Аналіз управління коштами місцевого бюджету

Однак експлуатація ксерокопіювальних апаратів у невідповідних умовах і без належного дотримання умов праці може призвести до погіршання стану здоров'я працюючих і перетворити машину з помічника у ворога. За даними Міністерства охорони здоров'я, під час експлуатації розмножувальних машин у повітря робочої зони виділяються озон, діоксид селену; робота розмножувальних машин супроводжується виникненням електростатичного поля, шуму, порушенням параметрів температури, швидкості руху та відповідної вологості повітря, можливий вплив інфрачервоного опромінення. Також під час експлуатації окремих ксероксів, зокрема копіра марки “Xerox 5310”, у повітря виділяються також оксиди азоту та вуглецю. А ці речовини шкідливі для людини. Оксид азоту є речовиною з гостро направленим механізмом дії, що найбільш травмує бронхо-легеневий апарат людини, Оксид вуглецю перешкоджає транспортуванню кисню до мозку. Під його дією розвивається хронічна інтоксикація, що проявляється в головних болях, серцебитті, розладі нервової системи, які супроводжуються підвищеною дратівливістю та швидкою втомленістю [53].

Засобом захисту від дії вище названих оксидів є:

розміщення копіювального приладу в окремому приміщенні;

контролювати вміст шкідливих речовин у повітрі;

застосування загально-обмінної вентиляції;

застосування місцевої вентиляції.

Електрообладнання, яким доводиться користуватись працівникам податкових інспекцій, являє собою потенційну небезпеку.

Електричний струм, проходячи крізь тіло людини, чинить на нього вплив:

термічний - нагрівання тканини живого організму;

біологічний - подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму;

електролітичний - розпад крові та плазми;

механічний - розрив шкіри, вивихи, переломи кісток.

Поріг відчуття струму залежить від стану нервової системи та фізичного розвитку людини. У більшості випадків - це струм 1мА при змінній частоті 50 Гц. Для жінок порогове значення струму в два рази нижче, ніж для чоловіків. При струму 10-15 мА виникає судорожне скорочення м'язів, яке весь час підсилюється, і людина не може самостійно звільнитись від контакту зі струмопровідною частиною обладнання.

Слід пам'ятати, що основними причинами враження електричного струму є:

випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;

несправність захисних засобів, якими потерпілий доторкається до струмопровідних частин;

поява напруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах, карнизах, кожухах) у результаті пошкодження ізоляції струмопровідних частин електрообладнання, замикання фази на землю;

поява напруги на відключених частинах електрообладнання в результаті помилки обладнання, помилкового включення обладнання, коротких замикань струмопровідних частин, розряду блискавки та інше;

виникнення кропової напруги на поверхні землі або підлоги, на якій стоїть людина, в результаті замикання проводу на землю, несправності заземлення.

При роботі з комп'ютером необхідно виконувати такі правила техніки безпеки:

перед включенням електроприладів візуально перевірити цілісність шнурів, при наявності механічних порушень ні в якому разі не вмикати живлення, та повідомити про це як своїх колег так і відділ технічного забезпечення;

електроприлади повинні бути надійно заземленими згідно правил улаштування приладів;

забороняється працювати з електроприладами вологими руками;

не залишати електроприлади без нагляду на довгий час;

після закінчення роботи вимкнути електроприлади;

при виявленні або виникненні несправності в електроустаткуванні негайно повідомити відділ технічного забезпечення;

категорично забороняється самостійно проводити будь-які ремонтні роботи;

вміти надати долікарську допомогу при ураженні електричним струмом.

Особливо слід відмітити заземленість всіх електроприладів, особливо ПК, що забезпечує не лише безпечну роботу за ним, а й покращенню зображення на моніторі (відсутність впливу зовнішніх електромагнітних хвиль), що дає можливість не напружувати додатково зір.

Пожежа - це стихійне розповсюдження вогню, який вийшов з під контролю людей і призводить до матеріальної шкоди, наносить шкоду здоров'ю людей, а іноді до їх загибелі [11].

Головна небезпека, яка травмує людей та приводить до їх загибелі - це дим і гаряче повітря. У задимленому приміщенні потрібно дихати тільки через мокру тканину.

Виходячи із приміщення, де виникла пожежа, потрібно зачинити щільно двері, залишивши полум'я без кисню.

Необхідно пам'ятати, що основними причинами пожежі є:

необережне поводження з вогнем, газом, бензином, несправність електрообладнання та електропроводки;

недотримання правил техніки безпеки;

природні явища.

Відповідно до Закону України “Про пожежну безпеку”

забезпечення безпеки на підприємстві, установі покладено на керівників або уповноважених осіб.

Згідно статті 5 цього закону керівник підприємства зобов'язаний:

розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;

розробляти та затверджувати положення, інструкції, схеми евакуації при виникненні пожежі, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати контроль за їх виконанням;

організовувати навчання працівників щодо пожежної безпеки;

утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не використовувати його не за призначенням;

проводити службове розслідування.

РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

Завданням та діяльністю Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації згідно з Положенням “Про Цивільну оборону України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №299 від 10 травня 1994р. є запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і забезпечення зменшення збитків і витрат у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж.

З метою виконання завдання:

завчасно розробляються і проводяться інженерно-технічні заходи для зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

готується науково обґрунтований прогноз наслідків можливих надзвичайних ситуацій;

здійснюється безперервне спостереження за станом потенційно небезпечних об'єктів і навколишнього природного середовища;

утримуються в готовності до негайного застосування засоби оповіщення і інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;

створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дій за призначенням;

проводиться забезпечення працівників підприємств, установ і організацій індивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів цивільної оборони.

Рятувальні й інші невідкладні роботи у вогнищах поразки проводяться з метою порятунки людей і надання допомоги ураженим, локалізації аварій і усунення ушкоджень, що перешкоджають веденню рятувальних робіт, створення умов для подальшого проведення відбудовних робіт.

Рятувальні роботи у вогнищах поразки включають: розвідку маршрутів руху і ділянок (об'єктів) робіт; локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах рухи і ділянках (об'єктах) робіт; розшук уражених і витяг їх із завалів, ушкоджених і будинків, що горять, загазованих і задимлених помешкань; розкриття зруйнованих, ушкоджених і завалених захисних споруджень, помешкань і порятунок людей , що знаходяться в них; подачу повітря в завалені захисні спорудження надання першої медичної і першої лікарської допомоги ураженим і їхньою евакуацією в лікувальні заснування; вивід (вивіз) населення з небезпечних місць у безпечні райони; санітарне опрацювання людей і знезаражування їхнього одяги, знезаражування території, споруджень, транспорту і техніки.

Невідкладні аварійні роботи включають:

прокладення колонних шляхів і пристрій проїздів у завалах і на заражених ділянках; локалізацію аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах в інтересах ведення рятувальних робіт;

зміцнення або завалення конструкцій, що загрожують обвалом і перешкоджають безпечним рухом і веденню рятувальних робіт; ремонт і відновлення ушкоджених і зруйнованих ділянок ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж із метою забезпечення рятувальних робіт;

Рятувальні роботи будуть проводитися в складній обстановці можливих пожеж і затоплення і при впливі інших несприятливих умов. . Вони повинні бути організовані в мінімально стислі строки , проводитися безупинно вдень і вночі, до повного їхній завершення.

Своєчасною організацією, приведенням у готовність сил і засобів, призначених для ведення рятувальних робіт, і швидким висуванням їх на ділянки (об'єкти) робіт; високим морально-психологічним підготуванням особового складу органів керування і формувань; активною допомогою населення в проведенні рятувальних робіт і умінням робити самодопомогу і першу медичну допомогу ураженим; умілим керівництвом із боку начальників, штабів, служб діяльністю підлеглих при організації і веденню рятувальних робіт; організацією і підтримкою безупинної взаємодії органів керування, формувань і інших сил і засобів, що залучаються до рятувальних робіт.

Для проведення рятувальних робіт у вогнищах поразки на території району у випадках, коли вони не можуть бути виконані формуваннями самих уражених об'єктів, рішенням начальника цивільної оборони, відповідно до плану взаємодії, крім територіальних формувань району можуть залучатися формування найближчих до вогнища поразки об'єктів.

При погрозі виникнення надзвичайної ситуації начальник ЦО, відділ надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення райгосадмінистрації (штаб ЦО об'єкта)і служби ЦО району (об'єкта) проводять заходи, передбачені планом, організують дооснащення формувань майном і технікою в місцях дислокації об'єктів. Після цього професійні штатні формування, що містяться в підвищеній готовності, збираються у встановлених для них місцях збору; розвідувальні органи і загін забезпечення руху доводяться в готовність до виконання задач на маршрутах уведення сил. Особовий склад інших формувань, знаходячись у готовності до збору, продовжує виробничу діяльність або виконує задача по забезпеченню захисту населення, народного господарства відповідно до плану ЦО.

Особливості організації і проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у зонах катастрофічного затоплення залежать від характеру завчасно проведених організаційно-технічних (захисних) заходів щодо скорочення розмірів зон затоплення, кількості населення і матеріальних цінностей, що знаходяться в зонах затоплення, часу року і доби, а також від своєчасного оповіщення населення.

Для своєчасного розгортання рятувальних і інших невідкладних робіт у зоні затоплення рішення на їхнє проведення начальник ЦО приймає у вихідному районі або в ході висування й уточнює його за даними розвідки і безпосереднє спостереження з прибуттям у район робіт. Для оцінки обстановки він, крім того, використовує результати прогнозу розвитку зони затоплення, одержувані від органів керування цивільної оборони.

На організацію і проведення рятувальних і інших невідкладних у районах розміщення підприємств нафтової і газової промисловості впливає: наявність у вогнищах поразки запасів отруйних речовин і можливість вторинного зараження; розташування водойм і стан під'їзних шляхів до них; фізико-географічні і геологічні особливості району.

Рятувальні й інші невідкладні роботи на нафтових і газових підприємствах проводяться у взаємодії з аварійними формуваннями підприємств. Організуючи дії частин (підрозділів) у районах розміщення підприємств видобутку, переробки і збереження нафтопродуктів і газу, начальник ГО основні зусилля зосереджують на порятунку людей, що знаходяться у вогнищах поразки сильнодіючими отруйними речовинами, зонах пожеж, задимлень і загазований на локалізації і гасінні пожеж, що представляють погрозу життя людей.

Виявлення обстановки в зоні затоплення здійснюють із дозори річковий (морський) розвідки. Крім того, використовуються дані повітряної розвідки і постів гідрометеослужби, а також розвідувальних формувань об'єктів народного господарства.

Розвідувальні формування встановлюють межа зони затоплення, характер руйнацій населених пунктів і об'єктів, місця перебування постраждалий і їхній стан, а також місця перебування матеріальних цінностей; наявність доріг, що ведуть до зони затоплення, і можливості використання наземного транспорту, плавзасобів, а також інші місцеві умови, що впливають на виконання задач.

При проведенні рятувальних і інших невідкладних робіт у нічний час пристані (причали) висвітлюються або позначаються добре видимими світловими орієнтирами.

Понтонно-переправні формування ведуть пошук людей на затопленій території; організують навантаження їх на плавзасоби й евакуацію в безпечні місця; вивозять матеріальні цінності й устаткування, що можуть бути затоплені або ушкоджені; обладнають причальні пристрої, плавучі пристані.

Механізовані підрозділи, посилені плавзасобами, рятують людей і евакуюють їх із районів затоплення, проводять роботи з порятунку й евакуації матеріальних цінностей, здійснюють комендантську службу.

Медичні підрозділи роблять першу медичну і першу лікарську допомогу постраждалим і при необхідності готують їх до евакуації в лікувальні заснування.

При проведенні робіт у зонах затоплення враховується різка зміна обстановки. У цих цілях від формувань, що виконують задачу, виставляються спостерігачі. У випадку інтенсивного підвищення рівня води завчасно визначаються шляху відходу особового складу формувань підрозділів.

Після завершення основних робіт з евакуації населення патрулювання розвідувальних дозорів продовжується до спаду рівня води.

У районах розміщення підприємств переробки і збереження нафтопродуктів і газу рятувальні й інші невідкладні роботи будуть проводитися, як правило, в умовах сильних пожеж, можливих вибухів сховищ і апаратів із пальними рідинами і газом, утворення значних ділянок сильного задимлення.

Для проведення рятувальних і інших невідкладних робіт у цих умовах залучаються всі наявні протипожежні сили і засоби. Особовий склад, що залучається для робіт на ділянках, забезпечується ізолюючими протигазами і медичними проти опіковими засобами.

З одержанням задачі на розвідку вогнища поразки розвідувальні формування встановлюють: райони пожеж і їхній характер, напрямок і швидкість поширення вогню, зони і наявність погрози населенню; рубежі локалізації і гасіння пожеж; місця захисних споруджень і стан що вкриваються в них людей; наявність ділянок сильного задимлення; характер руйнації резервуарів (сховищ); шляху можливого розтікання нафти, що сильнодіючі отруйних речовин; наявність водойм і стан під'їздів до них; інші умови обстановки, що впливають на виконання задачі.

При оповіщенні про хімічне зараження вказуються: місце і час виробничої аварії і тип сильнодіючої отруйної речовини; напрямок поширення зараженого повітря; територія, оголошений вогнищем хімічного зараження; міри і способи захисту людей і тварин. У вогнищах зараження по розпорядженню начальника цивільної оборони висилаються групи (ланки) хімічної і медичної розвідки.

В міру надходження від розвідки даних про обстановку у вогнищі зараження начальник цивільної оборони району (об'єкта) приймає рішення, особисто організує проведення рятувальних робіт і інших заходів щодо ліквідації хімічного зараження, керує силами при проведенні рятувальних робіт.

Послідовність уведення формувань у вогнище хімічного зараження і проведення ними робіт визначається виходячи з конкретної обстановки.

Начальник цивільної оборони району і відділу надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення райгосадминистрації (начальник і штаб цивільної оборони об'єкта) у ході рятувальних робіт у вогнищі хімічного зараження здійснюють контроль за своєчасним наданням допомоги ураженим і їхньою евакуацією, проведенням санітарного опрацювання людей, дегазації території, споруджень і техніки, ліквідацією аварій на технологічних лініях ( у сховищах) із сильнодіючими отруйними речовинами і за виводом населення з вогнища зараження.

Начальник медичної служби району (об'єкта) організує медичну розвідку у вогнищі зараження, розробляє і доповідає начальнику цивільної оборони пропозиції по використанню сил і засобів служби для проведення лікувально-евакуаційних заходів; керує через начальників медичної служби об'єктів (лікарів і фельдшерів формувань) роботою по наданню першої медичної допомоги ураженим, розгортанням і роботою медичних пунктів, лікарень і евакуацією уражених із вогнища зараження.

Після зміни або по завершенні рятувальних робіт формування направляються на пункти спеціального опрацювання, що розгортаються на незараженій місцевості поблизу маршрутів виходу формувань і евакуації населення з вогнища зараження. Для спеціального опрацювання використовуються також розташовані поблизу вогнища зараження санітарно-обмивальні пункти і станції знезаражування одягу і транспорту.

При виникненні масових інфекційних захворювань людей або тварин відділ надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення райгосадминистрації разом із медичною службою і службою захисту сільськогосподарських тварин і рослин негайно організує бактеріологічну розвідку.

На підставі даних розвідки відділ надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення райгосадминистрації, медична служба і служба захисту сільськогосподарських тварин і рослин готують начальнику цивільної оборони пропозиції, у яких визначають орієнтовані розміри вогнища бактеріологічного зараження , об'єм і послідовність проведення заходів щодо його ліквідації, межа зон обмежувальних протиепідемічних заходів і порядок використання сил і засобів у вогнищі зараження.

Карантин у вогнищі зараження встановлюється (вестися) Кабінетом Міністрів України по уявленню Головного державного санітарного лікаря , а режим обмежувальних протиепідемічних заходів у прилягаючих районах розпорядженням відповідного начальника цивільної оборони по уявленню головного санітарного лікаря даної адміністративної території.

Карантин являє собою систему державних заходів, що включають режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарно-гігієнічні, противоепізоотичні, ветеринарно-санітарні і лікувально-профілактичні заходи, затверджуються їхні виконавці і терміни проведення ,установлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб і додаткові обов'язки, що на них покладаються. На цей період може зміняться режим роботи підприємств, заснувань і організацій, вносяться інші зміни в умови виробничої й іншої діяльності. У першу чергу карантин установлюється безпосередньо у вогнищі бактеріологічного зараження. У міру необхідності і при виникненні погрози поширення захворюваності межі його зони уточнюються.

При введенні обмежувальних протиепідемічних заходів здійснюються:

обмеження в'їзду, виїзду і транзитного проїзду усіх видів транспорту;

проведення знезаражування заражених об'єктів зовнішнього середовища і санітарного опрацювання ураженого населення;

посилення медичного контролю над проведенням санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження поширення і ліквідацію інфекційних захворювань;

посилення ветеринарно-бактеріологічного контролю над зараженістю сільськогосподарських тварин і продуктів тваринництва.

Для проведення медичних заходів у вогнищі бактеріологічного зараження залучаються в першу чергу сили і засоби, що виявилися на території цього вогнища: санітарно-епідеміологічні станції, ветеринарні лабораторії, дезинфекційні станції, лікарні, поліклініки й інші медичні і ветеринарні заснування і формування. При нестачі цих сил залучаються сили служби медицини катастроф і інші підготовлені для цих цілей сили, що знаходяться за межами вогнища.

Начальник ЦО ,відділ надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення райгосадминистрації і служби цивільної оборони району з одержанням даних про виникнення біологічного зараження або вказівок про встановлення карантину негайно організують збір і проводять позачергове засідання комісії ТЕБ і ЧС району і за результатами засідання, оповіщають начальників цивільної оборони сільських Рад, селищ, об'єктів, формування, населення, військові частини на території району, указуючи: місце (район) виявлення зараження, територію, оголошену зоною карантину або обсервації, населені пункти й об'єкти, у яких варто податі сигнал «Увага всім» і інформацію про виникнення інфекційного захворювання; негайно оповіщають керівників виробничих підрозділів, робочих, службовців і інше населення, організують виконання заходів, передбачених на випадок уведення карантину, і роботу об'єкта і формувань у режимі, що забезпечує захист людей і сільськогосподарських тварин від інфекційних хвороб.

Начальник цивільної оборони району (об'єкта) при постановці задач підлеглим указує: об'єктам (службам і формуванням) - які заходи провести, порядок і терміни їхній виконання; порядок ізоляції і госпіталізації захворілих; режим роботи об'єктів; медичним формуванням - засоби посилення; ділянки (об'єкти, місця) медичного спостереження; порядок проведення екстреної профілактики і імунізації населення, виявлення хворих, підозрілих на захворювання й осіб, що контактували з захворілими, порядок їхньої ізоляції і госпіталізації; формуванням протирадіаційної і протихімічного захисту - ділянки ( об'єкти, місця) дезінфекції і порядок її проведення; місця розгортання пунктів спеціальної (санітарної) опрацювання і станцій знезаражування; порядок проведення санітарного опрацювання населення й особового складу формувань; формуванням охорони суспільного порядку - засоби посилення, ділянки й об'єкти, що виділяються для комендантської служби; задача по проведенню ізоляційно-обмежувальних і режимних заходів у зоні карантину (на об'єкті); іншим формуванням, що залучається до виконання протиепідемічних заходів, - сили і засобу, що виділяються для посилення медичних і інших формувань служб; задача по виконанню дезинфекційних і дезинсекційних робіт і по забезпеченню ізоляційно-карантинних заходів; формуванням захисту сільськогосподарських тварин - об'єкти і місця ветеринарного спостереження, порядок проведення імунізації, ізоляції і лікування тварин; місця і порядок ветеринарного опрацювання тварин.

До формувань, що залучаються для виконання робіт із знезаражування, задачі доводяться у формі розпоряджень, що віддаються відділом надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення райгосадміністрації службами району (наказу начальника цивільної оборони об'єкта) на основі рішення комісії ТЕБ і ЧС району і вказівок начальника цивільної оборони. Заходи, підмети виконанню населенням при оголошенні карантину, об'являються наказом начальника цивільної оборони району, а при проведенні обмежувальних протиепідемічних заходів - розпорядженням глави райгосадміністрації, після юридичної реєстрації документа.

Медична служба цивільної оборони району (об'єкта) на основі рішення начальника організують у вогнищі біологічного зараження проведення екстреної профілактики і імунізації населення; раннє активне виявлення хворих, підозрілих на захворювання й осіб, що контактували з захворілу, їхню ізоляцію, госпіталізацію і лікування, установлення на об'єктах режиму роботи, що запобігає замет і поширення інфекції й захисту працюючих змін і населення; дезінфекцію одягу і взуття, території, споруджень, транспорту і помешкань; установлення суворого протиепідемічного режиму роботи лікувально-профілактичних і інших медичних заснувань; дотримання вимог протиепідемічного режиму і контролю при забезпеченні об'єктів і населення продуктами харчування і життєво необхідними промислово-господарськими товарами; застосування населенням засобів індивідуального захисту.

Госпіталізація і лікування інфекційних хворих здійснюються в інфекційних лікарнях, що знаходяться у вогнищі зараження. У виняткових випадках (при стихійних лихах або відсутності розумів для госпіталізації у вогнищі зараження) допускається евакуація інфекційних хворих у лікувальні заснування, розміщені за межами вогнища зараження. Райони розміщення цих заснувань включаються в зону карантину або обмежувальних протиепідемічних заходів.

Евакуація в лікувальні заснування хворих особо небезпечними інфекціями і підозрілих на ці хвороби робиться, як правило, силами спеціальних евакуаційних груп, що виділяються зі складу заснувань і формувань медичної служби і транспортних організацій.

На підприємствах, у заснуваннях і на інших об'єктах у вогнищі зараження встановлюється особливий протиепідемічний режим роботи, що передбачає: захист робітників та службовців від впливу бактеріальних засобів і обмеження контактів між робітниками та службовцями різних змін, бригад, цехів; виявлення серед робітників та службовців інфекційних хворих, їхню негайну ізоляцію і встановлення спостереження за особами, що находивлись у контакті з хворими; виконання робітниками та службовцями встановлених санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів (екстрена профілактика, щеплення й ін.); проведення знезаражування що випускається продукції і перехід на новий технологічний режим, що забезпечує безпечність що випускається продукції.

Санітарне опрацювання населення, дезінфекція одягу і взуття проводяться на санітарно-обмивальних пунктах і станціях знезаражування одягу з притягненням медичних і інших формувань, що знаходяться на зараженій території. Санітарне опрацювання інфекційних хворих і дезінфекція їхні одяги здійснюються в лікувальних заснуваннях медичної служби.

У зоні карантину в першу чергу дезінфікуються місця розгортання формувань і розташування пунктів керування, медичні й адміністративні заснування, укриття, виробничі помешкання й інші важливі об'єкти при безпосередньому їхньому зараженні.

Знезаражування місцевості, транспорту, виробничих і житлових помешкань, устаткування, сировини, готової продукції, води, продовольства і кормів на об'єктах проводитися силами і засобами об'єктів, а також силами і засобами, виділеними старшим начальником відповідно до планів взаємодії й укладених договорів.

Начальник цивільної оборони об'єкта визначає черговість і порядок проведення дезінфекції, розподіляє сили і засобу для дезінфекції, організує знезаражування, утилізацію або знищення зараженого продовольства й інших матеріальних засобів.

Вогнище біологічного зараження вважається ліквідованим після того, як із моменту виявлення останнього хворого пройде година, рівний максимального терміна інкубаційного періоду для даного захворювання, і буде проведена заключна дезінфекція. Зняття карантину здійснюється Кабінетом Міністрів України ,режиму обмежувальних протиепідемічних заходів - главою райгосадміністрації за рекомендацією відповідного начальника медичної служби після ліквідації вогнища зараження.

ВИСНОВКИ

За час вивчення написання теми моєї дипломної роботи, я дійшла висновку, що існуюча система формування та використання місцевих бюджетів потребує значного реформування.

Перш за все, хотілось б сказати про перерозподіл державних доходів між територіями для підтримки інших регіонів за рахунок більш розвинених, Звичайно, такий розподіл необхідний, але він не повинен проводити до повного зрівнювання доходів усіх місцевих бюджетів, тим більш, що території, що дають більші доходи, отримують менше коштів, ніж території з меншими доходами, і цей розподіл повинен носити нормативний характер.

Ключовою проблемою місцевих, як і Державного бюджетів, є те, що вони моделюються виключно на існуючий податковій базі, яка не є доскональною.

Треба поставити видатки місцевих бюджетів на відповідних територіях, створити зацікавленість місцевих рад і громад в розвитку виробництва і підвищенню доходності своїх територій, підтримати відсталі в економічному відношенні регіони на мінімальному рівні.

Цим вимогам відповідала б бюджетна система, основана на наступних принципах. Всі податки і збори до Бюджету України розподіляються між бюджетом і консолідованими бюджетами усіх областей по єдиному нормативу для всіх видів податків і зборів. Місцеві податки і платежі повинні зараховуватись до місцевих бюджетів. Але в даний момент для сільськогосподарських регіонів вони не є основними ведучими податками і відповідно їх роль в формуванні бюджетів незначна.

Основою соціально - економічної реформи, повинно стати розширення власної доходної бази місцевих бюджетів всіх рівнів та створення відповідних стимулів для нарощування доходів, упорядкування системи місцевих податків і зборів з метою збільшення їх частки у власних надходженнях місцевих бюджетів у повному обсязі прибуткового податку з громадян.

Необхідно удосконалювати систему мереж і штатів бюджетних установ з поступовим переходом до визначення видатків бюджетів усіх рівнів на соціально культурну сферу на програмно-цільовій основі, а також запровадження касового виконання регіональних та місцевих бюджетів на казначейських засадах.

Одним з визначальних моментів формування бюджету в майбутньому має стати доопрацювання та подання до Верховної ради України проекту податкового кодексу.

Усі виплати по соціальному захисту на основі конкретних рішень Верховної Ради та Кабінету Міністрів України повинні здійснюватися не із місцевих, а з Державного бюджету. За рахунок Державного бюджету повинні фінансуватися: вища освіта , фундаментальні наукові дослідження, оборона держави, утримання державних правоохоронних органів та інше. Фінансування середньої освіти, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального господарства і деяких інших статей видатків повинне здійснюватися за рахунок місцевих бюджетів.

Такий розподіл компетенції і сфер фінансування не означає, що при наявності бюджетних можливостей та чи інша місцева раді не в змозі витрачати певні кошти, наприклад для фінансової підтримки Вузів, розміщених на території.

Мова йде лише про те, що місцеві органи не повинні розраховувати на фінансування діяльності культурних і просвітніх закладів за рахунок Державного бюджету, а державні органи не можуть покладати на місцеві бюджети фінансування, наприклад, вищої освіти або соціальних виплат населенню на основі рішень. Верховної Ради та Кабінету Міністрів.

Повинна бути встановлена норма мінімальної бюджетної забезпеченості одного мешканця. Ясно, що в умовах тотальної інфляції встановлювати одну норму в абсолютній величині не доцільно. Найбільш припустимим варіантом є встановлення цієї норми у відсотках до середніх видатків або доходів місцевих бюджетів на одного мешканця.

Зараз урядом приймається ряд заходів, направлених на стабілізацію економіки і фінансів держави, однак для прискорення контролю за використанням фінансових коштів і матеріальних ресурсів на усіх підприємствах, організаціях і закладах.

Простежується недоробка податкових органів по залученню доходів в місцеві бюджети. Не в повній мірі податкові органи володіють аналітичними даними для того, щоб аналізувати кожен день своєчасне надходження доходів по кожному місцевому джерелу, разом з фінансовим відділом та іншими службами вживати спільні заходи.

Для цього перш за все необхідне сучасне комп'ютерне оснащення. Не завжди райони мають списки платників податків з даними про стан розрахунків з бюджетом, щоб знати чого чекати від цього платника податків, щоб разом вирішити завдання по наповненню бюджету.

Тому маю пропозиції:

Фінансовому управлінню райдержадміністрації більш наполегливо проводити роботу по реалізації боргів та боргових зобов'язень бюджетними закладами і організаціями в рахунок зменшення фактичної недоїмки по податкам і зборам.

Податковій інспекції більш принципово вирішувати завдання по надходженню податків та зборів в усі ланки бюджету, в т.ч. і в місцеві бюджети.

Райдержадміністрації та райраді постійно координувати роботу усіх фінансових служб в районі з метою поповнення доходами бюджету; активізувати роботу по погашенню заборгованості по заробітній платі і іншим виплатам, які перейшли з минулих років, забезпечити дотримання вимог Указу Президента України направляти на соціальні виплати не менш 75% надходжень в бюджет і не менш 10% на оплату вартості вжитих енергоносіїв.

Банкам забезпечити дотримання першочергових платежів до бюджету.

Фінансовому управлінню проаналізувати стан роботи з кадрами та вжити заходи по запобіганню порушень законодавства з питань працевлаштування, звільнення та виплати заробітної плати. Направити спеціалістів фінансових органів на навчання в вищих учбових закладах для підвищення рівня класифікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України “Про бюджетну систему України”.

2. Закон України “Про Державний бюджет на 2010 рік”.

3. Закон України “Про Державний бюджет на 2011 рік”.

4. Закон України “Про Державний бюджет на 2012 рік”.

5. Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка: Учеб. Для вузов. - М.: Изд. корп. "Логос", 1999. - 344 с.

6. Банки і банковское дело / под ред., І.Т. Балобанов-Спб: Пітер. 2001.

7. Березина М.П., Крупнов Ю.С. Міжбанківські розрахунки.-М.: АТ «Финстатинформ». - 1993. - 142 с.

8. Васюренко О. Банківські операції: Навч. посібник. - К.: Товариство "Знання", КОО, 2000. - 243 с.

9. Використання підприємством банківських кредитів. Фінансова діяльність підприємств / Под ред. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. - К.: ЗНАННЯ, 1999. - 285 с.

10. Вітлінський В.В., Пернарівський О.В., Баранова А.В. “Оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику банку”// Фінанси України № 12, 1999, стр. 91-108.

11. Воробієнко А.В. Банківськи кредити: Види кредитів. Кредитний договір та його укладання. Забезпечення кредиту. Податковий та бухгалтерський облік операцій з кредитами банків // Все про бух. Облік. - 2000. - 30 листопада (№112). - с. 39- 44.

12. Голуб В.М. “Меморандум кредитної політики комерційного банку”// Фінанси України №12, 2001р., стр. 121-127.

13. Дзюблюк О.В. “Оцінка ефективності кредитних вкладень комерційних банків”// Фінанси України №9 2000р., стр. 149-154.

14. Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право (Учреждения-Счета-Операции-Услуги): Пер. с фр. / Под ред. В.Я. Лисняка. - М.: АО "Финстатинформ", 1996. - 566 с.

15. Гладких Д. Банківські доходи, витрати і ціна послуг у 1998 - 1999 роках // ВНБУ. - № 7. - с. 18-20.

16. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика / Э. Дж. Долан и др. - М.: Туран, 1991. - 448 с.

17. Деньги, кредит, банки: Справочное пособие / Под общ. ред. Г.И. Кравцовой. - Минск: Меркованне, 1994. - 270 с.

18. Искусство финансиста: Тест-справочник. Вып. 1 Кредитование предприятий і частных лиц коммерческими банками. - М.: 1991

19. Іинвестирование. Финансирование. Кредитование. Стратегия и практика предприятия / Ушакова Н.Н. Униковская Т.Р., Гуляева Н.Н.- К.: Киевский Государственный Торгово-Экономический уни - т., 1997

20. Калина А.В., Кощеев А. А. Работа современного коммерческого банка: Учеб.-метод. пособие. - К.: МАУП, 1997. - 224 с.

21. Кириченко О. Банківський менеджмент: Навч. посіб. Для вищ. навч. закл. / О. Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко. - К.: Основи, 1999. - 671 с.

22. Кочетков В. Н. Анализ банковской деятельности: теоретико-прикладной аспект: Монография. - К.: МАУП, 1999. - 192 с.

23. Кочетков В.Н. Анализ кредитоспособности клиентов. Кредитные риски: Учеб.-метод. пособие. - К. УФИМБ, 1995. - 16 с.

24. Кочетков В.Н. Основы управления современным коммерческим банком: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 1998. - 72 с.

25. Кочетков В.Н. Управление коммерческим банком: функциональные органы и организационная структура: Учеб. пособие. - К.: УФИМБ, 1995. - 42 с.

26. Кочетков В.Н., Омельченко А.В. Основы экономического анализа банковской деятельности. - К.: УФИМБ, 1998. - 168 с.

27. Кредити банков и финансирование/ Кодрянский А.В., Бирюкова И.К. Бухгалтерський учет в Украине - К: ЗНАННЯ. 1998.-с.19-21.

28. Липис А., Маршалл Т., Линкер Я. Электорнная система денежных расчетов: Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 269 с.

29. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. Посіб. - К.: Знання, КОО, 2000р.

30. Мирун Н.И., Герасимович А.М. Банковское обслуживание предприятий и населения. - К.: Нац. акад. упр., 1996. - 278 с.

31. Олексієнко М.Д. “Банківські гарантії та поручительства” // Фінанси України №7 2000 р., с. 112-118.

32. Остапишин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999 р.

33. Основы банковского дела. / Под ред. Мороза А.Н.-К.: ЛИБРА, 1994г.

34. Матвієнко П.А., Ковальчук А.А. Застава як засіб забезпечення банківських кредитів // Банківська Справа. - 2000.-№ 5- с.45-47.

35. Основи управління ризиками у банківській справі. // Вісник НБУ. - 2001. - №12. - с.51

36. Основы банковского дела / Под ред. А.Н. Мороза. - К., 1994. - 330 с.

37. Остапишин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій. - К.: МАУП, 1999. - 112 с.

38. Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческих банка. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 272 с.

39. Положення “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями АКБ “МТ-банк”.

40. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. Посібник-К.: КНЕУ, 1999 р.

41. “Про банківський кредит” // Цінні папери України. - 2001.- 1 лютого (№5). - с. 12

42. Рид Э., Коттер Р., Гилл Э., Смит Р. Коммерческие банки: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1983. - 499 с.

43. Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. Вступ до банківської справи. - К.: Лібра, 1998. - 224 с.

44. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Гроші та кредит. - К.: Либідь, 1992. - 330 с.

45. Терещенко С.І. Податок на прибуток: необхідність урахування критерію нейтральності // Фінанси України - 2010.

46. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М.: Всё для Вас, 1993. - 330 с.

47. Федосов В.М, Опарін В.М., П'ятаченко Г.О. Податкова система України: Підручник - К.: Либідь, 1994

48. Фліссак Н.П. Податкова реформа та створення моделі ефективної податкової системи в Україні // Вісник податкової служби України -2000, №35

49. Черкасов В.Е. Финансовый аналіз в коммерческом банке. - М.: ИНФРА-М, 1995. - 272 с.

50. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000. - 160 с.

51. Ширинская Е.Б. Операции коммерческих банков: российский и зарубежный опыт. - М.: Финансы и статистика, 1993. - 320 с.

52. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: середовище, форми, бізнес та інтеграція: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 1996. - 203 с.

53. Євтух О.Т. Євтух О.О. “Банківський моніторинг кредитування нерухомості” // Фінанси України №3 2010р., стор. 112-119.

54. Ющенко В. А., Міщенко В. І. Управління валютними ризиками: Навч. посіб. - К.: Знання, КОО, 1998. - 444 с.

Размещено на Allbest.ru