Экология

На стан мікроклімату об'єктів ВТЗА впливає не тільки температура та швидкість руху повітря, а ще його вологість. В обмеженому об'ємі ВТЗА завжди є умови для підвищення вологості повітря за рахунок випаровування поту та водяних парів, які знаходяться у видихнутому повітрі. Коливання відносної вологи на ВТЗА допустимі в границях 30-70 %, при оптимальних - 40-60 %.

Об'єкти ВТЗА повинні бути оснащені достатньо потужними фільтровентиляційними установками (ФВУ). Тепло, яке виділяють блоки, повинно витягуватись вентиляцію. Для підтримання оптимального мікроклімату всередині робочого об'єму потрібно обладнати апаратні установками кондиціювання повітря.

Раціональна вентиляція необхідна також для підтримання оптимального газового складу повітря в апаратних (станціях) ВТЗА. Останні можуть забруднюватися оксидами азоту, озоном, продуктами розкладу палива і мастил, фтором, формальдегідом, окисом вуглецю.

В об'єктах ВТЗА шум є одним з “агресивних” видів техногенного впливу, причому його питома вага серед техногенних факторів, які негативно впливають на особовий склад, неухильно зростає. Особовий склад має справу з шумними автомобілями, спеціальними транспортними машинами, механізмами та пристроями, особливо в польових умовах, під час навчань.

Шум - це звук з неперіодичними коливаннями, який містить велику кількість простих тонів різноманітної висоти та сили. Граничною межею шуму встановлені 80 децибел, що відповідає шуму у друкарському бюро.

Людина може чути тільки ті коливання, частота яких складає від 16 до 16000 коливань у секунду (Гц). Коливання до 16 Гц називають інфразвуком, вище 16000 Гц - ультразвуком. Звукові коливання називають звуком. Звук давить на вухо людини, утворюючи звуковий тиск. Відносно більш чутливе вухо людини до звуків 800-6000 Гц і особливо 3000-4000 Гц.

Звуковий тиск - різниця між значеннями повного та середнього тиску, який спостерігається у середовищі при відсутності звукового поля. Вимірюють його у ньютонах на 1 м2 (Н/м2) або у паскалях (Па). Швидкість звуку у повітрі при температурі 20 оС дорівнює 340 м/с.

Питання забезпечення безпеки особового складу ВТЗА, населення та навколишнього природного середовища від впливу електромагнітних випромінювань (ЕМВ) має важливе медичне та соціально-економічне значення. Особливу увагу при цьому приділяють санітарному нагляду за джерелами цих випромінювань. Основою організації державного санітарного нагляду є санітарні норми і правила, які містять як норми, так і основні положення гігієнічних вимог до засобів вимірювання.

До джерел електромагнітного випромінювання (ЕМВ) в населених пунктах належать:

- радіо-, телевізійні і радіолокаційні станції різного призначення, що працюють в смузі радіочастот;

- мережа ліній електропередачі, яка складається з повітряних високовольтних ліній електропередачі та електричних підстанцій (розподільних пристроїв, перетворювачів електроенергії, трансформаторів, випрямлячів та ін.);

- електротранспорт.

Слід зауважити, що кількість цих джерел з кожним роком зростає.

До основних джерел ЕМВ у військах зв'язку відносяться:

- радіо-, радіорелейні, тропосферні станції та станції космічного зв'язку, тобто радіотехнічні об'єкти (РТО), які працюють в смузі радіочастот;

- електрообладнання автомобільної та спеціальної транспортної техніки;

- станції електроживлення, що включають в себе розподільні пристрої, перетворювачі електроенергії, трансформатори, випрямлячі та інші пристрої і споруди;

- радіолокаційні і радіонавігаційні станції.

2.Мікроклімат та газовий склад повітря в об'єктах ТЗА.

Діяльність особового складу в об'єктах ВТЗА пов'язана із специфічними особливостями:

розташуванням техніки зв'язку в кузовах автомобілів, що не виключає можливості роботи при включеному двигуні автомобіля або силовому агрегаті;

обладнанням усіх транспортних засобів опалювачами, бензиновими або дизельними установками електроживлення;

малою кількістю вільної площі на одну людину.

Слід додати, що всі ці особливості тісно пов'язані з вимогами герметичності рухомих об'єктів ВТЗА. Під дією цих та інших факторів відбувається зміна мікроклімату та газового складу повітря об'єктів ВТЗА.

Мікроклімат апаратних, станцій ВТЗА визначається температурою повітря, температурою поверхні стін, швидкістю руху повітря та його вологістю.

Температура повітря, а також стін апаратних підлягає різким коливанням у зв'язку із недосконалою теплоізоляцією металевого корпусу апаратних. Зимою в них холодно, літом - жарко (до 50 оС). Збільшення потужностей станцій веде до зростання кількості агрегатів, котрі, у свою чергу, є джерелами тепла.

Висока температура в апаратних (станціях) знижує працездатність людини, особливо розумову, впливає на роботу органолептичного апарату людини.

Вважається, що температура поверхні стін не повинна відрізнятися від температури повітря більш, чим на 2-3 оС. Оптимальною температурою вважається 18-20 оС, гранично допустимою - 16-27 оС.

Для зниження температури необхідно екранувати всі поверхні агрегатів, що нагріваються, та теплоізолювати апаратні (КУНГи). В якості теплоізолятору між стінками апаратних (станцій) розміщують пінопласт, теплоізолюючу вату, створюють повітряний прошарок.

Важливу роль у профілактиці перегрівання відіграє раціональний одяг. Він повинен відповідати метеорологічним умовам, в яких працюють спеціалісти.

В профілактиці перегрівання велике значення має раціональна вентиляція, так як рух повітря сприяє віддачі тепла. При температурі 18-20 оС оптимальна швидкість повітря повинна бути 0,4-0,5 м/с, при гранично допустимій мінімальній - 0,1 та максимальній - 1 м/с (протяги).

На стан мікроклімату об'єктів ВТЗА впливає не тільки температура та швидкість руху повітря, а ще його вологість. В обмеженому об'ємі ВТЗА завжди є умови для підвищення вологості повітря за рахунок випаровування поту та водяних парів, які знаходяться у видихнутому повітрі. Коливання відносної вологи на ВТЗА допустимі в границях 30-70 %, при оптимальних - 40-60 %.

Об'єкти ВТЗА повинні бути оснащені достатньо потужними фільтровентиляційними установками (ФВУ). Тепло, яке виділяють блоки, повинно витягуватись вентиляцію. Для підтримання оптимального мікроклімату всередині робочого об'єму потрібно обладнати апаратні установками кондиціювання повітря.

Раціональна вентиляція необхідна також для підтримання оптимального газового складу повітря в апаратних (станціях) ВТЗА. Останні можуть забруднюватися оксидами азоту, озоном, продуктами розкладу палива і мастил, фтором, формальдегідом, окисом вуглецю.

Окиси азоту та озон утворюються в результаті роботи електроіскрових установок. При тривалій дії вони можуть стати причиною хронічного запалення верхніх дихальних шляхів.

Формальдегід утворюється в результаті нагрівання ізоляційних та конструктивних матеріалів (текстоліту, гетинаксу та ін.), які виготовляються на основі фенольно-формальдегідних смол.

Крім того, в повітрі апаратних ВТЗА може бути підвищений вміст вуглекислого газу, який є продуктом життєдіяльності особового складу.

Продукти неповного спалення пального частіше всього потрапляють в апаратні (станції) в результаті підсосу вентиляторами викидів силових агрегатів та двигунів внутрішнього згоряння автомобілів - відпрацьованих газів, що складаються з окису сірки, азоту, вуглецю, сажі, вуглеводних. Найнебезпечнішим з них є окис вуглецю.

Таблиця Вміст окису вуглецю та димність відпрацьованих газів автомобілів (система живлення)

Діагностичні параметри	Марка автомобіля
	ГАЗ-69	УАЗ-469	ГАЗ-66	ЗИЛ-130	ЗИЛ-131	УРАЛ-375Д	КрАЗ-255Б
Вміст окису вуглецю у відпрацьованих газах, %	2	2	2	2,5	2,5	2,5	-
На мінімальній частоті обертання колінчастого валу на холостому ходу	0,6	0,6	0,6	1	1	1	-
При 2000 об/хв холостого ходу	2,5	2,5	2,5	2,8	2,8	2,8	-
Димність відпрацьованих газів	-	-	-	-	-	-	40-50

Питання оцінки негативного впливу шкідливих речовин (у тому числі окису вуглецю) на стан здоров'я особового складу базується на існуванні гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин.

З метою дотримання норм ГДК шкідливих речовин на об'єктах ВТЗА повинні проводитися заміри викидів відпрацьованих газів автомобілів і установок електроживлення спеціальними приладами, а головне, визначатися вміст окису вуглецю у тих об'єктах, де особовий склад безпосередньо залучений до роботи з апаратурою зв'язку.

Окис вуглецю (СО) - один із самих розповсюджених хімічних викидів у атмосферне повітря. Він є продуктом неповного спалювання пального двигунів внутрішнього згоряння автомобілів та установок електроживлення ВТЗА. Це легкий газ, який досить швидко засвоюється організмом людини та розсіюється в атмосфері (додаток 9).

Окис вуглецю порушує оксидаційні процеси в організмі людини, тобто вступає в реакцію з гемоглобіном крові, заміщуючи у ньому кисень, що може викликати приступи коронарної недостатності, стенокардії та інфаркт міокарду. Він також вступає у взаємодію з дихальними ферментами, порушує вуглеводний і фосфорний обмін. Отруєння проявляється у порушенні зору через вплив на світлову чутливість зорових аналізаторів, нервової системи внаслідок порушення психомоторних реакцій, появі головного болю через порушення біопотенціалів головного мозку, а також у загальній депресії, зниженні працездатності через швидку втомлюваність.

Проблема забезпечення оптимального мікроклімату та газового складу повітря в об'єктах ВТЗА, на сьогоднішній день, є досить гострою і серйозною. Технічний стан автомобільної техніки, що використовується у польових умовах, досить часто не відповідає встановленим нормам. Контроль за токсичністю вихлопних газів автомобільної та спеціальної транспортної техніки організований слабо внаслідок недостатньо організованої системи контролю. За таких умов техніка досить часто працює із значним перевищенням встановлених норм викидів забруднюючих речовин, особливо окису вуглецю. Все це негативно впливає на особовий склад і навколишнє природне середовище у цілому. Виходом в цій ситуації є впровадження конструкторських, експлуатаційних та організаційних нововведень, а також удосконалення системи контролю за викидами забруднюючих речовин, що дозволило би суттєво покращити ситуацію.

Конструкторські нововведення повинні передбачати удосконалення автомобільної та спеціальної транспортної техніки, силових агрегатів тощо - конструкції їхніх кузовів, двигунів, застосування нових видів палива.

Експлуатаційні нововведення полягають у оптимізації часу роботи двигунів; експлуатації справних, добре відрегульованих моторів. Крім того, для боротьби із забрудненням повітря повинна застосовуватися справна вентиляція.

Важливим організаційним заходом є контроль за викидами шкідливих речовин в атмосферне повітря. Контроль повинен бути комплексним, а не обмежуватися спостереженням за однією забруднюючою речовиною.

Виконання всіх цих заходів дозволить стовідсотково контролювати ситуацію, дозволить швидко виявити найбільш небезпечні джерела атмосферного забруднення та прийняти швидкі, а, головне, ефективні рішення щодо розв'язання проблеми.

3.Шум, вібрація, загальне та зорове навантаження.

В об'єктах ВТЗА шум є одним з “агресивних” видів техногенного впливу, причому його питома вага серед техногенних факторів, які негативно впливають на особовий склад, неухильно зростає. Особовий склад має справу з шумними автомобілями, спеціальними транспортними машинами, механізмами та пристроями, особливо в польових умовах, під час навчань.

Шум - це звук з неперіодичними коливаннями, який містить велику кількість простих тонів різноманітної висоти та сили. Граничною межею шуму встановлені 80 децибел, що відповідає шуму у друкарському бюро.

Людина може чути тільки ті коливання, частота яких складає від 16 до 16000 коливань у секунду (Гц). Коливання до 16 Гц називають інфразвуком, вище 16000 Гц - ультразвуком. Звукові коливання називають звуком. Звук давить на вухо людини, утворюючи звуковий тиск. Відносно більш чутливе вухо людини до звуків 800-6000 Гц і особливо 3000-4000 Гц.

Звуковий тиск - різниця між значеннями повного та середнього тиску, який спостерігається у середовищі при відсутності звукового поля. Вимірюють його у ньютонах на 1 м2 (Н/м2) або у паскалях (Па). Швидкість звуку у повітрі при температурі 20 оС дорівнює 340 м/с.

Величина звукового тиску може змінюватися у широкому діапазоні від 2•104 до 2•10-5 Н/м2. Відношення цих величин складає 109, тому користатися абсолютними величинами незручно. Орган слуху людини відрізняє не різність, а кратність зміни абсолютних величин звукових тисків. Тому шум оцінюють не абсолютною величиною (звуковим тиском), а рівнем звукового тиску - відношенням такого тиску до одиничного (еталонного, прийнятого за одиницю порівняння).

За одиницю порівняння прийнятий граничний звуковий тиск , рівний 2•10-5 Н/м2.

Замість шкали абсолютних значень користуються відносною логарифмічною шкалою децибелів. Рівень звукового тиску позначають буквою L , дБ

де Р - створюваний звуковий тиск;

Р0 - граничний.

Співвідношення підібрано так, що кожному подвоєнню звукового тиску відповідає зміна рівню звукового тиску на 6 дБ.

Логарифмічні одиниці рівнів дають відносні, безрозмірні величини. Але після стандартизації граничного значення Р0 відносні рівні перетворюються у абсолютні.

Таблиця Рівні звукового тиску джерел шуму

Об'єкт або джерело шуму	Рівень звукового тиску, дБ
Поріг чутності	0
Тиха сільська місцевість	20
Житлова кімната	40
Розмова середньої гучності	60
Робота на друкарській машинці	65-70
Магістральна вулиця	85-90
Ткацький цех	90-95
Виступ поп-оркестру	110
Зліт реактивного літака (100 м)	125
Реактивний двигун (25 м)	140

Шуми можуть відрізнятися за спектром та часовими характеристиками.

За спектром відрізняють тональні шуми: низькочастотні (300 Гц і нижче), середньочастотні (300-800 Гц) та високочастотні (більше 800 Гц). Шум, в якому є різні звукові частоти, вважається широкополосним. Широкополосний шум порівняно з тональним (звук певної частоти) легше переноситься людиною.

За ступенем стабільності звучання відрізняють постійні шуми (рівень звуку змінюється у часі не більше чим на 5 дБА) та непостійні (> 5 дБА).

Постійний шум оцінюється у рівнях звукового тиску L - у децибелах (дБ). Для оцінки непостійних шумів, а також для орієнтованої оцінки постійних шумів використовують “еквівалентний рівень звуку” - загальний рівень звукового тиску, що вимірюється за шкалою “А” стандартного шумовимірювача у дБА.

Непостійний шум поділяється на:

- коливальний - рівень звуку якого безперервно змінюється у часі;

- переривчастий - рівень звуку якого періодично різко падає до рівня фонового шуму, причому тривалість інтервалів, на протязі яких рівень звуку залишається постійним і перевищує рівень фонового шуму, становить 1 с і більше;

- імпульсний - який складається із одного або декількох звукових імпульсів, кожний тривалістю менше 1 с. При цьому рівні звуку, виміряні при включенні часових характеристик, відрізняються не менше, ніж на 7 дБА.

Для проведення ефективної оцінки несприятливого впливу шуму на особовий склад необхідно регламентувати його інтенсивність, спектральний склад і час дії. В залежності від характеру шуму і умов його впливу нормування допустимих рівнів проводиться для різних місць перебування особового складу ВТЗА (на робочих місцях, у житлових чи господарських приміщеннях). За допустимий рівень шуму прийнятий такий шум, при довготривалій дії якого не відбуваються негативні зміни в органах людини, найбільш чутливих і адекватних шуму, тобто такий, який не має на людину прямого чи опосередкованого шкідливого впливу і неприємної дії, не знижує її працездатності, не впливає на самопочуття та настрій.

В нормативні показники, виходячи із технічних можливостей, характеру шуму і місця розташування об'єктів ВТЗА, можна вносити поправки від -5 до +10 дБА. Нормативні рівні з відповідними поправками називаються допустимими рівнями звуку.

Нормативні показники оцінки шуму визначені “Санітарними нормами допустимого шуму”, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України в 1996 році.

Всі основні джерела шуму на території військової частини зв'язку можна розділити на дві великі групи - джерела шуму на відкритій місцевості і в закритих приміщеннях. До основних джерел шуму на відкритій місцевості відносяться:

- автотранспорт та спеціальна транспортна техніка (робота двигуна, систем зчеплення і передачі, вібрація кузову, підвісок пристроїв кріплення). Він є інтенсивним, непостійним та різночастотним (в залежності від типу техніки). Шум автомобіля зростає на 8-10 дБ при збільшенні від мінімуму до максимуму числа обертів двигуна на 2 дБ - у дизельних і на 10-15 дБ - у карбюраторних двигунів при збільшенні навантаження. Значним є шум гусеничної техніки у порівнянні з колісною. В цілому, з погляду гігієнічних вимог, шум автомобільної та спеціальної техніки повинен бути зменшеним на 20-30 дБ. Гранично допустимі рівні звуку (дБА) на віддалі 7,5 м від осі машини при швидкості 50 км/год наступні: легкові автомобілі - 84; апаратні, вантажівки, автомобілі-тягачі масою до 3500 кг - 84, від 3500-12000 кг - 89;

- станції електроживлення (до складу яких входять автомобільні, причіпні електростанції, генератори відбору потужності);

- пересувні компресорні станції (у складі яких є відбійні молотки, ручні перфоратори, пневматичні ломи) із звуковими рівнями від 90 до 120 дБ;

- шум при учбових стрільбах.

До основних джерел шуму у закритих приміщеннях відносяться:

- в апаратних (станціях) - опалювально-вентиляційні установки, електродвигуни, телеграфні апарати;

- у житлово-господарських приміщеннях - сушильні барабани пральних машин, опалювально-вентиляційні установки.

За сприйняттям до шуму близько 30 % людей - надчутливі, 60 % - нормально чутливі, 10 % - нечутливі. Вплив шуму на організм людини виявляється у великому діапазоні: від суб'єктивного роздратовування до об'єктивних патологічних порушень. Медичні дослідження показують, що навіть невисокі рівні звуку порядку 65 дБА при двохгодинній експозиції викликають втрату слуху більш 10 дБА на низьких частотах. Рівень шуму 80 дБА знижує слухову чутливість на 17-25 дБА в усьому спектрі частот, що можна вважати як втому органу слуху.

Таблиця Скарги на слух в залежності від рівня шуму

Рівень шуму, дБА	Частота скарг, %
50	5
55	33
60-65	50
65-70	64-70
75-80	більше 85

Шум негативно впливає на організм людини, викликаючи індивідуальні реакції. Причиною різного сприйняття шуму може бути вік, стан здоров'я, характер діяльності людини, навіть настрій. Суб'єктивна реакція людини визначається станом центральної нервової системи. Велика кількість звукових сигналів викликає тривогу, призводить до передчасної втоми. В даний час розглядають кілька категорій впливу шуму на людину:

- пошкодження слухової функції, яке викликає тимчасове чи постійне зниження слуху, що ускладнює розмовне спілкування;

- подразливість, неспокій, порушення сну;

- зміна фізіологічних реакцій на стресові сигнали;

- порушення психічного і соматичного здоров'я людини;

- погіршення трудової діяльності.

Зниження працездатності у людей, які займаються виключно розумовою працею, починається вже при низьких рівнях шуму. Одноманітна фізична праця, навпаки, може виконуватись при рівнях шуму, близьких до порогу больової чутливості.

Якщо на протязі тривалого часу особовий склад піддається до високих шумових навантажень, то це може призвести до розладу слуху. Визначені орієнтовні категорії небезпеки шумових навантажень:

- 50-70 дБА - порушення сну;

- 70-80 дБА - немає небезпеки;

- 85 дБА - починається деяке погіршення слуху;

- 90 дБА - певне погіршення слуху;

- 95 дБА - імовірність втрати слуху складає 50 %;

- 105 дБА - втрата слуху проходить у всіх осіб, які піддаються впливу.

Особовий склад ВТЗА піддається впливові шуму, головним чином, короткочасний період (при учбових стрільбах, обслуговуванні автомобільної та спеціальної техніки, станцій електроживлення та ін.), але цей вплив має інтенсивний характер. На учбових стрільбах особовий склад зазнає епізодичної дії шумів значної інтенсивності (150-170 дБА). У людини виникає реакція нервової системи, функція якої відновлюється через кілька годин після припинення шумової дії. Але цей час відновлення прямо залежить від тривалості шуму, від несподіваності його виникнення, оскільки саме переривчастий та імпульсний шум мають найбільш негативний вплив на організм. При довготривалих стрільбах можливі виражені та стійкі зміни функціонального стану нервової системи, які паралельно супроводжуються тимчасовим або тривалим зниженням слуху.

При роботі в апаратних (станціях) або агрегатних (електросилових) особовий склад піддається впливу виробничого шуму. Інтенсивність шуму при вмиканні всього обладнання може сягати 95 дБА. При такому шумі неможливо працювати з прийомом, передаванням та обробкою інформації. Шум відволікає особовий склад від виконання роботи, а при певних умовах може бути причиною патологічних змін в організмі. Для того, щоб створити оптимальні умови праці, необхідно використовувати величини гранично допустимих рівнів шуму. Рівень інтенсивності шуму не повинен перевищувати в апаратних 70-80 дБА, в агрегатних - 90 дБА.

Ще більшим кроком у створенні оптимальних умов праці є визначення в залежності від тривалості сприйняття шуму його гранично допустимих доз. Перевищення цих доз може призвести з часом до зниження слуху до 20 дБА.

Таблиця Гранично допустимі дози шуму в залежності від тривалості його сприйняття

Тривалість дії шуму, годин	Гранично допустимі дози, дБА
8 4 2 1 0,12 0,06 0,03 0,01 0,008	90 93 96 99 108 111 114 117 120

При постійному шумовому впливі у 70 дБА і вище відмічається загальний зріст захворюваності після 10 років перебування у таких умовах і навіть виникнення шумової хвороби.

Для захисту від шуму необхідно знижувати його рівень. Для цього потрібно використовувати шумовловлюючі екрани, поглинаючі фільтри, встановлювати безшумні механізми (зробити конструкційні перетворення шумонебезпечних об'єктів), використовувати зелені насадження, шумозахисні смуги будинків і споруд.

Шум на об'єктах ВТЗА як правило супроводжується вібрацією - формою хвильового забруднення, яка виникає в результаті роботи автомобільної і спеціальної транспортної техніки, силових агрегатів та вентиляційних установок. З фізичної точки зору вібрацією називається механічне коливання пружних тіл, яке проявляється в переміщенні центру тяжіння або осі симетрії в просторі, а також періодичній зміні ними форми, яку вони мали в статичному стані. Вона породжує механічні коливання та вторинний звуковий вплив, що представляє небезпеку для особового складу.

Кількісні та якісні критерії і показники несприятливого впливу вібрації на людину диктуються санітарними нормативними документами Міністерства охорони здоров'я України. Згідно з ними вводяться наступні критерії оцінки несприятливого впливу вібрації:

- критерій “безпека”, який забезпечує незмінність здоров'я водія (оператора) і виключає можливість виникнення травмонебезпечних чи аварійних ситуацій через дію вібрацію;

- критерій “межа зниження продуктивності праці” забезпечує підтримку нормативної продуктивності, яка не знижується через розвиток втоми під впливом вібрації;

- критерій “комфорт”, при якому людина має відчуття комфортності умов праці.

В залежності від категорій вібрації встановлені вимоги обмеження несприятливого впливу вібрації в об'єктах ВТЗА.

Таблиця Вимоги обмеження несприятливого впливу вібрації в об'єктах ВТЗА

Категорія вібрації за санітарними нормами і критерій безпеки	Характеристика умов праці	Приклад джерела вібрації
1 безпека	Транспортна вібрація, яка впливає на оператора автомобільної та спеціальної транспортної техніки при їх пересуванні на місцевості	Автомобільна техніка, бульдозери, скрепери, грейдери, землерийні машини
2 межа зниження продуктивності праці	Транспортно-технологічна вібрація, яка діє на оператора машин, що пересуваються тільки на спеціально підготовлених поверхнях	Спеціальні екскаватори, автомобільні крани
3 тип “а” межа зниження продуктивності праці	Технологічна вібрація, яка діє на оператора апаратної технічного забезпечення і ремонту або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації	Насосні агрегати, вентилятори, ремонтне обладнання
3 тип “б” комфорт	Вібрація на робочих місцях працівників розумової праці і персоналу, який не займається фізичною працею	Штабні приміщення, медичні пункти і т.п.

Вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на категорії:

1 - транспортну вібрацію, яка діє на водія рухомих машин і засобів при їх пересуванні на місцевості, а також на водіїв спеціальної транспортної техніки (бульдозери, грейдери, землерийні машини і т.п.). Вона виникає внаслідок нерівностей дороги та незрівноваженості сил двигуна і трансмісії;

2 - транспортно-технологічну вібрацію, яка діє на водіїв машин з обмеженим пересуванням тільки на спеціально підготовлених поверхнях (екскаватори, спеціальні крани, шляхові машини);

3 - технологічну вібрацію, яка діє на операторів стаціонарних машин або яка передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації (обладнання апаратних технічного забезпечення і ремонту, електричні машини, насосні агрегати та вентилятори).

Оцінка вібраційної безпеки праці повинна проводитись на робочих місцях в конкретному місці при виконанні певної операції.

Вібрація як форма хвильового забруднення об'єктів ВТЗА може безпосередньо передаватися від джерела вібрації до об'єкта або опосередковано через елементи виробничого середовища - пристрої, будівельні та інші споруди (будови, майданчики, дороги і т.п.). Кожне джерело вібрації генерує коливання з максимумом енергії у певних октавних смугах частот. Вібрації класифікують на низькі частоти (1-2 - 8-10 Гц), середні (8-10 - 50-60 Гц), високі (50-60 - 1000-2000 Гц). За аналогією з шумом визначають інтенсивність вібрації, яку оцінюють як рівень коливальної швидкості (віброшвидкості) та вимірюють у децибелах (дБ). За граничну коливальну швидкість зручно приймати: 5•10-8 м/с, що відповідає граничному звуковому тиску 2•10-5 Н/м2.

За способом передачі на людину розрізняють загальну та локальну вібрацію. Загальна вібрація передається через опорні поверхні на тіло людини, яка стоїть чи сидить. Локальна вібрація передається через руки людини. Вібрація, яка впливає на ноги людини, що сидить, і на передпліччя, які контактують з вібруючими поверхнями, може бути віднесена до локальної вібрації.

Вимірюють вібрацію віброметрами або шумомірами з октавними фільтрами.

За часовою характеристикою розрізняють:

- постійну вібрацію, для якої спектральний і коректований з частотою параметр на протязі часу спостереження змінюється не більше, ніж у 2 рази (на 6 дБ);

- непостійну вібрацію, для якої ці параметри на протязі часу спостереження змінюються більше, ніж у 2 рази (на 6 дБ).

Одним з видів вібраційного забруднення є інфразвук технічного походження. Частота інфразвукового випромінювання складає 16-20 Гц, його хвилі характеризуються великою проникаючою здатністю.

Основними джерелами вібрації в об'єктах ВТЗА можуть бути:

- дизельні, газодинамічні та вентиляційні установки;

- обладнання апаратних технічного забезпечення і ремонту;

- автомобільна та спеціальна транспортна техніка;

- обладнання господарських об'єктів (пральні машини, водяні насоси і т.п.).

Джерелами інфразвуку є: викиди відпрацьованих газів двигунами внутрішнього згоряння; всмоктування повітря компресорними та дизельними електростанціями; транспорт, що рухається.

Вібрація сприймається різними органами та частинами тіла: при низькочастотних (до 15 Гц) коливаннях поступальна вібрація сприймається отолітовим, а обертальна - вестибулярним апаратом внутрішнього вуха. При контакті з вібруючим твердим тілом сприйняття йде через кожний покрив. Сидяча людина відчуває вібрацію, починаючи з 4-6 Гц, стояча - з 5-12 Гц. Людина відчуває вібрацію від часток герцу до 800 Гц, причому вібрація великих частот сприймається як ультразвук і викликає теплові відчуття. Вібрація спричинює зміну ритму і частоти дихання, артеріального тиску, погіршення зору, порушення нервової системи. Тривала дія вібрації може призвести до патологічних змін в організмі людини.

Людина особливо гостро відчуває коливання близькі до 40 Гц. При частоті вібрації 75-120 Гц з амплітудою 0,01 мм людина її не відчуває; при 60-75 Гц та амплітуді 0,02 мм - починає дратуватися, а при частоті 57-60 Гц та амплітуді 0,03 мм - дратується постійно. Із зростанням амплітуди людина не може працювати.

Різні органи людини сприймають вібрацію неоднаково. Допустимі резонанси частоти становлять, Гц: для голови - 20, серця - 7, шлунку - 4-5, тазу - 2,5-3,0. Для людини, що сидить, частота 3-6 Гц спричинює резонанс грудної клітини - черевної порожнини, частота 20-30 Гц - системи голова-шия-плече, частота 60-90 Гц - очного яблука.

Вібрація завдає шкоди не лише водію (оператору) машини чи установки, але і особовому складу, який потрапляє в поле її дії. Перш за все людина швидко перевтомлюється, може дістати розлади нервової системи, серцево-судинної діяльності. Значна вібрація може викликати струс мозку, деформацію м'язів і кісток, порушення функцій опорно-рухового апарату. Ризик може проявитися у вигляді різних патологічних відхилень людини до появи професійної вібраційної хвороби.

Інфразвук (16-20 Гц) може викликати небезпечний резонанс черевної порожнини, легень, серця. При тривалих експозиціях інфразвук викликає шкідливий вплив на нервову, серцево-судинну, ендокринну та психічну сферу людини. В жодній країні на даний момент не встановлені нормативи та граничні межі інфразвукового впливу на людину, але вивчення його йде активно.

Негативний вплив вібрації як форми хвильового забруднення, тісно пов'язаної із шумом, в наш час теж не повинен залишатися поза увагою. Її, як і шуму, теж неможливо уникнути. Вібрація буде здійснювати негативний вплив до тих пір, поки будуть використовуватися дизельні, газодинамічні та вентиляційні установки; обладнання апаратних технічного забезпечення і ремонту, автомобільна та спеціальна транспортна техніка, обладнання господарських об'єктів (пральні, водні та інші насоси і т.п.). Виходом в цій ситуації є використання віброізоляції, пружинних опор та основ, віброгасних рукавиць, прокладок, килимків.

ЗАНЯТТЯ 3. ОХОРОНА ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В ХОДІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Навчальні питання:

1. Охорона атмосферного повітря.

2. Захист від забруднення водних об'єктів.

3. Запобігання забруднення і нераціонального використання ґрунтів.

1.Охорона атмосферного повітря.

Атмосфера - це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність атмосфери - одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води - тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.

Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:

- захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;

- регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягали б ± 200 °С);

- є носієм тепла й вологи;

- є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання;

- зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).

Одна з найгостріших екологіч. проблем, зумовлених посиленням техногенного впливу на природне середовище, пов'язана зі станом атмосферного повітря. Вона включає ряд аспектів. По-перше, охорона озонового шару, необхідна у зв'язку із зростанням забруднення атмосфери фреонами, оксидами азоту і ін. До середини ХХІ ст. це може призвести, за оцінками, до зниження вмісту стратосферного озону на 15%. По-друге, зростання концентрації СО2, що відбувається в осн. за рахунок згоряння викопного палива, зменшення площ лісів, виснаження гумусового шару і деградації ґрунтів. До середини ХХІ ст. очікується подвоєння концентрації газу, що мала місце перед початком НТР.

У результаті “парникового ефекту” до 30-х рр. ХХІ ст. середня т-ра приземного шару повітря може підвищитися на 3±1,5 °С, причому макс. потепління станеться в приполярних зонах, мінімальне - біля екватора. Очікується збільшення швидкості танення льодовиків і підняття рівня океану з темпом понад 0,5 см/рік. По-третє, кислотні осади стали істотними компонентами атмосфери. Вони випадають в країнах Європи, Півн. Америці, а також в р-нах найбільших аґломерацій Азії і Латинської Америки. Гол. причина кислотних осадів - надходження сполук сірки і азоту в атмосферу при спаленні викопного палива в стаціонарних установках і двигунах транспорту. Кислотні осади завдають шкоди будівлям, пам'ятникам і метал. конструкці-ям, викликають дигресію і загибель лісів, знижують урожай багатьох сільськогосподарських культур, погіршують родючість ґрунтів, що мають кислу реакцію, і стан водних екосистем.

2.Захист від забруднення водних об'єктів.

Проблема виснаження в о д н и х р е с у р с і в викликана зростанням споживання води промисловістю, сільським і ко-мунальним господарствам, з одного боку, і забрудненням водних джерел - з іншого. Щорічно людством використовується в сер. до 6000 км3 води, з них в сільському госп. бл. 3400, промисловості 2200, на комунально-побутові потреби 400 км3. За-бруднення багатьох водних об'єктів суші (особливо в країнах Зах. Європи і Півн. Америки) і вод Світового ок. досягло небезпечного рівня. Щорічно в океан потрапляє (млн т): 0,2 - 0,5 отрутохімікатів; 0,1 - хлорорганічних пестицидів; 5 - 11 - нафти і ін. вуглеводнів; 10 - хім. добрив; 6 - фосфорних сполук; 0,004 - ртуті; 0,2 - свинцю; 0,0005 - кадмію; 0,38 - міді; 0,44 - марганцю; 0,37 - цинку; 1000 - твердих відходів; 6,5 - 50 - твердого сміття; 6,4 - пластмас. У Півн. Атлантиці нафтова плівка займає 2 - 3% площі. Найбільш забруднені нафтою Північне і Карибське моря, Персидська затока, а також прилеглі до Африки і Америки ділянки, де здійснюється її перевезення танкерним флотом.

Забруднення води. В результаті діяльності людей гідросфера змінюється: кількісно (зменшення кількості води, придатної для використання) та якісно (забруднення). Серед забруднень розрізняють фізичне, хімічне, біологічне й теплове.

Фізичне забруднення води відбувається внаслідок: накопичення в ній нерозчинних домішок - піску, глини, мулу в результаті змивання дощовими водами з розораних ділянок (полів); надходження суспензій з підприємств гірничорудної промисловості; потрапляння пилу, що переноситься вітром за сухої погоди, тощо. Тверді частинки знижують прозорість води, пригнічують розвиток водяних рослин, забивають зябра риб та інших водяних тварин, погіршують смакові якості води, а іноді роблять її взагалі непридатною для споживання.

Хімічне забруднення відбувається через надходження у водойми зі стічними водами різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) та органічного (нафта й нафтопродукти, мийні засоби, пестициди тощо) складу. Шкідлива дія токсичних речовин, що потрапляють у водойми, посилюється за рахунок так званого кумулятивного ефекту (прогресуюче збільшення вмісту шкідливих сполук у кожній наступній ланці трофічного ланцюга). Так, у фітопланктоні концентрація шкідливої сполуки часто виявляється в десятки разів вищою, ніж у воді, у зоопланктоні (личинки, дрібні рачки тощо) - в десятки разів вищою, ніж у фітопланктоні, в рибі, яка харчується зоопланктоном, - ще в десятки разів вищою. А в організмі хижих риб (таких, як щука чи судак) концентрація отрути збільшується ще в десять разів і, отже, буде в десять тисяч разів вищою, ніж у воді.

Особливої шкоди водоймам завдають нафта й нафтопродукти, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає газообмінові між водою та атмосферою й знижує вміст у воді кисню. В результаті розливу 1 т нафти плівкою покриється 12 км2 води. Згустки мазуту, осідаючи на дно, вбивають донні мікроорганізми, які беруть участь у процесі самоочищення води. Внаслідок гниття донних осадів, забруднених органічними речовинами, виділяються шкідливі сполуки, зокрема сірководень, що отруюють усю воду в річці чи в озері.

До основних забруднювачів води належать хімічні, нафтопереробні й целюлозно-паперові комбінати, великі тваринницькі комплекси, гірничорудна промисловість. Серед забруднювачів води особливе місце посідають синтетичні мийні засоби. Ці речовини надзвичайно стійкі, зберігаються у воді роками.

Забруднення води речовинами, що містять фосфор, сприяє бурхливому розмноженню синьо-зелених водоростей і «цвітінню» водойм, яке супроводжується різким зниженням у воді вмісту кисню, «заморами» риби, загибеллю інших водяних тварин. Під час «цвітіння» Каховського та інших «рукотворних» морів на Дніпрі стоїть сморід, а хвилі викидають на берег трупи риби, що задихнулася.

Біологічне забруднення водойм полягає в надходженні до них зі стічними водами різних мікроорганізмів (бактерій, вірусів), спор грибів, яєць гельмінтів і т. д., багато з яких є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки (особливо, якщо вони не очищені або очищені недостатньо), а також стоки цукрових заводів, м'ясокомбінатів, підприємств з обробки шкір, деревообробних комбінатів. Особливо небезпечне біологічне забруднення водойм у місцях масового відпочинку людей (курортні зони на узбережжях морів). Через поганий стан каналізаційних систем та очисних споруд останніми роками нерідко закривалися пляжі в Одесі, Маріуполі та інших містах на узбережжях Чорного й Азовського морів, оскільки в морській воді було виявлено збудників таких небезпечних захворювань, як холера, дизентерія, вірусний гепатит та ін.

Теплове забруднення води відбувається внаслідок спускання у водойми підігрітих вод від ТЕС, АЕС та інших енергетичних об'єктів. Тепла вода змінює термічний і біологічний режими водойм і шкідливо впливає на їхніх мешканців. Як показали дослідження гідробіологів, вода, нагріта до температури 26--30 °С, діє на риб та інших мешканців водойм пригнічувано, а якщо температура води піднімається до 36 °С, риба гине. Найбільшу кількість теплої води скидають у водойми атомні електростанції.

Очищення стічних вод.

Усі природні водойми здатні самоочищатися. Самоочищення води -- це нейтралізація стінних вод, випадіння в осад твердих забруднювачів, хімічні, біологічні та інші природні процеси, що сприяють видаленню з водойми забруднювачів і поверненню води до її первісного стану.

Одначе здатність водойми до самоочищення має свої межі. Сьогодні у водойми надходить така величезна кількість стічних вод, настільки забруднених різними токсичними для їхніх мешканців речовинами, що багато водойм почали деградувати. Тому людство, якщо воно хоче мати майбутнє, мусить негайно вжити спеціальних заходів для очищення забруднених вод і повернення джерел водопостачання до такого стану, за якого вони стали б придатними для використання.

Здатність природних водойм до самоочищення (періодичність природного очищення):

- Світовий океан - 2500 років;

- підземні води - 1400 років;

- полярні льодовики - 9700 років;

- гірські льодовики -1600 років;

- підземний лід районів вічної мерзлоти - 10 000 років;

- фунтова волога - 1 рік;

- води озер - 17 років;

- води боліт - 5 років;

- води в руслах річок - 16 днів;

- волога в атмосфері - 8-10 днів;

- вода в живих організмах - кілька годин.

До заходів, що мають забезпечити нормальний стан водних об'єктів, належать:

- нормування якості води, тобто розробка критеріїв її придатності для різних видів водокористування;

- скорочення обсягів скидання забруднювачів у водойми вдосконаленням - технологічних процесів;

- очищення стічних вод.

Чинними законами України передбачається, що для різних господарських потреб має використовуватися вода певної якості. Недопустимо, наприклад, використовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, забороняється скидати у водойми стічні води, які містять цінні відходи, що можуть бути вилучені із застосуванням раціональної технології. Основний напрям захисту водного середовища - перехід підприємств до роботи за схемою замкненого циклу водопостачання, коли вони після очищення власних стічних вод повторно використовують їх у технологічному циклі, й забруднені стічні води взагалі не потрапляють у водойми.

У сільському господарстві (основний споживач води) слід запровадити сувору економію води, раціональне її використання. Так, заміна суцільного поверхневого поливу на зрошуваних землях дощуванням або краплинним поливом дає змогу збирати ті самі врожаї з меншими (в 5-7 разів) витратами води. Скоротити кількість пестицидів, фосфатів, нітратів, що потрапляють у водойми, можна частковою заміною хімізації сільського господарства біологічними методами боротьби зі шкідниками й хворобами рослин, чітким дотримуванням сівозмін, уведенням більш продуктивних і стійких до хвороб та шкідників рослин.

Очищення стічних вод - це руйнування або видалення з них забруднювачів і знищення в них хвороботворних мікробів (стерилізація). Сьогодні застосовуються два методи очищення стічних вод: у штучних умовах (у спеціально створених спорудах) і в природних (на полях зрошення, в біологічних ставках тощо). Забруднені стічні води послідовно піддають механічному, хімічному й біологічному очищенню.

Механічне очищення полягає у видаленні зі стічних вод нерозчинних речовин (піску, глини, мулу), а також жирів і смол. Для цього використовуються відстійники, сита, фільтри, центрифуги тощо. Сучасні передові методи із застосуванням найкращих зарубіжних установок дають змогу видаляти зі стічних вод до 95 % твердих нерозчинних забруднювачів.

Хімічне очищення стічних вод здійснюється після їх механічного очищення. В забруднену різними сполуками воду додають спеціальні речовини-реагенти. Ці речовини, вступаючи в реакцію із забруднювачами, утворюють нешкідливі речовини, які випадають в осад і видаляються.

Біологічне очищення стічних вод, як правило, - завершальний етап. Органічна речовина, що міститься у стічній воді, окислюється аеробними бактеріями до вуглекислого газу й води, а також споживається гетеротрофами-консументами (передусім найпростішими). Чим більше в очищуваній воді є гідробіонтів-гетеротрофів і чим вища їхня біологічна активність, тим інтенсивніше відбувається процес очищення. Крім того, організми-фільтратори, поглинаючи й згодом осаджуючи різні суспензії, сприяють їх похованню на дні та освітлюють воду. Біологічне очищення здійснюють у спеціальних гідротехнічних спорудах і установках - на так званих полях зрошення, на полях фільтрації, на біофільтрах, в аеротенках. Іноді ці споруди й установки штучно заселяють спеціально дібраними або виведеними штамами бактерій і культурами найпростіших та водоростей. Комплекс організмів, які беруть участь у процесах біологічного очищення, називають активним мулом.

Деякі особливо токсичні стічні води хімічних підприємств узагалі не піддаються очищенню ніякими сучасними методами. їх доводиться закачувати в підземні сховища, наприклад у відпрацьовані нафтові родовища. Таким чином створюються небезпечні об'єкти, оскільки ніхто не може дати стовідсоткової гарантії, що отруйні води не потраплять колись у підземні водоносні горизонти. Іноді надотруйні стічні води піддають випаровуванню у відстійниках, щоб зменшити масу та об'єм відходів, які необхідно поховати.

3.Запобігання забруднення і нераціонального використання ґрунтів.

Одна з гол. екологіч. проблем пов'язана з погіршенням стану з е м е л ь н и х р е с у р с і в. За історичний час внаслідок вияву прискореної ерозії, дефляції і ін. негативних процесів людство втратило майже 2 млрд га продуктивних земель.

До утворення пустель схильна площа в 4,5 млрд га, на якій проживає бл. 850 млн чол. Пустелі швидко розвиваються (до 5 - 7 млн га на рік) у тропіч. р-нах Африки, Азії і Америки, а також у субтропіках Мексики. Швидкість зникнення лісів скла-дає 6 - 20 млн га на рік.

Охорона ґрунтів.

Ґрунти -- органо-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного теша й світла. Це природні утворення, які характеризуються родючістю -- здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їхньої життєдіяльності.

Найродючіші й найпотужніші ґрунти -- чорноземи -- формувалися протягом багатьох тисячоліть у зонах лучних степів, де був сприятливий клімат (тепле літо, кількість опадів -- 500-- 600 мм/рік), оптимальні умови для розвитку багатої трав'янистої рослинності. Найбільші в світі запаси чорноземів зосереджені на території України. Про їхню цінність свідчить хоча б такий факт: у роки Другої світової війни німецькі окупанти вивозили український чорнозем залізничними ешелонами до Німеччини. Сьогодні, на жаль, запаси та якість цього неоціненного природного ресурсу в нашій державі істотно знизилися, що пояснюється варварською, непродуманою їх експлуатацією, ерозією, засоленням, відчуженням земель під кар'єри та промислові споруди тощо.

Дуже важливим компонентом ґрунту є гумус (перегній) -- органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих рослин під впливом діяльності мікроорганізмів, які переробляють їх, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, сполуками азоту та іншими речовинами. Ґрунтоутворення -- важлива частина біологічного кругообігу речовин та енергії. Ґрунт забезпечує рослини калієм і вуглецем, азотом і фосфором тощо. Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, гумусу в ґрунті й товщини шару ґрунту. Найкращі чорноземи містять до 9 % гумусу.

Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що це основне джерело отримання продуктів харчування; крім того:

- вони беруть активну участь в очищенні природних і стічних вод, які фільтруються крізь них;

- ґрунтово-рослинний покрив планети -- це регулятор водного балансу суші, оскільки він поглинає, втримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи;

- це й універсальний біологічний фактор, і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень.

Тому користуватися ґрунтом, землею слід розумно й бережно. В гонитві за врожаєм ґрунти розорюються дедалі глибше й частіше, в них у неймовірних кількостях вносяться мінеральні добрива й пестициди. В результаті на величезних площах степової і посушливої зон ґрунти втратили здатність убирати й пропускати воду, їхня структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними сполуками. Повсюдно родючість ґрунтів катастрофічно зменшується.

За останні 35--40 років уміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3--0,4 %. За розрахунками Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1 т/га. Це наслідок використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов'язане із занепадом тваринництва.

Потрібні термінові заходи для відтворення структури й родючості ґрунтів -- їх нейтралізація, розсолення, збагачення гумусом тощо. Як наголошується в одній з останніх доповідей ООН, подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, що зростає.

Нині охорона й раціональне використання земельних ресурсів -- одна з найактуальніших проблем.

Великих збитків сільському господарству завдає ерозія ґрунтів. Цьому негативному явищу сприяє активне утворення ярів у результаті діяльності людини -- вирубування лісів на схилах, знищення трав'яного й чагарникового покривів, неправильного розорювання землі тощо. Спричинюють ерозію й пилові бурі, коли в умовах посухи вітри видувають мільйони тонн ґрунтів, в одних місцях зносячи сантиметри й навіть десятки сантиметрів верхнього родючого шару й перетворюючи багаті угіддя на безплідну пустелю, а в інших -- засипаючи поля, сади, луки, дороги й будівлі шаром пилу та піску інколи завтовшки 2--3 м. Вітрова й водна ерозії цілком знищують ґрунти або істотно зменшують вміст у них азоту, фосфору, калію, мікроелементів -- усього того, від чого залежить родючість. Активізують ерозію ґрунтів часті оранки, культивації, боронування, ущільнення, трамбування колесами й гусеницями важкої сільськогосподарської техніки.

До основних заходів задля відновлення ґрунтів на оголених ділянках належать насадження лісозахисних смуг, екологічно обґрунтоване зрошення земель, запровадження сівозмін, періодична консервація угідь (коли земля «відпочиває»).

Одне з найбільших лих після ерозії ґрунтів -- їх засолення, основна причина якого полягає в неправильному зрошенні. Протягом останніх десятиліть тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводилось інтенсивне зрошення й спочатку значно підвищувалася врожайність, згодом стали непридатними для використання через «білу отруту» (так місцеві жителі називають сіль), якою забиваються всі пори ґрунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод. Раніше, до масового зрошення, на великих територіях росли дикі трави, чагарники, а на розумно зрошуваних землях постійно була високою врожайність полів і садів. А тепер через перезволоженість, надлишок води в грунтах та їхню засоленість гинуть дерева, поля, сади, виноградники, плантації бавовнику. В сусідніх із полями селищах вода заливає льохи, якість питної води істотно погіршилась, особливо навколо каналів, що спостерігається в Середній Азії вздовж Каракумського каналу, й у нас на півдні України, поблизу Північно-Кримського, Каховського та Краснознам'янського каналів.