Удосконалення державного управління пенсійною системою України

Як вид управлінської діяльності адміністративний маркетинг, включає дві складові: дослідження структури зовнішнього середовища і визначення стану цього середовища.

Отже інформація, що зібрана в процесі маркетингових досліджень, має велике значення для організації і є основою для складання поточних, середньострокових та довгострокових планів.

Маркетингова концепція знаходить усе більше розуміння не тільки у менеджерів у сфері підприємництва, але й у сфері некомерційної діяльності, у тому числі в урядових органів багатьох країн. Підвищений інтерес до маркетингу в теперішній час, як відзначає відомий американський маркетолог Ф. Котлер, на якого посилаються в роботі [37], спостерігається зі сторони урядових органів США. Так, поштове відомство США і Управління залізних доріг "Амтрак" уже розробили для своїх організацій маркетингові плани. Маркетингова програма залучення новобранців є й в армії США, вона є однією з лідерів за витратами на рекламу в цій країні. Інші урядові організації США у теперішній час застосовують систему маркетингу для пропаганди раціонального використання енергетичних ресурсів, боротьби з курінням і в процесі вирішення інших суспільних проблем.

При вивченні процесу і системи маркетингу в органах державного управління рекомендується керуватись методичними матеріалами та розробками з загального маркетингу, а також досвідом застосування маркетингової концепції в державних установах розвинених країн.

Операційний процес і операційна система органів державного управління пенсійною системою має будуватися на підставі методичних рекомендацій щодо побудови адміністративно-державних процесів і систем [37] з урахуванням специфіки діяльності пенсійних органів.

Операційна функція містить у собі ті дії, в результаті котрих виробляються товари і послуги, що постачаються організацією зовнішньому середовищу. Функцію операцій мають усі організації, інакше вони просто не зможуть існувати.

Термін "операції" і "виробництво" взаємозамінні. Проте під виробництвом в основному розуміється випуск товарів і переробка сировини. Термін "операції" є більш широким, він містить у собі не тільки виробництво товарів, але й надавання послуг [37].

Більше за все організації відрізняються одна від одної за характером конкретних видів діяльності, що входять в операційну функцію. При виробництві, наприклад, автомобілів і побутової техніки переробляється величезна кількість сировинних матеріалів типу листового металу: спочатку з сировини виробляють окремі деталі і вузли, потім їх збирають у готові вироби стандартної конструкції. Установи сфери послуг (лікарні, навчальні заклади, державні органи) споживають незначну кількість первісних матеріалів, але вони пристосовують свої послуги під вимогу клієнта. Наприклад, авіаційні лінії, банки і навчальний заклад пропонують стандартизирований набір послуг, дозволяючи клієнтові вибрати ті, котрі він забажає. Правоохоронні органи теж часто "надають послуги клієнтам", котрі не зовсім схильні до співпраці, відзначається .

Державні органи управління також надають послуги клієнтам. Клієнтами державних органів є громадяни та організації, розташовані в зоні їх впливу.

Повна система операційної діяльності називається операційною системою. Вона складається з трьох підсистем: переробної, забезпечення, планування і контролю Переробна підсистема виконує продуктивну роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати [37].

Для державного органу пенсійної системи основним результатом діяльності е надавання різного роду державних послуг громадянам в сфері пенсійного забезпечення, а також розробка і розповсюдження державних рішень. Основна роль людського фактора проявляється у створенні цих результатів через державну діяльність державних службовців. Матеріал, у тому числі папір і канцелярські товари, споживаються переробною підсистемою. Потрібні капіталовкладення у вигляді кабінетів, приймальних для відвідувачів, меблів, обладнання. Необхідно одержувати інформацію про різні сфери державного управління з різноманітних друкованих джерел шляхом проведення нарад, засідань, підтримання професійних контактів з законодавчими органами, а також з суспільно-політичними і підприємницькими об'єднаннями і організаціями. Потрібна подача енергії від комунальних служб для освітлення, опалення і кондиціонування приміщень державних установ, а також енергія для роботи комп'ютерів, поліграфічного та іншого обладнання.

Підсистема забезпечення не пов'язана прямо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми. У державній установі, до якої належить і пенсійні органи районного рівня, підсистема забезпечення містить бібліотеку, обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційну службу, книжкові кіоски, буфети і їдальню, друкарню, охорону.

Підсистема планування та контролю одержує від переробної підсистеми інформацію про стан системи і незавершеному виробництві, інформація поступає з внутрішнього середовища організації: про цілі, політику, основні напрямки та інші внутрішні параметри. Інформація про попит на послуги, вартості ресурсів, тенденціях розвитку технології, урядових нормативних актах і інших факторах поступає з зовнішнього середовища. Підсистема планування і контролю повинна обробляти весь цей звичайно великий обсяг досить складної інформації і видати рішення, як саме повинна працювати переробна підсистема. В органах державного управління ці функції планування і контролю виконує адміністрація державної установи, в тому числі начальники управлінь і відділів, секретаріат, а також штабні органи, що забезпечують їх роботу.

Управління операційними процесами в органах державного управління і місцевого самоврядування відповідно [37] рекомендується доручити операційним (адміністративним) менеджерам, численні обов'язки котрих, якщо скористатися рекомендаціями, що надані у [37], слід розбити на три основні групи:

Розробка і реалізація загальної стратегії і направлень операційної (адміністративно-державної) діяльності організації.

Розробка і впровадження операційної системи, включаючи розробку операційного (адміністративно-державного) процесу, рішення про

місцеположення необхідних потужностей, проектування організації,

проектування продукту (послуг), впровадження стандартів і норм на

виконання робіт.

Планування і контроль поточного функціонування системи. Як

випливає з вищевикладеного керуючому операціями (у державній уста

нові -- справами) приходиться мати справу з великими обсягами інформації. Він повинен мислити аналітичне, мати здібності до сприйняття й

оцінки нових технологій, у тому числі інформаційних. Таким чином, керуючий операціями (справами) повинен володіти і вміти користуватись широким асортиментом знань і навичок у галузі аналізу, системотехніки,

технології, а також і соціальних наук та наук про поведінку.

Особливість операційного процесу в органах пенсійної системи в тому, що цей процес відноситься до адміністративного виду.

Під адміністративним процесом, як зазначається в [37], слід розуміти комплекс різнорідних за характером трудових і машинних операцій, що виконуються в певній послідовності і взаємозв'язку для здійснення тієї чи іншої функції управління (або її складової частини).

Операція -- це частина процесу управління, що виконується працівником на його місці праці (стаціонарному або рухомому) з використанням тих або інших засобів праці для отримання, накопичення, переробки або використання інформації з метою підготовки необхідних рішень, планів, звітів тощо в документаційній та усній формі.

У системі адміністративного менеджменту державної установи адміністративний процес цілеспрямований на надання державно-управлінських послуг. При цьому кожна управлінська функція, виконувана при реалізації відповідного адміністративного процесу, становить собою специфічну форму цілеспрямованого впливу апарата управління на ту чи іншу сторону діяльності керованого об'єкта, необхідну для нормального функціонування відповідно до його призначення.

Адміністративний процес, хоч би яким не був його конкретний зміст, у принципі складається з тих самих циклічно повторюваних стадій, обумовлених за ознакою послідовності їхнього виконання:

одержання необхідної вихідної інформації;

вироблення й ухвалення рішення;

організація виконання рішення;

оперативне управління ходом виконання рішення;

інформація про виконання рішення;

оцінка отриманих результатів.

У такій же мірі кожному адміністративному процесу притаманні різні операції, що випливають із зазначених стадій. За їхнім характером і змістом усі операції адміністративних процесів можуть бути згруповані в три основних види:

1. Організаційно-адміністративні операції, тобто такі операції, що

самі по собі з зовнішньої сторони носять переважно формалізований,

технічний характер;

2. Аналітико-конструктивні операції, тобто такі операції, що носять

переважно творчий, евристичний характер, містять у більшому чи меншому ступені елементи новизни і полягають в аналізі існуючого положення і пошуку потрібного рішення;

3. Інформаційно-технічні операції, тобто такі операції, що носять, як

правило, рутинний, часто повторюваний характер, найбільшою мірою

зв'язані з використанням технічних засобів і полягають в інформаційному

забезпеченні процесів управління [37].

Розподіл адміністративних процесів на функції виражає їхню макроструктуру, а внутрішній зміст кожного процесу, що характеризує склад і послідовність стосовних до нього операцій, може розглядатися як його мікроструктура.

В адміністративному процесі в залежності від його цільової спрямованості й обсягу робіт можуть поєднуватися чи розчленовуватися окремі функції управління.

У кожнім адміністративному процесі поряд з операціями, специфічними тільки для визначеної функції, маються операції загального характеру, тобто однакові за змістом і методами виконання для різних функцій. До їхнього числа відносяться операції загального (лінійного) управління і допоміжні (інформаційно-технічні) операції.

Технологічна структура адміністративних процесів визначається тим, з яких стадій і операцій вона складається, яка їхня послідовність, які методи і засоби застосовуються при їхньому виконанні. Оскільки кожна робота в прийнятому її значенні є складовою частиною функції, її внутрішню структуру можна характеризувати в принципі тими ж стадіями, з яких складається процес здійснення функції, виходячи з її цільового призначення. Розкриття стадійної структури адміністративних процесів є необхідною передумовою проектування й удосконалювання вхідних у їхній склад операцій

Згідно з Г. Е. Слезінгером, на якого здійснено посилання в [37], процес управління (у нашому випадку -- адміністративний процес в органах пенсійної системи на рівні району) за своєю структурою аналогічний процесу індивідуальної праці. У процесі управління, як і у всякому трудовому процесі, фігурують предмети праці, засоби праці і сама праця. У даному випадку предметом праці є різні види інформації, що відбивають визначений напрямок впливу на керований об'єкт (тобто на зовнішнє середовище, в нашому випадку на одну зі сфер державного управління пенсійної системи) за відповідною функцією чи підфункцією управління. Засобами праці є різного роду засоби обчислювальної й організаційної техніки, що грають роль підсилювачів спостережливих, розумових і виконавських можливостей людини. Сама ж праця людини з фізіологічної точки зору виражається цілеспрямованими діями його слухових, зорових і дотикальних рецепторів як інформаційних входів центральної нервової системи, а також голосових і рухових ефектів як її інформаційних виходів.

Якщо скористатися рекомендаціями Г Е. Слезінгера, на якого здійснено посилання в [37], то наведена схема рівною мірою відбиває як фізіологічну модель процесу індивідуальної праці, так і організаційну модель процесу управління, тобто колективної діяльності. В обох трактуваннях процес, що моделюється, складається з наступних циклічно повторюваних стадій одержання необхідної вихідної інформації: вироблення й ухвалення рішення (планування); виконання рішення (чи організація його виконання); оперативне управління ходом виконання рішення, інформація про виконання рішення й оцінка отриманих результатів. Тотожність стадійного поділу різних підфункцій створює передумови для введення єдиної системи позначення стадій, що надає можливість здійснювати шифрування кожної стадії, що забезпечить автоматизовану обробку даних в системі адміністративного менеджменту органів пенсійного фонду на рівні району.

Єдиний підхід до аналізу структури функції і стадій її виконання дає можливість уніфікувати стосовні до них операції. Отже, можуть бути класифіковані й операції процесів управління (адміністративних процесів) насамперед у залежності від приналежності їхній до тієї чи іншої стадії виконання функції (чи підфункції), тобто виділені, наприклад, операції одержання первинної інформації, вироблення і прийняття рішень, організації, контролю й оцінки і виконання. Ця класифікаційна ознака знаходить висвітлення в шифрі відповідної складової частини стадії (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Класифікація управлінських операцій за функціонально-технологічною ознакою [37].

Аналітико-конструктивні операції адміністративного процесу в органах державного управління пенсійної системи на районному рівні мають допускати досить чітке виділення наступних двох етапів процесу підготовки рішень: аналіз існуючого положення: ознайомлення з ходом виконання основних операційних (адміністративних) процесів; розгляд документів, що характеризують положення справ; вивчення спеціальної літератури, передового досвіду, складання довідок і оглядів; проектування рішень: розробка пропозицій, проектів, планів, інструкцій, нормативів і інших директивних матеріалів.

Інформаційно-технічні операції адміністративного процесу в органах державного управління пенсійної системи на районному рівні доцільно згрупувати в такий спосіб:

документування інформації: підготовка й оформлення оригіналів документів, їхнє копіювання, розмноження, транспортування, збереження, прийоме видача, обробка кореспонденції; одержання первинної інформації: рахунок предметів, часу роботи і простоїв устаткування, стану складських запасів, заділів і ін.;

забезпечення інформаційних зв'язків людини з технічними засобами і перетворення інформації: передача сигналів, прийом і передача інформації за допомогою термінальних пристроїв, відображення інформації на табло, перетворення інформації з одного носія на іншій;

усі види обчислень, угруповань, порівнянь і інших формально-логічних операцій: арифметичні й алгебраїчні дії, статистичні, планові й економічні розрахунки, математичне програмування й ін.

Таким чином, управлінські операції в узагальненій формі можуть бути зведені в 10 класів (рис. 3.3). У межах кожного класу операцій може бути до 10 типів операцій.

Запропонована класифікація операцій щодо адміністративного процесу в органах державного управління пенсійної системи районного рівня відповідає поділу праці між керівниками, фахівцями і технічними виконавцями, хоча зовсім очевидно, що керівники можуть успішно виконувати свої організаційно-адміністративні функції, якщо приділяють належну увагу аналітико-конструктивній роботі. У той же час обов'язковою умовою ефективної роботи керівників і фахівців є їхнє звільнення від інформаційно-технічних операцій, що повинні бути механізовані й автоматизовані за допомогою відповідних машин, пристроїв і приладів, а при неможливості чи економічній недоцільності цього -- покладені на технічних виконавців.

Зміст і характер організаційно-адміністративних операцій визначається їх цільовим призначенням і роллю в процесах управління. Ця група операцій відноситься головним чином до діяльності керівників, хоча вона не може, зрозуміло, не стосуватися і всіх інших категорій службовців -- фахівців і технічних виконавців.

Службово-комунікаційні операції. Цей вид операцій характеризує зв'язки між ланками апарата управління, здійснювані між працівниками, зайнятими виконанням функцій управління. На відміну від службово-комунікаційних операцій усі інші комунікаційні операції, в яких принаймні одним із джерел чи споживачів інформації є машина, вимагають перетворення інформації з одного носія на інший і відносяться до числа інформаційно-технічних операцій.

Поза залежністю від джерел і споживачів інформації основними видами комунікаційних операцій е одержання, сприйняття та передача інформації. Усі ці операції можуть і повинні розглядатися як об'єкти застосування відповідних технічних засобів. Інакше кажучи, існує технічний аспект проблеми удосконалювання комунікаційних операцій у всіх випадках, коли мова йде про забезпечення найбільш раціональної технології інформаційного зв'язку між різними елементами системи управління. Разом з тим, як відзначається в [37], при наявності інформаційних зв'язків між людьми першорядного значення набуває соціально-психологічний аспект і, зокрема, необхідність забезпечення взаєморозуміння, тобто здатність сприймати інформацію і правильно реагувати на неї, виходячи з інтересів усієї системи.

Службово-комунікаційні операції характерні тим, що вони забезпечують передачу і прийом у більшості випадків усної недокументованої (нефіксованої) інформації на відміну від комунікаційних операцій, що призначені для передачі і прийому документованої (фіксованої) інформації.

Координаційні операції. Усі операції, що починаються для взаємного ув'язування роботи різних ланок апарата управління (за змістом і термінами) з метою забезпечення їхньої погодженої діяльності за рішенням поточних чи перспективних завдань організації та її підрозділів, відносяться до числа координаційних операцій.

Серед цих операцій найбільша питома вага (за ступенем поширення і за витратами робочого часу) , як відзначається в [37], займає проведення різного роду нарад і засідань. Сучасна техніка зв'язку дозволяє керівнику проводити оперативні наради зі значним числом підлеглих без відриву від свого робочого місця і тим самим заощаджувати час .

Необхідною умовою досягнення мети наради з мінімальними витратами часу є ретельна його підготовка. Тут мається на увазі заздалегідь визначити порядок денний наради, установити логічно обґрунтовану послідовність розгляду питань, визначити необхідне коло учасників обговорення кожного питання (не допускаючи як запрошення зайвих учасників, так і невиправданого обмеження на шкоду повноті обговорення), установити регламент для виступів (як правило, в межах 5 хв.). Важливо попередньо розмножити і розіслати матеріали учасникам наради, щоб у ході його вони не зачитувалися, а лише обговорювалися. Необхідно вести протокол наради і завершити його чітко сформульованим рішенням.

Контрольно-оцінні операції. Найважливішим елементом будь-якого процесу управління діяльністю окремих працівників і структурних підрозділів є контроль виконання наказів, рішень нарад, планів, завдань і доручень. У процесі контролю перевіряються своєчасність і якість виконання покладених на працівника (підрозділ) функцій, робіт, обов'язків.

Контроль виконання будь-якого рішення пов'язаний з співвідношенням фактичного положення справ з тим, що було передбачене і зафіксовано відповідним документом.

Контроль повинен здійснюватися передусім самими працівниками. Це означає, що кожен виконавець того чи іншого завдання повинен щоденно в порядку самоконтролю оцінювати хід роботи, приймаючи заходи щодо забезпечення якісного і своєчасного виконання завдання.

Керівники структурних підрозділів і організації забезпечують постійний контроль ділянок роботи, що входять у сферу їхньої діяльності, здійснюючи відповідні контрольні операції чи залучаючи для цього своїх заступників або спеціально призначених осіб. Обсяг контрольних операцій визначається виходячи з характеру контрольованих об'єктів, змісту,

періодичності і методів контролю. У залежності від цих факторів контроль здійснюється за допомогою різних засобів, з яких найбільш розповсюдженими е різного роду картотеки, використовувані в діловодстві.

Контроль в усіх випадках базується на звітній інформації про стан справ. Він має носити попереджувальний характер, тому що тільки при цій умові можна завчасно виявити причини, що перешкоджають виконанню завдань у строки, що встановлені, і прийняти заходи щодо їх усунення.

Важливою умовою дійсності контролю виконання рішень є наочність інформації про хід роботи. Отже, на підставі результатів контролю оцінюється робота кожного підрозділу і виконавця.

Процес творчої діяльності у сфері управління пов'язаний з виробленням й прийняттям організаційних, технічних, економічних, соціальних та інших рішень, що скеровані на формування цілей й завдань, а також шляхів і методів їх здійснення.

Рішення є комплексним актом, в якому органічно сполучаються;

а) логічний процес умовиводу -- як прояв розуму;

б) психологічний процес ухвалення рішення -- як прояв волі;

в) компетенція чи авторитет у сполученні з необхідними повно

важеннями -- як прояв влади, права приймати рішення, що мають

обов'язкову силу для виконавців.

Як логічний акт рішення потребує відповідної кваліфікації (знань, досвіду) і відповідної інформованості в обставинах справи.

Як психологічний процес рішення пов'язано з готовністю не ухилятися від своєчасного прийняття його, при необхідності йти на ризик, нести відповідальність за наслідки. В організаційному аспекті це означає чіткий розподіл питань, що вирішуються, між керівниками і виконавцями різних ланок управління, встановлення граничних термінів прийняття рішень і контроль останніх.

Як акт авторитету або влади рішення припускає відповідні повноваження і, таким чином, правильний їх розподіл, який не допускає забагато централізації, а також обмеження компетенції керівника (або органу управління) вузьким колом питань, що веде до зайвої складності попередніх узгоджень під час прийняття кожного рішення.

Незалежно від методу прийняття будь-якого управлінського рішення процес зв'язаної з ним творчої роботи в принципі, як відзначається в [37], завжди може бути розділений на дві складові частини -- аналітичні і конструктивні операції. Такий поділ операцій випливає зі структури будь-якого процесу творчого мислення, оскільки прийняттю того чи іншого рішення неодмінно передує всебічний аналіз сформованої ситуації.

Аналітичні операції. Ці операції зв'язані зі стадією одержання і сприйняття інформації, необхідної для ухвалення рішення за тією чи іншою функцією управління. Вони мають місце як при підготовці рішень поточного, оперативного характеру, так і при розробці стратегічних питань.

Серед аналітичних операцій значне місце (з погляду обсягу використовуваної інформації і витрат часу) займає вивчення спеціальної літератури, ознайомлення з документами, а також проведення усних бесід і безпосередніх спостережень, що служить підставою для аналізу існуючого положення і документального фіксування результатів цього аналізу у відповідних матеріалах, довідках, доповідях, аналітичних оглядах. Основними методами виконання відповідних операцій є: порівняння фактичних даних (показників) з їх нормативними значеннями; порівняння однорідних об'єктів за тими чи іншими показниками; аналіз динаміки зміни різних показників у часі; аналіз зв'язків і залежностей тих чи інших показників (факторів).

Аналітичні операції, що передують підготовці рішень, закінчуються постановкою чи уточненням діагнозу стану досліджуваного об'єкта. При цьому, як відзначається в [37], виявляються й оцінюються вузькі місця (недоліки) і резерви (надлишки) У практиці можуть бути використані різні методи аналізу.

Конструктивні операції. Зміст і характер конструктивних операцій, зв'язаних з підготовкою і прийняттям різного роду рішень, істотно розрізняються в залежності від застосовуваних при цьому методів. Останні, у свою чергу, залежать від характеру і складності прийнятого рішення, що знаходить висвітлення, зокрема, в тому, чи є рішення результатом індивідуальної чи колективної праці.

Так, у тих випадках, коли той чи інший творчий працівник апарата управління зіштовхується з необхідністю знайти принципово нове рішення питання, що відноситься до його компетенції, можуть бути застосовані методи, що рекомендуються для процесу винахідництва. До числа цих методів, як відзначається в [37], відносяться:

метод iнверсії, що представляє новий підхід до завдання; цей метод припускає необхідність свідомого подолання психологічної інерції, відмовлення від колишніх поглядів на завдання, для того щоб подивитися на нього з деякої нової чи зміненої позиції, і є простим і ефективним способом одержання нових ідей;

метод аналогій, заснований на використанні аналогічних ситуацій, що зустрічаються в інших рішеннях і в інших галузях знань;

метод емпатії, що полягає в ототожненні творчого працівника з розроблювальним предметом, деталлю чи процесом. Завдання полягає в тім, щоб "стати" деталлю і подивитися з її позиції і з її точки зору, що можна зробити;

метод фантазії, що складає в розгляді ідеальних і навіть фантастичних рішень завдання з надією наштовхнутися на нову ідею чи точку зору, що в кінцевому рахунку приведе до нового реального рішення.

В останні роки наука i практика виробили ряд методів прискорення процесу творчої праці і підвищення його ефективності, спеціально призначених для рішення складних проблем за участю великих і малих колективів. До числа сучасних методів колективного пошуку рішень можна, зокрема, віднести методи "мозкового штурму", "морфологічного аналізу" (систематичного дослідження нових комбінацій, коли в завданні виділяються найважливіші функціональні напрямки, по яких виробляється генерування ідей І способів їхнього здійснення, потім ці переліки ідей і способів зводяться у двох- чи багатомірну таблицю, для того щоб можна було бачити кожну комбінацію) і ряд інших.

До інформаційно-технічних відносять ті операції процесів управління, для яких характерна можливість найбільш широкого застосування засобів організаційної й облікової техніки. Загальне цільове призначення цих операцій, як відзначається в [37], -- інформаційне і документаційне забезпечення потреб апарата управління. Мова йде про операції, що пов'язані з обробкою як самої інформації (тобто її змісту), так і її носіїв (тобто документів).

Інформаційно-технічні операції виконуються, як правило, технічними виконавцями. Операції обробки інформації з використанням ЕОМ покладаються на працівників, що за їхнім посадовим положенням, відносяться до відповідних спеціалістів. Частина інформаційно-технічних операцій можуть виконувати також керівники і фахівці, зайняті основними функціями управління. Але це варто допускати лише в тих випадках, коли інформаційно-технічні операції невіддільні від організаційно-адміністративних чи творчих операцій і виконуються з ними одночасно (тобто сполучаються за часом). Типовими прикладами такого сполучення є підготовка тексту документа фахівцем з використанням персонального комп'ютера. За своїм цільовим призначенням і місцем у процесах управління організацією інформаційно-технічні операції, як відзначається в [37], можуть бути підрозділені на чотири взаємозалежних класи: до першого з них відносяться всі види операцій з документами; до другого -- операції, зв'язані з первинним рахунком і обліком усіх елементів основної діяльності; до третього -- операції передачі, відображення і перетворення всіх видів інформації за допомогою технічних засобів; до четвертого -- обчислювальні і формально-логічні операції.

Останніми роками західна концепція менеджменту в державних організаціях розширилася в результаті виникнення нової науки про реструктуризацію організацій. Поява цього напряму, як зауважується в роботі [37], викликана процесом структурних змін, що почалися у 80-90-х роках XX ст. в адміністративно-державному управлінні, що потребує адаптації до перманентних змін зовнішнього середовища.

Серед основних напрямів реорганізації експерти виділяють три основні групи:

1. Усунення малопродуктивних структурних ланок з метою підвищення ефективності управління, а також удосконалення структури дляполегшення функції контролю;

2. Створення стратегічно ефективної структури для впровадження інноваційних стратегій;

3. Впровадження новаторських організаційних концепцій у межах поширення нового розуміння організацій [37].

Інноваційний процес і інноваційна система органів державного управління пенсійною системою на рівні району.

Прийнято вважати, що поняття "нововведення" е батьківським варіантом англійського слова іnnovation. Буквальний переклад з англійського означає "введення новацій" або в нашому розумінні цього слова "введення нововведень". Під нововведенням розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище. Батьківське словосполучення "нововведення" в буквальному смислі "введення нового" означає процес використання нововведення [37].

Таким чином, з моменту прийняття до розповсюдження новина набуває нової якості -- стає нововведенням (інновацією). Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появою новини і втіленням її у нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, новина, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які винаходи, нові явища, види послуг або методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до розповсюдження (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (інновації) [37].

Наукова діяльність традиційно вважається сферою активної державної політики. Справа в тому, що наукові ідеї не можуть бути безпосередньо використані в господарчої діяльності, метою якої є прибуток. Тому організації і компанії вельми стримано йдуть на пряме фінансування досліджень, хоч відчувають велику потребу в їх результатах. У сучасних умовах держава здебільшого повинна брати на себе функцію забезпечення бізнесу одним з найважливіших ресурсів інноваційного процесу -- науковими знаннями та ідеями. Саме тому в офіційних документах провідних країн науково-технічний прогрес розглядається як єдиний ланцюг: наукові ідеї і розробки -- інноваційний бізнес -- широкомасштабне використання.

Активно працюючи в науковій і інноваційній сфері, держава покликана сформувати цілі і принципи своєї політики та власні пріоритети в цій галузі. Цілями наукової та інноваційної політики провідних країн світу, як правило, є збільшення внеску науки і техніки в розвиток економіки країни; забезпечення прогресивних перетворень у сфері матеріального виробництва; підвищення конкурентоспроможності національного продукту на світовому ринку; зміцнення безпеки і обороноздатності країни; поліпшення екологічної обстановки; збереження і розвиток наукових шкіл, що склались.

На думку, викладену у праці [37], до основних принципів державної політики в науковій і інноваційній діяльності відносяться свобода наукової і науково-технічної творчості; правова охорона інтелектуальної власності; інтеграція наукової, науково-технічної" діяльності і створення; підтримка конкуренції у сфері науки і техніки; концентрація ресурсів на пріоритетних напрямках наукового розвитку; стимулювання ділової активності в науковій, науково-технічній і інноваційній діяльності; розвиток міжнародної співпраці.

Механізм державної підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні знаходиться в стадії формування, потрібна велика праця з створення ефективної інфраструктури інноваційної діяльності, без якої не представляється можливим подальший розвиток на шляху світового прогресу.

Оскільки розроблення і реалізація інноваційних проектів проходить довгий шлях від ідеї до готового рішення, їх прийнято розглядати у вигляді інноваційного циклу, що охоплює три фази -- перед інноваційну, інноваційну і виробничу.

Після завершення попередніх досліджень для проведення банківської та іншої експертизи фахівці складають доповідь, яка містить вичерпну характеристику проекту, шляхів і методів його реалізації на всіх етапах інноваційного циклу, а також аналіз чинників ризику.

Для адміністративно-державного управління ризики і непередбачені витрати, як підкреслюється в роботі [37], можна звести до таких чотирьох взаємозалежних груп:

1. Політичні ризики -- зміна політики державного регулювання в частині оподаткування, амортизації тощо, виникнення політичної нестабільності або форс-мажорних, тобто непереборних обставин;

2. Економічні ризики -- недостатній ступінь точності оцінки ресурсів або витрат, рівня інфляції тощо;

3. Технічні ризики -- недостатній ступінь точності аналізу надійності використовуваних у проекті технологій, будівельних конструкцій і т. ін.

4. Екологічні ризики -- непередбачена законодавча жорсткість екологічних нормативів у процесі реалізації проекту або недостатнього

врахування природоохоронних вимог у передінвестиційних і передпроектних обґрунтуваннях.

У системі адміністративно-державного управління, як підкреслюється в праці [37], склалися три принципово різні організаційні форми з впровадження інновацій -- послідовна, паралельна та інтегральна.

Послідовна форма припускає поетапне проведення інноваційної діяльності по черзі в усіх функціональних відділах. Після закінчення роботи в конкретному відділі результати передають керівництву організації, що приймає рішення про доцільність продовження робіт з уведення інновацій. Наприклад, якщо керівництво приймає стратегічно важливе рішення про розробку нової програми, то за послідовної організації робіт буде діяти програма.

Для коригування робіт адміністрації достатньо направити проект на змінювання у відповідний відділ. Проте основними недоліками експерти називають: відсутність координуючого органу, складність контролю за виконанням кожного етапу, потребу одночасного аналізу результатів вищим керівництвом організації. Як правило, таку форму використовують середні та дрібні відділи з лінійно-функціональною структурою управління і з невеликою кількістю функціональних підрозділів.

Як підкреслюється в роботі [37], поряд з позитивними чинниками послідовної та паралельної організації робіт із реалізації інноваційних рішень є істотний негативний чинник -- повне переорієнтування всіх відділів, які беруть участь у реалізації проекту, в разі відмови від виконання звичайних повсякденних функцій відповідно до традиційної діяльності організації.

Під час прийняття чергового інноваційного рішення керівникам рекомендують створювати цільові відділи, куди на час здійснення проекту запрошують спеціалістів з інших підрозділів. При цьому вони перебувають у подвійному підпорядкуванні -- керівника проекту і начальника підрозділу. Проте конфлікту підпорядкованості не виникає, оскільки функції кожного керівника чітко розділені. Керівник проекту визначає завдання потрібні для виконання рішення вищого керівництва, а функціональні та лінійні керівники виконують функції організації і контролю за всім ходом робіт.

Як зауважуюється в праці [37], під час використання інтегральної структури спостерігаються такі переваги, як скорочення часу впровадження інноваційних проектів на ЗО і 70%, зменшення конструктивних змін на 65 - 80%, підвищення якості виконання рішень на 200 - 600%, створення творчої атмосфери в колективі та зменшення опору інноваціям.

В тій ж праці підкреслено, що основною умовою ефективності такої структури є чітке визначення функцій і відповідальності всіх членів цільових груп. Експерти виділяють три завдання:

1. Забезпечити колективне прийняття рішень щодо виконання завдань реалізації проекту (в інтегральних структурах існує можливість участі спеціалістів зі сторони);

2. Суворо визначати відповідальність учасників проекту (кожний спеціаліст і кожна група відповідають за якісне виконання всього проекту у встановлені терміни, а невиконання робіт на одній стадії означає невиконання проекту в цілому);

3. Для забезпечення виконання цих умов керівництву ввести особливу систему стимулювання і винагороди співробітників цільових відділів, орієнтовану на досягнення кінцевого результату.

Проектні групи створюють під час прийняття рішень з упровадження продуктових інноваційних стратегій, вони ефективні для реалізації будь-якої інновації.

У роботі [37] відзначені основні тенденції реорганізації структур адміністративно-державного управління з метою підвищення ефективності інноваційної діяльності, що дозволяють знизити опір інноваційному процесу, скоротити строки реалізації проектів, зменшити кількість дефектів у виконанні робіт, стимулювати зростання творчої ініціативи:

комбінування множинних структур управління, коли поряд з основною створюються тимчасові вторинні структури та окремі координуючі підрозділи;

зниження адміністративних рівнів управління і розширення управлінського діапазону кожної структурної ланки; використання інтегральних структур, що дозволяють знизити терміни робіт, підвищити особисту і колективну відповідальність, запросити зовнішніх консультантів, усунути подвійну бюрократизацію в результаті чіткого розподілу функцій; передача керівникам проектних підрозділів функції координації інноваційною діяльністю і визначення пріоритетних завдань з проекту; розвиток особливої системи гнучких мотивацій, орієнтованих на досягнення кінцевого результату і створення високої інноваційної культури в організації; об'єднання підрозділів у багатофункціональні науково-виробничі центри з розроблення і впровадження інновацій; створення на рівні вищого адміністративного керівництва постійних комітетів зі стратегічного консультування вищої ланки управління.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства найважливішим напрямком реформування системи державного управління є створення ефективної системи органів державної влади. Це може бути здійснено лише на основі наукових підходів до організації управління, що передбачає створення науково обґрунтованих, комплексних, багатоаспектних методик оцінки стану та діяльності органів державної влади та розробки за результатами аналізу науково обґрунтованих пропозицій щодо реорганізації системи органів державної влади в цілому та удосконалення діяльності окремих її складових.

Формування сучасної парадигми функціонування державно-управлінської системи має базуватися на запровадженні якісно нових типів взаємовідносин між державними інститутами та громадськістю. Основу цих взаємовідносин покликаний забезпечити ефективний механізм надання якісних управлінських послуг органами виконавчої влади.

Сьогодні уряд України вирішує непросте завдання щодо здійснення пенсійної реформи. Як і багато інших країн світу, наша держава знаходиться в процесі пошуку майбутніх форм пенсійної системи.

Необхідно відзначити, що значна кількість країн планує створити багаторівневу систему, де на першому рівні буде саме умовно-накопичувальна система, на другому рівні - обов'язкова схема накопичувальних пенсійних рахунків з широкоплановим інвестиційним портфелем, на третьому рівні - добровільна схема додаткових пенсій через приватні пенсійні фонди.

У даній магістерській роботі опрацьовані матеріали щодо визначення шляхів та методів проведення пенсійної реформи спеціалістів Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, експертів Міжнародної організації праці, проекту TACIC, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та американської консалтингової компанії "ПАДКО". А також статті окремих депутатів, представників профспілок та об'єднань роботодавців, службові матеріали Пенсійного фонду.

На сьогодні пенсійна програма України і законодавчі акти мають всі переваги, які притаманні їм як концептуальним і основоположним документам. Однак в них не прописано конкретних механізмів по перетворенню поставлених завдань у життя. Завдяки цьому багато цікавих пропозицій залишилось на рівні теоретичних розробок та проголошених принципів. Тому сьогодні дуже важливо мати не тільки програми і закони, але й плани реальних дій щодо їх практичного впровадження.

Єдиним реальним кроком державної пенсійної програми є впровадження в Україні персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Персоніфікований облік є невід'ємною складовою, а іноді основою для деяких шляхів проведення пенсійної реформи. Однак, слід визначити, що впровадження системи персоніфікації оголило всі існуючи проблеми нормативно-законодавчої бази щодо пенсійного забезпечення.

Із втіленням програмних заходів у законодавчі акти створюються сприятливі передумови для позитивної зміни ситуації у пенсійному забезпеченні і подолання кризи. Конструкція Програми пенсійної реформи, законів про обов'язкове державне пенсійне страхування та недержавні пенсійні фонди не є надуманою і цілком життєздатна.

Необхідно, насамперед, привести у відповідність Закони України “Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про пенсійне забезпечення”, тобто привести до єдиного переліку види оплати праці, на які нараховується збір до Пенсійного фонду, та які враховуються до середньомісячного заробітку для обчислення пенсії;

Відмовитися від обліку трудової діяльності працівників у трудових книжках та перекласти цю функцію на персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, щоб не було розбіжностей між загальним трудовим і страховим стажем застрахованої особи.

Удосконалити облік перерахувань до Пенсійного фонду фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що обрали спрощену систему оподаткування. Можливим виходом, може стати підписання спільної угоди про надання інформації (бажано в електроному вигляді) о перерахованих сумах підприємцями між Пенсійним фондом та Держказначейством;

Остаточно визначити перелік категорій осіб, що мають право на зарахування страхового стажу без сплати внесків до Пенсійного фонду;

Призначати пенсію і державним службовцям, і Президенту, і науковцям, і простим робітникам за однією нормою, виходячи тільки із суми заробітку, трудового стажу та відповідних нормативів.

У магістерській роботі визначено шляхи та методи проведення пенсійної реформи в Україні, які дадуть змогу відновити фінансову стабільність пенсійної системи, збільшити розмір пенсійних виплат відповідно до законодавства, підвищити довіру населення до пенсійної системи, забезпечити соціальну справедливість шляхом дотримання страхових принципів функціонування солідарної системи, запровадити накопичу вальну систему пенсійного страхування, забезпечити розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення.

Фінансова стабілізація пенсійної системи, розширення бази сплати страхових внесків, збільшення питомої ваги внесків застрахованих осіб забезпечить поступове зменшення суми страхових внесків роботодавців.

Можна із впевненістю сказати, що пенсійна реформа в України надасть певні переваги і сьогоднішнім пенсіонерам, і особам, які працюють, і державі.

Переваги держави: створення всеохоплюючої системи пенсійного страхування (включаючи, зокрема, найманих працівників у всіх галузях економіки; осіб які ведуть особисте підсобне господарство; осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю; державних службовців; військовослужбовців); можливість збалансувати демографічні та економічні ризики в системі пенсійного страхування, при функціонуванні солідарної системи, Накопичувального фонду та системи недержавних пенсійних фондів (солідарна система пенсійних виплат є більш чутливою до демографічних змін, але практично нечутлива до змін в економічній ситуації, а накопичувальна система - навпаки). Таким чином буде створено надійну основу для фінансової збалансованості та стійкості усієї пенсійної системи, що є, також, принципово важливим і вигідним для працівників; стимулювання громадян до праці через встановлення максимального ступеню залежності їх майбутньої пенсії від розміру заробітку, з якого сплачувались страхові внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались; сприяння процесам “детінізації” економіки та зростання заробітної плати у народному господарстві; створення цивілізованих механізмів залучення коштів роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників через корпоративні та професійні недержавні пенсійні фонди; формування нових джерел інвестиційних ресурсів для інвестування реального сектору економіки. Причому, залучені до накопичувальної системи кошти будуть довготерміновими інвестиційними ресурсами, що дозволить їх вкладати максимально вигідно як для застрахованих осіб, так і для розвитку національної економіки. В залежності від розміру внесків, тільки через Накопичувальний фонд можна буде інвестувати протягом 10 років в економіку країни від 30 до 100 млрд. грн.; посилюючий позитивний вплив пенсійної реформи на реформування податкової системи, системи оплати праці, розвиток фондового ринку та ринку капіталів в цілому тощо; дозволяє зробити ще один крок до уніфікації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Переваги для громадян: можливість отримання пенсії з кількох джерел (із солідарної системи, обов'язкової накопичувальної та добровільної накопичувальної систем). Це страхує громадян від бідності у похилому віці (у разі, якщо виплати із солідарної системи під тиском демографічного навантаження суттєво зменшаться - залишаться ще відчутні виплати із накопичувальних складових пенсійної системи); встановлення соціальної справедливості через залежність майбутнього розміру пенсії від заробітку, з якого сплачуються пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачуються (тобто від трудового внеску особи); можливість підвищити розмір пенсій громадянам за рахунок інвестиційного доходу, отриманого від вкладання коштів облікованих на персональних накопичувальних пенсійних рахунках у різні галузі економіки або відкладення терміну виходу на пенсію на більш пізній період, у разі бажання самої особи, і отримання актуарного підвищення розміру пенсії; можливість успадкування коштів, накопичених на персональних накопичувальних пенсійних рахунках, спадкоємцями померлих осіб, що неможливо в умовах солідарної (розподільчої) системи; користування податковими пільгами, що розповсюджуватимуться на кошти, відраховані до накопичувальної пенсійної системи та інвестиційний дохід, отриманий від інвестування цих коштів; залучення коштів роботодавців до процесу формування пенсійних заощаджень їх працівників через корпоративні та професійні недержавні пенсійні фонди. Тобто, створюючи, наприклад, корпоративний пенсійний фонд підприємство братиме на себе зобов'язання сплачувати до нього страхові внески на користь усіх без винятку своїх працівників; можливість для особи отримувати інформацію щодо використання перерахованих нею до пенсійної системи коштів (як до солідарної, так і до накопичувальної системи). Це створює систему громадського контролю над системою пенсійного страхування та дозволяє кожній особі планувати свій майбутній розмір пенсії і впливати на нього.

Переваги для сьогоднішніх пенсіонерів: недопущення зменшення, у майбутньому, реальних розмірів вже призначених пенсій або виникнення заборгованості з виплати пенсій, що могло б трапитись внаслідок очікуваного значного погіршення співвідношення між кількістю працездатного населення (яке сплачує пенсійні внески) та кількістю пенсіонерів (на виплату пенсій яким ці внески витрачаються); поява можливості економії коштів у діючій солідарній системі, які можна буде використовувати для підвищення розмірів вже призначених пенсій, що досягатиметься за рахунок: фінансування Пенсійним фондом із страхових внесків лише трудових пенсій. Виплати за іншими пенсійним програмами (соціальні пенсії, підвищення розміру пенсії окремим категоріям працівників) будуть здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел, що дасть можливість спрямовувати вивільнені кошти на фінансування трудових пенсій. Тобто, і Державний бюджет, і роботодавці оплачуватимуть соціальні пенсії а також різницю між розмірами трудових пенсій та підвищеними розмірами пенсій, які призначаються окремим категоріям осіб (такі витрати більше не будуть здійснюватись за рахунок коштів, які спрямовуються на виплату трудових пенсій); впорядкування ступеню диференціації розмірів пенсій (тобто різниці між їх максимальним та мінімальним розмірами) через встановлення однакового для всіх категорій громадян розміру заробітку, з якого сплачуються страхові внески та, відповідно, призначатимуться пенсії; здійснення обов'язкової щорічної індексації розмірів пенсій на повний розмір інфляції, а також підвищення купівельної спроможності пенсій шляхом їх підвищення на певний відсоток росту середньої заробітної плати в Україні; наявність права вибору: отримувати пенсію призначену за законодавством, що діяло до набрання чинності нового Закону чи отримувати пенсію, обчислену за нормами нового законодавства.

Звичайно, розвиток етапів пенсійної реформи тісно пов'язаний з вирішенням проблем економічного та соціального характеру , без нормалізації яких навряд можливо поліпшити “соціальне самопочуття” суспільства силами лише працівників окремої області чи регіону України. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення усіма верстами населення її необхідності та незворотності, а головне - її позитивного впливу на умови життя і зростання добробуту людей. Не викликає сумніву, що здійснення пенсійної реформи дасть змогу подолати бідність серед людей похилого віку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Вікар, 1997. - 64 с.

2. Закон України "Про державну службу". // Урядовий кур'єр - № 62. - 1991. - С. 16 - 21.

3. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" // Голос України. - №84. - 12 травня 1999р. -

4. Закон України "Про пенсійне забезпечення". // Урядовий кур'єр - № 56. - 1991.- С. 2 - 24.

5. Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". // Урядовий кур'єр - № 68. - 1991. - С. 12 - 18.

6. Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні". // Урядовий кур'єр - № 42. - 1992. - С. 4 - 11.

7. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". // Урядовий кур'єр - № 61. - 1992. - С. 4 - 9.

8. Закон України "Про зайнятість населення". // Урядовий кур'єр - № 38. - 1997. - С. 4 - 10.

9. Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ". // Урядовий кур'єр - № 58. - 1997. - С. 12 - 21.