Невирішеною є проблема організації управління регіональним та місцевим розвитком. На даному етапі відсутні належні механізми координації з одного боку, центральних органів виконавчої влади між собою щодо конкретної території; з іншого - між ними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування в узгодженні цілей та пріоритетів розвитку. Немає чіткого розмежування сфер повноважень та відповідальності між цими органами. Місцеві органи влади не мають повноцінного законодавчого підґрунтя та фінансового забезпечення для виконання делегованим та власних повноважень. Тому необхідно визначити реальні шляхи підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у зміцненні потенціалу регіонального та місцевого розвитку і їхньої відповідальності за розвиток відповідних територій.

Зміцнення потенціалу регіонів повинно розглядатися не через дотації (трансферти), хоча й це необхідно робити, а, в першу чергу, через збільшення надходжень до місцевих бюджетів шляхом сприяння розвитку підприємницької діяльності, розвитку сучасних форм коопераційних зв'язків суб'єктів підприємництва тощо. Джерелом забезпечення розвитку регіонів має стати мобілізація їхнього внутрішнього потенціалу, його модернізація відповідно до вимог формування й запровадження інноваційної моделі розвитку економіки.

Проблему зміцнення потенціалу розвитку регіонів потрібно розглядати у контексті євро інтеграційного курсу України. Інтегрування України у європейські структури потребує вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин з регіонами й управління ними, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу[11].

Серед головних механізмів, що застосовуються державою для регулювання регіонального розвитку, необхідно виділити удосконалення між бюджетних відносин. Бюджетна система України сьогодні недостатнім чином відповідає потребам регіонального та місцевого розвитку. Існує суттєва диференціація на міжрегіональному та внутрішньо регіональному рівнях як у доходах, так і у видатках місцевих бюджетів. Контрастність за сумою власних доходів становить 7,5 раза; за видатками, що враховуються при визначенні між бюджетних трансфертів - 5,8 раза, тому кількість та якість суспільних послуг, які надаються жителям різних територій, залишається територіально диференційованою. Суттєва обмеженість у здійсненні політики реалізації місцевих інтересів породжує зменшення авторитету органів місцевого самоврядування, тому стало на часі поглиблення реформи з метою посилення самостійності місцевих бюджетів. Особливо це стосується проблем взаємодії державного та місцевих бюджетів у фінансуванні соціальної сфери.

В останні десятиріччя при оцінці рівня розвитку економіки країни на перший план почали виходити соціальні індикатори: рівень зайнятості і безробіття, динаміка реальної заробітної плати, рівень життя населення. Соціальний клімат стає визначальним у процесі формування економічної атмосфери. Фінансування соціальних заходів - основна стаття витрат бюджетів будь-якої країни, і особливо гостро це питання поста у трансформаційних економіках.

Виходячи з положень п. 3 ст. 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, здійснення державних повноважень, як правило, повинно переважно покладатися на органи влади, що найбільш близькі до громадян. Тим самим у більшому обсязі забезпечується врахування інтересів кожного громадянина. Тому на рівні низовик адміністративно-територіальних одиниць має акумулюватися такий обсяг коштів, якого було б достатньо для фінансування видатків соціальної сфери.

Сьогодні в Україні загострилися проблеми фінансування соціальної сфери. Освіта, охорона здоров'я, культура, соціальний захист і соціальне забезпечення як складові державного сектора перебувають поза сферою державних інтересів. У видатках місцевих бюджетів у 2007 р. найбільшу питому вагу займала сума видатків на освіту, охорону здоров'я, культуру, мистецтво, засоби масової інформації, фізичну культуру і спорт. Зокрема по Дніпропетровській області соціальні видатки склали 62.4% від загальних видатків місцевого бюджету.

Отже, більше 60% видатків місцевих бюджетів спрямовуються на виконання державних функцій. Тобто фінансування послуг соціальної сфери передано для забезпечення регіонам, місцевим бюджетам. Але основні об'єкти соціальної сфери муніципальних утворень є суб'єктами державних інтересів і відповідно центрального управління. Тому удосконалення системи фінансування соціальної сфери - нагальна вимога часу, оскільки є проблематичним забезпечення достатнього рівня фінансування соціальної сфери саме із місцевих бюджетів через обмеженість їх коштів.

Так, до введення в дію Бюджетного кодексу місцеві органи влади не могли, з одного боку, профінансувати соціальні програми (внаслідок різниці між запланованим і отриманим обсягом коштів), а з іншого, не мали права обмежити обсяги фінансування. Внаслідок цього накопичувалися заборгованості, які або не задовольнялися взагалі, або задовольнялися шляхом проведення взаємозаліків.

З ухваленням Бюджетного кодексу державні програми соціального захисту почали фінансуватися з місцевих бюджетів за рахунок цільових трансфертів з державного бюджету. Це дало змогу підвищити відповідальність держави за фінансування соціальних програм із одночасним посиленням контролю за використанням бюджетних коштів на соціальні програми. Із затвердженням у 2002 р. Кабінетом Міністрів України Програми переходу на цільові грошові виплати громадянам (замість надання пільг) радикально змінився сам принцип соціального захисту населення та спосіб його фінансування з боку держави.

Внаслідок таких змін заборгованість місцевих бюджетів по програмах соціального захисту була практично ліквідована. Запровадження субвенцій з державного бюджету на фінансування соціальних програм значно поліпшило контроль та змусило державу здійснювати реформи у системі пільг та субсидій.

Але окремі пільги продовжують фінансуватися за рахунок підприємств, що надають відповідні послуги. Також держава не виконує законодавства в частині надання пільг і не відміняє його. Негативним у запровадженні системи субвенцій на програми соціального захисту є те, що місцеві органи влади поступово втрачають мотивацію до оптимізації видатків на соціальні програми та підвищення ефективності соціального захисту.

З ухваленням Бюджетного кодексу України було введено новий для бюджетної системи нашої країни принцип субсидіарності, відповідно до якого з урахуванням критеріїв повноти надання послуг та наближення їх до безпосереднього споживача (ст. 86 Бюджетного кодексу) здійснюється розмежування видів видатків між місцевими бюджетами. Однак жодним законодавчим актом не здійснюється остаточне розмежування функцій між рівнями влади.

Між бюджетні трансферти, що нині діють в Україні, зрівнюють можливості всіх адміністративно-територіальних одиниць в розрахунку на одиницю контингенту (в залежності від напрямку видатків), не враховуючи їх внеску у надходження до зведеного бюджету. Таким чином, зрівнялівці підлягають найважливіші напрямки видатків, серед яких: освіта, охорона здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура та спорт, видатки на утримання органів управління. Отже, рівень розвитку певної адміністративно-територіальної одиниці не впливає на суму отриманих нею трансфертів.

Внаслідок такого становища існує постійна загроза дестабілізації соціально-економічної ситуації з відповідними соціальними наслідками. Ця проблема негативно впливає на ефективність соціального захисту та боротьбу з бідністю. Тому необхідно продовжити пошук більш досконалих форм фінансування державник програм соціального захисту населення. Потрібна реформа моделі розподілу видаткових зобов'язань у фінансуванні соціальної сфери між державним та місцевими бюджетами. А також необхідним є внесення коректив до існуючих механізмів формування дохідної частини місцевих бюджетів[13].

1.4 Проблеми забезпечення соціальної спрямованості бюджету

Найважливішою передумовою побудови соціально орієнтованого суспільства є забезпечення соціальної спрямованості бюджетної політики, що означає такий порядок складання бюджетів, який сприяє зростанню рівня життя населення, ефективному соціальному захисту, забезпеченню гарантованих соціальних стандартів.

Показник питомої ваги соціальних видатків в загальних видатках бюджету є, хоча і основним, але не всеохоплюючим показником, що характеризує рівень соціальної спрямованості бюджету.

Забезпечення соціальної спрямованості бюджетної політики потребує адекватної оцінки впливу структури і обсягів соціальних видатків бюджетів на показники рівня та якості життя населення, а також розробки методики, що дасть змогу здійснити комплексну оцінку реального рівня соціальної спрямованості і відстежити зміни щодо її забезпечення.

Оцінка соціальної спрямованості потребує використання комплексу показників, серед яких обов'язково мають бути такі, що характеризують результати реалізації соціальних програм, їх вплив на добробут населення.

Таким чином, критерії та індикатори соціальної спрямованості бюджетної політики можна поділити на дві групи:

1) прямі, які безпосередньо характеризують обсяги і структуру соціальних видатків бюджету;

2) непрямі, які характеризують результати функціонування соціальної сфери. Вони проявляються у покращанні показників рівня життя населення - зростанні реальних доходів населення, зменшенні рівня бідності; зростанні рівня забезпечення соціальних гарантій - мінімальної заробітної плати, пенсій, соціальних допомог та виплат: деяких демографічних показників, які е чутливими до змін у соціальній сфері, а саме дитячої смертності, смертності немовлят, захворюваності на окремі веди "соціальних" хвороб тощо.

Таким чином, весь комплекс показників. що визначають соціальну спрямованість бюджету, можна представити у вигляді двох блоків:

Блок 1. Прямі показники:

L Питома вага видатків на соціальну сферу (за окремими видами) у загальному обсязі видатків бюджету;

2. Питома вага видатків на соціальну сферу (за окремими видами) в обсязі ВВП;

3. Співвідношення видатків на соціальну сферу з видатками, що спрямовуються на розвиток економіки;

4. Співвідношення фактичних та запланованих видатків бюджету на соціальну сферу (за окремими видами видатків);

5. Співвідношення фактичного фінансування соціальної сфери (за окремими видами) та розрахованого за нормативами;

6. Співвідношення обсягів фінансування окремих галузей соціальної сфери, отриманих з різних джерел (державний бюджет (податки), система соціального страхування, кошти фізичних або юридичних осіб тощо);

7. Обсяг видатків на соціальну сферу, що припадає на одну особу;

8. Рівень забезпеченості мережею закладів охорони здоров'я, освіти, культури.

Блок 2. Непрямі (результативні) показники:

1. Темпи зростання реальних доходів населення;

2. Рівень бідності, визначений за відносним критерієм;

3. Рівень бідності, визначений за абсолютним критерієм ;

4. Рівень розшарування населення за доходами;

5. Рівень безробіття (визначений за методологією МОП);

6. Рівень охоплення адресною соціальною допомогою бідних верств

населення;

7. Співвідношення мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсії, соціальних виплат) з прожитковим мінімумом;

8. Рівень дитячої смертності;

9. Рівень смертності немовлят;

10. Рівень захворюваності на окремі види "соціальних" хвороб (туберкульоз, СНІД, венеричні);

11. Рівень щеплення дітей (за окремими видами інфекцій);

12. Рівень інвалідизації населення.

Застосування запропонованого комплексу показників зможе забезпечити об'єктивнішу оцінку рівня соціальної спрямованості бюджетної політики. Для відстеження динаміки рівня соціальної спрямованості бюджету або його регіональної диференціації можна запропонувати методику обчислення інтегрального індексу, подібну до методики розрахунку інтегрального індексу людського розвитку. Пропонується дворівнева схема розрахунку інтегрального індексу соціальної спрямованості бюджетної політики: на першому рівні - розрахунок двох узагальнюючих індексів: бюджетних видатків (за показниками блоку 1) та індексу соціальних результатів (за показниками блоку 2). На другому рівні - розрахунок інтегрального індексу соціальної спрямованості бюджетної політики. Для стандартизації показників можна використовувати кращі досягнення показників соціального розвитку країн Західної Європи або штучно визначені стандарти, до яких ми прагнемо.

Застосування інтегрального індексу має як свої перевали, так і обмеження. Перевагою є те, що він є зручним інструментом для динамічних або регіональних порівнянь, оскільки поєднує багато аспектні характеристики результатів дії бюджетної політики та розвиток соціальної сфери. Обмеження методу полягають у тому, що інтегральний індекс сам по собі не має реального економічного змісту і може застосовуватися лише для порівнянь у просторі або часі.

Отже, для комплексного дослідження рівня соціальної спрямованості бюджету доцільно поєднувати застосування інтегральної оцінки з аналізом за системою окремих показників, що даватиме краще уявлення про досліджувані процеси[21].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВИДАТКОВОЇ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ НА ПРИКЛАДІ БАБУШКІНСЬКОГО РАЙОНУ М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

2.1 Аналіз планування видатків на соціальну сферу по місцевому бюджету

Тактичне завдання бюджетного планування полягає в оптимізації структури витрат бюджету. Це завдання досить складне як в умовах фінансової стабільності у державі, так і під час фінансової кризи. Коштів завжди не вистачає, а потреби у бюджетних витратах щороку зростають. Задовольнити всі потреби в заявленому обсязі просто неможливо. для прикладу, часто заявлений головними розпорядниками обсяг додаткового ресурсу на наступний бюджетний рік, який є необхідним для виконання ними своїх функцій та реалізації державних цільових програм, удвічі перевищує прогнозний обсяг бюджетних витрат на цей самий період. Тому необхідно знаходити оптимальне співвідношення між напрямами витрат із бюджету. Зараз не існує певної математичної моделі, яка б визначала чіткі параметри оптимальності. Але, як і загалом у фінансових відносинах, є опосередковані і водночас дуже точні критерії. Це - економічне зростання і соціальна гармонія у суспільстві. Основна проблема в тому, що ці критерії певною мірою суперечать один одному. Можна досягти значного економічного зростання, але при цьому спричинити соціальне напруження у суспільстві. Або, навпаки, спрямувавши переважну частину коштів у соціальну сферу, підірвати економіку. Однак пріоритет усе-таки має належати завданням забезпечення економічного розвитку, оскільки тільки це може гарантувати реальні соціальні блага і гарантії[36].

Забезпечення оптимального розподілу бюджетних витрат ґрунтується на діяльності органів влади, які розглядають і затверджують бюджет. У свою чергу, ефективність бюджетної діяльності органів влади визначається не стільки економічними, скільки політичними чинниками. Насамперед це підхід до формування органів влади, де мають працювати професійні політики, а не представники різних галузей, регіонів, соціальних груп і політичних партій, які завжди відстоюватимуть свої корпоративні, а не загальнодержавні інтереси. Вони повинні вміти жертвувати певними сьогоднішніми потребами заради стратегічної мети. Це, звісно, повністю не гарантує оптимальної спрямованості бюджетних витрат, але дає змогу максимально до неї наблизитися. Забезпечення завдання оптимального розподілу бюджетних коштів досягається за рахунок відкритості і гласності бюджетного процесу, який у будь-якій країні завжди перебуває в центрі уваги суспільства.

Наступне завдання бюджетного планування - це забезпечення збалансування доходів і витрат, оскільки, як правило, потреба у коштах завжди перевищує наявні доходи. Збалансування може забезпечуватися трьома шляхами:

- перший, якщо немає можливості скоротити бюджетні витрати, то забезпечується збільшення доходів за рахунок введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об'єкта оподаткування з існуючих податків;

- другий, якщо рівень оподаткування вже досить високий, то скорочуються витрати за всіма можливими напрямами;

- третій, якщо неможливо ні збільшити доходи, ні зменшити витрати, то приймається бюджетний дефіцит і визначаються джерела його покриття, тобто, як зазначалося раніше, державні позики чи грошова емісія.

При цьому, залучення державних позик є найефективнішим способом покриття бюджетного дефіциту порівняно з грошовою емісією, яка неодмінно спричиняє підвищення рівня інфляції й дестабілізацію грошового ринку. Але при цьому залучення державою коштів на внутрішньому та зовнішньому ринках капіталу спричиняє зростання обсягу державного боргу. А це, у свою чергу, означає збільшення бюджетних витрат у майбутньому на платежі з обслуговування та погашення державного боргу. Тому в короткостроковій перспективі такі запозичення є ефективним джерелом фінансування бюджетного дефіциту, але у середньо - та довгостроковій перспективі вони призводять до збільшення бюджетних витрат.

Таким чином, державні запозичення повинні здійснюватися в межах можливостей бюджету обслуговувати та погашати боргові зобов'язання держави без значного накопичення обсягу державного боргу та уникнення пікових навантажень на бюджет, пов'язаних з такими виплатами. Для цього необхідно проводити виважену та ефективну боргову політику, яка полягатиме: у виборі найдешевших та найвигідніших умов здійснення запозичень, формуванні середньострокової структури державного боргу, обов'язковому встановленні граничних меж здійснення державою запозичень та постійному контролі обсягу державного боргу відносно ВВП.

Отже, розв'язання вказаного комплексу застосування різних варіантів проекту бюджету це звичайна процедура, однак завжди необхідно знати ту межу, де необхідно зупинитись, інакше процес бюджетного планування може стати нескінченним.

Особливим завданням бюджетного планування є раціональний розподіл доходів і витрат між окремими ланками бюджетної системи, забезпечення реального збалансування кожного бюджету, рівномірного надходження доходів протягом року і своєчасного фінансування передбачених у бюджеті заходів. При цьому створюються відносно рівні умови для соціально-економічного розвитку кожної адміністративно-територіальної одиниці[35].

Слід зазначити, що, крім програмних витрат, які завжди мають конкретизовані цілі, та витрат бюджету на обслуговування і погашення державного боргу, проект бюджету завжди містить так звані бюджетні резерви - це відокремлена частина бюджетних коштів, призначена для фінансування різник непередбачених витрат держави. Непередбачені витрати можуть бути зумовлені низкою обставин. По-перше, новими потребами, які виникли в процесі виконання бюджету і не були враховані в плані та бюджеті; по-друге, необхідністю ліквідації різного роду диспропорцій в економічному і соціальному розвитку і бюджеті; по-третє, необхідністю відшкодування збитків, заподіяних стихійними силами природи майну державник підприємств і організацій. І, нарешті, по-четверте, необхідністю маневрування грошовими коштами у випадках виникнення внутрішніх касових розривів, коли надходження бюджетних коштів менші від обсягу передбаченого за їх рахунок фінансування.

Бюджетним резервам властиві певні особливості:

- широка сфера дії, що обумовлено самою суттю і значенням бюджетного фонду;

- універсальний характер, оскільки вони використовуються при виникненні додаткової потреби незалежно від сфери виробництва, галузі економіки, стадії відтворювального процесу тощо;

- глобальність масштабів свого фінансування, оскільки охоплюють усі рівні державного управління;

- центральне місце в системі фінансових резервів, що визначається місцем бюджету у фінансовій системі.

Система бюджетних резервів містить резервні фонди Кабінету Міністрів України та місцевих бюджетів.

Бюджетне планування застосовується на використанні різних методів. Узагальненим при цьому є балансовий метод, суть якого полягає в обов'язковому збалансуванні доходів і витрат. Розподіляти і споживати можна тільки те, що вироблено. Збалансованість плану економічного і соціального розвитку й удосконалення пропорцій в економіці, стійкий її розвиток створюють необхідні умови для формування і виконання збалансованого і реального бюджету. За допомогою балансового методу встановлюються правильні пропорції в розподілі бюджетних коштів між центральними, республіканськими і місцевими органами державної влади й управління з метою забезпечення їхніх потреб у фінансових ресурсах для здійснення господарського і соціально-культурного будівництва. Балансова ув'язка доходів і витрат бюджету забезпечує його стійкість, створює необхідні умови для успішного виконання як Державного, так і кожного виду місцевих бюджетів.

Розрахунки окремих статей доходів і витрат здійснюються за допомогою таких методів: прямого рахунку, нормативного, аналітичного, екстраполяції. Основою кожного з цих методів є економічний аналіз, завдяки якому визначається рівень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, що впливали на них. Головна мета цього аналізу - визначити перспективи виконання бюджету до кінця року, тобто встановити, якими будуть надходження з окремих джерел доходів і суми очікуваних витрат. Це дає змогу оцінити справжній стан економіки і його вплив на бюджет, виявити чинники, які впливають на відхилення фактичних бюджетних показників від планових, визначити тенденції піднесення (спаду) економіки країни, збільшення (зменшення) її бюджетних ресурсів. У процесі аналізу за даними попереднього періоду з'ясовуються причини неповної акумуляції грошових коштів у бюджет, установлюється ступінь ефективності використання виділених бюджетних асигнувань.

Аналіз виконання бюджету ґрунтується на звітах про виконання бюджетів, даних оперативної (щомісячної) звітності про надходження податків, зборів та інших платежів до бюджету і про фінансування витрат, а також на матеріалах обстежень, перевірок і ревізій міністерств і відомств, управлінь і відділів виконавчих комітетів і державник адміністрацій, організацій та установ.

Методи економічного аналізу широко використовуються у процесі розроблення бюджетних показників на плановий рік. Основне завдання всієї аналітичної роботи спрямоване на виявлення резервів додаткового збільшення доходів бюджету і визначення шляхів найраціональнішого використання бюджетних коштів.

Метод прямого рахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків кожного елементу доходів чи витрат бюджету. Планування ведеться за алгоритмом, який відбиває формування цього показника. кошторисне планування, яке здійснюється за статтями витрат. Метод прямого рахунку є досить трудомістким, потребує значного інформаційного забезпечення, але саме він є найнадійнішим та найдостовірнішим. Тому там, де це можливо, намагаються використовувати саме його. Як правило, саме цей метод використовується при плануванні проекту бюджету на один (наступний) рік.

Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів. За рівнем охоплення нормативи поділяються на узагальнені й деталізовані. Прикладом узагальненого нормативу є сума витрат на охорону здоров'я в розрахунку на одного жителя. Деталізовані нормативи встановлюються, наприклад, щодо кожної статті кошторису. Нормативний метод може використовуватись як самостійний (при узагальнених нормативах), так і в сукупності з методом прямого рахунку (кошторисне планування). Однак використання лише одного цього методу не є досконалим, оскільки встановлені нормативи (особливо у галузі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту та соціального забезпечення) потребують постійного перегляду а бюджетне планування - уточнення. Наприклад, щодо соціального захисту та соціального забезпечення обсяги надання соціальних гарантій щороку уточнюються, як уточнюються й основні критерії або показники, на основі яких вони розраховуються: заробітна плата, рівень прожиткового мінімуму на одну людину тощо. На основі цих показників розробляються обсяги різник видів соціальних допомог і гарантій населенню. Інший приклад - щодо освіти: згідно з чинним законодавством України, бюджетні витрати на освіту повинні становити не менше ніж 10 % національного доходу. Реально цей показник протягом останніх років є значно меншим, оскільки бюджетні ресурси обмежені і перерозподіляються на інші, не менш пріоритетні витрати.

Сутність аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загальна величина того чи іншого показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівняно з базовим періодом. При цьому методі дуже важливим є прогнозування динаміки показників, що визначають дію окремих факторів. Такий метод мае відносно точний характер і не потребує значних витрат часу. Він цілком припустимий у здійсненні прогнозних розрахунків і дає змогу ув'язати між собою окремі показники.

Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюється на основі досягнутого в попередньому періоді рівня розвитку і його коригування на відносно стабільний розвиток країни. У процесі щорічного бюджетного планування екстраполяцію використовують як допоміжний засіб для попередніх розрахунків, оскільки цей метод має значні недоліки По-перше, він не дає змоги врахувати можливості значного збільшення чи зменшення бюджетних доходів, залежних від різних обставин у плановому році, різке зростання чи скорочення виробничих показників, зміни у податковому законодавстві, роботі податкових та інших контролюючих органів тощо, оскільки вважається, що умови попереднього періоду зберігаються незмінними в плановому році. По-друге, він негативно впливає на економне використання бюджетних коштів, оскільки їх планування здійснюється виходячи з досягнутого в попередньому році рівня.

В цілому в бюджетному плануванні застосовуються водночас повністю чи частково всі вказані методи з урахуванням реальних можливостей. Вибір методів та їх комбінування є дуже важливим у бюджетному менеджменті, оскільки забезпечує відповідний рівень планової роботи.

При плануванні видатків та доходів місцевих бюджетів у сучасній економічній науці можуть бути застосовані такі методи:

1. Програмно-цільовий метод. Суть методу полягає в у плануванні бюджету органу місцевого самоврядування на основі розробки, аналізу, впровадження програм розподілу фінансових ресурсів (бюджетних програм). Бюджетна програма - це систематизований перелік заходів. Які направлені на досягнення загальної мети у відповідності із поставленими завданнями, виконання яких передбачає здійснення фінансування із місцевого чи державного бюджету.

2. Метод „Коріння трави". В цьому випадку складається прогноз методом збору вхідних даних безпосередньо у рядових працівників, які знаходяться на найнижчому рівні ієрархічної структури, тобто у тих, які пов'язані з об'єктом прогнозування.

3. Метод „Дослідження об'єкту". Заключається в зборі даних різноманітними методами (опитування, інтерв'ю і т.п.) для перевірки гіпотези про величину надходжень для проведення передбачених фінансувань із місцевих бюджетів. Цей метод використовують при довгостроковому прогнозуванні величини фінансування завдань із місцевого бюджету (більше 5 років).

4. Метод „групова згода". Прогноз має за основу прямий та відкритий обмін думками на загальних зборах. Основною ідеєю цього методу є те, що групове обговорення можливих варіантів прогнозних показників призводить до вибору оптимального з багатьох запропонованих та розрахованих за допомогою різних методів та методик.

5. Метод „історична аналогія”. Пов'язаний з аналізом життєвого циклу подібного податку, який забезпечує фінансування відповідних видатків з місцевих бюджетів. Як правило, використовується при введенні нового виду податку.

6. Метод „Дельфі” Полягає в тому, що група експертів відповідає на питання про форми та межі фінансування на певні види видатків з місцевого бюджету. Керівник груп компілює результати досліджень даної групи та формулює нове питання, яке є новим завданням для ціеї групи експертів. Так нівелюється вплив особистностних факторів на межі фінансування певного виду видатків із місцевого бюджету.

7. Аналіз часових рядів. Ґрунтується на ідеї, що попередню історію стосовно фінансування видатків місцевих бюджетів можна використовувати для прогнозування. При прогнозуванні податкових надходжень цей метод може бути використаний лише при незмінюваних ставках та базі оподаткування.

8. Регресійний аналіз часових трендів. Встановлює пряму залежність між податковими надходженнями та часом. Це найбільш точний статистичний метод аналізу та прогнозування.

9. Метод Бокса Дженккінса. Пов'язує клас статистичних моделей з даними та пристосовує таку нову модель до часового ряду, використовуючи байєсово апостеріорний розподіл.

10. Каузальні методи. Ґрунтуються на окресленні основних та опосередкованих факторів, які впливають на об'єкт прогнозування.

11. Економетричні моделі. Описують певний вид фінансування певного сектора економіки з місцевого бюджету за допомогою системи незалежних рівнянь.

12. Макроекономічні моделі. Дають можливість визначити вплив як внутрішніх, так і зовнішніх чинників на фінансування певних видів повноважень місцевими бюджетами[35].

2.2 Аналіз видатків на соціальну сферу по галузях і економічному призначенні

В останні роки в державі закладено основи реформ міжбюджетних відносин. Здійснено більш чіткий розподіл доходних джерел між державними і місцевими бюджетами. Але, як показало дослідження, при постійному рості валової доданої вартості в Дніпропетровській області, котра зросла з 13162,8 млн.грн. в 2003 році до 21311,0 млн.грн. в 2006 році, видатки на душу населення постійно зменшуються. Індекс фізичного обсягу валової доданої вартості в розрахунку на одну особу зменшився з 116,3 у 2004р.,до 109,3 у 2006році.

Співвідношення обсягу бюджету і ВДВ - важлива економічна проблема. З розвитком ринкових відносин цей показник повинен мати тенденцію до зростання. Це зумовило підвищення ролі держави в розподільчих процесах. Проблема полягає в пошуку розумних форм і методів цього перерозподілу. Справедливим є те, що в нинішній ситуації недостатньо ефективно використовується бюджетний механізм в управлінні економікою[34].

Аналіз моделі економіки, яка формується в країні, дає підставу стверджувати, що через бюджети повинно перерозподілятися не менше ніж 40 % ВВП. Таке співвідношення буде найбільш оптимальним. Воно зумовлене соціальною спрямованістю економіки, посиленням соціальної функції державного та місцевих бюджетів, зростанням частки соціальних витрат. (У 2007р.цей показник склав всього 37,9%)[32].

Фінансова політика останніх років змінила структуру бюджетних видатків, посилилася соціальна спрямованість бюджету.

Основним результатом соціального модуля є, безпосередньо, розрахунок соціального бюджету, який побудовано на основі бюджетних методів і принципів. Але соціальний бюджет відрізняється від бюджету, що розробляється в бюджетній практиці. До особливостей розрахованого для регіону бюджету слід віднести те, що він передбачає розрахунки і прогноз видатків на соціальний захист населення і джерел на їх покриття на основі показників динаміки соціально-економічного розвитку області, демографічних прогнозів, соціальних норм і нормативів. Крім того, бюджет об'єднує майже всі соціальні видатки, включаючи видатки цільових фондів, що дозволяє виконувати комплексний, глибокий аналіз соціальних витрат, прогнозувати їх на перспективу. Витратна частина складається з витрат на охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення, а також витрат цільових фондів. Найбільша частина видатків Дніпропетровської області у 2003 році припадала на охорону здоров'я, ця частина складала 26,1 % у всіх соціальних витратах бюджету. Друге місце серед видатків соціального бюджету розділяли витрати на освіту, в сумі вони склали 25,9% в 2003 році. І лише трете місце займають витрати на соціальний захист та соціальне забезпечення, які склали в 2003 році 13,0 % у всіх витратах регіонального соціального бюджету. Але у 2007р. динаміка дещо змінилася. Витрати на охорону здоров'я знизилися до 20,6 %, видатки на освіту до 24,8%.Тенденцію до незначного зростання мали лише видатки на соціальний захист культуру та спорт. Структура витрат соціального бюджету показана в (таблиці 2.1, рис.2.1. )[33].

Таблиця 2.1.

Питома вага видатків на соціальну сферу Дніпропетровської області.

	2003	2004	2005	2006	2007
Видатки	100 %	100 %	100 %	100 %	100 %
Соціальні видатки ,в тому числі	68,1	53,3	67,4	66,1	62,3
Освіта	25,9 %	23,3 %	25,2 %	25,9 %	24,8 %
Охорона здоров'я	26,1 %	21,1 %	21,8 %	21,6 %	20,6 %
Соціальний захист	13,0 %	6,2 %	17,3 %	15,2 %	13,4 %
Культура і мистецтво	2,4 %	2,1 %	2,3 %	2,5 %	2,6 %
Фізична культура і спорт	0,7 %	0,6 %	0,8 %	0,9 %	0,9 %

Рис.2.1.Видатки бюджету області на соціальну сферу у 2003р.-2007р.

Розглянемо детальний аналіз регіонального бюджету за основними напрямками витрат у відношенні до соціальних видатків взагалі.

За розрахунками регіонального соціального бюджету області, витрати на охорону здоров'я протягом 2003 - 2007 років зросли. Так у 2003 році вони склали 295,7млн.грн., а у 2007 році складають майже в три рази більше - 639,3млн.грн. Але якщо розглянути виплати цієї частини витрат в процентах до видатків бюджету, то спостерігається падіння протягом всього періоду. Як видно на (рис. 2.2.) це значення в 2003 році дорівнювало 26,1%, а в 2005 році вже 20,6%.

Рис. 2.2. Динаміка питомої ваги витрат на охорону здоров'я з бюджету області.

Так само як і в випадку з витратами на охорону здоров'я, відбувається падіння витрат в процентах до видатків бюджету на освіту, (рис.2.3.) і зростання цих витрат в абсолютних одиницях. Витрати на освіту протягом 2003 - 2007р.р. зросли майже на 308,8 млн.грн. (додаток Б )

Рисунок 2.3. Динаміка питомої ваги витрат на освіту

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення включають в себе основні напрямки витрат моделі соціального бюджету, та містять:

- пільги ветеранам війни та праці;

- державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; - допомоги сім'ям з дітьми;

- інші види соціальної допомоги;

- утримання закладів соціального захисту;

- витрати на соціальні програми;

- витрати на інші заклади та заходи в галузі соціальної політики;

- витрати на житлові субсидії.

Рис2.4. Динаміка питомої ваги витрат бюджету області на соціальний захист .

Рисунок 2.5. Витрати з бюджету області на виплату Державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям

Як видно з рисунку 2.5., обсяг видатків на виплату допомог малозабезпеченим сім'ям має тенденцію до збільшення - в кількісному виразі, але якщо порівняти його у відсотках до попереднього року - то проти 20,52% збільшення у 2004 році, зростання даних виплат за 2007 рік - на рівні 5,51%.

Причиною цьому є зростання протягом 2003-2007рр. даних, які використовуються при розрахунку витрат на допомогу малозабезпеченим сім'ям. Так середня номінальна зарплата за прогнозований період збільшилася на 54, 74% (з 305,2 грн. в 2004 році до 472,2 грн. в 2007 році), розмір прожиткового мінімуму - на 45,01% (з 271 до 393грн. в 2007 році), а зростання сукупного доходу, що дає право на призначення допомоги передбачається на 32,73% (з 168 грн. в 2004 до 223 грн. в 2007 році.). Останній показник в 2004 році складатиме 55,2% середньої номінальної заробітної плати. Натомість в 2007 році його частка в зарплаті зменшилася до 47,1%. Аналогічно, в прожитковому мінімумі частка сукупного доходу, що дає право на отримання допомоги зменшилася на 10%.

З витратами на інші види соціальної допомоги та утримання закладів соціального захисту відбувається поступове збільшення, так, наприклад, виплата компенсації реабілітованим склала 12300 грн. в 2003 році, а у2007р. збільшилася до 19054 грн., витрати на дитячі заклади-інтернати збільшилися на 2295,6 тис.грн. за період з 2003 по 2007 роки, на притулки для неповнолітніх на 726,8 тис.грн. тощо.

Рис.2.6.Динаміка питомої ваги витрат бюджету області на культуру і фізичне виховання і спорт

Проведений аналіз розрахунків бюджету дозволяє зробити висновки про щорічне зростання майже всіх соціальних витрат. У 2003 році загальні витрати дорівнювали 774,4 млн. грн., а в 2007 році вони склали 1937,4 млн. грн., проте, при розгляді розрахованих показників як частки від загальних видатків області, спостерігається тенденція зниження соціальних витрат за рахунок випереджаючого очікуваного темпу росту економіки області .

Регіональний соціальний бюджет, використовуючи широкий спектр методів, окрім прогнозу загальноекономічних тенденцій та тенденцій в сфері соціального захисту, дозволяє також проаналізувати структуру та ефективність використання соціальних коштів. Бюджет показує, що найбільша частина витрат припадає на освіту (24,8% в 2007 році ) та на охорону здоров'я (20,6 % в 2007 році), в той час як витрати на соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, допомоги сім'ям з дітьми, інші види соціальної допомоги, витрати на соціальні програми та утримання закладів соціального захисту в сумі становлять близько 13,4% від загальних видатків бюджету області.

Власні видатки загального фонду обласного бюджету за 2007 рік профінансовано в сумі 512.6 млн.грн. У порівнянні з 2004 роком видатки збільшилися на 131,4 млн.грн.(на 34,5%).На виплату допомоги сім'ям з дітьми ,малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства і дітям -інвалідам у січні - жовтні 2007року субвенції з державного бюджету перераховано в сумі 180,1 млн.грн., або 100% до потреби, що дало змогу своєчасно та в повному обсязі отримати соціальну допомогу щомісячно майже 120 тис. сімей[22].

2.3 Аналіз порядку фінансування видатків на соціальну сферу по Бабушкінському району

Аналіз видатків бюджету, їх структури дозволяє зробити висновки відносно спрямованості бюджету, його характеру. Є погляди вчених на те, що тенденції структурних змін в видатках бюджету відображають пасивну роль бюджету, оскільки має місце зменшення питомої ваги видатків на економічну діяльність, і значне зростання частки управлінських видатків, при цьому вони не враховують що видатки соціальну сферу: освіту, охорону здоров'я, культуру, спорт - опосередковано впливають на економічний розвиток держави.

Вважаємо, що висновок про необхідність посилити роль держави в інвестиційному процесі та реформувати систему фінансування державних інвестицій (капітальних вкладень) є досить актуальним. Але у визначені характеру бюджетних видатків та їх об'єму і структури соціальну сферу необхідно розглядати як частку суспільного виробництва, як нематеріальне виробництво.В умовах сучасної економіки в темпах приросту національного доходу виз-. начається частка, яка створена за рахунок соціальної сфери, причому ця частка має тенденцію збільшуватися. Сучасне виробництво може реалізувати свої функції за рахунок збільшення „людського капіталу". Одним з джерел формування даного виду капіталу є бюджет країни, бюджет області, бюджет міста, бюджет району[15].

Через бюджетне фінансування освіти, науки, охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту держава забезпечує розширене та якісне відтворення робочої сили.

3 урахуванням цього підходу, по Бабушкінському району м. Дніпропетровська у першому кварталі 2007 року загальна сума видатків загального фонду Державного бюджету на утримання бюджетних установ склала 8845,0 тис. грн.; у тому числі:

- на виплату заробітної плати тис. грн.;	- 7195,7
- на виплату стипендії тис. грн.;	- 671,4
- на оплату продуктів харчування тис. грн.;	- 199,2
- на оплату комунальних послуг та енергоносіїв тис.грн.;	- 373,6
- на оплату інших витрат тис. грн.	- 105,1

З наведених вище даних видно, що видатки на оплату захищених статей видатків загального фонду Держбюджету склали 95,4% , від загальної суми видатків на утримання бюджетних установ, у т. ч. на виплату заробітної плати 81,3% , на виплату стипендії -7,6%, продуктів харчування - 2,3%, на оплату комунальних послуг та енергоносіїв - 4,2% . Видатки на оплату незахищених статей склали 4,6% від загальної суми видатків.

Крім того було профінансовано видатків Державного бюджету на загальну суму 583,2 тис. грн., а саме такі як:

- фінансова підтримка Українського товариства глухих, Українського товариства сліпих, Союзу організацій інвалідів України та Національної асамблеї інвалідів - 44,5 тис. грн.;

- розробка нових видів протезів та обслуговування інвалідів у стаціонарах при протезних підприємствах - 71,2 тис. грн.;

- прикладні розробки в наукових установах, координація наукових досліджень у підвідомчих установах і підприємствах - 6,4 тис. грн.;

З урахуванням інших видатків сума видатків загального фонду державного бюджету за І квартал 2007 року складає 9428,2 тис. грн. За 2007 рік сума соціальних видатків склала 44076,9 тис.грн. Слід зазначити, що ці соціальні видатки мали зростаючу тенденцію протягом 2003 - 2007років.( додаток В, рис. 2.7.,рис.2.8).Лише видатки на культуру зменшувалися (2003р.-12,7тис.грн., 2006р.-3,3тис.грн.,і тільки у 2007 році вони дещо підвищилися - 5,2 тис.грн.).

Рис.2.7.Динаміка видатків бюджету Бабушкінського району на соціальну сферу у 2003р.-2007р.

Рис.2.8.Динаміка питомої ваги витрат бюджету Бабушкінського району на соціальну сферу за 2003 - 2007р.р.

Фінансування видатків здійснюється відповідним структурним підрозділом Державного казначейства.

Залишки невикористаних коштів, які знаходяться на реєстраційних рахунках загального фонду розпорядників та одержувачів коштів Державного бюджету станом на 01.04.2007 склали 457,2 тис. грн.; В основному цей залишок склався у зв'язку з тим , що строк виплати заробітної плати розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів ще не настав, а саме це 5-7 квітня та у зв'язку з тим, що певні роботи ще не виконані.

У відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.2005p. №17 „Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення; грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу” на протязі І кварталу 2008 року одночасно з виплатою грошового забезпеченні у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, здійснює виплати грошової компенсації громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовців або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, МНС, податкової міліції.

У І кварталі 2008 року по спеціальному фонду Державного бюджету надійшло коштів на загальну суму 1431,5 тис.грн., а з урахуванням залишків на початок року у сумі 619,3 тис.грн., ця сума склала 2050,8 тис.грн.

За І квартал 2008 року видаткова частина спеціального фонду Державного бюджету склала 1190,4 тис.грн.

Здійснення видатків за рахунок коштів загального та, спеціального фондів державного бюджету у І кварталі 2008 року проводилось у відповідності з Порядком обслуговування державного бюджету за видатками, затвердженого наказом Державного казначейства України від 25.05.2004р. № 89 з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 року №659 ,,Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямків використання”. Крім того, у поточному році відділення в своїй роботі керувалось наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2004 року №386 „Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2002 року №57” та наказом МФУ від 03.02.2005p. №86 „Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2002p. №57”

Розглянемо більш детально соціальні видатки району на протязі останніх п'яти років.

У видатках на соціальну сферу по Бабушкінському району відсутні видатки на охорону здоров'я, вони фінансуються з бюджету області. Найбільшу питому вагу мають видатки на освіту (додаток В) ( у розділі 2.9. вони будуть розглянуті більш детально). Протягом 2003-2007р.р. ці видатки мали тенденцію до зростання (додаток В., рис.2.3.3.,рис.2.3.4.).Структура видатків на освіту за економічною класифікацією ,теж має тенденцію зростання, лише дослідження і розробки (код 1170) скорочуються протягом 2003- 2007р.р.,а у 2008р. взагалі відсутні.

Рис.2.9Динаміка видатків на освіту по Бабушкінському району.

Темпи зростання видатків на освіту у відносних показниках до соціальних видатків ,мають досить не значний приріст (рис.2.10.).

Рис.2.10.Динаміка питомої ваги видатків на освіту по Бабушкінському району.

Видатки на культуру і мистецтво по Бабушкінському району представлені лише видатками на музичну школу району. Тенденція до зростання цих видатків є незначної, а в порівнянні з 2003 роком, ці видатки навіть скоротилися (2003р- 12,7тис.грн.,а у 2007р. - 5,2тис.грн.) (рис.2.11.).У структурі видатків району вони займають найменшу частину, приблизно 0,02 % в середньому.(рис.2.12.)

Рис.2.11. Динаміка видатків на культуру і мистецтва по Бабушкінському району.

Рис.2.12.Динаміка питомої ваги видатків бюджету району на культуру і мистецтво.

Видаткова частина районного бюджету на фізкультуру і спорт за своїми показниками є значно більшою, ніж на культури і мистецтво. З кожним роком ці видатки зростають.(.додаток В, рис.2.12.) Якщо розглядати структуру цих видатків за економічною класифікацією (додаток Л ),слід відмітити ,що за всіма показниками , згідно з кодами бюджетної класифікації , відбувалося стійке зростання всіх видатків , лише субсидії та поточні трансферти ( код 1300) з 2005р. не перераховувалися і капітальні видатки у 2005р.та 2006р відсутні, лише у 2007р. вони склали 6,0 тис.грн., тоді як у 2004р. цей показник дорівнював 33,5 тис.грн.

Рис.2.12.Динаміка видатків району на фізичну культуру і спорт.

Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення району займають друге місце за своїми показниками у структурі видатків району.(.додаток В , рис.2.13.,рис.2.14.).Протягом п'яти років ці видатки мають зростаючу тенденцію, лише у 2006 році цей показник дещо знизився з 8865,4тис.грн. до 7002,6тис.грн. В 2007р. фінансування цих видатків з бюджету району склало 10080,6тис.грн.

Рис.2.13. Динаміка видатків Бабушкінського району на соціальний захист і соціальне забезпечення.

Рис.2.14.Динаміка питомої ваги видатків на соціальне забезпечення по Бабушкінському району

Протягом останніх п'яти років значно зросли субсидії та поточні трансферти (код 1300) - з 10,0тис.грн. у 2003р. до 8560,382 тис.грн.у 2007р.Зросли видатки на дослідницькі розробки (код1170),у 2006р. не було виділено коштів на ці видатки, а у 2007р.вони вже склали 82,621тис.грн. Капітальні видатки (код 2000) у 2007р. скоротилися, у порівнянні з 2005р. і склали 59,782тис.грн.,але у 2006р.ці видатки взагалі були відсутні.(.додаток М).

2.3.1 Фінансування освіти у контексті соціальних видатків

Бюджетне фінансування повинне забезпечувати зростання конкурентоспроможності підприємств України за рахунок фінансування з бюджету енерго, паливно та трудозберегаючих технологій. Таке фінансування розглядається як інвестування з бюджету - капітальні видатки бюджету. З іншого боку, активна функція бюджету відображається через фінансування соціальної сфери (нематеріального виробництва). Фінансування з бюджету освіти, науки, охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту повинне здійснюватися на тих же засадах, що і фінансування матеріального виробництва. Але в цьому процесі є особливості, які пов'язані зі специфічною роллю нематеріального виробництва: з одного боку, воно є сферою утворення „людського капіталу" та суспільних благ та послуг; а з іншого - сферою, яка обумовлює загальні інвестиційні потоки, оскільки в ній формується робоча сила (трудовий фонд).

Об'єми та структура бюджетного інвестування повинна визначатися факторами норми нагромадження (інвестування) та роллю бюджету в фінансових потоках. Динаміка трудового фонду та його якість визначатиме вирішення вказаної задачі. К.Єклунд вважає, що освіта стає вирішальним фактором економічного зростання .У формуванні здібності до праці як такої пріоритет має належати освіті. Інвестиції в освіту розглядаються як найбільш перспективні та корисні для суспільства[23].

Освіта отримує замовлення від суспільства та держави на підготовку робочої сили певної якості. Для виконання замовлення освіта повинна мати кошти, а також чисті інвестиції для розвитку. Інвестиції освіти, у свою чергу, будуть мати мультиплікаційний ефект, вони будуть визначати інвестиції в інших галузях суспільного виробництва. Первинним фактором у визначені інвестицій в освіті є нормативи педагогічного навантаження, які повинні відображати досягнутий рівень в розвитку економіки та суспільства.

Визначення нематеріальних інвестицій необхідно враховувати, перш за все, за динамікою та структурою контингенту учнів, потоками науково-технічної інформації. Зміни в контингенті учнів потребують змін у матеріально-технічних умовах, які призведуть до змін фондів відшкодування навчальної діяльності. Зі зростанням потоків науково-технічної інформації виникне потреба в додаткової кількості спеціалістів, підготовку яких необхідно заздалегідь планувати. Норма нагромадження (інвестування) в освіті обумовлює загальне її значення для економіки, а також макроекономічну пропорційність.

Норму інвестування в освіті можливо розрахувати за формулою:

ФВ_у^* k +ФВ_В^* (1 + µb +л,) +

+ ФВ_нт' ` (1 + µb + л)

НН осв.= ------ ------------------* 100°/о

НД_о* (1 + µb + л )

де НН_осв - норма нагромадження

(інвестування) в освіті;

ФВ_у, ФВ_В, ФВ_НТ - фонди відшкодування відповідно навчальної діяльності, викладання, науково-технічної діяльності;

k, і, b- темпи приросту в освіті відповідно контингенту учнів, кількості зайнятих, фондоозброєності праці;

µ- коефіцієнт випуску продукції за працею;

л - темп фондозберігаючого технологічного прогресу.

Підкреслимо, що динаміка контингенту учнів, інтенсивність потоків науково-технічної інформації обумовлюють як динаміку і структуру зайнятих в освіті та науці, так і динаміку, і структуру сукупної робочої сили.

Переваги будь-якої країни в нематеріальному нагромадженні (інвестуванні) обумовлюють її переваги в науково-технічному розвитку та продуктивності праці. Тому посилення ролі держави в інвестиційному процесі, в процесі реформування системи фінансування державних капітальних вкладень, слід починати з визначення об'єктивно обумовленої норми нагромадження (інвестування) в освіті. При цьому доцільно виходити з нормативів витрат навантаження за всіма видами робіт в сфері освіти, як вони складаються на даний момент часу.