Наукове обґрунтування економічної безпеки підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

О.М. ЛЯШЕНКО

1. Безпека як загальнонаукова категорія

Питання безпеки турбували людство споконвічно. Так, перші згадки про безпеку сягають у глибину тисячоліть, про що свідчать відповідні положення, зафіксовані у книзі Псалмів (4-й розділ 9-й вірш) [30, с. 620], у книзі пророка Ісаї (32-й розділ 17-й вірш) [30, с. 839], у книзі пророка Ієзекиїла (34-й розділ 27-й вірш) [30, с. 981] та в багатьох інших книгах Старого та Нового Заповітів Біблії [30].

Велике значення для розуміння сутності поняття «безпека» має його тлумачення, яке в різних мовах містить широкий спектр значень. Так, грецька містить найперші згадки про безпеку в най- ширшому розумінні. Грецькою вислів «бути у безпеці» означає «володіти ситуацією». Можна припустити, що широковідомий афоризм «хто володіє інформацією, той володіє світом» бере свій початок саме з такого тлумачення безпеки. На івриті слово «безпека» має декілька значень: a'sfalh - твердий, непохитний, непорушний, міцний; вїтН/иН - мир, спокій; шЬНгі/а - порятунок, позбавлення, збереження, спасіння; у переносному сенсі - достовірність, надійність, переконливість, захищеність від небезпек. Часто «безпека» ототожнюється з юдейським словом т^'о - шалом, яке означає «мир, благополуччя» [361].

Мудрі китайці надають «рухливості» тлумаченню поняття безпеки, маючи на увазі під безпекою шлях до спокою. Зокрема відомий китайський новеліст Пу Сунлин1, який писав під псевдонімом Ляо Чжай, зазначав, що безпека, як життя: вона або забезпечена, або її немає.

Матеріали вільної електронної енциклопедії Вікипедії дають такі трактування: «безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, організації, підприємства від потенційно і реально існуючих загроз або відсутність таких загроз», «безпека - це такий стан складної системи, коли дія зовнішніх і внутрішніх чинників не призводить до погіршення чи неможливості її функціонування і розвитку» [336].

На рівні буденної свідомості поняття «безпека» визначається як відсутність небезпеки, стан, при якому будь-кому або будь- чому не загрожує небезпека, є захист від загроз. Під безпекою також розуміють стан впевненості, опори в іншому суб'єкті або «протилежність загрозі» [163]. Тобто безпека розуміється як відсутність загрози. І це зрозуміло, оскільки, наприклад, російською морфологія слова «безопасность» виглядає дуже прозоро - «без опасностей». Так, в [187] під безпекою пропонується розуміти міру захищеності середовища існування, честі, гідності, цінностей особистості, соціальних груп, держави, суспільства, цивілізації в цілому.

Похідні від «безпека» можуть варіювати від суто негативних до позитивних. Цікаво, що у словнику новітніх технологій першим за рейтингом популярності у рубриці «Економіка і бізнес» є термін «убезпека» (від англ. insurance - страховка) - гарантія одержання компенсації на випадок виникнення небажаної для застрахованого ситуації, передбаченою страховим договором [368, 175].

Сьогодні, можливо, як ніколи раніше, пильність уваги до питань безпеки є надзвичайно високою. Безпрецедентні трансформації світу, що відбуваються останнім часом, спричинили докорінну зміну уявлень про безпеку, водночас ставши поштовхом до радикального переосмислення місця безпеки як в ієрархії потреб та інтересів людини, так і господарюючих суб'єктів, регіонів, держав та світу в цілому.

Перші спроби виокремлення науки про безпеку спричинені появою нових умов життєдіяльності, що формувалися в Європі, зафіксовані в наукових публікаціях, починаючи з 1989 р. [130, с. 86]. Наприкінці XX сторіччя з'явився цілий ряд наукових праць, присвячених проблемі забезпечення безпеки у зв'язку з виниклими загрозами тероризму. Над цією проблемою працюють О. Г. Арбатов [10], О. М. Хлобустов [285], І. І. Козловський і В. О. Ніконов [135], В.І. Лутовінов й І.Н. Панін [164] та ін. Слід зазначити, що поява таких наукових праць є адекватною реакцією наукової спільноти на світові процеси і явища, пов'язані із загрозами тероризму. Сумнозвісним і, водночас, уже хрестоматійним прикладом реалізації загрози такого типу став терористичний акт, здійснений 11 вересня 2001 р. у США. Новий відлік часу «після 11 вересня» продовжили теракти 23 жовтня 2002 р. у Театральному центрі Москви, 11 березня 2004 р. у мадридській електричці, 1 вересня 2004 р. у школі Беслана, 7 липня 2005 р. у лондонському метрополітені, 26-29 листопада 2008 р. у Мумбаі, здійснена протягом декількох років серія те- рактів у московському метрополітені, вибухи, що пролунали у липні 2010 р. у Кампалі й Захедані.

Останні найгучніші теракти: Франція мала справу з «вовком- одинаком» Мохамедом Мерою в 2012 році. Він холоднокровно застрелив 7 людей, включно з учнями єврейської школи в Тулузі та Монтобані. Врешті хлопця застрелила поліція після 30 годин штурму. На ці злочини Меру надихнула діяльність «Аль-Каїди».

За даними дослідження Global Terrorism Index австралійсько- американського дослідницького Інституту економіки та миру кількість терористичних нападів у 2013 році склала майже 10 тисяч. Понад 80 % жертв припадають на п'ять країн: Ірак, Афганістан, Пакистан, Нігерію і Сирію. Ірак визнаний країною, яка найбільше постраждала від дій терористів. У 2013 році бойовики здійснили там близько 2,5 тисячі терактів, в ході яких загинули 6,4 тисячі осіб. Експерти відзначають, що, незважаючи на зростання терористичної загрози, кількість загиблих в результаті терактів значно поступається чисельності жертв рядових умисних вбивств. Так, в 2013 році у світі від рук звичайних вбивць загинули 437 тисяч осіб.

В 2013 році в 24 країнах вперше відбулися теракти, в яких загинули більше 50 осіб. Ще 75 країнам світу вдалося уникнути таких подій Україна у рейтингу країн, найбільш постраждалих від тероризму, знаходиться на 51 місці серед 162 країн. Агресія Російської Федерації проти України, активна фаза якої розпочалась у 2014 році, є глобальним геополітичним терактом.

Отже, перебіг історичних подій, що відбуваються на тлі глобальних змін біосфери та ноосфери, активно досліджуваних в [22, 64, 179, 193], робить проблему безпеки надважливою та епохальною. Перш за все, така проблема стосується людини та її життєдіяльності. Через надзвичайно велику кількість та інтенсивність загроз і небезпек сучасного світу саме докорінна потреба людини - перебувати у безпеці - є сьогодні у фокусі, оскільки за таких умов реалізація інших потреб, більш високого рівняНаприклад, якщо спиратися на відому ієрархію потреб людини, побудовану Абрахама Маслоу., практично унеможливлюється. Як зазначає А. УолферсАрнольд Уолферс (1892-1968) - директор Вашингтонского центру досліджень зовнішньої політики в 1950-1960 рр., є одним з провідних представників політичного реалізму., об'єктивно безпека означає відсутність загрози основним цінностям людини, а суб'єктивно полягає у відсутності її острахів з приводу того, що цим цінностям справді щось загрожує. Цінності тут мають дуальний характер, виступаючи, з одного боку, підґрунтям забезпечення безпеки особи, а з іншого боку, вони є детермінантою безпеки, оскільки цінність безпеки перевершує значущість і важливість інших цінностей.

Складається враження, що сучасна людина є цілковитою жертвою обставин. Проте якщо розглядати «корінь» проблеми, то можна легко побачити, що саме життєдіяльність людини є головною причиною уразливості сучасного світу, основними характеристиками якого є взаємопов'язаність та взаємозалежність, які багато в чому й визначають подальше існування світу як такого. Різка зміна свідомості, напрямів, способів та видів життєдіяльності людей, названа вченими глобальною революцією, на перший погляд, є великим кроком розвитку світового масштабу. Однак така революція має зворотний бік медалі, який свідчить про те, що людство потерпає від небезпек, отримуючи ефект «бумеранга» результатів своєї руйнівної життєдіяльності.

Так чи інакше практично будь-що у світі прямо чи опосередковано пов'язане з людською діяльністю, через що велике число сфер такої діяльності є природнім явищем. Кожну таку сферу вивчає певна галузь науки чи навіть декілька галузей. Отже, дослідження безпеки без урахування точки зору на неї як загально- наукову категорію позбавлені сенсу.

Деталізуємо статус безпеки як загальнонаукової категорії.

Категорією, з точки зору наукового підходу, є найбільш широке за обсягом поняття, яке не може підлягати подальшому узагальненню. На відміну від категорії, поняття є думкою, яка відбиває суттєві ознаки й характерні риси досліджуваного предмета. Поняття являє собою основний атрибутивний елемент коректного мислення. Однак це не означає, що будь-яке міркування складається з понять подібно до того, як стіна будинку складається з окремих цеглин чи виготовлених на заводі залізобетонних блоків [13, с. 47]. Обсяг поняття характеризується сукупністю знань про коло предметів, суттєві ознаки і характерні риси яких відбито в поняттях. Дефініція (лат. definitio) являє собою коротке визначення якогось поняття, яке відбиває істотні ознаки предмета чи явища. Дефініція є логічною операцією, яка дозволяє розкрити зміст поняття або установити значення певного терміна. [13, с. 49]. Термін є точним відбиттям змісту поняття, так би мовити його «ім'ям». Так, щодо останнього, у Державному стандарті України ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять» термін «безпека» (safety - англ., sicherheit - нім., securite - франц.) зафіксовано як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди [81].

За Г. О. Мінаєвим, категорія безпеки використовується як джерело гносеології та інструмент пізнання стану діяльності цілісного організму. Інакше кажучи, будь-яку систему слід розглядати з позиції чинників, під впливом яких відбувається реалізація функції безпеки [186].

Категорія завжди виступає джерелом наукових напрямів та теорій. Сьогодні безпекознавчі обрії є достатньо широкими, про що йтиметься далі. Проте процес розширення таких обріїв триває, роблячи категорію безпеки більш доступною для наукового пізнання. Сьогодні новим науковим напрямом є безпекознавство, в основу якого покладені дослідження безпечного існування антропо-соціо-культурного організму. Концептуальним ядром безпекознавства є ідеологія безпекотворення, яка, безумовно, надає безпеці статус категорії. Безпекотворення виступає життєдайною основою ідеї безпеки, а безпека людини, суспільства, держави, навколишнього енерго-інформаційного середовища у своїй органічній єдності - цілісною вартістю ідеї безпеки, основою сучасних безпекотворчих процесів [162]. Основне завдання безпекознавства полягає у розробці методів дослідження і конструюванні систем безпеки різних типів, класів і рівнів, а провідним лейтмотивом є вивчення та викладення реалізації забезпечення безпеки в практиці безпекотворення.

З позиції безпекознавства безпека розглядається як множина елементів, взаємозв'язок яких обумовлює властивості цілісності системи. Головний акцент робиться на виявленні розмаїття зв'язків, які мають місце як усередині досліджуваного об'єкта, так і у його взаємозв'язку із зовнішнім середовищем [154]. Отже, безпе- кознавчі міркування - свідоцтво того, що безпека є категорією з дуже широким спектром тлумачень та, водночас, глибоким поняттям, яке не може підлягати подальшому узагальненню, оскільки стосується сфери існування людини (нації, держави), яка міцно пов'язує людей не лише між собою, а й із тим навколишнім середовищем, в якому вони живуть. Таке безпекознавче мислення поширюється не лише на збереження матеріального, а й духовного, енерго-інформаційного колориту нашої планети [162].

Поряд із безпекознавством існує і такий різновид наукової ідеології як сек'юритологія - наука про безпеку життєдіяльності людства і людини. Свою назву сек'юритологія отримала від латинського слова securitasЦей термін також може означати оборона, захист, надійність, охорона, скритність, забезпечення, збереження, зберігання, гарантія, органи безпеки, контррозвідки і т.п. - безпека і грецького logos - слово, вчення. Мета сек'юритології полягає у виявленні закономірностей безпечного розвитку ноосфери, вивченні, впорядкуванні, класифікації і систематизаціі складних подій, процесів, явищ в галузі безпеки життєдіяльності людини і людства та вироблення відповідних заходів щодо їх запобігання, локалізації й усунення. Специфічною особливістю цієї науки є те, що її феномен не можна вивчати методами окремих наук або простим підсумовуванням їх методів, оскільки проблематика сек'юритології охоплює багато сфер людського знання (економіку, соціологію, філософію, психологію, екологію та ін.) і є результатом їх взаємодії, цілісного взаємозв'язаного прояву, через що потребує створення синтезу методологій багатьох наук.

Ряд учених, які вивчають проблематику безпеки у різних сферах, збігаються у думці щодо визначення безпеки як категорії. Так, А. Кузьменко [154] вважає, що безпека - це конкретна категорія, яка має на меті захист та просування життєвих інтересів людини, суспільства, держави, він же характеризує безпеку як гармонію світу та людську симфонію в її нескінченних вимірах [154].

З точки зору прихильників теорії надійності, безпека є властивістю реальних процесів і систем (зокрема, системи «людина - місце існування»), які мають протистояти загрозам, запобігати завданню збитку від небажаних подій. На думку С. Ф. Марової, найбільш коректним є категоріальне розуміння безпеки як стану об'єкта захисту, при якому дія на нього всіх потоків речовини, енергії й інформації не перевищує максимально допустимих значень [179, с. 13]. У трактуванні російських науковців А. І. Татар- кіна й В. Г. Благодатського [262, с. 17] безпека - це властивість об'єкта, що дозволяє йому не допускати ситуацій, небезпечних для людей і навколишнього середовища. Крім того, безпека розглядається як властивість об'єктів і систем зберігати умови взаємодії з мінімальною можливістю завдання шкоди людським, природним і матеріальним ресурсам в умовах прийнятного ризику [333, 336, 337, 338, 339, 340, 361, 375], що також підтверджує статус безпеки як загальнонаукової категорії. Графічне зображення теоретичних підвалинЕпістемологія (від др.-грецьк. єтаготлрп -- «уміння, знання» й Хоуо^ -- «вчення, наука») -- теорія пізнання, розділ філософії. Цей термін більш конкретизований, ніж гносеологія, оскільки вивчає виключно теоретичні підвалини наукового пізнання. безпеки як загальнонаукової категорії подано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Теоретичні підвалини безпеки як загальнонаукової категорії

Отже, з точки зору епістемології категорію безпеки може бути визначено і як характеристику, і як властивість, і як результат. Зважаючи на те, що будь-які наукові підвалини завжди мають статичний характер, тобто характеризують ту чи іншу категорію статично, але, водночас, з пошаною ставлячись до канонів наукових досліджень, слід заважити наступне. Безпеці будь-якого об'єкта завжди притаманна рухливість, тому безпека як категорія має розглядатись не тільки в якості іманентної властивості об'єкта, а і як процес, і результат. Такі метаморфози, зумовлені складністю природи безпеки та нерозривним зв'язком із розвитком, докладніше будуть розглянуті далі специфіковано - щодо економічної безпеки підприємства.

Однак, попри те, що на інтуїтивно-побутовому рівні кожна катастрофа чи просто небезпечна ситуація робить поняття «безпека» доволі широковживаним, у різних наукових площинах його сутність та зміст повною мірою ще не досліджені, хоча актуалізація розуміння феномену безпеки й має великий «стаж». Продовжимо розгляд теоретичних підвалин безпеки як загальнонаукової категорії, наводячи приклади тлумачення поняття безпеки у різних галузях знань науки (табл. 1.1).

Однак наявність окремих фундаментальних наукових розробок, наприклад [2, 22, 45, 63, 68, 107, 216, 223, 227, 237, 223], не дозволяє визнати категорію безпеки всебічно і вичерпно дослідженою. Так, на думку В. С. Полікарпова [223], однією з ма- ловивчених проблем сучасного наукового знання є філософські основи безпеки життєдіяльності людини і соціуму. Зокрема, автор пропонує філософську конструкцію інтегральної безпеки, в основі якої лежить тріада таких фундаментальних інститутів життєдіяльності індивіда і суспільства, як моральність, власність і влада, пронизана відповідними інформаційними потоками. Підґрунтям для таких висновків обрано філософські наукові здобутки К. М. Кантора [117], котрий вважає, що філософія безпеки, яка включає як аксіологічний, так і онтологічний аспекти, необхідна тому, що зараз в соціокультурно- му вимірюванні спостерігається глобальна криза історії [117, с. 139]. Безпека соціуму, на думку іншого філософа, М. Ю. Захарова [104], являє інтерес як філософсько-методологічна сполука категорій, в якій досліджуються природа безпеки соціуму й умови формування комплексної теорії безпеки соціальної макросистеми.

Безпека є достатньо ємною системою, яка пронизує практично всі аспекти життєдіяльності і розвитку будь-якої структури [177, с. 144]. Ознаками безпеки системи за [177] є успішність її розвитку, яка характеризується набуттям системою нових якостей в найоптимальніші терміни шляхом використання матеріальних і нематеріальних ресурсів, необхідних для формування таких якостей як безперервність процесу розвитку системи.

Формування нової управлінської парадигми припускає не тільки переосмислення сталих уявлень, а й розробку концепції безпеки, адекватної сучасним реаліям. Проте внаслідок своєї конкретно-історичної обумовленості вона може виявитися такою ж відносною і скороминущою. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває дослідження фундаментальних, перш за все, соціально-філософських, підстав забезпечення безпеки. Як вважав М. Планк [218, с. 20], у науці особливо привабливим є завдання виявлення того абсолютного, яке додає відносному його справжнього сенсу.

Широта уявлень про безпеку цілком природна, оскільки, що складніше і багатше визначуваний об'єкт, то більше дефініцій, які його описують. Проте таке різноманіття не завжди є тотожним розкриттю його природи [237]. Контури об'єму поняття «безпека», відбиті у різних сферах діяльності, показано на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Контури об'єму поняття «безпека»

Маємо дещо прокоментувати, що стосується визначених контурів об'єму поняття «безпека», тлумачення яких наведено у глосарії (додаток. Отже, зображені контури, як видно з рис. 1.2, є незавершеними, що пояснюється постійним оновленням сфер прояву безпеки. Наприклад, знаковою подією кінця ХХ - початку ХХІ століть стали поняття інформаційної безпеки та безпеки освіти. Оскільки зараз відбувається становлення інформаційного, електронно-цифрового або «мережевого» суспільства ("E-society"), вельми актуальною стає проблема інформаційної безпеки. Поняття інформаційної безпеки залежно від його використання розглядається у декількох ракурсах. У найзагальнішому вигляді - інформаційна безпека - це стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави [308, с. 38], тоді як безпека інформації - це лише захищеність інформації від випадкових чи навмисних несанкціонованих дій. Інколи інформаційну безпеку ототожнюють із процесом її забезпечення, розглядаючи її як організаційно-технічні заходи із забезпечення цілісності й конфіденційності інформації у поєднанні з її доступністю для всіх авторизованих користувачів.

На початку минулого століття Герберт Джордж Уеллс (Herbert George Wells) констатував доволі сумний, але, водночас, справедливий факт: «... Історія людства перетворюється в перегони між освітою та катастрофою». Сучасне трактування такого висловлювання, визначене фахівцями Інституту управління і безпеки (м. Москва), є таким: «Історія людства перетворилась на перегони між освітою та безпекою» [186].

Торкнемося ще деяких філософських питань. Фундаментальними є дослідження філософії безпеки М. М. Рибалкіна [237], в яких зазначається, що феномен безпеки (як і небезпеки) має подвійну природу. У своїй загальності природу безпеки складає природа речей. Тому в об'єктивному сенсі безпечне тотожне збереженню природної визначеності буття, а будь-яке заперечення природи речей для них є небезпечним. У зв'язку з цим, в об'єктивному сенсі достовірно безпечним для речі є лише те, що визначене її природою. Небезпека, у свою чергу, тотожна антиприродному визначенню. У своїй особливості феномен «безпека» (як і «небезпека») виникає й існує як форма суб'єктного визначення [237].

До речі, щодо суб'єктного визначення деяких причин гальмування розвитку філософських засад безпеки: до середини 80-х років ХХ століття у вітчизняній науці традиційно розглядалася проблема захисту завоювань соціалізму, в якій домінував, як правило, військовий аспект, через що будь-які «філософські роздуми» на тему безпеки вважалися «недоцільними».

Зважаючи на такий стан речей, методологія, яка за часів індустріальної економіки традиційно застосовувалася для підтримки безпеки різних типів і класів, майже втратила свою актуальність. Тому сьогодні, в епоху інформаційної постіндустріальної економіки (яка докорінно відрізняється від індустріальної економіки) та за часів економіки знань, нагальною потребою є перехід на новий методологічний щабель - управління безпекою. Методологія управління безпекою має пронизувати всю вертикаль її об'єктів - від безпеки окремої людини до безпеки людства. Взаємозв'язок і взаємозалежність об'єктів безпеки показано на рис 1.3.

Рис. 1.3. Взаємозв'язок і взаємозалежність об'єктів безпеки

Не вдаючись до найменших подробиць щодо вибудовування взаємозв'язку і взаємозалежності об'єктів безпеки, показаних на рис. 1.3, повинні зауважити, що щільність та інтенсивність проявів взаємодії об'єктів безпеки можуть мати не лише послідовний, а й вибірковий характер.

Стисло прокоментуємо деякі з наведених на рис. 1.3 об'єктів безпеки. У цілому, сутність кожного об'єкта є прозорою. Акцентуємо увагу на тому факті, що безпеку особистості не слід плутати з особистою безпекою, оскільки безпека особистості є комплексним поняттям, розуміння якого може бути розтлумачене як у часі, так і у просторі, тоді як під особистою безпекою слід розуміти створення безпечних умов перебування особи впродовж певного проміжку часу в конкретно визначеному місці, наприклад, протягом перебування на робочому місці. Безпека колективу може розумітися досить широко - від безпеки родини до безпеки трудового колективу. Часові рамки забезпечення безпеки колективу є дуже розмитими - від тривалості трудової зміни (вкрай актуально, наприклад, для трудового колективу шахтарів) до всього життя (у випадку з родиною).

Безпека діяльності як об'єкт може породжувати низку термінологічних суперечок через ототожнення з поняттям безпеки бізнесу. Можливо, проведення глибокого компаративного аналізу цих двох понять має бути доцільним щодо розуміння їх сутності та розв'язання термінологічних суперечок, проте з'ясуємо лише наступне. Безпека діяльності є характеристикою умов будь-якої людської діяльності (наукової, фінансової, творчої тощо), убезпечених від руйнівного впливу екзогенних та ендогенних чинників. Натомість бізнес (звісно, якщо не трактувати як кальку з англійської business, що означає «справа»), у не примітивному розумінні, може являти собою підприємницьку діяльність, представлену складним утворенням сукупності видів діяльності - виробничої, фінансової, організаційної та ін. Тобто безпеку бізнесу можна розглядати як «вищу форму» безпеки діяльності. Однак слід зауважити, що інколи можна зустріти дещо спрощені тлумачення безпеки бізнесу, які стосуються лише питань фізичної охорони матеріальних і нематеріальних цінностей бізнесу та особистої безпеки його власників.

Формування конфігурації взаємозв'язків і взаємозалежностей об'єктів безпеки завжди залежить від набору інтересів певного об'єкта безпеки, які мають підлягати захисту та/або узгодженню з інтересами інших суб'єктів. Провідній ідеї дослідження щодо управління безпекою через узгодження інтересів будуть присвячені подальші роздуми, а поки що зупинимось на тому, що кожен об'єкт безпеки слід розглядати з позицій системотворення, вивчаючи його як окрему систему безпеки, кожна з яких утворює новий, а саме - вищий щабель у вертикалі таких систем.

Сучасний стан методологічних засад забезпечення ієрархії економічної безпеки не є досконалим, але накопичення знань, поява офіційних документів та методик щодо оцінки рівня економічної безпеки, наприклад [185], свідчать про надзвичайно високу актуальність та затребуваність розвитку як галузі знань, так і прикладних аспектів забезпечення економічної безпеки.

Безпека як загальнонаукова категорія пройшла певні етапи своєї еволюції і протягом ХХ століття, зрештою, трансформувались у царину досліджень економічної безпеки. Вертикаль таких досліджень пронизує всі рівні ієрархії - від глобального до індивідуального. Важливе місце в такій вертикалі належить Складено автором з використанням положень, викладених в [162].

26 дослідженням економічної безпеки підприємства, популярність яких останнім часом набирає обертів. Проте, перш ніж зануритися в дослідження економічної безпеки підприємства, маємо стисло розглянути кожен щабель вертикалі економічної безпеки.

Незважаючи на те, що масштаб глобальної безпеки є надвеликим, внаслідок чого такий системотворчий вид безпеки посідає найвищий рівень у зображеній ієрархії, найціннішим щаблем такої ієрархії, попри все, залишається її найнижчий рівень - індивідуальна безпека, тобто безпека окремої людини. Відомий російський письменник та історик М. М. Карамзін вважав особисту безпеку головною метою суспільного життя [119]. І це зрозуміло, оскільки придатність застосування кожного способу забезпечення будь-якого виду безпеки має завжди зіставлятися із цінністю людського життя. Таке зауваження є незайвим через те, що ієрархія системотворчих видів безпеки є великою і складною конструкцією, якій не завжди притаманні характеристики узгодженості та стійкості.

Висновок про хиткість ієрархії системотворчих видів безпеки ілюструє й еклектичність її теоретичного підґрунтя, хронологія формування якого в узагальненому виді є такою:

• 40-50-ті роки Хх століття - теорія класичного реалізму14 є підґрунтям парадигми національної безпеки, поява терміну «національні інтереси”, погляд на забезпечення безпеки держави шляхом захисту її національних інтересів;

• 60-ті роки ХХ століття - теорія плюралізму є підґрунтям парадигми регіональної безпеки, визнання того, що, окрім держав, на міжнародній арені існують інші впливові суб'єкти, діяльність яких15 є суттєвою щодо забезпечення регіональної і міжнародної безпеки;

• 70-ті роки ХХ століття - використання ідей марксизму є підґрунтям парадигми глобальної безпеки, забезпечення якої спиралося на експлуатацію слабких держав сильними шляхом контролю над корисними ресурсами;

• 90-ті роки Хх століття - теорія соціального конструктивізму є підґрунтям парадигми універсальної безпеки. Прихильники цієї парадигми почали порушувати питання про природу безпе- Наприклад, ООН і її різні програми почали впливати на політику в сфері регіональної і міжнародної безпеки, які іноді суперечили національній безпеці. ки у світі; поглиблення досліджень у галузі безпеки, відмову від примату воєнних загроз безпеці, започаткували появу терміну «безпека людини» та висунули ідеї щодо можливого неспівпадання думок громадян країни про безпеку з думками державотворців.

Своєрідний екскурс по щаблях вертикалі безпеки здійснено у числених працях професора Г. А. Пастернак-Таранушенка [213, 214]. Головні положення екскурсу зводяться до такого. «Забезпечення безпеки України сьогодні побудоване на реагуванні на відхилення від безпечних рівнів. Тобто лише утворення аномалії спонукає до дій тих, хто займається забезпеченням безпеки. Такий метод призводить до втрати можливості своєчасного реагування, держава існує лише завдяки значній інерції. Це пасивне забезпечення безпеки. Вочевидь, така система є занадто небезпечною передусім для її основного, але найслабшого елементу - громадянина. Адже суспільство страждає у значно слабшій формі через те, що постраждала лише деяка його частина. Держава як виконавчий механізм суспільства також страждає від негараздів окремої людини менше за цю людину. Країна - поєднання території з населенням - сприймає зазначене погіршення ще з меншою чутливістю. Меншою навіть, ніж регіон, який за певних умов є відокремленою частиною країни - адже населення регіону менше населення країни за кількістю, тому негаразди окремої людини для регіону є більш болючішими» [213].

Ієрархія системотворчих видів безпеки покликана одночасно бути і продуцентом, і гарантом захисту інтересів об'єктів кожного системотворчого виду безпеки. Проте захист інтересів об'єктів безпеки, починаючи вже з другого рівня цієї ієрархії, може містити у собі потенційні загрози для того чи іншого об'єкта безпеки внаслідок зниження рівня його самоідентифікації.

В умовах глобалізації питання самоідентифікації багатьох країн постає дуже гостро, внаслідок чого погіршується не лише стан безпеки самих країн, але й відбувається «розгойдування» систем міжнародної безпеки. З точки зору [355], система міжнародної безпеки, перш за все, означає підтримання миру [355, с. 149]. Концепція міжнародної безпеки, як її бачили І. Кант, В. Вільсон та М. Вігт, спирається на розширене тлумачення безпеки, котре означає «уникнення групування держав у ворожі табори та відмову від проведення таких ліній поділу, які б ущемляли інтереси будь-якої країни» [379, с. 12]. На відміну від оборони, така безпека спрямована проти агресивних дій країн і націлена на утворення надійніших безпекових гарантій, ніж у разі з обороною.

Сучасна архітектура безпеки, на думку О. Семенюк, характеризується з одного боку зникненням двополюсного поділу світу, із іншого - глобалізацією світових процесів. Останнє передбачає нівелювання ролі кордонів на шляху міжлюдських, інформаційних, економічних обмінів на планеті. Окрім, безумовно, позитивного впливу цих процесів на розвиток світового господарства, транспарентність кордонів відкриває також шлях вільному поширенню різного роду загроз, внаслідок чого сучасні міжнародні системи безпеки не в змозі покладатися на державні кордони як засоби стримування загроз чи локалізації їх джерел в окремих регіонах планети [242].

Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також урахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародної безпеки [189, с. 9].

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце у структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світового порядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Однією із найсучасніших та водночас найжахливіших загроз глобальній безпеці є активізація використання інформаційної зброї. Інформаційна зброя - це комплекс технічних та інших заходів, методів і технологій, спрямованих на встановлення контролю над інформаційними структурами потенційного противника, втручання у роботу його систем управління, інформаційних мереж та комунікацій з метою знищення або модифікації даних, дезінформації, поширення інформації спеціального призначення у системах формування громадської думки і прийняття рішень, а також як сукупність засобів впливу на свідомість і психологічний стан політичних і військових структур, спецслужб і населення для протидії можливим інформаційним впливам іншої сторони [189, с. 14-15].

Найважливішими міжнародно-правовими актами, що стосуються інституту міжнародної економічної безпеки, є такі: «Відмова від примусових економічних заходів» (резолюція IV сесії ЮНКТАД, 1983 р.); «Економічні заходи як засіб політичного та економічного примусу стосовно країн, що розвиваються» (резолюція 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1983 p.); «Про заходи зміцнення довір'я в міжнародних економічних відносинах» (резолюція 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1984 p.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1985 p.); «Міжнародна економічна безпека» (резолюція 42-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1987 p.). До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

Міжнародна безпека розглядається Центром політичних досліджень Росії (ПИР-Центр - рос.) [334] як інтегрований показник стану сучасного світу з погляду наявності чи відсутності загроз фізичній безпеці й економічному благополуччю громадян планети. Величина цього показника відбита в iSi (international Security index - індекс міжнароної безпеки) й оцінюється з погляду масштабності загроз, тривалості їх дії і вірогідності ескалації. При обчисленні iSi враховані як військові, так і невоєнні чинники, які, зокрема, впливають і на економічну безпеку, хоча головним призначенням індексу є встановлення рівня міжнародної безпеки у військовій, політичній, економічній, екологічній сферах та враховує чинник дії недержавних суб'єктів (зокрема, терористичної діяльності). Головними характеристиками iSi є універсальність, стійкість і наочність. В індексі iSi в концентрованій формі знайшла відображення велика кількість чинників, які безпосередньо впливають на міжнародну безпеку, до числа яких належать: загроза загальної ядерної війни, кількість і інтенсивність локальних конфліктів, рівень політичних стосунків між окремими країнами і міжнародними організаціями, інтенсивність і масштаб терористичної діяльності, стабільність світової економіки і загроза з боку техногенних катастроф і епідемій [334].

Розрахунок iSi, починаючи з липня 2006 р., здійснюється на щомісячній основі. Зростання чи падіння його абсолютного значення показує, які тенденції у сфері міжнародної безпеки переважали у світі за минулий період, яка була їх спрямованість і глибина. Підсумовування названих балів дає базове значення iSi, яке показує, наскільки міжнародна ситуація, що складалася на момент оцінки, з погляду безпеки відмітна від «ідеального» стану, коли будь-які загрози відсутні взагалі [334].

У 2009 році базове значення іШі становило 3195 пунктів, в 2010-му - 3228 пунктів. У 2011 році воно дорівнювало 3284 пунктам, в 2012 році становило 3115, а в 2013-му - 3145. Нове базове значення, яке встановлюється на 2014 рік, склало 3205 пунктів, перевищивши на 60 пунктів річний показник 2013-го (із 4210 максимально можливих пунктів, які відповідають ідеальному рівню міжнародної безпеки), причому, як відзначають фахівці Центру політичних досліджень Росії, позитивно на клімат безпеки вплинула політична стабілізація в Україні, однак число негативних подій у світі суттєво стримує рівень міжнародної безпеки, не сприяючи тим самим підтриманню стійкості ієрархії систе- мотворчих видів безпеки [334]. Начебто світ ставав безпечнішим, але станом на 1 грудня 2014 року цей індекс «впав» до 2773 пунктів, проте реальність чи то якість такого індексу, як бачимо, є не- співставно небезпечнішою.

Як категорія політичної науки, безпека відображає зв'язок національноїУ деяких країнах, зокрема в Україні, спостерігається трибічний зв'язок «регіональна безпека - національна безпека - міжнародна безпека» - прим. авт. та міжнародної безпеки, спираючись на суспільні стосунки і суспільну свідомість, інститути суспільства і їх діяльність, які забезпечують реалізацію національних інтересів у конкретних історичних обставинах. Метою співіснування країн у глобальному просторі є узгодження їх інтересів. Навіть враховуючи неоднозначне ставлення світової спільноти до процесів глобалізації, все частіше об'єднавчі ідеї країн стають не плацдармом для реалізації національних амбіцій, а полем вирішення питань зі збереження національних інтересів, через що нинішня ситуація у глобальному економічному просторі суттєво відрізняється від ситуації повоєнного світу в ХХ ст., коли країни об'єднувалися заради порятунку, а не процвітання на основі домінування. Тому сучасними політологічною та геополітичною опорами міжнародної та національної безпеки слід вважати реальні суб'єкти - державні та недержавні організації, роль кожної з яких є з'ясованою, механізми взаємодії - побудованими, а міра відповідальності - визначеною. Низку головних інституцій, що опікуються питаннями міжнародної та національної безпеки деяких країн, наведено у додатку.

Так, сучасним інституційним проявом глобальної безпеки вважається Організація Об'єднаних Націй (ООН). Рада Безпеки ООН несе основну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. До числа міжнародних політично-військових гарантів свободи й безпеки всіх своїх членів в Європі та Північній Америці належить НАТО. Ставлення широких верств населення до діяльності НАТО в Україні є неоднозначним, попри це в рамках співробітництва України з НАТО в економічній сфері реалізується низка важливих ініціатив та програм. Зокрема, важливою складовою економічного співробітництва України з НАТО є діяльність Робочої групи відкритого складу з питань економічної безпеки, у ході щорічних засідань якої обговорюється низка теоретичних і практичних питань з економічної безпеки й розглядаються концептуальні засади її забезпечення в рамках загальної безпеки держави.

В Європі головною інституцією з безпеки є Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Сучасна архітектура європейської безпеки, пройшовши тривалий шлях свого формування й розвитку, сьогодні є інтегрованою конструкцією, побудованою на різних історичних типах систем міжнародних відносин і охоплює практично будь-які сфери міжнародного життя - політичну, військову, соціальну, економічну, екологічну, інформаційну тощо. Україна є учасницею ОБСЄ з 1992 року і від того часу бере активну участь у роботі всіх колективних керівних органів ОБСЄ, до числа яких належать саміти держав-учасниць ОБСЄ, засідання Ради міністрів та Постійної ради ОБСЄ. Здійснюючи таку діяльність, Україна активно співпрацює з Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ), Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.

До речі, цікавими та вкрай неоднозначними є питання щодо висвітлення проблем безпеки у засобах масової інформації. Популярним виданням з висвітлення питань безпеки є спеціальне щоквартальне видання Іпіегnational Security («Міжнародна безпека»), яке видається у США. Не меншу зацікавленість фахівців може викликати Щорічник SIPRI «Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека», який готується Стокгольмським інститутом досліджень проблем миру (SIPRI - англ. Stockholm International Peace Research Institute18). Публікація видається з 1969 р. з метою ознайомлення фахівців і громадськості з подіями, явищами і тенденціями у сфері міжнародної безпеки, насампе- Ця установа є незалежним міжнародним інститутом з досліджень проблем миру і конфліктів, перш за все, з питань контролю над озброєннями і роззброєннями.

ред - у її військово-політичних і військово-економічних аспектах. В Україні «Щорічник SIPRI» з 2000 р. розповсюджується Центром Разумкова серед урядових і парламентських структур, для центральних органів влади, провідних вузів, публічних бібліотек обсягом близько 1 000 примірників щороку. З того ж часу Український центр економічних і політичних досліджень (нині - Центр Разумкова) розпочав^ видання власного журналу «Національна безпека і оборона». Його назва досить точно відображає тематику досліджень Центру Разумкова - це політичні, економічні, соціальні, воєнні, екологічні, інформаційні та інші аспекти національної безпеки України.

Стисло характеризуючи державні інституції з питань безпеки, слід зазначити, що діяльність служб безпеки, які є державними силовими структурами, спрямована на запобігання та усунення загроз інтересам держави, народу країни, тобто має сприяти забезпеченню національної безпеки. Ідея національної безпеки є похідною від сукупності ідей національних інтересів, а, отже, передусім має забезпечувати їх захист. Приналежність кожної силової структури до певної країни, в Україні це СБУ, у Росії - ФСБ, у США - ФБР, зумовлює наявність певних відбитків щодо національних особливостей забезпечення безпеки держави.

Досліджуючи історичні засади державотворення, М. М. Карамзін вважав, що «... перше добро державне є безпека» [119]. На думку Г.А. Пастернак-Таранушенко, яку, зокрема, від висловлює у [213], «... царина безпеки, яку ми називаємо «національною», складається із трьох елементів - військової, економічної та політичної, хоча, природно, між ними немає чіткої межі. Війни точаться за досягнення економічних, політичних або військових інтересів». Власне, Г. А. Пастернак-Таранушенко є одним з тих, хто стояв біля витоків української науки про економічну безпеку. Виступаючи знавцем екосестейтуЕкосестейт - транслітерація англ. ecosestate, що є скороченням від “economic security of state” і перекладається як економічна безпека держави., тобто природних зв'язків між економічною безпекою особи, родини, угруповання, регіону та держави, проф. Г. А. Пастернак-Таранушенко наголошував на тому, що такі зв'язки мають вивчатися за принципом від простого до складного, зважаючи на те, що екосестейт є дуже молодою наукою, якій немає ще й 20 років (для порівняння: математика налічує понад 3000 років, приблизно стільки ж - механіка, соціологія - понад 150 років) [212].

Дослідження національної безпеки в розвинутих країнах проводяться, починаючи з 80-х років XX ст. Вагомим є внесок у розробку питань національної безпеки таких американських учених-реалістів, як X. Моргентау, Дж. Кеннан та Р. Осгоот, докладний аналіз робіт яких проведено в [79].

Донедавна, а саме до початку світової фінансової кризи, США, Великобританія, Німеччина формували свої стратегії економічної безпеки на надлишкових, перш за все, фінансових ресурсах, що давало їм змогу без загрози для реалізації економічних інтересів виокремлювати та убезпечувати зони господарювання з підвищеним рівнем економічного ризику, забезпечуючи цим умови для стратегічної, перспективної самодостатності і конкурентоспроможності.

Офіційні державні документи України визначають національну безпеку України аналогічно поширеному серед українських науковців визначенню політичної безпеки. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, яка діяла з 1996 по 2003 рр., визначала національну безпеку України як «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз» [141, с. 85]. Чинний з липня 2003 р. Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає національну безпеку як «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам» [10І, с. 3].

Головними документами, які визначають проблеми національної безпеки України, є Конституція України [138], а також Закон «Про основи національної безпеки України». Конституція України наголошує на пріоритетності забезпечення безпеки держави та в загальних рисах розподіляє повноваження у цій сфері між владними органами держави: захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу (стаття 17) [138, с. 3]. У свою чергу, сучасний Закон України «Про основи національної безпеки України» із змінами і доповненнями чи не найшир- ше серед багатьох країн світу розтлумачує основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності [101, с. 3].

Порівняльний аналіз Концепції національної безпеки України і Національної стратегії безпеки США є підтвердженням цієї тези. Стратегія національної безпеки США відбиває проведену американським урядом глобальну політику і спирається на унікальні ресурсні можливості Сполучених Штатів. Ця політика спрямована на протидію стратегічним загрозам пануючому положенню США у світі і носить переважно довгостроковий характер. Первісно Концепція національної безпеки України приймалася в умовах системної кризи, і тому орієнтована на збереження стійкості соціально-економічної системи країни та підтримку її конкурентоспроможності, тобто вимушено зосереджена на загрозах короткострокового плану. Звичайно, деякі типи загроз можуть бути актуальними для обох держав, але мати різну гостроту.

Існує ряд причин, через які у Концепції національної безпеки України не були відображені стратегічні напрями та шляхи забезпечення економічної безпеки. Це пов'язано як з об'єктивною необхідністю вирішувати життєво важливі короткострокові завдання, залишаючи при цьому вирішення стратегічних завдань на наступні періоди, так і з меншим (перш за все, за тривалістю) досвідом українського екосестейту порівняно з американським. Проте, в проекті нової редакції Стратегії національної безпеки України, розробленій інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, чітко зазначені такі цілі: «мінімізація загроз державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності України у межах державного кордону, визнаного міжнародним правом; набуття нової якості економічного і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та її майбутнього як демократичної, правової, соціальної європейської держави»

Порівняння варіантів нормативно-законодавчого закріплення визначень національної безпеки робить очевидним той факт, що кожне визначення здебільшого зорієнтоване на здійснення захисних функцій державного управління, однак «захисні акценти» можуть бути розставлені по-різному. Для порівняння таких варіантів наведемо ще один приклад. Самобутнім та таким, що відбиває ментальні особливості й національний колорит, є розуміння національної безпеки Грузії, яке пов'язується з непохитною волею громадян цієї країни щодо затвердження демократичного суспільного устрою, державної незалежності, мирних стосунків з іншими народами, створення соціально-правової держави і вільної економіки, забезпечення загальних прав і свобод людини.

У сучасних умовах розвитку українського суспільства, за наявності економічної та політичної кризи в державі, з відчутним впливом процесів глобалізації та євроінтеграції, актуалізується проблема збереження духовно-релігійної, культурної та громадянської самоідентифікації українського народу. Така самоіден- тифікація є неможливою без універсальної системи цінностей, яка спирається на вищі духовні та моральні засади. Крім того, духовні цінності, функціонуючи як специфічні сенсоутворюючі джерела існування людини та серцевина механізму самоорганізації безпеки суспільства, набувають значення важливого чинника соціально-політичної стабільності держави та стають провідними критеріями її сталого просування. Одночасно із цим держава повинна забезпечити своїм громадянам право і можливість задовольняти свої духовні потреби на умовах рівності для всіх соціальних, національних, конфесійних груп населення [293].

Закон України «Про основи національної безпеки України» чітко вказує на релігійний аспект загроз національним інтересам і національній безпеці України (ст. 7) та основні напрями державної політики щодо національної безпеки (ст. 8) [101]. Як вважають деякі вчені [293], одним із шляхів виходу людства з глобальної кризи є передусім створення духовних засад, які забезпечували б усталеність і безпеку суспільного розвитку, переорієнтацію свідомості з утилітарних, споживацьких на вищі ціннісні основи, актуалізацію екологічних імперативів і повернення до духовних витоків.

Інколи думки науковців не співпадають з офіційним тлумаченням національної безпеки. Так, професор В. А. Труханов [272] пропонує розглядати національну безпеку Росії як захист національного буття через реалізацію інтересів, цінностей і цілей. У зв'язку із чим, автор відзначає, що національна безпека - це не просто абстрактна наукова категорія, про сутність якої можна сперечатися до безкінечності. У геополітичних, економічних, екологічних, соціальних умовах, що склалися, національна безпека повинна стати світоглядом усього російського суспільства. Від цього залежить його виживання. Під світоглядом національної безпеки професор В. А. Труханов розуміє систему поглядів на національну безпеку і місце в ній людини, на ставлення людини і суспільства до небезпек, загроз і викликів національній безпеці, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації в загальній системі безпеки [272].

Така позиція автора є цікавою не лише з точки зору глибинного сенсу, а й із точки зору сполучної ланки між національною та індивідуальною безпекою. Безпека людини - це можливість доступу до різних видів благ та можливість вибору (альтернативи) при реалізації своїх потреб та інтересів, а також впевненість у наявності таких можливостей у майбутньому. Загрозою безпеці людини є позбавлення таких можливостей у різних формах прояву та способах дії. Так, низька якість життєзабезпечення людини та суспільства, які характеризуються як бідність або відсутність достатку, визначається не кількістю благ, а можливістю людей отримати до них доступ.