Реструктуризація промислового підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Реструктуризація промислового підприємства

1.1 Поняття, мета та завдання реструктуризації підприємства. Фактори, що впливають на процес реструктуризації

1.2 Види та форми реструктуризації

1.3 Механізм реструктуризації промислових підприємств

2. Проблеми реструктуризації економіки країни

2.1 Сучасний стан та недоліки структури економіки України

2.2 Орієнтири та інструменти регулювання реструктуризації економіки України

3. Техніко-економічне обґрунтування раціонального вибору технологічного процесу

3.1 Розрахунок технологічної собівартості

3.2 Розрахунок капітальних витрат за варіантами

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток української економіки значною мірою залежить від стану та темпів росту базових галузей промисловості. В сучасних умовах промислові підприємства відчувають значні труднощі, які пов'язані з їх адаптацією до економічних умов, які склалися у державі. Вирішення даної проблеми - це не тільки підвищення результатів поточної діяльності промислових підприємств, а й створення основи для росту їх конкурентоспроможності і забезпечення високих темпів розвитку. Дієвим інструментом адаптації підприємств є реструктуризація.

Дослідження різних аспектів проблеми реструктуризації підприємств знайшли досить широке відображення в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених. Але важливою проблемою є формування механізму реструктуризації промислових підприємств, що ставить дану проблему в розряд актуальних.

Відтак необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є формування ефективної структури його діяльності, що повинна забезпечити для нього можливість реалізувати свої конкурентні переваги.

Актуальність теми роботи зумовлена тим, що в умовах переходу нашої країни до системи ринкових відносин існує проблема забезпечення виживання та ефективного функціонування національних суб'єктів господарювання, яка може бути вирішена за допомогою реструктуризації, а також існує необхідність у формуванні системи державних інструментів регулювання трансформаційних процесів як на рівні підприємств, так і в цілому.

Мета даної роботи полягає у вивченні та систематизації основних принципів, методів та етапів реструктуризації промислових підприємств, а також дослідження сучасних тенденцій у структурі економіки нашої країни.

Для досягнення мети поставлена задача вивчити теоретичні та методичні засади реструктуризації підприємства, дослідити структуру економіки країни та розробити низку рекомендацій для її поліпшення.

Предметом дослідження роботи є методика та організація реструктуризації промислового підприємства, визначення факторів, що впливають на даний процес, тенденцій у галузевій структурі економіки країни та методів її поліпшення.

1. Реструктуризація промислового підприємства

1.1 Поняття, мета та завдання реструктуризації підприємства. Фактори, що впливають на процес реструктуризації

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Її можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого - через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Слово «реструктуризація» (restructuring) було введено в професійний вжиток Джеком Велчем із General Electric на початку 80-х років минулого століття і з того часу його трактування набувало різного значення і кожний вкладав у нього різний зміст.

Перші спроби виділити поняття «реструктуризація підприємств» у правовому полі України пов'язані з Законом України "Про банкрутство", в якому реструктуризація визначається «...як процес здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема, шляхом їх розділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форм власності, управління, організаційно-правової форми, що супроводить фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню ефективності виробництва і задоволенню вимог кредиторів».

Останнім часом з'явилися більш цілеспрямовані визначення процесу реструктуризації як способу адаптації діяльності підприємства до безперервно змінюваних ринкових умов через проведення комплексу заходів організаційно-економічного, техніко-технологічного і фінансового характеру, що забезпечують зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності і зміцнення фінансової стійкості. Даний підхід більш повно визначає сутність даного поняття.

Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємства.

Під мету реструктуризації виробляються завдання, і тому утворюється ланцюг цільової орієнтації реструктуризації. Завдання реструктуризації для кожного етапу є різними, але до типових з них належать:

сприяння у виживанні та забезпечення повноцінного функціонування суб'єктів господарювання;

відновлення конкурентоспроможності та платоспроможності підприємств;

управління змінами [2].

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності.

Вважається, що реструктуризації підлягають, як правило, слабкі підприємства, що стоять на межі банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні варіанти реструктуризації. Зарубіжний досвід свідчить, що реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому. Таким прикладом можуть послужити:

Торгівельна компанія «Сіре» (США) - розробка моделі кризового менеджменту в 90-ті роки, що базується на чітких складових: орієнтація на клієнта, особистий внесок у роботу, ефективне лідерство;

Корпорація «Ксерокс» - запобігання банкрутству на основі докорінного поліпшення якості продукції шляхом навчання персоналу компанії;

Компанія «Брітіш Ейрвейс» - подолання фінансової кризи в процесі приватизації;

Компанія «Брітіш Петролеум» - подолання кризи шляхом впровадження «демократичного менеджменту» [3].

Тому цілком справедливим є більш широке трактування реструктуризації як процесу підготовки і реалізації програми комплексних змін на підприємстві з мстою підвищення його ринкової вартості.

Процес реструктуризації залежить від ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. Зокрема, до зовнішніх факторів впливу відносять:

технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації; зниження витрат на обробку даних, ефективні транспортні мережі);

міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і митних бар'єрів, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповільнення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшення ступеня державного регулювання економіки);

зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного сектора);

політика уряду (податкова, кредитна, соціальна, інформаційна);

екологічна ситуація;

соціально-культурні фактори.

До внутрішніх факторів реструктуризації можна віднести:

неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

високі витрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні витрати, високі змінні витрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу);

незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

слабкий фінансовий менеджмент з питань управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

слабка робота служби маркетингу;

конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів);

стереотипи мислення керівництва, що не відповідають новітнім процесам соціально-економічного розвитку.

Реструктуризаційні зміни, які проводяться на підприємствах, можуть стосуватися: 1) модернізації - оновлення устаткування і технології; 2) реорганізації - зміни методів і поділу праці; потоків інформації; 3) адаптації - пристосування елементів підприємства до поточних умов; 4) нововведень - продуктових і процесних.

Таким чином, можна сказати, що реструктуризація:

- передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво);

- є постійним інструментом управління, а не реалізацією одноразової мети;

- може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;

- підлягає модифікації і коригуванню в ході реалізації.

- передбачає зміни структури майна (правового статусу; організаційної структури підприємства; виробничої структури; структури виробничої програми, залученого капіталу, активів, доходів і витрат, персоналу; інформації та інших структур).

1.2 Види та форми реструктуризації

Реструктуризація підприємства спрямована на розв'язання двох основних завдань: по-перше, оперативно забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку.

Відповідно до цих завдань і розглядають взаємопов'язані форми й види реструктуризації підприємств (рис. 1.1):

Рисунок 1.1 - Форми і види реструктуризації промислових підприємств

Часткову (обмежену) реструктуризацію застосовує підприємство для відновлення технічної та економічної дієздатності. Заходами такої реструктуризації можуть бути: переоцінювання активів, зниження дебіторської заборгованості, додаткова емісія цінних паперів переоформлення боргів та ін.

Комплексна реструктуризація охоплює більш суттєві зміни у формі розробки нової організаційної структури, технічної, технологічної та продуктової політики, зміни в менеджменті тощо.

Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство перебуває у передкризовому або кризовому стані і має за мету вийти з нього. Ознаками такого стану є: втрата ринкових позицій; логістичні проблеми, незавершеність виробництва; великі запаси готової продукції; заборгованість перед кредиторами та державою; втрата ліквідності. Основними напрямами дій під час даної реструктуризації можуть бути: 1) скорочення ресурсів; 2) скорочення пропозиції; 3) скорочення ринків; 4)зменшення масштабів діяльності підприємства.

В сучасних умовах ринкова економіка висуває для підприємств на перший план проблему пристосованості підприємства до зміни умов зовнішнього середовища. В такому випадку застосовується адаптаційна реструктуризація, яка спонукає до урізноманітнення цілей і використовується при відсутності кризи, але при наявності негативних тенденцій з метою їх подолання та пристосування підприємства до нових ринкових умов. Основними напрямами даного виду реструктуризації може бути просторова диверсифікація (розвиток нових внутрішніх та зовнішніх ринків) та продуктова диверсифікація (розвиток нових продуктів).

В рамках адаптаційної реструктуризації закладаються початкові основи, але вони не набирають масштабності, комплексності і системності через відсутність адаптаційної стратегії. Вихід підприємства на новий рівень неможливо реалізувати, не здійснивши переходу до іншого (вищого) рівня реструктуризації - інноваційної, невід'ємною складовою якої є оновлення технології виробництва, збуту і системи маркетингу.

Інноваційна реструктуризація практикується на підприємствах, які є стабільними, але прагнуть якісних змін. При проведенні змін головними мають бути інноваційна спрямованість систем управління, гнучкість виробництва та результативні нововведення. Впровадження високоефективних технічних засобів та обладнання, комп'ютеризація зв'язку і управління вимагають створення нової структури підприємств, організації малих та середніх високотехнологічних фірм, формування нових автоматизованих систем управління по всій технологічній ланці в межах кожного виробничого процесу.

Напрямами інноваційної реструктуризації є такими:

Організація системи управління якістю (менеджмент якості) та умов її сертифікації;

Створення ринково орієнтованих систем управління підприємством (менеджмент, маркетинг, логістика кадрів, фінансів) та їх інтеграція в новий менеджмент підприємства, спрямований на соціальний фактор [4].

Безперервний процес змін в усіх сферах життєдіяльності потребує нової моделі розвитку підприємства, відповідно й нової ідеї - цілі реструктуризації, що призводить до випереджаючих заходів.

Випереджаюча реструктуризація передбачає управління змінами, яке може застосовуватись у найрізноманітніших ситуаціях і набувати різних форм. В першу чергу, необхідно визначити зв'язки, які можуть встановлюватися між внутрішньовиробничими та зовнішніми умовами, кадровими параметрами підприємства, різними видами криз, основними інструментами управління змінами, а потім провести обґрунтовані оцінювання адекватності станів підприємства, інструментарію реалізації змін. Управління змінами потребує нових відносин між підприємством та його працівниками, тобто головна увага також звертається на соціальний аспект управління. На відміну від адаптаційної реструктуризації, яка передбачає адаптацію до існуючих елементів навколишнього середовища, випереджувальна реструктуризація містить дієвий фактор впливу самого підприємства на зовнішнє середовище і активну зміну сфер діяльності, щоб позбутися загрозливих факторів навколишнього середовища.

Залежно від об'єкту змін реструктуризація поділяється на такі види:

Управлінський - пов'язаний із підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики;

Технічний - пов'язаний із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології, ноу-хау, управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з конкурентоспроможною продукцією.

Економічний - має забезпечити достатній рівень рентабельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики та ін.

Фінансовий - передбачає зміну структури й розмірів власного й позичкового капіталу та інших пасивів підприємства, що вплине на формування структури балансу, за якої показники ліквідності й платоспроможності задовольнять вимоги ринку. Фінансову реструктуризацію можна здійснити шляхом: а) відстрочки погашення кредиторської заборгованості; б) одержання додаткових кредитів; в) списання безнадійної заборгованості; г) збільшення статутного капіталу; д) зниження відсоткової ставки щодо заборгованості; е) отримання від інвесторів нових інвестицій.

Реструктуризація відносин власності - стосується зміни розподілу влади на підприємстві і участі у власному капіталі, тобто, характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.

За формами реструктуризація поділяється на оперативну та стратегічну. За

оперативної реструктуризації підприємствами розв'язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення результатів діяльності підприємства. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3-4 місяці.

Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення таких заходів:

зміна окремих складових організаційної структури підприємства;

створення й відокремлення нових структурних підрозділів;

оперативне зниження дебіторської заборгованості;

відмова від пайової участі в інших підприємствах, якщо аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність;

зменшення вартості основних засобів через реалізацію зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;

удосконалення організації виробництва та управління грошовими потоками;

економія витрат;

підвищення контролю за якістю продукції.

Із переліку заходів видно, оперативна реструктуризація містить заходи зі зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту коштів. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство неодмінно знову опиниться в кризовому становищі.

Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує його довгострокову конкурентоспроможність. Для її досягнення необхідно визначити стратегічну мету підприємства (місію), розробити концепцію розвитку, а також напрями та інструменти реалізації мети. Стратегічна реструктуризація полягає в розробленні та здійсненні довгострокових заходів для стабілізації виробництва та зміцнення фінансового стану підприємства. Вона здійснюється за рахунок залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування.

До основних шляхів даного виду реструктуризації належать:

реструктуризація організаційної структури підприємства та реструктуризація власності;

впровадження процесів науково-технічного процесу на підприємстві;

придбання та установка нового обладнання;

розробка нових видів продукції;

пошук нових ринків збуту;

підвищення кваліфікації персоналу.

Вибір конкретних реорганізаційних заходів повинен бути індивідуальним по кожному підприємству і залежить від рівня економічного стану підприємства.

Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінювання активів, зниження дебіторської заборгованості тощо. Якщо проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує усебічної реструктуризації, тобто до її складу входить фінансова реструктуризація підприємства. Усебічна реструктуризація охоплює розробку відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни в менеджменті тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває близько трьох років.

Незважаючи на специфіку виду реструктуризації, вона має певний порядок протікання і певну процедуру здійснення.

1.3 Механізм реструктуризації промислових підприємств

Перехід до ринкових умов господарювання негативно позначився на роботі більшості вітчизняних промислових підприємств. За умов конкурентної боротьби, нерозвиненості фінансово-кредитної системи, нераціональної структури державної економіки, політичної й економічної нестабільності більшість промислових підприємств не тільки знизили обсяги виробництва, але й стали збитковими або взагалі опинилися на межі банкрутства. В сучасних умовах будь-яке підприємство має володіти здатністю адаптуватися до змін у навколишньому середовищі, використовуючи для цього спеціальний економічний механізм, а саме механізм реструктуризації.

Механізм реструктуризації підприємства - це система елементів, які взаємодіють між собою та становлять цілісне утворення. Можна виділити основні складові елементи цього механізму:

принципи реструктуризації;

методи та засоби, необхідні для проведення реструктуризації;

етапи проведення реструктуризації.

Під принципами реструктуризації слід розуміти основні правила

здійснення перетворень на підприємстві. Можна виділити такі принципи реорганізації промислових підприємств (табл. 1.1) [2,5]:

Таблиця 1.1 - Принципи реструктуризації промислових підприємств

№ з/п	Принцип	Характеристика принципу
1	Комплексність	У процесі проведення реструктуризації охоплюються усі сфери діяльності підприємства
2	Адаптивність	Реструктуризація має сприяти підвищенню пристосовуваності підприємства до умов зовнішнього середовища, яке постійно змінюється
3	Ітеративність	Наявність зворотного зв'язку, який носить інформаційний характер і сприяє координації управлінських дій при здійсненні реструктуризації підприємства
4	Ефективність	Витрати, які пов'язані з проведенням реструктуризації, мають бути менші, ніж економічний ефект від рестуктуризаційних перетворень
5	Обґрунтованість	Потреби прийняття зваженого рішення про актуальність проведення реструктуризації з урахуванням існуючих обмежень та можливих сценаріїв розвитку
6	Зниження опору змінам	Подолання або зниження опору змінам працівниками підприємства, впровадження заходів для підвищення зацікавленості в позитивних результатах проведення реструктуризації
7	Системність	Процес реструктуризації підприємств повинен мати безперервний характер
8	Інноваційність	Підприємство має впроваджувати використання нового обладнання та технологій, сучасних методів управління.

Наступним елементом механізму реструктуризації є методи, які застосовуються для проведення реструктуризації. У табл. 1.2 наведені основні методи, які запропоновані для використання вітчизняними та зарубіжними науковцями:

Таблиця 1.2 - Методи проведення реструктуризації

Метод	Характеристика методу
ABS / ABM	Сукупність методів вартісного аналізу бізнес-процесів, ланцюжків створення вартості, окремих організаційно-структурних одиниць, а також методів підвищення економічної ефективності процесів управління; використовується як аналітичний засіб, що дає змогу визначити можливі шляхи поліпшення вартісних показників
Аутсорсинг	Означає передачу сторонньому виконавцю ряду функцій підприємства. При цьому аутсорсинг є формою взаємодії, при якій підприємство - сторонній виконавець - продаючи замовнику свої товари або послуги, включається в «управлінські контури» підприємства-замовника як функціональний підрозділ, залишаючись при цьому юридично та організаційно відокремленим
Бенчмаркінг	Являє собою процес знаходження і вивчення найкращих з відомих методів ведення бізнесу. Це спосіб оцінки діяльності підприємства порівняно з кращими підприємствами чи конкурентами. Його мета - підвищення ефективності власної діяльності та отримання переваг у конкурентній боротьбі
Реінжиніринг бізнес-процесів (BPR)	Метод кардинальної перебудови бізнес-процесів з метою досягнення якісно іншого, більш високого рівня показників виробничо-господарської діяльності підприємства
«Точно в термін» (JIT)	Сукупність методів підвищення якості робіт та обслуговування. Всі ресурси, необхідні для одержання продукції, що постачаються в той момент і в тих кількостях, які необхідні для своєчасного виконання робіт на всіх виробничих місцях та випуску продукції відповідно до виробничої програми. Необхідні умови: точність і узгодженість поставок; висока якість компонентів виробництва, які постачаються
Управління знаннями (KM)	Це сукупність стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання інтелектуального капіталу підприємства з метою збільшення результативності діяльності
Управління якістю (CPI / TQM)	Заснований на концепції управління якістю продукції, що випускається. Якість повинна бути спрямована на задоволення поточних і майбутніх потреб споживачів як найважливішої ланки виробничої лінії. Досягнення відповідного рівня якості вимагає постійного вдосконалення виробничих процесів
Управління проектами (РМ)	Методологія організації, планування, керівництва, координації трудових, матеріальних, фінансових ресурсів протягом проектного циклу, спрямована на ефективне досягнення його цілей шляхом застосування сучасних методів, техніки та технології управління для отримання визначених у проекті результатів за складом та обсягом робіт, вартості, часу, якості й задоволення учасників проекту
CASE-методи: SADT, IDEF ARIS, SA/SD BSP, ERP	Сукупність методів проектування і розроблення складних систем програмного забезпечення, що підтримується комплексом засобів автоматизації, які взаємопов'язані. Використовуються для подолання обмежень при використанні структурних методологій проектування за рахунок їх автоматизації і інтеграції засобів, що підтримують

Розглянувши методи, які використовуються при реструктуризації, варто перейти до наступного елементу механізму реструктуризації - засобів, які необхідні для проведення реструктуризації. Реструктуризація вимагає залучення організаційно-економічних, управлінських, фінансово-інвестиційних, інноваційних, а також нормативно-правових засобів.

Значна кількість моделей реструктуризації складається з певного переліку схожих за змістом етапів, які мають зазвичай різну послідовність виконання. Тому в загальному розумінні доцільно подати процес реструктуризації у вигляді таких послідовних етапів:

Комплексна діагностика підприємства.

Розробка проекту реструктуризації.

Впровадження проекту.

Оцінка ефективності проведення реструктуризації.

Внесення змін до проекту реструктуризації.

Узгоджуючи наведені принципи, методи, засоби та етапи реструктуризації, механізм реструктуризації можна представити у вигляді такої схеми (рис. 1.2):



Рисунок 1.2 - Механізм реструктуризації промислового підприємства

Сучасний період розвитку української економіки характеризується пошуком заходів щодо нарощування й відновлення промислового потенціалу підприємств. Однак відсутність комплексності в проведенні економічної політики не дає змогу забезпечити прискорений ріст вітчизняних підприємств і підвищення ефективності їх діяльності. В умовах, що склалися, реструктуризація може сильно впливати на позитивну зміну промисловості. Таким чином, реструктуризація підприємств при ефективному формуванні її механізмів повинна сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва й проведенню на новому рівні структурних перетворень у промисловості.

Вдосконалення механізму реструктуризації повинне бути спрямоване на стабілізацію фінансово-економічної діяльності підприємств і їх адаптацію до ринкових умов функціонування та повинне забезпечувати скоординовану й планомірну реалізацію процесу реструктуризації на промислових підприємствах, дасть змогу здійснювати ефективне планування й використання необхідних у процесі перетворення засобів.

2. Проблеми реструктуризації економіки країни

2.1 Сучасний стан та недоліки структури економіки України

Упродовж останніх двох десятиліть для України залишається актуальним питання структурної трансформації національної економіки країни відповідно до сучасних вимог постіндустріального суспільства та економічного розвитку інноваційного типу. Забезпечення структурних зрушень в національній економіці передбачалось у всіх державних программах стратегічного розвитку України за роки незалежності. Водночас національна економіка України залишається неадаптованою до вимог постіндустріального суспільства, що передбачає необхідність структурних зрушень задля подальшого економічного розвитку та зростання. [6]

Вітчизняна економіка характеризується неефективною структурою з високою ресурсо- й енергоємністю виробництва, надмірним екстенсивним розвитком сировинних галузей, низьким рівнем інноваційності, відставанням розвитку інфраструктури, відірваністю фінансового сектору від реальної економіки, неефективним функціонуванням секторів, що забезпечують соціальний розвиток.

На тлі прогресу світової економіки технологічна структура української економіки регресує, погіршується стан науково-технічного потенціалу, скорочується частка високотехнологічних виробництв, триває масштабне вивезення капіталу з країни.

Модель збалансованої галузевої структури національної економіки, характерна для більшості провідних країн світу на початку нинішньої світової кризи, наведена на рис.2.1:



Рис. 2.1 - Модель національної економіки за галузевою структурою

Результати досліджень у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у докризовий період такі: незважаючи на високу питому вагу сфери фінансів та сфери послуг у ВВП сучасних розвинених економіках (близько 50 %), переробні галузі промисловості збережуть переважну роль локомотиву економічного розвитку в найближчі двадцять років. Рішення, які прийняли та виконували впродовж 2008-2010 рр. держави - світові лідери (США, країни ЄС, Японія) задля подолання негативних наслідків світової кризи у національних економіках, підтверджують цей висновок [7].

За визначенням Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) структурно стійкою є така національна економіка країни, в якій галузева структура відповідає технологічній структурі. Сучасна «типова» стійка національна технологічна структура оцінюється, відповідно до прийнятої Європейським Союзом в 2007 р. класифікації виробничих структур, за технологічною структурою переробної промисловості. Її вигляд такий:

близько 50 % - сумарна частка високотехнологічних (20 %) та середньотехнологічних (30 %) виробництв;

приблизно 50 % - сумарна частка низькотехнологічних (30 %) та середньонизькотехнологічних (20 %) виробництв.

Співвідношення цих показників з показниками ядра галузевої структури - це правило сталого розвитку економіки: питома вага галузей переробної промисловості повинна становити 1/5 від національної економіки, тоді як в цих галузях 1/5 - частка високотехнологічних виробництв та половина - високотехнологічних та середньовисокотехнологічних виробництв. Узагальнюючи вищенаведені критерії, можна сформувати систему вимог постіндустріального суспільства (табл. 2.1):

Таблиця 2.1 - Вимоги постіндустріального суспільства до національних економік

№ з/п	Вимога	Рекомендовані нормативні значення
1	Галузева структура національної економіки	20 % - високотехнологічні виробництва; 30 % - середньотехнологічні виробництва; 20 % - середньонизькотехнологічні виробництва; 30 % - низькотехнологічні виробництва;
2	Технологічна структура національної економіки	50 % - сумарна частка високотехнологічних та середньовисокотехногічних виробництв, з яких: - 20 % - високотехнологічні; - 30 % - середньовисокотехноогічні.
3	Технологічна структура галузей переробної промисловості (у межах 20 % від структури національної економіки)	50 % - сумарна частка середньонизькотехнологічних та низькотехнологічних виробництв

Національну економіку України можна охарактеризувати такими рисами: технічна та технологічна відсталість, значний фізичний та моральний знос основних фондів, низький рівень використання виробничих потужностей, висока матеріало-, енерго, та ресурсоємність, відсутність або низький рівень інноваційної діяльності.

Відсутність прогресу в освоєнні та впровадженні новітніх технологій заважали підвищенню конкурентоспроможності промисловості, що певною мірою спричинило глибоку структурну кризу та спад виробництва. За часи незалежності України найбільш технологічно деградували великі високотехнологічні комплекси (авіабудування, електронна промисловість, радіоелектроніка, верстатобудування, приладобудування тощо), потенціал яких мав би стати підґрунтям економічного розвитку країни.

Галузева структура України за 2001-2009 рр. наведена в таблиці 2.4: [8,9]

Таблиця 2.2 - Галузева структура України за 2001-2009 рр., у % до ВВП

Види економічної діяльності	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	16,05	14,62	11,89	11,70	10,24	8,42	7,22	7,57	7,76
Рибальство, рибництво	-	0,06	0,05	0,04	0,04	0,03	0,02	0,02	0,03
Промисловість	30,19	30,73	29,79	27,98	30,30	30,81	30,20	28,80	25,30
Будівництво	3,98	3,80	4,20	4,54	4,13	4,35	4,64	3,39	2,54
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку	12,23	12,22	12,93	12,90	14,15	14,08	14,50	15,25	15,34
Діяльність готелів та ресторанів	-	0,65	0,66	0,72	0,60	1,11	1,04	1,13	0,95
Діяльність транспорту та зв'язку	13,41	13,68	14,35	13,41	11,98	11,51	10,67	10,12	11,45
Фінансова діяльність	-	3,08	3,83	6,68	4,99	5,21	6,45	8,01	7,87
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	-	7,44	6,91	7,39	7,71	7,98	9,70	9,92	11,28
Державне управління	-	4,37	4,17	4,43	5,17	5,38	5,10	5,23	5,54
Освіта	4,86	5,38	5,64	5,11	5,27	5,39	5,01	5,06	5,81
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	3,28	3,66	3,74	3,44	3,53	3,64	3,43	3,39	4,08
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	-	1,86	1,85	1,66	1,88	2,11	2,03	2,12	2,04
Загалом в економіці	100	100	100	100	100	100	100	100	100

За 2001 - 2009 рр. відбулись певні структурні зміни в національній економіки країни. Так, реальний сектор економіки загалом скоротився майже у 1,5 раза, переважно за рахунок сільського господарства, питома вага якого зменшилась більш ніж удвічі (з 16,05% до 7,76 %), та промисловості - на 5% в.п. (з 30,19% до 25,30 %). Серед галузей, які належать до сфери послуг, знизилась частка будівництва (з 3,98% до 2,54 %), транспорту та зв'язку (з 13,41% до 11,45 %), тоді як зросли частки: торгівлі (з 12,23% до 15,34 %), операцій з нерухомістю (з 7,44% до 11,28 %) та надання комунальних та індивідуальних послуг (з 1,86 % до 2,04 %).

Такий вид економічної діяльності як фінансова діяльність, що є основою фінансової сфери, збільшив питому вагу більш ніж у 2,5 раза (з 3,08% до 7,87 %). Таке зростання може свідчити про поступове становлення фінансового ринку та активний розвиток фінансових послуг у країні.

На підставі таблиці 2.2 можна сформувати структуру національної економіки за основними сферами (рис. 2.2):



Рисунок 2.2 - Структура національної економіки України за основними сферами у 2002, 2007 та 2009 р., у %

підприємство реструктуризація собівартість витрата

Порівнюючи структуру економіки України за 2002, 2007 та 2009 р. з моделлю національної економіки, можна зробити висновок, що в Україні загальна питома вага переробної галузі промисловості загалом відповідає показнику ядра збалансованої структури (20 %). Однак необхідно враховувати, що внутрішньогалузева структура переробної промисловості України має “перекіс” у бік важкої промисловості - чорної металургії та паливно-енергетичного комплексу. Протягом 1990-2009 рр. питома вага машинобудування, що є основою високо- та середньотехнологічних галузей, у структурі промислового виробництва знизилась майже у три рази: з 31% до 10,6 %, тоді як металургії, що є сировинною та середньонизькотехнологічною галуззю, збільшилась у 1,5 рази: з 11% до 17,5 %.

Провідні країни світу пов'язують майбутнє економічне зростання з нанотехнологіями, біотехнологіями, інформаційними технологіями, когнітивною наукою, економічне зростання України все ще залежить від кам'яновугільних та залізорудних пластів Донбасу та Криворіжжя. Такі базиси стимулюють сировинну спрямованість розвитку національної економіки України та підвищують залежність від динаміки цін на світових сировинних ринках (металургійної та хімічної продукції, зерна, соняшнику тощо).

Економіка України не має запасу у технологічній структурі сталого розвитку. Структура національної економіки України не відповідає критерію стійкості технологічної структури національної економіки саме в «технологічній» частині. Частка високотехнологічних виробництв становить близько 5 % (в 4 рази менше), сумарна частка високотехнологічних та середньовисокотехнологічних виробництв - близько 25 % (в 2 рази менше).

Серед галузей національної економіки, які належать до високотехнологічних виробництв, в Україні розвиваються такі:

високотехнологічні: мікробіологічна промисловість та виробництво медичної техніки, питома вага яких не перевищує 1% у структурі національної економіки;

середньовисокотехнологічні: електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна та космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна промисловість, питома вага яких в структурі національної економіки- 5 %.

Ступінь зносу основних засобів виробництва загалом в Україні у 2009 р. перевищував 60 %. Найвищий рівень зносу: в промисловості - 61,8 % (переробна промисловість - 64,9 %) та на транспорті - 83,9 %, що є основним чинником депресивного стану економіки. Причому спостерігається тенденція до щорічного зростання рівня зносу основних фондів: за 2000-2009 рр. - у 1,4 рази.

Можна також, виділити те, що економічне зростання країни у 2000-2004 рр. Було забезпечено видами економічної діяльності, в яких спостерігався швидкий обіг капіталу (металургія, хімічна промисловість, добувна промисловість, харчова промисловість) та значну роль відігравав капітал, зокрема іноземних інвесторів, які технологічно переозброювали ці види виробництва. Однак економічне зростання, яке ґрунтується на цих видах економічної діяльності, не має довгострокового характеру.

Проаналізувавши структуру національної економіки України за галузями та технологічним рівнем відповідно до вимог постіндустріального суспільства, можна зазначити:

щодо галузевої структури економіки країни: дотримано вимоги лише щодо питомої ваги переробних галузей промисловості (20 %) з тенденцією щорічного зниження загалом в економіці, тоді як питома вага інших галузей економіки та їхнє співвідношення в економіці не відповідає вимогам;

щодо технологічної структури: в економіці країни переважають середньонизькотехнологічні та низькотехнологічні виробництва.

Щоб увійти до кола розвинених країн світу, Україна має подолати технологічне відставання і розрив у рівні розвитку з іншими країнами та створювати передумови для наближення пріоритетних галузей до «економіки знань». Адаптуючи національну економіку України до вимог постіндустріального суспільства, треба враховувати особливі риси країни (забезпеченість природними та мінерально-сировинними ресурсами, кліматичні умови, рівень освіченості населення та кваліфікованості працівників). Враховуючи зазначені особливості, необхідно нарощувати технологічний рівень, а не розвивати всі капіталоємні галузі, ступінь зносу основних виробничих фондів (енергетика, металургія, транспорт, сільське господарство) в яких є надзвичайно високим.

2.2 Орієнтири та інструменти регулювання реструктуризації економіки України

Кінцевою метою реструктуризації української економіки має бути побудова високоефективної конкурентоспроможної динамічної соціально орієнтованої економічної системи, у якій економічний розвиток забезпечується насамперед за рахунок розширення застосування інноваційних технологій, раціонального використання людського потенціалу на базі збільшення та підвищення якісного рівня експортного потенціалу й інтеграції у світогосподарські зв'язки, розширення ємності та збалансованості внутрішнього ринку.

Основним джерелом структурних змін має стати економічне зростання на основі перерозподілу капіталу і робочих місць у галузі з більшою доданою вартістю, високотехнологічні галузі.

Головними орієнтирами реструктуризації економіки України на довгострокову перспективу мають стати:

усунення структурних диспропорцій, накопичених у попередні періоди;

послідовне збільшення орієнтації національного виробництва на задоволення потреб внутрішнього ринку;

цілеспрямоване формування майбутніх структурних характеристик економічної та фінансової систем на основі врахування майбутніх ризиків і тенденцій розвитку;

формування захисних і стабілізаційних антициклічних механізмів і дієвих важелів управління економічною системою, що дозволить забезпечити стійкий збалансований економічний розвиток;

сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробників товарів і послуг на внутрішньому та світовому ринках, насамперед у галузях, що виробляють продукцію з високим ступенем перероблення, а також у сфері послуг;

реструктуризація збиткового сектору економіки, що штучно підтримується завдяки системі бюджетних субсидій, списання податкових боргів і неплатежів природним монополіям;

підвищення ефективності базових інститутів ринкової економіки (управління державною власністю, товарних і фінансових ринків, інноваційних механізмів, системи державного регулювання тощо);

кардинальне поліпшення інвестиційного клімату в державі та всіх складниках середовища для розвитку бізнесу. [10]

Система інструментів регулювання реструктуризацією економіки поділяється на такі основні складові:

Грошово-кредитне регулювання - інструменти регулювання мають спрямовуватися і на забезпечення сприятливих монетарних умов для проведення реструктуризації, і на їх стимулювання. Забезпечити сприятливі грошово-кредитні умови дозволять:

проведення виваженої монетарної політики, спрямованої на підвищення рівня монетизації та насиченості економіки кредитами, адекватно до грошового попиту з боку реального сектору економіки;

забезпечення стабільно низьких темпів інфляції застосуванням інструментів грошово-кредитної, податкової, конкурентної, структурної політик, недопущення монетизації ані дефіциту бюджету, ані профіциту платіжного балансу;

підвищення стійкості банківської системи на основі моніторингу

змін регуляторних правил,

диверсифікація та підвищення стабільності внутрішньої ресурсної бази банків, у т.ч. за рахунок використання потенціалу накопичених коштів домогосподарств.

З-поміж стимулюючих монетарних інструментів слід виділити:

формування системи економічних стимулів до активізації кредитування в межах реалізації програм фінансово-кредитної підтримки пріоритетних галузей і підприємств, пов'язаних з імпортозаміщенням, та сегментів внутрішнього кінцевого попиту, спроможних пожвавити внутрішнє виробництво. Такі заходи не повинні деформувати ринкові механізми фінансової системи, але мають бути прив'язаними до планів реструктуризації виробництва та фінансових потреб його модернізації;

розроблення й упровадження державних депозитно-кредитних схем, налагодження партнерства держави з великими банками, що мають розгалужену мережу філій;

посилення економічних важелів залучення капіталів у країну (м'яких податкових пільг) і розвиток захисних механізмів, здатних забезпечити незалежність фінансового сектору та контроль за валютними і фінансовими потоками через кордони України;

активізація кредитування вітчизняних виробників державними банками (уряд має переглянути роль державних банків і спрямувати їхні ресурси на кредитування передусім виробничого сектору економіки).

Податкова політика - у контексті реалізації завдань структурної перебудови економіки податкова політика України має перейти від домінування фіскальних пріоритетів до реалізації стимулюючого потенціалу, який має здійснюватися завдяки оптимальному поєднанню дії таких інструментів:

запровадження прискореної амортизації. Позитивний ефект досягається за умови перевищення фіскальної амортизації над економічною (бухгалтерською);

зниження податкового навантаження на фонд оплати праці, яке несуть роботодавці. В умовах досить низької номінальної ставки податку з доходів фізичних осіб цілком можливим є перерозподіл податкового навантаження в бік працівників, але з гарантією збереження ставки податку з фізичних осіб на рівні 15 %. Водночас необхідно застерегти, що надмірне зниження податкового навантаження на фонд оплати праці призведе до витіснення капіталу робочою силою, тому навантаження на працю завжди має бути вищим, ніж на капітал;

надання галузевих і територіальних податкових пільг на основі критеріїв, які унеможливлять масове використання таких інструментів для мінімізації оподаткування чи отримання конкурентних переваг порівняно з іншими учасниками ринку;

спрощення процедури відшкодування ПДВ, що дозволить створити підприємствам сприятливі умови для розширення виробництва в Україні.

Бюджетна політика - удосконалення бюджетного регулювання структурних перетворень передбачає забезпечення у середньостроковій перспективі інституціалізації та підвищення ефективності капітальних видатків бюджету. Передусім це стосується національних інфраструктурних

проектів, фінансування яких на сьогодні розпорошено між різними фондами.

Для цього необхідно:

розділити видатки державного бюджету на фінансування поточної діяльності та інвестиційні видатки, оскільки вони потребують різних підходів і методології щодо оцінки ефективності їх використання та контролю за освоєнням;

забезпечити збалансованість поточного бюджету, відповідність поточних видатків держави її постійним доходам;

забезпечити спрямування нерегулярних надходжень бюджету (доходів від приватизації, кредитів тощо) в бюджет розвитку. Стосовно бюджету розвитку застосовувати середньострокове і довгострокове планування;

запровадити механізм детального аналізу економічної ефективності та «стратегічної віддачі» з погляду національних інтересів щодо проектів, які фінансуватимуться з бюджету розвитку.

Інвестиційна політика - державна політика має спрямовуватися на створення сприятливих умов для залучення вітчизняного й іноземного капіталу з метою реструктуризації та технічної модернізації підприємств і створення ефективної системи управління інвестиційними процесами.

Пріоритетними завданнями мають бути:

поліпшення інвестиційного клімату завдяки вдосконаленню загального (податкового, земельного, корпоративного, митного) та спеціального законодавства, що регулює відносини під час здійснення інвестування відповідно до європейських норм;

створення сучасної системи державних гарантій захисту приватних, у т. ч. іноземних інвестицій і врегулювання комерційних спорів між суб'єктами інвестиційного процесу;

посилення ролі й ефективності державного інвестування як дієвого інструменту спрямування інвестиційних ресурсів на реалізацію стратегічних інвестиційних проектів;

розвиток механізму державно-приватного партнерства, розширення сфери його застосування для реалізації інфраструктурних проектів, модернізації базових галузей вітчизняної економіки (енергетики, вугільної промисловості, газотранспортної системи, житлово-комунального і дорожнього господарства тощо);

застосування окремих видів особливих режимів економічної діяльності, зокрема створення індустріальних і технологічних парків.

5) Інноваційна політика - державна інноваційна політика має спрямовуватися на вдосконалення механізмів та інструментів стимулювання інноваційно-технологічного оновлення підприємств, розвиток інноваційної інфраструктури, підвищення ефективності взаємодії науки й виробництва.

Задля вдосконалення державного регулювання інноваційної діяльності необхідно:

своєчасно здійснювати корекцію переліку стратегічно важливих галузей, досліджень і технологій, здатних забезпечити найбільшу віддачу, для забезпечення концентрації обмежених ресурсів держави, усунути розбіжності між встановленими цілями державної інноваційної політики та фактичними заходами щодо її реалізації;

удосконалити систему державного управління інноваційною діяльністю у спосіб визначення функцій і повноважень відповідних органів, алгоритму прийняття управлінських рішень, забезпечення моніторингу й контролю за їх виконанням;

підвищити ефективність бюджетного фінансування науково-дослідних робіт за рахунок оптимізації мережі бюджетних наукових установ, збільшення частки конкурентного фінансування науково-дослідної діяльності;

відновити податкові пільги для розвитку інноваційної діяльності технопарків, забезпечити організаційно-правове підґрунтя для створення на базі наукових установ, вищих навчальних закладів нових наукових і технологічних парків;

створити окрему інституцію для забезпечення підтримки патентування перспективних вітчизняних винаходів у іноземних державах.

6) Розвиток людського потенціалу - основними напрямами державної політики щодо розвитку людського потенціалу як чинника структурної модернізації економіки мають бути:

забезпечення ефективної зайнятості населення, підвищення продуктивності праці;

реформування заробітної плати з метою її відповідності затратам і кваліфікації праці;

формування системи безперервної освіти задля оптимізації професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів і забезпечення високої якості освітніх послуг.

Реалізації вищезазначених завдань сприятимуть:

сприяння підвищенню професійної конкурентоспроможності працівників і створення передумов для запровадження системи навчання протягом усього трудового життя;

мінімізація негативних наслідків зовнішньої трудової міграції, здійснення заходів щодо повернення трудових мігрантів;

визначення мінімальної заробітної плати на основі раціонального споживчого бюджету, а не прожиткового мінімуму, що забезпечуватиме відтворення здатності до праці працівника й утримання непрацездатних членів його сім'ї;

встановлення меншого податкового навантаження на трудові доходи, ніж на інші доходи, запровадження неоподатковуваного мінімуму в розмірі прожиткового мінімуму;

створення нових державних стандартів усіх рівнів середньої освіти, запровадження стандартів професійної освіти;

збільшення державних капіталовкладень в освіту і професійну підготовку фахівців, розширення джерел фінансування зазначених сфер.

На сучасному етапі механізми підвищення конкурентоспроможності національної економіки і створення міцної бази для її стійкого динамічного розвитку знаходяться у площині реалізації системних структурних перетворень.

Динаміка структури української економіки не відповідає загальним закономірностям структурних зрушень, що відбуваються в розвинених економіках світу й полягають у зростанні частки високотехнологічних виробництв обробної промисловості, телекомунікаційних, фінансових і бізнесових послуг, а також соціально орієнтованих видів економічної діяльності, випереджальному розвитку наукоємних, високотехнологічних галузей.

Тому недоліки структури економіки України необхідно подолати, ефективно застосовуючи інструменти державного забезпечення реструктуризації економіки, тобто за допомогою державних бюджетних, інноваційних, інвестиційних, фіскальних та грошово-кредитних інструментів, що неодмінно призведе до зростання конкурентоспроможності економіки країни та високого розвитку.

3. Техніко-економічне обґрунтування раціонального вибору технологічного процесу

У цьому розділі курсової роботи необхідно порівняти запроектований технологічний процес із базовим, обравши за критерій мінімізацію повних витрат. За базовий варіант береться заводський технологічний процес (частина технологічного процесу). Зіставлення собівартості технологічного процесу проводиться за однією деталлю-операцією. Перед розрахунками елементів витрат технологічної собівартості надамо короткий опис відмінності між проектованою частиною технологічного процесу та базовою. Вихідні дані наведемо в таблицях: