Экология

Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

1) Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

3) інші державні органи, місцеві Ради і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства;

4) громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування;

5) інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

6) окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом та іншими актами законодавства.

Форми екологічної експертизи

В Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями.

Примірний договір про надання еколого-експертних послуг затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

2.Визначення інтенсивності і гранично допустимих викидів шкідливих речовин.

Дотримання екологічних вимог при експлуатації промислових підприємств (в т.ч. військово-промислових), споруд та при інших видах діяльності людини є важливою проблемою. Саме під час проведення екологічної експертизи можна аналітично оцінити ступінь екологічної безпеки того чи іншого об'єкту, вплив діючих промислових (військово-промислових) об'єктів на атмосферне повітря, водні ресурси, грунт і здоров'я людини.

Ці оцінки проводяться за спеціально розробленими методиками, які дозволять отримати якомога точні результати.

Наприклад, для одиночних джерел викидів або близько розташованих одиночних джерел, що викидають у повітря нагріті газоповітряні суміші можна розрахувати:

величину максимальної приземної концентрації шкідливих речовин (ШР) в двометровому шарі над поверхнею землі від одиночного (точкового) джерела з круглим отвором;

відстань, на якій досягається дана приземна концентрація;

величини приземних концентрацій на різних відстанях від джерела викиду;

значення гранично допустимих викидів (ГДВ) для нагрітої газоповітряної суміші з одиночного (точкового) джерела з круглим отвором.

Оцінка проводиться по методиці Державного комітету гідрометеорології СРСР “Методика розрахунку концентрації в атмосферному повітрі шкідливих речовин, що містяться в викидах підприємств”, розробленій у 1987 році.

Розроблені норми дотримуються при проектуванні об'єктів, їх експлуатації та реконструкції.

Ступінь загрози забруднення атмосферного повітря характеризується найбільшим розрахованим значенням концентрації, яка відповідає несприятливим метеорологічним умовам.

В залежності від висоти (Н) джерела викиду ШР поділяють на чотири види:

високі джерела, Н 50 м;

середні, Н = 10…50 м;

низькі, Н = 2…10 м;

наземні Н 2 м.

Значення максимальної приземної концентрації кожної ШР в приземному шарі атмосфери (См) не повинно перевищувати максимальної разової гранично допустимої концентрації (ГДК) даної ШР в атмосфері.

Якщо джерело забруднення викидає нагріті газоповітряні суміші, то найбільше значення максимальної приземної концентрації ШР (мг/м³) в приземному шарі (для одиночних джерел с круглим отвором) розраховуються по формулі: ,

де А - коефіцієнт, що залежить від температурної стратифікації атмосфери та визначає умови горизонтального розсіювання атмосферних домішок;

М - кількість ШР, що викидається в атмосферу за одиницю часу, г/с;

F - безрозмірний коефіцієнт, що враховує швидкість осідання ШР в атмосфері;

m, n - безрозмірні коефіцієнти, що враховують умови виходу газоповітряної суміші з отвору джерела викиду;

Н - висота джерела викиду над рівнем землі, м;

- безрозмірний коефіцієнт, що враховує вплив рельєфу місцевості на розсіювання домішок (у випадку рівної, або слабкопересічної місцевості з перепадом висот, що не перевищує 50 м на 1 км, = 1);

Т - різниця між температурою газоповітряної суміші (Т_г), що викидається, та температурою навколишнього повітря (Т_н), ^оС: Т = Т_г - Т_н ;

V₁ - об'ємна витрата газоповітряної суміші, м³/с: ,

де Д - діаметр отвору джерела викиду, м;

w₀ - середня швидкість виходу суміші з отвору джерела викиду, м/с;

Значення коефіцієнту А залежить від географічного положення території і для України береться рівним 160.

Значення коефіцієнту F для газоподібних речовин і дрібнодисперсних аерозолів, пилу, сажі та ін. приймають рівним 1; для аерозолів з коефіцієнтом очистки 90 % - 2; від 70 до 90 % - 2,5; 75 % та при відсутності очистки - 3.

Безрозмірний коефіцієнт m знаходять по формулі:

де f - безрозмірний параметр: ,

Для визначення безрозмірного коефіцієнту n спочатку знаходять швидкість повітря Vп (м/с):

Отримавши значення швидкості повітря (Vп), вибираємо коефіцієнт n виходячи із співвідношення:

при Vn 0,5 n = 3;

0,5 < Vn 2 n = 2;

Vn > 2 n = 1;

Максимальна приземна концентрація ШР в приземному шарі завжди знаходиться на деякий відстані від осі факелу (Хм).

Тому наступним етапом оцінки є знаходження відстані Хм (м), на який досягається концентрація См: ,

де d - безрозмірний коефіцієнт, який знаходять виходячи з умов:

при Vп 2 d= 4,95 (1+0,28 ),

Vп > 2 d=7).

При розсіюванні ШР, що містяться в нагрітих викидах, концентрацію ШР в приземному шарі атмосфери на різних відстанях від джерела викиду по осі факелу знаходять по формулі: : С=См S₁ ,

де S₁ - безрозмірна величина, що визначається в залежності від співвідношення

,

де Хм - відстань від джерела викиду, на якій См досягає максимального значення, м;

Х - відстань від джерелу викиду, м (100, 200, 300, 500, 1000, 3000 м);

При 1, S₁ = 3- 8+ 6

при 1< 8, S₁ =

Значення гранично допустимих викидів (ГДВ), (г/с) для нагрітої газоповітряної суміші з одиночного (точкового) джерела з круглим отвором або групи таких близько розташованих одиночних джерел у випадку, коли фонова концентрація суміші, що розглядається - С_ф - встановлена як незалежна від швидкості та напрямку вітру і постійна на території району, що розглядається, не перевищує значення максимально разової ГДК даної ШР та визначається за формулою: ГДВ =

де всі позначення - ті ж, що і при попередньому розрахунку См.

3.Екологічний паспорт підприємства, його структура та порядок розробки.

Екологічну паспортизацію підприємств (в т.ч. військово-промислових) було запроваджено з метою оздоровлення екологічної ситуації в Україні згідно з ГОСТ 17.0.0.04-90 “Экологический паспорт промышленного предприятия” 1 липня 1990 р.

Екологічний паспорт (ЕП) промислового підприємства - нормативно-технічний документ, що включає інформацію по використанню підприємством ресурсів (природних, вторинних, енергетичних та ін.) та відбиває вплив його діяльності на навколишнє середовище.

Згідно з діючим законодавством підприємство (об'єкт) в своїй діяльності по використанню природних ресурсів та впливу свого виробництва на навколишнє середовище, плануванню та проведенню природоохоронних заходів підконтрольне місцевій Раді народних депутатів, територіальним органам Міністерства екології і природних ресурсів України.

ЕП розробляється підприємством за рахунок його коштів і затверджується керівником підприємства в Раді народних депутатів та територіальних органах Міністерства екології і природних ресурсів України, де він і реєструється.

Основою для розробки ЕП є узгоджені та затверджені основні показники виробництва, проект розрахунків ГДВ, норми ГДС, дозвіл на природокористування, паспорт газо- та водоочисних споруд і установок по утилізації та використанню відходів, дані державної статистичної звітності, інвентаризації джерел забруднення та нормативно-технічні документи.

Структура ЕП

Титульний лист.

Анкетні дані об'єкту (загальні відомості, реквізити).

Природно-кліматична характеристика району: (карта-схема; клімат; середня температура в зимовий, літній час; відносна вологість; число туманних днів; роза вітрів; фоновий стан атмосферного повітря; характеристика водозабору і водостоку; характеристика гідрогеологічних умов).

Ситуаційний план об'єкта.

Загальна характеристика об'єкта (що виробляє, експлуатує і т.д.)

Використання земельних ресурсів.

Витрати сировини та матеріальних ресурсів (метал, будівельні матеріали і т.д.)

Витрати енергоресурсів (електроенергія, газ, вугілля, бензин і т.д.).

Вплив об'єкта на якість атмосферного повітря (характеристика джерел і викидів нормованих речовин в атмосферу (г/с); характеристика викидів в цілому за об'єкт (т/рік); транспорт підприємства).

Данні про водоспоживання та водовідведення (характеристика і якість води, яка споживається; водовідбірних систем; характеристика джерел стічних вод: хімічний, біологічний склад, водневий показник, зважені речовини та ін).

Данні про відходи виробництва.

Рекультивація порушених земель.

Характеристика впливу на навколишнє середовище на кордоні площадки об'єкта: (шумове, вібраційне, електромагнітне).

Потенційні джерела екстремального високого забруднення і система заходів у разі екстремальної ситуації.

Плата підприємства за природокористування.

Данні про дозвіл на газо-, водокористування й викидання відпрацьованої води.

Необхідні природоохоронні заходи.

Корегування даних проводиться періодично за будь-яких змін технології, під час реконструкції підприємств, при освоєнні нової продукції, а також під час здійснення екологічної експертизи.

За результатами перевірки екологічного паспорту підприємства у разі необхідності видається наказ з додатком, в котрому міститься комплекс природоохоронних заходів на підприємстві.

ЗАНЯТТЯ 7. ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬНИХ ТА ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ.

Навчальні питання:

1. Негативний антропогенний вплив на стан земель.

2. Охорона та раціональне використання земель.

3. Охорона лісових ресурсів.

1.Негативний антропогенний вплив на стан земель.

Земля є найціннішим національним багатством України. Від того, наскільки бережливо та любовно ми ставимося до землі, залежить як її життєва сила, так і сила країни в цілому. Цінний родючий шар, який вкриває неродючу материнську породу, називається ґрунтом.

Ґрунт - це органо-мінеральне утворення, сформоване в результаті довготривалого перетворення поверхні шару літосфери у взаємодії з гідросферою, атмосферою та живими організмами під впливом фізичних, хімічних та біологічних процесів.

Ґрунти є основним джерелом отримання продуктів харчування, очищують природні і стічні води, регулюють рослинний покрив та водний баланс Землі.

Основна властивість ґрунту - це родючість, яка обумовлюється значною мірою вмістом в ньому гумусу - продукту розкладу біологічних організмів і органо-мінеральних речовин. Чорноземні ґрунти України характеризуються значним вмістом гумусу і великою родючістю. Але сьогодні їх площі значно зменшуються. В останні десятиріччя в результаті непродуманого використання, нерозумної аграрної політики, витрат ґрунтів під різні види будівництва, кар'єри, полігони, ґрунти знаходяться в стані виснаження. В одній з доповідей ООН сказано, що існування нашої цивілізації поставлено під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, яка щорічно зростає.

Однією із причин втрати земель є розвиток ерозії, тобто порушення ґрунтових процесів, яке веде до здування, змиву чи розмиву верхнього родючого шару ґрунту. В Україні щорічно від ерозії гинуть десятки тисяч гектарів орної землі, що, головним чином, веде до активного яроутворення, зумовленого діяльністю людини. Для створення ґрунтового шару товщиною 18 см природа витрачає 1400-7000 років, а розмив такого шару в результаті ерозії може відбутися за 20-30 років, а часом і за рік. Площа еродованих земель в Україні - 57,4 % території.

Відрізняють кілька типів ерозії ґрунту:

Вітрову (дефляцію) - розвіювання верхніх горизонтів ґрунту під дією сильних вітрів (32 %).

Водну - виражається в розмиві ґрунтів талими, дощовими і зливовими водами та є найбільш небезпечною (22 %).

Технічну - виражається дією транспорту, земляних машин та іншої техніки (3,4 %).

Ерозії сприяють пилові бурі, які набирають значного розмаху в Херсонській, Миколаївській, Одеській і Запорізькій областях. Ерозія активізується також ущільненням та трамбуванням ґрунту колесами і гусеницями важкої військової техніки.

Наступною причиною втрат площ земельного фонду України, особливо в південних районах, є засолення і заболочення, викликані неправильним зрошенням (приблизно 4 млн. га). На поверхні землі у степових районах, в місцях, де проводилося раніше інтенсивне зрошення, утворюються відклади мінеральних солей в результаті випаровування зрошувальних вод, які закупорюють капіляри ґрунту, що приводить до заболочення і засолення.

Крім названих процесів велике занепокоєння викликає інтенсивне забруднення ґрунту - це процес потрапляння в нього різних хімічних речовин, токсикантів, відходів і відпадків господарської діяльності людини в розмірах, які перевищують їx звичайну кількість, необхідну для участі в біологічному круговороті.

Головні джерела забруднення ґрунтів:

- застосування пестицидів та мінеральних добрив;

- промисловість, автотранспорт;

- стічні води, відходи побуту і атмосферне забруднення;

- накопичення у ґрунті радіонуклідів, особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Інтенсивність забруднення ґрунту залежить від:

Потужності джерела викиду

Відстані від джерела викиду.

Направленості вітру та інших факторів.

Так, по мірі віддалення від джерела викиду рівень канцерогенів в ґрунті зменшується, що пояснюється випаданням грубодисперсних пилових частинок з адсорбованими канцерогенами біля джерела викиду, в той час як легкі пилинки переносяться на значні віддалі. В заданій точці виміру враховується сумарне забруднення ґрунту від усіх існуючих джерел.

До основних видів забруднення ґрунту відносяться хімічне, біологічне та матеріальне.

Дуже небезпечним є хімічне забруднення. Згідно з ГОСТ 17.4.1.02-83, який дає класифікацію хімічних речовин для контролю забруднення ґрунтів, хімічні речовини поділяються на три класи небезпечності:

1, (високонебезпечні) - миш'як, кадмій, ртуть, селен, цинк, фтор, бенз(а)пірен;

2. (помірно небезпечні) - бор, кобальт, нікель, молібден, мідь, сурма, хром;

3. (малонебезпечні) - барій, ванадій, вольфрам, марганець, стронцій, ацетофен.

За ступенем забруднення ґрунти поділяються на сильнозабруднені, середньозабруднені і слабкозабруднені.

У сильнозабруднених ґрунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик.

У середньозабруднених ґрунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабкозабруднених ґрунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

Поряд з хімічним існує біологічне забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок накопичення у ґрунті фекалій, побутових, харчових відходів та ін. Біологічне забруднення у свою чергу може бути бактеріологічним, гельмінтологічним, ентомологічним. В якості показників бактеріологічного забруднення ґрунтів використовують титр кишкової палички та титр одного з анаеробів. Гельмінтологічним показником ґрунту є число яєць гельмінтів у 1 кг ґрунту. Ентомологічний показник визначається за наявністю личинок та лялечок мух в 0,25 м2 поверхні ґрунту. Показники біологічного забруднення ґрунтів затверджені Міністерством охорони здоров'я України.

Матеріальне забруднення ґрунту викликане накопиченням у ньому різноманітного брухту, сміття та ін. Посилюється забруднення ґрунтів упаковочними поліетиленовими матеріалами, непридатною побутовою технікою, папером, склом, будівельним сміттям, старими автомобілями та ін. За даними ООН, такі відходи становлять щорічно 500-600кг на душу населення.

Значні втрати земельних ресурсів пов'язані з урбанізацією, в т.ч. промисловим, громадським, а також військовим будівництвом (полігони, бази, аеродроми, військові містечка тощо).

На оборонних об'єктах важливою є проблема охорони надр, які використовуються під створення різних споруд, транспортних комунікацій, захоронення токсичних і радіоактивних відходів, зберігання рідких, газоподібних енергоносіїв у штучних сховищах тощо. В результаті аварійних ситуацій на підземних об'єктах проходить значне забруднення ґрунтів токсичними викидами.

Важливим заходом збереження надр є моніторинг, який включає аналіз даних про стан відвалів, кар'єрів, стан надр і земель, на яких проводилось військове будівництво.

В зв'язку є інтенсивним i зростаючим забрудненням ґрунтів хімічними речовинами розроблені гранично допустимі концентрації (ГДК) деяких шкідливих речовин у ґрунті (додаток 3).

Принцип нормування шкідливих речовин у ґрунті значно відрізняється від принципів, покладених в основу нормування їх для водоймищ, атмосферного повітря і харчових продуктів. Різниця обумовлена тим, що пряме надходження шкідливих речовин через грунт в організм людини невелике, за винятком прямого потрапляння. Хімічні речовини, що знаходяться у ґрунті, надходять в організм людини головним чином через воду, повітря і рослини за біологічним ланцюгом: ґрунт-рослина-тварина-людина. Тому при нормуванні хімічних речовин у ґрунті враховується небезпека вторинного забруднення. При нормуванні ГДК також враховується тип ґрунту, механічний склад, його морфологія тощо. Суворому нормуванню підлягає вміст таких стабільних хімічних речовин, як солі важких металів (свинцю, миш'яку, ртуті), а також мікроелементів (молібден, мідь, цинк, бор, ванадій, та ін.), які використовують в якості міндобрив.

2.Охорона та раціональне використання земель.

Організація системи заходів з охорони земель полягає у:

Дотриманні Земельного кодексу України.

2 Попередженні забруднення земель стічними водами, виробничими та іншими відходами.

3. Відповідності гарнізонних звалищ сміття санітарним нормам.

4. Дотриманні і підтримці в чистоті територій військових частин, містечок.

5. Проведенні заходів з попередження водної і вітрової ерозії ґрунтів, заболочення земель тощо.

6. Дотриманні санітарно-захисних зон для тваринницьких комплексів і підсобних господарств.

7. Обладнанні тваринницьких комплексів і підсобних господарств системами утилізації та знешкодження рідких і твердих відходів.

8. Рекультивації земель при проведенні будівельних, ремонтних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву.

Повсякденною задачею служби екологічної безпеки та всіх причетних до цього підрозділів є санітарна охорона ґрунту від потенційних джерел забруднення земельних ресурсів, до яких відносяться комунальні об'єкти, бази нафтопродуктів і склади ПММ, пункти заправки, парки техніки, підсобні господарства і тваринницькі комплекси, ремонтно-відновлювальні бази та майстерні. Перелічені джерела забруднюють не лише ґрунти, а й воду та атмосферне повітря.

Заходи попередження забруднень навколишнього природного середовища, розглянуті у попередніх розділах, є комплексними і стосуються як охорони атмосферного повітря і вод, так і охорони земель.

Серед заходів санітарної охорони ґрунту важливе місце посідає організація очистки територій військових частин та містечок, тобто збір, видалення, обеззараження та утилізація твердих і рідких господарсько-побутових та виробничих відходів. До числа твердих відходів відноситься домашнє та вуличне сміття, харчові відходи, а також відходи підприємств, майстерень, торгівельних закладів. В середньому за рік на одну людину їх утворюються 250-300 кг. Суворо забороняється неорганізовані звалища сміття. Для його збору повинні бути обладнані бетоновані чи асфальтовані майданчики з контейнерами і огорожею.

Створені сьогодні удосконалені звалища сміття не вирішують проблеми знешкодження та утилізації побутових відходів. В даний час поширюються механізовані методи очистки на спеціальних заводах, призначених для створення оптимальних умов знешкодження і компостування відходів з підтримкою належної вологості і температурного режиму. Гостро стоїть проблема рекультивації звалищ сміття.

Охорона земель у дотриманні ряду організаційних, інженерних заходів, санітарних норм та проектно-будівельних вимог. До останніх відносяться наступні вимоги:

об'єкти підсобних господарств і тваринницьких комплексів необхідно розташовувати на підвищеній місцевості з глибоким заляганням ґрунтових вод, на території, яка не затоплюється паводками і зливовими водами. При цьому віддаленість тваринницьких приміщень від автомобільних і залізничних доріг недержавного значення повинна складати не менше 300 м для рогатої худоби, 500 м для свиней, 100 м для овець, 1000 м для птиці;

розміри санітарно-захисних зон між об'єктами підсобних господарств, тваринницьких комплексів і населеними пунктами повинні складати не менше 300 м для корів, 500 м для свиней;

тваринницькі об'єкти слід розташовувати не ближче 300 м від границі першого поясу зони санітарної охорони підземних джерел водопостачання, а випасання худоби здійснювати не ближче 100 м від границі першого поясу зони санітарної охорони підземних водних джерел;

усі підсобні господарства і тваринницькі комплекси повинні мати споруди для збору та утилізації відходів.

Крім цього, всі господарства повинні бути обладнанні каналізацією для збору рідких нечистот і стічних вод, місцями складання відходів для біотермічного обеззаражування, а також суворо визначеними місцями для утилізації відпаду худоби і звалищ сміття, узгодженими з місцевими органами санітарного нагляду. Де відсутня каналізація та існує підвищена небезпека забруднення земель стічними водами, останні збирають в резервуари-приймачі, заглиблені в землю, стінки яких влаштовані з водонепроникного матеріалу. Вони також повинні мати люки з подвійними щільними кришками для можливості проведення своєчасної очистки резервуару. Туалети з вигрібними ямами влаштовуються не ближче 75 м від житлових приміщень та їдалень. При спорудженні септиків (вигрібних ям) необхідно керуватись наступними нормами для розрахунку об'ємів рідких відходів - 3,25 м³ на одну людину в рік, твердих відходів - 0,73 м³ в рік. Рідкі відходи з неканалізованих районів вивозяться на місця знешкодження, для чого застосуються спеціальні пневматичні автоцистерни.

В результаті діяльності людини утворюються порушені землі, тобто такі, що втратили свою першопочаткову господарську цінність і є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Великі території порушуються в результаті гірничодобувних робіт. Райони “місячного” ландшафту знаходяться в Україні у Криворізькій, Донецькій, Дніпропетровській областях, де розташована велика кількість відвалів, териконів, звалищ.

Згідно з існуючим законодавством порушені землі підлягають рекультивації. Рекультивація земель - це комплекс робіт, спрямованих на відновлення продуктивності та народногосподарської цінності порушених земель, а також на поліпшення умов навколишнього середовища у відповідності з інтересами суспільства (ГОСТ 17.5.2.02 - 83 “Охрана природы. Рекультивация земель. Термины и определения”). Рекультивації підлягають порушені землі всіх категорій, а також прилягаючі земельні ділянки, які повністю або частково втратили продуктивність в результаті діяльності людини. Рекультивація земель є складовою частиною технологічних процесів, які проводяться на цих землях, причому вартість рекультивації входить у собівартість продукції. Етапи рекультивації земель, тобто послідовно виконувані комплекси робіт, полягають у технічній та біологічній рекультивації.

1) Технічна рекультивація полягає у підготовці порушення земель до наступного народногосподарського використання. На технічному етапі рекультивації проводять наступні роботи:

планування (роботи з вирівнювання поверхні порушених земель, виположування схилів, відвалів і бортів кар'єрів згідно з наступним використанням);

формування відкосів (роботи по зменшенню кутів відкосів);

зняття, транспортування і нанесення ґрунтів і родючих порід на землі які рекультивуються;

меліорація території (при необхідності);

будівництво доріг, під'їзних шляхів;

будівництво спеціальних гідротехнічних споруд тощо.

2) Біологічна рекультивація включає комплекс агротехнічних і фітомеліоративних заходів для відновлення родючості порушених земель, до яких відносяться внесення підвищених доз органічних і мінеральних добрив, посів багаторічних бобових культур, посадка дерев та чагарників.

Згідно з ГОСТ 17.5.3.04 -84 “Охрана природы. Земли. Общие требования к рекультивации земель” виконуються вимоги до рекультивації земель за напрямками їх подальшого використання: сільськогосподарського лісогосподарського, водогосподарського, санітарно-гігієнічного та рекреаційного.

Вимоги до рекультивації земель при сільськогосподарському напрямку використання повинні включати:

планування ділянок порушених земель для подальшого ефективного використання сільськогосподарської техніки і виключення розвитку ерозійних процесів;

нанесення родючого шару ґрунту на малопридатні породи;

використання потенційно плодючих земель з проведенням спеціальних агротехнічних заходів при відсутності чи нестачі родючого шару ґрунту;

виконання ремонту ділянок, які рекультивуються;

проведення інтенсивної меліорації з вирощуванням однорічних, багаторічних і бобових культур, веденням меліоративних сівозмін, внесення добрив;

отримання висновків агрохімічної і санітарно-епідеміологічної служб про відсутність токсичних речовин.

Великі площі земель порушуються під час навчань, військових зборів та на полігонах. Тому вони вимагають своєчасного періодичного проведення рекультивації у великих обсягах. Рекультивація земель, порушених внаслідок діяльності військ, найчастіше носить сільськогосподарську направленість, рідше - лісогосподарську.

Вимоги до рекультивації земель при лісогосподарському напрямку використання включають створення насаджень експлуатаційного призначення, планування ділянок, які не допускають розвитку ерозійних процесів, організацію протипожежних заходів з обладнанням водозбірних зон і під'їздів.

Водогосподарська рекультивація проводиться найчастіше у відпрацьованих кар'єрах і включає створення водоймищ різного призначення.

Рекреаційна рекультивація включає створення зон відпочинку для населення недалеко від міст і великих населених пунктів та полягає у плануванні території, будівництві та благоустрої зон рекреації.

Санітарно-гігієнічна рекультивація застосовується для тих об'єктів, які і до порушення були непридатними для народногосподарського використання. Вона полягає у використанні зв'язуючих матеріалів для закріплення поверхні порушених земель, нанесенні екрануючого шару ґрунту з родючих порід на поверхню промислових відвалів, консервації шламовідстійників та інших промислових відвалів, які містять токсичні речовини, закріпленні промислових відвалів технічним, біологічним чи хімічним способами.

3.Охорона лісових ресурсів.

Стан навколишнього природного середовища значною мірою визначається лісистістю території та якісними характеристиками лісів. Україна - малолісна держава; лісистість її території близько 15,6 %. Площа земель лісового фонду складає 10,8 млн. га (з них 9,4 млн. га вкрито лісами). За останні 50 років лісистість країни збільшилась на 4 %, але ліси розміщені нерівномірно і виконують, в основному, водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Нині ліси інтенсивно експлуатуються, гинуть від промислових викидів і пожеж, часто від недбайливого відведення земель під різного роду будівництво з наступною вирубкою лісу. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. га лісових насаджень, впливу радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС зазнали 3,3 млн. га лісу. Вирубка лісового фонду перевищує його відновлення, бо процес відновлення лісу є довготривалим (100-200 років). Обсяги сучасного захисту лісорозведення не забезпечують повного заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Велике занепокоєння викликає інтенсивна експлуатація лісів у Карпатському та Поліському регіонах, де зосереджені основні запаси деревини. Великих збитків завдають лісові пожежі. Багато випадків пожеж в приписаних до Міністерства оборони лісах відбувається під час військових навчань та зборів.

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням при розвитку лісохімічного комплексу, осушення боліт та стихійний розвиток колективного будівництва привів до зниження потенціалу майже на 70 % цінних рослинно-тваринних комплексів і ландшафтів України. Відбувається деградація фонду флори і фауни у всіх регіонах України; площа природно-заповідного фонду України становить всього 2,2 %, що в 2 - 3 рази менше рекомендованої норми.

За народногосподарським значенням, місцерозташуванням та виконуваними функціями всі ліси розподіляють на три групи:

І група - ліси, яки виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні і оздоровчі функції. Ліси заповідників, національних та природних парків, пам'ятники природи тощо;

ІІ група - ліси районів з великою щільністю населення, які мають заборонене та обмежене експлуатаційне значення;

ІІІ група - ліси багатолісових районів, які мають експлуатаційне значення і задовольняють потреби народного господарства у деревині.

В лісах І групи забороняється заготівля деревини і проводяться виключно санітарні рубки та рубки догляду за лісом. До цих лісів відносяться міські ліси, зелени зони навколо населених пунктів, промислових комплексів та виробництв, ліси зон санітарної охорони джерел водопостачання.

Охорона лісових ресурсів - це система науково обґрунтованих біологічних, лісотехнічних, адміністративних, правових та інших заходів, спрямованих на бережливе, раціональне використання і відновлення лісів для посилення їх природоохоронних, господарських та інших корисних природних властивостей. Охорона лісових ресурсів у військах здійснюються у відповідності з Лісовим кодексом України, а також з іншими природоохоронними нормативно-правовими документами, наказами і директивами Міністерства оборони України.

Лісоохоронні заходи полягають в охороні лісу як екологічного комплексу і включають:

протипожежну і санітарну охорону;

охорону лісів від знищення і виснаження;

систему попереджувальних, заборонних, праворегулюючих та зобов'язуючих заходів, які забороняють нераціональну експлуатацію лісових ресурсів;

встановлення найбільш раціонального режиму лісокористування;

захист лісової рослинності від шкідливих впливів;

створення захисних насаджень та зелених зон у населених пунктах, на територіях організацій, військових частин тощо.

За Міністерством оборони України закріплені ліси, які є частиною лісів Державного лісового фонду України. Ведення господарства в цих лісах здійснюються у відповідності з вимогами Лісового кодексу України та наказів МО України. Безпосередньо веденням господарства в них займаються військові лісгоспи або лісництва. На начальників військових лісгоспів (лісництв) і командирів частин у зоні їх діяльності покладається охорона лісів від пожеж, самовільних вирубок, інших лісопорушень, проведення відпуску лісу, організація побічного користування і відновлення лісових ресурсів.

Відпуск лісу в закріплених за військовими лісгоспами лісах проводиться за дотриманням діючих Правил відпуску деревини, інструкцій та настанов. Розмір лісу по лісгоспу не повинен перевищувати встановленої для нього лісовпорядкуванням розра-хункової лісосіки. Забороняється вирубка лісу без лісорубочного квитка, який виписується військовим лісгоспом і є документом, що дає право на вирубку.

При видачі квитків та вирубку і на побічне користування військові лісгоспи повинні довести до користувачів встановлені командиром військової частини, начальником гарнізону умови допуску робітників до робочих місць, термін проведення робіт, маршрути пересування транспорту, способи вивезення деревини.

Військові частини, дислоковані на території військового лісгоспу, повинні:

організувати охорону лісу на технічних територіях, а також на лісових ділянках, які передані під охорону військовим частинам;

забезпечити охорону лісів від пожеж та самовільних вирубок під час навчань та стрільб;

своєчасно попереджувати військові лісгоспи про проведення занять з бойової стрільби і виконання підривних робіт;

узгоджувати з військовими лісгоспами місця прокладки шляхів для колон транспорту та техніки, відкриття учбових бліндажів та інші заходи які проводяться військовими частинами за межами полігонів і які можуть завдати шкоди лісовому господарству;

надавати допомогу військовим лісгоспам у виконанні лісогосподарських робіт, в охороні лісів;

надавати можливу посильну допомогу в гасінні лісових пожеж у порядку, встановленому Статутом гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України.

Частину мисливських угідь в Україні складають військові мисливські угіддя, на яких проживає велика кількість цінних видів тварин, багато з яких занесені до Червоної книги і знаходяться під загрозою зникнення. У військових мисливських товариствах трапляється немало випадків браконьєрства, полювання без ліцензії. Серед порушників чимало військовослужбовців, особливо із складу військових частин, дислокованих на території військових лісгоспів, або сусідніх з ними.

ЗАНЯТТЯ 8. ДЖЕРЕЛА І НАСЛІДКИ ЗАБРУДНЕННЯ НАДР.

Навчальні питання:

1. Речовинний склад забруднювачів.

2. Методи визначення забруднювачів.

3. Очистка ґрунтів.

1.Речовинний склад забруднювачів.

До основних антропогенних факторів розвитку екологічної кризи в Україні належать передусім великі промислові комплекси -- ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельних просторів і водночас найпотужніші джерела практично всіх видів забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентровані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: у Донецькій області, Центральному Придніпров'ї, Криворіжжі, Прикарпатті, Керчі, Маріуполі, більшості обласних центрів. Серед цих об'єктів найнебезпечнішими забруднювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні й машинобудівні заводи, кар'єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства

Головні джерела забруднення ґрунтів:

- застосування пестицидів та мінеральних добрив;

- промисловість, автотранспорт;

- стічні води, відходи побуту і атмосферне забруднення;

- накопичення у ґрунті радіонуклідів, особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Інтенсивність забруднення ґрунту залежить від:

Потужності джерела викиду

Відстані від джерела викиду.

Направленості вітру та інших факторів.

Так, по мірі віддалення від джерела викиду рівень канцерогенів в ґрунті зменшується, що пояснюється випаданням грубодисперсних пилових частинок з адсорбованими канцерогенами біля джерела викиду, в той час як легкі пилинки переносяться на значні віддалі. В заданій точці виміру враховується сумарне забруднення ґрунту від усіх існуючих джерел.

До основних видів забруднення ґрунту відносяться хімічне, біологічне та матеріальне.

Дуже небезпечним є хімічне забруднення. Згідно з ГОСТ 17.4.1.02-83, який дає класифікацію хімічних речовин для контролю забруднення ґрунтів, хімічні речовини поділяються на три класи небезпечності:

(високонебезпечні) - миш'як, кадмій, ртуть, селен, цинк, фтор, бенз(а)пірен;

(помірно небезпечні) - бор, кобальт, нікель, молібден, мідь, сурма, хром;

(малонебезпечні) - барій, ванадій, вольфрам, марганець, стронцій, ацетофен.

Клас небезпеки встановлюється за показниками.

Таблиця Показники та класи небезпеки хімічних речовин

Показник	Норми концентрації
	1 клас	2 клас	3 клас
Токсичність, ЛД50	До 200	200-1000	Понад 1000
Персистентність в ґрунті, міс.	Понад 12	6-12	Менше 6
ГДК в ґрунті, мг/кг	Менше 0,2	0,2-0,5	Понад 0,5
Персистентність в рослинах, міс.	3 і більше	1-3	Менше 1

За ступенем забруднення ґрунти поділяються на сильнозабруднені, середньозабруднені і слабкозабруднені.

У сильнозабруднених ґрунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик.

У середньозабруднених ґрунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабкозабруднених ґрунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

При нераціональному землекористуванні повсюдно проходить хімізація і токсифікація ґрунтів, тобто забруднення хімічними сполуками. На великі площі поширюються викиди промислових підприємств та об'єктів сільськогосподарського виробництва, які розсіюються на значні відстані та, потрапляючи в грунт, створюють нові сполуки хімічних елементів. З ґрунту ці речовини в результаті різних міграційних процесів можуть потрапити в організм людини. З промисловими твердими відходами в грунт поступають найрізноманітніші метали (залізо, мідь, алюміній, свинець, цинк) та інші хімічні забруднювачі, в т. ч. мікроелементи, органічні та неорганічні сполуки. Велика кількість токсикантів потрапляє в грунт з вихлопами автомобільного транспорту. Разом із кислотними дощами проникають в грунт великі кількості слабкого розчину сірчаної кислоти.

Грунт характеризується здатністю накопичувати радіоактивні речовини, які поступають в нього з радіоактивними відходами ядерних, енергетичних та інших реакторів із регенераційних установок лабораторій, медичних закладів, які використовують радіоізотопи, а також з атмосферними радіоактивними опадами після ядерних випробувань. Багато радіонуклідів надійшло в грунт під час аварії на Чорнобильській АЕС.

До числа хімічних сполук, які забруднюють ґрунти, відносяться і канцерогенні речовини - хімічні, фізичні і біологічні речовини, які відіграють суттєву роль у виникненні пухлинних захворювань живих організмів. Найбільше поширені такі канцерогени, як поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ). До цієї групи входять до 200 речовин, в т. ч. бенз(а)пірен, який характеризується високою канцерогенністю. Основні джерела забруднення ґрунту у військах канцерогенними речовинами - вихлопні гази автотранспорту, бойової техніки, літаків; продукти неповного згоряння при роботі котельних установок тощо.

В зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу зростає потенційна небезпека забруднення ґрунтів у сільській місцевості. Хімізація сільського господарства передбачає використання великої кількості добрив і пестицидів.

Наявність їх в ґрунті має негативний вплив на продукцію сільського господарства, оскільки накопичується в ній (особливо нітрати).

Поряд з хімічним існує біологічне забруднення ґрунтів, яке виникає внаслідок накопичення у ґрунті фекалій, побутових, харчових відходів та ін. Біологічне забруднення у свою чергу може бути бактеріологічним, гельмінтологічним, ентомологічним. В якості показників бактеріологічного забруднення ґрунтів використовують титр кишкової палички та титр одного з анаеробів. Гельмінтологічним показником ґрунту є число яєць гельмінтів у 1 кг ґрунту. Ентомологічний показник визначається за наявністю личинок та лялечок мух в 0,25 м² поверхні ґрунту. Показники біологічного забруднення ґрунтів затверджені Міністерством охорони здоров'я України.

Оціночні показники санітарного стану ґрунтів наведені у табл.

Таблиця Оціночні показники санітарного стану ґрунтів

Грунт	Число личинок та лялечок мух	Число яєць гельмінтів	Титр калі	Титр анаеробів	Санітарне число
Чистий	0	0	1 і вище	0,1 і вище	0,98-1
Мало забруднений	Одиниці	До 10	1-0,01	0,1-0,001	0,85-0,98
Забруднений	10-25	11-100	0,01-0,001	0,001-0,0001	0,7-0,85
Сильно забруднений	25	Понад 100	0,001 і менше	0,0001 і менше	0,7 і менше

Матеріальне забруднення ґрунту викликане накопиченням у ньому різноманітного брухту, сміття та ін. Посилюється забруднення ґрунтів упаковочними поліетиленовими матеріалами, непридатною побутовою технікою, папером, склом, будівельним сміттям, старими автомобілями та ін. За даними ООН, такі відходи становлять щорічно 500-600 кг на душу населення.

Значні втрати земельних ресурсів пов'язані з урбанізацією, в т.ч. промисловим, громадським, а також військовим будівництвом (полігони, бази, аеродроми, військові містечка тощо).

Забруднення ґрунтів щорічно зростає і у військах, зокрема при утриманні:

баз і складів ПММ;

військових аеродромів;

ремонтних підприємств і об'єктів;

недотримання вимог екологічної безпеки під час проведення заходів бойової і оперативної підготовки військ.

Становище може погіршитися у зв'язку із конверсією оборонної промисловості, ліквідацією ракетно-ядерної зброї, транспортуванням та утилізацією високотоксичних компонентів ракетного палива, застарілих видів військової продукції і боєприпасів, відходів військового виробництва.

Для потреб Міністерства оборони України виділяються великі земельні ділянки. Ці, відчужені від сільськогосподарських угідь землі, використовуються в більшості випадків нераціонально, їx забудову проводять неекономно, без подальшої рекультивації земель. Землі продовжують забруднюватися, сміттям, будівельними відходами, металобрухтом тощо (особливо під час навчань).

Надзвичайно важливо організовувати моніторинг земель, тобто систематичне спостереження за їхнім станом, що дасть можливість контролювати ступень деградації ґрунтів, їх забруднення, а також загальний стан забруднення земель регіону.

На оборонних об'єктах важливою є проблема охорони надр, які використовуються під створення різних споруд, транспортних комунікацій, захоронення токсичних і радіоактивних відходів, зберігання рідких, газоподібних енергоносіїв у штучних сховищах тощо. В результаті аварійних ситуацій на підземних об'єктах проходить значне забруднення ґрунтів токсичними викидами.

Важливим заходом збереження надр є моніторинг, який включає аналіз даних про стан відвалів, кар'єрів, стан надр і земель, на яких проводилось військове будівництво.

В зв'язку є інтенсивним i зростаючим забрудненням ґрунтів хімічними речовинами розроблені гранично допустимі концентрації (ГДК) деяких шкідливих речовин у ґрунті.

Принцип нормування шкідливих речовин у ґрунті значно відрізняється від принципів, покладених в основу нормування їх для водоймищ, атмосферного повітря і харчових продуктів. Різниця обумовлена тим, що пряме надходження шкідливих речовин через грунт в організм людини невелике, за винятком прямого потрапляння. Хімічні речовини, що знаходяться у ґрунті, надходять в організм людини головним чином через воду, повітря і рослини за біологічним ланцюгом: ґрунт-рослина-тварина-людина. Тому при нормуванні хімічних речовин у ґрунті враховується небезпека вторинного забруднення. При нормуванні ГДК також враховується тип ґрунту, механічний склад, його морфологія тощо. Суворому нормуванню підлягає вміст таких стабільних хімічних речовин, як солі важких металів (свинцю, миш'яку, ртуті), а також мікроелементів (молібден, мідь, цинк, бор, ванадій, та ін.), які використовують в якості міндобрив.

2.Методи визначення забруднювачів.

У світі широко використовується близько 60 тис. хімічних речовин, та пише кілька сотень із них досить повно досліджено. (З доповіді Міжнародної комісії з довкілля «Наше спільне майбутнє» (1989)).Частина біосфери, охоплена впливом діяльності людини, її технічних засобів, об'єктів, які працюють або споруджуються, називається техносферою. Вона почала формуватись у XVIII-XIX ст. водночас із бурхливим розвитком науки та техніки й до другої половини XX ст. стала силою планетарного масштабу. Це пов'язано з активізацією діяльності людини й появою нових факторів негативного впливу на природу: розвиток атомної енергетики, розробка нових видів озброєнь, хімізація сільського господарства, подальший розвиток усіх видів транспорту, гірничодобувної, металургійної промисловості, машинобудування та освоєння космічного простору. В результахі збільшилося забруднення всіх компонентів довкілля - повітря, води, ґрунтів, продуктів харчування. В біосфері почалися процеси міграції речовин, спричинені виробничою діяльністю людини, утворився третій вид кругообігу речовин у природі (крім геологічного й біологічного) - технологічний. Виникла необхідність детально вивчати, класифікувати різні техногенні забруднення довкілля, передбачати їх, уміти запобігати їм, зменшувати, нейтралізувати, нарешті, боротися з наслідками різних негативних дій людини на природу. Це зумовило розвиток багатьох нових напрямів у сфері прикладної екології, які узагальнено називають «техноекологією».

Основні техногенні забруднювачі природного середовища - це різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидаються в атмосферу об'єктами енергетики, промисловості й, радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випромінювання та поля, шуми й вібрації, «збагачені» шкідливими хімічними сполуками промислові стоки, комунальні й побутові відходи, хімічні речовини (передусім пестициди й мінеральні добрива), що у величезній кількості використовуються в сільському господарстві, нафтопродукти.

Сьогодні довкілля забруднюють більше ніж 7 тис. хімічних сполук, що виділяються в процесі промислового виробництва, багато з яких - токсичні, мутагенні й канцерогенні.

До найпоширеніших і найнебезпечніших забруднювачів повітря належать діоксид азоту, бензол, води -- пестициди, нітрати (солі азотної кислоти), ґрунту -- поліхлоровані дифеніли, соляна кислота. Кількість техногенних забруднювачів зараз величезна й, на жаль, продовжує зростати. Особливу небезпеку становлять важкі метали, які дедалі в більшій кількості нагромаджуються в ґрунті, воді й продуктах харчування.

Щорічно: в результаті згоряння палива в атмосферу планети викидається приблизно 22 млрд. т діоксиду вуглецю й 150 млн. т сірчистих сполук; світова промисловість скидає в річки понад 160 км3 шкідливих стоків; у ґрунти вноситься близько 500 млн. т мінеральних добрив і 4 млн. т пестицидів. За останні 50 років використання мінеральних добрив збільшилося в 45 разів, а отрутохімікатів -- у 10 разів, і хоча врожайність при цьому підвищилася тільки на 15-- 20 %, проте в багато разів зросла забрудненість природних вод, ґрунтів і продуктів харчування.

У найзагальнішому вигляді забруднювачі й забруднення довкілля класифікуються так:

- за походженням - механічні, хімічні, фізичні, біологічні; матеріальні, енергетичні;

- за тривалістю дії - стійкі, нестійкі, напівстійкі, середньої стійкості;

- за впливом на біоту - прямої й непрямої дії;

- за характером - навмисні (заплановані), супутні, аварійно-випадкові.

Механічні забруднювачі -- це різні тверді частинки або предмети (викинуті як непотрібні, відпрацьовані, невикористані) на поверхні Землі, в ґрунтах, воді, в Космосі (пил, уламки машин та апаратів).

Хімічні забруднювачі - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи та сполуки штучного походження, які надходять у біосферу й порушують природні процеси кругообігу речовин та енергії (особливо небезпечні - хімічна зброя).

Фізичні забруднення - це зміни теплових, електричних, електромагнітних, гравітаційних, світлових, радіаційних полів у природному середовищі, шуми, вібрації, які створює людина.

Біологічні забруднення - поява в природі в результаті діяльності людей нових різновидів живих організмів (наприклад, вірусу СНІДу), підвищення патогенності паразитів та збудників хвороб, а також спровоковане людиною катастрофічне розмноження окремих видів (наприклад, унаслідок необґрунтованої інтродукції, порушень карантину тощо).

До матеріальних належать різні атмосферні забруднення, стічні води, тверді відходи, до енергетичних -- теплові викиди, шуми, вібрації, електромагнітні поля, ультразвукове, інфразвукове, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове, іонізуюче, електромагнітне випромінювання.

До стійких належать забруднювачі, які довго зберігаються в природі (пластмаси, поліетилени, деякі метали, скло, радіоактивні речовини з великим періодом напіврозпаду тощо).

Нестійкі забруднювачі швидко розкладаються, розчиняються, нейтралізуються в природному середовищі під впливом різних факторів і процесів.

Навмисні забруднення -- це умисні (заборонені) протизаконні викиди й скиди шкідливих відходів виробництва у водні об'єкти, повітря й на земельні ділянки, цілеспрямоване знищення лісів, пасовиськ, перевилов риби, браконьєрство, утворення кар'єрів, неправильне використання земель, природних вод і т. д.

Супутні забруднення -- це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери в окремих районах, регіонах планети в цілому в результаті діяльності людини (спустелювання, висихання боліт, зникнення малих річок, поява кислотних дощів, парникового ефекту, руйнування озонового шару).