Экология

ЗАНЯТТЯ 8. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ.

Навчальні питання:

1. Біологічні, мінеральні, енергетичні та кліматичні ресурси.

2. Життєвий простір.

3. Генетичний фонд.

1.Біологічні, мінеральні, енергетичні та кліматичні ресурси.

Біологімчні ресумрси включають генетичні ресурси, організми або їх частини, популяції або будь-які інші біотичні компоненти екосистем, які мають фактичну або потенційну користь або цінність для людства.

Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що використовуються в господарстві як сировина або джерело енергії.

Мінеральні ресурси поділяються на: енергохімічні (вугілля, нафта, природний газ, уран, торій, горючі сланці, торф тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних, розсіяних, благородних металів) (мал. 4); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (апатити, нефеліни, кам'яна, калійна солі, сірка, сірчаний колчедан, барій, фосфорити); технічні (алмаз, корунд, азбест, тальк, каолін, графіт, слюда); будівельні (глина, гіпс, природний камінь); гідротермальні (прісні та мінеральні природні підземні та поверхневі води). Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів.

Мінеральні ресурси - головне джерело матеріального виробництва суспільства.

Запаси мінерально-сировинних ресурсів, особливо тих, що знаходяться в надрах землі, як уже зазначалося, не безмежні і практично невідновлювані. Прогнози на перспективу про можливі запаси мінеральної сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначне.

Родовища корисних копалин, як і природні ресурси взагалі, розміщені досить нерівномірно.

Використання та переробка мінеральних ресурсів призводить до утворення відходів. Вони забруднюють навколишнє середовище, знижують цінність ще не використаних ресурсів.

Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає їх комплексне освоєння, застосування у виробництві енерго- та ресурсозберігаючих технологій, активне впровадження оборотного (або повторного) використання ресурсів. У багатьох економічно розвинутих країнах послідовно реалізується саме така політика.

Приромдні енергетимчні ресумрси -- гідроенергія, геотермальна, ядерна, сонячна енергія, вітроенергія, енергія морських припливів і відливів, енергія біомаси та енергія, вироблена іншими нетрадиційними джерелами.

Кліматичні ресурси - невичерпні природні ресурси, що включають сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Кліматичні ресурси не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покращуватись (за умов цілеспрямованої діяльності).

До кліматичних ресурсів відноситься енергія сонячної радіації і вітру (енергетичні ресурси),сума температур з різними середніми їх періодами і кількістю опадів, які є визначальними для вирощування польових сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси). Кліматичні умови впливають на особливості діяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси). Сонячна радіація - основне джерело енергії в географічній оболонці. Променева енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності та ін. Згадаймо, що територія України розташована між 44° і 52° пн.ш. Найменша тривалість сонячного сяйва в північне - західній частині зони мішаних лісів і становить 1700 - 1800 годин за рік. У лісостеповій зоні вона зростає до 1900 - 2000 годин за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях досягає 2300 - 2400 годин за рік. Максимальне сонячне сяйво у Кримських горах - 2453 години за рік (Карабі - Яйла). Ресурсами сонячної радіації забезпечується нагрів ґрунту і атмосфери, випаровування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, в процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геоліоенергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні можна раціонально використовувати в теплий період. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси можуть бути ефективно використані взимку, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, водосховищ, річкових долин та ін

Енергетичні ресурси клімату України представлені сонячною радіацією, вітровою енергією. Агрокліматичні ресурси рівнинної частини республіки достатні для визрівання основних сільськогосподарських культур: річні суми температур із середньодобовими більше 10°С становлять 2400 - 3600°С (таблиця 4). Для сільськогосподарського виробництва важливим є саме період зі стійкими середньодобовими температурами повітря +10, +15°С. З переходом температури через +10°С восени закінчується вегетація основних теплолюбних культур. Тривалість періоду з температурою вище +15°С характеризує умови їх інтенсивної вегетації (таблиця 5).

Таблиця 4. Суми середньодобових температур повітря, що перевищують 10°С, у різних природно-територіальних комплексах (ПТК)

ПТК Мішані ліси Лісостеп Степ Українські Карпати Південний берег Криму Сума температур, °С 2400 - 2600 2410-2900 2910-3500 1700-3300 3700 - 3900

Таблиця 5. Суми середньодобових температур повітря, що перевищують 15°С, у різних природно-територіальних комплексах (ПТК)

ПТК Мішані ліси Лісостеп Степ Українські Карпати Південний берег Криму Сума температур, °С 1600-2100 2200 - 2500 2600 - 3000 500 - 2600 2900 -3200

В Україні функціонує Гідрометеорологічна служба, яка щоденно передає прогнози погоди, попереджує про можливі сприятливі(несприятливі) наслідки передбачуваних погодних умов. Для прогнозування погоди складаються синоптичні карти, на яких відображають положення атмосферних фронтів, напрям зміщення циклонів(антициклонів), визначають вірогідний напрям їх розвитку на найближчі день..

2.Життєвий простір.

3.Генетичний фонд.

Генетичний фонд -- це сукупність видів рослин і тварин Землі. Як вже було показано, видовий склад живих організмів Землі сформувався протягом її тривалої геологічної історії. Серед мільйонів видів організмів немає «непотрібних» чи «шкідливих» - кожен із них виконує свою роль у біосфері, кожен -- унікальне творіння природи. Зникнення будь-якого виду живих істот -- це непоправна втрата для генетичного фонду Землі, оскільки вид, який щез, вже ніколи не зможе відродитись. А між тим, організми, непотрібні нам сьогодні, чи навіть «шкідливі», мають невідомі нам потенційні можливості, про які ми можемо навіть не здогадуватися. Згадаймо, наприклад, отруйних змій. Хто з хлопчаків (а то й дорослих), вгледівши гадюку, не хапається за камінь чи палицю, щоб неодмінно вбити «цього гада»? Але ті ж гадюки, наприклад, винищують безліч мишей, пацюків, ховрахів та інших шкідників, що псують, поїдають дуже багато зерна та інших продуктів харчування. А отрута змій -- безцінна сировина для виробництва ліків, і сьогодні суха отрута деяких змій на міжнародному ринку цінується дорожче золота!

Рідкісні й вимираючі види рослин і тварин повинні особливо ретельно охоронятися. Для цього в місцях їхнього проживання організують заповідники, де середовище має залишатися в недоторканому людиною вигляді. Ці види заносяться в Червону книгу, а насіння рослин і статеві клітини тварин зберігають у спеціальних генетичних сховищах або банках. Один з найвідоміших таких банків -- Насіннєвий фонд, було створено в 20--30-ті роки в Ленінграді видатним російським генетиком М. І. Вавіловим. Цей учений та його послідовники зібрали по всьому світу тисячі зразків насіння дикоростучих злаків, у тому числі предків пшениці, жита, ячменю та інших цінних рослин. Сам Вавілов трагічно загинув у сталінських таборах, але його учні в умовах блокадного Ленінграда, пухнучи й помираючи від голоду, зробили неможливе -- зберегли це безцінне зібрання генетичного матеріалу

ТЕМА 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЇ

ЗАНЯТТЯ 1. ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ.

Навчальні питання:

1. Система державного природоохоронного законодавства та відповідальність за екологічні правопорушення.

2. Основні принципи організації та діяльності органів екологічної безпеки України.

1. Система державного природоохоронного законодавства та відповідальність за екологічні правопорушення.

Планування якості навколишнього середовища та екологічне виховання сягають в глибину віків.

З часом, крім екологічного виховання з'являються і юридичні матеріали, документи, які передбачають захист навколишнього середовища. Наприклад, Юлій Цезар, вихвалюючи красу природи, забороняв роз'їжджати вулицями Рима в колісницях пізно ввечері, щоб не створювати шум (за це накладались юридичні санкції).

У 1273 р. в Англії було прийнято закон, який забороняв використовувати бітумінозне вугілля як паливо. Порушникам загрожувала смертна кара.

У Києві в 1905 р. були прийняті законодавчі акти щодо охорони навколишнього природного середовища, в яких, зокрема, йшлося про необхідність щорічного проходження технічного огляду автомобілів у міській управі. Автомобіль не повинен був випускати під час руху ні диму, ні пари, а колеса мали бути обладнані запобіжниками від розбризкування бруду.

Сьогодні закони, спрямовані на поліпшення навколишнього природного середовища, приймають у багатьох країнах світу. Цій проблемі приділяють значну увагу ВООЗ та Європейська екологічна комісія.

В Україні захисту навколишнього природного середовища приділяють досить велику увагу. Вперше за всю історію країни створено Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (з 2000 року - Міністерство екології та природних ресурсів України), що свідчить про виняткове ставлення держави до проблем охорони природи і здоров'я людини.

Основні законодавчі акти щодо захисту навколишнього природного середовища

Серед нормативно-правових документів, які регулюють екологічні відносини, що виражають екологічну політику України, слід виділити Конституцію України, Закони, Укази, Постанови та Розпорядження уряду, нормативні акти галузевих органів державного управління, рішення місцевих Рад та їх виконавчих структур.

Основи забезпечення екологічних прав людини визначено з перших законотворчих кроків суверенної України. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість в систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід'ємне право реалізується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охорони навколишнього середовища; участі у розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи, організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища:

- пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

- гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

- екологізація матеріального виробництва;

- збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

- науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

- стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права і обов'язки громадян України.

Права:

- безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

- участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

- об'єднання в громадські природоохоронні формування;

- одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

- участь в проведенні громадської екологічної експертизи;

- одержання екологічної освіти;

- подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Обов'язки:

- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

- не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

- вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

- компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Закон надає широкі повноваження громадським об'єднанням, визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

У законі дається поняття зон надзвичайних екологічних ситуацій (екологічні катастрофи, зони підвищеної екологічної небезпеки). Встановлена дисциплінарна, адміністративна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.

Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, прийнятий 16 жовтня 1992 року, спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини, а також відвернення впливу на навколишнє природне середовище.

Він встановлює екологічні закони і нормативи в галузі охорони атмосферного повітря, екологічної безпеки атмосферного повітря (гранично допустимих концентрацій (ГДК), гранично допустимих викидів (ГДВ) для кожного стаціонарного та пересувного джерела викиду).

Підприємства, установи, організації, діяльність котрих пов'язана з негативним шкідливим впливом на атмосферне повітря, повинні вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зниження шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів, здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин.

Закон “Про природно-заповідний фонд України”, прийнятий 16 червня 1992 року, визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об'єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам'ятки, садово-паркового мистецтва.

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об'єкти котрих мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється відповідно до цього закону, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, регулює охорону і раціональне використання земель. У цьому кодексі встановлено три форми власності на землю: державна, колективна і приватна. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надаватись в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Земельний кодекс встановив переважне надання земель для потреб сільського господарства з метою забезпечення раціонального використання родючих земель.

Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, земель природоохоронного, рекреаційного призначення, курортів тощо) досягається встановленням особливого порядку їхнього вилучення для державних і громадських потреб. Вилучення особливо цінних продуктивних земель, земель науково-дослідних сільськогосподарських установ, заповідників, національних, дендрологічних, меморіальних парків, поховань та археологічних пам'яток не допускається.

З метою охорони земель Земельний кодекс встановлює обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів:

- використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

- підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;

- здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення та інших процесів руйнування, для збереження і підвищення родючості землі.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових та реконструйованих об'єктів і споруд повинно передбачатися додержання екологічних та санітарних вимог щодо охорони земель.

Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення продуктивності, раціонального використання лісів з метою задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

У ньому визначені основні завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства, критерії поділу лісів на дві групи за їхнім екологічним і господарським значенням; встановлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права і обов'язки лісокористувачів; порядок охорони і захисту лісів; плата за використання ресурсів, економічне стимулювання охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна, навколишнього природного середовища при користуванні надрами.

Він також визначає поняття про надра, порядок і види користування надрами, права і обов'язки користувачів надр, встановлює плату за користування надрами, основні вимоги в галузі охорони надр, зокрема:

- забезпечення комплексного і повного геологічного вивчення надр;

- додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

- раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних в них компонентів;

- охорони родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їхню розробку тощо.

Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження та регулює порядок їхнього використання.

Він встановлює пріоритет питного і побутового водокористування. З метою охорони вод, які використовуються для питних і побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, встановлюються округи і зони санітарної охорони із суворим режимом використання, а також водоохоронні зони лісів.

У Водному кодексі закріплені обов'язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об'єктів, економного використання води, відновлення і поліпшення її якості. Власники засобів водного транспорту, лісосплавні організації повинні не допускати забруднення і засмічення вод внаслідок втрати масел, хімічних речовин і нафтопродуктів, деревини. Сільськогосподарські підприємства повинні попереджувати забруднення вод мінеральними добривами і отрутохімікатами.

Закон України “Про екологічну експертизу”, введений в дію 9 лютого 1995 року, регулює суспільні відносини в галузі екологічної експертизи для підтримання екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захист екологічних прав і інтересів громадян і держави, визначає суб'єкти екологічної експертизи та її форми, статус експерта, відповідальність за порушення в цій галузі.

Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, введений в дію 21 вересня 1995 року, встановлює права і обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії, передбачає державне регулювання безпеки, її використання для людини і навколишнього природного середовища.

Важливість дотримання вимог розглянутих вище природоохоронних законодавчих актів підкреслює і основний закон нашої держави - Конституція України, яку було прийнято 28 червня 1996 року. Згідно з нею земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, тобто довкілля, є об'єктами права власності українського народу, а також підлягають обов'язковому збереженню і охороні (ст. 13, 14, 16, 50, 66).

Еколого-правова відповідальність за порушення природоохоронного законодавства

У відповідності із природоохоронним законодавством в Україні існує еколого-правова відповідальність - це юридична відповідальність за екологічні порушення, тобто за невиконання певних, затверджених законом про охорону природи, обов'язків.

Види еколого-правової відповідальності:

- юридична (активна і пасивна);

- адміністративна;

- кримінальна;

- майнова (матеріальна).

Порушення законодавчих норм в галузі охорони навколишнього природного середовища, приводить до еколого-правової відповідальності:

- попереджувальної;

- карної.

Активна (позитивна) відповідальність - це виконання вимог щодо охорони природи шляхом запровадження безвідхідних і маловідхідних технологій, виділення значних коштів на будівництво очисних споруд різних установок і пристроїв, що зменшують забруднення навколишнього середовища і захищають здоров'я людей. Позитивна відповідальність передбачає здійснення позитивних дій з боку відповідальних осіб, окремих громадян у галузі раціонального природокористування, екологічної безпеки. Цей вид юридичної відповідальності може бути організаційним, організаційно-майновим, пов'язаним з відшкодуванням збитків за відведені під будівництво землі, виконанням рекультиваційних заходів під час геолого-розвідувальних, пошукових чи гірничоексплуатаційних робіт, відшкодування втрат, пов'язаних з гідротехнічним будівництвом, спорудженням військових об'єктів.

Активна еколого-правова відповідальність застосовується державою не лише для відшкодування збитків від антропогенного впливу (ліквідація наслідків різних аварій, компенсація населенню, евакуаційні роботи, наприклад, після катастрофи на ЧАЕС), але й для усунення наслідків стихійних катастроф (допомога після землетрусу у Вірменії, шкода від снігових лавин, селів, вивержень вулканів, повеней, ураганів, пожеж).

Пасивна форма юридичної відповідальності - утримання організацій від виконання певних дій, які можуть призвести до екологічної шкоди, погіршення здоров'я людей.

Поряд з таким регулюванням відповідальності за екологічні порушення чинним екологічним законодавством передбачені також юридичні засоби забезпечення примусового виконання підприємствами, організаціями, установами та громадянами зобов'язань, покладених на них природоохоронним законодавством (коли суб'єкти ухиляються від їх виконання).

Встановленню юридичної відповідальності за екологічні правопорушення передує складна і тривала робота: визначаються конкретні предмети правопорушення, об'єкти зазіхання (земельні ресурси, надра, води, повітря, ліси, флора, фауна, заповідні території), об'єкти екологічної охорони (здоров'я та життя людей), суб'єкти екологічної охорони (здоров'я та життя людей), суб'єкти правопорушення, їх відношення до скоєного екологічного злочину і т.д.

Майнова (матеріальна) відповідальність передбачає покладання обов'язків на підприємства, організації, установи та громадян відшкодувати збитки, заподіяні природі або екологічним правам людини, а також шкоду, завдану в результаті протиправної поведінки. Ця відповідальність застосовується самостійно або спільно з іншими видами юридичної відповідальності (адміністративною, кримінальною).

Іншими словами, матеріальна відповідальність за порушення природоохоронного законодавства здійснюється шляхом стягнення грошових сум, які зараховуються по спеціальних таксах.

Екологічним законодавством передбачається три основних види відшкодування збитків, завданих у результаті неправомірних дій, спрямованих на погіршення екологічних умов; завдані внаслідок порушення екологічного законодавства; компенсація збитків державою за “чужу” вину.

Ці види відшкодувань конкретизовані й закріплені у відповідних законодавствах (земельному, водному, лісовому, фауністичному, радіаційної безпеки), де визначені правила розрахунків відшкодувань, конкретні ціни об'єктів, суми штрафів.

Затверджено нові розміри штрафів за вирубування лісу, спричинення пожеж, захоплення чи самовільний продаж-купівлю земельної ділянки, незаконні полювання, рибну ловлю, забруднення водойм, пошкодження пам'яток природи та ін. Але, як вже зазначалося, штрафи ці мізерні.

Адміністративна відповідальність, встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення, застосовується у випадку невиконання посадовою особою своїх обов'язків з охорони природи або у випадку нанесення шкоди об'єктам природи, які знаходяться у її веденні. Вона проявляється у вигляді дисциплінарного покарання, або грошового штрафу.

Кримінальна відповідальність настає тоді, коли нанесена суттєва шкода оточуючому середовищу. Міри відповідальності встановлені в Кримінальному кодексі України (Розділ VІІІ, статті 236-254). Цим документом передбачені кримінальні покарання за порушення правил екологічної безпеки; порушення правил охорони надр, вод; невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; приховування або навмисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний стан або захворюваність населення; забруднення атмосферного повітря; забруднення або псування земель; знищення або пошкодження лісових масивів; незаконне полювання; незаконне зайняття рибним, звіриним та іншим добувним промислом тощо

Суворі покарання встановлено за дії, які спричинили загибель людей та інші тяжкі наслідки (позбавлення волі до десяти років), за розкрадання радіоактивних матеріалів (від трьох до десяти років з конфіскацією майна або без неї).

2.Основні принципи організації та діяльності органів екологічної безпеки України.

В Україні державними органами регулювання природокористування проводиться постійний екологічний контроль, метою якого є збір і передача у відповідні підрозділи державних органів інформації по об'єктах для прийняття необхідних адміністративних заходів та ефективної роботи всього керівного державного природоохоронного механізму.

Головним органом екологічної безпеки України є Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України). Воно є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Міністерство реалізує державну політику України у галузі охорони навколишнього природного середовища (НПС), раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення і НПС від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної і радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності.

Мінекоресурсів України проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу з мирною метою, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням НПС, досягнення стійкого соціально-економічного розвитку та гармонійної взаємодії суспільства і природи.

Головні завдання Мінекоресурсів України:

Ё захист екологічних інтересів України на міжнародній арені;

Ё державний контроль за додержанням вимог законодавства України з питань охорони НПС, ядерної та радіаційної безпеки;

Ё здійснення нормативно-правового регулювання у сфері використання природних ресурсів;

Ё організація і проведення державної екологічної експертизи;

Ё обґрунтування доцільності розроблення державних і регіональних екологічних програм.

До складу Мінекоресурсів України входить ряд структурних підрозділів.

Адміністрація ядерного регулювання здійснює функції органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, реалізує покладену на Міністерство державну політику щодо захисту населення та НПС від впливу іонізуючих випромінювань.

Управління міжнародних відносин здійснює організаційно-процедурне забезпечення міжнародного співробітництва Міністерства із зарубіжними національними та міжнародними організаціями.

Управління науки проводить спільно з НАНУ, ДКНТ України, іншими зацікавленими відомствами та науковими установами єдину науково-технічну політику, спрямовану на збереження та відтворення безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, забезпечення безпеки функціонування та розвитку ядерного комплексу в мирний шлях.

Юридичне управління працює за такими напрямками: організація законотворчої роботи з нормативно-правового регулювання використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, формування системи права України з цих питань; організації нормативно-правового регулювання діяльності Міністерства та ін.

Робота відділу зі спеціальної роботи спрямована на формування механізму здійснення та безпосередню реалізацію державної екополітики в оборонній сфері, забезпечення в ній екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, а також на функціональне забезпечення діяльності центрального апарату Мінекоресурсів України.

Управління економіки. Головні напрямки діяльності: підвищення дієвості плати за забруднення НПС; удосконалення плати за використання природних ресурсів, розширення бази платежів, введення механізму їхньої індексації, визначення основних напрямків ефективного використання коштів на природоохоронні заходи, визначення переліку природоохоронних робіт з метою стимулювання природоохоронної діяльності.

Управління регіональної політики і територіального розвитку виконує доручення Уряду України щодо вирішення екологічних проблем, які мають міждержавне і регіональне значення, а також проблем сталого територіального розвитку; організує розробку та реалізацію регіональних екологічних програм для основних природно-господарських регіонів України; організує співпрацю з організаторами міжнародних екологічних програм, які поширюються на територію України; організовує впровадження принципів сталого розвитку України до державних програм та засновує інституції сприяння сталому розвитку.

Управління державної екологічної експертизи здійснює комплексне методичне забезпечення еколого-експертної діяльності органів Мінекоресурсів України, організовує виконання і, при потребі, безпосереднє виконання державної екологічної експертизи.

Головними напрямками діяльності управління відходів та вторинних ресурсів є організація та координація робіт, спрямованих на зведення до мінімуму утворення та негативного впливу на НПС небезпечних та інших відходів, сприяння їхньому екологічно обґрунтованому використанню.

Головними напрямками діяльності управління техногенно-екологічної безпеки є: формування нормативно-правової бази регулювання техногенно-екологічної безпеки; організація та координація науково-дослідних робіт у галузі техногенно-екологічної безпеки; розробка та впровадження заходів щодо підвищення екологічної безпеки потенційно небезпечних виробництв основних галузей промисловості та ін.

Управління моніторингу працює за такими напрямками: розробка системи державного моніторингу НПС; керівництво створенням та веденням системи державного моніторингу НПС національного та регіонального рівнів; забезпечення втілення в життя державної політики щодо створення і ведення системи державного моніторингу НПС України та ін.

Головними напрямками діяльності управління нормативно-технічної політики та енергозбереження є: розробка нормативних документів щодо врахування питань енергозбереження при проведенні екологічної експертизи; визначення політики і стратегії діяльності природоохоронних органів у сфері енергозбереження; формування структури системи нормативних документів галузі; формування метрологічної системи Міністерства та підтримка зв'язків з органами Державної метрологічної служби; формування загальних принципів розробки та затвердження екологічних нормативів.

Управління атмосферного повітря. Головними напрямками його діяльності є: формування і організаційне забезпечення проведення на території України науково обґрунтованої політики в галузі охорони атмосферного повітря; організація розробки проектів законів України, постанов і розпоряджень уряду, положень, методик, інструкцій, пов'язаних з впровадженням механізму управління та регулювання повітроохоронної діяльності; організація розробки і впровадження екологічних нормативів, стандартів, норм і правил у галузі охорони атмосферного повітря та ін.

Управління водних ресурсів та надр здійснює свою діяльність за такими напрямками: формування і організаційне забезпечення проведення на території України науково обґрунтованої діяльності в галузі регулювання водоохоронної діяльності та раціонального використання надр.

Управління біологічних та земельних ресурсів проводить державну екологічну, науково-технічну та економічну політику, спрямовану на збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, здійснює нормативно-правове регулювання щодо використання природних ресурсів, встановлення критеріїв і норм забезпечення екологічної безпеки; формує та організаційно забезпечує науково обґрунтовану екологічну політику з питань охорони, відтворення і раціонального використання земельних ресурсів, рослинного і тваринного світу.

Небайдужими до вирішення природоохоронних задач є і Збройні Сили України. Вони є активним учасником природоохоронного процесу та володіють цілим набором юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних інструментів.

Заняття 2. Система стандартів якості оточуючого середовища.

Навчальні питання:

1. Структура стандартів якості оточуючого середовища.

2. Підсистема допоміжних стандартів.

1.Структура стандартів якості оточуючого середовища.

2.Підсистема допоміжних стандартів.

ЗАНЯТТЯ 3. ЕКОЛОГО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА.

Навчальні питання:

1. Види відповідальності.

2. Основні види порушень.

3. Правові принципи охорони довкілля та сталого розвитку.

1.Види відповідальності.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення - конфіскації. Одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський АР Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. Порядок позбавлення премій визначається законодавством України.

Стаття 69. Особливості застосування цивільної відповідальності

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню.

Стаття 70. Адміністративна та кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення і злочини Визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

2.Основні види порушень.

3.Правові принципи охорони довкілля та сталого розвитку.

ЗАНЯТТЯ 4. ОХОРОНА АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ.

Навчальні питання:

1. Джерела забруднення атмосфери. Нормування вмісту забруднюючих речовин.

2. Методи попередження забруднення атмосфери стаціонарними та рухомими джерелами.

3. Санітарний нагляд і контроль за рівнем забруднення атмосфери.

1.Джерела забруднення атмосфери. Нормування вмісту забруднюючих речовин.

Під атмосферним забрудненням розуміють присутність у повітрі різних газів, парів, часток твердих або рідких речовин (в тому числі радіоактивних), які несприятливо впливають на живі організми, погіршують умови їхнього життя або завдають матеріальних збитків, прямо або опосередковано змінюють розподіл сонячної радіації, яка надходить до земної поверхні.

За впливом на організм людини джерела забруднення атмосфери можна поділити на хімічні та фізичні. До фізичних належать: 1) радіоактивні елементи, які є джерелом іонізуючої радіації; 2) теплове забруднення (штучне підвищення температури); 3) шуми і низькочастотні коливання, вібрації (інфразвук). До хімічних належать: 1) газоподібні похідні вуглецю і рідкі вуглеводні сполуки; 2) миючі засоби; 3) пластмаси; 4) пестициди та інші синтетичні речовини; 5) похідні сірки; 6) похідні азоту; 7) важкі метали; 8) сполуки фтору; 9) тверді домішки; 10) органічні речовини.

Джерела забруднення за умовами утворення можуть бути природні (виверження вулканів, лісові пожежі, пил з ерозійних ґрунтів, вивітрювання гірських порід, піщані бурі та ін.) та штучні (антропогенні, техногенні), створені господарською діяльністю людини. Останні включають шкідливі викиди промислових, енергетичних і транспортних джерел. Загальна маса світових промислових та побутових відходів становить близько 600 Гт, тобто 6 1011 тонн. За останні 100 років в атмосферу потрапило 1,35 Мт, тобто 1,35 106 т кремнію, 1,5 Мт миш'яку, більш як по 1 Мт нікелю і кобальту, по 0,6 Мт цинку та сурми. Уяву про кількість і співвідношення домішок природного і штучного походження, які надходять до атмосфери, можна скласти за даними табл. 2.7.

За складом домішки, які надходять до атмосфери, поділяються на рідкі, газоподібні та тверді. На долю газоподібних речовин (оксид вуглецю, двооксид та інші сполуки сірки, вуглеводні сполуки, оксиди азоту, органічні сполуки) припадає близько 90 %; частка твердих речовин (пил, важкі метали, мінеральні і органічні сполуки, радіоактивні речовини) - близько 10 %; маса рідких домішок (сірчана кислота) невелика в порівнянні з масою газоподібних і твердих речовин. У складі твердих домішок у наявності є вода, вміст якої тим більший, чим більша відносна вологість повітря.