Напрями формування і розвитку соціально-орієнтованої кооперативної системи та підвищення її економічної ефективності визначені ХХ з'їздом споживчої кооперації України, який відбувся у березні 2009 року. У відкритті форуму 18 березня, на якому були присутні 398 делегатів з усіх регіонів країни, взяв участь Президент Віктор Ющенко. Як повідомив в інтерв'ю напередодні голова правління Центральної спілки споживчих товариств України Станіслав Бабенко, з'їзд Укоопспілки - непересічна подія для країни, враховуючи масовість цієї організації та ту важливу місію, яку виконують кооператори в сільській місцевості. За його словами, споживча кооперація протягом півтора століття довела свою життєдіяльність та спроможність забезпечувати нагальні потреби людей, економічну підтримку й соціальний захист мільйонів кооператорів за будь-яких умов. «Наша система зберегла свою організаційну цілісність і функціональну єдність. Це дає підстави стверджувати, що досвід долання проблем, набутий особливо в останній міжз'їздівський період, нас не лише загартував, а й став надійним підґрунтям для нових успіхів», - наголосив Станіслав Бабенко [11].

Значну роль для розвитку кооперації в сучасних умовах відіграють наукові установи системи. Так, на замовлення Укоопспілки вченими Львівської комерційної академії суттєво доопрацьована «Стратегія розвитку споживчої кооперації України (2004-2015 рр.)», яка стала одним із найважливіших документів практичної реалізації рішень ХХ з'їзду споживчої кооперації. В опрацюванні різноманітних аспектів Стратегії взяло участь 26 науковців академії [12].

Основні показники діяльності споживчої кооперації в 2008 році підтверджують подальше поступове закріплення позитивних тенденцій у розвитку системи. В цілому по Укоопспілці досягнуто приросту роздрібного товарообороту, обсягів заготівель сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання та надання населенню платних послуг. Кримспоживспілка й усі облспоживспілки закінчили рік без збитків.

Проте реально оцінюючи ситуацію, слід визнати, що далеко не всі суб'єкти господарювання системи використовують наявні резерви і можливості для збільшення обсягів діяльності та підвищення ефективності господарювання. В окремих кооперативних організаціях приріст оборотів значною мірою пов'язаний з інфляцією, зростанням цін на товари і послуги, а прибутки отримані не за рахунок основної діяльності. Стан справ у системі, динаміка політичних, економічних і соціальних процесів, що відбуваються нині в державі, вимагають впровадження нових підходів до організації роботи, диверсифікації господарської діяльності на базі прогресивних технологій, ринкових методів та конкурентних механізмів господарювання.

Викладене дозволяє зробити ряд висновків.

По-перше, споживча кооперація витримала випробування системної кризи періоду переходу до ринкової економіки, зберегла в основному свій потенціал, організаційну єдність і функціональну цілісність.

По-друге, новий етап розвитку споживчої кооперації слід вважати етапом економічного зростання, гармонійного поєднання соціальних та економічних засад, соціальної орієнтації кооперативної діяльності, посилення соціальної місії споживчої кооперації.

По-третє, споживча кооперація стає ядром кооперативного сектору економіки, важливою складовою багатоукладної економіки країни, помітним інститутом громадянського суспільства.

По-четверте, перспективний розвиток споживчої кооперації в умовах ринкового середовища, жорсткої конкуренції, глобалізації та інтернаціоналізації економіки неможливий без науково обґрунтованої стратегії.

По-п'яте, світова економічна криза стала лакмусом у діяльності підприємств та організацій усіх форм власності; на даному етапі українська кооперація доводить власну господарську потугу та соціальну місію у новітніх умовах сьогодення.

3.3 Резерви споживчого ринку

3.3.1 Характеристика споживчого ринку України

В ринкових умовах важливішими елементами економіки є попит і пропозиція, а також ціна, яка виконує функцію їх урівноваження. Теоретичні основи формування сукупного попиту, сутність та фактори розвитку сукупної пропозиції, а також питання макроекономічної рівноваги та наслідки її порушення - головні проблеми сьогодення України, від якості вирішення яких залежать темпи і пропорції розвитку, становлення держави і заможність її населення.

Актуальність проблеми державного регулювання попиту зумовлена тим, що по мірі переходу економіки України до ринкових відносин виникали і загострювалися економічні і соціальні питання, які не могли бути вирішені автоматично за ринкових умов. З'явилася потреба у значних інвестиціях, малорентабельних чи майже нерентабельних з погляду приватного капіталу, але необхідних для продовження нормального відтворення в національному виробництві, іншими словами, попит на інвестиційні ресурси значно перевищував їх пропозицію. Відсутність рівноваги на ринку робочої сили спостерігається понад десятиліття, а саме і пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї. Всупереч даним офіційної статистики, щодо реальних доходів населення, які зростають досить динамічно, на жаль якісного забарвлення вони не набули. Як і раніше переважною мірою кошти населення витрачає на задоволення поточних потреб, тобто споживчий попит залишається на досить низькому рівні. Попит на кредитні ресурси залишається на високому рівні, проте банківська діяльність в основному зосереджена на короткостроковому кредитуванні, а розмір ставки за кредитами аж ніяк не сприяє задоволенню цього попиту. За таких умов з'явилася необхідність створення відповідних механізмів державного впливу на економічні процеси з метою встановлення економічної рівноваги в зазначених сферах.

Особливої значимості ці процеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулювати створення в країні сприятливих умов для функціонування усіх суб'єктів ринку. Тому дослідження теоретичних і практичних проблем державного регулювання в Україні попиту і пропозиції є своєчасною і важливою проблемою сьогодення.

Складність і неоднозначність категорій попиту і пропозиції та їх взаємозв'язків, великий кластер чинників, що впливають на їх формування та рівновагу, зміна характеру цього впливу на різних етапах економічного розвитку, відмінні погляди різних економістів на можливості і методи макроекономічного регулювання попиту і пропозиції обумовили необхідність узагальнення великого теоретичного надбання у цій сфері з метою обґрунтування можливостей використання його положень в економічній практиці сучасної України.

Проблема попиту і пропозиції розглянута у багатьох роботах. Перші основи у ці поняття були закладені засновниками класичної теорії А.Смітом, Д.Рикардо, Дж.С.Міллем. Подальшій розвиток теорія попиту і пропозиції отримала у працях А.Маршалла, Е.Бен-Баверка, Л.Вальраса та ін. З нових позицій проблеми сукупного попиту і сукупної пропозиції отримали розвиток у працях Дж. Кейнса. Значний вклад у вирішення цих питань внесли В.Парето, К.Еклунд, П.Самуельсон, Дж.Хікс, А.Оукен, Й.Шумпетер, Є.Слуцкий, В.Коссов, О.Левін, В.Швирков, Дж.Сакс та багато інших вчених. Серед сучасних українських вчених, що плідно працюють над проблемами державного регулювання попиту і пропозиції, прогнозування і регулювання економічного і соціального розвитку держави, слід назвати Гейця В.М., Бабича В.П., Беседіна В.Ф., Бондар І.К., Вісящева В.А., Данилішина Б.М., Євдокимову І.М., Кваснюка Б.Є., Панасюка Б.Я., Савченка А.Г., Щукіна Б.М. та багатьох інших.

За умов, що склалися, актуальним є дослідження процесів і факторів, що формують споживчий попит населення України з метою задовольнити основні життєві потреби громадян в продуктах харчування. З іншого боку, діюча на сучасному етапі система формування споживчого кошика, що є основою мінімального прожиткового мінімуму потребує суттєвих змін, назріла також необхідність в державній розробці і фактичному застосуванні територіальних варіантів споживчого кошика з врахуванням соціальних факторів.

Найважливішою складовою частиною економічного базису України є АПК. Споживчий ринок більше як на 70% формується за рахунок продовольства і товарів, які виготовляються із сільськогосподарської сировини. В той же час АПК інтегрований в загальну структуру народного господарства і прорахунки в аграрній сфері, підходах і методах до її реформ негативно впливають на стан галузі і забезпечення населення продовольством.

Вивчення стану світової продовольчої системи показує, що вона формується в результаті інтенсифікації міжнародної кооперації і розподілу праці, взаємодії і глобалізації національних товарних систем в сфері виробництва і реалізації продовольства.

Функціонування і розвиток сільського господарства є природним базисом в суспільстві. Якщо людина не в змозі за день виробити більше життєвих благ, ніж потрібно для її власного відтворення, то виникають процеси, що негативно впливають не тільки на продуктивність сільськогосподарської праці, на динаміку її повсякденних потреб, але й на стан та розвиток нації взагалі, тобто на продовольчу безпеку країни.

Скорочення платоспроможності населення, заробітної плати і реальних доходів призвели до суттєвого падіння рівня споживання основних продовольчих продуктів [4, c.200-313].

Розраховані показники для України свідчать про незадовільну структуру набору продуктів харчування, яка складається в країні.

Упродовж 1994-2006 років спостерігається нестача високобілкових продуктів товарного походження, яка не може повністю компенсуватися картоплею та хлібопродуктами. Так, на 01.01.2006 рівень задоволення нормативної потреби становив: по молоку і молокопродуктах - 55,3, цукру - 73,7, рослинній олії - 64,3, хлібних продуктах - 55,3, картоплі - 108, фруктах, ягодах - 53,2%. Як бачимо, проблема продовольчої безпеки набуває державної ваги і потребує розробки та обґрунтування національної програми її розв'язання.

Управління споживчої моделі сучасного українця обумовлюється і необхідністю забезпечити до потрібного рівня кількість тих нееластичних для повноцінного життя споживчих речовин, які організм самостійно не може виробити.

Процес споживання продуктів харчування є об'єктивним незворотнім процесом. На характер його змін на сучасному етапі впливають три групи факторів: демографічні, дієтологічні та економічні.

З метою оцінки можливостей продовольчого забезпечення населення України, задоволення виробничих потреб, визначення можливих обсягів експорту продукції здійснюються балансові розрахунки попиту і пропозиції основних видів продукції сільського господарства та продуктів переробки. Виходячи з прогнозованих обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, тенденцій у напрямах її використання за попередні роки, а також чисельності населення розробляються укрупнені розрахунки балансів експортно орієнтованих продуктів.

Ресурсна частина таких балансів, яка визначає пропозицію, формується головним чином за рахунок обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, зміни запасів на кінець року, обсягів імпорту в прогнозному періоді.

Витратна частина балансів, тобто попит, складається з виробничого споживання, фонду споживання, експорту, втрат, переробки на нехарчові цілі тощо.

Обсяги виробничого споживання основних видів продукції аграрного сектора визначаються виходячи з потреби у насіннєвих фондах, кормах, необхідності створення страхових резервів, а також задоволення інших виробничих потреб.

Фонд споживання продукції харчування визначається з урахуванням прогнозованої чисельності постійного населення України та споживання на душу населення, рівень якого обґрунтовується на основі динаміки фактичних показників за останні роки та можливих прогресивних змін у структурі споживання продукції з метою наближення до раціональних норм.

Як відомо, завершальною фазою суспільного відтворення є споживання вироблених продуктів. Споживання - це процес задоволення потреб. Поняття “споживання” та “потреби” не ідентичні. На величину частки задоволення потреб, з одного боку, впливає рівень розвитку матеріального виробництва, з іншого - грошові прибутки населення.

За допомогою предметів споживання відновлюються затрати енергії робітників, забезпечується певний матеріальний рівень добробуту населення країни.

Взаємозв'язок постійних потреб населення, зокрема потреб у сільськогосподарській продукції та сировині, рівня їх виробництва у сільському господарстві та платоспроможного попиту населення на агропродовольчу продукцію виявляється через ринок сільськогосподарської продукції і сировини. Характерними рисами є те, що:

1. він виступає найважливішою економічною категорією товарного способу виробництва;

2. це система економічних відносин між продавцями та покупцями товарів;

3. його функціонування обумовлене механізмом вільного підприємництва.

Таким чином, найважливішим критерієм ефективності функціонування ринку є ступінь задоволення потреб усіх споживачів (покупців продукції та товару).

Дослідження показують, що заходи, які розглядаються, ще недостатньо ефективно впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва, забезпечення збереження виробленої продукції, зниження вмісту шкідливих для здоров'я людини елементів у агропродовольчій продукції.

Закономірності, що формують цілі агроменеджменту і перспективи розвитку галузей АПК визначають реалізацією такої моделі, де інтенсивність попиту, обумовлену зростанням населення та характером фактичного споживання:

(3.1)

де

ліп - інтенсивність попиту і-го товару

Н - прогнозна чисельність населення

Nіф - фактична норма споживання і-го товару за рік

У Пij - потреби та споживання і-го товару іншими галузями

j - індекс галузі споживання чи каналу потреби

Важливим соціально-економічним фактором, що впливає на основні потреби є стан і тенденція споживання населенням базових продуктів харчування в залежності від рівня доходу.

Аналіз стійких тенденцій рівня доходів населення показує, що можна виділити два основних типи моделей доходів: моделі зміни рівнів доходів і моделі диференціації доходів. Оцінка споживання основних продуктів харчування на душу населення з різним рівнем сукупного доходу показує їх значні відмінності. Система показників прогнозування АПК повинна орієнтуватися на кінцеві параметри агропромислового виробництва. До основних з них, які використовуються у процесі прогнозного забезпечення розвитку агропромислового сектора, віднесемо методи екстраполяції, статистичних залежностей, виробничих функцій, експертних оцінок, оптимального моделювання, а також аналогові та пошукові. Великого поширення при прогнозуванні набули програмно-цільовий, нормативний, балансовий методи планування та прогнозування в АПК. Прогноз валового споживання основних продовольчих товарів розглядається на основі системи економетричних моделей. Функціональний споживацький попит на продовольство визначається, перш за все, доходами населення і цінами на продукти.

3.3.2 Маркетинговий аналіз резервів споживання

Сучасна практика діяльності підприємств показує, що втрати конкурентних позицій частіше за все відбуваються через недостатній рівень підготовки менеджменту та відсутність систематизації теоретичних і практичних напрацювань у сфері стратегічного маркетингу.

Досліджуючи динаміку розвитку української економіки, економісти вказують переважно на ознаки фази пожвавлення, ніж фази зростання [22, с. 10]. На думку автора, існують вагомі підстави для того, що українська економіка не зможе тривалий час зростати такими темпами, які б забезпечували підтримку макроекономічної рівноваги. А тому стає доцільним стимулювання поточного споживання, що забезпечує умови розвитку галузей обробної промисловості національної економіки.

Аналіз структурних зрушень промисловості показує [25, с. 51], що порівняно з розвиненими країнами в Україні суттєво вищою є частка видобувної промисловості (відповідно 11,6 і 5,9%), а в структурі обробної промисловості найбільшу частку займає матеріалоємне й енергоємне виробництво. На харчову промисловість припадає 16,8% загального виробництва обробної промисловості.

Українська промисловість характеризується посиленням конкуренції, про що свідчать результати кон'юнктурних опитувань Держкомстату України [37, с. 52]. У третьому кварталі 2009 р. 29% керівників промислових підприємств відзначали високу конкуренцію з боку аналогічних вітчизняних товарів. Порівняно з кінцем 90-х р. зріс також вплив іноземної конкуренції.

Споживчий ринок України відіграє особливу роль у розвитку національної економіки, перш за все, як додатковий резерв її зростання [6, с. 138] та одна з ланок функціонування [8, с. 3]. Темпи зниження роздрібного товарообороту за 2006-2009 рр. у порівнянних цінах можна пояснити зменшенням кількості населення, проте за цей час внутрішній валовий продукт зріс у 1,5 разу, а доходи населення - у 1,7 разу. Іншими словами, вирішення проблеми становлення споживчого ринку необхідно шукати у розробці методичних підходів до особливостей регулювання та внутрішніх взаємодій механізмів споживчого ринку.

На більш вагомий вплив зовнішніх що до підприємства факторів на результати його діяльності, ніж власні зусилля менеджменту, звертають увагу науковці [10, с. 77]. Це обумовлює неспроможність українських підприємств вести конкурентну боротьбу. Навіть наявність конкурентоспроможної продукції, що є безперечно дуже важливим фактором, не дає можливості суб'єктам господарювання реалізувати конкурентні переваги. Проблема пов'язана з маркетинговою некомпетентністю та недостатнім вивченням мотивації споживачів на ринку.

Отже, одним із шляхів посилення конкурентної позиції вітчизняних підприємств і підвищення їх конкурентоспроможності має бути систематизація теоретичних основ розробки маркетингової стратегії та аналіз технологій вибору цільових ринків конкретної продукції, підґрунтям для яких є оцінка ситуації на них.

Метою роботи є моделювання оцінки ситуації на ринку продукції харчової промисловості через сегментування споживачів і позиціювання пропозиції як основи для вибору цільових ринків під час розробки маркетингової стратегії підприємства.

Теорія управління передбачає розробку економічних стратегій на різних управлінських рівнях. Найбільш доцільно розглядати організаційні рівні стратегії з точки зору ієрархії.

Маркетингова стратегія являє собою довгострокову програму діяльності підприємства щодо зміцнення конкурентних позицій шляхом просування товарів на ринку та задоволення потреб конкретних споживачів. Її місце в ієрархії ступенів управління визначається за функціональним підходом (Рис. 3.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.1. Місце маркетингової стратегії в ієрархії управління підприємством

Процес розробки маркетингової стратегії включає декілька стадій (Рис. 3.2), серед яких сегментування ринку, позиціювання продукції та вибір цільового ринку є найважливішими.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.2. Стадії процесу розробки маркетингової стратегії

Вибір харчової промисловості як об'єкта дослідження обґрунтовувався на підставі її характеристики:

- серед галузей промисловості найбільше пожвавлення спостерігалось у харчовій промисловості

- наявність великої кількості підприємств різних форм власності та різних за обсягом діяльності;

- невисокий рівень монополізації;

- орієнтація на внутрішній ринок;

- спрямованість на кінцевий споживчий попит.

За 2006-2009 рр. ринок продукції харчової промисловості не зазнав кардинальних змін, хоча великі підприємства у 2007 р. скоротили темпи виробництва. У 2008 р. спостерігалося збільшення обсягів випуску продукції, що було забезпечено стабілізацією цін на сировину, модернізацією технологічних ліній практично у всіх галузях обробної промисловості, запуском нових потужностей, введенням у дію ряду новостворених підприємств.

В останні роки з'явилися дрібні виробники, які виробляють недорогу продукцію та стають конкурентами у співпраці з оптовими покупцями.

Ринок продукції харчової промисловості практично насичений і досить стабільний, зважаючи на спеціалізацію виробництва, а тому різкого збільшення темпів зростання не очікується.

І в цьому випадку запас конкурентоспроможності продукції обробних галузей економіки може бути забезпечено тільки завдяки її високій споживчій цінності.

На фоні такої зовнішньої ситуації можна стверджувати, що успіх галузі значно залежить від її менеджменту, який суттєво впливає на результати господарсько-фінансової діяльності, зокрема через позиціювання продукції на ринку.

Під час розробки маркетингової стратегії є сенс оцінювати ситуацію на досліджуваному ринку через співвідношення між попитом і пропозицією:

попит - пропозиція = ситуація на ринку (3.2.)

Використовуючи таку залежність і напрацювання [23, с. 120-121], доцільно дати оцінку ситуації на ринку хлібобулочних виробів, показавши функції попиту та пропозиції таким чином:

ПО = f(Ф, Д) (3.3)

ПР = f(Я, Ц) (3.4)

де ПО - загальна функція попиту;

Ф - оцінка платоспроможності споживачів хліба і хлібобулочних виробів;

Д - оцінка рівня споживання досліджуваної групи товарів;

ПР - загальна функція пропозиції;

Я - оцінка якості продукції;

Ц - ціна на продукцію.

За моделлю зазначених авторів тип ситуації на ринку хлібобулочних виробів можна представити так:

ПР = f(Я, Ц) пропозиція ? попит ПО = f(Ф, Д) (3.5)

Сегментування ринку є одним із найважливіших стадій маркетингової стратегії. З точки зору теорії маркетингу цей процес являє собою визначення окремих груп споживачів, яким можна зробити маркетингову пропозицію щодо певного товару.

Під час дослідження ринку виконавці дотримувалися чітких правил:

- виділений сегмент був однорідним;

- споживачі, об'єднані досліджуваним сегментом, мали загальні характеристики щодо потреб;

- групи споживачів були сформовані за певними ознаками.

Сегментування проводилося за критеріями: рівень платоспроможності та рівень споживання хліба і хлібопродуктів. При опитуванні пропонувалось оцінювати параметри за двома варіантами - високий і низький.

Для одержання ринкових сегментів використовувався кластерний метод. Кластери визначалися відповідно до даних про споживачів, одержаних у ході маркетингових досліджень.

Вивчення кінцевих споживачів хліба і хлібобулочних виробів у м. Карлівка, в результаті якого було опитано більше 200 осіб, дозволило визначити чотири кластери споживачів за рівнем платоспроможності та рівнем споживання (Рис. 3.3).

1 - платоспроможність висока, рівень споживання низький;

2 - платоспроможність висока, рівень споживання високий;

3 - платоспроможність низька, рівень споживання високий;

4 - платоспроможність низька, рівень споживання низький.

Рис. 3.3. Розподіл споживачів хлібобулочних виробів у м. Карлівка

Ідея позиціювання товару на певних ринках базується на усвідомленні споживачем відчуття задоволення його потреб представленим продуктом, а отже, означає визначення місця певного товару на ринку з точки зору споживача.

Для одержання адекватних результатів дослідники визначилися з основними етапами позиціювання та їх змістом: обирання критеріїв; обґрунтування системи показників за обраними критеріями; визначення суб'єктів господарювання, де буде проводитись опитування; товарів, які відносяться до досліджуваної позиції та їх характеристика; ідентифікація потреб споживачів; розподіл позицій за кластерами.

У процедуру цього процесу були закладені такі концептуальні підходи:

- товари, що реалізуються на одному й тому ж товарному ринку розрізняються за вимогами щодо задоволення потреб різних споживачів;

- споживачі бажають одержати від споживання різний ступінь задоволення;

- відмінність між споживачами пов'язана з різницею в попиті;

- досліджуваний ринок є досить стабільним.

Як критерії було обрано традиційне в маркетингових дослідженнях співвідношення «якість/ціна».

Кожен критерій мав набір параметрів, за якими споживач оцінював позицію товару:

- за рівнем ціни «високий-низький» щодо її кількісних величин у різних видах групового асортименту, а саме: за видами - на хліб пшеничний, хліб житній, хліб житньо-пшеничний; за рецептурою - вироби прості і здобні;

- за якістю: зовнішній вигляд, смак, запах, споживні та біологічні властивості, стабільність властивих якостей, безпечність продуктів.

Дослідження пропозиції хлібобулочних виробів показало, що за цими параметрами виділяється чотири групи їх позиціювання (Рис. 3.4).



1 - якість висока, ціна низька;

2 - якість висока, ціна висока;

3 - якість низька, ціна низька;

4 - якість низька, ціна висока.

Рис. 3.4. Розподіл пропозиції хлібобулочних виробів у м. Карлівка

Залежно від рівнів параметрів пропозиції та сегментів її споживачів позиції досліджуваних груп розподіляються таким чином (Рис. 3.5):

Размещено на http://www.allbest.ru/

П/с - платоспроможний попит; РС/П - рівень споживання.

Рис. 3.5. Схема взаємозв'язку між позицією груп хліба і хлібобулочних виробів та сегментів їх споживачів

Обґрунтування взаємозв'язку між позиціями товарних груп і сегментами споживачів є підставою для визначення послідовності оцінки ситуації на ринку хлібобулочних виробів:

ПР1 ПО1 ПО2 ПО3 ПО4;

ПР2 ПО2 ПО1;

ПР3 ПО3 ПО4;

ПР4 0.

Узагальнена оцінка ситуації має вигляд:

ПР1 + ПР1 = ПО1 + ПО2

ПР1І + ПР3 = ПО3 + ПО4

ПР1І = ПР1 (ПО1 + ПО2).

Використовуючи цю залежність і дані рисунків 4-6 проведено розрахунок оцінки ситуації на ринку хліба і хлібобулочних виробів у Карлівському районі

ПР1 + ПР1 = ПО1 + ПО2 ПР1 (ПО1 + ПО2) + ПР3 = ПО3 + ПО4

50 + 30 > 10 + 31 50 (10 + 31) + 15 < 47 + 12

80 > 41 24 < 59

ПР1 + ПР1 > ПО1 + ПО2 ПР1І + ПР3 < ПО3 + ПО4.

Карта ситуації на ринку хліба і хлібобулочних виробів набуває вигляду (Рис. 3.6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.6. Карта ситуації на ринку хліба і хлібобулочних виробів у м. Карлівка

У 1 і 2 кластері пропозиція перевищує попит за рахунок надходження в роздрібну мережу здоби за високою ціною, пшеничного хліба, яким надають перевагу забезпечені групи населення. У 3 і 4 кластерах, куди віднесено споживачів з більш низькою платоспроможністю та через це високим рівнем споживання хліба, попит на дешеву та якісну продукцію вдвічі перевищує пропозицію.

Ринкова ситуація змушує виробників займатися пошуками шляхів зміцнення конкурентної позиції на ринку. Важливим аспектом вирішення цієї проблеми є посилення уваги до не менш важливих, ніж сегментування споживачів і позиціювання продукції, стадій вибору цільових ринків і розробки комплексу маркетинг-мікс.

Цільовий ринок являє собою один чи декілька сегментів, у яких діяльність підприємства спрямована на задоволення потреб споживачів.

Під час вибору цільового ринку необхідно враховувати ряд факторів. Наприклад, Ф. Котлер [24, с. 242] пропонує враховувати два фактори:

- загальну привабливість ринку;

- мету і ресурси підприємства, що освоює ринок.

На базі цих факторів можна сформулювати принципи вибору цільових ринків: однорідність позицій продукції; однорідність сегментів ринку; забезпеченість ресурсами; наявність конкурентних переваг; пріоритетність вибору.

Не менш вагомим моментом [24, с. 243] є вибір моделі структури цільового ринку: концентрація зусиль на одному сегменті; вибіркова спеціалізація; товарна спеціалізація; спеціалізація на конкретному ринку; повне охоплення ринку.

Звичайно, тільки глибоке вивчення теоретичних підходів і практичне опрацювання різних поглядів дозволить підприємству визначитися з вибором конкретної моделі.

Комплекс маркетингу-мікс було запропоновано в середині ХХ ст. як провідний інструмент маркетингової стратегії.

Найбільш розповсюдженою є модель, яка включає в комплекс «4Р»: продукт, ціну, місце, просування.

Виходячи з попередніх міркувань щодо найважливішого для підприємств обробної промисловості фактора забезпечення конкурентоспроможності - якості продукції, основним елементом комплексу для них повинен стати товар-мікс. У цьому плані його слід розглядати як сукупність заходів, що забезпечують підприємству просування своєї продукції на певному цільовому ринку.

Як відомо, товар-мікс характеризується широтою (кількість товарних позицій), довжиною (загальна кількість асортиментних різновидів), глибиною (кількість товарних субпозицій), гармонійністю (сумісність з точки зору виробництва, просування тощо).

На підставі цих характеристик підприємства-виробники споживчих товарів можуть планувати свій розвиток за такими напрямками: необхідно розширяти асортимент, насичувати його за загальною кількістю, впроваджувати нові види товарів, посилювати гармонійність асортименту.

3.4 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління грошовими потоками Карлівської PCC

Оптимізувати грошовий оборот підприємства можна шляхом корегування потоків платежів, запровадження режиму економії, зменшення потреби у фінансових ресурсах. До основних заходів щодо зменшення грошового обороту можна віднести: виключення зайвих платежів за сировину, матеріали за рахунок їх більш економного та раціонального використання; оптимізація бази оподаткування; придбання основних засобів на правах оренди та лізингу; купівля товарно-матеріальних цінностей на умовах відстрочки платежу; пролонгацію кредитів та перенесення строку окремих платежів за домовленістю з постачальниками та інші.

Прискорення оборотності грошових коштів може бути забезпечене за рахунок; зменшення тривалості операційного та фінансового циклів; своєчасної інкасації; зменшення обсягів готівкових розрахунків; скорочення питомої ваги тих форм розрахунків з постачальниками, які потребують тимчасового резервування грошових коштів на банківських рахунках, тобто застосування акредитивної форми розрахунків та розрахунків чеками.

Задача підвищення ефективності використання грошових коштів може бути досягнута шляхом інвестування у високоліквідні фінансові інструменти або зберігати тимчасово вільні грошові кошти у комерційному банку у формі депозитних рахунків. Підвищується ефективність використання грошових коштів за рахунок мінімізації сукупних витрат по їх утриманню і зворотній конвертації короткострокових фінансових вкладень в готові засоби платежу.

Таким чином, при високій впевненості у майбутніх грошових потоках можна тримати менший залишок грошових коштів на поточних рахунках.

І навпаки, якщо існує значна невизначеність розміру майбутніх грошових потоків, доцільно тримати великий залишок грошових коштів, щоб бути впевненим у своєчасному виконанні поточних фінансових зобов'язань.

Основною ціллю розробки планування поступлення та видачі грошових засобів є прогнозування валового і чистого потоків грошей підприємства в розрізі його господарської діяльності в забезпечення постійної платоспроможності на протязі всього планованого періоду.

План надходжень та видатків грошових коштів розробляється на підприємстві в такій послідовності:

аналізуються вилучені та залучені грошові засоби по операційній діяльності підприємства, так як ряд показників цього плану служать вихідним перед посиланням розробки інших його складових.

розробка планових показників поступлення і видатків грошових засобів по інвестиційній діяльності підприємства (беручи плановий грошовий потік по операційній діяльності). Даний етап на досліджуваному підприємстві не потрібний, так як підприємство займається тільки операційною діяльністю.

Розраховуються планові показники поступлень та видатків грошових засобів по фінансовій діяльності підприємства, що потрібна для забезпечення джерел зовнішнього фінансування інноваційної та операційної діяльності в наступних періодах.

Прогнозуються валові і чисті грошові потоки, а також динаміка залишків грошових коштів по підприємству в цілому.

На протязі року можуть виникнути непередбачені обставини, що потребують негайної зміни планових показників, що відповідали б даній ситуації. Прогнозування представляє виражену в вартісних показниках програму дій в області реалізації товарів, їх закупівлі. В програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова і функціональна координація різних заходів.

Прогноз грошових засобів можна зробити на будь-який період. Короткострокові прогнози, як правило, робляться на місяць. Якщо грошові потоки не є передбачуваними, але змінюються нерівномірно, то доцільно робити прогнозування на ще коротший термін. Чим довшим робиться прогноз, тим менш ймовірне є його здійснення.

Планування грошових коштів складається в основному з чотирьох розділів:

1. Розділ поступлень, який включає залишок грошових засобів на початок періоду, поступлення грошових засобів від клієнтів та інші дохідні статті.

2. Розділ видатків грошових засобів, що відображає всі види відтоків грошей на наступний місяць.

3. Розділ надлишку чи дефіциту грошових коштів - різниця між поступленими і витраченими грошовими засобами.

4. Фінансовий розділ, в якому детально представлені статті позичених засобів та їх погашення на наступний період.

Планування дозволяє:

- отримати уявлення про загальні потреби грошових засобів;

- прийняти рішення про раціональне використання ресурсів;

- проаналізувати значні відхилення по статтях планування та оцінити їх вплив на фінансові показники підприємства;

- визначення потреби в обсягах та термінах залучених грошових коштів;

- спостерігати за зміною величини грошового потоку, який завжди повинен знаходитися на рівні, достатньому для погашення зобов'язань по мірі необхідності.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу і використання. При цьому визначають джерела коштів, напрямки та форми фінансування, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства [7].

Провівши аналіз грошового потоку за 2007-2009 рік, ми часто зустрічаємося із ситуацією, коли на кінець періоду залишається значна кількість грошових коштів. Як ми згадували вище, це є негативним показником, так як:

підприємство отримає збитки, пов'язані з інфляцією та знеціненням грошових засобів;

підприємство отримає збитки, пов'язані із упущеною вигодою по прибутковому розміщенні даних коштів.

Тому буде важливо запропонувати підприємству різні способи вкладення грошей. Першим способом є інвестування грошових засобів з метою отримання доходів (рис.3.7).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.7. Шляхи вкладення вивільнених коштів підприємства

Метою комп'ютеризації операцій із коштами в умовах АРМ є одержання точних даних про рух коштів, а також визначення залишків їх у касі і на поточних рахунках.

Завдання контрольно-ревізійної роботи в умовах АРМ полягає у перевірці наступного комплексу задач:

- комп'ютеризація контролю обліку касових операцій;

- комп'ютеризація контролю поточних рахунків;

- комп'ютеризація контролю розрахунків із підзвітними особами;

- комп'ютеризація контролю операцій із дебіторами і кредиторами;

- комп'ютеризація інших розрахункових операцій класу 3 у плані рахунків бухгалтерського обліку.

Інформаційне забезпечення комплексу задач контролю і ревізії операцій із коштами складається із вхідної первинної інформації, класифікаторів і довідників, а також файлової вхідної інформаційної бази (рис. 3.8).



Рис. 3.8. Схема інформаційного забезпечення

Джерелами вхідної інформації є первинні документи, облікові регістри у звичайному вигляді, а також у вигляді електронних форм (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Вхідна фактографічна інформація

Формування та управління грошовими потоками підприємства є одним з найважливіших напрямків діяльності фінансового менеджера, оскільки наявність та достатність грошових потоків обумовлює життєздатність підприємства, поточну ефективність його діяльності та можливі темпи її зростання. Існують слідуючі основні напрямки використання грошових коштів підприємства: закупівля сировини, деталів, запасів, зарплата робітникам та службовцям, плата по рахункам за комунальні послуги, податки.

Збільшення активів. Власні грошові кошти, виручка від реалізації, запаси, обладнання, будівлі, земля - все це активи. Будь-яке збільшення активів означає використання фондів.

Зменшення пасивів. Пасив підприємства включає все, що воно винне іншим: банківські позики, оплата постачальникам та податки. Фонди, отримані підприємством, можуть піти на зменшення пасиву.

Планування грошових потоків передбачає визначення можливих джерел надходження та напрямків використання грошових коштів підприємства для забезпечення його платоспроможності впродовж планового періоду. Поточне регулювання грошових потоків охоплює такі напрямки роботи:

1. Синхронізація грошових потоків. Цей напрямок передбачає узгодження вхідних та вихідних потоків грошових коштів за обсягами та в часі. Проведення цієї роботи дозволяє: по-перше, уникнути дефіциту готівки; по-друге, вивільнити частину грошових коштів й використати її для отримання додаткового доходу; по-третє, зменшити норматив готівки на рахунку підприємства.

2. Прискорення процесу надходження грошей. Цей напрямок здійснюється з метою скорочення часу між моментом сплати дебіторами своїх боргів та моментом надходження грошових коштів на рахунок підприємства.

3. Контролювання витрат грошей. Цей напрямок передбачає застосування стратегії виплат в їх максимально можливому уповільненні в часі. Поєднання швидкої інкасації та уповільнення виплат призведуть до отримання максимального обсягу вільних грошових коштів.

4. Капіталізація тимчасово вільних залишків грошових коштів. Ефективне використання методів прискорення надходжень та контролю витрат обумовлює виникнення протягом окремих проміжків часу тимчасово вільних грошових коштів. Управління вільними залишками коштів передбачає вибір та здійснення операцій щодо їх інвестування з врахуванням можливих термінів доходності та ризику, притаманним окремим інвестиційним альтернативам. Дохідність інвестування повинна покрити інфляційні втрати від знецінення національної валюти та забезпечити отримання інвестиційного доходу відповідно до цільового або фактичного рівня прибутковості активів.

Фактори зовнішнього характеру визначають загальні умови функціонування підприємства. До цих факторів належать загальна макроекономічна ситуація, стан та спрямованість законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, стан платіжної дисципліни в державі, кон'юнктура ринку збуту, кон'юнктура фінансового ринку. Ці фактори не залежать від діяльності окремого торговельного підприємства, але обумовлюють його потенційні можливості з формування грошових коштів.

Фактори внутрішнього характеру залежать від характеру та специфіки діяльності самого підприємства щодо формування грошових коштів. На рівні підприємства можливості формування грошових коштів визначаються такими факторами.

Формування грошей обумовлюється обсягами та ефективністю проведення господарської (торговельної) діяльності підприємства, які в свою чергу залежать від :

- організації маркетингової діяльності: вивчення споживачів, прогнозування їх потреб, визначення форм, методів реалізації товарів, проведення рекламної діяльності;

- організації закупівельної діяльності: вибору постачальників, оцінки та селективного підбору комерційних пропозицій із закупівлі товарів, організації товаропостачання;

- організації торгово-технологічного процесу, залучення необхідних матеріальних , трудових та фінансових ресурсів, визначення способів їх найбільш ефективного використання;

- обсягу товарообороту підприємства, його складу та асортиментної структури, рівня цін реалізації товарів.

Можливості формування грошової маси пов'язані з обсягами та ефективністю проведення інвестиційної діяльності, що обумовлюється:

- вибором інвестиційного портфеля підприємства, тобто переліку інвестиційних проектів, що визнаються доцільними для реалізації;

- ходом реалізації інвестиційних проектів та їх фактичною доходністю.

Джерелом формування грошей можуть бути і “старі” гроші, які були сформовані в попередніх періодах, але втратили грошову форму.

Джерелом формування грошових коштів підприємства може бути продаж частини постійних активів підприємства - основних фондів, нематеріальних активів .

Джерелом формування грошових коштів підприємства може бути отримання банківських та комерційних позик, емісія акцій та облігацій.

Отже, джерелом формування грошей є факт реалізації товарів, здійснення акту купівлі - продажу [5, c.23].

Комплексна діагностика стану системи управління грошовими коштами підприємства передбачає дослідження її таких складових:

- наявності спеціального підрозділу, що займається підвищенням управління грошовими коштами підприємства в наступному періоді;

- проведення аналізу грошових коштів підприємства, їх ритмічності, повноти та глибини;

- планування руху грошових коштів підприємства;

- опанування теорією та застосування на практиці окремих інструментів управління грошовими коштами підприємства.

Оцінка результатів управління грошовими коштами підприємства повинна проводитися за наступними напрямками:

- наявність фактів неплатоспроможності підприємства в окремі дні або періоди, їх частота та тривалість;

- динаміка коефіцієнта достатності грошових коштів;

- розміри та динаміка дефіциту грошових коштів;

- динаміка показників ритмічності та синхронності грошових потоків;

- узгодженість джерел надходження та напрямків використання грошових коштів за окремими видами діяльності підприємства;

- отримання додаткового доходу за рахунок інвестування тимчасово вільних коштів.

Висновки та пропозиції

Рух готівкових грошей і безготівкових платіжних засобів у грошовому обороті взаємопов'язаний. Однак у сукупному грошовому обороті переважають безготівкові розрахунки, оскільки вони мають ряд переваг над готівковими ці переваги проявляються передусім у прискоренні та зручності роз рахунків, в економії витрат, пов'язаних з перевезенням готівки, її обліком та зберіганням. Використання безготівкових розрахунків зменшує потребу в обороті грошових знаків держави. Крім того, при безготівкових розрахунках грошова маса акумулюється в банках і створюються умови для контролю за їх цільовим використанням.

Проаналізувавши цілий ряд показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, а також визнавши основні причини незадовільного управління грошовими коштами підприємства можна зробити висновок, що роль, яку виконують грошові кошти підприємства в процесі проведення кожного виду діяльності підприємства значно вагома. Грошові кошти є стартовим чи фінальним етапом процесу кругообігу або обслуговуючим ресурсом, наявність якого забезпечує перехід від однієї стадії циклу до іншої. Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їх специфіка проявляється в тому, що вони завжди виступають в грошовій формі, мають розподільчий характер і відображають формування та використання різних видів прибутків і накопичень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, учасників нематеріальної сфери.

Для як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу платоспроможності необхідно знати, яким чином і з яких джерел підприємство отримує грошові кошти і які основні напрямки їх витрат. Метою аналізу грошових потоків підприємства є прискорення руху грошових коштів і підвищення на цій основі оборотності активів і капіталу, а також забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Таким чином, метою нашої роботи був аналіз поєднання та узагальнення основ аналізу ефективності грошових потоків на основі коефіцієнтного аналізу, а також аналізу джерел утворення і напрямів витрачання грошових коштів.

Аналіз джерел утворення грошових коштів здійснюється на основі балансу підприємства, динаміка статей якого інтерпретується як формування джерел або як витрата коштів. Зменшення активів та зростання власного та позичкового капіталу призводять до формування джерел коштів. Використання коштів оцінюється його наслідками - збільшенням активів та зменшенням заборгованості підприємства.

Дослідження структури джерел утворення та напрямів витрачання коштів дозволяє визначити статті балансу підприємства, що увібрали в себе основну суму витрачених коштів та статті за якими ці кошти було утворено.

Виходячи з ролі та функцій грошей, стратегічних цілей підприємства в процесі управління фінансовою діяльністю, управління грошовими коштами спрямоване на реалізацію таких завдань:

Забезпечення стабільної платоспроможності підприємства, як в теперішній час, так і в майбутньому. Реалізація цього завдання передбачає управління грошовими потоками підприємства, створення умов для їх стабільності, ритмічності, синхронності, забезпечення достатності формування та обґрунтування витрачання грошових коштів, формування необхідного розміру запасів грошових коштів для захисту від ризику неплатоспроможності в зв'язку з неочікуваним коливанням надходжень та витрат коштів.

Зростання ефективності (прибутковості) фінансової діяльності за рахунок управління грошовими коштами в наступному періоді. Реалізація цього завдання передбачає максимізацію додаткових доходів (прибутку) від управління грошовим оборотом та мінімізацією “ціни ліквідності” підприємства, тобто додаткових витрат, на які йде підприємство для підтримки постійної платоспроможності.

Завдання підвищення управління грошовими коштами підприємства можна сформувати як оптимізацію їх розміру для досягнення підприємством оптимальної позиції на шкалі “ліквідність-доходність”. Об'єктом управлінських зусиль є з одного боку, грошові потоки підприємства, а з іншого - залишки грошових коштів.

Джерелом формування грошових коштів підприємства може бути банківська позика чи комерційний кредит покупців. Можливості формування грошових коштів є результатом сукупного впливу факторів зовнішнього та внутрішнього характеру.

Аналіз стану економічного та інноваційного потенціалу регіону дозволяє зробити наступні висновки:

1. Економіка Карлівського району має структуру виробництва, де переважає промисловість та сільське господарство. Достатньо розвинута регіональна інфраструктура, яка включає в себе транспорт і зв'язок. Найбільш розвинутими виробництвами є харчова промисловість та з перероблення сільськогосподарської продукції, машинобудування, оброблення металу та інші виробництва.

2. За останні роки економіка району набула сталого та динамічного розвитку за основними макроекономічними показниками.

3. Збережено високий рівень освіченості населення. Значна кількість молоді отримує вищу освіту.

Разом з тим, потребують покращення якісні показники економічного розвитку і, в першу чергу, інновативність економіки.

Важливе місце у вдосконаленні управління грошовими потоками на Карлівській РСС є створення системи контролінгу в складі служби внутрішнього аудиту. Зміст діяльності служби контролінгу Карлівської РСС має бути пов'язаний з управлінням і регулюванням господарської та фінансової діяльності, для чого використовується система отримання та обробки інформації про техніко-економічні показники роботи підприємства.

Контролінг виконуватиме функцію внутрішнього контролю на Карлівській РСС, визначає економічність роботи окремих структурних підрозділів, здійснює сервісне обслуговування апарату управління, забезпечує інформацією, необхідною для прийняття рішень. Якщо контроль є однією з функцій управління, то контролінг є концепцією ефективного управління підприємства та забезпечення його тривалого існування в умовах конкуренції.

Функція служби контролінгу Карлівської РСС полягатиме в забезпеченні координації різних систем - планування, контролю, інформаційного забезпечення та розглядається як складова частина управління, але її діяльність обмежується системою планування, контролю та інформаційного забезпечення щодо діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому та сервісним обслуговуванням системи управління.

Список використаної літератури

1. «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» Закон України від 16.07 1999 р. - №996-XIV // Галицькі контракти. - 1999. - № 6

2. Азарова А.О. Оцінка ефективності інвестиційних проектів / А.О. Азарова, Д.М. Бершов // Фінанси України. - 2004. - №9. - С.52-53

3. Аналіз вигід і витрат. Концепції і практика. Пер. з англ. / Ентоні Е. Боардмен, Девід Х. Грінберг, Ейдан Р. Вайнінг, Девід Л. Ваймер. - К.: Видавництво «АртЕк», 2003. - 568 с.

4. Баб'як Н.Д. Вплив амортизаційних відрахувань на результати фінансово - господарської діяльності підприємств // Фінанси України. - 2003. - - №11. - С.23.

5. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: Уч. пособие. - М.: Финансы и статистика, 2005.

6. Бандурка О.М. Фінансова діяльність підприємств: Підручник - К.: Либідь, 1998. - 312с.

7. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2004.

8. Болюх М.А., Бурчевський В.З., Горбатюк М.І. Економічний аналіз:Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 540с.

9. Бонк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. - К., 2006. - С.21

10. Бочаров В.В. Методы финансирования инвестиционной деятельности предприятий. - М.: Финансы и статистика, 2003.

11. Брігхем Е.Г. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь, 2004.

12. Виленский П.Л. Оценка эффективности инвестиционных проектов: Теория и практика / П.Л. Виленский, В.Н. Лившиц, С.А. Смоляк. - М.: Дело, 2004. - 888 с.

13. Возняк Г.В. Методичні особливості оцінки ефективності фінансування інноваційних проектів прибутком від основної діяльності / Г.В. Возняк, А.Я. Кузнєцова // Актуальні проблеми в економіці. -2005. - №4. - С.81-92.

14. Гарицька Н.В. Удосконалення обліку основних засобів - усвідомлення, необхідність здійснення процесу відтворення // Бухгалтерський облік і аудит. - 1998. - №10. - С.10

15. Гринчук Н. Якість життя як визначальний чинник соціальної переорієнтації управління в містах України // Управління сучасним містом, 2004. - № 7-9 (15).

16. Грицюк С.В. Україна - Польща: ділова і корисна співпраця // Захід. - 2007. - №50. - С.16

17. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.Я.Болюх; За ред. акад. НАНУ проф. М.Г.Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2007 - 540 с.

18. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.Я.Болюх; За ред. акад. НАНУ проф. М.Г.Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2007. - 540 с.

19. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. - Тернопіль: Економічна думка. - 2007. - 400 с.

20. Иванов А.М. Управление капиталом и дивидендная политика. - М.: Финансы и статистика, 2007.

21. Калина А.В., Пашута М.Т. Прогнозування та макроекономічне планування; Навчальний посібник. - К: МАУП, 2008. - С.34-36.

22. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 2007.

23. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М: Финансы и статистика, 2006.

24. Ковалева А.М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 2005.