Экология

Таблиця Маса забруднюючих речовин, які надходять до атмосфери (т/рік)

Речовина	Природні джерела	Антропогенні викиди
Оксид вуглецю (СО) Двооксид сірки (SO2) Двооксид азоту (NО2) Аерозоль (тверді частки) Поліхлорвінілові речовини, фреони Озон (О3) Вуглеводні сполуки (СnНm) Свинець (Pb) Ртуть (Hg)	- 1,4108 1,4108 (7,7-22,0)1010 - 2,0109 1,0109 - -	3,5108 1,45108 (1,5-2,0)107 (9,6-26,0)1010 2,0106 - 1,0106 2,0105 5,0103

Основними джерелами забруднення атмосфери вважаються природні, виробничі і побутові процеси. Забруднювачі можна об'єднати в такі групи:

1) що утворюються при згорянні палива для потреб промисловості, опалюванні житла, при роботі всіх видів транспорту;

2) які виникли в результаті промислових викидів;

3) що обумовлені спалюванням і переробкою побутових і промислових відходів;

4) природного походження (мінеральні, рослинні, тваринні, мікробіологічні).

Найбільше джерело антропогенного забруднення повітря - згоряння палива для забезпечення енергетичних потреб суспільства. Найпоширенішими видами палива є вугілля і вуглеводні сполуки.

При повному згорянні палива в атмосферу надходить двооксид вуглецю (СО₂) і пари води, які самі по собі не є шкідливими домішками, а також невеликі кількості оксидів азоту і сірки. При неповному згорянні палива утворюються зола і шкідливі гази.

Основні шкідливі гази, які утворюються при неповному згорянні палива такі.

Сполуки вуглецю: а) вуглекислий газ СО₂ - нешкідливий при малих концентраціях; б) оксид вуглецю (чадний газ) СО - дуже токсичний, але швидко дифундуючий в атмосфері; в) неспалені вуглеводні або оксидовані речовини (альдегіди та кислоти).

Сполуки сірки: сірчистий ангідрит SO₂, який може переходити в сірчаний ангідрит SO₃ і при наявності води або водяної пари утворювати сірчану кислоту Н₂SO₄.

Сполуки азоту: NО, NО₂, сприятливі умови для їх утворення виникають при високих температурах.

Сажі - неспалені частки вугілля або інших видів палива. Вони мають розміри близько 1 мкм і дуже легкі, але можуть об'єднуватися між собою, створюючи крупні конгломерати.

Дими - аеродисперсні системи, до яких входять найдрібніші тверді частинки. При спіканні створюються більш великі конгломерації і гази.

Пил складається з часток вугілля, кількість яких іноді досягає 50 % складу, а також часток золи і породи.

Численні види палива поділяються на тверді - вугілля різних марок і дрова; рідкі - мазути, різні нафти і похідні від них; газоподібні - природний, коксовий, кам'яновугільний гази, а також гази, які виділяються з нафтоносних пластів.

Основними джерелами забруднення атмосферного повітря в індустріальних державах є автомобілі та інші види транспорту, промислові підприємства, теплові електростанції. Щорічно в атмосферу викидається 120-150 млн т золи, до 150 млн т SO2.

В Україні головні забруднювачі повітря - підприємства металургії (у загальному об'ємі викидів їх частка становить 33 %), енергетика - 30 %, вугільна промисловість - 10 %, хімічна та нафтохімічна - 7 %.

Найбільшу кількість сірчистого газу викидають підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості (80 % викидів). Оксиди азоту надходять в атмосферу від підприємств енергетики та металургії (72 %), а виробництва хімічної, нафтопереробної і газової промисловості вносять найбільший вклад (43 %) у викиди вуглеводнів.

У військах існують наступні джерела хімічного забруднення атмосферного повітря: котельні установки, транспортні засоби загального і спеціального призначення, склади паливно-мастильних матеріалів (ПММ) і спецпалива, бази нафтопродуктів, пункти обслуговування і зарядки акумуляторів, газо- і пиловиділяючі, лакофарбові, асфальтобетонні та інші установки. Одними із головних джерел хімічного забруднення повітря є котельні установки. Вони виділяють дим, що утворюється в процесі спалювання твердого чи рідкого палива. Ступінь забруднення атмосфери продуктами згоряння палива залежить від виду та якості палива, а також від технічних характеристик поливного устаткування. Основними викидами при цьому є продукти повного (окиси сірки та азоту) та неповного згоряння (головним чином, окис вуглецю, сажа, вуглеводні). Спостерігаються значні викиди оксид азоту, які утворюються в основному з азоту повітря при високих температурах горіння. Теплові електростанції, які спалюють нафту, майже не викидають золи, зате викидають в 3 рази більше сірчаного ангідриду. Найчистішим із всіх видів палива вважається природний газ.

Автотранспорт робить значні викиди в атмосферу (понад 200 різних хімічних сполук). В них містяться вуглеводні компоненти палива, яке не повністю згоріло. Їх частка різко зростає при роботі двигуна на малих обертах; в момент натискання на акселератор спостерігається в 10 разів більше викидів, ніж при роботі двигуна у нормальному режимі. У вихлопних газах автотранспорту міститься значна кількість окису вуглецю, альдегідів, окисів азоту, вуглеводнів етиленового ряду. В результаті неповного згоряння в двигуні частина вуглеводнів перетворюється в сажу, яка містить смолисті речовини, в тому числі канцерогенний бенз(а)пірен. Надзвичайно шкідливими у вихлопах є сполуки неорганічного свинцю. Так, в 1 л бензину міститься 1 г тетраетилсвинцю, який після згоряння викидається в атмосферу. У викидах дизельного транспорту свинець відсутній.

Кількісний та якісний склад вихлопних газів двигуна залежить від низки чинників: типу двигуна, особливостей конструкції, його технічного стану, потужності, режиму роботи, якості застосованого пального.

В Україні більшість автотранспорту працює на бензиновому пальному (карбюраторні машини), значно менше у нас дизельних машин (близько 4 %) і ще менше - газобалонних. Слід відзначити, що перспектива збільшення числа дизельних (не бензинових) машин в Україні існує. Є суттєва різниця у вмісті токсичних компонентів у вихлопних газах карбюраторних і дизельних машин .

Таблиця Порівняльний склад вихлопних газів бензинових і дизельних машин

Компонент	Вміст
	Бензинові машини	Дизельні машини
Оксид вуглецю, % Вуглеводні, % Оксиди азоту, % Альдегіди, % Сажа, г/м3 Бенз(а)пірен, мг/м3 Двооксид сірки, %	0,2 0,01 0,3 0,002 0,01-2,0 до 10 0,03	до 10 до 3 до 0,8 до 0,03 до 0,04 до 20 до 0,008

Порівняльні дослідження однакових за технічною характеристикою машин, які працюють на бензині та на газі, показали значні переваги останніх щодо вмісту токсичних компонентів у вихлопних газах. Це підтверджують дані, на ведені у табл.

Таблиця Викиди оксиду вуглецю та вуглеводнів внаслідок використання як пального зрідженого газу і бензину

Компонент	Викид, г на 1 милю	Зниження токсичності вихлопних газів під час роботи на газоподібному пальному, %
	Бензин	Зріджений газ
Оксид вуглецю (під час руху) Оксид вуглецю (холостий хід) Вуглеводні	130 4,7 7,2	64 1,8 5,8	50 62 20

Авіатранспорт. Сумарні викиди забруднюючих речовин двигунами літаків порівняно з автотранспортом невеликі, але в районі аеропорту ці відходи роблять значний внесок у забруднення навколишнього середовища. Турбореактивні двигуни при зльоті та посадці викидають візуально добре помітний шлейф диму, що вміщує у собі окис вуглецю, вуглеводні, оксид та двооксид азоту. Суттєву кількість домішок вносять і наземні пересувні засоби.

Вирішення питання нормування атмосферних забруднень базується на існуванні порогових концентрацій шкідливих речовин - гранично допустимих концентрацій (ГДК). ГДК домішок в атмосфері - це максимальна концентрація речовин в повітрі, яка при періодичній дії за певний час або протягом усього життя людини не має шкідливого впливу на неї. Для кожної речовини-забрудника встановлено два нормативи: максимальна разова і середньодобова ГДК. ГДКмр встановлюється для попередження рефлекторних реакцій в організмі людині при короткочасній дії атмосферного забруднювача (до 20 хвилин); ГДКсд - з метою попередження загальнотоксичної чи канцерогенної дії, тобто така концентрація, яка б не мала будь-якого впливу на фізичний стан людини. Концентрація речовин в атмосфері вимірюється в мг/м³. Міністерство охорони здоров'я України встановило ГДК для 200 шкідливих інгредієнтів атмосфери населених пунктів (табл. 2.10).

В залежності від дії на організм людини забруднюючі речовини поділяють чотири категорії небезпечності:

1 категорія - надзвичайно небезпечні речовини (канцерогени, мутагени);

2 категорія - дуже небезпечні речовини;

3 категорія - небезпечні речовини;

4 категорія - помірно небезпечні речовини.

Оскільки в повітрі знаходиться одночасно цілий ряд домішок, то при нормуванні враховують їх сумарний шкідливий вплив. Сумарна гранично допустима концентрація повинна бути меншою одиниці: ,

де n - кількість речовин-забруднювачів;

С_і - концентрація кожної речовини-забруднювача в повітрі;

ГДК_і - гранично допустима концентрація кожної речовини-забруднювача.

Гранично допустимий викид (ГДВ) в атмосферу - це норма викиду шкідливої речовини на певній території з певною кількістю підприємств, що в сумі з їх викидами не перевищує ГДК. Суть введення ГДВ полягає у нормуванні викидів і обумовлена тим, що при існуючих методах очищення викидів неможливо повністю уникнути їх попадання в атмосферу. Кожне підприємство, що забруднює атмосферу має встановлені норми викидів, перевищення яких не допускається. Такі нормативи існують і для моделей транспортних засобів та устаткування.

Також у питанні нормування забруднюючих речовин в атмосфері існує поняття фонової концентрації С_ф речовини в атмосфері, тобто її природної концентрації, яка склалася віками і відповідає даній природній зоні. При нормуванні ГДВ враховують фонову і сумарні ГДК всіх наявних забруднювачів атмосфери нового виду, які в сумі не повинні перевищувати ГДК.

,

де n - кількість підприємств на даній території.

Таблиця Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів

Речовина	ГДК
	максимальна разова, мг/м3	середньодобова, мг/м3
Нітробензол	0,008	0,008
Сірчистий газ	0,5	0,5
Окис вуглецю	3,0	1,0
Оксиди азоту	-	0,04
Сажа	0,15	0,05
Пари сірчаної кислоти	0,3	0,1
Пари ртуті	-	0,0003

Введення норм ГДК і ГДВ, обов'язкове дотримання яких передбачає Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, визначає конкретну відповідальність посадових осіб і їх зацікавленість у безперервній роботі очисного устаткування, впровадження нових маловідходних і безвідходних технологій.

2.Методи попередження забруднення атмосфери стаціонарними та рухомими джерелами.

Атмосферне повітря забруднюється твердими (пил, сажа), рідкими (крапельними) та газоподібними домішками. Завдання очищення викидів забруднюючих речовин полягає у вилученні з газів, що викидаються, завислих, твердих і рідких домішок - пилу, диму, крапель, туману (аерозолів) або в нейтралізації газоподібних і пароподібних домішок.

Методи очищення газів від твердих домішок внаслідок роботи стаціонарних джерел поділяються на механічні та електричні.

При механічних методах очищення відділення пилу від газів проходить під дією сил гравітації, інерції, при фільтрації потоків через фільтри та рідини.

При електричних методах сепарація твердих частинок проходить під дією сил електричного поля на зарядженні.

Очищення викидів в атмосферу здійснюється в газоочисних установках і пиловловлювачах. В залежності від принципу дії апарати очищення рідких викидів поділяються на: гравітаційні, інерційні (сухі та мокрі), фільтраційні, енергетичні (сухі та мокрі).

В гравітаційних пиловловлювачах осадження пилових частин з газів проходить за рахунок дії сил гравітації; при чому, чим більша швидкість руху частинок і час перебування їх в камері, тим вища ефективність очищення газів.

В пиловловлювачах інерційної дії (рис. 2.1) сепарація частин газового потоку проходить під дією частин сил гравітації та інерції пилових частинок, які рухаються в аерозольному потоці. Ефект досягається при повороті рухомого газового потоку; при цьому тверді частинки стараються зберегти першочерговий напрям руху і осаджуються в бункерах.

Група центробіжних апаратів включає циклові, вихрові та центробіжні ротаційні пиловловлювачі. Видалення пилу з аерозольного потоку проходить під дією центробіжної сили на частинки, які виникають при обертово-поступовому русі газового потоку. Найширше в практиці використовується група апаратів типу “Циклон” (рис. 2.2), в яких під дією центробіжної сили тверді включення переміщуються до стінок циклону, а потім опускаються по них і потрапляють в бункер. Ступінь ефективності очищення газів циклонами досить висока (98-99 %). До типу порожнистих промивачів, які працюють за принципом промивання газового потоку в завісі розпиленої рідини, відноситься порожнистий скрубер.

Рис. . Пиловловлювач інерційної дії:

1 - забруднені гази; 2 - очищені гази; 3 - пил.

Заповнені газопромивачі або сепаратори мокрого очищення (рис. 2.3) на відміну від порожнистих мають фільтраційні колони, які заповнені галькою, кульками із скла, полімерних матеріалів та ін. Через постійно зрушуваний заповнювач проходять потоки газу змінного напрямку. На поверхні заповнювача осідають тверді та рідинні включення, які разом із зрошуваною рідиною поступають в бункер. Такий скрубер затримує до 90 % твердих частинок і до 30 % сірчаного ангідриду.

Швидкісні турбулентні пиловловлювачі (апарати мокрого очищення) мають трубу, розпилювач, в якому взаємодіє впорскувана під тиском рідина з повітряним потоком. Це найбільш ефективні апарати мокрого очищення. Пиловловлювачі, в яких в якості труби-розпилювача використовується труба Вентурі (рис. 2.4), мають високу ефективність очищення газів (від частинок розміром 1-2 мкм - 96-98 %). Існують форсункові скрубери, обладнані системою форсунок, які працюють аналогічно водостуменевому насосу.

Рис. 2.2. Принципова схема сухої інерційної очистки газів (“Циклон”):

1 - подача неочищеного газу; 2 - відведення очищеного газу;
3 - бункер для збирання осадів.

На підприємствах досить поширена група фільтраційних апаратів з тонковолокнистими, тканинними, зернистими, масляними, керамічними та електричними фільтрами. Тонковолокнисті фільтри мають ефективність очистки від дрібних частин розміром 0,05-0,5 мкм - 99 %.

В газових потоках існує волога у вигляді капель або пару. В даний час для очищення газів від вологи (сепарації краплин із газових потоків) застосовують гравітаційні, інерційні, центробіжні, дифузійні та електростатичні методи. Вибір конкретного методу здійснюється з урахуванням ряду факторів: маси виносу, кількості викидів, властивостей краплинної рідини і вмісту в ній домішок.



Рис. 2.3. Принципова схема мокрої очистки газів (“Скрубер”):

1 - подача неочищеного газу; 2 - подача води; 3 - зрошувальний бак; 4 - роздільний насадок; 5 - відведення очищеного газу; 6 - основний насадок; 7 - щитовий насадок; 8 - бункер для збирання осадів.

Методи попередження забруднення атмосфери газоподібними домішками за характером протікання фізико-хімічних процесів поділяють на такі основні групи:

Промивання викидів розчинниками домішок (абсорбція);

Промивання викидів розчинами реагентів, які зв'язують викиди хімічно (хемосорбція);

Промивання газоподібних домішок твердими активними речовинами (адсорбція);

Промивання домішок шляхом використання каталізаторів;

Термічний метод, суть якого полягає в тому, що існуючі в атмосферних потоках домішки нейтралізуються в результаті їх високотемпературного спалювання.

Рис. 2.4. Скрубер Вентурі:

1 - вода; 2 - гази; 3 - очищені гази; 4 - шлам.

В усіх військових частинах (підприємствах) на джерелах викидів шкідливих речовин в атмосферу повинні застосовуватися газоочисні, пиловловлюючі апарати. Крім цього, повинні проводитись наступні заходи:

Герметизація обладнання - джерел викиду шкідливих речовин;

Поліпшення способів спалювання палива, зміна твердого та рідкого палива природним газом;

Удосконалення способів очищення, систем пиловловлювачів і газоочисних установок;

Підвищення кваліфікації обслуговуючого персоналу, постійний технічний і санітарний нагляд.

Забороняється введення в експлуатацію нових чи реконструйованих об'єктів, які не відповідають вимогам Закону України “Про охорону атмосферного повітря”, без реалізації заходів, які забезпечують мінімізацію викидів (ГДВ) шкідливих речовин або їх повне уловлювання (утилізацію і знешкодження), а також без спеціального дозволу на ГДВ, виданого місцевими органами контролю екологічної безпеки України.

В цілому, поряд із застосуванням перелічених методів очищення викидів в атмосферу постійні досягнення науково-технічного прогресу дозволяють застосовувати інші методи попередження шкідливих викидів в атмосферу, а саме впровадження безвідходних і маловідходних виробництв, технологічні схеми яких виключають забруднення повітря.

Методи попередження забруднення атмосфери рухомими джерелами можна розбити на дві основні групи: технічні та організаційні.

До технічних методів попередження забруднення атмосферного повітря усіма видами автомобільної техніки відноситься утримання її в технічно справному стані. У викидах автомобіля з несправним двигуном міститься окису вуглецю в 10-20 разів більше норми, тобто один такий автомобіль викидає в атмосферне повітря стільки окису вуглецю, скільки 10-20 автомобілів із справними двигунами.

За даними досліджень, проведених Національним транспортним університетом, після установки на автомобілях, які раніше мали підвищений вміст окису вуглецю у вихлопних газах (5-6%), нових, добре відрегульованих карбюраторів, концентрація його знизилася до 1,5%.

Регулювання двигунів - один з основних і найважливіших заходів зниження викидів шкідливих речовин. В автомобілі повинні регулюватися система запалення, система живлення (паливна апаратура дизелів), підтримуватися у справному стані двигун.

Для того, щоб техніка була технічно справна, необхідно чітко дотримуватись правил її експлуатації, технічного обслуговування, збереження та ремонту. За рахунок чіткого додержання всіх цих вимог можна значно знизити рівень надходження шкідливих речовин в атмосферне повітря.

До організаційних методів зниження викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря належать:

раціональне розташування транспортних засобів, особливо в межах житлової забудови;

створення системи контролю за викидами шкідливих речовин;

раціональний рух автотранспорту, раціональна робота двигунів (особливо на холостому ході).

Важливим організаційним заходом є контроль за викидами шкідливих речовин в атмосферне повітря.

3.Санітарний нагляд і контроль за рівнем забруднення атмосфери.

Державний санітарний нагляд за станом атмосфери в Україні здійснюється органами і закладами Санітарно-епідеміологічної служби (СЕС) Міністерства охорони здоров'я України спільно з уповноваженими підрозділами Міністерства екології і природних ресурсів, Міністерства оборони, Державного комітету з ядерної та радіаційної безпеки України. СЕС здійснює державний нагляд за проектуванням, будівництвом та реконструкцією газо- та пилоочисних споруд на підприємствах. Органи цієї служби мають право заборонити експлуатацію діючих підприємств, цехів, окремих установок при відсутності відповідних очисних споруд. Санітарний нагляд включає контроль за створенням санітарно-захисних зон навколо діючих промислових об'єктів, які організовуються згідно ДБН 360-92 (Планування і забудова міських і сільських поселень).

Санітарно-захисна зона - це ділянка землі, яку створюють з метою зменшення шкідливого впливу підприємства на здоров'я людини. Згідно із санітарною класифікацією підприємств чи об'єктів встановлені наступні розміри санітарно-захисних зон до границь житлової забудови: для підприємств 1 класу шкідливості (найшкідливіші) - 1000 м, 2 класу - 500 м, 3 класу - 300 м, 4 класу - 100 м, 5 класу - 50 м.

Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені. Тільки за наявності у смузі санітарних розривів зелених насаджень санітарно-захисні зони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від промислових викидів і відповідати своєму призначенню.

На кордонах санітарно-захисних зон розміром більше 100 м з боку житлової забудови необхідно створювати смуги деревно-чагарникових насаджень шириною не менше 30 м, при розмірах від 50 до 100 м - шириною не менше 10 м.

Організація озеленення санітарно-захисних зон залежить від виробничих і природно-кліматичних факторів. До виробничих належать: технологія виробництва, його потужність, об'ємно-планувальне рішення забудови, розташування транспортних шляхів та доріг, тип інженерно-технічного обладнання і т.п. до природно-кліматичних факторів належать: клімат, рельєф місцевості, фізико-хімічні особливості ґрунтів, рівень залягання ґрунтових вод і т.п.

При здійсненні державного санітарного нагляду і контролю за рівнем забруднення атмосфери в Україні спільно із органами місцевих СЕС співпрацюють екологічні інспекції Мінекоресурсів України, які здійснюють державний контроль:

За дотриманням вимог природоохоронного законодавства в процесі експлуатації діючих підприємств, споруд, в т.ч. газоочисного обладнання та систем контролю до викидами забруднюючих атмосферу речовин;

За охороною атмосферного повітря від забруднення при всіх видах господарської діяльності;

В процесі експлуатації механічних транспортних засобів, відносно дотримання встановлених нормативів викидів.

Державна екологічна інспекція Мінекоресурсів України може здійснювати державний контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки з названих вище пунктів і на військових та оборонних об'єктах, а також під час: передислокації військових частин; проведенні військових навчань; маневрів; переміщенні військ і військової техніки.

По Міністерству оборони України здійснення екологічних вимірювань та аналізів, в тому числі контроль за станом атмосфери, покладається на ЦВЕЛ МО України.

На службу екологічної безпеки (СЕБ) військової частини покладено наступні основні завдання по охороні атмосферного повітря: організація охорони повітряного басейну; дотримання норм ГДВ і ГДК; виконання заходів по їх скороченню; зниження токсичності вихлопних газів військової техніки; контроль за плануванням оснащення військових та виробничих об'єктів пило- та газоочисним обладнанням.

Начальник СЕБ військової частини постійно здійснює нагляд разом з начальниками відповідних служб частини за виконанням і дотриманням природоохоронних вимог.

Велике значення має проведення лабораторного контролю за станом атмосферного повітря. В містах існують стаціонарні точки (пости), на яких СЕС визначає дифузне забруднення атмосферного повітря, проводить спостереження за зональним поширенням викидів. Також проводяться маршрутні спостереження, в ході яких використовують автомашини, обладнані спеціальною апаратурою для проведення наступних операцій:

контролю за системами живлення автомобільної і спеціальної транспортної техніки та станом атмосферного повітря за допомогою газоаналізаторів И-СО (вміст окису вуглецю у відпрацьованих газах), “Палладий-3”, ГМК-3, оптико-акустичного газоаналізатору 2109, портативного газового хроматографу ХТ-8, газоаналізатору “Інфраліт”;

контролю за димністю відпрацьованих газів дизелів за допомогою приладів НЦ-112 та ИДА;

контролю за викидами в атмосферне повітря двоокису сірки за допомогою газоаналізатору ГПК-1;

контролю за вмістом окисів азоту за допомогою газоаналізатору 645-04;

контролю за вмістом токсичних газів за допомогою газоаналізатору УГ-2;

контролю за вмістом аерозолів за допомогою вимірювача ИЗВ-3М.

Для безпосереднього визначення і реєстрації концентрації окремих домішок, які містяться у викидах промислових об'єктів та транспортних засобів широко застосовують автоматичні газоаналізатори. Практика показала, що вітчизняні газоаналізатори типів ГПК-1 (для безперервної реєстрації вмісту двоокису сірки) і ГМК-3 (для реєстрації СО) за своїми технічними характеристиками не поступаються кращим зарубіжним зразкам.

ЗАНЯТТЯ 5. НАСЛІДКИ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ.

Навчальні питання:

1. Кислотні дощі.

2. Парниковий ефект.

3. Озонові діри.

4. Тютюновий дим.

1.Кислотні дощі.

Кислотний дощ -- усі види метеорологічних опадів: дощ, сніг, град, туман, дощ зі снігом, -- кислотність яких вища від нормальної. Мірою кислотності є значення рН (водневий показник). Нормальне pH у чистих дощах - 5,6.

Шкала значення рН йде від 0 (украй висока кислотність), через 7 (нейтральне середовище) до 14 (лужне середовище), причому нейтральна точка (чиста вода) має рН = 7. Дощова вода в чистому повітрі має рН = 5,6. Чим нижче значення рН, тим вищеде? кислотність. Якщо кислотність води нижче 5,5, то опади вважаються кислотними.

Варто звернути увагу ще на одну особливість шкали рН. Кожна наступна сходинка на шкалі рН говорить про десятикратну зміну концентрації іонів водню в розчині. Наприклад, кислотність речовини зі значенням рН4 у десять разів вища від кислотності речовини зі значенням рН5, у сто разів вища, ніж кислотність речовини зі значенням рН6 і в сто тисяч разів вища, ніж кислотність речовини зі значенням рН9.

Для визначення показника кислотності використовують різні рН-метри, зокрема дорогі електронні прилади. Простим способом визначення характеру середовища є застосування індикаторів -- хімічних речовин, забарвлення яких змінюється в залежності від рН середовища. Найбільш розповсюджені індикатори -- фенолфталеїн, метил-оранж, лакмус, а також природні барвники з червоної капусти і чорної смородини.

Основні джерела кислотоутворюючих викидів

Кислотний дощ утворюється в результаті реакції між водою і такими забруднюючими речовинами, як діоксид сірки (SО2) і різних оксидів азоту (NOx). Ці речовини викидаються в атмосферу автомобільним транспортом, у результаті діяльності металургійних підприємств і електростанцій, а також при спалюванні вугілля і деревини. Вступаючи в реакцію з водою атмосфери, вони перетворюються в розчини кислот: сірчаної, сірчистої, азотистої й азотної. Потім, разом із снігом чи дощем, вони випадають на землю.

Природними джерелами надходження діоксиду сірки в атмосферу є головним чином вулкани і лісові пожежі. Еим часом природні надходження в атмосферу оксидів азоту зв'язані головним чином з електричними розрядами, при яких утвориться NО, згодом -- NO2. Значна частина оксидів азоту природного походження переробляється в ґрунті мікроорганізмами, тобто включена в біохімічний круговорот.

Джерела викидів в атмосферу оксидів сірки (a) і азоту (б) Схема утворення кислотних аерозолів і дощів

Діоксид сірки, що потрапив в атмосферу, перетерплює ряд хімічних перетворень, що ведуть до утворення кислот. Частково діоксид сірки в результаті фотохімічного окислювання перетворюється в триоксид сірки (сірчаний ангідрид) SО3: 2SO2 + О2 > 2SO3,

який реагує з водяною парою атмосфери, утворюючи аерозолі сірчаної кислоти: SО3 + Н2О > H2SО4.

Основна частина діоксиду сірки, що викидається у вологому повітрі утворить аерозоль сірчистої кислоти і зображують умовною формулою Н2SO3: SO2 + H2O > H2SO3.

Сірчиста кислота у вологому повітрі поступово окисляється до сірчаної: 2H2SO3 + O2 > 2H2SO4.

Аерозолі сірчаної і сірчистої кислот приводять до конденсації водяної пари атмосфери і стають причиною кислотних опадів (дощі, тумани, сніг). При спалюванні палива утворяться тверді мікрочастинки сульфатів металів (в основному при спалюванні вугілля), легко розчинні у воді, що осаджуються на ґрунт і рослини, роблячи кислотними роси. Аерозолі сірчаної і сірчистої кислот складають близько 2/3 кислотних опадів, інше приходиться на частку аерозолів азотної й азотистої кислот, що утворяться при взаємодії діоксиду азоту з водяною парою атмосфери: 2NО2 + H2О > HNO3 + HNO2.

Існують ще два види кислотних дощів, що поки не відслідковуються моніторингом атмосфери. Хлор, що знаходиться в атмосфері, при з'єднанні з метаном (джерела надходження метану в атмосферу: антропогенний - рисові поля, а також результат танення гідрату метану у вічній мерзлоті внаслідок потеплення клімату) утворить хлороводень, що добре розчиняється у воді з утворенням аерозолей соляної кислоти: Сl + СН4 > CH3 + HCI, СН3 + Cl2 > СН3Сl + Сl.

Механізм утворення кислотних опадів

Джерела кислото-створюючих викидів: теплові електростанції, автотранспорт, металургійні і хімічні підприємства, авіація

Об'єкти поразки: люди, тваринний і рослинний світ, водоймища, грунт, будівлі, пам'ятники культури, вироби з металу

Вплив кислотних дощів на екосистеми і людей

У водяних екосистемах кислотні опади викликають загибель риб і інших водяних мешканців. Підкислення води рік і озер серйозно впливає і на сухопутних тварин, тому що багато звірів і птахи входять до складу харчових ланцюгів, що починаються у водяних екосистемах. Разом із загибеллю озер стає очевидної і деградація лісів. Кислоти порушують захисний восковий покрив листів, роблячи рослини більш уразливими для комах, грибів і інших патогенних мікроорганізмів. Під час посухи через ушкоджені листи випаровується більше вологи. Вилуджування біогенів із ґрунту і вивільнення токсичних елементів сприяє уповільненню росту і загибелі дерев. Можна припустити, що відбувається і з дикими видами тварин, коли гинуть лісу. Якщо руйнується лісова екосистема, то починається ерозія ґрунту, засмічення водоймів, повінь і погіршення запасів води стають катастрофічними. Підкислення ґрунту азотокислими дощами стимулює розвиток лісових шкідників. У результаті закислення в ґрунті відбувається розчинення живильних речовин, життєво необхідних рослинам; ці речовини виносяться дощами в ґрунтові води. Одночасно вилуджуються з ґрунту і важкі метали, що потім засвоюються рослинами, викликаючи в них серйозні ушкодження. Використовуючи такі рослини в їжу, людина також одержує разом з ними підвищену дозу важких металів. Коли деградує ґрунтова фауна, знижуються врожаї, погіршується якість сільськогосподарської продукції, а це, як ми знаємо, спричиняє погіршення здоров'я населення. Під дією кислот з гірських порід і мінералів вивільняється алюміній, а також ртуть і свинець, що потім попадають у поверхневі і ґрунтові води. Алюміній здатний викликати хворобу Альцгеймера, різновид передчасного старіння. Важкі метали, що знаходяться в природних водах, негативно впливають на бруньки, печінку, центральну нервову систему, викликаючи різні онкологічні захворювання. Генетичні наслідки отруєння важкими металами можуть проявитися через 20 років і більш не тільки в тих, хто вживає брудну воду, але й у їхніх нащадків. Забруднення повітря кислотоутворюючими викидами робить різноманітний шкідливий вплив і на організм людини. Вдихання вологого повітря, що містить діоксид сірки, особливо небезпечно для людей похилого віку, що страждають серцево-судинними і легеневими захворюваннями, у важких випадках може виникнути набряк легень. Шкідливо це і для здорових людей, оскільки SO2 і сульфатні частки мають канцерогенну дію. Установлено тісний взаємозв'язок між підвищенням смертності від бронхітів і ростом концентрації діоксиду сірки в повітрі. Під час трагічного лондонського тумана 1952 р. більш 4000 смертей було віднесено за рахунок підвищеного змісту у вологому повітрі діоксиду сірки і сульфатних часток. Численні дослідження показали збільшення числа захворювань дихальних шляхів у районах, повітря яких забруднений діоксидом азоту NО2. Потрапляючи в дихальні шляхи, він взаємодіє з гемоглобіном крові, утрудняючи перенос кисню до органів і тканин, викликає респіраторні, астматичні і серцеві захворювання. У лютому 1972 р. у Японії з цієї причини занедужало більш 70 000 чоловік, для багатьох з них захворювання мало летальний результат.

Кислотні дощі роз'їдають метали, фарби, синтетичні з'єднання, руйнують архітектурні пам'ятники. Багато скульптур і будинки в Римі, Венеції й інших містах, пам'ятники зодчества, такі, як Акрополь в Афінах, Кельнський собор та інші, за кілька останніх десятиліть одержали значно великі ушкодження, чим за все попереднє час. Під погрозою повного руйнування в результаті дії кислотних опадів знаходяться більш 50 тис. скульптур скельного “Міста Будд” під Юньанем у Китаї, побудованого 15 століть назад. Найбільш характерні кислотні дощі для індустріальних країн з високорозвиненою енергетикою. Найбільшу втрату кислотні дощі нанесли лісам Центральної Європи, зокрема 35% лісів Німеччини (на площі більш 2,5 млн. га) ушкоджені ними. Збиток від кислотних дощів для європейських лісів оцінюється в 118 млн. м3 деревини в рік (з них близько 35 млн. м3 на європейській території Росії). У меншому ступені від кислотних дощів страждають сільськогосподарські рослини, оскільки підкислення ґрунтів тут можна контролювати агрохімікатами. Для боротьби з кислотними дощами необхідно направити зусилля на скорочення викидів кислотоутворюючих речовин вугільними електростанціями. А для цього необхідно: використання низькосерчисте вугілля чи його очищення від сірки; установка фільтрів для очищення газоподібних продуктів; застосування альтернативних джерел енергії. Більшість людей залишається байдужими до проблеми кислотних дощів.

2.Парниковий ефект.

Парникомвий ефемкт, явище в атмосфері Землі, при якому енергія сонячних променів, відбиваючись від поверхні Землі, не може повернутися в космос, оскільки затримується молекулами різних газів.

У результаті на Землі підвищується температура. Без парникового ефекту температура Землі за оцінками була б на 25^o-30^o нижчою, ніж є насправді. Парниковий ефект суттєвий також на Марсі й, особливо, на Венері.

Парниковий ефект відкрив у 1829 Жозеф Фур'є.

Фізична природа явища

Тепло надходить до поверхні Землі від Сонця й із власних надр. Сонце випромінює в основному у видимому діапазоні, й енергія сонячних променів поглинається поверхнею Землі. Рівновага підтримується тим, що Земля втрачає тепло завдяки інфрачервоному випромінюванню із поверхні. Інтенсивність інфрачервоного випромінювання зростає із температурою. Таким чином Земля нагрівається доти, доки не встановиться баланс між поглинутою й випроміненою енергією.

В атмосфері є молекули, які поглинають інфрачервоні промені й знову випромінюють їх. Це випромінювання відбувається з однаковою імовірністю вгору і вниз. Тобто завдяки цим газам, частина теплового випромінювання поверхні повертається. У такому випадку для підтримування балансу поверхні планети потрібно нагрітися ще більше, щоб компенсувати повернуте теплове випромінювання.

Чим більше в атмосфері "парникових молекул", тим вище піднімається температура.

Більшість молекул у атмосфері Землі не поглинають у інфрачервоній області. Ці молекули (O₂ і N₂) не мають дипольних моментів з-за своєї симетрії, тож не взаємодіють із електомагнітним випромінюванням. Найбільший вклад у парниковий ефект вносять молекули води, яка має дипольний момент і відповідні коливальні й обертальні моди у інфрачервоній області спектру. Молекули CO₂ не мають власного дипольного моменту, але в них можуть збуджуватися нормальні коливання із дипольним моментом, тож вуглекислий газ належить до парникових. Інші парникові гази суть озон і метан, яких у атмосфері ще менше ніж вуглекислого газу, але їхня здатність до поглинання інфрачервогого проміння велика.

Глобальне потепління

В наш час велике занепокоєння викликає можливість того, що внаслідок людської діяльності парниковий ефект може сильно збільшитися й призвести до глобального потепління. Основними газами, що забруднюють атмосферу, є вода, двоокис вуглецю, метан і хлорфторвуглеці. У результаті спалювання викопного палива і лісових пожеж створюється велика кількість двоокису вуглецю, метан є супутнім продуктом сільського господарства (рис, худоба, вівці). Випари води також є перешкодою для відбитих сонячних променів. Програма ООН по навколишньому середовищу прогнозує, що підвищення середньої температури Землі на 1,5°С, можливе до 2025 року, викличе підняття рівня світового океану через танення льоду біля полюсів на 25 см.

3.Озонові діри.

Озон - це хімічна сполука. У молекулі озону O₃ з'єднані три атоми кисню, а не два, як у звичайній молекулі кисню О₂. В атмосфері Землі озон міститься як дуже мала домішка - його концентрація ніде не перевищує тисячної відсотка. Незважаючи на це, озон відіграє дуже важливу роль в атмосфері Землі за рахунок своєї здатності поглинати випромінювання в деяких ділянках спектра, особливо в ультрафіолетовій та інфрачервоній. Ця здатність робить озон захисником усього живого на Землі від небезпечного для біологічних організмів (зокрема й людини) ультрафіолетового випромінювання з довжиною хвилі 200 - 320 нм.

Роль озону в нашому житті

У тропосфері озон є одним із забруднювачів повітря. Частина смогу у великих містах утворена, у тому числі, через надлишок озону, що утворюється як побічний продукт автомобільних вихлопів. У стратосфері ж озон виконує роль своєрідного екрана, що поглинає згубне короткохвильове (ультрафіолетове) випромінювання.

Озон також бере активну участь у формуванні теплового режиму атмосфери і поверхні нашої планети. Цей режим дуже залежить від, так званого, парникового ефекту, суть якого в тому, що певні гази у повітрі активно поглинають теплове (інфрачервоне) випромінювання. Його перевипромінює земна поверхня, поглинувши перед цим випромінювання сонця. До цих газів належить і озон. Роль озону полягає в поглинанні теплового випромінювання, що йде від Землі, у тих спектральних інтервалах (так звані, «вікна прозорості»), де основні гази, відповідальні за парниковий ефект (водяна пара, СО2), поглинають погано.

У стратосфері озон поглинає ультрафіолетове випромінювання, що йде від сонця. Цей процес є основним джерелом нагрівання стратосферного повітря і визначає існуючу там відносно високу (порівняно зі тропосферою) температуру. Крім того, поглинаючи ультрафіолетове випромінювання, особливо в тій його частині (200--320 нм), що становить найбільшу небезпеку для живих істот, озон захищає людей і всю біосферу від його згубної дії.

Загроза озону

До шкідливих для озону речовин належать сполуки азоту. водню і хлору.

Азот потрапляє в атмосферу переважно у вигляді азотних оксидів (NO, NO₂, N₂O) при використанні азотних добрив і викиді відпрацьованих газів при польотах висотних літаків. Джерелом водневих з'єднань є промислові підприємства, що виділяють в атмосферу метан, а також польоти висотних літаків і ракет, при яких безпосередньо на стратосферних висотах викидаються випари води. Нарешті, хлор потрапляє в атмосферу через дуже активне використання в промисловості і побуті хлоровмісних органічних сполук, насамперед, так званих, фреонів (хлорфторвуглеводів).

За рахунок хімічної активності кисню, якого багато в атмосферному газі, утворюються цілі групи (сімейства) сполук азоту, водню і хлору. Система хімічних взаємодій, котра виникає при цьому, досить складна. Сам лише цикл процесів за участю азотних сполук об'єднує десятки реакцій. Однак остаточний ефект, важливий для нашої розповіді, досить простий. Кожне із сімейств бере участь у своєму циклі каталітичних реакцій руйнування озону. При цьому члени сімейств відіграють роль каталізаторів - вони прискорюють реакції загибелі озону, але не витрачаються самі.

Постає запитання: чи вже помітне регулярне зменшення кількості озону? Спроби це точно встановити пов'язані із серйозними труднощами. Очікуване зменшення загальної кількості озону поки що відносно невелике - усього кілька відсотків. Зареєструвати таку зміну за досить довгий термін (скажімо, за 10 років) складно, тому що вона перебуває на межі точності існуючих методів вимірювання N(О₃). Проте пошуки тенденцій і характеру зміни N(O₃) (так званих трендів) останніми роками йдуть безупинно.

Встановлено, що зменшення озону існує і становить близько 2% N(O₂) протягом останніх двох десятиліть. Цей показник не малий і свідчить про загрозливу тенденцію. Якщо людство не зупинить своє втручання в атмосферу через забруднення сполуками, про які йшла мова вище, то незабаром концентрація озону в атмосфері упаде нижче мінімально допустимого рівня.

Але вже сьогодні нам загрожують «озонові діри». Що ж це таке - «озонна діра»? «Озоновою дірою» називають тимчасове зменшення загальної кількості озону над певною ділянкою поверхні Землі. Найбільш чітко вона зареєстрована над Антарктикою з максимумом активності у весняні (вересень-листопад для південної півкулі) місяці. Але чому саме над Антарктикою, адже там немає ніяких викидів в атмосферу? Це пояснюється особливостями глобальної циркуляції атмосфери.

Узимку в полярній стратосфері південної півкулі утворюється стійкий циклон - циркумполярний вихор. Повітря усередині цього вихору рухається в основному по замкнутих траєкторіях, не виходячи за його межі. При цьому в "Антарктиці узимку практично не відбувається обмін повітрям між полярними і помірними широтами. До кінця зими повітря усередині вихора дуже охолоджується (до -7О...-8О°С), і в стратосфері з'являються полярні хмари, що складаються з крижинок і крапель переохолодженої рідини.

Частки полярних хмар зв'язують азотні сполуки (насамперед NO₂) і створюють умови для хлорного циклу руйнування озону. З прогріванням антарктичної стратосфери циркумполярний вихор руйнується, при цьому відновлюється обмін повітря з багатими озоном середніми широтами, і стратосферні хмари зникають. Звільняються молекули NO₂ і зв'язують молекули окису хлору. Руйнівна дія хлорного циклу на озон слабшає, і його кількість відновлюється до безпечних концентрацій.

Озонові діри - зменшення вмісту озону в стратосфері на 10-40%. Пов'язано це з дією фреонів, зменшенням кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотами реактивних літаків. Чітко виявляється при надмірно низьких температурах.

4.Тютюновий дим.

Тютюновий дим - це вид забруднення повітря, що в сотні тисяч разів перевищує забруднення будь-якого металургійного чи хімічного комбінату,проте люди свідомо вдихають таке повітря. Мова йде про паління.

Тютюновий дим є дуже різноманітним за складом і містить тисячі хімічних речовин, що потрапляють у повітря в вигляді частинок або газів. Фаза частинок складається зі смоли (яка, у свою чергу, складається з багатьох хімічних речовин), нікотину і бенз(а)пірену. Газова фаза складається з оксиду вуглецю, амонію, діметилнитрозаміну, формальдегіду, ціаністого водню й акролеїну. Деякі з цих речовин мають явно виражені подразні властивості, а біля 60 з них є відомими або можливими канцерогенами (речовинами, що викликають рак). Смола є найбільш небезпечною з хімічних речовин у сигаретах. Хоч люди в основному палять через вплив нікотину на мозок, вони помирають головним чином через вплив смоли. Коли дим потрапляє до рота у вигляді концентрованого аерозолю, він приносить із собою мільйони частинок на кубічний сантиметр. По мірі охолодження він конденсується й утворює смолу, що осідає в дихальних шляхах легенів. Смола є речовиною, що викликає рак і захворювання легенів. Смола викликає параліч очисного процесу в легенях і ушкоджує альвеолярні мішечки. Вона знижує ефективність імунної системи. Оксид вуглецю - це безбарвний газ, що присутній у високих концентраціях у сигаретному димі. Його спроможність з'єднуватися з гемоглобіном у 200 разів вища, ніж у кисню, і тому він заміщає кисень. У зв'язку з цим підвищений рівень оксиду вуглецю в палія зменшує спроможність крові переносити кисень, що позначається на функціонуванні всіх тканин організму. Мозок і м'язи (включаючи серцеву) не можуть діяти у свою повну силу без достатнього надходження кисню, і для того, щоб компенсувати зниження надходження кисню тілу, серце і легені змушені працювати з більшим навантаженням, що викликає проблеми з кровообігом. Монооксид вуглецю також ушкоджує стінки артерій і збільшує ризик звуження коронарних судин, що призводить до серцевих нападів. Ціаністий водень чинить прямий згубний вплив на війки бронхіального дерева (частину природного очисного механізму легенів у людей). Ушкодження цієї системи може призвести до накопичення токсичних агентів у легенях, збільшуючи, таким чином, можливість розвитку хвороби. До інших токсичних агентів тютюнового диму, що прямо впливають на війки в легенях, належать акролеїн, амоній, двооксид азоту і формальдегід. До радіоактивних компонентів, знайдених у дуже високій концентрації в тютюновому димі, належать полоній-210 і калій-40. Крім цього, присутні такі радіоактивні компоненти як радій-226, радій-228 і торій-228. Чітко встановлено, що радіоактивні компоненти є канцерогенами.

Підраховано, що людина, яка палить сигарету, вдихає повітря, забруднення якого в 384 000 разів перевищує ГДК. У абсолютно чистій атмосфері організм людини, що палить, зазнає такого токсичного впливу, ніби вона знаходиться в умовах, де забруднення в тисячі разів перевищує будь-які норми. Вдихати тютюновий дим у чотири рази шкідливіше, ніж вихлопні гази автомобіля безпосередньо з вихлопної труби.

У тютюновому димі, крім слабкого наркотика - нікотину, міститься близько 200 особливо отруйних речовин - чадний газ, бензпірен (сильний канцероген, тобто речовина, що спричиняє рак) і багато інших. Протягом останніх десятиліть тютюн став набагато отрутнішим, ніж скажімо в ХІХ ст., через те, що тютюнові листки характеризуються надзвичайною гігроскопічністю й активно поглинають з повітря шкідливі домішки, аерозолі, кількість яких дедалі збільшується.

Такої атмосфери, яку створює для себе той, хто палить, немає в жодному супер забрудненому промисловому центрі.

Доведено, що залишки пестицидів, які містяться в тютюновому димі, можуть затримуватися в організмі палія. Знайдені в тютюні залишки пестицидів і інших забруднювачів ґрунту можуть також внести свій внесок у накопичення важких металів в організмі. ДДТ і дієлдрин широко використовувалися при вирощуванні тютюну до їхньої заборони в 1981 році, але їхні залишки усе ще виявляються в ґрунтах і висушеному тютюновому листі. Деякі країни, наприклад, Німеччина, Швейцарія і США встановили верхні дозволені межі вмісту токсичних сільськогосподарських хімікалій у сигаретах. Оскільки вміст смол і нікотину в сигаретах знижується, виробники все більше покладаються на ароматичні додатки для стимулювання міцного запаху тютюну. Серед тих речовин, що додаються в процесі виробництва є також речовини, що підтримують горіння. Прийняті в 1989 році в Канаді законодавчі акти зажадали від виробників розкрити уряду Канади всі складові їхніх виробів. Але замість того, щоб підкоритися цій вимозі, Філіп Моррис прибрав свої марки з канадського ринку. Тютюнова індустрія боїться негативного висвітлення питань про кількість і природу своїх додатків.

Щорічно на Землі, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, вмирає 1,5 млн. людей.

Величезної шкоди завдає пасивне паління, коли людина, що не палить, змушена вдихати повітря, отруєне тютюновим димом.

ЗАНЯТТЯ 6. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ПРОМИСЛОВИХ ОБ'ЄКТІВ.

Навчальні питання:

1. Задачі та форми екологічної експертизи.

2. Визначення інтенсивності і гранично допустимих викидів шкідливих речовин.

3. Екологічний паспорт підприємства, його структура та порядок розробки.

1.Задачі та форми екологічної експертизи.

Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

6) підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є:

1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища;

2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

3) наукова обґрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

5) державне регулювання;

6) законність.

Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.