Економіка, облік витрат і виходу продукції зерновирбництва та шляхи їх удосконалення у колективному сільськогосподарському підприємстві "Сонячне" Миколаївського району

В КСП "Сонячне" в останньому, 2010 році, 460 га озимої пшениці було посіяно по стерні. В той же час, розмістивши посіви озимини на такій площі, які були б попередньо зайняті під посівами люцерни або по пару, господарство змогло б без будь-яких додаткових вкладень отримати додатково 161 тонн зерна (460га х 3,5 ц/га), яке реалізувавши за середньою реалізаційною ціною озимої пшениці в КСП "Сонячне" у 2010 році (812,72 грн.), забезпечити отримання 130,8 тис. грн. додаткової грошової виручки.

Технічне переоснащення зерновиробництва не відповідає сучасним вимогам щодо виробництва зерна, зокрема дотриманню оптимальних термінів і високої якості виконання технологічних операцій; нормам витрат технологічних матеріалів (паливно-мастильних матеріалі, запасних частин та ін.), зниження технологічного навантаження на довкілля - в першу чергу на верхній шар грунту ) та ін.[6].

Розв'язання проблем технічного оновлення і забезпечення зерновироб- ництва в суасних ринкових умовах потребує перегляду підходів щодо формування ринку техніки й технічних послуг, насамперед за участю підприємств тракторного сільськогосподарського машинобудування та їх машинно-технологічних об'єднань, спроможних забезпечити не тільки розширенне відтворення машинно-тракторного парку аграрних формувань, а й обслуговування її протягом усього періоду її експлуатації, навчання інженерно-технічних і механізаторських кадрів для її ефективного використання, створивши мережу дилерських і обслуговуючих формувань [9].

Досягти приросту валового збору зерна у досліджуваному господарстві дає ліквідація втрат при збиранні врожаю, які виникають внаслідок порушення оптимальних строків збирання, як це мало місце у останні, 2009 - 2010 роки. Значна частина зернозбиральних комбайнів у досліджуваному господарстві вже відпрацювали свій нормативний строк використання і тому з кожним роком все важче стає якісно підготувати їх до збирання врожаю. Під час проведення збиральних робіт все більше відбуваються відмови ком-байнів та значні простої. Якість запасних частин, які вже не виробляються заводом-виробником комбайнів, а виготовлюються ремонтними підприємствами, дуже низька, тому втрати зерна збільшуються ( табл. 4.1 ).

Таблиця 4.1 Розрахунок резервів збільшення виробництва зерна в КСП "Сонячне" за рахунок ліквідації втрат при збиранні врожаю у 2010 році

Культури	Площі, зіб- рані пізніше допустимого агротехніч- ного строку	Урожайність, ц/га	Резерв збільшення виходу продукції
			з 1 га, ц	всього
		при збиранні в строк	пізніше строку		ц	тис. грн.
Пшениця	278	33,4	24,5	8,9	2474	162,1
Ячмінь	122	21,0	17,5	3,5	427	110,0
Разом	400	х	х	х	2901	272,1

Отже, несвоєчасне збирання врожаю у 2010 році на площе 400 га призвело до втрат майже 290 т зерна на суму 272,1 тис. грн. Усунення цього негативного явища можливе за рахунок якісного планування і раціонального збирання врожаю шляхом інтенсивного використання наявних та залучених комбайнів.

Вище зазначалося, що КСП "Сонячне" на період жнив потребує додаткового залучення техніки. Альтернативним напрямом суттєвого зменшення напруженості при збирання зернових культур, скорочення втрат і потреб у техніці є використання послуг машинно-технологічних станцій. При цьому МТС за свої послуги в Миколаївському районі одержують 15% зібраного врожаю. Як показав досвід господарств цього ж району, втрати зерна при збиранні комбайном “Джон - Дір” складають 0,5 % врожаю на кожному гектарі посівів зернових. Таким чином, при можливій врожайності зернових культур в КСП "Сонячне" на рівні 40 - 45 ц/га комбайнами господарства марки СК-5 “Нива” може бути зібрано в середньому по 33,2 ц/га, а комбайнами “Джон - Дір” - 40,2 ц/га. При цьому можуть бути збережені від втрат 7 ц на кожному гектарі, а плата за послуги МТС - 4,9 ц. В господарстві додатковий валовий збір міг бути 84 тонн (400 га х 2,1 ц/га), а виручка від реалізації збільшилась б на 68,2 тис. грн. (84 т х 812,72 грн).

Відомо, що для отримання добрих і сталих врожаїв у виробництво зерна слід вкладати більше коштів. Господарству необхідно збільшити інвестиції у зерновиробництво, насамперед, для придбання нових сортів озимої пшениці.

Одним їз шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження у господарствах високоврожайних сортів і гібридів стійких проти хвороб. За даними наукових установ Національної академії аграрних наук України, частка добрив у формуванні врожаю становить у країнах Європи - 45 - 50%; США - 40 - 45%; в Україні - 30 - 40%, а насіння відповідно: 8 - 15%; 8 - 10%; 10 - 20%.

За даними зарубіжних і вітчизняних науково-дослідних установ кожна сортозаміна дає прибавку врожайності від 5 до 8 ц/га при високої прибутковості нових сортів. При цьому бажано мати в господарстві декілька сортів за різними сроками досягнення стиглості. Також бажано щоб нові сорти були пристосовані до природно-кліматичних умов досліджуваного господарства.

Фахівці (О. Уліч та ін.) стверджують, що біологічний оптимум найвищої продуктивності в стадії достигання становить 8-10 днів після досягнення повної стиглості, а в разі перестоювання щодня може втрачатися від 0,5 до 1 ц зерна на кожному гектарі. Якщо ж поле засіяти одним сортом, зібрати весь врожай у такі терміни важко.

На нашу думку, в господарстві доцільно висівати 3 - 4 сорти різних груп стиглості. За розрахунками наукових установ НААНУ, ранні й середньопізні сорти повинні займати по 10 - 15 %, а середньоранні й середньостиглі - по 30-45 % посівних площ [55 ].

Висів сортів, різних за строками дозрівання, дозволяє збирати кожен з них в міру достигання, тобто створюється так званий збиральний конвеєр і оптимізуються строки жнивного процесу. Крім того, краще й ефективніше використовується збиральна техніка, зменшуються втрати врожаю [55].

Нами пропонується розширити площі посіву нового сорту озимої пшениці ”Хуторянка”, виведений Інститутом фізіології рослин і генетики НАНУ та Миронівским інститутом пшениці НААНУ , стійкий до групи шкодочинних хвороб, характеризується високими показниками посухостійкості і стійкості проти вилягання та обсипання. Вміст клейковини - 30 - 34 %, білка - 13 - 14 %. Цей сорт був занесений до Реєстру сортів рослин України у 2004 році. Зрозуміло, що витрати при цьому на насіння зростають - ціна 1 тонни включає вартість товарного зерна товарного та сортову надбавку, яка в залежності від якості насіння (елітне чи першої репродукції ) може коливатися в межаї 80 - 150 %.

Визначимо економічну ефективність подальшого впровадження цього сорту в КСП "Сонячне" і зростання питомої ваги вказаного сорту в загальній структурі посівів озимої пшениці на перспективу - 2011 рік, враховуючи, що при цьому можливо використання насіння власного виробництва (табл. 4.2).

За рахунок отриманого приросту прибутку в подальшому можливо

Таблиця 4.2 Економічна ефективність розширення посівів сорту озимої пшениці “Хуторянка” в КСП "Сонячне"

Показники	Районований сорт Селянка у 2010 р.	Кращій сорт “Хуторянка"
Урожайність, ц/га	23,9	30,9
Прибавка урожайності в порівнянні з районованим сортом, ц/га	-	7
Виробничі витрати на 1 га - всього, грн. - в тому числі додаткові витрати, пов`язані з впровадженням нового сорту	1741 -	2065,8 324,80
Виробнича собівартість 1 ц проданого зерна, грн.	72,86	66,85
Ціна реалізації 1 ц, грн.	81,27	81,27
Додаткова грошова виручка від реалізації зерна у розрахунку на 1 га, грн.	-	568,89
Прибуток від реалізації, грн. - на 1 ц реалізованої продукції; - на 1 га посівної площі	8,41 201,0	14,42 445,57
Додатковий прибуток на 1 га, грн.	-	244,57
Рівень рентабельності, %	11,5	21,5

розширити площі під новими високоврожайними сортами зернових.

Одним з напрямів підвищення ефективності зерновиробництва є хімічний захист посівів зернових культур від шкідників, хвороб і бур'янів. Розповсюдження на посівах зернових колосових різноманітних бур'янів (особливо багаторічних та дводольних - осот, щириця та ін. ) зменшує наявність вологи у грунті, а в умовах південного Степу це призводе до зниження врожайності.

Дослідження наукових установ НААНУ встановлено, що Діален С - контактний та системний гербіцид з широким спектром дії, ефективний проти переважної більшості дводольних бур'янів, може бути застосований на полях зернових з підсівом багаторічних трав. Розрахунки за даними досліджуваного господарства свідчать, що для знищення бур'янів на тих ролях, які дуже засмічені осотом, чортополохом та іншими сорняками, доцільно використовувати гербіциди на посівах зернових культур. Але при цьому потрібно обережно використовувати гербіциди в оптимальніх дозах з високою якістю оприскування. Як правило, вказані роботи треба проводити вранці у безвітрену погоду, дотримуючись усіх вимог безпеки праці та охорони навколишнього середовища (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Економічна ефективність використання гербіцидів у зерновиробництві КСП "Сонячне"

Показники	Фактично у 2008 - 2010 рр.	З ваикориста- нням Діален- С
Урожайність, ц/га	15,1	22,1
Прибавка урожайності в порівнянні з контролем, ц/га	-	7,0
Виробничі витрати на 1 га - всього, грн.: в тому числі додаткові витрати, пов'- язані з використанням гербіцидів	1100 -	1261 161
Виробнича собівартість 1 ц проданого зерна, грн.	72,86	57,05
Ціна реалізації 1 ц, грн.	81,24	81,24
Грошова виручка від реалізації продукції у розрахунку на 1 га, грн.	1226,72	1795,40
Прибуток від реалізації, грн. - на 1 ц реалізованої продукції; - на 1 га посівної площі	8,38 126,53	24,19 534,60
Додатковий прибуток на 1 га, грн.	-	408
Рівень рентабельності, %	11,5	42,4
Окупність додаткових витрат одержа- ним додатковим прибутком, грн.	-	2,53

Отже, як свідчать дані табл. 4.3, окупність 1 грн. додаткових витрат додатковим прибутком від реалізації прибавки врожайності складає 2,53 грн.

Керівництву і спеціалістам КСП "Сонячне" доцільно провести заходи по захисту рослин від бур'янів на площі 410 га. Відповідно до цього досліджуване господарство у 2012 році повине додатково витратити на суму 66 тис. грн. Додатковий валовий збір зерна складе 287 тонн, додаткова грошова виручка - 233,2 тис. грн., а додатковий прибуток становитиме 167,2 тис. грн.

Першочерговими завданнями, як і наголошувалося раніше повинно бути зростання врожайності, а також зменшення собівартості виробленої продукції, що дозволить господарству одержувати більше прибутку від цієї галузі.

Напрями зниження собівартості визначаються змістом того чи іншого фактору і втілюють у собі ті засоби і заходи, які забезпечують найповніше використання різних факторів, а також сприяють максимальній реалізації наявних резервів. Вивчаючи основні напрями скорочення виробничих витрат, слід мати на увазі, що внутрішні і зовнішні фактори тісно взаємопов'язані і їх вплив на рівень собівартості часто переплітається.

Необхідність режиму економії значно посилюється нині, оскільки підприємство. Яке допускає перевитрати коштів, може збанкрутувати. Ринок і конкуренція примушують виробника вести суворий рахунок в усьому.

Особливу увагу потрібно приділити економії витрат палива, насіння та інших матеріальних цінностей.

На зниження витрат пального впливають декілька груп чинників. До першої групи належать організаційно-економічні чинники: узгодження норм витрат пального з технічним станом сільськогосподарської техніки та умов її експлуатації, підвищення коефіцієнта використання пробігу автомобілів, повніше використання причепів, дотримання енергооптимальних швидкостей руху; раціоналізація системи постачання, поділу та зберігання пального; удосконалення взаємовідносин між водіями та плановим відділом стосовно витрат та обліку пального; покращення оперативного планування і управління перевезеннями, раціональне поєднання автомобільного, тракторного та гужового транспорту; врахування особливостей шляхових та природно-кліматичних умов.

Друга група об'єднує техніко-технологічні чинники: підтримання експлуатаційного стану техніки; недопущення втрат пального при транспортуванні, збереженні і заправці, утримання обладнання нафтогосподарства у нормативному справному стані, тощо.

Щоб зменшити витрати палива на холості переїзди агрегатів варто застосовувати крупногрупове використання техніки з забезпеченням її охорони у неробочий час та заправкою пальним на місці роботи пересувними заправниками, організувати двозмінне використання технічних засобів.

Значну роль в енергозбереженні при виробництві зерна має застосування енергоефективної техніки ( комбіновані агрегати ). Суміщення операцій при використанні комбінованих агрегатів покращує якість виконання робіт за рахунок оптимізації розривів у часі між операціями, зменшує ущільнення ґрунту, жорсткіше узгоджує кінематичні показники операцій.

Підвищенню конкурентоспроможності продукції зерновиробництва сприяє і одержання зерна м'якої пшениці більш високої якості. За інших однакових умов більш висока закупівельна ціна у зерновиробництві формується за високої якості зерна. Той виробник, який одержав більше пшениці першого - третього класів, має більше шансів продати його за більш високою ціною, ніж ті, хто намагається продати зерно четвертого - п'ятого класів або фуражну пшеницю. При цьому, більш висока закупівельна ціна не призводить до зменшення попиту на високоякісне зерно.

Всі параметри якості зерна в Україні визначені державними стандартами технічних умов ( ДСТУ ). Найважливішими з них, за тверд- женням фахівців, є такі:

- забруднення спорами сажки ( сажкове зерно) для першого - третього класів не може перевищувати 5 % від загальної маси проби, а для четвертого класу - не більше 8 %. Якщо у сівозмінах переважають зернові, то особливу увагу слід приділити протруєнню посівного зерна найкращими препаратами, такими як Вітавакс 200 ФФ, Кінто ДУО та ін.;

- масова частка білка в перерахунку на суху речовину для першого класу становить 14 %, для другого - 13, для третього - 12 і для четвертого - 11 відсотків.

- частка сирої клейковини для зерна пшениці першого класу становить 30 %, для другого - 27 %, для третього - 23 % і для четвертого - 18 відсотків.

Враховуючи, що останні два показники є головними у визначенні класів, а отже, й ціни зерна, науковці радять дотримуватися таких умов:

- по-перше, для досягнення найбільшого вмісту білка в зерні кращими попередниками є багаторічні бобові трави ( люцерна, еспарцет та ін..) і зернобобові за оптимальних строків висіву найбільш якісним насінням з подальшим досягненням оптимальної густоти рослин;

- по-друге, в синтезі білків зерна важливим є наявність у ґрунті в оптимальних дозах таких мікроелементів, як сірка ( S ) й мідь ( Cu ). Тому пі-

сля аналізу ґрунту в разі потреби їх вносять додатково;

- по-трете, обов'язковим є своєчасне підживлення азотними добривами у фазах розвитку рослин: кущіння (весняне), вихід у трубку, наливання зерна (на початку).

Допустимий вміст шкідливих домішок ( ріжки та сажкові зерна, а також насіння бур'янів ) для першого класу становить не більше 0,2 %, для другого - 0,3 %, для третього й четвертого - 0,5 відсотка. Дотриманню вказаних вимог сприяють надійний захист посівів зернових культур за допомогою гербіцидів і якісна доочистка зернової маси на току.

Допустима зернова домішка для першого та другого класів становить близько 5 %, для третього - 8 %. І для четвертого - 10 %. При цьому кіль- кість пророслих зерен не повинна перевищувати для першого та другого класів відповідно по 1 %, а для третього та четвертого класів - відповідно по 3 %.

На думку науковців, щоб зменшити кількість зернової домішки (зерна жита, тритикале та ячменю) в основній масі зерна пшениці, потрібно:

по-перше, не висівати пшеницю після зернових колосових попередни-

ків (втрати зерна на полі під час збирання іноді досягають 5 % ), бо падалиця обов'язково проросте в посівах культурних злаків та витримає всі гербіцид ні обробки;

по-друге, сіяти якісним насінням першої, другої репродукції, добре очищеним від насіння інших культур та бур'янів.

Смітна домішка (без шкідливої) має фузаріозні зерна, зіпсовані зер- на,насіння куколю та мінеральну домішку: пісок, гальку й шлак. Для зерна першого класу така домішка не може перевищувати 1,5 %, для другого - 2%, для третього - 3 % і для четвертого - 4 відсотки.

Фахівці також радять для підвищення якості під час зберігання зерна враховувати таке:

у брудному, не доочищеному зерні від смітної домішки завжди заводяться шкідники, тому на зберігання потрібно закладати чисте зерно;

- для кращого очищення зерна його потрібно очищувати двічі. Перше, - золи зерно пшениці з-під комбайна доставляють на тік. І вдруге - коли зернова маса досушена до вологості 14,5 % ( із такого зерна краще відходять різні домішки, і зерно стає чистішим) ;

- періодичний догляд дає змогу вчасно визначити вогнища кліщів та амбарного довгоносика;

- в 90 % випадків після тривалого зберігання ( 1 - 2 місяці ) вміст клейковини підвищується на 1 - 2 % в 90 % випадків.

Найменші дрібниці впливають на якість зерна. Тому слід звертати увагу на стандарти, за якими зерно пшениці та інших зернових культур закуповують та зберігають.

Залежно від напряму використання зерна висуваються конкретні вимоги до його якості. Вони впливають на ціну реалізованої продукції, є предметом контракту і становлять критерій оплати. У Європейському Союзі ( ЄС ) до зернової продукції, що експортується або імпортується, встановлені певні якісні вимоги.

Зерно має бути здоровим і вільним від шкідливих речовин. Допустима кількість рештків засобів захисту рослин, важких металів, мікотоксинів, шкідливих хімікалій та нітратів регулюються відповідними законодавчими актами щодо обмеження їх допустимої кількості.

Важливу роль у всіх зернових культур займає натура, що характеризує вагу 1 літра зерна. Встановлені мінімальні показники, нижче яких зерно не купується при імпорті-експорті.

Важливими критеріями при визначенні цін на хлібопекарську пшеницю, жито та пивоварний ячмінь є показники внутрішньої якості. В тому числі для пшениці хлібопекарські це таки показники:

клейковина - фракції протеїну ( білка ) пшениці, які можна вимити з борошна. Вони визначають об'єм хліба та пружність тіста;

вміст протеїну - має високий рівень кореляції з вмістом клейковини;

скловидність характеризує зв'язок між зернами крохмалю та протеїном в ендоспермі. Від неї залежать витрати енергії при помолі зерна;

показник седиментації - міра для оцінки здатності набухання і якості протеїнового комплексу зерна;

число падіння показує, що зерна крохмалю ні механічно, ні в результаті передчасного проростання не пошкоджені.

Ряд дослідників відмічають, що у Европейському союзі відсутня чітка стандартизація пшениці та фуражного зерна ( така, як в Україні ), а існують загальні вимоги до продовольчої та пшениці для іншиї цілей використання. Основними показниками якості в ЄС виступають натура, число падіння та зовнішній вигляд пшениці, тоді як в Україні більшу увагу приділяють вмісту білка, вмісту та якості клейковини. Вимоги до натури та числа падіння пшениці в ЄС високі. Для досягнення таких вимог згідно з українським

Таблиця 4.4

Вимоги до показників якості пшениці в Україні та світі

Показники	Україна ( ДСТУ 3768-2004 )	ISO 7970:2000 (м'яка)	ISO 11051:1994 (тверда)	Директива ЄС 824/2000	Кодекс Аліментаріус CODEX STAN 199-1995
	м'яка	тверда			м'яка	тверда	м'яка	тверда
Вологість, %	14,5	14,5	14,5	14,5	14,5	14,5	14,5	14,5
Натура, г/л	710-760	710-750	700	750	730	780	680	700
Скловидність, %	-	40-70	-	60	-	-	-	-
Вміст білка, %	10-14	11-15	-	-	10,5	11,5	-	-
Число падіння, с	100-200	100-200	160	160	220	220	-	-
Вміст сирої клейковини, %	18-30	-	-	-	-	-	-	-
Якість клейковини, група	1-3	-	-	-	-	-	-	-
Сторонні домішки, %	-	-	15	15	-	12	-	-
зернова домішка:	5-15	5-15	3	3	5	2	2	3
роздроблені зерна	-	-	7	7	4	3	-	-
зсохлі	-	-	8	5	-	-	5	6
хворі зерна	-	-	1	5,8	-	-	-	-
зерна, пошкоджені шкідниками	-	-	2	2	-	-	1,5	2,5
зерна, заражені фузаріозом	0,3-1,0	0,-1,0	-	1,5	-	1,5	-	-
смітна домішка:	1,5-5,0	2,0-5,0	-	-	-	-	-	-
органічна домішка	-	-	-	-	-	-	1,5	1,5
неорганічні речовини	0,3-1,0	0,3-1,0	0,5	0,5	1,0	0,5	0,5	0,5
спори	-	-	-	-	-	0,05	0,05	0,05
шкідлива домішка	-	0,2-0,5	-	-	-	0,1	-	-
шкідливі і токсичні зерна, речовини, з іржею і т.п.	-	-	0,5	0,5	-	-	*	*
токсичні зерна	-	-	0,05	-	-	-	-	-

У кількості, яка нешкідлива для людського здоров'я стандартом ДСТУ 3768-2004 за цими показниками пшениця має належати до першого класу. Однак в Україні продовольчою вважається пшениця 3-го класу (табл. 4.4 ).

Вимоги до якості пшениці в міжнародних стандартах серії ISO не такі

жорсткі, як в Європейському союзі. Проте в стандартах серії ISO всі показники мають бути обчислені відповідно до цих стандартів, а український стандарт ДСТУ 3678-2004 використовує ще параметри ГОСТів. Низька якість української пшениці, а також незіставність параметрів якості через невідповідність стандартів до європейських та міжнародних зумовлює зниження ціни на експортовану продовольчу пшеницю. За однакових умов ціна української пшениці в середньому на 15 % нижча, ніж на вирощену в Європейському Союзі.

Невідповідність українських стандартів міжнародним вимогам дає можливість зернотрейдерам одержувати значні прибутки. Так, купуючи у українських сільськогосподарських товаровиробників пшеницю з високим вмістом білка, але з невисоким - клейковини, тобто як фуражну ( вміст клейковини не відповідає нормі ), та продаючи її на світовому ринку як продовольчу ( адже показник клейковини там не враховують ), за рахунок різниці вони нагромаджують безпідставно ( не вкладаючи ніяких зусиль для покращення якості пшениці ) великі кошти. Сільськогосподарські товаровиробники України залишаються в економічному програші.

Тому ми підтримуємо пропозиції фахівців та науковців, що на першому етапі невідкладним є завдання з гармонізації українських стандартів до міжнародних. Адаптація стандартів забезпечить підвищення інвестиційної привабливості зернової галузі, а також конкурентоспроможність нашого зерна, що стане передумовою збільшення обсягу експортованої зернової продукції [19].

До кінця 2010 року урядовою програмою підтримки розвитку україн- ського села передбачено розробити й запровадити гармонізовані з міжнарод-

ними стандарти якості основних видів сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів.

Ці заходи мають бути здійснені в найкоротші строки, адже зі вступом до СОТ в імпорті переважатиме якісна і дешева продукція, що відповідає міжнародним стандартам, а українські підприємства програватимуть конкурентну боротьбу.

Крім того, актуальним є встановлення читких й суворих вимог до показників якості продукції, яка використовується на харчові цілі, оскільки це зроблено в Європейському Союзі.

Позитивним буде запровадження доплат за виробництво продукції вищої якості. Як наслідок, кожний виробник повинен розуміти, яку продукцію він виробляє і скільки коштів може одержати від реалізації продукції вищої якості.

За таких умов він буде заінтересований у виробництві більш якісної продукції, а держава нарощува-тиме свій експортний потенціал.

4.2 Удосконалення внутрішньогосподарських економічних взаємовідносин в зерновиробництві

Важливу роль в ефективному розвитку зерновиробництва відіграє така складова його економічних відносин, як матеріальне стимулювання і оплата праці робітників. На жаль, в останні роки в Україні відбувається стійке падіння її рівня, виникнення заборгованості по ній, що вкрай загострює соціально-економічну ситуацію на селі. У результаті оплата праці у сільському господарстві перестала виконувати властиві їй стимулюючу та відтворювальну функції. Слід визнати, що внаслідок інфляційних процесів, глибокої фінансової кризи в країні, диспаритету цін, недосконалої нормативно-правової бази розподільні відносини в цілому зазнали деградації. Останнє, насамперед, проявилося у втраті зв'язку між оплатою праці і кінцевими результатами господарювання, а також у відновленні відрядної системи оплати праці (до того ж - у натуральній формі).

У КСП "Сонячне" застосовується застаріла відрядно-преміальна форма оплати праці. Суть її полягає в оплаті праці за одиницю виконаної роботи чи відпрацьованого часу. Проте вона не відображає в реальній мірі заробіток працівника, у нього відсутні стимули до праці. Тому ця система потребує заміни.

Слід зазначити також, що в КСП "Сонячне" вказана система оплата праці не повністю заохочує робітників до дбайливого ставлення стосовно витрат виробництва, насамперед на насіння, мінеральні добрива, енергоресурсів та ін., тому що оплата їх праці залежить лише від кількості виконанних нормо-змін. В сучасних умовах, коли господарська діяльність внутрішньогосподарських формувань здійснюється на принципах самостійності, самоокупності і самофінансування, зумовлюється необхідність запровадження системи праці , яка б залежала не тільки від кількості та якості виробленої продукції, а й від витрат на її виробництво. Такий підхід буде зацікавлювати робітників не тільки в тому, щоб отримати більше продукції, а й у прагненні скоротити витрати по різних статтях.

Одним з головних шляхів для вирішення цієї проблеми є запровадження у господарствах товарно-грошових внутрішньогосподарських розрахункових відносин. Саме при такій формі відносин між господарством і трудовими колективами досягається найбільший ефект у підвищенні кількості і якості виробленої продукції, раціональному використанні матеріалів, обладнання, техніки, зниженні витрат на виробництво продукції (причому не за рахунок зменшення заробітної плати робітників) тощо.

Визначення розрахункової ціни здійснюється при розрахунках собівартості продукції з установленням за одиницю продукції в натуральному і грошовому виразі витрат по кожній статті: оплати праці з нарахуваннями, насіння, засоби захисту рослин, робота та послуги, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, амортизація основних засобів, ремонти (капітальний і поточний), платежі (страхові, податок на землю та ін.), інші матеріальні витрати з урахуванням середньої норми прибутку по господарству. У КСП "Сонячне" у зерновиробництві до витрат на посівну площу включають вартість таких ресурсів, для яких норми використання встановлені на гектар, тобто вартість насіння, палива, засоби захисту рослин, добрива, оплата праці по тих технологічних операціях, по яких норми виробітку встановлені в гектарах - передпосівний обробіток грунту , сівба, збирання та ін. до витрат на продукцію входить вартість тих ресурсів, норми витрат яких встановлені на фізичну одиницю.

За такої системи оплати праці нараховується аванс згідно з тарифними ставками і кваліфікаційними розрядами, а після отримання продукції нараховуються доплати. Якщо аванс виявиться більшим, ніж оплата праці за розрахунковою ціною, то визначається борг (у формі кредиту), який разом з відсотками за кредит вираховується з оплати праці за наступний місяць.

Ефективність тієї або іншої системи оплати праці залежить від досягнутого рівня свідомості робітників, довіри працюючих між собою, ставлення їх до праці та засобів виробництва як до своєї власності.

Ці обставини і обумовлюють, за якими принципами обирати систему оплати праці. Досвід показав, якщо працівники первинних трудових колективів не досягають високого рівня злагоди і повної взаємодовіри, не забезпечують добросовісного виконання трудового завдання, то за таких умов доцільніші відрядні системи оплати праці. В тих колективах (у більшості невеликих, до 10 осіб), які створенні за добровільним бажанням працюючих і вони повною мірою довіряють один одному та прагнуть до високопродуктивної праці, доцільніші системи погодинної (поденної) оплати праці та їх поєднання.

На госпрозрахункових підприємствах усіх форм власності форми і системи оплати праці, тарифні сітки, розцінки, схеми посадових окладів, умови запровадження розмірів надбавок, доплат, премій, винагород встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій , передбачених чинним законодавством, Генеральною і Галузевою угодами.

Однією з форм внутрішньогосподарських розрахункових взаємовідносин є внутрішньогосподарська цільова суборенда, яка реалізується на основі оренди у підприємства землі (у нашому випадку площі ріллі), та інших засобів виробництва і використання їх для вироблення продукції. Господарство у свою чергу зобов'язується купувати вироблену орендним колективом продукцію, для чого використовує внутрішньогосподарську розрахункову ціну.

Ця форма відносин між господарством і колективом відрізняється простотою у розрахунках і у той же час гнучкістю. Вона більш зрозуміла для членів орендного колективу. В розрахункові ціни включають тільки ті статті затрат, які безпосередньо залежать від діяльності орендарів.

Впровадження орендних відносин доцільно починати з розробки з укладання “Договору про внутрішньогосподарську цільову суборенду, в якому визначається:

- обсяг продукції за видами, який члени тракторної бригади повинні виробити на закріпленій за ними площі, при запланованій урожайності;

- розрахункова ціна, за якою господарство закуповуватиме продукцію у колективу бригади;

- умови розподілу продукції, виробленої понад запланований обсяг;

- умови преміювання за перевищення планової якості зерна;

- права та обов'язки керівництва підприємства та колективу підрозділу.

Основні моменти щодо організації орендних відносин у господарстві повинні визначатися у “Положенні про орендні відносини в КСП "Сонячне" ( додаток А).

Для початку визначимо обсяг продукції, який колектив бригади повинний буде виробити на за закріпленій за ним площі. Для цього використовуємо показники запланованої урожайності.

Наступним етапом буде визначення ціни, за якою господарство буде закуповувати зерно у бригади. Тобто визначимо розрахункову ціну за 1 ц зерна.

В залежності від досягнутого рівня господарювання і нормативної бази можуть використовуватися різні способи визначення розрахункових цін. На підприємствах, де процес виробництва базується на раціональній технологічній основі і досягнута низька собівартість продукції, розрахункові ціни визначають виходячи з фактичних затрат на виробництво продукції за 3 - 5 попередніх років. В ці ціни можуть вноситися корективи на можливе зниження затрат.

В тих підприємствах, де розроблені обґрунтовані нормативи прямих виробничих затрат на одиницю продукції, розрахункові ціни можна встановлювати виходячи з цих нормативів.

У господарствах, де урожайність сільськогосподарських культур нижче, ніж на підприємствах, працюючих в аналогічних умовах, визначають розрахункові ціні виходячи з перспективної собівартості продукції (прямих затрат). В такому випадку розрахункова ціна визначається по формулі:

РЦ = ПС + К х (НС - ПС),

де РЦ - розрахункова ціна, грн.;

ПС - перспективна собівартість продукції, грн.;

НС - нормативна собівартість продукції, грн.;

К - коефіцієнт, враховуючий розмір премії за економію прямих витрат (нами пропонується на рівні 0,4).

На практиці використовуються і інші способи визначення розрахункових цін.

Визначимо розрахункову ціну за 1 ц зерна.

Для цього використовуємо данні таблиць 2.8 і 2.21. За нормативну собівартість приймаємо середній її показник по видам зернових культур у 2008 - 2010 роках, тобто 72,86 грн. на 1 ц зерна . За перспективну собівартість беремо показник, який враховує можливі за даними науково-дослідних установ прибавки врожайності в середньому зернових культур за рахунок впровадження запропонованих раніше заходів і всі пов'язані з цим витрати, тобто 57,05 грн. на 1 ц продукції.

За коефіцієнт, який враховує премію за економію прямих витрат приймаємо показник 0,4.

Данні підставляємо у формулу:

РЦ = 57,05 + 0,4 (72,86 - 57,05) = 63,37 грн.

Отже, внутрішньогосподарська розрахункова ціна за 1 ц зерна, виробленого бригадою, складає 63,37 гривень.

А тепер розрахуємо можливу економію витрат при даних нормативній і перспективній собівартості та при запланованому валовому зборі - 1700 га х 30,3 ц/га = 51510 ц

( 72,86 Ч 51510)- ( 57,05 Ч 51510) = 814373 грн.

З урахуванням зазначеного вище коефіцієнту, визначаємо, яку загалом суму додаткового доходу за економію витрат отримають обидві бригади.

814373 Ч 0,4 = 325749 грн.

Як бачимо, додатковий дохід всіх механізаторів, що зайняті вирощуванням зернових, складе 325749 грн. Враховуючи те, що в обох тракторних бригадах працює, включаючи керівників, 32 особи, то кожен працівник у разі одержання зазначеної економії витрат отримає додатково 10179 грн. на рік. Додатковий прибуток господарства складе 814373 - 325749 = 488624 грн. на рік. Отже, у зменшенні витрат на виробництво зерна однаково будуть зацікавлені як робітники, так і керівництво КСП "Сонячне".

В процесі виробництва продукції всі взаєморозрахунки орендного колективу і керівництва господарства між собою відбуваються на основі купівлі-продажу: матеріальних засобів і оплати послуг - за планово-обліковими цінами, виробленої продукції - за розрахунковим цінами.

До отримання продукції підрозділ працює в кредит. Для цього планово-економічним відділом господарства видаються не лімітовані чекові книжки, або визначена сума розрахункових грошових знаків (якщо господарство використовує дану форму взаєморозрахунків).

Купуючи матеріальні засоби, чи користуючись конкретними послугами, керівник орендного колективу (бригадир) виписує чек підрозділу господарства (або адміністрації), послугами якого колектив користувався. Для контролю витрат грошових коштів бригадир заводить витратну відомість.

Колективу бригади адміністрація господарства відкриває чільний рахунок витрат і доходів, в якому щомісячно відображає затрати матеріально-грошових засобів за планово-обліковим цінам, виручку від продажу продукції за розрахунковими цінами і визначають госпрозрахункових дохід, чи заборгованість бригади.

Крім виручки за отриману і зараховану продукцію в розділі про доходи колективу чільного рахунка вказується також дохід, отриманий бригадою від надання послуг іншим підрозділам господарства і інші доходи (виплачені бригаді штрафи згідно договору, відшкодування витрат від стихійного лиха тощо).

Витрати бригади складаються з матеріально-грошових засобів (враховуючи аванс заробітної плати), витрачених впродовж року, суми вартості послуг, наданих іншими обслуговуючими підрозділами (гаражем, мехзагоном і т. ін. ).

Різниця між доходами і витратами складає госпрозрахунковий дохід орендатора (колективу бригади), котрий використовує його за власним розсудом. Переважна частина коштів госпрозрахункового доходу розподіляється поміж членами колективу бригади. Орендар може також створювати фонди розвитку виробництва, резервний фонд (який наприклад може бути використаний колективом у роки з несприятливими погодними умовами) тощо.

При отриманні колективом госпрозрахункового доходу, він розподіляється згідно коефіцієнта трудової участі під час виробництва продукції. Тобто кожний учасник отримує частку коштів яка пропорційна обсягу робіт, які він виконав впродовж року. Визначити частку робітника можна помноживши кількість люд.-год., затрачених окремим працівником на виробництво продукції протягом року, на суму доходу бригади, що припадає на кожну затрачену бригадою людино-годину.

Так, наприклад, загальні витрати праці по першій бригаді (с.Комсомольське) за рік складуть 26 тис.люд.-годин, а госпрозрахунковий дохід бригади складе 153,3 тис. грн. Отже, на кожну затрачену людино-годину припадає 5,89 гривень госпрозрахункового доходу. Тепер візьмемо двох умовних робітників, один з яких за рік відпрацював 1700 люд.-год., а другий 1900 люд.-год. Помноживши кількість затрачених робітниками люд.-год. за рік на 5,89 грн., отримаємо суму їх додаткового річного заробітку:

1) 1700 Ч 5,89 = 10013 грн.

2) 1900 Ч 5,89 = 11191 грн.

Отже, перший умовний робітник додатково отримає за рік 10013 гривню, а другий, який затратив на 200 люд.-год. більше ніж перший, отримає 11191 грн., що на 1178 грн. більше, ніж у першого робітника. При цьому різниця сум отриманих заробітків пропорційна витратам праці на виробництво продукції кожного з працівників.

Як відомо, від діяльності бригадира суттєво залежать результати діяльності бригади. Для стимулювання керівника до плідної праці, пропонуємо з кожної гривні додаткового доходу бригади від економії витрат - 0,05 грн. надавати йому у вигляді премії. Так, за розраховану вище можливу економію витрат бригадир отримає додатково 1849 гривень на рік (36997 Ч 0,05). Подібну систему преміювання слід також застосовувати і для керівників тих підрозділів господарства, від яких залежить ефективність виробничої діяльності бригади (наприклад керівник мехзагону), використовуючи при цьому додатково отриманий дохід господарства від зекономлених бригадою витрат.

Обґрунтуємо ефективність застосування орендних відносин запропонованого нами типу у господарстві.

Позитивний ефект від переходу на підрядні відносини проявляється перш за все в процесі виробництва продукції, бо тепер від того, яку кількість продукції буде отримано в кінці року, якої якості буде продукція, з якими витратами на виробництво, залежать майбутні доходи бригади. Тобто орендний колектив зацікавлений у тому, щоб на виробництво продукції витрачалося якнайменше матеріалів, палива, робочого часу тощо. При цьому продукції треба отримати якнайбільше, і до того ж доброякісної. Всі намагання колективу знизити витрати на виробництво продукції зі збереженням обсягів її виробництва в результаті призведуть до впровадження ресурсозберегаючих технологій, недопущення виникнення витрат понад необхідні на виробничі процеси, до раціонального використання ресурсів: матеріальних та трудових.

Тобто ті проблеми, які раніше намагалось вирішити керівництво підприємства, тепер доведеться вирішувати пересічним працівникам. Раніше за економію прямих витрат робітникам виплачували премії, але оскільки економію витрат у нашому господарстві, при існуючій системі контролю і обліку, можливо порахувати лише в кінці року, по зведеним витратам, то виплатами премій, як правило, зловживали за рахунок обману і приписок. При орендному підряді це неможливо, бо за всі зайві, непродуктивні витрати, робітник розплачується сам (за рахунок зменшення своїх прибутків), крім того, він за них відповідає перед колективом, з яким працює пліч-о-пліч.

Як бачимо, запровадження орендних відносин є вигідним як для працівників орендного колективу, так і для господарства в цілому.

Важливим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів.

В умовах розвитку ринкової економіки відносини між виробничими підрозділами (бригадами) і адміністрацією господарства повинні будуватись на поєднанні загальногосподарського керівництва з розвитком виробничо-господарської самостійності цих підрозділів у виконанні завдань по виробництву продукції зерновиробництва і використання матеріально-технічних ресурсів; створення бригадам відносно рівних умов здійснення виробничих програм; сприяння зацікавленості господарств і механізованих підрозділів у збільшенні обсягів виробництва продукції, підвищення її якості та зниження собівартості.

На сьогоднішній день перспективною вважається орендна форма економічних відносин, при якій в певному робочому колективу (бригаді) передаються за відповідну плату у довгострокове або безстрокове використання земельні угіддя, трактори, бурякозбиральні комбайни та інший необхідний набір сільськогосподарської техніки.

В сучасних умовах орендні відносини реалізуються в двох формах:

1. Орендний підряд у господарства землі та інших засобах виробництва і використання їх для вирощування продукції на замовлення даного підприємства - орендодавця ( так звана цільова оренда).

2. Надання певному колективу або орендаторам - працівникам господарства землі та інших засобів виробництва на підставі суборенди з правом самостійного визначення виду продукції, яка буде вироблятись та вільної її реалізації (вільна суборенда)

Вважаємо за доцільне впровадження в досліджуваному господарству цільову суборенду. Суть цільової суборенди в тому, що між колективом підрозділу та правлінням КСП "Сонячне" на договірній основі встановлюються взаємовідносини, аналогічні товарно-грошовим.

Підрядний колектив, за яким закріплюється сільськогосподарські угіддя і необхідні основні засоби, закуповує у господарства за планово-обліковими цінами матеріальні цінності (насіння, добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали, тощо) , послуги автотранспортного , машинно-тракторного парку, електроенергію та інше.

Вироблену продукцію колектив продає господарству за розрахунковими ( договірними ) цінами. Різниця між орендною виручкою і фактичними витратами є доходом підрядного колективу, який повністю надходить в його розпорядження.

Всі взаєморозрахунки між підрядним колективом і господарством здійснюються в бухгалтерії підприємства. Основним документом, який регламентує відносини між орендодавцем та орендарем є договір, що має юридичну силу з моменту підписання. Отже, для підвищення ефективності виробництва пропонуємо застосовувати форму суборендного підряду цільового характеру

4.3 Розвиток ринку зерна

Формування сучасного ринку є однією з головних умов зміцнення економіки господарюючих суб'єктів. Ринок зумовлюється розвитком товарно-грошових відносин і виконує такі функції: встановлення і розвиток взаємовигідних зв'язків між товаровиробниками і споживачами; створення механізму конкуренції; регулювання попиту і пропозиції; формування ринкових цін.

Ми згодні з Месель-Веселяком В.Я., Саблуком П.Т. та ін., що для забезпечення стабільного розвитку сільського господарства, в тому числі й зерновиробництва, необхідно створювати однакові умови для підприємницької діяльності в усіх галузях виробництва і сферах економіки країни. На всіх має поширюватися дія закону вартості, за якого кожний товаровиробник повинен бути в змозі відшкодувати свої затрати і одержати необхідний для розширеного відтворення прибуток.

Для цього слід відпрацювати механізми економічних взаємовідносин як у самому агропромисловому комплексі, так і сільського господарства з іншими галузями та сферами економіки країни. При цьому повинно бути забезпечене:

- умови для вирівнювання міжгалузевих відносин, за яких на рівновеликий капітал суб'єкти господарської діяльності одержували б рівновеликі прибутки відповідно до норми прибутку як відношення його до середньорічного капіталу. Прибутки, що одержуються понад середню по країні норму, слід оподатковувати за прогресивною шкалою для накопичення коштів щодо державної підтримки галузей;

- врахування нормативної собівартості та прибутку на одиницю про- дукції за нормою, яка склалася в середньому по економіці країни, при встановленні нормативних цін на продукцію сільського господарства;

- оперативне цінове регулювання на продукцію сільського господарства у зв'язку зі зміною кон'юнктури цін на матеріально-технічні ресурси, роботи й послуги, які використовують сільськогосподарські товаровиробники [56].

Ринок зерна і зернове господарство є тією складовою частиною економіки будь-якої країни, який визначає продовольчу безпеку в державі, а також опосередковує фінансово-економічне благополуччя аграрних товаровиробників. Актуальним питання розвитку ринку зерна було повсякчас, залишається воно таким і тепер.

Ми погоджуємося з Саблуком Р.П. і Шпикуляком О.Г. в тому, що сьогодні для розв'язання фінансових проблем учасників ринку зерна в Укра- їні необхідно здійснити такі заходи:

активізація експорту зернових, зокрема обсягів, які не можуть бути

спожиті на внутрішньому ринку;

- закупівля зерна державою для створення достатніх його резервів на внутрішньому ринку за цінами, не нижчими за встановлений Урядом рівень;

- підвищення ролі Аграрного фонду у формуванні внутрішнього ринку зерна через виділення йому достатніх фінансових ресурсів на здійснення інтервенцій щодо закупівлі зерна з метою підтримання цін на внутрішньому ринку, особливо з перших днів збирання врожаю;

- розвиток біржової торгівлі зерном як індикатора ціноутворення на внутрішньому ринку;

- створення безпосередньо зерно виробниками за допомогою держави та інвесторів кооперативних елеваторів, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів зі збуту сільськогосподарської продукції, в тому числі і зерна на внутрішньому та зовнішньому ринках;

- постійне вдосконалення нормативно-правової бази розвитку зерно- продуктового підкомплексу й регулювання ринку зерна шениці в світі. За сприятливої кон'юктури на світовому ринку пшениці українські зернотрейдери суттєво збільшили її експорт - 5,49 млн.т у сезоні 2005/2006 та 6,5 млн.т у 2006/2007 маркетинговых роках. За прогнозами експертів Організації з економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) і ФАО та Амеріканського інституту досліджень продовольства та аграрної політики (FAPRI) експорт пшениці з України стабілізується на рівні 6 млн. тонн. За підсумками цих двох сезонів, Україна посіла шосте місце у світі серед країн-експортерів.

В той же час, виступаючи під час брифінгу в Каховському районі на Херсонщіні наприкінці червня 2009 року, колишній міністр аграрної політики України Ю. Мельник сказав, що у 2009 - 2010 маркетинговому році буде експортовано понад 24 млн. тонн зерна.

Діяльність на зерновому ринку вимагає наявності дуже великих фінансових ресурсів, знання світового ринку, наявності представництв у багатьох країнах світу і вміння працювати в цих країнах. На жаль, сьогодні це під силу тільки великим міжнародним трейдерам. На ринку України нині діють не більше десяти відомих у світі трейдерів, серед яких "Каргіл", "W.І. Експорт-імпорт", "Дрейфус", "Тредігрейн" та інш. На кожного з цих міжнародних трейдерів працюють 200 - 300 українських трейдерів, які спеціалізуються на постачанні зерна в українські порти. На вітчизняних трейдерів працює величезна кількість сільгоспвиробників. Але прибутки і надприбутки від цього експорту мали потужні зернотрейдери та численні посередники, а селяни, реалізуючи численним посередникам щороку зерно за низькими цінами, залишаються зі своїми негараздами у зерновироб- ництві[40].

Ми згодні з Макаренко П.М. у тому, що ключове місце аграрного сектору у розвитку економіки України, його входження у Світову організацію торгівлі (СОТ) вимагає негайного розв'язання проблеми взаємоузгодженості цін і прибутковості сільськогосподарського вироб- ництва. В той же час держава має проводити не політику ціноутворення, а політику певного його регулювання. Ціна з боку держави повинна бути засобом, а не об'єктом регулювання [ 29 ].

Ми згодні з думками І.Лукінова, О. Шпичака та ін. в тому, що ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки. За допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнення науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів тощо.

Проблема державного цінового регулювання в Україні на сучасному етапі є дуже актуальною, оскільки вимагає обов'язкового врахування вимог СОТ, до якої ми не так давно вступили. Аргументами на її користь є те, що в чистому вигляді повністю нерегульованого ринку немає в жодній країні. Весь хід історії розвитку суспільства свідчить, що ринок - це найефективніший спосіб господарської організації з усіх раніше відомих. Але і ринок не панацея від всіх негараздів, він має свої недоліки. Ринкове регулювання часто сприяє невиправданій диференціації прибутків, які залежать не лише від вкладеної праці, капіталу, таланту і кмітливості виробника, а й також від везіння, випадку, збігу обставин, кон'юнктури.

Необхідність державного втручання в механізм ціноутворення в агропромисловому комплексі зумовлена тим, що його кінцева продукція задовольняє першочергові потреби населення і її безперервний збут значною мірою залежить від платоспроможного попиту населення.

Цінова політика в аграрному секторі повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що споживаються сільськогосподарськими товаровиробниками.

Сучасна цінова політика повинна вирішувати основне завдання - вивести сільське господарство на беззбиткову основу відтворення і має спрямовуватися:

- на першому етапі ( в умовах існуючої у світі і в Україні фінансової кризи та обмежених можливостей держави ) - на забезпечення, як мінімум, простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства;

- на другому етапі ( в міру виникнення фінансових можливостей ) - на стабілізацію і створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету між галузями економіки країни;

- на третьому етапі - на здійснення поступового переходу від прямого регулювання до впровадження непрямого впливу на доходи сільськогосподарських товаровиробників через інструменти фінансово-кредитного і страхового регулювання.

Стратегічний підхід до державного регулювання зернового ринку та вдосконалення законодавчої і нормативно-правової бази, що регулює правовідносини на ринку зерна, можуть істотно поліпшити результативні показники функціонування як окремих суб'єктів зернового ринку, так і в цілому агропродовольчого сектору України[48].

Введення заставних цін і заставних закупок зерна з боку Аграрного фонду у сільськогосподарських товаровиробників слугує за один їз прикладів формування дієвого економічного середовища на зерновому ринку країни. Заставні ціни являють собою мінімальні гарантовані державою ціни, які мають забезпечувати відшкодування прогнозованої нормативної собівартості зерна, мінімальний прибуток, необхідний для простого відтворення виробництва та враховувати прогнозовану кон'юнктуру ринку на плановий період.

В той же час не можна вважати, що лише через заставні ціни і операції держава повинна проводити формування державних продовольчих резервів або що лише через них здійснюється регулювання цін на ринку. В якійсь мірі це так, але головним "інструментом" регулювання цін на ринку має бути інтервенційні фонди.

Для стабілізації зернового ринку і з метою протидії обвалу цін на зерно ( а це призводить до банкрутства зерно виробників ) держава здійснює на ньому закупівельні ( фінансові) і товарні інтервенції. Фінансові інтервенції здійснюються у формі організації закупівель зерна і проведення з ним заставних операцій, а товарні інтервенції - у формі організації продажу зерна з державного і регіонального фондів.

Поєднання двох важелів - заставних закупок зерна у випадках перевищення пропозиції понад попитом на зерновому ринку та інтервенційних операцій ( виходу держави на ринок зерна під час перевищення попиту над пропозицією зерна) є ефективним засобом регулювання кон'юнктури цього ринку в інтересах як продавця зерна, так і, конкретні форми яких будуть визначені державою та учасниками зернового ринку залежно від ситуації, що складається на ньому на наступний маркетинговий рік.