Діагностика фінансово-економічного становища підприємства
Оцінка фінансово-економічного стану підприємства. Система показників прибутковості, ліквідності, оборотності, стійкості та ділової активності. Заходи, що можуть бути вжиті до підприємства, що є банкрутом. Розвиток контролінгу на сучасному підприємстві.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.01.2012 |
| Размер файла | 279,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
30
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА
Курсова робота
на тему:
Діагностика фінансово-економічного становища підприємства
Виконала:
Студентка 2-го курсу
Супрунюк Христина Петрівна
Перевірила:
Айзьмук Любов Анатоліївна
Київ-2009
План
- Вступ
- 1. Теоретичні аспекти аналізу і оцінки фінансово-економічного становища підприємства
- 2. Методи й методика діагностики фінансового стану підприємства
- 3. Система показників, що характеризують прибутковість, ліквідність, оборотність, стійкість та ділову активність підприємства
- 4. Шляхи поліпшення фінансово-еономічного стану підприємства
- 5. Заходи, які можуть бути вжиті до підприємства, що фактично є банкрутом
- 6. Розвиток контролінгу на сучасному підприємстві
- Висновки
- Список використаної джерел
Вступ
В умовах ринкових відносин виключно велика роль аналізу фінансово-економічного становища підприємства. Це пов'язано з тим, що підприємства набувають самостійності і несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед акціонерами, робітниками, банками та кредиторами.
Фінансово-економічне становище підприємства характеризується майновим станом, складом і розміщенням коштів, структурою їх джерел, швидкістю обороту капіталу, здатністю підприємства погашати свої зобов'язання в строк і у повному об'ємі, а також іншими факторами. Підприємство повинно працювати ефективно: бути рентабельним, підвищувати продуктивність і збільшувати доходи та прибутковість. Тому, щоб забезпечити життєдіяльність підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно, перш за все, реально оцінювати фінансово-економічний стан як свого підприємства, так і його існуючих і потенційних контрагентів, їхньої ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення стабільності.
Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансово-економічного становища підприємств різних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного та об'єктивного дослідження.
Фінансово-економічний стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Передовсім на ньому позитивно позначається безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
Викладене вище свідчить про актуальність вибраної для дослідження теми курсової роботи.
Метою роботи є визначення найбільш ефективних методів аналізу і оцінки фінансово-економічного становища підприємства та знаходження шляхів покращення його.
Для досягнення поставленої мети виконуються такі завдання:
- вивчення теоретичних аспектів аналізу й оцінки фінансово-економічного становища підприємства;
- виявлення економічної сутності методів та методики аналізу;
- розрахунок системи показників, що характеризують фінансово - економічне становище підприємства;
- визначення шляхів вдосконалення фінансово-економічного становища підприємства.
1. Теоретичні аспекти аналізу і оцінки фінансово-економічного становища підприємства
Економічна природа поняття "фінансово-економічний стан підприємства" досить складна, оскільки в ній відбивається взаємодія виробничої та фінансової діяльності підприємства. Аналіз фінансового стану - невід'ємна частина економічного аналізу діяльності підприємства, без якого неможливе раціональне ведення господарства.
Фінансовий стан - одна з найважливіших сторін господарської діяльності кожного підприємства. Він безпосередньо впливає на виробничу діяльність підприємства. Нестача або неправильне використання фінансових ресурсів можуть виявитися головною причиною несвоєчасної оплати розрахункових документів постачальників за одержані сировину та матеріали, неповного та неритмічного постачання виробництва необхідними предметами праці, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством плану за обсягом, асортиментом і собівартістю продукції та за іншими показниками.
Оцінка фінансового стану може бути виконана з різним ступенем деталізації в залежності від мети аналізу, наявної інформації, програмного, технічного та кадрового забезпечення.
В традиційному розумінні фінансовий аналіз являє собою метод оцінки і прогнозування фінансового стану підприємств на основі його бухгалтерської звітності. Такого роду аналіз може виконуватись як управлінським персоналом даного підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки в основному базується на загальнодоступній інформації. Тим не менше прийнято виділяти два види фінансового стану підприємства: внутрішній та зовнішній. [2]
Зовнішній фінансово-економічний аналіз для так званих зовнішніх споживачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства, утому числі, і насамперед, кредитори та потенційні інвестори підприємства). Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього аналізу визначається виходячи зі специфічних потреб перелічених споживачів: контроль за діяльністю підприємства, визначення податкового потенціалу, міри ліквідності та ризику при інвестуванні коштів, перспектива своєчасного повернення боргів. Зовнішній аналіз з погляду на це має досить загальні об`єкти дослідження, а саме: динаміка прибутку та рентабельності, ліквідність, платоспроможність, динаміка зміни структури капіталу та джерелами його формування тощо.
Зовнішній фінансово-економічний аналіз орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську та статистичну звітність. Його основними інформаційними джерелами виступають: насамперед бухгалтерський баланс підприємства (річний, квартальні), інша фінансова звітність, документи податкової звітності. Це відкрита звітна інформація, звідси максимальна відкритість результатів аналізу. Для проведення аналізу на основі публічної звітності існує багато типових методик, оскільки вихідна інформація уніфікована відповідними стандартами бухгалтерського, податкового та статистичного обліку та звітності. Природно число аналітичних задач, їх складність обмежені даними цієї досить небагатої інформаційної бази.
Внутрішній фінансово-економічний аналіз проводиться працівниками підприємства. Такий аналіз більш глибший ніж зовнішній, оскільки він ґрунтується не тільки на даних публічної звітності, а й на використанні усіх доступних джерел облікової та поза облікової інформації, включаючи первісні документи, а також матеріали нерегламентованого, так званого управлінського, обліку. Його результати використовуються для планування, контролю та прогнозу фінансового стану. Відповідно розширюються і можливості аналізу. Внутрішній аналіз призначений головним чином для використання керівництвом підприємства при прийнятті рішень з управління його фінансовими ресурсами. З метою збереження комерційної таємниці результати внутрішнього аналізу захищаються від надходження у розпорядження сторонніх, зовнішніх споживачів інформації.
Як аналітичні задачі у внутрішньому (управлінському) аналізі фігурують складніші об`єкти аналізу (наприклад глибоке обґрунтування бізнес-планів, вивчення впливів структури витрат на виробництво на рентабельність підприємства, вплив на рентабельність оборотності оборотних коштів та амортизаційної політики, оптимальність з погляду максимізації прибутку інвестиційних портфелів і тому подібне). Вимоги до кваліфікації економістів-аналітиків, які займаються таким аналізом звичайно, вищі, бо тут практично немає набору стандартних рекомендацій з техніки аналітичної роботи, а міра придатності результатів аналізу для використання керівництвом підприємства залежить насамперед від того, наскільки розвинене аналітичне мислення економістів, наскільки вони володіють загальними методами і прийомами аналізу.
Як зовнішній так і внутрішній фінансово-економічний аналіз диференціюються за призначення результатів на поточний (ретроспективний) аналіз, оперативний аналіз і перспективний аналіз. [3]
Поточний фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення звітного періоду (місяць, квартал, рік); як основні завдання поточного аналізу виступають: об`єктивна оцінка результатів фінансово-господарської діяльності, виявлення невикористаних резервів, недоліків у роботі, їх виконавців, накреслення шляхів мобілізації виявлених резервів. Такий аналіз одним із засобів стратегічного управління діяльністю підприємства. Для методики поточного аналізу найхарактернішим прийомом є порівняння досягнутих результатів з плановими параметрами і виявлення факторів, що спричинили відхилення від них. Необхідно підкреслити, що саме поточний аналіз в аналітичній практиці є провідним, найповнішим і що він, з одного боку, використовує, вибирає в себе матеріали оперативного аналізу, з іншого боку, виступає базою перспективного аналізу.
Оперативний аналіз здійснюється повсякденно, він наближений за часом до моменту здійснення певних економічних процесів, що відбувається в ході фінансово-господарської діяльності підприємства, виступає знаряддям оперативного управління нею. Особливістю проведення оперативного аналізу є використання не звітної, а оперативної інформації - первісних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контролю, спостереження рапортів, нарядів тощо. З цією особливістю пов`язана відносна наближеність результатів аналізу, що, втім, не знижує їх цінності як бази для прийняття оперативних рішень з метою підвищення якості роботи підприємства.
Перспективний аналіз базується на вивченні різноманітних явищ у сфері фінансово-економічної діяльності з метою прогнозування на майбутнє. Використовується як база для прогнозування обсягів реалізації продукції, витрат на її виробництво, рентабельності. Вибору варіантів інвестування фінансових ресурсів. Особливість перспективного фінансово-економічного аналізу-використання даних про роботу підприємства за минулий (досить тривалий) час, але під кутом зору майбутньої діяльності цього підприємства.
Основними задачами як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу є:
загальна оцінка фінансового стану та факторів його зміни;
вивчення відповідності між засобами та джерелами, раціональності їх розміщення та ефективності використання;
дотримання фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни;
визначення ліквідності та фінансової стійкості підприємства;
довго- та короткострокове прогнозування стійкості фінансового стану.
Для визначення цих задач вивчається:
наявність, склад та структура джерел засобів підприємства, причини та наслідки їх зміни;
склад, структура та зміни довгострокових активів;
наявність, структура поточних активів в сферах виробництва та обігу,
причини та наслідки їх зміни;
платоспроможність та фінансова гнучкість;
ефективність використання активів та окупність інвестицій. [12]
Крім того вирішуються й інші задачі. Наприклад, найважливішою задачею внутрішнього аналізу є оцінка ситуації, що визначає можливість отримання зовнішнього фінансування. Для цього вивчаються загальна потреба в фінансових ресурсах, в тому числі позичених, ступінь ділового ризику, результати переговорів з власниками капіталу.
При зовнішньому аналізі виявляється реальна вартість майна підприємства, робиться прогноз майбутніх фінансових надходжень (перш за все грошових коштів), вивчається структура капіталу, рівень та тенденції зміни дивідендів та інше.
Бухгалтерський аналіз є найбільш інформативною формою для аналізу і оцінки фінансово-економічного становища підприємства.
Дослідження бухгалтерського балансу дає можливість:
одержати значний обсяг інформації про підприємство;
визначити ступінь забезпеченості підприємства власними оборотними коштами;
встановити за рахунок яких статей змінився розмір оборотних коштів;
оцінити загальний фінансовий стан підприємства навіть без
розрахунків аналітичних показників.
Бухгалтерський баланс є реальним засобом комунікації, адже завдяки йому керівники отримують уявлення про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використаних ресурсів і прийнятті рішень щодо найрізноманітніших питань по управлінню підприємством. Аудитори отримують підказку для вибору правильного рішення в процесі плануванні своєї перевірки, виявлення слабких місць у системі обліку, а також можливих навмисних і ненавмисних помилок у зовнішній звітності клієнта.
На основі бухгалтерського балансу фінансові аналітики вивчають напрямки аналізу підприємства, значення бухгалтерського балансу є настільки важливим, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу.
Основними напрямками аналізу для оцінки фінансового стану є наступні:
1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу, який полягає в розрахунку показників оцінки задовільності структури балансу (коефіцієнт ліквідності, забезпеченості власними засобами і можливості відновлення (втрати) платоспроможності).
При характеристиці платоспроможності увагу в основному звертають на такі показники, як наявність коштів на розрахункових рахунках в банках, у касі організації, збитки, прострочена дебіторська та кредиторська заборгованість, не погашені в строк кредити і позики, оцінка положення організації на бланку цінних паперів.
2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру джерел надходження коштів, ступінь залежності організації від зовнішніх інвесторів та кредиторів.
3. Аналіз ділової активності підприємства.
Для оцінки реальних аналітичних можливостей необхідно знати обмеження інформації, подані в балансі. Баланс - це підбір моментних даних на початок і кінець звітного періоду, тобто в ньому фіксуються сформовані до моменту його упорядкування результати господарських операцій. Він відповідає на запитання: "Що являє собою підприємство на даний момент часу?", але не відповідає на запитання: "Внаслідок чого склалося таке положення?". [5]
Бухгалтерський баланс служить індикатором для орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства.
Для загальної оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому об'єднують у групи однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших підприємств.
Для одержання оцінки динаміки фінансового становища можна зіставити зміни результату балансу зі змінами фінансових результатів господарської діяльності, використовуючи форму №2 „Звіт про фінансові результати”.
Інформація, подана в формі №2, є більш аналітичною, деталізованою і конкретною, порівняно із загальним бухгалтерським балансом (форма №1). Для інвесторів та аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша, ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких факторів.
Пояснення до бухгалтерського балансу і звіт про фінансові результати повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації, забезпечувати користувачів бухгалтерської звітності додатковими даними, які недоцільно включати в бухгалтерський баланс і звіт про фінансові результати, але котрі є необхідними користувачам бухгалтерської звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану підприємства і результатів його діяльності.
При вивченні та оцінці показників використовуються різні види аналізу: горизонтальний (часовий) та вертикальний (структурний).
Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодіють один з одним, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.
Для комплексного проведення фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства слід розглянути методику та методи аналізу. [4]
2. Методи й методика діагностики фінансового стану підприємства
В процесі аналізу і оцінки фінансово-економічного становища підприємства застосовуються різні методи та моделі. В основі аналізу фінансового стану підприємств, рівно як і фінансового менеджменту в цілому, лежить аналіз фінансової звітності. Не дивлячись на те, що оцінка фінансового становища підприємства так чи інакше проводиться менеджерами вже тривалий час, відокремлення систематизованого аналізу фінансової звітності (САФЗ) в окремий розділ фінансового аналізу.
Сьогодні західними спеціалістами (наприклад, J.О. Ноrrіgаn) виділяється п'ять відносно самостійних підходів в становленні та розвитку САФЗ. Очевидно, що такий підхід є достатньо умовним - в тій чи іншій мірі ці підходи перетинаються і взаємодіють один з одним. [8]
Перший підхід пов'язаний з діяльністю так званої "школи емпіричних прагматиків", її представники - професійні аналітики, які працюючи в галузі аналізу кредитоспроможності компаній, намагалися обгрунтувати набір відносних показників, придатних для такого аналізу. Таким чином, їх мета полягала у відборі таких індикаторів, які могли б допомогти аналітику відповісти на питання: чи зможе компанія сплатити свої короткострокові зобов'язання?
Другий підхід зумовлений діяльністю "школи статистичного фінансового аналізу". Появу цієї школи пов'язують з роботою О. Уолла, присвяченою розробці критеріїв кредитоспроможності. Основна ідея представників цієї школи полягала в тому, що аналітичні коефіцієнти, розраховані за даними бухгалтерської звітності, корисні лише в тому випадку, якщо існують критерії з пороговими значеннями яких ці коефіцієнти можна порівнювати.
Третій підхід асоціюється з діяльністю "школи мультиваріантних аналітиків". Представники цієї школи виходить з ідеї побудови концептуальних основ САФЗ, що базується на існуванні безперечного зв'язку часткових коефіцієнтів, які характеризують фінансовий стан і ефективність діяльності компанії (наприклад, валовий дохід, оборотність коштів в активах, запасах, розрахунках та інше) і узагальнюючих показників фінансово-господарської діяльності (наприклад, рентабельність авансованого капіталу).
Четвертий підхід пов'язаний з появою „школи аналітиків, зайнятих прогнозуванням можливого банкрутства компанії”. На відміну від першого підходу, представники цієї школи роблять в аналізі наголос на фінансову стійкість компанії (стратегічний аспект), надаючи перевагу перспективному аналізу над ретроспективним. На їх думку, цінність бухгалтерської звітності визначається виключно її здатністю забезпечити передбачуваність можливого банкрутства.
Нарешті, п'ятий підхід, що являє собою найновіший за часом появи напрямок в рамках САФЗ, розвивається представниками "школами учасників фондового ринку". Так, на думку Дж. Фостера, цінність звітності полягає в можливості її використання для прогнозування рівня ефективності інвестування в ті чи інші цінні папери і ступеню пов'язаного з ним ризику. Основна відмінність цього напрямку від вищезгаданих полягає в його надмірній теоретизованості; не випадково він розвивається, головним чином, вченими і поки що не отримав визнання у практиків. [11]
Застосовують спеціальні прийоми аналізу, які однак мають деякі особливості їх використання. Одним з прийомів аналізу є "читання" балансу та вивчення абсолютних величин. Воно дозволяє бачити основні джерела коштів (власні, запозичені), основні напрямки вкладання коштів, склад дебіторської та кредиторської заборгованості та інше. Тому поряд з абсолютними величинами використовуються відносні - проценти, коефіцієнти, індекси.
Крім того, порівняння використовується на основі елементарної передумови, що цифра має зміст тільки в співставленні з іншою, що використовується для оцінки та контролю. Це дає можливість аналітику робити висновки за відхиленнями.
Найбільш відомими та такими, що застосовуються, інструментами (прийомами) аналізу фінансового стану є відношення (коефіцієнти), розрахунок яких заснований на існуванні певних взаємозв'язків між окремими статтями балансу, що являють собою математичне відношення між двома величинами. Відношення розкривають симптоми прихованих явищ. Правильно витлумачені, вони можуть вказувати на проблеми, що потребують більш глибокого вивчення. Корисність відношень для аналізу, оцінки та прийняття рішень залежить від їх правильної інтерпретації. Це найважчий аспект аналізу та оцінки відношень, так як треба знати внутрішні та зовнішні фактори їх формування, наприклад, загальноекономічні умови, умови в галузі, політика адміністрації підприємства та інше. Інтерпретувати потрібно з великою обережністю, так як одні і ті ж фактори можуть впливати і на чисельник, і на знаменник фактичний рівень відношень порівнюється з минулим, теоретично обгрунтованим, галузевим. Інтерпретація відношень повинна бути орієнтована на перспективу.
Не слід переоцінювати роль відношень, так як вони не мають універсального значення і можуть являтися свого роду індикаторами для діагностики. Найбільш поширеними є наступні відношення: прибутковості (рентабельності), ліквідності, оборотності, стійкості та ділової активності підприємства.
Для того, щоб детальніше проаналізувати та дослідити фінансово-економічне становище слід розглянути систему показників, які будуть розглянуті далі. [7]
3. Система показників, що характеризують прибутковість, ліквідність, оборотність, стійкість та ділову активність підприємства
Фінансово-економічне становище підприємства характеризується складом та розміщенням коштів, структурою їх джерел, швидкістю обороту капіталу, здатністю підприємства погашати свої зобов'язання в строк і в повному об'ємі, а також іншими факторами.
Особлива увага повинна бути звернена на показники прибутковості підприємства.
контролінг фінансовий показник прибутковість
Абсолютна сума прибутку, яка отримана підприємством, є важливим показником його прибутковості. На основі прибутку встановлюється рівень ефективності господарювання. При цьому використовують показник рентабельності, який визначається співвідношенням прибутку з авансованою вартістю (авансованим капіталом) або поточними витратами. Рентабельність означає прибутковість або доходність виробництва та реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів.
3алежно від того, з яким показником порівнюється прибуток, визначається відповідна рентабельність.
Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-економічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг). Тому в процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначати, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи щодо підвищення ефективності діяльності підприємства.
Розглянемо показники рентабельності в таблиці 1.3.1.
Таблиця 1.3.1.
|
№ П/П |
Показники оцінки |
Порядок розрахунку або джерело вихідних даних |
Номер |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
1. |
Рентабельність продажу |
Прибуток від реалізації продукції / виручка від реалізації |
(1.1.) |
|
|
2. |
Рентабельність основної діяльності |
Прибуток від реалізації продукції / витрати на виробництво продукції та її реалізацію |
(1.2.) |
|
|
3. |
Рентабельність власного капіталу |
Чистий прибуток / середня величина власного капіталу |
(1.3.) |
|
|
4. |
Період окупності власного капіталу |
Середня величина власного капіталу / чистий прибуток |
(1.4.) |
|
|
5. |
Рентабельність усього капіталу підприємства; капіталу підприємства |
Бапансовий прибуток / підсумок балансу |
(1.5.) |
Далі розглянемо значення для оцінки фінансово-економічного становища показників ліквідності. Ліквідність фірми - це спроможність фірми перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Фірма, оборотний капітал якої складається переважно з коштів і короткострокової заборгованості, як правило вважається більш ліквідною, порівняно з фірмою, оборотний капітал якої складається переважно з запасів. Всі активи фірми в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно підрозділити на такі групи:
1. Найбільш ліквідні активи (А1) - суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно.
2. Швидкореалізовані активи (А2) - активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
З. Повільнореалізовані активи (А3) - найменш ліквідні активи - це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям.
4. Важкореалізовані активи (А4) - активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. У цю групу можна включити статтю І розділу активу балансу "Позаобігові активи".
Пасиви балансу по мірі зростання строків погашення зобов'язань групуються наступним чином:
1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позички, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові кредити банків та інші позички, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (ПЗ) - довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви - статті 3 розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) - статті І розділу балансу "Капітал, фонди і резерви".
Фірма вважається ліквідною, якщо її поточні активи перевищують її короткострокові зобов'язання. Для оцінки реального ступеня ліквідності фірми необхідно провести аналіз ліквідності балансу.
Показники ліквідності застосовуються для оцінки спроможності фірми виконувати свої короткострокові зобов'язання. Вони дають уявлення не тільки про платоспроможність фірми на даний момент, але й у випадку надзвичайних подій. Розглянемо їх у таблиці 1.3.2 [9]
Таблиця 1.3.2.
Показники ліквідності
|
№п\п |
Показники оцінки |
Порядок розрахунку або джерело |
Номер |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
1. |
Величина власних оборотних засобів |
Власний капітал + Довгострокові зобов'язання - Основні засоби та вкладення. Поточні активи - Поточні зобов'язання |
(1.6.) |
|
|
2. |
Маневреність власних оборотних коштів |
Грошові кошти / Функціонуючий капітал |
(1.7.) |
|
|
3. |
Коефіцієнт покриття загальний |
Поточні активи / Поточні зобов'язання |
(1.8.) |
|
|
4. |
Коефіцієнт покриття |
(Грошові кошти + Дебіторська |
(1.9.) |
|
|
проміжний |
заборгованість) / короткострокові позикові кошти |
|||
|
5. |
Коефіцієнт швидкої ліквідності |
Грошові кошти, розрахунки та інші активи / Поточні зобов'язання |
(1.10.) |
|
|
6. |
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможність) |
Грошові кошти / Поточні зобов'язання |
(1.11.) |
Показники ділової активності та оборотності вказують на рівень діяльності підприємства на ринку та використання ним для цього різноманітних засобів. Розглянемо ці показники в таблиці 1.3.3.
Таблиця 1.3.3.
Показники ділової активності та оборотності
|
№ п\п |
Показники оцінки |
Порядок розрахунку |
Номер |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
1. |
Загальне обертання капіталу |
Виручка від реалізації / Підсумок балансу |
(1.12.) |
|
|
2. |
Обертання матеріальних оборотних коштів |
Виручка від реалізації/ Матеріали |
(1.13.) |
|
|
.3. |
Обертання готової продукції |
Виручка від реалізації/ Готова продукція |
(1.14.) |
|
|
4. |
Обертання дебіторської заборгованості |
Виручка від реалізації / Дебіторська заборгованість |
(1.15.) |
|
|
5. |
Обертання кредиторської заборгованості |
Виручка від реалізації / Кредиторська заборгованість |
(1.16.) |
|
|
6. |
Обертання власного капіталу |
Виручка від реалізації/ Власний капітал |
(1.17.) |
Розраховуються ці коефіцієнти в днях, розділивши кількість днів у році (360) на коефіцієнт та вказують середній термін обороту показника.
Показники фінансової стійкості характеризують співвідношення власного та залученого капіталу, див. табл.1.3.4.
Таблиця 1.3.4.
Показники фінансової стійкості
|
№ п\п |
Показники оцінки |
Порядок розрахунку |
Номер |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
1. |
Коефіцієнт незалежності (автономії, власного капіталу) |
Власний капітал / Валюта балансу |
(1.18.) |
|
|
2. |
Коефіцієнт фінансової стабільності (забезпечення боргів) |
Власний капітал / Позичковий капітал |
(1.19.) |
|
|
3. |
Ефект фінансового важеля (лівериджу) |
Довгостроковий капітал / Власний капітал |
(1.20.) |
4. Шляхи поліпшення фінансово-еономічного стану підприємства
Одним з напрямків покращення фінансового стану підприємства є прогнозування його фінансового стану.
Хотілось би зазначити, що особливості кризового фінансового стану і неплатоспроможності українських підприємств у порівнянні з практикою західних країн полягають у тому, що вони: організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів; не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень; не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг; їх адміністрація і, насамперед, директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого не можливо досягти успіху у ринковому господарюванні.
Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану підприємств України та усіх країн з перехідною економікою, з, явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.
На мій погляд істотну практичну цінність має позиція з цього питання тих авторів, які виділяють чотири типи фінансової стійкості.
До першого типу вони віднесли абсолютну стійкість фінансового стану, яка зустрічається рідко і являє собою крайній тип фінансової стійкості.
Нормальна стійкість фінансового стану належить до другого типу, який гарантує платоспроможність підприємства.
Третьому типу відповідає його нестійкість, що є порушенням платоспроможності підприємства, однак і в такій ситуації зберігається можливість відношення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення власних обігових коштів.
Для четвертого типу властивий кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик. Під прогнозуванням фінансового стану розуміється передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед, шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства, як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя суспільства. В залежності від терміну такого передбачення можна виділити короткотермінове (у межах одного року), середньотермінове (на один два роки) і довготермінове (більше двох років) прогнозування фінансового стану підприємства.
Об'єктом прогнозування має бути перш за все обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, щодо якого складається прогноз.
Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підприємства після сплати всіх податків і обов'язкових платежів, а також амортизаційні відрахування, які відшкодовуються через ціну на продукцію. Умовно суму чистого прибутку і амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком, саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кошти (статутний фонд, насамперед), бо інші складові частини виручки від реалізації йдуть на різні платежі у відповідності зі своїм призначенням.
Також у прогнозуванні фінансового стану підприємства ефективним є використання економіко-математичних методів, серед яких найпоширенішим використанням користується метод побудови лінії тренду, тобто на основі конкретних показників за декількох років будується залежність і вираховується прогнозне значення на наступний рік. [1]
5. Заходи, які можуть бути вжиті до підприємства, що фактично є банкрутом
фінансової стійкості підприємств групується за визначеними критеріями. Передбачається, що такими критеріями можуть бути коефіцієнт поточної ліквідності та показник оптимального співвідношення позикових і власних засобів (значення показника не повинно перебільшувати 1). Залежно від цих значень сформовані такі групи підприємств:
платоспроможні й фінансово стійкі підприємства, у яких коефіцієнт поточної ліквідності у ретроспективі не опускається нижче від мінімально допустимого значення, а коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів не перевищує 1. Вони характеризуються регулярним перевищенням поточних активів над поточними зобов"язаннями, постійним погашенням виникаючої заборгованості як перед кредиторами, так і перед бюджетом і переважанням розміру власного капіталу над розміром позикового;
підприємства-банкрути, у яких коефіцієнт поточної ліквідності не досягає мінімального рівня, а коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів перевищує 1 і постійно зростає. Такі господарюючі суб'єкти характеризуються стійким перевищенням величини позикових засобів над сумою власного капіталу і хронічною неплатоспроможністю;
підприємства з недостатнім рівнем фінансової стійкості, у яких один із коефіцієнтів, що розглядаються, перебуває у допустимих межах, а другий виходить за встановлені межі. Особливість подібних господарюючих суб'єктів полягає у тому, що платоспроможність у них періодично знижується, потім вона знову може зростати. Це виникає залежно від умов, що складаються на даний момент, і викликає коливання фінансової стійкості. Але такі підприємства, як правило, мають потенційні можливості для підвищення своєї фінансової стійкості у разі використання певних стабілізуючих заходів. До цієї групи належить більшість господарюючих суб'єктів України. Саме подібні підприємства складають резерв національної економіки.
Зіставивши результати дослідження динаміки розвитку окремо взятого підприємства з характеристиками кожної групи, можна однозначно визначити, до якої групи належить це підприємство.
Для підтвердження й уточнення отриманих результатів також додатково розраховується коефіцієнт банкрутства. Для підприємств, які віднесені до першої чи третьої групи, він не повинен перевищувати 0,5. Якщо ж визначено належність підприємства до другої групи, коефіцієнт банкрутства матиме значення вище від 0,5. Чим ближче цей показник до 1, тим вища вірогідність банкрутства.
Якщо підприємство визнане платоспроможним і фінансово стійким, тобто належить до першої групи, воно не є предметом нашого дослідження. Якщо ж підприємство за визначеним рівнем фінансової стійкості потрапляє у другу чи третю групу, для нього розробляється комплекс управлінських рішень.
Якщо господарюючий суб'єкт віднесений до групи хронічно неплатоспроможних підприємств і значення розрахованого коефіцієнта банкрутства у нього наближається до 1, його подальше функціонування видається економічно недоцільним. Таке підприємство фактично є банкрутом, і щодо нього можуть бути вжиті такі заходи:
реорганізація: якщо після виплати всієї суми заборгованості у суб'єкта підприємницької діяльності залишається майнових активів менше, ніж необхідно для його функціонування згідно із законодавством;
санація: процедура, при якій юридична особа, що надає боржнику фінансову допомогу і приписує на себе його борги, встановлює умови його оздоровлення з урахуванням власних інтересів;
ліквідація: якщо підприємство неплатоспроможне і його не можна продати, воно повинне бути ліквідоване, а весь персонал звільнений. [15]
6. Розвиток контролінгу на сучасному підприємстві
Особливість управління підприємством в сучасних умовах полягає в тому, що, з одного боку, необхідний моніторинг за зовнішнього середовища (ринків закупівель, збуту, робочої сили, капіталу) й адекватне реагування на його вплив, а, з іншого боку, управління процесами всередині самого підприємства. Для правильного ухвалення рішення, керівник повинен вивчити зовнішні і внутрішні умови функціонування, і, виходячи з встановлених цілей, оцінки та результатів аналізу альтернативних варіантів, обрати оптимальний. Ефективним методом в даній ситуації є контролінг. У вітчизняній практиці концепція контролінгу застосовується лише фрагментарно, що не сприяє поліпшенню результатів діяльності підприємства.
Тому актуальними залишаються питання побудови системи контролінгу на підприємстві.
Науково-технічний прогрес, висока динамічність зовнішнього і внутрішнього середовища перетворюють сучасні підприємства на все складніші системи. Для забезпечення керованості таких систем необхідним є застосування нових методик.
Ускладнення систем управління підприємством вимагає розробки механізму координації процесів усередині самої системи.
Методом вирішення вказаних проблем є контролінг. Контропінг - нове явище в практиці і теорії сучасного управління, що виникло на стику економічного аналізу, планування та обліку. Термін "контролінг" функціонально місткий, він передає характер нової філософії управління і включає в себе облікові функції та значну частину спектру управління процесом досягнення кінцевої мети фірми. Знаходячись на стику обліку, інформаційного забезпечення, контролю і координації, контролінг пов'язує воєдино всі ці функції, інтегрує і координує їх, при цьому не замінює собою управління, а сприяє його переходу на новий якісний рівень. Контролінг базується на наукових досягненнях різних дисциплін: економічної теорії, аналізу та обліку, планування, менеджменту, кібернетики, соціології, а також забезпечує методичну й інструментальну базу для підтримки основних функцій менеджменту: планування, контролю, обліку аналізу та моніторингу ситуації для ухвалення управлінських рішень. Він забезпечує адаптацію традиційної системи обліку на підприємстві до інформаційних потреб осіб, що ухвалюють рішення.
Контролінг є системою управління процесом досягнення кінцевої мети діяльності фірми, тобто одержання максимального для даних умов прибутку.
Прогнозна функція контролінгу виявляється в управлінні майбутнім для, успішного забезпечення тривалого функціонування підприємства та його структурних одиниць. Антикризовий аспект контролінгу полягає у формуванні системи виживання підприємства на етапах стратегічного та тактичного управління.
В умовах ринкових відносин, виходячи з визначення контролінгу та його основних функцій, очевидно, що традиційні методи обліку та аналізу об'єктивно перестають задовольняти потреби гнучкого управління підприємством як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі. У цих умовах необхідна швидка інтеграція обліку, аналізу, нормування, планування і контролю в цілісну єдину систему формування, обробки і узагальнення інформації для ухвалення на її основі обгрунтованих оперативних і стратегічних управлінських рішень.
Концепція контролінгу розглядає весь комплекс питань, пов'язаних з процесом реалізації цілей підприємства: планування, розробку бюджетів, облік, аналіз і контроль відхилень фактичних результатів діяльності від планових, вироблення оптимальних управлінських рішень. Велика увага надається управлінню прибутком підприємства, методам діагностики фінансово-господарської діяльності, способам уникнення банкрутства та кризових ситуацій. Аналіз практики управління підприємствами кінця XX сторіччя показує, що методи економічного управління, які використовують колишні методики планових інструментів, систем обліку й аналізу, вже не можуть дати об'єктивних результатів. Тому необхідно освоювати абсолютно нові методи планування, обліку та контролю, економічного аналізу. Для підвищення керованості сучасного підприємства необхідно використовувати відповідні методи аналізу та додаткові інструменти. Завдяки більш швидко одержуваній точній і змістовній аналітичній інформації про діяльність підприємства можна ухвалювати ефективніші рішення, щоб гарантувати довгострокове існування підприємства, підвищувати його конкурентоспроможність.
Основною метою контролінгу є орієнтація управлінського процесу на досягнення цілей підприємства. Для цього він забезпечує виконання наступних функцій:
координація управлінської діяльності по досягненню цілей підприємства;
інформаційна та консультаційна підтримка ухвалення управлінських рішень;
створення і забезпечення функціонування загальної інформаційної системи управління підприємством;
забезпечення раціональності управлінського процесу.
Актуальність впровадження контролінгу обумовлена кризовим станом розвитку українських підприємств і відсутністю системи обліку, адекватної зовнішнім умовам. В умовах низького рівня ліквідності, платоспроможності та рентабельності впровадження контролінгу дозволить підприємствам координувати плани залежно від змін зовнішнього середовища, аналізувати причини відхилень, розробити рекомендації щодо забезпечення виживання в умовах конкуренції.
Система бухгалтерського обліку існує вже давно та використовується підприємствами практично для вирішення тих же задач, які стоять перед контролінгом. Тому важливим методологічним питанням організації контролінга є віддзеркалення інформаційних потоків про діяльність підприємства в системі кореспонденції рахунків обліку. Щоб усвідомити місце контролінгу в системі рахунків, необхідно чітко побачити відмінності та порядок віддзеркалення витрат у фінансовому й управлінському обліку.
Істотна відмінність між обліком витрат у фінансовому й управлінському обліку полягає в тому, що фінансова бухгалтерія для складання звіту про прибутки та збитки орієнтується на інформацію, згруповану за класами рахунків і найважливішим вважається критерій однозначності та документальної обгрунтованості даних обліку. Управлінський же облік на перше місце ставить причинно-наслідковий зв'язок. Це означає, що види витрат групуються так, щоб чітко було видно залежність величини витрат від певних рішень, що створює можливість ухвалити правильні рішення для управління витратами.
Основною метою контролінгу є орієнтація управлінського процесу на досягнення цілей підприємства. Для цього він забезпечує виконання певних функцій (рис.1.)
Рис.1. Основні функції системи контролінгу на підприємстві
Як правило, функції контролінгу визначаються поставленими перед підприємством цілями і включають види управлінської діяльності, що забезпечують досягнення цих цілей. До них відносяться:
облік, підтримка процесу планування, контроль виробничих процесів, виявлення відхилень, аналіз причин їх появи і розробка рекомендацій для апарату управління з усунення причин, що викликали ці відхилення.
Для кожного конкретного підприємства функції служби контролінгу залежать від багатьох обставин, але, узагальнюючи існуючу практику, ми виділили основні функції і завдання контролінгу в такому вигляді:
облік - збір і обробка інформації, розробка і ведення системи обліку, уніфікація методів і критеріїв оцінки діяльності підприємства і його підрозділів.
планування - інформаційна підтримка при розробці базисних планів (продажу, виробництва, інвестицій, закупівель), формування і вдосконалення всієї "архітектури" системи планування, встановлення потреби в інформації і часі для окремих кроків процесу планування, координація процесу обміну інформацією, координація і агрегація окремих планів за часом і змістом, перевірка запропонованих планів на повноту і можливість реалізації, складання зведеного плану підприємства.
контроль і регулювання - визначення величин, контрольованих в часовому і змістовному розрізах, порівняння планових і фактичних величин для вимірювання і оцінки ступеня досягнення мети, визначення допустимих меж відхилень величин, аналіз відхилень, інтерпретація причин відхилень плану від факту та виробітку пропозицій для зменшення відхилень.
інформаційно-аналітичне забезпечення - розробка архітектури інформаційної системи, стандартизація інформаційних носіїв і каналів, надання цифрових матеріалів, які дозволили б здійснити контроль і управління підприємством, збір і систематизація найважливіших для ухвалення рішення даних, розробка інструментарію для планування, контролю і ухвалення рішень, консультації по вибору коректуючих заходів і рішень, забезпечення економічності функціонування інформаційної системи.
спеціальні функції - збір і аналіз даних про зовнішнє середовище: ринки грошей і капіталів, кон'юнктура галузі, урядові економічні програми, порівняння з конкурентами, обґрунтовування доцільності злиття з іншими фірмами або відкриття (закриття) філіалів, проведення калькуляції для особливих замовлень, розрахунки ефективності інвестиційних проектів.
Наведений перелік функцій і завдань контролінгу дає можливість достатньо чітко уявити собі сферу його вживання.
Контролінг здійснює інформаційне забезпечення ухвалення управлінських рішень в цілях оптимального використання можливостей підприємства й об'єктивних оцінок сильних і слабких сторін у виробничому процесі.
Знаходячись на перетині обліку, інформаційного забезпечення, контролю і координації, контролінг займає особливе місце в управлінні підприємством: він пов'язує воєдино всі ці функції, інтегрує і координує їх, а також виступає своєрідним механізмом саморегулювання на підприємстві, що забезпечує зворотний зв'язок в контурі управління.
Виходячи з вище висловленого, можна зробити наступні висновки:
в Україні назріла об'єктивна необхідність розвитку і упровадження контролінгу як однієї з новітніх концепцій ефективного управління підприємством;
актуальність упровадження контролінгу обумовлена кризовим станом українських підприємств і відсутністю системи обліку, адекватної зовнішнім умовам;
в Україні не існує єдиної концепції контролінгу, відсутня єдина методика впровадження даної системи, і тому перед вітчизняними фахівцями стоїть ряд концептуальних і практичних завдань з вибору найоптимальніших інструментів його впровадження і адаптації в сучасних умовах;
впровадження контролінгу сприятиме підвищенню рівня економічної ефективності підприємств в умовах становлення ринкових відносин. [14]
Висновки
Отже для аналізу фінансово-економічного становища підприємства потрібно дослідити такі характеристики якості його діяльності як: фінансова стійкість підприємства, ліквідність, платоспроможність і звичайно ж проаналізувати імовірність банкрутства.
Дослідивши фінансову стійкість можна оцінити міру забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами і раціональність їх використання задля здійснення ефективної господарської діяльності.
Підприємство є ліквідним лише тоді коли воно здатне виконувати свої фінансові зобов`язання перед усіма контрагентами і державою. Необхідність аналізу стану ліквідності підприємств у ринкових умовах зумовлюється насамперед тим, що жодне з них у цих умовах не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли воно не може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху. Платоспроможність підприємства виявляється в його здатності розрахуватися з кредиторами негайно, тобто наявність у нього в необхідній кількості платіжних засобів або активів. Ліквідність і платоспроможність є показниками фінансової стійкості підприємства.
Щоб дати оцінку ймовірності банкрутства підприємства, треба використати аналіз усіх найважливіших характеристик фінансово стійкості підприємства. Під поняттям банкрутство розуміють встановлена у судовому порядку фінансова неспроможність підприємства розрахуватись за своїми зобов`язаннями.
Список використаної джерел
1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика. - 1993.
2. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та інші. Фінансова діяльність підприємства. - К.: "Либідь". 1998.
3. Головко Т. Методика аналізу фінансової звітності підприємства. - К.: Компас, 2000.
4. Іващенко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності: Навчальний посібник. - К.: НІЧЛАВА, 1999.
5. Ковалев В.В. Финансовый анализ: управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1999.
6. Козак В.Г., Козак Г.Я. Аналіз фінансового стану акціонерного товариства: Монографія. - К.: Аграрна наука, 2000.
7. Любушин Н.П. Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства.
8. Мамонтова Н.А. Умови забезпечення фінансової стійкості підприємств.
9. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. - К., 1999.
10. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. К.: "КНЕУ", 2001.
11. Родионова В. М, Федотова М.А. Финансовая устойчивость
предприятия в условиях инфляции. - М.: Финансы и статистика. - 1993.
12. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Ип "Перспектива", 1998.
13. Семенов В.М. Економика предприятия. М., 1998.
14. Стефанюк І.Б. Поняття, сутність і причини виникнення контролінгу // Фінанси України. - 2005. - Ш2. - С.146-153.
15. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Показники джерел фінансових ресурсів та характеристика засобів (майна) підприємства. Аналіз майнового стану підприємства та банкрутства, оцінка ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності та рентабельності. Методи розрахунку коефіцієнтів.
реферат [926,8 K], добавлен 15.02.2011Мета, завдання, зміст експертної діагностики фінансово-господарського стану підприємства. SWOT-аналіз як основний інструмент стратегічного управління, його переваги і недоліки. Оцінка рентабельності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.
курсовая работа [216,7 K], добавлен 13.01.2014Нормативно-правове забезпечення діяльності комунального підприємства "Чернігівводоканал", перелік його установчих документів. Аналіз майнового стану, фінансової стійкості, ліквідності, прибутку та рентабельності організації, оцінка її ділової активності.
отчет по практике [156,1 K], добавлен 05.09.2011Економічний зміст та значення фінансового стану підприємства. Загальна характеристика фінансово-господарської діяльності ПАТ "Миколаївобленерго". Структура майна підприємства, показники ліквідності. Аналіз ділової активності та прибутковості організації.
дипломная работа [108,5 K], добавлен 16.03.2014Організаційно-економічна та господарська діяльність підприємства. Аналіз ліквідності балансу, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності. Рекомендації щодо поліпшення фінансового стану підприємства. Напрямки використання чистого прибутку.
курсовая работа [192,9 K], добавлен 10.01.2014Економічна сутність оборотних коштів підприємства. Джерела формування оборотних коштів підприємства. Показники стану оборотних коштів та шляхи їх ефективного використання. Аналіз фінансово-економічного стану підприємства на прикладі ТОВ "Дари природи".
отчет по практике [97,3 K], добавлен 20.07.2015Аналіз стану майна ВАТ "Рівненська фабрика нетканих матеріалів" та джерела його формування. Оцінка фінансової стійкості підприємства. Аналіз ділової активності, рентабельності і показників Cash-flow. Прогнозування імовірності банкрутства підприємства.
курсовая работа [58,7 K], добавлен 08.04.2014Характеристика діяльності підприємства, аналіз структури його майна, оцінка власного та позикового капіталу. Вивчення типу фінансової стійкості підприємства, ліквідності та платоспроможності, ділової активності, грошових потоків. Діагностика банкрутства.
курсовая работа [2,4 M], добавлен 20.01.2015Аналіз структури активів та капіталів, показників фінансової стійкості підприємства. Аналіз оборотності оборотних коштів, ліквідності балансу і платоспроможності виробництва. Оцінка зміни основних показників рентабельності діяльності підприємства.
контрольная работа [54,8 K], добавлен 01.12.2013Загальна характеристика фінансової стійкості підприємства. Поняття та види фінансової стійкості. Фінансово-економічна діагностика діяльності підприємства ПАТ "Білопільський машзавод". Шляхи поліпшення фінансової стійкості і фінансового стану підприємства.
курсовая работа [709,8 K], добавлен 14.09.2012
