Управління прибутком та дивідендною політикою на прикладі акціонерного товариства "Укртелеком"
Оцінка прибутку акціонерного товариства, джерела формування та напрями використання; сутність дивідендної політики на прикладі ВАТ "Укртелеком". Організаційно-економічна характеристика підприємства, аналіз показників прибутковості та шляхи їх підвищення.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.09.2012 |
| Размер файла | 478,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади здійснення дивідендної політики та управлінням прибутком акціонерного товариства
1.1 Прибуток акціонерного товариства, джерела формування та напрями використання
1.2 Сутність дивідендної політики акціонерного товариства
1.3 Основні підходи до обґрунтування ефективної дивідендної політики
Розділ 2. Оцінка прибутку відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» та його дивідендної політики
2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства
2.2 Аналіз показників прибутковості відкритого акціонерного товариства
2.3 Оцінка ефективності дивідендної політики підприємства
Розділ 3. Вдосконалення дивідендної політики акціонерного товариства
3.1 Шляхи підвищення прибутку акціонерного товариства
3.2 Удосконалення дивідендної політики акціонерного товариства
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Прибуток -- найважливіша економічна категорія, основна стратегічна й найближча ціль підприємства, основна умова функціонування підприємств у ринковій економіці. Прибуток характеризує остаточний результат діяльності підприємства, його отримання -- обов'язкова умова розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та зміцнення його конкурентоспроможності на ринку. Саме таке поняття як прибуток визначає подальшу фінансову політику підприємства.
У свою чергу дивідендна політика - складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає вона в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують.
В Україні на сьогодні є надзвичайно велика кількість акціонерних товариств - 31748 на 1 квітня цього року, для яких правильний вибір дивідендної політики є надзвичайно важливим. Її проведення базується на аналізі багатьох показників діяльності підприємства і залежить від багатьох факторів. Необхідність ефективної реалізації корпоративних прав всіма власниками підприємства, в тому числі міноритарними акціонерами, обумовлює специфіку підходу до формування дивідендної політики в процесі прийняття як стратегічних, так і тактичних фінансових рішень. Тому тема дослідження є актуальною, має важливе теоретичне та практичне значення.
Метою дослідження є визначення основних шляхів підвищення прибутку акціонерних товариств в Україні та напрямків удосконалення дивідендної політики підприємств, на основі практичних та теоретичних аспектів даної проблематики.
Для досягнення поставленої мети потрібно виконати ряд завдань:
- визначити шляхи отримання прибутку акціонерного товариства та його використання
- обґрунтувати сутність дивідендів та дивідендної політики акціонерного товариства
- вивчити основні підходи до обґрунтування оптимальної дивідендної політики
- окреслити організаційно-економічний стан підприємства
- оцінити прибуток відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»
- оцінити ефективність дивідендної політики підприємства
- розробити методичні рекомендації та пропозиції щодо підвищення рівня прибутку акціонерних компаній та вибору найоптимальнішої дивідендної політики акціонерних товариств
Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Укртелеком», а предметом дослідження є формування прибутку та розробка і реалізація дивідендної політики.
У ході виконання дослідження були використані такі методи:
- аналітичний - використовується при виявленні шляхів отримання прибутку підприємствами
- статичний - використовується при аналізі рентабельності та прибутковості акціонерних товариств
- динамічний - використовується при аналізі динаміки зміни ліквідності
- економічний - використовується при вивченні теоретичних аспектів дивідендної політики
- графічний - використовується при дослідженні прибутковості акціонерних товариств
- математичний - використовується при оцінці загального майнового стану підприємства
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади здійснення дивідендної політики та управлінням прибутком акціонерного товариства
1.1 Прибуток акціонерного товариства, джерела формування та напрями використання
Акціонерне товариство - організація, створена на основі добровільного погодження юридичних і фізичних осіб (в тому числі іноземних), що об'єднали свої кошти шляхом випуску акцій, з метою здійснення господарської діяльності і отримання прибутку.
Подібне визначення дає Закон України «Про господарські товариства» - згідно з яким акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства [1, с. 3].
Акціонерні товариства являється юридичними особами, можуть займатися будь - якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці, використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм зобов'язанням всіма активами.
Особливості правового статусу товариства виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства [7, с.4].
З цих визначень випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.
По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії і продажу акцій фізичним та/ або юридичним особам.
Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.
По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента акцій. Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом “Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок.
По-третє, фізичні та юридичні особи. які придбали акції акціонерних товариств фіксуються у книгах реєстрації акцій і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10,11 Закону “Про господарські товариства”, статтями 4,5,8,9 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.
По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Вони відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями також у межах несплаченої суми [8, с.78].
Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства.
За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства.
Акціонерним товариством закритого типу вважається акціонерне товариство, акції якого розподіляються поміж засновниками і не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди або дозволу на це керівних органів акціонерного товариства, визначених статутом товариства.
Акціонерним товариством відкритого типу вважається акціонерне товариство, акції якого випускаються на умовах їх вільного подальшого обігу, тобто за умов, що наступні після випуску акцій відчуження акціонерами належних їм акцій на користь інших акціонерів або третіх осіб не потребують згоди на це з боку інших акціонерів чи емітента [2, с.32].
Одною з основних цілей діяльності не лише акціонерного, а й будь-якого іншого комерційного підприємства є отримання прибутку. Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Ця категорія характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.
Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак він характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу національного доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.
А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге - як результат функціонування капіталу [11, с.80].
У Д. Рікардо прибуток -- це перевищення цінності над заробітну плату. Він виступає в нього то як породження капіталу, то -- як праці. Він вважає, прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка, зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили [11, с.96].
Щодо сучасних вчених то Поддерьогін А.М. вважає, що прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу[22, с.23].
Комарницький І.Ф говорить про те, що винагорода, яку отримує підприємець за використання своїх здібностей, за організаційну та управлінську діяльність, за новаторство і ризик, називається підприємницьким доходом або прибутком. [15, с.33].
Згідно з господарським кодексом України прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань [2].
Отже, на основі усіх цих підходів ми пропонуємо його загальне визначення - прибуток -- це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.
Враховуючи його значення, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб забезпечити зростання величини прибутку або принаймні стабілізувати її на певному рівні.
Для того, щоб краще зрозуміти значення прибутку варто розглянути основні функції, які він виконує:
1. Перш за все це оцінна функція. Прибуток використовується для оцінки ефекту господарської діяльності.
2. Наступною є розподільна функція. Прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства (відрахування в бюджет і частка для підприємства).
3. Стимулююча функція полягає у наступному - прибуток є джерело формування різних фондів стимулювання трудового колективу підприємства. Створюється зацікавленість в удосконалюванні й розвитку господарської діяльності для зростання прибутку [20, с.66].
Також виділяють ще дві важливі функції прибутку - захисну та оцінки вартості підприємства.
Функція захисту полягає у тому, що прибуток підприємства є основним захисним механізмом, що захищає підприємство від загрози банкрутства, так як за рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена доля високоліквідних активів - відновлена платоспроможність, підвищена доля власного капіталу при відповідному зниженні обсягу найомних засобів, підвищена фінансова стійкість підприємства, сформовані відповідні резервні фонди, фінансові фонди. Функція оцінки вартості підприємства означає, що прибуток є головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, отриманого підприємством. Чим вище сума та рівень капіталізації прибутку, отриманого підприємством, тим в більшому ступені зростає вартість активів, а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому [36, с. 45].
Враховуючи функції, які були перечислені вище, для кожного підприємства вкрай важливо визначити величину прибутку, вміти правильно оцінити отримані результати та зробити на основі цього відповідні висновки. Тому варто зазначити, що існують наступні показники, для аналізу прибутку:
чистий виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) - це валовий виторг від реалізації за відрахуванням податку з додаткової вартості, акцизів, повернутих товарів і цінових знижок. Саме цей показник є реальною базою для наступного розрахунку показників прибутку й оцінки рентабельності підприємства;
валовий прибуток від реалізації - чистий виторг від реалізації за відрахуванням виробничих витрат на реалізовану продукцію. Цей показник дозволяє аналізувати ефективність виробничої діяльності підприємства;
прибуток (збиток) від основної діяльності (операційний прибуток або операційний збиток) - валовий прибуток від реалізації за відрахуванням витрат по керуванню і витрат по збуті. Цей показник відбиває вплив витрат по керуванню і збуту на фінансовий результат від реалізації;
прибуток від фінансової діяльності - сальдо прибутків і витрат по фінансовій діяльності. Цей показник необхідний, для того щоб відокремити прибуток від хазяйсько-виробничо-господарської діяльності підприємства від таких джерел прибутку, як одержання відсотків і дивідендів підприємством, операції з іноземною валютою й ін.
прибуток від звичайної господарської діяльності - сума прибутків від основної господарської діяльності і прибутків від фінансової діяльності;
надзвичайні прибутки;
прибуток (збиток) до сплати податку. Цей показник є точкою переходу від бухгалтерського прибутку до оподаткованого прибутку. Бухгалтерський (або звітний) прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку. Основна ціль визначення бухгалтерської прибутковості - показати ефективність діяльності підприємства за звітний період. Бухгалтерський облік для того й існує, щоб зібрати й опрацювати інформацію про прибутки і витрати підприємства, а також про чистий результат його діяльності для прийняття управлінських рішень на майбутні періоди. Після того як цієї цілі домоглися отриманий результат (прибуток до сплати податку) повинний коректуватися відповідно до податкового законодавства країни. Таким чином, оподаткований прибуток - це бухгалтерський прибуток, перелічений відповідно до податкових вимог;
h) чистий прибуток (чистий збиток) - прибуток після сплати податку. У умовах ринкової економіки це найважливіший показник діяльності підприємства. Саме він знаходиться в центрі уваги керуючого підприємства і фінансових ринків. Від його динаміки залежить саме існування підприємства, робітники місця для його робітників, виплата дивідендів в акціонерній компанії [18, с. 104].
Згідно з формою №2 "Звіт про фінансовий результат" послідовність формування чистого прибутку наведена у рисунку 1.1. Перш за все підприємство отримує виручку від реалізації, з якої вираховуються ПДВ, акцизний збір та інші відрахування з доходу. Звідси утворюється чистий дохід (чистий виторг від реалізації продукції) з якої вираховується собівартість реалізованої продукції. У результаті утворюється валовий прибуток від реалізації продукції. З нього у свою чергу вираховують адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати. Отриманий показник є прибутком від операційної діяльності. Наступним етапом утворення чистого прибутку є формування прибутку від звичайної діяльності до оподаткування у якому включені доходи від участі в капіталі та інші фінансові доходи та інші доходи та виключаються фінансові витрати, витрати від участі в капіталі та інші витрати. Остаточно чистий прибуток формується з вирахуванням податків, надзвичайних витрат та з урахуванням надзвичайних доходів.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 1.1 Формування чистого прибутку (збитку) підприємства
В загальному прибуток як економічний показник поєднує інтереси держави, підприємства, господарюючого суб'єкта, працівника і власника. Прибуток, як якісний показник, відображає зміни обсягів господарської діяльності, рівня використання ресурсів, поєднує в собі всі сторони діяльності підприємства.
Окрім вищезазначених видів прибутку існують і такі, при визначені яких використовуються інші класифікаційні ознаки:
- за методикою оцінки: номінальний та реальний прибуток;
Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку. Реальний прибуток це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.
- за метою використання: бухгалтерський і економічний прибуток;
- за розміром: мінімальний, цільовий, максимальний прибуток.
Як зазначалось вище одним з основних показників прибутку підприємства є валовий прибуток. Тому варто розглянути основні шляхи його використання:
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 1.2 Шляхи використання валового прибутку акціонерного товариства
Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша -- прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується для формування фондів акціонерних товариств. Види, розмір, порядок створення фондів визначаються Загальними Зборами акціонерного товариства. У статуті кожного товариства окремим пунктом зазначені підстави здійснення фінансової діяльності товариства та цілі, на які використовується прибуток [19, с.26].
Основними фондами на які розподіляються кошти акціонерного товариства є:
- резервний
- дивідендів;
- виробничого розвитку;
- розвитку персоналу;
- участі персоналу в прибутках акціонерного товариства;
Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний фонд. Це фонд визначеного законодавством розміру. Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду товариства. Формується він за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного відшкодування 5% прибутку до отримання необхідної суми. Кошти резервного фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначення, тому дані кошти на інші цілі не використовуються.
Абсолютний розмір і частка прибутку, що спрямовується на формування фонду сплати дивідендів, визначається рішенням Загальних зборів акціонерів за поданням Правління, погодженням із Спостережною Радою акціонерного товариства [47].
Фонд виробничого розвитку формується після формування резервного фонду і фонду дивідендів. Кошти цього фонду спрямовуються на:
· фінансування витрат на технічне переозброєння, реконструкцію діючих виробництв
· фінансування витрат по підготовці і освоєнню нової і модернізованої продукції
· проведення науково-дослідних і проектних робіт
· природоохоронні заходи
· будівництво чи придбання будівель, споруд.
Фонд розвитку персоналу забезпечує зацікавленість персоналу акціонерного товариства в належному виконанні ним своїх обов'язків перед акціонерним товариством, підвищення кваліфікації персоналу.
Фонд участі персоналу в прибутках акціонерного товариства використовується для преміювання і інших видів матеріального заохочення персоналу за підсумками господарчої діяльності за рік [15, с.45].
Отже, прибуток як основний показник господарської діяльності підприємства, дозволяє виявити усі негаразди та позитивні тенденції у акціонерному товаристві. Це дає змогу ефективніше керувати підприємством та приймати раціональні рішення щодо управління підприємством. Також це основне джерело фінансування його діяльності і тому кожне товариство бажає максимізувати величину прибутку.
1.2 Сутність дивідендної політики акціонерного товариства
Отже, прибуток займає важливе місце у фінансовому житті компанії, оскільки він показує максимально можливе збільшення (приріст) потенційних майбутніх економічних вигод компанії. Очевидно, що, збільшуючи багатство власника, прибуток стає об'єктом розпорядження останнього. Як наслідок, власник самостійно вирішує, яка частина цього прибутку повинна скеровуватись на його власне споживання, а яка реінвестується у виробництво. Тобто прибуток, як правило, розділяється на два різних за величиною потоки, один із яких скеровується в бізнес, а другий - у вигляді дивідендів для акціонерів.
Реалізація цього процесу в умовах існування акціонерних корпорацій із великою кількістю акціонерів призвела до виникнення механізму дивідендних виплат, який фактично, представляє собою розщеплення прибутку на велику кількість відносно малих грошових потоків власникам (акціонерам) та нерозподіленого прибутку, який залишається в розпорядженні компанії. [9, с. 14]
В фінансовій літературі існує багато визначень дивідендів.
Кузьменко Л.В. вважає, що дивіденди - доходи, отримувані суб'єктам оподаткування згідно з корпоративними правами як частина прибутку юридичної особи, включаючи доходи, нараховані як проценти на акції чи на внески до статутних капіталів (за винятком доходів, отриманих від інших видів цінних паперів, від їх продажу і доходів від операцій з борговими зобов'язаннями та вимогами). [10,с. 75]
Наступне визначення зустрічається у Суторміна В.М: дивіденди -- це періодичні платежі корпорації її акціонерам, що можуть бути як в грошовій формі, так і в вигляді акцій [32, с.33].
У чинному законодавстві України чітке визначення "дивіденди" наведено фактично у двох нормативно-правових актах. Відповідно до п. 1.9 Закону про прибуток, дивідендом є платіж, що його здійснює юридична особа - емітент корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента. У Свою чергу, П(С)БО 15 передбачає, що дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства. [34, с.15].
На нашу думку дивіденди - це доходи, що отримують акціонери компанії відповідно до їх частки у статутному фонді товариства. Не можна говорити про те, що це щорічний платіж адже дивіденди можуть виплачуватись як частіше так і рідше. В залежності від цого виділяють наступні види дивідендів:
1) Річний дивіденд - який виплачується за підсумками діяльності за рік, він включає всі попередні види виплати дивідендів, що мали місце протягом року.
2) Проміжний дивіденд - це дивіденд, що включається в річний дивіденд і виплачується як авансовий платіж
3) Підсумковий дивіденд (останні) - це останній виплачений дивіденд за звітний період дивіденд [24, с.67].
Виплата дивідендів компаніями є показником того, що компанія динамічно розвивається і отримує певний прибуток. Але й збиткові компанії можуть отримувати прибуток. Для того, щоб краще пояснити як саме варто розглянути джерела виплати дивідендів:
1. Дивіденди, як правило, виплачуються за рахунок чистого прибутку підприємства.
2. Дивіденди можуть виплачуватися і при відсутності чистого прибутку за
звітний період, але при наявності інших джерел їхньої виплати: - чистий прибуток, накопичений підприємством у попередні періоди;
- у виняткових випадках дивіденди можуть виплачуватися за рахунок резервного
фонду.
3. Для виплати дивідендів формується фонд виплати дивідендів (ФВД) [10, с.77].
В залежності від того, що є джерелом виплати дивідендів, у якій формі це здійснюється, як часто виділяють різні види дивідендної політики.
Дивідендна політика - складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості підприємства. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують.
Вона означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів або утримувати їх для інвестування.
Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду. При цьому враховуються як інтереси акціонерів, так і самої компанії. Процес формування дивідендної політики є досить складним. Основними етапами цього процесу є:
1. Урахування основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики.
2. Вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегії акціонерного товариства.
3. Розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики.
4. Визначення рівня дивідендних виплат на одну акцію.
5. Визначення форм виплати дивідендів.
6. Оцінка ефективності дивідендної політики.
Як вже зазначалось існує багато видів дивідендної політики. В загальному розрізняють 9 основних. Перший з них є політика нульового дивіденду.
Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплат і дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. Керівництво такої корпорації фактично будує свою дивідендну концепцію на припущеннях Міллера-Модільяні. Як зазначалося вище, прикладом такої дивідендної політики може служити корпорація «Microsoft», яка взагалі не виплачу є дивідендів. Така політика виправдана у випадку корпорації «Microsoft», оскільки ринкова ціна акцій даної компанії понад 10 разів перевищує балансову ціну, тобто ту кількість власного капіталу, яка еквівалентна одній акції. За такого співвідношення, менеджмент компанії фактично вирішує чи скерувати, наприклад, грошовий потік чистого прибутку на дивіденди, чи поповнити ним власний капітал компанії за рахунок нерозподіленого прибутку. Кожний скерований таким чином долар чистого прибутку означає: у першому випадку збагачення акціонерів рівно на $1.00, а у другому випадку - утворення з одного долара бази потенційного зростання курсу акцій на $10.00 і більше. Зрозуміло, який варіант у цьому випадку обирає менеджмент. Зазначимо, що це можливо лише в тому випадку, коли акціонери пов'язують свої очікування з значним зростанням акцій компанії, довіряють її менеджменту, або якщо їхнього сукупного корпоративного впливу недостатньо для того, щоб змінити цю політику [6, с. 33].
Політика «100%» дивіденду відносно рідко трапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає у виділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Таким чином, дана політика фактично - антипод «нульової» дивідендної політики. Виділення 100 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбувається збільшення власного капіталу компанії, а отже, і не закладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій. Така політика може бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності. Наприклад, підприємства, що займаються видобутком корисних копалин. У будь-якому випадку, даний тип політики не можна відносити до особливо раціонального [14, с.44].
Політика фіксованого дивіденду досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вона полягає у виділенні однієї і тієї само ї абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду ординарно характерна для привілейованих акцій, проте декотрі корпорації можуть застосовувати її і до звичайних акцій. Позитивний аспект такого застосування - наближення звичайних акцій за своїми характеристиками ризику до привілейованих акцій при ординарній наявності в них, як і в усіх інших звичайних акцій, права на участь в управлінні компанією.
Оскільки за даними акціями виплачуються фіксовані дивіденди, то для таких цінних паперів відносно легко побудувати модель їх оцінки, базуючись на дисконтних грошових потоках.
Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами дуже подібна до попередньо наведеного типу. Проте ця політика передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такі преміальні виплати, як правило, - позитивний чинник для курсу цінних паперів корпорації, оскільки відповідно до деяких теорій поведінки інвесторів на фондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивідендній політиці.
Політику виділення на дивіденди фіксованого відсотка з чистого прибутку традиційно вважають найпоширенішою. Метод вирахування суми дивідендів, що належать виплаті з розрахунку на одну акцію за цієї дивідендної політики, відносять до класичних, оскільки його наводять у більшості підручників із корпоративного управління та фінансів. Сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення, початково вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення даної частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями. Для того, щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплату дивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу [27].
До позитивних моментів даної дивідендної політики варто віднести її простоту та зрозумілість у застосуванні. Ще однією перевагою можна вважати прозорість механізму нарахування. Акціонери корпорації, яка використовує цю дивідендну політику, розуміють що величина їхніх персональних дивідендних доходів залежить не від мінливих (та часом волюнтаритських) рішень менеджменту компанії, а від об'єктивних фінансових характеристик корпорації, перш за все величини отриманого в даному обліковому періоді чистого прибутку. Зважаючи на те, що чистий прибуток корпорації переважно має тенденцію до зростання в часі, акціонери часто очікують і зростання дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.
Один із важливих моментів даної дивідендної політики, який визначає його специфіку, - наявність сезонних аномалій у прибутках корпорацій залежно від специфіки їхньої операційної діяльності. Це пов'язано, перш за все, із сезонністю їхнього продажу. Чистий прибуток та сума, призначена для дивідендних виплат, виступають тісно пов'язаними величинами з продажами компанії, тобто вони переважно коливаються відповідно до сезонності продажу. Як результат, сезонні аномалії продажу відображаються в сезонних аномаліях дивідендів, коли здійснюється політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку.
Прогресивна дивідендна політика - одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вона передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат. Практика країн із розвинутими ринковими економічними системами показує, що більшість акціонерних корпорацій здійснюють поквартальну виплату дивідендів. Із причин, наведених вище, квартальні дивідендні виплати відображають сезонні аномалії продажу корпорації. Отже, для запровадження прогресивної дивідендної політики, треба забезпечувати приріст стосовно дивідендних виплат аналогічного кварталу попереднього року. Отже, якщо акціонерна корпорація дотримується прогресивної дивідендної політики, то, перш за все, в процесі визначення величини поточних дивідендних виплат варто:
- встановити величину дивідендних виплат на одну акцію в аналогічному кварталі минулого року;
- прийняти рішення стосовно темпу приросту поточних дивідендних виплат порівняно з аналогічним кварталом минулого року;
- на основі встановленого темпу приросту, визначити поточні дивідендні виплати на одну акцію;
- визначити, яка сума грошей потрібна для забезпечення даних поточних дивідендних виплат, для цього треба поточні дивідендні виплати на одну акцію перемножити на кількість звичайних акцій в обігу;
- визначити, який відсоток чистого прибутку становить сума потрібна для забезпечення поточних дивідендних виплат;
- вирішити остаточно, чи може акціонерна корпорація виділити цю частину прибутку на дивідендні виплати.
Якщо дана частина чистого прибутку може бути виділена на дивідендні виплати, то переходять до реалізації дивідендної політики, а якщо ні, то зменшують темп приросту поточних дивідендних виплат та повторюють наведену вище послідовність дій, або навіть відмовляються від прогресивної дивідендної політики.
Регресивна дивідендна політика - фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політики серед акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, що акціонери вирішують продати акції даної корпорації. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна - до падіння. Тим не менше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати дану дивідендну політику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить до зменшення величини чистого прибутку. На початку ринкових перетворень в Україні деякі вітчизняні акціонерні товариства отримували значні прибутки викликані низьким рівнем конкуренції та неефективністю вітчизняного ринку. В ті часи вони встановлювали невиправдано великі дивідендні виплати за своїми акціями. З часом рівень конкуренції суттєво вплинув на прибутки таких компаній, проте задавши значний темп високих дивідендних виплат, тепер ці акціонерні товариства змушені запровадити непопулярну регресивну дивідендну політику.
Деколи, за браком потрібних фінансових ресурсів акціонерні корпорації вдаються до політики негрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій. Оскільки найцінніші папери володіють цілим спектром специфічних фінансових характеристик, то політика негрошових витрат може далеко виходити за рамки даного дослідження та звестися до пояснення характеристик цінних паперів взагалі.
Інколи, не бажаючи застосовувати політику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансових ресурсів для грошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосувати політику нагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів. Практика та теорія реалізації дивідендної політики знають багато прикладів реалізації дивідендних виплат до зазначених вище політик, чи навіть відповідно до певних специфічних обставин, у яких перебуває дана корпорація. Науковці роблять спроби розкласифікувати теоретичні засади, відповідно до яких здійснюється на практиці та чи інша дивідендна політика. Так, відповідно до класифікації наведеної І.О. Бланком (Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1. - К.: Ника-Центр, 1999), теорії, котрі пробують пояснити, як «правильно » застосовувати дивідендну політику, висовують гіпотези стосовно поведінки інвесторів залежно від дивідендної політики. Це перш за все теорії: про незалежність дивідендів, про надання переваги дивідендам, про мінімізацію дивідендів, сигнальна теорія дивідендів (теорія сигналізування), теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (теорія клієнтури) [3].
Таким чином дивіденди є дуже важливим аспектом фінансової діяльності акціонерних товариств. Але важко визначити який їх розмір є оптимальний. Як бачимо, серед теорій, згаданих вище, часто суперечливих, жодна не може остаточно та вичерпно пояснити, як «правильно» застосовувати різні види дивідендної політики. Тому процес вибору того чи іншого вибору дивідендної політики повинен базуватися на інтересах власників компанії та на інтересах самої компанії. Тому таке рішення повинне бути виваженим та враховувати велику кількість факторів.
1.3 Основні підходи до обґрунтування ефективної дивідендної політики
Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім його ростом, який максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.
Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики.
Початковим етапом обґрунтування оптимальної дивідендної політики є вивчення й оцінка факторів, що визначають цю політику. У практиці дані фактори прийнято підрозділяти на чотири групи:
1. Першою групою є фактори, що характеризують інвестиційні можливості підприємства. До числа основних факторів даної групи належать:
а) стадія життєвого циклу компанії. На ранніх стадіях життєвого циклу акціонерна компанія змушена більше засобів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи виплату дивідендів;
б) необхідність розширення акціонерною компанією своїх інвестиційних програм. У періоди активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на розширене відтворення основних фондів і нематеріальних активів, потреба в капіталізації прибутку зростає;
в) ступінь готовності окремих інвестиційних проектів із високим рівнем ефективності. Окремі підготовлені проекти потребують прискореної реалізації з метою забезпечення ефективної їх експлуатації при сприятливій кон'юнктурі ринку, що обумовлює необхідність концентрації власних фінансових ресурсів у ці періоди.
2. Наступною групою факторів є фактори, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел. У даній групі факторів основними є:
а) достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;
б) вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;
в) вартість залучення додаткового позикового капіталу;
г) доступність кредитів на фінансовому ринку;
д) рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, обумовлений його поточним фінансовим станом.
3. Також важливою групою є фактори, пов'язані з об'єктивними обмеженнями. До числа основних факторів даної групи належать:
а) рівень оподатковування дивідендів;
б) рівень оподатковування майна підприємств;
в) досягнутий ефект фінансового левериджу, обумовлений співвідношенням власного і позикового капіталу;
г) фактичний розмір одержуваного прибутку і коефіцієнт рентабельності власного капіталу.
4. Також виділяють і інші фактори. Сюди ми можемо віднести:
а) кон'юнктурний цикл товарного ринку, учасником якого є акціонерна компанія. У період підйому кон'юнктури ефективність капіталізації прибутку значно зростає;
б) рівень дивідендних виплат компаніями-конкурентами;
в) невідкладність платежів за раніше отриманими кредитами;
г) можливість втрати контролю над управлінням компанією. Низький рівень дивідендних виплат може призвести до зниження ринкової вартості акцій компанії, що збільшує ризик фінансового захоплення акціонерної компанії конкурентами.
Оцінка даних факторів дозволяє визначити вибір того або іншого типу дивідендної політики на найближчий період, тобто дозволяє обрати оптимальну дивідендну політику.
Оптимальна дивідендна політика - це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства, забезпечує інтереси як акціонерів, так і самого товариства.
Існує надзвичайно багато підходів до формування оптимальної дивідендної політики. Для кожного окремого випадку підходить інший тип дивідендної політики. Але в загальному можна виділити три основні підходи до формування дивідендної політики:
- консервативний
- поміркований
- агресивний
Розглянемо кожен з них:
Консервативний - згідно з цим підходом пріоритетною метою розподілу прибутку є виробничий розвиток, а не поточне споживання у формі дивідендних виплат. Зростає вартість чистих активів підприємства, а відповідно й ринкова вартість.
Цей підхід підтримують вчені Ф. Модильяні і М. Міллер. У своїй теорії незалежності дивідендів вони стверджують, що обрана дивідендна політика не здійснює ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників у поточному чи перспективному періоді. Дивідендна політика не впливає на ціну капіталу, а тому не виникає проблеми оптимізації коефіцієнта виплат і форм виплат дивіденду. Новий випуск дивідендів прирівнюється до реінвестування прибутку. Ця теорія має ряд недоліків адже не враховує вплив податків, витрати на емісію нових акцій, асиметричність інформації, тобто неоднаковий доступ менеджерів і власників до інформації про перспективи розвитку фірми, фактор ризику при прийнятті рішень щодо розподілу прибутку.
Також консервативний підхід обґрунтовує теорія мінімізації дивідендів (Теорія податкових переваг). Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми доходами власників. А через те оподатковування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно максимізацію капіталізації прибутку - для того, щоб отримати найвищий податковий захист сукупного доходу власників. Однак такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів [12, с.44].
Наступним підходом є поміркований (компромісний) - згідно з яким в процесі розподілу прибутку поточні інтереси акціонерів щодо дивідендних виплат стабільно збалансовані з потребами формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства.
Цей підхід знайшов своє відображення у теорії відповідності дивідендної політики складу акціонерів або як її ще називають теорії клієнтури.
Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (теорія клієнтури) полягає у наступному: дивідендна політика значною мірою залежить від складу акціонерів і повинна відповідати очікуванням більшості власників. Та частина акціонерів, яка не згодна з дивідендною політикою реінвестує свій капітал в інші фінансові інструменти, в результаті чого склад клієнтури стає однорідним. Якщо в складі акціонерів переважають дрібні інвестори, яких цікавить поточний дохід, коефіцієнт виплати повинен бути високим. Якщо переважають високодохідні акціонери, яких не цікавить можливий розмір податкової економії, коефіцієнт виплати повинен бути низьким. Для збереження постійного контингенту акціонерів неможна часто змінювати дивідендну політику [13, с.36].
Ще одним підходом є агресивний підхід, що передбачає постійне зростання дивідендних виплат незалежно від результатів фінансової діяльності. Забезпечує високу ринкову вартість акцій та формує позитивний імідж підприємства серед потенційних інвесторів, проте може призвести до фінансових ускладнень, оскільки можливості самофінансування підприємства за рахунок прибутку стають обмеженими [12, с.43].
Агресивний підхід знайшов відображення у працях таких вчених як М. Гордон і Д. Лінтнер. У своїй теорії переваги дивідендів автори стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) через те, що вона "очищена від ризику", коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв'язку з властивим йому ризиком. Виходячи з цієї теорії максимізація дивідендних виплат доцільніша, ніж капіталізація прибутку. Ця теорія може бути покладена в основу дивідендної політики, якщо в складі акціонерів переважають дрібні інвестори.
Ще одною теорією, що підтримує цей підхід є сигнальна теорія дивідендів побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій як базисний елемент використовують розмір виплачуваних за нею дивідендів. У такий спосіб ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно і ринкової вартості акцій, що при їхній реалізації приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів ''сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує істотного зростання прибутку в майбутньому періоді. Ця теорія нерозривно пов'язана з високою "прозорістю" фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація впливає на коливання ринкової вартості акцій.
Отже, прибуток підприємства є дуже важливим критерієм оцінки діяльності підприємства. Він безпосередньо пов'язаний з поняттям дивіденди, адже в більшості випадків саме чистий прибуток виступає джерелом їх виплати. Дивіденди впливають на привабливість акціонерного товариства для потенційних та реальних інвесторів. Тому вибір оптимальної дивідендної політики є надзвичайно важливим. Незважаючи на те, що існує надзвичайно велика кількість різних теорій, що стосуються оптимальної дивідендної політики, вони не дають однозначної відповіді, який її тип є найкращим. Тому при виборі дивідендної політики потрібно враховувати ряд факторів - і у кожному окремому випадку вона буде іншою.
РОЗДІЛ 2. Оцінка прибутку відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» та його дивідендної політики
2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства
Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» -- сучасне підприємство з розвиненою інфраструктурою, що займає лідируючі позиції на ринку послуг фіксованого телефонного зв'язку України. Компанія охоплює близько 71% ринку послуг місцевого телефонного зв'язку та 83% ринку послуг міжміського та міжнародного телефонного зв'язку.
5 січня 2000 року було зареєстровано відкрите акціонерне товариство "Укртелеком". 13 липня 2000 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", а 16 листопада 2000 року Кабінет Мiнiстрiв України ухвалив рішення про початок приватизації Укртелекому.
18 сiчня 2001 року створено Комiсiю з приватизацiї ВАТ "Укртелеком". В період з 1 жовтня 2001 року до 1 лютого 2002 року відбувся основний етап пільгового продажу акцій ВАТ "Укртелеком [36].
Компанія надає по всій території України практично всі види сучасних телекомунікаційних послуг, таких як:
- міжнародний, міжміський та місцевий телефонний зв'язок;
- послуги передавання даних та побудови віртуальних приватних мереж;
- Інтернет-послуги, у т. ч.: комутований та широкосмуговий доступ до мережі
- Інтернет для абонентів мережі фіксованого телефонного зв'язку;
- постійне IP-з'єднання по виділеній лінії; апаратний і віртуальний хостінг;
- надання в користування виділених некомутованих каналів зв'язку;
- ISDN;
- відеоконференц-зв'язок;
- проводове мовлення;
- телеграфний зв'язок;
- здійснює діяльність з технічного обслуговування мереж ефірного телемовлення та радіомовлення.
Важливо зазначити, що державі належить 92,86% акцій цього оператора, 7,14% були продані трудовому колективу. Тобто велика частка дивідендних виплат, що здійснюється підприємством іде у державний бюджет. Це має прямий вплив на дивідендну політику підприємства.
На сьогодні ВАТ «Укртелеком» -- це підприємство, організаційна структура якого сформована за вертикальним принципом управління фінансами, технологічними процесами, персоналом. До складу товариства входить 32 філії у всіх регіонах України, а також філія інформаційно-комунікаційних систем, філія спеціалізованого електрозв'язку, центр післядипломної освіти та Утел [25].
У вiдкритому акцiонерному товариствi сформовано дворiвневу централiзовану вертикальну систему управлiння; функціонують органiзацiйнi спецiалiзованi структури з експлуатацiї первинної мережi зв`язку; експлуатацiї мiсцевих мереж зв`язку та радiофiкацiї, обслуговування споживачiв та продажу послуг. Останні зміни до організаційної структури товариства затверджено станом на 27 січня 2006 року.
Вищим органом, який визначає основні напрямки діяльності компанії є загальні збори акціонерів. Контроль за діяльністю підприємства здійснюють спостережна рада та ревізійна комісія. Загальні збори акціонерів визначають склад правління ВАТ «Укртелеком»,назначають голову правління. Ті у свою чергу визначають апарат управління, що здійснює керівництво безпосередньою діяльністю акціонерного підприємства.
Організаційна структура, яка була описана вище, має наступний вигляд:
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 2.1 Організаційна структура ВАТ «Укртелеком»
Як видно з рисунку 2.2 Укртелеком є учасником (акціонером) низки спільних підприємств та акціонерних товариств, що функціонують на телекомунікаційному ринку України:
· ТОВ «Інфоком», що займається документальним електрозв'язоком, Інтернетом, ІР-телефонією -- частка Укртелекому в статутному фонді дорівнює 51%;
· ЗАТ «Елсаком Україна», що займається мобільним супутниковим зв'язоком в системі «Глобалстар» -- Укртелекому належить 34% акцій;
· СП «Українська хвиля», що займається фіксованим абонентським радіодоступом -- частка Укртелекому в статутному фонді дорівнює 23,6%;
· ВАТ «Телекомінвест», що займається розробкою та впровадженням автоматизованих систем документообігу -- Укртелекому належить 26% акцій;
· ВАТ «Свемон-інвест» -- 1,12%;
· ТОВ «Телесистеми України», що займається фіксованим абонентським радіодоступом -- 2,47%.
Для того, щоб правильно оцінити стан підприємства та обрати оптимальну дивідендну політику необхідно проаналізувати ряд показників.
Спочатку проаналізуємо показники фінансової стійкості:
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рис. 2.2 Частка Укртелекому у статутному фонді інших акціонерних підприємств [25]
Таблиця 2.1
Динаміка зміни показників фінансової стійкості ВАТ «Укртелеком» за 2005-2009 рр.
|
Показники/роки |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
|
|
Фінансової стабільності |
1,873 |
2,389 |
2,418 |
1,462 |
1,415 |
|
|
Коефіцієнт незалежності |
0,655 |
0,708 |
0,713 |
0,586 |
0,579 |
|
|
Коефіцієнт фінансової напруги |
0,524 |
0,410 |
0,401 |
1,705 |
Подобные документы
Вивчення сутності дивідендної політики та її видів. Характеристика дивідендів та джерел їх виплати. Огляд проблем акціонерного капіталу та дивідендної політики. Оцінка прибутку відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та його дивідендної політики.
курсовая работа [298,6 K], добавлен 10.11.2014Сутність оптимізаційної структури капіталу акціонерного товариства. Аналіз та порівняння методичних підходів до управління капіталом підприємства та його структурою. Загальна характеристика ліквідності та фінансової стійкості ВАТ "Насосенергомаш".
курсовая работа [287,5 K], добавлен 28.11.2014Сутність, значення та завдання аналізу формування та використання прибутку підприємства. Аналіз складу та динаміки прибутку підприємства, показників ефективності використання прибутку підприємства. Шляхи підвищення прибутковості діяльності підприємства.
курсовая работа [150,0 K], добавлен 23.08.2012Економічна сутність і джерела формування прибутку підприємства. Шляхи та фінансові інструменти управління прибутком. Факторний аналіз прибутку і аналіз можливостей збільшення рентабельності діяльності. Застосування факторингу дебіторської заборгованості.
дипломная работа [941,7 K], добавлен 06.06.2016Поняття власного капіталу акціонерного товариства, порядок його формування та список документів, які подає товариство до реєстраційного органу. Аналіз структури капіталу на прикладі ПАТ КБ "Приватбанк". Шляхи удосконалення управління власним капіталом.
курсовая работа [358,0 K], добавлен 17.12.2012Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства. Пропозиції щодо підвищення рівня ефективності економіко-аналітичної роботи господарської діяльності підприємства. Сутність і застосування факторного аналізу на прикладі методу ланцюгових підстановок.
дипломная работа [173,0 K], добавлен 20.03.2012Поняття фінансової кризи на підприємстві. Функції антикризового фінансового управління. Формування політики антикризового фінансового управління акціонерного товариства на прикладі ПАТ "Агрофірма "Вербівське". Заходи щодо виходу з кризової ситуації.
курсовая работа [1,1 M], добавлен 10.02.2014Сутність та значення прибутку підприємства. Техніко-економічна характеристика та аналіз фінансового стану ПП "Компанія Вітар". Аналіз факторів, які вплинуть на прибуток від операційної діяльності. Шляхи удосконалення управління прибутком підприємства.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 04.01.2013Загальні відомості про акціонерне товариство, види та організаційна структура. Капітал АТ, порядок його формування та зміни; горизонтальний та вертикальний аналіз фінансової звітності, визначення стійкості, оцінка ймовірності банкрутства підприємства.
курсовая работа [100,5 K], добавлен 27.01.2011Оцінка фінансових результатів діяльності підприємства. Розрахунок обсягу продажів та прибутку від реалізації продукції. Основні напрямки підвищення рівня прибутковості. Визначення точки беззбитковості. Аналіз цінової та асортиментної політики компанії.
дипломная работа [201,2 K], добавлен 24.07.2012
