Фінансово-господарська діяльність ТОВ "Чернівці Поліхімбуд"

Реорганізація шляхом приєднання проходить етапи:

прийняття рішення про реорганізацію;

укладення угоди про умови приєднання;

перевірка фінансово - господарської діяльності та оцінка вартості підприємств, які підлягають реорганізації;

обмін корпоративних прав підприємств, що приєднуються на письмові зобов'язання про видачу відповідної кількості корпоративних прав реорганізованого підприємства;

прийняття рішення загальними зборами підприємства, до якого здійснюється приєднання, про внесення відповідних змін до статуту та державна реєстрація цих змін;

обмін письмових зобов'язань на корпоративні права підприємства, до якого здійснюється приєднання; складання та підписання передатних балансів між підприємствами - попередниками та правонаступником;

виключення підприємств, що були приєднанні з держаного реєстру.

Поглинання відбувається шляхом викупу корпоративних прав однієї компанії іншою великою компанією, тобто при цьому утворення нового підприємства не відбувається, але припиняє свою діяльність інша компанія акції якої викуплені і вносить відповідний запис до державного реєстру підприємств, і вона діє в новій компанії як дочірня або взагалі втрачає будь-яку самостійність.

Одним із видів подрібнення є поділ, він відбувається таким чином:

укладається угода між засновниками про поділ;

аналіз діяльності підприємства і інвентаризації;

обмін корпоративними правами;

прийняття засновницькими зборами кожного підприємства рішення про

створення;

державна реєстрація;

складання перерозподільних балансів;

виключення з реєстру підприємства, що поділилося.

Виділення відбувається майже так само як і поділ, але виключення з реєстру підприємства з якого виділяється нове підприємство не відбувається, воно тільки зменшується у розмірах і включається до реєстру нове підприємство.

При утворенні юрособи шляхом реорганізації слід враховувати, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юрособи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу). Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює держреєстрацію, за місцем держреєстрації юрособи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юрособи-правонаступника.

Документом, який підтверджує розмір статутного фонду (капіталу) госпсуб'єкта, створеного в результаті реорганізації шляхом перетворення, може бути передавальний акт. Розмір статутного капіталу товариства на момент його створення не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Отже, в даній темі ми розглянули особливості реорганізації, яка на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не проводилась.

8. Фінансове інвестування підприємства

Одним з найважливіших завдань фінансових служб на підприємстві є визначення найефективніших напрямів вкладення залученого капіталу. Загалом інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Досить часто під інвестиціями розуміють лише довгострокові вкладення підприємств з метою отримання прибутку. Хоча залучений капітал може бути інвестований як у необоротні, так і в оборотні активи. Приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший об'єкт інвестицій, потенційні інвестори повинні визначитися з такими основними питаннями:

1) цілі інвестування;

2) сума коштів, яку вони можуть інвестувати;

3) строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення;

4) собівартість окремого об'єкта інвестицій;

5) сума доходів (процентів, дивідендів), на яку вони можуть розраховувати, вклавши кошти в об'єкт інвестицій;

6) можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу;

7) ризики, пов'язані з інвестуванням;

8) ліквідність фінансових інвестицій, тобто швидкість і спроможність їх трансформації у грошові кошти.

Інвестиції здебільшого класифікуються за такими ознаками:

об'єктами вкладення (фінансові та реальні);

строками інвестування (короткострокові, довгострокові);

характером участі в інвестиційному процесі (прямі, непрямі).

Рис. 8.1 - Класифікація інвестицій за об'єктами вкладень

дивідендний політика інвестиція підприємство



Види інвестицій у розрізі об'єктів вкладень характеризує рис. 8.1. Діяльність фінансиста зосереджена переважно на управлінні фінансовими інвестиціями. Під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (процентів, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Для успішної реалізації підприємствами інвестиційних проектів доцільно впроваджувати так званий інвестиційний контролінг, який включає планування інвестицій, узгодження та затвердження інвестиційних проектів, супроводження проектів і поточне рапортування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.

Інвестиційна діяльність характеризується особливостями:

? інвестиційна діяльність є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства;

? обсяги інвестиційної діяльності підприємства є головним виміром темпів його економічного розвитку;

? має підпорядкований характер стосовно операційної діяльності;

? нерівномірність обсягів по окремих періодах;

? форми та методи інвестиційної діяльності менше залежать від галузевих особливостей підприємств ніж його операційна діяльність;

? притаманні свої види специфічних ризиків;

? між інвестиційними затратами та отриманням інвестиційного прибутку проходить тривалий період часу.

Інвестиційний портфель - це сукупність різних цінних паперів інструментів для укладання коштів відповідно із стратегічними цілями інвестора.

З залежності від мети інвестиційної діяльності інвестиційний портфель поділяється:

? портфель росту: передбачає орієнтацію інвестора на збільшення його ринкової вартості, шляхом включення фінансових інструментів ринкова ціна яких постійно зростає;

? портфель доходу: формується за рахунок цінних паперів, які забезпечують інвесторам високі поточні доходи;

? портфель мінімальних ризиків: формується за рахунок тих фінансових інструментів, які в першу чергу забезпечують надійний інфляційний захист і високу ліквідність при не високому рівні доходу.

Управління інвестиційним портфелем повинно базуватися на принципах:

? інвестиційний портфель повинен відповідати наявним фінансовим ресурсам;

? оперативне управління портфелем повинно базуватися на принципі забезпеченості його керованості;

? тактичне управління інвестиційним портфелем повинно здійснюватися з урахуванням стратегічних цільових орієнтирів: мінімізація фінансових ресурсів, рівня якості цінних паперів, лімітів цінних паперів за термінами погашення;

? обґрунтування доцільності фінансових інвестицій, фінансовий менеджер повинен враховувати не лише їх дохідність, але і здатність зворотного перетворення в готові засоби платежу.

Види управління інвестиційними портфелем:

1. Самостійне: застосовується при високому рівні кваліфікації спеціалістів підприємства і при їх достатній інформованості про кон'юнктуру фондового ринку.

2. Довірче: передача інвестиційному фондові та трасовим компаніям, банкам ряду управлінських функцій: здійснення розрахунків по ЦП; їх зберігання; посередництво при заставі; ведення обліку і представництво інтересів підприємства на загальних зборах.

Управління портфелем повинно передбачати:

? збереження у портфелі найбільш дохідних і ліквідних інструментів;

? використання отриманих доходів від інвестиційної діяльності для відшкодування поточних витрат;

? реінвестування частини чистого прибутку в нові цінні папери та реальні проекти.

Фінансові вкладення можуть бути довго- і короткострокові. Розрізняють також вкладення у корпоративні права інших підприємств і вкладення в боргові фінансові інструменти тощо.

До основних цілей здійснення фінансових інвестицій підприємств належать:

одержання прибутку (як правило, довгострокові фінансові інвестиції);

поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т.ч. з метою його ліквідації;

створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

поліпшення фінансово-господарських зв'язків з постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Доходи, отримані підприємством від здійснення фінансових інвестицій, відображаються у звіті про фінансові результати за такими позиціями: дохід від участі в капіталі; інші фінансові доходи; інші доходи. Витрати та збитки від фінансових інвестицій у звіті про фінансові результати відображаються за статтями: втрати від участі в капіталі; інші витрати.

Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів). У балансі поточні фінансові інвестиції відображаються в складі оборотних активів підприємства за статтею «Поточні фінансові інвестиції». Необхідно відмітити, що на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» у досліджених роках відсутні як довгострокові, так і поточні фінансові інвестиції, що видно в Балансі підприємства (додаток 11).

До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів. Реальні інвестиції бувають наступних видів:

- інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;

- інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;

- валові інвестиції - як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.

Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби.

Інвестиції в основні засоби включають:

- придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;

- модернізація діючого обладнання;

- будівництво і реконструкція будівель та споруд;

- технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;

- нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.

Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:

- нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

- нових та додаткових запасів готової продукції;

- збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв'язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це - активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки. Це, перш за все:

- матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп'ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень;

- оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства;

- ліцензії та технології;

- навчання персоналу.

Супутніми інвестиціями є:

- вкладення в об'єкти, пов'язані територіально та функціонально з прямим об'єктом:

- вкладення в об'єкти, безпосередньо технологічно не пов'язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під'їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.);

- вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.

Отже на ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» відсутні капітальні та фінансові інвестиції.



9. Оцінювання вартості підприємства

Вартість бізнесу - це вартість діючого підприємства або вартість 100% корпоративних прав у діловому підприємстві. Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в основному у таких випадках:

під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у підприємство, у тому числі здійснення операцій поглинання чи приєднання;

у ході реорганізації підприємства (мета оцінки - визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав);

у разі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метою визначення вартості ліквідаційної маси);

у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки - визначення реальної ціни продажу майна);

у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (мета оцінки - визначити реальну вартість кредитного забезпечення);

у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінка вартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації);

під час приватизації державних підприємств (метою оцінки є визначення початкової ціни продажу об'єкта приватизації).

Оцінка вартості підприємства, його майна належить до найскладніших питань фінансів підприємств. Особливо відзначаються оцінка вартості підприємства як цілісного майнового комплексу та оцінка корпоративних прав суб'єкта господарювання, якщо дані права не котируються на біржі. Хоча вартість підприємства інколи може дорівнювати ринковій вартості його активів, слід розуміти, що ці поняття є різними. У першому випадку йдеться про вартість, що може бути створена у результаті функціонування бізнесу. Оцінка підприємства здійснюється, як правило, на базі ринкової вартості - ймовірності суми грошей, за яку можливі купівля-продаж об'єкта оцінки на ринку.

Організаційне, методичне та практичне забезпечення проведення оцінки вартості підприємств здійснюють особи, що займаються професійною оцінною діяльністю - оцінювачі та суб'єкти оцінної діяльності.

З метою правильної організації роботи щодо оцінки вартості майна необхідно дотримуватися певної послідовності дій та вибрати найоптимальнішу для конкретного об'єкта методику оцінки. В загальному вигляді оцінка вартості підприємства включає такі етапи:

1. Укладання договору на проведення оцінки вартості підприємства.

2. Збір вихідної інформації про об'єкт оцінки.

3. Вибір та обґрунтування методології оцінки.

4. Застосування методичних підходів, методів та оцінних процедур.

5. Проведення аудиторської перевірки та інвентаризації майна (якщо це передбачено законодавством чи обраним методологічним підходом).

6. Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів і методів оцінки.

7. Складання звіту про оцінку підприємства та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки.

8. Затвердження результатів оцінки. Звіт про експертну оцінки та висновки щодо вартості підприємства затверджують особи, які є замовниками оцінки.

9. Рецензування звіту про оцінку.

Звіт про оцінку є документом, що містить висновки щодо його вартості та підтверджує виконані оцінювачем процедури з оцінки підприємства. Вимоги до змісту звіту, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна.

Звіт про оцінку повинен містити такі основні позиції:

опис об'єкта оцінки;

відомості про мету оцінки та обґрунтування відповідної бази оцінки;

перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;

викладення всіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;

опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних під час виконання оцінки;

висновки щодо найефективнішого використання об'єкта оцінки;

викладення змісту використаних методичних підходів, методів та оцінних процедур;

розрахунки, на основі яких зроблено висновок про вартість об'єкта оцінки;

висновок про вартість об'єкта оцінки;

додатки, що включають копії всіх необхідних документів, а також інші інформаційні джерела, які роз'яснюють та підтверджують припущення і проведені розрахунки;

терміни дії звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки.

Висновок про вартість об'єкта оцінки повинен містити інформацію про замовника оцінки та виконання звіту про оцінку; назву об'єкта оцінки, його коротку характеристику; зазначення мети та дати оцінки; вказівку про вид вартості та її величину; посилання на використані методичні підходи.

Звіт та висновок підписуються оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оцінної діяльності.

До основних принципів, яких слід дотримуватися при здійсненні оцінки вартості підприємства слід віднести такі:

принцип заміщення: покупець не заплатить за об'єкт більше, ніж існуюча мінімальна ціна за майно з аналогічною користю;

принцип корисності: об'єкт має вартість лише тоді, коли він є корисним для потенційного власника (корисність може бути пов'язана з очікуванням майбутніх доходів чи інших вигід);

принцип очікування: інвестор, плануючи вкладати кошти в об'єкт сьогодні, очікує отримати грошові доходи від об'єкта в майбутньому;

принцип змін вартості: вартість об'єкта оцінки постійно змінюється в результаті зміни внутрішнього стану та дії зовнішніх факторів;

принцип ефективного використання: з усіх можливих варіантів експлуатації об'єкта обирається той, що забезпечує найефективніше використання його функціональних характеристик, а отже, приносить найбільшу вартість;

принцип розумної обережності оцінок: необхідність використання різних методів оцінки та порівняння показників вартості, отриманих у результаті застосування альтернативних методів.

З метою вироблення уніфікованих підходів до методології та порядку проведення оцінювання в 1981 р. був створений Міжнародний комітет зі стандартів оцінки вартості майна. Ним було розроблено ряд стандартів оцінювання. Вітчизняним законодавством при оцінці вартості майна та підприємства в цілому рекомендовано керуватися Законом України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні», методикою оцінки вартості майна під час приватизації, положеннями (національними стандартами) експертної оцінки, нормативними актами Фонду державного майна.

Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання моделі середньозваженої вартості капіталу:

(9.1)



де - очікувана ставка вартості власного капіталу;

- очікувана ставка вартості позичкового капіталу;

К - сума капіталу підприємства;

ВК - сума власного капіталу;

ПК - сума позичкового капіталу.

СВК = 29,039

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують капіталодавці (власники та кредитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів.

Очікувана ставка вартості позичкового капіталу визначається на основі аналізу фінансових відносин підприємства з його кредиторами і включає всі витрати, пов'язані із залученням позичкового капіталу. В нашому випадку ця ставка відповідатиме кредитній ставці, за якою підприємство може залучити) кредити. Методика розрахунку вартості власного капіталу була розглянута нами в темі 3.

В контексті оцінки вартості підприємства особливе значення показника середньозваженої вартості капіталу полягає в тому, що він може використовуватися як ставка дисконтування для приведення майбутніх доходів до теперішньої вартості.

У літературі, присвяченій питанням оцінки вартості підприємств, згадується значна кількість методів і способів такої оцінки. Окремі методи мають ряд модифікацій і різновидів, що створює додаткові складності при їх ідентифікації та використанні. Найбільшого поширення дістали три методичні підходи до оцінки вартості підприємства:

заснований на оцінці потенційних доходів підприємства;

майновий (витратний);

ринковий.

У рамках цих підходів розрізняють окремі методи оцінки. Всі вони є рівнозначними за своєю важливістю.

1. Дохідний підхід в оцінці вартості підприємства. Оцінка вартості підприємства з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами підприємства. В основі підходу лежить теза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю підприємства передусім є отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи:

дисконтування грошових потоків (дисконтування Cash-flow);

визначення капіталізованої вартості доходів.

Метод дисконтування грошових потоків побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього грошового потоку оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів.

Згідно з методом дисконтування грошових потоків вартість об'єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов'язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Надлишкові активи - це активи підприємства, що в даний час не використовуються ним для отримання фінансового результату та застосування яких на даному підприємстві у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним. На ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» таких активів немає.

Дискусійним є питання врахування при визначенні вартості підприємства його зобов'язань. При цьому виокремлюють два підходи: Entity (брутто-вартість - на базі сукупного капіталу) та Equity (нетто-вартість - на базі власного капіталу). Здебільшого, якщо структура капіталу підприємства є задовільною і воно не перевантажене боргами, використовують брутто-підхід. Оскільки в структурі капіталу підприємства переважає саме власний капітал, то ми використаємо брутто-підхід.

Отже, застосувавши ставку дисконтування до прогнозної суми чистого грошового потоку за окремі періоди, отримаємо вартість підприємства (брутто). Різниця між цією вартістю та сумою позичкового капіталу відповідає чистій вартості підприємства (нетто) або загальній сумі власного капіталу за ринковою вартістю. Ринкова ж вартість власного капіталу дорівнює ринковій ціні корпоративних прав оцінюваного підприємства, тобто ціні, за яку його можна продати.

Для здійснення розрахунків цим методом слід визначитися з чотирма базовими величинами:

1. Часовий горизонт, на який поширюватимуться розрахунки (прогнозний період) - рік.

2. Обсяг грошових потоків у розрізі окремих прогнозних періодів.

3. Ставка дисконтування, яку слід використовувати для приведення майбутніх грошових потоків до теперішньої вартості.

4. Залишкова вартість підприємства.

Алгоритм розрахунку вартості підприємства (нетто) методом дисконтування доходу можна уявити в такому вигляді:

ВПн = ? FCFt/(1+r)t+ЗВП/(1+r)+НА-ПК, (9.2)

де ВПн - чиста (нетто) вартість підприємства на дату оцінки;

ВГП - сумарна величина операційного та інвестиційного грошового потоку в періоді t; ЗВП - залишкова вартість підприємства в періоді n;

НА - надлишкові активи;

r - коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування (r = СВК/100).

Метод капіталізації доходів досить часто застосовується з метою перевірки достовірності оцінки, проведеної за методом капіталізації доходів. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовувати формулу так званої довічної ренти:

(9.3)

де вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;

ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).

У контексті капіталізації доходів під поняттям «доходи» розуміють грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Ставка капіталізації - дільник (як правило, у формі процента), який використовується для переведення доходу у вартість.

2. Майновий (витратний) підхід. Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства. Оцінка вартості підприємства на базі активів заснована на так званому принципі субституції, згідно з яким вартість активу не повинна перевищувати ціни заміщення всіх його складових. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

метод розрахунку чистих активів;

розрахунок ліквідаційної вартості.

Зупинимося детальніше на характеристиці витратного підходу. В його основу покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за об'єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об'єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Первісна вартість активів - це вартість окремих об'єктів активів, за якою вони були зараховані на баланс підприємства; включає суму витрат, пов'язаних з виготовленням, придбанням, доставкою, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням активів.

Відновна вартість - це вартість відтворення об'єкта оцінки на дату оцінки. Вона визначається шляхом множення первісної вартості активів на коефіцієнт індексації. Враховуючи те, що з часом активи поступово втрачають споживчу вартість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морального зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних і нематеріальних активів характеризується їх залишковою вартістю, що визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу. Вартість підприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов'язань.

Оцінимо вартість ТОВ «Чернівці поліхімбуд» за допомогою витратного методу.

Вп = ?А - ?З = 2352 - 226 = 2126 тис. грн.

отже, бачимо, що на кінець звітного періоду вартість даного підприємства за витратним методом становила 2126 тис. грн. У попередньому періоді вартість підприємства становила 1762 тис. грн. Отже, вартість підприємства у звітному періоді зросла на 364 тис. грн. за рахунок збільшення значно власного капіталу та поточних зобов'язань.

3. Оцінка вартості підприємства на основі ринкового підходу. Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об'єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самих економічних чинників. Для з'ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об'єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

зіставлення мультиплікаторів;

порівняння продажів (транзакцій).

Найкращим інструментом оцінки корпоративних прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основі зіставлення значних окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства цим методом є таким:

ВПм = По*М,(9.4)

де ВПм - вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів;

По - значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), на оцінюваному підприємстві;

М - мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємства-аналога).

Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники:

відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації;

відношення ціни підприємства до операційного cash-flow;

відношення ціни до чистого прибутку;

відношення ринкового курсу корпоративних прав до балансового.

Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об'єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором.

Метод порівняння продажів (транзакцій) базується на оцінці вартості підприємства, виходячи з ціни продажу аналогічних об'єктів. Він передбачає, що суб'єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені при купівлі-продажу аналогічних об'єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, ціни продажу порівнюваних підприємств коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти, які характеризують рівень відмінності об'єкта оцінки та його аналогу.

З метою забезпечення об'єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу порівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оцінки. Саме тому, в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Отже, в межах даної теми ми ознайомились з значенням та методологією оцінки вартості підприємства. Провели оцінку вартості ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» за витратним методом, можна зробити висновок про те, що найточнішу оцінку вартості підприємства можна одержати оцінивши вартість кожного з його активів, що є надзвичайно громіздким процесом.

10. Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин

Одним з важливих напрямів діяльності фінансових служб є оптимізація фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність господарюючих суб'єктів України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов'язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною. На рис. 10.1 подано класифікацію зовнішньоекономічних операцій.



Рис. 10.1 - Класифікація зовнішньоекономічних операцій

До експортних операцій підприємств належать продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Реекспорт товарів означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт товарів - це купівля (у т.ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції, кліринг, паралельні угоди, попередні та зворотні закупки, промислова кооперація.

Є такі види зустрічних угод:

1) найпростішою формою зустрічних угод є бартер;

2) компенсаційні угоди: постачальник економічних засобів виробництва погоджується на те, що компетенція за поставленні засоби буде забезпечена товарами які будуть виготовленні за допомогою них.

Існують випадки коли компенсаційні угоди передбачають погашення продукцією не пов'язану з поставленими засобами виробництва. Така угода про зустрічні покупки.

3) найбільш гнучкою формою є операція заміщення - передбачається, що продукція повинна містити деякі компоненти, що виробляються в країні покупця.

4) угода про компенсаційні або паралельні позики використовується з метою зниження ризиків пов'язаних з коливанням курсів. Інвестор однієї країни, що немає сумнівів щодо норми прибутку на підприємстві яке інвестується в іншій країні, шукає будь-яку фірму даної країни контрагента яка була б готова здійснювати інвестиції на таку суму в першій країні. Це дало б змогу домовитися про взаємні компенсаційні угоди.

Реєстрація суб'єктів ЗЕД здійснюється у Державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Продукція підприємства не реалізується за кордон, тому ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не є учасником зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб концентрується на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. До основних інструментів нейтралізації належать страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.

Інкотемрмс (англ. Incoterms, International commerce terms) - міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі.Вони розробляються і публікуються Міжнародною торговою палатою (англ. International Chamber of Commerce, скорочено ICC). Incoterms 2010 - це остання редакція міжнародних стандартних правил з тлумачення найширше використовуваних торгових умов в галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків. Загальна кількість термінів складає 11.

Законодавством України визначено, що у розрахунках між резидентами i нерезидентами в межах торговельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта, яка перераховується лише через уповноважені банки.

У практиці фінансової діяльності використовують такі основні способи здійснення розрахунків у рамках зовнішньоекономічних операції:

- передоплата (авансовий платіж);

- документарний і бездокументарний акредитив;

- документарне інкасо;

- платіж по відкритому рахунку.

Банки рекомендують для експортерів такі види розрахунків: авансовий платіж, безвідзивний документарній акредитив, документарне інкасо. Для імпортера: платіж після отримання товарів, документарне інкасо, документарний акредитив.

Форфейтинг - це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги).

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Однією з підстав для оформлення експортно-імпортних вантажів у митних органах України є проведення акредитації суб'єкта ЗЕД. Процедура акредитації полягає у представленні до митниці певного пакета документів та отриманні відповідної облікової картки, скріпленої особистою номерною печаткою інспектора митниці, що засвідчує факт акредитації. Відсутність облікової картки суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є підставою для відмови у митному оформленні вантажів.

Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:

1. Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.

2. Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.

3. Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.

4. При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.

5. По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.

6. За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.

Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред'явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти. Для митного оформлення товарів необхідні такі документи:

декларація;

належним чином посвідчені копії ліцензій;

дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів;

зовнішньоекономічні контракти;

документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів;

супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фактури тощо);

інші документи, зазначені в декларації.

Основним документом, на підставі якого здійснюється митне оформлення експортно-імпортних операцій, є вантажна митна декларація. Вантажна митна декларація - це заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Випуск товарів і майна здійснюється митними органами після сплати сум усіх належних податків і митних платежів. До таких податків та платежів належать:

плата за проведення митних процедур (митне оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, а також за перебування їх під митним контролем);

мито (відповідно до Єдиного митного тарифу України);

акцизний збір (у випадках, передбачених чинним законодавством);

податок на додану вартість (у випадках, передбачених чинним законодавством).

Основою нарахування податків і платежів, які сплачуються в процесі митного оформлення вантажів, є:

при нарахуванні митних зборів - загальна митна вартість товару;

при нарахуванні мита - митна вартість товару чи кількість товару (залежно від виду основи для нарахування мита);

при нарахуванні акцизного збору - митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів і мита або кількості товару (залежно від методу нарахування акцизного збору);

при нарахуванні податку на додану вартість - митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору.

Нарахування митних зборів, мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.

Отже, ТОВ «Чернівці Поліхімбуд» не проводить діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин, а веде свою діяльність лише на території України.



11. Фінансовий контролінг на підприємстві

Прийняття правильних управлінських рішень вимагає організації на підприємстві ефективної системи контролінгу. Контролінг - це спеціальна саморегулююча система методів та інструментів, яка спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства і включає інформаційне забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг. Фінансовий контролінг зорієнтований на функціональну підтримку фінансового менеджменту, що визначає його зміст та основні завдання.

Провідною метою фінансового контролiнгу є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку та вартості капіталу власників при мінімізації ризику і збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства. Для досягнення цієї мети фінансовий контролінг (контролер) вирішує цілий ряд функціональних завдань. Служби контролiнгу безпосередньо не приймають рішення, а здійснюють їх підготовку, функціональну та інформаційну підтримку і контроль за реалізацією.

Завдання контролінгу:

- збір та організація внутрішнього і зовнішньої інформації;

- виявлення і ліквідація слабких сторін підприємства;

- своєчасне реагування на появу нових шансів і можливостей;

- забезпечення постійного аналізу і контролю за ризиками, розробка заходів щодо їх нейтралізації;

- виявлення резервів зниження собівартості продукції;

- оцінка повноти і надійності ведення бухгалтерського обліку;

- розробка стратегії розвитку підприємства і координації роботи;

- аналіз відхилень фактичних показників від планових і і вироблення на цій основі пропозицій щодо корекції планів;

- забезпечення постійного контролю за встановленим документообігом;

- надання рекомендацій структурними підрозділам підприємства і процесі планування розробки і впровадження нових продуктів системи;

- проведення внутрішнього консалтингу та розробка методичного забезпечення діяльності підрозділів;

- проведення внутрішнього аудиту і координації своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм.

Функції контролінгу: інформаційне забезпечення підприємства, формування інформаційних каналів; координація планів; стратегічне і оперативне планування; контроль, ревізія і внутрішній аудит; методологічне забезпечення і внутрішній консалтинг;

Стратегічний контролінг - це комплекс функціональних завдань інструментів і методів довгострокового управління фінансовими ризиками та вартістю.

У межах стратегічного контролінгу виконуються завдання:

- визначення стратегічних напрямків діяльності;

- визначення стратегічних факторів успіху;

- визначення стратегічних цілей та розробка фінансової стратегії;

- впровадження дієвої системи раннього попередження і реагування на підприємстві (СРПРП);

- визначення меж планування;

- довгострокове фінансове планування прибутків і грошових потоків;

- довгострокове управління вартістю підприємства та його капіталу;

- забезпечення інтеграції довгострокових стратегічних цілей і оперативних завдань.

Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими факторами: фінансове забезпечення і можливості залучення додаткового капіталу; наявність кваліфікованого персоналу; наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини і матеріалів; наявність ринків збуту; виробничий потенціал; ефективна організаційна структура; висока якість менеджменту.

Стратегічний план підприємства повинен містити результати аналізу сильних сторін підприємства, вимоги партнерів по ринку та інтереси власників. У ньому фіксуються цілі монетарного і не монетарного характеру, які підприємство прагне досягти в довгостроковому періоді.

Базовими складовими оперативного фінансового контролінгу є система річних бюджетів та бюджетний контроль. Основною метою оперативного фінансового контролінгу є організація системи управління досягненням поточних фінансових цілей підприємства. Такі цілі можуть знаходити відображення у прибутку, виручці, постійних і змінних витрат.

СРПРП - це особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього та і внутрішнього середовища.

Етапи СРПРП:

1) визначення сфер спостереження;

2) визначення індикаторів раннього попередження, які можуть сигналізувати про розвиток того чи іншого негативного процесу;

3) визначення цільових показників та інтервалів їх зміни за кожним індикатором;

4) формування завдань для обробки інформації;

5) формування інформаційних каналів.

Внутрішній аудит - це незалежна експертна діяльність служби контролінгу підприємства з перевірки та оцінки адекватності і якості виконання обов'язків співробітника.

У процесі внутрішнього аудиту вирішуються завдання:

- впровадження ефективної вірогідної та повної інформаційної системи управління;

- своєчасне виявлення порушень та недоліків у діяльності структурних підрозділів;

- перевірка виконання вимог щодо управління ризиками;

- налагодження та підтримка взаємодії між зовнішніми аудиторами та контролюючим органами;

- вироблення рекомендацій щодо усунення виявлених під час аудиту недоліків і мобілізація наявних ресурсів.

Служби внутрішнього аудиту повинні керуватися принципами: незалежність; професійна майстерність; отримання компетентних доказів; чітке вираження думки. До об'єкту внутрішнього аудиту відносять: річна фінансова звітність; фінансування та вартість капіталу; грошові розрахунки; калькулювання затрат і цін та інші.

Основними функціями служби контролінгу є:

- координація: регулювання інформаційних потоків, координація процесу планування;

- фінансова стратегія: активна участь у розробці фінансової стратегії підприємства та координація роботи з планування фінансово - господарської діяльності; «продаж» цілей і планів; розробка пропозицій щодо адаптації організаційної структури підприємства до обраної стратегії розвитку;

- планування та бюджетування: розробка та постійне вдосконалення внутрішньої методики прогнозування та бюджетування; забезпечення процесу бюджетування; участь у розробці інвестиційних та інших бюджетів;

- бюджетний контроль: внутрішній (управлінський) облік; участь у складанні річних, квартальних, місячних звітів; аналіз відхилень фактичних показників діяльності від запланованих; забезпечення постійного аналізу та контролю ризиків, а також розробка заходів щодо їх нейтралізації; виявлення та ліквідація вузьких місць на підприємстві; своєчасне реагування на появу нових можливостей; підготовка звіту про виконання бюджетів і розробка пропозицій щодо коригування планів і діяльності;

- внутрішній консалтинг та методологічне забезпечення: розробка методичного забезпечення діяльності окремих структурних підрозділів; надання консультацій і рекомендацій керівництву підприємства та структурним підрозділам у процесі розробки фінансової стратегії, розробки і впровадження нових продуктів, систем і т.д.;

- внутрішній аудит та ревізія: забезпечення постійного контролю за дотриманням співробітниками встановленого документообороту, функцій і повноважень; проведення внутрішнього аудиту та координація власних дій з діями незалежних аудиторських фірм при проведенні зовнішнього аудиту підприємства; забезпечення збереження майна підприємства;

Поряд з окремими загальнометодологiчними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такi, як спостереження, порiвняння, групування, аналiз, трендовий аналіз, синтез, систематизацiя, прогнозування. До основних специфiчних методiв контролiнгу належать: аналіз точки беззбитковості; бенчмаркінг; вартісний аналіз; портфельний аналіз; SWОТ-аналіз (аналіз сильних і слабких місць); АВС-аналіз; XYZ-аналіз; методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

Розглянемо детальніше методи фінансового контролю:

1. Аналіз точки беззбитковості. Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розрахунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток - це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування прибутку від реалізації.

2. Бенчмаркінг - це перманентний, безперервний процес порівняння товарів, виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства з аналогічними об'єктами інших підприємств чи структурних підрозділів. Об'єктами бенчмаркінгу можуть бути: методи, процеси, технології, якісні параметри, показники фінансово - господарської діяльності.