Управління конкурентоспроможністю продукції підприємства КП СПС "Арсенал"

Побутові лічильники газу нормативною документацією, як правило, забезпечені повністю. ТК-65 спільно з ІФДЦСМС розроблений повний комплект нормативних документів. Це в першу чергу ДСТУ3336-96 "Лічильники газу побутові. Загальні технічні вимоги", ДСТУ3607-97 "Лічильники газу побутові. Правила приймання та методи випробувань", а також рекомендації Р50-071-98 "Лічильники газу побутові. Засоби та методи повірки".

З 2000 року набрав чинності державний стандарт ДСТУ 3867-99 “Лічильники газу турбінні. Загальні технічні умови”, що розповсюджується на турбінні лічильники газу. Практично всі вимоги цього стандарту гармонізовані з європейськими нормами та правилами.

На витратоміри, що працюють на принципі змінного перепаду тиску, на даний час розповсюджуються два нормативні документи РД 50-213-80 та ГОСТ 8.563.(1.2.3)-97, що є нонсенсом, так як ці нормативні документи по багатьох пунктах є взаємовиключаючими. Національним університетом "Львівська політехніка" разом із Укрметртестстандартом розроблено проект нормативного документа - комплексу стандартів з умовною назвою ГОСТ 1, 2, 3, 4, 5, який базується на новому міжнародному стандарті ISO 5167-2003, але його необхідно ще затвердити і впровадити. В цьому питанні своє вагоме слово повинна сказати НАК "Нафтогаз України".

Актуальним на даний час залишається питання розроблення стандартів на мембранні та роторні лічильники газу типу загальних технічних умов. Відповідно до Плану державної стандартизації України на 2003 рік, ІВФ "Темпо", м. Івано-Франківськ, розроблено ДСТУ "Лічильники газу роторні типорозмірів G 2,5 - G 10. Загальні технічні умови", але його впровадження затримується небажанням НАК "Нафтогаз України" погодити проект цього стандарту. На нашу думку, враховуючи певний досвід вітчизняних виробників даний стандарт має бути погодженим і впровадженим як національний стандарт України, незважаючи на те, що типорозмірний ряд європейського стандарту не передбачає ці типорозміри. А з другого боку НАК "Нафтогаз України" прийнято рішення про фінансування робіт з розроблення національних стандартів України на лічильники газу мембранні, роторні, турбінні та електронні коректори, які б відповідали вимогам європейських стандартів. Держспоживстандарт підтримав виконання цих робіт і включив ці розробки до Плану державної стандартизації України на 2005 рік. Дивним є включенням в план розробки стандарту на турбінні лічильники газу, оскільки такий стандарт з 2000 року діє в Україні, крім того вимоги стандарту відповідають вимогам європейських стандартів, що поширюються на турбінні лічильники.

Повірка промислових лічильників газу ведеться відповідно до методик повірки, розробленими виробниками лічильників та погодженими з нашим центром.

Щодо атестації та повірки робочих еталонів, то ДП "Івано-Франківськстандартметрологія" розроблені відповідні програми та методики державної метрологічної атестації і методики повірки робочих еталонів роторного та турбінного типів, дзвонового типу з пустотілим мірником.

На даний час проводяться роботи по чіткому розмежуванню вимог до робочих еталонів та повірочних установок. Тому зараз розробляється нормативний документ, в якому будуть викладені загальні технічні вимоги до повірочних установок. Зокрема, в основу цього документа будуть закладені вимоги до компонування повірочних установок. Для забезпечення проведення повного об'єму повірочних робіт, установки повинні складатися з робочого еталона (наприклад, дзвонового, роторного, турбінного, і т.п. типів), засобів визначення порогу чутливості (для побутових лічильників газу) та стенду перевірки герметичності.

Разом з Укрметртестстандартом розроблена МВУ 016/03-2003 "Метрологія. Об'єм природного газу за стандартних умов. Типова методика виконання вимірювань з використанням лічильника газу, манометра та термометра". Укрметртестстандартом розроблені наступні методичні документи: МДУ 011/03-2001 "Метрологія. Вузли автоматизованого обліку об'єму природного газу на базі витратомірів змінного перепаду тиску з вимірювальними комплексами. Програма і методика державної метрологічної атестації" та МДУ 012/04-2001 "Метрологія. Комплекси вимірювальні для вузлів обліку природного газу на базі витратомірів змінного перепаду тиску. Програма і методика державної метрологічної атестації".

2.4 Дослідження результатів діяльності та фінансового стану підприємства

Проведемо даний аналіз фінансових показників для КП СПС "Арсенал" за період 2013 - 2015 рр.

У таблицях 2.8 та 2.9 представлені укрупнений баланс підприємства і звіт про прибутки та збитки за 2014-2015 рр.:

Таблиця 2.8 Агрегований баланс підприємства "у 2014-2015 рр.

Найменування показника	2014 тис.грн.	2015 тис.грн..	відхилення, тис. грн.	темп зростання, %
1	2	3	4	5
Актив
I. Необоротні активи
Основні засоби, в т.ч.	22	26	4	118,18%
Разом у розділі I	22	26	4	118,18%
II. Оборотні активи
Запаси, в т.ч.	686	833	147	121,43%
витрати в незавершеному виробництві	28	13	-15	46,43%
готова продукція і товари для перепродажу	658	820	162	124,62%
ПДВ по придбаних цінностях	124	289	165	233,06%
Дебіторська заборгованість (платежі до 12 міс.)	478	1598	1120	334,31%
Продовження таблиці 2.2
Грошові кошти, в т.ч.	11	10	-1	90,91%
Разом по розділу II	1299	2730	1431	210,16%
Разом Актив	1321	2756	1435	208,63%
Пасив
III. Капітал і резерви
Статутний капітал	10	10	0	100,00%
Непокритий збиток (нерозподілений прибуток)	4	51	47	1275,00%
Разом у розділі III	14	61	47	435,71%
IV. Довгострокові зобов'язання
Позики та кредити (довгострокові)	470	470	0	100,00%
Відкладені податкові зобов'язання	0	221	221
Разом у розділі IV	470	691	221	147,02%
V. Короткострокові зобов'язання.
Позики і кредити	100	100	0	100,00%
Кредиторська заборгованість, в т.ч.	737	1904	1167	258,34%
постачальникам і підрядникам	725	1893	1168	261,10%
заборгованість перед персоналом організації	5	0	-5
заборгованість перед позабюджетними фондами	2	0	-2
Заборгованість з податків і зборів	5	10	5	200,00%
Інші кредитори	0	1	1
Продовження таблиці 2.2
Разом у розділі V	837	2004	1167	239,43%
Разом Пасив	1321	2756	1435	208,63%

На підставі аналізу балансу, можна відзначити, що зростання в 2015 р. в порівнянні з 2014 р., як активу, так і пасиву відбувся за рахунок зростання дебіторської та кредиторської заборгованості.

Таблиця 2.9 Агрегований звіт про фінансові результати підприємства за 2014-2015 рр.

Показник	2014 тис. грн.	2015 тис. грн.	відхилення, тис. грн.	темп зростання,%
1	2	3	4	5
Виручка	2839	6931	4092	244,14
Собівартість	2301	6865	4564	298,35
Валовий прибуток	538	66	-472	12,27
Комерційні витрати	520	0	-520	0
Управлінські витрати	0	0	0	0
Прибуток (збиток) від продажу	18	66	48	366,67
Позареалізаційні доходи	3	1	-2	33,33
Позареалізаційні витрати	16	5	-11	31,25
Прибуток (збиток) до оподаткування	5	62	57	1240
Поточний податок на прибуток	1	15	14	1500
Чистий прибуток (збиток) звітного періоду	4	47	43	1175

Аналіз звіту про фінансові результати показує, що, незважаючи на збільшення виручки, валовий прибуток підприємства у 2015 р. зменшилася в порівнянні з 2014 р. за рахунок зростання частки собівартості товарів. При цьому відбулося збільшення чистого прибутку за рахунок багаторазового зменшення комерційних витрат.

Розрахуємо А1, А2, А3, А4, П1, П2, П3, П4 на підставі даних таблиці 2.8 (табл. 2.10):

Таблиця 2.10. Аналіз ліквідності балансу підприємства, тис. грн..

Актив	2014 р.	2015 р.	Пасив	2014 р.	2015 р.
А1	11	10	П1	737	1904
А2	478	1598	П2	100	100
А3	810	1122	П3	470	1691
А4	22	26	П4	14	61

Примітка: А1 = ст. 250 + ст. 260, А2 = ст. 230 + ст. 240 + ст. 270, А3 = ряд 210 + стор 220 + стор 140, А4 = ряд 190 - с.140., П1 = ряд 620, П2 = ряд 610 + ряд 660, П3 = ряд 590, П4 = стр. 490 + р. 630 + р. 640 + стор 650.

Оскільки в 2014 р. А1 <П1 та А4> П4 то ліквідність балансу підприємства в цей період можна оцінити як незадовільну. У 2015 р. А2> П2 і А4 <П4, тобто мінімальна умова ліквідності виконується.

Оцінимо платоспроможність підприємства за такими коефіцієнтами:

Загальний показник ліквідності (L1);

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L2);

Коефіцієнт термінової ліквідності (L3);

Коефіцієнт поточної ліквідності (L4);

Коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу (L5);

Частка оборотних коштів в активах (L6);

Коефіцієнт власних оборотних коштів (L7).

Зведемо дані в таблицю 2.11:

Таблиця 2.11. Показники платоспроможності підприємства

Показники	2014 р.	2015 р.	Зміна показника
Загальний показник ліквідності (L1);	0,53	0,53	0,00
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L2)	0,01	0,00	-0,01
Коефіцієнт термінової ліквідності (L3)	0,58	0,80	0,22
Коефіцієнт поточної ліквідності (L4)	1,55	1,36	-0,19
Коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу (L5)	1,75	1,55	-0,21
Частка оборотних коштів в активах (L6)	1,00	1,00	0,00
Коефіцієнт власних оборотних коштів (L7)	-0,01	0,01	0,02

Проаналізуємо показники. Загальний показник ліквідності залишився без змін. При цьому він майже в два рази нижче рекомендованого значення. Представляється проблематичним погашення короткострокової заборгованості підприємства за рахунок грошових коштів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності в аналізовані періоди набагато нижче норми. Значно краща ситуація з коефіцієнтом термінової ліквідності. У 2014 році цей коефіцієнт був дещо нижче норми. Проте в 2015 році він вже розташовується в області допустимих значень.

Мобілізувавши всі оборотні кошти, підприємство може погасити велику частину поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками. При цьому даний коефіцієнт нижче оптимальних значень, і є тенденція до його зниження.

Зменшився коефіцієнт маневреності функціонуючого капіталу. Отже, виробничі запаси підприємства і дебіторська заборгованість у розглянутий період збільшилися. Частка оборотних коштів в активах підприємства також є високою.

Катастрофічно низький коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними засобами, хоча тут спостерігається тенденція до поліпшення цього показника.

Оцінимо рентабельність підприємства за наступними показниками (таблиця 2.12):

Загальна рентабельність (R1);

Рентабельність продажів (R2);

Рентабельність власного капіталу (R3);

Економічна рентабельність (R4);

Фондорентабельность (R5);

Рентабельність основної діяльності (R6);

Рентабельність перманентного капіталу (R7);

Період окупності власного капіталу (років) (R9);

Рентабельність виробничих фондів (R10);

Рентабельність всіх активів (R12).

Таблиця 2.12 Коефіцієнти рентабельності підприємства

Показники	2014 р.	2015 р.	Зміна показника
Загальна рентабельність (R1)	0,00	0,01	0,01
Рентабельність продажів (R2)	0,29	0,77	0,48
Рентабельність власного капіталу (R3)	0,00	0,02	0,02
Продовження таблиці 2.6
Економічна рентабельність (R4)	0,01	0,01	0,00
Фондорентабельность (R5)	0,23	2,38	2,16
Рентабельність основної діяльності (R6)	0,00	0,01	0,01
Рентабельність перманентного капіталу (R7)	-0,01	-0,10	-0,09
Період окупності власного капіталу (років) (R9)	2,80	0,98	-1,82
Рентабельність виробничих фондів (R10)	0,01	0,07	0,07
Рентабельність всіх активів (R12)	0,00	0,02	0,01

Показники рентабельності підприємства також нижче норми. Особливо низькою є економічна рентабельність - на одиницю реалізованої продукції припадає всього 1% прибутку.

За розглянутий період підвищилася майже в 3 рази ефективність використання власного капіталу підприємства. Різко зросла ефективність використання оборотних коштів і позаоборотних активів. Період окупності власного капіталу зменшився з 2,8 до 0,98.

З коефіцієнтів стійкості підприємства виділимо наступні:

Коефіцієнт капіталізації (U1);

Коефіцієнт забезпеченості власними джерелами фінансування (U2);

Коефіцієнт фінансування (U4);

Коефіцієнт фінансової стійкості (U5);

Коефіцієнт фінансової незалежності в частині формування запасів (U6);

Коефіцієнт мобільності коштів (U7);

Коефіцієнт фінансової залежності (U8);

Коефіцієнт забезпеченості матеріальних витрат (U9);

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (U10);

Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості (U11);

Коефіцієнт залучення коштів (U12);

Коефіцієнт короткострокової заборгованості (U13);

Коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу (U14);

Коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу (U15);

Частка необоротних активів у власному капіталі (U16).

Обчислимо показники Е1, Е2 і Е3 (таблиця 2.13):

Таблиця 2.13. Абсолютні показники стійкості підприємства

	2014 р.	2015 р.		2014 р.	2015 р.
Н1	8,00	-35,00	Е1	-678	-868
Н2	478,00	656,00	Е2	-208	-177
Н3	1315,00	2660,00	Е3	629	1827

На підставі таблиці 2.7 можна констатувати нестійкий фінансовий стан підприємства. Проаналізуємо тепер відносні коефіцієнти фінансової стійкості (таблиця 2.14).

Таблиця 2.14. Показники ринкової стійкості підприємства

Показники	2014 р.	2015 р.	Зміна показника
Коефіцієнт капіталізації (U1)	93,36	44,18	-49,18
Коефіцієнт забезпеченості власними джерелами фінансування (U2)	-0,01	0,01	0,02
Продовження таблиці 2.8
Коефіцієнт фінансової незалежності (U3)	0,01	0,02	0,01
Коефіцієнт фінансової стійкості (U5)	0,37	0,27	-0,09
Коефіцієнт фінансової незалежності в частині формування запасів (U6)	-0,01	0,06	0,08
Коефіцієнт мобільності коштів (U7)	59,05	105,00	45,95
Коефіцієнт фінансової залежності (U8)	0,99	0,98	-0,01
Коефіцієнт забезпеченості матеріальних витрат (U9)	0,57	0,65	0,08
Коефіцієнт маневреності власного капіталу (U10)	33,00	11,90	-21,10
Коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості (U11)	0,65	0,84	0,19
Коефіцієнт залучення коштів (U12)	0,64	0,73	0,09
Коефіцієнт короткострокової заборгованості (U13)	0,64	0,74	0,10
Коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу (U14)	0,97	0,92	-0,05
Коефіцієнт маневреності власного оборотного капіталу (U15)	-0,57	0,57	1,15
Частка необоротних активів у власному капіталі (U16)	1,57	0,43	-1,15

Коефіцієнт капіталізації показує, що позикові кошти в діяльності підприємства переважають у порівнянні з власними. При цьому частка використовуваних власних коштів збільшилася в 2015 році, в порівнянні з 2014 роком. Тому коефіцієнт фінансової незалежності також є низьким. Значна частина оборотних активів підприємства також фінансується за рахунок позикових джерел. Тут також спостерігається деяке зростання коефіцієнта.

Як вже зазначалося вище, тривожною є ситуація, пов'язана з фінансовою стійкістю підприємства. До того ж коефіцієнт фінансової стійкості має тенденцію до зниження.

Коефіцієнт фінансової залежності підприємства також не відповідає нормі. Знизився коефіцієнт маневреності власного капіталу. У межах норми знаходиться коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості. Однак, у 2015 році, в порівнянні з 2014 роком, ці показники погіршилися.

Розрахуємо тепер показник Альтмана. На кінець 2014 р. показник Альтмана дорівнює 5,11; на кінець 2015 р. - 4,76, тобто ймовірність банкрутства підприємства дуже низька.

Враховуючи різноманіття фінансових процесів, множинності показників фінансової стійкості, різниця у рівні їх критичних оцінок, що складається ступінь їх відхилень від них фактичних значень коефіцієнтів і виникають при цьому складності в оцінці фінансової стійкості організації, багато зарубіжних і вітчизняних аналітики рекомендують проводити інтегральну бальну оцінку фінансової стійкості. Суть такої методики полягає в класифікації організації за рівнем ризику, тобто будь-яка аналізована організація може бути віднесена до певного класу в залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень показників фінансової стійкості (таблиця 2.15).

Таблиця 2.15 Класифікація організацій за рівнем ризику

№ п / п	Показник фінансового стану	Кордон класів згідно з критеріями
		I клас	II клас	IIII клас	IV клас	V клас
1	Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L2)	0,5 і вище - 20 балів	0,4 і вище - 16 балів	0,3 - 12 балів	0,2 - 8 балів	0,1 - 4 бали	Менше 0,1 - 0 балів
2	Коефіцієнт термінової ліквідності (L3)	1,5 і вище - 18 балів	1,4 - 15 балів	1,3 - 12 балів	1,2-1,1 - 9-6 балів	0,1 - 3 бали	Менше 1,0 - 0 балів
3	Коефіцієнт поточної ліквідності (L4)	2 і вище - 16,5 балів	1,9-1,7 - 15-12 балів	1,6-1,4 -10,5-7,5 балів	1,3-1,1 - 6-3 бали	1 - 1,5 бала	Менше 1,0 - 0 балів
4	Коефіцієнт фінансової незалежності (U3)	0,6 і вище - 17 балів	0,59-0,54 - 15-12 балів	0,53-0,43 - 11,4-7,4 бали	0,47-0,41 - 6,6-1,8 бала	0,4 - 1 бал	Менш 0,4 - 0 балів
5	Коефіцієнт власних оборотних засобів (U2)	0,5 і вище - 15 балів	0,4 - 12 балів	0,3 - 9 балів	0,2 - 6 балів	0,1 - 3 бали	Менше 0,1 - 0 балів
6	Коефіцієнт фінансової незалежності в частині формування запасів (U6)	1 і вище - 13,5 балів	0,9 - 11 балів	0,8 - 8,5 бала	0,7-0,6 - 6-3,5 бала	0,5 - 1 бал	Менш 0,5 - 0 балів
7	Мінімальне значення межі	100	85,2 - 66	63,4-56,5	41,6-28,3	14	---

I клас - організація, чиї кредити та зобов'язання підкріплені інформацією, що дозволяє бути впевненими у поверненні кредитів і виконання інших зобов'язань відповідно до договорів та гарним запасом на помилку.

II клас - організація, що демонструє певний рівень ризику по заборгованості і зобов'язанням і виявляють певну слабкість фінансових показників і кредитоспроможності. Ці організації ще не розглядаються як ризикові.

III клас - це проблемні організації. Навряд чи існує загроза втрати коштів, але повного отримання відсотків, виконання зобов'язань, видається сумнівним.

IV клас - Це організації особливу увагу, тому є ризик при взаєминах з ними.

V клас - Організації найвищого ризику, практично неплатоспроможні. Визначимо, до якого класу належить аналізоване нами підприємство (таблиця 2.16):

Таблиця 2.16. Аналіз рівня ризику підприємства

Показник фінансового стану	Значення	Клас
	2004	2005
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (L2)	0,01	0	5
Коефіцієнт термінової ліквідності (L3)	0,58	0,8	4
Коефіцієнт поточної ліквідності (L4)	1,55	1,36	3
Коефіцієнт фінансової незалежності (U3)	0,01	0,02	5
Коефіцієнт власних оборотних засобів (U2)	-0,01	0,01	5
Коефіцієнт фінансової незалежності в частині формування запасів (U6)	-0,01	0,06	5

Підводячи підсумки розділу можна зробити висновок, що, незважаючи на певне зростання деяких показників, фінансово-економічне становище підприємства можна оцінити в кращому випадку тільки як задовільний.

Розділ 3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства

3.1 Шляхи вдосконалення конкурентоспроможності продукції підприємства

Потреба у забезпеченні та підвищенні конкурентоспроможності українських підприємств, а також розробка стратегії й тактики забезпечення їх конкурентоспроможністю в умовах сучасного етапу процесу європейської інтеграції обумовлює доцільність впровадження таких заходів, як:

- поліпшення якості інституційного середовища, а саме посилення гарантій захисту прав власності, боротьба з корупцією, забезпечення незалежного і справедливого судочинства, підвищення ефективності державної бюрократії і поліпшення стандартів корпоративного управління;

- необхідно провести повномасштабну приватизацію об'єктів інфраструктури, а також істотно спростити умови входження та роботи приватних компаній на ринку;

- запровадження економічно обґрунтованої системи інвестиційних стимулів та засобів державної підтримки структурних зрушень на регіональному рівні (податкові, митні преференції, субсидії в сфері науково-дослідних робіт, інноваційної діяльності, розвитку інфраструктури, підготовки і перекваліфікації вітчизняного персоналу) з урахуванням поглибленого аналізу результатів функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, їх впливу на реструктуризацію економіки на мезо- (регіональному, галузевому) та мікрорівні;

- інституційне закріплення системи стимулювання структурних змін як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Інституційні реформи повинні передувати здійсненню заходів структурних реформ і охоплювати також взаємовідносини між суб'єктами економічних відносин;

- стимулювання експорту шляхом повної відмови від експортних квот, зниження тарифів, мінімізації та спрощення всіх процедур, пов'язаних з експортом української продукції за кордон;

- сформувати новий виробничий комплекс на базі галузей з видобутку рідкоземельних металів, розвивати комп'ютерне виробництво, мікроелектроніку, залучати до цієї сфери іноземний капітал для прискорення модернізації;

- розширювати та модернізувати транспортну інфраструктуру України для реалізації транзитних функцій;

- вивести на європейські позиції міжнародний туризм в Україні - за допомогою залучення іноземного капіталу до розвитку відповідної інфраструктури;

- створити конкурентоспроможні транснаціональні корпорації, озброєні стратегіями глобального маркетингу, технологіями великих міжнародних коопераційних проектів;

- диверсифікувати географічну структуру зовнішньої торгівлі, мінімізація критичної залежності від окремих держав (ринків), відповідно укріплюючи економічну безпеку України;

- побудувати на належному рівні державну підтримку підвищення рівня конкурентоспроможності, ключовими засадами якої мають стати: належна інвестиційна підтримка, регулювання ринку праці, переоснащення та оновлення основних фондів підприємств, підтримка підприємств малого бізнесу, забезпечення адаптації вітчизняних підприємств до нових умов ведення бізнесу.

Якщо перелічені заходи знайдуть своє відображення на практиці, це дасть змогу підвищити як конкурентоспроможність вітчизняної продукції, так і всієї економіки в цілому.

У всеохоплюючому вирі глобалізації і телекомунікаційної інформації світового розвитку перед світовим суспільством постають завдання розробки і узгодження єдиних загальноприйнятих стандартів та норм з метою гармонізації і регулювання соціально-економічних проблем. Невипадково, що у процесі всезростаючого співробітництва держав і суб'єктів підприємницької діяльності в галузі науково-технічного і промислового розвитку була заснована Міжнародна організація з питань стандартизації (ISO), яка мала на меті покращити якість і конкурентоспроможність усіх продуктів та виробів.

Зі вступом України до СОТ для вітчизняних товаровиробників, безперечно, відкриваються нові переваги, основними з яких є:

1. нові можливості та технології;

2. поліпшення регуляторного середовища;

3. спрощення зовнішньоекономічних торговельних процедур;

4. здешевлення імпортованої сировини та проміжної продукції;

5. доступ до дешевих кредитних ресурсів та більш якісних фінансових послуг;

6. спрощення процедур сертифікації та стандартизації.

Поліпшення регуляторного середовища слід розглядати як основний позитив для підприємств після вступу України до СОТ. Створення державою чітких та стабільних правил підприємницької діяльності відповідно до угод СОТ сприятиме утвердженню ефективного регуляторного режиму.

Найбільше переваг від спрощення торгівельних процедур і виконання органами державної влади вимог угод СОТ отримають підприємства, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Впровадження торгівельними партнерами України режиму найбільшого сприяння для українських товарів і послуг створить додаткові можливості розвитку підприємства за рахунок виходу на зовнішні ринки. Зрозуміло, що основним фактором, який на сьогодні обмежує вихід на зовнішні ринки, є жорстка конкуренція між виробниками. Окрім того, поки Україна не є членом СОТ, деякі країни застосовують дискримінаційний режим доступу Українських товарів на свої ринки. Отже, вступ до СОТ і, як наслідок, поширення на українські товари режиму найбільшого сприяння, слід розглядати як значний резерв для виходу підприємств на зовнішні ринки. Зниження імпортних тарифів на широку номенклатуру продукції після вступу України до СТО сприятиме здешевленню інвестиційних товарів, зростанню легального імпорту дешевої і більш якісної сировини або проміжних товарів, що використовуються підприємствами для власного виробництва.

Фактично вже сьогодні багато підприємств працюють в умовах відкритих зовнішніх ринків, на рівних конкуруючи з іноземними постачальниками. Зниження ставок ввізного мита на товари й послуги після вступу України до СОТ сприятиме детінізації нелегального імпорту, а тому тарифні та нетарифні методи захисту вітчизняного ринку стануть більш дієвими. Держава отримає додаткові механізми регулювання імпортних потоків для захисту вітчизняного виробника.

Зазначимо, що якість продукції, яка реалізується на ринках країн членів СОТ, не регламентується угодами Світової організації торгівлі. Кожна держава сама може встановлювати власні стандарти та здійснювати моніторинг їх дотримання. Ці стандарти можуть бути більш ліберальними, ніж міжнародні стандарти якості ISO. Та якщо Україна буде повноправним членом, то вітчизняні виробники будуть виходити на світові ринки і тим самим покращувати свою якість. Тобто основним стимулом для впровадження на підприємствах систем управління якістю є не формальні вимоги і стандарти СОТ, а конкуренція на внутрішньому та зовнішніх ринках і, як наслідок, необхідність підвищення конкурентоспроможності продукції власного виробництва.

Вступ до цієї організації дуже важливий для України. Але на державному рівні вкрай потрібно модернізувати законодавчу базу в сфері стандартизації, метрології, сертифікації, акредитації, якості, державного нагляду за ринком відповідно до вимог СОТ і ЄС. Назріла потреба широкомасштабно і швидко впроваджувати сучасні управлінські технології, зокрема системи управління якістю, безпечністю харчових продуктів, довкіллям, інтегровані системи. Держава може і повинна стимулювати до цього вітчизняні підприємства.

Сьогодні перед Україною постали безпрецедентні за своєю глобальністю та складністю завдання щодо забезпечення соціально-економічного ривка, який можливо здійснити лише за умов докорінного поліпшення якості в усіх ланках нашого життя. За умов, коли якість стане загальнонаціональною ідеєю України ми вийдемо на світовий ринок.

Саме сьогодні у нас є унікальний шанс для того, щоб успішно інтегруватись до Європейської і світової спільноти, наблизитись до рівня розвинених країн, а отже виправдати очікування своїх громадян на гідне життя.

Для покращення якості і конкурентоспроможності продукції необхідно врахувати такі найважливіші чинники.

Технічні: використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів; запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни; забезпечення належної технічної оснащеності виробництва; удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов.

Організаційні: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління; удосконалення методів контролю й розвиток самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції; узагальнення та використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції.

Економічні та соціальні: застосування узгодженої системи прогнозування та планування необхідного рівня якості виробів; установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів; використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства; усебічна активізація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання.

Однією з найважливіших умов досягнення чудових результатів по підвищенню якості являється підготовка і постійне навчання персоналу фірми. Навчання працівників як правило здійснюється старшим управлінням та інструкторами виробничого навчання. Зазначимо, що якість виконуваної роботи на 90% складається з виховання та відповідальністю і тільки на 10% - знаннями.

Ключові фактори успіху - це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями, а також однієї фірми галузі над іншою. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від особливостей галузі, сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та життєвого циклу галузі та фірми.

Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту, рівні маркетингу, рівні менеджменту, організаційно-технічному рівні виробничих процесів, фінансово-економічному рівні та рівні персоналу.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху. Проте, при внутрішньогалузевій оцінці перевага будь-якого із цих факторів може стати інструментом перемоги у конкурентній боротьбі.

До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки.

Конкурентоспроможність визначається сукупністю властивостей продукції, що входять до складу її якості та важливих для споживача, що визначають витрати споживача по придбанню, споживанню й утилізації продукції.

В результаті оцінки конкурентоспроможності продукції КП СПС «Арсенал» можуть бути прийняті наступні шляхи підвищення конкурентоспроможності рішення:

- зміна складу, структури застосовуваних матеріалів (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів чи конструкції продукції;

- зміна порядку проектування продукції;

- зміна технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контролю якості виготовлення, зберігання, упакування, транспортування;

- зміна цін на продукцію;

- зміна порядку реалізації продукції на ринку;

- зміна структури та розміру інвестицій в розробку, виробництво і збут продукції;

- зміна структури й обсягів коопераційних постачань при виробництві продукції та цін на комплектуючі вироби і складу обраних постачальників;

- зміна системи стимулювання постачальників;

- зміна структури імпорту і видів імпортованої продукції.

Стратегія підвищення якості товару є найважливішою складовою частиною стратегії КП СПС «Арсенал». Об'єктами прогнозування є показники якості товару, що поступаються за аналогічним показникам товарів конкурентів.

Виходячи з отриманих даних, можна рекомендувати відділу маркетингу КП СПС «Арсенал» збільшити активність у сфері досліджень діяльності підприємств-конкурентів; створення нових рекламних роликів, що б сприяти зміцненню своїх лідируючих позицій на ринку, а також їх росту, а також пошук нових шляхів зменшення затрат на виготовлення продукції, вводячи нові технології та підвищуючи рівень стандартів.

У програму «Якість» підприємству необхідно включити пункт контролю якості сировини, що надходить ще до їх доставки на підприємство. Активну участь у вигляді фінансування інвестиційних проектів дозволить підприємству в підсумку знизити відпускну ціну на свою продукцію, що відповідно призводить до підвищення конкурентоспроможності продукції КП СПС «Арсенал».

 Для освоєння нових ринків збуту своєї продукції, і у просуванні на ці ринки послуг і продукції для максимального збільшення товарного та фінансового обігу, якнайшвидшого побудови продуктивною та виробничої системи комплексного обслуговування своїх споживачів, підприємству необхідно формувати більш широку дилерську мережу. А також зміцнювати свої позиції на іноземних ринках збуту.

Можна рекомендувати КП СПС «Арсенал» вдосконалити рекламну стратегію. Для залучення уваги масових покупців найбільш ефективні наступні канали:

- преса;

- аудіовізуальні засоби (радіо, телебачення, спеціальні відеоустановки на ярмарках, виставках та ін.);

- рекламні щити, плакати (різні зображувальні та текстові послання, що поміщаються в місцях скупчення людей, уздовж доріг і т.п.);

- реклама на транспорті.

 Необхідно поліпшити і якість самої реклами (збільшити її інформативність, привабливість), що є завданням для відділу маркетингу, при необхідності прийняти на роботу додатковий штат або замінити вже існуючий.

Проте все ж основну увагу КП СПС «Арсенал» необхідно приділяти якості продукції, що виготовляється. Більшість іноземних конкурентів пропонують аналогічні лічильники за досить високою ціною. Саме тому КП СПС «Арсенал» необхідно впроваджувати новітні технології розробки та виробництва лічильників, щоб досягти аналогічного рівня функціональності та надійності виробів. Також невід'ємною частиною реалізації такої стратегії підвищення конкурентоспроможності газових лічильників є перехід на використання якіснішої сировини, адже неможливо виготовити якісну продукцію з неякісної сировини.

Основним орієнтиром у підвищенні якості лічильників КП СПС «Арсенал» мають стати Державні стандарти України, а також міжнародні стандарти виготовлення газового обладнання.

Безумовно реалізація такої стратегії підвищення конкурентоспроможності продукції потребує значних фінансових інвестицій, проте в найближчому майбутньому інвестиції окупляться і підприємство вийде на нову сходинку свого розвитку.

Покращення якості, функціональних можливостей та дизайну в поєднанні з грамотною маркетинговою стратегією дозволить підвищити довіру українських споживачів до вітчизняної продукції, а відносно невисокі ціни підвищать обсяги реалізації, а також відповідно і прибутку підприємства.

3.2 Розрахунок запропонованих пропозицій щодо покращення роботи підприємства

Підвищення конкурентоспроможності являє собою процес змін, і як будь-який процес, особливо той, який викликає певні протидії, він потребує управління і, зокрема, стратегічного підходу. Оскільки зміни стосуються всіх основних організаційних складових, включаючи структуру кадрів, зайнятість, кваліфікацію, технологію, обладнання, продукцію, ринки збуту, то, відповідно, вихідним моментом підвищення конкурентоспроможності виступає розробка стратегії такого підвищення з врахуванням всіх аспектів сприяння та протидії. Далі проводиться робота по роз'ясненню цілей і кінцевих результатів, спрямована на подолання опору змінам.

Процес підвищення конкурентоспроможності потребує врахування специфіки взаємозв'язку як між елементами організації, так і з їх оточенням, і являє собою процес прийняття рішень (включаючи цілі, методи, плани) по досягненню цілей підвищення конкурентоспроможності. При цьому менеджмент підприємства повинен:

- об'єктивно оцінювати існуюче положення організації;

- визначати концепцію підвищення конкурентоспроможності;

- доводити необхідність змін;

- наочно представляти та пояснювати очікувані результати вдосконалення діяльності.

Програмою підвищення конкурентоспроможності прийнято вважати особливим чином організований комплекс робіт, спрямований на вирішення завдання підвищення конкурентоспроможності продукції та/або підприємства, виконання котрого обмежено в часі, а також пов'язано зі споживанням конкретних фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Діяльність як об'єкт управління розглядається у вигляді програми тоді, коли:

- вона об'єктивно має комплексний характер та для її ефективної реалізації важливе значення має аналіз внутрішньої структури всього комплексу робіт (операцій, процедур і т.д.);

- досягнення цілей діяльності (і, зокрема, основної - підвищення конкурентоспроможності фірми чи продукції) пов'язане з послідовно-паралельним виконанням усіх елементів цієї діяльності;

- особливе значення в процесі виконання комплексу робіт мають обмеження за часом, фінансовими, матеріальними та трудовими ресурсами;

- тривалість та вартість діяльності прямо залежить від організації виконання усього комплексу робіт.

Програми підвищення конкурентоспроможності, як інструмент вдосконалення складної соціотехнічної системи, характеризуються:

- цільовою спрямованістю та складністю мети;

- багатозначністю та невизначеністю середовища;

- складною організаційною структурою (залученням великої кількості виконавців і організація їх кооперації);

- складною динамікою функціонування та великими термінами розробки;

- суттєвими ризиками успішного виконання.

Управління програмою підвищення конкурентоспроможності - це мистецтво координації людських і матеріальних ресурсів протягом розробки та реалізації програми підвищення конкурентоспроможності для досягнення визначених в програмі результатів щодо складу та об'єму робіт, вартості, часу, якості, цільового рівня конкурентоспроможності та рівня задоволення учасників програми. Успішне виконання програми (проекту) підвищення конкурентоспроможності оцінюється за сукупністю встановлених на етапі розробки критеріїв: строки завершення програми, вартість та бюджет програми, якість виконання робіт і специфікації вимог до результатів, ступінь задоволення замовників.

В основу управління розробкою та реалізацією програми підвищення конкурентоспроможності покладаються наступні принципи:

- сполучення єдиноначальності керівника та колегіальних повноважень представників груп для спільного прийняття рішень;

- наділення керівників повноваженнями та відповідальністю при прийнятті рішень;

- організація єдиного керування на всіх стадіях розробки та реалізації програми;

- дотримання термінів та збалансованості ресурсів, що використовуються;

комплексне врахування інтересів усіх залучених і зацікавлених сторін, і в першу чергу, - учасників програми.

Для запровадження запропонованих заходів з підвищення конкурентоспроможності газових лічильників КП СПС «Арсенал» необхідно здійснити певні фінансові інвестиції.

Для зміни складу, структури застосовуваних матеріалів (сировини, напівфабрикатів), комплектуючих виробів продукції необхідно заключити додаткові угоди з постачальниками сировини та напівфабрикатів.

Зміна матеріалів та комплектуючих, що використовуються для виготовлення газових лічильників неминуче призведе до ряду витрат. До таких витрат належать: витрати на більш дорогі матеріали, витрати пов'язані з перервою у поставках матеріалів під час укладання нових угод, транспортно-заготівельні витрати.

Зміна порядку проектування продукції потребує інвестування в новітні інформаційні технології, що дозволять підвищити якість та результативність процедури проектування виробів.

Зміна технології виготовлення продукції, методів випробувань, системи контролю якості виготовлення, зберігання, упакування, транспортування потребує значних обсягів фінансових ресурсів задля модернізації технології та виробничого обладнання.

Зміна цін на продукцію є досить складним елементом управління конкурентоспроможністю продукції оскільки має певні особливості впливу на поведінку споживачів. В першу чергу згідно із законами попиту та пропозиції чим нижча ціна, тим вищий попит і навпаки, проте іноді споживачі готові витрачати більше коштів на якіснішу продукцію і в такій ситуації більша ціна буде виправданою. З огляду на те, що попит на газові лічильники є не дуже еластичним, то невелике зниження ціни не призведе до суттєвого збільшення обсягів реалізації і навпаки невелике підвищення ціни разом з підвищенням якості та грамотною маркетинговою політикою не призведе до зниження обсягів реалізації, а навпаки сприятиме їх підвищенню.

Зміна порядку реалізації продукції на ринку потребує якісної та кваліфікованої роботи відділу маркетингу з сегментації ринку, орієнтацію на нові сегменти та цільові аудиторії споживачів та просування продукції на раніше не задіяних ринках збуту. У зв'язку із запровадженням нових маркетингових заходів необхідно буде підвищити розмір витрат на збут.

Зміна структури та розміру інвестицій в розробку, виробництво і збут продукції це комплекс довгострокових заходів, що потребують нових капітальних вкладень.

Зміна системи стимулювання постачальників полягає у веденні переговорів з наявними та новими постачальниками задля установлення більш взаємовигідних умов співробітництва.

Таким чином загальні витрати, що здійснить КП СПС «Арсенал» під час впровадження заходів з підвищення конкурентоспроможності власної продукції можна поділити на капітальні та поточні(табл. 3.1.).

Таблиця 3.1. Структура витрат на підвищення конкурентоспроможності продукції

Змінні витрати на одиницю продукції, грн.	Капітальні витрати, грн
Витрати на більш якісні матеріали	34	Інформаційні технології	20000
Транспортно-заготівельні витрати	4	Нове обладнання	100000
Витрати на збут	16	Розробка і виробництво нової продукції	42000
Усього	54	Усього	162000

Як видно з таблиці 3.1. із впровадженням заходів щодо підвищення конкурентоспроможності продукції змінні витрати на одиницю продукції складатимуть 54 грн. Таким чином собівартість кожної одиниці виготовленої продукції зросте. Також собівартість зросте і за рахунок капітальних інвестицій, що складають 162 тис. грн., проте ці інвестиції переноситимуться на собівартість продукції не прямо, а через збільшення закладеного рівня рентабельності, а потім за рахунок отриманого чистого прибутку будуть покриватися витрати на модернізацію виробництва та проектування продукції.

3.3 Економічна ефективність запроваджених рішень для підприємства

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:

- потребами науково-технічного прогресу;

- зміною споживчих запитів населення;

- нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

- підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;

- розвитком зовнішньої торгівлі.

Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:

1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства.

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізованих на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:

Технічні:

1. Використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів

2. Запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни

3. Забезпечення належної технічної оснащеності виробництва

4. Удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов

Організаційні:

1. Запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління

2. Удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції

3. Розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами та покупцями (споживачами)

4. Узагальнення й використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції

Економічні та соціальні:

* Застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів

* Установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів

* Використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства

* Усебічна активізація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання

За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування.

Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторію дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни. До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й раціональному ринках цілком підставне відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.

Економічний механізм управління якістю продукції об'єднує способи і методи, які спрямовані на забезпечення виробництва і реалізації продукції високої якості.

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції. Стандарт на продукцію є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи із новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Стандартизація продукції охоплює встановлення вимог до якості продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих; встановлення норм, правил в галузі проектування; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її контролю, випробувань, єдиних термінів і позначень; створення єдиних систем класифікації і кодування продукції тощо.

Сертифікація продукції -- один із важливих елементів системи управління якістю, який передбачає оцінку відповідності продукції певним вимогам та видачу певного документу -- сертифікату. Сертифікат -- це документ, що засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9001. В Україні існує обов'язкова і добровільна сертифікація. Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарськими суб'єктами, охоплює перевірку та випробування продукції, державний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність вимогам, які не є обов'язковими, за ініціативою суб'єктів господарювання на договірних засадах.

Сертифікацію здійснюють державні випробувальні центри по найважливіших видах продукції. В останні роки почали формуватись міжнародні системи сертифікації.

Державний нагляд за якістю продукції здійснює Держстандарт України, який є національним органом, що здійснює стандартизацію і сертифікацію продукції. Об'єктом державного нагляду є продукція виробничо-технічного призначення і товари народного споживання, експортна продукція щодо вимог контрактів, імпортна продукція щодо діючих в Україні стандартів, атестовані виробництва.

За порушення вимог стандартів виробники несуть матеріальну відповідальність у формі значних штрафів, суми яких розподіляються таким чином:

60% -- у державний бюджет;

30% -- у позабюджетні фонди місцевих органів влади;

10% -- у Держстандарт України для розвитку матеріально-технічної бази.

В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (Кс):

Кс = N1 х Ц2 + N2 х Ц2 (N1 + N2) х Ц1 (11)

де N1,N2 -- відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць; Ц1, Ц2 -- ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ея = (ДП - Ен х К) х Nя, грн., (12)

де ДП - приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;К - питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн. / од.;Nя - обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях. Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ДПя):

ДПя = ((Ц2 - С2) - (Ц1 - С1)) х Nя (13)

де Ц1, Ц2 - відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.; С1, С2 - собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн. Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ев = ((С1 + Ен х К1) - (С2 + Ен х К2)) х Nя, (14)

де С1, С2 - собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.; К1, К2 - питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн. Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Есум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):

Есум = Ев + Ес (15)

У ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу

Виходячи з того, що запропоновані заходи з підвищення якості та конкурентоспроможності газових лічильників будуть впроваджені в повній мірі можна спрогнозувати майбутній економічний ефект від цих заходів.

У зв'язку з підвищенням якості продукції та активній маркетинговій стратегії прогнозується збільшення обсягів реалізації лічильників на 30%. Для забезпечення покриття витрат на модернізацію виробництва, а також змінних витрат необхідно збільшити ціну за одиницю виробу на 20%. Таким чином можна розрахувати прогнозний розмір виручки від реалізації продукції та порівняти його з фактичними показниками 2015 року (табл.3.2.).