Фонди навчальної діяльності включають в себе основні та оборотні фонди, які необхідні для забезпечення навчання учнів згідно навчальних планів. Фонди викладання - це фактори, які потрібні для викладацької діяльності як такої. Вони також складаються з основних та оборотних фондів. Фонди науково-технічної діяльності - основні та оборотні фонди, які забезпечують наукову діяльність.

У структурі бюджетних видатків на освіту в Україні досліджується тенденція скорочення частки видатків на потреби відтворення та розширення фондів в освіті у ВВП і в зведеному бюджеті . Таким чином, держава скорочує свій прямий вплив щодо інвестування освіти. У потоках джерел фінансування освіти зростає частка нецентралізованих коштів. Держава зможе реалізувати свою політику в освіті більш ефективніше за рахунок визначення для цілей централізованого фінансування особливо значущих напрямків її розвитку, суттєвих за ранжуванням рівнів освіти відносно їх відповідності до характеристик сфер з виробництва абсолютно суспільних благ та послуг, або рівнів близьких до абсолютного значення даних категорій. В подальшому держава повинна буде збільшувати об'єми та частку фінансування освіти з бюджету держави, оскільки з розвитком суспільства все більша частка освіти буде входити до інституту з виробництва суспільних благ[26].

Сьогодні та в майбутньому держава повинна спрямовувати інвестування освіти на основі норми нагромадження, як вона зазначена для освіти. Частка інвестування прямо здійснюється з бюджету, а друга частка - за рахунок недержавних коштів. Завдання полягає в тому, щоб спрямувати зусилля інвесторів освіти на відповідні напрями розвитку освіти в необхідному об'ємі коштів.

Основну частину видатків бюджету Бабушкінського району м. Дніпропетровська складають видатки на освіту. З 11121,1 тис.грн. у 2003році, вони зросли до 30106,5 тис.грн. у 2007 році (додаток В) .

Фінансування загальноосвітніх шкіл складає 60,3% від загальних видатків на освіту (.додаток Г). Хоча протягом 2004-2007р.р.маємо стійке зростання видатків на освіту, але, якщо розглядати виконання загальних видатків за кошторисами на загальноосвітні школи, то можна говорити про недовиконання фактичних надходжень згідно статей бюджетної класифікації (додаток Н) .

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх шкіл здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків.

Джерелами формування кошторису є:

* кошти місцевого бюджету за нормативами фінансування загальної освіти в обсязі державних стандартів освіти;

* кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;

плата за надання додаткових освітніх послуг;

кошти, одержані за науково-дослідні роботи;

доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень;

дотації місцевих Рад народних депутатів;

кредити і позики банків;

валютні надходження;

* добровільні грошові внески, матеріальні цінності, отримані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

Видатки на загальноосвітні школи складаються з поточних і капітальних. Поточні видатки включають:

оплату праці працівників;

нарахування на заробітну плату;

придбання предметів постачання та матеріалів;

інші.

Капітальні видатки включають:

капітальні трансферти;

придбання землі і нематеріальних активів;

інше.

Фінансування культурно-освітніх закладів здійснюється як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.

Кошторисному фінансуванню підлягають ті заклади, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші. Комерційний розрахунок у освітніх закладах передбачає повне або часткове покриття витрат за рахунок надання платних послуг.

Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян у частині, що використовуються на розвиток освіти, звільняються від оподаткування в установленому порядку (в межах не менше 2%, та не більше 5% балансового прибутку підприємств). Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цим фінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченням видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання й інвентарю та інших видатків.

По школах - виходячи із класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється завантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т. д. Аналогічний порядок і по інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами.

Основним видом навчально-виховних закладів, що здійснюють загальноосвітню підготовку на рівні державних стандартів, є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова, другий - основна, третій - старша школа, які відповідно забезпечують початкову, неповну середню та повну загальну середню освіту. Для розвитку природної обдарованості дітей створюються спеціалізовані школи і профільні класи, гімназії та ліцеї. Загальноосвітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії у бюджетній класифікації показані в розділі 200 § 1, код 070101.

При плануванні затрат на загальноосвітні школи насамперед визначається контингент учнів, а потім кількість класів.(додаток Ж)

Ці показники відображені у кошторисі на дві дати: 1 січня планового року і 1 вересня. Кількість учнів і класів на 1 січня беруть за фактичним станом на останню звітну дату. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначають відповідно до плану прийому і випуску учнів, а кількість дітей, до спеціального обліку, який веде школа.

Кількість класів встановлюється по групах класів: I-IV, V-IX, X-XI і залежить від кількості учнів і наповненості класів. Наповненість класів означає число учнів, які навчаються в одному класі. Граничне наповнення для І-ІХ класів становить 40, для Х-ХІ -35 учнів.

Для розрахунку фонду заробітної плати педагогічним працівникам на рік необхідно мати такі показники:

- загальну кількість ставок на всі класи;

- число ставок на один клас;

--середню місячну ставку вчителя;

- місячний фонд заробітної плати з кожної групи класів.

Для розрахунку цих показників треба знати кількість класів на 1.01. і на 1.09. і кількість годин, встановлених навчальним планом.

Середня ставка заробітної плати вчителя і число педагогічних ставок на 1 клас розраховуються за даними тарифікаційних списків вчителів. Для цього місячний фонд заробітної плати з кожної групи класів ділиться на відповідну кількість педагогічних ставок.

Шляхом ділення педагогічних ставок на кількість класів визначаємо число ставок на один клас. Фонд заробітної плати учбово допоміжного і адміністративно-господарського персоналу визначається виходячи із типових штатів і посадових окладів (ставок).

Нарахування па заробітну плату (код 1120). Видатки з ціеї категорії витрат визначаються в обсязі 36,2°/о від загальної суми оплати праці працівників бюджетних установ, у тому числі:

- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування -31,8%;

- збір на обов'язкове соціальне страхування -2,9 %(утому числі збір на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття -1,3%).

Придбання предметів і матеріалів (код 1130). Ця категорія включає закупку матеріалів, канцелярського обладнання, предметів для поточних господарських потреб, обладнання з терміном служби до 1 року, продуктів харчування, медикаментів, а також включаються витрати на товари, що надаються працівникам безкоштовно або за зниженими цінами. Видатки на відрядження (код 1140). До ціеї категорії належать видатки на оплату проїзду, добових, квартирних під час службових відряджень; оплату підйомних, проїзду і добових при переміщенні працівників; відряджень на курси і в навчальні заклади, на сесії, наради і конференції, тобто всі видатки на відрядження, що сплачуються за рахунок бюджетних коштів. Оплата послуг з утримання бюджетних установ (код 1150). Ця категорія включає плату за оренду приміщень і обладнання, транспортні послуги, послуги зв'язку, поліграфічні послуги, поточний ремонт будівель, споруд, приміщень, обладнання та інвентар, що орендуються або знаходяться на балансі, професійних послуг з бухгалтерського аудиту, юридичних послуг, послуг консультантів. Оплата комунальних послуг та енергоносіїв (код 1160). Субсидії та поточні трансфертні виплати (код 1300), з них трансферти населенню (код 1340).

Капітальні видатки (код 2000). Ця категорія включає платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів.( додаток Д ).

Величина видатків на одного учня в загальній середній освіті по Україні коливається як абсолютних, так і в середніх показниках. Середні величини по району протягом 2003-2007 років можна простежити за даними таблиці (додаток Ж).

Фактори, що впливають на величину витрат на одного учня, які можна назвати традиційними:

1) чисельність учнів в навчальному закладі, наповнюваність класів;

2) тип закладу;

3) місцезнаходження навчального закладу: в міському, сільському чи гірському районі;

Водночас, на величину вартості утримання одного учня в Україні впливає не тільки співвідношення інфраструктури та чисельності учнів. Оскільки загальна середня освіта фінансується з місцевого бюджету, який формується за рахунок податків на доходи громадян і прибутки підприємств, то ця величина залежить і від такого чинника, як економічний розвиток району.

Місцеві бюджети можуть бути "багаті" за умови наявності значної кількості діючих підприємств, працюючих громадян. Це дає їм можливість збільшувати фінансування закладів середньої освіти, забезпечуючи не тільки мінімальні обов'язкові витрати.

Нажаль, рівень державного фінансування є вкрай недостатнім для нормального функціонування сфери освіти. Відсутня чітко сформульована філософія фінансової політики, відсутнє стратегічне, перспективне планування, недостатнє використання методів гнучкого фінансового регулювання, переважними залишаються методи жорсткого нормативного фінансування. Керівники закладів мають незначну свободу дії, не вільні розпоряджатися своїми бюджетними та позабюджетними коштами. Відсутні форми фінансового стимулювання інноваційної діяльності, рівень нормативів є дуже низьким, передбачені норми можуть бути застосовані лише для шкіл з великою чисельністю учнів, у фінансуванні закладів переважає принцип виділення коштів на покриття мінімальних витрат (заробітна плата та комунальні послуги). В основі визначення обсягів фінансування часто лежить принцип "від досягнутого рівня", коли на потреби освіти просто виділяється певна сума з бюджету (безвідносно до потреб) та основною метою виступає не зменшити рівень фінансування минулих років[27].

З 2004 року простежити стан і динаміку фінансування середньої освіти на макроекономічному рівні не можливо (у зв'язку із зміною бюджетної класифікації).

2.4 Економетричне моделювання факторів, які впливають на обсяг видатків бюджету Бабушкінського району

Для більш повного розуміння зв'язку, який існує між загальною сумою соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська та сумами видатків за галузями проведемо економетричне моделювання. Для аналізу використаємо дані районного бюджету за 2003-2007 роки.

Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між загальною сумою соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська, що нас цікавить, і чинниками, що її зумовлюють. Аналіз формування загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. за допомогою економетричних методів включає: з'ясування чинників, що можуть впливати на формування загальної видатків; формування масиву статистичної інформації; знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей); оцінка адекватності моделей, їх економічна інтерпретація і практичне використання.

Для аналізу візьмемо наступні статті видатків в загальній сумі соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр.: видатки на освіту, видатки на соціальний захист, видатки на культуру, видатки на фізичну культуру і спорт.

Попередній аналіз даних за 2003-2007 рр., показав, що між загальною сумою соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. та сумами видатків на освіту та видатків на соціальний захист існує доволі сильна додатна кореляційна залежність, відповідно 0,97 та 0,91. це свідчить про додатний взаємозв'язок який існує між цими двома статистичними рядами. Дані про загальну суму соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. та про видатки на освіту та на соціальний захист наведені в додатку П.

На основі наведених даних спостережень побудуємо лінійну регресійну модель, яка встановлює залежність загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. від суми , (, n - кількість періодів, що розглядаються) видатків на освіту в i-му періоді:

(2.4.1.)

де - постійна складова суми видатків (початок відліку);

- коефіцієнт регресії;

- відхилення фактичних значень сум видатків від оцінки (математичного сподівання) середньої величини сум видатків в i-му півріччі.

Існують різні способи оцінювання параметрів регресії. Найпростішим та найуніверсальнішим є метод найменших квадратів. За цим методом параметри визначаються виходячи з умови, що найкраще наближення, яке мають забезпечувати параметри регресії, досягається, коли сума квадратів різниць між фактичними значеннями надходжень та його оцінками є мінімальною, що можна записати як

. (2.4.2.)

Відмітимо, що залишкова варіація (2.2) є функціоналом від параметрів регресійного рівняння:

. (2.4.3.)

За методом найменших квадратів параметри регресії і є розв'язком системи двох нормальних рівнянь:

, (2.4.4.)

.

Розв'язок цієї системи має вигляд:

, (2.4.5.)

.

Для вихідних даних про суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. () за формулами (2.4.5) отримано, що = 2301,9488; = 1,333. Розрахунки було виконано на ПEOM за допомогою табличного процесору Excel. (додаток Р).

Середньоквадратична помилка регресії, яка знаходиться за формулою:

, (2.4.6.)

дорівнює s=1110,13 грн.

Відносно середньовибіркового значення сум видатків

=15303,69 грн. (2.4.7.)

це становить

. (2.4.8.)

Ці величини характеризують точність апроксимації фактичних даних рівнянням:

Y_i = 1,333pi + 2301,9, (2.4.9.)

Коефіцієнт детермінації для даної моделі:

(2.4.10.)

дорівнює: =0,9499. Іншими словами, модель (2.4.9) на 94,99% пояснює відміни величини загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр.; решта 5,01% зумовлена чинниками, що лежать поза межами моделі.

Перевіримо значимість коефіцієнта регресії , який оцінено. Це можна зробити за допомогою аналізу його відношення до свого стандартного відхилення :

. (2.4.11.)

Стандартне відхилення знаходиться за формулою:

. (2.4.12.)

Випадкова величина має t-розподіл Стьюдента з n-2 ступенями вільності.

Обраховане значення t-статистики становить =12,31. Критичне значення t-статистики знаходимо за статистичними таблицями t-розподілу Стьюдента при рівні значимості =0,05 (задаємо довільно) та ступенях вільності n-2=10-2=8: =2,31. Оскільки >2,31, ми відкидаємо нульову гіпотезу про те, що =0, і робимо висновок, що значимо відрізняється від нуля. Тобто сума видатків на освіту відіграє важливу роль у поясненні загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. .

Також перевіримо адекватність моделі за F-критерієм Фішера. Для цього за статистичними таблицями F-розподілу Фішера для 5%-ого рівня значимості (задаємо довільно) та при ступенях вільності відповідно 1 і n-2=10-2=8 знайдемо критичне значення: =5,32. Розраховане значення F-критерію Фішера відповідно дорівнює:

=151,71.

Таким чином, розраховане значення F більше, ніж критичне: F=151,71>5,32. Отже, можна зробити висновок про адекватність моделі за F-критерієм Фішера.

В додатку С показано лінію регресії (2.4.9), що встановлює залежність між змінними та.

Тепер розглянемо залежність загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. від суми видатків на соціальний захист (додаток Т) , в i-му періоді

. (2.4.13.)

Тут , - параметри регресійного рівняння, які для даних спостережень у 2003-2007 рр., дорівнюють:

2,66, (2.4.14.)

6718,1023;

Таким чином розрахована лінійна _ модель регресії має вигляд

G_i = 2,6568ki + 6718,1. (2.4.15.)

Точність апроксимації фактичних даних рівнянням (2.4.15) характеризує величина середньоквадратичної помилки регресії s=1978,38 грн., що відносно середньовибіркового значення видатків становить 12,93%.

Коефіцієнт детермінації для даної моделі - =0,8409. Це означає, що модель (2.4.15) на 84,09% пояснює відмінність загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр., решта 15,91% зумовлено факторами, які лежать поза межами моделі.

Для впевненості перевіримо адекватність лінійної моделі за F-критерієм Фішера. Для цього за статистичними таблицями F-розподілу Фішера для 5%-ого рівня значимості (задаємо довільно) та при ступенях вільності відповідно
1 і n-2=10-2=8 знайдемо критичне значення: =5,32. Розраховане значення F-критерію Фішера відповідно дорівнює:

=42,29. (2.4.16.)

Таким чином, розраховане значення F більше, ніж критичне: F=42,29>5,32. Отже, можна зробити висновок про адекватність моделі за F-критерієм Фішера.

Відношення параметра до свого стандартного відхилення дорівнює: =6,5. Оскільки =6,5>=2,31, можна вважати, що незалежна змінна відіграє важливу роль у поясненні суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. .

В додатку Р показано лінію регресії (2.4.9), що встановлює залежність між змінними і , в додатку Ф - лінію регресії (2.4.15), яка визначає залежність між змінними і . Реальні спостереження над загальною сумою соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. зображені точками на координатній площині.

На основі даних розрахунків можна побачити, що точність апроксимації фактичних даних для загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. (2.4.9) відрізняється від точності апроксимації рівнянням (2.4.15) на 94,99%-84,09%=10,9%: якщо економетрична модель (2.4.9) пояснює 94,99% варіації змінної і тільки 5,01% зумовлені чинниками, що лежать поза межами моделі, то економетрична модель (2.4.15) пояснює дещо менше - 84,09% варіації загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. Це означає, що сума видатків на освіту впливає на загальну суму соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. сильніше ніж сума видатків на соціальний захист у 2003-2007 рр.

Для оцінки впливу на загальну суму соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. суми видатків на освіту , без урахування одиниць виміру обчислимо коефіцієнти еластичності за формулою:

. (2.4.17.)

Коефіцієнт еластичності показує, на скільки відсотків зміниться загальна сума соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2001-2005 рр. в і-му періоді, якщо сума видатків на освіту зміниться на один відсоток.

В додатку Р наведені значення коефіцієнтів еластичності в залежності від суми видатків на освіту у 2003-2007 рр.

Як можна побачити з додатку С еластичність загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. збільшується при збільшенні суми видатків на освіту . Тобто, чим більше буде сума видатків на освіту , тим на більшу кількість процентів зросте загальна сума соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. при збільшенні фактора на один відсоток.

Еластичність соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр., що обчислена на основі середніх значень змінних, складає

, (2.4.18.)

де - середньовибіркове значення суми видатків на освіту;

- середньовибіркове значення загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр.

Обчислимо коефіцієнти еластичності загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. відносно видатків на соціальний захист:

. (2.4.19.)

Отримані значення коефіцієнта еластичності в залежності від видатків на соціальний захист зобразимо точками на координатній площині (додаток Ф). Як бачимо, еластичність загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр., як і в попередньому випадку, збільшується при збільшенні видатків на соціальний захист . В той же час значення еластичності загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. відносно видатків на соціальний захист, отримане на основі середніх значень змінних дорівнює:

, (2.4.20.)

де - середньовибіркове значення видатків на соціальний захист;

g- середньовибіркове значення загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр.

Як бачимо, , еластичність видатків на освіту більше за еластичність видатків на соціальний захист.

Таким чином аналіз формування загальної суми соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. показав, що видатки на освіту чинили більший вплив на загальну суму соціальних видатків Бабушкінського району м. Дніпропетровська у 2003-2007 рр. ніж видатки на соціальний захист.

Сформульовані висновки було зроблено на основі аналізу даних спостережень у 2003-2007 рр.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

3.1 Вдосконалення методики планування видатків на соціальну сферу з місцевих бюджетів

На нинішньому етапі розвитку фінансових відносин в Україні потребує удосконалення система управління державними фінансами для забезпечення обґрунтованості процесу розробки та реалізації фінансово-бюджетної політики держави. З метою підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання бюджетних коштів з 2004 року почалось упровадження програмно-цільового методу планування у бюджетний процес України. Hинi відбувається подальше удосконалення формування та виконання бюджету на основі програмно-цільового методу. При цьому важливим поглиблення є застосування зазначеної методики насамперед як складової системи перспективного бюджетного планування.

Питання програмно-цільового методу планування досліджувалися переважно у працях зарубіжних вчених і тому досить актуальним є визначення науково-практичних засад подальшого удосконалення використання зазначеного методу в бюджетному процесі України не лише з огляду на міжнародний досвід, а й на особливості розвитку бюджетних відносин в Україні.

Метою запровадження програмно-цільового методу є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів і результатами їх використання на основі визначених цілей та результативних показників. Програмно-цільовий підхід у бюджетному процесі передбачає формування й виконання бюджету у розрізі бюджетних програм головних розпорядників бюджетних коштів, що включає визначення загальної мети кожної бюджетної програми на довгостроковий та середньостроковий періоди; цілей і завдань програми на короткостроковий період; видів та напрямів діяльності, які забезпечують реалізацію програми. Це має відбуватися на основі ретельного аналізу необхідних і можливих бюджетних ресурсів для фінансування програми у плановому та наступних роках й очікуваного результату від реалізації бюджетної програми. Вищенаведене передбачає розробку кількісних та якісних показників результативності - критеріїв оцінки та аналізу бюджетних програм щодо обсягів затрат, досягнення необхідних результатів, рівня ефективності і якості, які характеризують результати виконання програми та дають можливість здійснити оцінку використання бюджетних коштів.

Одним із важливих елементів програмно-цільового методу є паспорт бюджетної програми - документ, що визначає суму коштів, необхідної виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мети. завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики, на підставі яких здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання бюджетної програми. Паспорти бюджетних програм складаються головними розпорядниками коштів державного бюджету України, починаючи з 2004 року. Їхнє формування за кожною бюджетною програмою починається на етапі складання проекту державного бюджету України, потім за результатами виконання головний розпорядник складає інформацію про виконання паспортів бюджетних програм, яка разом зі статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю за відповідний бюджетний період є підставою для визначення фактичних результативних показників та аналізу ефективності виконання кожної бюджетної програми, що піддягають врахуванню при ухваленні рішення щодо її подальшого фінансування у наступних бюджетних періодах[1].

У західних країнах програмно-цільовий метод використовується як ефективний інструмент розподілу бюджетних ресурсів для задоволення державних потреб. Цей метод дає змогу встановлювати чіткі пріоритети в рамках наявних бюджетних ресурсів та звітувати перед платниками податків про ефективність надання державних послуг.

Програмно-цільовий метод поширився спочатку у приватному секторі економіки розвинених країн. Аби відстежити чіткий зв'язок між ефективністю діяльності виробничих компаній і консолідованими фінансовими ресурсами, керівництво згруповувало подібні послуги у конкретні програми. Кошти, що розподілялися у державному секторі, потребували не меншої уваги. Платники податків, які "інвестують" свої податкові відрахування у державні програми, завжди розраховують на те, що найвагоміші результати будуть досягнуті за рахунок найменших витрат.

У 1907 році приватна організація "Нью-Йоркське бюро досліджень" опублікувала працю "Складання муніципального бюджету", в якій розглядалися такі елементи державного управління, як планування, складання програм та аналіз результативності. Опублікований у 1916 році урядовий документ "Елементи складання бюджету штату" зробив значний внесок у розробку бюджетування штатів США, оскільки мав на меті привнести у державні організації бюджетної сфери практичні прийоми зіставлення витрат та результатів, що застосовувалися у підприємницькому секторі. Фінансова криза 30-х років ХХ століття, пов'язана з початком "великої депресії", ще раз підкреслила значення результативного бюджетного планування. У 40-х роках минулого століття Комісія з організації законодавчої гілки США рекомендувала федеральному уряду ухвалити бюджет у розрізі функцій, напрямків діяльності та програм, який вона назвала "Бюджетом результативності". Неспроможність тогочасних бюджетів розв'язувати проблеми ефективного довгострокового планування, передусім у галузі озброєння, спонукала науково-дослідні корпорації США у середині 50-х років минулого століття вивчати нетрадиційні бюджетні ідеї, зокрема проводити поглибленіші дослідження щодо застосування програмно-цільового методу планування у бюджетному процесі.

Уперше програмно-цільовий метод до складання бюджету було застосовано у Міністерстві оборони Сполучених Штатів Америки в середині 1960-х років міністром Робертом Макнамарою, який ознайомився з особливостями цього методу в автомобілебудівній компанії "Ford". У Міністерстві оборони США програмно-цільовий метод формування бюджету дістав назву "Система планування-програмування-бюджетування". З огляду на те, що за цією методологією значна увага приділялася результативності бюджетних програм, цей підхід інколи називали "програмно-результативним бюджетуванням". За 1960-1970 роки концепція програмного бюджетування охопила всі урядові рівні США, й нині цей метод застосовується більшістю урядів штатів і муніципалітетів.

Поступово практика застосування програмно-цільового підходу при складанні бюджету набула поширення і в інших країнах. Нині, зокрема, більшість країн Європейського союзу, Австралія, Нова Зеландія та Канада активно використовують цей метод при плануванні бюджету. Слід також зауважити, що на сьогодні більшість країн Європейського союзу надає допомогу іншим країнам саме у формі програм, після здійснення яких передбачаться досягнення конкретних результатів.

Запровадження програмно-цільового методу складання бюджету України є суттєвою зміною в бюджетній ідеології, оскільки змінюється характер розроблення та реалізації фінансово-бюджетної політики - наголос переноситься із забезпечення виконання зобов'язань на забезпечення ефективності використання бюджетних коштів. З упровадженням програмно-цільового підходу до складання бюджетів реалізується принцип переходу від утримання бюджетних установ до виділення їм коштів для надання суспільних послуг. При цьому головний напрям аналізу спрямовується на програмні категорії, зокрема на цілі, завдання та показники результативності. Якщо, наприклад, до цього наголошувалося на тому, що певна бюджетна установа має визначену кількість працівників, яку необхідно забезпечити заробітною платою, то за програмного підходу до формування бюджету акцентується на тому, аби найефективніше використати обмежені ресурси для досягнення поставлених цілей та завдань. Отже, у бюджетному процесі важливе значення мають елементи аналізу порівняння видатків і досягнутих результатів, що сприяє підвищенню дієвості та ефективності державного сектору.

Таким чином, основні позитивні наслідки від реалізації програмно-цільового підходу у бюджетному процесі України полягають у тому, що підвищується якість розроблення та реалізації фінансово-бюджетної політики, прозорість бюджетного процесу, рівень бюджетного контролю та ефективності діяльності державного сектору.

Процес удосконалення використання програмно-цільового методу у бюджетному процесі України здійснюється в умовах застосування механізмів перспективного бюджетного планування, що потребує впровадження елементів стратегічного планування у діяльність головних розпорядників коштів бюджету. Планування бюджетних видатків на довго - та середньострокову перспективу має відбуватися на підставі визначених пріоритетів уряду, прогнозу бюджетних надходжень, а також виходячи із стратегічних планів головних розпорядників бюджетних коштів. Це дасть змогу узгодити політику у сфері державних фінансів у короткостроковому та середньо - і довгостроковому періодах, що дасть можливість перейти до формування бюджетної стратегії та проводити збалансованішу бюджетну політику. А це є передумовою для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку в Україні.

Середньострокове планування видатків бюджету в умовах програмно-цільового методу включає в себе такі етапи:

1. Визначення та доведення граничних обсягів бюджетних видатків на наступні роки для кожного головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи із загального прогнозу бюджетних надходжень та відповідно до пріоритетів, визначених урядом. Зазначені граничні обсяги можуть коригуватися щороку, аби віддзеркалити зміни динаміки прогнозних макроекономічних показників у середньостроковій перспективі (обсяг ВВП, курс національної грошової одиниці, індекс споживчих цін тощо), зміни пріоритетних напрямів політики уряду та структурні зміни у відповідних галузях. На цьому етапі визначається перелік проблемних питань, які є в галузях, оцінюються обсяги витрат на їхнє розв'язання та кількість років, за які ці питання можуть бути вирішені, здійснюється оцінка ефективності діяльності галузі та розпорядників бюджетних коштів.

2. Визначення головними розпорядниками бюджетних коштів плану своєї діяльності та обсягу необхідних для цього бюджетних коштів на середньостроковий період, враховуючи встановлені граничні обсяги. При цьому, згідно зі статтею 7 Бюджетного кодексу України, в основу діяльності розпорядника бюджетних коштів має бути покладений принцип ефективності: під час складання та виконання бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. На основі пріоритетних напрямів розвитку відповідної галузі розпорядники бюджетних коштів складають стратегічні плани своєї діяльності, які визначають головну мету їхньої діяльності, цілі, завдання, перелік бюджетних програм для їхнього досягнення та очікувані результати від їх реалізації у середньостроковій перспективі.

3. Складання середньострокового прогнозу видатків бюджету в цілому, виходячи з індивідуальних стратегічних планів головних розпорядників, з використанням механізмів взаємодії та узгодження позицій Міністерства фінансів України та головних розпорядників коштів бюджету.

У процесі перспективного планування особливу увагу треба звертати на розрахунок та обґрунтування видатків тих бюджетних програм, обсяги яких можуть змінитися у зв'язку з певними змінами показників та чинників, що впливають на їхній розрахунок. Це стосується, зокрема, підвищення мінімальної заробітної плати; індексації видатків у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін; показника обмінного курсу гривні до іноземних валют для видатків, що здійснюються в іноземній валюті; змін контингенту отримувачів пенсій, пільг, допомог та інших виплат згідно з чинним законодавством.

При середньостроковому плануванні бюджетних програм важливим також є визначення постійного чи періодичного характеру їх виконання, терміну реалізації, оцінки впливу реалізації бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у майбутньому, а також аналіз чинного законодавства та імовірних законодавчих змін, відповідно до яких деякі бюджетні програми у перспективі не треба буде планувати, обсяг деяких скорочувати або збільшувати, а також реалізовувати нові бюджетні програми[37].

За довгострокового, середньострокового та короткострокового планування видатків бюджету для визначення найоптимальнішого та найефективнішого розподілу бюджетних ресурсів між галузями, розпорядниками бюджетних коштів і бюджетними програмами необхідною є система моніторингу результативності бюджетних програм та результативності діяльності розпорядників бюджетних коштів.

Моніторинг результативності бюджетних програм передбачає аналіз та контроль за реалізацією бюджетних програм, оцінку економічної ефективності від використання бюджетних коштів на реалізацію бюджетної програми й досягнення запланованих цілей, виявлення проблем у ході виконання бюджетної програми і на цій основі розробку пропозицій щодо підвищення раціональності розподілу бюджетних коштів.

Прогнозний обсяг видатків на певну бюджетну програму визначається відповідно до оцінки ефективності її виконання у минулих роках, поточному році та очікуваних результатів від її реалізації у подальших роках.

Бюджетні програми можуть бути порівнянними між собою за певними ознаками: за належністю до одного головного розпорядника, галузі, одного коду функціональної класифікації, а також за напрямами діяльності. Можна, зокрема, порівнювати результати виконання бюджетних програм у різних міністерствах, у динаміці за роками тощо.

Аналіз результативності бюджетної програми передбачає порівняння фактичних показників виконання програми із запланованими (показників затрат, продукту, ефективності та якості). Важливим є також порівняння із відповідними показниками попередніх періодів, подібними програмами в інших міністерствах, встановленими стандартами та нормами.

Якщо фактичні показники продукту (кількість підготовлених спеціалістів, вилікуваних хворих, відвідувачів бібліотек) та якості (зростання кількості спеціалістів, що отримали дипломи з відзнаками, зниження рівня захворюваності на вірусні інфекції) бюджетної програми перевищують заплановані, необхідно зробити аналіз щодо доцільності подальшого імовірного підвищення її планових показників. У разі, коли показники ефективності бюджетної програми, що визначаються як відношення обсягу вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) до витрат на їхнє виробництво, значно перевищують планові, то, можливо, доцільним є визначення оптимального обсягу бюджетних ресурсів, необхідного для підтримання певного рівня ефективності даної програми, а решту бюджетних ресурсів перерозподілити на інші пріоритетні бюджетні програми.

Розглядаючи результативність бюджетних програм, необхідно постійно аналізувати можливу економію бюджетних коштів, якої можна досягти протягом запланованого періоду й використати на фінансування інших пріоритетних бюджетних програм.

Узагальнювальний показник, що характеризує результативність бюджетної програми, можна розрахувати так:

Крп = (Vзпл/Vз_ф)(Vпрод_ф/Vпрод пл)(Еф_ф/Еф пл)(Кяк ф/Кяк пл),

де Крп - коефіціент результативності бюджетної програми;

Vзпл Vзф - відповідно планові та фактичні показники затрат, що визначають обсяг затрат бюджетних коштів на реалізацію бюджетної програми;

Vпрод пл, та Vпрод_ф - відповідно планові та фактичні показники продукту, що визначають обсяг виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у результаті виконання програми, зокрема кількість виробленого продукту або наданих послуг, кількість споживачів товарів (робіт, послуг);

Еф пл,та Еф_ф - відповідно планові та фактичні показники ефективності, що відображають кількість створеного продукту на одиницю затрат бюджетних ресурсів;

Кякп л та Кяк_ф - відповідно планові та фактичні показники якості вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг), наприклад, рівень зниження захворюваності на туберкульоз порівняно з минулим періодом; рівень збільшення кількості спеціалістів із дипломами з відзнакою порівняно з минулим роком.

Бюджетні програми за рівнем результативності можна класифікувати так:

- бюджетна програма з високим рівнем результативності (Крп > 1);

- бюджетна програма з прийнятним рівнем результативності (0,8 ? Крп ?1) ;

- бюджетна програма з низьким рівнем результативності (Крп < 0,8).

Слід зазначити, що при плануванні бюджетних програм важливим чинником є рівень пріоритетності та важливості галузі, до якої вони належать. Певні бюджетні програми з не досить високим рівнем результативності можуть належати до пріоритетної галузі та бути спрямованими на вирішення важливих завдань, які стоять перед державою на даному етапі соціально-економічного розвитку.

Зважаючи на вищезазначене, обсяг бюджетних коштів для реалізації певної бюджетної програми у наступних планових періодах можна визначити так:

V nt+1=Vnt Ьp nt+1 Кр nt Кеп nt +1,

де V nt +1- обсяг видатків бюджетної програми у періоді t+1;

V nt - обсяг видатків бюджетної програми у періоді t;

Кр nt - коефіцієнт результативності бюджетної програми у періоді t;

Ьp nt t+ 1 - коефіцієнт регулювання результативності бюджетної програми для періоду t+ 1;

Кеп nt +1- коефіцієнт економічної пріоритетності бюджетної програми у періоді t+1.

Виходячи з аналізу результативності бюджетної програми, визначаються причини неефективної чи не досить ефективної її реалізації та пропонуються заходи для поліпшення організації її виконання, а також, враховуючи економічну пріоритетність ціеї бюджетної програми, оцінюються особливості реалізації зазначеної бюджетної програми у наступних планових періодах.

Воднораз після проведення аналізу результативності та пріоритетності бюджетних програм можна прийняти рішення про раціоналізацію перерозподілу бюджетних коштів між бюджетними програмами. Цей аналіз є підставою і для визначення результативності діяльності розпорядника бюджетних коштів та є основою для прийняття рішення про перерозподіл бюджетних ресурсів між розпорядниками бюджетних коштів, зокрема між розпорядниками нижчого рівня в системі головного розпорядника бюджетних коштів або навіть між головними розпорядниками бюджетних коштів.

При аналізі результативності діяльності розпорядника бюджетних коштів
використовується також порівняння відповідних запланованих та фактичних показників діяльності розпорядників та галузі у поточному й попередніх періодах.

Залежно від аналізу результативності діяльності певного розпорядника бюджетних коштів на етапі планування можливе прийняття рішення щодо перерозподілу бюджетних коштів від інших розпорядників на його користь у разі його результативної діяльності чи перерозподілу частки його ресурсів на користь інших розпорядників у разі його не результативної чи не досить результативної діяльності. Причому обсяг бюджетних коштів, що підлягає перерозподілу на користь інших розпорядників, залежить від кількості та обсягу фінансування програм із низьким рівнем результативності, обов'язково зважаючи при цьому на рівень їхньої економічної пріоритетності, а також на рівень пріоритетності галузі, до якої належить розпорядник бюджетних коштів.

Таким чином, обсяг видатків розпорядника бюджетних коштів на наступні планові періоди можна визначити так:

Vrp it+1= Vrp it(Ьрп lіt+1 Крп1іt Кеппl іt+1 + Ьрп2іt+1 Крп2іt Кепп2іt +.... + ... + Ьрпnіt+1 Крпnіt, Кеппnіt+1)Кепгіt+1,

де Vrpit+1 - обсяг видатків і-го розпорядника бюджетних коштів у періоді t+1;

Vrpit- обсяг видатків і-го розпорядника бюджетних коштів у періоді і;

Крпnіt- коефіцієнт результативності п-ої бюджетної програми і-го розпорядника бюджетних коштів у періоді t;

Кеппnіt+1 - коефіцієнт економічної пріоритетності п-ої бюджетної програми і-го розпорядника бюджетних коштів у періоді t+ 1;

Ьрпn- коефіцієнт регулювання рівня результативності п-ої бюджетної програми і-го розпорядника бюджетних коштів для періоду t+1;

Кепгіt+1 - коефіцієнт економічної пріоритетності галузі і-го розпорядника бюджетних коштів у періоді t+ 1.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що нині в Україні певною мірою розроблено та запроваджено у процес бюджетного планування основні принципи програмно-цільового методу. Однак з метою істотного підвищення рівня державного регулювання у сфері видатків бюджету необхідне удосконалення насамперед науково-теоретичних положень та методологічних основ зазначеного методу з урахуванням як зарубіжного, так і вітчизняного досвіду. Наукове обґрунтування удосконалення методології функціонування програмно-цільового методу планування видаткової частини бюджету, безперечно, підвищить якість і збалансованість системи фінансово-бюджетного регулювання соціально-економічного розвитку держави[37].

3.2 Додаткові ресурси зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів як засіб вирішення соціальних проблем регіону

Трансформаційні перетворення в Україні треба характеризувати як кардинальні зміни суспільного порядку, що стосуються практично усіх аспектів життя людини та держави. Однак позитивні кількісні та якісні зрушення в економічних і соціальних сферах ще не свідчать про усунення багатьох проблем, що виникають на шляху розбудови демократичної держави з ринковою економікою. За нинішнього соціально-економічного стану в Україні особливої ваги набуває посилення державного впливу на життєдіяльність суспільства, в тому числі економічну сферу, з метою забезпечення гідних умов життя людини. Тому зміст економічних перетворень в Україні має полягати в оптимальному врахуванні й забезпеченні як приватних, так і публічних інтересів в умовах формування соціально орієнтованої економіки. Це означає, що економічні процеси в усіх сферах діяльності людей мають бути підпорядковані ідеї доступності цінностей, прийнятих у державі та необхідних для задоволення інтересів усіх членів суспільства. 3 огляду на це нині є потреба у з'ясуванні напрямків розбудови і впорядкування суб'єктної структури економічної системи в умовах трансформаційної економіки та усвідомлення необхідності змін, які б спонукали суб'єктів економіки сфери виробництва суспільних благ до продуктивної діяльності. Відтак важливим є переосмислення основних засад формування та управління бюджетним сектором, безпосередньо пов'язаним з виробництвом суспільних благ.

Загальновідомо, що наявність бюджетного сектору в розвинених країнах спричинена тим, що у сфері виробництва суспільних товарів ринок виявляється неефективним, і держава значною мірою бере на себе їх виробництво, користуючись унікальним фінансовим джерелом і водночас могутнім інструментом своєї економічної діяльності - бюджетом. У результаті створюється змішана симетрична суспільно-економічна підсистема для задоволення й індивідуальних, і суспільних інтересів благами як приватного, так і суспільного призначення. Важливим для такої підсистеми завжди залишатиметься питання оптимальності співвідношення між державним і приватним сектором, тобто визначення умов розмежування й досягнення компромісу між приватним і державним секторами у сфері економіки суспільних благ, так звана проблема ринково-бюджетного трейд-офу (trade-oft). Безперечно, проблема трейд-офу ніколи не матиме остаточного розв'язання, вона актуальна для будь-якого уряду будь-якого моменту. Найскладніші завдання і найбільший тягар фінансування сфери виробництва суспільних послуг припадає на державу. Наприклад, у Великій Британії частка федерації у фінансуванні освіти становить 33%, охорони здоров'я - 100%, соціального забезпечення - 79,9%. У Франції відповідно - 62,8%, 97,8% і 91,2%. Високий рівень витрат федеральних бюджетів за цими напрямками має Австрія.

Стратегічні напрямки використання бюджетних коштів у розвинених країнах спрямовують не на зміну пропорцій галузевого і регіонального господарського розвитку та створення робочих місць, а на зміцнення конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках, насамперед на стратегічно важливих напрямках соціально-економічного розвитку суспільства. У Канаді, наприклад, такими напрямками вважають підтримку вищої освіти, розвиток охорони здоров'я і надання соціальної допомоги (збільшення адресних допомог сім'ям із дітьми)[16].

Практика розбудови ринкового господарства в Україні теж підтверджує необхідність обрання згаданого шляху виробництва суспільних товарів, однак із урахуванням того, що перехід до ринкових відносин не повинен применшувати значення одного з найважливіших чинників зростання конкурентоспроможності національної економіки - ефективного бюджетного сектору, що має забезпечувати змогу надання територіальними громадами та їхніми об'єднанням громадських послуг рівня, не нижчого за державні мінімальні соціальні стандарти. Тому за досягнутого соціально-економічного стану в Україні, коли ступінь забезпечення населення громадськими послугами не можна визнати належним, ідеться радше не про оптимізацію бюджетного сектору, а про потребу його зміцнення до рівня, який дасть змогу забезпечити населенню належний рівень заданих стандартів.

Вибір напрямку подальшого утвердження бюджетного сектору в Україні значною мірою зумовлений рівнем людського розвитку, який за світовими стандартами далеко не оптимальний, особливо у розрізі регіонів. Цей інтегральний показник сформулювали фахівці ООН, державного комітету статистики України разом із Радою вивчення продуктивних сил НАН України. Він поєднує 9 індексів окремих аспектів життєдіяльності людей (демографічний розвиток, розвиток ринку праці, матеріальний добробут, умови проживання, стан та охорона здоров'я, рівень освіти, соціальне середовище, фінансування людського розвитку, екологічна ситуація) і дає змогу розглядати розвиток людського потенціалу як власне мету і критерії суспільного прогресу та економічного зростання, як засіб збільшення доходу, що набуває цінності лише з реальним впливом на добробут людей.

Слід зазначити, що найсильніший вплив на визначення місця регіону на єдиній шкалі індексів людського розвитку мають рівень освіти, умови проживань і матеріальний добробут населення. Рівень згаданого показника оцінки людського розвитку в Україні підтверджує, що держава ще не в змозі фінансово забезпечити в належних обсягах виробництво суспільних благ. Такий стан у фінансуванні бюджетних установ викликаний цілком об'єктивними причинами. Втім зазначимо, що на фінансове забезпечення бюджетного сектору мають вплив чинники, які певною мірою взаємовиключні.

По-перше, в умовах трансформаційної економіки, коли немає значних і стабільних темпів зростання економіки, бюджетна політика може сприяти лише утриманню досягнутого рівня виробництва суспільних благ, запобігаючи можливому зменшенню податкового тиску на недержавний сектор економіки, маючи на меті дати змогу останньому зберегти і спрямувати фінансові ресурси на розширене відтворення на інноваційній основі. Таку мотивацію фінансового забезпечення бюджетного сектору можна підтвердити офіційними статистичними даними, зокрема на початок 2006 року індекс фізичного зростання ВВП у відсот- ках до 1990 року становив лише 55%, а індекс продукції промисловості у відсотках до 1990 року - 82%.

По-друге, розвиток підприємницької діяльності та широка приватизація низки важливих об'єктів державної власності привели до того, що частина благ, які раніше були суспільними у сфері охорони здоров'я, освіти, науки, соціального забезпечення, трансформувалися у приватні. Отже, частина суспільних благ стала менш доступною, або навпаки - для окремих верств населення.

По-третє, значна частина бюджетних установ з метою поліпшення фінансового забезпечення життєдіяльності надає платні послуги населенню, підприємствам (установам) та іншим категоріям споживачів або отримує доходи від господарських операцій.

Згадані тенденції в трансформуванні суспільних послуг у приватні підтверджує офіційна статистика. Обсяг платних послуг, що реалізували різним споживачам суб'єкти сфери освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги у 2006 році.

Як видно з таблиці 3.2.1 у 2006 році організації сфери освіти, oxорони здоров'я та соціальної допомоги надали послуг на 3589903,5 тис. грн., у тому числі організації з госпрозрахунковою формою фінансування господарської діяльності - на 2884809,9 тис. грн., або 80%. Найбільшу частку платних послуг надали організації сфери охорони здоров'я - понад 55%, а саме 54,6% у сфері охорони здоров'я людини. У сфері освіти найбільший обсяг платних послуг надали вищі навчальні заклади. Їхня частка у загальному обсязі платних послуг сфери освіти у 2006 році становила 73,4%. Незначну частку платних послуг, що цілком є виправданим, надали організації соціальної допомоги. Вона дорівнювала у 2006 році лише 6,5%, а в недержавному секторі - 4,1% від загальної суми послуг у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги. Аналіз обсягів надання послуг із соціальної допомоги населенню