Аналіз зайнятості населення

Шведська модель ефективно працювала протягом 25 років - до середини 70-х років, коли різко зросла інфляція, збільшився національний борг. Трикратна девальвація національної валюти (в 1981 р. - на 10%, в 1982 і 1985 - на 16%), зростання ефективності роботи експортно-орієнтованих галузей (машинобудування і автомобільної промисловості) пожвавили шведську економіку, і знову спостерігався низький рівень безробіття, помірна інфляція, стабілізація державного бюджету. Проте новий спад, кий стався 1991 р., говорить про необхідність принципового коригування шведської моделі.

Ліберальна модель. Ця модель поширена в США, Канаді, Австралії; для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов'язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням в кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і найманих працівників до фондів штатів і федерального фонду диференційовані).

Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Цим пояснюється те, що професійна кар'єра пов'язана зазвичай зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб в робочій силі працедавці (на відміну від японських) вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. Внаслідок цього безробіття в ліберальній моделі виникає набагато частіше, тобто тривалість безперервного періоду, протягом якого пересічний громадянин має робоче місце, - значно коротша за інші моделі, але й тривалість безробіття - також менша. Ліберальна модель є найбільш динамічною і відповідно найбільш адаптованою до сучасного етапу розвитку економіки. [13 ст. 106]

3.3 Інтеграція виробництва і переробки сільськогосподарської продукції як фактор підвищення зайнятості сільського населення

Зайнятість населення є одним з найважливіших макроекономічних показників, що разом з обсягом ВВП та рівнем цін визначає економічну кон'юнктуру національного ринку, забезпечує добробут громадян країни. Ринок праці в селі на сучасному етапі перебуває у досить складному становищі. Основними проблемами є: наявність у селі значної частки непрацездатних людей, які не можуть покращити економічне становище села; низька заробітна плата; неспроможність працевлаштування працівників, які раніше працювали в колгоспах, державних підприємствах; наявність переважно сезонної або тимчасової праці; низький рівень інноваційних технологій тощо.

Економісти виділяють багато причин виникнення безробіття в сільській місцевості. Однією з основних є те, що у процесі реформування аграрного сектору багато колективних господарств розпалися, а нових на їхньому місці не сформувалось. Внаслідок значна частина робочої сили залишилась незадіяною у виробництві. Без роботи залишились пастухи, комбайнери, доярки, свинарки, трактористи та інші працівники. Більшість із них прийшли до центрів зайнятості з надією знайти хоча б якусь роботу.

Тисячі осіб в Україні на сьогодні мають статус безробітного. Так, якщо до 2007 р. спостерігалась тенденція до зростання чисельності економічно активного населення та зайнятих у сільській місцевості, то вже з 2008 р. спостерігається тенденція до зменшення. Від 2008 р. рівень зайнятості починає поступово знижуватись, зокрема до 2009 р. знизився на 0,3%, а до 2010 р. - на 0,4% (див. табл. 3.1.) [14]

Таблиця 3.1. Розподіл населення України за критеріями зайнятості за 2000-2010 рр.

Підвищення рівня безробіття спричинило зниження рівня життя, позначилось на дітях, молоді, людях похилого віку. Традиційно вирішення проблеми зайнятості на селі здійснюється через такі заходи подолання безробіття, як працевлаштування державною службою зайнятості, перепідготовка безробітних, залучення до суспільних робіт, розвиток трудомістких галузей у сільському господарстві. Більшість з них вже показали свою неспроможність у вирішенні цієї проблеми. [15 ст. 18]

Так, обмеженість фінансування державної служби зайнятості, недостатні інвестиції в розвиток робочих місць на селі перетворюють її лише на посередника між роботодавцем та потенційним працівником. Діяльність служби зайнятості певним чином зменшує напруження на регіональних ринках праці, але не створює сприятливу кон'юнктуру ринку праці.

Найефективніший шлях підвищення рівня зайнятості сільського населення ґрунтується на поглибленні агропромислової інтеграції, коли сферою використання праці більшості вивільнюваних працівників стають допоміжні і підсобні цехи, переробні та промислові виробництва, що створюються безпосередньо в селі, а також кооперативи, малі підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, ремонту та обслуговування техніки, збуту продукції, постачання фермерським господарствам і кооперативам, виробництва будівельних матеріалів; організація недержавних об'єднань за типом фермер - переробне підприємство - магазин, які забезпечують швидше переміщення продукції від виробника до споживача; розвиток сфери обслуговування на селі, створення на правах малих підприємств невеликих майстерень з ремонту побутових приладів, телерадіоапаратури, взуття, одягу, відкриття магазинів, комп'ютерних центрів, перукарень тощо; розвиток народних промислів. [16]

Коли йдеться про агропромислову інтеграцію в широкому розумінні слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв'язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов'язані між собою, технологічно й об'єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини.

Агропромислова інтеграція у вузькому розумінні слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов'язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній зацікавленості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.

Даний вид інтеграції називають вертикальною інтеграцією. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва й обігу, зокрема виробництво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцевого продукту.

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна інтеграція як форма міжгосподарського співробітництва, за якої досягається вищий економічний ефект і нерідко здійснюється поглиблення спеціалізації на окремих стадіях єдиного технологічного процесу. Така інтеграція розвивається, наприклад, у зерновиробництві шляхом встановлення організаційно-економічних зв'язків між елітно-насіннєвими репродуктивними підприємствами та підприємствами по виробництву товарного зерна.

Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переважно агропромисловими асоціаціями, а господарські - агропромисловими підприємствами і агрофірмами.

У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності - виробництво і реалізацію кінцевої продукції.

Одержуючи більше доходів порівняно із звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, забезпечують вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують повнішу зайнятість працівникам протягом року, а також нерідко пом'якшують сезонність виробництва. [17 ст. 305]

Розв'язання проблеми зайнятості в сільській місцевості передбачає вирішення цілого комплексу завдань розвитку села. Перш за все, це стосується удосконалення форм господарювання. На державному рівні необхідно концептуально визначити, які саме сільськогосподарські підприємства слід розвивати, щоб, по-перше, досягти суттєвого зростання обсягів та ефективності сільськогосподарської продукції, по-друге, забезпечити достатню кількість робочих місць для мешканців сільської місцевості.

В законодавчому порядку слід забезпечити вимоги щодо структури виробництва продукції великих агроформувань, створених внаслідок проведення аграрної реформи. Власники та засновники новостворених сільськогосподарських підприємств мають забезпечити випуск як рослинницької, так і тваринницької продукції підприємства. Лише так можна гарантувати створення достатньої кількості робочих місць у цих агроформуваннях.

Подальший розвиток сфери зайнятості сільського населення України вимагає вдосконалення існуючих на селі організаційно - правових форм господарювання. З метою максимального використання позитивних можливостей великих сільськогосподарських підприємств і малих одноосібних сільськогосподарських підприємств (далі - ОСГ), прогресивним виступає механізм взаємовигідного кооперування та інтегрування їх діяльності як умови створення нових робочих місць в сільській місцевості. Зокрема, створення «інтегрованого сільськогосподарського виробничого кооперативу», засновниками якого могли б стати усі мешканці сільського населеного пункту, які мають земельні та майнові паї. Працездатним членам ОСГ зараховуватиметься виробничий стаж, гарантуватиметься соціальний захист. Вони отримають статус зайнятих осіб.

Значним резервом розширення зайнятості населення є розвиток підприємництва на селі. Це стосується діяльності щодо переробки сільськогосподарської продукції, торгівлі, будівництва, транспортних перевезень, комунального та побутового обслуговування тощо. Пропонується при цьому надавати перевагу створенню на селі потужних підприємницьких формувань, що дозволить вирішити проблему зайнятості значної частини сільських безробітних, особливо малокваліфікованих осіб. Для фінансового забезпечення цих процесів, необхідно створити спеціальний Фонд підтримки підприємництва на селі, зокрема, для розвитку різних видів кооперативів за рахунок державного та місцевого бюджетів і надавати безробітним із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття безпроцентну позику на поворотній основі для започаткування підприємницької діяльності та створити відповідні Фонди у регіонах.

Таким чином, ефективна зайнятість на селі можлива за умов налагодження і функціонування усіх видів виробництва на селі; скорочення робочої міграції населення; створення та розвиток виробничих та обслуговуючих кооперативів; підвищення рівня соціальної захищеності працівників; підвищення заробітної плати та ін.

В аграрному секторі відбувається подальше вдосконалення і розвиток організаційно-економічних структур: поряд із формуванням і функціонуванням малих та середніх підприємств поширюється тенденція до підвищення концентрації земель і капіталу, створення на цій основі потужних корпорацій, а це прямий шлях до розвитку сільських територій та підвищення зайнятості сільського населення. [18 ст. 247-252]

Висновки

Отже, ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.

Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Основними економічними важелями механізму ринку робочих ресурсів є попит, пропозиція і ціна (заробітна плата). Індивідуальний попит на працю, тобто попит окремого роботодавця (фірми), визначають: попит на продукцію фірми; стан виробництва (особливості технології, розміри й ефективність капіталу, методи організації виробництва та праці); якість праці (освіта, професіоналізм, продуктивність тощо). Ринковий попит на працю - загальний попит на неї з боку всіх фірм, представлених на ринку.

Сегментація ринку праці - це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Особливою ланкою трудових ресурсів є трудові ресурси сільського господарства. На основі аналізу теоретичних, методологічних напрацювань з питань динаміки та стратегії соціально-економічного розвитку можна зробити висновок про те, що сьогодні аграрний сектор економіки й уся сфера зайнятості сільського населення перебувають у стані адаптації, який характеризується кардинальними змінами фундаментальних складових цього сектора відповідно до обраної моделі ринкових перетворень, орiєнтацiєю на таку структуру зайнятості селян у господарському комплексі, що сприяла б виходу з кризи і нормалізації економічного життя, необхідністю вирішувати нагальні економiчнi проблеми. Державна політика розвитку АПК повинна бути науково обґрунтованою, включати довгострокову стратегію стабільного розвитку національного агропромислового комплексу.

Размещено на Allbest.ru