Раціональне використання водних ресурсів регіону

3

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методологічні основи раціонального використання водних ресурсів
• 1.1 Сутність процесу ресурсозбереження
• 1.2 Методичні підходи до збереження водних ресурсів в Україні
• 1.3 Еколого-економічне регулювання процесів ресурсозбереження у світі
• Висновки до розділу 1
• 2. Аналіз стану водовикористання і водоспоживання в рівненській області
• 2.1 Еколого-економічні проблеми раціонального використання і охорони водних ресурсів в Рівненській області
• 2.2 Економічна оцінка ефективності заходів в галузі водовикористання та водоспоживання в Рівненській області
• 2.3 Фінансово-кредитне забезпечення інвестиційних заходів з ресурсозбереження на підприємствах водопостачання та водовідведення в Рівненській області
• Висновки до розділу 2
• 3. Еколого-економічне обгрунтування заходів з ресурсозбереження у галузі водовикористання і водоспоживання
• 3.1 Стратегія та тактика заходів з ресурсозбереження водних ресурсів
• 3.2 Характеристика механізмів раціонального водокористування в Рівненській області
• 3.3 Удосконалювання економічного механізму управління водокористуванням регіону Рівненської області
• Висновки до розділу
• Вступ
• Актуальність теми дослідження. Водні ресурси належать до числа найважливіших факторів економічного й соціального розвитку регіону й країни в цілому. Від стану й забезпеченості водними ресурсами залежать напрямки й масштаби розвитку й розміщення продуктивних сил, насамперед водоємних виробництв. Їх поточна виробничо-господарська діяльність значною мірою пов'язана з використанням водних ресурсів - водокористуванням.
• Сучасне водокористування в Україні не відповідає концепції раціонального природокористування. Це приводить до неефективного використання водних ресурсів, забрудненню водних об'єктів і їхньої деградації, зниженню безпеки життя населення від впливу водного фактора, збільшенню витрат суспільства на відновлення й охорону водних об'єктів.
• У цьому зв'язку представляється актуальної проблема підвищення ефективності й раціонального використання водних ресурсів на основі формування відповідного економічного механізму управління водокористуванням. Необхідність дослідження даної проблеми обумовлена тим, що не досить глибоко розроблено теоретичні й методичні основи вирішення проблем: реформування державного управління водокористуванням в умовах ринкової економіки; створення ефективної оцінки вартості водно-ресурсного потенціалу в регіоні; удосконалювання економічних відносин у водокористуванні.
• Раціональне використання водних ресурсів являє собою систему організаційних заходів, спрямованих на створення реальних можливостей і виникнення зацікавленості у водокористувачів у більше ощадливому й ефективному використанні водних ресурсів. Розв'язання цієї проблеми дозволить збалансувати інтереси власника водних об'єктів (держави) і водокористувачів з урахуванням ступеня стабільності природних водних екосистем.
• Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт у рамках між кафедральної науково-дослідної теми (номер державної реєстрації --------------) кафедри -----------------. В рамках теми особисто автором підготовлено аналітичний матеріал до розділу
• Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка рекомендацій з раціонального використання водних ресурсів регіону на основі вдосконалювання економічного механізму управління водокористуванням.
• Для досягнення цієї мети вирішувались такі основні завдання:
• · обґрунтування теоретико-методологічних принципів раціонального використання водних ресурсів;
• · визначення особливостей збереження водних ресурсів з точки зору механізмів системи ресурсозбереження;
• · дослідження існуючих інструментів регулювання процесу раціонального водокористування;
• · дослідження закордонного досвіду формування й реалізації економічного механізму керування водокористуванням
• · проведення аналізу методів економічної оцінки вартості водних ресурсів у контексті відновлення й охорони водно-ресурсного потенціалу регіону;
• · аналіз кількісного і якісного стану водних ресурсів і масштаби їхнього використання в різних секторах економіки Рівненської області;
• · виявлення основних напрямків раціонального використання водних ресурсів регіону;
• · розробка пропозицій по вдосконалюванню економічного механізму керування водокористуванням у регіоні;
• · визначення структури основних елементів механізму плати у водокористуванні й методів розрахунку базових ставок плати.
• Об'єктом дослідження є водні ресурси і їхнє раціональне використання в економіці регіону.
• Предметом дослідження виступають відносини, що виникають у процесі використання водних ресурсів, і управління ними на основі економічного механізму
• Методи дослідження. Теоретичною й методологічною базою дисертаційної: роботи стали наукові праці провідних українських і закордонних учених в області макроекономічних досліджень; а також прикладних досліджень в області регіональної економіки, економіки й управління народним господарством, економіки природних ресурсів, охорони навколишнього середовища.
• Методологія дослідження базується на діалектичному пізнанні; застосовувалися загальнонаукові методи порівняльного, статистичного й системного аналізу, абстрактно-логічний метод, економіко-математичні методи, експертні оцінки.
• Методологічні основи дослідження ґрунтуються на системі економічних законів і категорій ринкової економіки, а також ключових положеннях Законів України, постанов Кабінету Міністрів України, нормативних рішень органів місцевого самоврядування, що визначають механізм регулювання ресурсоємності водоспоживання. Для досягнення поставлених цілей використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи досліджень. Для вирішення теоретичних завдань застосовані методи логіко-аналітичного аналізу, індукції, дедукції, наукового абстрагування та узагальнення.
• Інформаційною базою дослідження є законодавчі й нормативно-правові акти, інструктивно-методичні документи в області управління водними ресурсами й водним господарством, статистичні дані Держкомстату України і управління статистики Рівненської області, звіти по моніторингу водних ресурсів Гідрометцентру Рівненської області, теоретичні й фактичні матеріали з робіт вітчизняних і закордонних фахівців в області регіональної економіки.
• Наукова новизна одержаних результатів. В дисертації сформульовано та обґрунтовано ряд наукових положень, висновків і рекомендацій, які розкривають зміст дослідження. Їх наукова новизна полягає в наступному:
• · обґрунтована роль водного фактора в соціально-економічному розвитку регіону як фактора, що впливає на всі сфери життєдіяльності суспільствами багато в чому регіону, що забезпечує стійкий розвиток;
• · запропоновано визначення раціонального використання водних ресурсів регіону як сукупність організаційних, економічних, екологічних, правових, техніко-технологічних і виховних заходів, проведених державою, і спрямованих на забезпечення збереження й відновлення водно-ресурсного потенціалу регіону;
• · виявлено регіональні особливості стану водних ресурсів і їхнього використання в різних секторах економіки Рівненської області за період 1997-2002 р.: нерівномірний територіальний і внутрішньорічний розподіл водних ресурсів, погіршення якості води у водних об'єктах області, високі показники питомого водоспоживання і водовідведення промисловості регіону, ріст економічного збитку від забруднення водних об'єктів;
• · розроблено основні напрямки раціонального використання водних ресурсів регіону на основі: удосконалювання економічного механізму управління водокористуванням регіону; децентралізації державного управління і перенесення прямих управлінських впливів на регіональний рівень; розгляду як об'єкту управління водозбірного басейну як основної територіальної одиниці державного управління водними ресурсами регіону;
• · запропоновано методику розрахунку платежів за водокористування з урахуванням якості води на основі витратної й рентної концепцій оцінки вартості водних ресурсів при формуванні регульованого ринку води, що забезпечує підвищення ефективності використання водних ресурсів регіону.
• Практичне значення одержаних результатів. Практична значимість дійсної роботи полягає в тому, що наукові виводи й практичні рекомендації, сформульовані за результатами дисертаційного дослідження, дозволяють підвищити ефективність використання водних ресурсів регіону, їхнє відновлення й охорону.
• Використання рекомендацій з удосконалювання економічних інструментів управління водокористуванням забезпечить підвищення ефективності функціонування водного господарства в регіоні.
• Результати дисертаційної роботи дозволяють розробити науково-обгрунтовану стратегію раціонального використання, охорони й відновлення водних ресурсів регіону з метою забезпечення його сталого розвитку;
• Результати роботи з раціонального використання водних ресурсів регіону можуть бути використані як навчальний матеріал при підготовці студентів економічних спеціальностей, при вивченні економічних дисциплін слухачами факультетів підвищення кваліфікації, а також викладачами при керівництві дипломними роботами.
• Одержані результати знайшли впровадження в діяльності -----(довідка № --- від -----р.), -----------------------------------------------------------------------------а також при підготовці рекомендацій --- та --- Міжнародного науково-практичних семінарів „--------------------”, які було направлено Президенту України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів України, обласним державним адміністраціям з метою включення до програм ----------розвитку регіонів, зокрема до Програми науково-технічного розвитку ------- області на період до -------- року.
• Результати, отримані в дисертації, використано в навчальному процесі кафедри “------------------” Рівненського ------------------ університету при створенні науково-методичного комплексу та викладанні дисциплін„--------------”, „----------------------”, „---------” (довідка № -----------від -------- р.).
• Особистий внесок здобувача. В дисертації сформульовані наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору, і є його науковим доробком.
• Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій вирішено важливе наукове завдання - розроблені теоретичні положення, методологічні і методичні концептуальні підходи та практичні заходи з підвищення ефективності ресурсозбереження у галузі водокористування і водоспоживання.
• Апробація результатів дисертації.
• Структура і обсяг дисертації.
• Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

1.1 Сутність процесу ресурсозбереження

Проблема ресурсозбереження є породженням економічної кон'юнктури на межі ХХ-ХХІ століття. Термін «ресурсозбереження» складається з двох основ «ресурси» і «збереження».

Термін «ресурси» характеризується як засоби, запаси, можливості, джерела чого-небудь, природні багатства [Економічний тлумачний словник: власність, приватизація, ринок цінних паперів (українсько-англійсько-російський) / Л.М. Алексеєнко, В.М. Олексієнко. - Тернопіль: Астон, 2003. - 672 с.]. Це сукупність природних, виробничо-технічних, організаційних і соціальних факторів [Лопатников Л.И. Экономико-математический словарь. - М.: Наука, 1987. - 509с. С. 382].

Природні ресурси є важливим компонентом навколишнього природного середовища, які використовуються для задоволення суспільних потреб.

Ресурси можна класифікувати за такими видами:

· за фізичним змістом;

· за призначенням в процесі виробництва;

· за ступенем використання у виробничому процесі [Родников А.Н. Логистика.- М.: Экономика, 1995. - 252с. С. 65].

Суспільство задовольняє власні потреби через ресурси, які є обмеженими. Це обумовлює вибір об'єкта, предмета дослідження і межі застосування терміна «ресурсозбереження».

Ресурсозбереження - одна із форм реалізації резервів виробництва, яка пов'язана з максимальною економією у виробництві матеріальних ресурсів. Здійснюється за такими основними напрямками: зниження матеріалоємності одиниці продукції на основі використання новітньої техніки і технології; збільшення виходу кінцевої продукції із використаної сировини; скорочення втрат матеріалів і праці у виробничому процесі; максимальне використання вторинних ресурсів. [Большой экономический словарь / Под. ред. Азрилияна. - М.: Институт новой экономики, 1999. - 1248 с., с.852].

Ресурсозбереження - збільшення ступеню використання усіх видів ресурсів підприємства: фінансових, трудових, матеріальних, інформаційних у вигляді відповідних показників. Раціональне використання різних видів ресурсів (сировини, засобів і предметів праці) у процесі виробництва має особливо важливе значення в економіці. Через зменшення питомих витрат, зниження кількості відходів, які утворюються, та втрат ресурсів досягаються зростання продуктивності праці, фондовіддачі, рентабельності виробництва і збільшення прибутку. Ресурси є основною частиною оборотних коштів. Прискорення їхньої обіговості дозволяє визволити фінансові ресурси для використання їх у розширеному відтворенні. Економія матеріальних і енергетичних ресурсів забезпечує економію інвестиційних ресурсів. Зниження матеріало- і енергоємності продукції, розширення використання вторинних ресурсів сприяють зменшенню негативного впливу на навколишнє середовище.

Отже, за рахунок економії матеріальних ресурсів досягається підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів у цілому.

Розглянемо як еволюціонувало поняття ресурсозбереження, щоб прослідкувати механізми, що використовувалися людством в світовій практиці.

Неокласична економічна теорія розглядає ресурсозбереження як можливості заміни застарілих чинників виробництва більш новими та більш продуктивними. В роботі відомого англійського економіста Дж. Хікса «Вартість і капітал» [Хикс Дж. Р. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Р.М. Энтова. - М.: Прогресс, 1988. - 488 с., с.189-199], англійця А. Пігу “Економічна теорія добробуту” [Пигу А. Экономическая теория благосостояния: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1985. - Т.1. - 512 с., с.275-291] подається взаємозв'язок між результатами виробництва і кількістю та структурою використаних ресурсів, які виступають у вигляді чинників виробництва, шляхом аналізу ефектів виробництва і доповнюваності. Автори вважають, що пошук оптимальної структури ресурсоспоживання, побудова якої визначить напрямки ресурсозбереження як окремих економічних суб'єктів так і економіки держави можливий завдяки взаємозамінність чинників виробництва.

Існувала думка, що дослідження сутності виробництв здійснюється в три етапи [Leontief W. The Structure of American Economy. 1919 - 1929. - Cambridge: Mass, 1941. - 240 p., с.176-177]: 1) у якій кількості та за яких витрат енергії можна виготовити продукт із заданими технічними параметрами, якщо технічні характеристики витрачуваних факторів відомі; 2) згідно з потребою в енергії обчислюється її кількість, яку слід підвести до застосовуваних факторів виробництва відповідно до їх технічних параметрів; 3) встановлюється зв'язок між кількістю факторів виробництва та їх технічними параметрами згідно з попередніми пунктами, з одного боку, та продуктом - з іншого. Великі можливості для аналізу ресурсозбереження дає використання неокласичних моделей загальної економічної рівноваги.

Вплив усіх видів ресурсів на кінцевий продукт за умов незмінної технології охоплюється в моделі Леонтьєва [Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. під керівництвом і наук. ред. М.Г. Грещака- К.: Таксон, 2000. - 520 с., с.3]. Модель Леонтьєва дозволяє отримати практичні висновки, коли мова йде про збереження ресурсів і оцінку різних ресурсозберігаючих проектів (громадський транспорт, утилізація мастильних матеріалів, використання сонячної енергії), використовуючи дані по витратах.

Методи економічної динаміки розробляли Д. Медоуз, М. Месарович, Е. Пестель. [Моделирование глобальных экономических процессов / Под ред. В.С. Дадаяна - М.: Экономика, 1984. - 320 с., с.62-75]. Автори підкреслювали наявність кореляційного зв'язку динаміки змінних факторів виробництва і динаміки результативної змінної. Але дана модель не давала можливості визначити синергетичний ефект в економічній системі внаслідок ресурсозберігаючих заходів.

Тенденції в світовому господарстві диктували свої правила, і антропогенний вплив здійснював великий тиск на природу. Загострилася проблема ресурсозбереження після світової енергетичної кризи 1973-1974 рр. В 80-х роках ХХ ст. почали з'явилася праці, які було присвячено проблемі збереження природних ресурсів. Розглянемо основні напрямки, які сформувалися в даному питанні.

Поняття «ресурсозбереження» з'явилося в науковій літературі в другій половині 80-х років ХХ ст. Цікавим є те, що до ресурсозбереження відносили середньорічні темпи приросту національного доходу, основних виробничих фондів і фондовіддачі матеріальних витрат; зменшення собівартості продукції в промисловості і будівництві; економію котельно-пічного палива, електричної і теплової енергії; використання вторинної сировини; металовідходи у машинобудуванні і металообробці [Народное хозяйство Украинской ССР в 1989 году: Статистический ежегодник / Госкомстат УССР/ Отв. за вып. В.В. Самченко- К.: Техника, - 1990. - 468 с., с.259-261].

Нормативно-правові документи СРСР ресурсозбереження визначали як ефективне використання виключно матеріальних ресурсів і найбільш важливий фактор підвищення ефективності виробництва.

Ресурсозбереження в СРСР розглядається як планомірний процес раціоналізації використання усіх видів матеріальних, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів у народному господарстві [Ресурсосбережение: эколого-экономический аспект / Конищева Н.И., Кушнирович Н.А., Рожков Л.В. и др. - К.: Наукова думка, 1992. - 212 с., с.116].

До основних завдань ресурсозбереження були віднесені такі:

· забезпечення економного і раціонального використання матеріальних ресурсів;

· ліквідація непродуктивних витрат ресурсів;

· оптимізація структури ресурсоспоживання;

· застосування більш економічних і нетрадиційних видів матеріалів та джерел енергії;

· розширення застосування вторинних ресурсів, побіжних відходів;

· скорочення витрат матеріальних ресурсів на всіх етапах виробництва і споживання, використання у повній мірі ресурсів регіонів [Ресурсосбережение: эколого-экономический аспект / Конищева Н.И., Кушнирович Н.А., Рожков Л.В. и др. - К.: Наукова думка, 1992. - 212 с., с.117].

Аналізуючи наукові думки вчених, які активно займалися питаннями ресурсозбереження можна зазначити, що:

Кроллі О.А. у своїй праці [Кролли О.Л. Материально-техническое обеспечение: ресурсосберегающая деятельность. - М.: Экономика, 1988.-205с., с.27] зазначає: «Економія та раціональне використання матеріальних ресурсів перетворилося на сучасному етапі на комплексний напрямок наукових досліджень, який складається із кола економічних, інженерно-технічних, правових та соціальних дисциплін, які постійно розширюються, з єдиною цільовою установкою». Автор включає до усього комплексу проблем (економічних, соціально-політичних та науково-технічних) ще й проблеми екологічного характеру, пов'язані з державним регулюванням природоохоронної діяльності.

Покарев Г.М. виділяє такі складові ресурсозбереження: 1) науково-технічний прогрес, що призводить до безперервного удосконалення всіх сторін суспільного виробництва на базі розвитку та використання досягнень науки та техніки; 2) структурна політика, яка визначає раціональне використання елементів виробничих сил: виробничих фондів, матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та фінансових ресурсів [Покарев Г.М. Ресурсосбережение: проблемы и решения.- М.: Экономика, 1990.-141с. С. 4].

Конищева Н.І. в своїй праці «Оцінка ефективності ресурсозбереження в нових умовах господарювання» [Конищева Н.И. Оценка эффективности ресурсосбережения в новых условиях хозяйствования // Ресурсосбережение: эколого-экономический аспект. - Киев: Наукова думка, 1992. - с.157-177., с.118], ресурсозбереження бачить як ефективне використання всіх видів виробничих ресурсів та грошових коштів.

Соколовьска Г.А. та Сігарьова Т.С. визначають ресурсозбереження як «процес раціоналізації використання всіх видів матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів в народному господарстві переважно на базі інтенсифікації виробництва»” [Соколовская Г.А., Сигарева Т.С. - Ресурсосбережение на предприятиях. - М.: Экономика, 1990. -154с., с.10].

Іванов М.І. і Бреславцев А.В. підкреслюють, що: «Ресурсозбереження являє собою метод господарювання, який охоплює комплекс технічних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на раціональне використання ресурсів та забезпечення зростаючих потреб у них головним чином за рахунок економії» [Ресурсобеспечение промышленных предприятий [Іванов Н.И., Бреславцев А.В., Хижняк Л.Г. и др], под ред. Иванова Н.И; НАН Украины, Ин-т эк-ки пром-ти.-Донецк: ИЭН, 1999.-355с., с.130]. Автори вважають, що ресурсозбереження повинно забезпечити скорочення витрат матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів, підвищення економічної віддачі з кожної натуральної одиниці сировини, палива, енергії, устаткування, які використовуються; вкладених коштів; збереження природних багатств та найбільш повного використання ресурсного потенціалу окремих регіонів [Ресурсобеспечение промышленных предприятий [Іванов Н.И., Бреславцев А.В., Хижняк Л.Г. и др], под ред. Иванова Н.И; НАН Украины, Ин-т эк-ки пром-ти.-Донецк: ИЭН, 1999.-355с., с.130].

Проблему ресурсозбереження в Україні досліджували О. Батура, А. Геєць, С. Денисюк, С. Дорогунцов, Н. Конищева, А. Савченко, В. Трегобчук, М. Чумаченко та інші.

Теоретичні підходи до проблематики ресурсозбереження в світовій практиці абсорбувалися в еколого-економічний аспект. Сучасна практика ресурсозбереження використовує еколого-економічні важелі регулювання.

Еколого-економічне регулювання процесів ресурсозбереження комплексно розглядається в монографії «Ресурсозбереження: еколого-економічний аспект» Інституту економіки промисловості АН України [Ресурсосбережение: эколого-экономический аспект / Конищева Н.И., Кушнирович Н.А., Рожков Л.В. и др. - К.: Наукова думка, 1992. - 212 с., с.212].

В роботі подані теоретичні аспекти ресурсозбереження, розглянуто методику аналізу (оцінка) ефективності використання природних ресурсів, подано процес реалізації регіональних резервів ресурсозбереження. Монографія має економічну спрямованість. Автори детально зупинилися на появі категорії «ресурсозбереження» та на економічній оцінці її складових. Але проблемам державного регулювання процесу ресурсозбереження увагу не приділено.

Ще один український науковець С. Єрохін проблему ресурсозбереження пов'язує з переходом до нового технологічного способу виробництва. В українській економіці спостерігається відтворення як третього технологічного укладу, що функціонував на початку ХХ ст. (панування залізничного транспорту, універсального машинобудування, чорної металургії, споживання вугілля), так і четвертого, котрий у розвинутих країнах підійшов до межі своїх можливостей у середині 70-х років (розвиток органічної хімії, полімерних матеріалів, поширення автоперевезень, широке споживання нафти). Тим часом у розвинутих країнах домінує п'ятий уклад, який характеризується бурхливим розвитком мікроелектроніки, телекомунікації, гнучкої автоматизації, створенням широкої номенклатури конструкційних матеріалів, пріоритетністю авіаперевезень, споживанням природного газу. Елементи цього укладу почали створюватися в Україні в межах ВПК ще за радянських часів. Однак не виважена конверсія призупинила його становлення. Що ж до шостого укладу (розвиток систем штучного інтелекту, біо- і космотехнологій, інтегрованих швидкісних транспортних систем, безпечної ядерної енергетики тощо), який опановується розвинутими країнами і стане головним уже в першій третині нового сторіччя, то для України він ще перебуває лише на рівні наукових пошуків і незначних практичних втілень [Єрохін С. Структурна трансформація національної економіки // Економіка України. - 2002. - № 10. - С. 49-55., с.52].

Ю. Лебединський і Ю. Склянкін зводять поняття ресурсозбереження до зниження витрат ресурсів на виробництво продукції [Продуктивні сили України: аналіз і короткостроковий прогноз розвитку/ Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. Т.1 - К., 1999. - 240 с., с.213]. Дослідники ототожнюють ресурсозбереження із заощадженням, зберіганням, невикористанням ресурсів у процесі виробництва.

Е. Панченко, Н. Конищева, Л. Рожкова та інші визначають поняття ресурсозбереження по відношенню до всіх видів виробничих ресурсів, не лише матеріальних, але й фінансових, трудових, усього комплексу ресурсів у цілому [Панченко Е. Ресурсосбережение - необходимое условие нового качества роста // Под знаменем ленинизма. - 1989. - № 4. - С. 8-17., с.10; Ресурсосбережение: эколого-экономический аспект / Конищева Н.И., Кушнирович Н.А., Рожков Л.В. и др. - К.: Наукова думка, 1992. - 212 с., с.118].

О. Осауленко в своїй монографії «Сталий соціально-економічний розвиток» розглядає можливість економічного зростання на основі розширення джерел накопичення і створення ресурсозберігаючого типу розширеного відтворення шляхом ефективного використання всіх видів виробничих ресурсів, що забезпечує безпосередньо єдність виробництва та інвестиційної сфери [Осауленко О.Г. Сталий соціально-економічний розвиток: моделювання та управління: Монографія. - К., 2000. - 176 с., с.139-152].

Сальников А.Х. і Шевченко Л.А. розглядають проблему ресурсозбереження із забезпеченням оптимізації рівня матеріало- та енергомісткості суспільного виробництва. Тобто ресурсозбереження слід розуміти як процес забезпечення зростання обсягів корисних результатів виробництва при відносній стабільності матеріальних та енергетичних витрат [Сальников А.Х., Шевченко Л.А. Нормирование потребления и экономика топливно-энергетических ресурсов. - М.: Энергоатомиздат, 1986. - 216 с., с.25-27].

Смоленський І. та Степанюк Г. вважають, що в Україні становлення національної еколого-економічної політики тільки розпочинається. Є багато регіонів з високими показниками депресивності, які зазнали і зазнають значного антропогенного впливу. На думку Міщенко В., невикористання ресурсних можливостей і невиправдане відволікання коштів у ресурсні проекти несе велику небезпеку. Для України сировинні проекти достатньо не фінансують, в державних програмах дієвих заходів майже немає.

Всі ці погляди сприяли виробленню системи ефективного ресурсозбереження. Система раціональної діяльності (ефективного ресурсозбереження) покликана забезпечити економну експлуатацію природних ресурсів та найсприятливіший режим їх відтворення при одночасному забезпеченні здоров'я людей. Раціональне природокористування -- це високоефективне господарювання, яке не призводить до різних порушень природно-ресурсного потенціалу або змін у навколишньому природному середовищі, що можуть завдати значної шкоди здоров'ю людей і навіть загрожувати їх існуванню. Для здійснення ефективного господарювання використовують природно-ресурсний потенціал. Під останнім слід розуміти ту частину природних ресурсів Землі й ближнього космосу, що може бути залучена в господарську діяльність людського суспільства за даних технічних і соціально-економічних можливостей за умови збереження середовища проживання людства. Теоретично -- це гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети та її найближчого оточення, тобто без підриву умов, за яких може існувати і розвиватися людина як біологічний вид і соціальний організм. Природно-ресурсний потенціал визначається рівнем екологічної рівноваги біосфери та її великих складових, які є лімітами для такого існування і розвитку. Перехід за межі використання природно-ресурсного потенціалу відповідає стану колапсу.

Отже, під раціональним природокористуванням ми розуміємо мінімальні витрати відновних і невідновних природних ресурсів для задоволення обґрунтованих життєвих потреб людського суспільства при мінімальній шкоді природному середовищу. Йдеться насамперед про задоволення потреб людського суспільства. У біосфері ж, як відомо, впродовж тривалого часу склалася відносна рівновага в екосистемах, що ґрунтується на кругообігу речовин та енергії. У глобальному аспекті слід виділити наступні моделі природокористування на світовому рівні:

Модель Т. Мальтуса - основна ідея полягає у співставленні динаміки чисельності населення країн чи світових співтовариств з динамікою росту виробництва продуктів. На основі дослідження вказаного взаємозв'язку Т. Мальту зробив висновок, що основною проблемою зростання населення виступають продуктові обмеження, які з часом призведуть до бідності, голоду тощо. Він вказує на два способи збереження рівноваги - превентивний та руйнуючий.

Модель Д. Медуза - побудована на аналізі інших змінних: приріст населення, приріст техніки та економічних ресурсів (особливо паливно-енергетичних). На базі цієї моделі науковці зробили висновок, що темпи використання людством більшості природних ресурсів перевищують гранично допустимі межі, а це у свою чергу призведе до неконтрольованого спаду виробництва продуктів харчування, енергії тощо.

Модель «ріг достатку» - ґрунтується на можливості відкриття нових ресурсних можливостей природи, що створює основу для необмеженого економічного зростання суспільства завдяки використання нових технологій. Основний висновок з цієї моделі полягає у тому, що постійний приріст наукових знань і технологій формує концепцію «невичерпного@ природокористування.

З появою в біосфері людства і значним зростанням його потреб виникла необхідність у використанні зростаючої кількості природних ресурсів, особливо такого особливого ресурсу як вода. Так виник і склався антропогенний циклічний кругообіг речовин та енергії, оснований на споживанні відновних і невідновних природних ресурсів. Цей кругообіг так само як і природні біогеохімічні цикли, незамкнений. У ньому значна частина використаних природних ресурсів (первинної матеріальної сировини), як і в природних біогеохімічних циклах, розсіюється в навколишнє середовище, при цьому вода як основний ресурс біосфери потребує термінового вироблення механізмів ресурсозбереження, які відрізняються від механізмів ресурсозбереження інших природних ресурсів, про що в роботі йтиметься далі.

Отже, ресурсозбереження - це діяльність по отриманню певних результатів: вивільнення, економія ресурсів у процесі виробництва, зменшення витрат виробництва, збільшення прибутку, досягнення позитивних ефектів. Саму проблему ресурсозбереження необхідно досліджувати починаючи з корінних перетворень на рівні продуктивних сил і формування нового технологічного укладу.

Економічна природа ресурсозбереження визначається, насамперед, тим, що воно об'єктивно існує і розвивається як певна сфера економічної діяльності.

В сучасній Україні проблеми ресурсозбереження, раціональної взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів. На перший план виходить відносно нова функція держави -- екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства за безумовної першості екологічних.

Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -- катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави [Конституція України]. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля, яке являє собою найважливішу складову частину соціального управління суспільством. Природні ресурси утворюють матеріальну основу розвитку суспільства. Дані об'єкти природи виконують економічну функцію, задовольняючи матеріальні потреби суспільства. Будучи одночасно і об'єктами навколишнього природного середовища, вони здійснюють і екологічну функцію. Відповідно до Конституції України [Конституція України] всі природні ресурси, а саме земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Природні ресурси нерозривно екологічно взаємопов'язані, їх не можна відокремлювати від навколишнього природного середовища, вони підкоряються саме законам розвитку довкілля. Природні ресурси як об'єкти природного походження складають національне багатство України і, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, не мають вартості. Вони не є майном у прямому значенні цього слова. Отже, при визначенні водо збереження водні ресурси не виділені як окремий вид ресурсів, що потребує особливих підходів в механізмах ресурсозбереження.

Перейдемо до проблематики ресурсозбереження та використання водних ресурсів, що безпосередньо визначають предмет дисертаційного дослідження. Більша частина водних ресурсів землі припадає на води Світового океану, близько 96% від загального обсягу, на підземні води залишається 2%, приблизно 2% на льодовики і тільки 0,02% на поверхневі материкові води. Приблизно 70% населення планети відчуває дефіцит води, тобто перебуває у стані «водного стресу».

Нерівномірний розподіл водних ресурсів по території планети, зростаюче забруднення водних об'єктів визначають стійку тенденцію до зменшення показника водозабезпеченості (рис. 1.1).

Рис.1.1. Рівень водозабезпеченості різних регіонів світу, тис.км.³/ чол. / рік

Людство завжди використовувало в своїй господарській діяльності воду.

Економічні відносини, поширені на водні ресурси, доповнюються екологічним наповненням, і це робить наслідком їх як еколого-економічні відносини.

Розуміння сутності використання та відтворення ресурсів, втілених у механізмі водокористування, дозволяє нам перейти до розробки управлінських аспектів ресурсозбереження водного комплексу. Дослідження наукових праць фахівців різних напрямків дозволило нам запропонувати комплекс методів регулювання процесу водозбереження водних ресурсів (рис. 1.2).

Використання того чи іншого методу повинно базуватися на системному підході, тобто досягнення бажаного для суспільства результату можливе лише на застосуванні одразу декількох технологій впливу на соціально-економічні процеси, пов'язані з використанням водних ресурсів.

Найбільш розповсюджені і традиційні фінансово-економічні методи, які представляють собою технології визначення вартісних характеристик природних об'єктів, а також встановлення на цій основі пільг чи штрафів за неналежне чи нераціональне водовикористання.

Рис. 1.2. Система методів регулювання процесу використання водних ресурсів

Вказана група методів доповнюється адміністративними та організаційними технологіями, які крім економічних параметрів і показників закріплюють політичні та соціальні бажання суспільства.

Практичною реалізацією цих методів слід вважати створення інститутів з моніторингу та управління різними складовими природного середовища людини (і води як його складової), закріплення у нормативно-законодавчих актах певних норм і правил користування водними об'єктами. Інформаційні методи регулювання передбачають використання двох основних складових - інформації, як способу диверсифікації суспільних потреб; інформації, як чинника зміни самого процесу природокористування. Втілюються ці методи у незафіксованих, неформальних нормах і суспільних архетипах, які визначають «правильні та неправильні» (які неможливо зафіксувати юридично чи втілити у економічних показниках) способи користування водою. Екологічні та соціальні методи регулювання реалізують життєутворювальну функцію води для людства, тобто базуються на реалізації потреб соціального, психологічного чи екологічного характеру. Якщо соціальні потреби мають суб'єктивний характер, то екологічні - об'єктивно необхідні для збереження водного оточення. Кожен з представлених на рисунку методів можливо деталізувати конкретними заходами чи способами впливу на використання водних ресурсів.

З'ясувавши суть ресурсозбереження, можна перейти до з'ясування методичних підходів до збереження водних ресурсів, про що йтиметься в наступному підпункті.

1.2 Методичні підходи до збереження водних ресурсів в Україні

Україна проводить екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки, збереження безпечного для існування живої й неживої природи навколишнього середовища, що є важливим у сучасних умовах при значному антропогенному навантаженні.

Відносини в сфері екологічної безпеки сприяють захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, навколишнього природного середовища, своєчасному виявленню, запобіганню і нейтралізації реальних та потенційних загроз екологічним інтересам в контексті водозбереження.

Відносини в сфері екологічної безпеки забезпечуються збалансованою взаємодією природних, технічних та соціальних систем, здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Особливого значення в умовах розвитку ринкових відносин набувають відносини у галузі відтворення та відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (наприклад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринкових відносин можна було б дати простір реалізації, наприклад, лісової деревини, однак тут відносини стримуються об'єктивними екологічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виникненню кисню, який є необхідним для життєдіяльності людей та основою міцності озонового шару. Чимала частина природних об'єктів вибуває з екологічної системи внаслідок об'єктивних та суб'єктивних причин: псування і знищення екологічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об'єктів у процесі господарської діяльності або з причин природного характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів -- об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна призупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Екологічні охоронні відносини тісно пов'язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення і відновлення екологічних об'єктів. Вони мають самостійність у межах єдиних екологічних відносин та складаються в процесі здійснення комплексу охоронних екологічних заходів відповідними суб'єктами. Охоронні відносини підрозділяються на відносини екологічного, економічного, організаційного, технологічного, правового порядку.

Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватися екологічних стандартів, нормативів і вимог, а також лімітів при використанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об'єктів, що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. Заходи по відтворенню природних об'єктів, ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, які призвели до забруднення природного середовища, тощо здійснюються незалежно від того, вигідні або невигідні вони з економічної точки зору. Діє пріоритет екологічних вимог. Суспільству необхідно визначати основні напрямки діяльності органів державного управління та громадських організацій у вирішенні завдань охорони довкілля і раціонального природокористування, розробляти і проводити відповідну систему заходів, спрямованих на реалізацію висунутих у галузі екологічного управління завдань, надати їм державно-правового забезпечення. Метою ресурсозбереження є: реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів при проведенні екологічних заходів (ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища України»).

Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання співвідношення екологічних та економічних інтересів суспільства при обов'язковому пріоритеті права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля, що закріплено ст. 50 Конституції України, та інших екологічних прав громадян. Розглянемо проблему в контексті дослідження водних ресурсів.

Зменшення тиску на водні ресурси і здоров'я людей потребує проведення масштабних заходів, пов'язаних з оновленням виробничих потужностей, будівництвом водних очисних споруд, запровадженням нових технологій очистки стічних вод. Залежно від призначення води у виробництві її поділяють на кілька категорій. Вода, яку використовують для охолодження в теплообмінних апаратах, нагрівається, але не забруднюється сторонніми домішками. Воду, яку використовують як транспортувальний засіб, наприклад при збагаченні руд, не нагрівається, але забруднюється механічними й розчиненими домішками. Іноді у виробництві використовують підігріту воду, наприклад для миття харчової сировини, тари тощо. Дуже часто у виробництвах використовують воду як розчинник і реагент. Воду, яку застосовують для охолодження та транспортування, можна використовувати у водооборотних циклах.

Для цього охолодні води треба охолодити, води для транспортування -- очистити, а підігріті води для миття сировини, тари тощо -- охолодити й очистити. Потім до охолоджених та очищених вод додають додаткову кількість свіжої води підживлення системи для компенсації втрат і їх знову повертають у виробництво.

Для запобігання забрудненню навколишнього природного середовища продукти очищення вод потрібно переробляти на цьому самому або суміжному підприємстві з метою добування з них корисних продуктів чи напівпродуктів. Якщо після очищення утворюються токсичні відходи, які неможливо переробити, їх захоронюють. Оборотне водопостачання в 20-- 50 разів зменшує споживання чистої природної води та забруднення водойм, тобто зменшує надходження розсіюваних відходів у природне середовище.

За оцінками фахівців, прісної води в загальному обсязі від її наявності на Землі залишилось 3%, а придатної для життя - 0,03%. У розвинутих країнах приділяється значна увага проблемі забезпечення населення питною водою. Це становить одну з причин, що середній вік життя людини в них складає 70 років порівняно з 50-ма в інших країнах, де вирішенню подібних проблем приділяється значно менше уваги. [Климчик О.М. Проблеми використання та охорони водних ресурсів регіону/ О.М. Климчик // Статистика України. -2001. -N: 1 (12): 1 (12). - C. 43-47 c.]

Україна є однією з найменш забезпечених власними водними ресурсами серед європейських держав. Основною їхньою складовою є річковий стік. У середньому за водністю рік його загальний об'єм складає 87,1 куб. км. Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, що розташовані по всій її території. Водний фонд України включає близько 8073 озер і лиманів із загальною площею дзеркала -- 4021,5 км², у тому числі лиманів -- 1073 км² [Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища "Довкілля для Європи". - Київ, 2003. - 128 с.]. Кількість водосховищ, які мають об'єм води 1 млн. куб. м більше -- 944. Відносно незначну частину території займають болота, заболочені та перезволожені землі - 3,6 млн. га, в той самий час вони відіграють значну ресурсне стабілізаційну роль. В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору понад 50 тис. кв. км) - 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) - 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) - 63029. Загальна їх, довжина становить 206,4 тис. км, із них 90% припадає на малі річки. За географічним розташуванням майже всі основні річкові басейни (за винятком Південного Бугу) належать до міжнародних водних басейнів, що зумовлює активність транскордонних водно-екологічних відносин та необхідність прискореного розвитку басейнового управління водними ресурсами.

Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарського виробництва. Використання води для господарських цілей -- одна з ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що лише частина води повертається в атмосферу в процесі випару. Інша частина, що становить при водопостачанні міст і більшості промислових підприємств 90%, скидається у водойми у вигляді забруднених стічних вод [Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек: Учебное пособие. -- М., 1998. - С. 83.]. На сьогодні забруднення Світового океану -- джерела води на планеті, переросло в глобальну проблему.

Прісні води становлять 2,6% загальної кількості води в біосфері. У зв'язку з нерівномірним поширенням прісних вод, зростанням населення, інтенсивним розвитком промисловості й сільського господарства в багатьох регіонах відчувається дефіцит прісної води. Якщо в минулому споживання води на людину не перевищувало 12--18 літрів на день, то сьогодні воно становить від 200 до 400 літрів. Тільки за минуле століття споживання води збільшилося в 7 разів, а на промислові потреби -- у 21 раз, що становить 20% від загального рівня її споживання [Крисаченко В. С, Хилько М. 1. Екологія. Культура. Політика: концептуальні засади сучасного розвитку. -- К., 2002. -- С. 172, 173.].

Збільшення витрат води промисловістю пов'язане не тільки зі швидким розвитком останньої, а й із зростанням водоємності виробництва. Так, на виробництво однієї тонни бавовняної тканини фабрики витрачають близько 250 куб. м води, однієї тонни синтетичного волокна -- 2,59--5 тис. куб. м. На виробництво однієї тонни аміаку витрачається близько 1 тис. куб. м, однієї тонни синтетичного каучуку -- 2 тис. куб. м. В Україні витрати води на одиницю виробленої продукції значно перевищують аналогічні показники в розвинутих країнах Європи: Франції -- у 2,5, ФРН -- у 4,3, Великої Британії та Швеції -- у 4,2 рази [Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1998. - № 38-39. - Ст. 248.].

Гострого дефіциту води зазнають насамперед слаборозвинені країни. Сотні мільйонів осіб фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. використовують забруднену воду. Це призводить до великої кількості смертей щорічно. Для забезпечення водою відповідно до санітарних стандартів її споживання має бути збільшене у 8 разів, а витрати на очищення слід довести до 60 млрд доларів у рік. Дефіцит прісної води багато в чому зумовлений забрудненням джерел. У світі скидається понад 450 куб. км промислових і побутових стічних вод, що забруднюють, а в окремих випадках частково знищують у десятки разів більший об'єм чистої води [Охрана и оптимизация окружающей среды / Под ред. А. А. Лаптева. -- К., 2000. - С. 20, 21.].

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна. Найгостріший стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

Постає проблема забруднення об'єктів гідросфери. Найвищі концентрації забруднювачів зафіксовано в малих річках і струмках, що зумовлено низькою швидкістю потоку і невисокою ємністю для розбавлення протягом тривалого часу. Забруднення важкими металами поверхневих вод більшості річок України має тенденцію до зниження. Найвищий вміст міді та марганцю спостерігався у басейні Дністра; цинку - у водах Південного Бугу та Сіверського Дінця; хрому - у басейні Західного Бугу. Найнижчий вміст усіх металів у водному середовищі, окрім міді, зафіксовано у водних об'єктах Криму. У той самий час викликає тривогу помітне збільшення у воді вмісту фенолів, у першу чергу, це притаманне річкам Приазов'я, що може бути пов'язане з впливом гірничо-видобувних районів Донбасу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний та нітратний, важкі метали тощо. Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду. Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води. Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води із забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі. Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується.

Головними забруднювачами водних об'єктів є гірничодобувні підприємства. Вони забруднюють довкілля на різних стадіях -- під час дренажу родовищ, збагачення руди та її переробки. При цьому в стоки потрапляє багато важких металів та інших небезпечних речовин, таких як залізо, кадмій, літій, титан, марганець, радіонукліди, фосфор, сульфіди. Деякі з них підвищують солоність або кислотність води. Інші промислові підприємства також скидають значні об'єми стічних вод, хоча падіння виробництва спричинило зниження загальної кількості стічних вод. Упровадження чистих технологій відбувається надто повільно, щоб сподіватися на фундаментальне підвищення можливостей генерування стічних вод. Незважаючи на різке зниження використання пестицидів і добрив у сільському господарстві, концентрації нітратів у воді лишаються високими.

Першочерговою необхідністю є гармонійний розвиток технології виробництва високоякісної питної води та технології очищення стічних вод. Будь-які дії вдосконалення тільки технології очищення води для питних потреб без суттєвого поліпшення стану джерел питної води екологічно й економічно неможливі. Тому проблема екологічного оздоровлення водних об'єктів, визначається пріоритетною.

Питна вода підземного походження в деяких випадках не відповідає стандартам якості прісної води. Причиною такого стану є гідрогеологічні умови, а також незадовільний стан водогінної мережі (де втрати складають загалом 30%) та неефективність очисних споруд. Органічні забруднення надходять разом із сільськогосподарськими та міськими стоками, а зрошування є причиною підвищення солоності води. Первинні заходи при створенні станцій моніторингу підземних вод полягали в оцінці запасів підземних вод та їхніх геохімічних властивостей. Поки що не існує системи комплексного моніторингу й оцінки антропогенного впливу на підземні води, хоча після 1989 р. було виконано деякі дослідження важких металів і пестицидів. Даних щодо якості місцевих ґрунтових вод не вистачає, що пов'язано з недостатнім забезпеченням сучасним моніторинговим і лабораторним обладнанням, а також з обмеженістю вимог до моніторингу звалищ, складів відходів та промислових територій. Бракує доступних даних, які б дозволили створити повну картину якості підземних вод країни.