у розрізі областей показав, що лише у чотирьох із них такі послуги надають на платній основі (Вінницька, Донецька, Львівська, Сумська).

Таблиця 3.1.

Обсяг платних послуг, що реалізували різним споживачам суб'єкти сфери освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги у 2006 році.

Сфера діяльності	Обсяг реалізованих послуг, тис.грн.	у тому числі організаціями з госпрозрахунковою формою фінансування господарської діяльності
Освіта з неї:	1603836,7	1127530,6
початкова загальна освіта	13931,0	10166,9
середня освіта	157154,9	120622,6
вища освіта	1178083,4	760795,8
навчання дорослих та інша діяльність	254667,4	235945,3
охорона здоров'я та соціальна допомога з неї:	1986066,8	1757279,3
діяльність з охорони здоров'я людини	1959650,7	1750019,2
ветеринарна діяльність	26100,3	7187,7

Зауважимо, згадана структура платних послуг дає змогу зробити висновки про наявність у сфері освіти й охорони здоров'я та соціальної допомоги різних за формою фінансування суб'єктів: установ і організацій, які утримуються за рахунок коштів бюджетів різних рівнів; установ та організацій, які утримуються за рахунок бюджетних коштів і надходжень від надання платних послуг населенню та підприємствам (установам); недержавних організацій, діяльність яких забезпечується надходженням коштів від надання платних послуг різним категоріям споживачів. При цьому частка платних послуг останніх у загальному обсязі реалізованих послуг у ринкових цінах є значною: у сфері освіти вона становила понад 70%, а у сфері охорони здоров'я та соціальних послуг - 88,5%. А в цілому така структура платних послуг населенню згаданих сфер бюджетного сектору свідчить про початкову стадію розвитку комбінованого фінансового забезпечення бюджетних установ, оскільки лише близько третини платних послуг від їхнього загального обсягу надають державні організації сфери освіти і шосту частину - медичні заклади. Отже, з огляду на викладене можемо констатувати, що в умовах інституціональних перетворень у бюджетній сфері сформувались складні підсистеми (охорони здоров'я, освіти, культури, спорту тощо), які функціонують на різних засадах фінансового забезпечення життєдіяльності: бюджетного фінансування; фінансування на засадах бюджетозаміщення; самофінансування[3].

Зупинимося на недержавних суб'єктах економіки сфери виробництва суспільних благ, акредитованих і ліцензованих за окремими видами діяльності. Ці організації не перебувають на утриманні держави за рахунок бюджетних коштів і діють за дозволеним напрямком на комерційних засадах. Відповідно до свого функціонального призначення вони зобов'язані надавати послуги на рівні не лише мінімальних соціальних стандартів, а й значно вищому. Недержавні суб'єкти економіки можуть обирати будь-яку організаційно-правову форму (за Цивільним кодексом України (ЦКУ). Такі установи (товариства) є фінансово незалежними суб'єктами господарювання, оскільки їхня діяльність пов'язана з виробництвом суспільних благ, на які ринок виділяє ресурси.

Інша ситуація із суб'єктами бюджетної сфери, які утримуються за кошти відповідного рівня бюджетів та отримують доходи від надання послуг згідно з їхніми функціональними повноваженнями або від окремих господарських операцій.

Відповідно до норм ЦКУ суб'єкти публічного права, якими є згадані суб'єкти бюджетного сектору, можуть набувати організаційно-правової форми "установа", котру створили одна або кілька осіб (засновників), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання їхнього майна для досягнення мети визначили засновники, за рахунок згаданого майна. При цьому вони можуть разом зі своєю основною діяльністю здійснювати діяльність підприємницьку, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Таким чином, організації публічного права за економічною природою визнаються нормами ЦКУ непідприємницькими, але з правом здійснювати господарську діяльність, що дає змогу отримувати прибуток і використовувати його на статутні потреби.

Із першою групою зазначених установ бюджетного сектору щодо кошторисної форми їх утримання особливих проблем не виникає, якщо не брати до уваги виділення державою коштів в обмежених обсягах та недосконалих норм їх витрачання. Нині тільки незначна кількість установ, підпорядкованих органам виконавчої влади (заклади дошкільної освіти, військові госпіталі, санаторії для ветеранів та інвалідів війни, медичні й навчальні заклади спеціального призначення та інші), утримується лише за рахунок коштів бюджету.

Другу групу установ бюджетного сектору, яку фінансують із двох джерел, - коштів бюджету відповідного рівня і власних надходжень від надання послуг та виконання господарських операцій, можна вважати такими, що певною мірою адаптовані до ринкових умов. Організації бюджетного сектору надають послуги за переліком, які затвердив Кабінет Міністрів України. Згідно із законодавством перелік таких послуг поділений на 2 групи: ті, які надають відповідно до функціональних повноважень бюджетних установ (доходи від яких є постійними й заплановані у бюджеті), та послуги, які не є постійними. Зауважимо, що отримання й витрачання власних коштів згаданими установами доволі жорстко регламентує законодавець. По-перше, доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я, а також архівних установ, які утримуються за рахунок бюджету, зараховують до кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовують тільки на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їхніми статутами). Водночас прирівнювання власних коштів згаданих установ та організацій до бюджетних потребує встановлення їхнього неприбуткового статусу й розширення взаємовідносин із управліннями державного казначейства. По-друге, від бюджетних установ потрібне ведення окремого обліку власних надходжень із дотриманням обов'язкових вимог щодо їх утворення і напрямів використання з відображенням у фінансовій звітності.

Підбиваючи підсумки викладеного щодо форм фінансування суб'єктів економіки різних форм власності з виробництва суспільних благ, можна дати загальну оцінку позитивних і негативних аспектів організації їхньої фінансово-господарської діяльності.

1. Діяльність у сфері виробництва суспільних благ комерційних суб'єктів господарювання недержавної форми власності залишається недосяжною і неконтрольованою у забезпеченні населення послугами на рівні, не нижчому за встановлені державою мінімальні соціальні стандарти. На нашу думку, держава, в особі вищих органів виконавчої влади або органів місцевого самоуправління, має здійснювати контроль у двох сферах діяльності таких суб'єктів економіки: а) у сфері ціноутворення, що гарантуватиме доступність до суспільних благ на платних засадах різних верств населення; б) за технологією виробництва згаданих послуг. Наприклад, майнова участь держави (органів місцевого самоврядування) у діяльності недержавного медичного закладу, послуги якого пов'язані з хірургічним втручанням в організм пацієнта. Безперечно, тут найдеться про отримання вигоди державою чи місцевими органами самоврядування, а лише про присутність, яка гарантуватиме дотримання стандартів медичної послуги, збереження інфраструктури надання окремих видів послуг тощо. Інакше кажучи, йдеться про доцільність створення суб'єктів із виробництва суспільних благ змішаної форми власності.

2. Наявність у бюджетній сфері державних установ із кошторисним фінансуванням, незважаючи на рівень їхньої ефективності, буде й надалі, оскільки вони виробляють суспільні блага, забезпечуючи надання населенню послуг за мінімальними соціальними стандартами, а також для деяких працівників державних служб, пов'язаних з гарантуванням безпеки держави (система СБУ, внутрішньої і зовнішньої розвідки, Міністерства з надзвичайних ситуацій та інші), або для соціально незахищених груп населення (бюджетні установи Міністерства праці та соціальної політики). Однак це не означає, що згадані установи позбавлені змоги вживати заходів, спрямованих на підвищення рівня фінансового забезпечення життєдіяльності, тобто надання послуг за плату.

3. Особливу увагу варто приділити адаптації більшості бюджетних підприємств до ринкового середовища. Спроби механічного вкраплення ринкових елементів у бюджетну сферу, як видно з надання державним установам можливостей у розширенні кола джерел фінансування виробництва суспільних благ, призводить до труднощів на рівні як державного управління цією сферою, так і установ - виробників суспільних благ.

По-перше, пов'язування надання платних послуг бюджетними установами з доходами, які планують у бюджеті, призводить до щорічного уточнення переліку послуг і перегляду окремих їх видів або господарських операцій щодо оподаткування (наприклад, надання майна в оренду тощо). Це ускладнює не лише процес формування його дохідної частини, а й створює труднощі для виробників суспільних благ. На нашу думку, одноразові надходження коштів від реалізації майна і навіть частина послуг, що нерегулярно надають згідно з функціональними повноваженнями установ, не узгоджені з основними принципами формування бюджету, зокрема регулярністю і повнотою отримання надходжень.

По-друге, законодавством чітко не виписана можливість або заборона створення комерційних підрозділів (унітарних підприємств) бюджетними установами з метою збільшення надходжень у вигляді пасивних доходів. Така практика виробництва суспільних благ, перебуваючи під контролем органів виконавчої влади, була б альтернативою у цій сфері комерційним суб'єктам господарювання.

По-третє, нормативно-правове забезпечення надання платних послуг бюджетними установами недостатньо адаптоване до ринкового механізму, що стримує розв'язання низки економічних проблем. Наприклад, проблем у сфері ціноутворення, яке має забезпечувати повне або часткове відшкодування витрат на виробництво послуг, потребує нових підходів до формування витрат. Зазвичай в таких випадках економісти використовують загальновживане для комерційних структур поняття операційних витрат. При цьому не завжди враховується, що перелік операційних витрат у бюджетних установах відрізняється від загальновживаного на суму амортизаційних відрахувань. Специфіка кошторисного фінансування звужує можливості у визначенні показників ефективності діяльності установи, яка надає платні послуги, тобто встановленні рівня загальної рентабельності (економічної і соціальної) за відсутності поняття чистого прибутку; при проведенні заходів щодо оптимізації структури капіталу тощо.

Викладені проблеми організації діяльності і фінансового забезпечення установ бюджетної сфери з виробництва суспільних благ свідчать, що нині визріли обставини відмови від реалізації досягнення ідеалістичної "соціальної" мети на основі "м'якої" бюджетної політики, за якої державні та комунальні установи завжди можуть розраховувати на фінансове забезпечення діяльності у повному обсязі. Це означає, що в умовах соціально спрямованої ринкової економіки доцільнішою моделлю функціонування бюджетних установ є така, яка не допускає крайнощів в організації їхньої діяльності та фінансового забезпечення, що спостерігається, наприклад, у Російській Федерації, де культивують автономізацію бюджетних установ, а природно поєднує відшкодування витрат таких установ як із бюджетів усіх рівнів, так і з надходжень від платних послуг. Позитивним у застосуванні згаданої моделі забезпечення життєдіяльності бюджетних установ є не тільки зменшення тягаря на державний та місцеві бюджети, а й те, що вона могла б надати імпульс досягненню стимулювального ефекту соціальних гарантій. Йдеться про те, що люди, наприклад, мали б вбачати сенс не лише у відкладанні коштів на старість, що звично для усіх країн із ринковою економікою, а й у вкладанні їх у збереження здоров'я, підвищення освітнього й культурного рівня[31].

Безперечно, фінансовий стан установ бюджетного сектору в Україні, діяльність яких хронічно недофінансовують упродовж десятка років, свідчить про невідповідність методів його управління ринковим, що актуалізує проблему реформування згаданого сектору. Це означає, що склались умови для заміни неефективних адміністративних методів впливу на економічні процеси у бюджетному секторі активними ринковими, що ґрунтуються на економіко-правових засадах. Головні напрями реформування бюджетного сектору економіки мають передбачати:

- структурування мережі організацій та установ відповідно до обсягів їх фінансування за рахунок бюджетних коштів (повне, часткове) з метою виділення тих, для яких доцільно зберегти нинішній статус "бюджетна установа";

- перегляд чинної організаційно-правової форми суб'єктів "бюджетна установа", які надають платні послуги й виконують господарські операції з метою визнання їх самодостатніми суспільними суб'єктами господарювання, тобто такими, де немає принципу "бюджетозаміщення". Головним принципом організації таких суб'єктів господарювання має стати поєднання бюджетного фінансування і частки майна, що належать органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування, й надходження коштів від надання платних послуг і сформованого на їх основі майна, що належить членам його колективу;

- удосконалення правового забезпечення ідентифікації отримання доходів самодостатніми суспільними суб'єктами господарювання від надання функціональних і господарських послуг та виведення порядку їх використання з-під глобального казначейського контролю. Йдеться лише про збереження контролю з боку казначейства за узгодженням корпоративних і суспільних інтересів згаданих суб'єктів господарювання, тобто дотримання встановлених пропорцій витрачання коштів на розвиток суб'єкта господарювання й задоволення матеріальних інтересів його працівників;

- вироблення для самодостатніх суспільних суб'єктів господарювання механізму комерційної діяльності зі збереженням обмеженого кола пасивних доходів (бюджетні кошти, гранти, благодійні внески, дарунки, дивіденди);

- запровадження механізму присутності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в комерційних суб'єктах господарювання, що діють у сфері виробництва платних суспільних благ з метою контролю за збереженням і розвитком інфраструктури їх виробництва та доступністю усім верствам населення.

3.3 Напрямки реформування структури соціальних видатків та ефективне використання видаткової частини місцевих бюджетів

Незважаючи на значну кількість слушних пропозицій та узагальнень щодо різних аспектів соціальної конверсії економіки, до останнього часу як в теоретичному, так і в методологічному контексті існують прогалини, які не дозволяють вийти на системне бачення механізму розбудови і функціонування соціальної держави. Особливо це стосується бюджету країни, видатки якого не тільки сприймаються, а й фактично є одним із основних показників спрямованості і досконалості соціальної системи.

У зв'язку з цим виникло складне у теоретичному і методологічному аспекті питання щодо поведінки держави в реалізації процесів соціального характеру стосовно їх наповнення і тривалості, механізму розгортання і розвитку Його вирішення в силу цього є досить актуальним і вимагає проведення наукових досліджень. Важливо обґрунтувати не тільки організаційно-економічний механізм забезпечення соціальної спрямованості бюджетів різних рівнів, а й шляхи та методи підготовки економічної системи до здійснення заходів із соціалізації.

Використання поняття «соціальна держава» надає підстави стверджувати, що переважна кількість адептів розбудови держави досить невиразно уявляє його зміст. Наявні тлумачення досить латентно протиставляють соціально орієнтовану економічну систему економіці, що не має чіткої соціальної орієнтації. Майже не згадується факт, що внаслідок прояву конкретних ознак соціальності в економічних відносинах будь-яка економічна система має відповідну соціальну складову. Підтвердженням цього можна вважати на закріплення Конституцією України не стільки реальної, скільки незалежної, тобто бажаної спрямованості функціонування української держави. До того ж чіткі орієнтири подібної спрямованості в Конституції України не визначені. Методологічна конструкція «соціальної держави» втілена в показниках, яким властива до останнього часу функція відтворення участі держави у забезпеченні соціально орієнтованого розвитку. Мається на увазі частка соціальних видатків у ВВП та зведеному бюджеті країни.

За даними Держкомстату України станом на початок 2006 р. загальні видатки зведеного бюджету країни склали у фактичних цінах 75792,5 млн. грн., соціальні видатки у складі яких перевищили 39691,6 млн. грн. При цьому останні розподілилися за соціально-культурними сферами таким чином: освіта - 14977,1 млн. грн., охорона здоров'я - 9708,2 млн. грн., культура і засоби масової інформації (ЗМІ) - 1481,1 млн. грн., соціальний захист і соціальне забезпечення - 12953,2 млн. грн. Видатки зведеного бюджету на соціально-культурні заходи становили у структурі зведеного бюджету 52,4%, що перевищувало їхню частку у 1992 р. на 7,3 відсоткових пункти. Проте вагомих підстав вести мову про високий рівень соціалізації українського бюджету немає, оскільки в економічно розвинених країнах з тривалим досвідом функціонування ринкової економіки з соціальною орієнтацією частка цих видатків встановилася дещо більшою. За даними Світового банку вже у 1996 р. питома вага видатків на соціальні цілі консолідованого державного бюджету Німеччини складала 68,8%, Франції - 68,7%, Австрії - 70,1%, Швеції - 56,8%, Данії - 53,5%, США- 52,1% . Якщо навіть урахувати, що ці дані відтворюють стан справ щодо двох принципово відмінних груп країн, одна з яких тяжіє до соціально орієнтованого господарства з високою часткою податкових вилучень до бюджету (Німеччина, Франція, Швеція, Данія, Австрія), а друга - до ліберальної економіки з помірним оподаткуванням і орієнтацією на самозабезпечення населення, то й тоді віднайдеться чимало аргументів до заперечення факту надання національній системі бюджетного фінансування соціальних гарантій якостей високої соціальності.

Здійснені розрахунки за індикатором частки соціальних видатків у ВВП теж підтвердили наявність проходження в економіці країни досить специфічних процесів, які слабо свідчать про прибічність реформаторів і реформ концепції соціально орієнтованої ринкової економіки. В Україні за роки незалежності частка видатків на соціально-культурні заходи і заклади взагалі коливалася в межах від 10,3% до 19%.

Наведені статистичні реалії фінансування і, звісно, функціонування вітчизняного соціально-культурного комплексу при порівнянні з високорозвиненими країнами викликають почуття явного незадоволення. За інформацією фахівців з даної проблеми, частка соціального бюджету в середньому по країнах соціальної орієнтації і достатнім економічним потенціалом сягає 25%, у тому числі в США - 21%, в Японії - біля 18%, а в 11 найрозвиненіших країнах Європи - 30% .

Якщо орієнтуватися на держави Східної Азії, до яких Україна наближається у виробництві ВВП на душу населення (3210 дол. СІІІА) за паритетом купівельної спроможності, то і тут спостерігається дисонанс у рівні соціальних видатків взагалі і за сферами зокрема, оскільки в цілому вони становлять у них 8,4% від ВВП, на соціальне забезпечення - 3,4%, освіту - 2,8% і охорону здоров'я - 2,2% від ВВП .

Логічно напрошується думка про те, що в Україні, де виробництво ВВП на душу населення поки що нижче від країн Східної Азії, держава витрачає на соціальні цілі у два рази більше коштів, ніж у цьому регіоні світу.

Таким чином, формування соціальної економіки в Україні здійснюється крізь призму бачення набуття державою ознак соціальності взяттям на себе основної частини соціальних витрат. Іншими словами, суспільству нав'язується думка, що чим більше коштів витрачатиметься на соціальні цілі і чим більше громадян отримуватимуть соціальні блага і пocлyги, тим соціальнішою буде суспільна система[16].

У реальному світі всі явища і процеси мають природу, яка балансує між суто економічним і соціальним. Кількість фінансових коштів, які держава реально здатна виділити для вирішення цілого ряду соціальних проблем у суспільстві, природно є величиною обмеженою. І готової формули щодо міри втручання держави у процес досягнення соціальних цілей розвитку немає. Тому позитивно слід сприймати критику щодо встановлення міри соціальності бюджету виключно на підставі фінансування соціального забезпечення і соціальних допомог та конструктивної позиції щодо впровадження у державі соціального спрямування такого інструментарію визначення ступеню приросту соціальності, підґрунтям якого є міра рівноваги між колективною відповідальністю суспільства за рівень життя окремої людини і особистою відповідальністю громадянина за власне соціальне становище.

Економічна наука пропонує гаму результатів досліджень із пропозиціями щодо визначення рівня соціального розвитку. Але сама методологія визначення показника, що узагальнює соціальний розвиток і виступає мірилом соціалізації бюджету, усе ще залишається простором, де зіштовхуються різні за отримуваними результатами погляди.

За всієї відмінності підходів до встановлення всеохоплюючого показника соціалізації бюджету, їх можна звести до одного, зміст якого полягатиме в агрегуванні окремих показників у комплексний із задіянням експертів-фахівців з різних напрямків розвитку. Оцінка теоретико-методологічної бази встановлення факту зрушення міри соціальності бюджету засвідчила, що при всій оригінальності наукових думок, їх поки що не можна розглядати як досконалі. Через відсутність науково обґрунтованої методології визначення міри ваги бюджетного фінансування як напрямку самозабезпечення добробуту населення, так і надання соціальної підтримки, неможливо об'єктивно і однозначно оцінити рівень соціальності і його зміну відносно минулих періодів та ще за умови, коли вони мають різні відносно один одного знаки.

Безумовно, знайти узагальнюючий показник для складних і часом взаємозаперечних явищ із соціальним підтекстом не так просто. Але труднощі не можуть слугувати підставою для заперечення об'єктивності існування такого показника. І в цьому контексті ми орієнтувалися у можливостях запровадження подібного показника на такі особливості. Оскільки перехід економіки в систему координат соціальної держави пов'язується з еволюцією усвідомлення суспільством суті стрижневого процесу власного розвитку, то і вимір соціальності слід здійснювати за обсягом ядра цього активного населення. За умови орієнтації у визначенні соціальності бюджету на ступінь укріплення чи розгортання прошарку середнього класу, тобто на тих, хто здатен через освіченість, певний культурний рівень та життєве кредо виявити себе професійно, морально і особистісно, забезпечує динамізм суспільних змін. Загальновизнано, що майнову піраміду суспільства формували 86,5% бідних, 11,2% - середнього достатку і 2,3% - заможних .На межі 2003-2004 рр. за рівнем грошових витрат 47% населення становило групу бідного населення, 38% - середньо забезпеченого і 15% - заможного. За всієї суперечливості визначення середнього заможного прошарку (віднесено населення з доходами у 150-300 грн. за наявності прожиткового мінімуму у 270-342 грн.) за умови прийняття за базу частки бідного населення на початок 2004 р. і моніторингу їх зменшення можна вести мову про вимір обсягу приросту соціалізації бюджету ?І_C6 за формулою:

?І_C6 = (?Hбд). 3.3.1

де ?Hбд - зменшення питомої ваги бідного населення.

Прирівнення зміни питомої ваги бідного населення у його загальній кількості і міри соціалізації зведеного бюджету носить достатньо обґрунтований характер (якщо виходити з того, що механізм звуження анклавів бідності поєднує у собі потенціал самозабезпечення через регулювання рівня заробітної плати у різних сферах економічної діяльності та можливості надання соціальних допомог і забезпечення соціального захисту). Через це орієнтація в соціалізацій - ній методології на зміни питомої ваги бідного населення є більш об'єктивною, ніж задіяння показників прямого зростання соціальних видатків взагалі, і витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення зокрема. Підставою до подібного висновку слугують і результати розрахунків, наведені у табл.3.2.

Навіть поверхневий погляд на зміни тих критеріальних оцінок, які сьогодні є підґрунтям до надання характеристик соціальності не тільки зведеному, а й місцевим бюджетам різних рівнів, свідчить про відсутність у них таких ознак. Тільки у 2004 р. їх позитивна динаміка співпадала з бажаною зміною частки бідного населення. І, якщо перейти до параметрів бюджету 2005 р. за фактом його виконання, то можна кваліфікувати зростання його соціальності на 5 відсоткових пункти.

Отримані в процесі дослідження результати, звичайно, не є достатніми для повноцінного визнання соціальної структури суспільства в якості однозначно визначеного індикатора соціалізації бюджету. Для надання їй такого статусу слід було б розробити методику визначення маси середнього класу і застосовувати останню на всіх стадіях бюджетного процесу.. До того ж через надання соціальних допомог і позабюджетними фондами, виникає потреба теоретико-методологічного обґрунтування категорій «соціалізація бюджету», «соціальний бюджет» і, закономірно, інструментарію визначення рівня та глибини соціалізації бюджету зокрема, і соціального просування суспільства в цілому.

Таблиця 3.2.

Оцінка змін міри соціалізації зведеного бюджету України у 2000-2003 рр., %

Показник	2002	2003 .	2004 .	2005 .
Питома вага видатків на соціально-культурні заходи загальних видатках зведеного бюджету
	39,6	+6,4	+10 1	-3,7
Зміни питомої ваги видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення у загальних видатках зведеного бюджету	12,4	+2,6	+6,0	-3,9
Зміни питомої ваги населення із середніми на 1 особу грошовими витратами на місяць - нижче прожиткового мінімуму	87, 9	+1,1	0,6	-5,0

Система надання місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування соціальних послуг населенню потребує реформування за такими напрямками:

- зміна механізмів фінансування соціальних видатків та коригування механізмів розрахунку видатків на соціальні заходи.

Зміна механізмів фінансування соціальних видатків передбачає:

- здійснення подальшого деталізованого розподілу прав і обов'язків у фінансуванні соціальних послуг, виходячи з принципу субсидіарності між органами влади різних рівнів і органами місцевого самоврядування;

- впровадження у бюджетну практику методів оцінки результативності бюджетних витрат і якості наданих послуг;

- введення спеціального принципу співфінансування соціальних витрат, мета якого полягає у стимулюванні регіонів підтримувати певний рівень фінансування найбільш значимих витрат - на освіту, охорону здоров'я, культуру. Рівень співфінансування (з державного та місцевих бюджетів) повинен обернено пропорційно залежати від бюджетної забезпеченості регіонів (допомогу матимуть змогу отримати усі місцеві бюджети. Головна умова -- надання субсидій повинно бути обумовлене виділенням регіоном своєї частки на фінансування відповідних витрат);

- розробку і впровадження моделей створення міжрегіональних соціальних проектів та їх фінансового забезпечення.

У напрямку коригування механізмів розрахунку видатків на соціальні заходи необхідно:

- здійснювати планування та фінансування видатків бюджетів усіх рівнів на заходи з соціального захисту та утримання об'єктів соціальної сфери на програмно-цільовій основі;

- оптимізувати мережу установ, організацій та закладів соціальної сфери, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, і чисельність їх штатів;

- розробити методологію удосконалення нормативів соціальних видатків, які повинні враховувати регіональну і місцеву специфіку розвитку. Для цього слід здійснити узагальнення реальних даних регіонів та місцевостей відносно прожиткового мінімуму, мінімального споживчого бюджету і заробітної плати, розрахувати стандартні рівні споживання харчів, медикаментів, побутових, комунальних і транспортник послуг;

- затвердити Програму розробки проекту єдиного бюджету дотаційного муніципального утворення, в якому будуть закладатися параметри соціального стандарту для дотаційних регіонів. За основу розрахунку витрат на соціальні цілі має бути взятий прожитковий мінімум, скорегований у відповідності зі змінами соціально-економічних умов. У порядку експерименту слід передбачити запровадження такого проекту;

- запровадити механізм формування державних соціальних стандартів та надання державних соціальних гарантій, визначених Конституцією та законодавством України, на основі врахування поєднаних економічних можливостей держави та місцевого самоврядування, посилення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за їх дотриманням;

- започаткувати формування соціального бюджету.

Проведення реформування у сфері фінансування соціальної політики з державного та місцевих бюджетів відповідно до зазначених напрямків буде неповним і недосконалим, якщо не відбудуться відповідні зміни також у способах формування самих місцевих бюджетів. Отже, необхідним є зміцнення матеріально-фінансової основи місцевих бюджетів. Основними кардинальними заходами досягнення цієї мети є такі:

- надання статусу місцевого податку усім надходженням, які у повному обсязі надходять до місцевих бюджетів. Через управління цими надходженнями місцева влада матиме достатній вплив на економіку регіону, що позитивно позначаться і на доходах бюджету;

- впровадження механізму надання бюджетних трансфертів для забезпечення виконання делегованих функцій;

- корегування діючої формули розрахунку дохідної частини місцевих бюджетів з урахуванням підвищених потреб розвитку слаборозвинених (відсталих) і депресивних (структурно-слабких) регіонів з метою підвищення ефективності надання їм субвенцій;

- врахування таких параметрів при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів: частка доходів території у доходах зведеного бюджету, рівень життя населення, екологічна ситуація;

- запровадження формульної системи розподілу державних централізованих капітальних вкладень (інвестиційних субвенцій) за встановленими критеріями;

- поступова заміна дотацій вирівнювання субвенціями на виконання конкретних інвестиційних проектів, на розвиток тих галузей. які 6 сприяли виходу регіонів з числа слаборозвинутих. У перспективі слід розглянути можливості об'єднання всіх субвенцій в єдину з наданням права місцевим органам влади самостійно розподіляти її між програмами, залишаючи місцевим бюджетам відсоток від невикористаної частини ціеї субвенції на реалізацію місцевих соціальних програм (це дасть змогу підвищити ефективність витрачання субвенцій);

- врегулювання міжбюджетних відносин між державним бюджетом та бюджетами міст районного значення, сіл, селищ.

Таким чином, для того, щоб громадяни кожної місцевості відчували себе соціально захищеними і мали рівень фінансування соціальних послуг не нижчий, ніж в середньому у країні, необхідним є подальше реформування системи фінансування соціальної політики. Зазначені шляхи реформування будуть сприяти забезпеченню на відповідному рівні потреб мешканців усіх територій.

Бюджетне фінансування завдань місцевих органів влади за функціональною класифікацією можна розділити умовно на два види - забезпечення поточних видатків та інвестиції. Як правило, поточні видатки характеризуються значною соціальною спрямованістю. Як показали дослідження, місцеві бюджети здійснюють основну частину видатків на охорону здоров'я - до 90% зведених видатків, житлово-комунального господарства - до 75, освіти - до 73, культури - до 69% зведеник видатків відповідного напряму.

На даний час фінансування видатків місцевих бюджетів не має системного характеру. При постійній нестачі коштів місцеві органи влади не мають можливості здійснювати планування як поточних так і перспективних видатків на основі науково-обгрунтованих програм розвитку. Науково обґрунтовано здійснення видатків за програмно цільовим методом, окремі елементи якого сформовані на рівні загальнодержавних видатків. Для місцевих бюджетів це повинно передбачати здійснення певних видів видатків за умови наявності узгодженої програми дій у даній сфері з аналогічними програмами інших територіальних громад, а також регіональними програмами; наявністю техніко-економічного обґрунтування, прогнозу очікуваних соціально-економічних результатів втілення даної програми, загальну та поетапну вартісну оцінку, графік впровадження.

Серед основних проблем реформування видатків місцевих бюджетів слід назвати чіткий, повний та вичерпний перелік видатків, які належить здійснювати виключно з державного бюджету, з бюджетів самоврядування, делегувати з державного місцевим бюджетам, а також розподіл видатків між самоврядними бюджетами різних рівнів.

Делеговані державою повноваження необхідно розподілити між різними рівнями самоврядування. В основу розподілу доцільно покласти принципи субсидарності, тобто здійснення видатків тим рівнем, нижче за який ці видатки здійснити неможливо. У галузі охорон здоров'я до виключних (неделегованих) повноважень держави слід віднести в першу чергу наукові медичні установи, які мають значення для теоретичної науки та розвитку всієї галузі медицини, до делегованих державних повноважень, які фінансуються з обласного та районного бюджету обласні лікарні та районні лікарні відповідно. У галузі освіти - аналогічно вищі навчальні заклади, що формують науковий, творчий, управлінський потенціал мають бути виключною компетенцією держави та пріоритетним напрямом фінансування взагалі, до обласних та районних бюджетів доцільно делегувати повноваження по фінансуванню закладів освіти, які готують фахівців прикладних професій; фінансування шкільної та дошкільної освіти має бути делеговане до міст, сіл, селищ. Критерієм розподілу навчальних закладів можуть бути рівень їх акредитації, напрями підготовки спеціалістів, склад засновників тощо. Разом з тим, перспективним напрямом є фінансування не закладів освіти як таких, а відповідних програм підготовки фахівців за напрямами, завдяки чому знизяться видатки і створиться додатковий елемент конкуренції з боку недержавних освітніх закладів.

Іншою проблемою здійснення видатків з місцевих бюджетів та обчислення нормативів відповідних видатків по делегованих повноваженнях є нерівномірність та в окремих випадках дуже значна диференціація територіальних громад за показниками території, кількості та густоти населення, наявності об'єктів інфраструктури тощо. Нині місто районного значення та район у понятті функцій та повноважень практично виконують одні й ті самі функції, хоча з точки зору рівнів бюджетної системи та організації системи місцевого самоврядування на сучасному етапі вони різні. 3 методи більш точного та коректного обчислення показників та нормативів видатків при проведенні реформи територіально-адміністративного устрою, необхідно здійснити типологізацію територіальних громад, забезпечивши більш-менш однакові умови та підходи для спільних їх типів.

Інший аспект зменшення видатків місцевих бюджетів - процес та підходи до обчислення видатків. Пропонується перейти до нормативної системи обчислення видатків. Тобто розраховувати видатки на основі нормативів на душу населення або на споживача послуги, на відміну від існуючої досі системи обчислення, яка побудована на принципі «від мережі». Існуючий принцип полягає в тому, що кошти, які циркулюють у бюджетній сфері на місцевому рівні, тягнуться за кожною конкретною установою - школою, дитячим садком, клубом, і місцеві органи влади не зацікавлені в зменшенні існуючої інфраструктури. Навіть якщо вона повністю не використовується чи використовується неефективно, витрачаються кошти на зайвий персонал, але доки існує мережа, доти місцевий бюджет отримує хоч би які асигнування. За існуючої системи посилюються міжрегіональні диспропорції у видатках місцевих бюджетів: коефіцієнт варіації по сукупних видатках з 2000 р. зріс із 0,19 до 0,28; по видатках на освіту - з 0,13 до 0,21; на охорону здоров'я - з 0,14 до 0,19.

Враховуючи положення Конституції України можна сказати, що бюджетні видатки мають бути призначені не установі, а конкретному споживачеві. 3а цих умов депутати місцевої ради не вагатимуться щодо раціонального підходу до збиткових комунальних підприємств і навіть дитсадків, оскільки кошти вони отримуватимуть не на кількість установ, а на кількість вихованців[11].

ВИСНОВОК

Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають зафіксувати ту межу, нижче якої не повинні бути показники обсягу та якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню.

У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у виплаті заробітної плати або допомог із безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. 3 огляду на це, існують думки, що частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки. Тому пропонується кількісне значення деяких державних соціальних зобов'язань визначати інтегрально. Недосягнення верхньої межі не означатиме необхідності відміни цих зобов'язань. Ще одним аргументом на користь утримання соціальних зобов'язань державою е те, що вони, хоч і не в повному обсязі, можуть реалізуватися для частини отримувачів.

На думку деяких учених-дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому, що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Концепція реформи також не враховує всієї складності розв'язання такого завдання: підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання надходжень від продажу її пocлyг, з одного боку, і необхідності забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих сімей, так і для суспільства в цілому соціальних благ, із другого.

Усе це змушує уряди країн ретельніше аналізувати причини скрутного становища й розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціонального балансу інтересів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Тому одним із основних завдань перехідного періоду повинно стати проведення такої політики перерозподілу й соціальних гарантій, яка б не послаблювала стимулів економічної активності й при цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятному рівні.

Стійка соціальна система повинна бути сумісною зі стабілізацією і не інфляційним економічним зростанням, побудована на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію. Лише поєднання таких принципів із політичною волею надасть країні шанс (можливість) успішного реформування.

Реформування системи соціальних зобов'язань в Україні мае здійснюватися за такими основними напрямами: - підвищення самостійності місцевих і регіональних органів влади як суб'єктів державного регулювання економіки на основі їх фінансової автономізації.

- зміна принципів призначення різних соціальних допомог їхнім реципієнтам, посилення адресності соціальної системи (надання грошової соціальної допомоги строго цільовим групам, тобто тим реципієнтам, які підтвердили, що їхні доходи не перевищують певної межі (визначеного порогового значення), наприклад, межі малозабезпеченості у розрахунку на одного члена сім'ї. Це порогове значення тісно пов'язане з можливостями бюджетів, з яких фінансується ця допомога);

- раціоналізація видатків на соціальну сферу (перегляд пільг, поширення платних послуг);

- удосконалення нормативної бази з питань, що регулюють функціонування і розвиток соціальної сфери;

- забезпечення нормативного регулювання надання платних соціальних послуг як додаткового джерела фінансування соціальної сфери.

- удосконалення практики нормативного планування бюджетних видатків за рахунок наближення нормативних витрат до реальних потреб отримувача соціальних послуг та чіткого іх дотримання на всіх етапах бюджетного процесу.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

видатки соціальний організаційний фінансовий

1. Амоша О., Удосконалення використання програмно-цільового методу в процесі управління видатковою частиною бюджету // Наукові праці НДФІ.-2004.-6(29).-С.16-24.

2.Бюджетний кодекс України: За станом на 1 січня 2004 року. - Харків: "Одісей", 2004.96с

3.Бойцун Н., Адаптація європейського досвіду управління місцевими фінансами в Україні:(на прикладі Дніпропетровської області) // Фінанси України.-2005.-№5.-С.6-11.

4.Бодров В.Г. Реформування міжбюджетних відносин та зміцнення фінансових ресурсів місцевих бюджетів. // Наукові праці НДФІ.-2004.-б(29).-С.31-33.

5.Василик О.Д., Гордей О.Д.Бюджетний механізм забезпечення зростання соціального добробуту.// Фінанси України,-2003,-№ 4,-С.29-34.

6.Василик О.Д., Бюджетна система України: Підручник для студентів ВНЗ/ О.Д.Василик, К.В.Павлюк;Міністерство освіти і науки України. - Київ: ЦНЛ, 2004.- 544с.

7.Глущенко Ю.А., Формування місцевих бюджетів в Україні: Автореферат/Науководослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України. - 24.12.2004.Київ:НДФІ МФУ, 2004.- 15с.

8.Грідчина М.В., Фінанси (теоретичні основи):Підручник/ М.В.Грідчина, В.Б.Захожай, ін.Осіпчук Л.Л. та;Міністерство освіти і науки України. - К.:МАУП, 2002.- 280с.

9.Добровольська Л.М. Соціальні видатки бюджету. // Фінанси України.- 2002.-№2.- С.13-18.

10. Державний комітет статистики України оприлюднює звіт про використання коштів державного бюджету у 2005 році.// Статистика України.-2006.-1.- С.121-12431.

11. Жемеренко Е., Використання коштів місцевих бюджетів України//Фінанси України.2005.-8.- С.12-18

12.Зміцнення системи місцевих фінансів та міжбюджетних відносин в Україні: міжнародна науково-практична конференція/Спільна програма співробітництва між Радою Європи, Європейською Комісією та Україною. Дніпропетровськ, 2004.- 50с.

13. Зайчикова В., Показники оцінки фінансової самодостатності органів місцевого самоврядування.// Наукові праці НДФІ.-2005.-Випуск 3 (32).^- С.47-56

14. Корчинский В., Информационная политика горизонтального бюджетного выравнивания в Украинею.//Актуальні проблеми економіки.-2005.-№10.-С.141-149.

15. Корчинський В., Оцінка економічної ефективності бюджетного вирівнювання. // Фінанси України.-2005.-№5.-С.12-19.

16. Корецький М., Повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері розподілу видаткових зобов'язань у регіонах. // Вісник економічної науки України.- 2004.-№2(6).-С.109113:

17. Кудряшов В., Пріоритети бюджетної політики (2004 - 2005 роки)//Наукові праці НДФІ.-Київ.-2005.-Випуск 3 (32).- С.23-32.

18. Лукашинская Г.К., Метод анализа территориальних бюджетов.//Финансы.-2001.-N9.с.18-20.

19. Лук'яненко І., Системне моделювання показників бюджетної системи України: принципи та інструменти: Монографія. - Київ:ВД "Киево-Могилянська академія", 2004.- 542с.

20.Міжбюджетні відносини центру та регіонів: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - 29 червня 2004 р.- Дніпропетровськ: Дн-ська облдержадміністрація, 2004.^- 159с. :графіки, діаграми, таблиці, стат.

21.Мярковський А.І. Основні напрями бюджетної реформи. // Наукові праці НДФІ.-2004.-б(29).-С.132 - 139.

22. Основні засади бюджетної політики та роль місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у її проведенні по забезпеченню виконання місцевих бюджетів 2004 року та плануванню показників: Семінар-нарадa/Дніпропетровська облдержадміністрація. - Спеціальний випуск. ^- Дніпропетровськ: Дн-ська облдержадміністрація, 2004.- 84с.: графіки, діаграми, таблиці, стат.

23. Огонь Ц., Пріоритети фінансової стабільності держави. // Вісник національного банку України.-2005.-№9.-С.12-15.

24. Особливості запровадження порядку обслуговування державного бюджету за видатками. // Казна.-2004.-№12.- С.16-18.

25. Про програму соціально-економічного і культурного розвитку міста на 2005 рік. Про міський бюджет на 2005 рік. ^- Дніпропетровськ: Дн-ська міська рада, 2005.- 74с.

26. Пасічник Ю.В., Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навчальний посібник/Міністерство освіти і науки України. - К.:Знання-Прес, 2002.- 495 с.- (Вища освіта ХХІ століття).- с.487-495.

27. Пасічник Ю.В., Бюджетна система України та зарубіжних країн:Навчальний посібник/Міністерство освіти і науки України.- 2-re вид., перероб. і доп.- Київ:3нанняПрес, 2003.- 523с.- ((Вища освіта ХХІ століття)).- 35.00; 28.00

28. Полозенко Д., Видатки бюджету на розвиток людського капіталу.//Фінанси України.2006.-4.- С.15-23.

29. Про програму соціально-економічного і культурного розвитку міста на 2005 рік. Про міський бюджет на 2005 рік. - Дніпропетровськ: Дн-ська міська рада, 2005.- 74с.

30. Роз'яснення щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету: Затверджено наказом ДКУ 04.11.04 № 194 // Казна.-2005 .-№3 .-С.16-24.

31. Соціально виважений бюджет розвитку // Соціальний захист.-2005.-9.-С.3-4

32.Статистичний щорічник України за 2004рік. - Київ.:”Консультант”,2004р.- 631с.

33.Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2004рік. - Дніпропетровськ,2004.- 532с.

34. Сілецький Я., Проблеми державного споживання бюджетних ресурсів // Наукові праці НДФІ.-Київ.-2005.-Випуск 4 (33).- С.182-188.

35.Сунцова О.О.Місцеві фінанси: навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури,2005.- 560с.

36.Чугунов І., Перспективне прогнозування і планування бюджетних показників України на 2007 - 2009 роки.// Наукові праці НДФІ.-Київ.-2005.-Випуск 3 (32).- С.9-22.

37. Чугунов І., Теоретико-методологічні засади удосконалення програмно-цільового методу планування видатків бюджету. // Фінанси України.2004.-№9.- 2004.-С.37-51.

38..Чубак А.Ю. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2003.- 130с.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Додаток А

Додаток Б

Склад і структура видатків на соціальну сферу Дніпропетровської області.

ВИДАТКИ В тому числі:	2004		2005		2006		2007
	Тис.грн.	Питома вага	Тис.грн.	Питома вага	Тис. грн.	Питома вага	Тис. грн.	Питома вага
	1670,5		2044,7		2482,0		3104,9
Соціально-культурні заходи, в тому числі:	893,1	53,5	1381,5	67,6	1650,9	66,5	1937,4	62,4
Освіта	388,7	23,3	515,3	25,2	643,1	25,9	769,6	24,8
Охорона здоров'я	351,8	21,1	444,8	21,8	541,4	21,8	639,3	20,6
Соціальний захист	103,2	6,2	353,5	17,3	377,5	15,2	415,0	13,4
Культура	34,6	2,1	46,8	2,3	61,0	2,5	79,4	2,6
Фізична культура і спорт	11,6	0,6	17,3	0,8	22,9	0,9	28,5	0,9

Додаток В

Склад і структура видатків Бабушкінського району на соціальну сферу

	2003	2004	2005	2006	2007
	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%
Соціальні видатки району в тому числі:	19538,7		22416,0		33287,9		33720,4		44076,9
Освіта	11121,1	56,9	14829,0	66,1	19609,5	58,9	21873,5	64,87	30106,5	68,3
Соціальний захист	1568,8	8,03	4798,7	21,4	8865,4	26,6	7002,6	20,8	10080,6	22,88
Культура	12,7	0,06	4,5	0,02	4,5	0,01	3,3	0,009	5,2	0,01
Фізична культура і спорт	63,2	0,32	130,5	0,6	152,3	0,45	206,2	0,61	256,5	0,58

Додаток Г

Співвідношення видатків на освіту Бабушкінського району в розрізі функціональної класифікації.

Видатки бюджету району за функціональною класифікацією	2003	2004	2005	2006	2007
	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%	Тис.грн.	%
Дошкільні заклади освіти	3074,7	27,6	4377,2	29,5	5852,8	29,8	6450,2	29,5	8312,8	27,6
Загально освітні школи, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми	6834,6	60,3	8550,2	57,7	11113,20	56,7	12761,6	58,3	17419,8	57,9
Позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми	293,9	2,6	430,4	2,9	575,2	2,9	692,4	3,2	918,6	3,1
Методична робота інші заходи у сфері народної освіти	56,7	0,5	62,9	0,4	107,4	0,5	115,4	0,5	140,9	0,5
Централізовані бухгалтерії	118,7	1,1	275,9	1,9	276,8	1,4	329,8	1,5	457,5	1,5
Групи централізованого господарського обслуговування	35,7	0,3	82	0,6	0	0,0	0	0,0	0	0,0
Всього	11121,1	98,9	14829,4	99,3	19609,5	98,8	21873,5	98,9	30106,5	96,9

Додаток Д

Структура видатків на освіту бюджету Бабушкінського району за економічною класифікацією

тис.грн.

ПОКАЗНИК	Код бюджетної класифікації	2003	2004	2005	2006	2007
Оплата праці	1110	5696	7897,3	9789,5	12201,9	16927,2
Нарахув на зп	1120	2135,9	2875,1	3459,6	4568,9	6391,8
придб предм та матер	1130	848,4	1345,5	2504,1	2431,1	2958,9
Вид.на відр	1140	1,1	1,4	0,2	1,7	2,6
Опл.ком.послуг	1160	2008,2	2070,3	2666,2	2192,1	2697,8
Досл.і розробки	1170	276,8	147,2	138,8	7,013	0
Субсід та пот трансферти	1300	57,7	9,8	13	8,2	615,9
Капітальні видатки	2000	97	482,1	1038,2	462,7	512,2
Всього		11121,1	14828,7	19609,6	21873,6	30106,4

Додаток Ж

Видатки на освіту по Бабушкінському району в залежності від кількості учнів.

	2003	2004	2005	2006	2007
Видатки на освіту (тис.грн.)	11121,1	14829,4	19609,5	21873,5	30106,5
Кількість учнів	24567	23962	23124	21115	19567
В розрахунку на учня	453 грн.	619 грн.	1,179 грн.	1,036 грн.	1,539 грн.

Додаток К

Структура видатків на культуру і мистецтво бюджету Бабушкінського району за економічною класифікацією

тис.грн.

ПОКАЗНИК	Код бюджетної класифікації	2002	2003	2005	2006	2007
Оплата праці	1110
Нарахув на зп	1120
придб предм та матер	1130
Вид.на відр	1140
Опл.ком.послуг	1160
Досл.і розробки	1170	12,7	4,5	4,5	3,3	5,2
Субсід та пот трансферти	1300
Капітальні видатки	2000
Всього		12,7	4,500	4,500	3,313	5,177

Додаток Л

Структура видатків на фізичну культуру і спорт бюджету Бабушкінського району за економічною класифікацією

тис.грн.

ПОКАЗНИК	Код бюджетної класифікації	2003	2004	2005	2006	2007
Оплата праці	1110	37.9	59.0	88,170	120,739	166,316
Нарахув на зп	1120	14.2	21.8	32,650	44,876	61,584
придб предм та матер	1130	1.5	3.1	8,303	6,550	8,0
Вид.на відр	1140	0	0	0	0	0,3
Опл.ком.послуг	1160	5.8	7.3	8,2	5,072	8,3
Досл.і розробки	1170	1.0	5.8	15,0	28,0	6,0
Субсід та пот трансферти	1300	13.0	24.0	0	0	0
Капітальні видатки	2000	0	33.5	0	0	6,0
Всього		63,2	130,5	152,3	206,2	256,5

Додаток М

Структура видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення

бюджету Бабушкінського району за економічною класифікацією

тис.грн.

ПОКАЗНИК	Код бюджетної класифікації	2003	2004	2005	2006	2007
Оплата праці	1110	167,9	321,000	387,291	491,995	805,470
Нарахув на зп

Подобные документы

• Соціальні видатки

  Видаткова частина державного бюджету, фактори, що на неї впливають. Економічна сутність соціальних видатків, їх характеристика в Україні. Напрямки вдосконалення видатків на соціальний захист. Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення.
  
  курсовая работа [116,8 K], добавлен 15.12.2011
  

• Система видатків бюджету

  Функції держави, їх вплив на склад і структуру видатків бюджету. Сутність коштів, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Класифікація фінансування державних видатків. Рівні розпорядників бюджетних коштів.
  
  презентация [371,7 K], добавлен 10.02.2014
  

• Видатки місцевих бюджетів

  Організаційні засади формування видатків місцевих бюджетів, їх характеристика та класифікація. Зарубіжний досвід фінансування видатків. Аналіз видатків місцевих бюджетів. Склад та структура видатків, особливості фінансування, шляхи вдосконалення.
  
  дипломная работа [1,2 M], добавлен 14.09.2010
  

• Склад та порядок планування видатків на національну оборону

  Основні складові фінансування та напрямки планування видатків бюджету України. Захист інтересів держави у міжнародному співтоваристві. Загальні засади фінансування та класифікація видатків на національну оборону. Функціональна структура видатків.
  
  реферат [26,8 K], добавлен 20.06.2012
  

• Склад і структура видатків державного бюджету України

  Загальне поняття та види видатків бюджету. Фінансування державних видатків, суб'єкти фінансування та їх класифікація. Розподіл витрат за економічною характеристикою. Програмна класифікація видатків. Формування та планування витрат державного бюджету.
  
  презентация [17,1 K], добавлен 30.06.2015
  

• Система видатків бюджету

  Сутність та порядок фінансування видатків Державного бюджету. Методи бюджетного планування його видаткової частини. Проблеми фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування. Особливості казначейської системи обслуговування бюджету за видатками.
  
  контрольная работа [79,8 K], добавлен 21.06.2015
  

• Система державних видатків в Україні

  Поняття державних і місцевих видатків. Основні принципи бюджетного фінансування державних і муніципальних видатків. Порядок та класифікація видів кошторисно-бюджетного фінансування: видатки на соціально-культурну сферу, на охорону здоров'я, на оборону.
  
  курсовая работа [60,3 K], добавлен 22.08.2011
  

• Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

  Аналіз ефективності організації та методів фінансування видатків бюджету України. Аналіз використання коштів протягом 2010-2012 років. Пропозиції щодо покращення ефективності видаткової частини державного бюджету. Зарубіжний досвід фінансування витрат.
  
  курсовая работа [162,1 K], добавлен 21.01.2014
  

• Державні видатки у системі фінансового регулювання

  Економічна суть державних видатків. Основи кошторисно-бюджетного фінансування. Порядок фінансування окремих державних потреб. Моделювання видаткової частини місцевих бюджетів. Ефективність використання державних видатків під впливом зовнішнього боргу.
  
  курсовая работа [765,7 K], добавлен 21.12.2010
  

• Аналіз організації фінансування освіти з бюджету

  Сутність і склад видатків на освіту з бюджетів місцевого самоврядування. Інформаційне забезпечення дослідження видатків бюджетів місцевого самоврядування на освіту. Управлінські рішення щодо вдосконалення фінансування освіти з місцевих бюджетів.
  
  дипломная работа [411,4 K], добавлен 24.09.2016
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам