Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

Зрозуміло, що у табл. 1.4 наведені головні географічні «епіцентри» поширення досліджень економічної безпеки. Спочатку слідом за політиками США, пізніше - за науковцями переважна більшість країн опікується питаннями національної безпеки й оборони.

Попри ґрунтовність здійснених досліджень, в економічній науці дотепер залишається дискусійним питання щодо сутності економічної безпеки. Так, переважна більшість визначень економічної безпеки, представлених у роботах провідних учених- економістів, є різними не тільки за смисловим навантаженням, а й за семантикою предмета, зокрема, найбільш часто російські вчені ототожнюють економічну безпеку із цілями її забезпечення, кризовим або таким станом економіки, що спричиняє низку негативних наслідків чи, навпаки, із захисним механізмом від тіньової економіки, корупції, «інституціональних пасток», а також дехто припускається тотожності економічної безпеки зі стійкістю розширеного відтворення.

Рис. 1.5. Ототожнення тлумачень економічної безпеки26

Окрім наведених на рис. 1.5 ототожнень, економічну безпеку інколи розглядають через цілі забезпечення конкурентоспроможності або через цілі сталого розвитку, причому рівень таких тотожностей притаманний усій вертикалі економічної безпеки, яку графічно зображено на рис. 1.6.

Розглянемо деякі трактування економічної безпеки відповідно до наведеної її вертикалі, починаючи з найвищого щабля. Якщо не розглядати глобальну економічну безпеку ідеалізовано, тобто не ототожнювати з досягненням максимальної безпеки та високого рівня життя кожної людини, незалежно від нації чи національності, з дотриманням при цьому умов фізичного та екологічного збереження світу, а розглядати таку безпеку дещо спрощено, але більш прагматично - як функцію від сукупності національних безпек країн світу, то стає зрозумілою можливість починати розгляд трактування економічної безпеки, починаючи відразу зі щабля «економічна безпека держави».

Рис. 1.6. Вертикаль економічної безпеки

Отже, одним з найпоширеніших є трактування економічної безпеки, що наводиться в електронних ресурсах [333, 336, 337, 338, 342, 361, 375], де економічна безпека розглядається як стан економіки, при якому забезпечується достатньо високе і стійке економічне зростання; ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і використанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях. Економічна безпека розглядається як складова національної безпеки, її фундамент і матеріальна основа.

Під економічною безпекою розуміють сукупність умов, за яких зберігається здатність країни підтримувати конкурентоспроможність економіки, ефективно захищати національні економічні інтереси і протистояти зовнішнім економічним загрозам, повністю використовувати конкурентні переваги в міжнародному поділі праці [77]. В [І91] під економічною безпекою пропонується розглядати відновлення здатності національної економіки до самовідтворення й освоєння сучасної інноваційної моделі економічного зростання в умовах глобалізації соціально-економічних процесів та нових форм наддержавного рівня відносин.

Економічна безпека - це здатність економіки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному і міжнародному рівнях. Іншими словами, економічна безпека являє собою сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, індивіда, забезпечувати конкурентоспроможність на зовнішніх і внутріш-ніх ринках, що гарантує від різного роду загроз і втрат. З цього можна зробити два висновки. По-перше, економічна безпека країни повинна забезпечуватися, насамперед, ефективністю самої економіки, тобто поряд із захисними заходами, здійснюваними державою, вона має захищати сама себе на основі високої продуктивності праці, якості продукції і т.д. По-друге, забезпечення економічної безпеки країни не є прерогативою якогось одного державного відомства, служби, вона має підтримуватися всією системою державних органів, усіма ланками і структурами економіки [377].

Відповідно до [185] економічна безпека - це такий стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх за-гроз і здатен задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави. Складовими економічної безпеки є: макроекономічна, зовнішньоекономічна, інвестиційна, фінансова, науково-технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Складові економічної безпеки27 та їх взаємозв'язок

Сутність кожної складової розкрито у глосарії (див. додаток).

Енергетична безпека являє собою такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно-енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

Наразі українська економіка за показниками ефективності використання енергоресурсів поступається розвинутим країнам у 2,5-3 рази, через що нинішній рівень енергетичної безпеки України за багатьма її складовими є незадовільним. Головними причинами такого становища є: надвисока енергоємність споживання енергетичних продуктів у галузях економіки і соціальній сфері; значна частка імпорту в балансі енергоспоживання з переважною часткою імпорту з однієї країни природного газу, ядерного палива, нафти; нераціональна структура паливно-енергетичних балансів країни; зниження ефективності виробництва і транспортування енергетичних продуктів; високий рівень шкідливого впливу об'єктів енергетики на навколишнє середовище тощо [91].

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держави. Нині показники, які характеризують споживання продуктів харчування населення України і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі, особливо це стосується м'яса, молока, фруктів та ягід, риби, овочів, яєць. Упродовж більше десяти років в Україні спостерігається одноманітне жирово- вуглеводне харчування більшої частини населення. Докладні дослідження питань продовольчої безпеки, проведені автором, опубліковані в [172, 173].

Не можна не зупинитися ще на одному вельми важливому виді безпеки - екологічному. Як зазначає голова Української екологічної асоціації «Зелений світ» Ю. І. Самойленко [239], вітчизняна економічна система є вкрай екологічно несприятливою. Україна посідає одне з перших місць у світі за рівнем споживання природних благ - енергії, води, корисних копалин - на одиницю ВВП. Так, ресурсоміскість вихідного національного продукту в 3 рази перевищує світовий рівень, а на одиницю ВВП витрачається майже тонна природних ресурсів, тоді як у США - 3 кг. Загальне енергоспоживання на одиницю ВВП в Україні в 1,8 разу більше, ніж у Росії, у 3,5 разу більше, ніж у Польщі, у 8,3 разу вище, ніж у розвинутих країнах Європи, причому за останні 20 років енергомісткість одиниці ВВП України зросла майже вдвічі. При цьому, незважаючи на скорочення виробництва за останні десять років, відбулось збільшення питомої ваги викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище на одиницю виробленої продукції. Наприклад, у розрахунку на одиницю ВВП зросли у 3,6 разу обсяги скидання стічних вод комунального господарства. [239]. Таким чином, успішність розвитку національної економіки великою мірою залежить від способів та швидкості забезпечення екологічної безпеки.

Окрім того, що складові економічної безпеки перебувають у тісному взаємозв'язку, взаємодії та істотно впливають одна на одну, тобто є елементами системотворення економічної безпеки (див. рис. 1.7), такі складові, як і система економічної безпеки в цілому, впливають на стан національної конкурентоспроможності. Докладні аргументи на користь цього твердження автором раніше вже були опубліковані. Наведемо деякі з них. Перед усе, рівень конкурентоспроможності країн асоціюється із рівнем ВВП в розрахунку на 1 особу. Є очевидним, що навіть за найпримітивнішим розрахунком ВВП на 1 особу конкурентоспроможність України майже вп'ятеро нижча, ніж аналогічний показник, усереднений по 27 країнам Європейського Співтовариства, втричі - ніж конкурентоспроможність Польщі та майже вдвічі - ніж конкурентоспроможність Росії та Латвії.

Одне з найважливіших місць посідає фінансова складова економічної безпеки, динаміку основних індикаторів якої для України подано в табл. 1.5.

Однією з головних загроз як економічній безпеці держави, так і національній конкурентоспроможності є тінізації економіки. Рівень тінізації економіки є істотним індикатором стану економічної безпеки країни, але, водночас, цей показник вкрай негативно впливає на рівень її конкурентоспроможності. Перебуваючи на «непрестижних» сходинках рейтингу корумпованості країн світу, Україна, маючи «слабке місце» в економічній безпеці за рівнем тінізації, не може посідати провідні місця в рейтингах конкурентоспроможності країн. Так, у рейтингу корумпованості країн, складеному Transparency International, у 2010 році Україна посіла 134-е місце (поряд з Того та Зімбабве) у світовому рейтингу за індексом сприйняття корупції, що визначався у 178 країнах світу. Російська Федерація на двадцять позицій нижче України, її сусідами є Папуа- Нова Гвінея та Таджикистан. Натомість Грузія, яка шість років тому завершувала рейтинг, нині перебуває на шістдесят шостому місці. Поруч з Італією та Кубою. У 2007 році Україна посідала 118-е місце зі 180 країн світу, Росія - 143-є місце, Грузія - 79-е. Найнижчий рівень корумпованості зафіксовано у Новій Зеландії, Данії, Фінляндії (перші позиції рейтингу), найвищий - в Іраку, М'янмі та Сомалі (останні позиції рейтингу) [370].

На початку 2015 року показники Індексу сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) дають невтішні прогнози. Більше 2/3 країн рейтингу набрали менше 50 балів (зі І00). Низькі показники вказують на велике хабарництво, нестачу адекватних покарань за корупцію та існування держорганів, які не реагують на потреби громадян. Корпоративна таємниця та відмивання грошей стала головною перепоною у боротьбі з корупцією в країнах, економіка яких розвивається. Наразі антикорупційна група проводить кампанію, вимагаючи від ЄС, США та країн G20 наслідувати приклад Данії (лідера рейтингу) та створити відкриті реєстри. Такий крок дозволить дізнатися, хто насправді контролює або є бенефіціарним власником кожної компанії.

Найменш корумпованими країнами 2014 року визнані Данія (92 бали зі 100), Нова Зеландія, Фінляндія, Швеція та Норвегія. Найгірші показники - у Сомалі (8 балів), Північної Кореї (8 балів), та Південного Судану. Найпомітніші зміни у негативну сторону проявилися у Китаю, Туреччини та Анголи - показники впали на 4/5 балів. Найрізкіше пониження у рейтингу пережили Турція (-5 позицій) та Ангола, Китай, Малаві і Руанда (-4 позиції у кожної). Найбільше покращилися результати у Кот-д'Івуара, Єгипта та острівної країни Сент-Вінсент і Гренадини (+5 позицій). США зайняли 17 місце, Польща - 35, Росія - 136.

Україна посіла 142 сходинку у рейтингу, між Угандою та Бангладешом, підійнявшись всього на одну позицію, порівняно з минулим роком, так і не подолавши межу «корупційної ганьби», як висловилися укладачі списку. «Незважаючи на «зміну фасаду», Україна продовжує тупцювати на місці».

В умовах становлення в Україні соціально-орієнтованої економіки особливого значення набуває соціальна безпека, яка визначається таким станом розвитку держави, при якому вона здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

У найширшому розумінні безпека соціуму - це стан, при якому є абсолютно виключеною можливість завдання шкоди потребам та інтересам суб'єктів соціальних відносин. Загрозою такій безпеці може бути діяльність, яка є ворожою інтересам цих суб'єктів і веде до системної деградації соціуму, коли відбувається заміна найкращих властивостей найгіршими в економічній, соціальній, політичній, культурній, духовній та інших сферах суспільства.

Питання соціології безпеки виникли на межі ХХ і ХХІ століть. Сучасний англійський соціолог Пітер Стрідом у книзі «Дискурс і знання» [354] відмітив, що соціологія є дискурсивною дисципліною, у свою чергу, соціологія безпеки, також маючи дискурсивний характер, зосереджена на спробах надати сенс пошукам виходу із кризового розвитку суспільства. Минуле ХХ століття визначило нові пріоритети дослідницької уваги вітчизняних і зарубіжних соціологів. Імпліцитно заданою соціологічним дискурсом стала занепокоєність соціальними питаннями кризового, небезпечного, чи більш «нормального», безпечного розвитку соціуму. Найбільшу увагу викликала структурно-функціональна парадигма розуміння соціальної безпеки як соціального партнерства.

Рис. 1.8. Умови забезпечення соціальної безпеки

Моделями безпеки соціальних систем займається М. О. Лєсков [161], який розглядає дані моделі на регіональному, галузевому та загальнодержавному рівнях і пропонує програми модернізації економічного і політичного життя для оптимізації ухвалення управлінських рішень у сфері забезпечення безпеки країни. Проблеми етичного здоров'я народу як джерела індивідуальної і суспільної безпеки цікавлять академіка Міжнародної академії інформатизації В. Ганжину [58]. Через люмпенізацію населення розглядає загрози соціальній безпеці Росії доктор філософських наук В. М. Шевченко [297], соціологію національної безпеки як «нову» парадигму соціологічного знання вивчає В. І. Тепечин [263]. У науковій праці В. С. Плотнікова [220] проаналізовані історично-методологічні аспекти соціальної безпеки, котру розглянуто у вигляді системи, в якій виділені суб'єкти, об'єкти, регулятори і детермінанти системи, створена класифікація загроз соціальній безпеці та розроблена Доктрина соціальної безпеки Росії.

Соціальне тло породжує нові, так би мовити, симбіозні види безпеки. Наприклад, інформаційно-психологічна безпека системи соціально-політичних стосунків сучасного інформаційного суспільства - це такий стан системи інформаційно-психологічних стосунків, в якому вона здатна успішно, стійко і безперервно розвиватися в умовах інтенсивної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, які справляють на систему як стабілізуючу, так і деструктивну інформаційно-психологічну дію [177, с. 144-145]. Крім того, як соціально-гуманітарне явище з'явилась нова галузь соціологічного знання про безпеку - соціологія безпеки, яка орієнтована на теоретичні й емпіричні дослідження проблем безпеки особи, суспільства і держави.

Проблеми соціально-політичної безпеки вивчає доктор філософських наук, професор соціології Г. Сілласте [243], в наукових працях якої розглядається сутність, структура, функції, загрози безпеці, соціологічні індикатори стану й еволюції політичної безпеки, рівні забезпечення соціально-політичної безпеки і соціальні інститути контролю, соціальна стабільність у суспільстві як необхідна умова національної безпеки.

Як свідчить історичний досвід, під час глобальних трансформаційних процесів держава повинна використовувати ефективні економічні важелі, щоб, з одного боку, забезпечувати національні економічні інтереси, сприяти розвитку інституціональних секторів ринкової економіки, забезпечуючи певний рівень національної економічної безпеки, а з іншого - орієнтуватися на досягнення «безпечного» рівня національної конкурентоспроможності. Способів досягнення такого рівня існує багато, одним з них може бути використання кваліджиметрії [330] - науки про кількісне визначення якості управління. До перспектив наукових розвідок можна віднести використання кваліджиметрії у поєднанні із крементацією (наукою про спрямовану активізацію творчого мислення), які застосовувати як комплекс забезпечення економічної безпеки країни (регіону, підприємства) для протидії застосуванню економічної зброї та підтримки і підвищення рівня національної конкурентоспроможності.

Спускаючись на наступний щабель вертикалі економічної безпеки - щабель економічної безпеки регіону, зазначимо, що рівень його вивчення є недостатнім, якщо не враховувати окремі наукові положення, викладені в [200]. Найчастіше економічна безпека регіону розглядається в контексті впливу на національну економічну безпеку. При цьому термінологічною опорою таких досліджень здебільшого є стійкість та цілісність регіонального господарського механізму, регіональні програми економічного розвитку, комплексні міжрегіональні проекти, інструменти та методики регіонального вирівнювання та подолання депресивності регіонів.

Швидкі трансформаційні зміни, що мали місце в Україні протягом 90-х років минулого століття, викликали досить значну деформацію регіонів, результатом чого стали різні темпи їхнього розвитку і досить високий рівень дивергенції. Процеси дивергенції можна спостерігати, використовуючи різні показники, наприклад, валовий внутрішній продукт регіону, який є узагальнюючим показником його соціально-економічного розвитку, що відображає сукупну вартість товарів та послуг, які вироблені в межах регіону за певний відрізок часу й у ринкових цінах визначається як сума валової доданої вартості всіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти (за винятком субсидій на продукти). В Україні цей показник розраховується лише із середини 90-х років із переходом від статистики Балансу народного господарства до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків. Ще одним показником може бути валовий прибуток регіону, який характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства регіону мають у результаті виробництва.

Одним з головних показників системи регіональних рахунків, яка поширює принципи системи національних рахунків на регіональний рівень, є валовий регіональний продукт (ВРП), який визначається як різниця між сумою випусків і сумою проміжного споживання в регіоні. За сутністю ВРП ідентичний прийнятому в Україні терміну «валова додана вартість». Така інтерпретація, як питома вага валового регіонального продукту в його загальній масі може слугувати цілям вимірювання дивергенції регіонів УкраїниУсі розрахунки щодо регіонів України тут і надалі здійснювались за даними Держкомстату України без урахування показників міста Київ та міста Севастополь..

Кардинально протилежним дивергенції є про процес конвергенціїКонвергенція (англ. convergence, від лат. сотет^ете - наближатися, сходитись).. Так, у дослідженнях, представлених у [92], швидкість трансформаційних змін в умовах існуючої статистичної звітності інтерпретована у вигляді коефіцієнта конвергентності, розрахованого як співвідношення між змінами темпів росту валового регіонального продукту в розрахунку на душу населення, які мали місце в регіоні протягом визначеного періоду, до змін цього ж показника в середньому по Україні. Отримані значення коефіцієнта конвергентності пропонується пояснювати таким чином: до активних регіонів належать ті, що мають коефіцієнт конвергентності > 1, до проблемних регіонів - ті, діапазон значень коефіцієнта конвергентності яких коливається від 0,75 до 1, до депресивних регіонів належать такі, чий коефіцієнт конвергентності нижче за 0,75, але вище 0,5, і, нарешті ультрадепресивними є регіони зі значенням коефіцієнта конвергентності нижче 0,5.

Автором попередньо використано підхід, запропонований у [92], результати досліджень опубліковано в [171]. Проте, зважаючи на прискорення швидкості трансформацій розвитку регіонів, надалі, для вимірювання конвергенції регіонів використано співвідношення валового регіонального продукту на душу населення у конкретному регіоні із середнім значенням цього показника по Україні протягом одного року. Така статичність показника, на перший погляд, може здаватися невиправданим спрощенням, однак, унаслідок карколомної швидкості процесів, що супроводжують розвиток регіонів, саме порівняння показників впродовж одного періоду - одного року, дає змогу отримати більш чітку картину результатів вимірювання конвергенції регіонів. При цьому шкалу пояснень отриманих значень коефіцієнта конвергентності пропонується залишити без змін. безпека економічний матеріальний благо

Економічній безпеці регіонів сьогодні загрожують не тільки правова нерозв'язаність багатьох питань, неврегульованість взаємин регіонів із центральними органами виконавчої влади, руйнування науково-технічного потенціалу, відсутність чіткої системи охорони навколишнього середовища, тінізація економіки, зростання економічної злочинності, низька професійна компетенція управлінських кадрів регіональних органів управління, але і потужне використання «економічної зброї».

Нарешті розглянемо останній, найнижчій, проте найважливіший щабель вертикалі економічної безпеки. Визнання значущості економічної безпеки підприємства не викликає сумнівів. Зробимо посилання хоча б на думку одного з відомих французьких фахівців - Д. Ламберта (D. Lambert), який визначає економічну безпеку підприємств як один з елементів захисту національної безпеки [345].

Дослідимо ґенезу економічної безпеки підприємства. Спочатку поняття економічної безпеки розглядалося як забезпечення умов збереження комерційної таємниці й інших «секретів» підприємства. Такому трактуванню економічної безпеки присвячені публікації початку 90-х років, наприклад, [31,43, 207]. На перших етапах ринкових перетворень у зв'язку зі зміною статусу власності, самостійним виходом підприємства на зовнішній ринок, прагненням до максимізації прибутку, виробництва конкурентоспроможної продукції, реалізованому в тому числі за допомогою зменшення витрат, використання нових технологій, збереження комерційної таємниці в діяльності підприємств справді набуло актуальності. Кожне підприємство прагнуло захищати свої комерційні таємниці, інтелектуальну власність і взагалі інформацію як найцінніший товар.

Трохи пізніше взяв гору інший підхід до трактування поняття економічної безпеки підприємства. Різкий спад виробництва в цілому в країні, а головне - зміна економічних функцій держави, яка вже не була основним інвестором і споживачем продукції, змусили подивитися набагато ширше на проблему економічної безпеки підприємств. Відповідно до цього погляду економічна безпека підприємства обумовлена впливом зовнішнього середовища, що у ринковій економіці увесь час змінюється, воно ніколи не залишається стабільним, постійним чи незмінним. Саме з позиції впливу зовнішнього середовища, захисту підприємств від його негативного впливу і розглядається економіча безпека підприємства, у тому числі й у багатьох публікаціях вітчизняних учених-економістів.

При визначенні поняття «економічна безпека» стала переважати думка, що його зміст відбиває такий стан підприємства, який забезпечує здатність протистояти несприятливим зовнішнім впливам. У цьому зв'язку економічна безпека підприємства стала розглядатися набагато ширше - як можливість забезпечення його сталості в різноманітних, у тому числі й у несприятливих, умовах, які складаються в зовнішньому середовищі, поза залежністю від характеру її впливу на діяльність підприємства, масштабу і характеру внутрішніх змін. Так, економічна безпека підприємства визначена як «захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також як спроможність швидко усунути різні загрози чи пристосуватись до існуючих умов, які не позначаються негативно на його діяльності». Такої ж точки зору дотримується В. Забродський, котрий визначає економічну безпеку як «кількісну і якісну характеристику властивостей фірми, що відбиває здатність «самовираження» і розвитку в умовах виникнення зовнішньої і внутрішньої економічної загрози» [97, с. 5]. Відповідно до точки зору В. Забродського, економічна безпека фірми визначається сукупністю чинників, які відображають незалежність, стійкість, можливості зросту, забезпечення економічних інтересів і т.д.

При такому підході до визначення сутності економічної безпеки підприємства втрачається бачення перспектив його розвитку. Такий підхід до визначення сутності економічної безпеки підприємства відрізняється синонімічністю від поняття адаптації підприємств, із чим навряд чи можна погодитися при всій близькості цих понять.

Представники Львівської наукової школи економічної безпеки подають структуризацію економічної безпеки підприємства відповідно її зовнішніх та внутрішніх складових. Так, у [88, с. 25] до зовнішніх складових економічної безпеки підприємства належать ринкова та інтерфейсна, а до внутрішніх - фінансова, інтелектуальна, кадрова, технологічна, правова, інформаційна, екологічна та силова складові. Таку структуризацію слід визнати доцільною, проте, варто визнати, що використовувати її як інструмент централізованого управління економічною безпекою підприємства в цілому може бути доволі складно.

Дещо інакше розуміння економічної безпеки підприємства наведене в [260], де В. Л. Тамбовцевим економічна безпека - це стан підприємства, який визначається як імовірність небажаної зміни будь-яких якостей, параметрів належного йому майна і його зовнішнього середовища. Залежно від того, які поєднання параметрів життєдіяльності підприємства є для нього бажаними, буде змінюватись і конкретне наповнення поняття «небажані зміни». Беручи загалом, до них належать ті, що віддаляють підприємство від його бажаного стану. Наведене визначення економічної безпеки підприємства припускає і практично ґрунтується на визнанні можливості стабільності зовнішнього середовища, із чим не можна погодитись, оскільки саме мінливість зовнішнього середовища слід розглядати як її постійний стан, а її сталість упродовж деякого часу - як тимчасовий стан. Крім того, у практичній діяльності підприємств дуже важко визначити ймовірність небажаних змін, які необхідно ще чітко сформулювати.

У рамках підходу до економічної безпеки підприємства як стану, обумовленого впливом зовнішнього середовища, слід зазначити ресурсо-функціональний підхід. Автори цього підходу економічну безпеку підприємства розглядають як «стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів для запобігання загрозам і забезпечення стабільного функціонування підприємства в даний час і в майбутньому». У ресурсо-функціо- нальному підході в якості основних напрямків економічної безпеки підприємства розрізняють сім функціональних складових: фінансову, інтелектуальну і кадрову, техніко-технологічну, політико- правову, екологічну, інформаційну і силову.

Крім спроб визначити сутність економічної безпеки підприємства, виходячи з визнання негативного впливу зовнішнього середовища на його діяльність, існують і інші спроби. Так, є спроба розглядати економічну безпеку підприємства як систему захисту його економічних інтересів, де основну увагу приділено питанням боротьби з несумлінною конкуренцією. Слід відзначити деяку нечіткість такої спроби з вивчення економічної безпеки підприємства, оскільки незрозуміло, в який спосіб і в якій формі підприємство може здійснювати боротьбу з несумлінною конкуренцією. Однак, не применшуючи значення дій підприємства в цій боротьбі, слід зауважити, що така боротьба належить, скоріше, до прерогативи державних або регіональних органів управління.

Усі наведені підходи до визначення сутності економічної безпеки підприємства відзначаються або неповнотою, недомовленістю чи неясністю, що не дозволяє достеменно з'ясувати сутність економічної безпеки підприємства, або звуженим підходом, при якому втрачається бачення економічної безпеки підприємства з позиції безпекознавства. Найчастіше останнє відбувається внаслідок ототожнення або підміни поняття економічної безпеки підприємства поняттями ефективності, конкурентоспроможності, економічної стійкості тощо.

Отже, економічну безпеку підприємства можна розглядати різнобічно, зокрема, як своєчасну реакцію підприємства на зміни в зовнішньому середовищі, тобто з позиції ситуаційного підходу до управління, яким визнається важливість швидкості й адекватної реакції, котрі забезпечують адаптацію підприємства до умов його існування. Втім, економічну безпеку слід розглядати скрізь ево- люційність ситуаційного підходу до управління підприємством.

Очевидно, варто погодитися з думкою А. Михайленка, що «... прийнятного визначення економічної безпеки поки не існує» [188]. Автор наведеної точки зору пояснює свою позицію тим, що економічна безпека, перебуваючи на стику декількох наук, як і будь-яке міждисциплінарне поняття, а, отже, залежачи від ступеня розвиненості наукового апарату всіх задіяних наукових площин, поки що не має достатнього власного понятійно- категоріального апарату.

Найпопулярніші дефініції згруповані на підставі вивчення сутності економічної безпеки підприємства та результатів проведеного аналізу існуючих у сучасній економічній науці її тлумачень.

Рис. 1.9. Концепції та підходи до тлумачення економічної безпеки підприємства

Очевидно, що концепції та підходи щодо економічної безпеки підприємства перебувають у конвергентному стані. Наукові дослідження, які, зокрема, пояснюють взаємозалежність та взає- мообумовленість розвитку підприємства та його економічної безпеки, опубліковано в [166]. Висновок, отриманий унаслідок зазначених досліджень, зводиться до такого. Розвиток та економічна безпека - найважливіші характеристики підприємства як єдиної системи. Їх не слід протиставляти, кожна з них по-своєму характеризує стан підприємства.

Таке твердження є актуальним, коли підприємство розглядають як відкриту систему, що функціонує в змінюваному навколишньому середовищі.

Однак слід визнати, що виступаючи важливою характеристикою забезпечення життєдіяльності підприємства, економічна безпека, відіграючи роль охоронної функції, може негативно впливати на розвиток підприємства, стримуючи і навіть істотно гальмуючи його темпи. У цьому та деяких інших аспектах проявляється неоднозначність взаємозалежності економічної безпеки та розвитку підприємства.

До числа інших найважливіших аспектів слід віднести непоширення такої властивості розвитку підприємства, як ереди- тарність на економічну безпеку, оскільки залежність поточних характеристик економічної безпеки підприємства від її попередніх станів, на відміну від характеристик розвитку, може бути дуже слабкою і навіть відсутньою. Неоднозначність взаємозалежності економічної безпеки та розвитку підприємства посилюється при вивченні особливостей поведінки підприємств, які працюють на різних конкурентних та галузевих ринках [166].

У сучасних умовах внаслідок розгортання цілої низки подій, пов'язаних із процесами соціалізації, відбувається трансформація економічної безпеки підприємства в соціально-економічну. Така трансформація, насамперед, зумовлена посиленням впливу людського чинника у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства. Проявом такого впливу в зовнішньому середовищі підприємства є формування його соціальної відповідальності, а у внутрішньому - утворення соціального партнерства. Проте таке утворення супроводжується численними загрозами, які виникають або внаслідок конфлікту інтересів учасників такого процесу, або через свідомі чи напівсвідомі деструктивні їх дії тощо.

Не применшуючи значущості кожної з розглянутих концепцій безпеки - і як форми розвитку суб'єкта, і як форми протистояння суб'єкта загрозам - і притаманних кожній концепції підходів, зосередимо увагу на концепції безпеки як форми розвитку суб'єкта. Так, за результатами досліджень, проведених в [21] у рамках гармонізаційного підходу, економічну безпеку підприємства витлумачено як міру гармонізації в часі та просторі економічних інтересів підприємства з інтересами пов'язаних із ним суб'єктів зовнішнього середовища, що діють поза межами підприємства. Таке розуміння економічної безпеки підприємства не суперечить уже початим спробам визначити це поняття, оскільки також, як і всі ці спроби, виходить з визнання найголовнішого, якщо не сказати більше - визначального, впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства. Принциповою відмінністю запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства є визнання неможливості цілком захистити діяльність підприємства від негативного впливу зовнішнього середовища в силу того, що в цьому і ним, діяльність підприємства неможлива поза його межами. Втім справдливим є й визнання позитивного впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємства.

Надалі розуміння економічної безпеки отримало подальший розвиток з позиції міри економічної свободи підприємства, яка досягається внаслідок здійснення специфічного керованого процесу протистояння загрозам, підґрунтям якого є взаємоузгодження економічних інтересів підприємства. У такий спосіб економічну безпеку було «переведено» зі статичного стану в динамічний.

Таким чином, авторською є позиція щодо економічної безпеки як міри економічної свободи підприємства, що досягається внаслідок керованого процесу взаємоузгодження економічних інтересів стейкхолдерів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства, який має на меті протистояння загрозам економічній безпеці підприємства та потребує необхідних для такого протистояння ресурсів.

Виходячи із запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства як міри його економічної свободи, маємо детальніше розглянути категорію свободи, яка є однією з універсальних характеристик людського буття, як здатність людини оволодівати умовами свого буття. Поняття свободи пов'язане з поняттями необхідності, залежності/незалежності, відчуження, відповідальності. Незалежність традиційно пояснюється як самостійність, відсутність залежності чи підлеглості. На рівні підприємства незалежність існувати не може, окрім як у вигляді фінансової незалежності. Самостійність - це майнова відокремленість і юридична рівність суб'єктів цивільних правовідносин.

У свою чергу в економіці категорію свободи нерідко протиставляють економічній залежності. Так, в [203] економічну залежність подано як дзеркальний відбиток економічної, власне ринкової, влади. Економічна залежність, яка подається як відсутність свободи дій, з погляду причинно-наслідкових зв'язків похідна від ринкової влади і, водночас, є її протилежністю, тоді як з позиції логіки економічна залежність має відносний характер, оскільки економічна влада одного суб'єкта означає економічну залежність від цієї влади іншого суб'єкта [203, с. 258]. У цьому контексті не можна не торкнутися

Слід зауважити, що вчені-економісти декількох століть були небайдужими до категорії економічної свободи. Так, А. Сміт [248], обґрунтувавши принципи економічної політики, який відповідає інтересам промислового капіталізму, який розвивається, розвиток економічної свободи визначав через подолання існуючих феодальних обмежень і різного роду заборон, висунутих меркантилістами. Дослідження економічної свободи в працях лауреатів Нобелівської премії М. Фрідмана (M. Friedman) і Ф. Хайєка (F. von Hayek) [281] переважно мають соціально-політичну спрямованість, аніж економічну. Значущість економічної свободи в їх дослідженнях подано стосовно свободи політичної як другорядну.

Таблиця 1.7