Ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ "Ірпінське АТП-13250"

Поняття, чинники та методи оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Аналіз фінансового стану автотранспортного підприємства ТОВ "Ірпінське АТП-13250" та проблем в його діяльності. Оцінка резервів в діяльності підприємства.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.11.2011
Размер файла 1,5 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

1.1 Поняття та основні чинники ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

1.2 Основні методи оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

1.3 Система показників, які використовуються для оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Аналіз економічної ефективності ТОВ «Ірпінське АТП-13250»

2.1 Фінансово-економічна характеристика ТОВ «Ірпінське АТП-13250»

2.2 Аналіз ефективності діяльності підприємства

2.3 Аналіз фінансового стану автотранспортного підприємства та проблем в його діяльності

Висновок до розділу 2

Розділ 3. Економічне обґрунтування заходів щодо підвищення ефективності діяльності ТОВ «Ірпінське АТП-13250»

3.1 Оцінка резервів в діяльності підприємства

3.2 Впровадження та економічна ефективність запропонованих заходів підвищення ефективності діяльності підприємства

Висновок до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

В результаті таких змін, більшість українських підприємств виявилися не готові до ринкових перетворень, до нових фінансових умов. В першу чергу це пояснюється браком досвіду функціонування підприємств за ринкових умов, недостатнім рівнем підготовки спеціалістів, обізнаних із фінансовою діяльністю підприємств. За таких умов є об'єктивним процес занепаду більшості підприємств, погіршенням їхнього фінансового стану. Це в свою чергу призвело до погіршення фінансової системи в країні, оскільки фінанси підприємств є її головною основою.

Така ситуація була характерна на початку впровадження економічних відносин в Україні. Зараз ситуація дещо поліпшилася: кількість функціонуючих підприємств збільшилась, але це все ж таки не достатньо для ефективного функціонування економіки країни в цілому.

Для ефективного функціонування економіки потрібно ефективне функціонування кожного його суб'єкта - особливо підприємств.

Під ефективним функціонуванням підприємств слід розуміти процес досягнення підприємством позитивних результатів власної фінансово - господарської діяльності та надійного фінансового стану.

Фінансова стійкість підприємства є головним показником, який характеризує ефективність діяльності підприємства та його фінансовий стан за певний проміжок часу.

Забезпечення постійної фінансової стійкості підприємства є найбільш актуальною задачею для більшості українських підприємств. Фінансово стійке підприємство це та мета, яку повинні ставити перед собою всі суб'єкти господарювання. Але на практиці досягнення позитивних результатів діяльності підприємства, особливо в тих економічних умовах, що склалися на території нашої держави, є дуже складним завданням.

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набуваючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відповідальність за ефективність господарювання і за своєчасне виконання фінансових зобов'язань, підприємства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування стійкого фінансового стану підприємства.

Отже, умовою життєздатності підприємства та основою його розвитку є його стабільний фінансовий стан. Це комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних факторів, які треба враховувати при прийнятті фінансового вибору. Стабільність фінансів на підприємстві може бути забезпечена за умови постійної реалізації та одержання виручки, достатньої за обсягами щоб виконати свої зобов'язання. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентноздатний рівень. Тобто, стабільний фінансовий стан підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами.

Для забезпечення підприємству стабільного фінансового стану на ринку і досягнення міцної фінансової стійкості важливе значення має стратегія і тактика управління, котрі змінюються під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів.

До внутрішніх факторів відносять:

Ї якість управління оптимальним складом і структурою поточних активів;

Ї правильний вибір стратегії і тактики управління структурою власних фінансових ресурсів;

Ї заходи щодо управління коштами що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів.

До зовнішніх факторів відносять:

Ї економічні умови господарювання;

Ї пануючі в суспільстві техніку і технології;

Ї платоспроможний попит споживачів;

Ї економічну і фінансово-кредитну законодавчу базу;

Ї конкурентну боротьбу;

Ї податкову політику;

Ї ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи і зовнішньоекономічних зв'язків.

Отже найважливіша ознака фінансового стану підприємства Ї його здатність функціонувати і розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища.

Мета і завдання роботи: дослідження ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства та розробка заходів щодо її підвищення.

Для досягнення поставленої головної мети процес дослідження розбивається на декілька етапів, на кожному з яких буде вирішуватися ряд завдань. До таких завдань даної роботи відносяться:

- розкриття теоретичних аспектів аналізу ефективності фінансового-господарської діяльності підприємства;

- проведення аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «ІРПІНСЬКЕ АТП-13250», а саме, аналіз структури майна підприємства та джерел його формування; розрахунок коефіцієнтів ліквідності та фінансової стійкості; визначення запасу фінансової стійкості;

- розробка шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства.

Предметом дослідження в даній роботі є фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання, а об'єктом - автотранспортне підприємство ТОВ «Ірпінське АТП-13250», що займається вантажоперевезеннями по Україні та по Європі.

Методи дослідження було використано: методи статистичного, фінансового аналізу.

Джерела інформації для проведення дослідження були: наукові публікації вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали фінансової звітності ТОВ «ІРПІНСЬКЕ АТП-13250».

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що запропоновані заходи дозволяють підприємству поліпшити фінансовий стан і покращити конкурентні позиції на ринку.

Тема даної роботи є досить актуальної для кожного суб'єкта господарювання і її дослідженню приділяють увагу такі видатні науковці, як Балдинюк А.Г., Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Гончаров А.Б., І.О.Бланк, Крамаренко Г.О., Чорна О.Є., Терещенко О.О., Поддєрьогін А.М. та інші.

1. Теоретичні основи оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

1.1 Поняття та основні чинники ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

Вивчення явищ природи і громадського життя неможливе без аналізу. Сам термін „аналіз” походить від грецького слова „analyzis”, що в перекладі означає „розділяю”, „розчленую”. Отже, аналіз у вузькому плані являє собою розчленовування явища або предмета на складені його частини (елементи) для вивчення їх як частин цілого. Таке розчленовування дозволяє заглянути усередину досліджуваного предмета, явища, процесу, зрозуміти його внутрішню сутність, визначити роль кожного елементу в досліджуваному предметі або явищі [27, с. 6].

Однією з основних задач комплексного економічного аналізу є виявлення ефективності господарської діяльності підприємства.

Під ефективністю фінансово-господарської діяльності підприємства розуміють комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва та робочої сили (працівників) за певний проміжок часу [6, с. 449].

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети фінансово-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Процес формування результатів та ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства показано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Принципова схема формування результатів та ефективності господарської діяльності [6, с. 450]

Ефективність фінансово-господарської діяльності має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлення за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 1.1).

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

Під економічною ефективністю розуміється порівняння отриманих результатів з наявними ресурсами і зробленими витратами. Метою підприємства є досягнення максимальних результатів діяльності при оптимальному економічному потенціалі підприємства, відносному скороченні витрат виробництва і звертання і високій культурі обслуговування [33, с. 276].

Таблиця 1.1

Видова класифікація ефективності фінансово-господарської діяльності за окремими ознаками [6, с. 451]

Класифікаційна ознака

Ефективність

Одержаний результат (наслідки)

Економічна

Соціальна

Місце одержання ефекту

Локальна (комерційна)

Народногосподарська

Метод розрахунку

Абсолютна

Порівняльна

Ступінь збільшення ефекту

Первинна

Мультиплікаційна

Синергічна

Структура організації виробництва

Робочого місця

Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва)

Підприємства в цілому

Тип економічного зростання виробництва

Екстенсивного розвитку

Інтенсивного розвитку

Напрям інноваційно-інвестиційної діяльності

Науки, техніки і технології

Організаційно-управлінських інновацій

Інвестиційних проектів і програм

Характер витрат

Поточних витрат

Одноразових (капітальних) витрат

Об'єкт оцінки

Повна (інтегральна)

Часткова (окрема)

Чинникова (багаточинникова)

Масштаб міжнародного співробітництва

Зовнішньоекономічної діяльності фірми

Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій

Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період [6, с. 452].

Первинна ефективність -- це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах -- дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах „стартового вибуху”, супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак -- нових видів одягу тощо).

Ефект „стартового вибуху” -- це своєрідна „ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний „стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад -- застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accelero -- прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна ефективність (від гр. synergos -- діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших [6, с. 453].

Економісти кількісно характеризують економічну ефективність через співвідношення результатів (Р) і витрат (В). Однак, в залежності від вкладеного змісту у величини Р та В змінюється і зміст самої ефективності.

У її основі лежить три види ефективності, що відрізняються за методом формування і своєю значимістю. Проміжна ефективність формується на основі проміжних результатів і витрат, кінцева ефективність або просто ефективність розраховується на основі кінцевих (головних) показників Р и В, а змішана ефективність -- це синтез показників перших двох видів ефективності [31, с. 153].

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 1.2.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Рис. 1.2. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб'єктів господарювання [6, с. 460]

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є [6, с. 459]:

прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на „тверді” і „м'які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається „твердим товаром”, а програмне забезпечення -- „м'яким товаром”. За аналогією „твердими” чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а „м'якими” -- ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання [6, с. 461-464]:

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники -- керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

практична діяльність владних структур;

різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

фінансові інструменти (заходи, стимули);

економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

макроекономічні структурні зміни;

програми приватизації державних підприємств (організацій);

комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів -- організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на:

розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;

практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

1.2 Основні методи оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

Кожна наукова дисципліна має свій предмет та метод (спосіб) дослідження. Термін „метод” походить від грецького „methodos”, що в перекладі означає „шлях до чогось”, тобто знання про те, яким способом, в якій послідовності потрібно розв'язувати ті чи інші завдання. Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов'язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ [7, с. 52].

При аналізі ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства зазвичай застосовуються стандартні методи економічного аналізу.

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються у їх взаємозв'язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засадах об'єктивних законів реальної дійсності.

Характерними рисами методу економічного аналізу є:

визначення системи показників, які всебічно характеризують господарську діяльність організацій;

установлення співпідпорядкованості показників з виділенням сукупних результативних факторів і факторів (основних і другорядних), що на них впливають;

виявлення форми взаємозв'язку між факторами;

вибір прийомів і способів для вивчення взаємозв'язку;

кількісний вимір впливу факторів на сукупний показник.

Сукупність прийомів і способів, що застосовуються при вивченні господарських процесів, складає методику економічного аналізу.

Способи аналізу економічної інформації використовуються на різних етапах дослідження для [27, с. 38]:

первісної обробки інформації (перевірки, групування, систематизації);

вивчення стану та закономірностей розвитку об'єктів, що досліджуються;

визначення впливу факторів на результати діяльності;

підрахунку невикористаних та перспективних резервів підвищення ефективності виробництва;

узагальнення результатів аналізу та комплексної оцінки діяльності підприємств;

обґрунтування планів економічного та соціального розвитку, управлінських рішень, різних заходів.

В аналізі господарської діяльності використовується багато різних способів (рис. 1.3).

Серед цих способів можна виділити традиційні способи, які широко застосовуються і в інших дисциплінах для обробки та вивчення інформації (порівняння, графічний, балансовий, середніх та відносних чисел, аналітичних групувань).

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладання фінансових ресурсів в активи. В процесі функціонування підприємства величина активів та їх структура потерпають постійних змін. Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу звітності.

Рис. 1.3. Способи аналізу господарської діяльності підприємства [27, с. 39]

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та їх джерел. Як правило, показники структури розраховуються у відсотках до валюти балансу. Відносні показники у певній мірі згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які істотно ускладнюють співставлення абсолютних показників в динаміці.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Слід відмітити, що в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу знижується [13, с. 35].

На практиці нерідко об'єднують горизонтальний та вертикальний аналіз, тобто будують аналітичні таблиці, які характеризують як структуру засобів підприємства та їх джерел, так і динаміку окремих її показників.

Для вивчення впливу факторів на результати господарювання та підрахунку резервів в аналізі застосовуються такі способи, як ланцюгові підстановки, абсолютні та відносні різниці, інтегральний метод, кореляційний, компонентний, методи лінійного, опуклого програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор, дослідження операцій, евристичні методи розв'язання економічних задач на основі інтуїції, минулого досвіду, експертних оцінок спеціалістів тощо. Застосування тих або інших способів залежить від цілі та глибини аналізу, об'єкта дослідження, технічних можливостей виконання розрахунків тощо.

Розглянемо особливості деяких з цих методів.

Порівняння - це найбільш ранній та найбільш розповсюджений спосіб аналізу. Воно починається зі співвідношення явищ, тобто із синтетичного акту, за допомогою якого аналізуються явища, що порівнюються, виділяються у них спільні та відмінні риси. Існують декілька форм порівняння: із планом; із минулим; із кращим; із середніми даними [2, с. 48].

Важливою задачею аналізу господарської діяльності є всебічна оцінка виконання бізнес-плану. Цим зумовлено значення способу порівняння фактичних показників із планом. Обов'язковою умовою такого порівняння повинне бути співставність, однаковість за змістом і структурою планових ті звітних показників (за колом показників, що плануються, та звітних показників; за цінами, якщо аналізуються вартісні показники тощо). Виявлені в результаті порівняння звітних показників із плановими величини є об'єктом подальшого аналізу. При цьому встановлюються обставини, пов'язані із якістю самого планування. Зокрема, значні додаткові відхилення від плану можуть інколи виникати в результаті заниженого або недостатньо напруженого плану. Для забезпечення співставності дозволяється коректування планових показників. Так, можна та потрібно перерахувати планову суму витрат за статтями затрат, які залежать від обсягу промислової продукції, що виробляється та реалізується [2, с. 49].

Порівняння із попереднім часом, із минулим також широко застосовується в економічному аналізі. Воно виявляється у співставленні господарських показників поточного дня, декади, місяця, року із аналогічними попередніми періодами, із довоєнним та доперебудовним часом.

Порівняння із минулим пов'язане із великими складностями, які викликані значними порушеннями умов співставності. Економічно неграмотним є, наприклад, співставлення валової, товарної та реалізованої продукції за ряд років у поточних цінах; невірним буде і динамічний ряд, який характеризує рівень витрат за 3 - 5 та більше років (а іноді і за суміжні роки), що побудований без необхідного коректування. Порівняння із минулим періодом потребує перерахунку оборотів у однакові ціни (частіше за усе у ціни базового періоду), перерахунку ряду статей витрат із застосуванням індексу цін, тарифів, ставок, а порівняння із доперебудовним періодом викликає необхідність враховувати і ряд інших факторів: соціальних, етнографічних, природних [2, с. 49].

Порівняння із кращим - із кращими методами роботи та показниками, передовим досвідом, новими досягненнями науки і техніки - може здійснюватися як у межах підприємства, так і за його межами. Всередині підприємства порівнюються показники роботи кращих цехів, ділянок, відділів, найбільш передових робітників. Велике значення має економічний аналіз показників даного підприємства шліхом порівняння їх із показниками кращих підприємств даної системи, які працюють приблизно в однакових умовах, із показниками підприємств інших відомств (власників).

В економічному аналізі показники підприємств досить часто порівнюються із середніми показниками виробничого об'єднання (концерн, акціонерне товариство, пайове товариство із обмеженою відповідальністю тощо.), але й тут повинні дотримуватися певні умови та вимоги. Якщо у зведеній ланці об'єднуються різні за своїм виробничим профілем підприємства, то середні показники повинні розраховуватися за кожною однорідною групою підприємств [2, с. 50].

Таким чином, можна зробити висновок, що в економічному аналізі спосіб порівняння є одним із найважливіших, з нього й починається аналіз.

В процесі економічного аналізу, аналітичної обробки інформації застосовується ряд спеціальних методів та способів. Одними з таких методів є група економіко-логічних методів, до якої відносять метод ланцюгових підстановок, метод різниць, інтегральний метод.

Метод ланцюгових підстановок використовується для обчислення впливу окремих факторів на відповідних сукупний показник. Даний метод полягає в послідовній заміні взаємодіючих базисних (планових) факторних (окремих) показників фактичними (звітними) показниками. Важливими вимогами при цьому є [17, с. 28]:

результативний показник повинен бути мультиплікативно пов'язаний із факторними показниками;

розташування факторних показників повинне бути виконане у певному порядку, тобто спочатку розташовуються факторні показники, що характеризують кількісний бік факторів, за ними - відображаючі структурний бік, а потім фактори, що відображають якісну сторону факторів.

Ступінь впливу того чи іншого показника виявляється послідовним відніманням: із другого розрахунку віднімається перший, з третього - другий тощо. В першому розрахунку усі величини планові, в останньому - фактичні. Звідси випливає правило, яке полягає у тому, що кількість розрахунків на одиницю більше, ніж кількість показників розрахункової формули. Однак оскільки перший розрахунок включає лише планові величини, то його результати можна взяти у готовому вигляді із плану підприємства; результат останнього розрахунку, коли усі показники фактичні, з квартального або річного звіту. Отже, практично кількість розрахунків є не на одиницю більше, а на одиницю менше, тобто здійснюються лише проміжні розрахунки [2, с. 55].

Метод ланцюгових підстановок може застосовуватися в процесі аналізу і в дещо модифікованій формі - у вигляді способу різниць. Цей спосіб вимагає меншої кількості розрахункових операцій, оскільки створюється можливість безпосереднього виходу на кінцевий результат.

Спосіб обчислення абсолютних різниць полягає у знаходженні різниці між фактичною та базисною величинами факторних показників, що зіставляються. При використанні цього методу необхідно дотримуватися такого правила: виявлене абсолютне відхилення по кожному з взаємодіючих факторних показників аналітичної формули множиться на попередні фактичні показники та на наступні планові показники [17, с. 30].

Метод ланцюгової підстановки та спосіб різниць мають загальний недолік, суть якого зводиться до виникнення залишку, що не розкладається, який приєднується до числового значення впливу останнього фактору. Цим пояснюється різниця в розрахунках при зміні послідовності підстановки.

Даний недолік ліквідується при використанні в аналітичних розрахунках інтегрального методу. Цей метод оснований на додаванні приростів функції, визначеної як часткова похідна, помножена на приріст аргументу на нескінченно малих проміжках. При цьому повинні дотримуватися певні умови [2, с. 129 - 130]:

неперервне диференціювання функції, де в якості аргументу використовується економічний показник;

функція між початковою та кінцевою точками елементарного періоду змінюється по прямій;

сталість співвідношення швидкостей зміни факторів.

Інтегральний метод забезпечує однозначність в оцінці впливу різних факторів, тоді як при використанні вищезгаданих методів можливі декілька послідовних варіантів з різними результатами розрахунків [18, с. 19].

Проте при незначних відхиленнях фактичних показників від планових (до 5 - 10%) та при прийнятних округленнях результати розрахунків будуть однаковими за будь-якої послідовністю підстановки, і метод ланцюгових підстановок та метод різниць в цих умовах цілком себе виправдують.

Методи математичної статистики знайшли широке відображення в аналізі господарської діяльності. Необхідність включення математико-статистичних методів в методику аналізу господарської діяльності підприємств залежить від значущості кількісних (стохастичних) задач, які вирішуються за допомогою даних методів. Можна виділити наступні найбільш типові задачі [2, с. 111]:

вивчення наявності, напряму та інтенсивності зв'язку показників господарської та фінансової діяльності підприємств;

виявлення аналітичної форми зв'язку міх показниками;

виявлення динаміки зміни (тренду) рівня показників;

виявлення закономірностей періодичних коливань рівня показників;

вивчення внутрішньої структури зв'язків в системі економічних показників тощо.

Для вирішення усіх цих задач в аналізі господарської діяльності підприємств застосовують наступні математико-статистичні способи [2, с. 112-113]:

кореляційний аналіз, який полягає в оцінці взаємозв'язку між показниками та значущості цього зв'язку ;

регресійний аналіз, який полягає у виявленні кількісних оцінок впливу факторів на результат, побудові рівняння регресії, вивченні взаємопов'язаного впливу групи факторів;

дисперсійний аналіз, що полягає у виявленні та оцінці значущості впливу якісних факторів, аналізі відмінностей виявлених груп;

сучасний факторний та компонентний аналіз, який полягає у виявленні кількісних оцінок зв'язків між реальними та гіпотетичними параметрами, виявлення показників, що описують окремі аспекти явищ, виявленні та зміні незалежних прихованих факторів для побудови аналітичної моделі, поєднанні інформації щодо незалежних аспектах явищ в один узагальнюючий показник, побудові порівнювальних факторних моделей;

трансформаційний аналіз, що полягає у порівнянні регресійних моделей за різними часовими та просторовими сукупностями та порівняльному аналізі факторних моделей в різних сукупностях;

деякі інші методи.

Математично-статистичні способи аналізу можна застосовувати в будь-якій сфері діяльності підприємства.

Отже, на різних етапах аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства використовуються різні технічні прийоми. При цьому немає ніяких нормативів щодо їх застосування, адже це залежить від мети аналізу, наявності па підприємстві інформаційного і технічною забезпечення, тому в реальному аналізі фінансової діяльності найчастіше комбінують різні технічні прийоми.

1.3 Система показників, які використовуються для оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

Процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства методологічно пов'язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників.

Критерій - це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності фінансово-господарської діяльності, відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності.

Суть проблеми підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) - трудових, матеріальних і фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності фінансово-господарської діяльності стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб'єктів господарювання.

Формуючи систему показників оцінки ефективності діяльності суб'єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме [6, с. 454]:

забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності;

відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів;

можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації);

виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності).

Залежно від мети, періодичності фінансового аналізу, його об'єкта та результатів доцільно використовувати комплекси аналітично-оціночних показників, зокрема показники оцінки, прибутковості, ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості й стабільності, рентабельності, ділової активності тощо.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та правильності вкладання фінансових ресурсів в активи. В процесі функціонування підприємства величина активів та їх структура потерпають постійних змін. Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу звітності.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства та їх джерел. Як правило, показники структури розраховуються у відсотках до валюти балансу. Відносні показники у певній мірі згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які істотно ускладнюють співставлення абсолютних показників в динаміці.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Слід відмітити, що в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу знижується [13, с. 35].

На практиці нерідко об'єднують горизонтальний та вертикальний аналіз, тобто будують аналітичні таблиці, які характеризують як структуру засобів підприємства та їх джерел, так і динаміку окремих її показників.

На цій стадії аналізу формується уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни у складі його майна та джерелах, встановлюються взаємозв'язки різних показників. Із цією метою визначають співвідношення окремих статей активу і пасиву балансу, їх питому вагу у загальному підсумку (валюті) балансу, розраховують суми відхилень у структурі основних статей балансу у порівнянні із попереднім періодом.

Загальна сума зміни валюти балансу розчленовується на складові, що дозволяє зробити попередні висновки про характер зсувів у складі активів, джерелах їх формування та взаємної обумовленості. Так, в процесі аналізу змін у складі довгострокових (позаобігових) та поточних (оборотних) засобів розглядаються у взаємозв'язку із змінами в зобов'язаннями підприємства [13, с. 35].

Особливу увагу приділяють вивченню стану, динаміки та структури основних засобів, оскільки вони займають велику питому вагу у довгострокових активах підприємства. Для цього розраховуються наступні показники (табл. 1.2):

Таблиця 1.2

Показники аналізу стану, динаміки та структури основних засобів підприємства [27, с. 285-286]

Назва та значення показника

Формула для розрахунку

1. Коефіцієнт оновлення - характеризує частку нових фондів у загальній їх вартості на кінець року

Кон = вартість основних засобів, що надійшли / вартість основних фондів на кінець періоду

2. Термін оновлення основних фондів - характеризує в середньому строк, протягом якого повністю оновлюються основні фонди підприємства

Тон = вартість основних засобів на початок періоду / вартість основних фондів, що надійшли

3. Коефіцієнт вибуття - показує, яка частина основних засобів, з якими підприємства почало діяльність у звітному періоді, вибула через старість та по іншим причинам

Квиб = вартість основних фондів, що вибули / вартість основних засобів на початок періоду

4. Коефіцієнт приросту - показує, який відсоток у вартості основних фондів на початок періоду складає зміна величини основних фондів

Кпр = вартість приросту основних фондів (тобто вартість основних фондів, що надійшли, за мінусом вартості основних фондів, що вибули) / вартість основних фондів на початок періоду

5. Коефіцієнт зносу - характеризує частку вартості основних коштів, яка списана на затрати у попередніх періодах

Кзн = сума зносу основних фондів / початкова вартість основних фондів

6. Коефіцієнт придатності - показує частку основних фондів, яка ще не списана на затрати

Кприд = залишкова вартість основних фондів / початкова вартість основних фондів

Фінансовий добробут підприємства багато в чому залежить від притоку грошових коштів, які забезпечують покриття його зобов'язань. Відсутність мінімально необхідного запасу грошових коштів вказує на фінансові ускладнення. Надлишок грошових коштів свідчить про те, що підприємство несе збитки, пов'язані, по-перше, з інфляцією та знеціненням грошей і, по-друге, із упущеною можливістю їх вигідного розміщення та отримання додаткового доходу. У цьому зв'язку виникає необхідність проведення аналізу руху грошових коштів на підприємстві [13, с. 43].

Аналіз руху грошових коштів може здійснюватися двома методами: прямим та непрямим.

При прямому методі надходження грошових коштів від покупців та замовників відображаються в сумах, які реально надійшли у касу, на розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках. Грошові кошти, виплачені постачальникам, підрядникам, персоналу підприємства з каси, а також перераховані з розрахункового та інших рахунків у банках, відображаються в сумах, реально сплачених готівковими коштами та шляхом грошових перерахунків.

У склад річної бухгалтерської звітності входить форма №4 „Звіт про рух грошових коштів”, показники якої розраховуються прямим методом. За допомогою інформації, що вона містить, можна проаналізувати потужність фінансових потоків підприємства (основні суми надходжень грошових коштів та платежів), оцінити структуру надходжень (визначити, яку частку в них складає виручка від продажу продукції, отримані аванси, суми, що надійшли у вигляді кредитів тощо), в також структуру платежів за основними їх видами.

Рух грошових коштів розглядається за основними видами діяльності [13, с. 44]:

поточна діяльність: приток грошових коштів в межах поточної діяльності пов'язаний, в першу чергу, із отриманням виручки від продажу продукції, виконання робіт та надання послуг, а також авансів від покупців та замовників; відтік - із оплатою за рахунками постачальників та інших контрагентів, виплатою заробітної плати робітникам, відрахуванням у фонди соціального страхування та забезпечення, розрахунками із бюджетом з приводу сплати податків. Із поточною діяльністю пов'язана також виплата за отриманими кредитами та позичками;

інвестиційна діяльність: рух грошових коштів у розрізі інвестиційної діяльності пов'язане із придбанням (реалізацією) майна довгострокового користування. В першу чергу це стосується надходження (вибуття) основних засобів та нематеріальних активів. Тут також враховується рух грошових коштів, пов'язаний із здійсненням довгострокових фінансових вкладень в інші організації, випуском облігацій та інших цінних паперів довгострокового характеру;

фінансова діяльність: даний вид діяльності підприємства пов'язаний із здійсненням короткострокових фінансових вкладень, випуском облігацій та цінних паперів короткострокового характеру, вибуттям раніше придбаних акцій, облігацій тощо на строк до 12 місяців.

Розглянутий метод дозволяє судити про ліквідність підприємства, детально розкриваючи рух грошових коштів на його рахунках, але не показує взаємозв'язку отриманого фінансового результату та змін величини грошових коштів. Тому застосовується непрямий метод аналізу, який дозволяє пояснити причину розходжень між прибутком і, наприклад, скороченням грошових коштів за період.


Подобные документы

  • Характеристика загальної направленості фінансово-господарської діяльності підприємства, особливості розвитку галузі. Оцінка та аналіз майнового потенціалу, ліквідності, ефективності поточної діяльності, прибутку, рентабельності, вірогідності банкрутства.

    дипломная работа [5,1 M], добавлен 10.10.2012

  • Доцільність виробництва продукції ПП "Каравай", її конкурентоспроможність, ринок хлібних виробів, характеристика продукції підприємства за видами. Оцінка ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства, ефективність використання фондів.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 10.06.2014

  • Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства, його організаційної та функціональної структури. Аналіз майнового та фінансового потенціалу, платоспроможності, ліквідності та рентабельності організації. Оцінка вірогідності банкрутства.

    курсовая работа [883,7 K], добавлен 02.10.2014

  • Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства. Пропозиції щодо підвищення рівня ефективності економіко-аналітичної роботи господарської діяльності підприємства. Сутність і застосування факторного аналізу на прикладі методу ланцюгових підстановок.

    дипломная работа [173,0 K], добавлен 20.03.2012

  • Аналіз фінансового стану та дослідження процесу формування прибутку підприємства. Пошук основних напрямків підвищення ефективності господарської діяльності підприємства. Стратегія розвитку та оцінка рентабельності господарської діяльності підприємства.

    дипломная работа [141,3 K], добавлен 06.02.2013

  • Фінансово-господарська діяльність малого підприємства та сутність її аналізування. Загальна характеристика та місце на ринку ТзОВ "Склад-магазин", аналіз та ефективність, шляхи покращення фінансово-господарської діяльності підприємства, що вивчається.

    дипломная работа [139,0 K], добавлен 23.06.2013

  • Аналіз фінансово-майнового стану та аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства. Організація перевірки боргових прав і зобов'язань. Як порахувати доходи підприємства. Як перевірити склад витрат. Аналіз динаміки валюти балансу та його структури.

    контрольная работа [20,1 K], добавлен 05.05.2011

  • Інформаційна база фінансового менеджера. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства (організації) - порівняння показників діяльності підприємства звітного року з попереднім роком. Методи та інструментарій проведення фінансового аналізу.

    контрольная работа [20,5 K], добавлен 07.05.2008

  • Теоретичні засади аналізу фінансового стану компанії та його роль для успішного розвитку підприємства. Особливості інформаційного забезпечення системи показників. Факторні моделі ефективності та прогнозні оцінки фінансової діяльності підприємства.

    курсовая работа [64,1 K], добавлен 07.04.2012

  • Сутність, склад і структура інвестиційної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ "ДЕКС". Оцінка ефективності та шляхи покращення управління інвестиційними проектами організації.

    курсовая работа [308,6 K], добавлен 25.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.