параметрів:

· імобільність водних об'єктів;

· пряма та віртуальна торгівля водними ресурсами;

· балансування інтенсивності споживання водних ресурсів і їх відтворення.

Планування раціонального використання водних об'єктів відповідно до ВК здійснюється шляхом розробки, затвердження та реалізації державних, міждержавних, регіональних та місцевих програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Державні, міждержавні та регіональні програми використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються з метою здійснення цілеспрямованої та ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання й охорони вод, запобігання їх шкідливій дії.

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання всіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства. Виділяють державний і громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів. Державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Порядок здійснення державного контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначається ВК та іншими актами законодавства. Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища. Їх повноваження визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади.

Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів. Державний моніторинг вод є складовою державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їхню потужність, а також про системи очищення стічних вод та їхню ефективність тощо. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюються шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.

Таким чином, зазначимо, що для дослідження нормативних показників водного середовища слід вжити невідкладних заходів щодо відродження й підтримання сприятливого гідрологічного стану річок і водосховищ та здійснення заходів щодо боротьби зі шкідливою дією вод, охорони поверхневих і підземних вод від забруднення, екологічно безпечного використання та відновлення водних ресурсів, удосконалення систем управління у сфері використання та охорони водних ресурсів.

Особливу роль слід відвести упровадженню басейнового принципу управління водокористуванням, охороні вод та відтворенню водних ресурсів, поліпшенню якості питної води у поверхневих водоймах.

Для вдосконалення управління екологізації у сфері використання та охорони водних ресурсів необхідно запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій у галузях економіки; пріоритетність розвитку системи водокористування для соціальної сфери; комплексний підхід до територіальної організації виробництва, земле і водокористування залежно від водоресурсного значення того чи іншого басейну; програмно-цільовий метод планування, прогнозування і організації водогосподарської діяльності; додержання чинних міжнародних договорів у сфері водних відносин, співробітництво із сусідніми державами у питаннях використання й охорони водних ресурсів та запобігання шкідливій дії води на транскордонних водних об'єктах.

Отже, основною проблемою держави в напрямку регулювання використання водних ресурсів є забезпечення потреби людини у чистій воді.

Виходячи з цього в Україні у сфері охорони водних ресурсів слід виділити такі пріоритети: екологічне відновлення водних джерел та поліпшення якості питної води; реконструкція комунальних та промислових водоочисних споруд.

Програма для Рівненського водоканалу спрямована на реалізацію державної політики щодо поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей економіки, розв'язання водогосподарських і екологічних проблем, створення умов для переходу до сталого та ефективного функціонування водогосподарського комплексу.

Розроблення Програми визначається такими факторами:

забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища на території Рівненської області є обов'язком для регіону; Метою програми є впровадження політики Обласної Ради, спрямованої на запобігання зростанню антропогенного впливу на довкілля, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження, раціональне використання водних ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах річок області, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її наслідків.[ Загальнодержавна Програма розвитку водного господарства України (Затверджена Законом України від 17.02.03 № 2988-ІІІ) // Урядовий кур'єр. - 20.04.2002. - № 76. - С.14-19.]

Передумовами розроблення і впровадження програми є усвідомлення і визнання того, що:

вирішення проблем у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів є пріоритетним напрямом політики Обласної Ради у здійсненні соціально-економічних реформ;

реформування господарського комплексу повинне проводитися з достатнім гарантуванням екологічної безпеки населення, відновленням навколишнього природного середовища;

незадовільний екологічний стан водних об'єктів є головною причиною погіршення якості питної води, що зумовлює поширення захворювань і погіршення здоров'я населення.

Принципами розвитку водного господарства є:

пріоритетність розвитку системи водокористування для соціальної сфери;

екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану і прогнозу зміни водних ресурсів;

запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій у галузях економіки;

комплексний підхід до територіальної організації виробництва, земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення того чи іншого басейну;

програмно-цільовий метод планування, прогнозування і організації водогосподарської діяльності;

еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та державне управління водокористуванням з наданням безумовного пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об'єктів;

пріоритетність економічних важелів регулювання водних відносин, оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими заходами;

додержання чинних міжнародних договорів у сфері водних відносин, співробітництво з сусідніми державами у питаннях використання і охорони водних ресурсів та запобігання шкідливій дії води на транскордонних водних об'єктах;

планування і впровадження методів водокористування, охорони вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;

широке залучення громадськості до процесів обговорення, планування, контролю процесів використання водних ресурсів.[ Загальнодержавна Програма розвитку водного господарства України (Затверджена Законом України від 17.02.03 № 2988-ІІІ) // Урядовий кур'єр. - 20.04.2002. - № 76. - С.15-20.]

Основні завдання цієї програми визначені в етапах її реалізації.

Виконання завдань та заходів програми здійснюється за такими пріоритетними напрямами:

1) поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів, систем водозабезпечення (збільшення обсягів використання підземних вод для питного водопостачання, залучення у господарський обіг морських і шахтних вод тощо), зокрема:

зменшення обсягів забруднень з точкових джерел;

зменшення обсягів забруднень з дифузних джерел;

зменшення обсягів забруднень з атмосфери;

створення єдиної системи контролю за переміщенням небезпечних речовин;

реформування і вдосконалення системи поводження з побутовими та промисловими відходами;

упорядкування використання водних ресурсів на об'єктах житлово-комунального господарства, промисловості, сільського господарства;

забезпечення екологічно безпечного функціонування водосховищ, каналів, водоводів та інших штучно створених водних об'єктів;

запобігання забрудненню підземних вод, розширення робіт по створенню мережі артезіанських свердловин для забезпечення населення питною водою;

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на водних об'єктах, удосконалення засобів ліквідації їх наслідків;

створення комплексної, загально обласної системи моніторингу водних ресурсів.

Прогноз використання водних ресурсів та їх якості на період 2012-2025 років базується на сталому розвитку суспільства, подальшому збільшенні науково ємного виробництва і застосуванні високих технологій. У промисловості буде зменшення використання води за рахунок впровадження маловодних та безводних технологій та скорочення водоємкого виробництва. У сільському господарстві буде подальше зменшення використання води для виробничих потреб і деяке збільшення забору води для централізованого питного водопостачання.

Це дозволить досягти росту економіки та більш повного забезпечення соціальних потреб без суттєвого збільшення використання води, яке не перевищить 20-21 куб. кілометрів. Одночасно очікуються подальше зменшення забруднень водойм та стійке функціонування водогосподарських систем.

Передбачається два етапи реалізації Програми.[ Природно-ресурсний аспект розвитку України / Проект “Програма сприяння сталому розвитку в Україні” / Кер. розд. І.Д. Андрієвський, Ю.Р.Шеляг-Сосонко. - К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2001. - 112 с.]

Перший етап (2008-2011 роки) - створення умов для поліпшення забезпечення водою населення і галузей економіки, запобігання забрудненню і виснаженню водних об'єктів і ресурсів; реалізація першочергових заходів, спрямованих на захист територій від шкідливої дії вод, відновлення і підвищення ефективності гідромеліоративного комплексу; визначення організаційних, правових та економічних засад управління водним господарством і регулювання водних відносин.

Завданнями цього етапу є [Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України/ Ред. Б.М.Данилишин. -К: РВПС України, 1999.-716 c.]:

реалізація першочергових заходів щодо реконструкції і модернізації водопровідно-каналізаційних систем, запобігання виникненню аварійних ситуацій на водопровідно-каналізаційних об'єктах;

оснащення житлового фонду засобами обліку та споживання води;

підвищення безпеки експлуатації головних каналізаційних станцій;

забезпечення централізованим питним водопостачанням 283 сільських населених пунктів, де склалася незадовільна ситуація з питним водопостачанням;

розширення обсягів використання підземних вод для питного водопостачання населенню, у тому числі створення мережі артезіанських свердловин з повним їх облаштуванням;

зменшення скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти, завершення будівництва очисних споруд і об'єктів високого ступеня будівельної готовності, впровадження пілотних проектів на міських комунальних очисних спорудах з використанням вітроенергетичного та енергозберігаючого обладнання;

створення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, насамперед на водних об'єктах, що є джерелами питного водопостачання і зазнають найбільшого антропогенного впливу або мають велике природоохоронне чи рекреаційне значення; реалізація першочергових заходів щодо відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану малих річок;

забезпечення функціонування наявних меліоративних систем; реконструкція та поліпшення екологічного стану меліоративних систем;

виконання невідкладних першочергових заходів щодо ліквідації наслідків шкідливої дії вод, захисту населених пунктів, виробничих об'єктів та сільськогосподарських угідь;

удосконалення системи управління водним господарством, водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, а також впровадження економічного механізму регулювання відносин у водокористуванні;

удосконалення систем моніторингу ресурсного і екологічного стану водних об'єктів, включаючи автоматизовані, шляхом розвитку спостережних мереж і систем узагальнення даних і кадастру природних ресурсів у водозбірних басейнах річок;

розроблення і впровадження програм екологічної освіти.

Протягом першого етапу передбачається проведення науково-дослідних, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт відповідно до визначених напрямів дій.

Під час реалізації першого етапу буде розроблено:

схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів у водозбірних басейні Устя на основі геоінформаційних технологій;

еколого-економічні обґрунтування перспектив функціонування основних водогосподарських комплексів Рівненської області;

санітарно-гігієнічні та екологічні регламентації розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням водних факторів;

регіональні схеми запобігання можливим природним та техногенним несприятливим процесам та ліквідації їх наслідків;

основні напрями стабілізації і поліпшення якості питної води великих міст та промислових центрів;

обґрунтування можливостей використання водоресурсного потенціалу ріки Устя.[ Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С. та ін. ? К.: РВПС, 1999. ? 716 с.]

Другий етап (2011-2014 роки) - продовження реалізації пріоритетних проектів та широкомасштабних заходів щодо технологічного оновлення і реконструкції систем водозабезпечення міського і сільського населення та промислових підприємств; припинення (істотне зменшення) надходження забруднюючих речовин до водних об'єктів; реалізація заходів щодо запобігання аварійному стану захисних гідроспоруд та водних об'єктів; реконструкція і поліпшення екологічного стану меліоративних систем; доведення екологічного і ресурсного стану водних об'єктів до вимог основних нормативів, які гарантували б безпеку життєдіяльності населення та досягнення балансу між рівнями антропогенного впливу на водні об'єкти та їх відновлювальною спроможністю.

Завданнями цього етапу є:

оптимізація територіально-галузевої структури водогосподарського комплексу на основі сталого розвитку, збалансованого за екологічними, ресурсними та іншими параметрами;

реалізація водозберігаючих, маловодних і водоохоронних проектів, впровадження прогресивних методів очищення вод, що забезпечують істотне підвищення екологічної ефективності функціонування водогосподарського комплексу та енергозбереження;

опрацювання державних стандартів визначення межі стійкості водних об'єктів до антропогенних та техногенних навантажень, визначення параметрів збалансованості використання і відтворення водно-ресурсного потенціалу та запровадження на цій основі лімітів забору води і скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти;