Экология

Нижче наведено короткі характеристики найбільш поширених і небезпечних забруднювачів довкілля.

Оксид вуглецю (СО), або чадний газ, не має кольору й запаху, утворюється в результаті неповного згоряння кам'яного вугілля, природного газу, деревини, нафти, бензину. Якщо в повітрі міститься 1 % СО, то це вже негативно впливає на біоту, а 4 % для багатьох видів є летальною дозою. Один автомобіль викидає в повітря близько 3,65 кг СО за добу; щільність потоків автомобілів на основних магістралях Києва сягає 50--100 тис. машин за добу, щогодинний викид у повітря СО становить 1800--2000 кг.

Оксиди азоту, що в 10 разів небезпечніші для людини, ніж СО, викидаються в повітря переважно підприємствами, які виробляють азотну кислоту й нітрати, анілінові барвники, целулоїд, віскозний шовк, а також паливними агрегатами ТЕС і ТЕЦ, металургійними заводами й спричинюють утворення кислотних дощів. На територіях, що межують із основними автомагістралями Києва (10--30 км), концентрації NО2 в 10 -- 30 разів перевищують гранично допустимі (ГДК), бензпіренів -- у 3--10 разів.

Аміак (МН3), що застосовується для виробництва, зокрема азотної кислоти, подразнює дихальні шляхи людей і тварин.

Шкідливі вуглеводні (ароматичні, парафіни, нафтени, бензпірени) містяться у вихлопних газах автомобілів (недосконалість процесів згоряння бензину в циліндрах двигунів), картерних газах, випарах бензинів. Дуже шкідливі також сажа (оскільки добре адсорбує забруднювачі), ненасичені (олефінові) вуглеводні (етилен та інші), які становлять 35 % загальної кількості вуглеводневих викидів і є однією з причин утворення смогів -- фотохімічних туманів у містах-гігантах. У вихлопних газах автомобілів міститься близько 200 шкідливих компонентів, найнебезпечніші з яких -- бензпірени, оксиди азоту, сполуки свинцю та ртуті, альдегіди.

Діоксид сірки (SО2), або сірчистий газ, виділяється під час згоряння палива з домішкою сірки (вугілля, нафта), переробки сірчаних руд, горіння териконів, виплавляння металів.

Триоксид сірки (SО3), або сірчаний ангідрид, утворюється внаслідок окиснення SО2 в атмосфері під час фотохімічних і каталітичних реакцій і є аерозолем або розчином сірчаної кислоти в дощовій воді, яка підкислює ґрунти, посилює корозію металів, руйнування гуми, мармуру, вапняків, доломітів, спричинює загострення захворювань легень і дихальних шляхів. Нагромаджується в районах хімічної, нафтової й металургійної промисловості, ТЕЦ, цементних і коксохімічних заводів. Украй шкідливий також і для рослин, оскільки легко засвоюється ними й порушує процеси обміну речовин і розвитку.

Сірководень (Н2S) і сірковуглець (СS2) викидаються в повітря окремо й разом з іншими сірчистими сполуками, але в менших кількостях, ніж SО2, підприємствами, які виробляють штучне волокно, цукор, а також нафтопереробними й коксохімічними заводами. Характерна ознака цих забруднювачів -- різкий, неприємний, подразнювальний запах. Мають високу токсичність (у 100 разів токсичніші, ніж SО2). В атмосфері Н2S повільно окиснюється до SО3. Потрапляє в атмосферу також у районах діяльності вулканів. Крім того, в природних умовах сірководень -- це кінцевий продукт сульфатредукуючих бактерій -- на дні боліт і річок, озер, морів і навіть у каналізаційних системах.

Сполуки хлору з іншими елементами концентруються навколо хімічних заводів, які виробляють соляну кислоту, пестициди, цемент, суперфосфат, оцет, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду, органічні барвники тощо. В атмосфері містяться у вигляді молекулярного хлору й хлористого водню.

Сполуки фтору з іншими елементами нагромаджуються в районах виробництва алюмінію, емалі, скла, кераміки, фарфору, сталі, фосфорних добрив. У повітрі вони містяться у вигляді фтористого водню (НР) або пилуватого флюориту (СаР2). Сполуки фтору надзвичайно токсичні, до них дуже чутливі комахи. Фтор нагромаджується в рослинах, а через рослинний корм -- в організмі тварин.

Свинець (РЬ) -- токсичний метал, який міститься у вихлопних газах автомобілів, свинцевих фарбах, матеріалах покриттів, ізоляцій електрокабелів і водопроводів, різних прокладок та ін.

В організмі людини міститься в середньому близько 120 мг свинцю, який розподілений по всіх органах, тканинах, кістках. Із кісток він виводиться дуже повільно (десятки років)! Органічні сполуки свинцю надходять в організм людини крізь шкіру, слизові оболонки, з водою та їжею, а неорганічні -- дихальними шляхами. Сьогодні житель великого міста щодня вдихає близько 20 м3 повітря з вихлопними газами, до компонентів яких належить свинець, отримує його з їжею (до 45 мкг), і в організмі затримується до 16 мкг свинцю, котрий проникає в кров і розподіляється в кістках (до 90 %), печінці й нирках. Іноді загальна кількість свинцю в організмі городянина становить 0,5 г і більше, тоді як його ГДК в крові -- 50--100 мкг/100 мл.

Кадмій (Сd) -- одна з найотруйніших речовин. Його ГДК -- 0,001 мг/л.

Так, у 1956 р. в Японії тяжке захворювання кісток, відоме як ітай-ітай, було викликане хронічним отруєнням людей кадмієм, що містився в рисі. Цей рис вирощувався неподалік гірничодобувного комбінату, який сильно забруднював околиці відходами з умістом кадмію. В організм японців, котрі мешкали поблизу, щодня потрапляло до 600 мкг цієї отрути!

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у наш час у США щодоби в організм дорослої людини потрапляє майже 50--60 мкг кадмію, у Швеції -- 15--20, в Японії -- до 80 мкг. Рятує лише те, що основна маса кадмію виводиться з організму дуже швидко, а залишається всього близько 2 мкг (за добу). Підвищений уміст кадмію спостерігається в морських фосфоритах, морських рослинах і кістках риб, у деяких поліметалічних рудах. Нагромаджується він у золі під час спалювання сміття на звалищах.

Ртуть (Нg) -- високотоксична речовина, особливо ртутьорганічні сполуки -- метилртуть, етилртуть та ін. В довкілля потрапляє з відпрацьованих люмінесцентних ламп, батарейок тощо.

«Нові» забруднювачі, винайдені людиною, яких природа раніше не знала й не мала часу підготувати до них екосистеми, за своєю фізико-хімічною структурою чужі всьому живому й не можуть перероблятися, втягуватися в обмінні процеси. До таких небезпечних забруднювачів належать поліхлорбіфеніли (ПХБ), полібромні біфеніли (ПББ), поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ) -- їх виробляють понад 600 видів, нітрозоаміни, вінілхлориди (містяться в різних плівках, поліетиленових упаковках, пакетах, трубах), майже всі синтетичні пральні порошки. Більшість із цих речовин є канцерогенними, вони впливають на генетичний апарат людей. Прихований період хвороб (а це дуже небезпечно!) від отруєння такими речовинами становить 10--15 років.

Якщо не вжити термінових заходів до зменшення забруднень довкілля, то, за розрахунками спеціалістів, через 50 років, зважаючи на зростання виробництва, вміст оксиду заліза в ґрунтах і водах планети подвоїться, сполук цинку й свинцю збільшиться в 10 разів, ртуті, кадмію, стронцію -- в 100, арсену (миш'яку) -- в 250 разів!

Важливо наголосити: за сучасних умов атмосферне повітря, води, ґрунти водночас забруднюються кількома шкідливими речовинами. Кожна з них, узята окремо, може мати концентрацію, меншу за ГДК (тобто не становить небезпеку для здоров'я), але сукупна дія всіх забруднювачів дає сильний негативний ефект, як і в разі, коли набагато перевищується ГДК якого-небудь токсиканта. Це явище називають ефектом підсумовування дії шкідливих речовин, або синергічним ефектом. Прикладом може бути сукупна сильна негативна дія діоксиду сірки й сірководню, ацетону й фенолу, ацетальдегіду й вінілацетату, діоксиду азоту й формальдегіду, сірчистого газу й діоксиду азоту, суміші сильних кислот (НС1, Н2SO4, Н2PO3), метанолу й етанолу, «помірної» радіації й деяких важких металів, радіації й пестицидів, радіації й шуму.

Методи визначення якості та обсягів забруднень. Для з'ясування, ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта, токсиканта) на біоту й здоров'я людини, оцінки шкідливості забруднювачів і міри їхньої небезпечності, проведення екологічних експертиз довкілля в межах районів, регіонів чи окремих об'єктів Сьогодні в усьому світі використовують такі поняття, як гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди (ГДВ) і скиди (ГДС), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), ступінь екологічної витривалості ландшафту (СЕВЛ), максимально допустимий рівень забруднення (МДРЗ), кризова екологічна ситуація (КЕС), санітарно-захисні зони (СЗЗ) та ін.

Гранично допустимі концентрації визначаються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на підставі результатів складних комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей, добутих під час і після різних аварій і катастроф на виробництвах, воєн, стихійних лих, із використанням матеріалів тривалих медичних спостережень на шкідливих підприємствах.
Використовують два нормативи ГДК шкідливих речовин:

1) максимальна разова доза, яка не викликає рефлекторних реакцій у людини;

2) середньодобова ГДК -- максимальна доза, що не шкідлива для людини в разі тривалої (впродовж місяців, років) дії.

За даними ВООЗ, у чистому й здоровому довкіллі продуктивність праці підвищується на 10--15 %. Людині, яка перебуває в зеленій зоні, для відновлення сил після важкого робочого дня потрібно на 60 % менше часу, ніж в індустріальному місті.

В Україні стан довкілля контролюється кількома відомствами. Основний контроль здійснюється Міністерством екології і природних ресурсів, Міністерством охорони здоров'я, санітарно-епідеміологічними службами, гідрометслужбою та їхніми відділами в областях і районах, а додатковий контроль -- службами комунального господарства, рибнагляду, геології та охорони надр, товариствами охорони природи, «зеленими» організаціями.

В основу нормування всіх забруднювачів покладено визначення ГДК у різних середовищах. У нормативних документах різних країн ГДК забруднювачів у воді, повітрі й фунтах, на жаль, часто відрізняються, хоча й неістотно (за рідкісним винятком, наприклад, норми вмісту діоксинів).

ГДК полютанта -- це такий його вміст у природному середовищі, за якого не знижується працездатність і не погіршується самопочуття людей, не завдається шкода їхньому здоров'ю в разі постійних контактів, а також відсутні небажані негативні наслідки для нащадків.

Визначаючи ГДК, ураховують не лише ступінь впливу полютанта на здоров'я людей, а й також його дію на свійських і диких тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Новітні дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливу канцерогенів та іонізуючої радіації немає. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, шкідливі.

За наявності в повітрі або воді кількох забруднювачів їхня сукупна концентрація має не перевищувати одиницю (1).

Для визначення максимальної разової ГДК використовують різні високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини в разі короткочасних контактів (вимірювання біопотенціалів головного мозку, реакції ока тощо). Для з'ясування наслідків тривалих впливів полютантів проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного граничного значення коефіцієнт запасу, який знижує ГДК ще в кілька разів.

Для різних середовищ значення ГДК одних і тих самих токсикантів різні, як і максимальні разові та середньодобові ГДК одних і тих самих забруднювачів.

На сьогодні визначено близько 3 тис. ГДК для забруднювачів води (близько 1500), повітря (близько 1000) і ґрунтів (близько 300), що найчастіше трапляються в оточенні людини, хоча необхідно знати принаймні 20 тис. ГДК різних забруднювачів, які виробляє людина й які негативно впливають на її здоров'я та існування.

Якщо жабу кинути в посудину з гарячою водою, вона намагатиметься виплигнути звідти різким стрибком. Та коли посадити жабу в посудину з холодною водою й повільно її нагрівати, жаба загине, не помітивши поступового зростання температури... Як би й нам не опинитися в становищі жаби, що не помітила перегріву. (О. В. Яблоков).

Для того щоб, за законом про охорону довкілля, контролювати якість димогазових викидів різних підприємств і об'єктів, здійснюються обов'язкова інвентаризація всіх джерел забруднення атмосфери, їх екологічна паспортизація й періодична екологічна експертиза. Перевіряється відповідність затвердженим екологічним стандартам розмірів санітарно-захисних зон (їх п'ять класів -- завширшки від 5--50 до 1000 м і більше, залежно від ступеня небезпечності токсикантів, які викидаються підприємством), їхнього стану, стану очисних установок, ефективності їхньої роботи тощо.

Оцінюючи екологічні ситуації при складанні екологічних карт, використовують такі поняття, як екологічне навантаження, рівень техногенного навантаження.

Розрізняють кілька видів екологічних ситуацій: критичні (кризові), складні, помірної складності, близькі до нормальних (початково негативні) та нормальні (умовно нормальні).

Наприклад, кризові екологічні ситуації склалися в 30-кілометровій зоні навколо Чорнобильської АЕС, в Аральському та Азовському морях, містах Нижній Тагіл, Ангарськ, Кемерово, Єреван, Донецьк, Дніпродзержинськ, Лисичанськ, Луганськ. У складних екологічних ситуаціях перебувають Москва, Київ, Ялта, Одеса, Кривий Ріг, Нікополь, більшість обласних центрів України та ін.

Близькі до нормальних екологічні ситуації складаються в районах, де концентрація промисловості й населення на 1 км2 ландшафту найменша, а природні ресурси вичерпані на 40--50 % (Карпати, Полісся).

Ш Контроль шумових, вібраційних та електромагнітних забруднень. Під шумом розуміють усі неприємні й небажані звуки та їх поєднання, які заважають нормально працювати, сприймати необхідні звукові сигнали, відпочивати. Шум -- одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища. Адаптація до нього практично неможлива. Шумове забруднення підлягає обов'язковому жорсткому контролю.

Звукові хвилі, або звук, -- це механічні коливання, які поширюються у твердих, рідких і газоподібних середовищах. До найважливіших фізичних характеристик звуку належать: швидкість, звуковий тиск, інтенсивність звуку та його спектральний склад. У зв'язку зі слуховими відчуттями, що викликаються чутними звуками, користуються такими характеристиками, як гучність звуку, його висота й тембр.

Інтенсивність, або сила, звуку визначається зміною звукового тиску в навколишньому повітряному середовищі (це енергетична характеристика), а гучність звуку, тобто міра сили слухового відчуття, залежить також і від частоти звуку. Звуковий діапазон частоти, який сприймає вухо людини, становить 16 Гц--20 кГц (чутний звук). Звукові коливання з частотою, нижчою за 16-- 20 Гц, називають інфразвуковими, вищою за 20 кГц -- ультразвуковими.

Спектр -- це складові звуку, прості гармоніки коливань, які мають певну частоту, фазу та амплітуду.

Рівень звукового тиску виражає сукупний тиск складних звуків, а октавні слухові рівні визначають частину різних частотних смуг спектра.

Для визначення рівня звукового тиску розроблено логарифмічну шкалу, кожен ступінь якої відповідає зміні інтенсивності шуму в десять разів і називається белом (Б) на честь винахідника телефону американського вченого А. Белла. На практиці використовують зручнішу одиницю -- децибел (дБ), яка в десять разів менша від бела. Для вимірювання інтенсивності шуму розроблено спеціальні прилади -- шумоміри.

Збільшення якоїсь частоти вдвоє сприймається нами як підвищення тону звуку на певну величину (октаву). Звичайна розмова між людьми ведеться в межах частот 250 Гц--10 кГц та інтенсивності звуку приблизно 30--60 дБ.

Як і для хімічних забруднювачів, установлено нормативи шумів. Допустимим вважається такий шум, тривала дія якого не спричинює зниження гостроти сприйняття звуку й забезпечує задовільну розпізнаваність мови на відстані 1,5 м від того, хто говорить. Допустимі межі в різних мовах становлять 45-85 дБ.

Унормовано також шумові характеристики місць перебування людей. Наприклад, рекомендуються такі діапазони звукового тиску всередині приміщень: для сну, відпочинку -- 30--45 дБ; для розумової праці -- 45--55; для лабораторних досліджень, роботи з персональним комп'ютером -- 50--65; для виробничих цехів, магазинів, гаражів -- 56--70 дБ.

Шум тим небезпечніший, чим вища тональність звуків. Так, низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди органові слуху не завдають, а високочастотні стають небезпечними вже за рівня 75--80 дБ.

Останнім часом проблемі шуму надають великої ваги. Є багато способів боротьби з ним: використання шумопоглинальних екранів, фільтрів, матеріалів, зміна технології виробництва, запровадження безшумних механізмів і деталей, зміна режиму, динаміки та особливостей транспортних потоків у містах.

Вібрації -- це механічні коливання, що виникають під час роботи різних технічних пристроїв, вузлів, агрегатів. У техніці розрізняють корисну й шкідливу вібрації. Корисна вібрація збуджується навмисне спеціальними вібраційними машинами й використовується, наприклад, під час укладання бетону, трамбування, штампування й т. д. Шкідлива вібрація виникає спонтанно, під час циклічної роботи будь-яких механізмів.

Значення вібрацій як фактора забруднення природного середовища залежить від їхньої потужності й частоти. Слабкі вібрації помітної шкоди біоті й довкіллю не завдають. Навпаки, в деяких випадках вони стимулюють розвиток рослин і тварин, використовуються в медицині (наприклад, під час масажу). Сильні вібрації, як шкідливі, так і корисні, з технічного погляду, негативно впливають на довкілля й біоту, в тому числі й на людину.

Електромагнітні поля.Інтенсивний розвиток електроніки й радіотехніки призвів до забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями. Головне їхнє джерело -- радіо-, телевізійні й радіолокаційні станції та центри, високовольтні лінії електропередач і підстанції, електротранспорт, телевізори й комп'ютери (особливо -- телевізійні зали, студії, комп'ютерні центри, де зосереджено багато цієї техніки).

Останніми роками в країнах, де дуже широко використовується теле- й комп'ютерна техніка, помітно зросла захворюваність осіб, які протягом тривалого часу працювали з нею. Тому переглядаються й стають жорсткішими нормативи режиму роботи, застосовуються спеціальні захисні екрани, сітки тощо. Та, незважаючи на це, виявляється дедалі більше даних про різні негативні дії комп'ютерів на здоров'я людини, які необхідно вивчати, нормувати і обов'язково враховувати в майбутньому. Зокрема, персональні ЕОМ і відеотермінали -- це джерела м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, електромагнітного випромінювань. Крім того, ЕОМ -- джерело утворення магнітних полів і, в разі тривалої роботи, -- значної іонізації повітря.

II Екологічний моніторинг. У зв'язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, оцінках становища в цілому. Контролюються екологічні умови як навколо окремих об'єктів-забруднювачів, так і в межах районів, регіонів, континентів, усієї планети. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень і операцій, яку назвали екологічним моніторингом.

Основна мета моніторингу -- об'єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджуваних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання її ресурсів.

У 1975 р. під егідою ООН створено глобальну систему моніторингу.

Найважливіші питання екологічного моніторингу:

- за чим спостерігати (за якими об'єктами, геосистемами, екоситемами, елементами геосфер або техносфери)?

- як спостерігати (які метоли, масштаби спостережень, засоби)?

- коли спостерігати (які природні чи техногенні цикли, ритми, явища відслідковувати, в які періоди доби, місяця, року)?

- які основні екологічні параметри фіксувати (які типи забруднювачів, їх концентрації в повітрі, воді, ґрунті)?

- які висновки щодо поліпшення екологічної ситуації можна зробити ?

Сьогодні під екологічним моніторингом (від лат. топііог -- що попереджає, остерігає) розуміють систему спостережень, оцінки й контролю стану довкілля для вироблення заходів на його захист, раціональне використання природних ресурсів, передбачення критичних екологічних ситуацій та запобігання їм, прогнозування масштабів можливих змін.

Організація, нагромадження, обробка й поширення даних моніторингу мають забезпечити необхідною інформацією для розв'язання управлінських задач на різних рівнях -- від окремого об'єкта (хімічного заводу, тваринницької ферми, аеродрому й т. д.) до великого регіону чи всієї планети, бо всі три рівні пов'язані між собою.

Дані екологічного моніторингу стають ефективним інструментом охорони природи лише в тому разі, якщо вони доступні широким масам населення завдяки засобам масової інформації (це підтверджує досвід Німеччини, США, Швеції, Японії, Норвегії та інших країн).

Дані моніторингу мають допомагати в пошуку шляхів оптимізації взаємин людини й природи.

На локальному рівні -- це стеження за конкретними об'єктами, їхнім ресурсо- та енергоспоживанням, складом та обсягами забруднень довкілля, контроль за дотриманням законів про охорону природи, станом звалищ, зберіганням мінеральних добрив і отрутохімікатів, забороненими (таємними) викидами й скидами відходів.

На регіональному рівні (басейни великих річок, водосховищ, географічні або економічні райони чи регіони) -- це виявлення шляхів міграції забруднювальних речовин (повітряні, водні), з'ясування обсягів токсикантів, що мігрують, головних джерел забруднення середовища в регіоні, вибір постійних станцій екологічного контролю, визначення першорядних екологічних завдань, складання регіональних планів охорони природи.

На глобальному рівні -- це спостереження за станом озонового шару, розвитком парникового ефекту, формуванням і випаданням кислотних дощів, станом гідросфери планети (особливо в разі аварій на морях та океанах), лісовими пожежами, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу.

Станції стеження розміщуються в екологічно чистих районах.

Спостереження за станом довкілля можуть бути наземними (за безпосереднього контакту) й за допомогою літаків, гелікоптерів, супутників, космічних кораблів, метеорологічних ракет. Вони можуть відрізнятися завданнями, методиками, обсягом робіт, мати хімічний, фізичний, біологічний, комплексний характер, бути геологічними, географічними, медичними й т. д.

Нині виконуються всі види екологічного моніторингу на всіх рівнях у всьому світі. Міжнародне співробітництво допомагає здійснювати глобальний екологічний моніторинг, а його дані опрацьовуються в спеціальних міжнародних центрах і передаються для вивчення та ухвалення рішень у спеціальні екологічні міжнародні організації при ООН, урядам найбільших країн світу.

З 1991 р. в межах України виконується програма системного екологічного моніторингу (СЕМ «Україна»), в якій беруть участь близько 30 різних організацій нашої держави, в тому числі інститути Національної академії наук України, Міністерство екології і природних ресурсів України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, Міністерство охорони здоров'я та ін.

3.Очистка ґрунтів.

Необхідно відзначити, що часто очищення ґрунтових /підземних вод успішне тільки після видалення джерела забруднення, що знаходиться в ґрунті. У випадках, коли забруднення ґрунтових /підземних вод значно і перераховані способи не дають очікуваних результатів, можуть бути потрібно спеціальні методи очищення.

Перед застосуванням цих методів необхідно виконати комплексне дослідження даної ділянки землі і навколишньої території, щоб оцінити можливість розміщення проекту на ділянці і всі пов'язані з цим ризики.

Представлений перелік технологій очищення є далеко не повним. В цілому він включає більшість з самих перевірених і надійних методів.

Технології очищення земель

Переміщення

Витягання і подальше перезахоронює відходів залишається одним з основних способів рекультивації, не дивлячись на те, що його частка в загальному об'ємі рекультивируемых земель постійно скорочується. Простота цього способу, його зрозумілість і широке визнання роблять його переважним. Особливо це відноситься до малих проектів, в яких бюджет не дозволяє включити дорогі роботи, пов'язані з мобілізацією і витратами на спеціальні очисні установки.

Проте, у разі великих проектів, мобілізаційні і операційні витрати складають тільки невелику частину загальної вартості проекту. В них визначальним чинником є вартість очищення одиниці об'єму грунту. Тоді технології очищення ґрунту на місці, одинична собівартість якої нижче ніж перезахоронює ґрунту будуть більш переважними.

Локалізація забруднення

Системи локалізації u1079 забруднення - традиційний спосіб інженерної рекультивації ґрунтів. Нанесення захисного покриття полягає в пристрої бар'єру або «покриття» між користувачами ділянки землі і забрудненим ґрунтовим шаром.

Звичайно для обваловки використовують матеріали з низькою проникною здатністю. В цьому випадку вони виконують функцію бар'єру, перешкоджаючого попаданню дощових і талих вод в забруднені відкладення і «вимиванню» розчинних забруднюючих речовин.

Звичайно «покриття» виготовляють з глини, ґрунтів, що скріпляють цементом, спеціальних споруд або гнучких противофильтрационных прокладок. Згадка про спеціальні споруди як захисна технологія не випадково оскільки ці способи широко використовуються у разі проектів, що мають подальше інвестиційне продовження.

Вертикальні захисні бар'єри можуть бути використаний для запобігання горизонтального переміщення забруднюючих речовин. Звичайно такі бар'єри будують з цементу і бентонитовых шламів, що заливаються в траншею і створюючи бар'єр з низькою проникністю.

Іноді в такі бар'єри вбудовують гнучкі противофильтрационные прокладки для максимального скорочення проникності. В окремих випадках для створення постійно діючих захисних бар'єрів використовують герметичні металеві листові шпунтові стінки.

Захисні бар'єри можуть створювати гідравлічні ускладнення у разі скупчування ґрунтових вод і виникнення необхідності їх відкачування, очищення і зливу.

Стабілізація

Даний сегмент ринку істотно виріс за останні роки завдяки розробці і упровадженню технології е-глин компанією «Envirotreat», а також схожим продуктам, що випускаються іншими виробниками.

Е-гліна є бентонитовую глиною, модифікованою так, щоб позбавити можливості переміщення деяких органічних і неорганічних забруднюючих речовин. Е-гліна змішується із забрудненим грунтом далі відбувається процес очищення і модифікований грунт повертається на місце. Для додання міцності в суміш може додаватися цемент. Крім того, цемент використовується для зв'язки важких металів і може застосовуватися для цього сам по собі. Стабілізовані матеріали можуть використовуватися як вертикальні бар'єри для ізоляції і стабілізації горизонтальних потоків забруднюючих речовин, що переміщаються.

Цементні суміші можуть застосовуватися і для поверхневого укриття. Наприклад, установка, пропонована фірмою «Vertgen», призначена для внесення цементу у верхній шар ґрунту. При такому очищенні ґрунту утворюється слабопроницаемий поверхневий шар ґрунту.

Це відносно недорога технологія, яка не вимагає значних витрат і складного спеціального устаткування. Вона дозволяє боротися з цілим поряд забруднюючих речовин, включаючи гідрокарбонати і важкі метали. В поєднанні з «промивкою землі» представляє комплексний метод очищення.

Стабілізація е-глиной або схожими матеріалами може використовуватися для попередньої обробки забруднених ґрунтів і для

зниження їх небезпечних властивостей перед розміщенням на полігонах. Це дозволяє скоротити витрати на пристрій полігонів.

До недоліків описаного вище способу відноситься те, що в результаті виходять ґрунти, що володіють поганими геотехнічними

параметрами. Потрібні лабораторні дослідження для визначення можливості подальшого використовування ґрунту. Крім того відсутня інформація про терміни дії даного способу (чи стабілізовані забруднюючі речовини залишатимуться стабільними, наприклад, через 10 років?).

Біологічне очищення

Очищення, як правило, представляє процес змішування органічних відходів з доступом повітря. Метою перемішування є активація мікроорганізмів, що використовують органічні речовини в їжу і, таким чином, розкладаючих їх. Продавці постійно удосконалюють цей процес шляхом створення більш технологічного устаткування і збільшення спектру розкладання забруднюючих речовин.

Біологічне очищення ефективне для нафтопродуктів, дизельного палива і інших простих вуглеводнів. Достатньо ефективна при очищенні від ароматичних гідрокарбонатів, але неефективна у разі хлорсодержащих розчинів. Глинисті ґрунти насилу піддаються очищенню.

Промивка ґрунту

В цьому процесі використовується устаткування, вживане при здобичі піску або гравію, модернізоване для очищення забруднених земель.

Як і звучить в назві процесу, ґрунт промивається для видалення забруднювачів. Процес промивки ґрунту заснований на різниці

розмірів і густини різних матеріалів. Звичайно забруднюючі речовини концентруються в тонкій частині ґрунту. Таким чином відділення тонкодисперсной частини ґрунту дозволяє відділити чисту частину, сконцентрувати і скоротити об'єм забрудненої частини у вигляді шламу. Цей матеріал необхідно очищати або безпечно розміщувати.

Недоліком технології є виробництво потоку концентрованих забруднюючих речовин. Не рекомендується використовувати технологію для глинистих ґрунтів, оскільки вони погано растворими і забруднюючі речовини сконцентровані в малому об'ємі.

Процес вимагає значних мобілізаційних витрат і є ефективним для застосування в крупних проектах (>20000 м3).

Термічна обробка

Термічна обробка включає два типи процесів: спалювання і десорпцию.

Спалювання може проводитися на місці з використанням мобільної установки, але частіше проводиться в стаціонарному режимі унаслідок жорстких вимог і по економічних міркуваннях. Спалювання рідко застосовується при очищенні ґрунтів але може бути використаний для обробки небезпечних рідин (наприклад, масла з домішкою ПХБ), для яких не існує інших способів розміщення.

Спалювання - надзвичайно дорогий процес і якщо є інші процеси, то його слід уникати.

Термічна десорпция об'єднує декілька технологій, здатних очистити ґрунти від широкого спектру органічних речовин, включаючи ГСМ, гудроны, пестициди і ПХБ.

Суть процесу полягає в нагріві ґрунту в закритій місткості до температур, при яких забруднюючі речовинивипаровуються, переходячи в газоподібний стан. Газ, що містить забруднювачі, проходить подальшу обробку з тим, щоб сконцентрувати їх в малому об'ємі або нагрівається до ще більших температур для руйнування забруднюючих речовин. Можна добитися дуже низьких залишкових концентрацій забруднюючих речовин. Ефективність очищення - до 99.99%.

Глинисті ґрунти погано піддаються очищенню (в результаті спекания).

Цей спосіб знайшов широке застосування в Європі і США. Технологія добре опробувана і визнана.

Висока вартість цього способу і нормативні бар'єри перешкоджають його застосуванню.

Відкачування ґрунтових випаровувань

Ця технологія застосовується безпосередньо на забруднених ділянках і полягає у видаленні летючих органічних сполук або вуглеводнів з відносно пористих ґрунтів або каменя. Іншими словами, в ґрунті, в зоні забруднення, буряться шпури а на поверхні створюється вакуум.

Через забруднений грунт проходить u1074 повітря і летючі забруднюючі речовини разом з ним спрямовуються назовні. На поверхні землі розташовується система руйнування або очищення забруднюючих речовин.

Такі системи знайшли широке застосування і поставляються споживачу в контейнерах, що задовольняють стандартам ІСО.

Система добре себе зарекомендувала. До її недоліків можна віднести тривалість періоду очищення - не менше 6 місяців для отримання позитивного результату.

Біовентилювання

Біологічне видалення (вентилювання) є способом очищення «на майданчику», придатним для ґрунтів з крупним гранулометричним складом або пісків, що містять біорозкладані забруднюючі речовини (наприклад, ГСМ).

В тілі забрудненого ґрунту буряться свердловини, в які подається повітря. Примусове вентилювання збільшує швидкість біологічного розкладання, яка стримується недоліком кисню в ґрунті.

Біовентилювання може поєднуватися з технологією відкачування ґрунтових випаровувань. В цьому випадку частина свердловин використовується для закачування повітря, а інша - для відкачування випаровувань з подальшим очищенням від летючих забруднюючі речовин.

ЗАНЯТТЯ 9. ОХОРОНА ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ.

Навчальні питання:

1. Водні ресурси України.

2. Джерела забруднення поверхневих та підземних вод.

3. Нормування якості води та організація зон санітарної охорони джерел водопостачання.

1.Водні ресурси України.

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний фонд України

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

природні водойми (озера);

водотоки (річки, струмки);

штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Землі водного фонду

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

береговими смугами водних шляхів.

Світові запаси води

Вид води	Площа розповсюдження, тис. км 2	Обсяг, тис. км 3	Частка у світових запасах, %
			від загальних запасів води	від запасів прісних вод
Світовий океан Підземні води Льодовики і постійно заля-гаючий сніговий покрив Підземні льоди зони бага-торічномерзлих порід Запаси води в озерах Води боліт Води в руслах річок Біологічна вода Вода в атмосфері Загальні запаси води Прісні води	361 300 134 800 16 228 21 000 2 059 2 683 148 000 510 000 510 000 510 000 148 800	1 338 000 23 400* 24 064 300 176 11,5 2,12 1,12 12,9 1 385 985 35 029	96,5 1,7 1,74 0,022 0,013 0,0008 0,0002 0,0001 0,001 1002,5 3	- 30,1 68,7 0,86 0,26 0,03 0,006 0,003 0,04 - 100

2.Джерела забруднення поверхневих та підземних вод.

Забруднення вод - це зміна їх фізичних, хімічних, біологічних властивостей, які можуть стати причиною шкідливої дії на людину або природне середовище.

Підземні води забруднюються повільніше, оскільки мають природний захист.

Забруднення поверхневих вод: Хімічне; Фізичне; Біологічне (бактеріальне); Теплове.

Хімічне забруднення - відбувається внаслідок надходження у воду із стічними водами різних шкідливих хімічних домішок:

А. Неорганічної природи (солі, луги);

Б. Органічної природи (нафтопродукти). Ці речовини знижують вміст кисню у воді, утворюють плівку і перешкоджають газообміну. Випадають в осад, при перегниванні якого утворюються шкідливі сполуки (в т.ч. сірководень). Джерелами забруднення вод органічними речовинами є: целюлозно-паперові комбінати, нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, тваринні комплекси;

В. Синтетичних миючих засобів і високомолекулярних сполук. Наявність їх у воді призводить до інтенсивного розвитку синьо-зелених водоростей, цвітіння води, загибелі флори і фауни.

Більшість хімічних забруднювачів є токсичними для людини та мешканців водоймищ (а саме сполуки миш'яку, свинцю, фтору, хлору, кадмію та ін).

Кількість хімічних речовин у воді постійно зростає. У 1995 році їх зафіксовано вже близько 1000 (959 різновидів).

Фізичне забруднення - це зміна її фізичних властивостей:

прозорості;

вмісту суспензій (піску, частинок глини, намулу, радіоактивних речовин) та ін. домішок. Потрапляння: за рахунок площинного змиву дощовими водами сільськогосподарських угідь, з промислових установок гірничодобувної промисловості, у викидах АЕС із радіоактивними домішками, у викидах ТЕС із частками золи;

температурного режиму.

Внаслідок такого забруднення сповільняються процеси фотосинтезу водяних рослин, забруднюються зябра риб, погіршується смак води.

Біологічне забруднення - відбувається в результаті поступлення із стічними водами: різних видів мікроорганізмів, рослин, вірусів, бактерій, грибків та ін., більшість з яких небезпечні для людей, тварин і рослин.

Найбільші джерела забруднення - комунально-побутові стоки, підприємства шкірообробної та м'ясо-молочної промисловостей, цукрові заводи. Особливу небезпеку біологічне забруднення води становить у місцях масового відпочинку.

Теплове забруднення - спричинене спуском у водоймища теплих вод енергетичних установок АЕС, ТЕС та ін. Скидання теплих вод з температурою більше 45 оС є дуже небезпечним для мешканців водоймищ (може призвести до захворювань і загибелі риби, загнивання водоростей).

Згідно із класифікацією Міжнародної конвенції 1972 р. найбільш небезпечними скидами у воду є: Хлорорганічні сполуки. Сполуки ртуті, кадмію, миш'яку, міді, цинку, свинцю. Нафтопродуктів. Радіоактивних та побутових відходів. Основні джерела забруднення водних ресурсів: Промислові, комунальні, сільськогосподарські стоки. Атмосферні опади. Поверхневий стік.

3.Нормування якості води та організація зон санітарної охорони джерел водопостачання.

Стандартизація і нормування в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки вод шляхом встановлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандартизації і нормуванню.

Стандартизація в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів

До комплексу нормативних документів із стандартизації в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів входять документи, які містять:

основні положення;

терміни та поняття, класифікації;

методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод;

вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування кількісних і якісних показників стану вод;

вимоги щодо раціонального використання та охорони вод у галузевих стандартах та технічних умовах на процеси, продукцію і послуги;

метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;

інші нормативи із стандартизації в цій галузі.

Нормативні документи із стандартизації в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розробляються та затверджуються в порядку, що встановлюється законодавством.

Нормування якості води в Україні здійснюється за відповідними нормативно-правовими документами. Так, у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” є спеціальний розділ, в якому викладені вимоги до складу і властивостей води для різних потреб народного господарства; визначені права та обов'язки всіх водокористувачів і водоспоживачів. В додатках до Закону наводяться гранично допустимі концентрації різних забруднювачів води.

Прісні води згідно з “Санітарними правилами і нормами охорони поверхневих вод від забруднення” (СНиП № 4630-88) та згідно з Водним кодексом України поділяються на наступні категорії, в залежності від характеру їх використання:

1.Господарсько-питного водопостачання населення;

2.Культурно-побутового призначення (для спорту, купання та ін.);

3, 4. Рибогосподарського призначення (для розведення більш чутливих і менш чутливих до кисню риб).

Для кожної із категорій встановлені відповідні нормативи на якість води в місцях водокористування за гігієнічними показниками. Гігієнічні гранично допустимі концентрації (ГДК) в воді - це підпорогові концентрації речовин у воді, при яких не проходить помітної зміни функціонального стану організму. В основу гігієнічного нормування 1 та 2 категорій вод покладено три ознаки шкідливої дії речовини на людину - загальносанітарна, органолептична (запах, присмак) і санітарно-токсикологічна.

Із першої і другої категорії вод також нормуються показники шкідливості речовин, плаваючих домішок, мінеральний склад, наявність мікроорганізмів, наявність розчиненого кисню, збудників хвороб, температури.

Існують рибогосподарські ГДК для водних об'єктів 3 і 4 категорій, які базуються на впливі шкідливих домішок на певні види риб.

Гігієнічні ГДК враховуються при затвердженні проектів, визначенні умов скиду забруднених вод у водоймища і при прогнозуванні їх санітарного стану. Водно-санітарне законодавство має на сьогодні 633 нормативи ГДК, затверджених МОЗ України. Придатність складу і властивостей поверхневих вод, які використовуються для господарсько-питного водопостачання і культурно-побутових потреб населення, а також для рибогосподарських цілей, визначається відповідними вимогами і нормативами “Правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами”. Склад і властивості води повинні відповідати нормативам в створі, який розташований на водостоках за 1 км вище від найближчого за течією пункту водокористування, а на непроточних водоймищах і водосховищах - за 1 км по обидві сторони від пункту водокористування. Властивості води у пунктах 1 і 2 категорій водокористування за жодним показником не повинні перевищувати нормативи. При надходженні у водні об'єкти речовин з однаковим лімітуючим показником шкідливості сума відношень концентрації (С1, С2…Сn) кожної речовини у водному об'єкті до відповідних ГДК не повинна перевищувати одиниці:

.

Якість питної води контролюють місцеві органи СЕС в разі централізованого міського водопостачання.

Скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище нормуються шляхом встановлення гранично допустимих скидів (ГДС) речовин зі стічними водами у водні об'єкти.

ГДС - це маса речовин у стічних водах, максимально допустима до відведення з встановленим режимом у даному пункті водного об'єкту в одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті. ГДС встановлюються з урахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування, асимілюючої здатності водного об'єкту і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються у водні об'єкти.

У військових частинах і містечках, де немає загальноміського водопроводу відбір проб і лабораторний аналіз питної води організовує начальник медичної служби. Це ж стосується контролю стану очищених і неочищених стічних вод.

У кожній військовій частині повинен бути дозвіл на спеціальне водокористування, який видається місцевими органами екобезпеки згідно положень Водного кодексу України та “Положення про порядок видачі дозволу на спеціальне водокористування”. Органи екобезпеки у дозволі встановлюють ліміти забору води та обсяги скидів забруднених вод. Кожна військова частина повинна мати тимчасово погоджений скид стоків (ТПС), ліміти (норми) скидів або здійснювати їх на рівні гранично допустимих стоків. Термін дії дозволу на водокористування та ГДС встановлюють місцеві органи екобезпеки. При перевищенні встановлених норм військові частини - водокористувачі є порушниками згідно Водного кодексу України.

Згідно із вимогами Водного кодексу України та Державних санітарних правил і норм, затверджених МОЗ України, а також будівельними нормами (ДБН 360-92) передбачені організаційно-будівельні заходи щодо попередження забруднення водоймищ і водостоків, які полягають в організації зон санітарної охорони водних об'єктів.

Зона санітарної охорони (ЗСО) - це територія, що прилягає до водного об'єкта, на якій з метою запобігання забруднення, засмічення та виснаження вод встановлюється спеціальний режим господарської діяльності, який забезпечує санітарно-епідеміологічну надійність води із обов'язковим дотриманням норм ГДК речовин у водних об'єктах.

ЗСО організуються на усіх водопроводах, незалежно від їх відомчої належності, що постачають воду із поверхневих або підземних водних джерел, що використовуються для господарсько-питних потреб.

У ЗСО заборонено будівництво складів ПММ, автопарків, пунктів технічного обслуговування і миття техніки, розташування звалищ, розміщення тваринницьких комплексів, очисних споруд та інших об'єктів, які негативно впливають на якість води.

Конкретні розміри водоохоронних зон та смуг визначаються залежно від довжини річки, кліматичних і місцевих умов .

Таблиця Розміри водоохоронних зон та берегових водоохоронних смуг

Довжина річок, км	Ширина, м
	водоохоронної зони	берегової водоохоронної смуги
До 10 10...50 50...100 понад 100	15-20 100 200 300	15-20 понад 20 50 50-100

Зони санітарної охорони водних об'єктів повинні включати ЗСО джерела водопостачання, в тому числі каналу, по якому подається вода, та майданчиків водопровідних споруд (водоводів).

ЗСО складається з 1 та 2 поясів.

На території 1 поясу (поясу суворого режиму) забороняються: всі види будівництва; проживання людей; випуск стічних вод; купання; водопій; рибна ловля; прання білизни; застосування хімікатів, органічних та деяких видів мінеральних добрив. Будівлі, які знаходяться не території першого поясу ЗСО, повинні бути обов'язково обладнані каналізацією, а ця територія повинна мати відвід поверхневого стоку за її межі. Територія першого поясу ЗСО водопостачання (майданчики водопровідних споруд, а також ділянки водопостачальних каналів) у межах населених пунктів повинна бути огороджена та озеленена. Необхідно також передбачити постійну сторожову охорону або сторожову сигналізацію (технічні засоби охорони).

Межі 1 поясу ЗСО поверхневих джерел водопостачання повинні встановлюватися в залежності від місцевих санітарно-гігієнічних та гідрологічних умов в радіусі 100-200 м. При цьому забороняється розташування тваринницьких ферм ближче, ніж на 500 м від лінії урізу води в водоймах при найвищому рівні води. Також забороняється в береговій смузі водоймищ ближче 100 м від лінії урізу води розташовувати стійла та випаси (стійбища) тварин.

Границя (межа) 1 поясу ЗСО для підземного водопостачання повинна встановлюватися в залежності від забруднення і гідрологічних умов на відстані не менше 30-50 м в радіусі від водозабору. При цьому забороняється розташовувати тваринницькі ферми ближче ніж на 300 м від межі першого поясу; розташовувати стійла і випасати тварин ближче ніж 100 м від межі першого поясу ЗСО.

Відповідно до природоохоронного законодавства України військові частини, підприємства, організації та установи зобов'язані не допускати забруднення (засмічення) поверхневих і підземних водних джерел виробничими, побутовими та іншими стоками, відходами, нафтопродуктами та хімічними речовинами. Винні в порушенні законодавства посадові особи притягуються до адміністративної та кримінальної відповідальності.

ЗАНЯТТЯ 10. ДЖЕРЕЛА ЗАБРУДНЕННЯ ГІДРОСФЕРИ.

Навчальні питання:

1. Види забруднення.

2. Речовинний склад забруднювачів.

1.Види забруднення.

Гідросфера, або водяна оболонка Землі, -- це її моря й океани, крижані шапки приполярних районів, річки, озера й підземні води. Запаси води на Землі величезні -- 1,46 109 км3 (0,025 % її маси). Але це переважно гірко-солона морська вода, непридатна для пиття й технологічного використання. Прісна вода становить усього 2 % її загальної кількості на планеті, причому 85 % її зосереджено в льодовикових щитах Гренландії та Антарктиди, айсбергах і гірських льодовиках. І лише 1 % прісної води містять річки, озера й підземні води; саме ці джерела й використовує людство для своїх потреб.

Вода, як елемент глобальної екосистеми, виконує дуже важливі функції:

- вода -- це основна складова частина всіх живих організмів (тіло людини, наприклад, на 70 % складається з води, а деякі організми, такі як медуза або огірок, на 98--99 %);

- з участю води здійснюються численні процеси в екосистемах (наприклад, обмін речовин, тепла);

- води Світового океану -- основний кліматоутворюючий фактор, головний акумулятор сонячної енергії й «кухня» погоди для всієї планети;

- вода -- один із найважливіших видів мінеральної сировини, основний природний ресурс, що споживається людством (сьогодні води використовується в тисячі разів більше, ніж нафти чи вугілля).

Величезну роль відіграє гідросфера у формуванні поверхні Землі, її ландшафтів, у розвитку екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, ерозія, карст тощо), в перенесенні хімічних речовин, у тому числі й забруднювачів довкілля.

Забруднення вод - це зміна їх фізичних, хімічних, біологічних властивостей, які можуть стати причиною шкідливої дії на людину або природне середовище.

В результаті діяльності людей гідросфера змінюється: кількісно (зменшення кількості води, придатної для використання) та якісно (забруднення). Серед забруднень розрізняють фізичне, хімічне, біологічне й теплове.

Фізичне забруднення води відбувається внаслідок: накопичення в ній нерозчинних домішок -- піску, глини, мулу в результаті змивання дощовими водами з розораних ділянок (полів); надходження суспензій з підприємств гірничорудної промисловості; потрапляння пилу, що переноситься вітром за сухої погоди, тощо. Тверді частинки знижують прозорість води, пригнічують розвиток водяних рослин, забивають зябра риб та інших водяних тварин, погіршують смакові якості води, а іноді роблять її взагалі непридатною для споживання.

Хімічне забруднення відбувається через надходження у водойми зі стічними водами різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) та органічного (нафта й нафтопродукти, мийні засоби, пестициди тощо) складу. Шкідлива дія токсичних речовин, що потрапляють у водойми, посилюється за рахунок так званого кумулятивного ефекту (прогресуюче збільшення вмісту шкідливих сполук у кожній наступній ланці трофічного ланцюга). Так, у фітопланктоні концентрація шкідливої сполуки часто виявляється в десятки разів вищою, ніж у воді, у зоопланктоні (личинки, дрібні рачки тощо) -- в десятки разів вищою, ніж у фітопланктоні, в рибі, яка харчується зоопланктоном, -- ще в десятки разів вищою. А в організмі хижих риб (таких, як щука чи судак) концентрація отрути збільшується ще в десять разів і, отже, буде в десять тисяч разів вищою, ніж у воді.